АРХЕОЛОГІЯ І ДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ


Чтобы посмотреть этот PDF файл с форматированием и разметкой, скачайте его и откройте на своем компьютере.
А—’ЕОЛОГІЯ
І ДАВНЯ І—ТО—ІЯ
К—А
Н»
К о р в і н - п і о т р о в с ь к и й О. Г.
(
відповідальний секретар
), кандидат історичних наук
Серія присвячена публікаціям досліджень з археології та давньої історії україни. висвітлюються пи
тання соціально-економічного розвитку та культурних зв’язків населення україни у кам’яному та мід
но-бронзовому віках, сторінки з історії кіммерійців та скіфів, матеріальна та духовна культура анти
чних греків у північному причорномор’ї, етногенез та рання історія слов’ян, розвиток давньоруських
Для археологів, істориків, краєзнавців, учителів історії, студентів історичних факультетів, усіх хто ці
Серия посвящена публикациям исследований по археологии и древней истории украины. Освеща
ются вопросы социально-экономического развития и культурных связей населения украины в камен
ном и медно-бронзовом веках, страницы по истории киммерийцев и скифов, материальная и духовная
культура античных греков в Северном причерноморье, этногенез и ранняя история славян, развитие
древнерусских городов и сел. издаются новые археологические материалы, разведки по истории архео
Для археологов, историков, краеведов, учителей истории, студентов исторических факультетов, всех
a series is devoted to publications of investigations on archaeology and ancient history of ukraine. ques
tions of social and economic development and cultural relations of the population of ukraine in the stone
and copper-bronze age, pages of cimmerian and scythian history, material and spiritual culture of antique
Greeks in northern black sea coast, ethnogenesis and early history of slavs, development of the ancient
russian cities and villages are under observing. new archeological records, survey on history of archaeology
This series is intended for archeologists, historians, regional specialists, teachers of history, students of
, кандидат історичних наук
, кандидат історичних наук
, доктор історичних наук
, доктор історичних наук
, кандидат історичних наук
, завідуючий музеєм ВАТ «Потавський ГЗК»
С т а х і в Т. А.
, директор Комсомольського міського історико-краєзнавчого музею
, кандидат історичних наук
Збірник наукових праць представлено дослідженнями науковців різних країн, присвяченими ви
світленню актуальних проблем археології та історії від найдавніших часів до епохи середньовіччя.
Основою, що об’єднала під однією обкладинкою матеріали різних епох, стало прагнення дослідників
максимально використати потенціал археологічних джерел для відтворення життя та побуту давнього
Сборник научных работ представлен исследованиями ученых разных стран, посвященными освещению
актуальных проблем археологии и истории с древнейших времен до эпохи средневековья. Основой,
объединившей под одной обложкой материалы разных эпох, стало стремление исследователей макси
мально использовать потенциал археологических источников для воссоздания жизни и быта древнего
The digest of scienti�c works presents of researches of scienti�cs from different countries that are sancti�ed
to illumination of aktual problems of archaeology and history from the most ancient times to the middle ages
epoch. basis that united materials of different epochs under one cover is aspiration of researchers to use a
maximum of potential of archaeological sources for the recreation of life and way of life of ancient population
© Інститут археології НАН україни, 2011
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . .
. . . . . . . . .
. . . . . . . . .
Слабообожженная керамика на могильнике черняховской культуры войтенки 1:
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
полтавське подніпров’я давно приваблю
вало вчених численними і різноплановими
пам’ятками археології. Найперші стаціонарні
розкопки під Комсомольськом відбулися 21
тому на березі затоки Барбара. За сприяння
та підтримки Комсомольської міської ради та
керівництва полтавського гірничо-збагачу
вального комбінату вже більше 10 років на
території, підпорядкованій Комсомольській
міській раді, щорічно проводяться археологічні
Близькість водних артерій — Дніпра, Сули,
псла, ворскли у поєднанні з іншими природ
ними багатствами місцевості призвели до того,
що ця територія стабільно привертала увагу
давньої людини у різні періоди історії краю.
Саме тут, на перехресті давніх торгових та
міграційних шляхів народів і культур, почи
наючи з доби мезоліту до середньовіччя, зо
середжено різночасові пам’ятки. Накопичено
великий науковий та експозиційний матеріал,
завдяки чому археологічні пам’ятки Середнього
подніпров’я вже добре відомі як в україні, так і
за її межами. Багаті колекції рухомих пам’яток
зберігаються у Кременчуцькому краєзнавчому
та Комсомольському історико-краєзнавчому
музеях. На часі науково-археологічна реконс
трукція, тобто створення музейного комплексу
на основі будівель за матеріалами археологіч
Досвід створення подібних комплексів за кор
доном налічує близько 100 років. виставкові ар
хео-етнографічні музейні комплекси є найсучас
нішим і найпопулярнішим різновидом музейної
роботи, що привертає відвідувачів оригінальніс
тю і наочністю показу, можливістю спробувати
свої сили у різних видах побутової діяльності дав
ньої людини, так би мовити, вжитись у давно ми
нулий час. усі вони побудовані за принципом ре
конструкції і базуються на надійному науковому
підГрунті. Реконструкції будівель і навіть садиб
давнини добре відомі за експозиціями провідних
музеїв україни, проте наукова реконструкція
комплексу з різночасових поселень на теренах
Комсомольська, створення музею під відкритим
небом — це крок уперед у музейній справі нашої
держави і сприяння подальшому розгортанню
наукової, освітньої, туристичної роботи.
перша міжрегіональна наукова конферен
ція «проблеми реконструкції за археологічни
ми джерелами: житло, одяг, зброя, ремесло»,
що проходила у Комсомольську 22—25 вере
сня 2011 року на базі об’єднаного музею міс
та Комсомольська і вАТ «полтавський ГЗК»,
дала вагоме підГрунтя для початку створення
архео-етнографічного музейного комплексу на
березі Дніпра, а також для облаштування ек
спериментального майданчика для науковців,
Комсомольський
міський
голова
С.А. Супрун
результатами
Ш
Є

Є
Музеї під відкритим небом (скансени) є од
ним з найцікавіших явищ у культурному
ті Європи. Історія їх виникнення сягає рубежу
— ХХ
ст. і налічує вже 120 років. Саме у
час бурхливого розвитку промисловості та по
чатку світової індустріалізації у північній Єв
ропі виникають перші музеї просто неба. вва
жається, що відлік їх історії почався в 1891
коли шведський дослідник і етнограф Артур
Хазелиус відкрив доступ публіки до об’єктів на
острові Дьюргарден (djurgarden), який сьогод
ні виявився практично в центрі Стокгольма.
Це були житлові будинки і господарські будів
лі, вивезені в 1885
р. з села Мору. Так з’явився
— музей-село, перший у світі музей
Ідея отримала досить швидкий розвиток. у
1918
р. в північній Європі існувало вже 50
му
зеїв, причому в Швеції таких музеїв в цей час
нараховувалося вже не менше 30. Ініціаторами
їх створення були або приватні особи, або нау
кові чи культурні товариства, іноді
— місцеві
адміністрації. Головне завдання, яке ставили
перед собою творці музеїв
— формування колек
цій найбільш давніх будівель країни. Хоча пере
важно були представлені будівлі XiX
століття,
тут можна було зустріти і окремі середньовічні
об’єкти або будівлі пізніші, але побудовані за ста
ровинними зразками [Севан, 2006, с.
60—69].
Більш ніж столітній період розвитку європей
ських музеїв просто неба фахівці розділяють на
три основних періоди [Чайковский, 1991, с.
— від відкриття стокгольмського
Скансена до 1918
р., а точніше
— до кінця пер
шої світової війни, другий
— з 1919
до 1958
р. і
першими ідеї музеїв під відкритим не
бом були підтримані у Норвегії. в 1894
р. ко
ролівська колекція будівель на півострові Биг
дой в Осло перетворилась на музей, який в
р. відкрився для публіки. Інший найбіль
ший норвезький музей просто неба прийняв
відвідувачів в 1904
р. в Ліллехаммері. Його
засновником і першим директором був лікар
Андрій Сандвиг, що почав в 1894
р. формуван
ня колекції (на першому етапі
— приватної)
старовинних будівель. варто відмітити, що ще
в 1872
р. А.
Хазелиус висловлював ідею ство
рення пан-скандинавского музею і вивозив в
Скансен об’єкти з Норвегії, які є сьогодні безпе
Число музеїв просто неба, що з’явилися в
Норвегії до 1918
р., вражає. Більшість музеїв
створювалися в південній частині країни, але
деякі знаходилися і далеко на півночі. Багато
норвезьких музеїв просто неба створено на ос
нові пам’яток, що зберігаються на своєму міс
— «in situ». Спочатку декілька таких об’єктів
зберігалися як меморіальні пам’ятки, пов’язані
з життям і діяльністю видатних людей Норве
гії, вони і стали основою наступного розвитку
у іншій північній країні
— Данії, з чотирь
ох музеїв просто неба, що виникли до 1918
найцікавішими з точки зору динаміки розвит
ку музейної справи стали музеї в районі Лінгби
під Копенгагеном і в Орхусі. у перший з них,
створений в 1897
р. біля замку Розенберг, були
перевезені і поставлені в парку два сільських
Терпиловський №.В.
будинки (пізніше об’єкти перевезли на інше
постійне місце). І якщо в цьому музеї зберігали
місто» в Орхусі було орієнтовано на збереження
міської культури і побуту Данії. Офіційно цей
Особливим досягненням музейної спра
ви Данії вважався музей «Сеурсаарі» (1909),
який став предметом гордості фінського наро
ду, який до 1917
року не мав своєї держави,
оскільки територія країни була розділена між
Швецією і Росією. Створенням цього музею
його засновник Аксель Олаі Нейкель, відомий
дослідник фінської народної культури, пере
конливо продемонстрував, що фінський народ
існує і має власну культуру. На той час на те
риторії нинішньої Фінляндії існували ще чоти
ри музеї, зокрема у шведській мовній зоні. в
період їх створення (в Турку і в Куопіо) вони
мали більше шведських музейних предметів,
ніж фінських. Сьогодні ці музеї представля
ють безперечний інтерес не лише наявністю
пам’яток архітектури, але і етнографічними
колекціями, демонстрацією народних традицій
у Голландії перший музей такого типу
з’явився тільки в 1912
р. (в Арнемі). На сьогод
ні, цей музейний комплекс є досить відомим
в Європі і продовжує динамічно розвиватися
справи наприкінці XiX
ст. набули поширення
і в Німеччині. у проектах музеїв, що створю
валися, відчувається помітний вплив досвіду
роботи скансенів, що вже діяли на той час в
Стокгольмі та в Осло. Слід сказати, що в бага
тьох європейських країнах того періоду і пізні
ше на розвиток музейної справи сильно впли
нув краєзнавчий рух [
Музейное дело России,
у Німеччині перші пропозиції щодо збере
ження пам’яток і організації музеїв-скансенів
виникли за ініціативою місцевого учителя і
краєзнавця Фосса. у 1899
р. вперше були пе
Башкатов Ю.Ю.,
Терпиловський №.В.
До історії скансенів у Європі
ренесені споруди садиби першої половини
ст. з Нижньої Сілезії. Так в передмісті
Берліну з’явився головний музей-скансен Ні
меччини. у 1907
р. одночасно створюються ще
три нових музеї. Ці невеликі музеї стали свідоц
твом того, що ідеї охорони народної культури і
власне архітектурних об’єктів, що перевозяться
або зберігаються на місці, продовжували поши
На початку XX
ст. в Нижній Саксонії виник
ло ще декілька подібних музеїв. у міському
парку Шпеккенбюттель в 1909
р. був організо
ваний музей, в який звезли вісім різних об’єктів
і одночасно провели на основі місцевих архе
ологічних досліджень повну реконструкцію
середньовічної садиби. усі вищезгадані музеї
відігравали важливу роль в активізації місце
вого патріотизму, але жоден з них не отримав
такого високого музеєзнавчого визнання, як му
зей просто неба в Кенігсберзі (так званий «На
ціональний пам’ятник»). Для відвідувачів він
був відкритий у 1913
р. і в його основі лежали
у інших європейських державах (в Австрії,
Швейцарії, угорщині, Чехії Естонії та ін.) з тих
або інших причин такі комплекси в цей час не
створювалися, але ідеї їх організації часто вис
ловлювалися у зв’язку з традиційними етног
рафічними і господарськими виставками, що
На значну частину другого періоду розвит
ку музеїв під відкритим небом (1919—1958
припадає час між світовими війнами та Друга
світова війна. Чималу роль в тому, що розви
ток цієї справи по Центральній Європі дещо
загальмував, відіграла і світова економічна
криза кінця 1920-х
— початку 1930-х
рр. Од
нак підйом національних рухів все ж не дав ос
таточно занепасти ідеї створення музеїв просто
неба. Між двома світовими війнами в Європі
створюється 227
музеїв такого типу [Севан,
в цей час країни північної Європи продов
жують утримувати впевнене лідерство у цьому
процесі. І знову панівне положення тут зайня
ла Швеція: 135
скансенів, два з них
— за по
лярним колом. Лідерство Швеції підтверджу
валося не лише зростанням числа музеїв, але
і новаторським підходом: в 1920
р. за ініціати
вою місцевої патріотично налагодженої громад
ськості був створений шахтарський скансен в
Лудвіку (Даларна). він став першим музеєм, в
якому методами, що раніше використовували
ся в етнографічних скансенах, проводилась ро
бота з пам’ятками промислової техніки. А через
чотири роки, в 1924
р., в музеї-садибі Естарп
відновили технологію ведення традиційного
сільського господарства із застосуванням ста
у сусідній Норвегії, де в період між світови
ми війнами також активно розвивалося будів
ництво музеїв просто неба, виникло не менше
скансенів. Характерно, що вони формува
лися буквально в усіх провінціях країни
— від
півдня до півночі. Найбільші із створених на
той час музеїв, де налічувалося більш ніж 30
пам’яток в кожному, з’явилися в 1924 і 1930
Найцікавіший з нових музеїв Норвегії цього
— скансен в Рьорусі. Тут демонструєть
ся життя різних соціальних груп населення:
шахтарів, фермерів з високогір’я і корінного
Для Фінляндії це був сприятливий час для
розвитку музейної справи, що призвело до в
створення, починаючи з 1923
р., низки музеїв
просто неба у рамках Союзу фінських музеїв.
Серед дванадцяти музеїв цього періоду особли
ве місце займає знаменитий «Музей ремесел на
монастирському пагорбі» в Турку, відкритий
у 1937
р. він був організований в комплексі
будівель 1770—1820
рр., в яких представлено
широкий спектр господарських і промислових
споруд, зокрема близько 30 різних майстерень.
Такий музей і називається «музей in situ». Сьо
годні це один з відомих європейських мето
дичних центрів, де відновлені міські житлові
Інші фінські музеї, як правило, характери
зувалися меншими розмірами і мали локальне
значення. вони знаходяться як в містах, так і
в сільській місцевості. відомий і улюблений го
родянами і туристами музей сільської народної
архітектури розташований на околиці Хельсін
кі, на острові в парку Сауресаарі. Музей «Робіт
ничий квартал Амурі» в місті Тампере є пер
шою спробою показу міських споруд в динаміці
їх розвитку: з 1882 по 1973
р., тобто практично
по теперішній час. Споруди повоєнного часу
демонструють набір усіх елементів побуту, ди
зайну, громадського і комунального життя того
періоду, що так близькі відвідувачам старшого
віку. Тут же демонструються інтер’єри рубежу
сторіч і сучасних житлових кімнат, спалень,
загальних кухонь та саун, магазин. Музей ор
ганізовує дитячі свята, гуртки ремесел, ігор і ін.
у період між світовими війнами виникали
і активно розвивалися музеї просто неба в ба
гатьох інших країнах: великобританії, угор
щині, Німеччині, Данії, Ісландії, Литві, поль
щі, Росії, Румунії, Чехії, Швеції, югославії.
Деякі з них не лише були великими комплек
сами, але мали істотне значення в розвитку му
зейної справи. Один з самих ранніх і цікавих
музеїв Чехії розташований в Моравії «Рожнів
під Радгоштем». Концепція цього музею була
запропонована ще перед першою світовою
війною. Але його будівництво було розпоча
то у 1925
р. протягом усього наступного часу
цей скансен постійно розвивався. перший його
сектор «Дерев’яне містечко» було створене за
малюнком старої частини міста Рожнова, яке
руйнувалося і перебудовувалося. На територію
музею переносили найцікавіші історичні будів
Терпиловський №.В.
лі заможних жителів міста, історія сімей яких
детально вивчалася, і створювали центральну
ринкову площу. пізніше тут же була відновле
на церква з кладовищем, на якому стали хова
ти визначних людей міста, у тому числі першо
Наступним етапом було будівництво і від
криття (1968) сільського сектора «волоського
села» і пізніше (1983) так звану «Млинову до
лину» з відновленням повного циклу роботи
водяного млина, де демонструється приготу
вання борошна, пилорама з розпилюванням
колод, маслобійне устаткування. Таким чином
був створений тематичний відділ музею, а в бу
динку, що стоїть поряд з ним, який було при
дбано у хазяїна млина, нинішня його хазяйка
розповідає про історію будівель про свою сім’ю
і пригощає пирогами, випеченими з меленого
борошна. усе це сьогодні називається «Живим
На острові Мен у великобританії в 1938
р. був
створений музей, концепція якого представляє
безперечний інтерес, оскільки в її основі був
розвиток усього сільського поселення. Музей
складає значущу частину житлового поселення
і включає окрім пам’ятників народної архітек
тури, що охороняються, близько 100
га сільсько
го ландшафту: лугів, полів і частково лісу.
Дещо пізніше за цим зразком був створений
музей в Шотландії. подібна організація музею
просто неба значно випередила концепції і під
ходи до організації музеїв «in situ», які пізніше
отримали розвиток по всьому світу (наприклад,
в угорщині, село Холлоко). Тут, мабуть, упер
ше в такому великому масштабі була реалізо
вана ідея змішаного типу музею, коли на одній
території об’єднуються існуючі будівлі з їх меш
канцями і споруди, що перевозяться з різних
місць, представляють історико-культурну цін
ність, які стають складовою частиною усього
політичні пристрасті та зміни в політичній
системі помітним чином позначалися на появі
і розвитку або стагнації або закритті музеїв. Не
були виключенням і музеї даного типу. Так, в
р. в Німеччині був підготовлений проект
створення музею просто неба, який повинен
був розміститися в Берліні і який мав стати
своєрідним подарунком фюреру до 45-річчя.
Ідея так і залишилася в проекті, відомо, що
передбачалися перевезення і демонстрація на
території музею по однієї типової сільської са
Активізація створення музеїв просто неба
була відображена в діяльності Міжнародної
ради музеїв (ІСОМ
— international council of
Museums). На першої конференції в парижі,
що відбулася практично відразу після закін
чення Другої світової війни (у 1948
р.) заслу
ховували доповідь, присвячену музеям просто
неба. проблеми їх розвитку розглядалися і на
Генеральній конференції ІКОМ, що відбулася
липня 1956
р. в Женеві. Діяльність музеїв
отримала високу оцінку, була визнана необ
хідність організації спеціальної наукової кон
ференції для обговорення проблем розвитку
музеїв цього типу. Через рік ця конференція
відбулася в Копенгагені і в Стокгольмі, де зус
трілися представники 13
держав (в основному
західноєвропейських). Конференція прийняла
Декларацію, в якій були сформульовані цілі
музею просто неба, дана його наукова дефініція
у 1953
р. в Бельгії (Бокрийк) був відкритий
фламандський музей під відкритим небом. І в
його основі і створенні організатори скориста
лися іконографією XVi
ст., у тому числі карти
нами пітера Брейгеля. Старовинні зображення
послужили основою для реконструкції зовніш
нього вигляду перевезених в музей будівель.
Спочатку, як і у багатьох країнах, зберігалася
тільки сільська дерев’яна архітектура з різних
регіонів Фландрії. пізніше на території музею
з’явився міський сектор, відновлений з переве
зених історичних житлових споруд XV—XVi
Антверпена, а також копії історичних будівель
міста, які були знесені у зв’язку з модернізацією
міського середовища. Але використання таких
споруд виявилося досить складним, оскільки
не був вирішений концептуальний рівень поя
ви такої забудови в музеї. використання лише
у комерційних цілях пам’яток або відтворених
об’єктів, їх презентація в музеї, розташованому
недалеко від унікального старого Антверпена,
який і так відвідує велика кількість туристів,
виявилися справою нерентабельною і склад
ною. Ставилося питання про продаж або пере
дачу в оренду цих споруд, що знаходяться на
балансі музею і вимагають ремонту і постійної
підтримки. Цей приклад лише показує, що мод
ні течії і напрями в музейній діяльності чинять
не завжди позитивний вплив на його розвиток
До групи найбільш примітних музеїв, ство
рених в даний період, слід також віднести му
зеї в північній Ірландії. Одним з них був музей
Рішення про його створення було прийняте
парламентом в 1958
р., і з самого початку робо
ти музею його управління здійснюється Радою
опікунів. На відведеній під музей території не
подалік від міста увага спочатку була зосеред
жена на сільській культурі і способі життя, що
проявлялося у відповідному наборі пам’яток і
колекцій музею. Намагаючись показати реміс
ничу діяльність у минулому, в музеї налагоди
ли виготовлення лопат; підковування коней
та ковальську справу; ткацьке виробництво,
зокрема виготовлення скатертин. Розвиваючи
цей принцип, музей прагнув достовірно пока
зати як споруду, так і той вид діяльності, який
Ферма, яка розташована в оточенні полів і
лугів, викликає більший інтерес у відвідувачів,
Башкатов Ю.Ю.,
Терпиловський №.В.
До історії скансенів у Європі
ніж та, яка відновлена в парковому середови
щі. у поєднанні зі звуками та запахами, при
повному оснащенні інструментами і інвента
рем, така експозиція не вимагає багатослівного
пояснення або додаткової дидактичної допомо
ги. На музейних фермах розводять породистих
тварин, яких потім продають або демонструють
на виставках. Іноді проводять змагання по
оранці землі на конях, використовуючи тра
диційні методи землеробства початку XiX
Такий вид діяльності, орієнтований головним
чином на міських жителів, не знайомих з якою-
небудь технологією обробки землі, демонструє
неформальний підхід до освіті відвідувачів
музею, діяльному показу специфіки культури
Цікавим фактом в розвитку музею стало його
розширення в 1989
р. за рахунок включення
житлових будинків міського району, який став
експозиційним майданчиком музею. Тут роз
ташовано багато пам’яток різного часу будів
ництва, що викликають інтерес, як у місцевих
жителів, так і туристів. Для усіх місцевих відві
дувачів музей грає і важливу примиренську
роль, роблячи це найменш формальним чином.
при розширенні території музею з включен
ням житлових і різних громадських будівель,
з урахуванням сучасного політичного життя в
північній Ірландії ставилося завдання рішен
ня багатьох соціально-культурних і релігійних
проблем. Наприклад, колекція експонованих
будівель включає до свого складу храми трь
ох конфесій: римо-католицької, англіканської
та кальвіністської. Музей постійно залучений
в рішення сучасних завдань країни наявни
ми у нього засобами, використовуючи як влас
ну територію з колекціями просто неба, так і
пам’ятки в структурі міста. постійно організо
вуються різні виставки, інформаційні і освітні
Серед музеїв, створених в європейських
країнах до кінця 1958
р., переважали невеликі
локальні музеї, які будувалися безпосередньо
в селах або в малих містах самими жителя
ми, при певній підтримці місцевої влади. Ха
рактерним прикладом можуть служити музеї
Ісландії, де ідея формування системи малих
скансенів обговорювалася ще в передвоєнні
роки. Як правило, невеликі музеї створювали
ся на основі історичних садиб XVi
ст., які пе
реходили у власність держави, а потім в них і
навколо них створювалася музейна зона. пер
ший музей такого типу виник в 1943
р., інші
пізніше. Єдиним великим музеєм просто неба в
Ісландії є скансен в Рейк’явіку. Основою цього
музею послужила садиба, історія якої ведеться
з 1466
р. у 1948
р. її покинули мешканці, і в
р. вона була перетворена на музей. Навко
ло садиби згодом були встановлені ще 23
Таким чином, до завершення другого етапу
розвитку цього типу музейних установ в Європі
було створено значне число музеїв, особливо в
Швеції, Норвегії, Фінляндії. важливо, що саме
в цей час були створені музеї просто неба в тих
країнах, де їх раніше не було (у Австрії, Бельгії,
Болгарії та ін.). у післявоєнні роки сформува
лися цілий ряд музеїв, в яких активно розроб
лялись і перевірялись нові методи консервації
пам’яток, нові напрями наукових досліджень,
Сучасний етап розвитку музеїв просто неба
відмічений кількісним зростанням та поши
ренням по усій території Європи. Зусиллями
Асоціації європейських музеїв під відкритим
небом впроваджуються нові принципи ство
рення і функціонування цього типу музеїв, у
виробленні яких важлива роль належить кон
у Німеччині багато із створених в останні де
сятиліття музеїв, кожен з яких можна постави
ти в ряд кращих музеїв Європи, відомі як мето
дичні і дослідницькі центри, наукові публікації
яких користуються повагою далеко за межами
країни. Особливістю ряду німецьких музеїв
стала орієнтація їх експозицій на демонстрацію
пам’яток науки і техніки XiX
— початку XX
багато з яких перебувають в робочому стані. Такі
музеї або частини їх колекцій стали називати
«технічними» (чи промисловими). у одному з
них експонується унікальна трансформаторна
станція 1912
р. у музеї, відкритому в 1975
р. в
тоді ще Західному Берліні, основна експозиція
будується навколо археологічних розкопок по
селення, що датується 1200—1220
рр. Тут була
проведена реконструкція села, забудованого
садибами, що складаються з великої кількості
житлових і господарських будівель. у музеї ек
спонуються численні археологічні знахідки, у
тому числі знаряддя праці, одяг, прикраси, за
Говорячи про археологічні розкопки, слід
згадати і відомий підземний музей у вели
кобританії в місті Йорк. Цей музей, що цілком
Грунтується на результатах розкопок, перетво
рений на центр місцевої історичної культури.
Експозиція житлових будівель основана на
фундаментах, які були виявлені під час су
часного будівництва в центрі міста. Основна
концепція будується на ідеї зворотного відлі
ку часу: відвідувач, рухаючись в тунелях на
невеликих вагонетках, потрапляє в «минуле».
Доходячи до історичного часу розкопок, він пе
ресувається по «живій» вулиці рибальського по
селення, де штучним чином відновлено життя:
манекени жителів демонструють різні ремісни
чі групи. Тут і теслярі, і ковалі, і рибалки з уло
вом. Жінки готують їжу і годують дітей. Шум,
розмови людей, запах моря і риби, крик чайок і
— усе це є реальною театральною кар
тину минулого життя, яке достовірно реконс
труйоване на матеріалах розкопок та історич
них джерелах, що представлені за допомогою
нових творчих музейних і виставкових рішень.
Терпиловський №.В.
відвідувачі можуть ознайомитися з процесом
розкопок, що проводяться на цьому місці, а та
кож побачити демонстрацію голографічних ек
Такого ж типу підземний музей можна бачи
ти в Австрії в Ретці, де в середньовічному ку
пецькому місті збереглися підземні винні льо
— штольні, які проходять в різних напрямах
і не пов’язані із структурою самого міста. Дов
жина деяких з них сягає до декількох сотень
метрів. Спочатку ці штольні реально викорис
товувалися купцями, їх будувала під будинком
кожна сім’я. Сьогодні це цікавий туристичний
маршрут по підземеллю, що супроводжується
низкою музейно-виставкових, можна сказати,
театральних експозицій з дегустацією вин і їх
продажем. подібні льохи можна бачити і в уні
Концепції цих підземних музеїв орієнтовані
на розвиток туризму, що призводить у свою
чергу до розвитку або виноробства на цій тери
торії (особливо в першому випадку
— до органі
зації «винних маршрутів»), або до культурного
туризму (у другому випадку) з орієнтацією на
демонстрації пам’яток і ремесел. Таким чином,
ці музеї можна розглядати як своєрідні «реп
ліки» музеїв просто неба, що використовують
просторовий принцип демонстрації споруд і їх
деталей. вони можуть і сприяють розвитку те
риторій і їх жителів, рішенню проблем зайня
тості населення і збереженню історичних куль
у Франції довгий час не було жодного музею
просто неба, хоча ідеї їх створення виникали
ще в 1930-і
рр., але тільки в 1968
р. авторові
перших проектів Жоржу Анри Рів’єру вдалося
реалізувати свою концепцію. Це була для сво
го часу унікальна ідея екомузею
— особливій
території з пам’ятками, що знаходяться на
ній, і людьми, котрі проживають на ній. Кон
цепція екомузею отримала визнання в широ
ких кругах французької громадськості. про
це свідчить той факт, що з 1970 по 1986
р. тут
було створено ще 22 подібні музеї. Найпопу
лярнішим з них став «Екомузей де От-Альзас»
в унгерхаймі (верхній Рейн), відкритий для
відвідувачів в 1984
р. важлива тенденція
активна співпраця місцевого населення з му
зеями, робота добровільних помічників музею
під керівництвом невеликої групи музейних
працівників. Більшість таких музеїв викорис
товують існуючі садиби, квартали або маленькі
села (наприклад, Гордеї поблизу Авіньйона) з
метою пізнання і оскільки державна підтрим
ка діяльності музеїв повсюдно зменшується, на
перший план виходять економічні програми їх
змісту і діяльності, що у свою чергу міняє під
ходи до проектування і використання музеїв.
Концепції музеїв перетворюються від «суто му
зейної роботи» до активної культурно-масової,
що спричиняє за собою зміну музейного про
стору. Музей залишаючись установою освітнь
ою і виховною, міняє свою спрямованість у бік
реалізації більш діяльного підходу і залучення
населення різних соціальних груп у свою орбі
ту. Чимало подібних музеїв стає культурними
і освітніми центрами, де музейна діяльність
охоплює лише частину їх загальної програми
Як окремий напрямок розвитку скансенів
виділяється відтворення об’єктів та побуту за
археологічними даними. він тісно пов’язаний
з експериментальною археологією. у 1976
було скликано i
Міжнародний конгрес з про
блем експериментальної археології, через два
— другий, в 1980
— третій, що відбувся
в Лондоні. у 1990
р. утворено Європейську асо
ціацію по сприянню та розвитку експеримен
тальної археології яка проводить регулярні
семінари та конференції. Окремо можна виді
лити 1993 рік коли відбулись одразу Міжна
родний колоквіум «Реконструйовані поселення
в Європі» (Бельгія) та Міжнародний симпозіум
з проблем створення «археопарків» «Інтерпре
тація минулого: презентація археологічних
поселень відвідувачам» (Ізраїль). За резуль
татами цих наукових зібрань було розроблено
концепції сучасних археологічних скансенів.
Їх поділено на два головних підтипи: архео
логічні скансени-«діснейленди» та археологіч
ні «діснейленди». Цей поділ обумовлений як
типом пам’яток, так і науковим та просвітни
цьким навантаженням яке несе конкретний
«археопарк». перша група може створюватись
на місцях де автентичні пам’ятки зберігають
ся in situ, а до них додаються реконструйо
вані об’єкти, в яких демонструються ремесла,
спосіб життя та господарство. До другої групи
можуть бути віднесені скансени утворені в міс
цях де збереження об’єктів in situ неможливо,
але природні умови дозволяють оголосити цю
місцевість природно-археолгічним заповідни
ком. До його складу можуть входити відтворені
за археологічними даними об’єкти, ремісничі
майстерні, театри реконструкції [Кепін, 2005,
Однак роботи з відтворення археологічних
об’єктів розпочалися більш ніж на 50
раніше. Так, у 1922
р. на берегах Боденського
озера в Швейцарії з’явились відновлені в пер
винному вигляді поселення кам’яної та бронзо
вої доби з будинками на палях. Зараз це чудо
вий музей просто неба який відвідують щорічно
Ще далі по цьому шляху пішли польські ек
спериментатори, що досліджували городище
доби раннього заліза в Біскупіні, неподалік
від познані (польща). Городище виникло у
рр. Viii
ст. до н.
е. на острові площею
біля двох гектарів посеред озера і проіснувало
близько 150
років. воно припинило своє існу
вання в результаті підйому рівня води. Завдя
ки консервуючій дії озерного мулу збереглися
не тільки нижні частини дерев’яних споруд,
Башкатов Ю.Ю.,
Терпиловський №.В.
До історії скансенів у Європі
але й безліч предметів органічного походжен
ня. Це дало можливість відновити частину го
родища в первинному вигляді. Більш того, з
р. польські археологи почали імітувати і
досліджувати в Біскупіні різні старовинні ре
месла і технології
— обробляти дерево і кістку,
відливати бронзові вироби, обробляти землю,
навіть готувати їжу і жити у відновлених бу
динках. А у 1939
р. одинадцять учасників екс
перименту, озброєних глиняними кулями і щи
тами, спробували на трьох човнах штурмувати
реконструйовану частину оборонної стіни. Три
захисники, укриті за стіною, за декілька хви
лин, за допомогою таких же куль, примусили
серпня 1956
р. біскупінські експеримен
татори вперше в світовій практиці провели
спалювання моделі стародавнього будинку.
Будинок був побудований точно за планом його
стародавнього прообразу, в його інтер’єрі по
міщені були точні копії стародавніх предметів
і їжа. пожежа була знята на кіноплівку аж до
згасання, а попелище залишене незайманим
для майбутніх археологів. Експериментатори
планують таким шляхом отримати відповіді
на питання про те, які сліди залишають певні
у 1964
р. в Лейрі (Данія) було побудовано
експериментальне село, яке живе за зразком
побуту епохи раннього заліза (рис.
2). воно
оточене невеликими, примітивно обробленими
ділянками полів, огорожами з худобою, виведе
ною шляхом зворотного схрещування у вигляді,
що приблизно відповідав тваринам тієї епохи.
у поселення приїжджають студенти, школярі
з своїми батьками і, керуючись вказівками ар
хеологів, живуть побутом предків, віддалених
від них багатьма тисячоліттями. подібні експе
рименти незабаром стали проводити і в інших
у 1982—1984
рр. проводились роботи з ре
конструкції житлових і господарських споруд
стародавніх слов’ян в Чехословаччині на посе
ленні Бржезно. Там були реконструйовані спо
руди каркасно-плетневої і каркасно-стовпової
конструкцій, широко представлені також на
поселеннях ранніх слов’ян на території украї
Більшість найбільш значущих та відомих
музеїв під відкритим небом україна успадку
вала з Радянських часів. До найбільш відомих
можна віднести Музей народної архітектури
та побуту україни «пирогів» в Києві. він був
заснований 6
лютого 1969
р. Цьому передува
Терпиловський №.В.
ли громадські ініціативи, зокрема, публікація
відкритого листа про створення музею народ
ної культури в Києві від 14
серпня 1965
р. в га
зеті «Літературна україна». урядова програма
була розроблена дослідниками народної архі
тектури і етнографії. Колектив музею виконав
експедиційно-пошукову роботу із створення ар
хітектурних і художньо-побутових фондів і екс
На площі музею зосереджено 275 архітек
турних експонатів народного будівництва
ст. Садиби з сільськими будинка
ми і господарськими будівлями сформовані
з документальною достовірністю і згруповані
відповідно до особливостей планування посе
лень того або іншого історико-етнографічного
і географічного регіону. у музей також були
перевезені дерев’яні церкви, вітряки та інші
у фондах музею зберігається більше 70
предметів побуту, витворів народного мистец
тва, знарядь праці. Найцікавішими в експози
у музеї зібрана величезна колекція народно
го одягу, меблів, дерев’яного і глиняного посу
ду, чоловічого і жіночого одягу, одна з кращих
Не менш важливим є створений завдяки
зусиллями М.І.
Сікорського в 1979
р. переяс
лав-Хмельницький державний історико-куль
турний заповідник
який з 1999
р. отримав
Національного історико-етнографіч
ного заповідника «переяслав» у місті переяс
лав-Хмельницький. До його складу входять
пам’ятка історії і архітектури українського
народу, 25 тематичних музеїв, у фондах яких
зберігається величезна кількість експонатів,
що мають світове значення (рис.
4). Це 11 цер
ковних споруд, 16 вітряних млинів, колекція
давньої кам’яної скульптури та поховальних
споруд діб міді та бронзи (69
одиниць). пред
ставлена колекція знахідок трипільської куль
тури, скіфського часу, черняхівської культури,
знахідки з території давнього переяслава. у
музеях зберігається цікава колекція козацько
го часу, яка включає: одяг, керамічні вироби,
військове спорядження та зброю XV—XViii
одиниць), ікони XViii—XX
ст. (1400
ниць), велику колекцію друкарських видань
одиниць), етнографічні колекції: ук
раїнських рушників (4000
одиниць), українсь
кого народного одягу (10000
одиниць), знарядь
праці (8000
одиниць), музичних інструментів,
«Закарпатський музей народної архітектури
та побуту»
— музей просто неба в місті ужго
род (україна), складається з архітектурних
пам’яток старовинного закарпатського села і
Башкатов Ю.Ю.,
Терпиловський №.В.
До історії скансенів у Європі
зразків прадавніх і найбільш поширених видів
народного прикладного мистецтва. він почав
створюватися у 1965
р., а відкритий для відві
дувачів з червня 1970
р. займає площу 4 га,
розташований поблизу території ужгородсько
го замку. у музеї представлені зразки житла
і садиб закарпатців низовинних районів (ру
синів-долинян, румун і угорців), а також горян
(бойків і гуцулів). у музеї просто неба розміще
но сім садиб, шість житлових будівель, церква,
дзвіниця, школа, кузня, млин, корчма. у музеї
«Шевченківський гай»
— музей просто неба у
Львові. Офіційна назва
— Музей народної ар
хітектури і побуту «Шевченківський гай». він
розташований на лісистих пагорбах Розточчя
(продовження подільської височини), побли
зу парку «високий Замок», на території ланд
шафтного парку «Знесення» і був відкритий у
р. Його територія в 60 га умовно розділена
на шість етнографічних зон: бойківську, лем
ківську, гуцульську, буковинську, подільську,
волино-подільску. На території «Шевченківсь
кого гаю» знаходиться більше 120
пам’яток ар
хітектури із західних областей україни, серед
них шість церков. Найстаріший експонат
— се
лянська хата 1749
р. Є також кузня, школа,
лісопильня, сукновальня, водяний та вітряний
млини. Цінними експонатами є сільська сади
ба з будинком 1812
р. та стайнею 1903
р. з села
Либохори Турківського району, бойківська хата
р. з села Тухолька, Сколівського райо
ну. Шедевр народної архітектури
— дерев’яна
церква 1763
р. з села Кривки Турківського
— пам’ятка національного значення. у
діючій експозиції зберігається більше 20
предметів побуту і народної творчості. Музей
вдало об’єднує ландшафт з пагорбів, відновле
ну рослинність Карпат і дбайливо перенесені
історичні будівлі з різних регіонів Західної ук
відкриті та побудовані в україні за остан
ні роки скансени мають комерційну направ
леність і здебільшого пов’язані з історією
— початку ХХ
ст. До них можна віднести
«Мамаєву слободу» в Києві, «Хутір пана Савки»
в Лютежі, козацький курінь в Григоро-Брига
дирівці, етнографічний комплекс «українсь
ке село» в с.
Бузова під Києвом. Зменшеною
копією стародавнього Києва має стати парк
«Київська Русь» в с.
Копачів під Києвом. Були
спроби відтворити за матеріалами трипільської
та черняхівської культур «археодром» під се
лом Ржищів на Київщині та трипільські будів
лі в с.
Тальне (Черкаська обл.). Частково було
реконструйовано кілька будівель Viii—Х
ст. на
проект створення на півострові Барбара
скансену цілком вкладається в європейське
бачення другого типу «археопарків»
— архео
логічних «діснейлендів». в наявності відокрем
лена територія яка може бути прив’язана до
міських інфраструктур (шляхи, готелі та ін.).
За багаторічну роботу археологічних експеди
цій накопичено цікаві матеріали які можуть
стати основою для реконструкцій жител, побу
ту, господарства різних епох. Для виконання
цього плану необхідно створення творчої групи
Терпиловський №.В.
з археологів, музейних працівників та архітек
торів, які б користуючись європейським досві
дом могли створити унікальний на сьогодні
Європейські музеї просто неба демонструють
сьогодні велику різноманітність. Це багато в
чому обумовлено тим, що вони мають значно
більше можливостей в сучасному інформацій
ному просторі, оскільки охоплюють не лише
окремі пам’ятки зі своєю експозицією, але і
просторове середовище, яке здатне перетворю
ватися залежно від проектних рішень вчених,
архітекторів та музейників. Музейні ремісничі
майстерні представляють зразки своїх виробів
для наслідування і реального користування. у
сфері шкільної та вищої освіти музеї пропону
ють свої території як майданчики для прове
дення уроків історії із можливим залученням
театралізованих вистав. вивчаються пам’ятки
і їх оточення, культурні ландшафти і традиції
місцевих жителів (обряди, приготування їжі,
одяг, пісенна творчість та ін.). Такі музеї ста
ють не тільки центрами туризму для сільських
і міських територій, але й інформаційними
осередками, де можна працювати при необхід
ності на комп’ютері, користуватися бібліотекою
і т.
п. Таким чином, можна стверджувати, що
за скансенами, при правильній організації,
професійному підході і умілому
Музеєфікація об’єктів археологічної спад
прыжок в прошлое: экспе
римент раскрывает тайну древних эпох.
— М., 1988.
. Музеи под открытым небом Европы
// Об
Музеям под открытым небом
лет //
На пути к музею XXi
века. Музеи-заповед
pleinerova
i.
Zivot ve staroskovanske vesnici z pohledu
cheologickych experimentu v brezne u Loun
// a
ma
nach okresni knihovny v Lounech.
— 1985.
— Р.
3—25.
Статья посвящена истории скансенов в Европе,
насчитывающей уже 120
лет. Рассмотрена как исто
рия развития идей по созданию музеев под открытым
небом, так и отдельных комплексов (их экспонатов,
развитию). Отдельно освещены вопросы реконструк
ций по археологическим данным. Также в статье
кратко описаны основные скансены украины, сов
ременное развитие данной идеи в нашей стране и
возможности создания археопарка в г.
The article is sancti�ed to history of scansens in
europe, already counting 120
years. both history of
development of ideas is considered on creation of mu
seums under open-skies and separate complexes (their
exhibits, development). The questions of reconstruc
tions from archaeological data are separately lighted
up. also in the article the basic are brieЯy described
scansens ukraine, modern development of this idea in
our country and possibility of creation of archaeopark

Навесні 2009
р. під час експертизи земельної
ділянки виявлено багатошарову (мезоліт
— піз
нє середньовіччя) стоянку Романків
3 [перевер
зєв, Сорокун, пічкур та ін., в друці]
поселення
розташоване за 20
км південніше Києва у пра
вобережній заплаві Дніпра, на східному березі
болота Клопотовське, яке за неолітичної доби,
скоріше за все, було однією з дніпровських
проток. влітку того ж року проведено науко
во-рятівні археологічні розкопки поселення на
площі 48
. Крім того закладено два шурфи:
× 2
м і 1
× 1
м. Таким чином, загальна дослід
жена площа складає 53
. під час досліджень
світлий супісок з темними прожилками (до
темний супісок зі значними включеннями
світло-жовтий (до білого) супісок, в верхній
частині з темними прожилками. Материк
у світло- і темно-сірому супісках знайде
но поодинокі фрагменти ранньослов’янської і
пізньосередньовічної кераміки. Основна кіль
кість матеріалу доби бронзи і пізньотрипільсь
кого часу знаходилася у темно-сірому і світло
му супіску, а також частково у темному супіску.
Неолітичні знахідки були сконцентровані у
нижній частині світлого і темного супісків і в
білому супіску. у білому супіску знайдено і по
одинокі матеріали, що зараховані до таценки-
при дослідженні кв.
в—Е
— 1—5 у світло-
жовтому супіску виявлено систему стовпових
ям і ямок діаметром від 5 до 50
см і глибиною до
20
см, що утворюють овал довгими сторонами ви
тягнутий вздовж берега розміром приблизно 2
3,5
м. у межах об’єкта і по його периметру було
виявлено значну кількість згорілої деревини
(стовпів) товщиною 5—15
см, рештки якої заля
гали на рівні зафіксованого впуску ям (рис.
1).
Загалом конструкція має 8
стовпових ям по
овальному контуру. у перетині ями досить пря
мі, це є свідченням того, що основні несучі жер
дини було встановлено горизонтально і будів
ля мала перекриття. Східна стінка утворена
з поставлених у лінію 3
жердин. північна та
південна стінки мають найглибші ями, що пев
но позначають розміщення основних елементів
які тримали конструкцію по осі. З західної сто
рони між двома жердинами простежено прохід
розміром дещо більше 1
м. Східна та західна
стінки знаходяться паралельно одна до одної.
усередині будівлі помітно кілька ямок, що пев
но слугували опорою даху. На відстані 1,5
м на
захід від будівлі зафіксовано вогнище. З боку
берега, можливо, знаходився паркан, проте за
фіксоване розташування горілих жердин може
Цікавою групою об’єктів є неглибокі конічні
ямки (до 10
см глибиною). Основна їх концент
Переверзєв С.В.,
Сорокун
Неолітичні наземні конструкції поселень №оманків
1 та №оманків
рація розташована компактно у трьох місцях.
у першому випадку це по правий бік з входу до
будівлі (там же було виявлено єдиний фрагмент
миски і кістяний штамп). у другому
— на від
стані 1
м перед входом (також з правого боку).
у третьому
— з лівого боку перед входом, нав
коло вогнища. Особливості розташування цих
об’єктів, їх форма та розмір дають можливість
припустити, що вони є місцями для зберігання
горщиків. Якщо їх розташування навколо вог
нища зрозуміле, то розміщення у правій час
тині будівлі може вказувати на жіночу частину
планіграфічно місце розташування будівлі
фіксується значним зменшенням концентрації
Романків
3, 2009; рештки горілої наземної конструкції:
— прокал,
— горіла деревина,
— яма;
Переверзєв С.В.,
Сорокун
Неолітичні наземні конструкції поселень №оманків
1 та №оманків
Були зроблені попередні висновки, що виявле
ний об’єкт є залишком згорілої наземної недовго
тривалої, напевно, житлової літньої будівлі.
подібної форми та розмірів два об’єкти ви
явлено на протилежному березі б.
ке на поселенні Романків
1 (рис.
4), де влітку
р. експедицією ОАСу Інституту археології
НАН україни проведено науково-рятівні архе
ологічні розкопки раніше відомої неолітичної
пам’ятки Романків
1 [Телегин, 1995, с.
Стоянка Романків
1 була виявлена Д.Я.
легіним у 1984
р. під час будівництва дороги
Київ—Обухів. Розкопана на площі 200
про
тягом 1984—1985
рр. експедицією під керів
ництвом відкривача. під час тих досліджень
зафіксовано 4
стратиграфічні і 2
шари: верхній, датований пізньотрипільським
часом (перша чверть ІІІ
тис. до н.
е.) і нижній,
неолітичний, зарахований дослідником до дру
гого етапу дніпро-донецької етнокультурної
спільноти (ІV
тис. до н.
е.). На підставі аналі
зу кераміки поселення Романків
1 Д.Я.
легіним, окрім відомих дніпро-донецького та
струмільсько-гастятинського типів кераміки,
було виділено романківський тип, що, на дум
ку дослідника, тяжіє до неоліту волині [Теле
улітку 2009
р. стоянка Романків
1 дослідже
на на площі 332
. під час досліджень квад
ратів З—М
— 1—4 у білому піску зафіксовано
значну кількість стовпових ямок і ям діамет
ром від 5 до 20
см. вони були належним чином
Романків
3, 2009; стратиграфія пам’ятки:
— горіла деревина,
— зольне заповнення,
— рушений
— світло-сірий супісок,
— темно-сірий супісок,
— світла супісь з темними прожилками,
— тем
Переверзєв С.В.,
Сорокун
Неолітичні наземні конструкції поселень №оманків
1 та №оманків
Будівля №
. Овальна площадка розміром
× 2
м, що має додаткове внутрішнє коло
× 2
м. північна сторона пошкоджена сучас
ною ямою. утворена щонайменше з 14
Найбільші ямки знаходяться з тильного боку.
Близько 10
менших ямок зафіксовано в цент
ральній частині (підпорка даху?). Східна стін
ка утворена з 5
поставлених в ряд жердин.
Західна стінка паралельні східній і утворена з
жердин. З північного боку будівля частково
пошкоджена пізнім перекопом, а в західній
частині обмежена дорожнім насипом. Конічні
ямки розміщені в центральній частині. За при
значенням будівля могла використовуватись
як і аналогічна конструкція, виявлена на посе
Будівля №
. Конструкція розмішена пара
лельно першій і прилягає до неї зі східної сто
Романків
3, 2009; план розкопу з позначеннями знахідок неолітичної кераміки:
— межа назем
ної конструкції,
— неолітична кераміка,
— концентрація розвалу,
— фрагмент кераміки з отвором,
Переверзєв С.В.,
Сорокун
Неолітичні наземні конструкції поселень №оманків
1 та №оманків
рони. Має овальну форму утворену з 6
ямок
глибиною до 30
см, та 3
глибиною до 10
см. Най
більші ями знаходяться з західного (тильного)
боку. відстань між ямами зі східного боку стано
вить 1,7
м. по центру будівлі виявлено велику
яму розмірами 1,9
× 1,0
× 0,6
м. Дрібні конусні
ямки простежено по всій площі за винятком вхо
ду. Найбільша їх концентрація з правого боку
від входу (вдвічі більше, ніж з лівого). подібним
до житла з Романківи
3 є те, що найбільші ями
розташовані по осі конструкції у південній і пів
нічній частинах. всередині помітні 7
ямок, що,
певно слугували для опори даху. Загальні роз
міри складають 3,4
× 2,2
м. вхід знаходився зі
Романків
1, 2009; рештки двох наземних конструкцій:
— пошкоджені ділянки;
див.
Переверзєв С.В.,
Сорокун
Неолітичні наземні конструкції поселень №оманків
1 та №оманків
сходу в сторону болота. Напевно, використову
валася як господарче приміщення, наприклад,
для зберігання запасів (рис.
4).
Аналогічно до житла з Романкова
3, вогнищ
всередині будівель не виявлено, проте значна
їх кількість зафіксована попереду, ближче до
води. Так само, перед входом починалася біль
ша насиченість матеріалом і знахідки компак
тно розміщених розвалів керамічного посуду
Зафіксовані конструкції нетипові для ре
гіону, проте їх достовірність підтверджується
отриманими розрізами, а планіграфічні ро
боти показали певну систему їх розташуван
ня. побічним підтвердженням достовірності
об’єктів є повна відсутність кротовин на суміж
них квадратах розкопу і майже повна відсут
На жаль, нами не виявлені жит
лові зони поселень Романків
1 і 3. Цей
факт може бути пояснений кількома
причинами. На території стоянки Ро
1 у 1980-ті
рр. йшло будівниц
тво дороги; під час цього будівництва
саме й було втрачено значну площу
поселення. Ця місцевість також увесь
час змінювалась під впливом антро
погенних факторів протягом останніх
років. Саме там могла бути розташо
вана житлова зона поселення. проте
не можна не припускати існування
пальових жител. у такому випадку
його залишки, можливо, треба шу
кати на північний схід від стоянки в
Клопотовське. відсутність жител на
поселенні Романків
3 беззаперечно
пов’язане з незначною площею розко
пу. Добра збереженість культурного
шару на обох поселеннях, який ближ
че до берега перекривається торфами,
дає підстави припускати, що подаль
ші дослідження пам’яток дозволять
Характер крем’яного і керамічного
комплексів неолітичного шару поселень Ро
1 і 3 дозволяють зарахувати їх до києво-
черкаського варіанту дніпро-донецької куль
турно-історичної області. За періодизацією
Телегіна вигляд крем’яного комплексу по
селення цілком відповідає розвиненому періо
ду києво-черкаської культури дніпро-донець
кої культурно-історичної області, або другий
період за Н.С.
Котовою [Котова, 2002, с.
33]. Це
підтвердили і радіокарбонні дати, отримані в
Київській лабораторії за зразками кераміки
зі значною домішкою органіки з поселення
1, відібрані з різних груп. Отримані
дати (4810
± 110
вР, 4970
± 120
вР) показали
час функціонування стоянки на межі 5
— 4
до н.
е. (4350—3400
— за Н.С.
Котовою час
існування 2
періоду києво-черкаської культу
Романків
1, 2009:
— кераміч
ні вироби, знайдені в межах конструк
1 (кв.
— 1—4),
— керамічні
вироби, знайдені в межах конструкції
Переверзєв С.В.,
Сорокун
Неолітичні наземні конструкції поселень №оманків
1 та №оманків
Неолитизация украины.
— Луганск,
Дослідження неолі
тичної стоянки Романків
1 на Київщині
// Кам’яна
Неолітична стоянка Романків
3 та її
// Кам’яна доба україни.
— 2011.
Неолитическая кераміка Романковс
кого типа в Киевском поднепровье
// РА.
— 1995.
Неолитическое поселение Романков
3 открыто
весной—осенью 2009
г. и исследовано на площади
. Также проведены раскопки ранее исследо
ванного неолитического поселения Романков
1 на
площади 332
. памятники расположены в 20
южнее Киева в правобережной пойме Днепра на
восточном и западном берегах болота Клопотовское,
которое в неолитическое время, скорее всего, было
одним из днепровских проток. во время раскопок на
поселении Романков
3 в материковом песке выяв
лена система ям и сгоревших деревянных столбов,
интерпретированных авторами как наземная не
долговременная, вероятно летняя, постройка. при
раскопках поселения Романков
1 выявлено 2
гичных по форме и размерам объекта, 1 из которых
возможно является хозяйственной постройкой. Ана
логий в регионе обнаружено и исследовано не было.
предварительно памятники причислены к разви
тому по Д.Я.
Телегину (второму по Н.С.
этапу киево-черкасской культуры днепро-донецкой
культурно-исторической области, что подтвердили
радиокарбонные даты, полученные в Киевской ла
The neolithic settlement romankiv
3 was found in
spring 2009 and was investigated on the area of 53
during spring—autumn of the same year. also the
earlier known neolithic settlement romankiv
1, which
was investigated before, was excavated on the area
. both sites are situated 20
km on the south from
Kiev in the right bank of Яoodplain of dniper and lay
on the east and West banks of Klopotovskoje swamp.
This swamp, likely, during the neolithic period, could
be one of the dniper lade. during the excavation of the
3 settlement they found the system of pits
and burned wooden poles in the mainland sand. au
thors interpreted this system as a ground short-lived
building, probably summer one. during the excava
tion of romankiv
1 settlement two similar by the form
and size objects were found. one of them could be the
outbuilding. There are no similar sites in this region.
authors previously associate these sites with the de
veloped period of Kievo-cherkasskaya culrure of dni
pro-donetskaya cultural-historical area (by d.
or to the second period of Kievo-cherkasskaya culrure
of dnipro-donetskaya cultural-historical area (by
Kotova). c
testing of artifacts in Kiev laboratory

