Цивільна оборона. Лекції

  Міністерство освіти і науки України
Чернігівський державний технологічний університет










Цивільна оборона

Тексти лекцій для студентів усіх спеціальностей










Затверджено
на засіданні кафедри хімії і
конструкційних матеріалів
Протокол № 8
від “16“ березня 2004р









Чернігів ЧДТУ 2004


Цивільна оборона. Тексти лекцій для студентів усіх спеціальностей.
/ Укл.Авер’янов Ф.І. - Чернігів: ЧДТУ, 2004.- 199с.








Укладач: Авер’янов Федір Іванович, старший викладач


Відповідальний за випуск:




Рецензент: Бочка С. В., начальник Курсів цивільної оборони Чернігівської області, голова методичної ради з цивільної оборони області

































Тема № 1 Роль і завдання цивільної оборони в сучасних умовах

Учбові питання:

1.1 Основи сучасного міжнародного гуманітарного права
1.2 Закон і положення "Про цивільну оборону України"
1.3 Організаційна структура цивільної оборони України
1.4 Сили цивільної оборони

Вступ
В мирний час значних людських втрат, екологічних збитків, шкоди навколишньому середовищу наносять надзвичайні ситуації. Над рішенням проблеми попередження, а також усунення можливих наслідків надзвичайних ситуацій (НС) працюють вчені всіх країн світу.
На території України розміщена велика кількість об’єктів, які є небезпечними у випадку аварії. Це підприємства нафтової, газової та хімічної промисловості, а також підприємства, які використовують та виробляють радіоактивні, небезпечні і отруйні хімічні речовини, пожежне - і вибуховонебезпечні речовини.
Вивчення причин виникнення аварій, катастроф та дії вражаючих факторів стихійних лих та зброї масового ураження на людей, тварин, рослини, сільськогосподарську продукцію, корми, воду, а також знання методів попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків може значно зменшити збитки від них. Це є однією з головних задач цивільної оброни, на її рішення повинні бути спрямованими основні зусилля.

1.1 Основи сучасного міжнародного гуманітарного права
Найцінніше, що має кожна держава і в цілому сучасний світ, усе людство – це людина, її знання, уміння, навички, вчинки. Людина – це багатство сучасного світу, її треба оберігати, охороняти, піклуватися, ставитися до неї обережно, гуманно.
Гуманізм – це сукупність поглядів, які виражають повагу гідності, права людини, турботу про благо людей, їх всебічний розвиток, про створення сприятливих для людини умов у суспільному житті.
Гуманізм – це відношення людини до іншої як до самої себе, до собі подібного.
Первісно ідеї гуманізму вироблялися стихійно, у боротьбі людини з експлуатацією і моральними пороками. Як ідейний рух, гуманізм формується в епоху Відродження. Гуманісти тієї епохи - Петрарка, Данте, Боккаччо, Леонардо да Вінчи, Монтель, Копернік і інші. проголосили свободу людської особистості, виступали проти релігійного аскетизму, за право людини на насолоду і задоволення земних потреб. Однак, гуманізм того часу обмежений, має нерозв'язне протиріччя між лозунгами гуманізму і їх реальним втіленням у життя людини. Міжнародне гуманітарне право, покликане захищати людину від наслідків війни, надзвичайних ситуацій, стосується кожного. При яких обставинах і куди можна звертатися, на що посилатися, які права громадянина і який захист забезпечується повинен знати кожний.
Сучасне міжнародне гуманітарне право зароджувалося в середини 19 століття. 24 червня 1859 року, подорожуючи Ломбардію, громадянин Швейцарії Анрі Дюнан знаходився в місті Сальферіно. В цей день у Сальферіно сталася битва між франко-італійськими військами і військами австрійських окупантів. За декілька годин цієї битви були вбиті або поранені біля 40000 воїнів. Побачивши жахливу картину наслідків битви і оцінивши неможливість силами санітарних підрозділів надати своєчасну медичну допомогу пораненим, Анрі Дюнан звернувся до людей, які мешкали в ближніх селах, разом з якими взяв безпосередню участь в наданні медичної допомоги пораненим.
Після повернення до Швейцарії, Анрі Дюнан написав книгу "Спогади про Сальферіно" і розіслав її політичним діячам та європейським монархам. Зміст цієї книги мав значний резонанс.
На той час в Женеві існувало благодійно товариство, президентом якого був Густав Муаньє. Стурбований подіями в Сальферіно, він запропонував Дюнану зустрітися з іншими членами та обговорити події.
Під час зустрічі була створена комісія з 5 чоловік, куди увійшли Муаньє, Дюнан, генерал Дюфур, доктор Луї Аппія і Теодор Монуар - громадяни Швейцарії. 17 лютого 1863 року цією комісією був створений "Міжнародний Комітет допомоги пораненим", який перетворився в майбутньому на "Міжнародний комітет Червоного Хреста" /МКЧХ/. Завдяки наполегливості та цілеспрямованості їм вдалося в 1864 році переконати швейцарський уряд скликати міжнародну конференцію, в якій взяли участь дванадцять держав. Реальним результатом роботи цієї Конференції стало підписання "Конвенції про поліпшення долі поранених в діючих арміях"
Перша Женевська Конвенція, підписана в 1864 році, поклала початок міжнародному гуманітарному праву.
У 1899 році в Гаазі була підписана Конвенція, яка поширила принципи Женевської Конвенції 1864 року відносно війни на морі.
У 1907 році IV Гаазська Конвенція визначила категорію комбатантів /воїнів, бійців, які брали участь у бойових діях/, і не комбатантів /осіб, що не беруть участь у бойових діях, але що забезпечують армію, до них відносяться військові артисти, інтенданти і інш./
За цією Конвенцією комбатантів і не комбатантів беруть в полон. Їм надається і забезпечується статус військовополонених і вони користуються особливим положенням у полоні. Ці три конвенції були підтверджені та розширені в 1929 році.
У 1949 році були прийняті 4 Женевських Конвенції, які мають силу до цього часу:
І. "Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях".
ІІ. "Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельну аварію в складі збройних сил на морі"
ІІІ. "Про поведінку з військовополоненими".
ІV. "Про захист цивільного населення під час війни".
МКЧХ, як ініціатор міжнародного гуманітарного права, в 1963 році, прийшов до висновку, що Женевські Конвенції 1949 року, зберігаючи своє значення, стали недостатніми в умовах сучасної війни. Тому комітет запропонував проекти двох додаткових Протоколів, які обговорювалися на різних рівнях протягом 10 років.
У 1969 році в Стамбулі міжнародна конференція Червоного Хреста надала МКЧХ офіційний мандат. З цього часу юристи МКЧХ отримали можливість почати підготовчу роботу, результатом якої було прийняття в липні 1977 року в Женеві представниками 102 держав на дипломатичній конференції додаткових Протоколів Женевських Конвенцій 1949 року. Вимоги цих Протоколів зобов'язані виконуватися:
а) під час міжнародних збройних конфліктів (Протокол №1);
б) під час не міжнародних збройних конфліктів (Протокол №2).
Основною вимогою Женевських Конвенцій є те, що під час воєн людина повинна дотримуватися певних норм гуманного відношення до ворогів. За основу в Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості. Конвенціями пропонуються таки вимоги, коли особи, які не беруть безпосередньої участі у військових діях, а також особи недієздатні внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон або по іншій причині, поважалися, їм надавався захист від наслідків війни, всім їм забезпечувалась необхідна допомога або необхідний догляд.
Через Додаткові Протоколи цей захист розповсюджується на кожного, кого зачепив військовий конфлікт. Крім того, сторони, які беруть участь у конфлікті і комбатанти зобов'язанні утримуватися від нападу на цивільне населення і цивільні об'єкти. Війну треба вести по законах гуманності.
Всі Женевські Конвенції і Додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни, але кожний з цих документів має свою сферу діяльності, своє застосування.
I-а Женевська Конвенція - "Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях" і II-а Женевська Конвенція - "Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельну аварію з складу збройних сил на морі", забезпечують захист відповідних осіб. Вимогами цих Конвенцій забороняється посягати на життя поранених і хворих. Їх необхідно підбирати, обходитися з ними гуманно та надавати їм в стисліше терміни медичну допомогу.
У разі взяття в полон поранених, хворих або осіб, які зазнали корабельну аварію, зі складу збройних сил кожна з сторін зобов'язана забезпечувати їм такий саме догляд, як за своїми пораненими.
Жодне тіло померлого не повинно бути поховано в землі /на морі або спалено/ без належного пізнання і констатації факту смерті.
Цивільне населення, згідно з цими Конвенціями, зобов'язано відноситися з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, і не допускати актів насильства над ними. Цивільним особам дозволяється підбирати і доглядати поранених і хворих. За це їх не повинні карати і переслідувати.
III-я Женевська Конвенція - "Про поведінку з військовополоненими" - визначає статус комбатанта і військовополоненого. Згідно з Конвенцією особи, які входять до складу збройних сил і беруть участь в бойових діях, є комбатанти /крім медичного і духовного персоналу/. Будь-який комбатант, який попадає до супротивника, стає військовополоненим.
Військовополонені мають бути організовані і знаходитися під командуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною за поведінку підлеглих. Вважається, що військовополонені знаходяться під владою держави супротивника, а не окремих осіб або військових частин, які захопили їх у полон.
Конвенція вимагає з всіма військовополоненими поводитися однаково. Привілеї можуть бути встановлені лише в залежності від стану здоров'я, віку, звання або кваліфікації військовополонених.
Кожен військовополонений зобов’язаний повідомити на допиті тільки своє ім'я, прізвище, вік, звання і особистий номер.
Держава, яка утримує військовополонених, зобов'язана безкоштовно забезпечити їх їжею, обмундируванням, житлом і медичною допомогою.
Військовополонених, за винятком офіцерів, можуть залучати для виконання роботи в умовах, які не гірше умов праці громадян держави. Проте, їх не повинні примушувати до робіт військового характеру, а також до робіт, які загрожують здоров'ю або принижують гідність.
Військовополонені повинні мати можливість повідомити про це свою сім'ю, а також Центральне агентство пошуку МКЧХ.
Військовополонені, які тяжко хворі або тяжко поранені, повинні бути репатрійовані. Після закінчення військових дій військовополонені повинні бути негайно звільнені і репатрійовані.
Текст Конвенцій повинен бути вивішений в кожному таборі військовополонених, щоб дати таким чином їм можливість у будь-який час ознайомитися зі своїми правами та обов'язками.
IV Конвенція "Про захист цивільного населення під час війни" проголошує деякі норми захисту осіб, яких торкнеться збройний конфлікт, незалежно від національності або території, де людина проживає.
Виходячи з цих норм, повинні дозволятися операції по наданню допомоги цивільному населенню, забезпеченню його продуктами, медикаментами, одягом та ін..
Жінки та діти повинні користуватися особливою повагою, їм забезпечується захист від будь-яких непристойних посягань.
Особливу увагу ІУ Конвенція надає цивільним особам, які знаходяться під владою противника, і поділяються на дві категорії:
цивільні особи, які знаходяться в країні противника.
населення на окупованій території.
Обидві категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. З ними повинні поводитися гуманно, до них не застосовуються жодні заходи примусу.
Забороняється депортація чи вигнання населення. Будь-яке залучення до праці в примусовому порядку обмежується суворими правилами. Так, ні за будь-яких обставин не можна залучати до праці осіб, яким не виповнилося 18 років. Працюючих забороняється примушувати виконувати будь-яку роботу, яка б вимагала їх брати участі у воєнних операціях.
Окупуюча сторона зобов’язана піклуватися про долю дітей, підтримувати санітарні служби та служби гігієни, а також слідкувати за забезпеченням населення. Ця сторона зобов’язана дозволяти ввіз посилок допомоги чи сприяти їх доставці.
Що стосується цивільних осіб, які знаходяться в країні супротивника, то вони можуть залишити країну, якщо не перешкоджають міркування безпеки. Якщо виїзд не відбувся або їх затримали, ставлення до цих осіб повинно бути таке ж, як і до іноземців загалом.
Згідно із статтею 51 "Захист цивільного населення", цивільне населення і окремі цивільні особи не повинні бути об’єктами нападу. Забороняється насильство та загрози насильством.
Для захисту цивільного населення забороняється:
напад, який не спрямований на конкретні військові об’єкти;
нападати із застосуванням засобів (зброї), що не можуть бути спрямовані на конкретні військові об’єкти;
нападати на цивільне населення і цивільних осіб з метою репресій;
використовувати присутність чи пересування цивільного населення і окремих цивільних осіб з метою захисту військових об’єктів від нападу.
Велика увага звертається на питання захисту цивільних об’єктів. Всі об’єкти, які не є військовими, відносяться до цивільних об’єктів і не повинні бути об’єктами нападу та репресій.
Завжди, коли існує сумнів з приводу того, чи використовується об’єкт для підтримки бойових дій (школа, житловий будинок), необхідно вважати, що вони відносяться до цивільних об’єктів.
Відносно цивільних об’єктів забороняється:
здійснювати будь-які ворожі акції проти історичних пам’яток, творів мистецтва та місць відправки культу, які складають культурну і духовну спадщину народів;
нападати на об’єкти, необхідні для виживання населення та використовувати голод цивільного населення як метод ведення війни. Це стосується таких об’єктів, як запаси продуктів харчування; сільськогосподарські райони, які виробляють продукти харчування; посіви, худоба, споруди для постачання та забезпечення питної води; іригаційні споруди.
Окремо оговорюється захист природного середовища.
"Під час бойових дій необхідно піклуватися про захист природного середовища від значних тривалих та серйозних пошкоджень".
Ці головні Положення Конвенції та Додаткових Протоколів повинні знати не лише керівники всіх рівнів влади, а й кожен громадянин будь-якої країни. На жаль, події в світі свідчать про те, що не завжди ці важливі міжнародні документи виконуються з тих чи інших причин.

1.1.1 Завдання Цивільної оборони згідно з Женевською конвенцію та додатковими протоколами
Шоста глава ІУ Конвенції цілком присвячена Цивільній обороні та доповнена І Додатковим Протоколом.
Цивільна оборона - це виконання окремих або всіх наведених нижче гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпечностей і на допомогу усунення безпосередніх наслідків воєнних дій, або лиха, а також на створення умов, необхідних для виживання.
Цим завданням є: 1) оповіщення; 2) евакуація; 3) надання сховищ та їх обладнання; 4) проведення заходів з світломаскування; 5) рятувальні роботи; 6) медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійну допомогу; 7) боротьба з пожежами; 8) виявлення та визначення небезпечних районів; 9) обеззаражування та інші подібні заходи захисту; 10) термінове надання житла та постачання; 11) термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районах лиха; 12) термінове поновлення необхідних комунальних служб; 13) термінове поховання трупів; 15) додаткова діяльність, що необхідна для здійснення будь-якого з вище наведених завдань, а також планування і організація та інше.
Цивільні організації цивільної оборони та їх персонал користуються повагою і захистом. Вони мають право виконувати доручення та завдання цивільної оборони, за винятком випадків військової необхідності. Об’єкти, які використовуються для цивільної оборони, не можуть бути знищені, або використані не за призначенням, окрім як стороною, якій вони належать.
Закон і положення "Про цивільну оборону України"
1.2.1 Від місцевої протиповітряної оборони до єдиної системи запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру і далі до Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту
Система цивільного захисту населення в нашій країні пройшла нелегкий шлях формування.
У Радянському Союзі вперше організація, подібна організаціям цивільного захисту населення, була створена 4 жовтня 1932 року під назвою Місцева протиповітряна оборона(МППО). Метою її створення був захист мирного населення від повітряного противника. Первинно вона призначалася для захисту найбільш важливих об’єктів військового, адміністративного та управлінського призначення. Перевірку здатності виконувати завдання структура пройшла в роки Другої Світової війни, перевірка була успішною.
Закінчення Другої Світової війни ознаменувалося появою на міжнародній арені найпотужнішої зброї – ядерної. Завдання МППО багаторазово збільшилися, термін на виконання завдань захисту, навпаки, значно зменшився.
МППО не задовольняє потреб часу і в 1961 році була реорганізована в Цивільну оборону Радянського Союзу. Тепер вона охоплювала всю територію держави і була комплексом загальнодержавних оборонних заходів, що спрямовувалися на захист населення і об’єктів від зброї масового знищення.
Для підвищення статусу Цивільної оборони в 1971 році підпорядкували Міністру оборони. Відповідальність за виконання завдань захисту населення була покладена на місцеві органи влади.
Новий етап розвитку Цивільної оборони розпочався в 1991 році, коли Україна стала незалежною державою. Послідовно, починаючи з 1991 року, Цивільна оборона України функціонує на засадах Основного закону, дія якого і механізм посилені пакетом нормативних документів, у тому числі і Положенням про Цивільну оборону.
У лютому 1993 року (3.02.93 р.) Верховною Радою був ухвалений закон "Про цивільну оборону України". Правовий акт проголосив право громадян України на захист життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха та право вимагати від уряду України, а також від інших органів державної влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності гарантій по забезпеченню цього права.
10 травня 1994 року Постановою Кабінету Міністрів затверджено Положення "Про цивільну оборону України", в якому деталізовані основні положення, викладені в законі "Про цивільну оборону України".
У законі та Положенні дане визначення ЦО, розкриті зміст і організаційна структура, визначені функціональні обов'язки керівного складу всіх рангів, склад сил ЦО та їх функції, викладена організація підготовки керівного і викладацького складу з ЦО, навчання населення всіх категорій, а також порядок здійснення матеріального, транспортного, технічного і фінансового забезпечення.
У 1996 році було створено Міністерство з надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Цивільна оборона стала складовою частиною Міністерства. Для уточнення завдань і удосконалення відповідальності окремих міністерств і відомств з цивільного захисту населення 29 березня 1999 року була прийнята нова редакція Закону „Про Цивільну оборону”.
У подальшому з метою забезпечення реалізації державної політики в сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, цивільного захисту населення була створена Єдина державна система запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру.
Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.
Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов’язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків. У НС сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об’єктового рівнів підпорядковуються в межах, що не суперечить законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем ЄДС.
Територіальні підсистеми ЄДС створюються в Автономній Республіки Крим, областях, мм. Києві та Севастополі для запобігання і реагування на НС в межах відповідних регіонів.
Кожен рівень державної системи має координуючі та постійні органи управління, систему щоденного керування, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, систему зв’язку та інформаційного забезпечення.
Координуючими органами системи є:
на загальнодержавному рівні:
- державна комісія з питань техногенно–екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
- національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення;
на регіональному рівні - комісії Ради міністрів Автономній Республіки Крим, обласних, Київський ті Севастопольської міських державних адміністрацій з питань техногенно–екологічної безпеки та НС;
на місцевому рівні – комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно–екологічної безпеки та НС;
на об’єктовому рівні – комісії з питань надзвичайних ситуацій об’єкту.
Державні, регіональні, місцеві та об’єктові комісії забезпечують безпосередньо керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення.
Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є:
- на загальнодержавному рівні – Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють функції техногенно-екологічної безпеки, цивільного захисту населення;
- на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська ті Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань цивільного захисту населення Ради міністрів Автономній Республіки Крим, обласних, Київський ті Севастопольської міських державних адміністрацій;
на місцевому рівні – районі державні адміністрації і виконавчі органи рад з питань НС та цивільного захисту населення;
на об’єктовому рівні – структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.
До системи повсякденного управління ЕДС входять оснащені необхідними засобами зв’язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:
центри управління в надзвичайних ситуаціях, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань НС та ЦЗН усіх рівнів;
диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.
1.2.2 Система цивільної оборони, мета створення і її завдання
Перед країною гостро стоїть проблема захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу. У цих умовах, як відмічено в законі «Про цивільну оборону України», громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха і вимагати від уряду України, інших органів державної влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, гарантій в забезпеченні цього права.
Держава Україна, як гарант цього права, створює систему цивільної оборони - складову частину системи забезпечення безпеки населення і держави загалом.
Сутність і цільове призначення цивільної оборони визначені законом «Про цивільну оборону України» і підтверджено в нової редакції закону від 29 березня 1999 року.
Цивільна оборона України - є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Мета створення цивільної оборони – захист населення.
Систему цивільної оборони складають:
- органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;
- органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування;
- сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;
- фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;
- системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони;
- курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань цивільної оборони;
- служби цивільної оборони
До органів державної виконавчої влади, в компетенцію яких входять функції, пов'язані з безпекою і захистом населення в надзвичайних ситуаціях, відносяться:
Кабінет Міністрів України
Рада Міністрів Автономної Республіки Крим
Міністерства і відомства
Державні адміністрації області, району, міста
Адміністрації об'єктів
До органів щоденного управління процесами захисту населення в складі центральних і місцевих органів виконавчої влади відносяться:
Міністерство з питань надзвичайних ситуацій і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
Постійна Урядова комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій;
Постійні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій області, району, міста;
Штаби ЦО і надзвичайних ситуацій міністерств, відомств;
Обласні управління з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, відділи з НС і ЦЗН районів, міст;
Штаби ЦО об'єктів.
1.2.3 Завдання цивільної оборони і шляхи їх реалізації
Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.
Завданнями Цивільної оборони України є:
попередження надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ліквідація їх наслідків;
оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;
захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;
організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;
створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;
підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.
Шляхи реалізації завдань цивільної оборони визначені положенням про цивільну оборону, яке затверджено постановою КМ №299 від 10 травня 1994 року.
1.3 Організаційна структура Цивільної оборони України
Цивільна оборона в Україні будується за територіально-виробничим принципом. Територіальний принцип організації означає, що, незалежно від відомчої приналежності цивільна оборона об'єктів організаційно входить в структуру ЦО регіонів, міст, областей, районів, на території яких вони розташовані.
Виробничий принцип організації полягає в тому, що ЦО об'єктів організаційно входить також структури ЦО міністерств і відомств, керівники яких несуть повну відповідальність за стан цивільної оборони цих об'єктів.
Керівництво Цивільною обороною України покладено на Кабінет Міністрів України, міністерства і інші центральні органи виконавчої влади, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні організації, керівників підприємств, установ і організацій.
Начальниками ЦО є:
начальником ЦО України - прем'єр - міністр, його заступником - керівник центрального органу виконавчої влади з питань НС і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
начальником ЦО Автономної Республіки Крим - голова ради міністрів;
начальниками ЦО територій - голови місцевих державних адміністрацій;
начальниками ЦО міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ - їх керівники.
Безпосереднє управління виконанням завдань ЦО здійснюють постійно діючи органи управління з питань ЦО - штаби і служби ЦО, які повинні бути створеними в складі підприємств, установ і організацій.
Територіальні Управління з надзвичайних ситуацій та захисту населення і територій входять до складу місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.
Одною з істотних ланок системи ЦО України і органом її управління є спеціальне Міністерство з питань надзвичайних ситуацій і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Воно створено з метою упорядкування управління Цивільною обороною України, захисту населення і території від наслідків надзвичайних ситуацій, а також, здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Указом Президента України 28 жовтня 1996 року на базі Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і Штабу Цивільної оборони України.
Названим вище Указом було затверджене Положення про Міністерство України з питань НС і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України).
У Положенні зазначається, що МНС України є центральним органом виконавчої влади, забезпечує проведення в життя державної політики в області захисту територій і населення від наслідків НС техногенного, природного, екологічного і військового характеру і Чорнобильської катастрофи.
МНС здійснює державний контроль за станом сил і засобів ЦО, їх готовність до проведення рятувальних і інших невідкладних робіт в НС; організує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ ЦО, а також, підлеглих спеціалізованих формувань. Спільно з органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим призначає склад, місця розміщення та оснащення сил і засобів ЦО.
МНС забезпечує розробку, погодження або затверджує програми підготовки фахівців, посадових осіб органів управління і сил ЦО, навчання населення, організує та проводить атестацію рятівників і аварійно-рятувальних формувань. Всю роботу МНС проводить у взаємодії з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також, відповідальними органами іноземних держав.
Для розгляду наукових рекомендацій з найважливіших проблем в МНС створюється науково-технічна рада, в яку входять вчені та висококваліфіковані фахівці.
Одним з органів управління в системі ЦО є постійні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і НС (комісії по НС).
Комісії по НС створюються на різних рівнях і відповідно бувають: постійна Урядова комісія по НС і комісії по НС областей, районів, міст, об’єктів. Склад комісії по НС визначається її рівнем. Комісію з НС області, району, міста як правило, очолює один із заступників голови держадміністрації.
Основними задачами комісій по НС є:
Планування, розробка і керівництво проведення заходів з попередження аварій, катастроф, епідемій на території країни, області, району, міста, зменшення втрат у разі їх виникнення.
Координація, планування і проведення заходів щодо забезпечення безпеки населення, зниження господарських втрат в надзвичайних ситуаціях, створення системи управління і підтримка її в готовності.
Керівництво діями сил ЦО при ліквідації наслідків НС.
Створення системи фінансування, матеріально-технічного забезпечення і накопичення матеріальних цінностей, необхідних для проведення профілактичних заходів, покриття витрат на утримання сил, які призначені для дій при надзвичайних ситуаціях, витрат по ліквідації аварій, катастроф, стихійного лиха, епідемій і надання допомоги потерпілому населенню.
Забезпечення збору і обміну інформацією про надзвичайні ситуації, а також про результати ліквідації їх наслідків.
При виникненні НС і в ході ліквідації їх наслідків комісія по НС виконує наступні задачі:
здійснює сповіщення органів управління ЦО, сил ЦО і населення;
оцінює наслідки НС і організовує роботу по ліквідації наслідків НС;
координує дії по евакуації населення з районів лиха;
організує розподіл матеріальних і фінансових засобів, що виділяються для ліквідації наслідків НС;
організує заходи щодо життєзабезпечення населення в районах біди;
забезпечує інформацією про хід робіт по ліквідації наслідків НС державні органи і населення.
Для рішення задач в області попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру створена Інспекція Цивільної оборони України, на яку покладені наступні задачі:
Контроль експлуатації діючих підприємств, споруд і потенційно небезпечних об'єктів, включаючи контроль наявності засобів колективного та індивідуального захисту, майна цивільної оборони, контроль роботи систем зв'язку і сповіщення.
Контроль безпеки зберігання перевезень, використання, якість обеззараження і поховання радіоактивних, отруйних сильнодіючих і вибухонебезпечних речовин, а також застосування заходів по попередженню аварійних викидів.
Контроль за дотриманням будівельних норм і правил інженерно-технічних заходів Цивільної оборони, а також техногенної безпеки на хімічно -, пожежне - і вибухонебезпечних об'єктах.
Інспекція цивільної оборони України входить в організаційну структуру МНС України. Положення про Інспекцію Цивільної оборони України затверджує Кабінет Міністрів України. Це дає право Інспекції ЦО здійснювати функції контролю на всій території України, у всіх галузях промисловості і на всіх об'єктах.
1.3.2 Організація ЦО на об'єкті
Важливе місце в організаційній структурі цивільної оборони займає цивільна оборона об'єктів. Під об'єктом розуміють заводи, фабрики, організації, установи, учбові заклади та ін.
Цивільна оборона на об'єкті (ЦО об'єкта) організується за типовою структурою з урахуванням особливостей виробництва.
Начальником ЦО об'єкта є керівник об'єкта (директор, ректор і так далі). Він несе повну відповідальність за організацію і стан ЦО, керує силами і засобами ЦО, а також проведенням рятувальних і інших невідкладних робіт.
Керівництво підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності забезпечує своїх працівників засобами індивідуального і колективного захисту за рахунок підприємства, організовує проведення евакуаційних заходів, створює сили для ліквідації наслідків НС; забезпечує їх готовність до практичних дій; виконує інші заходи щодо цивільної оборони і несе пов'язані з ними матеріальні і фінансові витрати в об'ємах, передбачених законодавством.
Начальники ЦО радіаційно-, хімічно- і вибухонебезпечних об'єктів додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій і сповіщення співробітників і населення, які проживають в зонах можливого ураження. Начальники ЦО цих об'єктів відповідають за захист населення, яке проживає в зонах можливого ураження, від виробничих аварій.
Начальник ЦО об'єкта підпорядковується начальнику ЦО свого міністерства (відомства), а в оперативному відношенні - начальнику ЦО міста (району). Наказом начальника ЦО об'єкта призначаються заступники з евакуації, з інженерно-технічної частини, з матеріально-технічного постачання, заступник з оперативних питань.
Органом управління у начальника ЦО є штаб ЦО. Штаб ЦО очолює начальник штабу, який одночасно і перший заступник начальника ЦО об'єкта.
Штаб ЦО організовує і забезпечує безперервне управління цивільною обороною на об'єкті.
Для організації та проведення спеціальних заходів ЦО на об'єкті створюються служби ЦО на базі відповідних структурних підрозділів(цехів, відділів, лабораторій).
На великих об'єктах можуть бути створені наступні служби:
1. Служба зв'язку, сповіщення і інформацій - створюється на базі вузла зв'язку об'єкта. Начальником служби є начальник цього вузла. На неї покладається: організація своєчасного сповіщення про загрозу НС, організація зв'язку і підтримка її в постійній готовності, постійне інформування населення про обстановку, що склалася.
2. Служба охорони громадського порядку - створюється на базі підрозділів відомчої охорони. Начальником служби є начальник охорони об'єкта. Служба забезпечує надійну охорону об'єкта, громадського порядку при загрозі НС і під час проведення РіІНР. Вона сприяє своєчасному укриттю робітників по сигналах ЦО, здійснює контроль за дотриманням режиму світломаскування.
3. Протипожежна служба - створюється на базі підрозділів відомчої пожежної охорони. Ця служба розробляє протипожежні профілактичні заходи та здійснює контроль за їх проведенням, забезпечує постійну готовність сил і засобів служби, організовує локалізацію і гасіння пожеж.
4. Аварійно-технічна служба - створюється на базі виробничого і технічного відділів або відділу головного механіка. Начальником служби є начальник відділу, на базі якого створена служба. Вона розробляє та проводить попереджувальні заходи, які підвищують стійкість основних споруд і комунально-енергетичних мереж при виникненні НС. Проводить роботи по локалізації аварій на комунально-енергетичних мережах, займається розбиранням завалів і порятунком людей.
5. Служба сховищ і укриттів створюється на базі відділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу або будівельних цехів. Вона здійснює розрахунок укриттів, проводить контроль за експлуатацією споруд, забезпечує своєчасне заповнення укриттів по сигналах ЦО, бере участь в рятувальних роботах при завалах сховищ і укриттів.
6. Медична служба створюється на базі медичних пунктів і поліклінік об'єктів. Начальником служби є начальник медичного пункту або поліклініки. Вона забезпечує постійну готовність медичних формувань, проводить санітарно-гігієнічні і профілактичні заходи, надає медичну допомогу потерпілим.
7. Служба радіаційного і хімічного захисту створюється на базі лабораторій, цехів. Начальником служби є начальник лабораторії або цеху, на базі якого створена служба. Ця служба розробляє і здійснює заходи щодо захисту робітників та службовців, джерел водопостачання, пунктів харчування, складів продовольства від радіоактивних і отруйних речовин. Здійснює дозиметричний контроль.
8. Транспортна служба - створюється на базі транспортних цехів, відділів і гаражів об'єкта. Служба розробляє та здійснює заходи щодо забезпечення евакуації робітників і службовців, доставки їх до місця роботи. Вона організовує підвезення сил і засобів до осередків ураження. Проводить роботи по обеззараженню транспорту. Ця ж служба планує використання автотранспорту для потреб ЦО.
9. Служба матеріально-технічного постачання - створюється на базі відділу МТЗ об'єкта. Вона розробляє плани матеріально-технічного постачання. Своєчасно забезпечує формування всіма видами матеріально-технічних засобів, організує ремонт техніки і майна. Забезпечує продовольством і предметами першої необхідності робітників і службовців на об'єкті і в місцях розосередження.
Кожна служба має свої формування забезпечення - це команди, групи, дружини, ланки. На невеликих об'єктах служби ЦО не створюються, а їх робота доручається відділам даного об'єкта.
На об'єктах, які продовжують роботу у військовий час, можуть створюватися невоєнізовані формування загального призначення і забезпечення (НФЦО): зведені рятувальні загони (команди, групи); рятувальні загони (команди, групи); розвідувальні групи (ланки); пости радіаційно-хімічного спостереження; групи (ланки) зв'язку; протипожежні команди; команди (групи) охорони суспільного порядку; аварійно-технічні команди (ланки); групи (ланки) по обслуговуванню сховищ і укриттів; групи (ланки) по обеззараженню та інші формування в залежності від особливостей об'єкта.
Основними формуваннями загального призначення на промислових об'єктах є рятувальні та зведені рятувальні загони (команди, групи).
1.4 Сили цивільної оборони
Для безпосереднього виконання заходів ЦО в Україні створені спеціальні сили ЦО. Оскільки з 1996 року Цивільна оборона України є складовою частиною Міністерства з надзвичайних ситуацій, доцільно сили ЦО розуміти як сили МНС. Силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування.
Війська цивільної оборони підпорядковуються керівникові спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони.
Війська цивільної оборони виконують завдання щодо попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до законів України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про Збройні Сили України".
Комплектування військ цивільної оборони здійснюється на підставі Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", а також за контрактом.
Основними задачами військ МНС є:
1. Проведення рятувальних і інших невідкладних робіт в зонах надзвичайної екологічної ситуації, осередках ураження і в районах стихійного лиха.
2. Проведення піротехнічних робіт по знешкодженню вибухонебезпечних предметів.
3. Участь спільно із Збройними Силами України в захисті суверенітету і територіальній цілісності України.
Безпосередньо керує військами ЦО командуючий військами Цивільної оборони України. Управління командування військами ЦО є структурним підрозділом МНС.
Нині війська ЦО МНС в своєму складі мають (на початок 2004 року):
окремі мобільні механізовані бригади - 3;
окрему учбову бригаду;
окремі мобільні механізовані полки - 4;
окремі аварійно-рятувальні батальйони - 3;
об'єднаний загін оперативного реагування;
районний рятувально - коордінаційний центр;
частини (підрозділу) забезпечення - 3.
Порядок використання військ ЦО в НС мирного часу визначається їх статусом.
Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту
У 2003 році зазначені нові напрямки в реорганізації та реформуванні Цивільної оборони України, її сил. Указом президента України № 1467 від 19 грудня 2003 р. затверджена Державна програма перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року.
Метою цієї Програми є підвищення рівня забезпечення захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, створення єдиної системи запобігання і реагування на такі ситуації в мирний час і в особливий період, адаптація її до європейських стандартів, більш ефективне використання бюджетних коштів на зазначені цілі, демілітаризація Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України).
Для проведення аварійно-рятувальних робіт у системі МНС України на базі органів управління, сил оперативного реагування і сил забезпечення військ Цивільної оборони України та органів і підрозділів державної пожежної охорони (далі - органи і підрозділи) утворюється Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту (далі - Служба).
Служба є спеціальним невійськовим органом, діє на принципах єдиноначальності, централізації управління, статутної дисципліни, особистої відповідальності, її особовий склад та працівники виконують обов'язки на професійній основі.
Виконання Програми провадитиметься за такими напрямами:
1. Удосконалення законодавства:
- розробляються проекти відповідних законів України;
- розробляються проекти нових та вносяться зміни до чинних нормативно-правових актів з питань підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, соціального захисту особового складу та працівників Служби.
2. Перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в органи і підрозділи Служби:
- оптимізуються чисельність і структура органів і підрозділів;
- створюються органи і підрозділи за територіальним принципом, до району включно, з урахуванням техногенного і екологічного навантаження на території та завдань у мирний час і в особливий період;
- здійснюється інтеграція військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в органи і підрозділи Служби;
- визначаються згідно із законодавством завдання органів і підрозділів Служби в мирний час та в особливий період.
3. Технічне переоснащення органів і підрозділів Служби:
- розробляється і затверджується МНС України програма технічного переоснащення органів і підрозділів;
- модернізується техніка та обладнання військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони з метою розширення їх функціональних можливостей, підвищення надійності та мобільності;
- здійснюється з урахуванням місць дислокації та покладених завдань оснащення органів і підрозділів багатофункціональними мобільними аварійно-рятувальними комплексами, комплектами аварійно-рятувального обладнання, технічними засобами розвідки, пошуку потерпілих, санітарною та медичною технікою, засобами індивідуального захисту.
4. Удосконалення системи забезпечення органів і підрозділів Служби, накопичення, розміщення, зберігання, своєчасного відновлення техніки та оснащення, запасів матеріально-технічних цінностей і медичних засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних робіт.
5. Удосконалення системи підготовки і роботи з особовим складом та працівниками Служби:
- органи і підрозділи комплектуються особами рядового і начальницького складу з присвоєнням їм спеціальних звань внутрішньої служби, працівники приймаються на роботу за трудовими договорами;
- удосконалюються система підготовки особового складу органів і підрозділів до проведення аварійно-рятувальних робіт та виконання завдань, навчальна база, вносяться зміни до навчальних програм, здійснюється підготовка рятувальників у навчальних закладах і центрах.
6. Проведення науково-дослідних робіт з проблем розвитку Служби та вдосконалення її діяльності:
- розробляються методи і способи залучення органів і підрозділів до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру місцевого, регіонального і загальнодержавного рівня та їх наслідків;
- обґрунтовуються організаційно-штатна структура, чисельність та оснащеність органів і підрозділів;
- розробляються засади створення і функціонування єдиної системи управління, зв'язку та оповіщення органів і підрозділів;
- проводиться науково-дослідна та конструкторська робота з удосконалення та створення нових зразків техніки, обладнання, технічних засобів розвідки, пошуку потерпілих, засобів індивідуального захисту.
7. Створення умов для проходження служби особами рядового і начальницького складу:
- визначаються порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу, умови їх грошового, пенсійного забезпечення, соціального захисту і страхування;
- розробляються механізми соціального захисту військовослужбовців військ Цивільної оборони України, осіб рядового і начальницького складу державної пожежної охорони, звільнених з військової служби та служби в державній пожежній охороні, забезпечення їх житлом;
- удосконалюється професійна, фізична, психологічна підготовка особового складу та працівників, які є рятувальниками, до виконання ними завдань в екстремальних умовах;
- запроваджується система медичного забезпечення особового складу та працівників, які є рятувальниками, під час проведення аварійно-рятувальних робіт та виконання завдань, їх морально-психологічної реабілітації.

Для виконання специфічних робіт, пов'язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями внаслідок землетрусу, аварійними ситуаціями на нафтогазодобувних промислах, проведення профілактичних та відновлювальних робіт, у тому числі й поза межами України, у встановленому законодавством порядку можуть створюватися спеціалізовані формування, що підпорядковуються центральному органу виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Застосування спеціалізованих формувань для дій за призначенням здійснюється згідно з Положенням про Цивільну оборону України, яке затверджує Кабінет Міністрів України. Комплектування спеціалізованих формувань цивільної оборони здійснюється за контрактом з числа фахівців, що мають досвід роботи у надзвичайних ситуаціях.
Спеціалізовані формування ЦО створюються:
центрального підпорядкування - кабінетом Міністрів України;
територіального підпорядкування - місцевою державною адміністрацією;
об'єктового підпорядкування - адміністрацією підприємств, організацій, установ.
На спеціалізовані формування покладаються наступні задачі:
проведення робіт по запобіганню НС;
проведення рятувальних, аварійних і евакуаційних робіт і надання медичною допомоги ураженим як на дільниці робіт, так і під час евакуації;
ремонт і технічне обслуговування контрольних пристроїв, засобів аварійного зв'язку і іншого обладнання, яке використовується для ліквідації наслідків НС.
Нині до складу сил ЦО входять 4 спеціалізовані воєнізовані формування центрального підпорядкування:
спеціальна воєнізована аварійно-рятувальна частина (СВАРЧ), місто Полтава;
спеціальний воєнізований загін швидкого реагування (СВЗШР), місто Дніпродзержинськ;
державне воєнізоване спеціалізоване аварійно-рятувальне підприємство (ДВСАРП), місто Запоріжжя;
центральний воєнізований аварійно-рятувальний загін (ЦВАРЗ), місто Київ.
Крім того, до складу Полтавської частини входять воєнізовані оперативні аварійно-рятувальні загони, які виконують роботи по ліквідації нафтогазових виявів і відкритих нафтових та газових фонтанів. Вони розташовані:
Полтавський воєнізований оперативний аварійно-рятувальний загін, 90 чоловік спеціального складу, місто Полтава.
Харківський воєнізований аварійно-рятувальний загін, 50 чоловік спеціального складу, місто Балаклея Харківської області.
Чернігівський воєнізований аварійно-рятувальний загін, 20 чоловік спеціального складу, місто Ніжин Чернігівської області.
Львівський воєнізований аварійно-рятувальний загін, 50 чоловік спеціального складу, місто Стрий Львівської області.
Кримський воєнізований аварійно-рятувальний загін, 19 чоловік спеціального складу, місто Джанкой, Автономна Республіка Крим.
Для виконання аварійних і відновних робіт вказані загони оснащені необхідною кількістю спеціальної техніки і обладнання.
Спеціалізовані формування ЦО центрального підкорення виконують покладені на них задачі насамперед в своїх регіонах; однак, вони знаходяться в постійній готовності до дій в будь-якій надзвичайній ситуації. Кожне формування крім пошуково-рятувальних робіт може виконувати інші роботи в залежності від наявності техніки і оснащення.
Невоєнізовані формування цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. До невоєнізованих формувань цивільної оборони зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок з середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження.
Організаційно-штатними одиницями формувань є загони, команди, групи, ланки.
Класифікація невоєнізованих формувань ЦО
Формування класифікуються за підпорядкуванням та за призначенням.
За підпорядкуванням формування бувають об'єктові та територіальні.
Об'єктовий - це формування, які створюються з робітників і службовців об'єкта та виконують заходи ЦО щодо плану начальника ЦО об'єкта.
Територіальні - це формування, які створені з робітників і службовців об'єктів, але виконують заходи ЦО щодо плану начальника ЦО території (області, району, міста)
За призначенням формування ЦО поділяються на формування загального призначення і формування забезпечення. Формування загального призначення призначаються для самостійного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. До них відносяться:
зведені рятувальні загони (команди, групи);
зведені загони (команди) механізації робіт;
рятувальні загони (команди, групи);
формування загальної розвідки (розвідувальні команди, групи, ланки).
Формування забезпечення ЦО призначені для виконання спеціальних заходів ЦО, що покладаються на служби, тобто виконують завдання служб. При необхідності вони можуть надаватися формуванням загального призначення для підсилення.
Для надання медичною допомоги населенню, охорони громадського порядку в осередках ураження і районах біди, боротьби з пожежами, здійснення лабораторного контролю за станом навколишнього природного середовища, матеріально-технічного і інженерного забезпечення заходів ЦО можуть залучатися організації і установи міністерств, відомств і органів місцевої влади.