Ч
в последнее десятилетие значительно уве
личилась источниковая база по металлопро
изводству срубной общности, особенно береж
новско-маевской срубной культуры (БМСК),
в связи с активным исследованием горно-ме
таллургических памятников Картамышского
археологического микрорайона в Донбассе.
На всех составляющих его объектах
— руд
никах Червонэ озеро-І, Червонэ озеро-iV, тех
ногенном участке рудника Червонэ озеро-І,
поселениях Червонэ озеро-1 и Червонэ озеро-
— выявлены выразительные свидетельства
производственной деятельности, представля
ющие все циклы металлопроизводства. Наибо
лее массовыми находками являются орудия,
связанные с производством металла, общее
количество которых на сегодняшний день пре
вышает 900 экземпляров. С формированием
качественно новой источниковой базы, даю
щей основание для ю.М.
Бровендера говорить
о функционировании на территории Донецко
го кряжа мощного горно-металлургического
центра в эпоху поздней бронзы [Бровендер,
2005, с.
13], появилась необходимость анализа
и систематизации орудий металлопроизводс
тва в рамках отдельных культур срубной об-
Результаты изучения орудий металлопроиз
водства, происходящих из памятников Карта
мышского археологического микрорайона, сис
тематически публикуются [Килейников, 1996,
1997, 2005; панковский, 2005; Бровендер, 2006,
2007, 2008; Бровендер, Загородняя, 2007, 2009;
Загородняя, 2007]. Данная публикация посвя
щена характеристике орудийного комплекса
поселение Червонэ озеро-1 выявлено в
году совместной украинско-российской
экспедицией на участке, примыкающем к
южному и юго-западному склонам породного
отвала карьера рудника Червонэ озеро-i. Ори
ентировочно общая площадь поселения состав
ляет 10000
. С 2007 по 2010
гг. совместными
усилиями ученых Донбасского государственно
го университета, института археологии НАН
украины и воронежского государственного
университета Российской Федерации осущест
влялись его исследования [Бровендер, Загород
няя, 2007а, 2009а, 2010; Бровендер, Загород
няя, Ключнева, 2008]. Работы проводились на
двух участках, условно названных сектором
расположенным в районе южного склона по
родного отвала, и сектором
— в районе юго-
западного. вскрытая раскопками площадь со
ставила 704
(494
и 208
соответственно).
полностью исследованы две производственные
постройки (постройка
1 в секторе
Б и построй
2 в секторе
А), и частично постройка
3 (сек
А). в их заполнении встречены каменные
и костяные орудия, литейные формы, шлаки,
ошлакованный камень, ошлакованная кера-
в целом на исследованной площади поселе
ния выявлена достаточно выразительная серия
орудий и их обломков в количестве 173
пляров. в своем большинстве они выполнены
из камня (146
экз.), незначительная коллек
— из кости (22
экз.) и глины (5
экз.). все
орудия были изучены трасологически с исполь
зованием микроскопа МБС-10 при максималь
ном увеличении Ч98, поверхности отдельных
— металлографического микроскопа
«olympus» с модулем ДиК (дифферинциаль
ного-интерференционного контраста) со значи
тельными увеличениями (Ч100, Ч200, Ч500).
На основе технико-морфологических особен
ностей изделий, макро- и микропризнаков сра
ботанности их рабочих поверхностей, а также
применения опыта экспериментального моде
лирования с целью идентификации следов из
носа были выделены четыре функциональные
группы орудий, соответствующие конкретному
технологическому циклу металлопроизводс
— горнодобывающему, горно-обогатитель
ному, металлообрабатывающему. в пределах
каждой из выделенных групп обозначены кон
кретные типы инструментов, задействованные
в качестве сырья для изготовления
из камня
использовались породы преимущес
твенно местного происхождения
— медистый
и кварцитовидный песчаник. Функционально
определены 114
изделий. представлены они
тремя группами
— горнодобывающей, гор
но-обогатительной и металлообрабатываю-
Группа горнодобывающих орудий на поселе
нии Червонэ озеро-1 немногочисленна (18
в ней представлены функциональные типы
мотыг, кайл, молотов. все орудия данной груп
пы изготовлены из кварцитовидного песча-
Мотыги (4
экз.) весом 1—1,5
кг, имеют под
трапециевидную форму с широким рабочим
лезвием, в профиле
— скошенным на одну
сторону (рис.
). Микрокартина износа ра
бочей поверхности характеризуется двусторон
ним ее изнашиванием, выраженным заглажен
ностью выступающих участков. На передней и
задней сторонах лезвийной части фиксируются
мелкие сколы. Орудия использовались в руко
яти, на что указывают изготовленные пикета
жем желобки для ремней крепления на боко
вых гранях и уплощенная площадка для упора
рукояти, так, что лезвие мотыги располагалось
перпендикулярно к ее оси. Данный тип ору
дия применялся при вскрышных землекоп
ных работах на рудниках [Килейников, 1996,
Кайла (5
экз.) весом до 2
кг, изготовлены
из крупнозернистого кварцитовидного песча
ника, имеют уплощенно-клиновидную форму
с узким окончанием лезвия (рис.
). На
трех орудиях прослежены желобки для ремней
крепления рукояти. На рабочих поверхностях
фиксируются многочисленные крупные сколы.
Обушковая поверхность на орудиях, использо
вавшихся без рукояти, имеет следы пришли
фовки от контакта с рукой. присутствие выше
указанных признаков сработанности говорит
об ударном воздействии орудия по твердому
материалу, в частности рудному минералу, для
Третий функциональный тип горнодобываю
щих орудий
— молоты
— представлен 8 целы
ми изделиями и одним фрагментированным.
Массивные орудия, весом 2,2—2,9
кг, изготов
лены из серого кварцитовидного песчаника
). Молоты имеют уплощенную ши
рокую рабочую поверхность, в профиле
— клю
вовидную. Микрокартина износа выражается
в наличии глубокого микрорельефа рабочих
плоскостей и деформации зерен, свойственных
орудиям ударного воздействия о твердый ма
териал. Очевидно, молоты использовались как
в процессе горной проходки, так и для дробле
ния руды в процессе ее добычи. Наличие при
знаков соединения с рукоятью в виде желобков
для ремней крепления и опорной площадки
указывает на рукояточный способ использова
Среди каменных орудий наиболее многочис
ленной является группа
экз.). Данная группа представлена рудодро
/ рудотерочными плитами, рудодро
/ рудотерочными камнями-пестами.
изготовлены они преимущественно из медис
того песчаника, единичные изделия
— из квар
Рудодробильные / рудотерочные плиты (11
экз.) представляют собой массивные песчанико
вые изделия с характерными углублениями на
рабочей поверхности (рис.
). Орудия не
устойчивой формы
— трапециевидной, сегмен
товидной, подпрямоугольной. Типологически
их можно разделить на имеющих одну рабочую
поверхность (6
экз.) и две (5
экз.). Рабочие по
верхности отличаются наличием лунковидных
углублений диаметром 3—5
см. Микрокартина
изнашивания рабочих поверхностей указывает
на сочетание ударных и терочных операций в
ходе дробления медной руды, что выражается
в забитости, а также наличии рельефных ли
ний различных направлений и пришлифовки.
На одной из плит фиксируются окислы меди.
Рабочая поверхность остальных орудий слегка
уплощена, имеет слабо выраженные углубле
ния в центре от мелких ударов. показательно,
что аналогичные следы фиксируются и на по
верхностях экспериментальных орудий, на ко
торых дробились и растирались куски медной
Рудодробильные и рудотерочные камни-пес
ты (48
экз.) представлены изделиями разнооб
разной формы (подокруглой, подпрямоуголь
ной, трапециевидной, удлиненной), имеющими
четкую ограненность рабочих поверхностей. в
своем большинстве они изготовлены из медис
того песчаника, лишь 4
— из квар
цитовидного (рис.
). все орудия ручного
способа использования. Они имеют одну (рис.
), две (рис.
) и более рабочих повер
хностей (рис.
). при увеличении на
блюдается картина сработанности, характери
зующаяся мелкой сбитостью и сглаженностью
выступающих участков, наличием единичных
линейных следов в виде бороздок в результате
Обращают на себя внимание песты уд
линенной формы с одной торцевой рабочей
поверхностью (пяткой) (10
экз.) с визуаль
но фиксируемыми небольшими углубления
— следами от ударов (рис.
). Мик
ропризнаки выкрошенности в центре рабочей
плоскости и округлость граней также свидетель
ствуют о сочетании ударных и терочных опе-
Функциональная группа металлообрабаты
вающих каменных орудий в материалах посе
ления Червонэ озеро-1 насчитывает 37
Литейные формы (3
экз.) представлены об
ломками изделий, изготовленных из песчани
ка (рис.
). На двух фрагментах частично
прослеживаются негативы отливаемых изде
лий (возможно, негатив ушка кельта). Но пос
кольку все литейные формы фрагментирова
ны, точно установить конкретный тип изделий
Молоток (1
экз.) представлен изделием под
прямоугольной формы, изготовленным из
кварца (рис.
). Стороны изделия тщатель
но отшлифованы. имеет две противолежащие
рабочие поверхности, микрокартина износа
которых характеризуется наличием точечных
— следами от проковки ме
таллических изделий, а также наличием ме
таллического блеска. На изделии прослежива
ются признаки соединения с рукоятью в виде
Орудия металлопроизводства поселения Червонэ озеро-1:
— камень;
— керамика;
изготовленного пикетажем желобка на ребре
и углубления для упора рукояти на одной из
Наковальня (1
экз.) изготовлена из песчани
ка, представлена орудием подпрямоугольной
формы. Орудие имеет одну рабочую поверх
ность, отличающуюся глубоким микрорелье
фом и наличием многочисленных следов от
точечных ударов. последние локализуются
преимущественно в центре рабочей поверхнос
Среди группы металлообрабатывающих ору
дий выделятся функциональный тип каменных
абразивов, используемых для заточки метал
лических изделий (рис.
). их количество
составляет 32
экземпляра. Для изготовления
использовались, как правило, плитки песчани
ка различной формы толщиной 1,5—3
см. Ха
рактерной особенностью орудий данной группы
является наличие одной или двух противоле
жащих рабочих поверхностей, на которых фик
сируются следы пришлифовки, выраженные
желобчатым макрорельефом. Микрокартина
износа характеризуется общей нивелировкой
рабочих поверхностей, деформацией зерен пес
чаника. Одно изделие представлено обломком
крупной плитки песчаника толщиной 3 см, бо
ковые грани которого подправлены пикетаж
ной техникой. Размеры изделий различны: от
Среди функционально неопределенных из
делий выделяется группа так называемых
каменных дисков (17
экз.), представленных
плитками песчаника подокруглой и подоваль
ной форм (рис.
). по периметру грани
изделий грубо оббиты. признаки утилизации
отсутствуют. Одно изделие (предположительно
— в виде обломка с тщательно отшлифо
ванными верхними и боковыми гранями. Диа
метр изделий от 4 до 12
см. в настоящее время
функциональное определение каменных дис
ков затруднительно. Некоторые исследовате
ли предполагают их использование в качестве
крышек [Каргалы, 2005, с.
181; Готлиб, по
дольский, 2008, с.
62]. Этому не противоречит
находка крупного обломка каменного диска,
по периметру двух широких плоскостей кото
рого фиксируются следы нагара, на поселении
Давыдо-Никольское финала эпохи бронзы (Лу
ганская обл., раскопки 2010
г. А.С.
Кроме того, в коллекции присутствуют 8 об
ломков изделий со следами обработки и/или
утилизации, однако определить конкретный
функциональный тип по фрагментам достаточ
интересными являются находки очажных
камней (3
экз.), обнаруженных в площади рас
копа производственной постройки 2 в районе
максимального скопления свидетельств метал
лургического (шлаки, ошлакованные камни и
керамика) и металлообрабатывающего (литей
ные формы) производства (рис.
). На одной
из торцевых граней каждого изделия вырази
тельно фиксируется желобок, выполненный с
Группа костяных изделий насчитывает 22
земпляра. изготовлены они из ребер крупного
Орудия из ребер (19
экз.) (рис.
). их
особенностью является характерная сработан
ность торцевой части кости. в большинстве
случаев рабочий край скошен на одну сторо
ну, реже
— сработан симметрично. Орудия в
разной степени пропитаны медной зеленью.
их размеры: от 7,2
× 4
см и до 20,5
× 4,2
Микрокартина износа характеризуется округ
лостью и равномерной заполировкой рабоче
го края, а также наличием многочисленных
тонких линейных следов поперечного направ
ления либо под небольшим углом к краю, что
свидетельствует о его воздействии по мягкому
материалу. указанные следы позволяют нам
предположить, что орудия из ребер имеют от
ношение к окончательному этапу обогащения
— флотации, где ими производилось раз
мешивание перетертой рудной массы в кожа
Обломки орудий из расколотой вдоль труб
чатой кости (2
экз.). На одном из них просле
живаются следы резки острым металлическим
предметом. Сильная фрагментированность из
делий не дает возможности делать заключения
об их функции. Однако на некоторых гранях
изделий удалось проследить следы «шкурной»
заполировки, аналогичные следам на орудиях
Орудие из лопатки (1
экз.) (рис.
). Кость
сильно пропитана медной зеленью. вся по
верхность орудия заполирована, торцы имеют
округлые очертания. Ближе к центру изделия
на боковых гранях прослеживаются следы про
резания пазов острым предметом для привязы
вания и заполировка от трения веревки (рем
ня). Очевидно, данное орудие использовалось
в комплексе с рукоятью, скорее всего, подобно
орудиям из ребер в обогатительном процессе
На поселении Червонэ озеро-1 керамические
изделия немногочисленны и представлены
группой металлообрабатывающих орудий
литейными формами, и функционально неоп
Литейные формы (2
экз.) (рис.
) силь
но фрагментированы, поэтому определить тип
отливаемого изделия невозможно. вероятно,
одно из изделий являлось крышкой литейной
Диски (3
экз.) изготовлены из боковин леп
ных сосудов. Грани двух из них оббиты, одно
— отшлифованы. Диаметр
— от 4,8
см до
см (рис.
). Функциональное назначение
в основу функционального анализа коллек
ции орудий труда, выявленной на поселении
Червонэ озеро-1 в результате раскопок 2007—
гг., были положены технико-морфологи
ческий и экспериментально-трасологический
методы. изучение следов, связанных с добы
чей, обогащением руды и металлообработкой,
на рабочих поверхностях орудий, а также их
идентификация со следами на поверхностях
экспериментальных орудий, позволили выде
лить отдельные функциональные группы, со
— горнодобывающую, горно-обо
гатительную и металлообрабатывающую. Для
каждой группы обозначены конкретные типы
подавляющее большинство каменных ору
дий среди функционально определенных
составляют орудия, используемые в горно-
обогатительном цикле металлопроизводства
%). Горнодобывающий цикл представля
ют 15,8
% орудий, металлообрабатывающий
%. Соотношение количества орудий раз
личных функциональных групп в пределах
поселения Червонэ озеро-1, а также их сопос
тавление с аналогичными, происходящими из
других памятников Картамышского археологи
ческого микрорайона позволяет говорить о спе
циализированном характере каждого из них.
Так, отсутствие свидетельств металлообработ
ки в материалах техногенного участка рудника
Червонэ озеро-І и преобладание орудий горного
цикла над металлообрабатывающим на посе
лениях Червонэ озеро-1 и Червонэ озеро-3 сви
детельствует об изготовлении металлических
изделий в объеме, необходимом исключитель
но для внутреннего потребления их обитателей
Следует отметить, что изделия из кости яв
ляются редким явлением на поселении Черво
нэ озеро-1, в отличие от техногенного участка
рудника Червонэ озеро-i, специализацией кото
рого являлось обогащение руды, что подтверж
дается наличием отходов производственной
деятельности в виде мощного слоя перетерто
го медистого песчаника [Бровендер, Загород
няя, 2009, с.
260]. Количество орудий из ребер
в материалах техногенного участка достигает
выводы о функциональном назначе
нии орудий из кости носят предваритель
ный характер (исходя из трасологического и
контекстуального анализа) и нуждаются в
подтверждении по результатам проведения эк
спериментов. Ранее считалось, что орудия дан
ных типов использовались в качестве рудодобы
вающих копалок и совков [Килейников, 2005,
Таким образом, функциональное изучение
указанной серии орудий с позиций комплекс
ного анализа открывает реальные перспективы
для выхода на решение вопросов, связанных с
технологической и социальной организаци
ей труда носителей бережновско
— маевской
срубной культуры на территории Донецкого
горно-металлургического центра, что, в ко
нечном счете, позволит выйти на уровень ре
конструкций процесса металлопроизводства в
рамках культур и культурно-исторических общ-
Картамышский производственный
комплекс Донецкого горно-металлургического цен
тра эпохи поздней бронзы (некоторые итоги иссле
// проблеми гірничої археології: М-ли ii-го
міжнар. Картамиського польового археол. семіна
производственная постройка-2 по
селения эпохи бронзы Червонэ озеро-3
// Эпоха ме
талла восточной Европы (история исследования,
/ Археология восточноевропейской ле
Техногенный участок рудника Чер
вонэ озеро-І Картамышского археологического мик
рорайона (некоторые итоги исследований)
// пробле
ми гірничої археології: М-ли V-го Картамиського
Формально-ти
пологический анализ орудий металлопроизводства
бережновско-маевской срубной культуры (по мате
риалам памятников Картамышского археологичес
кого микрорайона)
// проблеми гірничої археології:
М-ли VІ-го міжнар. Картамиського польового архе
исследования на
Картамыше в 2007
// Археологічні дослідження
итоги раскопок техногенного учас
тка на Картамышском рудопроявлении
// Древнос
и
исследования на Картамыше в 2008 году
// Архео
логічні дослідження на Сході україни.
— 2008.
Орудия метал
лопроизводства поселения Червонэ озеро-3 Кар
тамышского археологического микрорайона
Матеріали та дослідження з археології Східної ук
Раскопки поселе
ния Червонэ озеро-1 Картамышского горно-метал
лургического комплекса эпохи бронзы
// Археологічні
дослідження на Сході україни.
— 2009а.
— С.
Раскопки посе
ления Червонэ озеро-1 Картамышского комплекса
горно-металлургических памятников эпохи бронзы
в 2010
// Археологічні дослідження на Сході ук
Каменные орудия труда поселения
Червонэ озеро-1 Картамышского археологического
микрорайона в 2007
г. (по данным трасологичес
ких исследований)
// проблемы истории и археоло
гии украины: М-лы Vi Междунар. науч. конф.
Све
— горные соору
Трасологический анализ камен
ных орудий труда с рудника Червонэ озеро
// Северо-
восточное приазовье в системе евразийских древ
ностей (энеолит
— бронзовый век): М-лы междунар.
Костяные орудия труда с рудника
Червонэ озеро Картамышского рудопроявления
пятьдесят полевых сезонов археологов воронежско
го университета.
— Археология восточноевропейс
Новые трасологические данные
об орудиях труда с памятников Картамышского ру
допроявления в подонцовье
// проблеми гірничої
археології: М-ли ii-го міжнар. Картамиського польо
Деякі результати технологічного
та функціонального аналізу кістяних знарядь Чер
воного озера-i
// проблеми гірничої археології: М-ли
ii-го міжнар. Картамиського польового археол. семі
в останнє десятиріччя у зв’язку з дослідженням
пам’яток Картамиського археологічного мікрорайону
доби пізньої бронзи в Донбасі спостерігається знач
не зростання джерельної бази з металовиробництва
бережнівсько-маївської зрубної культури (БМЗК).
Функціональний аналіз знарядь вважається одним з
актуальних питань в контексті вивчення металови
робництва. в основі вивчення колекції знарядь мета
ловиробництва поселення Червоне озеро-1
— техніко-
морфологічний та експериментально-трасологічний
методи. Спостереження слідів, пов’язаних з видобут
ком, збагаченням руди і металообробкою, на робочих
поверхнях знарядь дозволило виявити окремі фун
кціональні групи, відповідно
— гірничо-видобувну,
гірничо-збагачувальну та металообробну. Для кожної
групи характерні специфічні типи інструментів. Фун
кціональний аналіз цієї колекції розкриває важливі
аспекти давньої технології та соціальної організації
носіїв БМЗК, що у підсумку дозволяє вийти на рівень
реконструкцій процесу металовиробництва в рамках
окремих культур і культурно-історичних спільнот.
in recent 10 years great increase of metal produc
tion sources of berezhnovka-Mayevka Timber-grave
culture is observed in connection with investigation of
Kartamysh archaeological district of the Late bronze
age in donbass. functional analysis of tools is con
sidered to be one of the topical directions in context of
metal production studying. research of metal produc
tion tools of settlement chervone ozero-1 is based on
morphological, traceological and experimental meth
ods. The observation of traces on surfaces of these tools
has allowed identifying different stages of metal pro
duction. They are mining, ore processing and metal-
working. Within the functional groups speci�c types of
tools are allocated. functional analysis of this collec
tion reveals important aspects of ancient technological
and social work organization of timber-grave commu
nity people. This fact allows reaching the level of recon
struction process of metal production within cultures
Ч

Ч
Тема вивчення трипільського домобудів
ництва залишається дискусійною від часів від
криття культури [Хвойко, 1901, 1904; Штерн,
1906; Трипільська культура, 1926]. Основні
принципи вивчення решток наземних буді
— «площадок» та їх реконструкцій були
оформлені у вигляді концепцій наприкін
ці 1930-х
рр. [Кричевський, 1940; Кульська,
Дубицька, 1940; пассек, Кричевський, 1946]
та у 1970—80-ті
рр. [Маркевич, 1964; 1981;
1990; Зіньковський, 1973; 1975; 1982]. визна
чальна різниця між ними стосується двох ос
новних моментів: 1-й
— настил-«платформа»
укладений на землю або піднятий над нею, 2-
— випал конструкцій відбувся під час будів
ництва або є наслідком пожежі [Колесников,
Останнім часом, завдяки експерименталь
ним дослідженням у галузі трипільського до
мобудівництва [Чабанюк, 2003; 2006] дискусія
загострилася [Корвін-піотровський, 2006; Бур
до, 2007]. Цілком слушні побажання «досліджу
вати технологію за допомогою моделювання»,
«удосконалювати методи досліджень» і «залу
чати методи інших наук» [Колесникова, 2006,
проте дослідження будівельних матеріалів
із використанням методів природничих наук
проводилися нещодавно
. Результати цих до
сліджень надають можливість стверджувати,
що принципи домобудівництва для всіх типів
споруд (наземних, заглиблених та виробничих)
були близькими і спрямованими на найкраще
забезпечення теплозбереження та гідроізо
ляції у приміщеннях. Для досягнення цього
застосовувались різноманітні будівельні при
йоми, у т.
ч. технологічний випал [Шевченко,
2001—2002; , 2003 Овчинников, Шевченко,
2003; 2005; Шевченко, Овчинников, 2005]. На
жаль, ці роботи залишаються непоміченими,
хоча саме інформації про речовий склад архео
логічних решток часто не вистачає авторам ек
спериментів, результати яких лише «подібні до
археологічних трипільських площадок» [Чаба
нюк, 2006] (Додамо від себе, досить віддалено
— автор є спостерігачем і учасником
кількох експериментів, що проводилися на базі
Трипільської експедиції Інституту археології
Також без уваги залишаються особливі ви
падки в трипільському домобудівництві, нап
риклад, перекриття заглибленого приміщення
глинобитною конструкцією типу «площадка»
[Цвек, 1980, с.
164—165]. Різноманітні варіан
ти поєднання глинобитно-дерев’яного насти
лу з одночасно функціонуючою заглибленою
частиною будівлі зафіксовані на поселеннях
канівської групи «Західного Трипілля». під
пічні ями влаштовувались під потужними
черінями печей (хут. Незаможник, Зелена Діб
. визначення зроблені Н.О.
Шевченко, обладнання
для обробки та фіксації зразків надано О.Н.
ренко (д.
н., зам. директора Інституту геохімії, мі
нералогії та рудоутворення) і Г.Г.
павловим (к.
доцент кафедри мінералогії, геохімії і петрографії
рова). Компонування останніх в єдині об’єкти
зафіксовано вперше і є новим типом тепло
технічних споруд у Трипіллі
. Їх детальне
вивчення часто суперечить поглядам, в яких
повністю відкинуті можливості використання
технологічного випалу конструкцій [Овчинни
На нашу думку, протистояння думок викли
кано тим, що вчені намагаються виявити осно
воположні принципи будівництва, «притаман
ні будь-яким трипільським наземним будівлям
будь-якого часу та регіону» [Корвін-піотровсь
кий, 2006] та віднайти «сталу архітектурну
традицію», яка цілком відповідала б «сталій
сакральній традиції» [Бурдо, 2007, с.
45]. Якщо
«сотні трипільських селищ упродовж понад
двох тисяч років спалювалися під час ритуаль
ної пожежі» [там само], то будівельні прийоми,
прийоми житлобудівництва, притаманні
населенню певних локальних груп у певний
час існування, відмічені у ряді робіт. Так, на
приклад, на матеріалах поселення Шкарів
ка безпідставність застосування концепції
двох’ярусності до пам’яток середнього етапу в
Буго-Дніпровському межиріччі переконливо
доводить О.в.
Цвек [1976]. На різноманітність
у домобудівництві різних регіонів Кукутень-
Трипілля вказували і інші дослідники [Чер
ныш, 1982; попова,
1990]. Характеризуючи
архітектуру поселень Середнього побужжя,
Гусєв вважає, що наявність вільного жит
ло-господарського простору і демографічна не
перенасиченість в окремих регіонах не приве
ли до появи будівель з подвійними житловими
рівнями [Гусєв, 1995, с.
83—85]. Нові дані про
домобудівництво у ще одному з мікрорегіонів
Трипілля отримані під час розкопок наземної
будівлі у верхів’ях Гнилого Тікича (басейн пів
у липні 2008
р. на трипільському поселенні
Чаплинка (урочище Бурти), було вперше про
ведено стаціонарні археологічні розкопки. Ро
боти були здійснені завдяки сумісним зусиллям
співробітників Інституту археології, Черкась
кої обласної археологічної інспекції (ст.
н.
с.
О.в.
Назаров) та студентів-практикантів
уманського державного педагогічного універси
тету ім.
п.
Тичини (керівник О.в.
Барвінок).
пам’ятка відкрита в 1982
р. Оленою петрів
ною Балабан, місцевою вчителькою історії, яка
провела тут шурфування, збір підйомного ма
теріалу та склала візуальний план поселення.
Матеріали знаходяться у місцевих шкільних
музеях та музеї історії села Боярка. у 1987
під час зборів інформації до «Зводу пам’яток
археології…» поселення обстежувала С.І.
. Аналогічно збудованою можна вважати гончарну
піч (дві печі?) з поселення Бодаки [Скакун, Самзун
поселення Чаплинка (урочище Бурти) роз
ташоване строго на північ від центру одной
менного села Лисянського району Черкаської
обл. в напрямку так званих «Буртів»
— залиш
ків великого скіфського кургану, переоформле
ного у скупчення пагорбів під час землерийних
робіт у пізньому середньовіччі. поселення зна
ходиться між «Буртами» та північною околицею
села на мисоподібному виступі плато, обмеже
ному двома ярами
— безіменним та яром Бе
резняк (верхів’я Гнилого Тікичу). попередньо
пам’ятка віднесена до володимирівсько-тома
шівської локальної групи(варіанта) «Західного
Трипілля» і синхронізована із його другою не
площа пам’ятки складає приблизно 15
Наземні будівлі розташовані по колу з проміж
ком у західній частині біля невеличкого відро
Наземна глинобитна будівля-«площадка»
1 мала видовжену форму. Її довжина
м, ширина
— від 3 до 6
м. Товщина наша
рувань сягає 0,2—0,25
м. Глибина залягання
масиву будівельних залишків від сучасної по
верхні 0,2—0,3
м. Таке неглибоке, практично
в орному шарі, розташування залишків спри
чинило погану збереженість верхньої частини
«площадки». Будівельні залишки залягають
приблизно в одній горизонтальній площині
відносно сучасної поверхні, не утворюючи скуп
чень у вигляді так званих «гребенів», тощо.
вже після першої розчистки об’єкт умовно був
розподілений на 3 частини. південно-західна
частина «площадки» відділена від основного
масиву перпендикулярною вузькою лакуною.
північно-східна частина, що, начебто, складає
єдине ціле із центральною, була, в свою чергу,
відділена широкою смугою слідів оранки, якою
були подрібнені і перемішані із чорноземом
верхні шари «плиток». в центральній частині
об’єкту простежено сліди плуга, яким зруйно
вано навіть частину нашарувань нижнього
ярусу. Так, в кв.
А-4, 5 на одному рівні із по
верхнею «площадки» залягають in situ ділянки
плитчастої намащеної на землю «вимостки».
Тобто, шари верхнього настилу повністю зсу
нуті з трохи піднесеної «вимостки», а сама «ви
мостка» була частково зруйнована плугом, на
що вказує повздовжня лакуна в її центральній
частині. в подальшому, з огляду на проведене
стратиграфування ділянок, таке розділення
«площадки» на три частини виявилося цілком
Особливості деталей, послідовність покла
дення шарів «площадки» загальні для всіх ді
За вже добре відомими «стандартами» конс
трукцій трипільських наземних будівель виз
начаємо основну конструкцію об’єкту
— т.
. Окремі випадки обумовлюються із позначенням
платформу. Остання являє собою горизон
тально покладені глинобитні нашарування
на дерев’яному помості, які у функціонуючо
му будинку виконували роль або «долівки»,
або міжярусного («горищного») перекриття.
До «платформи» відносяться два основні типи
будівельних решток: нижній її шар
— «валь
ки», та «плитки», що вкладалися безпосередньо
на «вальковий» шар. відзначимо, що, нажаль,
при розбиранні залишків об’єкту в жодному
разі не знайдено іn situ сполучення «плиток» і
«вальків». Це, безперечно, є наслідком оранки,
в результаті якої верхній шар «плиток» був зне
сений, а його зразки ми бачимо вже виключно
в перевідкладеному стані. проте, все ж таки
вдалося виявити характерні риси, що були
притаманні будівельним спорудам саме цього
Нижній «вальковий» шар «платформи»
розтріскався на шматки, що відповідають, оче
видно, їхнім первісним розмірам
— від 15—17
до 25—45
см, з товщиною близько 8—9
Склад будівельного розчину
— озалізнена гли
на із домішкою полови злаків. «вальки» лежать
в горизонтальному положенні, здебільшого
щільно покладені один до одного (найкраще це
зафіксовано за масивними фрагментами в цен
Фрагменти верхнього «плитчастого» шару
«платформи» розміщуються під різними кута
ми (до 45—90°). «плитчастий» шар представле
ний здебільшого уламками товщиною близько
— 4,7
см, але в деяких квадратах (кв.
4) мають більшу товщину
— 9—10
см. Розмір
уламків різний
— від дрібних до більш круп
них, що сягають іноді 20
× 15
см. Склад буді
вельного розчину
— озалізнена глина без домі
шок. Зразки міцні, на відміну від більш пухких
за рахунок рослинної домішки «вальків». ви
пал також здебільшого більш рівномірний та
високотемпературний, що спричинено меншою
товщиною шару. проте, відповідно до збіль
шення товщини (у тому ж кв.
А’-4), трапляють
ся і недостатньо випалені зразки, які мають у
Окремі зразки «плиток», знайдені у кв.
в’-5, дають можливість відновити будівельні
прийоми, за допомогою яких відбувалося фор
мування «плитчастого» шару. Крихти підсуше
ної глини розподілялися рівномірним шаром
(товщина 2—4
см) на вже висушених «вальках»,
потім заливалися рідким глинистим розчином
і трамбувалися. верхній бік «плиток» вирівня
під час розбирання завалів «площадки» за
фіксовані фрагменти «плиток» із потовщення
ми та характерними закраїнами, які можна
пов’язувати з місцями стиків «платформи» із
торцевими стінами будинку або внутрішні
ми перегородками. Так, у пд-Зх кінці будів
лі (кв.
в’-5) знайдені три масивні фрагменти
(найбільший з них мав розміри 26
× 16
× 9
з однією вирівняною поверхнею, яка потов
щується з одного боку, що мав згладжену тор
в центральній частині (кв.
А-4) виявлено
скупчення зразків, яке привернуло особливу
увагу тому, що тут ще до початку розбирання
«площадки» був наочно представлений елемент
нижнього ярусу будинку. в цьому місці крупний
уламок «валька» «платформи» стояв на ребрі
під кутом 90° впритул до намащеного на землю
шару «вимостки», що розтріскався на дрібні тон
кі «плитки». вже під час розбирання з’ясовано,
що випал будівельних матеріалів від різних
конструкцій у цьому місці йшов водночас. ула
мок «валька» за міцністю (крихкий) та режимом
випалу (низькотемпературний, здебільшого
відновлювальний, про що свідчать кольори від
жовто-коричневого до чорного), аналогічний
зразкам «вимостки». Наявні слідів спікання
фрагментів. Очевидно, маємо випадок фіксації
падіння елементу «платформи» на «долівку»
нижнього ярусу. Тобто, можна впевнено говори
ти про двохярусність будівлі, а також про поже
жу, як причину руйнування будинку.
Крім того, тут також знайдені фрагменти, що
відрізнялися від більшості будівельних решток
«платформи»: 1.«плитки» товщиною 9—10
із горбкуватим верхом, виготовлені за техноло
гією «шар підсушеної крихти
+ заливання рід
ким розчином
+ трамбування»; 2.«плитки» тов
щиною 6—7
см, також із нерівною поверхнею
(другий шар черіня?); 3.Фрагменти з «білої»
глини товщиною 3
см, які мають заокруглення,
характерні для склепінь, а два з них
— закраї
ну типу вінця грушеподібної посудини, але без
характерного для «піфосів» ретельного облицю
віднесення цих елементів саме до верхньо
го ярусу не викликає сумнівів
— на нижньому
ярусі тут знайдена in situ вже згадана вимос
тка, намащена на земляну підлогу будинку.
Додамо, що деякі з виявлених фрагментів, на
приклад, товсті недбало оброблені «плитки»,
зазвичай розглядаються як залишки печей.
проте, з огляду на руйнацію «платформи» під
час загибелі будинку, а також пошкодження
оранкою, інтерпретація скупчення як залиш
Дерев’яна основа «платформи» реконстру
юється за відбитками плах з нижнього боку
глинобитних фрагментів «вальків». Найкраща
збереженість зафіксована в центральній, най
більш міцній частині «площадки»
— кв.
А-3, А-
4, Б-3, Б-4. простежена довжина відбитків сягає
м, ширина плах складала 12—15
см. плахи
покладені щільно, деревина добре підігнана та
оброблена, з рівними боками, про що свідчать
дуже незначні затьоки рідкого розчину між
. Один з уламків ошлакований (поодинокий випа
На лінії, що розподіляє кв.
в’-5 і Г’-5,
— умов
на торцева південно-західна стіна будівлі,
знайдені шматки глинистої «обмазки» жовтува
то-сірого кольору із великою кількістю полови,
відбитками лози. в кв.
в’-6, в’-7 у шматках
«обмазки» виявлені одночасно відбитки лози і
плах. Очевидно, тут зафіксовані ймовірні міс
ця стику дерев’яних елементів каркасу будівлі.
Ці зразки відносяться до конструкції стін або
Знайдені також фрагменти аналогічної «об
мазки» із облицюванням червоно-коричневого
кольору, що походять, ймовірно, від «штукатур
До нижнього ярусу відносяться глинобитні
настили-«вимостки» на знівельованій земляній
поверхні. вони були виявлені під залишка
ми «платформи» і мали характерні сліди, що
відрізняють нашарування, намащені на зем
— відсутність відбитків дерев’яного насти
лу, товщина не більше 3—4
см. Нівелювання
трьох таких ділянок, спричинене кутом нахилу
краю плато у бік берегового схилу, фіксується
лі добре збережена, має кінці, за якими можна
реконструювати її форму в плані як підквад
ратну або підпрямокутну із сильно заокругле
ними кутами та вірогідними розмірами 1,15
м. утворена з двох шарів (товщина кожного
— нижнього «білоглиняного» та вер
хнього «червоноглиняного». Обидва шари по
фарбовані зверху у червоно-коричневий колір.
Кінці монтувалися по-сирому, в результаті чого
вони становлять одне ціле із «вимосткою», але
з окремих шматків, що за товщиною відповіда
ють загальній товщині обох шарів. «вимостка»
по своїх кутах мала вертикально підвищені
виступи-фігури (конусоподібні або антропомор
— на пласкій поверхні верхнього шару тієї
частини, що збереглася, зафіксовані два місця
«вимостка» північно-східної частини «пло
щадки» (кв.
в-2, в-3, Г-2, Г-3) мала досить ве
ликі розміри. З огляду на ще одну ділянку, що
збереглася у кв.
Б, в-3, ця частина будівлі була
повністю вкрита глинобитним настилом-«долів
кою». Загальна площа її основної збереженої
частини сягає 4,6
× 2
м. Одношарова півден
на частина розтріскалася на окремі «плитки»
розмірами у плані до 4
× 5
см, 6
× 7
см і товщи
ною подекуди до 3—4
см. поверхня вирівня
на недбало, горбкувата, проте, останнє могло
бути спричинено також і нерівномірним про
сіданням Грунту. випал «долівки» здебільшого
відновлювальний, колір попелясто-сірий, але
місцями набуває і цегляного відтінку. Темпе
ратура випалу досить висока
— зразки міцні, їх
верхня сторона ущільнена. Склад будівельного
— добре вимішана глина без домішок.
На «вимостці-долівці» in situ знайдені дрібні
уламки керамічного посуду (побутове сміття?),
які також мають аналогічні ознаки відновлю
вального випалу (повторне випалювання під
північна частина «вимостки» площею близь
ко 2
× 1
м підвищена над рівнем «долівки» за
рахунок додаткового шару глини. Для верхньо
го шару «подіуму» використана «біла» глина.
Зовнішня сторона ретельно вирівняна, пофар
бована в темно-червоний колір та заполіро
вана. Матеріалом нижнього шару «подіуму» і
«долівки» є озалізнена глина. Тобто, монтува
лася ця частина «вимостки» одночасно із основ
ною частиною
— «долівкою», але була виділена
за рахунок додаткового верхнього біло-глиня
відзначимо, що на фрагментах нижнього
шару «подіуму» також збереглися сліди темно-
червоної фарби. Це вже не перший випадок,
коли при оформленні трипільських будівель
фарбуються та ретельно оформлюються по
верхні, що не будуть видимі після закінчення
Особлива увага була приділена оформлен
ню кінця «подіуму», який нагадує конструкції
відомих „подіумівУ на томашівських «площад
ках». Тут використаний товстий шар однорід
ного будівельного розчину, покладений у виг
ляді повздовжнього, вмонтованого «заподліцо»
із верхньою стороною «подіуму» валика, який
закріплює і поєднує в одне ціле обидва шари
«подіуму» та виокремлює останній на загальній
площі «долівки». Матеріалом для оформлення
кінця «подіуму» слугував розчин «долівки». Кі
нець «подіуму» також пофарбований. З огляду
на невеликі розміри збереженого фрагменту
краю «подіуму», його первинну форму та розмі
ри визначити важко. Фіксується лише спрямо
«вимостка» у центральній частині будівлі по
терпала від оранки (про що вже йшлося вище).
Збережений лише її нижній шар з озалізненої
глини із близькими техніко-технологічними
характеристиками до вищеописаних. Слідів
фарбування не виявлено, що, можливо, спри
чинено недостатньо високою температурою ви
палу. Але зі східного краю «вимостки» (кв.
знайдені фрагменти вже більшої товщини
— до
см, які, ймовірно, також відносяться до
конструкції вимостки (потовщені краї?). Один з
фрагментів (товщина 2,5—3
см) має сліди під
мазки від рельєфної деталі, яка виступала над
пласкою поверхнею. Аналогічні сліди знайдені
на «вимостці» у пд-Зх частині будівлі. Отже,
можна припустити, що «вимостки» центральної
і південно-західної частин «площадки» були за
своєю конструкцією (наявність скульптурних
деталей або вмонтованих посудин) подібні і ви
в південно-західній частині будівлі під буді
вельними завалами «платформи» знайдений
фрагмент тарної посудини
— «піфоса» (бокова
частина з краєм денця). Розміри фрагменту
× 35
см. виготовлений з матеріалу, близь
кого матеріалу «вальків»
— глина з домішкою
полови. Зовнішня поверхня ущільнена і ви
рівняна, але не дуже ретельно. уламок лежав
зовнішньою стороною вниз, зберігаючи пер
винну форму, але розтріскався, що спричине
но низькою температурою випалу. Ймовірно,
випал посудини відбувався разом із випалом
всієї споруди під час руйнації. На це вказує те,
що зовнішня сторона, якою посудина приляга
ла до землі після падіння, випалена найгірше.
пониження температури зафіксовано у зміні
Стратиграфія об’єкту вказує на те, що,
ймовірно, будівля складалася з трьох при
міщень. Зафіксовані три рівня нівелювання
схилу плато. Крім того, на це вказують і розрив
в будівельних завалах між південно-західною
та центральною частинами. відносно північно-
східної частини відзначимо, що, хоча її зава
ли становлять одне ціле з центральною, проте
переважна більшість відбитків «платформи»
спрямована тут не впоперек довгій вісі, а нав
Отже, простежено два рівня будівельних за
лишків, які відповідають певним архітектур
ним конструкціям споруди. 1-й
— нашарування
будівельних розчинів на дерев’яному горизон
тальному помості «платформи», що виконувала
функцію горищного перекриття. 2-й
— глино
битні «вимостки», вкладені на підготовлену,
знівельовану та вирівняну земляну поверхню,
які виступали в ролі або культових підвищень-
вівтарів, або повністю вкривали підлогу окре
мого північно-східного помешкання («долів
ка»). в останньому випадку «вимостка-долівка»
під час розкопок «площадки» №
1 були знай
дені: уламки керамічного посуду, фрагменти
антропоморфної пластики, ритуальні кераміч
ні предмети, знаряддя праці
— кам’яні роз
тирачки, лощило, керамічне грузило. під час
прокопки Грунту під «площадкою» знайдені по
краях завалів будівлі три кубки, що стояли in
situ вертикально нижче рівня «обмазки» на
см. Очевидно, це будівельні пожертви,
що були вкопані або поставлені в шар нівелю
ючої підсипки під стіни майбутньої будівлі ще
Таким чином, матеріали з розкопок посе
лення Чаплинка вказують на повноцінне ви
користання першого ярусу (поверху?) будівлі.
Особливу увагу привертають культові ділян
— «вівтар», «вимостка-подіум», які зведені
у повному об’ємі під час будівництва житла на
земляній долівці. Для них використані спе
ціально відібрані будівельні розчини та фар
би. Ці об’єкти були випалені, хоча і не по всій
площі, на товщину до 6-8
см, чого ми ніколи не
спостерігаємо під час експериментів. Будівля
була зруйнована у пожежі, на що вказує випал
«платформи», що впала. повторний випал от
римали і уламки кераміки, які залишилися на
долівці (побутове сміття). проте, це не виклю
чає і первинного випалу долівки та «вимосток»
першого ярусу під час будівництва, який, знову
ж таки, не вдається здійснити під час сучасних
експериментальних досліджень. Тобто, аргу
ментацію на користь будь-якої «єдино вірної»
концепції трипільського домобудівництва тре
ба посилювати, у тому числі і за рахунок по
дальшого копіткого дослідження решток ма
пам’ятки трипільської культури на те
риторії україни. Реєстр
// ЕТЦ.
— К., 2004.
— Т.
Реконструкція будівель трипільської
// Трипільська культура. пошуки. від
криття. Світовий контекст (до 100-річчя від дня на
родження О.
Ольжича): Зб. наук. праць.
— 2007.
Трипільська культура Середнього по
бужжя рубежу iV
— iii
тис. до н.
— вінниця,
Новые данные к реконструк
ции трипольских жилищ
// СА.
— 1973.
— №
До проблеми трипільського жит
// Археологія.
— 1975.
— вип.
Значение моделирования в ис
следовании остатков построек на поселениях три
польской культуры
// Археологические памятники
Северо-Западного причерноморья: Сб. науч. тр.
поселений-гигантов трипольской
Трипільське домобудівництво
// Ар
Еволюція уявлень про трипільські
// Міжн. наук.-практ. конф. «Технології і
проблеми культурної адаптації населення південно-
Східної Європи в епоху енеоліту»: Тез. доп. смт
проблемы изучения три
польского домостроительства
// Міжн. наук.-практ.
конф. «Технології і проблеми культурної адаптації
населення південно-Східної Європи в епоху енеолі
ту»: Тез. доп. смт
вишнівець, 8—10
серп. 2006
Е
Трипольские площадки: по рас
копкам последних лет
// СА.
— 1940.
— Т.
Будівельні матеріа
ли трипільської
// Трипільська культура: Зб. наук
Трипольское поселение варваровка
// Тез. докл. первого симпозиума по археол. и эт
позднетрипольские племена Север
Домостроительство племен культу
ры Триполье-Кукутени
// Раннеземледельческие
поселения-гиганты трипольской культуры на ук
раине: Тез. докл. І полевого семинара (Тальянки,
Е
До питання про трипільське жит
лобудівництво (за результатами розкопок поселень
хутір Незаможник і Зелена Діброва)
// ЗНТШ.
Ш
Минеральное сы
рье в домостроительстве Триполья
// Археоминерало
гия и раняя история минералогии: М-лы междунар.
семинара, Сыктывкар, Республика Коми, Россия.
Е
Дослідження на трипільському по
селенні Чаплинка
// АДу 2010.
— 2010.
— С.
Е
Трипольское поселе
ние Коломийщина [Киев. обл.]: Опыт реконструк
Жилищно-хозяйственные и оборони
тельные комплексы поселений поливанова Яра
Раннеземледельческие поселения-гиганты триполь
ской культуры на украине: Тез. докл. І полевого се
Е
Я
Гончарная печь и производство керамики на три
польском поселении Бодаки
// Міжн. наук.-практ.
конф. «Технології і проблеми культурної адаптації
населення південно-Східної Європи в епоху енеолі
ту»: Тез. доп. Смт
вишнівець, 8—10
серп. 2006
Звіт про обстеження археологічних
пам’яток Лисянського району Черкаської області. у
культура на україні: Зб. іст.-філолог.
Каменный век Среднего поднепро
// Тр. Xi АС в Киеве в 1899
— 1901.
— Т.
Раскопки 1901
г. в области Трипольской
// Записки отделения русской и славянс
кой археологии императорского русского археологи
Е
Домостроительство и планировка три
польских поселений: по материалам раскопок в
Шкаровка [Киев обл.]
// Энеолит и бронзовый век
Е
Трипольские поселения Буго-Днепров
ского междуречья ( к вопросу о восточном ареале
культури Кукутени-Триполье)
// первобытная архе
— поиски и находки: Сб. науч. тр.
— 1980.
Досліди з моделювання трипільського
// Трипільські поселення-гіганти:
абанюк
в.в.
Досліди з трипільського житлобудуван
ня
// Міжн. наук.-практ. конф. «Технології і проблеми
культурної адаптації населення південно-Східної
Європи в епоху енеоліту». Тез. доп. смт вишнівець,
8—10
серп. 2006
р.
— 2006.
— С.
49—50.
Е
Энеолит правобережной украины и
// Энеолит СССР.
/ Археология СССР: в
исследование вещественного соста
ва строительных материалов и керамики из гончар
ной печи трипольского поселения у х.
методом минералого-петрографического анализа
Минералого-пет
рографическое исследование материалов из рас
копок 2002—2004
гг. на поселении трипольской
культуры у с.
// исследование поселений-
гигантов трипольской культуры в 2004—2005
Строительные ма
териалы и конструктивные элементы в трипольском
// Трипільські поселення-гіганти:
Доисторическая греческая культура
на юге России
// Тр. Хiii АС в Екатеринославе в
в 2008
г. впервые проведены стационарные рас
копки на трипольском поселении Чаплынка, уроч.
Бурты. памятник относится к владимировско-тома
шовской группе (2-я небелевская фаза) «Западного
Триполья». постройка имела два яруса: верхний
представлен в виде деревянно-глинобитной «плат
формы»; нижний представлен тремя глинобитными
вымостками на земляном полу. Они образованы из
нескольких слоев специально отобранных глинис
тых растворов с окраской каждого слоя, тщательно
оформленными закраинами. Безусловно, они были
возведены в полном объеме за один прием в период
постройка была разрушена в пожаре, который
послужил причиной повторного обжига керамики
и, возможно, вышеупомянутых деталей интерьера.
во всяком случае, подобные факты не наблюдаются
при проведении экспериментальных исследований
трипольского домостроительства. Тем не менее, ис
ключать возможность технологического обжига от
in 2008 the stationary excavations at the �rst
time conducted on a tripolian
settlement chaplinka
(natural boundary burty). The monument belongs to
Vladimir-tomashy group (2
nebelev phase) of «West
Tripolie». building had two tiers: the overhead one is
presented as a wooden-clay-mudded «platform»; the
lower one is presented by three clay-mudded daises on
the earthen Яoor. They are formed from a few layers
of the specially selected clay solutions with colouring
of every layer, carefully executed rims. undoubtedly,
they were done fully for one reception in the period of
building of house. building was destroyed in a �re, that
served reason of the repeated burning of ceramics and,
maybe, the above-mentioned details of interior. never
theless, there are no grounds to eliminate possibility
of the technological burning of separate constructions

Трипольская культура
— один из ярчай
ших феноменов энеолитической Европы. Ос
татки глинобитных жилищ в виде скоплений
обожженной глины и разнообразного инвен
— наиболее характерные объекты, пред
ставляющие древнеземледельческую цивили
зацию Триполье-Кукутень, распространенную
в V
— нач. iii
тыс. до н.
э. в лесостепной зоне от
Карпат до Днепра. в пределах украины извес
тно более 2000 трипольских поселений [ЕТЦ,
За более чем столетний период изучения
Триполья накопилось достаточно много иссле
дований, так или иначе связанных с проблемой
реконструкции трипольских построек. Естест
венно, с течением времени менялись методика
раскопок, подходы к интерпретации открытых
На рубеже ХiХ и ХХ
вв. первооткрыватель
трипольской культуры киевский археолог
Хвойко исследовал на поселениях вокруг
местечка Триполье неподалеку от Киева и в
других местах десятки «площадок»
— так он
назвал остатки трипольских построек в виде
скоплений обожженной глины, а также ямы,
которые исследователь интерпретировал как
Среди ученых конца ХiХ
— начала ХХ
проводивших раскопки памятников триполь
ской культуры (называвшейся в то время так
же «домикенской культурой» и «культурой
расписной керамики»), в.в.
Хвойко [Хвойка,
2008, с.
20] был единственным археологом,
предложившим не просто интерпретацию от
крытых им построек, но и графическую ре
конструкцию трипольской землянки (табл.
). Это была скорее художественная, чем на
учная реконструкция. Как и некоторые совре
менники в.в.
Хвойки, он полагал, что остатки
глинобитных построек в виде скоплений обож
женной глины свидетельствовали о духовной
жизни трипольцев [Хвойка, 1901, с.
803], так
как были ритуальными сооружениям, по выра
жению Э.Р.
Штерна «домами мертвых» [Бурдо,
2006, с.
17—21]. противоположной точки зре
ния придерживался С.С.
Гамченко [Гамчен
ко, 1926, с.
41, рис.
27], также предложивший
схематическую реконструкцию трипольского
дома, напоминающего, по собственному выра
жению исследователя, по конструкции улей
Открытие в.в. Хвойкой необычных архе
ологических объектов
— площадок вызвало
оживленную дискуссию об их интерпретации.
Споры о реконструкции и назначении триполь
ских глинобитных построек продолжались до
второй половины 1930-х
гг. [Бурдо, 2010, с.
когда в результате работ Трипольской экспеди
ции Е.ю. Кричевский обобщил исследования
по трипольским жилищам [Кричевський, 1940,
479—592]. в результате была выработана
интерпретация площадок, как многослойных
полов глинобитных жилищ, обожженных при
строительстве кострами. при раскопках на этих
«полах» находят многочисленный инвентарь,
преимущественно развалы сосудов. Напомним,
что именно так за сорок лет до того трактовал
остатки в виде площадок М.Ф.
Детали реконструкции процесса строительс
тва жилищ и подготовки строительных матери
алов в работах Е.ю.
Кричевского и Т.С.
можно свести к двум вариантам. в соответствии
с первым вариантом, предложенным Н.Ф.
ляшевским, площадка
— это многослойный
пол сложной конструкции, состоящий из уло
женного поперек постройки настила, на кото
ром последовательно укладывались слои раз
ного вида глины с различными примесями. Он
обожжен в ходе строительства дома с помощью
костра. в свою очередь Е.ю.
Кричевский вы
делил несколько вариантов «монументальных
трипольских построек» на основании класси
фикации площадок, которые разнились конс
трукцией «фундамента»
— площадки. из этой
классификации следует, что различные типы
площадок соответствуют остаткам конструкций
Так, Е.ю.
Кричевский считал, что в неко
торых домах полы в виде настила из дерева и
глины обжигались кострами в соответствии с
первым вариантом реконструкции. Кроме того,
он допускал и другой вариант
— обжиг фраг
ментов глиняных конструкций многослойного
пола на стороне. исследователь также полагал,
что в других случаях часть обожженной глины
на конкретных площадка может быть связана
с обмазкой стен дома, сгоревшего при пожаре
[Кричевський, 1940, с.
559—564]. в соответс
твии с первым вариантом были реконструиро
ваны жилища из владимировки [пассек, 1949,
Строительным материалом признавалось
дерево, вальки и плитки из глины, обожжен
ные на стороне. из вальков строили «основания
стен» и перегородок, пол, свод печи (вальковая
обмазка «вместе с глиной покрывала плете
ный каркас из лозы». из плиток делали много
слойный пол, облицовку возвышений, толстые
плитки служили подами печей [пассек, 1941,
Таким образом, основополагающим момен
том концепции Е.ю.
Кричевского и Т.С.
сек является интерпретация трипольской пло
щадки как остатков пола и размещенных на
нем деталей интерьера жилища, конструкции
которого обжигались в процессе строител
принципиально иная интерпретация
трипольских площадок была предложена
Маркевичем для памятников триполь
ской культуры на севере Молдавии [Марке
вич, 1981, с.
76—88], а затем распространена
на домостроительство Триполья-Кукутень в
целом [Маркевич, 1990]. Новые принципы ре
конструкции трипольских жилищ поддержала
Начиная с начала 1970-х
гг. в работах
Зиньковского обосновано применение
идей в.и.
Маркевича для интерпретации фе
номена трипольских площадок в целом для
всех этапов на всей территории распростра
нения Триполья [Зиньковский, 1973]. С того
времени начинается убедительное внедрение
в трипольеведение этой, новой концепции три
в соответствии с концепцией Маркевича-
Зиньковского площадка также представлялась
полом глинобитного дома, сооруженным в виде
деревянного настила, забутованного глиной.
Однако настил этот был уложен поперек корот
кой оси жилища на стены, являлся перекрыти
ем и служил полом чердака или второго этажа.
Обжиг глиняных конструкций жилища и дета
лей интерьера в соответствии с новой концеп
цией объяснялся преднамеренным сожжением
жилищ, которое было обусловлено ритуалом.
На основании данной концепции М.ю.
ко была предложена визуализация процесса
возникновения трипольской площадки на при
мере материалов раскопок конкретных объек
первые научно обоснованные реконструкции
трипольских жилищ и поселения Коломийщи
i были созданы Т.С.
пассек и Е.ю.
ским на основании исследований Триполь
ской экспедиции [пассек, Кричевский, 1946].
впоследствии Т.С.
пассек [пассек, 1949] были
опубликованы графические реконструкции
домов из Коломийщины
i (табл.
) и
владимировки (табл.
). Реконструкции
жилища №
3 из Сабатиновки
2, предложенные
Макаревичем [Макаревич, 1960], были
выполнены в соответствии с концепцией Кри
чевского-пассек (табл.
). Эта постройка,
определенная, как святилище (табл.
), не
смотря на большую недостоверность [Бурдо,
2004, с.
363—364], получила широкую извест
в 1980-е
гг. появились реконструкции три
польских жилищ, выполненные в соответс
твии с концепцией Маркевича-Зиньковского.
Маркевичем [Маркевич, 1981, с.
23, 37].
На основании раскопок конкретных объектов
были предложены детальные графические
реконструкции жилищ поселений варваров
8 (табл.
), Бринзень
3 (табл.
Графические реконструкции жилищ трипольской культуры:
— Тимково,
— Александровка,
— Сабатиновка
— Ленковцы,
— Кли
Графические реконструкции жилищ трипольской культуры:
— Мирополье,
— Раковец,
— владимировка,
— Коломийщина
— Стена,
Графические реконструкции жилищ трипольской культуры:
— варваровка
—Тальянки,
— Зелена Диброва,
— Коломийщина
Графические реконструкции построек и поселений трипольской культуры:
— Косеновка,
— Брынзены
— Шкаровка,
— веселый Кут,
Черныш [Черныш, 1982, с.
273] опублико
вала графическую реконструкцию общего вида
жилища с чердаком из Ленковцев (табл.
и глинобитного двухэтажного дома из Раковца
Раскопки хорошо сохранившихся остатков
жилища на раннетрипольском поселении Тим
ково (табл.
) позволили создать его деталь
ную графическую реконструкцию [Бурдо, ві
дейко, 1985, с.
80] и 3d-версию реконструкции
). На основании материалов из рас
копок А.Л.
Есипенко была предложена графи
ческая реконструкция (табл.
) поселения
Александровка [патокова, петренко, Бурдо,
полищук, 1989, с.
7, рис.
), а также схемати
ческая реконструкция внешнего вида (табл.
) и интерьера (табл.
) жилища №
14 [Зинь
по материалам раскопок на поселении Май
данецкое (табл.
) был предложен ряд
графических реконструкций отдельных жи
лищно-хозяйственных комплексов и раскопан
ных участков поселения [Шмаглий, видейко,
2001—2002, рис.
11, 16, 21, 22), а также созда
ны 3d-модели различных построек и внешний
вид протогорода Майданецкое, воссозданный
по данным магнитной съемки, проведенной
Дудкиным и материалам раскопок [ві
Бузян и Е.А.
Якубенко [Бузян, Якубен
ко, 1990, с.
64] предложили графическую ре
конструкцию одной из исследованных построек
Заяц [Заєць, 2001, с.
56—58, 81] основы
ваясь на материалах раскопок, предложил гра
фические реконструкции дома с углубленным
полом с поселения Биликовцы (табл.
), а
также жилищ №
10 и 11 из Клищева (табл.
Цвек [Цвек, 2006, рис.
2; 5) на основании
раскопок созданы графические реконструкции
жилища из Мирополья (табл.
), построек,
служивших, по мнению исследовательницы,
гончарными мастерскими на поселениях Трос
тянчик (табл.
) и веселый Кут (табл.
), а также святилища на поселении Шкаров
Рыжов предложил детальные графи
ческие реконструкции трех жилищ (табл.
) на поселении Рипница
1 [Рижов, 2002,
Реконструкция процесса строительства три
польского дома (табл.
) была предложе
на Э.в.
Очинниковым на основании раскопок
поселения Зелена Диброва [Овчинников, 2002,
Анализ интерпретации трипольских пло
щадок и созданных разными авторами реконс
трукций построек предложен в работе, посвя
щенной архитектуре трипольских поселений
[відейко та ін., 2005, с.
10—80; відейко, 2000,
1.36, 1.55, 1.58, 1.90]. в этих работах пред
ложены также новые реконструкции общего
вида домов, остатки которых были исследова
ны Трипольской экспедицией под руководс
твом Т.С.
пассек во владимировке (табл.
На сегодняшний день созданы графичес
кие реконструкции более 30 построек с разных
поселений всех этапов трипольской культуры
3. Экспериментальное моделирование три
первые эксперименты, связанные с изуче
нием трипольского домостроительства, прово
дились в 1930-е
гг. во время работы Триполь
ской экспедиции [Кульська, Дубіцька, 1940].
в ходе этих исследований проводился экспе
риментальный обжиг глиняных образцов, а
задачи реконструкции трипольского дома не
ставились. Целью эксперимента было объяс
нение обжига глины от конструкций жилищ.
Собственно эксперимент заключался в том, что
обжигу подверглись глиняные конструкции
старой хаты на окраине с.
Халепье. Результа
том опыта был вывод об обжиге на стороне гли
няных строительных конструкций из которых
впоследствии сооружался пол дома и детали
интерьера [Кульська, Дубіцька, 1940, с.
впервые эксперимент по натурному модели
рованию трипольского жилища был проведен
Зиньковским в 1970-е
гг. [Зиньковский,
1982]. Целью экспериментов была реконструк
ция процесса строительства и разрушения
трипольских домов. Задачами эксперимента
Зиньковкий считал создание модели три
польского жилища, исследования методов до
мостроительства, выяснение роли огня, наблю
дение за объектом, полученным в результате
эксперимента. в ходе эксперимента К.в.
ервый опыт
заключался в проверке кон
цепции трипольского домостроительства Кри
чевского-пассек. Он был осуществлен в 1972
в соответствии с этой концепцией в масштабе
: 10 был сооружен настил из дерева, обма
занный глиной, воспроизводивший полы, ре
конструируемые для трипольского дома. после
высыхания глины «пол» обжигался сверху при
помощи костра более двух часов. в результате
этого опыта залегание, хотя бы отдаленно на
поминавшее трипольскую площадку получено
торой опыт:
в 1975
г. К.в.
была выстроена модель жилища в масштабе 1
10. в основе реконструкции были остатки жи
лища (площадка), раскопанного на поселении
Раковец [Черныш, 1973]. Архитектурные остат
ки в виде площадки интерпретировались как
глиняная обмазка деревянного межэтажного
перекрытия двухэтажного глинобитного дома.
Конструкция стен и крыши были установлены
гипотетически. На основании полевых иссле
дований, наблюдений современной народной
архитектуры в Молдавии и украине и этног
рафических данных К.в.
Зиньковский пред
положил, что стены реконструированного им
дома были глинобитными, без применения де
ревянных конструкций. Крыша представляла
собой деревянный каркас, обмазанный глиной.
в глину, использованную для моделирования,
была добавлена резаная солома. все материа
лы, использовавшиеся при сооружении модели
3d-реконструкции построек и поселений трипольской культуры:
— Александровка, ж.
2 [відей
ко, 2004, с.
— Александровка [Дудкін, відейко, 2004, с.
— Александровка, сожжение поселе
ния [Бурдо, 2004, с.
— Тимково, ж.
2 [відейко, 2004, с.
— веселый Кут, гончарная мастерская
[Цвек, 2004а, с.
— Шкаровка [Цвек, 2004, с.
62; відейко, 2004, с.
— владимирова [відейко,
2004, с.
— Коломийщина
2, ж.
2 [відейко, 2004, с.
— Глибочок, план поселения по данным
геомагнитной съемки [Дудкін, відейко, 2004, с.
— Майданецкое, ЖХК Ж [відейко, 2004, с.
— Майданецкое, ЖХК М, внешний вид и интерьер святилища [відейко, 2004, с.
— Май
данецкое, участок
2-го овала застройки поселения с оборонительными функциями [відейко, 2004, с.
Через полгода после сооружения эта модель
была загружена большим объемом топлива и
сожжена. Крыша обвалилась во время пожара.
Глиняная обмазка межэтажного перекрытия
через несколько часов после окончания пожара
рухнула в пространстве между стенами. Глиня
ная обмазка перекрытия обожглась до светло-
красного цвета, стены практически не обожг
лись. полученный в результате обжига объект
отдаленно напоминал трипольскую площадку.
Наблюдение за объектом продолжалось в тече
нии нескольких месяцев. За это время начали
разрушаться стены модели [Зиньковский, 1982,
Неполное соответствие залегания, получен
ного в ходе эксперимента, трипольским пло
щадка К.в.
Зиньковский объяснял, главным
образом, фактором небольшого размера моде
ли, что представляется вполне справедливым.
Однако в целом этот первый эксперимент был
успешным и подтвердил обоснованность ин
терпретации площадок как остатков перекры
тий и реконструкцию трипольских жилищ как
глинобитных домов с чердаками или двумя
Следующие, гораздо более масштабные экс
перименты по натурному моделированию три
польских жилищ были проведены уже в нача
ле ХХІ
в. в.А.
Круцом и в.в.
Чабанюком [Круц,
Чабанюк, 2007]. Цель этих экспериментов была
та же, что и у опытов К.в.
— про
верка гипотез относительно конструкции три
польских домов. в 2003
г. было построено три
ервая модель
соответствовала триполь
скому двухэтажному жилищу. Стены нижнего
этажа его были сделаны в виде сруба, а верх
него этажа
— из обмазанного глиной плетня
ка. Межэтажное перекрытие было сделано из
деревянных плах, обмазанных глиной. в конс
трукцию крыши входили деревянные стропи
ла, перекрытые камышом. Главные отличия
этой модели от модели К.в.
Зиньковского за
ключались в конструкции стен
— деревянные,
а не глинобитные, и крыши
— дерево и камыш,
торая модель
воссоздавала одноэтажную
постройку с глинобитными стенами, частично
перекрытыми деревянным настилом, обмазан
ным глиной. Она наиболее близка по конструк
Третья модель
воспроизводила пол из де
ревянного наката, обмазанного слоем глины,
что соответствовало интерпретации площадки
по концепции Е.ю.
Кричевского и Т.С.
все три модели были сожжены (обожжены).
Чабанюк подчеркивает, что в результате
действия огня только в первом случае были по
лучены остатки, приближающиеся по внешне
му виду к трипольским площадкам [Чабанюк,
Эксперимент по строительству и сожже
нию трипольского жилища
. Кроме этих
моделей в.в.
Чабанюком был проведен экспе
римент по строительству и сожжению триполь
ского жилища, воссозданного в натуральную
величину. Конструкция его соответствовала
первой модели, были также воспроизведены
глиняные детали интерьера, соответствующие
найденным конструкциям при раскопках жи
лищ на поселении Тальянки. Автором экспери
мента были учтены затраты необходимых для
строительства материалов, труда и времени, а
также проведен хронометраж разрушения пос
тройки в результате ее сожжения с использова
исследование остатков сожженной модели
было продолжено в.в.
Чабанюком через два
и через три года. при этом было установлено,
что экспериментальная «площадка» по многим
параметрам близка к остаткам трипольских
жилищ. в частности, кирпичный цвет обмазки,
ошлакованные участки глиняного перекрытия,
не выгоревшие до конца деревянные конструк
ции, превратившиеся в уголь, соответствуют
Таким образом, в ходе эксперимента в.в.
банюком были получены результаты, весьма
близкие к реальным археологическим остат
кам трипольских жилищ, что позволяет счи
тать это исследование наиболее успешными из
всех проведенных ранее. в заключение автор
подчеркивает, что цель намеченной им экспе
риментальной программы «не подтверждение
одной из гипотез, а поиск наиболее вероятной
модели и воспроизведение тех условий, которые
вызвали возникновение трипольских «площа
док» как археологического объекта» [Чабанюк,
2008, с.
217]. Однако, без гипотез, позволяющих
реконструировать жилище, эксперименталь
ное моделирование невозможно. Тем не менее,
эксперименты в.в.
Чабанюка однозначно под
тверждают концепцию трипольского домостро
ительства, преложенную в.и.
Маркевичем и
приверженцы концепции Кричевского-пас
— А.Г.
Корвин-пиотровский и Л.О.
— также обратились к экспериментальным
исследованиям, чтобы найти новые аргументы
для обоснования старых гипотез. Следует от
метить, что уверенность этих исследователей в
правильности собственных реконструкций не
велика, поскольку они полагают, что «жители
трипольских сел строили свои дома каким-то
неизвестным нам методом» [Корвин-пиотровс
в ходе экспериментального моделирования
авторы опирались на «наблюдения значи
тельного количества построек на поселениях
Тальянки и Доброводы» и «этнографические
наблюдения». последние используются для
реконструкции разных частей построек и при
влекаются в обширном хронологическом и тер
риториальном диапазоне. Это Азия, Америка,
Кавказ, индия, Месопотамия, Китай, сведения
об архитектуре были почерпнуты из справоч
ника «Народы мира». указан широкий спектр
совпадений в деталях построек: от чеченского
жилища до постройки середины ХХ
в. из Мол
Очевидно, что сравнивать эту глинобитную
постройку, которая, скорее всего, была хозяйс
твенной и известной авторам по фото из архива
Мовши, с жилищами томашевской груп
пы, которые по своим параметрам, по меньшей
мере, в два раза превышали аналог из Молда
Авторы полагают, что выбор места для жи
лища был важен для племен трипольской
культуры, как и для «других народов вплоть до
начала капитализма», а «… жилище напрямую
зависит от климатических условий» которые
«на территории распространения поселений
трипольской культуры были близки к совре
менным климатическим условиям Молдавии,
Туркмении и Кавказа…», а во «времена трипо
лья был атлантический оптимум, то есть было
гораздо теплее» [Корвин-пиотровский, Шати
используемые авторами, весьма поверхнос
тные аналогии и непрофессиональная тер
минология указывают на полное отсутствие у
них знаний в области этнографии жилища и
народной архитектуры. Описывая возможные
конструкции разных частей жилищ, авторы эк
сперимента не предложили варианта реконс
исходя из методических посылок, достаточно
далеких от прикладного моделирования жили
ща, авторы соорудили модель условного три
польского дома и обжигали ее несколько часов.
в описании эксперимента отсутствуют сведения
о масштабности экспериментальной постройки
и деталях обжига. в результате эксперимента
обжиг конструкций модели был незначитель
ный и не соответствовал образцам глиняной
обмазки с трипольских площадок. Сожженная
модель даже отдаленно не напоминала ар
хеологические остатки трипольских жилищ.
Однако авторы одного из проведенного в Та
льянках эксперимента сделали выводы о том,
что можно «однозначно говорить о возможности
обжига деревянно-глиняных конструкций без
их деструкции». причем такие «конструкции в
результате обжига… превращаются в подобие
кирпича и гораздо меньше нуждаются в ремон
тах», и строительный материал даже «приобре
тает свойства «железобетона». А «проведенный
эксперимент позволяет говорить о том, что ги
потеза относительно одноэтажности … остается
актуальной» [Корвин-пиотровский, Шатило,
2008, с.
193, 198]. Таким образом, в ходе экс
перимента, описанного в работе А.Г.
пиотровского и Л.
Шатило, задачи моделиро
вания процесса строительства и внешнего вида
трипольского жилища оказались второстепен
ными. Главной целью моделирования было
подтверждение отживший свой век концепции
трипольского домостроительства Е.ю.
Масштабные и многолетние эксперименты
по моделированию и сожжению жилищ были
предприняты румынскими археологами вбли
зи эпонимного памятника культуры Кукутень
[petrescu-dimbovita, Valeanu, 2004, с.
345]. Здесь было построено и сожжено несколь
ко построек в натуральную величину, воспро
изводящих дома, характерные для культуры
Кукутень. по мнению румынских исследовате
лей, пол такого дома состоял из уложенного на
землю деревянного наката, обмазанного гли
ной. Стены каркасно-столбовой конструкции,
обмазывались глиной. Крыша представляла
собой деревянные конструкции, перекрытые
в моделях жилищ были воспроизведены
детали интерьера, известные по раскопкам
[petrescu-dimbovita, Valeanu, 2004, fig.
319]. в соответствии с предположением о ри
туальном сожжении кукутенских домов, мо
делируемые постройки были сожжены, в том
числе с дополнительным топливом в виде дров
и сухого камыша. Однако объектов, подобных
кукутеньским остаткам жилищ получено не
было. Румынские археологи продолжают экс
Одним из результатов экспериментального
моделирования трипольских жилищ стала ре
конструкция трипольских построек в натураль
ную величину в ходе музеефикации триполь
ских памятников и популяризации знаний о
древней истории украины. Трипольские дома
были построены в с.
Триполье, во дворе музея
в с.
Легедзино, а также на поле под г.
вом, где проходит ежегодный фестиваль «Тры
До 1970-х
гг. реконструкция древних поселе
ний была возможна только при условии полно
го изучения площади памятника раскопками.
Таким образом были получены реконструкции
поселений Коломийщина
1, Александровка,
а также реконструкции поселений культуры
Кукутень Тирпешть, Трушешть, Хебешешть.
использование для изучения планировки три
польских поселений аэрофотосъемки [Шиш
кин, 1985], предложенное К.в.
и геомагнитной разведки, осуществленной
на трипольских поселениях в.п.
[Дудкин, 1978] и Г.Ф.
Загнием [вiдейко, 2004,
174—175], открыло новые возможности для
реконструкции целых поселков. На основании
геомагнитных планов был создан макет-ре
конструкция [Мицик, 2004, с.
510] и планы-
реконструкции [Дудкiн, вiдейко, 2004, с.
309, рис.
10] поселений Майданецкое (табл.
) и Ямполь (табл.
), а также 3d-реконс
в связи с реконструкцией облика триполь
ских поселений представляет интерес гра
фическая (табл.
) и 3d-реконструкции
( табл.
) участка застройки Майда
нецкого, состоящего из примыкающих друг к
другу длинными стенами группы жилищно-
хозяйственных комплексов, которые образуют
«жилую стену», выступая своеобразным обо
ронительным сооружением [вiдейко, 2004а,
появление и развития компьютерного моде
лирования трипольских жилищ и поселений
связано с исследованиями в институте памят
никоохранных исследований Министерства
культуры украины, направленными на созда
ние мультимедийных программ. Новые техно
логии значительно расширили возможности
моделирования древних построек и поселений
в целом. Одним из важных преимуществ 3d-
моделей является возможность показать ре
конструированный объект в разных ракурсах,
а также акцентировать внимание на опреде
ленных деталях. Кроме того, есть возможность
продемонстрировать объект с различных ра
курсов, снаружи и изнутри, а также создать
анимированные модели. Была использована
уникальная возможность визуализировать
первые трехмерные компьютерные реконс
трукции для трипольской культуры появились
в 1996
г. М.ю.
Корбут предложил трехмерную
модель поселения Ятрановка и реконструкцию
интерьера одной из построек Майданецкого, а
в начале 2000-х
гг. появился ряд трехмер
ных реконструкций трипольских домов и посе
лений, исследованных археологами на протя
Как и в других видах реконструкций, в основу
3d-моделей трипольских жилищ и поселений
положены данные, полученные при раскопках
археологических объектов, их графические ре
конструкции, результаты магнитной съемки,
а также иконографический материал, пред
ставленный находками керамических моделей
построек. Для поселения Глыбочок (табл.
) было создано несколько вариантов его трех
мерной реконструкции, что дало возможность
анализировать планировочные структуры по
Было также проведено моделирование отде
льных построек из Коломийщины
2 (табл.
и Майданецкого [вiдейко, 2003, с.
Наибольшее количество трехмерных моделей
создано для Майданецкого (табл.
среди них отдельные постройки (табл.
святилище (табл.
) реконструкция
которых выполнена в разных проекциях, а
также раскопанные участи застройки поселе
ния [вiдейко, 2003а, с.
23—25]. Особый инте
рес представляют трехмерные реконструкции
святилища из Шкаровки (табл.
) и гон
чарной мастерской из веселого Кута (табл.
), созданные по материалам исследований
Цвек [Цвек, 2004, с.
621—623; 2004а,
Определенный интерес представляет визуа
лизация процесса сожжения построек, а также
поселения в целом. последняя была выпол
нена М.М.
видейко для 3d-модели поселения
Александровка (табл.
) и впервые позволи
ла оценить масштабы ритуала, о котором так
Трехмерные реконструкции дают новые воз
можности для анализа домостроительства три
польских племен и визуализации знаний по
Реконструкция жилищ и поселений
— одна
из задач, которые ставятся в ходе изучения
трипольской архитектуры. Такие реконструк
ции не только интересны сами по себе, но и
имеют важное значение для последующего
моделирования социально-экономических па
раметров древнего общества, демографических
процессов, этнокультурных традиций. именно
этим обусловлена актуальность реконструкций
архитектурных остатков и постоянный интерес
интерпретация раскопанных строительных
остатков и реконструкция построек без визуа
лизации объектов содержится в работах целого
ряда исследователей, занимавшихся пробле
мами трипольской архитектуры и не упомяну
Необходимо отметить, что в работах многих
авторов отсутствует четкое разделения уровней
и этапов исследования, интерпретации и ре
конструкции архитектурных остатков, хотя, на
наш взгляд, такая процедура является залогом
достоверности реконструкций архитектурных
Рассмотрение методов изучения трипольско
го домостроительства содержится в ряде работ
Зиньковского. исследователь полагал, что
до 1970-х
гг. полевые исследования площадок
были единственным методом для их интерпре
тации, а исследователи проводили интерпре
тацию изученных ими объектов по аналогии с
интерпретацией, предложенной Е.ю.
ким и Т.С.
пассек. в тоже время авторы рас
копок трипольских жилищ описывали выяв
ленные ими остатки, но при их реконструкции
не проводили анализа выявленных объектов с
точки зрения законов и технологии строитель
Зиньковский предложил при интерпре
тации площадок и реконструкции трипольских
жилищ кроме данных раскопок использовать
этнографические данные о конструкции до
мов и материалы по народной архитектуре.
важное значение он отводил также новым ме
— аэрофотосъемке и геомагнитной раз
ведке. Для проверки предложенной им реконс
трукции трипольского жилища автор провел
эксперименты по строительству и сожжению
модели трипольского жилища. по мнению
Зиньковского, в изучении трипольского
домостроительства необходим комплексный
подход, объединяющий разнообразные методы
получение полевых данных
— первый этап
исследований, без которого невозможна ре
конструкция построек. поскольку основой ре
конструкции являются материалы, получен
ные в ходе полевых исследований, то именно
совершенная методика раскопок остатков
жилищ позволяет получать наиболее полную
информацию о них. Методика раскопок три
польских памятников была выработана в ходе
работ Трипольской экспедиции в 1930-х
гг. и
благодаря деятельности Т.С.
пассек внедрена
в советскую археологию. Эта методика изуче
ния площадок остается актуальной и сегодня,
когда она дополняется некоторыми новыми
изложенная Т.С.
пассек [пассек, 1949,
240—245] методика полевых исследований
трипольских поселений предполагает несколь
ко этапов, включая выявление остатков жи
лищ, снятие верхнего слоя грунта, расчистку и
разборку площадки. На всех этапах была пре
дусмотрена тщательная фиксация исследован
ных объектов: фотографирование, описание,
подготовка чертежей планов и разрезов пло
щадки, наблюдение за местоположением раз
валов посуды и других находок [пассек, 1949,
Бибиков предложил ретроспективный
метод восстановления археологических остат
ков, который предполагает обязательную фик
сацию каждого развала сосуда с присвоением
ему порядкового номера [Бибиков, 1960]. Этот
метод дает возможность получить картину
размещения сосудов в постройке и позволяет
при камеральной обработке реконструировать
инвентарь, обнаруженный в жилище. предло
женный С.Н.
Бибиковым способ фиксации на
в 1960-е
гг. в ходе работ Молдавской энеоли
тической экспедиции вырабатывались усовер
шенствования методики раскопок. Е.К.
ныш предложила усовершенствованный метод
фиксации раскопок площадки с помощью сту
Фиксация площадки с помощью фотопланов,
проводившаяся в.и.
Маркевичем, усовершенс
твовала отражение этого сложного объекта. все
чертежи, связанные с раскопками площадки,
чертились в масштабе не менее чем 1
: 10. От
дельно вычерчивался план отпечатков дере
ва, зафиксированных на обожженной глине.
Зиньковский полагал, что при раскопках
площадки необходимо оставлять несколько
бровок для фиксации значительного числа
Несмотря на постоянное совершенствование
методики раскопок и фиксации остатков три
польских построек, субъективный фактор в их
исследовании остается весьма значительным.
именно он является причиной того, что одни и
те же объекты интерпретируются исследовате
лями по разному, как например, приведенные
выше реконструкции жилища №
3 поселения
владимировка (ср. табл.
и V,
). Однако,
именно четкая фиксация в процессе раскопок
позволяет в дальнейшем предлагать новые
Экспериментальные исследования играют
важную роль в реконструкции трипольских жи
лищ, однако сами по себе эксперименты, изъ
ятые из контекста интерпретации площадок и
общей концепции трипольского домостроитель
ства, не могут решить дискуссионные вопросы.
Это стало очевидно еще при проведении первых
экспериментов в Трипольской экспедиции.
иконографический материал
— керамичес
кие модели построек трипольской культуры
незаменимый источник для реконструкции
деталей домов, которые не известны или плохо
прослеживаются по данным полевых исследо
ваний [Кричевський, 1940, с.
513; пассек, 1941,
29—30]. Это крыша, стены, окна, оформле
ние входа, детали интерьера, роспись. Остатки
стен трипольских построек представлены в ар
хеологических материалах достаточно редко,
Находка на поселении Брынзень
3 остат
ков стены с отпечатками прутьев позволила
Маркевичу предположить, что стены до
мов в Северной Молдавии были сделаны в
виде плетня с двух сторон обмазанного глиной.
их толщина была около 30
см [Маркевич, 1981,
78]. К.в.
Зиньковский полагал, что стены
трипольских домов были глинобитными без
какого либо каркаса и достигали толщиной до
Круц обоснованно реконструировал для
Тальянок стены домов первого этажа в виде
деревянного сруба, а для второго этаже
— в
виде плетня, обмазанного глиной [Круц, 2008,
52—53]. Основываясь на данных раскопок и
анализе керамических моделей трипольских
построек, М.ю.
видейко предполагал, что сте
ны трипольских домов в конкретных случаях
могли быть разной конструкции: глинобитные,
с плетневыми деталями и, преимуществен
но, каркасно-столбовой конструкции [відейко,
известные модели построек [Бурдо, 2005]
подтверждают существование различных ва
риантов домов в Триполье, прослеженное на
Этнографические данные и материалы по
народной архитектуре имеют большое значение
для правильной интерпретации археологичес
ких объектов. при использование этнографи
ческих параллелей и аналогий, почерпнутых
при изучении народной архитектуры, важное
значение имеет концепция культурно-хозяйс
твенных типов, выработанная советскими эт
Современные реконструкции трипольских
построек можно рассматривать как комплекс
ные. Они, как правило, базируются на исполь
зовании всех имеющихся данных и могут рас
сматриваться как весьма достоверные модели
конкретных трипольских домов. Не все части
построек трипольской культуры можно просле
дить, изучая архитектурные остатки. Наибо
лее полную информацию можно получить в
результате раскопок о перекрытиях построек и
глиняных деталях интерьера, сохранившихся
Опыт реконструкции трипольских жилищ
показывает, что каждая из раскопанных пост
роек, тем более на поселениях, удаленных друг
от друга на сотни километров, может иметь
индивидуальные особенности. поэтому неце
лесообразно говорить о моделировании некого
идеального трипольского дома. в то же время
анализ реконструкций конкретных объектов
позволяет выделить общие черты, характерные
для трипольской архитектуры. Очевидно, что
реконструкции конкретных построек должны
основываться на данных раскопок и иконогра
фических образцах, а моделирование триполь
ских жилищ возможно на основе разработки
принципов интерпретации археологических
строительных остатков с учетом иконографи
Созданные за более чем вековой период
изучения Триполья реконструкции жилищ и
поселений свидетельствуют о высоком уровне
архитектуры древнеземледельческих племен.
Такие особенности трипольского домострои
тельства, как использование в качестве основ
ных строительных материалов глины и дерева,
каркасно-столбовые конструкции стен, куполь
ные печи, детали интерьера, двухэтажность
построек, а также ритуальное сожжение посе
лений свидетельствуют о древних архитектур
ных традициях, уходящих корнями в европей
Развивая древние традиции, трипольцы за
страивали свои поселки добротными домами.
уже в конце раннего этапа появляются круп
ные поселения, занимающие площадь до 10
Для последующих периодов известны десятки
поселений площадью около 100
га, а триполь
ские протогорода занимали территорию в сотни
гектар, как поселок-гигант Тальянки, площадь
Реконструкции конкретных построек позво
ляют создать представление о типе жилища,
характерного для Триполья от древнейшего
периода и до финала культуры. Трипольское
— достаточно монументальный пря
моугольный глинобитный дом с чердаком,
часто двухэтажный. при стандартной ширине
в 4—6
м, длина постройки колебалась от 6 до
м, иногда достигала 30
м. Стены без фунда
мента, преимущественно каркасно-столбовой
конструкции, сооружались из дерева и обма
зывались глиной. Чердачное и межэтажное
перекрытия представляли собой деревянный
настил, забутованный слоем глины, который
укладывался на длинные стены постройки.
Крыша могла быть разной конструкции, но
всегда с каркасом из дерева, перекрывалась
камышом. внутренние и наружные стены дома
расписывались. Дома большой площади состо
яли из нескольких помещений, в том числе осо
Нижние этажи домов во многих районах
трипольской культуры использовались как хо
зяйственные помещения. Различные хозяйс
твенные постройки часто располагались возле
жилищ, образуя жилищно-хозяйственные ком
плексы. Отапливались помещения по-черному
с помощью очагов или печей купольной конс
трукции, возможно и переносных очагов. Сре
ди глиняных деталей интерьера
— купольные
печи, глиняные возвышения-алтари, очаги,
лавы, жертвенники, огромные сосуды для при
пасов. в разных частях обширной трипольской
ойкумены были своеобразные черты в конс
трукциях, приемах строительства и оформле
Специализированные постройки, например
гончарные мастерские, как и сакральные ком
плексы, судя по реконструкциям, принципи
ально не отличались от жилищ по строитель
ным приемам, выделяясь скорее размерами,
Существование трипольских поселков было
подчинено сакральному циклу, по завершению
которого поселение сжигалось. именно бла
годаря этому ритуалу возникли трипольские
— уникальные археологические
объекты, в которых благодаря огню законсер
вированы многие детали построек и быта три
Анализ методики реконструкции триполь
ских жилищ и поселений показывает, что ни
один из этапов этого исследования не может
быть результативным сам по себе, а достовер
ные реконструкции возможны только с комп
лексным использованием всевозможных мето
дик и способов изучения домостроительства.
именно такие реконструкции предложены ис
следователями трипольской культуры. и вряд
ли найдется еще хоть одна нео-энеолитическая
культура Европы, которая была бы представ
лена столь широким кругом реконструирован
Раскопки на месте неолитичес
кого поселения с керамикой домикенского типа у
Колодистого Звенигородского уезда Киевской гу
О ретроспективном восстановлении
археологических остатков на местах залеганий
Я
Е
Характерные черты до
мостроительства Косеновской локальной группы
Раннеземледельческие поселения-гиганты триполь
ской культуры на украине: Тез. докл. i полевого се
Сакральный аспект архитектуры три
польских протогородов
// Трипільські поселення-гі
Сакральный світ трипільської цивіліза
модели построек трипольской культу
// Матеріали та дослідження з археології Східної
в.в.
Хвойко і дослідження трипільської
// Дослідження трипільської цивілізації
у науковій спадщині археолога вікентія Хвойки.
Бурдо
Н.Б.
Реконструкція будівель трипільської куль
тури. Методика та концепції
// Трипільська культура.
пошуки, відкриття, світовий контекст. До 100-річчя із
дня народження О.
Ольжича.
— 2007.
— С.
29—48.
Дослідження духовного світу трипіль
ців у працях вікентія Хвойки
// Науково-дослідни
цька та просвітницька діяльність вікентія Хвойки.
До 160-річчя з дня народження: М-ли наук.-практ.
Ранньотрипільське посе
лення Тимкове в Одеській області
// Археологія.
Комп’ютерні реконструкції поселень та
жител трипільської культури
// Трипільська цивілі
Створення тривимірних реконструк
цій архітектури поселень-протоміст трипільської
// Трипільські поселення-гіганти: М-ли
Архітектура поселень трипільської
культури Vi—iii
тис. до н.
// Давні поселення ук
Загній Григорій Федорович
// ЕТЦ.
Споруди трипільської культури
Спостереження над даними дослідів
трипільської культури 1909—1913
// ТКу
Геофизическая разведка крупных три
польских поселений
// использование методов естес
трипільської цивілізації (ЕТЦ).
— К.,
Трипільська культура на поділлі.
— він
Новые данные к реконструк
ции трипольских жилищ
// СА.
— №
О методах изучения домострои
тельства племен трипольской культуры
// МАСп.
Значение моделирования в иссле
довании остатков построек на поселениях триполь
ской культуры
// Археологические памятники Севе
К процедуре исследования про
блемы домостроительства трипольских племен
Материалы по археологии Северного причерномо
К итогам комплексного исследова
ния трипольских памятников
// Раннеземледельчес
кие поселения-гиганты трипольской культуры на
украине: Тез. докл. i полевого семинара.
— 1990.
Об использовании «мультимедиа» в
презентации археологических исследований
// Ар
хеометрія та охорона історико-культурної спадщи
Ш
К вопросу об
эксперементальном моделировании трипольских
построек Томашевской группы
// Трипольская куль
тура в украине. поселение-гигант Тальянки.
Є
Розкопки на Коломийщині і про
блема трипільських площадок
// Трипільська куль
Трипольские площадки
— результат риту
ального сожжения домов
// Трипільські поселення-
поселение-гигант Тальянки
// Триполь
ская культура в украине. поселение-гигант Таль
Трипольское поселение-гигант Тальянки. исследо
Ч
Досліди з трипільського до
// МДАпв.
— 2007.
— вип.
Будівельні матеріали
трипільської культури: (Хім.-технол. дослідження)
Трипільська культура.
— 1940.
— Т.
— С.
Об идеологических представлени
ях у трипольских племен
// ЗОАО.
— 1960.
— Т.
Трипольское поселение варваровка
// Тез. докл. первого симпозиума по археол. и
позднетрипольские племена Север
Домостроительство племен культуры
// Раннеземледельческие посе
ления-гиганты трипольской культуры на украине:
Тез. докл. i полевого семинара.
— 1990.
— С.
Тальнівський районний музей історії
Е
До питання про трипільське жит
лобудівництво (за результатами розкопок поселень
хутір Незаможник і Зелена Діброва)
// ЗНТШ.
Трипільська культура: Наук.-попул.
периодизация трипольских поселений
Е
Трипольское посе
ление Коломийщина: Опыт реконструкций
// КСи
памятники трипольской культуры в Се
Трипільський шар поселення Ріп
// Ржищівський археодром: Археологічні
дослідження та експерементальні студії 2000—
Ш
Археологічні розкопки двошарового поселення
Ріпниця 1 біля м. Ржищів
// Ржищівський архео
2. Дослідження, конференції та експеримен
Каменный век Среднего приднепровья
Тр. Xi АС в Киеве в 1899
— 1901.
— Т.
Древние обитатели Среднего приднепро
вья и их культура в доисторические времена.
— К.,
Шкарівське святилище
// ЕТЦ.
— К.,
Гончарне виробництво трипільської куль
поселення східно трипільської культури
Новые экспериментальные данные
по проблеме трипольского домостроительства
// Три
польская культура в украине. поселение-гигант Та
Е
Трипольское поселение Раковец
Е
Энеолит правобережной украины и
планування трипільських поселень
за даними аерофотозйомки
// Археологія.
— 1985.
Майданецкое
трипольский протогород
// stratum plus.
— 2001—
cucuteni-ceta
. bibliotheca memoriae antiquitatis.
— pi
Більш ніж віковий період вивчення трипільських
жител та поселень свідчать про високий рівень архі
тектури давньоземлеробських племен. Такі особли
вості трипільського домобудування, як використання
в якості основних будівельних матеріалів глини та
дерева, каркасно-стовпові конструкції стін, купольні
печі, двоповерховість будівель, а також ритуальне спа
лення поселень свідчать про давні архітектурні тради
ції, що сягають корінням європейського неоліта.
The paper collected and analyzed reconstructions of
houses and settlements of Trypillia culture. This sig
ni�cant amount of information presented by graphic
reconstructions of the four villages and 32 buildings
22 Trypillia settlements, including reconstruction of
houses, sanctuaries and pottery workshops. The paper
considers the March 15 Tripolye d models of settle
ments, buildings of various types, as well as the proc
ess of their ritual burning. analyzed dwellings created
у