Тема 2 Надзвичайні ситуації мирного та воєнного часів, їх вплив на життєдіяльність населення України

Учбові питання:

2.1. Поняття про надзвичайні ситуації і їх класифікація. Рівні надзвичайних ситуацій і порядок їх визначення
2.2. Стихійні лиха, виробничі аварії і катастрофи. Стисла характеристика стихійних лих, аварій, катастроф, які можливі на території держави (краю, області, міста)
2.3. Характеристика осередків ураження при надзвичайних ситуаціях

2.1 Поняття про надзвичайні ситуації і їх класифікація. Рівні надзвичайних ситуацій і порядок їх визначення
На земній кулі обстановка, яка пов’язана з забезпеченням нормальних умов життя і діяльності людини, вважається несприятливою. Майже щодня засоби масової інформації повідомляють про надзвичайні ситуації, що відбуваються у світі: повені, землетруси, зсуви, селеві потоки, пожежі, урагани, снігові замети та інші стихійні лиха, аварії і катастрофи на підприємствах і транспорті. Вони супроводжуються загибеллю людей, руйнуванням населених пунктів, а часто забрудненням і зараженням довкілля. Кінець 2003 року знову поставив перед мировим співтовариством проблему – як людини вижити в настільки несприятливих умовах. Землетрус в іранському місті Бам водночас забрав життя у майже 35 тисяч мешканців, практично повністю знищив це поселення.
В Україні щорічно зростає кількість аварій і катастроф, як правило, техногенного походження. Кожин рік ми спостерігаємо трагічні події, що розгортаються на шахтах у гірничій промисловості. Десятки загиблих – це та ціна, яку Україна сплачує за недоброякісну організацію робіт в галузі. Основні фонди промисловості, яки побудовані у 50 – 70 роках минулого сторіччя можуть утворювати сьогодні надзвичайно небезпечні ситуації. Дослідження показують, що майже 70% об’єктів, побудованих 10 – 15 років тому, вимагають підсилення,
60 % водо – каналізаційних споруд працюють з порушенням правил експлуатації, на електричних станціях 80 % енергоблоків відпрацювали свій ресурс. Високий рівень техногенної небезпеки зберігається через природні причини – при виникненні стихійних лих. Більше 2/3 промислового потенціалу нашої держави знаходиться під загрозою землетрусів, повнів, зсувів. Високу загрозу для життєдіяльності населення становлять і потенційно – небезпечні підприємства, які розміщені на її території. За щільністю АЕС Україна займає перше місто серед усіх держав СНД. На об’єктах господарювання е великий асортимент хімічних речовин, токсичних і шкідливих для здоров’я людини і небезпечних для навколишнього середовища. Певну загрозу представляє і розвинута мережа нафто-, газо- і продуктопроводів. Так, довжина газопроводу Тольятті – Одеса тільки територією України – 1200км, на кожному кілометрі до 55 тон аміаку під тиском 70 – 90 атмосфер.
Зниження масштабів людських втрат та матеріальних збитків, запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного походження, ліквідація їх наслідків є загальнодержавною проблемою і одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади, всіх органів управління, спеціалістів і населення.
З метою створення єдиної системи класифікації надзвичайних ситуацій та визначення їх рівнів Кабінет Міністрів України постановою № 368 від 24 березня 2004р. затвердив “Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями”. За цим положенням терміни мають таке значення:
Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Катастрофа – великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків.
Небезпечне природне явище – подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабами поширення і тривалістю можуть вражати людей, об’єкти економіки та довкілля.
Стихійне лихо – це природне явище (подія), яке носить надзвичайний катастрофічний характер і призводить до ураження людей, руйнування або пошкодження будівель, споруд, обладнання, техніки, транспортних засобів та інших матеріальних цінностей.
Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.
Загальними ознаками надзвичайних ситуацій є:
наявність або загроза загибелі людей чи значне порушення умов їх життєдіяльності;
заподіяння економічних збитків;
істотне погіршення стану довкілля
2.1.2 Класифікація надзвичайних ситуацій за походженням
Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення НС на території України, розрізняються:
НС техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
НС природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.
НС соціально – політичного характеру, пов’язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.
НС воєнного характеру, пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
2.1.3 Рівні надзвичайних ситуацій
Залежно від обсягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, надзвичайна ситуація класифікується як державного, регіонального, місцевого та об’єктового рівня.
Для визначення рівня надзвичайної ситуації встановлюються таки критерії:
1) Територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.
2) Кількість людей, які загинули, постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації.
3) Розмір заподіяних (очікуваних) збитків.
Державного рівня визначається ситуація:
яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;
яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України ( Автономної республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як однин відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів(надзвичайна ситуація державного рівня за територіальним поширенням);
яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час(більш як на три доби);
внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або внаслідок якої постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час(більш як на три доби), а збитки(оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів( на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати;
збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
яка в інших випадках, передбачених законодавчими актами, визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.
Регіонального рівня визначається ситуація:
яка поширилась на територію двох чи більше районів(міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих району, але не менш як один відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів(надзвичайна ситуація регіонального рівня за територіальним поширенням);
яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час(більш як на три доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
Місцевого рівня визначається ситуація:
яка вийшла за межі території потенційно небезпечного об’єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’єкта;
внаслідок якої загинуло 1 - 2 особи або внаслідок якої постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час(більш як на три доби), а збитки перевищили 0.5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

Об’єктового рівня визначається надзвичайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.
Надзвичайна ситуація відноситься до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному із зазначених критеріїв, які наведені у цих Правилах.
У разі коли внаслідок надзвичайної ситуації для відповідних порогових значень рівнів людських втрат або кількості осіб, які постраждали чи зазнали порушення умов життєдіяльності, обсяг збитків не досягає визначеного у цьому порядку, рівень надзвичайної ситуації визначається на ступінь менше(для дорожньо – транспортних пригод – на два ступеня менше).
Віднесення надзвичайної ситуації, яка виникла на території кількох адміністративно – територіальних одиниць, до державного та регіонального рівня за територіальним поширенням або за сумарним показником її наслідків не є підставою для віднесення надзвичайної ситуації до державного або регіонального рівня окремо для кожної з цих адміністративно – територіальних одиниць. Віднесення надзвичайної ситуації до державного та регіонального рівня для зазначених адміністративно – територіальних одиниць здійснюється окремо за критеріями і правилами зазначеним у цих Правилах.

2.2 Стихійні лиха
Стихійне лихо – це природне явище (подія), яке носить надзвичайний катастрофічний характер і призводить до порушення нормальних умов життя і діяльності людей, ураження людей, руйнування або пошкодження будівель, споруд, обладнання, техніки, транспортних засобів та інших матеріальних цінностей.
Стихійні лиха можуть виникати як незалежно один від одного, так і при взаємозв’язку. Деякі виникають при не завжди далекоглядної діяльності людини. Незалежно від джерела виникнення стихійні лиха характеризуються значними масштабами та різною тривалістю дії – від кількох секунд і хвилин до кількох годин, діб і місяців.
До стихійних лих, яки мають прояви на території України відносять землетруси, повені, зсуви, селі, урагани(циклони, тайфуни) або сильні вітри, ландшафтні пожежі.
Землетруси
Землетруси е однією із найбільш грізних природних катастроф по числу жертв, обсягу пошкоджень, по величині території, яку вони охоплюють і по складності захисту від них. Цьому сприяє і психологічний фактор: джерела землетрусів, які знаходяться в надрах землі, невидимі. Землетрус ударяє подібно блискавці і за кілька десятків секунд лишає за собою руйнування, спустошення і десятки тисяч загиблих. Незважаючи на зусилля сейсмологів, землетруси часто приходять неочікуване.
Планета Земля за формою є еліпсоїдом із середнім радіусом 6371 км. Земля складається з кількох різних за складом і фізичними властивостями оболонок – геосфер. У центрі Землі міститься ядро, за ним розташована мантія, потім земна кора, гідросфера і атмосфера. Верхня межа мантії проходить на глибині від 5 до 70 км по поверхні Мохоровичича, нижня – на глибині 2900км межує з ядром Землі.
Мантія Землі поділяється на верхню завтовшки 900км. і нижню – близько 2000км. Верхня мантія разом із земною корою утворюють літосферу. Температура в мантії вважається рівною 2000 – 25000 С, тиск перебуває в межах 1 – 130 ГН/ м2.
Саме в мантії відбуваються тектонічні процеси, що спричиняють землетруси. Наука, що вивчає землетруси, називається сейсмологією.
Землетруси – це підземні поштовхи і коливання земної поверхні, що виникають у результаті раптових зсувів і розривів у земній корі або верхньої частини мантії і передаються на великі відстані у вигляді пружних коливань. Землетруси відбуваються в вигляді серії поштовхів, що включають форшоки, головний поштовх і афтершоки. Кількість поштовхів і проміжки часу між ними можуть бути різними. Головний поштовх характеризується найбільшою силою. Тривалість головного поштовху зазвичай кілька секунд, але людьми суб’єктивно сприймається як дуже тривала подія. Згідно з даними психіатрів і психологів, яки вивчали землетруси, афтершоки іноді мають важчий психічний вплив, ніж головний поштовх. У людей під впливом афтершоків виникало відчуття невідворотності лиха, і вони, скуті страхом, не діяли нічого в пошуках безпечного місця і не захищалися.
Основними характеристиками землетрусів е глибина розташування центру землетрусу Н, енергія Е, магнітуда М та інтенсивність прояву енергії землетрусу на поверхні землі І(або сила землетрусу).
Центр землетрусу – це деякий об’єм у товщі Землі, у межах якого відбувається вивільнення енергії. Ця умовна точка названа гіпоцентром чи фокусом. Як правило, центр землетрусу розміщується на глибині від 10 до 30 км.
Проекція гіпоцентру на поверхню Землі називається епіцентром. Довкола нього відбуваються найбільші руйнування.
Магнітуда М землетрусу – умовна величина, що характеризує загальну енергію пружних коливань, спричинених землетрусом. Розраховується як десятинний логарифм від максимальної амплітуди зсуву земної поверхні в мікрометрах(мікронах), яку вимірюють на відстані 100км від епіцентру землетрусу. У 1935 р. професор Каліфорнійського технологічного інституту Ч. Ріхтер запропонував оцінювати потужність землетрусу магнітудою. Шкала Ріхтера – сейсмічна шкала магнітуд, що ґрунтується на оцінці енергії сейсмічних хвиль, які виникають під час землетрусів. Магнітуда найпотужніших землетрусів за шкалою Ріхтера не перевищує 9 балів.
Інтенсивність(сила) прояву землетрусу на поверхні землі (характеризує ступінь руйнувань) залежить від глибини осередку, магнітуди, складу ґрунту. Існує багато сейсмічних шкал інтенсивності, основна з них, що використовується в Європі – шкала МSК – 64 (0 -12 балів).
Таблиця 2.2 – Наслідки землетрусу в залежності від інтенсивності
Сила землетрусу, бали
Назва землетрусу
Наслідки землетрусу

1
Непомітний струс ґрунту
Реєструється тільки сейсмічними приладами

11
Дуже слабкі поштовхи
Відчуваються окремими людьми, що перебувають у стані спокою

111
Слабкі поштовхи
Відчуваються невеликою частиною населення

1V
Помірний
Легке дренчання скла, скрипіння дверей, стін

V
Достатньо сильний
Струс будівель, коливання устаткування, тріщини в віконному склі, штукатурці

V1
Сильний
Часткове обвалення внутрішніх стін, обриви дротів, збої в роботі чутливої апаратури, виникнення окремих пожеж

V11
Дуже сильний
Пошкодження, тріщини в кам’яних будівлях і спорудах, обриви мереж електропередач. дерев’яні й антисейсмічні будівлі зберігаються

V111
Руйнівний
Тріщини на крутих схилах і вогких грунтах. Незакріплене устаткування зрушується й ушкоджується. Старі будівлі руйнуються, інші сильно ушкоджуються. Падіння окремих мереж зв’язку, наземних естакад.

1X
Спустошливий
Сильні руйнування кам’яних будівель, споруд. Скривлення дерев’яних будівель. Часткове пошкодження гідротехнічних споруд.

X
Знищуючий
Сильні руйнування всіх будівель і споруд. у ґрунті можливі тріщини завширшки до одного метра. Руйнування транспортних магістралей. Обвали зі схилів, зсуви.

X1
Катастрофічний
Повне руйнування будівель і споруд, скривлення і скручування залізничних рейок. Повсюдні тріщини на поверхні землі, обвали і зсуви. Обвалення підземних приміщень.

X11
Абсолютний
Суцільні зсуви, обвали, величезні тріщини на поверхні землі. Відхилення і зміна течії рік, утворення озер, водоспадів. Часткова зміна рельєфу місцевості.


Половина людства живе в сейсмічно – активних областях, тобто в районах, де можливі руйнівні землетруси. В Україні найбільш небезпечними у сейсмічному відношенні е області Закарпатська, Івано – Франківська, Чернівецька, Одеська та Республіка Крим. На території Закарпаття відзначаються осередки землетрусів з інтенсивністю 6 – 7 балів(за шкалою Ріхтера) в зонах Тячів – Сигет, Мукачеве – Свалява. Найбільш значні землетруси малі місце в Закарпатті в ХV111 столітті – 2 рази, Х1Х – 6 разів, у ХХ ст. – 8 разів. Прикарпаття відчуває вплив від району Вранча (Румунія). В 1974 – 1976 роках тут мали місце землетруси інтенсивністю 3 –5 балів. Потенційно – небезпечною територією вважається також Буковина, де в період з 1950 до 1976 року виникло 4 землетруси інтенсивністю 5 – 6 балів.
Сейсмонебезпечність Одеської області обумовлюється наявністю осередків землетрусів в масиві гір Вранча та Східних Карпат в Румунії. Починаючи з 1107 року і до цього часу там мали місце 90 землетрусів з інтенсивністю 7 – 8 балів. Карпатські землетруси поширюються на значну територію. У 1940 році коливання відчувалися на площі 2 млн.км2. Кримсько – Чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський півострів. Землетруси тут виникають на відстані 25 – 40 км від узбережжя з інтенсивністю 8 – 9 балів. Південне узбережжя Криму належить до дуже сейсмонебезпечного регіону. За останні 2 століття зареєстровано біля 200 землетрусів від 4 до 7 балів.
В наш час поки що не вирішена проблема прогнозування, тобто визначення часу майбутнього землетрусу. Основної шлях до вирішення цієї проблеми – використання зовнішніх ознак можливості виникнення землетрусу. Це деформація земної поверхні при спостереженні з космосу, підвищення змісту радону в водах гірських джерел, зміна електропровідності деяких гірських порід, зміна співвідношення швидкості розповсюдження продовжених і поперечних хвиль – їх називають провісники землетрусу. Іноді землетрусу передують грозові розряди в атмосфері, підвищення рівня радіації, незвичайна(неспокійна) поведінка тварин і птахів.
Руйнування будинків, споруд та інших об’єктів при землетрусі залежить від інтенсивності енергії землетрусу на поверхні землі, від міцності об’єктів та тривалості дії землетрусу.
Для захисту від землетрусів заздалегідь виявляють сейсмічно небезпечні зони в різних регіонах держави, тобто проводять сейсмічне районування. Землетруси поширені по земній поверхні дуже нерівномірно. Аналіз сейсмічних, географічних даних, даних багаторічних спостережень дає можливість визначити ті області, де варто очікувати землетрусів у майбутньому і оцінити їх інтенсивність. У цьому полягає сутність сейсмічного районування. Карта сейсмічного районування – це офіційний документ, яким повинні керуватися проектні організації. У районах, де визначена можливість землетрусів, не допускається будівництво або розміщення потенційно небезпечних підприємств – радіаційно, хімічно, вибухо, пожеженебезпечних. Здійснюється сейсмостійке чи антисейсмічне будівництво. Вимоги до об’єктів, що будуються в сейсмічних районах, встановлюються будівельними нормами і правилами. За прийнятою 12 – бальною шкалою небезпечною для будинків і споруд вважаються землетруси інтенсивністю 7 балів. Будівництво в районах із сейсмічністю понад 9 балів не економічно.
Повені
Значне затоплення водою місцевості в результаті підійму рівня води в річці, озері чи морі, викликане різними причинами, називається повінню.
Паводком (повіддям) називають щороку повторюване в один і той же сезон відносно тривале збільшення водоносності рік, що супроводжується підвищенням рівня води.
Паводок порівняно короткочасне і неперіодичне підняття рівня води. Паводки, що йдуть один за одним, можуть утворити повіддя, а останнє - повінь.
Повінь - найпоширеніша природна небезпека. Найсильніша повінь, що сталася приблизно 5600 років тому в долині Тигру і Євфрату в Месопотамії, мала настільки серйозні наслідки, що ця подія відображена в Біблії як всесвітній потоп.
Повінь на ріці виникає від різкого збільшення кількості води внаслідок танення снігу чи льодовиків, розташованих у її басейні, у результаті випадіння рясних опадів, руйнування огороджуючих дамб. Повені нерідко спричиняються захаращенням русла льодом під час льодоходу чи закупорюванням русла внутрішнім льодом під нерухомим крижаним покривом і утворенням крижаної пробки. Повені нерідко виникають під дією вітрів, що наганяють воду з моря на сушу або викликають підвищення рівня через затримки в гирлі води, принесеній рікою. Ці повені називають нагінними. Вони притаманні державам, які розташовані на низьких берегах акваторій морів і океанів – це, наприклад, Бангладеш, Індія, Пакистан, Нідерланди, Англія. На морських узбережжях і островах повені можуть виникати в результаті затоплення хвилею, що утворюється під час землетрусу, виверження вулканів, цунамі.
Повені загрожують майже ѕ земної суші. За даними ЮНЕСКО тільки від річкових повеней в 1947 – 1967 рр. загинуло близько 200 тис. чоловік. Фахівці вважають, що людям загрожує небезпека, коли шар води сягає 1 м, а швидкість потоку перевищує 1 м/с. Підйом води на 3 м уже призводить до зруйнування будинків.
Складна обстановка утворюється також при руйнуванні або прориві потенційно техногенно небезпечних гідродинамічних об’єктів – природних гребель і споруд напірного фронту. При цьому може утворюватися зона катастрофічного затоплення – територія, на якій внаслідок пошкодження або зруйнування гідродинамічних споруд, відбувається затоплення місцевості. Таке затоплення може призвести до загибелі людей, пошкодження і зруйнування будинків, устаткування, споруд і т. ін.
На ріках України споруджено понад 200 гребель. Лише на Дніпрі розташовано шість великих ГЕС і крупних водосховищ з загальною площею дзеркала 698.1 тис. га, загальним об’ємом 43.8 км 3 . При їх руйнуванні в зону катастрофічного затоплення можуть потрапити декілька сот населених пунктів. Тільки в межах Києва зона катастрофічного затоплення може охопити територію площею 42 км2, де проживає біля 400 тис. чоловік.
Основний напрямок боротьби з повенями полягає в зменшенні максимальних витрат води в річці шляхом перерозподілу стоку за часом(посадка лісозахисних смуг, оранка землі поперек уклонів, збереження прибережних водоохранних смуг рослинності, терасування уклонів).
Деякий ефект дає також улаштування ставків, запруд, запаней та інших ємностей в руслах струмків, дрібних річок, в ярах, балках.. Для середніх та крупних річок радикальний захід боротьби – це регулювання паводків за допомогою водосховищ.
Крім того, для захисту від паводків широко використовують будівництво дамб. Для ліквідування загрози виникнення заторів проводять спрямування, розчистку, заглиблення окремих ділянок гирла річок, а також руйнування льоду вибухами за 10 – 15 діб до її розкриття.

Зсуви
Зсуви – це ковзне сповзання мас гірських порід вниз по схилу, яке виникає з за порушення рівноваги через порушення рівноваги за різних причин. Такими причинами можуть бути підмив порід водою, послаблення їх міцності внаслідок вивітрювання, надзволоження опадами і підземними водами, не розумної діяльності людей. Зсуви відбуваються на схилах, крутизна яких 200 і більше і в будь яку пору року. Вони розрізняються за швидкістю руху і за масштабами. Швидкість повільних зсувів складає декілька сантиметрів на рік, середніх – кілька метрів на годину або добу, швидких – десятки кілометрів на годину.
До швидких зсувів відносять зсуви – потоки, коли твердий матеріал змішаний з водою, а також снігові та сніжно – кам’яні лавини. Тільки швидкі зсуви можуть стати причиною катастроф з людськими жертвами.
За глибиною залягання зсуви бувають: поверхневі( 1м), мілкі (5 м), глибокі (до 20 м), дуже глибокі (понад 20 м); за типом матеріалу: кам’яні (граніт, гнейс) та ґрунтові (пісок, глина, гравій).
За об’ємом порід, що зміщуються при зсуві, розрізняють малі(до 10 тис.м3), великі (до 1млн. м3) і дуже великі (понад 1 млн. м3).
Зсуви можуть руйнувати населені пункти, знищувати сільськогосподарські угіддя, створювати загрозу при експлуатації кар'єрів і здобичі корисних копалин.
Вони ушкоджують комунікації, тунелі, трубопроводи, телефоні та електричні мережі, водогосподарські споруди.
Найдійовішою формою боротьби з зсувами є їх попередження. Комплекс попереджувальних заходів включає:
- збирання і відведення поверхневих вод;
- фіксація схилів за допомогою палів;
- будівництво підпірних стін;
- штучна зміна рельєфу місцевості при використанні землерийної техніки або зарядів вибухових речовин.

Селі
Селі – це паводки з великою концентрацією мінеральних часток, каменів, уламків гірських порід, які виникають у гирлах і басейнах невеликих гірських річок, струмків, у сухих логах і викликаються, як правило, зливними опадами, інтенсивним таненням снігів, проривом завальних та морених озер, рідше зсувом, обвалом. землетрусом.
Небезпека селю не тільки в його руйнівній силі, але і в непередбаченому появленні. За складом твердого матеріалу, який переноситься селем, вони можуть бути грязьовими( вода з дрібноземом при не великої концентрації каміння, об’ємна вага 1.5 – 2 т/м3); грязьокам’яними (суміш води з галькою, гравієм, невеликими каміннями, об’ємна вага 2.1 – 2.5 т/м3); водокам’яні (суміш води з каміннями, перевага крупних каменів).Багатьом гірським районам властива перевага того чи іншого виду селю за складом породи, що переноситься. У Карпатах частіші всього зустрічаються водокам’яні селеві потоки, у Криму – грязьокам’яні.
Швидкість течії селевого потоку звичайно складає 2.5 – 4 м/с, однак при прориві заторів, руйнуванні гребель завальних озер, руйнуванні огороджуючих дамб може досягти 8 – 10 м/с.
Заходи боротьби з селями досить різноманітні, в основному повинні бути спрямовані на попередження виникнення селевого потоку. Це будівництво підпірних стін вздовж гирла гірських річок для скріплення укосів, устрій нагорних перепиняючи стоки і водозбірних канав для відводу стоку в інші водостоки, розчистка русел від наносних порід, ґрунту.
На можливому шляху руху селевого потоку зводять різноманітні греблі, як правило, чарункової конструкції для тримання твердого стоку і пропуску суміші води і дрібних фракцій порід, каскади запруд для руйнування селевого потоку і позбавлення його твердого матеріалу.
Урагани( циклони, тайфуни)

Вирівнювання перепадів тиску в атмосфері здійснюється шляхом виникнення вітрів. Вони дмуть з областей підвищеного тиску в область низького. Сила вітру залежить від барического градієнту: чим більше різниця атмосферного тиску і чим ближче знаходяться взаємодіючи області, тим швидше відбувається вирівнювання перепадів тиску і тим вищі швидкість вітру. Напрямок вітру залежить від розташування областей високого і низького тиску, від обертів земної кулі і тертя. Пориви вітру можуть завдавати значних пошкоджень. Вихрі та урагани руйнують будинки і споруди, зносять мости і інші конструкції, загрожують життю людини, викликають лісоповали, пошкодження мереж електропостачання і т. і.
На початок минулого віку адмірал Бофорт розробив шкалу для визначення сили вітру в балах.
Таблиця 2.3– Шкала вітру за Бофортом
Сила вітру
Назва вітру і його дія
Швидкість у м/сек
Тиск у
кПа

0
Штиль. Дим піднімається вертикально; листя дерев нерухоме
0 - 1
0 - 0.03

1
Тихий вітер; відчувається обличчям або рукою
1 - 2
0.16

2
Легкий вітер; гойдає листя
2-4
0.47

3
Слабкий вітер
4-6
0.84

4
Помірний вітер; гойдає дрібні гілки дерев
6 - 8
1.32

5
Свіжий вітер; приводить у рух гілки
8 - 10
2.06

6
Сильний вітер
10 - 12
2.95

7
Навальний вітер; гойдає великі гілки і тонкі стовбури
12 - 14
4.28

8
Дуже навальний вітер; утруднює ходіння на відкритому місці
14 - 17
6.1

9
Шторм; хилить дерева до землі, ламає гілки і нетовсті стовбури
17 - 20
8.25

10
Сильний шторм; руйнівні дії
20 - 24
11.1

11
Лютий шторм
24 - 30
14.8

12
Ураган
Більш 30
21.1


Залежність між бальністю вітру В і його швидкістю задається рівнянням:
V = 0.88 * В 1.44
Згідно з визначенням вітер швидкістю більше 32.6 м/сек називають ураганом. Циклони та тайфуни – це різновиди ураганів(для різних частин світу), однак більшість із них характеризується швидкістю значно вище 50 м/сек. Зареєстровані швидкості і більше 100 м/сек.
Смерчі (торнадо) – це катастрофічні атмосферні вихрі, яки виникають у грозовій хмарі і розповсюджуються вниз у вигляді лійки, частіше до самої поверхні землі. Діаметр лійки – десятки і сотні метрів (іноді до кілометрів). В цьому вихрі швидкість може досягати неправдоподібної величини – 300 м/сек.
Шквали – різке, короткочасне підсилення вітру, іноді до 30 – 70 м/сек, зі зміною його напрямку.
На більшій частині території України вітри зі швидкістю більше 25 м/сек бувають майже щорічно. Найчастіше – в Карпатах, горах Криму та Донбасі. В Азово – Чорноморському басейні вирізняються своїми руйнівними наслідками осінні циклони. За своїми властивостями, походженням та наслідками вони схожі на тропічні урагани. На Азовському морі циклони часто призводять до штормів, яки супроводжуються місцевим підняттям рівня моря, що призводить до значних збитків. Шквали можуть виникати у будь – яких місцях України, але найчастіше бувають у степовий, лісостеповий зоні та Поліссі. Штормовий (шквальний) вітер на території України спостерігається дуже часто, його швидкість переважно від 20 до 29 м/сек., а іноді більше 30 м/сек. У гірських масивах Криму і Карпат, західних і північно – західних областях країни швидкість вітру досягає 40 м/сек. Шквало небезпечна ситуація може виникнути на всій території України. Раз на п’ять років шквали виникають у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Одеській, Львівській, Харківській, Херсонській областях та на території Криму. Шквали мають яскраво виражений добовий рух.
В Україні досить рідко складаються умови для формування смерчів. У більшості випадків це явище спостерігається в серпні . За останні 20 років зареєстровано 34 випадки. Найхарактерніші вони для степової зони та центрального Полісся. Найчастіше це – територія Запорізької і Херсонської областей та Криму. Невеликі смерчі спостерігаються майже щорічно то в одній, то в другій області (1 – 2 випадки на рік) і носять, як правило, локальний характер. Їх тривалість невелика (до 10 хвилин).
Ураган на суші руйнує будівлі, мережі зв’язку і електропостачання, ушкоджує транспортні комунікації і мости, ламає і вириває з корінням дерева. При розповсюдженні над морем викликає величезні хвилі висотою 10 -12 м і більше, ушкоджує або приводить до загибелі судна.
Вітер починає руйнувати при швидкості приблизно 20 м/сек., людина тримається на ногах при швидкості вітру до 36 м/сек.
Руйнування предметів, конструкцій, будинків, споруд визначається гальмуванням руху повітряних мас. Динамічне навантаження гальмування, яке утворюється потоком повітря, називається тиском швидкісного напору. Одиниця тиску – паскаль (кПа). Швидкісний напір знаходиться у прямий залежності від швидкості і густини повітря.
Дія тиску швидкісного напору може привести до руйнування будинків і споруд із значною площею поперечного січення. При дії на не великі предмети і елементи обладнання тиск може викликати:
зміщення (зсовування) предмета або його відкидання;
перекидання (перевертання) предмету;
ударне перевантаження, тобто миттєве інерційне руйнування елементів обладнання.
Сучасні методи прогнозу погоди дозволяють за декілька годин і діб попередити населення міста або всього прибережного району про ураган, що насувається. Найбільш надійним захистом населення від ураганів є використання захисних споруд (сховищ, метро, підземних переходів, підвалів будинків). При цьому в прибережних районах необхідно враховувати можливе затоплення низинних ділянок, для укриття вибирають місця на височини.
Пожежі як стихійні лиха
Пожежі – це неконтрольований процес горіння за межею спеціального осередку горіння, що стихійно виникає і розповсюджується в навколишньому середовищі і супроводжується інтенсивним виділенням тепла, диму та світловим випромінюванням, створює небезпеку для людей і завдає шкоду об’єктам господарської діяльності та навколишньому середовищу. Основними видами пожеж як стихійних лих є ландшафтні пожежі – лісові (низові, верхові та підземні торф’яні) і степові.
Лісові пожежі виникають головним чином з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників(грози, вулканічна діяльність). Вогонь може швидко розростатися і, підхоплений вітром, стати вогняним валом, що знищує на своєму шляху все живе і перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. За інтенсивністю горіння розділяють на слабкі, середні та сильні, а за характером - низові і верхові; верхові в свою чергу поділяються на біглі та стійки.
Низові пожежі виникають головним чином в результаті загоряння хвойного підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайника, трав’янистих рослин) та мертвого покриву або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку) без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі складає 0.3 – 1м/хв при слабкій пожежі до 16 м/ хвилину при сильної пожежі. Висота полум’я досягає 1 –2 метрі, максимальна температура на кромці пожежі 9000С.
Верхові лесові пожежі виникають із низових і характеризуються горінням крон дерев. При біглій верховій пожежі полум’я розповсюджується головним чином з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8 – 25 км/годину. При цьому окремі частки лісу можуть бути не зачеплені. Висота полум’я при цьому становіть 100м і більше. При стійкій верховій пожежі полум’я охоплює не тільки крони, а і стовбури дерев. Полум’я розповсюджується зі швидкістю 5 – 8 км/годину, охоплюючи вісь ліс від ґрунтового покриття до верхівок дерев.
Підземні пожежі виникають як наслідок низових або верхових пожеж і розповсюджуються по торф’яному шару на глибину 50см і більше. Горіння відбувається не швидко, практично без доступу повітря. Виділяється велика кількість диму і утворюються пустоти в вигорілому шару торфу ( прогарі).
Степові пожежі виникають на відкритій місцевості при наявності сухої трави або зрілих хлібів. Мають сезонний характер. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20 –30 км/годину.
Основні засоби боротьби з лісовими низовими пожежами є: захлистування кромки вогню, засипка її землею, заливка водою, створення огороджуючих чи мінералізованих смуг, пуск зустрічного вогню. При цьому ширина смуги повинна бути не менше 10 – 20м.
Гасіння верхової лісової пожежі складніше. Використовують огороджуючі смуги, зустрічний вогонь та воду. При цьому ширина смуги повинна бути не менше 150 – 200м. Степові пожежі гасять так само, як і лісові.
Підземні торф’яні пожежі гасять прокопуванням на відстані 8 -10 м від кромки пожежі траншеї глибиною до мінерального шару або до рівня ґрунтових вод. Її заповнюють водою. Другий спосіб полягається в устрої навколо пожежі мережі, яка насичена розчинами хімікатів. В шар торфу нагнітають за допомогою спеціальних пик, яки є завдовжки 2 м, розчин хімічно активних речовин. Речовини в сотні разів прискорюють проникання вологи до шару торфу. Нагнітанні здійснюють на відстані 5 – 8 м від кромки підземної пожежі і через 25 – 30 см один від другого.
2.3 Характеристика осередків ураження
При надзвичайних ситуаціях, як наслідок, можливе виникнення осередків масового ураження.
Під осередком масового ураження (районом стихійного лиха, зоною надзвичайної ситуації) розуміють місце або частку території де в результаті вражаючої дії надзвичайної ситуації відбулося масове ураження та загибель людей, сільськогосподарських тварин, рослин, руйнування та знищення будівель, споруд, майна, матеріальних цінностей, обладнання і іншого.
Найбільш масштабним, небезпечним для населення може бути осередок ядерного ураження, який виникає при застосуванні ядерної зброї.
Осередки ураження, які утворюються при надзвичайних ситуаціях мирного походження можуть за масштабами та загрозою населенню і оточуючому середовищу наближатися до осередку ядерного ураження. Одним із завдань цивільної оборони є визначення межі осередків масового ураження, їх масштабів, тривалості дії осередку і, в подальшому, визначення заходів захисту населення.
Осередок ядерного ураження
Отже, осередок ядерного ураження виникає при застосуванні ядерної зброй – до сьогодні найпотужнішої зброї масового знищення.
Ядерною зброєю називається зброя, вражаюча дія якої заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється в результаті вибухових процесів реакцій розділу або синтезу ядер хімічних елементів.
Внутрішньоядерна енергія виділяється в момент ядерного вибуху. Вона зв'язує нуклони (протони і нейтрони ) у ядрі і її дія виявляється на дуже малих відстанях, порівняних із розмірами нуклонів.
Можливість виділення внутрішньоядерної енергії обумовлена такими природними властивостями хімічних елементів:
атомні ядра різних ізотопів мають різну середню енергію зв'язку їх нуклонів. Питома енергія зв'язку, що припадає на 1 нуклон спочатку зростає із збільшенням масового числа і досягає максимуму для хімічних елементів приблизно середини періодичної системи Д.І. Менделєєва, потім поступово зменшується (найбільша енергія зв'язку між нуклонами: ЕМАХ = 8,75 Мэв)
перетворення ядер з меншою енергією зв'язку нуклонів на ядра з більшою енергією зв'язку супроводжується виділенням енергії, кількість якої дорівнює різниці енергій зв'язку в нових і старих ядрах (радіус дії енергії зв’язку складає лише 1,4*10-13см)
Ці властивості дозволяють виділити внутрішньоядерну енергію в результаті розділу важких елементів або синтезу ядер легких елементів.
Розділ атомних ядер може відбуватися мимовільно або при впливі на них елементарних часток або легких ядер.
Для одержання ядерного вибуху використовують розділ ядер важких ізотопів, що відбувається при впливі на них нейтронів будь-яких енергій. Реакція розділу ядра відбувається з високою швидкістю(за 10-15- 10-14 с); супроводжується виділенням великої кількості енергії (порядку 200 Мэв) і викидом 2х або більш нейтронів, спроможних викликати розділ інших ядер.
У великій масі таких ядер під впливом нейтронів будь-яких енергій виникає ланцюгова реакція розділу, що може саморозвиватися, яка супроводжується лавиноподібним процесом наростання числа ядер, що діляться, і виділенням унаслідок цього великої кількості енергії протягом малого проміжку часу. Такі ядра називають тими, що діляться ( U235, U233, Pu239, Pu241)
Ізотопи з граничним характером розділу ( U238) діляться тільки при впливі так званих швидких нейтронів( з енергією декілька Мэв)
Уран і плутоній, які використовуються як ядерне паливо, радіоактивні, схильні до вільного альфа-розпаду і спонтанного розділу.
Для кожної речовини, що ділиться, існує своя мінімальна маса, при якій можливе протікання ланцюгової реакції розділу, що самопідтримується. Її називають критичною. Вона залежить від:
форми речовини, що ділиться;
його густини; чистоти; об’єму.
Критична маса у формі кулі речовини, що ділиться, є найменшою стосовно інших геометричних форм рівного обсягу. Критична маса U235 дорівнює приблизно 40 - 60 кг.; Pu239-10 - 20 кг.
Значення критичної маси можна значно зменшити, якщо речовину, що ділиться, оточити відбивачем нейтронів.
Щоб відбувся вибух, маса речовини, що ділиться, повинна бути надкритичною.
Устрої, призначені для здійснення вибухового процесу звільнення внутрішньоядерної енергії, називаються ядерними зарядами.
За принципом переводу речовини, що ділиться, у надкритичний стан атомні заряди діляться на заряди гарматного й імплозивного типу.
Потужність ядерних боєприпасів прийнято характеризувати тротиловим еквівалентом. Це така маса тротилу, енергія вибуху якого дорівнює енергії, що виділяється при повітряному вибуху ядерного заряду.
За потужністю вибуху ядерні боєприпаси умовно діляться на 5 діапазонів (або калібрів ):
Надмалий – потужністю до 1 кт
Малий - от1 до 10 кт
Середній - от10 до 100 кт
Значний - від 100 до 1000 кт ( до 1 Мт )
Надзначний - понад 1 Мт
Вибух будь-якого ядерного заряду починається з ланцюгової реакції поділу атомних ядер. В ядерної бомбі для проведення вибуху обов’язкова наявність: надкритичної маси речовини, джерелу нейтронів, відбивачу нейтронів. В ядерному заряді речовина, що ділиться знаходиться в некритичному стані – або поділеною на кілька часток, або в розрідженому стані. Нейтрони, які випромінюються джерелом, попадаючи в речовину ділення, не викликають початок ланцюгової реакції.
При здійсненні ядерного вибуху маса ділення переводиться в надкритичний стан, нейтрони з джерела нейтронів, попадаючи в таку масу, захоплюються ядрами радіоактивної речовини, відбувається так звана реакція захвату ядром нейтронів. Починається ділення ядра речовини, яке супроводжується виділенням уламків ділення, 2 – 3 нейтронів і великої кількості енергії.
Спочатку енергія виділяється у виді кінетичної енергії часток, що утворилися(це осколки речовини, що ділиться, нейтрони розділу) і енергії гама - квантів. Зазначені частки і гамма-кванти, при взаємодії з атомами речовини заряду, що не прореагували, оточуючим середовищем і повітрям передають велику частину своєї енергії, у результаті чого температура в центрі вибуху підвищується до декількох мільйонів градусів, а максимальний тиск досягає мільярдів атмосфер. Через високу температуру все, що знаходиться в центрі ядерного вибуху переходить у розпечений, плазменний стан. Розпікаються також прилеглі прошарки повітря - утворюється світова область ядерного вибуху, що є джерелом світлового випромінювання.
Величезний тиск, що утворився в центрі вибуху, стискує навколишні прошарки середовища, створюючи фронт ударної хвилі.
Нейтрони і гама - кванти, що викидаються із зони ядерного вибуху складають проникаючу радіацію .
Ядерні вибухи можуть провадитися в різному середовищі - в повітрі, на поверхні землі, під землею (водою ). І в залежності від цього розрізняють такі види ядерних вибухів: висотні; повітряні; наземні, надводні; підземні, підводні.
Висотний - це вибух зроблений вище меж тропосфери (понад 10 км) Іноді його розділяють на стратосферний - висота 10 - 80 км, і космічний - вище 80 км.
Повітряний - вибух зроблений у повітрі на такій висоті, коли область, що світиться, не торкається поверхні землі. Висота визначається по співвідношенню 3,5 13EMBED Equation.31415 < H < 10 км ( при Н < 20 км пиловий стовп наздоганяє хмара ).