Коли почалися війни? На це питання від
повісти досить складно. Але те, що вони вели
ся на території сучасної україни вже за часів
трипільської культури, тобто сім—п’ять тисяч
років тому, нині не викликає сумнівів. Тери
торія україни в мідному віці була заселена
людьми, які залишили після себе кілька ар
хеологічних культур, найвизначнішою та най
відомішою з яких була трипільська культура,
а фактично
— етнокультурна спільність Три
пілля-Кукутень. власне, ця «спільність» була
лише культурною, усередині неї, як свідчать
археологічні дані, точилися війни. Окрім того,
велися зовнішні війни
— з носіями культур, що
Нижче ми розглянемо питання, пов’язані
з розвитком озброєння та військової справи у
представників культурної спільності Трипілля-
Кукутень, докладно зупинившись на основних
компонентах комплексу військового озброєння,
які були основою військової могутності трипіль
ців впродовж майже двох тисяч років. Доклад
но зупинимося на можливостях реконструкції
зразків озброєння і захисних обладунків із вра
хуванням археологічних та етнографічних ма
Джерелами для вивчення історії військової
справи є знахідки предметів озброєння, давніх
укріплень, слідів військових дій на поселен
нях, антропологічному матеріалі, іконогра
фічні матеріали, отримані в результаті архео
логічних досліджень, та випадкові знахідки з
пам’яток доби енеоліту та раннього бронзового
віку на території україни, а також дані про їх
Оскільки археологічні джерела є, як прави
ло, досить фрагментарними, для проведення
аналізу наявного матеріалу та його подальшої
інтерпретації важливим є розуміння специфіки
розвитку військової справи у так званих первіс
них суспільствах, яке можливе із залученням
у
НОСІЇ
в
ТР
ип
ІЛЬСЬКОЇ
ЛЬТ
Стислий огляд найважливіших праць з до
сліджуваної теми, зроблений нами свого часу
[відейко, 2004, с.
480—483], свідчить, що, не
зважаючи на наявність значного числа праць,
присвячених як окремим знахідкам, так і вій
ськовій справі трипільців в цілому, вони все ще
лишаються поза увагою істориків, які продов
жують відтворювати уявлення про виключно
«мирний характер давніх хліборобів». З іншо
го боку, відсутня систематична реконструкція
комплексів озброєнь, типових для різних пе
ріодів існування Трипілля-Кукутень, які за
галом охоплюють понад 2000
років. Не менш
складною є ситуація з ілюстративним матеріа
у монографіях в.І.
Клочка, які містять огляд
озброєнь з території україни від неоліту до фі
налу доби бронзи та охоплюють період від 5000
до 700
рр. до н.
е. [Klochko,2001; Клочко, 2006]
привертає увагу велика кількість ілюстрацій, а
також графічні реконструкції зовнішнього виг
ляду воїнів різних епох та культур, створені у
р. була випущена велика праця З.
ної, присвячена реконструкціям одягу доіс
торичних та історичних часів на території
україни, в якій окремі розділи присвячено три
пільській культурі та добі бронзи. у цій праці
можна знайти кольорові версії згаданих вище
графічних зображень [васіна, 2003, с.
ним явищем, ми дозволимо собі зупинитися на
них докладніше, тим більше, що вони опублі
Для трипільської культури у згаданій праці
немає окремих зображень воїнів, зброя подана
як частина чоловічого костюма, причому на
малюнку, де представлені чоловіки у вбранні
раннього етапу, за поясом одного з них зобра
жено мідний клевець типу Аріушд, типовий
для середнього етапу Трипілля [васіна, 2003,
73]. Озброєні трипільські чоловіки показані у
вбранні, яке, на думку авторки, є «ритуальним
для обряду ініціацій», а саме у нараменних
пов’язках, з перев’язями та поясами [васіна,
Ці зображення досить дотепно реконструй
овано за даними орнаментованої антропо
морфної пластики. Однак дорослих чоловіків
зображено зі зброєю, тобто атрибутами, що при
таманні саме воїнам, а не підліткам, які мають
проходити обряд ініціацій. Хоча можна припус
тити, що тут саме й зображено дорослих воїнів,
які збираються проводити обряд з підлітками
Цими двома малюнками, власне, й обмеже
не зображення чоловіків зі зброєю, на решті
реконструкцій у праці З. васіної представлено
лише жіноче вбрання. Таким чином презен
тований нею зображувальний ряд ніби під
креслює широко розповсюджену думку про суто
На жаль, передусім фрагментарність ар
хеологічного матеріалу не дає змоги повною
мірою реконструювати військову сферу дав
ніх племен території україни. Зрозуміло, що
до наших днів зброя дійшла не зовсім у тому
вигляді, який вона мала, коли її використову
вали трипільські воїни. Найкраще збереглися
частини знарядь, виготовлені з «вічного» ма
— каменю, кременю. Що стосується
виробів з кістки та міді, то вони зберігаються
не так добре. Оздоблення, деталі зброї, вироби
з органічних матеріалів
— дерева, шкіри тощо
від таких давніх часів зберігаються лише у ви
няткових умовах, наприклад у торф’яниках
або під кригою. Саме подібні випадки, а також
аналіз етнографічних матеріалів дають змогу
повніше та достовірніше реконструювати зброю
в попередніх розробках нами було визна
чено, що можна віднести до числа зброї для
мідного віку та перелічено основні її категорії
[відейко, 2002; відейко, 2004, с.
перелік основних категорії озброєння для різ
них періодів Трипілля дано також у працях
Бурдо та в.І.
Клочка [Бурдо, 2003, с.
62; Клочко, 2006, с.
21—53]. Іноді пропонують
розрізняти «спеціалізоване озброєння»
— тобто
створене виключно для ведення бойових дій і
яке не застосовується на полюванні та озброєн
ня мисливське. Обидва види озброєння потре
бують для ефективного застосування певних
специфічних навичок та досвіду. виділяють
також категорію речей «подвійного застосуван
ня» з числа господарського реманенту
— для
відзначимо, що принаймні один з видів спе
ціалізованого озброєння з’являється ще в не
— наприклад, кам’яні сокири
— молоти.
Однак саме мідний вік можна вважати добою
поширення та вдосконалення спеціалізованої
зброї, насамперед
— металевої. Метал і ка
мінь застосовували паралельно. перші зразки
спеціалізованої зброї
— бойові сокири
— моло
ти та клевці виготовляли як з твердих порід
каменю, так і з металу. у той же час досить
широко використовувався набір мисливської
— лук із стрілами, дротики, кинджали з
лезами із кременевих вкладишів. Новинкою
стали трикутні наконечники стріл та дротиків
з двобічною ретушшю, що прийшли на зміну
мікролітичній техніці, яка була домінуючою в
мезоліті та неоліті. Як свідчать археологічні
дані, мисливська зброя широко застосовувала
Аналіз трипільської зброї свідчить про те,
що традиції виготовлення предметів озброєн
ня Трипілля етапу А—вІ
— прекукутені-Ку
А пов’язані переважно з балканськими
культурними традиціями карановсько-гумель
ницького кола [Бурдо, 2002]. На етапах Три
пілля вІ—ІІ змінюється напрям культурно
історичних контактів, відбувається вплив
на трипільську зброю традицій населення
Трансільванії та Карпатського басейну, особ
ливо культури Бодрогкерегстур, звідки похо
дять прототипи найкращих зразків металевої
Комплекс військового озброєння (КвО) ви
никає на території україни в енеоліті з поши
ренням культур Трипілля та Болград—Ал
день. він включає вдосконалені зразки зброї з
мисливського комплексу (кинджали, сокири),
які трансформуються відповідно до військо
вих завдань і виготовляються як з каменю та
кременю, так і з нового матеріалу
— міді. Ене
— час появи на території україни метале
вої зброї. Це сталося в першій половині V
поява спеціалізованих видів зброї вже на
початку мідного віку дала поштовх до якісно
нового явища
— формування систем (комплек
сів) військового озброєння
— КвО, розрахова
них на різні способи ведення бойових дій. у той
же час у всіх культурах зберігався комплекс
мисливського озброєння
— КМО (лук, дротик),
який теж з часом зазнав певних змін. Типоло
гія КвО може бути побудована на основі виді
лення та зіставлення наборів зброї, технічних
— система озброєння, яка включає,
крім засобів КМО, кинджал, сокиру, клевець,
— молот, булаву, а також елементи за
хисного озброєння для рук та верхньої частини
— система озброєння, крім КМО,
включає кинджал, сокиру (1—2), сокиру
— мо
— КМО
+ комплекс кинджал і соки
поява на початку енеоліту трипільської
культури з практично повним набором спе
ціаліазованого озброєння відбулася на тлі
виключно мисливського комплексу аборигенів.
Абсолютно новою для останніх мали бути так
тика і стратегія ведення бойових дій, застосо
вані прибульцями. Можна вважати, що одним
з наслідків такої переваги у військовій справі,
а також більшої чисельності стало поширення
трипільського населення на величезній тери
торії від Карпат до Дніпра впродовж тисячі
років. Для наступних етапів енеоліту та почат
ку раннього бронзового віку характерним стало
співіснування суспільств, які стояли на різно
му рівні розвитку систем озброєння ти військо
Так, для суспільств, які залишили пам’ятки
дніпро-донецької та ямково-гребінцевої кера
міки, характерним є комплекс мисливського
озброєння при майже повній відсутності спе
ціалізованих зразків зброї. усі інші культури
Як бачимо, період, який ми розглядаємо у на
шій праці, став переломним в історії військової
справи, адже саме з ним пов’язана поява спе
ціалізованих видів зброї, яка не призначена для
використання в господарстві та на полюванні.
практично одночасно починає формуватися
прошарок людей, для яких володіння спеціалі
зованою зброєю та пов’язана з її практичним
застосуванням військова справа стає професій
ним заняттям. володіння (і протистояння за
стосуванню за умови майже повної відсутності
захисних обладунків) такими видами спеціалі
зованої зброї, як металевий кинджал, клевець,
сокира-молот, вимагало знання певних прийо
Актуальним є питання повноцінної реконс
трукції окремих зразків зброї доби трипільсь
кої культури. Якщо питанням реконструкції
метальної зброї далекої дії, а саме луків та
стріл кам’яного віку присвячено спеціальну
працю Д.
Нужного [Нужний, 2008], то розроб
ки стосовно інших видів відсутні. Слід роз
глянути питання про те, як могли виглядати
бойові сокири, кинджали виготовлені з різних
Насамперед йдеться про визначення конс
трукції та кріплення робочих частин до руків’їв.
важливим є також питання про способи носін
ня зброї, а в перспективі
— відтворення при
йомів її застосування. Нижче ми зупинимося
на таких питання, як відтворення різновидів
бойових сокир(клевців) та кинджалів як основи
Реконструкція зазначених вище виробів
може бути проведена із використанням архе
ологічних джерел та етнографічних аналогів.
Оскільки йдеться переважно про вироби з ор
ганічних матеріалів, то доведеться залучати
інформацію з розкопок не лише на території
україни, але й за її межами, а також, в окре
мих випадках, розширити хронологічний діа
пазон пошуків. в якості етнографічних анало
гів ми вважаємо за можливе розглянути зразки
озброєння, виготовленого із застосуванням бой
ових частин близьких за формою та виготовле
них з тих самих матеріалів (кремінь, камінь,
Бойові сокири-молоти.
Це спеціалізова
на зброя ближнього бою (може застосовувати
ся також як метальна зброя), один кінець якої
має лезо сокири, а протилежний є молотом,
виготовлена з твердих порід каменю (рис.
). враховуючи ширину леза та відсутність
заточки, сокирою могли наносити переважно
дроблячий, а не рублячий удар. Ефективність
забезпечувалася значною вагою виробу, що
складала від 0,4 до 1,2
кг (а часом і більше),
яка може бути порівняна з вагою металевих
бойових сокир доби середньовіччя. Зауважимо,
що вагою робочі частини сокир-молотів в кілька
разів переважають робочі частини звичайних
клиноподібних сокир, виготовлених з каменю
Дані про довжину руків’їв бойових сокир
молотів у трипільських матеріалах на разі
відсутні. З цієї причини скористаємося інфор
мацією для бронзового віку, на початку якого
сокири-молоти були одним із найпоширеніших
видів зброї. у курганних похованнях на тери
торії україни зафіксовано ряд подібних знахі
док, інформація про які систематизована у до
слідженнях С.І.
Ляшко [Ляшко, 1994, с.
149]. За
її даними, руків’я сокир-молотів були прямими,
круглими в перетині Їх довжина складала від
15 до 50
см. виявлено випадки розклинювання
руків’я металевими (бронзовими) чи кістяними
клинами [Ляшко, 1994, с.
149, рис.
Даних про використані породи дерева дослід
ниця не наводить, однак є підстави вважати,
що найбільш придатними були б такі тверді
породи дерева, які б витримували сильні уда
ри і не тріскалися (рис.
). Для захисту від
у стародавніх епічних творах можна знайти
описи використання сокири (молота) в якості
метальної зброї, окремі зразки якої мали ще
й чарівні властивості
— найвідомішим, ма
буть, є молот, який застосовував бог Тор. Його
молот мав не лише надзвичайну потужність,
але і повертався щоразу до свого господаря і,
до речі, мав коротке руків’я. вірогідно, корені
Бойові сокири та клевці трипільської культури, V- початок iii
тис. до н.
— сокири-молоти;
цієї легенди сягають неоліту та певною мірою
відображають мрії тогочасної військової еліти
про досконалу зброю. Досліди показали, що як
метальна зброя сокира-молот може бути ефек
тивна на відстані до 40
м, однак прицільне за
стосування не перевищує, як правило, 7—10
і особливо ефективне на відстані до 4
м. віро
гідно, для подібного використання признача
лися переважно вироби невеликих розмірів та
у ближньому бою сокира-молот викори
стовувалася як зброя ударно
— дроблячої дії.
враховуючи відсутність відповідних захисних
обладунків в енеоліті
— ранньому бронзово
му віці, це був один з найефективніших видів
зброї ближнього бою. Скіс леза посилює дроб
Застосування в бою сокири-молота та її так
тико-технічні характеристики передбачають
володіння певними навичками фехтування
цією зброєю. Скоси леза сокир
— молотів у різ
ні боки свідчать про існування сокир для лівої
та правої руки та застосування «вісімок» у фех
тувальній техніці під час завдання ударів по
верхній частині тіла супротивника. врівнова
женість сокир в ділянці руків’я полегшує чер
гування ударів лезом і обухом. Однак подібна
техніка бою сокирою
— молотом вимагає пев
ного вільного простору, що неможливе при дії у
ударна зброя колючо-дроблячої
дії, різновид бойової сокири з одним загостре
ним кінцем та вузьким лезом (рис.
Особливо ефективна ця зброя проти жорстких
обладунків (метал, шкіра, дерево), які необ
хідно пробивати. ударом клевця в ділянці
кріплення руків’я щита можна поранити руку
супротивника. у середні віки цей вид зброї був
особливо популярним в період після появи су
Для трипільського часу найдавніші зразки
клевців виготовлено із каменю (рис.
), почи
наючи з другої половини V
тис. до н.
е. відомі
мідні вироби (рис.
). Більшість має лезо з
обох сторін, розташоване перпендикулярно до
іншого (рис.
), хоча трапляються і вироби
з рублячим та протилежним колючим кінцем
), є і подібні до середньовічних че
канів. Довжина руків’я для цих виробів може
бути визначена в діапазоні від 0,6 до 1
м, якщо
поява подібної зброї у другій половині V
до н.
е. навряд чи була випадковою. вона може
опосередковано свідчити про поширення захис
ного озброєння, якому слід було знайти належ
ну протидію. Одним із вірогідних різновидів
подібного захисту міг бути щит, який був ефек
тивним як проти стріл та дротиків, так і мета
льних сокир-молотів, про які йшлося вище. З
іншого боку поширення клевців може свідчити
про зростання значення у військових діях ру
копашного бою, який прийшов на зміну масо
ваному застосуванню метальної зброї, якій, на
решті, було знайдено більш-менш ефективну
Трипільці використовували у гос
подарстві багато типів сокир, вони могли засто
совуватися також як бойові, але ми зупинимося
тільки на тих сокирах, які найбільш вірогідно
могли бути на озброєнні. Робоча частина сокир
виготовлялася з твердих порід каменю, кре
меню та міді й мала вигляд плаского клина,
трапецієподібного у плані (рис.
). власне,
ці вироби можна розглядати, як речі, що мали
вони мали достатньо гостре лезо, аби нанес
ти відповідні пошкодження. водночас вагою ці
вироби, навіть металеві, значно поступалися
сокирам-молотам і тому їх доводилося осна
щувати досить масивними у передній частині
руків’ями, відомими за археологічними знахід
ками у європейських озерних поселеннях та
торф’яниках. Однак при подібному варіанті
закріплення клиноподібної сокири вона роз
ташована на певній відстані від кінця топори
ща, який може перешкодити нанесенню ударів
подібний недолік може бути усунений за ра
хунок використання відповідної форми руків’я,
яке добре відоме за етнографічними матеріала
ми, особливо у індіанців північної Америки та
широко представлені у музейних експозиціях
). власне йдеться про різновид бойо
вої палиці, посилений рублячим елементом.
подібні палиці як правило виготовлені з дере
ва( рис.
), часто в якості додаткових бойових
вставок могли бути використані вироби з кре
меню Зауважимо, що не лише у суспільствах,
які мали неолітичний комплекс знарядь праці,
а навіть і у середньовічі широко використову
валася зброя, виготовлена із твердих порід де
рева. Отож цілком вірогідним є використання
подібної зброї і носіями трипільської культури,
які мали всі необхідні для її виробництва зна
— колючо-рубляча
зброя ближнього бою, що має двосічний клинок,
невелика за розмірами (довжина леза
— 30
в енеоліті кинджали виготовляли з кістки, кре
меню та міді, у ранньому бронзовому віці
— з
кременю, бронзи (рис.
3). На початковому етапі
Трипілля А та вІ презентовано єдиним виро
бом з кременю
— лезом кинджала, який похо
дить з поселення Дрегушень [crişmaru,1977,
]. Лезо довжиною 15
см виготовлене з
великої пластини, обидва його боки оброблено
ретушшю, в перерізі виріб ромбоподібний. у
працях Г.Ф. Коробкової згадуються також кре
меневі вкладиші до мисливських кинджалів
Кинджали з мідними лезами з’являються
тільки в Трипіллі вІ
— вІІ. Кинджали типу Бод
рогкерестур мають видовжено
— листоподібний
клинок, лінзоподібний у перерізі, характерний
для Трипілля етапів вІ
— вІІ, вІІ, СІ, але зус
трічаються і в пізньому Трипіллі на пам’ятках
софіївського типу (рис.
4,
). Дещо змінюється їх
форма, лезо трохи вкорочене. вважається, що
кинджали цього типу тривалий час виготовля
лися місцевими майстрами, спочатку цей процес
міг бути стимульований бодрогкерестурським
впливом виробів Карпатського басейну.
Споряджені виготовленими з кременю
клинками, кинджали трипільців, зрозуміло,
мали руків’я, однак до наших днів вони або їх
сліди у більшості випадків не дійшли. виня
ток становлять кинджал із кістяним руків’ям
з усатівського поховання, виявлений біля с.
Огородне [Шмаглий, Черняков, 1970, С.
34] на території Одеської області (рис.
) та
предмети озброєння населення північної та Центральної Америки (Експозиція природничого му
сліди дерева на мідному лезі з трипільського
поховання на поселенні Більшівці. Дерев’яне
руків’я кріпилося трьома мідними штифта
ми [Ткачук, 2001—2002, с.
214; рис.
Це змушує звернутися до найближчих в часі
аналогів. Одним із них є унікальна знахідка
в Альпах
— так званого Отці, мисливця і вої
на, який жив близько 3200
р. до н.
е. [spindler,
2000] (рис.
). в даному випадку зберегло
ся руків’я, виготовлене з дерева і припасоване
до обробленого з обох боків кременя. Останній
затиснуто між двома пластинами довжиною
Кинджали з пам’яток трипільської культури кінця iV
— початку iii
тис. до н.
е. та реконструкція
см, кінці яких замотано шнуром
— до
обертів біля леза і два
— вгорі. Довжина
леза при цьому не перевищує 5—6
см, однак
воно заточене за допомогою ретуші з обох боків,
що і дає можливість віднести виріб саме до чис
Інший варіант руків’я
— обойма, виготовле
на з кістки або рогу, відома за археологічними
знахідками, зокрема з поховання усатівського
типу у кургані біля Огородного (рис.
). в
даному випадку на металевому лезі невели
кої довжини руків’я затиснуте за допомогою
мідних клепок, розташованих у два ряди Як
варіант можливе кріплення на клеючій суміші,
фіксація за допомогою шнура або смужки шкі
ри біля основи (рис.
). Однак у випадку з
металевим лезом подібне кріплення може вия
Найпростіша версія руків’я
— обмотування
верхньої частини кремінного чи металевого ви
Кинджали та спорядження:
— реконструкція одягу та спорядження «Отці» в експозиції природ
ничого музею, м.
— ліворуч
— копія кинджала та піхов до нього, праворуч
— кинджал, знай
дений поруч із загиблим близько 3200
р. до н.
— реконструкція кинджала з мідним клинком (руків’я з
дерева), за
Jeroen Zuiderwijk;
— мідний кинджал з трипільського поховання, початок єєє
тис. до н.
е. (Красний Хутір);
— реконструкція мідного та кремінного кинджалів (за bodgbend);
— мідний кинджал з кістяним руків’ям з похо
вання усатівського типу (Огородне), кінець
робу шнуром з текстилю або шкіряним у декіль
ка шарів, з наступним включенням в руків’я
елементів з дерева або шкіри (рис.
). вона
є досить вразливою для пошкодження навіть
затупленими гранями основи клинка і тому, як
нам видається, більш придатна для побутових
ножів, аніж зброї. Як відомо, при сучасних ек
спертних оцінках холодної зброї, в тому числі
кинджалів, важливим параметром вважається
саме надійність кріплення леза, що забезпечує
Знахідка вище в Альпах дає підставу за
пропонувати версію реконструкції піхов для
— в’язаних, із рослинних волокон (рис.
). вони достатньо великі, аби вмістити більшу
частину кинджала разом із руків’ям. у цьому
є сенс, адже лезо чи не удвічі коротше і якби
піхви були розраховані лише на нього, кинд
жал міг би загубитися. піхви були прив’язані
до пояса Отці. пояси показано на багатьох ант
ропоморфних статуетках Трипілля—Кукутень,
переважно чоловічих, де виразно позначено оз
Інший варіант піхов
— зшиті зі шкіри твари
— відомі за етнографічними матеріалами і
презентовані в багатьох музейних експозиціях.
Цікаво, що у деяких випадках у них можна схо
вати увесь ніж або кинджал, як у описаному
вище випадку. подібні піхви рясно прикраша
ли бісером, аплікацією зі шкіри, тощо (рис.
) у багатьох випадках ці піхви кріпилися
ремінцями до пояса. водночас відомі варіанти
носіння кинджалів на грудях, коли піхви підві
шувалися на ремінці на шиї або кріпилися до
поява кинджала, як виду спеціалізова
ної зброї, означає початок розробки бойового
мистецтва його застосування, тобто фехтуван
ня. Застосування кинджала (пари кинджалів)
розраховане на швидкі, короткі рухи. Це зброя
ближнього бою. Двобічна заточка леза дає
змогу проводити рублячо-ріжучі рухи без роз
вороту кисті, що економило час для завдання
наступного удару. Для більш пізнього часу за
документоване застосування кинджала для лі
вої руки як допоміжної зброї в доповнення до
сокири. вживання пари кинджалів дає змогу
відбивати напади супротивника із древковою
в зв’язку з викладеним вище матеріалом ак
туальним є питання про наявність захисного
обладунку у трипільців. вже висловлювалися
припущення, що для захисту могли викорис
товуватися щити та широкі перев’язі, мета
леві браслети [відейко, 2004]. Знайомство із
етнографічними матеріалами дозволяє ствер
джувати, що щити, а в ряді випадків і досить
розвинені бойові обладунки, були майже не
одмінним елементом спорядження більшості
воїнів з країн Океанії, Америки, Африки, зброя
яких у більшості випадків виготовлена без ви
користання металевих деталей
— кременю, ка
Щити були виготовлені переважно з дерева
і в багатьох випадках мали розміри достатні,
аби прикрити більшу частину тулуба воїна.
Зовні ці щити були багато прикрашені
— ма
певний інтерес становлять захисні обладун
ки для тіла, виготовлені з кількох шарів різ
номанітного текстилю, переважно рослинного
походження, іноді
— набивні. у Європі вони
застосовувалися до пізнього середньовіччя
включно і були досить ефективним захистом
навіть від металевої зброї. За матеріалами
часів конкісти, а також більш ранніми відомо
про широке застосування набивних захисних
обладунків у Центральній Америці. Комплект
повних обладунків, включаючи шолом, який
походить з островів Гілберта (Тихий океан) і
виготовлений з волокон фібри, можна побачи
ти в експозиції природничого Музею у Нью-
відбитки подібного грубого плетіння з воло
кон рослинного походження широко представ
лені на денцях посудин із розкопок на усатівсь
ких поселеннях Маяки та усатове, які відносять
до пізнього етапу трипільської культури. Це
означає, що у розпорядженні трипільців були і
матеріали і уміння, потрібні для виготовлення
подібних обладунків, які практично дублюють
щоденний одяг, але з посиленими захисними
привертає увагу той факт, що верхній одяг
вже згадуваного вище Отці було виготовлено
з соломи, а деякі деталі спорядження, зокрема
піхви кинджала
— сплетено. Це може свідчити
про більш широке використання подібних рос
линних матеріалів для спорядження мислив
ців та воїнів у Європі, ніж вважалося раніше.
Набивні обладунки в Центральній Америці
були ефективним захистом не лише від стріл,
але і мечів з обсидіановими лезами (рис.
Леза у вигляді прямих платівок було закріп
лено смолою в пазах дерев’яної оправи. Свого
часу Н.М.
Скакун виділила на трипільському
поселенні Бодаки майстерню у якій з місцевого
кременю виготовляли у великій кількості ве
ликі пластини. На думку дослідниці, місцевих
майстрів цікавила насамперед рівна середня
частина пластин, яка йшла на виготовлення
вістрів дротиків [Скакун, …]. Цілком вірогід
но використання подібних заготовок також і
у якості вкладнів до рублячо-ріжучої зброї, в
тому числі і досить масивної. Це припущення
може бути підкріплене тією обставиною, що
між Карпатами та Дніпром зброя з кремене
вими вкладнями відома за похованням біля
с.Джурджулешть у Молдові, яке датують близь
ко середини V
тис. до н.
е. [Клочко, 2006, с.
]. Саме проти подібної зброї непоганим
захистом могли бути обладунки з текстилю, або
подібні обладунки були ефективними не
лише проти ріжучо-колючої зброї та стріл з
вістрями із кременю та зубів акули, але, за
свідченнями європейців, на певній відстані
Захисні обладунки народів Центральної (
), північної Америки (
) та басейну Тихого Океану (
— голова статуетки із зображенням зооморфного шолома (Центральна Америка;
— щити (дерево),
— фрагмент гравюри 1612
р. із зображенням індіанського воїна зі щитом, луком та стрілами;
— захис
ні обладунки, виплетені з волокон фобри, острови Гілберта.
— Експозиція природничого музею,
могли захистити навіть від мушкетних куль
так само, як і щити з шкіри бізонів у індіан
ців північної Америки [Котенко,1997]. в свою
чергу поява обладунків та щитів привела до
розвитку наступального озброєння
— клівців,
придатних для ураження захищеного ворога.
Отож можемо спостерігати, що, так само як і в
наступні століття, у мідному віці відбувалося
Історія розвитку зброї та військової справи в
— ранньому бронзовому віці на тери
торії україни є яскравим підтвердженням дум
ки американського антрополога Дж.
Гааза про
те, що складність розвитку озброєнь пов’язана
із складністю суспільства, яке їх створює, а
також того, що війна
— інтегральна складова
владних структур, починаючим з доби існуван
виникнення осілості на базі відтворюючого
господарства стало передумовою війн та роз
витку озброєнь. Якщо в палеоліті та мезоліті
стосунки з’ясовували із застосуванням мис
ливської зброї, переважно лука і стріл, то на
прикінці неоліту на Європейському континен
ті входять в обіг перші зразки спеціалізованої
військової зброї
— виготовлені з каменю соки
ри-молоти. Наступна епоха, мідно-кам’яний
вік, енеоліт, подарувала Європі перші зразки
металевої зброї, судячи з усього, розроблені та
створені місцевими ремісниками. Знадобилося
півтори тисячі років, щоб ці вироби поширили
Наявні факти дають усі підстави стверджува
ти, що вже в неоліті війна поряд з відтворюючим
господарством стає однією з галузей економіки.
ведення війн не лише для загарбання територій
чи встановлення контролю над угіддями, але й
з метою захоплення військової здобичі у вигляді
продовольства, худоби, рабів, престижних речей
стає сенсом військової активності. війна стала
засобом підвищення престижу окремих осіб, які
спеціалізувалися у даній галузі економіки. про
значення війни для ведення господарства свід
чить поява, так би мовити, відповідних засобів
виробництва, а також їх постійне та невпинне
вдосконалення впродовж енеоліту та раннього
бронзового віку.
вдосконалюються також способи ведення
бойових дій, виробляються військово-організа
ційні заходи, спрямовані на здобуття стратегіч
ної переваги над супротивником. Розвивається
воїнська культура, виробляються певні зов
нішні відзнаки вояків, прикраси та амулети,
що знаходить відображення в іконографії та
Менш важливими, ймовірно, могли бути
конфлікти з оточенням трипільської культури.
Носії неолітичних культур зосередилися в ре
гіонах, які не цікавили трипільське населення
поширені у дослідженнях минулих років
уявлення про постійний тиск з боку степового
населення на осілих хліборобів лісостепової
смуги, очевидно, не відповідають дійсності. уп
родовж мідного віку носії більшості сусідніх з
трипільською культур поступово переймають
технології виготовлення та застосування нових
На початку раннього бронзового віку на тери
торії україни вже не залишилося спільностей,
які б не мали у своєму розпорядженні повного
комплекту спеціалізованого озброєння (сокира,
сокира-молот, кинджал). Різниця була лише в
кількості найякіснішої та найефективнішої на
той час металевої зброї. Слід зауважити, є всі
підстави розглядати вже енеоліт на території
Давні суспільства не лише вдосконалюють
комплекси озброєння, але й військову органі
зацію. Концентрація трипільського населення
в укріплених протомістах дозволяла створити
кількісну перевагу. Для цього часу можна го
ворити про створення значних за чисельністю
проте дані археології та письмових джерелу
повною мірою не здатні, на нашу думку, роз
крити специфіку розвитку військової справи
періоду, який ми розглядаємо. Значний потен
ціал має аналіз даних етнографії та антропо
логії, які стосуються суспільств, котрі стояли
на відповідному щаблі розвитку й були описані
Чи не найяскравішим у цьому відношенні є
індіанці великих рівнин (або степів) у США.
Зброя, військове мистецтво і навіть військова
магія останніх досить докладно були вивчені й
описані ще в ХІХ
ст., коли військові сутички та
війни на «Дикому Заході» точилися практично
безперервно [Котенко, 1997; hoig, 1993; Malone,
1991; secoy, 1953; spindler, 2000; Taylor, 2001;
Комплекс озброєнь індіанців
нараховував
зброю дальнього, середнього і ближнього бою,
а також елементи військових обладунків. На
бір зброї включав: лук та стріли, дротики, спис,
ніж (кинджал), метальні сокири, різноманітні
палиці, в тому числі із вставками з кременю та
каменю, із захисної зброї
— щит. усі предмети
озброєння виготовлені з каменю, кременю, кіс
тки, дерева, тобто технологічний рівень меш
канців американських степів відповідав рівню
Широко застосовували види зброї ударної
дії, виготовлені з дерева, щити з шкіри
— виро
. Ми виключили з переліку та огляду вогнепальну
та холодну зброю європейського походження, а також
застосування коня у військових цілях, елементи, які
були принесені ззовні, і, до речі, досить швидко, на
високому технічному, тактичному та стратегічному
би з органічних матеріалів, які майже не збері
гаються в похованнях. Цей приклад свідчить,
що комплекси озброєння, реконструйовані
виключно за даними археологічних дослід
Зрозуміло, що не лишили жодних матеріаль
них слідів і прийоми рукопашного бою (у ін
діанців відомі до півсотні прийомів), техніка
застосування зброї, нарешті, магічна практика,
мистецтво танцю та співи, пов’язані з військо
вою сферою. Для комунікації в період бойових
дій було розроблено мову жестів, засоби пере
Найбільший інтерес становлять, на нашу
думку, дані про військову культуру та характер
бойових дій, існування власне поняття ТвійнаУ
та зміст, який в нього вкладався. Для військо
вої культури індіанців характерна розвинена
зовнішня атрибутика
— деталі одягу, прикра
си, прикрашання зброї, військові відзнаки й
Цікаво, що поховання зі зброєю пізнього
етапу трипільської культури містять залишки
деталей і прикрас одягу [Videiko, 1995, p.
134]. Є відповідні зображення й на пласти
ці [відейко, 2004, с.
485, 497]. впадає в око їх
подібність до Твійськової фурнітуриУ індіанців
великих рівнин, у яких, крім того, набула по
ширення традиція бойового фарбування тіла
для різних етапів/випадків ведення бойових
дій, а також повернення з походу. варто з цьо
го приводу згадати часті випадки застосування
фарби у поховальному обряді доби енеоліту—
бронзи на території україни, розфарбування
військова справа та ведення бойових дій у
мешканців великих рівнин були досить до
кладно регламентовані, існували військові то
вариства (які виконували за певних обставин і
поліційні функції), військова статево
— вікова
та родова ієрархія на чолі з вождями різних
рівнів. Співвідношення населення і кількості
воїнів було дуже високим, на рівні 3
: 1, тоб
то колектив з 300
осіб часом міг виставити до
воїнів. військові підрозділи налічували від
кількох десятків до півтисячі воїнів (в окремих
— понад тисячу), які були розділені
Існував інститут воїнів
— смертників, які
прагнули загинути на полі бою. За певних умов
доступ до військових товариств був відкритий
жінкам. Існував також інститут «тих, що носять
— жінок, які прославляли військові под
виги чоловіків та синів та підтримували бойо
Сформувалася чітка градація військових
подвигів, причому в більшості випадків на пер
шому місці стояло не вбивство ворога, а захоп
лення його зброї, дотик до ворога (для цього в
комплекті озброєння існувала спеціальна па
личка), викрадення свійських тварин [Котен
війни та розвиток військової справи були
поштовхом до формування вождівств
— струк
тур переддержавного рівня. війни точилися
за розподіл території для полювання і кочівлі,
худобу тощо. у ряді випадків для досягнення
мети винищувалися не лише воїни супротив
ника, але й вороже плем’я в цілому [secoy,
Таким чином, на прикладі індіанців ве
ликих рівнин ми бачимо, яким розвиненим
та яскравим в усіх відношеннях може бути
комплекс матеріальної та духовної культури,
пов’язаний з військовою сферою вже на ступе
ні суспільства, яке володіє технологіями рівня
неоліту і навіть ще не перейшло повністю до
побіжне зіставлення свідчить, що рівень роз
витку військової справи у населення доби ене
— раннього бронзового віку на території
україни був не нижчим, а часом, вірогідно ви
щим, ніж у середовищі індіанських племен Ди
кого Заходу. Комплекс військового озброєння
як у мідному віці, так і на початку доби бронзи
на теренах нашої держави виглядає більш різ
номанітним та досконалішим, адже включає
ще й металеву зброю. відповідно складнішим
міг бути характер організації військових фор
мувань, військова ієрархія та характер війсь
кової культури в цілому. Не викликає сумніву
можливість мобілізації значних людських ре
Цілком імовірною виглядає можливість іс
нування вже в енеоліті та ранньому бронзо
вому віці військово-грабіжницької економіки.
у випадку з трипільською культурою про це
може свідчити прагнення захистити насам
перед мирне населення, зосередивши його у
поселеннях-гігантах, під захистом потужних
укріплень. при цьому епоха напруженості й
конкуренції між протомістами та вождівства
ми могла тривати століттями, що свідчить про
володіючи монополією на виробництво най
сучасніших видів зброї, маючи чисельну пере
вагу над сусідами, трипільці в період енеоліту
були на території україни домінуючою війсь
ковою силою. Не може бути жодної мови про
виключно «мирний» характер давніх хліборобів
та виняткову «войовничість» так званого степо
вого населення, яке в цей період ще не являло
собою тієї грізної сили, яку ми можемо спостері
гати вже на початку раннього залізного віку і
тим більше
— у середньовіччі. Однією з при
чин, окрім різниці демографічного потенціалу,
рівня суспільного розвитку була і перевага хлі
боробського населення у КвО. подібного рівня
«степовики» змогли досягти лише у бронзовому
віці і отримали принаймні рівні з своїми сусі
вивчення та реконструкція зразків озброєн
ня доби палеометалу нині виглядає перспек
тивною за умови використання не лише даних
археології, але й археометричних досліджень,
залучення широкого спектра етнографічних
даних, в тому числі для розуміння та адекват
ної оцінки матеріалів, отриманих внаслідок
Зброя Київської Русі.
— К.,
Зброя племен культури Трипілля—Ку
// військово-історичний альманах.
— 2002.
Три епізоди з трипільських воєн
військово-історичний альманах.
— 2002.
— №
Озброєння і військова справа у племен
трипільської культури
// ЕТЦ.
— К., 2004.
— Т.
Клочко
Озброєння та військова справа давнього насе
лення України (5000—900
рр. до №.
Коробкова
Г.Ф.
Хозяйственные комплексы ранних земледе
льческо-скотоводческих обществ Юга ССС№.
Деревообрабатывающее ремесло в епо
ху бронзы
// Ремесло эпохи энеолита—бронзы на ук
Нужний
№озвиток мікролітичної техніки у кам’яному
віці: удосконалення зброї первісних мисливців.
— К.,
вдосконалення методики дослідження
холодної зброї. уточнення критеріїв її визначен
Конец этапа Сi и начало Сii триполь
ской культуры верхнего поднестровья (на материа
лах поселения Бильшевцы
// stratum plus.
— 2001—
Ч
и
Курганы степной час
ти междуречья Нижнего Дуная и Днестра
// Мате
риалы по археологии Северного причерноморья.
Warfare and the evolution of culture
World
archaeology, 2003.
— Vol.
— p.
Weaponry of the societies of the north
ern pontic culture circle: 5000—700
// baltic-pontic
The weaponry of the pastoral societies in
the context of the steppe
— forest-steppe communities:
// baltic-pontic studies.
— 1994.
The skulking Way of War: Technology and
changing Military patterns on the Great
der Mann im eis. neue sensationelle erkenntnisse
ьber die Mumie in den Цtztaler alpen.
native american Weapons.
— oklahoma,
The Winning of the West: The expansion of
the Western sioux in the eighteenth and nineteenth
// Journal of american history.
— 1978.
archaeological characteristics of the
so�evka type cemeteries
// baltic-pontic studies.
владея монополией на изготовление самых совре
менных видов вооружения, имея численное преиму
щество над соседями, трипольцы в период энеолита
были на территории украины доминирующей воен
ной силой. Не может быть и речи об исключительно
«мирном» характере древних хлеборобов и исключи
тельной воинственности так называемого степного
having a monopoly on the production of advanced
weapons, having numerical superiorityover its neigh
bors, Trypilians neolithic period in the territory of
ukraine were the dominant military force betveen
here we consider issues related to the development
of armaments and military affairs in the cultural com
munity representatives Tripoli-cucuteni, detail focus
ing on the major components of complex military weap
ons that were the basis of military power Trypilians for
nearly two thousand years. details will focus on the
potential reconstruction of armamentand armor pro
tection with regard to archaeological and ethnographic
We can consider development of weapons, such as
hammer-axes, daggers, spreading of effective copper
weapons. The appearance of armor and shields led to
the development of offensive weapons suitable for de
struction of well protected enemy. so we can observe
that, as well as inthe following century, the copper age
The study and reconstruction of armament from
copper age now looks promising if the use of not only
the data of archeology, but also arheometrychnyh stud
ies, involving a wide range of ethnographic data, in
cluding the adequate understanding and evaluation of

Тшинецкий культурный круг (ТКК) охваты
вает обширную территорию, входящую ныне в
состав девяти современных государственных
образований. Основной массив памятников
расположен в польше, Белоруссии и на украи
не, а также на прилегающих к ним территори
ях России (Брянская обл.), Румынии (Румын
ская Молдова), Молдавии, Литвы; отдельные
памятники зафиксированы также в Латвии и
Эстонии [Gardawski, 1959, tabl.
ii; dabrowski,
1972, rys.
1; Makarowicz, 2010, rys.
]. Геогра
фически ТКК охватывает лесную и лесостепную
(с преобладанием лиственных лесов) зоны вос
точной Европы между Карпатами с юго-запа
да, Среднерусской возвышенностью с востока,
Балтийским морем с северо-запада и границей
степи и лесостепи с юго-востока. время быто
вания ТКК в целом соответствует климатичес
кому оптимуму суббореала [Лысенко, 2002].
полесская линия развития восточного ареала
ТКК представлена сосницкой культурой, лесо
в специальной литературе доминирует
мнение о биритуальном погребальном обряде
— сосуществовании кремаций и трупопо
ложений [Березанская, 1972, с.
56—72; 1982,
51, 55—56]. полевые исследования, прове
денные автором за два последних десятилетия
позволяют несколько уточнить и дополнить
взгляды на особенности погребального ритуа
ла восточного ареала ТКК (сосницкая и кома
ровская культуры), а также, в ряде случаев, ре
конструировать последовательность действий
Четкое определение некрологического цикла
дано в монографии ю.А.
Смирнова: «
гический цикл
включает в себя все действия,
связанные с посмертным обращением, и распа
дается на три относительно самостоятельные и
в то же время взаимосвязанные стадии, кото
рые могут проходить как последовательно, так
На первой (птоматологической) стадии про
водится ряд
операций, ори
ентированных в основном на тело умершего
и следующих либо по пути трупосохранения,
На второй (тафологической) стадии прово
дится ряд
операций, ориентиро
ванных в основном на создание (окончательное
завершение) погребального
/ экспонационного
комплекса во всей его структурной полноте
е. на совершение погребения или выставле
Третья (мнемологическая) стадия связана с
рядом последующих действий, направленных
на поддержание
/ неподдержание посмертного
существования покойника и
/ или погребаль
ного/экспозиционного комплекса, в котором
он находится. Эта стадия проявляется также
в соблюдении
/ несоблюдении поминальных
обрядов (траур, заупокойные жертвы, моле
ния, службы, трапезы, похоронные состязания
и пр.) и в создании/разрушении заупокойных
храмов, памятников (и не только надгробных),
мемориальных комплесов, музеев и пр.» [Смир
ОСТОЧНОГО АРЕАЛА ТШ
НЕЦКОГО К
ЛЬТ
РНОГО КР
ГА
(по материалам исследований последних лет)
Сложность реконструкции погребального об
ряда восточного ареала ТКК связана как с ма
лой выборкой исследованных погребений, так
и со значительным их разнообразием. Если при
выделении, например, культурного круга Ба
бино, в основание выделения как самого куль
турного круга, так и отдельных культур и их
вариантов был положен погребальный обряд
[Литвиненко, 2009], то для ТКК мы не наблю
даем подобной общности данного критерия. в
лесостепи (комаровская культура) преоблада
ют ингумации без предварительного воздейс
твия огня (трупоположения и демембрации);
в зоне смешанных лесов (сосницкая культура)
погребальный обряд сосницкой культуры
достаточно однообразен. Это
— подкурганные
и безкурганные кремации. примером таких
могильников на Северной украине может слу
жить Здвижевка-1а [Березанская, 1972, с.
66]
и
Кощеевка-4
. Среди погребений этих мо
гильников выделяются урновые и безурновые
кремации. в нескольких случаях (Кощеевка-4)
прослежена имитация урн в виде помещения в
яму среди кальцинированных костей верхней
и нижней частей фрагментированных сосудов
тшинецкого типа. Среди безурновых кремаций
кроме ссыпания костей в ямы следует упомя
нуть ссыпание костей на дневной поверхности
или на специально подготовленной площадке,
сохранившееся в виде скоплений на ограни
ченной площади, а также
— рассеянные крема
ции [Лысенко, Скиба, Лысенко
Св., Басанский,
1999, с.
21—24]. учитывая состояние источника,
на данном этапе исследований можем говорить
лишь о проведении трупосожжения на птома
тологической стадии некрологического цикла
с последующей ингумацией части кальциниро
ванных костей (урновой или безурновой) и рас
сеиванием на площади могильника еще опреде
ленной их части на тафологической стадии.
погребальный обряд комаровской культуры
значительно разнообразнее. Настоящее иссле
дование не ставит целью полный его обзор.
Отметим лишь некоторые особенности обряда,
зафиксированные в последние годы на памят
никах комаровской, волынской и киево-черкас
Базовым погребальным памятником кие
во-черкасской группы комаровской культуры
ТКК является
Малополовецкий могильник
(подробно описание погребений см. публика
ции автора в АДу и Аву за 1993—2009
птоматологическую стадию на памятнике ярко
представляют различные варианты демембра
ции (расчленения). Широко распространены
декапитации. Зафиксированы трепанации,
посткраниальная обработка челюстей, трубча
тых костей и срезание мяса по мокрой кости
Среди действий, совершаемых на тафоло
гической стадии, особенно следует отметить
создание ритуально-погребальных костищ
горизонта Мп-ii (комплексы
2, 4, 5, 17). пог
ребальные действия начинались с создания
большого неглубокого котлована с выровне
ным полом площадью от 100 до 130
. в ком
2 кости двух расчлененных тел (погре
бение №
12) были уложены на дне котлована в
его центре. Основой комплекса 17 был кенотаф
(погребение №
87), представляющий собой яму
прямоугольной формы размерами 3,4
× 2,2
забитую костями животных, среди которых на
Наиболее ярким является погребальный
5 [Лысенко, 1997]. Наблюдения над
стратиграфией позволяют реконструировать
этапы сооружения комплекса. На дне котлова
на неправильной формы (напоминает голову
быка) были устроены очаги-жертвенники (один
сохранился в виде мощного прокала, другой
в виде скопления обожженных камней). в пол
котлована было впущено погребение №
(яма, забитая костями животных, среди кото
рых вне анатомического порядка находились
кости ребенка возраста infantilis-i). Затем была
совершена тризна и котлован был частично за
сыпан. после этого было совершено основное
погребение №
18 (мужчина 35—40
лет, отли
чавшийся мощным сложением). Яма погребе
ния овальной формы, впущена в материковый
суглинок с верхнего уровня первого тризнового
слоя. погребенный был положен в сильно скор
ченной позе; яма была засыпана суглинком и
утрамбована так, что череп погребенного сплю
щился. Рядом с ямой был врыт столб и соору
Завершение действий на тафологической и
начало мемориальной стадии в комплексе
связано с семью скоплениями целых и колотых
костей животных (более 8000), среди которых
преобладают кости быка (5425 от 115 голов). в
котловане и рядом с ним среди скоплений кос
тей животных, выявлено еще 7 сопутствующих
погребений (№
16—17, 20—23, 107; преимущес
— демембрации). Среди костей было на
разных уровнях расставлено или разбито не
менее 42 сосудов, разложены орудия труда из
кости и камня, связанные с обработкой кожи,
косторезным делом и металлообработкой. пос
ле совершения тризны комплекс был перекрыт
невысокой насыпью, возводившейся в несколь
ко этапов. О последнем свидетельствует сосуд
27, обнаруженный в северной части комп
лекса непосредственно под пахотным слоем.
Сосуд (нижняя часть) стоял на днище и содер
жал большие фрагменты в различной степени
Тафологические действия горизонта Мп-iii
значительно упрощаются. погребальные со
оружения для погребений этого периода (даже
элитных, содержащих бронзовые украшения)
в большинстве случаев проследить не удалось.
все погребения с бронзовыми изделиями на
подготовительной стадии были расчленены.
погребение №
1 было совершено в яме оваль
ной (?) формы размерами 2,15
× 1,1
м, и пере
крыто насыпью. предположительно еще до ее
возведения на поверхности рядом с ямой основ
ного погребения были захоронены сопутствую
С двумя погребениями горизонтов Мп-iii—iV
(№
83 и 94) связаны остатки срубных конструк
ций, уложенных по внешнему контуру ямы. в
обоих случаях конструкции были сожжены,
что привело к частичному обгоранию костей. в
придонной части ямы погребения №
94 выше
костей местами зафиксирована зеленоватая
глеевая масса, иногда обгоревшая до серого
цвета. На некоторых кусках обгоревшей массы
обнаружены отпечатки органики. видимо, над
скелетом было возведено какое-то каркасное со
оружение, обмазанное глеем. все пространство
между бревнами до дна ямы заполнено выго
ревшим черноземом красного, розового, желто
го, оранжевого оттенков. Мощность прокала до
м. видимо, после засыпки ямы между венца
ми сруба был разведен огонь, горевший не один
день. Отсутствие мощной углистой прослойки
(незначительное колличество угольков, найден
ных в слое вокруг сруба, не могло оставить столь
мощный прокал) говорит о том, что по затухании
костра большая часть углей была убрана. Оба
погребения находят определенные аналогии
на могильниках волынской (иванье, курган
2)
[Свешников, 1968], гордеевско-белогрудовской
(Гордеевка) [Березанська, Лобай, 1994] и киево-
черкасской (Козаровичи, погребение №
48) [Лы
сенко, 1999, с.
70] групп ТКК.
С действиями на мнемологической стадии,
на наш взгляд, могут быть связаны серия риту
альных (?) и столбовых (?) ям, а также развалы
сосудов, обнаруженные на площади Малополо
Одним из ведущих памятников волынской
группы комаровской культуры ТКК является
ойцеховский могильник
. Раскопки на па
мятнике были проведены в 1924 и 1949
гг. [Ла
годовська, 1948; Лагодовська, Захарук, 1956]
и возобновлены автором в 2011
г. в курганной
группе №
3 были исследованы два кургана
1 и 3), содержавшие по одному погребе
нию. в центре кургана №
3 выявлен кенотаф в
виде прямоугольной ямы размерами 2
× 1,3
в яме материал отсутствует (за исключением
попавших в засыпку фрагментов трипольской
керамики из слоя подстилающего курган посе
ления). Однако неподалеку от ямы, примерно
на уровне ее фиксации, обнаружен фрагмент
придонной части сосуда с многоваликовой ор
наментацией и мелкой дресвой в тесте, позво
ляющий отнести курган к прототшинецкому
Наибольший интерес представляет погребе
ние в кургане №
1. На птоматологической ста
дии тело было подвергнуто демембрации; при
этом на бедре сохранились следы срезания мяса
кремневым (?) ножом по мокрой кости. правая
ветвь нижней челюсти удалена и челюсть при
шлифована. На левом виске черепа большое от
верстие
— неудачная трепанация (?), по краям
которого прослеживаются следы орудия.
На тафологической стадии перед захоронени
ем в центре будущего кургана на естественном
возвышении была вырыта большая неглубокая
яма подпрямоугольной формы размерами около
× 5,5
м, прорезавшая слой трипольского посе
ления. в западную часть котлована была впу
щена погребальная яма (контуры нечеткие), в
которую в определенном, но не анатомическом,
порядке сложили человеческие кости. Среди
костей обнаружены фрагменты венчика тюль
пановидного сосуда тшинецкого типа, видимо,
разбитого непосредственно при захоронении.
С тризной связан очаг-жертвенник, выяв
ленный в восточной поле кургана и представ
ляющий собой скопление обожженных камней.
Рядом с очагом была поставлена небольшая
глубокая чаша (последняя позволяет датиро
вать курган раннетшинецким временем), в ко
торой обнаружены остатки жертвенной пищи в
види кости животного. после совершения триз
Наиболее значимыми среди погребальных
памятников комаровской группы комаровской
культуры ТКК являются могильники у сел
Комаров и Буковна на ивано-Франковщине.
Буковнянского могильника
было начато в 1931
г., когда Я.
Брык раско
пал 6 курганов [bryk 1932; rogozińska 1959];
в 1937
г. М.
Смишко и и.
Сивкувна исследова
ли еще 7 насыпей [siwkόwna 1937]. в 2010
исследования могильника были возобновле
ны совместной украино-польской экспедицией
института археологии НАНу, университета
имени Адама Мицкевича в познани и прикар
патского национального университета имени
Стефаника. полностью раскопан курган
1 (2010) и частично исследован курган №
(2010), поврежденный грабительским шурфом
Огромный интерес представляет погребаль
ный обряд, зафиксированный в обоих курга
нах. Основу погребального сооружения состав
ляли каменные оградки из моренных валунов,
которые не содержали останков погребенных
(кенотафы?). при этом в насыпях на различ
ных уровнях зафиксированы рассеянные каль
цинированные кости. Материалы из кургана
1 (рис.
1) позволяют утверждать, что кости
рассеивались не хаотично, а в определенном
секторе кургана на площадке к востоку от ка
менной оградки (объект
3), между двумя сго
ревшими конструкциями (объекты
1 и 2). Не
исключено, что в процессе сооружения насыпи
в ней была вырыта небольшая ямка (объект
5), куда была компактно ссыпана пригорш
Создание погребального комплекса в курга
не №
1 началось с выравнивания площадки на
вершине природного возвышения. после этого
в его западной половине была вырыта неглубо
кая яма прямоугольной формы размерами око
ло 3
× 2,2
м, на дне которой возведена оградка
(объект №
3). валуны очерчивают площадку
прямоугольной формы размерами (по внешне
му контуру) 1,7
× 0,9—0,8
м (рис.
2). Слева и
справа от северной части оградки зафиксиро
ваны остатки досок сгоревшей погребальной
конструкции. Массивы сгоревших дощатых
конструкций зафиксированы также к юго-вос
току и северо-востоку от оградки (объекты №
и 2). Отдельный интерес представляет компак
тное скопление мелкой моренной гальки, вы
явленной в южной части кургана (объект №
и скопление переотложенных крупных кусков
печины, напоминающих обмазку трипольской
— в его юго-западной части (объект
6). На наш взгляд все они несут ритуальную
в размещении сосудов в кургане
1 также про
слеживается определенная закономерность. 4
сосуда (№
34, 35, 37, 38) были поставлены не
посредственно в погребальную камеру. Еще 3
сосуда (24, 31, 33) были поставлены к востоку
от котлована, в котором располагалась оградка,
на уровне погребенной почвы
— уровне впуска
котлована в вершину природного возвышения.
Эти сосуды стояли по линии, перпендикуляр
ной центру восточной стенки каменной оград
ки. параллельно сосудам, иглой в направлении
оградки была положена бронзовая булавка; а
рядом с дальним от оградки сосудом
— крем
невая стрела и изделие из бронзы (большая
пронизь, свернутая из бронзовой пластинки?).
Кроме того, на этом же уровне были расстав
лены сосуды к северу (№
20) и югу (№
19, 21)
от котлована. Сосуд №
25 был поставлен над
северной частью котлована, в котором распола
Большая часть сосудов была расставлена
или разложена в два ряда в основании кургана
практически на уровне погребенной почвы меж
ду сгоревшими конструкциями (объекты №
и 2), а также к северо-востоку от объекта №
Кроме того, несколько сосудов (№
22, 23, 27, 30,
32) было положено или разбито полукругом с
восточной стороны природного возвышения,
— на его поверхности, за пределами
основной площадки на вершине возвышения.
Еще часть сосудов была разбита во время со
оружения насыпи (№
36) или на поверхности
кургана, возведенного из вальковой кладки
2, 3, 4), до перекрытия всего комплекса
светло-серым суглинком. при промывке земли
из придонной части сосуда №
14 найдена обуг
ленная зерновка пленчатого ячменя (
Стоит обратить особое внимание на то, что
ни один (!) из 42 обнаруженных в обоих курга
нах сосудов не содержал даже намека на урно
вую кремацию. и это учитывая тот факт, что во
всех исследованных в 1930-е годы 13-ти курга
нах речь шла именно об урновых кремациях.
На данном этапе исследований мы можем до
пустить, что наши предшественники, широко
применявшие труд неквалифицированных ра
бочих, ошибались в интерпретации обнаружен
ных в насыпях курганов сосудов, рассматривая
из насыпи кургана происходит 262 кремне
вых изделия. Часть из них относится к периоду
нео-энеолита и, возможно, попала в насыпь с
дерном. К ТКК относятся отщепы, фрагменты
нуклеусов для отщепов, орудия на отщепах,
заготовки бифасиальных вкладышей серпов и
фрагменты готовых вкладышей, заготовки и го
товые бифасиальные наконечники стрел (всего
более 200 предметов) (определение С.Н.
мова). Отметим, что могильник расположен в
регионе, богатом высококачественным мело
Согласно палеопедологическому определе
нию докт. геогр. наук Ж.Н.
насыпи обоих курганов имеют следующее
строение: в основании
— дернинные слои с по
верхности древней почвы, выше
— материал
средней части почвы, который перекрывал
ся массой алевритистой породы из подпочвы.
изъятие этой породы привело к образованию
ровика вокруг кургана, хорошо прослеживае
Сравнение материалов Малополовецкого,
войцеховского и Буковнянского могильников
позволяет сделать ряд общих выводов. На под
готовительной стадии некрологического цикла
(в тех случаях, когда данные обряды фиксиру
ются археологически) важное значение играла
идея частичной или полной деструкции трупа,
представленная демембрациями (Малополо
вецкое, войцеховка) и рассеянными кремация
ми (Буковна). Нельзя исключать, что с полной
деструкцией трупа связаны и зафиксирован
На тафологической стадии во всех группах
комаровской культуры зафиксирована пред
варительная подготовка места захоронения в
виде выравнивания поверхности природного
возвышения и/или создания слегка углублен
ного котлована. погребение совершалось не
посредственно на подготовленной поверхности
или во впущенной в нее яме. Насыпь возводи
лась в несколько приемов. На разных стадиях
захоронения использовались очаги-жертвенни
ки. важное значение при проведении тризны
играли керамические сосуды, поставленные
как непосредственно рядом с погребением, так
и на различных уровнях погребальной насыпи
и, в ряде случаев, содержавшие остатки напутс
твенной пищи. при проведении погребальных
поминальных действий использовались остат
ки сырья, полуфабрикаты и орудия ремеслен
ного производства, игравшего важную роль в
Средний период бронзового века
в Северной украине.
— К.: Наук. думка, 1972.
Северная украина в эпоху брон
Курганний могильник
бронзової доби поблизу с.
Гордiївка на пiвденно
му Бузi (попереднє повiдомлення)
// Археологiя.
войцехiвський могильник бронзо
вої доби на волинi
// Археологiя.
— 1948.
— Т.
Новi дослiдження
войцехiвського могильника
// Ап уРСР.
— 1956.
Культурне коло Бабине (за ма
теріалами поховальних пам’яток): Автореф. дис. ...
Ритуально-погребальный комплекс
на могильнике Малополовецкое-3
// Эпоха бронзы
и ранний железный век в истории древних пле
конф. к 100-летию
Рау (12—17
мая 1997
г., г.
— 1997.
Козаровичський могильник доби
пізньої бронзи
// Vita antiqua.
— 1999.
— №
Середнє подніпров’я за доби пізньої
// ЗНТШ.
— 2002.
— Т.
— С.
поховання за обрядом демембрації
доби пізньої бронзи у Середньому подніпров’ї
Наук. зап. з укр. історії: Зб. наук. статей.
— 2003.
Тшинецкий культурный круг и про
блемы перехода к раннему железному веку на Се
верной украине
// переход от эпохи бронзы к эпохе
железа в Северной Евразии: М-лы круглого стола
и
Отчет
о раскопках курганов эпохи бронзы у с.
Буковна в
Могильник эпохи поздней бронзы Кощиев
и
Богатые погребения комаровской
культуры у с.
иванья Ровенской области
// СА.
Морфология преднамеренного погре
Tymczasowe sprawozdanie z badan archeolog
icznch w bukownie, pow. Tlumacki
// sprawozdania
powiazania Ziem polskich z terenami
wschodnimi w epoce brazu.
— Wroclaw; Warchawa;
plemiona kulturi trzcinieckiej w polsce
Trzciniecki krągu kulturowy
wspόlnota pogranicza Wschodu i Zachodu europy.
cmentarzysko kultury komarowskiej
w bukownie
// Materialy archeologiczne.
— 1959.
Tymczasowe wyniki badań terenowch
w bukόnej, pow. Tłumacki
// Z otchtani wiekόw.
ЕКОНСТР
КЦІЯ
п
ОХО
АЛЬНОГО
ОБРЯД
у
СХІДНОГО
АРЕАЛ
ТЩ
НЕЦЬКОГО
ЛЬТ
РНОГО
КОЛА
за матеріалами досліджень
останніх років
Стаття присвячена характеристиці поховального
обряду східного ареалу тщинецького культурного
кола. Наводяться матеріали з досліджень автора на
могильниках Сосницької (Кощеєвка-4) і комарівсь
кої (Малополовецьке, войцеховка, Буковна) куль
article is devoted the characteristic of a funeral
ceremony of east area Trzciniec cultural circle. Mate
rials from researches of the author on burial grounds
sosnickaja (Koscheevka-4) and Komarovskaja cultures
(Malopolovetskoe, Vojtsehovka, bukovna) are resulted.
Е

в течение долгого времени считалось, что
клады являются отражением кризисной си
туации в обществе, их появление объясняли
необходимостью спрятать ценности (в виду
близкой опасности или иных негативных при
чин), следовательно, набор депонированных
артефактов формировался стихийно. Анализ
кладов различных исторических эпох позволил
исследователям прийти к выводу, что такие
комплексы следует рассматривать системно, с
учетом семиотики и семантики артефактов, его
составляющих. Отмечается, что в древних об
ществах освоение новых территорий (завоева
ние, покорение) всегда начиналось с ритуала,
который символизировал акт мироздания, при
этом основным элементом главного ритуала
было возведение алтаря, предполагается, что
выражением его и являлись клады [Дзиговс
в бронзовом веке клады известны на обшир
ной территории евразийской степи. Достаточно
традиционными депозитами являются топоры,
. Такой подход, к примеру, позволил интерпретиро
вать так называемые странные клады раннесармат
ского времени как святилища, сооружавшиеся при
продвижении сарматских племен на запад [Дзигов
тесла, кельты, долота, серпы, наконечники ко
пий, булавки, браслеты, навершия, выполнен
ные из меди/бронзы и помещенные в клады в
различном сочетании, порой
— формы для их
отливки. Часть предметов из кладов без сом
нения относится к оружию (проушные топоры,
плоские топоры-тесла, наконечники копий,
стрел, кинжалы, мечи
— как наступательное
вооружение; многовитковые наручные брас
— как защитное). Что касается кельтов,
то их трактуют и как орудия труда [Балагури,
1985, с.
485], и как полифункциональные изде
лия. Считается, что в определенных ситуациях
они могли использоваться как орудия труда
(рабочие топоры, тесла, мотыги) и как оружие
(боевые топоры)
— в зависимости от формы и
конструкции ручки и, вероятно, необходимости
в конкретной ситуации [Клочко, 2006, с.
Достаточно многочисленны в кладах украше
применение золота и серебра в ряде случаев
при изготовлении оружия (преимущественно,
в Карпато-подунавье), ритуал помещения его
в землю, придает определенное значение этим
артефактам, отмечая особое отношения к ним в
рамках того или иного социума. Клады бронзо
вого века распространяются в период достаточ
но интенсивных культурных трансформаций и
перемещений, зачастую связанных с военной
экспансией, утверждением на новых террито
риях. Со средним бронзовым веком связывает
ся формирование культурного круга Бабино,
отмечается, что широтное увеличение ареала
бабинской культуры на протяжении раннего
этапа до волги и Днестра можно толковать
сквозь призму миграций и
/ или военных по
ходов [Литвиненко, 2009, с.
25]. Складывается
культурный блок Сабатиновка-Ноа-Козлод
жень, население составляющих его культур ос
тавило не только значительное количество кла
дов, но известно и военными походами [Клочко,
. Часть кладов финала бронзового и на
чала желейного века соотносится с культурами
гальштатта. Таким образом, распространение
практики создания кладов может быть связано
с освоением новых территорий, что было выяв
лено для более поздних эпох [Дзиговский, Ост
вероятно, помещение оружия в землю в со
ставе кладов в эту эпоху отражает не сокрытие
вещей от врага, а утверждение их символи
ческой (а не только материальной) ценности в
рамках определенного человеческого коллек
тива и в определенных исторических реалиях,
указывая на роль военной функции в социаль
ной структуре общества. исследователи отме
чают, что именно при вхождении вещей в ри
туальный контекст как в некую семиотическую
систему, они осознаются знаками, приобретают
тот или иной семиотический статус. Семиоти
ческий статус вещей отражает конкретное соот
ношение символических и утилитарных функ
ций вещи. Он может быть тем выше, чем выше
способность вещи символизировать нечто более
важное, чем она сама. при этом семиотический
статус одной и той же вещи может существенно
меняться во времени, пространстве и культур
ном контексте, а также зависеть от семиотичес
кого пространства, в которое вещь помещена
[Байбурин, 1981]. Несмотря на ярко выражен
ную «военную направленность» кладов эпохи
бронзы, сочетание оружия и производственных
артефактов, найденных в составе клада, с од
ной стороны, не должно удивлять. Наличие
готовых вещей (иногда бракованных), литей
ных форм, остатков литья позволяет предпо
ложить, что в них реализуются представления,
связанные с металлургией, скорее всего
— ее
символической, ритуальной стороной. Ремесла
в индоевропейских обществах входили в систе
му, связанную с сакральными представления
ми [Байбурин, 1990, с.
15]. Особенно высок был
социальный статус у кузнецов и металлургов,
причем, у разных народов он мог быть с поло
жительным или отрицательным знаком [ива
нов, Топоров, 1974]. в мифах многих народов
мира кузнец
/ металлург не ограничен в своей
деятельности рамками обычного кузнечного
ремесла и часто выступает как персонаж, на
деленный сверхъестественной созидательной
силой, связанной с огнем, и обладающий фун
кциями демиурга
— верховного божества или
же бога
— помощника одного из главных богов,
культурного героя и (или) предка. продолже
ние работы мастера в загробном мире
— гаран
тия стабильности социума, с чем может быть
. Напротив, передвижки населения в раннем брон
зовом веке (ямная КиО), носили торгово-экономи
связано выделение в погребальном ритуале за
хоронений мастеров [Цимиданов, 2004, с.
82]. Аналогичным образом клад может содер
жать орудия труда ремесленника (кузнеца
металлурга), изготовленные им вещи, отходы
производства, отражая формирование клада в
рамках определенной знаковой системы. при
этом орудия труда, связанные с созданием но
вых вещей, в целом, не снижают семиотичес
кий статус клада, где в депозитах доминирует
оружие. Напомним, что пантеон Ригведы (вос
ходящий к общеиндоевропейскому) включает в
себя и богов-ремесленников
. представленные
в кладах украшения также могут быть связаны
с костюмом воина, далеко не во всех культурах
Но из семиотического контекста «военных»
или «военно-производственных» кладов эпохи
бронзы, в таком случае, должна исключаться
довольно представительная категория инвен
таря. Это
— широко распространенные (а в
некоторых кладах доминирующие) серповид
ные изделия (серпы), традиционно относимые
к сельскохозяйственным орудиям, связанным
с жатвой. в такой трактовке этих артефактов,
они не относятся к орудиям, связанным с ре
меслом, т.
е. с «актом творения» и «выпадают»
из клада как семиотической системы, вопло
тившейся в конкретном ритуале: трудно себе
представить, чтобы статус сельскохозяйствен
полагают, что с момента распространения
металлических серпов в рамках древностей
бронзового века (с конца iii
— начала ii
челетия до н.
э.) в ареале, охватывающем тер
риторию восточной и юго-восточной Европы,
выделяется четыре независимых центра про
изводства металлических серпов [Дергачев,
Бочкарев, 2002, с.
295]. изделия каждого из
этих центров отличается своими особенностя
ми: Северокавказский, волго-уральский, Цен
тральнотрансильванский и Нижнедунайский
1). в Северном причерноморье проявля
ется воздействие нескольких центров, что на
ходит отражение в сочетании в одном кладе
разных вариантов изделий. Серпы отличаются
между собой не только по внешнему виду, но
и по весу и размеру: от 10 до 35
см длиной, от
20 до 400
гр. весом. Отмечают, что вес изделий
уменьшается по мере удаления от источников
металла: в Среднем приднепровье распро
странены серпы весом 20—60
грамм, а в при
— 300—400
грамм [Дергачев, Бочка
Следует обратить внимание на тот факт,
что серпы были распространены в обществах
совершенно разной хозяйственной направ
— и в тех, где преобладал земледе
. Тваштар, бог-творец всех существ и вещей, бо
жественный мастер-кузнец, изготовивший оружие
богов. вишвакарман бог-творец, всевидящий и всез
льческий уклад, с присущей ему оседлостью
(дунайский бассейн), и в тех, где доминировало
пастушеское скотоводство, связанное с подвиж
ным образом жизни (евразийская степь). Руч
ным земледелием в скотоводческих обществах
занимались, как правило, женщины [Андриа
нов, 1978]. Особенно это касается подвижных
скотоводов, где труд земледельца был непре
Типология серпов [Дергачев, Бочкарев, 2002]:
— серпы волго-уральского региона;
— серпы Севе
стижным, мужчины пасли стада, а немногочис
ленные поля обрабатывали женщины, дети,
старики [Калиновская, 1989]
. К тому же экс
периментальные данные (на примере триполь
ской культуры) подтвердили, что кремневые
серпы не уступали в производительности мед
ным [видейко, 2004, с.
141]. Эти сведения поз
воляют усомниться в том, что труднодоступный
и сложный в добыче металл использовался для
изготовления орудий, предназначенных для
группы населения достаточно низкого социаль
ного статуса, для неподходящего мужчине-ско
товоду (по уровню престижности) труда, и при
наличии кремневого аналога. все остальные
предметы из кладов, без сомнения, связаны с
мужскими и определенно почетными занятия
Особенно интересна связь металлических
«серпов» с достаточно мобильными «культура
ми колесничих» среднего периода бронзового
века, в которых доминирующую роль играла
военная аристократия (бабинская, абашевская,
Синташта). полагают, что именно племена ба
бинской культуры (многоваликовой керамики)
первыми в Северном причерноморье овладели
искусством ведения боя на легких колесницах,
запряженных лошадьми [Давня історія украї
ни, 1997, с.
412]. возможно, в какой-то степени
такую ситуацию можно объяснить этнографи
ческими параллелями с достаточно удаленной
территории. в средневековой Японии серп на
длинном древке (гэккэн) использовался, в ос
новном, против конных воинов, а нагината
(японский вариант алебарды с наконечником
в виде широкого сабельного однолезвийного
клинка, загнутого на конце) изначально ис
пользовалась простыми пешими воинами для
подсечения ног лошадей. Широкое распростра
нение получили серпы в культурном блоке
Сабатиновка-Ноуа-Козлоджень, преобладая в
первой из культур этой связки [Дергачев, Боч
карев, 2002, с.
308]. при этом именно племена
сабатиновской культуры приняли участие в
походах «народов моря» с Балканского полуос
трова в Малую Азию и Египет
[Клочко, 1990],
что указывает на достаточно высокий уровень
встречаются серпы в погребениях, а также,
в меньшем количестве,
— на поселениях; лишь
в петровской культуре волго-уралья находки
серпов связаны, преимущественно, с поселени
ями. в погребениях серпы находят в контексте,
который не позволяет соотносить умершего с
. Жатва с помощью серпа была женской работой и
в России нового времени, это отразилось, к примеру,
в живописи: имеются картины венецианова, посвя
щенные сельскому быту, где с серпами изображены
женщины, мальчик-подросток, но никогда
— взрос
. Справедливости ради отметим, что на имеющихся
изображениях военных сцен «народы моря» изобра
социальной ролью земледельца. Так, в захоро
нениях синташтинского и потаповского типа
[Костюхов, Епимахов, Непин, 1995; васильев,
Кузнецов, Семенов, 1992] помимо серпов, при
сутствуют кремневые наконечники стрел (Ка
менный Амбар V, 12/2; утевка Vi, к.
6, п.
костяные псалии с шипами, нож, тесло, долото
(утевка Vi, к.
6, п.
6), украшения и керамика
(Синташта, могильник С1, п.
12), ножи, шилья,
тесло, украшения, керамика (Каменный Амбар
Некоторые серпы выделяются особенностя
ми, которые не являются характерными (или
го-уралье часть изделий, соотносимых с типом
Дербедень, имели поперечный и продольный
изгибы лезвия, в связи с этим предполагает
ся, что они могли выполнять ударно-режущие
функции [Дергачев, Бочкарев, 2002, с.
Серпы типов Береговка и Кундрава (также
из волжско-уральского региона), характери
зующиеся крупными размерами и массивным
обликом, зачастую имели заточенное с двух
сторон лезвие [Дергачев, Бочкарев, 2002, с.
43]. Крюкастые серпы карпато-трансильван
ской серии всегда имели укрепленную рель
ефным валиком спинку, корпус в лезвийной и
рукоятной части усилены одной (реже двумя)
продольными рельефными канелюрами, для
среднедунайской серии характерны рельеф
ные нервюры на рукоятях. Нервюры приме
няют для увеличения жесткости и устранения
На наш взгляд, все рассмотренные выше по
ложения дают возможность предположить, что в
кладах бронзового века серпы являлись не сель
скохозяйственными орудиями, а эффективным
и широко распространенным оружием ближ
него боя, что и обусловило достаточно большое
количество их находок
. при таком их рассмот
рении (серпы как вид оружия ближнего боя) эти
артефакты на семантическом уровне являются
органической составляющей кладов бронзового
века, а не инородным дополнением.
Серп является распространенным сельско
хозяйственным орудием на обширных терри
ториях земного шара (рис.
). полагают,
что изогнутость является естественной, эрго
номичной формой инструмента (при наличии
достаточно разнообразных типов), соотнесен
ной со строением человеческого тела. исследо
вателями отмечается полифункциональность
большинства металлических артефактов брон
. Среди предметов вооружения (ближнего боя или
дистанционного) продольная нервюра традиционна
на кинжалах и длинноклинковом оружии, наконеч
никах копий, стрел, где она усиливает прочность
клинка (лезвия). Но сельскохозяйственное орудие,
тем более применяющееся сезонно, не испытывает
. Например, в составе ингульского клада находи
зового века, часть из них могли использовать
ся и как орудия труда, и как оружие, что яв
ляется вполне рациональным при ценности и
редкости металла. Не исключением являются
и серпы, распространенные как боевое ору
жие в различных частях земного шара (рис.
Серпы и серповидное оружие:
— серп как жатвенное орудие;
— современные серпы и коса;
— вавилония, XViii—XVii
вв. до н.
— Нгирсу (Телло), XX—XViii
вв. до н.
— Эбла, Сирия, конец
— начало ii
тыс. до н.
— хопеш, Египет, XiV—Xii
вв. до н.
— греческий сосуд V
в. до н.
э., Ам
пурий, Египет;
— арит (Малайзия);
— бадик (индонезия);
— боло (Филиппины);
— гэ (Япония);
— кама, кусари-кама (Япония);
— кхури (Непал);
— нагината (Япония);
— тоэй (Япония);
— адъяр катти (юго-Западная индия);
— рам дао (Непал, северная индия);
— Мари, Месопотамия,
середина ІІІ
тыс. до н.
— Нгирсу (Телло) конец iii
тыс. до н.
— Сирия, Месопотамия, XVi—XV
до н.
— хопеш, Египет, XV—XiV
вв. до н.
— Бен-Шаан, Xiii—Xii
вв. до н.
— Ассирия,
гг. до н.
— Язылыкая, Малая Азия, Xiii—Xii
вв. до н.
э. (
[Горелик, 1993];
; 3,
). в одних странах (Филиппины,
индонезия) один и тот же артефакт, считаясь
боевым оружием, тем не менее, использовался
в сельскохозяйственных работах в сезон убор
ки. в других странах (Япония) в определенной
социальной среде, при недоступности элитного
оружия, сельскохозяйственный серп трансфор
Медные или бронзовые мечи серповидной
формы (с лезвием на вогнутой стороне) возник
ли в Месопотамии во второй половине ІІІ
ты
сячелетия до н.
э. и использовались исключи
тельно как рубящее оружие. Отметим, что в
середине
— второй половине ІІІ
тысячелетия
до н.
э. в Месопотамии появляются и метал
лические боевые ножи
, с изогнутым лезвием,
причем отсутствие перекрестия, предохраняю
щего руку от соскальзывания на лезвие, приве
ло к тому, что рукоять стали смещать в сторону
спинки. Такая смещенная рукоять прослежи
вается и на серпах волго-уралья, где изгиб
лезвия менее выражен, чем в других регионах.
Отмечают, что со стороны спинки крюк всегда
является ее продолжением [Дергачев, Бочка
рев, 2002, с.
59]. Это не является заимствовани
ем, а, скорее, одинаковым решением сходной
проблемы. уже в Кише использовались бронзо
вые серповидные клинки (длиной до 50—60
см),
с лезвием на вогнутой, внутренней стороне. К
концу iii
тыс. до н.
э. вырабатывается «класси
ческая» форма серповидного оружия, широко
распространившегося вскоре на Ближнем вос
токе. в дальнейшем появляются и становятся
популярными секачи с двояковыпуклым лез
вием, выделяется узкий хвост-черенок для на
садки рукояти, оружие могло использоваться и
как секира, и как боевой серп (рис.
2,
2—9,
22—
29
; 3,
8—11
). Длина лезвия, имевшего ребро
в центральной части, составляла около 40
см,
при этом лезвие продолжалось и на внешнюю
сторону
[Горелик, 1993, с.
37—38]. Отметим
упоминавшееся выше происхождение серпов
. Так возник камакобу-дзюцу
— комплекс окинав
ских искусств владения традиционным, так назы
ваемым «крестьянским» оружием (в отличие от са
— меча, алебарды, секиры и т.
п.). Эти
искусства зародились на Окинаве в XiV
веке, но
основное развитие получило значительно позже,
в XVii—XViii
веках. Запрет на ношение оружия
людьми, не принадлежащими к сословию воинов,
породил целый класс техник, рассчитанных на при
менение в качестве оружия различных бытовых
предметов и сельскохозяйственного инвентаря. в
числе прочего «арсенала» оказались такие извест
ные сейчас виды, как наконечники трехзубых вил
(саи), цепы для обмолота риса (нунчаку) или серпы
. известны более ранние кремневые боевые ножи,
с пышно украшенными рукоятями [Горелик, 1993,
. Здесь уместно вспомнить упоминавшиеся выше
серповидные изделия из волго-уралья (типов Бере
говка и Кундрава), с заточенным с двух сторон лез
Северокавказского центра от серпов куро-арак
ской культуры, что позволяет предположить их
получение из передней Азии. Не исключается
переднеазиатский импульс и для серпов Кар
пато-Балканского региона, связи этих террито
рий прослеживаются с эпохи неолита. в начале
ii
тысячелетия до н.
э. этот вид оружия из Ме
сопотамии воспринимают Сирия и палестина,
полагают, что оно было весьма эффективным,
в дальнейшем оно получило значительное рас
пространение и существовало долго: в палести
не древнейший экземпляр секача, найденный
в Сихеме, датируется XiX
в. до н.
э., ряд дру
гих, почти идентичных ему
— XiV—Xii
вв. до
н.
э. [Мерперт, 2000, с.
267—268]. по предполо
жению М.в.
Горелика, это оружие было прине
сено на запад от Месопотамии сутийскими пле
менами, с которым и связано движение древних
евреев из южной Месопотамии в палестину
[Горелик, 1993, с.
38, табл.
XViii,
19,
20,
30,
31,
32,
48
]. Мечи серповидной формы держат в
руках 12
божеств подземного мира, изображен
ных в хеттском святилище yazilikaya, на нем
боги, экипированные как воины, возглавляют
и ведут войско в битву, покровительствуя в бою
[bryce, 2007, р.
16]. в 1991
г. близ Львиных во
рот в столице хеттского царства hatussa были
обнаружены серповидные мечи, являющиеся,
исходя из содержания найденной надписи,
приношением правителя Tudhalyia (XiV
в. до
н.
э.) божеству storm в честь победы над стра
ной assuwan [bryce, 2007, р.
16].
Клинки серповидной формы известны на
территории Северной Сирии (их изображения
встречены на хурритских и митаннийских пе
чатях), откуда они попадают в Египет. после
владычества гиксосов секач получает распро
странение в Египте, где он известен под назва
нием хопеш (рис.
; 3,
), причем встречают
ся его различные типы
— с заостренным и косо
обрезанным концом, с широким или тонким
клинком. Сперва хопеш являлся царским це
ремониальным оружием, он находится в руках
фараона на всех изображениях Нового царс
тва, а со временем, с середины ІІ
до н.
э., становится широко распространенным
массовым оружием, сочетавшим в себе рубя
щие, режущие, колющие функции. изогнутые
однолезвийные клинки (с заточкой клинка с
выгнутой стороны) использовались в Ахеме
нидском войске, в чем, полагают, сказалось
влияние традиции Северной Сирии. Они ста
новятся характерным оружием позднеахеме
Греческую махейру (копис) принято считать
производным от хопеша (рис.
). Это
— од
носторонний слабо изогнутый меч с внутренней
заточкой, бытовавший примерно в то же время,
что и персидские серповидные мечи. в самой
Греции он был не особенно распространен, но
с Vi—V
вв. до н.
э. распространяется в иберии,
откуда был заистмвован римскими солдата
ми после войны с Ганнибалом как «gladius
hispanicus», то есть испанский меч, и только
в XiX
в. «испанский меч» получил название
фальката (falcata или falcata iberica). Ранние
образцы фалькаты являются повторением гре
ческого кописа, в дальнейшем видоизменяется
Серпы как боевое оружие:
— Язылыкая, Малая Азия, Xiii—Xii
вв. до н.
— денарий Траяна;
барельеф на Колонне Траяна, Рим;
— Tropaeum Traiani, Констанца;
— меч экзекуционный с внутренней
заточкой лезвия (индия);
— лохар, Афганистан;
— складной боевой серп, индия, XiX
— Ассирия,
в. до н.
— хопеш, Фивы, Египет, XV
в. до н.
— махейра (копис);
— погребение Х—Xi
вв. н.
(Экриттен в восточной пруссии);
— Техника ведения боя с помощью косы и серпа (боевой серп, Евро
па, середина XVІ
в. н.
э.) (
[bryce, 2007];
[schmitz, 2005];
[cichorius, 1896];
[florescu, 1965];
[Музей
рукоять оружия, становясь менее массивной.
Ширина клинка кописа/фалькаты расширя
ется по направлению к кончику, вследствие
этого центр тяжести смещается (на удаление
от руки), а кинетическая энергия удара увели
. при завоевании Македонии в кон
це iii
в. до н.
э. римская кавалерия имела на
вооружении «испанскую саблю», удара которой
не только не выдерживал никакой шлем, но за
Серповидные клинки встречаются в Vii—
Vi
вв. до н.
э. в волго-Камье, в Vi
в. до н.
э. на
Северном Кавказе, они известны в V—iV
вв. до
н.
э. у савроматов [Горелик, 1993, с.
40]. Боевой
серп использовали фракийцы в V—iV
в. до н.
э.,
наряду с ним они использовали rhomphaia, ору
жие очень похожее на двуручный серп
, но го
раздо менее резко изогнутое. rhomphaia имели
длинное, как у копья, древко (размером не менее
клинка), изогнутое (иногда прямое) односторон
нее лезвие [schmitz, 2005]. Серповидный меч
был известен у даков, он упоминается как ensis
falcatus (falcatus
— серповидный, лат.) в «Мет
морфозах» Овидия и как falx supine в «Сатирах»
ювенала. [Wilcox, embleton, 1982, Р.
35]. Даки
имели боевые серпы двух видов
— меньших раз
меров, одноручные и крупные, двуручные. Ко
роткий вариант на языке даков назывался sica,
т.
е. серп (Valerius Maximus, iii, 2.12). Длина
лезвия обычно составляла около 40
см, рукоять
была на 1/3 длиннее лезвия. [Wilcox, embleton,
1982, р.
35]. Сохранились изображения даков,
вооруженных серповидным мечом (рис.
3,
1—4
).
Наиболее известными являются фриз-барель
еф на «колонне Траяна» в Риме, воздвигнутой в
113
году н.
э. в честь побед Траяна над даками
[cichorius, 1896, Taf.
LXX], метопы с военными
сценами на Tropaeum Traiani близ Констанцы,
сооруженном в честь римского императора Тра
яна между 106 и 109
г. н.
э. в память римской
победы над даками в 102
г. н.
э. [florescu, 1965].
На так называемом денарии Траяна на оборот
ной стороне изображен поверженный дак, си
дящий на щите, рядом с ним лежит небольшой
серповидный меч [schmitz 2005].
в І—ІІ
тысячелетиях н.
э. серповидные мечи
по-прежнему находятся на вооружении в Ев
ропе и на других континентах. интерес пред
ставляет погребение воина, найденное у мес
течка Экриттен в восточной пруссии (ныне
Калининградская область) и датируемое око
ло 1000
года или первой половиной Xi
в. н.
). при костяке человека и коня были
найдены древнерусский шлем, три наконечни
ка копья (два имели на тулье платировку се
ребром с плетеным и геометрическим орнамен
том), серп, точило, нож, шило, остатки ведра и
фрагменты блюда, а также удила, два стреме
. Отметим подобное расширение лезвия на серпах
. Т.
е. такой, который следовало держать двумя ру
ни, шпора [Кирпичников, 2009]. Таким обра
зом, контекст находки позволяет нам отнести
этот серп к категории боевых. в европейском
средневековом трактате о воинском искусстве
«de arte athletica» (автор paul hector Mair), ко
торый датируется около 1550
г., есть раздел,
демонстрирующий основные приемы ведения
боя серпом и косой. правила и наличие опреде
ленной тактики свидетельствует о том, что этот
вид оружия имел распространение в Европе в
Серпы из кладов бронзового века находят
аналогии в оружии различных культур и наро
дов, вплоть до современности, что совершенно
не связано с заимствованиями, но является ар
Особое значение серпа проявляется в биб
лейских текстах, в частности в приводимом
ниже отрывке из 14
главы Откровений иоанна
Богослова (Апокалипсис), в которой содержит
ся три видения. в третьем видении изобража
ются суды, которыми совершится разрушение
духовного вавилона под эмблемой жатвы и вы
«14. и взглянул я, и вот светлое облако, и на
облаке сидит подобный Сыну Человеческому;
на голове его золотой венец, и в руке его ост
15. и вышел другой Ангел из храма и вос
кликнул громким голосом к сидящему на обла
ке: пусти серп твой и пожни, потому что пришло
16. и поверг сидящий на облаке серп свой на
17. и другой Ангел вышел из храма, находя
18. и иной Ангел, имеющий власть над ог
нем, вышел от жертвенника и с великим кри
ком воскликнул к имеющему острый серп, го
воря: пусти острый серп твой и обрежь гроздья
винограда на земле, потому что созрели на нем
резал виноград на земле, и бросил в великое
20. и истоптаны ягоды в точиле за городом,
и потекла кровь из точила даже до узд конских,
подводя итоги, отметим, что серповидное
оружие не является и никогда не являлось чем-
то исключительным, хотя оно и не привлекло
пока еще внимания исследователей бронзового
века восточной и юго-восточной Европы при
реконструкции комплекса вооружения и харак
тера войска (несмотря на то, что именно клады,
где серпы широко представлены, являются ос
новным источником для подобных реконструк
ций). Серп у многих народов мог иметь двойное
. Трактат имеет два тома, хранится в Баварской
государственной библиотеке http://codicon.digitale-
назначение (бытовое и боевое), при доминиро
вании военной функции под него разрабаты
валась техника боевого применения. в даль
нейшем серп мог совершенствоваться именно в
военном направлении и, в итоге, превратиться
в грозное оружие. Таким образом, в контексте
кладов эпохи бронзы серп следует относить к
боевому оружию ближнего боя. Крупные экзем
пляры могут соотноситься с разновидностями
этого оружия
— двуручными серповидными
мечами и длиннодревковым серповидным ору
Земледелие ручное
// Свод этногра
фических понятий и терминов. Материальная куль
Семиотический статус вещей и ми
// Материальная культура и мифология:
Сб. музея антропол. и этногр.
— 1981.
— вып.
Ритуал: свое и чужое
// Фольклор и
поздний период эпохи бронзы
// Ар
и
погре
бения знати эпохи бронзы в Среднем поволжье
// Ар
Хліборобство трипільських племен
Горелик
Оружие древнего востока (iV
Металлические серпы
поздней бронзы восточной Европы.
— Кишинев,
«Странные ком
плексы» о семантике предметов и памятников в це
// Стратум плюс.
— №
— 2010.
— С.
и
. Откровения.
// Библия. Книги
священного писания ветхого и Нового Завета кано
К проблеме функций куз
нецов в свете семиотической типологии культур
// М-
лы всесоюз. симпоз. по вторичным моделирующим
Социальная структура населения ям
ной культуры Северо-Западного причерноморья.
Скотоводы восточной Африки в
Раннесредневековые золоченые
Клочко
в.І.
«Народи моря» та північне причорномор’я.
//
Археологія.
— 1990.
— №
1.
— С.
10—17.
Клочко
в.І.
Озброєння та військова справа давнього на
селення україни (5000—900
рр. до Р.
Х.).
— К., 2006.
Е
Новый
памятник средней бронзы в южном Зауралье
Древние индоиранские культуры волго-уралья.
энциклопедия оружия
// http://www.
Культурне коло Бабине (за матеріа
лами поховальних пам’яток): Автореф. дисс. ... докт. іст.
наук
Очерки археологии библейских
истории оружия, Запорожье
// http://museum
Трубников
Б.Г.
Большой словарь оружия.
— М., 1997.
Социальная структура срубного об
и
из истории бронзолитейного про
изводства в Северном причерноморье
// ЗОАО.
и
Северо-Западное причерноморье во
die reliefs der Traianssдule.
— berlin,
das siegesdenkmal von adamklissi.
The dacian threat, 101—106
«de arte athletica»
// http://codicon.
rome’s enemies: Germanics
Металеві серпи є однією з основних категорій
знахідок у скарбах середнього і пізнього бронзового
віку південно-Східної Європи. Традиційно їх відно
сять до сільськогосподарських знарядь. Розгляд сер
пів з позицій семіотики, на тлі етнографічних пара
лелей, дозволяє припустити використання певної їх
in this article author analyzes the semantics and
functionality of metal sickles from the bronze age
hoards. The context of artifacts of this hoards and the
ethnographic parallels �ndings allow to consider these

в 2009—2010
гг. в результате спасательных
раскопок экспедиции Луганского отделения
восточноукраинского филиала иА НАНу на
поселении эпохи бронзы возле г.
Зимогорье Лу
ганской области были получены новые данные
о каменном домостроении населения бассей
на Северского Донца в срубное и постсрубное
время. исследуемый памятник расположен на
левом берегу р.
Лугань (правый приток Север
ского Донца) на первой надпойменной терра
се. по предварительным данным планировка
поселения реконструируется как однорядная
уличная: три исследованных постройки вытя
нуты в одну линию вдоль берега реки с запа
да на восток. Кроме того, в восточном направ
лении от раскопанных построек визуально
фиксируются неглубокие западины, вероятно
соответствующие местам древних жилищ, ко
торые также расположены вдоль береговой
кромки. Непосредственная близость Донец
кого кряжа, видимо, отразилась на характере
домостроительства поселка
— использовании
камней мергеля при возведении стен
— вместо
традиционного для кряжа песчаника и дере
вянной архитектуры Левобережья Северского
Донца [Бровендер, 2000, с.
70—79]. Довольно
хорошая сохранность каменных конструкций
позволили, несмотря на малую исследованную
площадь, сделать ряд наблюдений по стратиг
рафии памятника и соответствующим измене
выделяется три строительных этапа. первые
два представлены различными «вариантами»
1 и близкой ей по времени ямой
1. К
первый этап связан с сооружением построй
1, имевшей прямоугольную форму с четко
выраженными углами. Размеры постройки
× 5,6
м, длинной стороной она ориентиро
вана по линии в-З. вход в виде небольшого
пандуса находился в северной части жилища.
Стены возводились с помощью постелистой од
нослойной кладки и орфостатного ряда. в не
которых случаях наблюдается сочетание обеих
техник. в целом, стены постройки 1 на раннем
этапе выполняли облицовочную функцию, что
косвенным образом указывает на наличие не
большого котлована [Горбов, 1997, с.
Такие черты, как наличие котлована и обли
цовочная функция стен по в.Н.
Горбову соот
ветствуют восточной, то есть срубной традиции
домостроения [Горбов, 1997, с.
145—162]. по
керамическому комплексу нижний «ярус» пост
1 можно сопоставить с третьим горизон
том поселений приазовья по схеме в.Н.
На втором этапе постройка
1 подверглась
существенным изменениям. в частности, была
перестроена восточная стена, от которой сохра
нился лишь небольшой фрагмент постелистой
кладки. Северо-восточный угол постройки был
усилен небольшим выступом-контрфорсом раз
мером 0,5
× 0,7
м. Основание выступа сложено
постелистой двухслойной кладкой с забутовкой
щебнем посередине. Сверху находились плос
кие крупные плиты, уложенные так же по пос
телистой системе. Между выступом контрфорса
и перестроенной восточной стеной отсутствова
ли перевязочные швы, что, видимо, предпола
гает их синхронность. позднее с внутренней
части постройки
1 параллельно старым стенам
была возведена еще одна стена. Ее сохранив
шаяся часть, достигающая высоты 0,7
м, сложе
на по постелистой системе в один ряд камней в
ширину. На поздний возраст этой стены указы
вает отсутствие перевязочных швов с северной
стеной, ее размещение параллельно старой сте
не внутри постройки
1. возможно, реконструк
ция жилища связана с формированием нового
уровня пола (горизонт
А), который отделен от
предыдущего (горизонт
Б) двадцатисантимет
ровой прослойкой стерильного грунта. С гори
зонтом пола
А связаны очаги 1—2, с горизон
том Б
— очаг
3. подобные реконструкции стен
с последующим сокращением площади жили
ща известны на нижнедонских поселениях поз
дней бронзы с каменной архитектурой [пота
пов, 2000, с.
23—26], на крымских памятниках
видимо, ко второму этапу относится яма
расположенная в 3,4
м к востоку от построй
1. верхние контуры ямы напоминают овал
размером 2,18
× 1,92
м, длинной осью ори
ентированный по линии С—ю. Ко дну яма
приобретает круглую форму диаметром 1
Общая глубина ямы составляет 3,2
м. Сверху
яма перекрыта вымосткой из камней мергеля,
среди которых попадались обломки костяных
коньков и тупиков из челюстей крупных жи
вотных. Большая часть ямы забутована круп
ными камнями мергеля размером 0,3
× 0,5
м, в
золистом заполнении встречались фрагменты
глиняных «хлебцев» и обломки посуды. Ком
но и к западу от ямы на уровне предматерика.
Ближайшие аналогии яме
1 происходят с посе
ления Червонэ озеро
3 на территории Карта
мышского археологического микрорайона, где
подобные сооружения интерпретированы в ка
честве колодцев [Бровендер, Загородняя, 2007,
45—46; Бровендер, Загородняя, 2010, с.
Совпадает все, вплоть до деталей: форма и про
порции сооружений, наличие камней, засыпка
ямы бытовым мусором после прекращения ее
функционирования. Но, если на Картамыше
наличие на поселении колодцев являлось жиз
ненной необходимостью, поскольку памятник
достаточно удален от водных артерий, то при
менительно к Зимогорью наиболее простое на
первый взгляд объяснение выглядит не впол
не логичным. Дело в том, что яма
1 находит
ся всего в нескольких метрах от реки и в дан
ном случае сооружение колодца является не
вполне целесообразным. Среди других версий
функционального назначения ямы отметим
возможность ее использования для хранения
запасов пищи. при глубине 3,2
м от уровня
предматерика на дне ямы, выполненной в гли
не, даже в летнюю жару сохраняется прохлад
ная температура. То есть речь может идти об
использовании ямы в качестве погреба. подоб
ные ямы-погреба для хранения пищи извест
ны на поселениях более позднего времени по
донцовья, в частности на Давыдо-Никольском
селище салтово-маяцкой культуры, причем
ямы гораздо меньшей глубины [Красильников,
Керамический комплекс из заполнения ямы,
равно как и с горизонта пола
А постройки
1,
близок находкам 4-го горизонта поселений при
азовья [Горбов,1995, с.
52—72]. Кроме керами
ки на возраст объектов второго этапа могут ука
зывать глиняные «хлебцы» из ямы
1, которые в
большом количестве встречаются на поселени
ях второго периода сабатиновской культуры и,
в единичных случаях, на сусканских памятни
ках Заволжья [Отрощенко, 2001, с.
171]. Таким
образом, хронологические рамки второго строи
тельного периода для исследованных построек
Зимогорья соответствуют позднему периоду бе
режновско-маевской срубной культуры.
Третий строительный этап связан со време
нем существования построек
2 и 3, поздний воз
раст которых определяется данными стратиг
Стены постройки
2 выполнены несколько в
иной технике, нежели на предыдущих этапах.
в частности, западная стена сложена из трех
параллельных рядов камней. в итоге ширина
стены достигает 0,6—0,8
м при сохранившейся
высоте 0,5
м. Остальные стены выполнены с
помощью орфостатного ряда. вполне возмож
но, что сохранившийся на высоту 0,7
м участок
стены более ранней постройки
1, был также ис
пользован в качестве внутренней перегородки в
2. Таким образом, форма сооружения
реконструируется как квадратная с размерами
× 4,4
м. постройка
3 расположена в 2,8
к востоку от постройки
2, однако, сохранность
сооружения неудовлетворительная
— просле
жены небольшие фрагменты кладок северо-
восточной и юго-восточной стен. использованы
два типа кладки
— постелистая двухслойная
с забутовкой посередине и однослойная посте
параллели керамическому комплексу из
2 и 3 прослеживаются на памятниках
хвалынской культуры поволжья [Малов, 1987,
159—160]. Более определенно на возраст
объектов третьего этапа видимо может указать
находка в площади раскопа песчаникового
оселка с желобком для подвешивания, являю
щегося часто встречаемой находкой в белозерс
ких погребениях и на поселениях кобяковской
культуры [Отрощенко, 1986, с.
143; Шарафут
Таким образом, наличие среди построек тре
тьего этапа мощных оснований стен (западная
стена постройки
2, северо-восточная стена пос
3), видимо, предполагает их исполь
зование в качестве несущих конструкций,
что свидетельствует о наземном либо слегка
углубленном характере жилищ. по мнению
Горбова данная особенность домостроения
характерна для западного блока культур ва
ликовой керамики, в особенности для сабати
новской культуры [Горбов, 1997, с.
На постройках поселения Зимогорье западные
черты начинают проявляться только со второ
го строительного этапа и, наиболее полно, на
третьем этапе, по времени соответствующем
финалу эпохи бронзы. интересно взаимное
расположение построек
2 и 3, которые как бы
примыкают друг к другу, образуя единый стро
ительный комплекс. подобная планировка
находит аналоги на Степановском поселении
бережновско-маевской срубной культуры на
Донецком кряже: это жилищно-хозяйственный
3, который ю.М.
Бровендер рассмат
ривает в качестве постройки усадебного типа
[Бровендер, 2000, с.
73]. в данном случае ин
тересно другое: традиции домостроения, про
слеженные для ранних памятников БМСК До
нецкого кряжа, находят свое продолжение на
памятниках постсрубного времени. в целом,
исследованные объекты Зимогорья по анало
гии со Степановкой можно реконструировать
как жилищно-хозяйственные комплексы. Для
этапов Зимогорья это постройка
1 и яма
поселения срубной общности в
среднем течении Северского Донца: Дисс. … канд.
исследования на
Картамыше в 2007
// Археологічні відкриття на
Раскопки посе
ления Червонэ Озеро-1 Картамышского комплекса
горно-металлургических памятников эпохи бронзы
в 2010
// Археологічні відкриття на Сході україни
Горбов
в.Н.
Две традиции применения камня в домо
строительстве позднего бронзового века
// Археологи
ческий альманах.
— 1997.
— №
6.
— С.
145—162.
К проблеме культурной атрибуции по
селения на Белозерском лимане
// Конвергенция и
дивергенция в развитии культур эпохи энеолита-
бронзы Средней и восточной Европы.
— 1995.
поздний бронзовый век Крыма.
Степная
салтово-маяцкая культура праболгар в материалах
селища Давыдо-Никольское
// Археологічні відкрит
Хвалынская культура валиковой кера
мики эпохи поздней бронзы в поволжье
// Задачи
советской археологии в свете решений XXVii
Белозерская культура
// Березанс
С.С., Отрощенко
в.в., Чередниченко
Н.Н., Ша
и.Н. Культуры эпохи бронзы на терри
проблеми періодизації культур
середньої та пізньої бронзи півдня Східної Євро
пи (культурно-стратиграфічні зіставлення).
— К.,
Жилища поселения вареновка iii
Археология и архитектура Левобережной украины
памятники предскифского
времени на Нижнем Дону (кобяковская культура)
у 2009—2010
рр. польових сезонах експедиція
Луганського відділення Східноукраїнської філії ІА
НАНу проводила рятівні археологічні роботи на по
селенні доби пізньої бронзи біля м.
Зимогір’я в басей
ні р.
Лугань. Досліджено залишки трьох кам’яних
будівель, що активно руйнувались в результаті
ерозійних процесів. Знахідки із будівель свідчать
про їх належність до пізнього етапу зрубної культур
но-історичної спільності та постзрубного часу.
in 2009—2010 seasons, the expedition of Luhansk
department of the eastern ukranian branch of ia
nasu conducted rescue archeological research at the
Late bronze age settlement near Zymohirya in the Lu
han river region. The remains of three stone buildings
exposed to the intensive devastation by the erosion
were studied. The material found in the �lling and on
the Яoor of the buildings belongs to the late stage of
Zrubna cultural and historical community, post Zrub