Рисунок 2.1 – Види ядерних вибухів, а – повітряний; б – наземний; в – підземний; г – підводний.
Наземний - вибух, зроблений або контактно на поверхні землі, або в повітрі на такій висоті, коли область, що світиться торкається землі. Н < 3,513EMBED Equation.31415 , при Н < 0,513EMBED Equation.31415 - утвориться воронка.
Підземний - вибух, зроблений нижче рівня землі.
Вражаючі чинники ядерного вибуху - ударна хвиля, світлове випромінювання. проникаюча радіація, радіоактивне зараження місцевості, електромагнітний імпульс.
Ударна хвиля - це область сильного стиску середовища, що поширюється на всі боки від центру ядерного вибуху з надзвуковою швидкістю. Швидкість проходження фронту ударної хвилі для боєприпасів середньої потужності складає( приблизно ) - перший кілометр - за 2 сек., кожний наступний - за 3 сек.
Основні параметри ударної хвилі -
Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі - це різниця між тиском у фронті ударної хвилі і атмосферним. Вимірюється в системі СІ в Па ( кПа. )
Тиск швидкісного напору - це динамічне навантаження, що утворюється потоком повітря, що рухається, також вимірюється в Па.
Час дії швидкісного напору - біля 3 сек.
Надлишковий тиск людина відчуває як різкий поштовх або удар. При цьому люди можуть одержувати травми різних ступенів:
Легкі - при надлишковому тиску 20 - 40 кПа. ( легка контузія, тимчасова втрата слуху, забиті місця, вивихи ).
Середньої ваги - при тиску 40 - 60 кПа. (травми мозку з втратою свідомості, ушкодження органів слуху, кровотеча з носа і вух, переломи і вивихи кінцівок )
Важкі і вкрай важкі травми - при тиску 60 - 100 кПа. і понад 100 кПа. (травми мозку з тривалою втратою свідомості, ушкодження внутрішніх органів, важкі ушкодження кінцівок і ін.)
Світлове випромінювання - це потік електромагнітного випромінювання, що включає ультрафіолетову, видиму й інфрачервону області спектра. Джерелом світлового випромінювання є область ядерного вибуху, що світиться. Час світіння можна визначити із співвідношення :
t = 3 13EMBED Equation.31415g, сек.
Основний параметр світлового випромінювання - світловий імпульс. Це кількість прямої світлової енергії, що припадає на 1м2 площі поверхні, перпендикулярної напрямку поширення світлового випромінювання. Вимірюється в Дж/м2. Світлове випромінювання, падаючи на поверхню, передає їй свою енергію, викликаючи загоряння(нагрівання, вспучення, коробління, розтріскування, оплавлення); у людей виникають опіки різних ступенів.
У залежності від розміру світлового імпульсу(СІ) розрізняють 4 ступені опіків:
ступінь опіку виникає при величині світлового імпульсу 100-200 кДж/ м2 – він викликає почервоніння шкіри, пухлини.
ступінь опіку виникає при світловому імпульсі 200 - 400 кДж/м2 - спостерігається утворення пухирів.
ступінь при світловому імпульсі 400 - 600 кДж/м2 - омертвіння глибоких прошарків шкіри.
1V ступінь при світловому імпульсі 600 і більше кДж/м2 - обвуглювання.
Проникаюча радіація -- потік гамма–променів і нейтронів, які викидаються із зони протікання ланцюгової реакції розділу.
Радіус дії проникаючої радіації від декількох сотень метрів до декількох кілометрів(залежить від енергії випромінювання ). Час дії - 15- 25 сек.
При проходженні через будь - яке середовище проникаюча радіація передає їй частину своєї енергії. Середовище, поглинаючи енергію, одержує дозу опромінення. В залежності від розміру поглиненої дози опромінення внаслідок зовнішнього ( - опромінення людина може захворіти променевою хворобою. У залежності від отриманої дози радіації розрізняють чотири ступені променевої хвороби.
Променева хвороба першого (легкого) ступеня виникає при загальній поглиненій дозі 100 - 200 рентген. Інкубаційний період триває два - три тижні, після чого відчувається загальна слабкість, періодичне підвищення температури, почуття важкості в голові, нудота. У крові зменшується кількість білих кров'яних телець.
Хвороба другого ступеня - при дозі 200 - 400 рентген. Прихований період - близько тижня. Симптоми виражені сильніше: більше нездужання, головний біль, висока температура тіла.
Третій ступінь хвороби - при 400 - 600 рентген. Інкубаційний період - декілька годин. Тяжкий (важкий) загальний стан, несвідомість, крововилив у шкіру і слизові оболонки.
Променева хвороба четвертого ступеня виникає при дозі більше 600 рентген. У людини дуже важкий стан. Якщо лікування не проводити протягом двох тиждень, то наступає смерть.
Радіоактивне зараження (забруднення) місцевості, приземного прошарку атмосфери, повітряного простору, води й інших об'єктів виникає унаслідок випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху або при аваріях на радіоактивних-небезпечних підприємствах.
При ядерному вибуху джерелом радіоактивного забруднення є осколки поділу ядерного заряду (приблизно 90 % активності від загальної активності продуктів ядерного вибуху ), залишки ядерного заряду ( приблизно 10 % від загальної активності ) і наведена активність у ґрунті. Радіоактивні осколки поділу ядер радіоактивних елементів (під час ланцюгової реакції поділу утворюється більше 80-ти ізотопів 35 хімічних елементів) і залишки ядерного заряду під дією високих температур випаровуються і переходять у плазмовому вигляді в хмару ядерного вибуху. При наземних, підземних і низьких повітряних вибухах у цю хмару також потрапляє значна маса ґрунту (декілька тисяч тонн). Радіоактивні ізотопи конденсуються на більш холодних частинках ґрунту, утворюють радіоактивний пил, що складає радіоактивну хмару. Вона зі значною швидкістю піднімається нагору на висоту, що залежить від потужності вибуху. Максимальної висоти хмара досягає приблизно за десять хвилин. Після припинення підйому хмара рухається за вітром і з неї починають випадати радіоактивні речовини. Виникає радіоактивне зараження.
Наведена активність у ґрунті обумовлена утворенням радіоактивних ізотопів під дією швидких нейтронів. Вона характерна тільки для району вибуху.
Значення радіоактивного зараження обумовлене тим, що високі рівні радіації можуть спостерігатися не тільки лише в районі вибуху, а і на значних відстанях від нього.
Радіоактивні ізотопи, що утворюються при ядерному вибуху, нестабільні. Вони стабілізуються шляхом виділення частини енергії у виді альфа – бета - часток і гама - випромінювань.
Альфа - і бета - частки мають велику іонізуючу спроможність, але їх проникаюча спроможність незначна. Вона складає в повітрі від декількох см (для альфа - часток) до півтора – двох метрів (для бета часток). Гама - випромінювання мають значну проникаючу спроможність і малу іонізуючу. Тому при зовнішньому опроміненні (при перебуванні на радіоактивно - забрудненій місцевості) на людину буде діяти лише гама - випромінювання.
Внаслідок зовнішнього опромінення може виникнути променева хвороба. В залежності від отриманої дози радіації розрізняють чотири ступені променевої хвороби (так само як і при одержанні дози проникаючої радіації).
При потраплянні на відкриті ділянки тіла людини значної кількості радіоактивних речовин виникають радіаційні опіки.
Радіоактивні речовини в організм людини потрапляють із зараженим повітрям, водою, продуктами харчування. При цьому найбільшу іонізуючу активність виявляють альфа - і бета - активні речовини. Важкість ураження при внутрішньому опроміненні залежить від кількості радіоактивних речовин, що потрапили в організм, періоду їх напіврозпаду, ступеня всмоктування зі слизових оболонок органів дихання і шлунково - кишкового тракту, типу й енергії випромінювання і швидкості виводу їх з організму. При вживанні продуктів харчування і води, заражених радіоактивними речовинами, до 90% їх виводиться з організму в перші дні, а ті, що залишилися в організмі, знаходяться в крові. Радіоактивні речовини, що потрапили в організм людини, розділяються по органах і тканинах. Частина з них (стронцій, уран, торій, плутоній і інші) накопичуються в кісткових тканинах; інша частина (лантан, церій, прометій і інші) накопичуються в нирках і печінці. Деякі радіоактивні речовини (цезій, рутеній, телур, плутоній і інші) розподіляються в організмі рівномірно, радіоактивний йод накопичується в щитовидний залозі. Ураження від внутрішнього опромінення, як і від зовнішнього, можуть бути чотирьох ступенів.
Відомо, що організм людини має можливість відновлювати клітини, що загинули при незначному опроміненні. У випадках одержання великих доз радіації організм людини не встигає відновлювати клітини і виникає захворювання. Ступінь ураження людини залежить не тільки від розміру дози, а і від часу, протягом якого вона отримана. Дози радіації, отримані за короткий проміжок часу, викликають більш сильні ураження, чим ті, що мають той самий розмір, але отримані протягом тривалого часу. Щоб не допустити захворювання людини променевою хворобою, встановлені припустимі дози опромінення:
протягом 4-х днів на воєнний час установлено 50 рентген (бер);
протягом місяця - 100 рентген (бер)
протягом 3-х місяців - 200 рентген (бер)
за рік - 300 рентген (бер)
На мирний час у випадках аварії на АЕС із викидом радіоактивних речовин встановлені такі припустимі дози опромінення:
Основна дозова межа індивідуального опромінення персоналу об'єктів, на яких здійснюється практична діяльність не повинна перевищувати 20 мілізівертів ефективної дози опромінення на рік, при цьому допускається її збільшення до 50 мілізівертів за умови, що середньорічна доза опромінення протягом п'яти років підряд не перевищує 20 мілізівертів.
Припустима доза опромінення населення в нормальних умовах за рік - 0,1 рентген (бер).
Осередком ядерного ураження називається територія, в межах якої в результаті впливу вражаючих чинників ядерного вибуху, а також вторинних чинників ураження (наприклад, уламків конструкцій будинків і споруджень, пожеж, токсичних продуктів неповного згоряння і т.д.) відбулися масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин, руйнування і знищення будинків, споруджень і матеріальних цінностей.
Розміри осередку ядерного ураження залежать від потужності і виду ядерного вибуху, рельєфу місцевості, метеоумов і характеру забудови. Так, населені пункти з компактною забудовою можуть одержати значні руйнації по всій території, якщо центр вибуху збігається з центром населеного пункту.
Межа осередку ядерного ураження на рівнинній місцевості умовно обмежена окружністю – умовною лінню, де надлишковий тиск у фронті ударної хвилі складає 10КПа.
По характеру руйнувань промислових і житлових будинків, споруджень, розміру надлишкового тиску у фронті ударної хвилі осередок ядерного ураження умовно ділиться на зони повних, сильних, середніх і слабких руйнувань.
На межі зони повних руйнувань надлишковий тиск 50 кПа, при наближенні до центру осередку він стає значно більше. Зона характеризується: масовими безповоротними втратами серед незахищеного населення; повною руйнацією будинків і споруджень; руйнацією й ушкодженням комунально-енергетичних і технологічних мереж а також частини сховищ ЦО; утворенням суцільних завалів у населених пунктах. Радіус зони повних руйнувань можна розрахувати за формулою:
R = ( 0,35 - 0,4) 13EMBED Equation.31415g , де R - радіус зони, км, а g – потужність ядерного боєприпасу(перше значення 0.35 беремо при розрахунку радіусу зони для повітряного вибуху, друге – 0.4 для наземного вибуху).
Площа зони складає від 10 до 15% від усієї площі осередку ядерного ураження. Люди, які опинилися відкрито у межах повних руйнувань, зі 100% можливістю отримують ураження, які приведуть до виходу їх з ладу.
Зона сильних руйнувань - надлишковий тиск у межах зони змінюється від 50 до 30 кПа, характеризується масовими безповоротними втратами серед незахищеного населення (до 90 %). Повні і сильні руйнації будинків і споруджень, ушкодження комунально - енергетичних і технологічних мереж; утворення місцевих і суцільних завалів у населених пунктах. Сховища і більшість ПРУ зберігаються. Площа зони - 10% від усієї площі осередку. Радіус зони розраховують:
R = ( 0,5 - 0,55) 13EMBED Equation.31415 g
Зона середніх руйнувань - тиск у фронті ударної хвилі від 30 до 20 кПа. Втрати серед незахищеного населення - до 20 %, середні і сильні руйнування будинків і споруджень; утворення місцевих і часткових завалів, суцільних пожеж; зберігання комунально-енергетичних і технологічних мереж, сховищ і більшості ПРУ. Площа зони складає 15% від площі осередку. Радіус визначають за формулою:
R = ( 0,75 - 0,7) 13EMBED Equation.31415 g .
Зона слабких руйнувань - тиск від 20 до 10 кПа. Зовнішня межа зони слабких руйнувань – це зовнішня межа осередку ядерного ураження. Тут спостерігаються слабкі і середні руйнування будинків і споруджень, площа зони - 60%.
R = ( 1,4 - 1,1) 13EMBED Equation.31415 g .
Ураження людей - тільки в окремих випадках.
Необхідно відзначити, що і за межами зони слабких руйнувань можливі непрямі ураження людей при надлишковому тиску 3 кПа, а поранення очей осколками скла - навіть при 1 кПа. У будинках можуть бути пошкоджені двері, стріха, вибиті стекла.
Осередок ядерного ураження характеризується також складною пожежною обстановкою. У його межах виділяють три основні зони пожеж:
Зона пожеж у завалах - охоплює всю зону повних руйнувань і частину зони сильних руйнувань осередку. На зовнішній її межі розмір світлового імпульсу складає при повітряному вибуху 2400 - 4000 кДж/ м2, при наземному - 700 - 1700 кДж/м2(нижня межа для вибуху потужності до 100 кт, верхня для 1000 кт і більш.) Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі - 45 кПа. Радіус зони 13EMBED Equation.31415, де R - км, g – потужність ядерного боєприпаси. Після ядерного вибуху, по-перше, за рахунок більшої швидкості розповсюдження світлового імпульсу, виникає загоряння горючих матеріалів – вікон, дверей, покрівлі. Потім надлишковим тиском ударної хвилі усе, що зустрічається на її шляху руйнується, утворюються суцільні завали.
Зона характеризується тривалим горінням у завалах із виділенням продуктів неповного згоряння і токсичних речовин, а також сильним задимленням. Суцільного вогню не спостерігається.
Зона суцільних пожеж охоплює при повітряному вибуху більшу частину зони сильних руйнувань, усю зону середніх і частину зони слабких руйнувань. На зовнішній межі її світловий імпульс дорівнює 400 - 600 кДж/ м2, надлишковий тиск складає приблизно 15 кПа. Радіус зони розраховують за формулою:
13EMBED Equation.31415.
При наземному вибуху надлишковий тиск на межі зони приблизно 25 кПа і радіус зони розраховують за формулою:13EMBED Equation.31415.
Пожежі виникають у 50 % і більш будинків і споруджень, і протягом 1-2 годин вогонь поширюється на 90 % і більш будинків і споруд. Перетворення окремих пожеж на суцільні значною мірою залежить від ступеня вогнестійкості будинків, категорії пожежної небезпеки виробництва і щільності забудови.
Зона окремих пожеж охоплює частину зони середніх руйнувань (при наземному вибуху), усю зону слабких руйнувань (при повітряному вибуху частину її) і поширюється за межі осередку. На зовнішній її межі Uсв=100 - 200 кДж/м2, надлишковий тиск приблизно 7.5 кПа і радіус зони розраховують:
- при повітряному вибуху як 13EMBED Equation.31415 ;
- при наземному вибуху надлишковий тиск 9,0 кПа і радіус 13EMBED Equation.31415.
Пожежі виникають в окремих будинках і спорудах. Гасіння їх звичайно не викликає проблем і при відсутності сильного радіоактивного зараження можливе безпосередньо після вибуху.
Осередок ураження при землетрусі
Осередком ураження при землетрусі називають територію, в межах якої утворилися масові знищення і руйнування будинків, споруд і інших об’єктів, що супроводжується ураженням і загибеллю людей, тварин і рослин.
Осередки масового знищення виникають, як правило, в районі(зоні) землетрусу, де інтенсивність за шкалою Ріхтера складає У11 – У111 балів і більше. При цьому більшість будинків і споруд отримують середні і сильні руйнування. В районі землетрусу може бути один або кілька осередків враження в залежності від кількості населених пунктів, які піддадуться руйнуванню.
Осередки ураження при землетрусі за характером руйнування будинків і споруд можна порівняти з осередком ядерного ураження.
Оцінку можливих масштабів руйнувань при землетрусі проводять за інтенсивністю(силою) землетрусу. Силу землетрусу можна розрахувати за формулами:
в епіцентрі ІН = 1.5М – 3.5 lg Н + 3 (балів);
на відстані R IR = 1.5М - 3.5 lg13 EMBED Equation.3 1415 + 3 (балів),
де Н – глибина гіпоцентру, км; R – відстань від епіцентру, км.
Сильні струси ґрунту будуть спостерігатися на значних відстанях від епіцентру.
Наприклад, при М = 8 - 9 балів струси будуть відчуватися на відстані до 100 – 160 км протягом 0.5 – 1.5 хв.
Прояви наслідків землетрусу підрозділяють на дві фази.
Перша фаза – час прояву поздовжніх хвиль, коли відчуваються поштовхи і будинки одержують незначні руйнування. Час прояву першої фази в секундах визначається за співвідношенням:
Т1Ф = 13 EMBED Equation.3 1415,
де VПД – швидкість поздовжніх хвиль, для осадових порід вона дорівнює 6.1 км/сек.
Друга фаза – час прояву поверхневих сейсмічних хвиль. Друга фаза головна, вона визначає ступінь руйнування об’єктів й обчислюється за формулою:
Т2Ф = 13 EMBED Equation.3 1415,
де VПОВ – швидкість поверхневих хвиль, для піщаних грунтів, глини і насипного грунту вона відповідно дорівнює 1.2; 1 і 0.35 км/с.
Інтервал між першою і другою фазами становіть 30 - 60 с, що дає можливість вжити екстрених заходів.
Осередок ураження при повені
Осередком ураження при повені вважається територія, в межах якої утворилися затоплення місцевості, знищення і руйнування будинків, споруд і інших об’єктів. Супроводжується ураженням і загибеллю людей, тварин і врожаю сільськогосподарських рослин, псуванням і знищенням сировини, палива, добрів і т. ін.. Затоплення місцевості відбувається внаслідок руйнування гребель і інших гідродинамічне небезпечних об’єктів, внаслідок паводків, повнів.
Руйнування гребель і інших гідродинамічно небезпечних об’єктів може статися як від дії природних сил (землетруси, лавини, урагани, обвали, зсуви), так і від переливу води через гребінь гребли внаслідок великих повеней, або при втраті ними стійкості, конструктивних дефектах, порушенні правил техніки безпеки при експлуатації і т. ін. При прориві греблі в ній виникає проран від розмірів якого залежить об’єм і швидкість падіння води від верхнього б’єфу в нижній б’єф і параметри хвилі прориву – головного вражаючого фактору цього виду аварії.
Головними характеристиками хвилі прориву, які визначають її руйнівну дію, є глибина і швидкість потоку у даному створі. Максимальна глибина потоку (h) і максимальна його швидкість (VMAX )залежать від висоти греблі і розмірів(ширини B і глибини H) прорану, гідродинамічних і топографічних умов русла і заплавини ріки.
Значний вплив на обстановку і життєдіяльність населення матимуть і масштаби зон затоплення. Вони залежать від глибини і площі стояння небезпечних рівнів води, площі затоплення, пори року (весна, літо або зима) і ін.
Дія хвилі прориву на об’єкті подібна дії ударної хвилі повітряного ядерного вибуху (або вибуху звичайних вибухових речовин у повітрі), але відрізняється від них тим, що діючим тілом тут є не повітря, а вода. За критичні параметри хвилі прориву, при яких наступає загибель або тяжке поранення людей, приймається h ( 1.5 м і V MAX ( 2.5 м/ сек.
Вихідними даними при визначенні параметрів хвилі прориву і масштабів зон затоплення є об’єм водосховища, ширина прорану, глибина води перед греблею (глибина прорану). Порядок визначення наступний:
Спочатку визначають середню швидкість руху хвилі пропуску за таблицею 2.4
Визначається час спорожнення водосховища:
Т = W / N* B *3600,
де W – об’єм водосховища;
N – максимальна витрата води на один метр ширини прорану, м 3/ с *м.
В - ширина прорану або дільниці переливу води через гребінь не зруйнованої греблі. Н – глибина прорану.
Таблиця 2.4 - Залежність максимальної швидкості руху хвилі пропуску і максимальній витрати води від глибини прорану
Н, м
5
10
25
50

V MAX , м/с
2
3
5
7

N, м 3/ с* м
10
30
125
350


Далі визначається висота хвилі пропуску на різній відстані від греблі за таблицею 2.5
Таблиця 2.5 – Орієнтована висота хвилі пропуску і тривалість її проходження при різних відстанях від греблі
Найменування параметра
Відстань від греблі, км.


1
25
50
100
150
200
250

Висота хвилі пропуску, м
0.25 Н
0.2Н
0.15Н
0.075Н
0.05Н
0.03Н
0.02Н

Тривалість проходження хвилі пропуску, годин
Т
1.7Т
2.6Т






Визначається час приходу хвилі пропуску на різних відстанях від греблі: t ПР = R / V
На карті або схемі позначають межі зон затоплення, для чого:
- знаходять на карті ізолінії – це лінії, які з’єднують точки місцевості з однаковим перевищенням їх висоти над рівнем моря, такі, що мають перевищення над рівнем моря рівним висоті хвилі пропуску в даної точці;
- по цих ізолініях наносять межі зон затоплення, з’єднуючи ці ізолінії плавною кривою.
В залежності від висоти і швидкості руху хвилі пропуску визначають ступень руйнування різних об’єктів за таблицею.
При рясних опадах повені мають таки основні характеристики:
Максимальні витрати води в річці QMAX, м3 /с,
QMAX = 13 EMBED Equation.3 1415, де І – інтенсивність опадів, мм/год.; F – площа випадіння опадів, км 2; QО – витрати води в річці в звичайних умовах, м/с.
QО = НО* VO (LO – HO ctg 13 EMBED Equation.3 1415), де HО – звичайна глибина річки, м; VО – звичайна швидкість потоку води, м/с; LО – звичайна ширина річки у місті затоплення, м; 13 EMBED Equation.3 1415 - кут нахилу берега річки, град.
2. Максимальна висота підйому води(затоплення) НЗ, м:
НЗ = 13 EMBED Equation.3 1415, де 13 EMBED Equation.3 1415 - кут нахилу берегової риси, град; RЗ – поперечний переріз ріки під час затоплення, м
R3 = RМАХ – RО ; RМАХ = QМАХ/ VО ; RО = QО/ VО.
3. Максимальна швидкість потоку під час повені VМАХ, м/с:
VМАХ = VО*( НО + Н3) / НО, де НЗ - висота підйому води.
4. Ширина затоплюваної території під час повені LЗ, м;
LЗ = LО + 2 Н З * ctg 13 EMBED Equation.3 1415З,
5. Глибина затоплення об’єкту(висота води на об’єкті) НОБ , м:
НОБ = НЗ - НМ, де НМ – висота місця об’єкта, м.
Фактична швидкість потоку затоплення, VФЗ, м/с:
VФЗ = VМАХ * f , де f - параметр. що враховує зсув об’єкту від русла ріки (0.3 – 1.3 )
Вражаюча дія хвилі затоплення визначається її швидкістю VФЗ і висотою НОБ . Наприклад, цегляні житлові будинки зазнають слабких руйнувань при VФЗ = 1.5 м/с, і НОБ = 2.5м; середніх – при VФЗ = 2.5 м/с, і НОБ = 4м; сильних – при VФЗ = 3 м/с, і НОБ = 6м.
Найефективнішим способом захисту населення при від повеней є евакуація. Перед евакуацій необхідно вимкнути в будинках електроенергію, газ, воду, взяти запас продуктів, медикаментів, документи й вибути за зазначеним маршрутом. У разі раптової повені треба терміново залишити будинок і зайняти найближче безпечне підвищене місце, вивісивши сигнальне біле або кольорове полотнище.
Після спаду води і повернення додому необхідно дотримуватися таких заходів безпеки: не торкатися до електропроводки, не використовувати харчові продукти, що потрапили у воду. Увійшовши до будинку, провітрити його. Вмикати газ та електричну енергію забороняється.
Осередок руйнувань і уражень при вибуху
Осередок руйнувань і уражень на підприємствах зі вибухо- і пожеженебезпечною технологією виникають при витіканні газоподібних або зріджених вуглеводневих продуктів. Змішування їх з повітрям приводить до утворення вибухо- та пожеженебезпечних сумішей. До вибухо – та пожеженебезпечних відносяться гази пропілен, метан, пропан, етилен, бутилен і ін. Вибух або возгоряння відбувається при певному змісту газу в повітрі, приводить до зруйнування або ушкодження будинків, споруд, технологічних установок, ємностей та трубопроводів.
При вибуху вуглеводневої сировини може утворитися осередок ураження подібний осередку ядерного ураження.
В осередку вибуху у відкритій атмосфері можна визначити дві зони: зону детонації (детонаційної хвилі) і розповсюдження (дії) ударної хвилі. У зоні детонації тиск має максимальне значення.
Умовний (розрахунковий) радіус зони детонаційної хвилі (rO) визначають за емпіричною формулою: rO = 18.5 *13 EMBED Equation.3 1415,
де QH – кількість речовини (в тонах), яка вилилася або розтеклася з ємності (сховища), що розгерметизовано;
К – коефіцієнт , який характеризує об’єм газів або парів речовини, що перейшли в стехіометричну суміш (за даними джерел, він може розрізнятися від 0.4 до 0.6). Емпіричний показник перед коренем дозволяє враховувати різни умови виникнення вибуху.
В межах зони 1 діє надлишковий тиск, якій приблизно можна вважати постійним і рівним 1700 кПа. Точніші значення тиску визначають за довідковими даними для кожної речовини, наприклад, за таблицею 2.7. Максимальний тиск в зоні детонації – це найбільший тиск, який виникає при утворенні найбільш пожежо -, вибухонебезпечної суміші газу, пару або пилу з повітрям в замкнутому об’ємі при початковому тиску суміші 101кПа (атмосферному тиску).
За межами зони детонації, в зоні дії повітряної ударної хвилі, формується фронт ударної хвилі, який розповсюджується по поверхні землі. Він різко зніжується до атмосферного через невелику відстань. Літературні джерела дають різні закономірності його зміни з урахуванням відстані до місця вибуху, теж саме і з максимальним значенням тиску в детонаційної хвилі (зоні детонації).
В таблиці 2.6 приведені зведені дані зміни надмірного тиску, виходячи із відстані, що виражено в частках від радіуса зони детонації (r1 / rO), і максимального тиску в зоні детонації.
Використовуючи наведені вище табличні дані можна розраховувати масштаби зон руйнування з позначеними значеннями надмірного тиску, визначати можливе значення надмірного тиску при наявних відстанях об’єкта від місця аварії (вибуху), а також визначати ступень руйнування різних будинків, споруд, будівель в залежності від величини надмірного тиску та інші завдання.
Таблиця 2.6 - Зміна тиску в зоні розповсюдження ударної хвилі
Максим. тиск в зоні детонації,
кПа

Значення надмірного тиску, кПа, на відстані від центру вибуху в частках від rO (r1 / rO)


1
1.05
1.1
1.2
1.4
1.8
2.0
3.0
4.0
6.0
8.0
10
12
15
20
30

500
500
270
155
115
90
55
48
25
15
8
5
4
3
2.5
1.5
1.0

900
900
486
279
207
162
99
86
45
26
14
9
7
5
4.5
2.7
1.8

1000
1000
540
310
230
180
110
96
50
29
16
10
8
6
5
3
2

1700
1700
918
527
391
306
195
163
82
50
28
18
13
10
8
5
3.7

2000
2000
1080
620
460
360
220
192
100
58
32
20
16
12
10
6
4


Таблиця 2.7 – Максимальний тиск і концентраційні межи загоряння окремих речовин
Речовина (газ, суміш)
Максимальний тиск вибуху, кПа
Концентраційні межі загоряння



НКМВ, %
ВКМВ, %

Аміак
600
15
28

Ацетилен
1030
2.5
100

Ацетон
893
2
13

Бензол

1.4
7.1

Водінь
739
4
75

Деревинна мука
770



Окис вуглецю

12.5
74

Толуол

1.3
6.7

Полістирол
720
25
-

Поліетилен
560
12
-

Магній
500
12
-

Алюміній
660
25
-

Сірка
460
17
-

Фосфор червоний
700
14
-


Осередок хімічного ураження
При поширенні в навколишньому середовищі небезпечних хімічних або отруйних речовин утворюються зони хімічного зараження і осередки хімічного ураження.
Основні поняття про небезпечні хімічні речовини і їх властивості
У теперішній час у відповідності з Міжнародним регістром у світі використовується в промисловості, сільському господарстві і для побутових цілей біля 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. із яких виробляється у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи небезпечних хімічних речовин (НХР) – найбільш токсичних для людей.
Небезпечні хімічні речовини (НХР) – це таки хімічні речовини або сполуки, які при певній кількості, що перевищує гранично допустимі величини концентрації(щільності зараження), проявляють шкідливу дію на людей, тварин і рослини і викликають у них ураження різного ступеня важкості. Об’єкти народного господарства, на яких використовуються НХР - потенційні джерела техногенної небезпеки – це, так звані, хімічно небезпечні об’єкти (ХНО).
Хімічно небезпечні об’єкти (ХНО) – об’єкти народного господарства, при аваріях або руйнуванні яких можуть статися техногенні небезпеки з масовим ураженням людей і зараженням навколишнього середовища небезпечними хімічними речовинами. По іншому –ХНО – промисловий об’єкт(підприємство) або його структурні підрозділи, на якому находяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться /пересуваються/, завантажуються або перевантажуються, використовуються у виробництві, розміщуються або складуються /постійно або тимчасово/ одне або декілька НХР (до ХНО не належать залізниці). До хімічно небезпечних (об’єктів)підприємств відносяться:
заводи і комбінати хімічних галузей промисловості а також окремі установки і агрегати, яки виробляють або використовують НХР;
заводи (або їх комплекси) по переробці нафтопродуктів;
виробництва інших галузей промисловості, які використовують НХР;
підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак;
залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення НХР;
транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни; річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;
склади і бази, на яких знаходяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;
склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.
У народному господарстві держави функціонує більше 1500 хімічно небезпечних об’єктів, в зоні розміщення яких проживає біля 22 млн. чоловік. На кожному підприємстві знаходиться в середньому 3 – 15 добовий запас НХР, який може зберігатися в ємностях під великим тиском (до 100 атм), в ізотермічних сховищах, або в закритих ємностях під атмосферним тиском і температурі навколишнього середовища.
Будь – яка НХР має токсичні властивості. Токсичність – здатність НХР, потрапляючи в організм людини, викликати його ураження. Кількісна характеристика токсичності – токсодоза.
Для кількісної характеристики токсичних властивостей конкретних НХР при їх дії через органи дихання людини застосовуються такі токсодози: гранично допустима, порогова, виводяча зі строю і смертельна.
Гранично допустима – така токсодоза, при якій симптоми отруєння ще не наступають.
Середня порогова токсодоза РС50 - викликає початкові симптоми(ознаки) враження у 50% уражених.
Середня виводяча зі строю токсодоза IC 50 – при її дії 50 % уражених отримують враження з виходом їх зі строю.
Середня смертельна токсодоза – LC 50. За середню смертельну токсодозу приймають таку, яка приводить до загибелі 50 % людей або тварин (при 2 – 4 годинній інгаляційній дії).
У зв’язку з тим, що токсодоза - це добуток концентрації парів на експозицію (час дії парів на організм), основним параметром за яким практично оцінюють ступінь зараження приземного шару атмосфери НХР є концентрація їх парів в повітрі. Концентрацію парів у повітрі можна інструментально виміряти у заражений зоні, яка утворюється при аварії на хімічно небезпечному об’єкті.
За ступенями токсичності НХР поділяють на класи: надзвичайно токсичні, високотоксичні, сильно токсичні, помірно токсичні, малотоксичні, практично нетоксичні.

Таблиця 2.8 – Характеристика НХР за ступенями токсичності
Клас
токсичності
ГДК в повітрі,
мг/ м 3
Середньосмертельні



Концентрація, мг/л
Доза при внутрішньому надходженні, мг/кг

Надзвичайно токсичні
до 0.1
менше1
менше 1

Високотоксичні
0.1 – 1
1 – 5
1 – 50

Сильно токсичні
1.1 – 10
6 – 20
51 – 500

Помірно токсичні
теж
21 – 80
501 – 5000

Мало токсичні
більш 10
81 – 160
5001 – 15000

Практично нетоксичні
-
більше 160
Більше 15000


Аварія на хімічно небезпечному підприємстві створює значну небезпеку як для виробничого персоналу, так і для населення.
Аварія з НХР – це подія техногенного характеру, що сталася на хімічно небезпечному об’єкті внаслідок виробничих, конструктивних, технологічних чи експлуатаційних причин або від випадкових зовнішніх впливів, що призвела до пошкодження технологічного обладнання, пристроїв, споруд, транспортних засобів з виливом (викидом) НХР в атмосферу і реально загрожує життю, здоров’ю людей.
При всіх способах зберігання можливі руйнування ємностей із НХР і вихід їх (розлив і перехід в пар) в навколишнє середовище – на поверхню землі (в піддон або обвалування, якщо місткість має обвалування), у водоймища і повітря з утворенням хмари забрудненого повітря. Хмара НХР – суміш парів і дрібних крапель НХР з повітрям в обсягах (концентраціях), небезпечних для довкілля. При аварії можливе утворення первинної і вторинної хмари зараженого повітря.
Первинна хмара – це пароподібна хмара НХР, яка є в будь – якій ємності над поверхнею зрідженої НХР і яка виходить в атмосферу безпосередньо в результаті миттєвого (1 - 3 хв.) переходу при руйнуванні ємності без випару з підстильної поверхні.
Вторинна хмара – це хмара небезпечної хімічної речовини, яка виникає протягом певного часу внаслідок випаровування розлитої рідини з підстильної поверхні.
Хімічно небезпечна адміністративно – територіальна одиниця (ХАТО) - адміністративно – територіальна одиниця, до якої зараховуються області, райони, а також будь – які населені пункти областей, які потрапляють у ЗМХЗ при аваріях на хімічно небезпечних підприємствах.
Для зручності прогнозування і оцінки можливих наслідків аварій на хімічно небезпечних об’єктах завчасно проводять їх класифікацію за ступеням хімічної небезпеки населення.
Таблиця 2.9 – Критерії для класифікації адміністративно – територіальних одиниць і хімічно небезпечних об’єктів (крім залізниць) для присвоєння ступеня хімічної небезпеки
Найменування
об’єкта, що класифікується
Критерії класифікації
Одиниця виміру
Числове значення критерію для ступеню небезпеки




1
11
111
1V

Хімічно небезпечний об’єкт
Кількість населення, яке потрапляє в прогнозовану зону хімічного зараження (ПЗХЗ) при аварії на ХНО
тис. чол.
більше 3.0
від 0.3 до 3.0
від 0.1 до 0.3
менше 0.1

Хімічно небезпечна адміністративно – територіальна одиниця
Частка території, що потрапляє в зону можливого хімічного зараження (ЗМХЗ) при аваріях на ХНО

%
більше 50
від 30 до 50
від 10 до 30
менше 10


Зона хімічного зараження НХР (ЗХЗ) – це територія, яка включає осередок хімічного забруднення де фактично розлита НХР і безпосередньо перебуває під впливом хімічної зброї або сильнодіючих ядучих речовин, і ділянки місцевості, над якими утворилась або поширилася хімічна хмара НХР з вражаючими концентраціями.
Зона можливого хімічного забруднення НХР (ЗМХЗ) – територія, у межах якої під впливом зміни напрямку вітру може виникнути переміщення хмари НХР з небезпечними для людини концентраціями.
Зона хімічного зараження характеризується типом викинутої речовини, яка утворює зону, довжиною і глибиною. Глибина зони – це відстань у бік вітру від межі зони виливу речовини з навітряної сторони до межі з підвітряної сторони, де концентрація речовини стає не вражаючою, може тільки спричинять початкові симптоми ураження.
Осередок хімічного ураження – це територія, в межах якої в результаті небезпечних хімічних речовин виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин. В зоні хімічного зараження можуть бути один або кілька осередків хімічного ураження.
Розміри осередку ураження залежать від кількості викиду в навколишнє середовище НХР, їх типу, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, щільності забудови населених пунктів, наявності та характеру лісових насаджень. Межами осередку будуть границі (площі) населених пунктів або їх часток, які потрапляють у зону хімічного зараження.
Розміри осередку хімічного ураження визначають за допомогою таблиць для визначення глибин розповсюдження хмари забрудненого повітря для конкретних речовин в залежності від категорії стійкості атмосфери, швидкості повітря, температури і кількісних характеристик НХР згідно з “Методикою прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті“, введеною наказом № 73/82/64/122 від 27 березня 2001 року.
При розповсюдженні хмари зараженого повітря в реальних умовах і на реальній місцевості на шляху розповсюдження можуть зустрічатися різни перепони у вигляді лісових масивів, міської забудови та сільського будівництва, що зменшує глибину розповсюдження в кілька разів і потребує врахування. Таблиця 2.10 - Коефіцієнти зменшення КЗМЕН. глибин перенесення хмари забрудненого повітря при різних умовах розповсюдження
СВСП
Міська забудова
Лісові масиви
Сільське будівництво

Інверсія
3.5
1.8
3

Ізотермія
3
1.7
2.5

конвекція
3
1.5
2


Урахування впливу перешкод на шляху розповсюдження хмари забрудненого повітря має кілька випадків:
Випадок 1. Аварія трапилася у населеному пункті або в інших несприятливих для розповсюдження хмари умовах (наприклад, у лісі) і довжина населеного пункту (або іншої перешкоди) на шляху розповсюдження хмари Lпер. значно менша глибини розповсюдження без перешкод.














Рисунок 2.1 - Порядок визначення глибини зони забруднення при розташуванні ХНО в населеному пункті
Для находження глибини спочатку розраховують за формулами або по таблицях глибину без перешкод – Г таб.
- Вимірюють по карті(схемі) довжину населеного пункту (або іншої перешкоди) на шляху розповсюдження хмари Lпер.
- За таблицею 2.10 находять коефіцієнт КЗМЕН.
- Розраховують глибину реальну за формулою :
Греал. = Гтаб. - Lпер.*КЗМЕН. + Lпер.
Випадок 2. Аварія трапилася у населеному пункті або в інших несприятливих для розповсюдження хмари умовах (наприклад, у лісі) і довжина населеного пункту (або іншої перешкоди) на шляху розповсюдження хмари Lпер. рівна або порівнянна з глибиною розповсюдження без перешкод.
Для визначення реальної глибини розраховують за формулами або по таблицям глибину без перешкод – Г таб.
Вимірюють по карті(схемі) довжину населеного пункту (або іншої перешкоди) на шляху розповсюдження хмари - Lпер.
Порівнюють глибину табличну з довжиною перешкоди в напрямку розповсюдження хмари, якщо вони близькі або глибина таблична менша довжини перешкоди, тоді, з урахуванням перешкоди, хмара не вийде за межи перешкоди.
За таблицею 5.5 находять коефіцієнт КЗМЕН.
Формула для розрахунку глибини реальної :
Греал. = Гтаб. /КЗМЕН.
Випадок 3. Аварія трапилася за населеним пунктом і на шляху розповсюдження зустрічаються перешкоди – населені пункти(міська або сільська забудова), ліса і так інше.












Рисунок 2.2 - Порядок визначення глибини зони забруднення при розташуванні ХНО за межами населеного пункту
Для находження глибини спочатку розраховують за формулами або за таблицями глибину без перешкод – Г таб.
Вимірюють по карті(схемі) відстань від міста аварії до перешкоди R і визначають залишок від глибини табличної Гост.таб. = Гтаб. - R
- Вимірюють по карті(схемі) довжину населеного пункту (або іншої перешкоди) на шляху розповсюдження хмари Lпер. і порівнюють її з глибиною залишковою:
– якщо Гост.таб >> Lпер.( Гост.таб > Lпер* Кз) , то глибину з урахуванням перешкод визначають по пункту 1: Греал.з пер. = Гост.таб. - Lпер.*КЗМЕН. +Lпер.
Загальна глибина реальна розраховується як сума :
Гзаг.реал. = R + Греал.з пер.
якщо Lпер. >>Гост.таб або дорівнює їй, то глибину з урахуванням перешкод визначають по пункту 2: Греал.з пер. = Lпер./КЗМЕН
Загальна глибина реальна розраховується як сума:
Гзаг.реал. = R + Lпер./КЗМЕН
НХР безпосередньої дії на будинки, споруди, технологічне обладнання не мають, однак призводять до їх хімічного зараження. Це впливає на виробничу діяльність підприємств, організацій і установ. Робітники та службовці цехів, які не закінчують свою роботу в умовах хімічного зараження, повинні працювати в засобах індивідуального захисту. Там, де можлива зупинка виробництва, люди укриваються в захисних спорудах. Виробничий процес відновлюється після дегазації будинків, споруд, прилеглої території, обладнання.

Осередок біологічного ураження
В результаті розповсюдження в оточуючому середовищі хвороботворних мікроорганізмів і токсинів можуть утворюватися зони біологічного зараження і осередки, біологічного ураження.
Зоною біологічного зараження називають територію, яка піддана безпосередньої дії біологічних засобів, і територію, на яку розповсюдилися біологічні рецептури і кровососучи переносники інфекційних захворювань.
Осередком біологічного ураження називають територію, в межах якої
в результаті розповсюдження біологічних засобів створилося масове ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин. Він може утворюватися як у зоні біологічного зараження, так і в результаті розповсюдження інфекційних захворювань за межі зони зараження.
Осередок біологічного ураження характеризується масовими інфекційними захворюваннями людей і сільськогосподарських тварин, наявністю таємного(інкубаційного) періоду розвитку інфекції, невизначеністю межі зараження, складністю і тривалістю лабораторних аналізів за ідентифікацією збудників захворювань, швидкістю розповсюдження захворювань у зв’язку зі вторинним зараженням, тривалістю вражаючої дії.
Розміри осередків біологічного ураження і зон біологічного зараження залежать від виду збудників захворювання, метеорологічних і кліматичних умов, швидкості виявлення і своєчасності проведення профілактичних заходів, обеззаражування і лікування. За для попередження розповсюдження захворювань людей, в осередку біологічного ураження здійснюється комплекс лікувально – профілактичних заходів. Встановлюється карантин або обсервація.
Карантин – система строгих протиепідемічних заходів ізоляції всього осередку ураження і ліквідування інфекційних захворювань. В осередку організується комендантська служба(озброєна охорона). Виїзд з осередку і вивіз майна заперечений. Підприємства і установи переходять на особливий режим праці, населення(робітники та службовці) розбиваються на дрібні групи, за ними здійснюється медичний нагляд. Проводяться необхідні профілактичні і санітарно – гігієнічні заходи, дезінфекція і дератизація осередку, санітарна обробка населення. Доставка продовольства в осередок через спеціальні контрольні пункти під строгім наглядом медичної служби.
Карантин закінчується після ізоляції останнього потенційного хворого і закінчення дезінфекції.

















Тема № 3 Оцінка обстановки при надзвичайних ситуаціях
Учбові питання:
3.1 Оцінка радіаційної обстановки
3.2 Оцінка хімічної обстановки
3.3 Оцінка інженерної обстановки
3.4 Прилади радіаційної розвідки та дозиметричного контролю
3.5 Прилади хімічної розвідки
Вступ
У комплексі заходів захисту населення і об’єктів промислово – господарського комплексу держави від наслідків надзвичайних ситуацій важливе місце займає виявлення та оцінка обстановки – інженерної, пожежної, радіаційної, хімічної, медичної та інших. Виявлення та оцінка обстановки е обов’язковим елементом роботи командно – керівного складу формувань і штабів ЦО. Вона проводиться з метою своєчасного вжиття необхідних заходів захисту і обґрунтованих рішень щодо проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, медичних та інших заходів по наданню допомоги ураженим, необхідності проведення евакуації населення і матеріальних цінностей.

3.1 Оцінка радіаційної обстановки
Радіаційні аварії на АЕС можуть виникати як в результаті виходу з ладу технологічного обладнання та технічних систем, а так і через недоліки проектних розробок систем безпеки.
Можливість виникнення на атомних електростанціях (АЕС) аварій існує в любої країні, це підтверджує світовий досвід. Така подія може призвести до значного радіоактивного забруднення територій, що в свою чергу викликає загрозу ураження людей, порушення виробничої діяльності промислових підприємств, аграрного сектору, засобів зв’язку, транспорту та інше. Крім того радіоактивне забруднення (зараження) території заважає проведенню рятувальних та інших невідкладних робіт (РіІНР) в осередках ураження.
Наявність на території України потужних об’єктів атомної енергетики (Запорізька АЕС вважається в Європі найпотужнішою) та сумного досвіду, що пов’язаний з катастрофою на реакторі четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС, викликає жорстку необхідність завчасно планувати заходи та дії, спрямовані на захист населення та територій від наслідків радіаційних аварій та катастроф.
У цих умовах без прийняття відповідних заходів захисту підвищується імовірність ураження людей радіацією в дозах, які можуть призвести до втрати працездатності робітників, службовців та втрати дієздатності особового складу сил ЦО, що залучаються до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (НС). Таким чином, для прийняття обґрунтованого рішення щодо радіаційного захисту населення, сил ЦО та територій, повинно здійснюватися виявлення та оцінка радіаційної обстановки.
Під радіаційною обстановкою необхідно розуміти наслідки, що виникають в результаті аварій реакторів енергетичних блоків АЕС з викидом радіоактивних речовин (РР).
Радіаційна обстановка при аваріях на АЕС – це обстановка, яка складається на місцевості в результаті виходу активності із зруйнованого реактора в оточуюче середовище, яка характеризується масштабами та ступенем радіоактивного забруднення та суттєво впливає на діяльність населення, об’єктів та сил ЦО.
При оцінці радіаційної обстановки найперше виявляють радіаційну обстановку, тобто визначають розміри зон радіоактивного зараження і відображають їх на карті або схемі, а далі :
- вирішують типові завдання за різними варіантами діяльності населення;
- аналізують результати, які отримані;
- вибирають найбільш доцільні варіанти дій, які виключають переопромінення населення.
Основна мета оцінки – не допустити опромінення населення більше припустимих доз. Згідно з Законом України ” Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” від 14 січня 1998 року встановлені основні дозови межі опромінення населення і персоналу:
Основна дозова межа індивідуального опромінення населення на повинна перевищувати 1 мілізиверта (0.1 рад) ефективної дози опромінення за рік;
Основна дозова межа індивідуального опромінення персоналу об’єктів, на яких здійснюється практична діяльність, не повинна перевищувати 20 мілізиверт (2 бер) ефективної дози опромінення на рік. Допускається при цьому її збільшення до 50 мзв. за умови, що середньорічна доза опромінення протягом п’яти років поспіль не перевищує 20 мзв.
Залучення до ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків людей допускається лише на добровільних засадах, за контрактом, в якому повинна зазначатися можлива доза опромінення за час ліквідації аварії. Опромінення осіб, залучених до ліквідації радіаційної аварії, вище основних дозових меж опромінення допускається лише за їх згодою.
Радіоактивне зараження місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води та інших об’єктів навколишнього середовища виникає внаслідок випадіння радіоактивних речовин з хмари, яка утворюється при аварії. Утворюється, так званий, слід радіоактивної хмари, на яком виділяють зони радіоактивного зараження.
Оцінка радіаційної обстановки може бути проведена на етапі прогнозування та на етапі оцінки фактичної радіаційної обстановки.
На етапі прогнозування реальне положення сліду радіоактивної хмари відносно місцевості невідомо. Використовуючи окремі вихідні дані (тип реактора, його потужність, вихід активності, метеоумови та інше) визначають масштаби можливих зон радіоактивного зараження і відображають їх на карті або схемі. При вірно проведеному прогнозуванні положення прогнозованих зон на 90 % співпадає з положенням реальних зон зараження. Зони можливого радіоактивного зараження на АЕС характеризуються дозами опромінення за перший рік після аварії. Рішення типових завдань виконується відносно прогнозованих зон зараження. Прогнозування радіаційної обстановки може бути виконане завчасно – при оперативному плануванні, при оцінці обстановки до початку випадання радіоактивних речовин на місцевості і в інших випадках.
Таблиця 3.1 - Характеристики зон радіоактивного зараження при аваріях на АЕС
Найменування зони


Індекс зони
Рівень радіації на одну годину після аварії,
рад/ годину.
Доза опромінення за один рік після аварії,
рад



На межі зовнішній
На межі
внутрішній
На межі зовнішній
На межі внутрішній

Радіаційної
небезпеки
М
0.014
0.14
5
50

Помірного радіаційного забруднення
А
0.14
1.4
50
500

Сильного радіаційного забруднення
Б
1.4
4.2
500
1500

Небезпечного забруднення
В
4.2
14
1500
5000

Надзвичайно
небезпечного
забруднення
Г
14
-
5000
-


При реальній (фактичний) оцінці радіаційної обстановки визначають реальне положення зон забруднення шляхом вимірювання рівнів радіації (потужностей доз зараження) на місцевості. Рівні радіації приводяться до одної години після аварії і за їх значенням відображають положення меж фактичних зон на карті (схемі). Рішення типових завдань здійснюють по фактичним зонам зараження.
За будь – якої оцінки радіаційної обстановки спочатку виявляють радіаційну обстановку, а потім її оцінюють.
3.1.1 Виявлення радіаційної обстановки на етапі прогнозування
На етапі прогнозування при виявленні радіаційної обстановки визначають масштаби прогнозованих зон зараження і відображають їх на карті (схемі). Масштаби зон зараження залежать від типу ядерного енергетичного реактора та його потужності, кількості зруйнованих енергетичних реакторів, виходу активності із зруйнованого реактора, метеорологічних умов.
Таким чином, вихідні дані при виявленні обстановки, що прогнозується, наступні:
Тип ядерної енергетичної установки (реактору)
Потужність реактору, W (МВт(
Кількість аварійних реакторів, (од(
Координати АЕС, (х, у (
Час аварії, ТАВ (год., хв.(
Вихід активності, h (%(
Швидкість вітру, V (м/сек..(
Напрямок вітру, (, (град.(
Стан хмарного покрову.
Порядок виявлення обстановки:
За таблицями визначають категорію стійкості атмосфери (інверсія, ізотермія або конвекція);
Визначають швидкість переносу переднього фронту хмари зараженого повітря;
На карту (схему) в залежності від напрямку повітря наносять вісь зон можливого радіоактивного зараження;









Рисунок 3.1- Схема відображення можливих зон радіоактивного зараження при прогнозуванні
Визначають розміри зон можливого зараження в залежності від категорії стійкості атмосфери, швидкості переносу переднього фронту хмари зараженого повітря, типу реактора(РВПК або ВВЕР), виходу активності із зруйнованого реактора;
На карті (схемі) викреслюють можливі зони зараження в вигляді еліпсів, велика вісь яких за розміром дорівнює довжині зони, а мала вісь – ширині зони зараження.
3.1.2 Оцінка радіаційної обстановки, що прогнозується
При оцінці радіаційної обстановки як на етапі прогнозування, так і при оцінці фактичної обстановки вирішаються наступні типові завдання:
Визначення дози опромінення при перебуванні людей у межах зон радіоактивного зараження;
Визначення дози опромінення при перетинанні людьми зон зараження;
Визначення часу початку перебування людей у зонах радіоактивного зараження по дозі опромінення, яка задана (припустима);
Визначення часу початку перетинання зон радіоактивного зараження по дозі опромінення, яка задана (припустима);
Визначення тривалості перебування людей у зонах радіоактивного зараження по дозі опромінення, яка задана (припустима);
Визначення втрат населення у зонах радіоактивного зараження.

3.1.3 Виявлення і оцінка фактичної радіаційної обстановки
При виявленні фактичної радіаційної обстановки виконують наступні заходи :
збирають дані про рівні радіації у точках місцевості;
приводять рівні радіації до одного часу після аварії;
отримані величини рівнів радіації проставляють на карті або схемі у вигляді точок з позначеними величинами приведених рівнів радіації до одного часу. Далі з’єднують плавною лінією ті точки, де рівні радіації рівні або близькі граничним рівням для зон радіоактивного зараження.
При оцінці радіаційної обстановки на об’єктах господарювання використовують, як правило, розрахунково – графічний метод, оскільки відсутня достатня інформація для визначення положення фактичних зон радіоактивного забруднення для використання таблиць з характеристиками зон забруднення.
При оцінці фактичної обстановки вирішують такі самі завдання, що і при оцінці прогнозованої обстановки.















Рисунок 2.5 - Схема нанесення фактичних зон радіоактивного зараження на карту (схему)

5.2 Оцінка хімічної обстановки
Хімічна обстановка на місцевості складається у результаті аварії на хімічно-небезпечному підприємстві.
Під хімічною обстановкою розуміють обстановку, яка складається на місцевості та об'єктах, які на ній розташовані, у результаті аварії на хімічно-небезпечному підприємстві і яка характеризується масштабами та ступенем хімічного забруднення. Хімічна обстановка потребує оцінки та вжиття засобів захисту населення, об’єктів та сил ЦО.
Що мається на увазі під оцінкою хімічної обстановки ? Це:
Визначення масштабів і характеру хімічного зараження атмосфери і місцевості.
Аналіз його впливу (хімічного зараження) на життєдіяльність населення, об'єктів та сил ЦО.
Вибір найбільш цілеспрямованих способів дій, які виключають ураження людей від небезпечних хімічних речовин (НХР).
При оцінці хімічної обстановки визначають:
Масштаби зон хімічного зараження – межі та площу зон.
Тривалість вражаючої дії НХР.
Час підходу хмари НХР до об'єкту.
Можливі втрати населення під час хімічного ураження.
5) Термін перебування людей в засобах індивідуального захисту.
При оцінці хімічної обстановки можуть бути використані дві методики: – за допомогою розрахункових формул згідно з “ Методикою оценки химической обстановки при авариях на химически опасных предприятиях”, Москва 1989 г.
- за допомогою таблиць для визначення глибин розповсюдження хмари забрудненого повітря для конкретних речовин в залежності від СВСП, швидкості повітря, температури і кількісних характеристик НХР згідно з “Методикою прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті“, введеною наказом № 73/82/64/122 від 27 березня 2001 року.
Вихідні дані для прогнозування масштабів забруднення НХР:
Загальна кількість НХР на об’єкті і дані по розміщенню їх запасів в ємностях і технологічних трубопроводах.
Кількість викинутої НХР і її розподіл на підстильній поверхні (“вільно”, “в піддон“ або “в обвалування“)
Висота піддону або обвалування складських ємностей.
Метеорологічні умови: температура повітря, швидкість вітру на висоті 10м, ступінь вертикальної стійкості повітря (СВСП).
Зовнішні межі зони забруднення НХР розраховуються за вражаючою токсодозою при інгаляційної дії на організм людини.
Прийняті допущення при оцінки хімічної обстановки:
Ємності при аварії руйнуються повністю.
Якщо вилита НХР розливається підстильною поверхнею, приймається для прогнозування що це розлив “вільно”. Товщина шару рідини НХР (h) приймається при цьому рівною 0,05 м. Якщо вилита НХР розливається поверхнею, яка має обвалування або піддон, приймається що це розлив “у піддон”, при цьому висота шару розлитої НХР має бути h = Н – 0,2 м, де H- висота піддону (обвалування), м.
Усі розрахунки виконуються на термін не більше 4 годин. Після отримання даних розраховане значення глибини переносу хмари зараженого повітря порівнюється з максимальним значенням переносу повітряних мас за 4 години за таблицею. Для подальшої роботи береться найменше з двох значень, що порівнюються.
При аварії на продукто - і газопроводі кількість викиду приймається рівною його максимальному значенню, яке знаходитися в трубопроводі між двома автоматичними відсікачами. Наприклад, при аварії на аміакопроводі Тольяті – Одеса за кількість викиду приймається 500 тон аміаку.

3.3 Оцінка інженерної обстановки
Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, обсяги і терміни проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, обсяги заходів по відновленню життєдіяльності населення залежать від ступеня руйнування будинків, споруд, об’єктів і загалом від стану ураження міст та населених пунктів. Усе це і складає інженерну обстановку, яку потрібно оцінювати і враховувати.
Оцінка інженерної обстановки включає:
Визначення масштабів і ступеню руйнування елементів і об’єкту загалом (ступеню руйнування будинків і споруд, комунально – енергетичних і технологічних мереж, у тому числі і захисних споруд для укриття виробничого персоналу; визначення розмірів зон завалів, обсягів і трудомісткість інженерних робіт, можливостей об’єктових і приданих формувань по проведенню рятувальних та інших невідкладних робіт і в інших випадках.
Аналіз їх впливу на стійкість роботи окремих елементів і об’єкта загалом, а також на життєдіяльність населення;
Висновки про стійкість роботи окремих елементів і об’єкта загалом у надзвичайних ситуаціях і рекомендації по її підвищенню, пропозиції по проведенню рятувальних та інших невідкладних робіт і робіт по відновленню виробництва.
Виникаючі при НС руйнування поділяють за ступенями на кілька видів: повни, сильні, середні та слабкі. Кожному ступеню руйнування відповідає своє значення збитку, обсяг рятувальних та відновлювальних робіт і термін їх проведення.
Повне руйнування – руйнування всіх елементів будинків , включаючи підвальні приміщення, ураження людей, що знаходяться в них. Збитки складають 70% вартості основних виробничних фондів, подальше їх використання неможливе. Відновлення можливе тільки за умови нового будівництва.
Сильне руйнування – руйнування частини стін і перекриття верхніх поверхів, виникнення тріщин в стінах, деформація перекриття нижніх поверхів, ураження частини людей, що знаходилися в них. Збитки складають від 30 до 70 % вартості основних виробничних фондів , можливе обмежене використання потужностей, що збереглися. Відновлення можливе в порядку капітального ремонту.
Середнє руйнування – руйнування, головним чином, другорядних елементів будинків та споруд (покрівлі, перегородок, віконних і дверних заповнень), виникнення тріщин в стінах. Перекриття, як правило, не повалені, підвальні приміщення збереглися, ураження людей – здебільшого уламками конструкцій.
Збитки складають від 30 до 70 % вартості основних виробничних фондів. Промислове обладнання, техніка, засоби транспорту відновлюються в порядку середнього ремонту, а будинки і споруди - після капітального ремонту.
Слабке руйнування – руйнування віконних і дверних заповнень та перегородок. Можливе ураження людей уламками конструкцій. Підвали і нижні поверхи збереглися і придатні для тимчасового використання після поточного ремонту будинків, споруд, обладнання і комунікацій. Збитки складають до 10 % вартості основних виробничних фондів. Відновлення можливе в порядку середнього або поточного ремонту.
Вихідними даними для оцінки інженерної обстановки в надзвичайних ситуаціях є:
данні про найімовірніші НС та їх характеристики;
характеристики інженерно – технічного і житлового комплексу міста і об’єктів, характеристики захисних споруд та інше.
Послідовність оцінки інженерної обстановки на об’єкті, в місті, селі можна рекомендувати проводити наступним чином :
Спочатку визначають ступень руйнування окремих елементів об’єкта від вражаючих факторів надзвичайних ситуацій, підраховують кількість елементів, яки отримали повні, сильні, середні і слабкі руйнування загалом за об’єкт.
За кількістю елементів об’єкту (в %), які отримали повні, сильні, середні і слабкі руйнування визначають ступень ураження об’єкта (за таблицею 3. 1).
Таблиця 3.1 - Ступінь ураження об’єктів, населених пунктів, міст в залежності від характеру руйнування будинків і споруд
Ступінь ураження об’єкта, населеного пункту, міста

Характер руйнування будинків і споруд об’єктів
господарської діяльності, в %


Слабкі
Середні
Сильні і повні

Слабка - < 0.2
До 75
До 5
До 20

Середня – від 0.21
До 48
6 - 12
21 - 50

Сильна – від 0.51
-
13 - 20
51 - 80

Повна - > 0.8
-
-
Більше 80


Визначають ступень руйнування населеного пункту – сіла, міста - по кількості об’єктів (в %), яки отримали повні, сильні, середні і слабкі руйнування відповідно (за таблицею 3.2).
За ступенем ураження населеного пункту визначають втрати населення, а також потрібну кількість особового складу сил ЦО, техніки, яка необхідна для проведення аварійно – рятувальних робіт і кількість особового складу медичних формувань для надання медичної допомоги потерпілому населенню.
Таблиця 3.2 - Ступінь ураження міст в залежності від ступеню руйнування об’єктів господарської діяльності
Ступінь руйнування об’єктів, в %
Ступінь ураження міста


0.1
0.2
0.3
0.4
0.5
0.6
0.7
0.8
0.9
1.0

Повні і сильні
8
16
20
30
40
50
60
70
85
90

Середні
2
3
5
8
10
12
15
18
15
10


Руйнування будинків і споруд, обладнання, машин, механізмів та інших матеріальних цінностей при надзвичайних ситуаціях відбувається за рахунок додаткового навантаження, яке викликається або надмірним тиском або тиском швидкісного напору. Дію надмірного тиску і тиск швидкісного напору при надзвичайних ситуаціях пропорційно до дії ударної хвилі при ядерному вибуху. Таким чином при оцінці інженерної обстановки у надзвичайних ситуаціях можна використовувати табличні дані по ступеням руйнування різних об’єктів господарської діяльності при різних величинах надмірного тиску ядерного вибуху.
Надмірний тиск і тиск швидкісного напору виникають при різних надзвичайних ситуаціях – техногенного та природного походження. Визначення їх величини є одним із головних завдань при оцінці інженерної обстановки.

Більш детально тема „Оцінка обстановки в надзвичайних ситуаціях”, в тому числі, прилади радіаційної розвідки і дозиметричного контролю та прилади хімічної розвідки, розглянута в роботі (18(









Тема №4. Захист населення в надзвичайних ситуаціях.
Навчальні питання:
Основні принципи захисту населення, права та обов’язки громадян України в сфері захисту населення і територій від НС .
Засоби захисту населення при аваріях, катастрофах, стихійних лихах та застосуванні сучасних засобів ураження
Вступ
Захист населення в надзвичайних ситуаціях від небезпечних наслідків аварій, катастроф, стихійних лих і при застосуванні сучасних засобів ураження – головна задача цивільної оборони України.
Одним із визначальних напрямків виконання цієї задачі повинно бути проведення ефективного комплексу заходів щодо запобігання і реагування на НС і забезпечення готовності та контролю за станом готовності органів управління, сил і засобів, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям.
Захист населення передбачає створення необхідних умов для збереження життя людей під час НС.
Мета захисних заходів – попередити або максимально зменшити можливість ураження населення.
Доцільно при визначенні основних принципів захисту населення розглядати забезпечення його безпеки як триєдине завдання.
Перша частина – порятунок людей. Вона включає проведення завчасних заходів щодо захисту населення на випадок виникнення екстремальних умов (укриття в захисних спорудженнях, евакуація, використання засобів індивідуального захисту й ін.).
Друга – забезпечення виживання, спрямована на відновлення і підтримку життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях (організація харчування, забезпечення і постачання речей першої необхідності, проведення відновлювальних і проти аварійних робіт і т.д.).
Третя частина – відновлення життєдіяльності населення через створення для повернення населення нормальних соціально-економічних умов, а також ліквідації наслідків того, що трапилося.
Усі ці заходи повинні проводитися комплексно і диференційовано на всій території держави.
Організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого та соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру визначає закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, прийнятий 8 червня 2000року. Крім того, для більш планомірного проведення окремих заходів захисту урядом України приймаються додаткові документи. Так, постановою Кабінету Міністрів №1432 від 26 жовтня 2001року введено в дію Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру.
Основні принципи захисту населення, права та обов’язки громадян України в сфері захисту населення і територій від НС
У відповідності до закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, прийнятий 8 червня 2000 року основні принципи в сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій:
1. Пріоритетність завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я людей і довкілля.
2. Безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці.
3. Вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
4. Особистої відповідальності та піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру.
5. Відповідальності в межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог закону України “Про захист населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”
6. Обов'язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та мінімізацію їх негативних психо - соціальних наслідків.
7. Урахування економічних, природних та інших особливостей територій і регіонів і ступеню реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
8. Максимально можливого, ефективного та комплексного використання наявних сил та засобів, які призначаються для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру та реагування на них.
У статті 5 окреслені права громадян. Громадяни України мають право:
- отримання інформації про надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;
- забезпечення та використання засобів індивідуального і колективного захисту;
- звернення до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
- відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок НС;
- компенсацію за роботу у зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
- соціально – психологічну підтримку та медичну допомогу, на медико – реабілітаційне відновлення у разі отримання важких фізичних та психологічних травм.
Статтею 34 Закону визначені обов’язки громадян у сфері захисту населення й територій.
дотримуватися заходів безпеки, не допускати порушень виробничої дисципліни, вимог екологічної безпеки;
вивчати основні заходи способи захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, надання першої медичної допомоги потерпілим, правила користування засобами захисту;
дотримуватися відповідних вимог у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
4.2 Засоби захисту населення при аваріях, катастрофах, стихійних лихах та застосуванні сучасних засобів ураження
Комплекс заходів захисту складається:
Оповіщення населення щодо погрози та виникнення НС і постійне його інформування про обстановку, що складається.
Спостереження та контроль за зараженістю навколишнього середовища, продуктів харчування, продовольчої сировини, води та джерел водопостачання.
Укриття населення в захисних спорудах.
Евакуацію (відселення) населення в безпечні райони і населені пункти.
Медичний захист.
Радіаційний і хімічний захист.
Інженерний захист.
Біологічний захист.
Інформування та оповіщення
Інформування та оповіщення в сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є основним принципом та головним і невід'ємним елементом усієї системи заходив такого захисту.
Інформацію в сфері захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру становлять відомості про надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та методи реагування на них.
Інформацію в сфері захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад у цій сфері є гласними і відкритими, якщо інше не передбачено законом.
Центральні та місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи рад зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну й достовірну інформацію про стан захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, про виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, методи та способи їх захисту, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки.

Оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій і постійне інформування про них забезпечуються шляхом:
завчасного створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;
організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого оповіщення із системами оповіщення на об'єктах господарювання;
створенням постійно діючих локальних систем оповіщення й інформування населення в зонах ймовірного катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційно та хімічно небезпечних підприємств і інших потенційно небезпечних об'єктів і їхнє організаційно-технічне об'єднання із системами спостереження і лабораторного контролю;
централізованим використанням загальнодержавних та відомчих систем зв'язку, радіо-, телемовлення, радіомовних мереж та інших технічних засобів передачі інформації.

Своєчасне оповіщення населення
Серед комплексу заходів щодо захисту населення при виникненні НС найважливіше місце належить організації своєчасного його оповіщення. Порядок оповіщення і його організація визначаються у відповідності до “Положення про організацію оповіщення і зв’язку в надзвичайних ситуаціях”, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів № 192 від 15 лютого 1999 р.
Організація оповіщення
Система оповіщення ЦО організовується з урахуванням структури державного управління, характеру і рівня надзвичайних ситуацій, наявності і місця розташування сил, які можуть залучатися до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Оповіщення організовується відповідним органом ЦО та НС за схемою, яка затверджується начальником цивільної оборони відповідного рівня.
Система оповіщення ЦО складається із загальнодержавної, регіональних і спеціальних систем централізованого оповіщення; локальних та об'єктових систем оповіщення, систем циркулярного виклику.
На випадок загрози або виникнення надзвичайної ситуації державного рівня створюється загальнодержавна система централізованого оповіщення центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
На випадок загрози або виникнення надзвичайної ситуації регіонального рівня в Автономній Республіці Крим, у кожній області, в містах Києві та Севастополі, а також у містах, віднесених до відповідних категорій і груп з ЦО, створюються регіональні системи централізованого оповіщення місцевих органів виконавчої влади і населення.
У разі виникнення загрози катастрофічного затоплення внаслідок руйнування однієї чи декількох гребель на водосховищах Дніпровського каскаду та інших річках відповідні чергові служби гідроелектростанцій здійснюють оповіщення відповідних чергових служб органів ЦО та НС за допомогою спеціальних систем централізованого оповіщення, створених безпосередньо на гідротехнічних спорудах за кошти їх власників.
У системах централізованого оповіщення можуть використовуватися апаратура і технічні засоби оповіщення ЦО, канали та засоби зв'язку, мережі радіомовлення і телебачення (канали звукового супроводження) центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, мережі зв'язку яких входять до ЄНСЗ.
Ці системи забезпечують оповіщення і подальше інформування:
- чергових служб міністерств та інших центральних органів виконавчої влади по службових телефонах;
- чергових служб місцевих органів виконавчої влади;
- чергових оперативно-рятувальних служб;
- сил цивільної оборони;
- населення, яке знаходиться в зоні можливого ураження.
Залежно від рівня надзвичайної ситуації централізоване оповіщення здійснюється:
оперативним черговим МНС - чергових служб центральних органів виконавчої влади, чергових служб територіальних органів ЦО та НС, сил цивільної оборони;
оперативним черговим територіального органу ЦО та НС - керівного складу та чергових служб місцевих органів виконавчої влади, населення, що знаходяться на території, на якій може виникнути чи виникла надзвичайна ситуація, а також сил цивільної оборони.
Система централізованого оповіщення ЦО повинна забезпечувати можливість циркулярного або вибіркового оповіщення посадових осіб центральних і місцевих органів виконавчої влади, керівників визначених підприємств, установ та організацій, населення залежно від рівня надзвичайної ситуації і заходів, які належить невідкладно вжити.
Для підвищення надійності централізованого оповіщення здійснюється дублювання передавання сигналів за рознесеними трасами та напрямками в обхід міст і підприємств, віднесених до відповідних категорій і груп з ЦО.
Оповіщення населення здійснюється дистанційно за допомогою електросирен, мережі радіомовлення всіх діапазонів частот і видів модуляції та телебачення.
Терміновій інформації, що передається територіальними органами ЦО та НС, потенційно небезпечними підприємствами, повинно передувати уривчасте звучання електросирен, наявних на відповідній території, а також у запису мережею радіомовлення, яке означає "Увага всім!".
Тексти звернення до населення повинні передаватися державною мовою і мовою, якою користується більшість населення в регіоні.
Тексти звернень записуються на магнітних стрічках на весь обсяг касети з обох сторін. Фонограми і друковані тексти звернень зберігаються в запечатаних конвертах в оперативних чергових ЦО, які в необхідних випадках доводять їх до населення. Дублікати фонограм і друкованих текстів звернень зберігаються в запечатаних конвертах на радіотрансляційних вузлах, в апаратних радіомовлення, студіях телебачення і використовуються в разі виходу з ладу апаратури оповіщення або аварії на з'єднувальній лінії зв'язку.
Оповіщення про виникнення надзвичайної ситуації на атомних електростанціях здійснюється за допомогою спеціальних систем оповіщення, що створюються за кошти станцій.
Ці системи повинні передбачати можливість передавання сигналу "Увага всім!" і повідомлень на території атомної електростанції та її промислової зони, у пристанційних населених пунктах з робочого місця начальника зміни станції (чергового диспетчера), а також оповіщення чергових служб територіальних органів ЦО та НС.
Між начальником зміни станції і оперативними черговими відповідних територіальних органів ЦО та НС налагоджується прямий телефонний зв'язок за кошти станції. Обладнання робочого місця начальника зміни станції повинно забезпечувати оперативне включення засобів оповіщення і передавання заздалегідь підготовленого усного повідомлення для населення через радіотрансляційні вузли станції і пристанційного населеного пункту на квартирні та вуличні гучномовці та по домашніх телефонах керівного складу станції, підключених до системи централізованого виклику.
Оповіщення населення у 30-кілометровій зоні навколо атомної електростанції здійснюється оперативним черговим відповідного територіального органу ЦО та НС.
Уздовж аміакопроводів, магістральних і відвідних нафто- і газопроводів за рахунок їх власників створюються спеціальні системи централізованого оповіщення чергових служб територіальних органів ЦО та НС і органів внутрішніх справ, населення, яке знаходиться в зоні можливого ураження. Ці системи мають бути сполученими з відповідними регіональними системами централізованого оповіщення. Запуск цих систем здійснює оперативний черговий відповідного територіального органу ЦО та НС.
На випадок виникнення надзвичайної ситуації безпосередньо на потенційно небезпечних підприємствах за їх рахунок створюються локальні або об'єктові системи оповіщення, які мають бути сполученими з регіональними системами централізованого оповіщення.
Локальні системи оповіщення створюються на потенційно небезпечних об'єктах, зона ураження від яких, у разі виникнення на них надзвичайної ситуації, досягає заселених територій або інших підприємств, установ, організацій. До їх складу входять абонентські радіоточки мережі радіомовлення та відомчих радіотрансляційних вузлів, вуличні гучномовці, пристрої запуску електросирен та самі електросирени, система централізованого виклику, магнітофони, магнітні стрічки із записаними текстами звернень.
Локальні системи оповіщення повинні забезпечувати оповіщення:
- керівників та інших працівників потенційно небезпечного об'єкта;
- оперативних чергових аварійних служб, відповідних територіальних органів ЦО та НС, територіальних органів внутрішніх справ по прямих телефонах;
- керівників та інших працівників підприємств, установ (насамперед дитячих, навчальних, медичних закладів, що знаходяться в межах зони можливого ураження), організацій і населення.
На потенційно небезпечних підприємствах, на яких зона ураження не виходить за їх територію, створюються об'єктові системи оповіщення. До їх складу входять абонентські радіоточки і вуличні гучномовці державної мережі радіомовлення та відомчих радіовузлів, пристрої запуску електросирен та самі електросирени, телефони, включені до системи централізованого виклику, та інші технічні засоби (у разі необхідності).
Об'єктові системи оповіщення повинні забезпечувати оповіщення:
- керівників та інших працівників підприємства;
- оперативних чергових аварійних служб, відповідних територіальних органів ЦО та НС, територіальних органів МВС по прямих телефонах.
Оповіщення керівників та інших працівників потенційно небезпечного підприємства, а також керівників та працівників підприємств, установ, організацій і населення, які знаходяться в зоні локальної системи оповіщення, здійснює черговий диспетчер або особа, яка виконує його обов'язки. Оповіщення працівників підприємств, установ, організацій та населення, які знаходяться за межами локальної системи оповіщення, покладається на оперативних чергових відповідних територіальних органів ЦО та НС, для чого можуть залучатися сили та засоби відповідних органів МВС. У населених пунктах, де немає цілодобового чергування територіальних органів ЦО та НС, їх функції з оповіщення можуть покладатися на чергових відповідних органів МВС. З метою своєчасного оповіщення і перевірки достовірності прийнятого повідомлення (команди) встановлюється прямий телефонний зв'язок потенційно небезпечного цеху з черговим диспетчером і керівником підприємства, а також чергового диспетчера з оперативним черговим відповідного територіального органу ЦО та НС, органу МВС за рахунок потенційно небезпечного підприємства.
Для оповіщення чергових служб центральних і місцевих органів виконавчої влади, керівного складу територіальних органів ЦО та НС створюються системи циркулярного виклику.
Для своєчасного оповіщення керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, керівного складу центрального і територіальних органів ЦО та НС створюється загальнодержавна система пейджерного зв'язку та оповіщення ЦО, яка може охоплювати і оповіщення керівного складу потенційно небезпечних підприємств.
Для функціонування систем централізованого оповіщення за заявками відповідних органів ЦО та НС Держкомзв'язку виділяє канали зв'язку. На регіональних системах оповіщення ці канали зв'язку забороняється використовувати для надання транзитних з'єднань за межі області.
Готовність системи оповіщення забезпечується шляхом:
організації цілодобового чергування в центральному і територіальних органах ЦО та НС (якщо такого чергування немає, можуть задіюватися відповідні чергові служби органів МВС);
налагодження прямого телефонного зв'язку чергових служб потенційно небезпечних підприємств, зона ураження яких може поширюватися на заселені території або території інших підприємств, установ, організацій, сейсмічних станцій, гребель водосховищ (диспетчерів чи начальників змін гідроелектростанцій) з черговими службами відповідних територіальних органів ЦО та НС;
- завчасної підготовки персоналу чергових служб до дій у надзвичайних ситуаціях;
- впровадження автоматизованих систем оповіщення з використанням сучасних технологій;
- якісного експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури і технічних засобів оповіщення та системи зв'язку ЦО.
Усі місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання зобов'язані:
забезпечити встановлення електросирен з можливістю централізованого запуску (місце їх встановлення визначає відповідний орган ЦО та НС з урахуванням озвучення території);
забезпечити встановлення вуличних гучномовців в місцях масового скупчення працівників та населення (за погодженням з відповідним органом ЦО та НС);
забезпечити всі виробничі, службові та адміністративні приміщення, а також приміщення навчальних і лікувальних закладів радіотрансляційними точками (радіоприймачами відповідного діапазону для районів, де немає дротового мовлення) для гарантованого приймання програм державного радіомовлення;
безперешкодно допускати
· працівників, які здійснюють експлуатаційно-технічне обслуговування апаратури і технічних засобів оповіщення та зв'язку ЦО, за пред'явленими ними посвідченнями особи на територію та в приміщення своїх підприємств, установ і організацій для проведення ремонту або інших робіт, пов'язаних з технічною експлуатацією та обладнанням систем оповіщення.
Забороняється відключати радіотрансляційні точки та абонентські лінії, через які здійснюється запуск електросирен від мереж державного радіомовлення, демонтувати вуличні гучномовці без погодження з відповідними органами ЦО та НС.
Для забезпечення роботи систем оповіщення використовуються:
місцеві мережі зв'язку;
мережі дротового (ефірного) радіомовлення та телебачення (канали звукового супроводження);
постійно діючі мережі радіозв'язку;
системи пейджерного зв'язку;
електросирени і технічні засоби оповіщення.
Спостереження
З метою своєчасного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади здійснюються спостереження і контроль за зараженістю навколишнього середовища, продуктів харчування і води. Воно досягається:
створенням і підтримкою в постійній готовності систем спостереження і лабораторного контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю, незалежно від відомчої приналежності;
організацією збирання, опрацювання та передачі інформації про стан навколишнього середовища, а також про зараженість продуктів харчування, води, продовольчої сировини, фуражу радіоактивними, хімічними засобами, мікроорганізмами та іншими біологічними агентами.
Укриття населення в захисних спорудах
Одним з основним засобів захисту населення є укриття в захисних спорудах. Укриттю в захисних спорудах у НС підлягає все населення (відповідно по відношенню його до груп: працююча зміна, населення, що проживає в небезпечних районах). Фонд захисних споруд створюється шляхом:
комплексного освоєння підземних просторів міст і ін. населених пунктів для взаємопогодженного розміщення в них підприємств і приміщень соціально-побутового, виробничого та господарського призначення з урахуванням пристосування та використання частини приміщень для укриття населення;
обстеження і ( взяття на облік ) урахування підземних і наземних будівель та споруд, що відповідають вимогам захисту, приміщень підземного простору міст та інших населених пунктів, гірських (гірничих ) виробіток, природних (порожнин) пустот, що відповідають вимогам захисту населення;
дообладнання з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших
заглиблених приміщень;
будівництва окремо розташованих заглиблених споруд народногосподарського призначення, пристосованих для захисту населення у НС;
масового будівництва у період загрози найпростіших сховищ та укриттів.
будівництва окремих сховищ та протирадіаційних укриттів.

Колективні засоби захисту
Усі засоби захисту підрозділяють на індивідуальні і колективні.
Колективні засоби захисту, у свою чергу, поділяють на стаціонарні і рухомі.
До рухомих колективних засобів захисту відносять рухомі об’єкти броньованої та автотракторної техніки – бронетранспортери, бойові машини піхоти, автомобілі з кузовами фургонами типу КУНГ та інші.
К стаціонарним засобам колективного захисту відносяться захисні споруди.
Захисні споруди - це споруди, спеціально призначені для захисту населення від ядерної, хімічної, бактеріальної зброї, а так само від впливу можливих вражаючих чинників надзвичайних ситуацій – надлишкового навантаження, високих температур, уламків конструкцій будинків і споруд, токсичних продуктів і т.д.
Класифікація захисних споруд
За місткістю е декілька класифікацій
(у дужках наведені дані іншої класифікації):
малої місткості - місткість 150 – 300 (300-600) чол.;
середній місткості - 300 – 600 (600-2000) чол.;
великій місткості - понад 600 (понад 2000) чол.

за призначенням:
для захисту населення;
для розміщення органів управління
для розміщення медичних установ
за захисними властивостями:
сховища;
протирадіаційні укриття;
найпростіші укриття (щілини, окопи, траншеї).

за термінами будівництва:
- ті, що зводяться завчасно
(побудовані завчасно);
швидко збудовані
за місцем розташування:
вбудовані;
окремо розташовані;
у метрополітенах;
у гірських виробітках.



Сховища
Сховища забезпечують найбільш надійний захист людей від усіх вражаючих чинників надзвичайних ситуацій (надлишкового тиску, високих температур; шкідливих газів у зонах пожеж; вибухонебезпечних, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин; обвалів і уламків зруйнованих будинків і споруд і т.д.).
По ступеню захисту сховища розділяють на класи ( в залежності від величини надлишкового тиску, що витримують його захисні конструкції):
Сховища 1 класу здатні витримувати надлишковий тиск - (Рф ( 500кПа;
2 класу - (Рф до 300кПа;
3 класу - (Рф до 200кПа;
4 класу - (Рф до 100кПа;
5 класу - (Рф до 50кПа
Основні вимоги до сховищ
Сховища мають зводитися з урахуванням таких основних вимог:
1. Забезпечувати безперервне перебування в них людей не менше 2-х діб.
2. Будуватися на ділянках місцевості, що не піддаються затопленню.
3. Бути віддаленими від ліній водостоку і напірної каналізації (віддаленість не менш 15 метрів ). Не допускається прокладка транзитних інженерних комунікацій через сховища.
4. Мати входи і виходи з тим же ступенем захисту, що й основні приміщення, а на випадок завалу - аварійні виходи.
5. За габаритами - висота основних приміщень - не менше 2,2 м і не більш 3.5м, рівень підлоги повинен бути вище рівня ґрунтових вод не менше 20 см.
Сховища мають бути обладнані вентиляцією, санітарно-технічними пристроями, засобами очищення повітря від отруйних речовин, радіоактивних речовин і бактеріологічних засобів.
Сховища повинні забезпечувати створення необхідних санітарно-гігієнічних умов для тих, що вкриваються. Основні показники цих умов:
вміст вуглецю не більш 1%, (ГДК - 3%);
температура не вище 23С
· ( гранично припустима 31
·С);
вологість повітря - відносна вологість не більш 70% ( гранично припустима 80%).