Окрім багатьох своїх позитивних властиво
стей глиняний посуд має головний недолік
недостатню міцність. під час використання він
розбивався, тріскався. Баготочисленні знахід
ки уламків посуду
— свідчення не тільки ма
сового поширення гончарства, а й недовговіч
ності існування глиняних виробів. Тому посуд
Один із найпоширеніших видів ремонту по
лягав у тому, що зовні на посудині просвердлю
вали отвори по краях тріщин, які утворилися
на стінках або денці. Отвори переважно були
парними. у дірки вставлялися мотузки шкіря
ного (можливо, і рослинного походження), ско
би із бронзового дроту, залізних або свинцевих
пластин, які загинали ізсередини, і таким чи
ном скріплювали тріснуті посудини. Археоло
ги рідко звертають увагу на такі особливості
знахідок, лише побіжно згадуючи про них у
своїх наукових працях. Існують розбіжності у
назвах предметів для ремонту: скоби, скрепи,
зшивки. відповідно і сам ремонт міг назива
тися термінами «скріплювання», «зшивання».
На нашу думку, найкраще цьому відповідають
Деякі дослідники вважають: для того, щоб
посуд не протікав тріщини додатково замазу
валися смолою хвойних дерев [Сидоров, 2001,
41]. Автором на базі
постійно діючої експери
ментальної експедиції Самарського державно
го педагогічного університету
проведено експе
риментальні дослідження по ремонту посуду
доби неоліту. підтверджено, що замазані сві
жою або нагрітою смолою сосни тріщини посу
Яким саме інструментом користувалися для
просвердлювання отворів не встановлено. Це
могла бути кістка, тверда дерев’яна паличка,
бронзове чи залізне шило тощо. у деяких ви
падках зафіксовано, що інструмент був загос
треним. Наприклад, на амфорі, яка підібра
на поблизу с.
Самусіївка (Кременчуцький р-н
полтавської обл.), помітні отвори, які просвер
длювалися на конус. Амфора датується кінцем
ст. до н.
е. [Супруненко та ін., 2004, с.
подібне спостерігається на посуді трипільської
Зафіксовано, що для ремонтування викорис
товували різні матеріали. під час розкопок дуже
рідко зустрічаються залишки шкіряних ремінців,
які стягували тріщини виробів. у епоху бронзи
стали застосовувати бронзові скоби, а в епоху за
ліза, окрім бронзових, ще й свинцеві та залізні.
Слід зазначити, що ремонтування глиняного
посуду не є чимось унікальним. в епоху неолі
— раннього заліза ремонтувався кам’яний,
в україні сліди ремонту глиняного посуду
зустрічаються на поселенських та поховальних
пам’ятках, починаючи з епохи неоліту
— часу
появи виробів із глини. Зафіксовано, що у не
оліті (ямково-гребінцева культура) отвори мог
ли не просвердлюватися, а пробивалися в дні
ямок, якими прикрашалися посудини [Сидо
Окрім неолітичних пам’яток, такий глиня
ний посуд виявлено у епоху енеоліту та бронзи
(трипільська, середньодніпровська, ямна, ба
бинська, зрубна, бізозерська, бондарихинська
Ремонтування зустрічалося на посуді лісо
степових племен скіфського часу. Наприклад,
досить часто посуд із слідами ремонту місцево
го виробництва зустрічається на полковоми
китівському городищі, Лихачівському селищі
[Моруженко, 1981, с.
288]. унікальною знахід
кою є відремонтовані корчаги та амфори, знай
дені на селищі Лісовий Кут на території вели
кого укріплення Більського городища [Гейко,
Цінився і привізний античний посуд. Лу
терій зі слідами ремонту знайдений у тризні
поблизу Бічної гробниці кургану Скіфська
могила в околицях Мотронинського городища
[Скорый, Хохоровски, 2004, с.
296—298]. від
реставрована чорнолакова мисочка виявлена і
в кургані №
1/2001 перещепинського могиль
ника в околицях Більського городища [Кулато
ва, Супруненко, 2010, рис.
97]. З Люботинсько
го городища походить відремонтована амфора
з відбитою нижньою частиною [Шрамко, 1998,
Особливо берегли керамічний посуд кочів
ники скіфи та сармати. Глиняний посуд, най
частіше немісцевого виготовлення, з отворами
від ремонту досить часто зустрічається в сар
матських похованнях. Так, серед речей, знайде
них у впускному похованні жінки, яке датуєть
ся ІІ
ст. до н.
е. (кургани басейну р. Молочна,
Троїцьке), виявлено уламок чорнолакової
посудини із просвердленим отвором [Смирнов,
у сарматських похованнях Дніпропетровщи
ни зустрічаються миски, глеки, вази зі сліда
ми ремонту [Костенко, 1986, табл.
; 1993,
Зарубинецька миска (ІІ—І
ст. до н.
е.) із от
ворами від ремонту походить із поховання
кургану №
1 біля с.
Львове Херсонської області
у похованні
2 (к.
26), розкопаного біля с.
бимівка Херсонської області, знайдено черво
нолакову гончарну миску з двома отворами від
ремонту і тарілку з трьома парами отворів. по
ховання відноситься до ІІ
ст. н.
е. [Симоненко,
1993, с.
45]. посуд зі слідами реставрації відо
мий в інших похованнях пізніх сарматів пів
дня україни [Симоненко, 1993, с.
49, рис.
підтвердженням того, що для ремонту сар
матських глиняних виробів використовувала
ся шкіра тварин, є знахідка такого горщика у
похованні №
5 кургану №
25 біля с.
приволзького району Саратовської області.
Його тріснутий бік був скріплений шкіряним
ременем, що протягувався через два просверд
Реставрували кераміку і жителі античних
міст північного причорномор’я, де існувало
гончарне ремесло на високому рівні. Напри
клад, під час розкопок у 1875
р. на горі Мітрі
дат в Керчі знайдено два фрагменти рибного
блюда зі слідами ремонту. Блюдо датується
ст. до н.
е. [Циммерман, 1979, с.
76, табл.
]. у заповненні виноробні на городищі «Чайка»
поблизу м.
Євпаторія виявлена чорнолакова
миска, центр якої був забарвлений у червоний
колір. під вінцями миска мала сліди ремонту.
Датується вона 250—225
рр. до н.
е. [Егорова,
2005, с.
228, рис.
]. Стародавні греки, крім
скріплювання стінок посуду за допомогою скоб
із заліза та бронзи, використовували і свинцеві
відомі відремонтовані глиняні посудини
на пам’ятках зарубинецької [Самойловский,
1959, табл.
], київської та черняхівської
культур. Наприклад, на поселенні київської
культури (друга половина ІV
— початок V
Олександрівка-І близько десяти посудин під
вінцями мали просвердлені отвори
— сліди ре
монту [Терпиловский, Шекун, 1996, рис.
На мисці черняхівської культури (похован
ня №
7 Жовнинського могильника) великий
фрагмент бокової частини прикріплювали до
корпусу за допомогою трьох пар отворів. Та
кож, у «місцях тріщин збереглися ще декілька
надсвердлених отворів» [петраускас, Цындров
ская, 2002, с.
18—19, рис.
]. Зустрічалися
відремонтовані посудини і серед знахідок із чер
няхівських поселень [Баран, 1981, табл.
Наведені приклади свідчать про досить береж
не ставлення до глиняного посуду в епоху неолі
ту
— раннього заліза. появі ремонту є кілька по
яснень: 1)
глиняні вироби у період пізньої осені
та ранньої весни у більшості випадків не робили,
тому їх старалися зберегти і відремонтувати у
міжсезоння; 2)
великі вироби важче виготовляти
та випалювати. Затрати, у тому числі й часу, на
їх ремонт були меншими, ніж на виготовлення
нового посуду значних розмірів. вироби великих
розмірів більш цінувалися, ніж інші види посу
ду, тому саме на них найчастіше можна помітити
сліди ремонту. Крім того, досить часто реставру
вався імпортний посуд.
Набір тарного посуду скіфської доби з
Більського городища
// АЛЛу.
— 2002.
— №
Чернолаковые миски и солонки с горо
дища «Чайка» близ г.
// Боспорские ис
Етно-культурні та економічні зв’язки сар
матських племен україни (за матеріалами керамі
Сарматы Самарско-Орельского меж
дуречья iii
в. до н.
— iV
в. н.
э.: учебное посо
Сарматы в Нижнем поднепровье (по
материалам усть-Каменского могильника).
— Днеп
Ш
памятники археологии поздне
римского времени правобережной Киевщины.
— К.,
Кулатова
І.М.,
Супруненко
О.Б.
Кургани скіфського
часу західної округи Більського городища.
— К., 2010.
исследования в бассейне ворсклы
Ц
Находки чер
няховской кльтуры вблизи Жовнино (коллекция
и
Корчеватовский могильник
//
Смоление неолитических сосудов
и
Археологические исследования За
волжского отряда (1951—1953
// МиА.
— 1959.
Я
Окончание цикла укра
инско-польской экспедиции «Мельники-Холодный
Сарматы и утверждение их полити
Старожитності Кремен
чука: Археологічні пам’ятки території та округи міс
Ш
Олександрівка
1 ба
гатошарове ранньослов’янське поселення біля Чер
Фрагменты аттических блюд в Эр
// из истории северного причерноморья в
Люботинское городище
// Люботинское
в статье подано исследования ремонта глиняной
посуды эпохи неолита
— раннего железа на терри
The article deals with the investigations of the re
pair of pottery during the neolithic
— the early iron
Раскопками 1949
г. в Черном Лесу А.и.
реножкиным была открыта до этого не извест
ная в археологической науке культура раннего
железного века, получившая название «чер
нолесская» [Тереножкiн, 1952, с.
Несколькими годами позже в результате ис
следования Субботовского городища для чер
нолесской культуры были выделены ранний
и поздний этапы развития [Тереножкин, 1961,
29, 56]. Дальнейшее изучение памятников
рассматриваемого периода позволило, во-пер
вых, определить ареал распространения, вклю
чающий территорию украинской лесостепи и,
во-вторых, выявить хронологические рамки
в настоящее время в результате археоло
гических раскопок и разведок установлено,
что большая часть памятников расположено
в Днестро-Днепровском междуречье. Здесь от
крыто более 130
поселений и городищ, из кото
рых только 39 подверглись археологическим
изысканиям (25
селищ и 14
укрепленных по
селений). Добытый в ходе раскопок материал
показал, что у чернолесских племен основу эко
номики составляло земледелие и скотоводство,
при активном развитии разного рода ремесел
и промыслов. Еще одним важным результатом
исследований становятся данные, которые ука
зывают на развитие домостроительства у насе
ления чернолесской культуры, причем как на
интерес к указанной теме был вызван тем,
что на сегодняшний день отсутствуют специ
альные разработки по данному вопросу и в
широком аспекте он не рассматривался. ис
ключением может являться работа А.и.
реножкина, опубликованная еще в 1961
где были рассмотрены основные направления
в развитии предскифского периода днепров
ской правобережной лесостепи, в том числе
представлены данные о жилищах чернолес
ской культуры [Тереножкин, 1961]. в связи
со сложившейся ситуацией в предлагаемой
работе будет предпринята попытка провести
всесторонний анализ доступных по литературе
жилых сооружений, представить типологию,
указать общее и особенное в домостроительстве
из числа известных памятников жилые со
оружения были обнаружены на поселениях
Белино, Большая Андрусовка
i, Большая Сны
iV, вишенка
ii, ворошилов, Громы
Днестровка, Жванец, Канев, Канев
iV, Креща
тик, Ленковцы, Лука-врублевецкая, Михал
i, Макеевка, Маньковка
X, Молодецкое,
Молодово, Непоротово, пикивец
Vi, Сокилец,
XX, а также на городищах Адамовка,
i, Залевки, ивановка (Яныч), Ка
лантаево, Лубенцы, Немирово, Ново-Георги
Для раннего этапа чернолесской культуры
жилые сооружения хорошо изучены на по
селении Большая Андрусовка
i и Субботовс
ком городище [покровська, петровська, 1961,
132—135; Тереножкин, 1961, с.
34—37]. На
остальных памятниках следов существования
жилищ не обнаружено за исключением поселе
ния Михалкив
i [Гуцал, 1979, с.
66, 73]. Однако
даже на основании раскопанных жилищ мож
но сделать ряд очень важных наблюдений, а в
результате анализа форм, размеров, внутрен
ней планировки домов
— произвести их типо
На раннем этапе племена чернолесской куль
туры практиковали стандартный принцип рас
положения жилищ на местности. Заключался
он в том, что жилые сооружения размещались в
один последовательный ряд, причем большинс
тво из них были ориентированы по линии севе
ро-запад-юго-восток (Большая Андрусовка
i).
Для раннечернолесского времени харак
терны сооружения крупных размеров от 6
в ширину и до 10
м в длину. Кроме жилищ
Субботовского городища (рис.
) это на
глядно демонстрируют сооружения поселения
Большая Андрусовка
i (рис.
). учитывая,
что глубина всех жилищ не превышала 1
следует предположить, что в раннечернолес
ское время населением использовались толь
ко полуземлянки. За время раскопок было
выявлено десять полуземлянок на поселении
Большая Андрусовка
i и семь полуземлянок
на городище Субботово. Однако обнаруженное
на Субботовском городище сооружение глуби
ной 3
м предполагает строительство на раннем
этапе чернолесской культуры также и построек
земляночного типа. в плане все полуземлянки
имели прямоугольные (квадратные) формы, за
исключением единственной землянки, которая
имела круглую форму, причем исследователи
предполагают, что первоначально указанное
сооружение использовалось в хозяйственных
Как правило, в интерьер раннечернолесских
жилищ входили отопительные сооружения,
которые, к сожалению плохо сохранились. Од
нако, судя по скоплениям сильно обожженной
глиняной обмазки, следует предположить, что
очаги были глинобитными с зафиксированным
при раскопках глиняным «подом». в жилищах
они могли располагаться как в центре (Суббо
тов), так и в северо-восточной его части (Боль
шая Андрусовка
i), при этом количество очагов
варьировало от одного до трех. в некоторых
случаях удалось установить форму отопитель
ных сооружений. в частности, на Субботовском
городище очаги имели округлую (диаметр 1
или прямоугольную (длиной до 1
м) формы.
Кроме глинобитных очагов в жилищах исполь
зовали отопительные сооружения открытого
типа, от которых сохранились зольные кучи
(Субботово). в один комплекс с отопительными
сооружениями входили ямы, которые распола
гались рядом с очагами (северо-западная часть)
и использовались для сбора очажного мусора,
что подтверждается раскопками полуземлянки
Еще одним ярким элементом интерьера жи
лищ следует считать наличие хозяйственных
ям. Наглядным тому примером становятся по
луземлянки поселения Большая Андрусовка
Ямы, входившие в состав жилищ, использова
лись либо в качестве погребков (наличие сту
Среди конструкций, обнаруженных в жили
щах, надо отметить глиняные площадки округ
лых форм в полуземлянках поселения Боль
шая Андрусовка i и Субботовского городища.
Они представляли собой возвышения высотой
м (Субботово) и 0,95
м (Большая Андру
i) диаметром 1
м и 1,2
м соответственно.
появление подобных конструкций в структуре
жилищ, возможно, надо связать с ранним эта
пом чернолесской культуры. Они продолжали
бытовать в позднечернолесском, раннескифс
ком периодах, а также на античных поселени
ях Нижнего Днестра и Буга [ванчугов, 1978,
306; Бессонова, Скорый, 2001, с.
36; Марчен
ко, Доманский, 1999, с.
59; Охотников, 1990,
14]. вопрос о функциональной принадлеж
ности глиняных возвышений рассматривается
не однозначно. исследователи считают их до
машними алтарями или сооружением утили
тарного назначения [Бессонова, Скорый, 2001,
36; Шрамко, 1987, с.
55], интерпретируют
подобные сооружения как места для сидения
или в качестве бытовых «столиков» [Марченко,
Доманский, 1999, с.
59; Охотников, 1990, с.
в ходе изучения отдельных элементов домо
строительства у племен раннечернолесского
времени удалось выявить очень важную конс
труктивную деталь. Раскопками одного из жи
лищ Субботовского городища на основании со
хранившихся столбовых ямок установлено, что
стены были обшиты деревянной конструкцией
наподобие вертикально поставленных бревен.
Наиболее достоверный и наглядный факт при
сутствия в жилищах деревянной обшивки стен
был зафиксирован на поселении Большая Анд
i, где в сооружениях выявлены остатки
деревянной облицовки в виде сгоревших бре
Это дает основание предположить, что на
раннем этапе чернолесской культуры была
распространена техника внутренней отделки
жилого помещения, основным материалом ко
торой являлось дерево. пока трудно говорить
с какой целью устанавливалась данная конс
трукция в жилищах, но можно предположить,
что бревна и доски, стоящие вертикально, ис
пользовались двояко. во-первых, они могли
служить опорой для потолка и, соответственно,
всей кровли, во-вторых
— исполняли роль утеп
лителя стен. Напрашивается вопрос, откуда
была заимствована данная техника отделки?
Обратив внимание на то, что в жилищах син
хронных культур (бондарихинская, Козия-Са
харна) отсутствует указанный прием, следует
предположить его возникновение в раннечер
нолесское время. Он мог использоваться и на
позднем этапе, на что указывают аналогичные
детали, выявленные в сооружениях Немировс
кого и Тясминского городищ [Смирнова, 1996,
186; 1998, с.
88, рис.
8; Тереножкин, 1961,
38]. Можно предположить, что подобная тех
ника была заимствована у населения культу
ры Гава-Голиграды. Раскопками древнефра
кийского городища Лисичники (Залещицкий
район, Тернопольская область), расположенно
го в нижнем течении р.
Серет, правого притока
— планы полуземлянок (
— поселение Большая Андрусовка
— Субботовское городище
Днестра, было обнаружено наземное жилище,
стены которого состоят из деревянного сруба
Таким образом, на основании вышеизло
женного в раннечернолесское время исполь
зовали два основных типа жилищ. К первому
типу (i) были отнесены полуземлянки и ко
второму типу (ii) землянки. Как показали ре
зультаты исследований, населением раннего
этапа чернолесской культуры практиковалось
строительство жилищ типа
І. учитывая неко
торые архитектурные, конструктивные детали
для жилищ типа
І можно выделить и ряд под
типов. К первому (1) подтипу следует отнести
сооружения прямоугольной формы, ко второму
(2) подтипу
— сооружения квадратной формы.
Лишь жилища типа
І, подтипа
1 были подраз
А (
i, подтип
однокамерными постройками со стационарным
отопительным сооружением. К данному вари
анту могут быть отнесены некоторые жилища
1, 3—4, 8—9), обнаруженные на поселении
Большая Андрусовка
i, а также сооружение
i, подтип
ся однокамерными жилищами со стационар
ным отопительным сооружением и хозяйствен
ными ямами. К этому варианту определены
сооружения под №
2, 5, 7 поселения Большая
i и полуземлянка №
2, раскопан
Для сооружений типа
І, подтипа
2 можно вы
делить только один вариант, представленный
однокамерным жилищем со стационарным ото
пительным сооружением и множеством хозяйс
На позднем этапе чернолесской культуры
население продолжает строительство жилых
сооружений, среди которых наряду с полузем
лянками и землянками появляются жилища
наземного типа. именно указанный тип стано
вится господствующим на данном этапе. Жи
лые сооружения были обнаружены на 24 па
мятниках. при этом надо отметить, что лишь на
поселении Непоротово выявлены жилища всех
типов (наземные, полуземлянки и землянки)
[Крушельницька, 1985, с.
106; Крушельниц
кая, 1981, с.
269; Кос, Крушельницкая, пав
лив, 1976, с.
342; 1979, с.
353]. На Рудковецком
и Субботовском городищах исследованы назем
ные жилища и полуземлянки [винокур, Гуцал,
Баженова, 1973, с.
264; винокур, Гуцал, 1975,
264; Тереножкин, 1961, с.
37]. Раскопками
Немировского городища и поселения Днест
ровка изучены наземные жилища и землянки
[Смирнова, 1998, с.
88, 97, 103; 1984, с.
в ходе археологических изысканий на поселе
нии Канев обнаружены полуземлянки и зем
лянки [Шевченко, 1994, с.
176]. На остальных
памятниках зафиксировано по одному типу
жилых сооружений: наземные (Адамовка, Бе
лино, ворошилов, Залевки
i, ивановка (Яныч),
Калантаево, Крещатик, Ленковцы, Лубенцы,
Лука-врублевецкая, Маньковка
X, Ново-Гео
ргиевск, Сокилец); полуземлянки (вишенка
в результате археологических раскопок и
разведок было открыто более 30
наземных жи
Наиболее хорошо они исследованы на
поселениях Белино, ворошилов, Днестровка,
Непоротово, а также на Рудковецком и Неми
ровском городищах, где получена достаточно
полная информация относительно форм, раз
меров, конструктивных особенностей и внут
ренней планировки жилищ (рис.
; 2,
). в остальных случаях указаны либо форма,
либо размеры, либо краткие сведения о соста
ве построек. Одна из особенностей располо
жения жилищ была отмечена на памятниках
уманской группы, где сооружения размеща
лись в один (Молодецкое
X), два (Громы
V) и
три (умань
XX) ряда вдоль берегов балок, на
мысу. Схема расположения жилищ в один ряд
была отмечена на раннечернолесском поселе
нии Большая Андрусовка i. выявлены также
жилые постройки, которые находились под
зольником (Днестровка) или у основания вала
исходя из полученных данных, наземные жи
лища имели в основном прямоугольные формы
и площадь от 36
до 110
(Субботов
— 36
— 44,5
, Рудковцы
— 55
, 57
, Не
— 60
, 110
, Днестровка
— 61
— 99
). Наряду с прямоугольны
ми формами встречаются овальные в плане
жилища (Днестровка, Непоротово). при этом
у некоторых сооружений были отмечены вари
анты в ориентировке. Так на поселении Бели
но наземное жилище ориентировано по линии
запад-восток, а на поселении Днестровка оно
у всех без исключения наземных жилищ
основание состояло из деревянной каркасно-
столбовой конструкции, которая с внутренней
и внешней сторон была обмазана глиной. На
это указывают наличие столбовых ямок, а так
же обнаруженные на месте жилищ фрагменты
обмазки с отпечатками прутьев (Белино, Непо
ротово). Рассматривая внешнюю конструкцию
жилищ надо отметить редкий случай, когда
стены сооружений были выложены из камня
(Рудковцы). Кроме того, камнем был выложен
Думается, что все наземные жилища ранне
чернолесского этапа были однокамерными. ис
ключение составляет постройка в Непоротово
с несколькими помещениями, внутри которых
находились каменные площадки. Данное со
оружение авторами было отнесено к культово
му комплексу [Кос, Крушельницкая, павлив,
интерьер наземных жилищ не отличал
ся большим разнообразием. почти у каждой
— планы и разрезы землянок (Немировское городище);
— планы полуземлянок (поселение
— разрез землянки (Тясминское городище);
— остатки наземного жилища (Немировское
— остатки наземного жилища (поселение Непоротово);
— остатки каменного фундамента
постройки выявлены отопительные сооруже
ния. Наиболее хорошо они сохранились на
поселениях Белино, ворошилов, Днестровка,
Непоротово, а также на Рудковецком городи
ще, для которых известны количество, места
расположения, формы, размеры и некоторые
другие конструктивные детали. Скорее всего
большинство отопительных сооружений пред
ставляли собой глинобитные очаги с глиняным
«подом». Лишь на поселении Сокилец выявлен
очаг открытого типа. Как минимум в жилищах
находилось по одному очагу, которые распола
гались в центральной части. Есть сооружения,
в составе которых обнаружено два (Днестров
ка) или четыре (Рудковцы) очага, из которых
один находился в центре, остальные
— либо по
углам, либо по периметру постройки. Рядом с
отопительными сооружениями располагались
ямы, которые вероятнее всего использовались
как предтопочные или места, куда сбрасыва
лась зола с другими очажными отходами. На
поселениях Днестровка и Крещатик была от
мечена любопытная деталь, указывающая на
то, что отопительные сооружения находились
над ямами, заполненными суглинком, гумусом
Ямы, наряду с отопительными сооружени
ями, составляли основу интерьера, т.к. были
обнаружены во многих жилищах на поселени
ях Днестровка, Ленковцы, Непоротово. Ямы,
количество которых варьировало от одной до
девяти в одном сооружении, имели хозяйствен
Среди других элементов внутренней конс
трукции жилищ надо выделить вымостку
округлой формы с диаметром 0,8
м (Белино)
и ступеньку высотой 0,2
м в северной части
жилища (Залевки
i). Аналогичные вымостки
встречаются в сооружениях раннего этапа чер
нолесской культуры,
о назначении которых
Жилища полуземляночного типа обнаруже
ны на поселениях вишенка
ii, Непоротово, Ка
нев, а также на Рудковецком и Субботовском
городищах. Больше всего их выявлено на посе
лениях вишенка ii (три объекта) и Непоротово
(четыре объекта) (рис.
). На остальных
памятниках зафиксировано по одному подоб
ному сооружению. К сожалению, в большинс
тве случаев отсутствуют сведения о формах и
размерах жилищ. Однако, на основании сохра
нившихся данных, полуземлянки, небольшие
по площади (15
), имели в основном форму
прямоугольника и были ориентированы по
линии север
— юг, юго-запад
— северо-восток
ii). встречаются полуземлянки и
Данные о внутреннем оформлении также
очень скудны. Лишь в одном случае в полузем
лянке Рудковецкого городища находилось два
отопительных сооружения (печи). при этом
очаги и печи были обнаружены за пределами
жилищ, что подтверждается раскопками на
поселении вишенка
ii. Кроме отопительных
сооружений в полуземлянках встречаются ямы
(Непоротово), которые использовались в хозяйс
твенных и бытовых целях. Еще одним важным
моментом, характеризиющим интерьер жилищ
полуземляночного типа, является присутствие
по периметру материковых выступов, которые
играли роль полок-лежанок (вишенка
ii, Ка
Следующий тип жилищ, зафиксированный
на памятниках позднего этапа чернолесской
культуры, представлен землянками. Данные
сооружения обнаружены на поселениях Днес
тровка, Жванец, Непоротово, Канев, а также
на Немировском, Чернолесском (Богдановка
и Тясминском городищах, где они были, за ис
ключением поселения Жванец, археологичес
в результате раскопок было установлено,
что все без исключения землянки имели оваль
ную или округлую формы и были диаметром от
3 до 6 м. На поселении Днестровка у двух со
оружений отмечены варианты ориентировки: у
— по линии северо-восток
— юго-запад,
у другого
— по линии северо-запад
— юго-вос
исследования землянок на Немировском и
Тясминском городищах показали очень инте
ресную деталь конструкции в виде деревянной
облицовки стен. Судя по имеющейся иллюстра
ции, следует предположить, что стены землян
ки Немировского городища были облицованы
бревнами, тогда как стены тясминской землян
— досками (рис.
). Однако, не зависи
мо от того, чем облицовывались стены, данный
прием хорошо известен в чернолесской культу
ре, причем как на ранней, так и на поздней ста
дии. Что касается кровли, то, скорее всего, она
представляла собой деревянную конструкцию,
в основе которой находился деревянный столб,
расположенный в центральной части жилища.
Среди других элементов интерьера надо от
метить наличие отопительных сооружений в
виде открытых очагов (Немирово), располагав
шихся как в центре жилища, так и в его юго-
западном секторе. Кроме открытых очагов в
жилых сооружениях обнаружены глинобитные
очаги или печи (Непоротово). в качестве конс
трукций строительного характера выделяется
ступенька, обнаруженная в западной части
Таким образом, еще раз отметим, что на поз
днем этапе чернолесской культуры население
практиковало строительство трех основных
типов жилых сооружений. Наиболее часто
встречаемые жилища относились к построй
кам наземного типа, значительно меньшим
количеством представлены полуземлянки и
землянки. полученные в ходе анализа резуль
таты позволяют определить типологию жилых
сооружений. итак, к первому типу отнесены
наземные жилища, ко второму типу
— полу
Жилые сооружения первого типа представ
лены двумя подтипами. К подтипу
i отнесе
ны жилища прямоугольной формы, к подти
Для подтипа
i выделено два варианта: ва
— однокамерные сооружения; вари
— многокамерные сооружения. в свою
очередь вариант
1 включает подварианты
и «Б», где «А»
— жилища с каркасно-столбовой
конструкцией стен, а «Б»
— жилища с камен
ной конструкцией стен. у подварианта
зафиксировано шесть видов жилых построек,
каждый из которых отражает внутреннее офор
мление сооружений. первый вид представлен
жилищами с одним отопительным сооружени
ем (очагом или печью). у второго вида построек
имелось два и более отопительных сооружения.
Третий вид указывает, что в жилых домах один
очаг сочетался с хозяйственными ямами, тог
да как несколько очагов и хозяйственные ямы
представляют четвертый вид наземных жи
лищ. пятый вид демонстрирует сочетание оча
га и глиняной вымостки, а шестой вид
— нали
2 представлен одним подвариан
— жилища на каменном фундаменте,
у подтипа
2 типа
i отмечен один вариант (од
нокамерные жилища) и два подварианта
(очаг в сочетании с ямами) и «Б» (большая яма
Жилища типа
ii также представлены соору
жениями двух подтипов. К подтипу
1 отнесены
жилые дома прямоугольной формы, к подти
— жилища овальной формы. в свою оче
редь оба представленных подтипа содержат
по одному варианту, где жилые постройки со
ставляют единственную группу однокамерных
Для варианта
1, подтипа
1, типа
ii выделено
три подварианта, основанием для выделения
которых послужил анализ внутренней плани
ровки. Жилища подварианта
«А» содержали
более одного отопительного сооружения. в жи
лищах подварианта
«Б» отопительные соору
жения отсутствовали. А в жилищах подвари
«в» при отсутствии очагов имелись ямы, в
Для варианта
1, подтипа
2, типа
ii опреде
лен один подвариант
«А» для жилищ, где не
были зафиксированы очаги, но отмечены ма
териковые выступы, располагавшиеся по пери
Жилища типа
iii представлены единствен
ным подтипом
— сооружениями с округлыми
или овальными в плане формами. у подтипа
зафиксировано два варианта жилищ. вариан
1 и 2 представляют однокамерные жилища,
но у варианта
2 жилые постройки снабжены
деревянной облицовкой стен. в свою очередь
для каждого варианта выделено еще по два
«А» и «Б». подвариант
«А» для
1 и 2 указывает на полное отсутствие
в жилищах каких-либо конструкций (очаги,
ямы), тогда как подвариант
«Б» для обоих ва
риантов предполагает существование одного
Таким образом, анализ жилых сооружений
чернолесской культуры позволяет, опираясь
на такие данные, как расположение жилищ на
местности, формы, размеры, конструктивные
особенности и оформление интерьера построек,
выделить общие и отличительные черты в до
На основании вышеизложенного следует
сказать, что на раннем этапе чернолесской
культуры в строительстве жилых сооружений
выделяется ряд основных признаков. во-пер
все обнаруженные жилища располагались
в один ряд параллельно болоту или краю мыса.
почти все исследованные сооруже
ния представляли собой жилища полуземля
ночных типов. в-третьих
все без исключения
постройки имели прямоугольные, только в од
ном случае, квадратные формы. в-четвертых
характерной особенностью жилищ, считается
практика деревянной облицовки стен доска
ми или бревнами. в-пятых
интерьер жилых
построек, либо содержал отопительные соору
жения, либо таковые отсутствовали. в-шестых
наряду с очагами, в состав жилища входили
ямы, которые, как правило, составляли с ними
единый комплекс. в-седьмых, наличие внутри
Рассматривая жилища позднего этапа чер
нолесской культуры, также следует выделить
характерные для этого времени признаки.
зафиксированные на поверхности ос
татки жилищ располагались в один, два, три
ряда параллельно берегу балки или краю
мыса. второе
основным типом жилищ явля
ются наземные постройки, в меньшей степени
полуземлянки и землянки. Третье
наземные
жилища и полуземлянки имели прямоуголь
ные и овальные формы, тогда как землянки
представлены сооружениями овальных форм.
наземные жилища с каркасно-стол
бовой или каменной конструкцией стен и ка
менным фундаментом, у землянок отмечена
деревянная облицовка стен досками или брев
нами. пятое
почти у всех наземных жилищ
присутствовали отопительные сооружения (от
одного и более) наряду с ямами. подобная кар
тина отмечена у полуземлянок и землянок, но,
в отличие от наземных жилищ, есть сооруже
ния, где очаги отсутствовали. Шестое
все типы
жилищ содержали в своих интерьерах ямы,
которые использовались в разных целях, боль
шая часть из них играла роль хозяйственных
сооружений. Седьмое
конструкции наземных
жилищ и землянок указывают, что в некоторых
домах использовались ступеньки, что может
предполагать наличие входа. восьмое
в качес
тве особенных деталей конструкции интерьера
выделяются материковые выступы(полки-ле
жанки) и глиняное возвышение (вымостка) ок
принимая во внимание и сравнивая предло
женные выше признаки, можно сделать опре
деленные выводы, указывающие на характер
и дальнейшую эволюцию домостроительства в
в начале развития чернолесской культуры в
строительстве жилых сооружений можно про
следить определенные архаические черты в
виде однокамерных полуземляночных жилищ
простой конструкции с довольно скромным
интерьером. Однако существует и ряд отличи
тельных моментов: 1.
порядок расположения
на местности; 2.
устойчивость в соблюдении
размеров; 3.
Строгая ориентировка; 4.
чие в интерьере деревянной облицовки стен и
глиняных возвышений. Это, на наш взгляд, и
является главным, что характеризует жилые
выделение нового (позднего) этапа в раз
витии чернолесской культуры можно связать
не только с изменениями в хозяйственной де
ятельности (в первую очередь керамическом
производстве), но и с определенными переме
нами в строительстве жилых сооружений. по
явление новых элементов в домостроительстве
не предполагает полного отказа от старых тра
диций, что подтверждается сохранением неко
в позднечернолесское время, в отличие от
раннего этапа, самым значительным измене
нием является появление наземных жилищ
которые по количеству значительно превос
ходили такие типы, как полуземлянки и зем
лянки. Но, несмотря на это, жилища полузем
ляночного и земляночного типов продолжают
функционировать наряду с наземными пост
ройками. С началом строительства наземных
жилищ связано появление архитектурных и
строительных новшеств. Ярким тому подтверж
дением являются наземные сооружения с ка
менными конструкциями стен или с каменным
фундаментом. Кроме этого в составе некоторых
появление сооружений наземного типа в
позднечернолесское время скорее всего надо
связать с влиянием синхронных культур пред
скифского периода. Для памятников поднес
тровья это могли быть племена культур Гава-
Голиграды или Козия-Сахарна, на поселениях
и городищах которых обнаружены в основном
наземные жилища в сочетании с полуземлян
ками [Смирнова, 1969, с.
10; Кашуба, 2000,
260—265, рис.
iV, V]. в результате раскопок
на поселении Шолданешты (культура фракий
ского гальштата молдавской лесостепи) были
зафиксированы только наземные жилища
[Мелюкова, 1958, с.
55, рис.
11]. в днепровском
правобережье строительство наземных жи
лищ могло быть заимствовано у племен лево
бережной лесостепи и подонья, в частности у
населения бондарихинской культуры, которое
практиковало строительство наземных соору
жений и полуземлянок [Телегiн, 1956, с.
80, рис.
3; Артеменко, 1987, с.
116; Мелюкова,
Строительство полуземлянок на позднем
этапе чернолесской культуры сопровождалось
изменениями в планировке, во внутреннем
оформлении жилищ и других конструктивных
деталях. Например, наряду с прямоугольны
ми полуземлянками, начинается возведение
овальных в плане построек. Меняется и внут
реннее оформление жилищ. интерьер стано
вится богаче и разнообразнее в связи с уве
личением количества очагов и ям, где ямы
используются не только в качестве очажных, но
и по хозяйственному назначению. Среди новых
элементов надо выделить материковые уступы,
зафиксированные внутри жилищ и распола
Несмотря на столь значительные изменения
в характере строительства жилых сооружений,
надо отметить, что в позднечернолесское время
сохраняются некоторые архаические традиции.
Это выразилось прежде всего в практике дере
вянной облицовки стен и в наличии глиняных
в целом сравнительный анализ жилищ
чернолесской культуры дает возможность
проследить определенные этапы в сложении
и развитии такого важного направления, как
домостроительство. Кроме того, данная работа
позволила в конечном итоге выявить сущес
твующие сходства и различия в жилищном
строительстве, а, как показали исследования,
в чернолесской культуре они есть. С другой сто
роны, слабая источниковедческая база, особен
но раннего этапа, не позволяет сделать окон
чательные выводы и сохраняет при этом ряд
проблемных вопросов. Однако значимость этих
разработок заключается в том, что жилища, яв
ляясь одной из важных категорий археологи
ческих источников, дают возможность изучать
различные стороны культуры и быта древнего
и
Бондарихинская культура
// Архео
логия СССР. Эпоха бронзы лесной полосы СССР.
Мотронинское городи
ще скифской эпохи (по материалам раскопок 1988—
Работа Балтского отряда причер
номорской экспедиции
// АО 1977
— 1978.
и
Работы
в Хмельницкой области
// АО 1972
— 1973.
и
Работы подольской экспе
Новi пам’ятки раннього залiзного вiку в
Середньому поднiстров’ї (розвiдки 1968—1969 рр.)
Раннее железо в лесостепи между
Днестром и Сиретом (культура Козия-Сахарна)
Многослойный памятник у с.
// АО
Многослойный памятник у с.
// АО
Найдавнiшнi житла
Раскопки в Не
исследования в Непоротово
взаємозв’зки населення при
карпаття i волинi з племенами Схiдноп i Централь
Результаты работ экспедиции Киевско
го государственного университета
// АО 1972
Я
Два поселения
Нижнего побужья архаического времени (опыт
сравнительной характеристики материальной куль
туры памятников)
// stratum
— 1999.
— №
памятники скифского времени лесо
степного Среднего поднестровья
// МиА.
— 1958.
Культуры предскифского периода в
лесостепной зоне
// Археология СССР. Степи евро
пейской части СССР в скифо-сарматское время.
Нижнее поднестровье в Vi—V
поселение Магала
— памятник
древнефракийской культуры в прикарпатье (вторая
половина Xiii
— середина Vii
в. до н.
// МиА.
О формировании позднечернолес
ской культуры на Среднем Днестре (по материалам
поселения Днестровка-Лука)
// АСЛ.
— 1984.
Смирнова
Г.
предварительные данные о Немиров
ском городище (по первым результатам обработки по
левой документации и коллекции находок)
// Бiльсь
ке городище в контекстi вивчення пам’яток раннього
залiзного вiку Європи.
— 1996.
— С.
183—198.
Скифское поселение на Немировс
ком городище: общие данные о памятнике
// МАи
Є
Є
поселення кiнця
епохи бронзи бiля с.
велика Андрусiвка
// Археоло
Дослiдження поселень епохи бронзи на
Розвiдки и розкопки 1949
р. в пiв
нiчнiй частинi Кiровоградськой областi
// Археоло
предскифский период на днеп
Земледельческий центр раннего же
лезного века в поросье
// ДОЗССп (V
тыс. до н.
Бельское городище скифской эпохи
у статті наводиться аналіз житлових споруд, в ре
зультаті чого розроблена їх типологія, а на підставі
виділених ознак вказані подібності та розбіжності у
in this article is done the analysis of the inhabited
construction, therefore their typology is made, and ta
king into account the allocated features similarities
and distinctions in house building of cherrnoleskaia

а:
Більське
городище,
формуваль
на
маса,
пластичність,
усадка,
органічна
домішка.
у скіфський час у Дніпровському лісосте
повому Лівобережжі виготовлення глиняного
посуду базувалося на місцевих запасах бурих
і строкатих глин, які майже повсюди зустріча
ються в межиріччі Дніпра та Сіверського Дінця.
Очевидно, глини добувалися відкритим спосо
бом у кар’єрах, у відшаруваннях берегів річок,
струмків, балок, ярів, озер. Глини добували не
на одному родовищі, а в різних місцях неподалік
городищ та селищ. Це стосується навіть глиня
ного посуду, знайденого на одному поселенні
(Книшівське, Свиридівське, Стасівське городи
ща, селище в урочищі Гришків Ліс та ін.).
Майстри досліджуваного регіону були обізнані
з фізичними й технологічними властивостями
глин (пластичність, усадка при сушінні та ви
палюванні тощо) і обов’язково враховували їх у
процесі виготовлення посуду. Гончарі свідомо й
цілеспрямовано здійснювали відбір сировини, на
даючи перевагу пластичним залізистим глинам.
На Книшівському та Східному Більському
городищах, селищі пожарна Балка-2 знайде
но шматки сирої глини, які очевидно служили
сировиною для приготування формувальної
маси. Наприклад, на Книшівському городищі
гончарна глина мала рожевий колір. у куль
турному шарі селища пожарна Балка-2 вияв
лено шматки зеленої пластичної глини вагою
г [Андрієнко, 1978, с.
4]. На Східному
Більському городищі майстри застосовували
Для того, щоб зробити посуд, потрібно було
приготувати формувальну масу. вона складалася
з глини чи суміші кількох глин з природними до
мішками, штучно введеними майстром. Готуючи
формувальні маси, тогочасні гончарі підбирали
найбільш оптимальні рецепти для виготовлення
посуду, тому що глини по-різному реагують на
процеси формування, сушіння та випалювання.
З’ясовано, що основними технологічними
прийомами підготовки глини до роботи були:
вилежування (Книшівське та Східне Більсь
ке городища); 2)
розминання та перебивання
(селища Мачухи-1, Лісовий Кут). Очевидно, що
дані прийоми існували й на інших пам’ятках
після видобування глина часто не має висо
ких технологічних властивостей, малопластич
на. під землею за тисячі років вона ущільнилась,
у ній утворились тверді частини, шматки різного
розміру й форми, нерідко досить великі. Завдан
ня гончаря перед початком формування
— зруй
нувати структуру глини й утворити однорідну,
рівномірно зволожену, перемішану масу. Цього
досягали, як це робиться і зараз, розминанням,
розбиванням руками чи якимись предметами,
на зразок палиці. у поворсклі (селище Мачухи-
1) виявлено шматки залізистої гини зі слідами
пальців гончаря. Можливо, це засвідчує факт
перебивання глини, адже на ньому помітно, що
глину розривали на шматки, а потім з’єднували.
подібні знахідки виявлено на поселеннях вели
кого Більського городища, зокрема в ур.
Лісовий
Кут [Мурзин, Ролле, Херц и др., 2002, с.
17—19]
та під час розкопок попелища №
3 в урочищі
«Царина» [Черненко, Ролле, Скорый и др., 2004,
с.
24]. Сучасні гончарі для кращої підговки фор
мувальної маси також розривають шматки гли
ни руками, а потім різко, із силою, їх з’єднують,
ударяючи один об одний, у результаті цього вона
ущільнюється, а наявні повітряні порожнини
зникають [пошивайло, 1993, с.
35, мал.
19].
Формувальна маса, з якої виготовляли по
суд, складалася із суміші глини чи кількох
глин і штучно введених гончарем домішок.
Для отримання необхідної пластичності глин,
оптимізації процесу сушіння та випалювання
застосовували опіснюючі домішки (глини, ша
мот, пісок, жорства), а також екскременти до
З’ясовано, що слабкозалізисті глини викорис
товували не завжди. Частіше вони слугували
домішками. Глини, окрім одного зафіксованого
випадку (Свиридівське городище), змішували
в сухому стані. Зі штучними домішками вони
також перемішувалися в сухому вигляді (Сви
Шамот виявлено в усіх досліджених зразках
посуду. Широке використання шамоту пов’язане
не тільки з тим, що уламки кераміки завжди були
під рукою гончаря, а й з тим, що за своєю при
родою він ближчий до формувальної маси, адже
сам був виготовлений із глини. Шамот поліпшує
якість посуду. він найкраще зчіплюється із гли
ною, оскільки мав багато граней. Цю домішку
вводили в пропорції 1
: 3
— 1
: 5.
Значно рідше використовували пісок і жорству
в пропорції 1
: 2
— 1
: 3 (Свиридівське, Книшівське
городища, селища Мачухи-1, Опішне-10 та ін.).
Досліджено, що у формувальну масу посу
ду вносилися екскременти травоїдних тварин
і птахів. вони додавалися в рідкому вигляді.
Екскременти птахів зафіксовано в глиняній
масі горщика зі Свиридівського городища. під
бінокулярним мікроскопом добре видно за
лишки подрібнених рослин, а також пух птаха.
На всіх досліджуваних поселеннях (Глинське,
Свиридівське, Книшівське городища, селище
Мачухи-1, Опішне-10 та інших) зафіксовано
використання у кераміці екскрементів різної
Головним аргументом на користь того, що ви
роби робилися в теплу пору року є аналіз форму
вальних мас зі Свиридівського та Книшівського
городищ. у глиняному посуді виявлено вигорілі
залишки екскрементів травоїдних тварин, га
даємо що коней. вони випасалися неподалік рі
чок Сули та псла навесні—влітку на заплавних
луках, бо під мікроскопом видно уламки мушель
молюсків, які живуть та розмножуються на рос
линах саме в цей період [Гейко, 1997, с.
108].
Хоча домішки органіки зменшували міцність,
збільшували пористість виробів та водопоглинан
ня їхніх стінок, проте одночасно прискорювали
перебіг сушіння і випалювання і зменшували
кількість браку. уведення до формувальної маси
органіки було необхідним для виробів, які випалю
вали у багатті, де важко регулювати температуру.
Автором встановлено, що рецепт «залізиста глина
(суміш глин)
+ шамот
+ органіка» був найбільш
типовим для всього досліджуваного регіону.
Ліплення глиняних виробів за скіфського
часу починали з так званого почину. він міг
бути найчастіше денцево-ємнісним, коли з одно
го шматка глини робили дно і низ посудини на
висоту 3—7
см. Його наявність простежено на
всіх пам’ятках скіфського часу. почин міг бути
і денцевим, коли спершу робили дископодібне
дно, а далі до нього кріпили стінки. Такий при
йом фіксується на Книшівському городищі.
Із формуванням посуду пов’язані відбитки на
зовнішній поверхні денець горщиків. На денцях
посудин зафіксовано відбитки землі, попелу, піс
ку, полови і зерен злакових: проса, ячменю, пше
ниці, а також тканини, рогожі, тонких паличок,
зрізу дерева. На інших типах посуду (черпаки,
кухлі, миски, кубки тощо) вони, крім поодиноких
випадків, не виявлені, оскільки денця цих гли
няних виробів старанно загладжувалися.
Твердження окремих учених про те, що під
сипку робили нібито для того, щоб виготовлений
посуд не приставав до поверхні, на якій сушився,
не підтверджено. проведені автором експери
менти свідчать, що гончарі робили підсипку ще
під час формування виробів, для того щоб денце
не приставало до поверхні на якій виготовляв
ся посуд. З’ясовано, що впродовж VІІ
— початку
ІІІ
ст. до н.
е. для підсипання використовували
частіше полову злакових культур.
Місцеві майстри, хоча й були ознайомлені з
високоякісним античним посудом, виготовле
ним на гончарному крузі, власні глиняні ви
роби формували винятково вручну. посудини
виліплювали в процесі обертання спеціально
го обертового столика
— дерев’яної підставки,
шматка тканини, рогожі (Більське городище,
селища Снопове-1, Саранчівка-1, Геюсів Яр та
— а також, можливо, ще й перевернутої до
у скіфський час деякі малі посудини висотою
до 10
см (довжина пальців гончара) на зразок
келихів, чарок, маленьких горщиків, кубків
тощо, могли робити за допомогою видавлюван
ня пальцями двох рук з округлого шматка гли
ни [Гейко, 1995, с.
55]. Їх почин не виготовляли,
а дно могли формувати шляхом тиску виробу до
твердого плоского предмета. подібні горщечки
знайдено на Книшівському городищі.
Таким способом з одного шматка глини ро
билися мілкі черпаки на Західному Більсь
кому городищі. у глибоких черпаках з одного
шматка глини виготовлялася лише чашечка, а
потім стрічками нарощувалися стінки [Шрам
великі вироби формували спірально-клап
тиковим наліпленням, при якому стінки наро
щували окремими великими довгастими шмат
Обробка поверхні виробів мала технічне
(надання міцності, водонепроникності) і деко
ративне призначення (втілення етнічних сві
тоглядних, естетичних уявлень). усі виявлені
способи обробки посуду автором розподілено на
видів: 1)
орнаментування; 2)
Для кухонних виробів характерним було за
стосування таких прийомів декорування: вдав
лення, защипування, проколювання, наколю
вання, наліплювання чи відтягування валиків.
Столовий, рідше тарний, посуд декорували
ритуванням, яке часто поєднували із заповнен
ням заглиблень орнаменту білою пастою, штам
пуванням, фарбуванням. Дуже рідко миски або
корчаги мали пальцеві вдавлення, проколи, на
коли, валик. Згадані способи декорування зник
ли разом зі столовим посудом у місцевих племен
у V
ст. до н.
е. пізніший столовий і тарний посуд,
окрім поодиноких випадків, не був декорованим.
у посуллі та попсіллі виявлено й регіональ
ну особливість: менше поширення столового по
суду (окрім мисок) та його орнаментації. Таке
явище пов’язано не стільки із регіональними
особливостями, як з пізнішим датуванням біль
шості знахідок. Але, незважаючи на це, можна
говорити про історико-культурну близькість
племен, які мешкали в Дніпровському Лісосте
Одним із прийомів обробки поверхні виробів
було обмазування їх стінок рідкою глиною шаром
завтовшки 1—3
мм (частіше Стасівське та Кни
шівське городища, селище Мачухи-1 та ін.). За
вдяки цьому посуд ставав менш водопроникним,
міцнішим, а його поверхня
— більш гладкою.
Ангобування також вирівнювало поверхню.
Його товщина в середньому становила 0,5
мм.
Ангоб був більш якісним, без сторонніх домішок,
нерідко з іншої глини, ніж сам виріб. виявлено,
що частіше ангобували зовнішній бік черпаків,
кубків, мисок, корчаг або лише їх вінця (Стасівсь
ке городище, селища Снопове-1, Мачухи-1 та ін.).
Це підтверджує висновок, що ангобування засто
совували також як декоративний прийом.
Ангобовані вироби поширилися впродовж
— першої половини VІ
ст. до н.
е. в Серед
ньому і Нижньому поворсклі та поселеннях
басейнів лівих приток середньої течії псла.
подібні вироби виявлено й серед поховального
інвентаря курганів посулля (попівський, Го
Гладку, однотонно забарвлену поверхню ан
гобованих виробів ще декорували ритованим
орнаментом, заповненим білою, зрідка червоною
речовинами (селище Шевченки-1, Західне Біль
ське городище та інші поселення). виявлено таку
закономірність: вироби іноді ангобували після
першого випалювання, а потім знову піддавали
термічній обробці (черпак із селища Мачухи-1).
Лискування виконували натиранням підсо
хлої поверхні посудини, частіше лише зовніш
Лискований посуд (черпаки, кубки, рідше
миски, корчаги) був поширений у Vii—Vi
ст. до
н.
е. На пам’ятках ворсклинської групи (Шевчен
ки-1, Снопове-1, Мачухи-1, Диканька-1 та ін.)
кількість таких виробів у поєднанні з чорнінням
сягала до 30
% від загальної кількості виявлених
посудин. З другої половини VІ
ст. до н.
е. лиску
вання та ангобування виходять з ужитку.
Лискуванням ущільнювали, зміцнювали зов
нішні шари посуду. Його основна функція
— збіль
шення вологостійкості. воно запобігало розтріску
ванню виробів під час сушіння та випалювання й
виконувало певну декоративну функцію.
Чорніння мисок, черпаків, корчаг, кубків за
фіксовано на багатьох пам’ятках Vii—V
ст. до
е. досліджуваного регіону. Очевидно, його
здійснювали шляхом натирання стінок посуду
Зачорнені вироби були більш міцні, водо
стійкі, але основною мотивацією застосування
цього прийому було досягнення декоративного
ефекту. Адже посуд набував однотонного коль
ору, зникала плямистість, що була результатом
Метою повітряного сушіння є видалення во
логи шляхом її випаровування із сирих глиня
них виробів і надання їм механічної міцності
1)
прикріплення окремих деталей (наприклад,
ручок). у великих посудин (корчаги або горщики)
стінки могли робитися в кілька етапів, коли до
підсушеної частини доліплювалася наступна);
декорування (нанесення проколів, на
транспортування до випалювальних при
сушіння здійснювалося з метою випалю
Якщо глиняні вироби недостатньо висушені,
інтенсивне виділення з них пари під час випа
лювання призводить до розтріскування стінок,
що автором підтверджено експериментально.
уламки виробів, які випалювали недостатньо
просушеними, знайдено на Книшівському го
родищі. Добре висушені посудини витримують
прискорене підвищення температури в почат
ковий період випалювання, що дуже важливо
при використанні для цього багать, у яких важ
Сушіння посуду в скіфський час залежало
від сприятливих погодних умов і здійснювало
ся переважно в теплу пору року (травень—ве
ресень). Беручи до уваги сказане вище, можна
стверджувати, що заняття гончарством мало
сезонний характер і не виходило за рамки до
— одна з головних операцій
у виготовленні посуду, яка закріплювала його
форму, надавала міцності, перетворювала на
новий штучний кам’яноподібний матеріал,
який був готовий для використання. випа
— незворотний процес: якщо після
сушіння глиняний виріб ще можна розмочи
ти, то після випалювання глина стає іншим
матеріалом, що змінює свою питому масу, по
ристість тощо. Саме виникнення гончарства
пов’язане з освоєнням людиною нової техно
логії, в основі якої лежить термічна обробка
глини шляхом фізико-хімічних перетворень у
встановлено, що посуд випалювали у багат
ті, яке могло знаходитися на поверхні землі, у
ямі, у печах (кухонних або дещо збільшених роз
мірів, які слугували для обігрівання приміщен
ня та приготування їжі). Іноді таку піч з проти
пожежною метою виносили за межі житла.
Деякі дослідники вважають, що, так звані,
попелища зі значною кількістю попелу можуть
свідчити про випалювання посуду на спеціаль
них майданчиках [Бобринський, волкова, Гей,
1993, с.
15—19]. Цієї думки щодо попелищ
скіфського часу дотримується й в.п.
Білозор.
він, спираючись на археологічні та етнографіч
ні дані, пов’язує існування деяких попелищ із
процесом виготовлення лискованої кераміки
чорного кольору. в.п.
Білозор допускає, що на
спеціальному майданчику товщиною 0,1—0,2
м,
який виготовлявся з глини, випалювалася кера
міка. Чорного кольору їй надавали, обкладаючи
посуд сухим кізяком, великою кількістю попелу
та черепками [Білозор, 1998, с.
17—20].
Гавриш заперечує припущення в.п.
лозора і пише, що культурні нашарування на
попелищах Західного Більського городища не
можна пов’язати з виробничою діяльністю (ви
палювання кераміки, металургія) мешканців
городищ чи селищ [Гавриш, 2002, с.
72]. під
час розкопок С.С.
Бессонової та С.А.
центрального попелища на Мотронинському
городищі випалювання посуду не зафіксовано.
попелище було місцем відправлення релігій
у кожній оселі тогочасних жителів, де знахо
дилася піч для приготування їжі та обігрівання
приміщення, також міг випалюватися посуд.
Крім того, такі печі могли бути не в приміщен
ні, а надворі. Їх середні розміри
— 0,5
× 0,5
м. у
житлах Книшівського городища виявлено печі
збільшених розмірів (1,3
× 0,65
м), які мали пе
редпічну та підпічну ями [Гавриш, 1992, c.
62].
Іноді надвірні печі обкладалися череп’ям, щоб
вони довше й краще тримали температуру. Біля
таких печей виявлено уламки кераміки
— браку
з ознаками крихкотілості стінок. Надвірні печі
зі склепінням та розміром череня 0,7
× 0,9
м, а
також із передпічною ямою, як зазначає петро
Гавриш, використовувалися не тільки для при
готування їжі, а й для випалювання посуду та
кераміки виробничого призначення [Гавриш,
1991, с.
63—64]. З цим можна погодитися.
випалювання посуду могли здійснювати й
у однокамерній гончарній печі, призначеній
винятково для випалювання виробів
— це
дозволяло не залежати від погодних умов, на
самперед вітру. вони подібні до хатніх печей.
Шрамко з’ясував, що в печі зі Східного
Більського городища одночасно могли випа
лювати 10—12 горщиків [Шрамко, 1987, с.
печі спеціальної конструкції для випалю
вання глиняних виробів являли собою одно
камерну технічну споруду, що мала постійне
перекриття над внутрішнім об’ємом самої ка
мери. в одній камері одночасно згоряло паливо
і випалювався посуд. перед випалюванням по
суд ставився на дрова. Ймовірно, вони клалися
Не важко побачити спільні риси між такими
спеціалізованими спорудами та простими печа
ми для обігрівання і приготування їжі. відмін
ність між ними лише в розмірах. Тобто, можна
припустити, що виникнення гончарних печей
Очевидно, причиною появи спеціальних пе
чей у Дніпровському Лісостеповому Лівобере
жжі було використання місцевими племенами
технічних досягнень з видобутку заліза або
плавлення бронзи. Гончарні печі з’явилися піз
ніше залізодобувних і бронзоплавильних, але
вони були подібні до них за формою. Саме такою
є піч із полковомикитівського городища. вона
була багатофункціональною і використовувала
ся для випалювання глиняного посуду, цемента
ції залізних виробів і плавлення бронзи. Можна
стверджувати, що у скіфський час місцеві пле
мена були на початковому етапі використання
гончарних печей як спеціального обладнання.
Гончарні горни знайдено на городищах, які
були не тільки релігійними, торговельними,
а й ремісничими центрами (Східне Більське,
Книшівське, полковомикитівське). у посуллі
таких гончарних печей не виявлено. Можли
во, це свідчить не стільки про нижчий рівень
розвитку гончарного виробництва, скільки
про недостатню вивченість пам’яток у даному
Спеціальні печі для випалювання кераміки
з’явилися в V
ст. до н.
е., коли господарство, а
разом з тим і гончарство племен Дніпровсько
го Лісостепового Лівобережжя досягли найви
щого рівня розвитку. поява гончарних печей
свідчить про початок переходу від домашнього
встановлено, що посуд випалювали здебіль
шого без попередньої температурної витримки,
нетривалий час, за низької температури (500—
°С). Зовнішні стінки глиняних виробів мог
ли зазнавати більших температур, свідчення
— дво- чи триколірний злам їх стінок чи
денця. Це ще раз підтверджується домашній
під час археологічних розкопок важко, або
й узагалі неможливо виявити, а потім атрибу
тувати гончарні інструменти. Одні з них виго
товляли з недовговічних матеріалів, інші мали
універсальний характер, а отже, їх використо
вували й для інших господарських потреб. Оче
видно, глину видобували за допомогою поши
рених тоді тесел-сокир, а розбивали на шматки
звичайними або ж дещо пристосованими пали
цями. про інші знаряддя, застосовані для де
корування (дерев’яні палички, тріски, уламки
кісток) або загладжування поверхні виробів
(пучки трави, ганчірки), можна лише здогаду
З’ясовано організаційні форми гончарства.
перша з них була непостійною: робочі місця та
теплотехнічні споруди розташовували залежно
від погодних умов у будівлях або просто неба.
вона набула поширення на всій дослідженій те
риторії. Друга форма характеризується постій
ним робочим місцем у житловому приміщенні,
яке фіксується за наявністю гончарної печі та
запасів глини (Східне Більське та Книшівське
городища). Гончарювання здебільшого було
сезонним, малопродуктивним: посуд виготов
ляли кілька разів на рік для задоволення сі
З огляду на рівень розвитку тогочасного гос
подарства, вважаємо, що гончарство скіфської
доби дослідженого регіону в V—ІV
ст. до н.
досягло найвищого рівня розвитку. панування
натурального господарства та натурального об
міну, відсутність спеціалізації в гончарстві не
давали стимулів для розвитку гончарства в на
прямку переходу його швидкими темпами від
домашнього виробництва до ремесла. процес
переходу від проторемісничого виготовлення
посуду в ремесло затягнувся в часі і був зупине
ний на початку ІІІ
ст. до н.
е. численними змі
нами та потрясіннями в суспільно-економічно
му житті племен Дніпровського Лісостепового
Отчет о археологических раскопках
и разведках археологической экспедиции Донецкого
Гос. университета в полтавской обл. в 1977
// НА
Мотронинское городи
ще скифской эпохи (по материалам раскопок 1988—
про так звані зольники
// Музейні чи
тання: М-ли Міжнар. наук. конф., присвяч. 90-літтю
з дня народж. видатного укр. археолога О.І.
Е
и
Кострища
для обжига керамики
// Археологические исследова
Нові археологічні дослідження
Книшівського городища скіфського часу на пслі
Археологія полтавщини. Частина друга: 100-річчя
полтавського краєзнавчого музею: М-ли ювілей.
Житла Книшівського городища
// Ар
хеологічний збірник полтавського краєзнавчого му
Краткие итоги исследований Кнышов
ского городища скифского времени на псле
// исто
рия и архология Слободской украины: Тез. докл. и
сообщ. всеукр. конф., посвят. 90-летию Xii Археол.
племена скіфського часу в лісостепу
Дніпровського Лівобережжя (за матеріалами при
Технологія виготовлення кераміки лісо
степовим населенням в скіфську епоху
// М-лы iii
Междунар. конф. студентов и молодых ученых.
Гейко
А.в.
Кераміка скіфського часу Свиридівського го
родища
// Археологія.
— 1997.
— №
2.
— С.
106—111.
исследования совместной украинско-Немец
. Ілюстрований словник народної
гончарської термінології Лівобережної україни
Е
исследования совмест
ной украинско-Немецкой археологической экспеди
Бельское городище скифской эпохи
и
Техника конструирования черпаков
скифского времени
// АЛЛу.
— 1999.
— №
Статья посвящена технологии изготовления леп
ной посуды скифского времени в Днепровском ле
состепном Левобережье. прослежены все этапы ее
Экономические условия, домашнее изготовле
ние, натуральное хозяйство и натуральный обмен,
отсутствие специализации в гончарстве не давали
существенных стимулов для ускоренного перехода
гончарного производства от домашнего изготовле
ния к ремеслу. Этот процесс затянулся и был пре
рван многочисленными потрясениями в начале
The article deals with the investigations is devoted
to the complex studying of the hand-modelled pottery
of the scythian epoch of the tribes of dnipro Left-bank
forest-steppe region. The author traces out all the
phases of pottery-making, beginning with the selection
The author determines the economic level of pottery
craft. it was ascertained, that the domination of natu
ral economy and barter, the absence of specialization
in pottery craft did not provide any stimuli for the de
velopment of pottery craft in the direction of its rapid
conversion from home manufacture to the handicraft.
This process has been delaying and was ceased in the
early third century bc by the different changes and
upheavals in the social and economic life of the tribes
Ж

а:
Луговской
могильник,
ана
ньинская
культура,
финно-угры,
составной
венчик.
Головной убор являлся в традиционном об
ществе одним из самых значимых элементов
костюма. Особенно высоким семиотическим ста
тусом по данным этнографии обладал женский
головной убор, так как он являлся маркером
половозрастного и социального статуса жен
щины [Материальная культура, 1989, с.
106]. Судя по имеющимся археологическим и
изобразительным источникам, в эпоху раннего
железного века народы Северной Евразии име
ли свои достаточно сложные («башнеобразные»
головные уборы пазырыкцев и скифов при
черноморья [полосьмак, 2001, с.
143—163]) и
ярко индивидуальные типы головных уборов.
Гаген-Торн отмечала: «высокий, тяжелый
и твердый женский головной убор, вроде пок
рытого монетами кожаного «хушпу» у чувашей
или удмуртского «айшона» не мог создаться ни
из каких рациональных или производствен
ных соображений. Трудно объяснить их и бес
смысленной модой. убор этот вырос как символ
определенной идеологии: это знак, указываю
щий на социальное положение и роль его но
сительницы. Так как вся идеология родового
и феодального общества пронизана системой
различных верований и попыток воздействия
при их помощи на окружающий мир, эти стрем
ления должны были найти свое отражение и в
создании головного убора: он служит оберегом
На территории волго-Камья в Хi—Vi
вв. до
э. (АКиО
— ананьинская культурно-истори
ческая область) головной убор
— это, пожалуй,
единственная часть костюма, поддающаяся
реконструкции ввиду обилия находок метал
лических элементов и фрагментов органики
в области головы погребенных. Естественно
предположить, что головные уборы изготав
ливались из органических материалов. Свиде
тельством этому являются единичные находки
полосок кожи, фрагментов кожаных шапочек и
ремешков, ткани, войлока, берестяных основ,
лубяных нитей. Наибольший интерес пред
ставляют находки остатков головных уборов из
бересты и ткани из трех погребениях Луговс
кого могильника (без металлических деталей).
Металлические элементы головных уборов
фиксируются примерно в 20
% погребений.
последнее вполне обосновано позволяет нам
предположить, что головные уборы носила
исследователи XiX
— начала XX
веков об
ращали внимание на «богатый» головной убор
ананьинских женщин. М.Г.
Худяков считал,
что основным типом головного убора ананьин
цев как для женщин, так и для мужчин, была
«повязка из ремня с нашитой спереди круг
лой бронзовой бляхой» [Худяков, 1923, с.
Збруева считала, что ананьинцы «носили
головные уборы в виде башлыков, которые из
вестны как у скифов европейской части нашей
родины, так и у среднеазиатских саков. Эти
головные уборы могли быть сделаны из мате
рии или кожи и не иметь металлических или
костяных украшений» [Збруева, 1952, с.
Для женских головных уборов А.в.
выделяет следующие типы: 1)
«тонкая полоса
листовой бронзы, расширяющаяся к середи
не и суживающаяся к концам, охватывающая
голову. На концах полосы находились неболь
шие отверстия, куда продевался шнур или ре
мешок, соединявший оба конца и завязываю
щийся на затылке»; 2)
полоса материи, кожи «с
нашитым рядом бронзовых бляшек, круглых
или удлиненных»; 3)
головные уборы из ма
терии или кожи с отдельно прикрепленными
бронзовыми бляшками и височными кольцами
[Збруева, 1952, с.
79]. в последующее время со
ставной венчик стал рассматриваться наряду с
височными украшениями как один из культур
но-определяющих элементов АКиО. в.С.
рушевым на основе находок Старшего Ахмы
ловского могильника была дана типология
составных венчиков и височных украшений
Однако по этнографическим данным и мате
риалам средневековых могильников головной
убор представлял собой сложный комплекс,
включающий до 8
— венчик, налоб
ник, шапочка, полотенчатое покрывало, ви
сочные украшения, челюстно-лицевые подвес
ки, накосники, теменные шнуры [Мартьянов,
1976, с.
109]. поэтому необходима комплексная
реконструкция головного убора, учитывающая
все составляющие его элементы, художествен
С точки зрения визуального художественно
го образа первостепенное значения для выде
ления типов головных уборов имеют их форма
и элементы убора, акцентирующие на себе вни
мание. исходя из этих основных положений в
ананьинское время на основе археологическо
го материала могильников и изобразительно
го материала выделяются три типа головных
уборов: головные повязки, круглые шапочки и
тип головных уборов. С большой степенью
достоверности фиксируется головной убор
повязка или головной убор «ленточного типа» (в
литературе чаще используется термин «состав
ной венчик», являющийся определением част
ного случая данного типа головного убора). Это
шнурок, тесемка или полоска ткани либо кожи
шириной до 4
см с продетыми или нашитыми
металлическими элементами. иногда встреча
ется берестяная основа
— обруч высотой до 3
являющийся жестким каркасом для повязки.
Суть данного головного убора
— в охватыва
нии головы по линии: лоб
— виски
— затылок.
Данный тип головного убора является, видимо,
наиболее древним и распространенным в тра
диционных культурах, и выполняет как прак
тическую (скрепляет волосы), так и магическую
функции (повязка является защитным кругом,
оберегающим голову). Можно выделить следу
первый вариант: простой кожаный или пле
теный тканевый шнурок без каких-либо укра
шений либо с бронзовыми пронизями или скоб
ковидными украшениями (рис.
1,
1—3
). Так как
пронизи и скобковидные украшения полностью
охватывают тканевую и кожаную основу и ши
рина повязки четко фиксируется, мы можем
реконструировать данный головной убор как
повязку с очень большой степенью вероятности.
Кожаные и тканые тесемки с металлическими
пронизками, бусами, прикрепленными височ
ными украшениями либо без всякого декора
были, вероятно, наиболее простым и широко
распространенным типом головных уборов на
селения Северной Евразии эпохи бронзы и ран
него железного века [Мирошина, 1981, с.
67]. у
ананьинцев данный тип повязок являлся об
щим для всех категорий населения.
Рис. 1.
Реконструкция головных уборов
— повязок, со
ставных венчиков:
1,
— погр.
85 Луговского могиль
ника;
— погр.
149 Мурзихинского ii
могильника;
— венчик из сплошной бронзовой полосы, погр.
Морквашинского могильника;
— погр.
93 Тетюшс
кого могильника;
— погр.
42 Морквашинского мо
гильника;
— погр.
3 Морквашинского могильника;
— вариант реконструкции головного венчика из
погр.
189 (ЖК) Тетюшского могильника;
— погр.
43
Морквашинского могильника;
10
— погр.
28 Мурзи
хинского iV
могильника (керамический сосуд с ор
наментом, перекликающимся с орнаментом пластин
головного венчика; венчик, крепление элементов);
11
— возможный вариант крепления элементов со
ставного венчика на берестяную основу
второй вариант: тканевая полоска или кожа
ный ремень с металлическими, стеклянными и
др. нашивными элементами (рис.
1; 2). Это на
иболее часто встречающийся вариант повязки в
ананьинских погребениях, подробная археоло
гическая типология «составных венчиков» дана
в.С. патрушевым [патрушев, 1984, с.
учитывая особенности форм и функционально
го назначения некоторых типов венчиков, вы
деленных в.С.
патрушевым, хотелось бы уточ
нить ряд типов и проанализировать их с точки
во-первых, часть повязок состоит из нашив
ных элементов одинаковой формы или одина
ковой высоты, равномерно распределенных по
всей окружности головы (рис.
), ширина
же и края основы жестко не фиксируются. в
ряде таких случаев можно предположить (как,
например, в погр.
32 Мурзихинского iV
гильника), что металлические элементы яв
лялись расшивкой нижней части шапочки, а
не повязки. именно такой вариант головного
— шапочка с нашитым по нижней части
кожаным ремнем или просто расшивкой будет
во-вторых, часть повязок имеют форму, су
жающуюся по ширине к затылочной части, что
предполагает наличие завязок на концах. иног
да встречаются пронизки в затылочной части
повязки, которые, вероятно, украшали кожаные
тесемки повязок. К этому типу венчиков отно
сится и тип
ii-2 (по типологии в.С.
патрушева),
который в большинстве случаев находится в
погребениях в свернутом состоянии, и мы мо
жем однозначно реконструировать его как голо
вной убор
— повязку. Данный тип отсутствует
в постмаклашеевских могильниках и, вероят
но, связан с акозинской, западной культурной
традицией, либо является хронологически бо
лее поздним типом венчиков, так как он часто
соседствует с шейными гривнами. Данный тип
венчиков мог носить исключительный харак
тер и маркировать какой-то особый возрастной
и социальный статус женщины. в.С.
патрушев
связывает его с «девичьими» частичными захо
ронениями» [патрушев, 1984, с.
40] и датирует
исключительно Vii
вв. до н.
э. [патрушев, 1984,
с.
41]. венчики типа
ii-2 ярко представлены в
Старшем Ахмыловском и Акозинском могиль
никах, встречаются они в Козьмодемьянском
могильнике. в могильниках постмаклашеевс
кой культурной традиции данный тип венчи
ков не встречается. Наиболее близки к типу
ii-2
венчики из погр.
28 Мурзихинского iV
могиль
ника (рис.
1,
10
) и ЖК
198 Тетюшского могиль
ника (рис.
1,
). в погребении
28 Мурзихинско
го iV
могильника на голове молодой женщины
находился венчик из трубчатых пронизок в два-
три ряда и разделяющих ряды подпрямоуголь
ных накладок. Однако если состав и компози
ционный строй в целом совпадают с типом
ii-2
венчиков из Старшего Ахмыловского могильни
ка, то довольно существенная деталь
— подтре
угольные накладки
— окончания венчика
отсутствуют. в погребении 28 также находился
костяк ребенка, поэтому головной убор женщи
ны в данном случае может маркировать статус
молодой матери. в ЖК 198 Тетюшского могиль
ника головной венчик из четырех
— трех рядов
трубчатых пронизок и разделяющих круглых
накладок сопровождался трубочками-подвеска
ми и круглой нагрудной бляхой (зеркалом?). С
типом
ii-2 перекликаются ряды трубчатых про
низок.
по композиционному строю более всего дан
ный тип венчика соответствует древностям
балтов и прибалтийских финнов. Можно также
предположить, что именно этот тип венчика
Реконструкция головных уборов с акценти
рованным центральным элементом:
— прорисовка
головы «владычицы зверей» с навершия из Алек
сандропольского кургана (по: [Степи европейской
части…, 1989, табл.
34, рис.
— варианты ре
конструкции головного убора из погр.
22 Морква
шинского могильника;
— вариант реконструкции
головного убора из погр.
32 Мурзихинского ii
— изображение богини на прорезной
бляхе Vi—Vii
вв. из пермской области (по: [Оборин,
Чагин, 1988, рис.
141 каталога]);
— головной убор
эрзянки (по: [Белицер, 1972, табл.
— раз
витие маклашеевской традиции в композиционном
строе головных уборов ананьинского и преданань
инского времени (
— ранний этап маклашеевской
— поздний этап маклашеевской культу
развился в форму головных венчиков средне
в-третьих, встречаются повязки (погр.
i, погр.
32 Мурзихинского
22 Морквашинского, погр.
200 Старшего
Ахмыловского могильников) с более крупной
возвышающейся центральной частью
— под
прямоугольной бронзовой пластиной (рис.
). Такая форма головного убора предполагает
какую-то жесткую основу из бересты, дерева,
войлока или меха для вертикального распо
ложения центрального элемента надо лбом.
известно, что женщины восточной Европы
подкладывали «кудели для устройства неболь
шого возвышения на голове» [Маслова, 1984,
57]. Реконструируемая таким образом голо
вная повязка напоминает головной убор типа
сороки (рис.
), широко распространенный
по этнографическим данным среди финно-
угорского и славянского населения волго-Ка
мья [Гаген-Торн, 1960, с.
191—192]. Этнографы
обычно связывают появление этого вида голо
вного убора в финно-угорской среде поволжья
с влиянием славянского населения. Однако
сам композиционный принцип возвышенной
надлобной части головного убора, вероятно,
уходит в глубокую древность. возвышающиеся
головные уборы в древности тесно связаны с
Как разновидность повязки выделяются собс
твенно «венчики» (погр.
2, 5, 38 Морквашинско
го и погр.
2 Старшего Ахмыловского могильни
ков)
— это сплошные металлические полоски с
отверстиями на концах для продевания шнур
ка: гладкие, с чеканно-резным узором, ажурные
(рис.
1,
). Аналогичные венчики будут часто
встречаться в последующее пьяноборское время
[Генинг, 1963, с.
84, рис.
2]. Головной убор типа
«кокошника», который отмечает А.в.
Збруева
в погр.
9 Гулькинского могильника, является,
скорее всего, гривной серповидной формы, раз
вивающей традиции маклашеевского времени.
подобные гривны фиксируются в Акозинском и
Котловском могильниках.
Одиночные круглые и прямоугольные бляхи,
крупные нашивные элементы (костяная бусина
из погр.
12 Мурзихинского iV
могильника, про
сверленный клык волка из погр.
45 Луговского
могильника) могут являться как единственным
украшением налобной повязки, так и, ввиду
своей массивности, украшением шапок из плот
ных материалов. Чаще всего единичной бляхой
украшался мужской головной убор. М.Г.
Худя
ков предполагал, что повязка с бляхой являлась
«околышем» конусовидной мужской шапки [Ху
дяков, 1923; Руденко, 2000, с.
101]. Традиции
украшения одиночной налобной бляхой голо
вного убора уходят корнями в маклашеевское
время и связываются рядом ученых с началом
формирования ананьинского «составного вен
чика». А.X.
Халиков отмечал, что в маклаше
евский период «оформляются основные черты
налобных повязок» [Халиков, 1980, с.
49], и вы
делял уже несколько разновидностей таких по
вязок. Думается, о наличии налобных венчиков
ананьинского типа в маклашеевской культуре
говорить преждевременно. Так, в четырех пог
ребениях зафиксированы одиночные круглые
бляхи с ушком в области головы, причем, как
в женских, так и в мужских. в одном случае,
кроме бляхи на лбу, под черепом находились
бронзовые накладки с тремя и двумя выпук
линами (полянский
ii, погр.
3). «венчик» из
погребения
2 кургана
1 Маклашеевского iii мо
гильника является шейно-нагрудным украше
нием, так как данное украшение найдено было
под челюстью и по составу полностью аналогич
но нагрудным украшениям из маклашеевских
погребений Мурзихинского ii
могильника. На
наличие у маклашеевцев головного убора, ве
роятно, в виде шапочки, указывают многочис
ленные находки пронизок, заклепок, а также
окислов меди в районе темени, затылка, по обе
стороны от черепа в 10—15
см. Традиций бо
гатой расшивки металлическими элементами
головных повязок в маклашеевской культуре,
судя по всему, не было. поэтому можно предпо
ложить, что в постмаклашеевской среде «бога
тый» составной венчик появляется, скорее всего,
после контакта с иными культурами, вероятно,
текстильного мира. На территории волго-Ка
мья в эпоху бронзы известна культура с бога
той расшивкой головного убора
— абашевская.
Многие ученые считали, что именно тогда были
«заложены некоторые основы тех своеобразных
традиций в области элементов женского костю
ма, пережитки которых сохранились в течение
последующих столетий» [Ефименко, 1961, с.
59].
Место формирования текстильного мира совпа
дает с распространением абашевских племен и
отсюда возможно опосредованное их влияние.
Однако эта концепция требует своей дальней
шей проверки и подтверждения. в.С.
патрушев
также находит истоки ананьинских головных
венчиков в абашевской и приказанской культу
рах, указывает он и на отдаленное сходство ана
ньинских венчиков с балановскими [патрушев,
1984, с.
79].
Круглые одиночные бляхи и бляхи-наклад
ки различных форм встречаются в качестве
украшения головных уборов и в ананьинское
время. Также обращают на себя внимание
составные ананьинские венчики с крупной
круглой бляхой в центре (рис.
). Думается,
что такое визуальное акцентирование на цен
тральном лобном элементе, также как и сама
композиция головного убора с центральным
элементом и височными украшениями, являет
ся прямым развитием именно маклашеевских
по этнографическим данным у всех народов
финно-угорской языковой семьи наличествова
ли головные уборы ленточного типа. у эстон
цев девичьи повязки изготавливались из лент,
шнуров, имелись обручи-венки на твердой
и мягкой основе, налобники с завязками сза
ди [историко-этнографический атлас…, 1986,
71]. Девушки-мордовки носили повязки, вы
шитые бисером, обручи из луба, венки из ис
кусственных цветов [Современная этническая
венчики составлялись из различных ме
таллически элементов, наиболее часто встре
чаемым составляющим элементом являются
восьмерковидные накладки, на что обращал
внимание еще М.Г.
Худяков [Худяков, 1923,
101]. Наиболее типичной композицией для
постмаклашеевцев является венчик из вось
мерковидных накладок, центральной круглой
бляхи и височных пластинчатых колец (рис.
). причем восьмерковидные пластины встреча
ются в качестве головных украшений в детских
погребениях, но там их количество небольшое,
у взрослых женщин количество накладок в го
ловном уборе возрастает. Это позволяет предпо
лагать, что головной убор дополнялся по мере
взросления девушки. А.Н.
павлова приводит
сведения Д.К.
Зеленина, что у мордвы голо
вной убор «прасюря», состоявший из трубочек,
а позднее цепочек, впервые одевался девочке
в десять лет и состоял из двух рядов цепочек
и трех соединительных бляшек; каждый год к
нему прибавлялось по одному ряду цепочек и
по одной бляшке [павлова, 2004, с.
63]. О су
ществовании головных уборов, маркирующих
переход ананьинских женщин в качественно
новый период жизни, говорят находки допол
нительно положенных в погребения молодых
женщин венчиков, отличающихся по типу от
находящихся на голове погребенных. в Мур
зихинском ii
могильнике «запасной» головной
венчик из крупных пластинок сопровождал де
ii тип головных уборов. Головной убор в виде
повязки мог носиться отдельно, но, скорее всего,
повязка накладывалась на какую-то тканевую
основу
— шапочку из кожи, ткани, войлока или
полотенчатое покрывало. по этнографическим
данным нам известно, что у финно-угорского
населения имелись головные уборы
— покры
вала [Гаген-Торн, 1960, с.
163]. Но на основе ар
хеологических материалов такой головной убор
в ананьинской среде не фиксируется
— мы ни
разу не видим расшивку края полотенчатого го
ловного убора, как это часто встречается, напри
мер, в скифских погребениях. по материалам
погребения
195 Мурзихинского ii
могильника
реконструируется круглая шапочка (рис.
3,
),
расшитая голубым бисером по передней части
головы и в области темени. в отдельных погре
бениях Морквашинского (погр.
22) и Старшего
Ахмыловского (погр.
332, 229) могильников так
же встречается многочисленный бисер в облас
ти головы погребенных, возможно, являвшийся
расшивкой шапочек. А.Х.
Халиков считал ос
новой ананьинского женского головного убора
именно шапочку: «Еще в приказанской среде
вырабатываются детали и общая композиция
женского головного убора, состоящего из ша
почки и налобного венчика, собранного из отде
льных медных бляшек» [Халиков, 1967, с.
28]. в
андроновское время бытовали вязаные «крюч
ком способом тамбурного вязания» шапочки с
наушниками из пряжи, окрашенной в красный
цвет корнями марены [Киселев, 1951, с.
80] и
шапочки конической формы, расшитые бусами
[Шевнина, 2002, с.
113].
у народов волго-Камья по этнографическим
данным были распространены девичьи «ма
ленькие полусферические шапочки из холста,
сплошь покрытого украшениями из бисера или
монет» типа такья, тухья или тохья [Гаген-
Торн, 1960, с.
152]. в погребении Мурзихин
ского ii
могильника шапочка принадлежала
десятилетнему ребенку, в остальных случаях
антропологические определения отсутствуют,
но, возможно, расшитые бисером шапочки яв
Реконструкция шапочек и «конусообразных»
головных уборов:
— погр.
195 Мурзихинского ii
— погр.
37 Акозинского могильника;
— погр.
27 Морквашинского могильника;
— ре
конструкция головного убора из погр.
86 Луговского
— реконструкция головного убора из
142 Безводнинского могильника (по: [павлова,
2004, с.
331, рис.
— головной убор замуж
ней вожанки (по: [Древняя одежда…, 1986, с.
— вариант реконструкции формы голо
вного убора ананьинца;
— скифский колпак куль-
обского типа (по: [полосьмак, 2001, с.
306, табл.
— прорисовка головного убора с идольчика
лялись детскими или подростковыми головны
ми уборами у ананьинцев и имеют параллели
с девичьими шапочками последующих веков
на территории волго-Камья. вероятно, часть
головных повязок надевалась на такого же
типа простые холщовые шапочки без украше
ний. Головные уборы в виде круглых шапочек,
расшитых мелкими пронизками, также широ
ко встречаются среди древностей средневеко
вых прибалтийских финнов и балтов [Древняя
iii
тип головных уборов. Мы имеем еще одну
форму головного убора
— конусовидную или
усеченно-конусовидную.
Данная форма реконс
труируется, прежде всего, по изображениям. На
большой стеле из Ананьинского могильника,
бронзовом идольчике из Ахмыловского могиль
ника (погр.
249; рис.
3,
), костяном псалии из
Луговского могильника (погр.
82) и кочедыке из
половинного i
селища антропоморфные фигу
ры изображены в конических головных уборах.
А.в.
Збруева включает костюм с Ананьинской
стелы в «круг широко распространенной в то
время одежды скифского типа» [Збруева, 1952,
с.
75] и указывает на сходство «остроконечной
шапки со спускающимися вниз концами» воина
со стелы со скифскими башлыками. М.Г.
Худя
ков обращает внимание на «явственно обоз
наченный ободок» по нижнему краю шапки и
спускающиеся с висков «на плечи какие-то при
вески, прикрепленные к шапке наподобие кро
мок» [Худяков, 1923, с.
97—98]. изображение
головного убора на идольчике из 249
погребе
ния Старшего Ахмыловского могильника опре
деляется в.С.
патрушевым как «шапка-ушанка
усеченно-конической формы» [патрушев, 1984,
с.
54]. Головной убор всадника на костяном
псалии из Луговского могильника также явно
конусообразной формы и, возможно, имеет за
тылочную лопасть. Однако вышеуказанные
изображения сложно оценивать однозначно.
Не ясно кто изображен на стеле
— дух-покро
витель, предок, вождь. Островерхий головной
убор может связываться с сакральностью образа
изображенного. Так, в финно-угорской мифоло
гии изображениям мужских духов часто сопутс
твуют островерхие головные уборы. «Шаманс
кие духи-помощники рисуются остроголовыми,
летящими подобно птицам, в небесные пре
делы»,
— указывает А.в.
Головнев [Головнев,
1995, с.
227]. Костюм «скифского образца» мог
ла перенять только социальная верхушка ана
ньинского общества (воины-всадники, вожди),
тогда как основная часть населения придержи
валась традиционных форм одежды, отличаю
щихся от изображенных на стеле. изготовление
же бронзовых идольчиков также имеет ярко вы
раженный сакральный характер. Тем не менее,
островерхий головной убор типа колпака как
удобный и простой в изготовлении «достаточно
широко был распространен в древности у самых
разных племен и народов» [Крыласова, 2001,
с.
42]. Находки остатков головных уборов в ряде
курганов Северного причерноморья «позволяют
предполагать, что башлыкообразные головные
уборы существовали у скифов и их ближайших
соседей со времен архаики, причем, видимо, их
носили не только мужчины, но и женщины»
[Мирошина, 1981, с.
82—83].
Скифские мужские «башлыки» (рис.
) ре
конструируются двух типов
— с заостренной
верхушкой и лопастями (куль-обский тип) и
мягкий, без боковых лопастей, со свисающей
назад верхушкой, перевязанный лентой вок
руг головы [Степи европейской части…, 1989,
109]. Делали башлыки из войлока или кожи,
украшали бляшками. Следуя вышеприведен
ной типологии башлыков, ананьинский голо
вной убор на стеле и на бронзовом идольчике
из погребения
249 Старшего Ахмыловского
могильника относились к первому типу с при
остренным верхом. Однако на ананьинском
башлыке нет лопастей
— скорее всего, это за
вязки или височные украшения (предположе
ние М.Г.
Худякова), М.Г.
Худяков так же пола
гал кожаную повязку поверх шапки на стеле
из Ананьинского могильника. Таким образом,
ананьинский башлык совмещает элементы
первого и второго типа скифских башлыков и
Археологические материалы Луговского и
Старшего Ахмыловского могильников подтверж
дают наличие каких-то приостренно-конусовид
ных или усеченно-конусовидных головных убо
ров, мягких либо на жесткой берестяной основе.
в двух женских погребениях Луговского могиль
ника (погр.
86 и 88) зафиксированы берестяные
основы головных уборов в виде усеченных кону
сов диаметром 13 и 16
см у черепа, 9 и 8
см в
верхней части и высотой 10 и 15
см [Корепанов,
2001, с.
88]. Тканные остатки возле головы еще
одного погребенного из Луговского могильника
(погр.
81) также дают нам очертания какого-то
высокого приостренного головного убора. в пог
ребении
479 Старшего Ахмыловском могиль
ника находилась кожаная шапочка, расшитая
трапециевидными накладками, составляющи
ми усеченный конус [патрушев, 1984, рис.
29].
Однако в старшеахмыловском погребении «го
ловной убор» лежит перпендикулярно черепу,
а составляющие его расшивку трапециевидные
пластины идентичны пластинам из мужского
погребения
16 Акозинского могильника. в Ако
зинском погребении накладки лежат на бедре
погребенного и, вероятно, являются украшени
ем сумки или подвески к поясу. по аналогии
накладки из погребения
479 Старшего Ахмы
ловского могильника также можно отнести к
украшениям сумочки.
Берестяные головные уборы из Луговского
могильника реконструируются нами как неболь
шие берестяные колпачки усеченно-конической
формы, покрытые тканью, закрепленной в свою
очередь двумя венчиками-повязками у осно
вания колпачка и по обхвату головы (рис.
3,
).
прямым аналогом данного типа является голо
вной убор из погр.
142 Безводнинского могиль
ника [Краснов, 1990, с.
71] (рис.
3,
). ю.А.
Крас
нов особо подчеркивает, что бронзовое кольцо
диаметром 14
см, найденное выше жгута, об
хватывающего голову, было скошено для «на
девания на какую-то коническую поверхность»
[Краснов, 1980, с.
42]. идентичную форму имеют
головные уборы замужних вожанок, чувшские
«хушпу» второго типа [Гаген-Торн, 1960, с.
202].
по материалам чегандинской культуры реконс
труируются высокие берестяные головные уборы
[Красноперов, 2006, с.
13]. Близки по компози
ции и строению марийские головные уборы «шы
макш» [Гаген-Торн, 1960, с.
207], известен способ
их крепления на голове: волосы укладываются в
пучок на темени или надо лбом, на волосы плот
но насаживается берестяной колпачок, а на него
надевается тканевый головной убор [Гаген-Торн,
1960, с.
207]. возможно, близкая форма прически
существовала и в ананьинскую эпоху. На одной
из сарматских фигурок изображен подобный го
ловной убор
— небольшой усеченный конус и, ве
роятно, надетый сверху длинный тканевый кол
пак со свисающим на затылок концом [Богданов,
1998, рис.
1,
].
Женщины фатьяновской культуры эпохи
бронзы носили «высокие головные уборы из
кожи или шерстяной материи, украшенные
нашитыми пронизками и подвесками из зубов
и костей животных и раковин» [Крайнов, 1987,
80]. К сожалению, нет теоретических иссле
дований о характере зависимости форм голо
вных уборов от природно-географических и хо
зяйственных условий. Создается впечатление,
что высокие (башнеобразные) головные уборы
более свойственны, все же, степному кочевому
населению. в лесной полосе головные уборы
более обтекаемой и компактной формы (типа
плотно облегающей шапочки) кажутся прак
Ритуальные женские конические головные
уборы на жесткой основе известны на скифских
изображениях и реконструируются по матери
алам скифских погребений. Многие этнографы
связывают появление этого типа головных убо
ров финно-угорских народов исключительно
со скифским влиянием. «С Vii—Vi
вв. до н.
определяющими становятся связи со скифским
миром, к Vi
в. до н.
э. из ананьинских комплек
сов и вовсе исчезают вещи, характеризующие
связи с Кавказом, одновременно появляются и
получают широкое распространение изделия,
указывающие на оживленные связи с савро
матским (ранним сарматским) миром»
нюк, 1999, с.
— указывает С.Н.
нюк. параллели в ананьинской и скифской
одежде (по изображению со стелы) также поз
воляют нам обратиться к скифскому костюму и
скифским головным уборам в поисках возмож
Головные уборы скифянок (ритуальные, ре
конструируемые по материалам царских кур
ганов)
— это «калафы, тиары и конусовидные
уборы
— клобуки» [Степи европейской части…,
1989, с.
108]. Калаф
— «цилиндрический спе
реди головной убор, сбоку имел дугообразный
край, подробно кокошнику, с мягким закрытым
верхом и затылком… высота убора 9—16
см.
На лбу всегда была метопида. Сзади на калаф
набрасывали покрывало с золотыми бляшка
ми. Основа калафа кожаная, закреплялась она
на деревянном обруче, охватывающем голову»
[Степи европейской части…, 1989, с.
108]. Ти
ара описывается также как цилиндрический
головной убор, но «с плоским твердым верхом
и лопастями, доходящими до плеч». высота
тиары спереди 9—10
см, общая длина до плеч
25—28
см. Сверху на убор накидывали покры
вало [Степи европейской части…, 1989, с.
108].
Тиару также дополняла метопида с височными
подвесками. Третий тип «жестких» головным
уборов
— конусовидный клобук
— имел вид
шапки с «заостренным верхом, боковыми и за
дней лопастями, доходящими до плеч» [Степи
европейской части…, 1989, с.
108]. известны
были у скифянок покрывала до пояса и до плеч,
которые носились отдельно либо с жесткими го
ловными уборами; золотые диадемы, «наиболее
редкий социально значимый головной убор»
[Степи европейской части…, 1989, с.
108].
Рядовое скифское население носило на лбу
кожаные повязки, которые являлись, видимо,
женским, мужским и детским самым простым
головным убором. Скифские «детские головные
уборы по форме были похожи на женские (кону
совидные и башлыки), но украшались бусами»
[Клочко, 1982, с.
52]. Таким образом, у скифов
были распространены головные уборы, пере
кликающиеся по форме с ананьинскими. Мето
пида
— вариант составного венчика на кожаной
основе, к которому подвешивались височные
украшения. Сходство ананьинских типов голо
вных уборов со скифскими можно объяснить как
влиянием последних на развитие головных убо
ров волго-Камья, так и эпохальным характером
форм головных уборов, общим для населения
Евразии раннего железного века.
у народов волго-Камья по этнографическим
данным известны конусообразные головные
уборы типа «айшона» у удмуртов, «шурки»
вероятно существование у населения АКиО
головного убора типа капюшона. возможно,
именно в нем изображен человек на идольчи
ке из погребения
240 Старшего Ахмыловского
могильника. в погребении
241 Старшего Ах
мыловского могильника венчик расположен
по дуге над головой погребенной и концы вен
чика заканчиваются на уровне нижней части
ушных раковин, причем на 5—7
см отстоят от
черепа. Такое расположение можно объяснить
сползанием венчика с головы, но более вероят
ной версией является реконструкция его как
расшивки края капюшона, покрывала или
в погребении
151 Старшего Ахмыловского
могильника на черепе находилось два «венчи
ка»
— один проходил по лобной части и длина
его ограничивается 25
см, что соответствует по
луокружности от одной височной доли до дру
гой, второй проходил по теменной части головы
и спускался к вискам. в.С.
патрушев описывает
данный головной убор как расшивку шапочки.
возможна реконструкция как составного голо
вного убора из налобного венчика и капюшона
или покрывала, или жесткого головного убора
типа кокошника, где «венчики» расположены
по верхнему и нижнему контуру «кокошника».
подобный головной убор реконструируется на
материалах средневековых древностей поволж
ских финнов [павлова, 2004, рис.
62,
2,
; 67,
71,
; 90,
] и этнографическим материалам. в
погр.
67 Старшего Ахмыловского могильника
фиксируются украшения в теменной области
черепа погребенного выше основного налобно
го венчика. Это косвенно подтверждает нали
чие головного убора закрытого типа, а не лен
точного. в таких случаях мы имеем дело либо
с составными головными уборами
— шапочка и
венчик, капюшон и венчик, башлык и венчик;
либо металлические элементы являются рас
шивкой нижней и верхней частей головного убо
ра. Не исключено, что головной убор из погр.
67
Старшего Ахмыловского могильника является
остатками головного убора типа «берестяных
колпачков» из Луговского могильника.
Таким образом, у населения волго-Камья
вв. до н.
э. бытовали разнообразные по
форме и сложные по составу головные уборы.
Головные уборы изготавливались из кожи,
ткани (там, где сохранилась ткань, она была
окрашена в красный цвет), луба и бересты, воз
можно, войлока и украшались металлически
ми элементами, бисером, бусами, клыками жи
вотных. Общим видом головных уборов можно
считать кожаный или тканевый шнурок-повяз
ку без каких-либо украшений или с пронизка
ми и обоймицами. Мужчины носили головные
уборы типа башлыков конусообразной или усе
ченно-конусообразной формы, с завязками. в
центральной части мужские головные уборы
украшались отдельной, чаще круглой, бляхой.
возможно, повязка с бляхой надевалась поверх
башлыка. Такая композиция ананьинского
головного убора связывает его с традициями
иранского мира [Яценко, 2002, с.
31]. Форма и
размеры бляхи могли указывать на социаль
ный статус. прослеживается (по материалам
Луговского могильника) существование раз
ных типов мужских головных уборов в зависи
мости от принадлежности к разным группам
выделяются три типа женских головных
уборов: головные повязки, круглые шапочки
и конусовидные головные уборы. Головные
уборы, судя по всему, носило все женское на
селение АКиО. Наиболее распространенным
типом были головные венчики различного
композиционного строя: из однородных круп
ных и мелких элементов, с акцентированным
центром (в виде прямоугольной возвышающей
ся пластины или круглой бляхи), сужающиеся
в затылочной части, из сплошной металличес
кой полосы. Наиболее устойчивым и типичным
для постмаклашеевцев является композиция
из центральной бляхи, восьмерковидных на
кладок и пластинчатых височных колец, за
крепленных на кожаной основе. Данная ком
позиция развивает традиции маклашеевских
головных уборов. Часть венчиков могла иметь
полусферические шапочки могли иметь воз
растной характер или являться основой для
венчиков, обшиваться бисером. возможно, по
лусферическая шапочка носилась девочками,
а в период совершеннолетия дополнялся вен
Третьим типом головных уборов является
головной убор в форме небольшого усеченно
го конуса, выполненный из бересты и ткани.
высокие берестяные головные уборы широ
ко известны по этнографическому материалу
финно-угорских народов Среднего поволжья
и, по всей видимости, имеют своим прототипом
именно ананьинские формы, тем самым яв
ляясь продолжением единой линии развития.
Жесткие берестяные головные уборы появля
ются, вероятно, под влиянием скифской куль
туры или продолжают традиции андроновско
Головные украшения маклашеевской куль
туры представлены женскими очковидными
подвесками, височными кольцами, общими
для всех категорий населения, и подвесками
«балымского» типа, продолжающими разви
тие андроновских традиций. постмаклашеевс
кие головные украшения включают височные
пластинчатые кольца, многовитковые спирали
с различным завершением, трубчатые подвес
ки, теменные шнуры из шнурка, украшенного
пронизками и с подвешенными к концам укра
шениями, накосники (реконструируются гипо
идолы и амулеты сарматских погре
бений урало-казахстанских степей
// уфимский ар
хеологический вестник.
— 1998.
— вып.
— С.
Женская одежда народов повол
Азелинская культура iii—V
вв. Очерки
истории вятского края в эпоху великого переселе
Говорящие культуры: традиции само
одежда народов восточной Европы.
— М.,
Абашевская культура в поволжье
история населения прикамья в анань
прибалтики.
Древняя история южной Сибири: мо
Скифские налобные украшения Vi—
вв. до н.
// Новые памятники древней и сред
невековой художественной культуры.
— 1982.
Ананьинская культура в трудах
Смирнова и новые данные в ее изучении
Научное наследие А.п.
Смирнова и современные
проблемы археологии волго-Камья: М-лы науч.
Новые данные о погребальном обря
де Луговского могильника
// Древности поволжья и
Фатьяновская культура
// Эпоха брон
Краснов
ю.А.
Безводнинский могильник.
— М., 1980.
Женская одежда по материалам
Безводнинского могильника
// КСиА.
— 1990.
Костюм населения чегандинской
культуры в прикамье (ii—V
вв. н.
э.): Автореф. дис.
история прикамского костюма.
пермь, 2001.
Декоративный комп
лекс женского костюма мордвы-мокши Viii—Xi
Материалы по археологии Мордовии.
— 1976.
Народная одежда в восточнославянс
ких традиционных обычаях и обрядах XiX
— нача
. Свод этнографических
Некоторые типы скифских женских
головных уборов iV—iii
вв. до н.
// СА.
— 1981.
Космогонические символы в древнем
искусстве финно-угров поволжья
// узловые про
блемы современного финно-угроведения.
— 1995.
Семиотика костюма волжских финнов
Марийский край Vii—Vi
вв. до н.
(Старший Ахмыловский могильник).
— Йошкар-
всадники укока: моногр.
— Ново
Остров Мурзиха и ее окрестности.
финно-угров
СССР в скифо-сарматс
приказанская культура
// САи.
приказанская культура и ее роль в
формировании ананьинской культуры
// уч. зап.
Ананьинская культура
// Казанский
губернский музей за 25 лет: юбилейный сб.
и
Опыт реконструкции женского пог
ребального костюма по материалам могильника
эпохи бронзы Джаигильды
// изучение памятников
археологии павлодарского прииртышья.
— 2002.
Костюм ираноязычных народов древ
ности и методы его историко-культурной реконструк
у населення волго-Кам’я Xi—Vi
ст. до н.
е. побу
тували різноманітні за формою і непрості за складом
головні убори. вони виготовлялися із шкіри, ткани
ни, лубу і бересту, можливо, повсті і прикрашалися
металевими елементами, бісером, намистом, іклами
тварин. Чоловіки носили головні убори типу башли
ків конусоподібної або усічено-конусоподібної фор
виділяються три типи жіночих головних уборів:
головні пов’язки, круглі шапочки і конусоподібні
головні убори. Найбільш поширеним типом були
складені віночки різного композиційного ладу. Най
більш стійким і типовим є композиція з централь
ної бляхи, вісімковидних накладок і пластинчастих
вперше реконструюється головний убір у формі
невеликого усіченого конуса, виконаний з берести
і тканини (з поховання Луговського могильника).
високі берестяні головні убори широко відомі за ет
нографічним матеріалом фінно-угорських народів
Середнього поволжя і мають своїм прототипом саме
ананьїнські форми, продовжуючи єдину лінію роз
витку. Жорсткі берестяні головні убори з’являються,
ймовірно, під впливом скіфської культури або про
The population of the Volga-Kama region of the Xi—Vi
cen
turies bc had worn headwear differing by its form. it was prima
rily made of the leather and cloth and bark. it was also decorated
by the metal elements, beads, animal tusks. Men used to wear
headwear of conical or frusto-conical shape with laces.
There are distinguished three types of women headwear:
leather head belts; round caps; conical shaped headwear. The
most common type was composite aureole of different com
positional structure. The most stable is the composition of the
central plate, еight-like-shaped elements and plate temple rings,
The article presents for the �rst time reconstructed head
dress in the form of a small truncated cone, made of birch bark
and cloth (Lugovskoi burial ground). high bark hats are com
monly known by the ethnographic material on the finno-ug
ric peoples of the Middle Volga region. This headwear has its
prototypes in ananyino culture thus continuing a single line of
development. hard hats made of birch bark appear under the
in�uence of scythian culture or a tradition of andron culture.