У сховищах виділяються основні і допоміжні приміщення.
Основна відмінність основних і допоміжних приміщень у сховищах полягає в тому, що основні приміщення повинні бути обов’язково розташовані в зоні герметизації сховища, допоміжні приміщення допускається розміщати за межами зони герметизації.
Приміщення сховища, де розташовуються люди, які укриваються, щільно герметизуються з тим, щоб у них не проникало заражене радіоактивними, отруйними та сильнодіючими речовинами і бактеріологічними засобами повітря. Герметичність основних приміщень сховища можна досягти підвищеною щільністю стін, перекриттів, замазуванням у них усіляких тріщин, отворів, а також застосуванням стрічкових та пластичних матеріалів (бітуму, руберойду, толю, поліетиленової пливкі) задля герметизації огороджуючих конструкцій з зовнішньої сторони. Крім того, не можливість проникання забрудненого повітря всередину приміщення досягається утворенням підпору – не великим надмірним тиском повітря ( 3 – 5 мм водного стовпчика) всередині сховища.
До основних приміщень відносять:
приміщення для тих, що укриваються;
приміщення для пунктів управління;
-”- для медпунктів;
У лікувальних установах - операційно-перев’язувальні, передопераційні і стерилізаційні ( за іншими джерелами - тамбури і тамбури-шлюзи).
Допоміжні приміщення:
приміщення для фільтро – вентиляційних агрегатів(установок) (ФВА);
санітарні вузли;
захищені дизельні установки електропостачання;
приміщення для збереження продовольства;
тамбури-шлюзи, тамбури;
станції перекачування і приміщення для кисневих балонів.
Об’ємно планувальні рішення основних приміщень
В основних приміщеннях норма площі підлоги на одну людину складає 0.5 м2 при двоярусному і 0.4 м2 при триярусному розміщенні нар, у робочих приміщеннях пункту управління - 2 м2 на людину.
Однак, незалежно від норми площі підлоги на людину норма об’єму повітря в зоні герметизації повинна бути не менше 1,5 м3.
Велике за площею приміщення розбивається на відсіки місткістю 50-75 чоловік.


У приміщеннях, призначених для укриття людей, встановлюють 2-х ярусні нари (при висоті приміщення 2.15-2.9 м) або 3-и ярусні нари (при висоті 2.9 м і більше). Внизу у нар перший ярус - це лавки для сидіння, зверху 2 і 3 яруси - полиці для лежання (відстань від верхнього ярусу - полиці до перекриття або виступаючих огорджуючих конструкцій - не менше 0.75 м). Висота лавок від рівня підлоги – 0.45 м. Розмір нижніх лавок для сидіння 1.80х0.45 м, з розрахунку що на кожну людину повинно бути місце розміром не менше 0.45 * 0.45м., розмір полиці для лежання – 0.55х1.8 м. Кількість місць для лежання має дорівнювати 20% від загальної місткості сховища при двоярусному розташуванні нар і 30% - при триярусному. Відстань від лавок до полиць по вертикалі 1.1 м.
У сховищах не великої місткості обладнуються санітарні пости – один площею 2 м2 на 500 чол. При більшої місткості сховища обладнується медпункт: при місткості 900-1200 чол. – площею 9 м2( при збільшенні кількості укриваємих добавляють по 1 м2 на 100 чол.). Розташування - якомога далі від фільтровентиляційних камер і дизельних електростанцій.
У сховище може бути розміщено пункт управління площею 10-20 м2 обладнаний засобами радіо - і телефонного зв’язку ( норма площі - 2 м2 на одного працюючого).
У кожному сховищі має бути обладнано не менше двох основних і один запасний вхід.
Кількість входів визначається з розрахунку один вхід із розміром двері 80х180 см на 200 чоловік або 120х200 см на 300 чоловік (але не менше двох). Входи в сховища обладнуються у вигляді двох шлюзових камер, що відокремлюються від основного приміщення герметичними перегородками та перегороджені між собою. Для сховищ середньої місткості (300-600 чол.) влаштовується однокамерний, а для великих (понад 600 чол.) двокамерний тамбур - шлюз. Зовні тамбура влаштовуються стійкі захисно-герметичні двері, здатні витримати тиск ударної хвилі ядерного вибуху (навантаження в 1.5~2 разу вище нормативної для перекриттів), приміщення тамбура від основних помешкань відокремлюють просто герметичні двері. Тамбури захищають від потрапляння в сховища через вхід радіоактивних і отруйних речовин, бактеріальних засобів. При ширині дверного отвору 0.8 м – площа тамбуру 8 м2 при; при ширині 1.2 м – площа -10 м2. Розміри тамбурів визначають із таким розрахунком, щоб при відкритих дверях пропускна спроможність входів не знижувалися. Для великих сховищ (які у повсякденної діяльності використовують під гаражі-стоянки) на вході обладнують ворота розміром 3.0х2.4 м.
Захисно – герметичні двері мають гумові прокладки і клинові або вінтові затвори, що забезпечують притискання двері до дверної коробки. Від входу в сховище униз до тамбура ведуть східці або пандуси (похила площадка), що закінчується горизонтальною майданчиком - перед тамбуром. Східці і пандуси повинні бути у 1.5 рази ширше, чим дверний отвір, щоб забезпечити вільний підхід населення до захисно-герметичної двері. Як що східці або пандус розташований з одної сторони - такий вхід називають тупиковим. Якщо східці або пандус підходять до тамбура з двох боків це вхід вважається наскрізним. Перевага надається наскрізним входам, вони більш надійно захищають від надлишкового навантаження.
У сховищах влаштовується обов’язково аварійний вихід. Він являє собою горизонтальну підземну галерею(коридор) і закінчується вертикальною шахтою, що виходить на поверхню землі на територію, яка не завалюється. Зверху шахту закривають люком з покришкою, або над нею на поверхні землі установлюють оголовок. Оголовок це залізобетонна камера у вигляді кубу з довжиною ребра 1.2 метра. Відстань від стіни будинку до оголовка дорівнює половині висоті будівлі плюс 3 м - при висоті оголовку 1.2 м; при відсутності оголовку відстань від стіни будинку до люка повинна дорівнювати висоті будинку – це і є територія, яка не завалюється. Розмір аварійного виходу - 90х130 см, у кожній стіні оголовку повинний бути отвір розміром 0.6х0.8 м, обладнаний жалюзійними ставнями, що відчиняються всередину. Вихід у галерею зі сторони основних приміщень закривається захисно-герметичними ставнями або дверима, які встановлюються з внутрішнього і зовнішнього боку стіни сховища.
У сховищах, що стоять окремо, допускається один із виходів, розташований поза зоною можливих завалів, проектувати як аварійний. Аварійні виходи варто розташовувати вище рівня ґрунтових вод.
Система повітропостачання
Повинна забезпечити очищення зовнішнього повітря, необхідний його обмін. Система повітропостачання включає оголовки, повітрозобори, проти вибухові пристрої, перед фільтри, фільтри, вентилятори, гермоклапани (клапани - відсікателі), клапани надлишкового тиску, пристрої регенерації і кондиціювання повітря, повітроводи, що підводять і розводять повітря.
Для очистки зовнішнього повітря від радіоактивного пилу, отруйних та небезпечних хімічних речовин, бактеріальних засобів у захисних спорудах застосовується система фільтровентиляції.
Система фільтровентиляції повинна працювати не менше чім в двох режимах:
І режим - чистої вентиляції - повітря очищається від грубо дисперсного радіоактивного а виробничого пилу в проти пиловому фільтрі ( кількість повітря, яке подається в сховище в режимі чистої вентиляції від 8 до 13 м3/людину в залежності від кліматичної зони); в якості проти пилового фільтру використовується проти пиловий сітчастий фільтр ФЯР - металеві сітки, зібрані в пакети розміром 520х520х80 мм. Сітки змащуються веретенною олією. Продуктивність одного пакету - 1000-1300 м3/годину при аеродинамічному опорі від 3 до 8 мм. Подача повітря здійснюється за допомогою вентиляторів продуктивністю 1200 м3/ год - із ручним або електроприводом.
ІІ режим - фільтровентиляції - повітря очищається від дрібнодисперсного радіоактивного пилу, від отруйних речовин і бактеріальних засобів (у фільтрах - поглиначах). Помпування здійснюється за допомогою фільтро – вентиляційних комплектів. Фільтровентиляційний комплект ФВК-1(або ФВК - 2), продуктивність його 300 м3 за годину в режимі фільтровентиляції, забезпечує повітрям 150 чол. В якості поглинача використовують фільтри – поглиначи ФП-100, 100у, 300. Продуктивність 100 і 300 м3/год, монтуються в колонки по 2-3 штуки. Більше трьох не рекомендується - істотно збільшується опір фільтра. Кількість повітря, яке повинно подаватися в 3-й і 4-й кліматичних зонах - 2 м3/людину, що укривається, і 5 м3 на працюючого.
При розташуванні сховища в місті, де можливо утворення високої температури, великої кількості токсичних продуктів не повного згоряння і інших небезпечних хімічних речовин, які не задержуються фільтровентиляційними комплектами, то система повітря постачання повинна працювати і в 111режими – повної ізоляції. В цьому режимі зовнішнє повітря в сховище не подається, призводиться регенерація (очищення від надлишку двоокису вуглецю і водяної пари) внутрішнього об’єму повітря та збагачення його киснем. Регенерація здійснюється за допомогою регенеративних установок РУ-150/6, що поглинають двоокис вуглецю, а поповнення киснем внутрішнього повітря із кисневих балонів. Потужність засобів регенерації повинна забезпечувати не менше (на одну людину, що вкривається):
кисню - 25 л/годину; поглинання вуглекислого газу - 20 л/годину.
Більш досконалі при роботі системи в 111режимі РУКТ - регенеративні установки конвекційного типу, де одночасно з поглинанням двоокису вуглецю йде збагачення внутрішнього об’єму повітря киснем.
Відпрацьоване повітря видаляється з сховища через витяжні канали, у яких установлюються проти вибухові устрої і клапани надлишкового тиску.
Для боротьби з тепло надлишком у сховищі передбачаються додаткові заходи - застосування установок, що охолоджують повітря, або кондиціонерів, збільшення поверхневих конструкцій, що захищають, і збільшення площі підлоги на одну людину, що вкривається, до 0,75 м2. У тепловому балансі враховується тепловиділення від тих, що вкриваються, електричного освітлення, регенерації повітря, а також поглинання тепла конструкціями, що захищають.
Труби інженерних мереж фарбуються: в І режимі – фарбою білого кольору; в ІІ режимі - жовтого кольору. Режим вентиляції при пожежах ( ІІІ режим ) - червоного кольору.
Електропостачання в сховищі необхідно для живлення електродвигунів системи повітропостачання, відкачки фекальних вод, освітлення. Здійснюється від зовнішньої (міської) мережі, при неможливості використання міської мережі - від захищеного джерела - дизельної електростанції. Як аварійне освітлення використовуються переносні електричні ліхтарі, акумуляторні світильники, забезпечення повітрям тоді здійснюється за допомогою ручних вентиляторів.
Користуватися свічами і кишеньковими ліхтарями можна в обмежених розмірах і тільки при умовах гарної вентиляції. Фарба труб системи енергозабезпечення – чорна.
Кожне сховище повинно мати телефонний зв’язок із пунктом управління підприємства і гучномовці, залучені до міської і місцевої радіотрансляційної мережі.
Водопостачання і каналізація здійснюються на базі міських і об'єктних водопровідних і каналізаційних мереж. На випадок руйнації передбачаються автономні джерела водопостачання і приймальники фекальних вод.
Мінімальний запас води в проточних ємностях створюється із розрахунку 6 л для пиття і 4 л для санітарно-гігієнічних потреб на весь розрахунковий термін перебування(дві доби). В сховищах великої місткості потрібна бути пожежна ємність на 4,5 куб.м. Проточні ємності зазвичай встановлюються в санітарних вузлах під стелею, безнапірні баки - у спеціальних приміщеннях. Для хлорування води утворюється запас хлорної ізвести. Труби системи водопостачання - зеленого кольору.
Санвузли намагаються віддаляти від джерел водопостачання, входи в них - через умивальну.
Опалення сховищ здійснюється від опалювальної мережі підприємства по самостійних відгалуженнях, що відключаються при заповненні сховищ людьми.
При розрахунку системи опалення температура приміщень у холодний час повинна бути не нижчі 10є С. Фарба труб - коричнева.
Запас продуктів утворюється із розрахунку не менше чим на дві доби для кожної людини що вкривається.

Евакуація населення з небезпечних районів і зон
В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, що мають об’єкти підвищеної небезпеки, основним заходом захисту населення є евакуація і розміщення його у зонах, які є безпечними для проживання людей і тварин.
Евакуація – комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей.
Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться:
у зонах можливого катастрофічного затоплення;
можливого небезпечного радіоактивного забруднення;
можливого небезпечного хімічного ураження;
в районах виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров’ю людей).
Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайної ситуації може бути проведено загальну або часткову евакуацію тимчасового або безповоротного характеру.
Загальна евакуація – комплекс заходів, що здійснюється для всіх категорій населення в окремих регіонах держави у разі виникнення НС.
Часткова евакуація – комплекс заходів, що здійснюється для захисту окремих категорій населення у разі виникнення НС.
Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів для всіх категорій населення і планується на випадок:
можливого небезпечного радіоактивного забруднення території навколо атомних електростанцій для АЕС потужністю до 4ГВт – у радіусі 30км, для АЕС потужністю більше 4ГВт – у радіусі 50км.
виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі.
Загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідний адміністративній території та виведення найбільш витривалої його частини пішки.
Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.
Часткова евакуація проводиться завчасно для визначених категорій населення:
студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом.
Часткова евакуація проводиться з використанням транспортних засобів, що експлуатуються за діючими графіками. Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного органу виконавчої влади залучаються додаткові транспортні засоби.
Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації рішення про проведення евакуації приймають:
на загальнодержавному рівні – Кабінет Міністрів;
на регіональному рівні – голова обласної адміністрації;
на місцевому рівні – голова районної адміністрації;
на об’єктовому рівні – керівник об’єкта.
Безпечний район визначається рішенням органу виконавчої влади, як правило на території своєї області.
За кожним підприємством, установою, організацією, об’єктом закріплюється район або пункт розміщення. Для евакуації населення із зон радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій визначається не менш як два райони для розміщення евакуйованого населення у протилежних напрямках, з урахуванням переважаючого для цієї місцевості напрямку вітру. Органи виконавчої влади, на території яких планується розміщувати евакуйоване населення із зон радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій, зон катастрофічного затоплення та землетрусу, видають ордери на право зайняття громадських будівель та приміщень.
У разі хімічного зараження, виникнення повені, катастрофічного затоплення, масових пожеж евакуація здійснюється у безпечні райони поблизу місць виникнення надзвичайної ситуації.
У сфері захисту населення і території від НС евакуація населення планується на випадок:
- аварії на атомний електростанції з можливим забрудненням території;
- усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;
- загрози катастрофічного затоплення;
- лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.
Проведення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і не допущення загибелі людей забезпечується шліхом:
Планування евакуації населення.
Визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно – небезпечних зон.
Організація оповіщення керівників підприємств і населення про початок проведення евакуації.
Організації управління евакуацією.
Всебічного забезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого населення.
Навчання населення діям під час проведення евакуації.
Евакуація населення здійснюється за територіально-виробничим принципом:
робочих, службовців, членів їхніх сімей, студентів ВНЗ, середніх навчальних закладів евакуюють через їхні організації;
вивіз і вивід іншого населення через ЖЕК.
Для планування, підготовки та проведення заходів, пов'язаних з евакуацією, приймання і розміщення населення створюються евакуаційні комісії, проміжні пункти евакуації та приймальні евакуаційні пункти.
Евакуаційні комісії очолюють заступники керівників органів виконавчої влади, які відповідають за планування, організацію, проведення евакуації, приймання і розміщення населення. Персональний склад евакуаційних органів визначається рішенням керівників органів виконавчої влади, на об’єктах – наказами керівників підприємств.
До обов'язків эвакокомисії об'єкта входять:
облік робітників та службовців і членів їхніх сімей, що підлягають евакуації;
визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їхнього прямування;
вирішення питань транспортного забезпечення;
підготовка проміжних пунктів евакуації;
підготування районів евакуації;
пунктів посадки на транспортні засоби та висадки з них;
організація зв'язку та взаємодії з районною эвакокомиссией і СЭП.
Час на розгортання і підготовку евакуаційних органів усіх рівнів до роботи не повинен перевищувати чотирьох годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації. У разі потреби в негайному проведення евакуації у складі евакуаційних комісій створюються оперативні групи, які розпочинають роботу з моменту прийняття рішення про проведення евакуації.
Збірні евакуаційні пункти(ЗЕП) призначені для збору і реєстрації населення, яке підлягає евакуації, формування піших і транспортних колон і ешелонів, а також забезпечення відправлення їх на пункти посадки на транспортні засоби та вихідні пункти руху пішки. Вони розгортаються за рішенням органів виконавчої влади про проведення евакуації у разі аварії на атомній електростанції, катастрофічного затоплення і землетрусу.
Проміжні пункти евакуації(ППЕ) розгортаються на межах зон радіоактивного або хімічного забруднення.
Приймальні евакуаційні пункти(ПЕП) розгортаються в пунктах висадки евакуйованого населення і призначаються для його зустрічі і відправлення до районів розміщення.
Начальники та штаби ЦО, плануючи проведення евакуаційних заходів, встановлюють і постійно підтримують взаємодію з начальниками і штабами ЦО районів, селищ, сільгосппідприємств, погоджують із ними заходи щодо підготування районів і місць розміщення населення. Для прийому та розміщення эваконаселення в сільських районах, при сільрадах, у сільгосппідприємствах створюються эвакоприймальні комісії. Поблизу кінцевих пунктів висадки населення, що надходить до заміської зони, эвакоприймальні комісії розгортають эвакоприймальні пункти (ПЭП).
Евакуація населення здійснюється з максимальним використанням усіх можливостей залізничного, автомобільного та водного транспорту.
Для прискорення евакуації:
а) перевезення можуть здійснюватися спочатку на проміжні, а потім на кінцеві пункти;
б) можлива завчасна часткова евакуація населення з великих міст.
Евакуація населення здійснюється, як правило, комбінованим засобом, при якому одночасно проводиться вивіз населення всіма наявними транспортними засобами і вихід частки населення пішим порядком.
Транспортом в першу чергу обов’язково евакуюються:
робітники та службовці, що продовжують роботу в місті;
населення, що не може пересуватися пішим порядком (хворі, жінки з дітьми до 10 років та ін.);
формування підвищеної готовності.
Вивіз населення залізничним транспортом здійснюється евакуаційними поїздами, сформованими з пасажирських і вантажних вагонів, за спеціально розробленими в мирний час графіками руху поїздів.
З метою збільшення можливостей залізничного транспорту передбачається збільшення кількості вагонів у складі эвакопоєздів, максимальне використання пропускної можливості та скорочення часу на оборот рухомого складу; збільшення кількості станцій, платформ і під'їзних шляхів для посадки людей, прийняття більш ущільнених норм посадки в вагони.
Для евакуації залучаються технічно справні автобуси, вантажні, бортові, легкові автомобілі, інші транспортні засоби, не зайняті військовими перевезеннями, незалежно від відомчої приналежності. Автотранспорт закріплюється за ЗЕП.
Водний транспорт використовується, насамперед, в інтересах власників, а також для вивозу населення в райони, що знаходяться поблизу водних шляхів.
Особистий транспорт використовується для евакуації членів сімей власників. Він може залучатися до эвакоперевезень за місцем роботи власника і включається до складу автоколони об'єктів.
Вивід пішим порядком планується, як правило, на відстань одного добового переходу, що робиться за 10–12год.
З метою забезпечення організованого прямування та зручності керування рекомендується формувати колони чисельністю від 500 до 1000 чоловік за виробничо-територіальним принципом та призначати начальника колони з числа керівників підприємств та начальників житлово – комунальних підприємств, начальників піших маршрутів із групою керування і зв'язку.
Середня швидкість прямування колони – 4–5 км/ч.
Відстань між колонами – до 500 м.
Для відпочинку організуються привали: малий – через 1–1,5год. прямування та великий – у другій половині добового переходу (на 1–2год.).
Населення, що прибуло на ПЭП, проходить реєстрацію, розподіляється по населених пунктах і вирушає до них. Діти, речі, інваліди та престарілі перевозяться місцевим транспортом. Місцеві органи ЦО та ради влаштовують прибулих.
Для розміщення населення, яке евакуюється, в заміській зоні використовуються будинки відпочинку, санаторії, туристичні та спортивні бази, піонерські табори, а також домівки місцевих жителів, хати та садово-городні будиночки, інші помешкання.
З метою створення найкращих умов для розміщення населення завчасно проводяться заходи щодо розвитку житлового фонду, будівництва підприємств торгівлі і суспільного харчування, підготовці джерел води та ін.
Після завершення евакуаційних заходів у місті повинна знаходитися тільки працююча зміна, чисельністю 10-15 %.
Що мати із собою при евакуації.
паспорт, військовий квиток;
документ про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення;
свідоцтво про народження дітей;
необхідний запас продуктів і пітну воду на 3 доби;
білизну, необхідні речі з урахуванням тривалого перебування в заміській зоні;
індивідуальні засоби захисту (протигаз або марлеву пов'язку, що фільтрує), можна прогумовані плащі, рукавички, гумове взуття.
Дітям дошкільного віку: необхідно вкласти в кишені або пришити до одягу записки з указівкою імені, прізвища та по батькові, місця проживання або роботи батьків.
Перед виходом із квартири: вимкнути світло, газ, закрити крани з холодною і гарячою водою, закрити квартиру.


Медичний захист
Медичний захист передбачає заходи щодо попередження або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим і їхнє лікування, забезпеченням епідемічного благополуччя в районах НС. Вони досягаються:
плануванням і використанням існуючих сил і засобів закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності і відомчої приналежності;
введенням в дію Національного плану соціально – психологічних заходів при виникненні та ліквідуванні НС;
розгортанням у необхідних кількостях медичних закладів під час НС;
завчасним застосуванням використанням засобів профілактичних медичних препаратів та санітарно – епідеміологічних заходів;
контролем за якістю харчових продуктів, продовольчої сировини, питної води і джерелами водопостачання;
контроль за станом атмосферного повітря та опадів;
завчасним створенням і підготовкою спеціальних медичних формувань;
накопиченням медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна та техніки;
контроль за станом довкілля, санітарно – гігієнічною та епідемічною ситуацією;
підготовкою медперсоналу і загальним медико-санітарним навчанням населення.
Інженерний захист
Під час проектування й експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та довкілля, обов'язково розробляються та здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Заходи інженерного захисту населення й територій повинні передбачати:
Врахування під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування можливих проявів в окремих регіонах та на окремих територіях небезпечних та катастрофічних явищ.
Раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки з урахуванням можливих наслідків їхньої діяльності в разі виникнення аварій для безпеки населення та довкілля.
Спорудження будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності.
Розроблення та здійснення заходів безаварійного функціонування об'єктів підвищеної небезпеки.
Створення комплексної схеми захисту населених пунктів та об'єктів господарювання від небезпечних природних процесів.
Розроблення та здійснення регіональних та місцевих програм (планів) запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Організацію будівництва протизсувних, протиповіневих, проти селевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення.
Реалізацію заходів санітарної охорони території.
Біологічний захист
Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників біологічного ураження, залежно від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно – господарських, режимно – обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.
Біологічний захист передбачає:
своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту;
запровадження режимів карантину та обсервації;
знезаражування осередку ураження;
необхідне знезаражування людей, тварин тощо;
своєчасну локалізацію зони біологічного ураження;
проведення екстреної і специфічної профілактики;
додержання протиепідемічного режиму роботи підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і господарювання і населенням.
Протиепідемічні заходи мають на меті попередити поширення серед населення інфекційних захворювань при виявленні ознак наявності збудників небезпечних інфекційних захворювань. Вони включають:
вивчення санітарно-епідемічного стану району;
проведення захисних щеплень населенню (як для профілактики, так і за епідемічними показниками);
застосування засобів екстреної профілактики та спеціальної профілактики;
обмеження спілкування різних груп населення;
проведення дезінфекції.
Санітарно-гігієнічні заходи передбачають:
дотримання населенням правил особистої гігієни;
підтримка належного санітарного стану в районі, місті, населеному пункті;
санітарний контроль за станом районів, джерел води, продовольства.
Спеціальні профілактичні заходи включають застосування протирадіаційних препаратів і антидотів.
Радіаційний та хімічний захист
Радіаційний та хімічний захист – це комплекс заходів ЦО, спрямованих на запобігання або послаблення впливу іонізуючих випромінювань, отруйних і небезпечних хімічних речовин. Радіаційний та хімічний захист включають такі заходи:
виявлення й оцінку радіаційної та хімічної обстановки;
розробку і запровадження в дію режимів радіаційного захисту;
забезпечення населення і невоєнізованих формувань ЦО засобами індивідуального захисту;
організація і проведення дозиметричного і хімічного контролю;
організацію та проведення спеціальної обробки.
Виконання вимог радіаційного і хімічного захисту забезпечується шляхом:
завчасного накопичення і підтримки у готовності засобів індивідуального захисту і приладів дозиметричного і хімічного контролю, обсяги і місця зберігання яких визначаються відповідно до встановлених зон небезпеки, забезпечення зазначеними засобами насамперед особового складу формувань, які беруть участь у проведенні аварійно – рятувальних робіт в осередках ураження, а також персоналу радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів господарювання і населення, яке проживає в зонах небезпечного зараження та навколо них.
своєчасного впровадження засобів, способів і методів виявлення і оцінки масштабів і наслідків аварій на радіаційно та хімічно небезпечних об’єктах господарювання;
створення уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів дозиметричного та хімічного контролю; надання населенню можливості придбавати в установленому порядку в особисте користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів;
завчасного пристосування об’єктів побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;
розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостереження щодо радіаційної і хімічної обстановки;
завчасного створення та використання засобів колективного захисту населення від радіаційної та хімічної небезпеки;
пристосування наявних засобів колективного захисту від інших видів загрози для захисту від радіаційної та хімічної небезпеки.
Режими радіаційного захисту
Під режимами радіаційного захисту населення, робітників та службовців особового складу невоєнізованих формувань ЦО розуміється порядок роботи і застосуванням способів та засобів захисту в зонах радіоактивного зараження, що виключають радіоактивне опромінення людей вище припустимих норм та скорочення до мінімуму змушений простій виробництва. У залежності від рівнів радіації, категорії населення приймаються різні захисні заходи упритул до евакуації населення з забруднений території. Розроблені типові режими радіаційного захисту на випадок радіаційних аварій та на воєнний час при застосуванні зброї масового знищення. У таблиці 4.2 приведені режими радіаційного захисту на випадок радіаційних аварій.
Таблиця 4.2 - Режими радіаційного захисту населення на випадок радіаційних аварій(аварій на АЕС)
№ режиму
Рівні радіації,
р/ годину
Захисні заходи

1
(0.1 – 0.3)*10-3
а) Укриття дітей в приміщенні під наглядом дорослих(розділення на групи по окремих приміщеннях)
б) герметизація приміщень(вікон, дверей, вентиляційних пройм, димоходів)
в) упаковка та герметизація продуктів харчування, води, білизни). Час знаходження дорослих на вулиці в респіраторах обмежено. На вході обладнаються природні бар’єри.

2
(0.3 – 1.5)*10-3
а, б, в, теж самі, що у режимі 1.
г) проведення йодо профілактики дітям.
д) находження на вулиці без гострої необхідності заборонено. Находження в респіраторах. захисному одягу, захисному взутті обмежено.

3
(1.5 – 15)*10-3
а, б, в,г, д, теж самі.
е) проведення йодо профілактики всьому населенню, часткова евакуація населення(діти, вагітних жінок)

4
(15 – 100)*10-3
а, б, в,г, д, е, теж самі.
ж) евакуація населення крім формувань, що діють у зоні зараження

5
Більше 0.1
а, б, в,г, д, е, ж, теж самі.
з) повна евакуація всього населення.

Дозиметричний та хімічний контроль
Дозиметричний і хімічний контроль є складовою частиною комплексу заходів радіаційного та хімічного захисту і проводиться з метою:
оцінки працездатності особового складу формувань ЦО, робітників та службовців;
визначення порядку їх використання;
визначення обсягу медичної допомоги;
визначення необхідності й обсягу санітарної обробки людей, а також дезактивації та дегазації устаткування, техніки, транспорту, засобів захисту, одягу і т.д.
визначення можливості використання продуктів харчування, води, фуражу, що опинилися в зонах РХБЗ.
Дозиметричний і хімічний контроль організується штабом ЦО та службами ЦО об'єкта і проводиться командирами формувань і силами розвідувальних підрозділів і підрозділів дозиметричного контролю. Визначення ступеню зараження продуктів харчування і води покладається на хімічні та радіометричні лабораторії ЦО.
Дозиметричний контроль включає:
контроль радіоактивного опромінення;
контроль зараження різноманітних поверхонь(об’єктів).
Контроль опромінення підрозділяється на груповий та індивідуальний. Груповий здійснюється по формуваннях, цехах (бригадах) з метою одержання даних щодо середньої дози опромінення для оцінки та визначення категорії працездатності(шляхом видачі 1- 2 дозиметра на бригаду, групу, захисток).
Індивідуальний контроль необхідний для первинної діагностики ступеню важкості променевої хвороби.
Таблиця 4.2 – Категорії працездатності людей у залежності від залишкової дози опромінення( на воєнний час)
Категорія працездатності
Доза опромінення, яку отримують люди протягом діб


4
30

Повна працездатність
до 50
до 100

Працездатність зберігається
до 150
до 250

Працездатність обмежена
до 250
до 400

Працездатність істотно обмежена
більш 250
більш 400


Для врахування доз опромінення ведуться журнали обліку і періодично в картку обліку доз опромінення заноситься сумарна доза.
Контроль ступеня зараження об'єктів здійснюється задля визначення порядку їхнього використання та проведення спеціального обробітку. Спеціальний обробіток полягає в проведенні дегазації, дезактивації і дезінфекції техніки, майна, індивідуальних засобів захисту, одягу і т.д.
Хімічний контроль також проводиться для визначення ступеня зараження отруйними та небезпечними хімічними речовинами ІЗЗ, техніки і т.д. з метою визначення необхідності проведення спеціального обробітку, для визначення можливості дії людей без засобів захисту, визначення повноти дегазації техніки, споруджень і т.д.
Загальне призначення, устрій, порядок використання основних видів ЗІЗ
Таблиця 4.3 – Класифікація індивідуальних засобів захисту
Усі засоби захисту поділяються

засоби захисту органів дихання

засоби захисту шкіри

засоби захисту очей

медичні індивідуальні засоби захисту

засоби захисту органів дихання
засоби захисту шкіри

за принципом захисної дії:
фільтруючи
ізолюючи

за принципом захисної дії:
фільтруючи
ізолюючи


за ступенем захисної дії
протигази
респіратори
простіші або підручні

за періодичністю ношення:
періодичного ношення
постійного ношення


за призначенням
військові;
цивільні
промислові
спеціальні;
дитячі

за кратністю використання
одноразового використання
багаторазового використання


Протигази можуть бути великого або малого габариту

за призначенням
військові
цивільні
спеціальні


Засоби захисту органів дихання
До ізолюючих засобів дихання відносяться ізолюючи протигази, які е найбільш надійним засобом захисту органів дихання.
Ізолюючи протигази(ІП) є спеціальними засобами захисту органів дихання, лиця, очей людини від всіляких небезпечних домішок, яке є в повітрі, незалежно від їх і властивостей й концентрації. Вони також використовуються в тих випадках, коли неможливе використання фільтруючих протигазів, наприклад, при наявності в повітрі брудних домішок з високою концентрацій, при зниженні концентрації кисню в повітрі до 16 %, при підвищених температурах повітря, при роботі в воді на невеликих глибинах.
Принцип дії ізолюючого протигаза заснований на повної ізоляції органів дихання людини від оточуючого середовища. Необхідне для дихання повітря регенерується в спеціальному устрої, т.з. регенеративному патроні. Повітря, яке видихає людина вміщує велику кількість двоокису вуглецю та парів води. Потрапляючи в регенеративний патрон вони зв’язуються регенерируючими речовинами(перекисами і над перекисами лужних металів), при цій реакцій виділяється кисень.
В Україні використовують ізолюючи протигази ІП – 4, ІП – 5, ІП – 46, 46М.

ІП – 4 і ІП – 46 використовують тільки на суші, ІП – 5 та ІП – 46М можна і під водою. Як і кожний протигаз, ізолюючий протигаз складається з двох основних частин – лицевої частини й регенеруючи – поглинаючої системи. Крім того у складі протигазу є дихальний мішок, каркас, сумка.
Лицева частина служить для ізоляції органів дихання від оточуючого середовища, направлення газової суміші в регенеративний патрон, підводу очищеного повітря до органів дихання, для захисту очей і шкіри лиця від брудних домішок.
Регенеративний патрон служить для поглинання вуглекислого газу і вологи і для отримання кисню.
Для того, щоб регенеративний патрон почав працювати, його треба „запустити” за допомогою пускового пристосування. Пускове пристосування складається із пускового брикету, ампули з сірчаною кислотою й устрою для розбивання ампули. В протигазі ІП – 4(5) пускове пристосування поміщується в корпусі регенеративного патрону, в ІП – 46(46М) зберігається окремо в футлярі і встановлюється в патрон при підготовці протигазу до роботи.
При взаємодії сірчаної кислоти із розбитої ампули з регенерируючої речовиною пускового пристосування виділяється багато тепла і кисню. Від тепла розігрівається регенеративна речовина патрону, його робота інтенсифікується. Крім того, кисень, який виділяється із пускового пристосування, забезпечує дихання людини в кілька перших хвилин.
Дихальний мішок служить резервом для газової суміші й кисню. Він виготовляється із гуми або прогумованої тканини, має чотири фланця. У двох фланцях закріплюються ніпель для кріплення регенеративного патрону і клапану надлишкового тиску. Ще у двох розміщують пристосування для додаткової подачі кисню. Запас кисню в регенеративному патроні дозволяє виконувати роботи в протигазі протягом 45 хвилин при важких фізичних навантаженнях, 70 хв – при середніх, при легких або в покої – до 3 годин. Загальна тривалість перебування в протигазі зі зміною РП до 8 годин.
До роботи в ізолюючих протигазах допускаються люди, які пройшли медичну комісію. Не допускаються до роботи хворі туберкульозом легенів, тиреотоксикозом та іншими формами ендокринних хвороб, після закритої черепно-мозкової травми, глаукоми, дерматиту і ін. хвороб.
Заборонено використовувати неопломбовані РП, приступати до роботи до того часу, як запрацював пускової брикет. Заборонено перебувати в протигазі до повної виробки регенеративного патрону(ознаки повної виробки – слабке наповнення дихального мишка, затрудняється повний вдих, плохе самопочуття, головна біль, головокружіння і ін.). Відроблені регенеративні патрони, пускові брикети, брикети додаткової подачі кисню підлягають обов’язковому знищенню.
Фільтруючі протигази(ФП) е основним засобом захисту органів дихання населення при надзвичайних ситуаціях. Принцип дії ФП заснований на тому, що повітря, яке використовується для дихання завчасно очищується від брудних і шкідливих домішок у фільтруючої коробці.
У системі цивільного захисту населення для дорослого населення використовують протигази ГП – 5, 5м, ГП – 4, 4у, ГП – 7, 7в; для захисту дітей використовують дитячі протигази:
камера захисна дитяча – для дітей віком до 1.5 років;
протигази ПДФ –Д – для дітей віком від 1.5 до 7 років;
протигази ПДФ – Ш для дітей шкільного віку від 7 до 17 років.
У складі кожного протигазі е 2 основних частини – лицева частина та фільтруюче – поглинаюча система у вигляді протигазовий коробці. Протигазі комплектуються сумкою для зберігання й перенесення протигазу, незапотіваючими плівками і утіплюючими манжетами.
Протигази ГП – 5, 5м, ГП – 7, 7в комплектуються фільтровально – поглинальною коробкою малого габариту і шолом маскою, ГП – 4, 4у – коробкою великого габариту і гумовою полу маскою.
Протигазова коробка містить протипиловий фільтр у вигляді тонко шарового гофрованого картону і шар активованого вугілля. Проти пиловий фільтр очищує повітря від крупно дисперсного пилу, а вугільна шихта від парів і дрібних капель небезпечних хімічних речовин і бактеріальних засобів і мілко дисперсного аерозолю.
Лицева частина протигазу ГП – 5 у вигляді шолом маски МГП має очковий вузол і клапанну коробку з трьома клапанами – одним клапаном вдиху і двома клапанами видиху. Лицева частина протигазу ГП – 5м це ШМ – 66му відрізняється наявністю мембранного переговорного устрою і поліпшеними характеристиками.
Лицева частина протигазу ГП – 7В – шолом маска МГВ – В має додатково пристосування для прийому води.
Фільтруючі протигази не захищають від окису вуглецю (чадного газу), використання їх при гасінні пожежі є небезпечним. В цьому випадку в протигаз необхідно додавати гопкалітовий патрон, який приєднується до протигазової коробки.
Проведені в останні роки дослідження дали можливість розширити застосування цивільних протигазів з метою захисту від НХР. Розроблені додаткові патрони ДПГ – 1 та ДПГ – 3. У комплекті з протигазом патрон ДПГ – 3 захищає від аміаку, хлору, диметиламіну, нітробензолу. сірководню, сірковуглецю, синильної кислоти, тетраетилсвинцу, фенолу, фосгену, фурфуролу, хлористого водню, хлористого ціану, і етілмеркаптану; патрон ДПГ – 1, крім того, від двоокису азоту, метилу хлористого, окису вуглецю і окису етилену. Зовнішнє повітря очищається від аерозолів і парів НХР у фільтровально – поглинальній коробці, надходить у патрон, де очищується від шкідливих домішок і через з’єднувальну трубку потрапляє в шолом – маску.
Протигази переносяться в сумки на лівому боці, клапан сумки від себе, плечова лямка перекинена через ліве плече. Протигаз може бути в трьох положеннях: похідному, наготові і бойовому.
В положення наготові протигаз переводиться при загрозі радіаційного, хімічного або бактеріологічного зараження. Для цього сумка протигаза переміщується вперед, розтебнується клапан, протигаз закріплюється на тулубі тасьмою.
У бойове положення протигаз переводиться за командою ”Гази”, за сигналом „Хімічна тривога” або самостійно. Послідовність переведення в бойове положення така: задержати дихання, закрити очі, зняти головний убір, витягти шолом – маску, надіти її на голову, розправити складки, зробити різкий видох, відкрити очі, надіти головної убір.
Промислові протигази належать до фільтруючих, але на кожний клас небезпечних хімічних речовин призначається своя коробка. Маркування коробок робиться буквами і кольором.
Таблиця 4.1 - Маркування коробок промислових протигазів
Марка коробки
Колір коробки
НХР, від яких захищає протигаз

А
Коричневий
Пари органічних сполучень(бензин, газ, ацетон, сірковуглець, спирт, фосфор, хлорорганічна отрута)

Б
Жовтий
Кислі гази і пари(сірчаний газ, хлор, сірководень, синильна кислота, окиси азоту, хлористий водень, фосген), фосфор і хлорорганічні отруйні хімікати

Г
Чорний і
жовтий
Пари ртуті, ртутно органічні отрутохімікати на основі етилметілхлоріду

Е
Чорний
Миш’яковистий і фосфористий водень

КД
Сірий
Аміак, сірководень і їх суміші

СО
Білий
Окис вуглецю

М
Червоний
Окис вуглецю, при наявності невеликої кількості органічних парів, кислих газів аміаку, миш’якового і фосфорного водню

БКФ
Захисний з білої смугою
Кислі гази, пари органічних речовин, миш’яковий і фосфорний водень, дим, туман, пил


Респіратори
Респіратори використовують для захисту органів дихання від радіоактивного і промислового пилу. Е декілька типів респіраторів, в цивільному захисту використовують респіратори типу Р – 2 і ШБ – 1, „Пелюсток”.
Респіратор Р -2 уявляє собою фільтруючу напівмаску з наголовником із лямок. Маска забезпечена двома клапанами вдиху і одним клапаном видиху. Зовнішня частина полу маски виготовлена із об’ємного поліуретанового матеріалу, внутрішня – з полімерної плівки. Між ними розміщений фільтр із синтетичних волокон. Респіратор має носовий затискач – металічну скобу для піджиму маски к обличчю. Очистка повітря від грубо дисперсного пилу здійснюється поліуретановим шаром, а тонко дисперсного пилу – у фільтруючому шарі. Респіратор Р – 2 виготовляють 3 розмирів. Для визначення розміру вимірюють відстань проміж переніссям і підборіддям. При відстані від 99мм до 109 мм – розмір 1; 110 – 119 мм – розмір 2; при 120мм і більше – 3.
Одягають респіратор за командою – „Респіратор одягти”.
Промислові респіратори РПГ - 67 і РУ – 60 крім захисту від пилу також захищають органи дихання від впливу парів шкідливих речовин. В залежності від умов, в яких доводиться працювати, респіратори комплектуються патронами різних марок.
Таблиця 4.3 – призначення коробок промислових респіраторів
А
Пари органічних сполучень(бензин, газ, ацетон, сірковуглець, спирт, фосфор, хлорорганічна отрута)

В
Кислі гази та пари, дим, туман, пил. Крім високотоксичних речовин типу синильної кислоти, фосфористого водню, миш’яковистого водню.

Г
Пари ртуті (концентрація 0.01 мг/л), дим, туман, пил

КД
Аміак, сірководень і їх суміші, дим, туман, пил


Найпростіші засоби захисту органів дихання – проти пилова тканинна маска і ватно – марлева пов’язка можуть захищати органи дихання від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів. Кожна людина може їх виготовити у побутових умовах.
Засоби захисту шкіри
Засоби захисту шкіри ізолюючого типу виготовляються з повітря непроникливих прогумованих матеріалів, вони повністю ізолюють людину від оточуючого середовища. До них відносяться комплекти загальновійськовий захисний комплект(ЗЗК), комплект захисний плівковий (КЗП),захисний комплект СК – 01, легкий захисний костюм Л -1.
Засоби захисту шкіри фільтруючого типу виготовляють з звичайної бавовняно – паперової тканини, яку пропитують спеціальними дегазуючими пропитками на основі діхлорамінів. При попаданні на поверхню ядучих, отруйних і інших небезпечних речовин вони знешкоджуються пропиткою. Вони включають комплекти ЗФО, КЗС, ЗКЗК.

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК)
Загальновійськовий захисний комплект - комплект ізолюючого типу, періодичного ношення, кількаразового використання призначений для захисту шкіри, одягу, взуття від зараження їх радіоактивними, отруйними, сильнодіючими речовинами і бактеріальними засобами, від ураження людини небезпечними хімічними речовинами через шкіряний покров, від короткочасної дії світлового випромінювання і короткочасного захисту від запалювальних засобів.
Він складається із захисного плаща, захисних панчіх, рукавиць. Плащ і панчохи виготовляються із прогумованої тканини, плащі п’ятьох розмірів, панчохи – 3 розмірів.
Рукавиці можуть бути зимовими двопалими або літними п’ятипалими.
ЗЗК може бути використаний в трьох видах – надітим і вигляді накидки, в виді плаща надітим в рукава і в вигляді комбінезона.
Як накидка ЗЗК використовується при дефіциті часу, наприклад, при загрозі попадання в хмару аерозолю ОР. Спочатку одягається протигаз, розгортається плащ і накидається зверху, або одна пола розстилається по землі на її лягає людина, а зверху закривається другою полою. Команда яка подається для використання ЗЗК у вигляді накидки – „Гази, плащі”, або подається сигнал „Хімічна небезпека”.
У вигляді плаща, одягненим в рукава, ЗЗК використовується при подоланні зараженої місцевості. Подається команда: ”Плащ в рукава, панчохи, рукавиці одягнути, гази”.
У вигляді комбінезону ЗЗК використовується при виконанні робіт у зонах зараження. Для цього подається команда: „Захисний комплект одягти, гази”
Комплект захисний плівковий (КЗП) – ізолюючого типу, періодичного ношення, одноразового використання за устроєм і призначенням подібний загальновійськовому захисному комплекту, відмінність – він виготовляється з полімерної плівки. Використовується одноразово при подоланні зон зараження.









До фільтруючих засобів захисту відносяться захисний фільтруючий одяг (ЗФО), загально військовий комплексний захисний комплект (ЗКЗК), захисний комплект сітчастий (КЗС).
Захисний фільтруючий одяг(ЗФО) – фільтруючого типу, постійного ношення, кількаразового використання захищає шкіру людини від отруйних і сильнодіючих отруйних речовин, що перебувають у вигляді парів або дрібних крапель, від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів у вигляді аерозолю.
До його складу входять бабовнянопаперовий комбінезон, який пропитується спеціальної пастою – хімічними речовинами, що затримують пари ОР(адсорбційного типу) або нейтралізують їх(хемосорбційного типу), а також білизна, підшоломник та дві пари онуч. Розміри комбінезонів: 1 - на ріст людини до 160 см, 2 – 160 – 170 см, 3 - більше 170 см.
Медичні засоби захисту
До медичних засобів захисту належать аптечки індивідуальні, індивідуальні протихімічні пакети, індивідуальні перев’язочні пакети, індивідуальні дегазаційні пакети. Вони призначені для профілактики і надання допомоги, запобігання ураженню або значного зниження його ступеню, підвищення стійкості організму до впливу радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.
Аптечка індивідуальна АІ – 2 укомплектована засобами, призначеними для надання самодопомоги і взаємодопомоги при пораненнях, опіках, для зниження впливу отруйних речовин, бактеріальних засобів, іонізуючого випромінювання.
У гнізді 1 знаходиться шприц – тюбик з знеболювальною речовиною – промедолом. Застосовується при великих ранах, опіках, переломах.
У гнізді 2 розміщений пенал червоного кольору. В ньому е 6 таблеток тарену для запобігання(ослаблення) ураженню ФОВ – фосфорорганічними отруйними речовинами (до них відносяться зарин, зоман, Vx - гази). При появі перших ознак отруєння – міозі, загрудинному ефекті або при сигналі „Хімічна тривога” приймати потрібно по одній таблетці усередину, запити водою. При наростанні ознак отруєння необхідно прийняти ще одну таблетку.
У гнізді 3 у великому білому пеналі знаходиться 15 таблеток сульфадиметоксину – протибактеріальний засіб № 2. Застосовують його при шлунково – кишкових розладах, які часто виникають після опромінення. У першу добу прийняти 7 таблеток за один раз, а в наступні дві доби – по 4 таблетки.
У гнізді 4 у двох восьмі граних пеналах рожевого кольору розміщені по 6 таблеток цистаміну – радіозахисного засобу № 1. Приймають 6 таблеток за один прийом при загрозі опромінення, наприклад, за 30 - 45 хвилин перед початком подолання зон радіоактивного зараження. При новій загрозі опромінення, але не раніше, ніж через 4 -5 годин після першого прийому, рекомендується прийняти ще 6 таблеток.
У гнізді 5 е два білих однакових пеналу з протибактеріальним препаратом № 1( хлор тетрацикліном). Приймати слід 5 таблеток за один прийом при загрозі або бактеріальному зараженні, а також при пораненнях і опіках. Через 6 годин після першого прийому слід прийняти ще 5 таблеток.
У гнізді 6 знаходиться пенал з 10 таблетками радіозахисного засобу № 2 – йодистим калієм. Приймати його слід по одної таблетці щоденно протягом 10 днів при випадінні радіоактивних речовин. Препарат ефективний, якщо він введений в організм за 30 -40 хв. до опромінення або вживання забрудненої радіоактивними речовинами їжі і води. Захисні властивості зберігаються протягом 5 -6 годин з моменту прийому.
У гнізді №7 е пенал голубого кольору з проти блювотним препаратом – етаперазином (5 таблеток).. Приймати слід по одній таблетці зразу після опромінення або з появою нудоти після удару головою.
Дітям до 8 років препарати індивідуальної аптечки слід давати по 0.25 таблетки. Дітям від 8 до 15 років – по 0.5 таблетки.
Аптечка індивідуальна медичного захисту - АІМЗ
В Україні на заміну аптечки АІ – 1 розроблена та затверджена встановленим порядком аптечка індивідуальна медичного захисту. За своїм складом вона призначається для забезпечення формувань ЦО та інших формувань, яки залучаються до участі в ліквідації надзвичайних ситуацій, а також населення, що може підпасти під вплив негативних чинників НС для надання першої допомоги. До складу аптечки входять:
бутарфанолу тартрат 0.2%, у вигляді шприц – тюбика – ефективний знеболюючий засіб, що використовується для знеболення при травматичних ушкодженнях та проведенні протишокової терапії;
доксіцикліну гідрохлорид, у капсулах – антибіотик широкого спектру дій, для проведення екстреної неспецифічної профілактики широкого колу інфекційних захворювань, у тому числі й особливо небезпечних;
калію йодид, в таблетках – для проведення профілактики уражень щитовидної залози радіоактивним йодом при аваріях на АЕС і інших небезпечних об’єктах;
біоСтар в таблетках – препарат, що застосовується для зниження негативного впливу радіонуклідів на організм людини та прискорення процесів виведення радіонуклідів та сполук важких металів з організму, підвищення імунного стану;
валідол, у таблетках – для купування нападу стенокардії та як легкій седативний засіб;
вугілля активоване, в таблетках – препарат, що застосовується як ентєросорбєнт для зв’язування і виведення з організму токсинів і небезпечних хімічних речовин;
пластир бактерицидний – для накладання антисептичних пов’язок при незначних поверхневих травмах;
бинт стерильний;
акватабс, у таблетках – для знезаражування індивідуальних запасів пітної води, а також приготування розчинів для миття овочів і фруктів.
Індивідуальні протихімічні пакети – ІПП - 8,( 9, 10) призначені для знезаражування крапельно – рідинних отруйних речовин, які потрапили на відкрити ділянки тіла й одягу. Обробку призводити усіх відкритих ділянок тіла без пропуску. Одяг обробляти до появи чутливості вологи на шкірі. Не допускати попадання рідини в очі.
Індивідуальні дегазаційні пакети – ДПС (дегазаційний пакет сілікагелевий) і ДПП (дегазаційний пакет порошковий) використовують для обробки одягу, яке заражений отруйними речовинами в мілко дрібному стані. Пакети вскривають і наносять порошок на поверхні одягу. За допомогою тканинного мішка або щітки порошок втирають в тканини одягу. Потім одяг знімають і витрясають.







Тема 5. Стійкість роботи промислових підприємств у надзвичайних ситуаціях
Учбові питання:
5.1 Поняття про стійкість роботи підприємств у надзвичайних ситуаціях
5.2 Вимоги до планування і забудови міст та розміщенню об’єктів на їх території
Вимоги до будівництва об’єктів і спорудження комунально – енергетичних мереж
5.4 Підвищення стійкості роботи підприємств
5.5 Оцінка стійкості роботи підприємства в надзвичайних ситуаціях

Вступ
Стійкість роботи об'єктів промисловості є одним з важливих чинників оцінки ефективності економіки. Особливо гостро стоїть це питання при виникненні надзвичайних ситуацій різноманітного походження. При виникненні надзвичайних ситуацій вплив різних вражаючих чинників на об'єкти промисловості може привести до їх значного руйнування, ураження і втрат робітників і службовців, населення. Це, в свою чергу, може стати причиною скорочення обсягів або припинення випуску промислової та сільськогосподарської продукції, зниження життєвого рівня населення.
При надзвичайних ситуаціях мирного часу /аваріях, катастрофах, стихійному лиху/ масштаби руйнування, загибелі і ураження людей носять, як правило, локальний характер. Наслідками аварій, катастроф, стихійного лиха є порушення роботи окремих підприємств і викликані цим перебої в постачанні електроенергії, газу, води, палива, сировини, комплектуючих виробів, погіршення екологічної обстановки.
У воєнний час, особливо при застосуванні засобів масового ураження, масштаби руйнування промислових об'єктів, загибелі і ураження людей можуть бути значними. Тому і вимоги до стійкості роботи об'єктів промисловості у воєнний час повинні бути також значно вище, так як економіка грає вирішальну роль в озброєній боротьбі держав.
5.1 Поняття про стійкість роботи промислових підприємств
Під стійкістю роботи промислового об'єкта розуміють його здатність в умовах надзвичайних ситуацій випускати продукцію в запланованому об'ємі і номенклатурі, а при отриманні слабких і середніх руйнувань, при пожежах, повенях, зараженні місцевості, а також, при порушенні зв'язків по кооперації і постачанню відновлювати виробництво в мінімально короткі терміни.
Стійкість роботи об'єктів, що не виробляють матеріальні цінності, визначається їх здатністю виконувати свої функції в умовах надзвичайних ситуацій.
На стійкість роботи об'єктів промисловості в умовах надзвичайних ситуацій впливають наступні чинники:
надійність захисту робітників і службовців від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій - аварій, катастроф, стихійного лиха і різних засобів ураження;
здатність інженерно – технічного комплексу (будівель, споруд, технологічного обладнання, комунально-енергетичних і технологічних систем і мереж) протистояти руйнуючому впливу аварій, катастроф, стихійного лиха і сучасної зброї;
надійність забезпечення об'єкта усім необхідним для випуску продукції - сировиною і паливом, електроенергією, водою, комплектуючими матеріалами і інструментом;
стійкість, надійність, гнучкість і оперативність управління виробництвом і цивільною обороною;
готовність об'єкта до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт і робіт по відновленню порушеного виробництва.
Дані чинники визначають і основні шляхи підвищення стійкості роботи промислових об'єктів в умовах надзвичайних ситуацій, це:
- забезпечення надійного захисту робітників і службовців від вражаючих чинників в надзвичайних ситуаціях;
- захист основних виробничих фондів від руйнуючого впливу аварій, катастроф, стихійного лиха і засобів ураження;
- забезпечення стійкого постачання всього необхідного для випуску запланованої продукції;
- підготовка до відновлення порушеного виробництва;
- підвищення надійності і оперативності управління виробництвом і цивільною обороною;
Захист робітників і службовців /населення/ досягається проведенням цілого комплексу захисних заходів, застосуванням різних способів захисту з урахуванням конкретної обстановки.
Захист засобів виробництва полягає в підвищенні опірності /міцності/ будівель, споруд і конструкцій об'єкта до впливу можливих вражаючих чинників і захисту виробничого обладнання, засобів зв'язку та інших засобів, які складають матеріальну основу виробничого процесу.
Забезпечення стійкого постачання досягається проведенням заходів щодо захисту комунально-енергетичних мереж, транспортних комунікацій і джерел постачання, а також створенням необхідних запасів палива, сировини, напівфабрикатів і комплектуючих виробів.
Підготовка до відновлення порушеного виробництва здійснюється завчасно. Вона передбачає планування відновних робіт по різних варіантах, підготовку ремонтних бригад, створення необхідного запасу матеріалів, обладнання і направлена на поновлення випуску необхідної продукції в мінімальні терміни.
Підвищення надійності і оперативності управління виробництвом досягається створенням на об'єкті стійкої системи зв'язку, високою професійною підготовкою керівного складу до виконання функціональних обов'язків по керівництву виробництвом і заходами ЦО в повсякденній діяльності і в умовах надзвичайних ситуацій, а також своєчасним прийняттям правильних рішень і постановкою задач підлеглим відповідно до обстановки.
Таким чином, підвищення стійкості роботи об'єктів промисловості в умовах надзвичайних ситуацій досягається завчасним проведенням комплексу інженерно-технічних, технологічних і організаційних заходів, направлених на максимальне зниження впливу вражаючих чинників і створення умов для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Інженерно-технічні заходи включають комплекс робіт, направлених на підвищення стійкості виробничих будівель, споруд, технологічного обладнання, комунально-енергетичних систем.
Технологічні заходи забезпечують підвищення стійкості роботи об'єкта шляхом зміни технологічних процесів, сприяють спрощенню виробництва продукції і виключають можливість виникнення аварій і катастроф.
Організаційні заходи передбачають розробку і планування дій керівного складу, штабу, служб і формувань ЦО по захисту робітників і службовців, проведенню рятувальних і невідкладних робіт, відновленню виробництва, а також випуску продукції на обладнанні, що збереглося.

5.2 Основні вимоги до планування і забудови міст та розміщенню об’єктів на їх території
Обсяг і характер заходів щодо підвищення стійкості роботи об'єктів в умовах НС багато в чому залежить від того, у якому ступені виконані вимоги ЦО до планування міст і розміщення об'єктів, до будівництва виробничих будинків і споруджень, систем забезпечення водою, газом і електроенергією.
Вимоги ЦО спрямовані на зниження можливого збитку і втрат серед населення і створення кращих умов для проведення РіІНР у можливих вогнищах поразки, а отже, сприяють підвищенню стійкості об'єктів.
Основні вимоги до забудови міст:
1.Забудова міст окремими житловими масивами, мікрорайонами.
Це - зменшує можливість поширення пожеж, сприяє більш ефективному проведенню рятувальних робіт. Границі мікрорайонів - це парки, смуги зелених насаджень, широкі магістралі, водойми.
2.Створення ділянок і смуг зелених насаджень сприяє забезпеченню необхідних санітарно - гігієнічних умов у місті, служити гарним захистом від вогню. Потому, при плануванні міст зелені насадження повинні з’єднуватися в смуги і розташовуватися так, щоб територія міста поділялися на окремі ділянки, між ними утворювалися протипожежні розриви.
3.Створення штучних водойм дає можливість створити достатньої запас води у кожному мікрорайоні для гасіння можливих пожеж, для дезактивації території і санобробки людей. Не можливо надіятися на те, що при надзвичайної ситуації водопровідна система не буде ушкоджена і її можна бути використовувати для потреб міста. Потому, в містах і населених пунктах, де відсутні природні водойми, треба створювати штучні. При наявності природних, їх треба обладнувати – створювати на берегах пірси, площадки для установки мотопомп, насосів, обладнати під’їзні шляхи.
4.Створення широких магістралей і необхідній транспортній мережі:
це дозволяє уникнути суцільних завалів;
поліпшує можливість евакуації і поліпшити діяльність ЦО
Ширина магістралі, що не завалюється обчислюється як:
L = Hmax + 15м, де Hmax – висота найбільш високого будинку на магістралі.
- магістральні вулиці повинні перетинатися в різних рівнях;
- транспортна мережа повинна забезпечувати надійне сполучення між житловими і промисловими районами, забезпечувати вільний вихід до магістралей, а також короткий і зручний зв'язок центра міста, міських промислових і житлових районів із залізничними і автовокзалами, вантажними станціями, річковими, морськими портами й аеропортами.
5.Міжміські автодороги повинні прокладатися в обхід міст.
Навколо крупних міст доцільно будувати кільцеві дороги і з’єднуючи обхідні шляхи. Це зменшити забруднення повітряного басейну в межах міста від автомобільного транспорту і не порушити зв’язок у випадку руйнування міста при надзвичайної ситуації.
6.Створення лісопаркового поясу навколо міста має важливе значення для організації масового відпочинку населення і для розміщення евакуйованого населення за межами зон можливого ураження.
З цією метою необхідно облаштовувати заміську зону - будувати туристичні і спортивні бази, будинки відпочинку, пансіонати, піонерські таборі. Це розширює житловий фонд, збільшує місткість заміській зони. Також слід розвивати дорожню мережу з твердим покриттям, електро – і водопостачання, зв’язок.
Розміщення об’єктів
Нові промислові підприємства не повинні розміщатися в зонах можливих сильних руйнувань категорованих міст і об’єктів особливої важності, у зонах можливого катастрофічного затоплення, а також у регіонах і містах, де будівництво і розширення підприємств заборонено або обмежено, за винятком підприємств, необхідних для безпосереднього обслуговування населення, а також для потреб промислового, комунального і житлово – цивільного будівництва в місті.
Подальший розвиток діючих промислових підприємств, що знаходяться в категорованних містах, а також об’єктів особливої важності повинно здійснюватися за рахунок їхньої реконструкції і технічного переозброєння без збільшення виробничих площ підприємств, чисельності робітників і обсягу шкідливих стоків і викидів.
Групи нових підприємств і окремих категорованих об’єктів слід розташовувати в економічно перспективних малих і середніх містах, селищах і сільських населених пунктах, розташованих від меж проектної забудови категорійних міст і об’єктів особливої важливості на відстані:
не менше 60 км – для міст особливої і першої груп з цивільної оборони;
не менше 40 км – для міст другої групи з цивільної оборони;
не менше 25 км – для міст третьої групи й об’єктів особливої важливості (у тому числі і АЕС)
Нові атомні станції повинні розміщатися з урахуванням вимог, зокрема їх впливу на навколишнє середовище і радіаційну безпеку населення:
мінімально припустимі відстані від АЕС до меж проектної забудови міст згідно з даними таблиці 5.1
щільність населення, що мешкає в зоні радіусом 25 км. навколо АС не повинна перевищувати 100 осіб на 1 км2;
чисельність населення селищ для робітників АЕС не повинна перевищувати 50 тис. осіб та відстань цих селищ від межі проектної забудови станції повинна бути не менше 8 км.;
Таблиця 5.1 – Мінімально припустима відстань від АЕС до проектної забудови міст
Найменування міст

Відстань від станції граничної потужності, км.


8 ГВт
4ГВт

Міста з чисельністю населення, тис.



Від 100 до 500
25
25

Від 500 до 1000
30
30

Від 1000 до 1500
40
35

Від 1500 до 2000
50
40

Більше 2000
100
100

Зони відпочинку державного значення, біосферні й історичні заповідники, державні природні парки
25
25


у випадку розміщення АС у прибережної смузі водних об’єктів загального користування відстані від берегової лінії цих об’єктів до АС повинна бути не менше 1км.;
розміщення АС над джерелами водопостачання з затвердженими запасами підземних вод, використаних або намічених для питного водопостачання, не припускається;
забороняється використання наливних водойм – охолодників АС для водопостачання об’єктів, що не мають відношення до АС;
відстань від АС теплопостачання до меж проектної забудови міст із чисельністю населення не більше 1500тис. осіб повинна бути не менше 5 км.
Об’єкти народного господарства повинні розміщатися розосереджено (з урахуванням можливих зон руйнувань). При виборі місця для будівництва необхідно враховувати:
характер забудови території, що оточує об’єкт (структура, щільність, тип забудови);
наявність на прилеглої території підприємств із можливими джерелами виникнення надзвичайних ситуацій (об'єкти хімічної промисловості, пожежо- вибухонебезпечні об’єкти, радіаційно небезпечні об’єкти, гідроспоруди);
- природні умови прилягаючої місцевості (рельєф місцевості, лісові масиви);
- наявність доріг та комунально – енергетичних мереж;
- метеорологічні умови (кількість середньорічних опадів, переважний напрямок вітру, рівень ґрунтових і підгрунтових вод).
Вимоги до будівництва об’єктів і спорудження комунально – енергетичних мереж
Нові об’єкті промисловості повинні будуватися з урахуванням вимог, виконання яких сприяє підвищенню стійкості об’єкту.
Зміст основних вимог:13 EMBED Equation.3 1415
1. Будівлі і споруди на об'єкті необхідно розміщувати розосереджено. Відстані між будівлями повинні забезпечувати протипожежні розриви з метою виключення можливості перенесення вогню з однієї будівлі на іншу.
Ширина протипожежного розриву 13 EMBED Equation.3 1415, м, визначається по формулі:
13 EMBED Equation.3 1415,
де 13 EMBED Equation.3 1415 і 13 EMBED Equation.3 1415 - висоти сусідніх будівель, м.
2. Найбільш важливі виробничі споруди потрібно будувати заглибленими або зниженої етажності, прямокутної форми в плані. Це збільшить їх опірність до впливу надмірного тиску(додаткового навантаження). Надійною стійкістю до впливу додаткового навантаження володіють малоповерхові залізобетонні будівлі з металевими каркасами в бетонній опалубці.
Для підвищення стійкості до світлового випромінювання в будівлях, що будуються і спорудах повинні застосовуватися вогнестійкі конструкції, а також вогнезахисна обробка елементів будівель які горять.
При будівництві підприємств харчової промисловості і продовольчих складів повинна бути передбачена можливість герметизації приміщень від проникнення радіоактивного пилу.
3. У складських приміщеннях повинна бути мінімальна кількість вікон і дверей. Складські приміщення для зберігання речовин, яки легко запалюються /бензин, газ, нафта, мазут/ повинні розміщуватися в окремих блоках заглибленого або напівзаглибленого типу у кордонів території об'єкта або за її межами.
4. Деякі види унікального технологічного обладнання доцільно розміщувати в найміцніших спорудах /підвальних і підземних цехах/ або застосовувати для їх захисту спеціальні захисні ковпаки.
5. При будівництві і реконструкції підприємств, що має вибухонебезпечні і сильнодіючі отруйні речовини, необхідно передбачати захист ємностей і комунікацій від руйнування надлишковим тиском і конструкціями, що обрушуються, а також заходи, що виключають розлив вибухонебезпечних рідин і НХР.
6. Душеві приміщення і місця для миття машин необхідно проектувати з урахуванням їх застосування для санітарної обробки людей і обеззаражування техніки і автотранспорту.
7. Всі дороги на території об'єкта повинні бути з твердим покриттям і забезпечувати зручне і найкоротше сполучення між виробничими будівлями, спорудами і складами. На територію об'єкта повинне бути не менш двох в'їздів з різних напрямків.
Внутрішньозаводські залізничні шляхи повинні забезпечувати найбільш просту схему руху, займати мінімальну площу і мати випереджувальні дільниці.
8. Системи побутової і виробничої каналізації повинні мати не менш двох випусків в міські каналізаційні мережі і пристрої для аварійних скидів в спеціально обладнані котловани.
Вимоги до системи електропостачання. Електропостачання є основою будь-якого виробництва. Порушення нормальної подачі електроенергії на об'єкт може привести до повного припинення роботи.
Для забезпечення надійного електропостачання в умовах надзвичайних ситуацій при його проектуванні і будівництві також повинні враховуватися вимоги ЦО.
Електропостачання повинно здійснюватися від енергосистем, до складу яких входять електростанції, працюючі на різних видах палива. Великі електростанції потрібно розміщувати на значних відстанях один від одного і від великих міст. Районні понижувальні станції, диспетчерські пункти і лінії електропередач необхідно розміщувати розосереджено і вони повинні бути надійно захищені.
Потрібно передбачати енергопостачання об'єктів промисловості від двох незалежних джерел. При електропостачанні від одного джерела повинне бути не менш двох введень з різних напрямів.
Трансформаторні підстанції повинні бути надійно захищені і їх стійкість повинна бути не нижчим за стійкість самого об'єкта.
Електроенергію до дільниць виробництва потрібно подавати по незалежних електрокабелях, прокладених в землі.
Для стійкого постачання об'єктів енергією необхідно створювати автономні резервні джерела електропостачання /пересувні ДЕС на залізничних або автомобільних платформах /.
Система електропостачання повинна бути надійно захищена від електромагнітного імпульсу ядерного вибуху.
Вимоги до систем водопостачання. Нормальна робота більшості підприємств залежить від безперебійного постачання технічною і питною водою. Потреба промислових підприємств у воді досить висока. Так, для отримання 1 т хімічних волокон потрібно біля 2000 13 EMBED Equation.3 1415 води.13 EMBED Equation.3 1415
Порушення постачання промислових об'єктів водою може привести їх до зупинки і викликати ускладнення в проведенні робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Для підвищення стійкості постачання об'єктів водою необхідно, щоб система водопостачання базувалася не менш ніж на двох незалежних джерелах, один з яких повинен бути підземним.
На об'єкті мережі водопостачання повинні бути закільцьовані. Водопровідне кільце об'єкта треба підключати до двох різних міських магістралей, а також до підземних і відкритих джерел.
Артезіанські свердловини, резервуари чистої води і шахтні колодязі повинні бути пристосовані для роздачі води в пересувну тару. Резервуари для зберігання і роздачі питної води повинні бути обладнані герметичними люками і системою вентиляції для очищення повітря від пилу.
Стійкість мереж водопостачання підвищується при заглиблені в ґрунт всіх ліній водопроводу і розміщенні пожежних гідрантів і вимикаючих пристроїв на території, яка не може бути завалена при руйнуванні будівель, а також устрій перемичок, що дозволяють відключати пошкоджені лінії і споруди.
На підприємствах також потрібно передбачати очищення і оборотне використання води для технічних цілей, це зменшить потребу в воді і підвищить стійкість водопостачання.
Вимоги до систем газопостачання.
На багатьох промислових об'єктах газ використовується як паливо, а на хімічних підприємствах - і як сировину. При руйнуванні газових мереж, газ може бути причиною вибуху і пожежі. Для надійного постачання газ повинен подаватися на промислові об'єкти по двох незалежних газопроводах.
Газорозподільні станції необхідно розташовувати за межами території об'єкта. На газовій мережі повинні встановлюватися автоматичні вимикаючи пристрої, що спрацьовують від дії надлишкового тиску.
На газопроводах також потрібно встановлювати запірну арматуру і крани, що автоматично перекривають подачу газу при розриві труб, що дозволяє відключати аварійні дільниці /об'єкти/ від загальної мережі газопостачання.
5.4 Підвищення надійності і стійкості функціонування промислових підприємств у надзвичайних ситуаціях
Для підвищення стійкості роботи підприємств у надзвичайних ситуаціях по перше на підприємстві необхідно виконати комплекс заходів та вимог, які визначають його стійкість. Крім того, підвищують стійкість роботи наступні заходи:
а) Підвищення надійності захисту виробничого персоналу
Надійна робота підприємств нерозривно пов’язана з захистом робітників, службовців й членів їх сімей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій.
Для підвищення надійності захисту проводять:
створюють надійну систему оповіщення і підтримують її в постійної готовності;
будують і обладнують належний фонд захисних споруд, організують його обслуговування і підтримку в готовності, при загрозі виникнення НС приводять в готовність к прийому укриваємих;
пристосовують під укриття підвалі, шахти, інші заглиблені споруди;
ведуть підготовку до будівництва захисних споруд, що швидко будуються, а також простіших;
планування і підготовку до проведення евакуаційних заходів виробничого персоналу;
накопичення, підтримку в готовності до використання засобів індивідуального захисту; видачу їх працівникам при загрозі виникнення НС;
навчання виробничого персоналу порядку дій і правил поведінки, використання засобів індивідуального та колективного захисту при виникненні НС.
б) підвищення стійкості інженерно – технічного комплексу
підвищення стійкості будівель і споруд від надлишкового тиску:
- стійкість будівель і споруд від надлишкового тиску збільшується при обвалуванні їх ззовні ґрунтом – це має відношення для полупідвальних і малоповерхових будинків.
- високі споруди укріплюють за допомогою розтяжок.
- всередині будинки укріплюють устроєм і установкою при необхідності каркасів, підкосів, рам, опор, контрфорсів для зменшення пролетів несучих конструкцій, а також використанням більш міцних матеріалів.
- захист ємностей для ГЗМ і ЛЗР здійснюється устроєм підземних сховищ, заглибленням ємностей в ґрунт або обвалуванням, розташуванням сховищ біля меж підприємства у низинних місцях.
підвищення стійкості технологічного обладнання.
- слід раціонально компонувати обладнання;
- розміщувати важке обладнання на перших поверхах будівель або в підвалах;
- міцно закріплювати обладнання на фундаменті;
- виготовляти і при необхідності встановлювати захисні каркаси, кожухи, чохли, навіси, козирки і ін. споруди спеціального призначення.
підвищення стійкості комунально – енергетичних мереж.
Основні способи захисту, які мають відношення до усіх мереж:
- заглиблення комунікацій або розміщення їх і лотках на не високих естакадах з наступним обвалуванням ґрунтом;
- закільцювання трубопроводів у межах об’єкту;
- установка запірно – регулюючої апаратури в оглядових колодязях на території, яка не завалюється.
- установка ребер жорсткості на вигинах трубопроводів.
Надійність енергопостачання підвищують використанням автономного джерела, устроєм автоматичного відключення при виникнення перенапруги, постачанням електроенергії на об’єкт і до дільниць по підземним кабельним лініям. Дублюються найбільш уразливі елементі(трансформаторні підстанції, розподільчі і диспетчерські пункти) енергопостачання.
Система газопостачання буде працювати надійніші коли об’єкт має запаси газу, які зберігають у газгольдерах. Газ до об’єкту підводять з двох напрямків. На випадок руйнування газових мереж необхідно їх обладнувати устроєм для автоматичного відключення і запірну арматуру зі дистанційним управлінням.
Забезпечення парою і теплом більш стійке при використанні двох джерел постачання, один з яких автономна котельня. Її треба розміщувати в підвальних приміщеннях або в спеціальних окремо розміщених спорудах. Теплові мережі закільцюються, паралельні дільниці з’єднуються перемичками.
в) підвищення протипожежної стійкості
Територія підприємства повинна постійно очищатися від горючих відходів, тимчасових побудов.
Підвищується вогнестійкість дерев’яних конструкцій шляхом покриття вогнезахисним фарбуванням і обмазками.
Для гасіння можливих пожеж на території споруджують водойми, обладнують під’їзди до них, створюють на берегах рік, озер, ставків площадки і пірси для установки насосів.
Протипожежна стійкість обладнання підвищується зменшенням в цехах технологічного мінімуму змащувальних матеріалів, горючих і легко займистих речовин. Змінюється технологічний процес з заміною горючих матеріалів на не горючі. Використовуються автоматичні лінії і засоби пожежегасіння.

5.5 Оцінка стійкості роботи підприємства в надзвичайних ситуаціях
5.5.1 Організація дослідження стійкості роботи промислового об’єкту
Для оцінки стану стійкості роботи об'єкта промисловості проводиться спеціальне дослідження. Воно зводиться до всебічного вивчення умов, які можуть виникнути в різних надзвичайних ситуаціях, і у визначенні їх впливу на виробничу діяльність.
Мета дослідження полягає в тому, щоб виявити вразливі місця в роботі об'єкта в умовах надзвичайних ситуацій і виробити найбільш ефективні рекомендації, направлені на підвищення його стійкості.
Дослідження проводиться силами інженерно-технічного складу підприємства із залученням фахівців науково дослідницьких і проектних організацій. Організатором і керівником дослідження є керівник підприємства - начальник ЦО об'єкта.
Весь процес планування і проведення дослідження ділиться на три етапи: перший етап - підготовчий, другий - оцінка стійкості роботи об'єкта в умовах надзвичайних ситуацій, третій - розробка заходів, що підвищують стійкість роботи об'єкта.
На першому етапі розробляються керівні документи, визначається склад учасників дослідження і організується їх підготовка. Основними документами для організації дослідження є: наказ керівника підприємства, календарний план основних заходів щодо підготовки до проведення дослідження, план проведення дослідження.
Тривалість дослідження залежить від об'єму робіт, підготовки учасників, що залучається для роботи, і може становити 2 - 3 місяці.
Для проведення дослідження створюються дослідницькі групи з основних напрямах дослідження в кількості 5 - 10 чоловік і група керівника дослідження на чолі з головним інженером для узагальнення отриманих результатів і вироблення загальних пропозицій по підвищенню стійкості роботи підприємства. У підготовчий період з керівниками дослідницьких груп проводиться спеціальне заняття, на якому керівник підприємства доводить до виконавців план роботи, ставить задачу кожній групі і визначає терміни проведення дослідження.
На другому етапі проводиться оцінка стійкості роботи об'єкта в умовах надзвичайних ситуацій.
У ході дослідження оцінюються умови захисту робітників і службовців, стійкість інженерно-технічного комплексу до впливу різних вражаючих чинників, визначається характер можливих поразок, вивчається стійкість системи постачання і кооперативних зв'язків об'єкта з підприємствами - постачальниками і споживачами, виявляються вразливі місця в системі управління виробництвом і ЦО.
Кожна група фахівців оцінює стійкість певних елементів виробничого комплексу, проводить необхідні розрахунки, робить висновки і готує пропозиції по підвищенню стійкості.
На третьому етапі підводяться підсумки проведених досліджень. Група керівника дослідження на основі доповідей груп фахівців узагальнює отримані результати, формулює загальні пропозиції і розробляє план заходів щодо підвищення стійкості роботи об'єкта в умовах надзвичайних ситуацій.
Методика оцінки стійкості роботи об'єкта засновується на наступних основних положеннях:
оцінка стійкості здійснюється за допомогою моделювання уразливості об'єкта /характеру руйнувань, пожеж, уражень робочих і службовців/ розрахунковим шляхом;
стійкість об'єкта оцінюється до впливу чинників найбільш вірогідних надзвичайних ситуацій, які спостерігаються в даному регіоні /землетруси, повені, пожежі, аварії радіаційно та хімічно небезпечних підприємств і ін./;
для розрахунку стійкості застосовуються максимальні значення вражаючих чинників для всієї території об'єкта;
при оцінці стійкості виділяються основні елементи від яких залежить функціонування об'єкта і визначається міра їх руйнування, по мірі руйнування і межі стійкості встановлюється стійкість кожного з цих елементів і об'єкта загалом.
5.5.2 Оцінка стійкості роботи об’єкту в надзвичайних ситуаціях від надлишкового навантаження
При більшості надзвичайних ситуаціях, наприклад, при вибухах нафтопродуктів, дії напору сильного вітру основним вражаючим чинником, що діє на виробничі будівлі, споруди, обладнання, є повітряна хвиля, основним параметром якої є надмірний тиск 13 EMBED Equation.3 1415 або тиск швидкісного напору. В інших випадках дію вражаючих факторів можна порівняти з дією надлишкового тиску ударної хвилі – це відноситься, наприклад до дії землетрусу, хвилі прориву при катастрофічному затопленні і в інших випадках.
Як кількісний показник стійкості об'єкта до впливу надлишкового навантаження приймається значення надмірного тиску, при якому будівлі, споруди і обладнання об'єкта зберігаються або отримують слабке і середнє руйнування. Це значення надмірного тиску прийнято вважати межею стійкості об'єкта до надлишкового навантаження, 13 EMBED Equation.3 1415
За межу стійкості будь-якого елемента об'єкта /будівля, споруда, обладнання/ приймається мінімальне значення надмірного тиску 13 EMBED Equation.3 1415, при якому елемент отримає середнє руйнування.
Послідовність оцінки:
При здійсненні оцінки стійкості виробничого підприємства спочатку визначають максимальні параметри тих вражаючих факторів, яки можуть спостерігатися при дії надзвичайної ситуації на основні елементи об’єкту і суттєво впливати на стійкість:
- для вибуху вибухо - небезпечної речовини в відкритому або закритому просторі - максимальне значення тиску повітряної хвилі;
- для землетрусу – визначають інтенсивність землетрусу і відповідну йому величину надмірного тиску;
- для катастрофічного затоплення - визначають час підходу хвилі прориву до об’єкту, можливу висоту хвилі прориву на об’єкті, тиск динамічного навантаження водних мас, час спорожнення водосховища;
- для сильного штормового або ураганного вітру визначають тиск швидкісного напору.
Наприклад, при вибуху звичайної вибухової речовини (тротилу) надмірний тиск повітряної хвилі на відстані r (м) від центру вибуху в залежності від маси речовини Q (кг) визначається за формулою:
13 EMBED Equation.3 1415, кПа
Для інших випадків розрахунок параметрів вражаючих факторів можна взяти з розділу 3 – “Оцінка інженерної обстановки” методичних вказівок 13 EMBED Equation.3 1415
2. Виділити основні елементи об'єкта і визначити їх ступені руйнування в залежності від величини надмірного тиску 13 EMBED Equation.3 1415 повітряної хвилі, тиску швидкісного напору або інших параметрів надзвичайних ситуацій.
Визначити можливий збиток /процент виходу з ладу/ окремих елементів об'єкта при очікуваному 13 EMBED Equation.3 1415 за таб. 5.2
Таблиця 5.2 - Очікуваний збиток в залежності від міри руйнування
Міри руйнування
Слабі
Середні
Сильні
Повні

Очікуваний збиток, %
10-30
30-50
50-90
90-100

3. Визначити межу стійкості13 EMBED Equation.3 1415 основних елементів та об'єкта в цілому по найменш стійкому елементу.
4. Порівняти 13 EMBED Equation.3 1415 з 13 EMBED Equation.3 1415 і визначити стан стійкості окремих елементів та об'єкта в цілому.
При 13 EMBED Equation.3 1415 об'єкт стійкий, а при 13 EMBED Equation.3 1415 об'єкт нестійкий до впливу максимальних параметрів вражаючих факторів.
Результати оцінки відобразити в таблиці, вигляд якої наведено нижчі.
5. Зробити висновки за результатами оцінки, в яких указати:
межу стійкості об'єкту;
найуразливіші елементи об'єкту;
характер та ступень руйнувань, що очікуються на об'єкті від надлишкового тиску(швидкісного напору) 13 EMBED Equation.3 1415 та можливий збиток;
межу підвищення стійкості найбільш вразливих елементів об'єкта.
Намітити заходи по підвищенню стійкості
. Таблиця 5.3 - Результати оцінці стійкості цеху промислового підприємства при дії повітряної хвилі

Елементи цеху та їх характеристики
Ступінь руйнувань при 13 EMBED Equation.3 1415, кПа
Межа стійкості елемента 13 EMBED Equation.3 1415
Шкода
% руйнувань при 13 EMBED Equation.3 1415

Примітка







Будівля – одноповерхова цегляна










20

35


Межа стійкості цеха 13 EMBED Equation.3 1415
кПа

Технологічне обладнання – верстати важкі










40

10


КЕС:
Повітропроводи на металевій естакаді;
Електромережа кабельна наземна










30

30

20

25


13 EMBED Equation.3 1415
- Слабкі руйнування - Сильні руйнування
- Середні руйнування - Повні руйнування
5.5.3 Оцінка надійності захисту виробничого персоналу під час надзвичайних ситуацій (НС)
При оцінці надійності захисту виробничого персоналу необхідно враховувати, що практично будь-які наслідки НС можуть призвести до ураження людей та стати причиною їхньої смерті або призвести до втрати працездатності на тривалий час.
Надійність захисту виробничого персоналу є одним з важливих факторів, яки визначають стійкість роботи підприємств у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів.
Найбільш ефективним заходом захисту є укриття людей в захисних спорудах (ЗС) при дотриманні таких умов:
- загальна місткість ЗС дозволяє укрити всіх робітників та службовців, тобто весь виробничий персонал об’єкту;
- захисні споруди задовольняють вимогам захисту від усіх небезпечних наслідків НС;
- захисні споруди устатковані системами життєзабезпечення на необхідну тривалість перебування у них;
- розміщення ЗС відносно робочих місць дозволяє своєчасно укритися всім робітникам за сигналами сповіщення про НС;
- робітники та службовці своєчасно сповіщаються та навчені способам захисту та правилам дії за сигналами сповіщення.
За показник надійності захисту робітників та службовців з використанням ЗС можна прийняти коефіцієнт надійності захисту КН. З., що показує яка частина робітників та службовців забезпечується надійним захистом від усіх небезпечних наслідків виникнення НС.
Коефіцієнт надійності захисту визначається на основі окремих показників, що характеризують підготовленість об’єкту до виконання завдань захисту робітників та службовців за основними складовими задачами.


Оцінка надійності захисту виробничого персоналу проводиться в такій послідовності
Оцінюється інженерний захист робітників та службовців об’єкта. Показником інженерного захисту є коефіцієнт КІНЖ. ЗАХ., що показує, яка частина виробничого персоналу працюючої зміни може укритися своєчасно в ЗС з достатніми захисними властивостями та системами життєзабезпечення, які дозволяють укривати людей протягом встановленого терміну: 13 EMBED Equation.3 1415, де N – це чисельність найбільшої працюючої зміни.
Вивчається система сповіщення та оцінюється можливість своєчасного доведення сигналу сповіщення до робітників та службовців. Показником надійності з урахуванням сповіщення є коефіцієнт КСП: 13 EMBED Equation.3 1415
Оцінюється навченість виробничого персоналу способам захисту та діям за сигналами сповіщення. Показник – коефіцієнт навченості КНАВЧ: 13 EMBED Equation.3 1415
Визначається готовність сховища до прийому людей. Для цього визначається час, протягом якого сховища, що використовуються за подвійним призначенням, можуть бути підготовлені до прийому людей (звільнюються від сторонніх речей, поновлюється запас їжі, води, здійснюється перевірка герметичності, функціонування систем життєзабезпечення). Порівнюючи фактичний час підготовки сховища ТГ. ФАК. з потрібним ТГ. ПОТ., визначається готовність сховища до прийому людей. Для оцінки надійності захисту враховуються лише ті сховища, для яких: 13 EMBED Equation.3 1415.
Показником надійності захисту з урахуванням готовності є коефіцієнт готовності КГОТ:
13 EMBED Equation.3 1415
На основі окремих показників визначається коефіцієнт надійності захисту робітників та службовців КН.З. за мінімальним значенням окремих показників: КІНЖ.ЗАХ, КСП., КНАВЧ, КГОТ.
Визначаються слабкі місця в підготовці об’єкту до успішного вирішення задачі захисту виробничого персоналу у надзвичайних ситуаціях та передбачаються можливі шляхи підвищення показників надійності захисту.
У висновках вказується:
надійність захисту робітників та службовців;
необхідність підвищення захисних властивостей наявних захисних споруд та заходи для підвищення надійності;
приміщення, які доцільно пристосувати під ЗС;
кількість та тип ЗС, що швидко зводяться;
заходи надійного захисту чергового персоналу;
заходи з повного забезпечення персоналу ЗІЗ;
заходи покращення умов зберігання, профілактики та ремонту ЗІЗ;
заходи забезпечення об’єкту в умовах Р. Х. Б. З.

Оцінка інженерного захисту робітників та службовців об’єкту
Інженерний захист – це захист з використанням інженерних споруд.
Оцінка інженерного захисту полягає у визначенні показників, що характеризують здатність інженерних споруд забезпечити надійний захист людей: це показники за місткістю захисної споруди - КВМ., показник за здатністю захисної споруди відповідати захисним вимогам - КЗ.Т., показник за здатністю систем жіттезабезпечення захисної споруди забезпечити усім необхідним тих хто укриваються протягом усього терміну укриття - КЖ.О, показник за здатністю виробничого персоналу своєчасно зайняти захисну споруду - КСВР.
Вихідні дані для оцінки:
1. Вид можливої надзвичайної ситуації, значення параметрів її основних вражаючих факторів.
2. Віддаленість об’єктів від місця прояву надзвичайних ситуацій, км;
3. Метеоумови: VС. В. – середня швидкість вітру, км/годину, напрямок вітру, хмарність.
4. Кліматичні умови – кліматична зона – для України це 1V або V
5. Загальна кількість робітників та службовців, яких треба укрити у сховищі, в тому числі жінок.
6. Розподіл робітників за робочими ділянками та їх віддаленість від ЗС.
7. Характеристики ЗС:
розміщення ЗС відносно житлового або виробничого комплексу;
тип ЗС (клас) – надмірний тиск, який витримують конструкції;
КПОСЛ конструкцій або тип захисного матеріалу та товщина кожного шару захисного матеріалу укриття;
основні та допоміжні приміщення в сховищі та їх розміри ( площа - S, висота - h);
тип і склад елементів системи повітропостачання;
об’єм резервних ємностей систем водопостачання та ємностей для збору стічних вод – при відсутності виходу каналізації у міську каналізаційну мережу (не проточна каналізація);
елементи санітарно-технічних пристроїв.

Порядок оцінки надійності захисту виробничого персоналу
При здійсненні оцінки надійності захисту виробничого персоналу спочатку визначають максимальні параметри тих вражаючих факторів, яки можуть суттєво впливати на надійність захисту:
для землетрусу – за інтенсивністю землетрусу визначають відповідну йому величину надмірного тиску;
для аварії на атомної електростанції – визначають напрямок розповсюдження хмари зараженого повітря, розраховують час початку формування сліду радіоактивної хмари на об’єкті і рівень радіації на об’єкті на одну годину після аварії;
для аварії на хімічно небезпечному підприємстві - визначають напрямок розповсюдження хмари зараженого повітря, глибину зони хімічного зараження, час підходу хмари зараженого повітря до об’єкта, тривалість дії джерела забруднення ;
для пожежі - визначають напрямок розповсюдження пожежі, час підходу пожежі до об’єкту, можливу тривалість горіння;
для катастрофічного затоплення - визначають час підходу хвилі прориву до об’єкту, можливу висоту хвилі прориву на об’єкті, час спорожнення водосховища.
Далі визначаються значення окремих показників за різними напрямками інженерного захисту.
а) Оцінка захисних споруд за місткістю – визначення коефіцієнта Квм
Виявляються основні та допоміжні приміщення та відповідність їх нормам об’ємно-планувальних рішень.
Розраховується кількість місць для людей М на наявну площу основних приміщень SН, виходячи з норм – при висоті приміщення до 2.9 м. в споруді можлива установка тільки двоповерхових нар і тоді норма площі основних приміщень на кожну людину 0.5 м2 ; при висоті від 2.9 до 3.5 м можлива установка триповерхових нар і норма площі тоді 0.4 м2: 13 EMBED Equation.3 1415
Перевіряється відповідність норми за об’ємом приміщень на кожну людину в зоні герметизації(норма площі – не менше 1.5 м3 на кожну людину в зоні герметизації) за встановленою формулою:
13 EMBED Equation.3 1415,
де S0 – площа, а V0 об’єм приміщень в зоні герметизації, h – висота приміщення. Якщо V1 ( 1.5м3, то розрахована місткість М приймається за фактичну. Якщо V1 ( 1.5м3 , то число місць розраховують за нормою об’єму повітря на кожну людину в зоні герметизації: М = V0/ V1
Визначається показник місткості: 13 EMBED Equation.3 1415;
За результатами розрахунків робиться висновок про можливість укриття робітників та службовців. Також перевіряється відповідність кількості нар у приміщенні захисної споруди за нормами:
- при висоті приміщення hПРИМ. ( 2.9 м потрібну кількість нар визначають як: ННАР = М/5;
- при висоті h ( 2.9 м - ННАР = М/6.
б) Оцінка ЗС за захисними властивостями
визначаються захисні властивості по надлишковому тиску (РНАД., на якій розраховані елементи конструкцій ЗС.
По інтенсивності землетрусу визначають величину надлишкового тиску, який відповідає даної інтенсивності за табл..3.5( (РНАД. ТР.). Це - максимальний тиск, на який потрібно розраховувати стійкість конструкцій, що огороджують . За характеристиками сховища (або за класом сховища) визначають величину надмірного тиску (РНАД. СХ., який видержують огороджуючи конструкції сховища – перекриття, стіни і т.і.
Порівнюють (РНАД. ТР з (РНАД. СХ., якщо (РНАД. СХ. ( (РНАД. ТР, то це сховище відповідає заданим вимогам і його місткість треба враховувати при розрахунку Кз.т.
визначаються захисні властивості по іонізуючим випромінюванням – розраховують коефіцієнт послаблення радіації КПОСЛ.З.С. (його беруть або з характеристик сховища, або одержують розрахунковим шляхом): 13 EMBED Equation.3 1415, де hi та di – товщина і-го шару захисного матеріалу та товщина шару половинного послаблення відповідного матеріалу перекриття; КР – коефіцієнт, якій залежить від розташування сховища, визначається за таблицею 5.4
Таблиця 5.4 – Значення коефіцієнта КР
№ пп
Умови розміщення сховища
КР

1
Окремо розташоване сховище за межами забудови
1

2
Окремо розташоване сховище в межах забудови
2

3
Вбудоване в окремо розміщеному будинку сховище :
для стін, які виступають над поверхнею землі
для перекриттів

2
4

4
Вбудоване всередині виробничого комплексу або житлового кварталу сховище:
- для стін, які виступають над поверхнею землі
- для перекриттів

4
8


Визначаються потрібні захисні властивості ЗС - КПОСЛ. ПОТ. Потрібний коефіцієнт послаблення розраховують за формулою:


де DРЗ МАХ – максимальна доза на відкритій місцевості за термін укриття людей у сховищі. Її розраховують за середнім рівнем радіації за термін перебування людей у сховищі помноженим на термін перебування (С), годин.
ДДОП.- допустима доза опромінення персоналу об’єкта. Її визначають у відповідності до “Закону про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань”. Для персоналу об’єктів, на яких здійснюється практична діяльність з джерелами іонізуючих випромінювань, доза опромінення за рік не повинна перевищувати 2 бер(рад). Тоді допустима доза розраховується як :
ДДОП.= 2* С / 2000, де число 2000 – середня тривалість роботи персоналу з джерелом випромінювання за рік, у годинах, С – термін перебування в сховищі, годин.
Для населення країни доза опромінення за рік не повинна перевищувати 0.1 рад(бер) і допустима доза : ДДОП.= 0.1* С / 365, однак тут термін перебування населення беруть у добах.
- Вибирають сховища, у яких захисні властивості не нижче тих, що відповідають вимогам КПОСЛ. ПОТ. ( КПОСЛ. ЗАЩ.
- Визначається показник, що характеризує надійність захисту по захисним властивостям: 13 EMBED Equation.3 1415,
де NЗТ. – кількість осіб працюючого персоналу, які можуть бути розміщені в захисних спорудах з захисними властивостями не нижчі тих, що потрібні.
в) Оцінка систем життєзабезпечення проводиться по забезпеченню людей, що укриваються, повітрям в режимах 1,11,111; водою, санітарно – технічними пристроями, оцінюються можливості по збору стічних вод.
по забезпеченню повітрям: визначається тип, состав та параметри системи повітропостачання та загальна кількість повітря, яке постачається у сховище в І, ІІ та 111 режимах, визначається кількість людей, які можуть бути забезпечені повітрям: 13 EMBED Equation.3 1415; де WО.ПОВ. - загальна кількість повітря. Вона розраховується множенням продуктивності за годину одного фільтро – вентиляційного комплекту в режимах 1, 11, 111 на кількість комплектів; W1 – норма забезпеченості кожної людини повітрям за годину за режимами 1, 11 та 111.
по забезпеченню водою: визначає запас води, яка є в ємностях WО.ВОД., та розраховується можливість забезпечення кількості людей протягом заданого строку: 13 EMBED Equation.3 1415; де WО.ВОД. – загальний запас води у сховищі,
W1 ВОД. – норма мінімальної потреби води для кожної людини на добу в літрах, С – термін перебування людей у сховищах, діб.
оцінка санітарно-технічної системи: визначається кількість людей, які можуть бути забезпечені системою, виходячи з кількості наявних елементів та існуючих норм:
NO.СТС. = NЧОЛ. * n + NЖИН.* m , де NO.СТС. - загальна кількість
людей, яки забезпечені санітарно – технічними пристроями; NЧОЛ – кількість чоловіків, які забезпечуються одним санітарно – технічним пристроєм, n – загальна кількість санітарно – технічних пристроїв у чоловічому санвузлі, NЖИН. – кількість жінок, які забезпечуються одним санітарно – технічним пристроєм , m - загальна кількість санітарно – технічних пристроїв у жіночому санвузлі.
оцінка можливості сховища за збором стічних вод (оцінюється при відсутності проточної каналізації). Визначається загальна кількість людей, яки можуть бути забезпечені цією системою на термін перебування людей у сховищі: 13 EMBED Equation.3 1415; де WО.СТ. - загальні можливості сховища по збору стічних вод, вони визначається місткістю ємності для цей мети, W1СТ – норма за збором стічних вод на людину за добу.
Визначається показник, що характеризує інженерний захист за системами життєзабезпечення. Для його розрахунку з кількості людей , які забезпечуються різними системами життєзабезпечення, обирається мінімальна, однак найбільш важливою е система повітропостачання у режимі 1.
КЖ.О. = 13 EMBED Equation.3 1415
г) Оцінка захисних споруд по своєчасному укриттю
Виконується в залежності від розташування захисних споруд відносно місць роботи. Оцінку зручно виконувати за схемою розміщення З. С. Послідовність:
Визначається час початку дії вражаючого фактора надзвичайної ситуації на об’єкті, наприклад, час початку формування сліду радіоактивної хмари, час підходу хмари зараженого повітря або час підходу хвилі прориву ТПОЧ.
Визначається час, якій потрібен людям для укриття у сховищі (ТТР.). Його визначають з розрахунку, що людина подолає 100 м. приблизно за 2 хв та 2 хв необхідно для заняття місця у сховищі.
Порівнюють потрібний час з часом початку дії вражаючого фактору і, якщо ТТР. ( ТПОЧ., то місткість цих сховищ необхідно враховувати при розрахунку коефіцієнту за своєчасним укриттям.
Визначається показник, що характеризує інженерний захист за своєчасним укриттям: 13 EMBED Equation.3 1415,
де NCВ. - число людей, які зможуть сховатись в З. С. у встановлений час.

На основі окремих показників (КВМ, КЗВ, КЖО, КСВ), визначається коефіцієнт надійності інженерного захисту КІНЖ.З за найменшим значенням окремих показників.
Тема № 6 Організація і порядок проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження
Навчальні питання:
6.1 Мета та зміст рятувальних та інших невідкладних робіт
6.2 Послідовність, прийоми та способи проведення рятувальних та інших невідкладних робіт
6.3 Умови успішного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт
6.4 Організація і порядок проведення РіІНР
6.5 Особливості ведення РіІНР у осередках радіоактивного, хімічного і бактеріального зараження, комбінованої поразки, в зонах стихійного лиху

Вступ
Надзвичайні ситуації техногенного, екологічного, природного і воєнного характеру приводять до загибелі і ураження людей, руйнування будівель, виробничого обладнання, виникнення пожеж, затоплень, зараження атмосфери і місцевості.
У цих умовах головною задачею ЦО є проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. Вони є складовою частиною робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Їх проводять в обмежені терміни. Ці роботи направлені на порятунок людей, які опинилися в зруйнованих будівлях, виробничих цехах, завалених захисних спорудах, в районах пожеж, затоплень, радіоактивного і хімічного зараження і надання їм необхідної допомоги. Важливість рятувальних робіт підкреслюється тим, що відповідальність за їх проведення полягає безпосередньо на начальників цивільної оборони підприємства, району, міста, області.
Враховуючи важливість РІІНР, до їх проведення притягуються навчені і спеціально підготовлені формування, оснащені спеціальною технікою і інструментом. Рятувальні роботи повинні проводитися в любої час доби, в любих погодних умовах. При проведенні рятувальних робіт встановлюються строго окреслені часові нормативі. Так рахується, що рятувальні роботи, їх основні обсяги, повинні бути проведені в першу добу після виникнення надзвичайної ситуації. Треба забезпечити подачу повітря в сховище, де не працює система фільтр – вентиляції, не пізніше 3 – 4годин. Надання допомоги потерпілим не пізніше 10 -12 годин після виникнення НС.
Успішне проведення РІІНР багато в чому залежить від підготовки командирів формувань, які залучені до проведення робіт. Командир формування повинен добре орієнтуватися в обстановці, уміти її оцінювати, оперативно приймати рішення і ставити задачі підлеглим на проведення РіІНР, знати техніку і особистий склад.
6.1 Мета та зміст рятувальних та інших невідкладних робіт(РіІНР)
Рятувальні і невідкладні роботи (РіІНР) проводяться з метою:
порятунку людей і надання допомоги ураженим;
локалізації і ліквідацій аварій на комунально-енергетичних і технологічних мережах, що перешкоджають проведенню рятувальних робіт;
створення умов для подальшого відновлення виробничої діяльності об'єкта.
До рятувальних робіт відносяться:
- розвідка маршрутів висування і дільниць робіт, визначення обсягу та ступеня руйнувань, розмірів зон зараження, швидкості і напрямку розповсюдження хмари зараженого повітря і пожеж;
- локалізація і гасіння пожеж на маршрутах висування сил і ділянках робіт;
- визначення об’єктів і населених пунктів, яким безпосередньо загрожує небезпека;
- розшук і порятунок людей з-під завалів, із пошкоджених, зруйнованих і палаючих будинків, загазованих, затоплених та задимлених приміщень;
- подача повітря в завалені захисні споруди з пошкодженими системами фільтр - вентиляції;
- розкриття завалених захисних споруд та рятування з них людей;
- надання першою медичної допомоги ураженим і евакуація їх в лікувальні установи;
- виведення (вивіз) населення з небезпечних місць в безпечні райони;
- санітарна обробка людей і обеззараження одягу, засобів захисту, техніки, будівель, місцевості, продовольства і води:
- відновлення життєздатності населених пунктів і об’єктів;
- соціально – психологічна реабілітація населення.
Невідкладні роботи забезпечують успішне проведення рятувальних робіт. Невідкладні роботи включають наступні види робіт:
прокладання колонних шляхів та улаштування проїздів (проходів) в завалах і зонах зараження;
локалізація і ліквідація аварій на комунально-енергетичних і технологічних мережах;
зміцнення або обрушення конструкцій будівель і споруд, які загрожують обвалом і перешкоджають проведенню рятувальних робіт;
ремонт і відновлення роботи комунально – енергетичних систем і мереж зв'язку для забезпечення проведення рятувальних робіт;
ремонт і відновлення пошкоджених захисних споруд;
виявлення, знешкодження і знищення вибухонебезпечних предметів.
Рятувальні та інші невідкладні роботи можуть проводитися в три етапи.
На першому етапі вирішуються завдання:
щодо екстреного захисту населення;
з запобігання розвитку чи зменшення впливу наслідків;
з підготовки до виконання РіНР.
До заходів по екстреному захисту населення відносяться:
оповіщення про небезпеку;
використання засобів захисту;
евакуація з небезпечних до благополучних районів;
здійснення санітарно – гігієнічної, протиепідемічної профілактики і надання медичної допомоги;
локалізація аварій;
зупинка чи зміна технологічного процесу виробництва;
попередження(запобігання) і гасіння пожеж.
На другому етапі проводяться:
пошук потерпілих;
витягання потерпілих з –під завалів, з палаючих, пошкоджених, зруйнованих будинків і транспортних засобів;
евакуація людей з зони лиху, аварій, осередку ураження;
знезараження одягу, майна, техніки, території;
проведення інших невідкладних робіт, що сприяють і забезпечують здійснення рятувальних робіт.
На третьому етапі вирішуються завдання щодо забезпечення життєдіяльності населення у районах, які потерпіли від наслідків НС:
відновлення чи будівництво житла;
відновлення енерго-, тепло-, водо-, газопостачання, ліній зв’язку;
організація медичного обслуговування;
забезпечення продовольством і предметами першої необхідності;
знезараження харчів, води, фуражу, техніки, майна, території;
соціально – психологічна реабілітація;
відшкодування збитків.
6.2 Послідовність, прийоми та способи проведення рятувальних та інших невідкладних робіт
Види, послідовність і способи ведення РіІНР визначаються в залежності від обстановки, що склалася в осередку ураження (характеру руйнувань будівель і споруд, пожеж, аварій на КЕТМ, радіоактивного і хімічного заражень, умов погоди, часу року і доби), а також наявності сил і засобів для ведення робіт. Начальник Цивільної оборони і командири невоєнізованих формувань перед початком РіНР установлюють найбільш доцільні прийоми і способи виконання робіт, визначають порядок використання машин і механізмів, а також інших засобів механізації і місця їхнього розгортання.
У ході проведення РіНР командири формування ведуть розвідку ділянок (об'єктів) робіт, уточнюють обсяг робіт і послідовність їхнього проведення, прийоми і способи порятунку людей із завалів і палаючих будинків, захисних споруджень, способи локалізації пожеж, порядок використання техніки.

І. Улаштування проїздів і проходів у завалах і гасіння пожеж.
Пристрій проїздів (проходів) здійснюється розчищанням проїжджої частини від уламків будівель, якщо висота завалу не перевищує 1 м. При суцільних завалах більше за 1 м проїзд прокладається по завалу шляхом видалення уламків, які мають великі розміри, засипки грунтом і розрівняння поверхні завалу.
При початку рятувальних робіт у першу чергу проводяться роботи з улаштування проїздів і проходів до захисних споруд, палаючих, ушкоджених і зруйнованих будинків і споруджень, де можуть знаходитися постраждалі, місцям аварій, що перешкоджають або затрудняють ведення РіНР:
а) проїзди і проходи в завалах улаштовуються командами механізації (ланками, групами)при взаємодії з рятувальними формуваннями.
При пристрої проїздів (проходів) формуванню намічається:
напрямок руху;
визначається порядок і послідовність його дій;
терміни виконання робіт.
Якщо завал місцевий (незначний), висота завалу не перевищує 1 м., проїзд (прохід) у ньому здійснюється шляхом розчищення проїзної частини від уламків будівель.
При суцільному завалі висотою більше 1 м , проїзд прокладається по завалі. Крупнодрібні елементи віддаляються (за допомогою кранів, екскаваторів), поверхня завалів розрівнюється й ущільнюється.
Однобічні проїзди улаштовуються з розрахунку: ширина 3-3.5 м , через 150-200 м роблять роз'їзди довжиною 15-20 м.
Двосторонні улаштовуються шириною 6-6.5 м.
б) Протипожежні формування, використовуючи улаштовані проїзди й обходячи перешкоди, виходять до місць пожеж, у першу чергу ведуть боротьбу з пожежами, що перешкоджають просуванню до ділянок (об'єктів) робіт і які затрудняють проведення РіНР. Надалі вони локалізують і гасять пожежі, що загрожують об'єктам, яки не охоплені вогнем, рятують і евакуюють людей з палаючих будинків, споруджень і зони пожеж.
Командир ланки (ком. групи) пожежегасіння, одержавши задачу на проведення робіт:
висилає пожежну розвідку в осередок ураження;
швидко виводить формування на зазначені рубежі;
організує його дії по виконанню задачі.
При цьому він визначає:
маршрут і порядок руху до ділянок робіт;
рубежі локалізації і гасіння пожеж;
об'єкти зосередження основних сил і засобів;
прийоми і способи локалізації і гасіння пожеж.
Боротьбу з пожежами він організує шляхом послідовного введення пожежних машин у зону пожежі. При необхідності частина пожежних машин може використовуватися для перекачування води з природних або штучних джерел водопостачання(водойм). На ділянках робіт протипожежні формування локалізують і гасять пожежі в будинках і спорудженнях з метою захисту людей, що знаходяться в них, а також забезпечують роботу інших формувань поблизу входів і виходів зі захисних споруд і на шляхах евакуації уражених. Вони ведуть боротьбу з вогнем у місцях розташування виробничої апаратури й ємностей, нагрів яких може привести до вибуху або швидкого поширення вогню.
Порятунок людей з палаючих будинків і споруджень протипожежні формування здійснюють у взаємодії з рятувальними й ін. формуваннями.
Протипожежні формування, що завершили роботи, виводяться з осередків поразки, проходять спеціальну обробку, ремонтують пожежну техніку і поповнюють запаси речовин, які гасять вогонь.
2 Розвідка маршрутів руху й об'єктів робіт
Розвідка є найважливішим видом забезпечення дій сил ЦО.
Основна мета розвідки:
у найкоротший термін одержати достовірні зведення про обстановку, що склалася в результаті стихійних лих, аварій і катастроф.
Основні способи ведення розвідки - безпосередній візуальний огляд місцевості і застосування засобів інструментальної розвідки для виявлення обстановки в районі робіт.
На підставі даних розвідки начальник ЦО приймає рішення на проведення РіНР, їх послідовність, прийоми і способи їх проведення, на застосування ЗІЗ. Розвідка організується штабами всіх ступенів і командирами усіх формувань. Вона може виконати покладені на неї задачі, якщо вона ведеться:
активно, безупинно, вчасно;
зведення, що добуваються нею, будуть достовірними.
Підрозділяється в залежності від способу одержання даних і використовуваних засобів на:
повітряну;
річкову (морську);
наземну.
Наземна розвідка поділяється на загальну (для визначення загального характеру й орієнтованого обсягу руйнувань у вогнищі, виміру рівня радіації, уточнення маршруту руху транспорту й евакуації) і спеціальну (інженерну, радіаційну, хімічну, бактеріологічну). Спеціальна розвідка організується службами ЦО і має за мету:
одержання більш повних і точних зведень про завалені місця і стан людей;
одержання більш повних і точних зведень про характер руйнувань будинків і споруджень, комунально - енергетичних мереж;
одержання більш повних і точних зведень про наявність, ступінь, межі радіоактивного, хімічного та бактеріального зараження і ін. дані.

ІІ. Порятунок людей зі зруйнованих і завалених будинків.
Пошук і порятунок людей починається відразу після введення формувань на ділянку робіт. Особовий склад формування розшукує і рятує уражених людей, розбирає завали вручну за допомогою засобів малої механізації, а санітарні дружини надають ураженим людям першу медичну допомогу.
Розшук постраждалих ведеться шляхом суцільного обстеження території, будівель і споруд за допомогою службових собак і спеціальних приладів.
При відсутності засобів пошуку він здійснюється шляхом оклику людей, що опинилися під завалами. При цьому всі, що ведуть пошук, розосереджуються по всій території об’єкту, і окликаючи уражених, уважно слухають. Місця, де є прояви наявності людини(прослуховуються стони, шорохі, стуки) обов’язково помічаються(табличками, покажчиками, крейдою і т. ін.)
Рятувальні формування і формування механізації підготовляються місця для установки техніки (кранів, екскаваторів). Командири формувань керують рятувальними роботами, ставлять додаткові задачі підлеглим, інформують начальника ЦО про хід робіт.
Особовий склад НФ розшукує сховища й укриття і встановлює зв'язок із тими що вкриваються. Для встановлення зв'язку з тими, що укриваються в сховищах, використовуються збережені засоби зв'язку, повітрязоборні отвори. Зв’язок можливо встановити шляхом перестукування через стіни, труби водопостачання й опалення.
Повітря в завалені захисні споруди подається при виході з ладу системи повітропостачання шляхом розчищання повітряпостачальних пристроїв і повітрязаборних каналів, при відчинені дверей сховища або пробиттям отвору в перекритті (стіні) сховища і нагнітання повітря компресором або переносним вентилятором.
Для порятунку людей необхідно розкривати захисні спорудження. Способи розкриття визначає командир формування в залежності від типу і конструкції сховища, а також характеру завалу над ним. Способи розкриття сховищ і укриттів:
розбирання завалу над основним входом з наступним відкриванням дверей або вирізкою в них отвору;
відкопування оголовку або люка аварійного виходу;
пристрій прорізів у стінах притулків з підземних галерей;
розбирання завалу у стіни будинку з наступним відкопуванням приямку в ґрунті і пробиванням прорізу в стіні притулку;
пробивання прорізу в стіні із сусіднього приміщення, що примикає до нього;
розбирання завалу над перекриттям сховища і пробиванням у ньому прорізу для виводу людей.
улаштування підземної галереї з подальшим пробиттям отвору в стіні або підлозі сховища.
Розкриття можна робити декількома способами одночасно при достатньої наявності сил та засобів.
Порятунок людей з-під завалів, ушкоджених і палаючих будинків.
а) Для розшуку уражених у завалах і зруйнованих і палаючих будинках о/с зведених загонів, рятувальних загонів і санітарних дружин рівномірно розосередивши, обстежує територію призначеного об'єкта, ретельно оглядають завали, ушкоджені і зруйновані будинки. Починати пошук треба з обстеження не пристосованих для укриття людей підвальних приміщень, різних дорожніх споруджень (труби, кювети) зовнішніх віконних і сходових прорізів, навколостіних і кутових просторів нижніх поверхів зовні й усередині будинку й ін. міст, де можуть укритися люди. Розшукувати людей рекомендується шляхом оклику. При розшуку рекомендується застосовувати:
спеціально навчених собак;
унікальну апаратуру най чутніші інфрачервоні камери, віброфони.
Дуже важливо встановити зв'язок з людьми шляхом переговорів або перестукування і з'ясувати їхню кількість і стан.
В ушкоджених будинках пошук варто починати з огляду будинку, оцінки його стану, звертаючи увагу на зовнішні стіни, балкони, карнизи, сходові клітки і площадки. Багатоповерхові будинки варто оглядати з нижніх поверхів: оглянути внутрішні стіни, стовпи, перегородки, визначити місцезнаходження людей і можливі шляхи їхньої евакуації з будинку. Ужити необхідні заходи для зміцнення ушкоджених конструкцій.
Велику небезпеку для людей представляють палаючі будинки. Їх варто обстежувати швидко з дотриманням мір безпеки. Двері в задимлені приміщення відкривати обережно, через сильно задимлені будинки просуватися поповзом, кращі при цьому використовувати ізолюючи протигази. Місця перебування людей позначати спеціальними знаками.
Проблема, що поки не удалося вирішити в жодній країні, полягає у швидкому і досить обережному розборі руїн будинків для порятунку заживо похованих (під завалом, якщо не поранені, залишаються живими до 2-3 тижнів).
б) Перед початком робіт з витягу уражених з-під завалів необхідно оглянути завал, вибрати до нього підхід, усунути можливі обвалення окремих конструкцій будинків, а також загасити тліючі і палаючі уламки. Варто відключити комунально - енергетичні мережі.
Для витягу людей з-під завалів можуть застосовуватися такі способи:
розбирання завалу зверху;
пристрій проходів (галерей);
устроєм прорізів у стіні.
Людей, що знаходяться у верхніх шарах завалу, рятують розбиранням завалу зверху. Розбирання проводять обережно і так, щоб не був осад і переміщення завалених конструкцій. Витягання постраждалих з-під завалів здійснюється шляхом розбирання завалу зверху або спорудження галереї в завалі.
Якщо люди знаходяться під завалами біля або усередині завалу з зовнішнього боку будинку, то до них проробляють проходи. Проходи влаштовують у першу чергу в однієї зі стін і там, де є порожнечі між елементами будинків, що обрушилися. Спочатку прохід роблять невеликим, а потім розширюють до розмірів, необхідних для звільнення потерпілих (ширина 0.6-0.8 х 0.9-1.1 м – висота). Прохід на всьому шляху зміцнюють стійками і розпірками. Небезпека – великі брили й уламки. Винос уражених здійснюють на руках, на плащах, брезенті, плівках, волоком і ін. способами. Людям надається перша допомога і вони зосереджуються в безпечних місцях.
Для витягу людей, що знаходяться в пристінкових просторах, доцільно робити прорізі у стіні. Спочатку розчищають завал у стіни, а при необхідності викопують і приямок. Після цього пробивають проріз у стіні (0.8 х 0.8 м) і виносять через нього потерпілих.
в) Порятунок з напівзруйнованих і палаючих будинків.
Порятунок людей із зруйнованих будівель, що горять, проводиться через віконні отвори і балкони за допомогою приставних або висувних сходів, авто вишок, шляхом пристрою трапів і іншими прийомами.
Виробляється різними способами в залежності від характеру руйнувань, положення і стану уражених на поверхах.
Існують наступні способи виконання робіт:
пристрій тимчасових шляхів (спусків, переходів) з використанням найпростіших драбин (трапів);
пристрій прорізів у стінах і перегородках із сусідніх збережених споруджень;
розчищення завалених входів;
використання приставних, штурмових, мотузкових, пожежних і ін. сход і рятувальних мотузок.
Надання першої медичної допомоги є одним з основних видів рятувальних робіт. Від цього залежить життя. Перша медична допомога надається силами медичних формувань безпосередньо на місці виявлення потерпілого. Порядок і способи залежить від стану уражених. Надання першою медичної допомоги ураженим полягає в зупинці кровотечі, введенні знеболюючих засобів, накладенні пов'язок, шин і здійснюється не пізніші перших 12-14 годин.
Виведення населення з небезпечних місць при виникненні радіаційного, хімічного або бактеріального зараження.
З небезпечних територій людей необхідно терміново евакуювати в безпечні райони – пішки, а також з допомогою всього наявного транспорту. Населенню роз'ясняються правила поведінки і міри захисту від радіаційного, хімічного або бактеріального зараження. Забруднених радіоактивними речовинами або заражених хімічними і біологічними засобами необхідно направити на санітарну обробку.
Санітарна обробка людей поділяється на часткову і повну. Часткова обробка проводиться самостійно в осередках ураження або після виходу з них, а при зараженні НХР і ОР - негайно. Вона полягає в обробці відкритих дільниць тіла, одягу, взуття, засобів індивідуального захисту водою при забрудненні радіоактивними речовинами або рідиною з індивідуального протихімічного пакету при зараженні небезпечними хімічними і бактеріальними засобами і направлена на видалення радіоактивних речовин (РР), нейтралізацію або видалення небезпечних хімічних і отруйливих речовин (НХР, ОР) і знищення біологічних засобів (БЗ).
Повна санітарна обробка полягає в обмиванні всього тіла гарячою водою з милом. Вона проводиться в стаціонарних умовах і на спеціально розгорнених пунктах санітарної обробки. Одночасно з повною санітарною обробкою проводиться обеззараження одягу, взуття і засобів індивідуального захисту.
Обеззараження будівель, обладнання, техніки, транспорту полягає в дезактивації, дегазації і дезинфекціях заражених поверхонь відповідними розчинами.
Окремі дільниці місцевості можуть знезаражуватися шляхом зрізання і видалення зараженого шару ґрунту або снігу. Дороги з твердим покриттям знезаражуються водою при радіоактивному зараженні, дегазуючими речовинами і дегазуючими розчинами при хімічному і біологічному зараженні.
Дезактивація води проводиться фільтруванням, перегонкою, іонообмінними смолами і відстоюванням.
Продовольство і харчова сировина дезактивують шляхом обробки або заміни зараженої тари, а при відсутності тари - шляхом зняття зараженого шару. Продукти харчування, заражені НХР і ОР, а також заражена готова їжа знищуються.
Основні види рятувальних робіт повинні бути завершені до закінчення першої доби.
Інші невідкладні роботи.
Ціль – локалізувати й усунути несправності, аварії, що заважають проведенню рятувальних робіт.
Аварії на КЕТМ локалізуються шляхом відключення пошкоджених дільниць, з'єднанням розірваних трубопроводів гнучкими вставками, накладення хомутів на тріщини труб, заміни пошкоджених дільниць трубопроводів і кабельних ліній, пристрою тимчасових ліній електропостачання, зв'язку і обвідних ліній водо- і газопостачання.
Залучаються формування:
водопроводно – каналізаційних систем;
аварийно – газотехнические;
аварийно – технічні по електромережах.
Аварії КЭС. Водопостачання.
Основний спосіб ліквідації аварій – відключення зруйнованих ділянок і стояків у будинках. З цією метою використовуються засувки в оглядових колодязях і запірні вентилі в підвалах. Перекриваються засувки з боку насосних станцій, якщо невідомо напрямок – по обидва боки.
Систему теплопостачання відключають засувками на введеннях у будинок.
На газових мережах відключають окремі ділянки на газорозподільних і газгольдерних станціях. Розриви або зрізи газових труб зашпаровують дерев'яними пробками й обмазують сирою глиною.
На електромережах аварії усувають після відключення.
Аварії на каналізаційних мережах усувають відключенням ушкоджених ділянок і відводом стічних вод.
Зміцнення або обвалення конструкцій будинків. Обрушення конструкцій будівель і споруд, загрозливих обвалом і перешкоджаючих веденню рятувальних робіт, проводиться за допомогою трактора (лебідки) з тросом, руйнуванням спеціальними механізмами або підривом. Довжина троса повинна бути більше у 2 разі висоти конструкції, що обрушається.
У тих випадках, коли обрушення конструкцій може привести до ураження людей, пошкодженню захисних споруд, будівель, обладнання, що знаходяться рядом, проводиться їх зміцнення установкою підпор, розтяжок і підкосів.
Стіни (висотою до 6 м) кріпляться установкою простих дерев'яних або металевих підкосів (кут установки підкосу 45-60 градусів). Стіни висотою від 6 до 9 м зміцнюються подвійними підкосами.
У кожному конкретному випадку повинні вибиратися такі прийоми і способи робіт, які забезпечували б виконання поставленої задачі в найкоротші терміни з мінімальною витратою сил і засобів.

6.3 Умови успішного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт
Основними умовами, що визначають успішне проведення РіІНР, є:
забезпеченням і ефективним використанням усілякої техніки, машин та механізмів;
завчасне створення угрупування сил і засобів ЦО;
безперервне ведення розвідки, добування нею свідчень в строк, який встановлений;
своєчасне висунення і введення сил ЦО в осередок ураження;
висока виучка особистого складу формувань, їх висока морально – психологічна готовність до проведення РіНР;
знання та суворе дотримання заходів безпеки при проведенні робіт;
завчасне вивчення командирами формувань об’єкту або місця, де можливе проведення рятувальних робіт
безперервне управління силами ЦО;
всебічне забезпечення дій формувань.
Угрупування сил ЦО планується завчасно (в мирний час) і створюється в заміській зоні при загрозі виникнення надзвичайної ситуації. Угрупування сил ЦО на воєнний час може включати один-два ешелони і резерв. Сили першого ешелону першими вводяться в осередок ураження. Другий ешелон притягується для розширення фронту робіт і заміни формувань першого ешелоні. Резерв призначений для рішення раптово виникаючих задач.
Для проведення РіІНР в мирний час (у разі аварій, катастроф, стихійного лиха) угрупування сил ЦО створюється при необхідності в районі проведення робіт.
Розвідка на об'єктах господарювання ведеться спостерігачами, спостережливими постами, постами радіаційного і хімічного спостереження, розвідувальними ланками і групами.
Пости радіаційного і хімічного спостереження виставляються на території об'єкта, а також в районах РіІНР і розташування формувань (склад поста: начальник, хімік-розвідник і розвідник - дозиметрист). Вони визначають рівні радіації, тип і концентрацію НХР або ОР, подають сигнали сповіщення про радіоактивне або хімічне зараження, стежать за змінами обстановки в районі їх розташування.
Висунення і введення сил ЦО в осередок ураження здійснюється з таким розрахунком, щоб забезпечити подачу повітря в завалені захисні споруди в перші 3-4 години, надання першою медичної допомоги ураженим в перші 12-14 годин, завершення основних рятувальних робіт до закінчення першої доби.
Безперервність ведення РіІНР досягається організацією позмінної роботи. У залежності від умов роботи мінімальна тривалість роботи зміни повинна бути 2-4 години, максимальна - 12 годин.
Висока виучка особистого складу формувань повинна забезпечувати організоване проведення робіт в стислі терміни з мінімальною витратою сил і засобів. Ці якості особистого складу досягаються при проведенні теоретичних і практичних занять, а також шляхом тренування і навчань.
Суворе дотримання заходів безпеки при проведенні РіІНР дозволяє запобігти нещасним випадкам і втратам особистого складу формувань.
Такими заходами є:
пересування людей і машин тільки по розвіданих і позначених маршрутах;
заборона ведення робіт поблизу конструкцій, загрозливих обвалом;
суворе дотримання режимів радіаційного і хімічного захисту;
ведення робіт в задимлених і загазованих приміщеннях, в колодязях і колекторах підземних магістралей, під водою групами в дві-три людини, оснащених рятувальними поясами зі страхуючої вірьовкою і відповідними вигляду робіт засобами захисту органів дихання;
виконання ремонтних робіт на газових мережах інструментом з кольорового металу або з поверхнею покритою міддю;
ведення ремонтних робіт на електроустановках і електромережах тільки після їх знеструмлення і заземлення з використанням захисних засобів.
Безперервність управління силами ЦО досягається постійним знанням обстановки, швидким реагуванням на її зміни і своєчасним доведенням нових задач до підлеглих.
Всебічно забезпечення дій формувань включає: розвідку, радіаційний і хімічний захист, матеріальне, технічне і медичне забезпечення.
Розвідка ведеться безперервно всіма розвідувальними формуваннями з метою своєчасного отримання даних, необхідних для успішного проведення робіт.
Радіаційний і хімічний захист проводяться для того, щоб не допустити ураження особистого складу РР, ОР, НХР і БЗ. Він включає: забезпечення засобами індивідуального захисту, дозиметричний і хімічний контроль, сповіщенні про РХБ-зараження, санітарну обробку людей і обеззараження одягу, техніки, будівель, місцевості, продовольства і вод.
Матеріальне забезпечення полягає в постачанні формувань технікою, приладами, інструментами, розчинами, спецодягом, продовольством і іншими засобами.
Технічне забезпечення полягає в підтримці в справному стані всіх видів автомобільної, інженерної і іншої техніки.
Медичне забезпечення направлене на збереження працездатності особистого складу формувань, надання першої медичної допомоги ураженим і хворим, попередження виникнення інфекційних захворювань.

6.4 Організація і порядок проведення РіНР
Організація рятувальних робіт починається задовго до початку надзвичайної ситуації і здійснюється і удосконалюється постійно при повсякденної діяльності підприємства.
По перше, на об’єкті створюється система цивільної оборони, тобто видається наказ про створення ЦО, де визначається структура ЦО – визначаються які створюються структури і призначаються конкретні люди на посади начальників ЦО структурних підрозділів, заступників начальника ЦО, начальників служб і командирів невоєнізованих формувань. Створюються два документи – штат невоєнізованих формувань і табель до штату. Вони узгоджуються з відділом по надзвичайним ситуаціям району і затверджуються начальником ЦО об’єкта.
Далі на підприємствах укомплектовуються невоєнізовані формування згідно зі штатом особовим складом і, згідно табелю, технікою і майном. Особовий склад формувань навчається порядку і правилам виконання рятувальних робіт за призначенням. На штатні посади робітників призначають, як правило, за спеціальністю. При відсутності необхідних спеціалістів на підприємстві їх готують за спеціальністю в спеціальних учбових закладах – на курсах ЦО, у професійно – технічних закладах і т. ін. Технікою та майном формування комплектуються за рахунок підприємства. В окремих випадках, техніка для комплектування може бути приписаною з іншого підприємства.
При виникненні надзвичайної ситуації формування приводяться у готовність згідно плану приведення. При цьому особовий склад оповіщається, збирається в установленому місті, комплектується спеціальним одягом, засобами захисту, іншим майном і технікою. Після перевірки наявності і забезпеченості майном, командир формування докладає начальнику цивільної оборони об’єкта про готовність формування до дій.
Внаслідок стихійного лиха, аварій та катастроф в населених пунктах і на промислових підприємствах можуть виникнути значні пошкодження та руйнування будинків та споруд, зараження місцевості і об’єктів радіоактивними, небезпечними хімічними речовинами та біологічними засобами. Багато людей опиниться в завалах, пошкоджених та палаючих будинках, завалених захисних спорудах, в затоплених районах і в інших непередбачених ситуаціях. В зв’язку з цим буде потрібно проведення робіт по рятуванню людей та надання допомоги ураженим, локалізації аварій та усунення пошкоджень.
За організацію і своєчасне проведення рятівних та інших невідкладних робіт несуть відповідальність начальники Цивільної оборони області, міста, району і промислового підприємства (об’єкту). Для досягнення найбільшого успіху в рятуванні людей РіІНР повинні організовуватись і проводитись в стислий строк. Це вимагає від особового складу формувань доброго вишколу, високої морально – психологічної стійкості, великої волі, мужності, витримки, самовладання та організованості, а від командирів усіх ступенів – вмілого керування підлеглими.
Командир формування ЦО несе відповідальність за підготовку і дисципліну підлеглого особового складу, підтримання повсякденної готовності формування до негайного виконання завдань, а також збереження техніки, транспорту і майна. Він є безпосереднім начальником всього особового складу формування, повинен знати склад формування, його завдання і можливості, рівень підготовки, постійно підтримувати його в готовності і налагодженості, вміло керувати діями формування, добиватись успішного виконання завдань по проведенню РіІНР.
На промислових підприємствах основними формуваннями є зведені рятувальні загони(команди), в подальшому - ЗРК.
Основою для роботи командира ЗРК по організації РіІНР є наказ начальника ЦО об'єкта.
Свою роботу по організації РІІНР командир ЗРК проводить в такій послідовності: уточнює отриману задачу, оцінює обстановку, ухвалює рішення, ставить задачу підлеглим.
З’ясувавши отриману в наказі задачу, командир ЗРК повинен зрозуміти:
задачу ЗРК і задум начальника ЦО об'єкта (сили і засоби, послідовність виконання робіт, місце зосередження основних зусиль);
задачі сусідів і порядок взаємодії з ними (які формування будуть вести роботи на його і сусідніх дільницях, їх задачі та як вплинуть дії сусідів на виконання поставленої задачі, як підтримувати взаємодію з ними);
місце і роль ЗРК в задачі, що виконується силами ЦО об'єкта;
терміни виконання задачі.
З’ясувавши задачу, командир ЗРК проводить розрахунок часу і, якщо необхідно, віддає попередні розпорядження.
Розрахунок часу полягає у визначенні загального часу, який має в своєму розпорядженні командир ЗРК на підготовку до майбутніх дій, і в розподілі цього часу по видах робіт.
У попередніх розпорядженнях вказується, які роботи необхідно виконати для підготовки до майбутніх дій.
При оцінці обстановки командир ЗРК повинен вивчити і оцінити дільницю робіт; маршрут висунення і місцевість, радіаційну, хімічну і біологічну обстановку; склад, стан і можливості ЗРК і доданих формувань; погоду, час року і доби.
Оцінюючи дільницю робіт, він визначає: міру руйнувань будівель, технологічного обладнання і місця утворення завалів; місця і характер пожеж; місця і характер аварій на КЕТМ; стан захисних споруд і людей, що знаходяться в них.
Оцінюючи маршрут висунення і місцевість, вивчає: стан доріг на маршруті висунення; наявність об’їзних шляхів і прохідність місцевості поза дорогами; характер місцевості на дільниці робіт (рельєф, рослинність, можливі місця затоплення).
При оцінці радіаційної, хімічної і біологічної обстановки командир ЗРК вивчає і визначає: наявність РХБ-зараження на маршруті висунення і території об'єкта; можливі дози випромінювання, які отримують при висуненні і веденні РіІНР; допустимий час початку і тривалість ведення РіІНР; межі зон зараження; можливі шляхи обходу заражених дільниць; час вражаючої дії НХР (ОР); вплив РХБ-зараження на виконання задачі.
При оцінці стану і можливостей свого і доданих формувань командир ЗРК вивчає і оцінює: укомплектованість особистим складом і технікою; підготовку особистого складу; стан техніки і транспортних засобів; забезпеченість матеріально-технічними засобами і засобами індивідуального захисту; можливості формувань по веденню РіІНР.
У висновках з оцінки обстановки командир визначає:
види і об'єм майбутніх робіт;
допустиму швидкість руху і вплив місцевості в районі робіт на проведення РіІНР;
задачі розвідки і заходи щодо захисту особистого складу при проведенні РіІНР в умовах РХБ-зараження;
порядок побудови похідної колони, розподіл сил і засобів по дільницям робіт, основні заходи щодо матеріально-технічного забезпечення;
заходи безпеки при проведенні РіІНР.
Рішення на ведення РіІНР командир ЗРК приймає на основі висновків із з'ясування задачі та оцінки обстановки, в якому визначає:
задум дій (послідовність виконання робіт, місце зосередження основних зусиль, розподіл сил і засобів);
задачі підлеглим (де і які роботи виконувати, способи і терміни виконання робіт, засоби посилення);
порядок висунення у осередок ураження (побудова похідної колони, час проходження початкового пункту, швидкість руху, дистанція між машинами, час прибуття);
порядок взаємодії (з ким і коли погоджувати дії підрозділів при веденні робіт);
організацію управління (місце пункту управління, організація зв'язку, сигнали сповіщення і управління).
Задачі до підлеглих командир ЗРК доводить шляхом віддачі усного наказу. Наказ складається з інформаційної та наказової частин, він віддається за встановленою формою, стисло, ясно і зрозуміло. У інформаційній частині наказу вказується:
час і місце аварії, характер руйнування, пожеж, РХБ-зараження на об'єкті та маршруті висунення;
задача, яка поставлена зведеній рятувальній команді;
сусіди та їх задачі;
задум дій згідно з рішенням.
У наказовій частині після слова “наказую" вказується задача кожному підрозділу ЗРК (ланці зв'язку і розвідки, рятувальним групам, групі механізації та сандружині).
Визначається місце завантаження уражених на транспорт і порядок їх евакуації в лікувальні установи.
Вказується: час початку і закінчення робіт, допустима доза випромінювання, місце пункту управління і заступник.
Постановкою задач закінчується етап організації РІІНР і починається етап висунення ЗРК в осередок ураження.
Висунення ЗРК в осередок ураження
Висунення ЗРК в осередок ураження здійснюється самостійно або в складі колони сил ЦО об'єкта. Похідний порядок ЗРК: ланка зв'язку і розвідки, 1, 2 рятувальні групи, санітарна дружина, група механізації. Командир ЗРК слідує в голові колони на автомобілі ланки зв'язку і розвідки. Для руху встановлюється: середня швидкість - вдень - 30-40 км/год, вночі - 25-30 км/год; дистанції між формуваннями - 100 м, між машинами - до 50 м.
Початком руху вважається час проходження головою колони початкового пункту. Початковий пункт вибирається на початку маршруту, це може бути околиця населеного пункту, розвилка доріг та інші добре помітні місцеві предмети.
У ході висунення командир ЗРК керує висуненням підрозділів. Він стежить за своєчасним проходженням початкового пункту, дотриманням встановленого порядку і швидкістю руху, заходами безпеки. Зв'язок з начальником ЦО об'єкта підтримується по радіо, в колоні ЗРК - за допомогою сигнальних засобів (прапорців, сигнальних ракет). Для прийому і передачі сигналів на кожній машині призначається спостерігач за сигналами.
Прибувши в осередок ураження, командир ЗРК докладає начальнику ЦО об'єкта про прибуття і готовність до ведення РіІНР.
Проведення РіНР
Першочерговими роботами при проведенні РіІНР є: створення проїздів і проходів до захисних споруд, зруйнованим і палаючим будівлям, гасіння пожеж в будівлях поблизу входів і виходів із захисних споруд з метою захисту людей, що знаходяться в них; локалізація і ліквідація аварій на КЕТМ.
Гасіння пожеж здійснюється звичайно командами пожежегасіння, які можуть діяти самостійно або додаватися на час проведення РіІНР формуванням загального призначення (ЗРК).
У осередку ураження командир ЗРК організує розвідку дільниць робіт: спільно з командирами підрозділів визначає характер руйнувань і аварій на КЕТМ, об'єм робіт по створенню проїздів до зруйнованих будівель і розкриття завалених захисних споруд; вказує місця розгортання техніки; уточнює задачі підрозділам, організує взаємодію з підлеглими формуваннями.
Ланка зв'язку і розвідки вимірює рівні радіації на дільницях робіт, здійснює дозиметричний контроль і контроль хімічного зараження, встановлює і підтримує зв'язок з начальником ЦО об'єкта.
Рятувальні групи з ланками сандружини і ланкою механізації здійснюють розшук і порятунок людей в районі робіт; відшукують завалені входи в сховища, встановлюють стан людей, які в них укриваються; приступають до розкриття завалених захисних споруд і порятунку людей, що знаходяться в них. При необхідності перед розкриттям захисних споруд в них подається повітря.
Група механізації створює проїзди до зруйнованих будівель і завалених захисних споруд, локалізує і ліквідує аварії на КЕТМ, надає допомогу рятувальним групам при подачі повітря і розкритті завалених захисних споруд.
Санітарна дружина організує пункт збору уражених, здійснює евакуацію уражених в медичні установи, надає першу медичну допомогу потерпілим на місцях їх виявлення рятувальними групами.
У ході проведення РіІНР командир ЗРК керує діями підлеглих підрозділів, здійснює контроль за виконанням поставлених задач, докладає начальнику ЦО об'єкта про хід виконання робіт. По мірі виконання окремих видів робіт він здійснює маневр силами і засобами, направляючи їх зусилля для своєчасного порятунку потерпілих людей.
Після завершення РіІНР командир встановлює місце збору ЗРК, перевіряє наявність особистого складу, техніки, майна та інструментів, докладає начальнику ЦО об'єкта про виконання робіт, виводить особистий склад і техніку з осередку ураження.
При проведенні РіІНР в умовах РХБ-зараження, командир ЗРК організує дозиметричний і хімічний контроль, санітарну обробку особистого складу та обеззараження техніки.
Заходи безпеки при проведенні РіІНР
Важною умовою успішності проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при надзвичайних ситуаціях є дотримання особовим складом формувань правил і мір безпеки. Руйнування і пожежі на об’єктах, пошкодження мереж комунально – енергетичного господарства, можливі зараження місцевості радіоактивними, небезпечними хімічними речовинами і бактеріальними засобами викличуть необхідність суворо дотримуватися заходів безпеки та правил поведінки особового складу невоєнізованих формувань в районах лиху.
Перед початком робіт в осередках ураження та зонах руйнувань необхідно уважно оглянути зруйновані(пошкоджені) будинки і споруди, встановити небезпечні і пошкоджені місця. Заборонено без необхідності заходити в зруйновані(пошкоджені) будинки і споруди, які загрожують обвалом. Заходити в такі будинки необхідно тільки з найменш небезпечного боку, при цьому уважно прислуховуючись до характерних потріскувань та шурхоту, які вказують на можливість обвалу, обрушення пошкоджених конструкцій. Конструкції таких будинків необхідно повалити або зміцнити.
При виконанні робіт на висоті необхідно користуватися страхуючими засобами, місця(ділянки) огороджуються і позначаються спеціальними знаками. Організується надійна страховка рятувальників, які рятують людей в зруйнованих чи пошкоджених будинках(спорудах) і в завалах. Не дозволяється проведення робіт у завалах одиночним рятувальникам.
Для робіт на електромережах призначають підготовлених для цього людей. Всі роботи здійснюються після вимкнення електроенергії. Забороняється торкатися електричних дротів та з’єднаних з ними металічних конструкцій.
При роботі на водопровідних, каналізаційних та газових мережах особовий склад повинен бути забезпечений ізолюючими протигазами. Наявність газу визначається газоаналізаторами або іншими спеціальними приладами. Дозволяється працювати в фільтруючих протигазах з додатковими патронами і користуватися інструментом з кольорового металу або обмідненому. Забороняється курити, користуватися сірниками та інструментом, якій при роботі з ним іскрить, поблизу загазованих ділянок.
Слід суворо дотримуватись заходів пожежної безпеки. Не можна гасити водою палаючи метали(натрій, калій) чи електропристрої, що знаходяться під напругою, резервуари з бензином, гасом, матеріали, які зберігаються разом з негашеним вапном та карбідом кальцію. Тут потрібно використовувати тільки вогнегасники – вуглекислотні, порошкові.
При проведенні РіІНР вночі організують освітлення ділянки робіт та під’їзних шляхів. Позначаються умовними освітлювальними знаками небезпечні місця для руху транспорту, переходи, котловани та ін.
Встановлюються відповідні режими радіоактивного захисту, які передбачають максимальну допустиму тривалість перебування в зоні зараження, тривалість перебування в захисних спорудах, а також тривалість проїзду формувань в осередок ураження і назад.
Суворе дотримування всього комплексу заходів з забезпечення безпеки особового складу формувань при проведенні рятувальних робіт дозволить зберегти їх працездатність, обмежити втрати людей та своєчасно виконати поставлені їм завдання.

6.4 Особливості ведення РіІНР у осередках радіаційного, хімічного і бактеріального зараження, комбінованого ураження, в зонах стихійного лиху
Особливості РіІНР при аваріях на радіаційно – небезпечних об’єктах
При радіаційних аваріях утворюються зони радіоактивного зараження, які є небезпечними для людей і навколишнього середовища. Ступінь радіаційної небезпеки для населення визначається кількістю і складом радіонуклідів, викинутих у зовнішнє середовище, відстані від місця аварії до населеного пункту, метеоумов і пори року під час аварії. Організація і проведення РіІНР полягає в виконанні заходів, до яких відносяться:
оповіщення населення про аварію і постійне його інформування про наявну обстановку і порядок дій в даних умовах;
використання засобів індивідуального і колективного захисту;
організація дозиметричного контролю;
проведення йодної профілактики населення, що опинилося в зоні радіоактивного зараження;
введення обмеженого перебування населення на відкритої місцевості (введення в дію режимів радіаційного захисту);
здійснення евакуації населення та інші заходи.

Особливості РіІНР у осередку хімічного ураження
У осередку хімічної поразки, що може виникнути на хімічно небезпечному підприємстві або на залізничному транспорті з виливанням НХР і в інших випадках, при проведенні рятувальних робіт виникають особливості, які впливають на порядок проведення робіт. Для проведення РіІНР залучаються:
формування радіаційного і хімічного захисту
команди знезаражування
формування механізації робіт
формування загального призначення
медичні формування
формування охорони суспільного порядку
Особовий склад формувань, приваблюваний для РіІНР у осередку хімічного ураження повинний бути забезпечений засобами індивідуального та хімічного захисту, тобто засобами захисту органів дихання, шкіри, аптечками індивідуальними, протихімічними і дегазаційними пакетами.
Для виявлення типу небезпечної хімічної або отруйної речовини використовуються прилади хімічної розвідки – універсальний газосигналізатор УГ – 1 або УГ – 2, ВПХР, інші прилади і сигналізатори. На маршрутах руху через кожні 350-400 м визначається зараженість повітря, по перш всього, візуальним спостереженням – за зовнішніми ознаками наявності цих речовин.
При виявленні зараженості повітря командир групи (ланки) розвідки:
наказує хіміку – розвіднику визначити тип НХР(ОВ);
вказує установити знаки огородження на відстані 30 - 40 м. від межі зараженій ділянці з правої сторони дороги;
доповідає командирові формування, що направив розвідувальний дозор, або начальнику штабу цивільної оборони об’єкта про наявність хімічного зараження, концентрацію, тип НХР або ОР, напрямок поширення хмари зараженого повітря.
Командир формування загального призначення, яке буде вести рятувальні роботи, на основі інформації старшого начальника, даних розвідки приймає рішення на проведення РіІНР, у якому визначає ділянки (об'єкти), на яких необхідно зосередити основні зусилля формувань, ставить задачі підлеглим і доданим формуванням.
Рятувальні команди (групи) і ланки санітарної дружини на зазначеній їм території:
оглядають житлові і виробничі приміщення, захисні спорудження з метою виявлення там людей;
визначають чисельність уражених;
місця їхнього перебування;
можливість підходу до них.
Допомогу ураженим роблять на місці, при цьому:
а) надягають протигаз;
б) вводять антидоти;
в) дегазують (знезаражують) краплі НХР(ОР) на шкірі й одязі за допомогою ІПП.
Уражені евакуюються в найближчі медичні загони. Після евакуації уражених командир формування організовує виведення населення з зараженої зони в безпечні районі по найменш коротким і найменш забрудненим маршрутам з урахуванням напрямку вітру (перпендикулярно напрямку). Люди, що знаходяться в укриттях, евакуюються в останню чергу.
Формування радіаційного та хімічного захисту:
ліквідують аварії на комунікаціях, ємностях з НХР;
проводять дегазацію місцевості і споруджень.
Команди знезаражування проводять дегазацію на ділянках, зазначених командиром формування. Командир указує:
порядок і заходи щодо проведення дегазації;
місце пункту готування дегазаційних розчинів і зарядження машин дегазуючими розчинами;
час початку і закінчення робіт
Формуванням механізації ставиться задача:
по устаткуванню загороджувальних валів і канав, що обмежують розтікання НХР;
указують час початку і закінчення робіт.
Крім цього, усім формуванням указуються:
місця забору води для санітарно-технічних нестатків;
місця розташування пунктів спец. обробки;
пункт збору і порядок дій після виконання задачі.

Ліквідація осередку бактеріального зараження проводиться за рішенням старшого начальника ЦО, як правило, їм може бути начальник цивільної оборони міста, області. Роботами по ліквідації керує начальник ЦО об'єкта, а організацією і проведенням медичних заходів – начальник медичної служби.
У осередках бактеріального ураження організується і проводиться:
бактеріальна розвідка й індикація бактеріальних засобів;
впроваджуються режими обсервації або карантину за рішенням ст. начальника;
санітарна експертиза, контроль зараженості продуктів, продуктової сировини, води і фуражу;
знезаражування їх;
протиепідемічні, санітарно-гігієнічні заходи;
лікувально-евакуаційні заходи, протиепізоотичні і ветеринарно-санітарні заходи, а також санітарно-роз'яснювальна робота.
При організації робіт з ліквідації осередку бактеріального зараження враховуються:
можливість (здатність) бактеріальних засобів викликати масові інфекційні захворювання серед людей і тварин;
здатність мікробів і токсинів зберігатися в навколишнім середовищі тривалий час;
наявність і тривалість інкубаційного періоду захворювання;
складність лабораторного визначення відповідного збудника і тривалість визначення його виду;
небезпека зараження особового складу і необхідність застосування ІЗЗ.
У випадку виявлення або встановлення ознак наявності бактеріальних засобів у районі або на території, туди терміново висилається бактеріальна розвідка. На основі отриманих даних установлюється зона карантину або обсервації, намічається обсяг і послідовність проведення заходів, а також порядок використання сил і засобів.
В усіх випадках у осередку бактеріального зараження одним з першочергових заходів є проведення профілактичного лікування населення (щеплень) від особливо небезпечних інфекційних захворювань. Для цього застосовуються:
антибіотики широкого спектра дій;
препарати з аптечки АИ-2, АІМЗ
Після того, як буде визначений вид збудника, проводиться негайно екстрена профілактика з використанням специфічних для цього захворювання препаратів - антибіотиків, сироваток і т.ін. Для проведення заходів щодо ліквідації осередку бактеріального ураження використовуються в першу чергу сили і засобу, що знаходяться в осередку поразки, у т.ч.:
санітарно-епідеміологічні станції;
ветеринарні станції;
пересувні протиепідемічні загони;
спеціалізовані протиепідемічні бригади, лікарні, поліклініки.
Якщо сил і засобів буде недостатньо, то використовуються медичні і ін. служби і сили ЦО, що перебувають за межами осередку бактеріального зараження. Перед введенням сил ЦО в осередок проводяться заходи щодо забезпечення о/с формувань засобами захисту від інфекційних захворювань.
Формування загального призначення залучаються:
для виявлення хворіх і підозрілих на захворювання і їх ізоляції;
проведення знезаражування території, будинків і споруджень;
проведення санітарної обробки людей;
проведення дезінфекції одягу.
У зоні карантину проводиться твердий контроль по виконанню встановленого режиму, виконанню інших обмежувальних заходів захисту. Інфекційних хворих госпіталізують і лікують в інфекційних лікарнях в осередку зараження або розвертають тимчасові інфекційні стаціонари. При необхідності хворих з особливо небезпечними захворюваннями евакуюють спеціальними групами за межі осередку бактеріального ураження. Осередок вважається ліквідованим після того, як з моменту виявлення останнього хворого пройде час, рівний максимальному терміну інкубаційного періоду даного захворювання.
Осередок комбінованого ураження
Проведення РіІНР найбільше складно. З метою досягнення максимальних результатів РіІНР ведуться усі види розвідки (без перерви). До виявлення виду збуднику інфекційного захворювання усі заходи організуються в режимі захисту від особливо небезпечних інфекційних захворювань. Дані, що надходять від розвідки, негайно використовуються для найбільш ефективного використання наявних сил і засобів і проведення режимних заходів щодо ізоляції осередку комбінованої поразки від навколишніх районів.
В осередку проводять:
екстрену профілактику особового складу формувань і уражених;
евакуацію всього населення з зон хімічного зараження на незаражену територію, що знаходиться в межах карантину;
дегазацію, дезінфекцію, а при необхідності і дезактивацію шляхів евакуації, важливих ділянок території, споруджень, транспорту;
організують і проводять санітарну обробку від усіх видів зараження.
Головні зусилля розвідки направляють на виявлення:
типу, концентрації і напрямку поширення хмари НХР або ОР і радіоактивної хмари;
способів застосування і установлення виду збудника інфекційних хвороб;
меж зон радіоактивного, хімічного та бактеріального зараження.
На підставі аналізу даних розвідки начальник ЦО уточнює своє рішення і ставить задачі на проведення рятувальних робіт. В осередку комбінованої поразки в першу чергу визначають найбільш небезпечний вражаючий фактор, що несе найбільшу погрозу і вживають термінові заходи по запобіганню або зниженню до мінімуму його впливу, а потім приступають до ліквідації наслідків впливу всіх інших вражаючих факторів. При організації РіІНР і визначенні обсягу кожному формуванню, враховуються особливості, які властиві тільки осередку комбінованої поразки:
використання індивідуальних засобів захисту, а також необхідність мати при собі кілька запасних протигазів знизить темпи РіІНР;
припустиме перебування в ІЗЗ – невелике;
виділення великої частини сил для проведення дезінфекції і дегазації, а при необхідності і дезактивації і санітарної обробки зажадає збільшення чисельності формування;
наявність уражених одночасно декількома вражаючими факторами дуже утруднить надання їм першої медичної допомоги і транспортування в лікувальні установи.
Населення в залежності від виду і важкості поразок – радіаційні, хімічні, бактеріологічні - підлягає медичному сортуванню, що виключає поширення інфекційних захворювань при наданні медичної допомозі й евакуації.
Евакуація населення з осередку комбінованого ураження повинна проводитися тільки в виняткових випадках і тільки по ізольованих і охоронюваних маршрутах.
Установлюється строгий контроль:
по виконанню формуваннями робіт зі знезаражування заражених ділянок на шляхах евакуації і виведення населення на незаражену територію;
проведенням сан. обробки уражених і населення;
проведенням санітарно – гігієнічних, протиепідемічних. і спеціальних профілактичних заходів;
дотриманням мір безпеки;
своєчасною зміною формувань.
Формування, що змінилися, виводяться в райони в межах зони карантину, де проводиться спеціальна обробка озброєння і техніки, санітарна обробка особового складу.

Особливості РіІНР при стихійних лихах
Основна задача проведення рятувальних робіт - порятунок людей і матеріальних цінностей.
Характер і порядок дій залежать від виду стихійного лиха, обстановки, що склалася, кількості і підготовленості формувань ЦО, часу року і доби, погодних умов і ін. факторів. Так як і в випадку рятувальних робіт в осередках ураження, проведення робіт починається з розвідки.
Розвідка визначає:
межі району лиха;
напрямок поширення основних вражаючих факторів;
об'єкти і населені пункти, яким загрожує небезпека;
місця скупчення людей;
шляхи підходу техніки до місць робіт;
стан ушкоджених будинків і споруджень, а також наявність у них уражених;
місця аварій на комунально – енергетичних і технологічних мережах;
обсяг рятувальних та інших невідкладних робіт.
До складу розвідувальних формувань бажано залучати людей, які знають дану місцевість, розташування об’єкту, комунальних мереж і специфіку виробництва.
Якщо виробництво потенційно небезпечно то у склад розвідки залучають спеціалістів – хіміків, дозиметристів та медичних працівників.
У зв’язку з раптовим виникненням стихійних лих та аварій оповіщення особового складу формувань ЦО, їх збір, укомплектування, оснащення, створення угруповання сил проводяться в найкоротші терміни.
В першу зміну залучають, як правило, формування того об’єкту, де сталося лихо(аварія) з метою попередити(запобігти) виникнення катастрофічних наслідків, відвернути або значно зменшити людські і матеріальні втрати(збитки).
Командири формувань постійно інформують про зміну обстановки в районі робіт щоби вчасно вносити уточнення або ставити нові завдання підлеглим.

При землетрусах залучають для ведення РіІНР практично всі наявні сили і засоби, у тому числі, рятувальні, зведені, зведені механізації робіт, аварійно-технічні формування. Формування повинні бути оснащені всілякою технікою(бульдозерами, екскаваторами, кранами, домкратами, різальною апаратурою). Виконується в повному обсязі весь комплекс рятувальних робіт.
В першу чергу в районі землетрусу:
витягують людей із – під завалів, із зруйнованих та палаючих будинків, надають їм першу медичну допомогу;
влаштовують проїзди(переходи) у завалах;
локалізують та усувають аварії на інженерних мережах, які загрожують життю людей або перешкоджають проведенню рятувальних робіт;
валять або зміцнюють конструкції будинків і споруд, які загрожують обвалом;
обладнують пункти збору потерпілих та медичні пункти;
організовують водопостачання.
Послідовність та терміни виконання робіт встановлює начальник ЦО об’єкту, який опинився в районі землетрусу.

При повенях залучаються для проведення рятувальних робіт рятувальні формування, а також територіальні і відомчі спеціалізовані команди і групи, оснащені плавзасобами. Також залучаються підрозділи:
санітарні;
розвідувальні;
гідрометеорологічні;
зведені механізації робіт;
охорони громадського порядку;
будівельні;
ремонтно-будівельні.
Рятувальні роботи спрямовані на пошук людей (посадка їх на плав. засоби – човна, плоти і т.д.) і евакуацію в безпечні місця. Невеликим групам людей, що знаходяться у воді, скидають рятувальні круги, дошки, жердини і інші плаваючи предмети. Враховуючи течею води, напрямок вітру, витягують їх на плавзасоби і евакуюють у безпечні районі. Для вивезення великих груп людей використовують баржі, теплоходи, катери, вибирають та позначають місця посадки або обладнують причали.
Людям, які знаходяться на крижані, подають мотузку, дошки, драбини, жердини і витягують на небезпечні місця. Наближатися до людини, що знаходиться в ополонці, необхідно поповзом, з розкинутими ногами і руками, опираючись на дошки або драбину. Із напівзатоплених будинків, дерев чи інших місцевих предметів людей рятують на плавзасобах, що використовують для рятувальних робіт, але оснащених необхідним устаткуванням та пристроями.
Перша медична допомога надається безпосередньо в зоні затоплення, а перша лікарська допомога після доставки на причал.
Особовий склад формувань, якій залучається для проведення рятувальних робіт на воді повинен знати і дотримуватися правил поведінки на воді, знати прийоми рятування людей і уміти користуватися рятувальним інвентарем. Забороняється користуватися несправним інвентарем, перевантажувати плавзасоби, проводити підривні роботи поблизу підводних комунікацій, промислових та інших об’єктів без попереднього узгодження з відповідними організаціями.

Для врятування населення при селях необхідно терміново залишити зону можливого порушення зсуву чи селевого потоку. Якщо у селевий потік потрапили люди, їм надають допомогу із застосуванням засобів, які є поблизу: канатів, дощок, мотузок, жердин. Виводити потерпілих із селевого потоку треба за напрямком руху з поступовим наближенням до його краю.
При селях проводяться також інші рятувальні й аварійно-технічні роботи:
пошук людей, їх рятування і евакуація;
улаштовуються проїзди, очищають оглядові колодязі;
відновлюють дороги і дорожні спорудження;

При зсувах виконується насамперед:
термінове оповіщення населення і об’єктів про загрозу зсуву;
евакуація населення і матеріальних цінностей зі загрозливих районів;
приведення формувань у готовність.
В район зсуву висилається розвідка та оперативна група на чолі з ведучим спеціалістом по зсувах.
На підставі даних розвідки і особистого спостереження начальник оперативної групи уточняє завдання формуванням. В першу чергу проводять:
розшук і витяг уражених із - під завалів і зруйнованих будинків;
надають першу медичну допомогу ураженим.
локалізують пожежі;
роблять проїзди для пропуску техніки до міст ведення рятувальних робіт.
Після чого відновлюють дороги, дорожні споруди, комунально – енергетичні мережі. При ліквідуванні зсувів особовий склад формувань та населення повинні суворо дотримуватись мір перестороги. Небезпечні ділянки огороджують спеціальними знаками, а в нічний час – знаками, що світяться.
При ураганах, смерчах, торнадо проводяться попереджувальні (запобіжні) рятувальні та інші невідкладні роботи. В районах, де часто виникають урагани, будинки і споруди будують із найбільш стійких матеріалів, ставлять міцні опори ліній електрозв’язку, а для укриття людей – заглиблені захисні споруди. Про загрозу виникнення урагану оповіщається населення, адміністрація об’єктів і формування.
До появи урагану здійснюються різноманітні інженерно – технічні заходи стосовно посилення конструкцій будівель та споруд, зміцнення та закріплення техніки, дахів будинків, зачиняються вікна та двері, перекриваються комунально – енергетичні мережі, забезпечується укриття людей в захисних спорудах.
Після урагану особовий склад формувань і працездатне населення проводять рятувальні та інші невідкладні роботи щодо надання допомоги потерпілим і відновлення життєдіяльності в районах лиху.

При пожежах
Успіх боротьби з пожежами багато в чому залежить від їхнього швидкого виявлення і вживання заходів по їх обмеженню і ліквідації.
Ліквідація наслідків пожеж досягається виконанням таких заходів:
розвідкою районів пожеж;
виводом і вивозом населення, наданням людям медичної допомоги;
порятунком від вогню матеріальних цінностей;
гасінням (локалізація, ліквідація) пожеж;
спостереженням за районами пожеж для попередження повторних пожеж.
Пожежна розвідка в осередку виникнення пожежі:
виявляє характер пожежі і її границі;
напрямок поширення вогню і можливі місця устрою загороджувальних смуг;
наявність і стан джерел водопостачання, стан під'їзних колій до них;
шляхи вивозу і способи порятунку людей, що знаходяться на ділянці пожежі.

Командир при підході до ділянки пожежі визначає:
прийоми, способи і порядок дії при гасінні пожежі;
ставить задачу кожному підрозділові.
Порятунок людей – головна задача рятувальних робіт при пожежі.
З зон можливого поширення пожежі евакуюються люди і матеріальні цінності.
У першу чергу розшукують людей, які знаходяться в палаючих будинках і спорудженнях, у районах розповсюдження пожежі.
Розшук людей здійснюється парами: один веде пошук, другій, за допомогою мотузки – страхує, знаходячись у менш небезпечному місці. В зонах задимлення, загазованості роботи ведуться з використанням належних засобів захисту.
Заходи безпеки при боротьбі з пожежами:
знання заходів безпеки, дотримання їх та правил поведінки;
робота в відповідних засобах захисту, уміння користуватися ними;
взаємно страхування, знання і чіткі дії за встановленими сигналами;
використовування справної техніки та проведення робіт групами;
особлива пересторога при гасінні підземних пожеж, щоб не впасти в яму;
забороняється без дозволу командира покидати робоче місце, улаштовувати відпочинок в зоні пожежі;
переходити лінію вогню слід проти вітру, рухатись краще по річці, дорогах;
в приміщенні необхідно пересуватися накрившись з головою мокрим рядном або верхнім одягом;
не торкатися обірваних дротів, не вияснивши чи вони під напругою.









Рекомендована література

Навчальна література
1. Атаманюк В. Г., Ширшов Л. Г., Акимов Н. И. Гражданская оборона. Учебник для вузов. – М.: Высшая школа, 1986.
2. Владимиров В. А., Михеїв О. С., Хмель С. І., и др. ГШ ВС СССР. Методика виявления и оценки радиационной обстановки при разрушении (авариях) атомних элактростанций. – М., 1989.
3. Губський А. І. Цивільна оборона. – К., 1995.
4. Демиденко Г. П., Кузьменко Е. П. І інш. Захист об’єктів народного господарства від зброї масового враження. Довідник. – К.: Вища школа, 1989.
5. Депутат О. П., Коваленко І. В., Мужик І. С. Цивільна оборона. Навчальний посібник. Видання друге. – Львів.: Афіша, 2001.
6. Закон України “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань”, ВРУ, № 22. – К.,1998.
7. Закон України “ Про Цивільну Оборону України” з доповненнями і змінами, ВРУ, № 2974 Х11. – К.,1997.
8. Закон України “ Про аварійно – рятувальні служби”, ВРУ, № 1281 – Х1V. – К., 1999.
9. Закон України “Про захист людини від надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження”, ВРУ, № 1809 – 111. – К., 2000.
10. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ- 97), МОЗ України. – К.,1997
11. Положення “ Про невоєнізовані формування ЦО”. Проект. Штаб ЦО України. – К.,1994.
12. Положення “Про класифікацію надзвичайних ситуацій”, постанова КМУ № 1099. – К.,1998.
13. Положення “ Про Цивільну Оборону України”, постанова КМУ, № 299. – К.,1994.
14. Положення “Про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення НС техногенного та природного характеру”. Постанова КМУ №1432. – К., 2001.
15. Стеблюк М.І. Цивільна оборона. Підручник. 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: „Знання – Прес”, 2003.

Навчально – методична література
1. Методика прогнозування масштабів зараження сильнодіючими отруйними речовинами при аваріях (руйнуваннях) на хімічно небезпечних об’єктах і транспорті. Держгідромет СРСР. – М., 1991.
2. Методика прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті. Постанова КМУ, № 73/82/64/122. – К.,2001.
3. Оцінка обстановки в прикладах і завданнях. Методичні рекомендації для вивчення Цивільної оборони студентами усіх спеціальностей. Ф.І. Авер’янов, - Чернігів, 2002


Зміст
Тема № 1 Роль і завдання цивільної оборони в сучасних умовах 3
1.1 Основи сучасного міжнародного гуманітарного права 3
1.2 Закон і положення "Про цивільну оборону України" 11
1.3 Організаційна структура Цивільної оборони України 17
1.4 Сили цивільної оборони 23
Тема 2 Надзвичайні ситуації мирного та воєнного часів, їх вплив на життєдіяльність населення України 31
2.1. Поняття про надзвичайні ситуації і їх класифікація. Рівні надзвичайних ситуацій і порядок їх визначення 31
2.2. Стихійні лиха, виробничі аварії і катастрофи. Стисла характеристика стихійних лих, аварій, катастроф, які можливі на території держави (краю, області, міста) 36
2.3. Характеристика осередків ураження при надзвичайних ситуаціях 49
Тема № 3 Оцінка обстановки при надзвичайних ситуаціях 77
3.1 Оцінка радіаційної обстановки 77
3.2 Оцінка хімічної обстановки 83
3.3 Оцінка інженерної обстановки 85
Тема №4. Захист населення в надзвичайних ситуаціях. 89
4.1 Основні принципи захисту населення, права та обов’язки громадян України в сфері захисту населення і територій від НС. 90
4.2 Засоби захисту населення при аваріях, катастрофах, стихійних лихах та 92 застосуванні сучасних засобів ураження
Тема 5. Стійкість роботи промислових підприємств у надзвичайних ситуаціях 134
5.1 Поняття про стійкість роботи підприємств у надзвичайних ситуаціях 135
5.2 Вимоги до планування і забудови міст та розміщенню об’єктів 137 на їх території
Вимоги до будівництва об’єктів і спорудження комунально – 141
енергетичних мереж
5.4 Підвищення надійності і стійкості роботи промислових підприємств у НС 144
5.5 Оцінка стійкості роботи підприємства в надзвичайних ситуаціях 147
Тема № 6 Організація і порядок проведення рятувальних 162
та інших невідкладних робіт в осередках ураження
6.1 Мета та зміст рятувальних та інших невідкладних робіт 163
6.2 Послідовність, прийоми та способи проведення рятувальних та 165
інших невідкладних робіт
6.3 Умови успішного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт 174
6.4 Організація і порядок проведення РіІНР 177
6.5 Особливості ведення РіНР у осередках радіоактивного, хімічного і бактеріального зараження, комбінованого ураження, в зонах стихійного лиху 185
Рекомендована література 197









13PAGE 15


13PAGE 142315




Рисунок 4.1 – План сховища( вид зверху)

Рисунок 4. 3 – Протигаз ГП – 7 з додатковим патроном ДПГ -1

Рисунок 4 .2 – Ізолюючий протигаз ІП – 5
1 – лицева частина у вигляді шолом – маски ШІП; 2 – регенеративний патрон РП – 4;

13 EMBED Equation.3 1415










Продовження таблиці 2.2

Сиза Ольга Іллівна, , завідувач кафедри хімії
і конструкційних матеріалів, доктор хімічних наук, професор




Продовження таблиці 5.4

Напрямок вітру

Місце
аварії

Г таб

ХНО

Населений
пункт

Lпер.

Напрямок вітру

Г таб

Місце
аварії

ХНО

Населений
пункт

R

Lпер.

10 20 30 40 50 60 70 80

В

4.2мр/год

Г

Б

А

Зона Г

Зона В

Зона Б

Зона А

Вісь сліду

Зона М

Рисунок 4.2 – Легкий захисний костюм



1.4мр/год

14мр/год.

0.14мр/год

0.014мр/год

М

Легкий захисний костюм – ізолюючого типу, періодичного ношення, кількаразового використання, спеціального призначення. У комплект входять двопалі рукавиці, підшоломник та сумка. Забезпечуються їм спеціальні підрозділи Цивільної оборони. Виготовляється із прогумованого матеріалу трьох розмірів. Першій на зріст людини до 165 см, другий на зріст 165 – 172 см, третій – більше 172 см


Рисунок 4.1 – Загальновійськовій захисний комплект ЗЗК


Рисунок 4.3 – захисний фільтруючий одяг ЗФО






·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·

Приложенные файлы

  • doc 6271924
    Размер файла: 3 MB Загрузок: 0

Добавить комментарий