Хора Херсонеса Таврійського значно відріз
няється від сільськогосподарських околиць ін
ших північнопричорноморських полісів, перш за
все, своєю організацією. Специфіка херсонеських
поселень полягає у способі їх планування та забу
дови, де садиби постають як укріплені поліфун
кціональні комплекси з наявною баштою. Таке
планування дало привід для тривалої дискусії
стосовно призначення таких об’єктів, яка особ
ливо розквітла у 1990-ті
рр. і не виключала ідей
про військову колонізацію Херсонесом північно-
Західної Таврики [Кутайсов, 1994, с.
8]. Ця дис
кусія продовжується й дотепер. у зв’язку з цим
доцільно буде розглянути будівельні рештки з
поселення Маслини за окремими комплексами і
з’ясувати їх функціональне призначення.
відповідно організації простору поселення поді
ляється на укріплену західну та неукріплену схід
ну частини. укріплена частина розташовувалася
на природному підвищенні і мала форму прямо
кутника з розмірами 50
× 80
м (рис.
1). Аналоги
такій забудові в.О.
Латишева знаходить у Східно
му Середземномор’ї, де подібні комплекси відно
сять до τετραπυργίαι [Латышева, 2010, с.
42—43].
Основною планувальною одиницею на Маслинах
виступала башта, до якої прилягав внутрішній
двір з групою приміщень, що розташовувалися
по його периметру. подібна структура забудови
характерна для грецького домобудівництва у всь
ому Середземномор’ї та причорномор’ї [Буйских,
2008], прослідковується вона і на інших сільсь
когосподарських садибах херсонеської хори. Такі
баштові блоки були автономними в господарсько
му плані, але входили до єдиної системи укріп
лення. На думку в.О.
Латишевої, будівництво
укріплення було багатоактним процесом. Так, на
початку існування поселення з’являється одно
баштова садиба, за прикладом якої в подальшому
вибудовуються інші комплекси [Латышева, 2010,
с.
40]. Ймовірно, у напрямку виявлення такого
початкового ядра мають відбуватися дослідження
подібних античних поселень. Крім того, розбудова
укріплення, ймовірно, відбувалася за єдиним по
переднім планом, про що свідчить логічна завер
шеність конструкцій, регулярний характер внут
рішньої забудови, єдина система орієнтації всієї
планувальної структури [Латишева, 2010, с.
42].
За час розкопок на поселенні було відкрито
три баштових комплекса, які зосереджені у за
хідній, південній та східній частинах укріплен
ня. північна башта з частиною прилеглих при
міщень вже на час проведення польових робіт
була знищена морем. Її рештки неодноразово
були зафіксовані у морі членами експедиції
та під час підводних археологічних обстежень
Комплекс південної башти
ймовірно був
ядром, з якого почалася розбудова всього ук
ріплення. Башта з двором та прилеглими до
нього будівлями знаходилася у південно-захід
ній частині поселення. З південного та захід
ного боків комплекс ув’язувався із зовнішніми
стінами укріплення (рис.
2). Маючи підпрямо
кутну форму, садиба займала площу близько
Башта займала південно-східний кут комп
лексу з виходом у двір з південно-західного боку
(рис.
3). планувальний аналіз південної баш
ти неодноразово з’являвся в науковій періодиці
[Латышева, 1978; 1985; 1999]. в узагальнюючій
статті 1999
р. в.О.
Латишева [Латышева, 1999,
с.
79—89] детально описала споруду та будівель
ні деталі, що відносилися до неї. Не повторюю
чи змісту публікації, слід згадати основні риси
будівлі. Башта була збудована з потужних блоків
(2,0
× 0,8
× 0,45
м) місцевого жовтого понтійського
вапняку і сягала площі 64
(квадрат 8
× 8
м). в
давнину споруда, ймовірно, мала декілька повер
хів (рис.
4), про що свідчить потужний фундамент,
значно заглиблений в землю, та рештки кам’яної
основи сходів, що розташовувалися справа від
входу. Кам’яні блоки були ретельно обтесані та
покладені насухо, для міцності всієї споруди засто
совувалися металеві скріпи. Ззовні кам’яні блоки
були майстерно оброблені під руст. За слідами на
камені у будівництві застосовувався металевий
тесак з шириною леза 0,7
см, допоміжним зна
ряддям, ймовірно, був циліндричний свинцевий
важок. Дверний отвір мав аркове перекриття, про
що свідчать зафіксовані деталі конструкції.
Двері були дерев’яними і, швидше за все,
двостулковими (ширина отвору 1,05
м). вони
кріпилися до дерев’яних брусів на підп’ятниках
і зачинялися на засув. поріг, ймовірно, був
дерев’яним, а підлога у вестибюлі башти вимо
щена з каменю. Інша частина першого поверху
поділялася внутрішньою кам’яною стіною на
два рівних між собою приміщення, в одному з
яких, ймовірно, містилося святилище. всі внут
рішні стіни залишили сліди глиняної обмазки.
Міжповерхові перекриття та зовнішня крівля
були дерев’яними, що свідчило про достаток
мешканців башти. проблема освітлення вирі
шувалася на першому поверсі дверним отво
ром, а на верхніх поверхах могли бути невеликі
вікна. у вечірній час застосовувалися світиль
укріплена частина поселення Маслини. взає
Забудова комплексу південної башти:
— будівлі, включені до першопочаткового пла
— приміщення, добудовані до основних в ході
внутрішньої розбудови комплексу;
— господарські
Макет комплексу південної башти [Латише
ники, що масово виокремлюються з керамічно
Центральна частина комплексу була відведе
на під двір площею близько 150
(15
× 10
м),
який був вимощений з різносторонніх вапняко
вих блоків. вимостка підходила безпосередньо до
башти, закриваючи її цоколь. З розкопок двору
походить значний масив посуду господарського
призначення [Латышева, 1972, л.
7]. Через нього
проходив водогін, що був прокладений під вимос
тку і виходив назовні через приміщення
Ч.
Навпроти входу до башти, у дворі знаходилася
криниця, закладення якої в.О.
Латишева відно
сить до кінця ΙV
ст. до н.
е. Її горловина представ
лена масивним каменем з отвором 0,5
м у діамет
рі, яма мала глибину 3,5
м з верхнім діаметром
м та нижнім
— 1,6
м [Латышева, 1999, с.
84].
Стінки криниці були обкладені грубо сколотим
каменем та розширювалися до дна ями. площа
двору по периметру, окрім східного кута, де роз
ташовувалася башта, була забудована шістнад
цятьма невеликими приміщеннями (рис.
1).
південно-західна група приміщень (О
, Ш, Ч,
ч) мала господарський характер (рис.
2), де, зок
рема, приміщення
Ш ймовірно було коморою,
маючи завузький як для житлового будинку
прохід 0,5
м та містив численні фрагменти пі
фосів [Латышева, 1975, л.
27]. приміщення
та Ч можливо певний час були житловими,
маючи вогнища, а в останньому були знайдені
світильники, протомаДеметри, свинцеві гирі,
цвяхи, срібна сережка, намисто, астрагали, то
чильні камені, кремені, пряслиця [Латыше
ва, 1974, л.
21]. приміщення ч займало досить
малу площу
— 1,4
× 0,8
м і могло слугувати сто
рожовою кімнатою, про що свідчить розміщення
будівлі біля воріт фортеці та відсутність речово
го матеріалу [Латышева, 1974, л.
17]. Характер
ною особливістю групи приміщень була масив
ність зовнішньої стіни, яка ймовірно на період
зведення комплексу була оборонною.
З південного кута будівлі О
1
витягувалася
група приміщень Н
—в
—Б
, надаючи комплек
су завершеності з західного боку (рис.
2). Як і в
попередньому випадку, вони мали спільну сті
ну, що відзначалася масивністю і слугувала на
початковому етапі будівництва капітальною. Це
підтверджується технікою побудови середнього
приміщення
, стіни котрого йдуть не в перепліт
зі стіною, а добудовані до неї впритул.Найбільше
по цій лінії приміщення використовувалося в
давнину як комора, де зберігалися продукти та
побутові речі. про це свідчать численні знахід
ки фрагментів амфор, глеків, каструль [Латы
шева, 1977, л.
5—6]. Це приміщення, ймовірно,
було функціонально пов’язане з сусідньою будів
лею
, яка за характером отриманого матеріалу
може трактуватися як кухня. у приміщенні було
влаштоване вогнище з перекриттям у вигляді
керамічної жаровні, а посуд представлений пе
реважно формами для зберігання їжі та сервіру
вання столу: фрагменти трьох амфор, глечики
(всі
— херсонеського виробництва), сіролощені
рибні блюда, чорнолаковий канфар. побутовий
матеріал представлений прясельцями, світиль
никами, цвяхами, залізним ножем, точильними
каменями [Латышева, 1977, с.
8].
важливе значення для розуміння організації
життя на поселенні має влаштування приміщен
ня
. у 1976—1977
рр. на його території, в кут
ку, було зафіксоване кам’яне корито зі зливом
(довжина 1,45
м; ширина 0,85
м; висота 0,4
м;
глибина 0,2
м). Конструкція нагадувала давиль
ний майданчик, проте її злив був направлений
назовні та дещо вбудований у стіну. подібний
тарапан був відкритий insitu на поселенні Чай
ка, але там він влаштовувався під кутом, а під
зливом була вкопана посудина для збору вмісту
«ванни» [попова, Коваленко, 2005, с.
47]. Тому її
з великою вірогідністю пов’язують з виноробним
процесом. в.О.
Латишева пропонувала тракту
вати приміщення з Маслин зі зливом як баню
[Латышева 1999, с.
85]. На користь цього висту
пає наявність в приміщенні опалювального при
строю
— вогнища. Звісно, це не був лаконікум,
влаштований за правилами грецької бані, проте
наявність такого елементу еллінської вжиткової
культури на далекій хорі Херсонеса підтверджує
традиційність побуту греків, його мешканців.
Із західного кута приміщення
тяглася на
ступна група будівель комплексу А
—Ц—Х—
Ф—у—Т (рис.
2). Саме з ними було пов’язане
розширення комплексу в південно-західному
напрямку і будівництво приміщень Ш—О
—в
—Б
та в північно-західному, пов’язаному
зі спорудженням західної башти і будівель, що
мали її обслуговувати. першопочатково комп
Реконструкція будівлі південної башти (за
лекс південної башти закінчувався з західного
боку стіною лінії приміщень А
—Ч, сліди розбо
ру якої зафіксовані розкопками 1976
р. [Латы
шева, 1976, л.
10]. про включення приміщень
північно-західної межі комплексу до початково
го плану будівництва свідчать стіни будівель
Х, Ф, споруджені в перев’язь із зовнішньою, на
той час капітальною стіною. Складна система ви
ходів орієнтувала більшість приміщень на внут
рішній двір комплексу, інші були пов’язаними
між собою. Досить цікаво було влаштоване при
міщення
Ц. воно безпосередньо з’єднувалося
дверним отвором з сусіднім приміщенням
, а
також з двором та вулицею за межею комплексу
південної башти. Таке планування можна по
яснити характером самого приміщення. у його
північному кутку містилася кам’яна ступа, яка,
ймовірно, використовувалася суспільно меш
канцями комплексів як південної, так і західної
башт [Латышева, 1976, л.
8]. Це говорить про
те, що комплекси були пов’язані між собою, між
тим будучи функціонально самостійними.
приміщення
Х, Ф, Т носили також госпо
дарський характер, про що свідчать знайдені
в них під час розкопок фрагменти тарного по
суду. Останнє з них, приміщення
Т, містило 2
кам’яні ступи та 3 господарські ями, які мож
ливо використовувалися як зерносховища. Крім
того, у приміщенні містилися фрагменти амфор
ІІ
— поч. І
ст. до н.
е., ліпного та гончарного чор
нолакового посуду [Латышева, 1975, л.
17]. по
бутовий матеріал представлений 3 світильни
ками, 7 прясельцями, керамічними товкачами,
точильними каменями, астрагалами, цвяхами,
залізним ножем [Латышева, 1975, л.
18].
Між приміщеннями
Ф та Т знаходилося при
міщення
у. З аналізу будівельних решток відомо,
що воно було добудоване до приміщення
Т. Його
північно-західна стіна (спільна з приміщеннями
і Ф) була розібрана ще в давнину, що, ймовірно,
було пов’язано з розширенням укріплення. в се
редині приміщення у виявлена кам’яна плита
(частина інтер’єру), синопська черепиця, фраг
менти амфор, мисок та чорнолакового посуду. З
металевих речей відомі залізний ніж та наконеч
ник стріли [Латышева, 1975, л.
20].
про те, що будівництво було спрямоване не
лише на розширення комплексу, свідчить група
будівель
φ, п, t (рис.
2). приміщення φ було збудо
ване на вимостці внутрішнього двору, а його стіни
підходили в притул, та не йшли в перев’язь з сусід
нім приміщенням
Ф. у подібній техніці збудовані
й приміщення
п та t, прибудовані відповідно до у
та Т. виходячи з цього, можна зробити висновок,
що ці будівлі є хронологічно пізнішими за ті, що
пов’язані з першою зовнішньою стіною і демонс
трують один з напрямків розбудови комплексу.
враховуючи той факт, що у кожному з добудова
них приміщень міститься кам’яна ступа, доцільно
говорити про активізацію господарської діяльності
на поселенні Маслини на час будівництва другої
лінії приміщень комплексу південної башти. Ке
рамічний матеріал з цих приміщень досить фраг
ментований і датується в межах ІІІ
ст. до н.
е.,
коли і відбувалася перебудова комплексу.
Таким чином, південна башта як першопочат
кове ядро укріпленої частини поселення Мас
лини та прилеглі до неї перші 6—7
приміщень
постали на рубежі ІV
— ІІІ
ст. до н.
е. в цей час,
ймовірно, виникло і вимощене подвір’я з кри
ницею, на території якого добудовуються госпо
дарські будиночки. пізніше, внаслідок розбудо
ви і розбору капітальних зовнішніх стін, виникає
ряд приміщень О
—Н
—Б
—в
, які об’єднує нова
оборонна стіна. Також до окремого будівельного
етапу належить перебудова північно-західної
стіни і розширення поселення, внаслідок чого
виникає комплекс західної башти.
Комплекс західної башти
характеризуєть
ся меншою регулярністю у забудові аніж комп
лекс південної башти (рис.
1). Дослідження цієї
частини поселення відбувалося протягом 1972—
1976
рр. Будівля західної башти трималася на
міцному фундаменті, що був заглиблений в ма
териковий Грунт на 0,60—0,80
м. від стін зберіг
ся лише перший ряд кладки, покладений на
фундамент на сухо. підлога у приміщенні була
глинобитною, збереглися рештки обмазки білого
та рожевого кольорів. в центрі приміщення зна
ходилося відкрите глиняне вогнище квадратної
форми (0,80
× 0,80). в центрі вогнища було спе
цифічне заглиблення зі слідами обпеченої гли
ни, сажі, вугілля. Сама конструкція була покри
та обмазкою того ж кольору, що й підлога. поруч
з вогнищем знаходилася чаша, вмазана підлогу
[Латышева, 1972, л.
7]. Можливо таке розміщен
ня вогню мало культове значення і використову
валося для вшанування богів мешканцями баш
ти. Крім того, в кожному куті приміщення, окрім
південно-східного, також містилися вогнища, які
могли використовуватися для обігріву будівлі.
Керамічний матеріал з башти був представле
ний чорнолаковим та сіролощеним столовим по
судом (рибні блюда, канфари), що свідчить про
заможність її мешканців. Досить широко пред
ставлений і тарний та кухонний посуд (амфори
та глеки), ліпні посудини, грузила, прясельця.
До особливих знахідок відноситься глиняна жі
ноча статуетка в одязі та без голови. За клей
мами астиномів Агасікла та Аполло на ручках
амфор будівлю можна датувати початком ІІІ
ст.
до н.
е.(группа
2в; тут і далі визначення і дату
вання херсонеських клейм за в.І.
Кацем: [Кац,
1994, с.
51—52]). Саме в цей час можливо роз
ширюється будівництво на поселенні, розпочате
з сусіднього південного комплексу.
вихід з приміщення А під час розкопок за
фіксувати не вдалося. Ймовірно, башта була
зорієнтована на північ, куди розвивалося будів
ництво комплексу. Із заходу будівля межувала
з вимосткою (двором), що, в свою чергу, була
обмежена господарськими приміщеннями.
На її території містилися заглиблені в землю
конструкції, що нагадували кам’яні скрині та,
швидше за все, виконували функції комор. під
час їх розчисток був вилучений керамічний ма
теріал, представлений амфорами херсонесько
під вимосткою була влаштована також гос
подарська яма розмірами 1,60
× 1,20
× 0,45
вона була заповнена золою без супроводжу
ючого речового матеріалу. поруч з ямою під
час зачистки вимостки були знайдені фраг
менти амфори з клеймом херсонеського асти
номаСіріска кінця ІІІ
— початку ІІ
ст. до н.
[Латышева, 1972, л.
14]. Ймовірно в цей час
відбувалося влаштування комплексу західної
башти, адже прокладення вимостки проходило
Слідуючи за капітальною стіною від при
міщення А, на час розкопок вдалося простежи
ти прилеглу до неї лінію приміщень Н—Р—Щ.
Н, до якого добудовано сусідню
будівлю h, на думку в.О.
Латишевої було пере
дбачене першопочатковим планом будівництва
і виникло одночасно зі зведенням зовнішньою
оборонної лінії, адже камені будівлі Н лежать
в перепліт із зовнішньої капітальною стіною
[Латышева, 1975, л.
6]. Разом з тим, за межами
приміщення фіксується розрив оборонної лінії,
яка за відсутності значного розвалу каменю,
можливо, була розібрана, а відповідне місце
було засипане піском, характерним для вер
хнього шару ділянки [Латышева, 1976, л.
приміщення Н також було господарським,
про що свідчить влаштована всередині нього
кам’яна ступа, синопська та херсонеська амфо
приміщення
Р та Щ також мали господарський
характер, про що свідчить наявність всередині
них кам’яних ступ і тарної та кухонної керамі
ки
— амфор, ліпних горщиків, глеків, мисок пе
реважно херсонеського виробництва [Латышева,
1976, л.
7]. Будівлі стояли на земляній підлозі, не
перекриваючи кладку двору, а також ймовірно
були зв’язані із зовнішньою оборонною стіною, що
свідчить про їх побудову на початку спорудження
комплексу [Латышева 1976, л.
6—7].
Інша група приміщень представляє пізніший
в часі будівельний період. перш за все, це при
міщення
Б, h та С, що стоять на вимостці дво
ру. вони мали господарський характер, про що
говорить вилучений на місці керамічний комп
лекс
— амфори з Херсонеса та Синопи, лутерій,
ліпні горщики та каструлі, глеки. у приміщенні
Б також було влаштоване вогнище і кам’яний
відсік вздовж однієї зі стін, що, мабуть, застосо
вувався в господарстві [Латышева, 1972, л.
15].
Саме на добудову, а не на початкове планування
вказує техніка їх спорудження, коли стіни прибу
довувалися впритул до вже існуючих приміщень
враження єдиної будівлі складає група при
міщень
Е—ю—Я, розташованих біля при
міщень
С та Щ у південному куті комплексу.
перш за все, вони, ймовірно, з’явилися одночас
но і пізніше за приміщення Щ, що виникло одно
часно із зовнішньою стіною. про це свідчить до
будова їх стін до існуючого приміщення, а також
орієнтація трьох виходів на одну точку, з якої
можна було потрапити на центральну, проміжну
між комплексами вулицю. Ці приміщення також
мали господарський характер. Тут в давнину
зберігалися продукти в амфорах, використовува
лися глеки, горщики, миски. До нерядових знахі
док з приміщень належить ліпний гуттус, лагінос
та рибне блюдо [Латышева, 1976, л.
17—21].
Досить вдало було влаштовано північно-
західну частину комплексу. Тут між госпо
дарським приміщенням
Б до сусідніх в та Г
проходила вузька вимощена «вулиця», через
яку проходив водогін, бокові борти якого були
облицьовані кам’яними плитами. Зверху він
перекритий пласкими плитами і направле
ний у бік моря. під час розчистки водогону
був вилучений масовий керамічний матеріал,
представлений фрагментами амфор, глеків,
лутерія, ліпного посуду. Такі знахідки можуть
свідчити про господарський характер прилег
Зокрема приміщення
в в давнину використо
вувалося для переробки зерна, про що свідчить
влаштована кам’яна ступа та знайдене біля
неї кам’яне корито, а також фрагменти значної
кількості ліпних горщиків. Серед гончарного
посуду в приміщенні переважали амфори хер
сонеського виробництва, зокрема одна з них за
клеймом астинома Істрона датується ІІ
ст. до
е. [Латышева, 1972, л.
18]. приміщення
більшою своє частиною затоплене морем, як
і прилеглі будівлі з півночі, заходу та сходу.
Тому забудова північно-східної сторони комп
Досить складною виявилася конфігурація
приміщень, збудованих по периметру вимост
ки
Д-VІІ
— одного з дворів комплексу. За польо
вою документацією ця ділянка визначається як
Центральна, бо розташовувалася приблизно по
середині всієї укріпленої частини поселення Мас
лини. Розташовані тут приміщення
— Е
, Ж
, З
, К
, Л
, М
об’єднує, передусім, техніка дворяд
ної постелистої кладки з використанням в основі
стін масивних сплощених каменів, поставлених
на ребро, що утворюють зовнішній та внутрішній
панцири із забутовкою [Латышева, 1980, л.
6]. Ці
приміщення були пов’язані між собою складною
системою виходів зорієнтованих головним чином,
на внутрішнє подвір’я, і межували з будівлями та
двором комплексу північної башти.
приміщення К
та и
обмежували подвір’я з
північного заходу. вони були дещо більшими
за площею (близько 10 м
) та мали обмазку стін
з середини, глинобитні вогнища, що може свід
чити про те, що це були житлові будівлі. під
час їх розчистки був вилучений різноманіт
ний побутовий матеріал
— посуд, у тому числі
столовий, світильники, жорна. За клеймами
херсонеських астиномів Аполлонія, Дамотела,
Героксена на амфорах, функціонування при
міщень відбувалося на початку ІІІ
ст. до н.
Логічно припустити, що їх обслуговували
господарські будівлі З
, М
. вони значно менші
за площею, а керамічний матеріал, вилучений
в ході розкопок 1980
р., представлений пере
важно тарним посудом
— амфорами Херсоне
са, Синопи, Фасоса та інших центрів. За клей
мами на херсонеській та фасоській амфорах
прилегле до нього приміщення М
, на думку
в.О.
Латишевої, виконувало функцію коридо
ру, що з’єднував житлові приміщення Е
та Ж
з
господарськими будівлями та двором, розміще
них всередині комплексу. вилучений з його
території матеріал був мало чисельним та не
виразним, представлений переважно стінками
херсонеських амфор, глеками, ліпним посудом.
Тому це приміщення, ймовірно, не використову
валося для постійного зберігання продуктів, як
господарські комори. Таким чином, група буді
вель
, Ж
, М
, З
представляє єдиний блок, що
забезпечував житлові та господарські функції
однієї сім’ї [Латышева, 1980, л.
21].
про характер приміщення Л
та ряд інших
будівель, розміщених північніше лінії Ж
— Е
говорити неможливо у зв’язку з їх затопленням
під час розчистки центрального подвір’я
VІ був вилучений характерний для слідів жит
тєдіяльності давніх греків матеріал
— фраг
менти амфор з Херсонеса та Синопи, глеки
херсонеського виробництва, ліпні горщики,
одиничні фрагменти парадного посуду. Чис
ленним виявився остеологічний матеріал
рештки корови, коня, птахів, зайця [Латыше
Таким чином, комплекс західної башти, на
кшталт сусіднього комплексу південної баш
ти, складався з блоків приміщень житлового
та господарського призначення, що, ймовірно,
належали окремим сім’ям. внутрішні подвір’я
(Д-І, Д-VІ) об’єднували виходи цих будівель, де
члени сімей могли об’єднуватися для спільних
господарських справ. Для облаштування ком
плексу було проведено водогін, налагоджено
зв’язок з сусідніми комплексами та, ймовірно,
був обладнаний вихід до моря, але північна
За вилученим матеріалом, що піддається
датуванню, комплекс функціонував на межі
— ІІ
ст. до н.
е. і був пов’язаний з розширен
ням поселення у північно-західному напрямку
Характеризуючи комплекс західної башти,
необхідно пов’язати з ним блок приміщень Э
, Я
. вони представляють собою єдиний
будівельний комплекс, збудований одночасно.
На думку в.О.
Латишевої, він виник не раніше
другої половини ІІІ
ст. до н.
е. як добудова до
західної башти в результаті розширення посе
Розбудова Маслин фіксується і в східно
му напрямку. Тут розташовувався
східної башти
1), досліджений у 1973—
рр. Будівля башти, подібно до аналогічних
споруд поселення, відзначалася монументаль
ністю. Ширина її стін сягала 0,8
м, фундамент
був заглиблений в материковий Грунт на 0,08
[Латышева, 1974, с.
298]. Саме приміщення
складалося з двох суміжних кімнат, в яких
знайдений характерний для житлових буді
вель матеріал
— чорнолакова кераміка, заліз
вихід з башти був зорієнтований на внутрішнє
подвір’я, яке, на відміну від сусідніх комплексів,
було вимощене лише частково, що, можливо, є
свідченням незавершеної роботи [Латышева,
1976, л.
23]. по периметру двір був забудований
приміщеннями господарського призначення.
Лінія приміщень
, Д
, Ж
, З
, и
проекційно про
довжувала ряд будівель
, А
, Ц, Х, Ф, у, Т, що
говорить про існування єдиного плану побудови
укріплення, адже різночасовість побудови комп
лексів підтверджує археологічний матеріал.
приміщення Г
, маючи спільну стіну з при
Т сусіднього комплексу, не зважаю
чи на невелику площу, ймовірно було житло
вим, про що говорять знайдені в ньому побутові
— протома Деметри, ліпний світильник
Група сусідніх приміщень Д
, Ж
та Е
, що
виникли як добудова по лінії φ—t, мали гос
подарське призначення, про що свідчить від
повідний речовий комплекс
— амфори херсо
неського виробництва, кам’яна ступа, знаряддя
праці [Латышева, 1976, л.
26]. в приміщеннях
та Е
були влаштовані вогнища, а в остан
Цю лінію приміщень продовжували подібні
будівлі
та и
. враховуючи їх наближеність до
башти, вони ймовірно обслуговували її мешкан
ців. у приміщенні З
була влаштована кам’яна
ступа та вогнище, в сусідньому був споруджений
кам’яний відсік ймовірно господарського при
значення. Керамічний матеріал з приміщень
представлений фрагментами амфор з Херсоне
са та Синопи, глеків, ліпного посуду. Остеоло
гічний матеріал представлений зубами бика,
коня, вівці [Латышева, 1977, л.
24—25].
Навпроти описаних приміщень,з південно-за
хідної сторони двору знаходився аналогічний ряд
приміщень, що був пов’язаний, як і в попереднь
ому випадку, з лінією будівель
—Ш—Ч сусід
нього комплексу. приміщення
—Л
—К
мали
одну спільну стіну, що певний час, можливо, була
зовнішньою для всього укріплення. вони були
взаємопов’язаними між собою і мали єдиний вихід
через приміщення
на подвір’я. Не зважаючи
на їх невеликі розміри, вилучений з них кераміч
ний матеріал свідчить про те, що вони, можливо,
були житловими. Це, зокрема, фрагменти чорно
лакової кераміки, миски, лутерії, фляга, глиняне
прясельце [Латышева,1977, л.
17].
Для благоустрою комплексу було передбаче
но влаштування водогону та криниці (рис.
3).
водогін був створений двома рядами сплощено
го каміння, поставленого на ребро і виведений
за межі подвір’я, тобто відносився до простих
водогонів відкритого типу [Латышева, 1977,
л.
18]. Горло криниці було утворено каменем-
монолітом неправильної форми (рис.
4). вона
була прочищена на глибину 2,15
м; вилучений
матеріал був представлений фрагментами ам
фор херсонеського та синопського виробництва,
уламками кухонного та столового посуду, кіст
ками свійських тварин [Латышева, 1977, л.
21].
На схід від башти були виявлені рештки ще
чотирьох приміщень, пов’язаних з комплексом.
Цікаво, що одне з них
— приміщення
стояло
на лінії приміщень комплексу південної башти
і його зовнішня стіна відповідала монументаль
ності стін башт та капітальної стіни [Латышева,
1978, л.
6]. Можливо ця будівля була житловою
та господарською одночасно, про що свідчить його
площа, рештки перегородки основного приміщен
ня на дві частини та різноманітний побутовий ма
теріал
— жорна, фрагменти амфор, глеків, мисок,
чорнолакового та сіро лощеного столового посуду
[Латышева, 1978, л.
7—8]. Інші приміщення
, Ф
, п
збереглися значно гірше. вилучений
матеріал говорить про господарський характер
приміщень
— амфори та глеки херсонеського ви
робництва, миски, кухонний гончарний та ліпний
посуд [Латышева, 1978, л.
9—11]. Між приміщен
нями Р
та Ф
був зафіксований черговий водогін,
що також виходив за межі поселення. подвір’я,
до якого виходили описані приміщення, містило
матеріал 2-ї пол. ІІІ
ст. до н.
е. (за клеймами хер
сонеських астиномів на ручках амфор).
враховуючи те, що комплекс південної баш
ти був сполучений з сусіднім комплексом за
хідної башти спільними приміщеннями, а ряд
будівель комплексів південної та східної башти
мали спільну стіну, в.О.
Латишева пропону
вала розглядати всі будівельні комплекси як
взаємопов’язані, такі, що входили в єдину сис
Таким чином, східна частина укріплення була
освоєна в кінці ІІІ
— ІІ
ст. до н.
е., вже після того,
як було завершене будівництво комплексів пів
денної та західної башт, звідки походить більш
ранній матеріал (кін. ІV
ст. до н.
е.
— перша
половина
— середина ІІІ
ст. до н.
е.). Крім того,
цей комплекс мав менш щільну забудову, що,
можливо, говорить про незавершеність будів
ництва. [Латышева, 1978, л.
16—17]. Також
очевидно, що частина комплексу за приміщен
ням
зруйнована морем, тому складно повніс
тю оцінити його будівельні особливості.
Не збереглася на час розкопок і
північна баш
та
, до якої відносився також окремий комплекс.
про нього можна говорити, виходячи з характеру
прилеглих приміщень (рис.
1). північна частина
укріплення Маслин мала досить щільну забудо
ву. враховуючи лише часткову його збереженість,
складно говорити про взаємовідношення окремих
будівель. Як і в сусідніх комплексах, тут був внут
рішній двір, до якого прилягали будівлі різного
призначення. Так приміщення
, Ш
, А
, Г
, в
були зорієнтовані до нього своїми виходами.
Будівлі
та в
мали господарський характер, бо
переважна більшість отриманого матеріалу була
представлена тарними амфорами переважно хер
сонеського виробництва. приміщення
, що було
розташоване по цій же осі, використовувалося в
давнину як погріб, про що свідчить його невеликі
розміри, заглиблена підлога та характер матеріа
лу
— фрагменти амфорної тари, кухонного посу
ду, незначна кількість інших форм [Латышева,
1980, л.
10—11]. Ймовірно ці приміщення обслуго
вували житлові будівлі
—Ш
—А
, розташовані
навпроти. приміщення
та А
, не зважаючи на
значну площу (15—18
), були господарськими
і використовувалися для зберігання продуктів
у тарних амфорах [Латышева, 1978, л.
25—26].
приміщення
, можливо, було житловим, де
мешканець поселення зберігав зернотерки, посуд
різного типу, серед якого переважає тарний та
ліпний, але зустрічається і столовий посуд з гра
фіті власника [Латышева, 1978, л.
24].
Територія між приміщеннями
та А
не
містить будівельних решток. Тут зафіксовано
лише розвал каміння та незначний кераміч
ний матеріал, а також велику кількість кісток
та зубів тварин. Це дало в.О.
Латишевій під
стави зробити припущення, що ця зона була
відведена під внутрішній двір, де утримува
На північний захід від описаних приміщень
розташовувались пов’язані між собою будів
. у цьому блоці приміщен
за якістю внутрішньої обробки стін,
наявністю вогнища, великого набору посуду ви
користовувалося як житлове [Латышева, 1979,
19]. Інші будівлі з рештками жорен, фраг
ментами тарного та кухонного посуду викорис
товувалися мешканцями для господарських
приміщення
Ц, розташоване південніше опи
саної групи, теж використовувалося для збері
гання речей, необхідних для ведення господарс
тва
— тут була влаштована невелика комора,
заглиблена в землю. Серед отриманого матеріа
лу переважав тарний гончарний та ліпний ку
хонний посуд. Територія на північний схід від
цього приміщення залишилася не дослідженою
з причини пророслих на поселенні дерев.
у південно-західному кутку комплексу пів
нічної башти розміщувалося невелике внутріш
нє подвір’я та блок пов’язаних між собою при
О—Ж—З. Будівля
О мала влаштоване
вогнище та відзначилася великим набором
керамічного посуду, серед якого переважали
амфори з Херсонеса та Синопи, глеки, миски,
чорнолакові предмети, фрагменти піфоса, че
репиця, ліпні горщики. Серед інших предметів
тут було вилучено глиняне прясельце, рештки
жорна, керамічний товкач, точильна плита. Ці
речі говорять одночасно про житловий та гос
Ж цікаве наявністю скупчен
ня свинцевого лому, шматків залізного шлаку,
тигеля для розм’якшення металу. Можливо в
давнину воно належало майстру з ремонту по
З використовувалося для збері
гання продуктів переважно в амфорній тарі,
тут було знайдено також велику кількість ліп
них горщиків та гончарних глеків і мисок, що
говорить про його господарських характер [Ла
тышева, 1979, л.
15]. виходячи з різного при
значення описаних будівель, що були об’єднані
виходами, можна припустити, що тут в давни
Далі з північного заходу комплекс північної
башти відійшов у море. Але судячи зі щільності
забудови збереженої ділянки, можна припус
тити, що він був облаштований поступово за
комплексом західної башти, а його подальше
розширення вплинуло на утворення комплексу
східної башти. До початку ущільнення забудо
ви через поселення, можливо, проходила цент
ральна вулиця, що була паралельна зовнішній
оборонній лінії по осі приміщень
—С
та роз
діляла комплекси південної та західної башт.
Таким чином, укріплену частину поселення
Маслини доречно уявляти як пов’язані між со
бою чотири будівельні комплекси з баштами,
що мають внутрішні двори, досконалу систе
му водопостачання та численні приміщення
житлового та господарського призначення. За
планувальною структурою укріплення Маслин
знаходить найближчі аналоги на поселеннях
Беляус [Щеглов, 1978] та Чайка [попова, Кова
пространственное развитие Херсо
неса Таврического в античную эпоху
// МАиЭТ.
Маслины
— античное поселение
в Северо-Западном Крыму: Статьи и воспомина
Отчеты об археологических иссле
дованиях за 1972
// Архив МАЭСу.
— Ф.
Раскопки в Северо-Западном Кры
Отчеты об археологических иссле
дованиях за 1974
// Архив МАЭСу.
— Ф.
Отчеты об археологических иссле
дованиях за 1975
// Архив МАЭСу.
— Ф.
Отчеты об археологических иссле
дованиях за 1976
// Архив МАЭСу.
— Ф.
Отчеты об археологических иссле
дованиях за 1977
// Архив МАЭСу.
— Ф.
Отчеты об археологических иссле
дованиях за 1978
// Архив МАЭСу.
— Ф.
Раскопки поселения Маслины в
Северо-Западном Крыму
// АО 1978
— 1979.
Отчеты об археологических иссле
дованиях за 1979
// Архив МАЭСу.
— Ф.
Отчеты об археологических иссле
дованиях за 1980
// Архив МАЭСу.
— Ф.
Развитие земледелия на терри
тории херсонесской хоры (по данным поселений
Маслины и Гроты)
// Археологические памятники
О благоустройстве сельских посе
лений на территории херсонесской хоры (по мат.
поселения Маслины)
// Древности 1997—1998.
Гидроархеологичекая карта черно
морской акватории украины (памятники античной
Е
историко-археологи
ческие очерки греческой и позднескифской культур
в Северо-Западном Крыму (по материалам Чайкин
в античную эпоху: сб. науч.
Северо-Западный Крым в античную
в статье поднимается вопрос благоустройства сель
скохозяйственных усадеб хоры Херсонеса Таврическо
го на примере поселения Маслины в Северо-Западном
Крыму. в процессе археологических исследований на
памятнике экспедицией Харьковского университета
(1972—1986
гг.) стала ясна планировка усадьбы в виде
четырехбашенного комплекса. в статье предлагается
на основе строительных остатков проследить застрой
ку поселения от первоначального ядра, а также выяс
нить характер открытых помещений, примыкавших к
строению башни. Особенности сооружения всего комп
лекса и башен в целом позволяет сделать вывод об их
полифункциональном назначении.
The article raises the issue of arrangement of agricultural sites
of
chora of Tauric chersonesos jn the example of Masly
ny settlement in north-Western Taurica. in the proc
ess of archaeological research on the monument by the
expedition of Kharkiv university (1972—1986) became
clear the planning of homestead as the four-tower com
plex. in this article are proposed to trace the develop
ment of settlement from the primary core on the basic of
building remains and to �nd the character of premises
that are sided to the tower construction. a feature of the
building of complex and the tower generally leads to the
conclusion about their multifunctional purpose.

С 1995
г. Днестровской археологической эк
спедицией приднестро
ского гос
дарственного
университета им.
Т.Г.
Шевченко проводятся иссле
дования скифского могильника iii—ii
вв. до н.
э.
у с.
Глиное на левобережье Нижнего Днестра. За
время изучения памятника было получено до
статочное количество материалов, позв
ляющих
детально характеризовать погребал
ный обряд и
материальную культуру населения, оставившего
могильник у с.
Глиное [Яровой и др., 1997а; 1997б;
Яровой, Четвериков, 2000; Четвер
ков, 2002; Чет
вериков, Синика, 2002; Синика, 2004а].
Основными характеристиками погребаль
ного обряда могильника у с.
Глиное являются:
подкурганные захоронения, совершенные в ка
i, ii, iii и V типов по в.С.
му [1991, с.
26—28] со значительным домини
рованием последних двух типов сооружений;
большое количество асинхронных, а также
впускных п
гребений, свидетельствующих о
неоднократности использования курганных
пей, изредка окружавшихся рвами; до
минирование меридиональной ориентировки
погребенных (в катакомбах
iii и V типов) при
крайне незначительном присутствии широт
Наряду с некоторыми другими характерны
ми чертами погребального ритуала особенный
интерес вызывает обряд захоронения собак
[Синика, 2003; 2006; 2006а] и лошадей [Сини
ка, 2004б] во входных ямах катакомб. первый
потому, что крайне редко фиксируется у ски
фов степей Северного причерноморья, вто
— поскольку позв
ляет с большой долей
достоверности реконструировать одну из сторон
скифской п
гребальной обрядности, св
с семантикой конских захоронений. именно та
кая реконструкция и является целью настоя
погребения лошадей во входных ямах ката
комб могильника у с.
Глиное зафи
Отметим, что подобный обряд был до
статочно хорошо известен скифам севе
ропричерноморских степей в предшествующее
время. Так, в.С.
Ольховский указ
вает на
десять подобных случаев в погребениях iV—
вв. до н.
э. [Ольховский, 1991, с.
117], одна
ко их число заметно выросло за последние два
в частности, в Дунай-Днестровском степном
междуречье отмечено восемь п
гребений ло
шадей во входных ямах, что составляет 3,68
от общего числа кат
комб [Синика, 2007, с.
13/1 могильника Кубей, 22/1 у с.
сильевка [Су
ботин и др., 1992, с.
11, 13], 2/5 у
Каролино-Бугаз [Загинайло и др., 1987,
103] и ряд других з
хоронений в катакомбах
в побужье известны два погребения в ката
комбах, во входных ямах к
торых были поло
жены целые лошади. в кургане у г. Никола
ева на дне вхо
ной ямы л
жали две лошади,
а в погребении
26/1 у с.
Александровка одна
взнузданная и осе
ланная лошадь [Гребенни
Целый ряд скифских погребений с захороне
ниями лошадей во входных ямах исследован
в поднепровье. по одной анатомически целой
лошади было положено во входные ямы погре
29/1 и 44/1 группы Гаймановой М
[Тереножкин и др., 1977, с.
187—188, рис.
Болтрик, Фiалко, 2005, с.
246, рис.
], кур
3 группы
Viii у с.
Балки [ильинская, Те
реножкин, 1983, с.
173—174], 15/1 группы вол
чанск-1 [полин, Кубышев, 1997, с.
14, рис.
) и 29/1 могильника Мамай-Гора [Андрух,
Тощев, 1999, с.
144, рис.
]. в кат
кургана 10, исследованного у с.
ка, находилось чучело лошади: шкура коня с
подогнутыми передними и задними конечнос
тями во входной яме и череп с шейными по
звонками в погр
бальной камере (чучело не
поместилось во входной яме). На черепе лоша
ди были обнаружены пре
меты узды, еще три
пары удил и две пары псалиев находились в
камере за гол
вой погребенного [Чередничен
ко, Болдин, 1977, с.
144—145, 149, рис.
Особый случай предста
лен в сопровождаю
щем погребении в катакомбе i типа Братолю
бовского кургана, где во входной яме находи
лось захоронение л
шади, а в погребальной
— подростка без какого бы то ни было
вентаря [Кубышев др., 2009, с.
22, рис.
Как ранее уже отмечалось исслед
именно камера предназначалась для погребе
ния лошади (по анал
гии с компле
сами кур
ганов Тащенак, Казенная Могила др.), но по
каким-то причинам лошадь была положена
во входную яму [Болтрик, Фiалко, 2005, с.
]. во вхо
ной яме катакомбы кургана
i у с.
Капуловка находились две взнуз
данные и осе
ланные лошади [Тереножкин и
др., 1973, с.
118, рис.
6; ильинская, Теренож
кин, 1983, с.
174]. по три целые лошади были
обнаружены на дне входной ямы Северной мо
гилы кургана Огуз и бокового погребения кур
2 у с.
Большая Знаменка [Бо
трик, 1981,
234; Болтрик, Фiалко, 2005, с.
246, рис.
]. в Хоминой Могиле (курган
13 у с.
были исследованы две катакомбы с захороне
ниями лош
дей в отдельных к
мерах: в пог
1 кургана дополнительные камеры
с захор
ниями взнузданных анатомически
целых лошадей были устроены в северной и
ной стенке входной ямы; во впускном захо
2 была устроена одна д
камера, также со взнузданной лошадью
— в се
верной стене входной ямы [Мозолевский, 1973,
213—220, 225, рис.
24—26, 33; Ольхо
в присивашье сопровождающие погребения
лошадей известны на в
ском могильни
ке: во впускных входных ямах основных пог
ребений курганов
1 (две лошади без чер
и 6 (анатомически целый костяк), а также во
входной яме (ц
лая взнузданная лошадь) и дро
мосе (отдельный взнузданный череп лошади)
ного погребения
4 кургана
8 [Куприй,
1994, с.
107; Куприй, Данилко, 2004, с.
помимо погребения лошадей во входных
ямах на могильнике у с.
Глиное о роли коня
в погр
бальном обряде свидетельствуют упо
мянутые выше захоронения этих животных в
отдельных погребал
ных камерах, а также на
ходки предметов узды в п
гребальных камерах
вместе с хозяином. Этим вопросам была пос
вящена специал
ная работа [Синика, 2004б],
что не отменяет необходимости уто
нения неко
торых данных на настоящий момент в связи с
Конские захоронения могут быть разделены
на три группы: анатомич
ски ц
лые, захороне
ния черепа и конечностей, захоронения отде
Анатомически целые костяки
лошадей были
обнаружены в пяти погр
бениях могильника у
— 3/1, 17/1, 18/2, 51/1 (один из костя
ков) и 68/1. Некоторые из них расположены на
боку (3/1, 18/2, 68/1), другие
— с подогнутыми
под себя н
гами (17/1, 51/1), но в л
бом случае
черепом по направлению к дромосу и основной
Чучела лошадей
(захоронения черепа и ко
нечностей с имитацией анат
ского поряд
ка) с
ставляют наиболее многочисленную груп
пу на могильнике у с.
Глиное (2/2
— о
ной колодец, 5/1, 16/1, 18/1, 20/1, 39/1, 48/1,
49/1, 51/1, 64/1). в большинстве случаев чучела
коней черепами направлены также в сторону
Ольховский не исключает возможнос
ти использ
вания черепов и конечн
стей для
создания чучел [Ольховский, 1991, с.
Так, например, ч
реп, две л
патки и кости
ног коня, обнаруженные над могильной ямой
29/2 группы Гаймановой Могилы,
интерпретируемые авторами публ
кации как
«остатки жер
воприношения» [Тереножкин и
др., 1977, с.
190], по нашему мнению, являлись
челом лошади, которое положили поверх ямы
после ее засыпки. Таким образом, предположе
ние в.С.
Ольховского находит свое подтверж
дение не только в катако
бах могильника у
Глиное, но и в других скифских комплек
сах Северного приче
номорья, в том числе и
в Д
най-Днестровских степях. в частности, в
6/1 у с.
баны, совер
шенном в яме и датирующемся iV
в. до н.
мимо гераклейской амфоры был обнаружен
череп лошади и кости ног [Чеботаренко и др.,
1989, с.
29, рис.
], составлявшие, по наше
Третья группа
захоронение конских чере
— наименее репрезентативна на могиль
нике у с.
Глиное. в нее входят погребения
(впускной входной к
лодец), 34/1 и 53/1 мо
гильника у с.
Глиное, во входных ямах кото
рых обнар
жены отдельные конские черепа.
Еще Д.С.
ский прямо указывал на то, что
в ритуальной практике голова часто рассмат
ривается «как эквивалент, полноценный замес
титель всего существа»
— принцип pars pro toto
[Раевский, 2006, с.
409]. в Дунай-Днестро
степях обряд п
мещения отчлененного конско
го черепа зафиксирован в погр
13 кур
гана V
в. до н.
э. у г.
Арциз в подунавье. Череп
с предметами узды был обн
ружен в отдельной
яме вместе с захоронением целой взнузданной
лошади, с
провождавшей погребение знатно
го воина [Алексеева и др., 1997, с.
51, 53]. в
новной входной яме погр
11/1 груп
пы Гаймановой Могилы в поднепровье перед
входом в др
мос лежал череп лошади без пред
метов узды [Тереножкин и др., 1977, с.
166]. От
дельный череп лошади с предметами узды был
обнаружен в др
мосе вп
скного погребения
8 водославского могильника в Се
верном пр
сивашье [Куприй, Данилко, 2004,
47]. Также череп с удилами и трензельными
кольцами был найден во входной яме погре
9/1 у с.
пески в побужье [Гребе
1987, с.
153; 2008, с.
76]. Отметим, что практика
захоронения конских чер
пов, в некоторых слу
чаях с предм
тами узды, известна в скифских
погребениях Центрального и Северного Кав
каза. Б.в.
Техов выд
ляет захоронения №
68 и
216 Тлийского могильника, в которых были
гребены «поче
ные представители о
так как обнаруженные в погребениях конские
черепа и предметы узды (удила, псалии и т.
связаны с обрядом жертвоприношения коней»
в восьми комплексах могильника у с.
ное конские погребения нах
дились в основных
входных ямах (2/2, 5/1, 17/1, 39/1, 48/1, 51/1, 64/1,
68/1), в шести
— во вп
скных входных ямах
(2/2, 16/1, 18/1, 20/1, 34/1, 53/1), в трех
— в отде
льных погр
бальных камерах, расположенных
к северу от основной входной ямы (3/1, 18/2,
49/1). Обращает на себя внимание тот факт, что
ронения лошадей сопровождали не толь
ко мужские погребения: при подз
женщины в камеру катакомбы
16/1 во впуск
ной входной яме было положено чучело лоша
ди; отчлененный череп лошади находился во
ной входной яме погребения
53/1 и также
Четыре погребенные лошади были взнуз
даны (3/1, 5/1, 18/2, 49/1), три
— взнузданы и
оседланы (17/1, 51/1
— анатомически целый
костяк, 68/1), однако чаще костяки лошадей не
вождались предметами узды и седловки
(2/2, 16/1, 18/1, 20/1, 34/1, 39/1, 48/1, 51/1
— чу
чело, 53/1, 64/1). Как правило, предметы конс
кого снаряжения в погребениях могильника у
Глиное встр
чаются в погребальных к
случая), в основных (8
случаев) или впуск
ных (2
случая) входных ямах; при этом погре
бение лошади отсутствует. Таким образом, на
могильнике у с.
Глиное погребения лошадей и
меты узды обнаружены в 43
приведенные данные п
зволяют с большой
долей достоверности реконс
руировать одну
из сторон скифской погребальной обрядности,
занную с семантикой конских захороне
ний. Дошедший до нас нартский эпос, связь
торого со скифским доказана в работах круп
ных исследователей [Дюмезиль, 1990; Раев
ский, 2006, с.
302; там же см. лит
ратуру], со
держит легенду о б
гатыре Сослане, который
отправляется верхом на коне в мир мертвых и
вращается обратно. во время пребывания
героя в нижнем мире его конь пог
бает вследс
твие происков Сырдона
— только на чучеле
коня, наб
том сол
мой, Сослану удается вер
нуться в мир живых [Раевский, 2006, с.
мезиль приводит три варианта этого
сказания (два осетинских
— о Сослане и один
— о Сасрыкве), повествующих о том,
что перед смертью от стрел врагов верный конь
героя сообщает хозяину, чтобы тот снял с него
шкуру, набил ее сол
мой и зашил попрочнее.
Сослан поступает так, как ему советует конь,
ему удается выбраться из мира мертвых, но
его конь все же погибает, вторично сраженный
Данная легенда в полной мере иллюстриру
ется комплексом погребения
53/1 могильника
у с.
Глиное. во входной яме катакомбы лежа
ли две лошади
— анатом
чески целый костяк
и чучело. первую в контексте приведенной ле
генды можно ра
сматривать как лошадь, пред
назначавшуюся для спуска в мир мертвых, а
вторую (чучело)
— для возвращения из него.
Для остальных компле
сов, где было обнару
жено по одному целому скелету, чучелу или по
одному комплекту узды во входных ямах, мож
но констатировать принцип pars pro toto
— ког
да отдельная часть замещает целое [Кузьмина,
1977, с.
99; Очир-Горяева, 2002, с.
140; Раевс
интересен тот факт, что в черепе коня из
53/1 был обнар
жен бро
ник стрелы, имитирующий, по-видимо
му, причину смерти живо
ного, в действитель
ности прич
ной смерти не являющийся. Анало
гичной позиции пр
держивается С.в.
который, отрицая возмо
ность умерщвления
коня с помощью стрел, не сомневается в на
сильственном способе перехода к
ней в потус
торонний мир. Находки отдельных наконеч
ников стрел внутри черепа коня №
1 в Бабиной
Могиле, между ребрами коня №
1 в водяной
Могиле, на груди коня №
2 в кургане Желтока
менка, в конской могиле №
2 в шее коня №
1, а
также в составе украшений узды коня №
5 в кон
ской могиле при впускном погребении ку
Солоха, позволили исслед
вателю высказать
предположение о «некоем рит
альном момен
те, требова
шем определенного «обозначения»»
[Мозолевский, п
лин, 2005, с.
300—301]. по на
2/2
чучело
осн. вх. яма
череп
вп. вх. яма
3/1
костяк
в отд. камере
удила, псалии
на лошади
4/1
удила, псалии, тр. кольца,
налобник
в камере
5/1
чучело
осн. вх. яма
удила, псалии
на лошади
6/3
псалии
в камере
9/1
псалий
в камере
14/1
удила, псалии, тр. кольца, на
лобник, бляхи
в камере
16/1
чучело
вп. вх. яма
псалии
в осн. вх. яме
17/1
костяк
осн. вх. яма
бусина, удила, пс
лии, тр. коль
ца, сед. пряжка,
седло?
на лошади
10
18/1
чучело
вп. вх. яма
11
18/2
костяк
в отд. камере
удила, псалии, тр. кольца, узд.
пряжка, налобник, пронизи
на лошади
сед. пряжка,
седло?
в камере
12
19/2
удила, псалии, тр. кольца,
седло?
в камере
13
20/1
чучело
вп. вх. яма
14
21/1
удила, псалии, тр. кольца,
налобник
в камере
15
25/1
удила, псалии, тр. кольца,
налобник
в камере
16
26/1
удила
в камере
17
31/1
удила, псалии, тр. кольца, на
лобники, пронизи, фалары, узд.
пряжка
в камере
18
34/1
череп
вп. вх. яма
19
39/1
чучело
осн. вх. яма
20
40/1
удила
в осн. вх. яме
21
43/2
удила, псалии
в камере
22
48/1
чучело
осн. вх. яма
удила
в камере
23
49/1
чучело
в отд. камере
удила, псалии, тр. кольца
на лошади
24
51/1
костяк
осн. вх.
яма
удила, псалии, тр. кольца, буси
на, узд. пряжка,
седло?
на лошади
чучело
25
53/1
череп
вп. вх. яма
псалий
в осн. вх. яме
26
54/3
узд. обоймы
в камере
27
56/1
сед. пряжка
в камере
28
63/1
удила, псалии, тр. кольца
в камере
29
64/1
чучело
осн. вх. яма
удила, псалии
в камере
30
66/1
удила
в осн. вх. яме
31
68/1
костяк
осн. вх. яма
удила, псалии, сед. пряжка,
седло?
на лошади
32
69/2
тр. кольцо
в осн. вх. яме
33
71/1
псалии, тр. кольца, сед. пряжка
в камере
34
74/1
удила, псалии
в камере
35
77/1
псалии
во вп. вх. яме
36
80/1
удила
во вп. вх. яме
37
88/1
удила, псалии
в осн. вх. яме
38
91/2
сед. пряжка
в камере
39
93/1
удила, псалии, тр. кольца, сед.
пряжка
в камере
40
96/1
удила, псалии, тр. кольца, сед.
пряжка
в камере
41
97/1
удила, псалии, тр. кольца, про
низи, бляхи, налобник,
седло?
в камере
42
100/1
удила, псалии
в камере
43
103/1
псалий
в камере
шему мнению, находки наконечников стрел во
всех выш
перечисленных п
бениях, а так
же в захоронении
53/1 могильника у с.
ляются д
полнительным свидетел
ством от
ражения в скифской погребальной обря
скифского эпоса
— именно с помощью стрел
врагам Сослана удается дважды сразить вер
ного коня героя: после его спуска в мир мерт
вых и во время его возвращения в мир живых
на чучеле, набитом соломой [Дюмезиль, 1990,
предметы узды, обнаруженные во вход
ных ямах катакомб, достоверно соотн
сятся с
мужскими погребениями четыре раза, в трех
комплексах установить соо
ношение узды с
мужским или с женским костяком не представ
ляется возможным. Еще один раз они были
обнаружены на дне входной ямы погребения-
предметы конского снаряжения в погре
бальных камерах предназнач
лись для взнуз
дывания и седловки лошади перед выездом из
мира мертвых, равно как во время путешест
вия в загробном мире. Так в погребении
в дополнительной к
мере находилась анато
мически целая взнузданная лошадь, а пред
меты седловки (седло и седел
ная пряжка)
— в
основной камере, возле хозяина. в захоронени
48/1 и 64/1 чучела лошадей нах
дились во
входной яме, а удила и псалии
— в погребаль
Несколько сложнее обстоит дело с интерпре
тацией предметов конского снар
жения, обнару
женных в погребальных камерах катакомб, во
входных ямах которых не было погребения ло
шади. С одной стороны, предметы узды в ка
мерах могли символизировать, т.
е. замещать
саму л
шадь, с другой
— предметы узды могли
чаться для взнуздывания лошади в
том сл
чае, если во входной яме саму лошадь
щала какая-то, не фиксируемая археоло
примечательно, что большинство таких ком
плектов обнаружено в од
ночных мужских
ниях (10
случаев) либо соотносятся с
мужскими кост
ками в аси
хронных комп
лексах (6
случаев). в одном случае предметы
ружены в парном захоронении. Отмечено
всего три женских захоронения с пре
узды: два одиночных и одно асинхронное. в
следнем комплексе связь предметов узды
с женским костяком установлена достоверно.
Отметим, что комплекты узды из зах
31/1 и 97/1, сооруженных для погребения
высшей аристократии могил
ника у с.
были самыми представительными на могиль
нике по своему с
ставу и кач
ству входящих
в них предм
тов. Только в состав этих двух
наборов узды входили детали нагрудных убо
ров: фалары и кольц
видные пронизи (31/1),
кольцевидные пронизи и перстневидные бля
хи (97/1), которые, как отм
чал Б.Н.
ский, встречаются не только с погребениями
верховых коней, сопрово
дающих захороне
ния мужчин, но и среди «комплектов культово
го снаряжения п
редвижных храмов же
погребений» и являются «ярким доказательс
твом пр
надлежности лиц … к сословию, сосре
доточившему, по крайней мере, в iV
в. до н.
не только политическую власть, но и высшие
кральные функции» [Тереножкин, Мозолев
Завершая анализ данного элемента обряд
ности, выделим следующие элементы: захороне
ния лошадей сопровождают и мужские, и жен
ские погр
бения, хотя первые чаще; зачастую
погреб
ния лошадей замещают предметы узды,
положенные во входную яму или камеру, в пос
леднем случае они могли также предназначать
ся для взнуздывания и седловки лошадей, погре
бенных во входной яме или дополнител
ной
камере; обряд помещения л
шади и предметов
узды символиз
ровал спуск в мир мертвых и
последующее возвращение в мир живых.
и
Е
Скиф
ское погреб
ние у г.
// Чобручский археоло
гический комплекс и вопросы взаимовлияния ан
тичной и варва
ской культур (iV
в. до н.
— iV
Могильник Мамай-Гора.
исследование кургана Огуз
// АО
Кiнь як складова похо
вальноп церемонiп скiфiв
// ССпiК. Xii.
— 2005.
// Древнейшие скотоводы степей юга украи
Киммерийцы и скифы Степного
Ч
и
Ка
ский м
// Новые исследова
ния по археологии Северного пр
Скифия Vii—
Брато
Е
Конь в религии и искусстве саков и
О некоторых особенностях скифских
погребальных памятников присивашья
// пробле
мы скифо-сарматской археологии Северного при
черноморья: Тез. докл. междун
р. конф., посвящ.
95-летию со дня рождения профессора Б.Н.
Оригинальные погребальные сооруже
ния скифского времени из присивашья
// ССпiК.
Конские погребения
водославского могильника
// вiд Кiммерiп до Сар
матiп: 60 рокiв вiддiлу скiфо-сарматськоп археоло
Скифские погребения у с.
ное близ г.
Орджоникидзе на Дне
Курганы скифского
Герроса iV
в. до н.
э. (Бабина, водяна и С
погребально-поминальная обряд
ность населения степной Скифии (Vii—iii
вв. до
предметы конской узды и конь в
погребальном обряде кочевн
ков Евр
зии в скифс
кую эпоху
// Боспорский феномен. погребальные па
мятники и святилища: М-лы науч. конф.
— 2002.
Скифские курганы ут
люкского междуречья (в Северо-западном приазо
Модель мира скифской культуры.
проблемы мировоззрения ираноязы
ных н
евразийских степей i
тысячелетия до н.
// Раев
Д.С. Мир скифской кул
— М., 2006.
Е
погребальный обряд скифов Днестро-
Дунайских степей
// Археологические п
степей поднестровья и подунавья: Сб. науч. тр.
О культе собаки у скифского населе
ния Северного причерноморья в Vi—ii
вв. до н.
Международные отношения в бассейне Черного
моря в скифо-античное время: Рез. докл. Xi Меж
дунар. науч. конф. (31
— 5
июня 2003
К вопросу о хронологии памятников Ти
распольской группы
// причерном
рье, Крым, Русь в
истории и культуре: М-лы ii Судак. междунар. науч.
конф. (12—16
сентября 2004
— 2004а.
— Ч.
Конь в погребальном обряде на мо
гильнике позднескифского вр
мени у с.
О культе собаки у скифского населе
ния Северного причерном
рья в Vi—ii
вв. до н.
Международные отношения в бассейне Черного
моря в скифо-античное время: Сб. ст. по м-лам Xi
Собака в погребальном обряде варвар
ского населения Севе
ного причерном
рья в ски
фо-сарматское время
// Археологическое изучение
Центральной России: Тез. Междунар. науч. конф.,
посвящ. 100-летию со дня рождения в.п.
погребальные памятники скифской
культуры Vii
— начала iii
в. до н.
э. на терр
Днестро-прутско-Дунайских степей: Автореф. дисс.
Е
Ски
ские древн
сти Днестро-Дунайс
и
Ч
Е
Ски
ские курганы Никопольщи
и
Скифский ку
ганный могильник Гайманово
Мелитополь
Я
Е
Курга
Я
Скифские кур
ганы у с.
// Курганы юга Днеп
и
варварское население левобе
режья Нижнего Днестра во второй половине iii
до н.
э. (попытка этнополитической реконструкции
Тираспольской группы)
// Северное пр
от энеолита к античности: Сб. науч. ст.
— 2002.
етвериков
и
.А.,
Синика
в.С.
Катакомбы
ii типа в Ти
распольской группы
// Древнейшие общности земледе
льцев и скотоводов Северного причерноморья (V
тыс.
до н.
э.
— V
век н.
э.): М-лы iii Междунар. конф. (Ти
располь, 5—8
ноября 2002
г.
— 2002.
— С.
299—305.
Е
Ч
и
Но
вый курганный могил
ник ски
ской культуры в
Нижнем поднестровье
// Никоний и античный мир
Северного причерном
рья: Сб. науч. ст. Междунар.
Е
Ч
и
пог
ребальный обряд ски
ского курганного могильника
у с.
Глиное (по данным раск
пок 1995—1997
Е
Ч
и
К вопросу о культур
ной принадлежности памятников Тира
группы (в свете исследований могильника у с.
Стаття присвячена реконструкції однієї з особли
востей скіфської поховальної обрядовості, пов’язаної
із семантикою кінських поховань у вхідних ямах
катакомб. Матеріали, одержані при досліджен
ні скіфського могильника ІІІ—ІІ
ст. до н.
е. біля
Глинt на лівобережжі Нижнього Дністра, стали
This article is dedicated to reconstruction of the one
side of the scythian funeral rite connected with seman
tics of horse burials in the entrance wells of catacombs.
The materials received during the excavations of the
scythian cemetery of iii—ii
centuries bc near Glinoe
village on the left bank of the Lower dniester became a

Население, которое оставило черняховскую
культуру, со второй трети 3
в. по начало 5
в. за
нимало обширные пространства на территории
современной украины, Молдавии, Румынии и
Российской Федерации. важной составной час
тью реконструкции материальной культуры и
происхождения этого народа является изуче
по конструктивным особенностям черня
ховские постройки делятся на три группы:
углубленные, наземные каркасные из дерева
и глины, каменные. Географически типы жи
лищ распределяются неравномерно (рис.
Каменное домостроительство сосредоточено в
причерноморском регионе. в большинстве об
ластей черняховского ареала встречаются как
углубленные, так и наземные каркасные пос
тройки. примерно на 18
% поселений открыты
оба типа сооружений (без учета каменных). На
остальных обнаружены только углубленные
жилища (29
%) или только наземные из дерева
и глины (53
%). Таким образом, большинство
черняховского населения обитало в наземных
домах. Однако при подсчете раскопанных со
оружений соотношение оказывается иным. К
концу ХХ
века было исследовано около 300
лубленных жилищ на 80
ниях и несколь
ко более 200 наземных каркасных жилищ на
поселениях (каталог см. [Магомедов, 2001,
195—198]. Такая диспропорция объясняется
прежде всего плохой сохранностью наземных
при раскопках, как правило, находят ос
татки сгоревших наземных домов, так как от
них сохраняется хорошо заметная обожженная
глиняная обмазка стен и крыши. постройки,
которые разрушились иным путем, археоло
гически проследить труднее. в условиях ук
раинских глубоких черноземов следы столбов
в земле часто не видны. в этих случаях нахо
дят очаг, скопления керамики, костей и другие
вещи, но истинные размеры зданий установить
трудно. иногда такие остатки интерпретируют
как «наружные очаги» или «летние кухни».
Если же обветшавшее наземное жилище было
в древности разрушено вместе с очагом, то его
зафиксировать в черноземе практически невоз
можно. в то же время котлован отслужившей
углубленной постройки заполнялся бытовым
мусором и теперь является для археологов хо
Среди зафиксированных наземных жилищ
большинство составляют однок
мерные пост
ройки площадью от 10 до 50
с формой, близ
кой к квадрату или прямоугольные (рис.
Дома такой площади бывают и двухкамерны
ми. Более чем на 20
поселениях найдены ос
татки так называемых «длинных домов». Это
вытянутые в плане постройки площадью от 60
до 160
(рис.
3; 4,
). Как правило, они раз
делены на две камеры, иногда с небольшим
ным помещением
— сенями. Длин
ные дома часто располагались по оси восток
запад, фасадная южная стена при этом хорошо
прогревалась солнцем. восточное помещение
служило для жилья. Здесь был очаг, часто на
ходят грузила от ткацкого станка, посуду и дру
гие вещи. Западное хозяйственное помещение
предназначалось для скота. Такая планировка
жилища традиционна для северных герман
при благоприятных почвенных условиях
на месте наземных построек удается просле
дить столбовые ямы несущей конструкции. в
домах большой площади опоры располагались
не только вдоль стен, но и во внутреннем объе
Карта поселений черняховской культуры;
цифровые обозначения соответствуют номерам па
мятников [см. Магомедов 2001, приложение
ловные обозначения
— наземные постройки,
— «длинные дома»,
— углубленные постройки,
— углубленные и наземные постройки,
— камен
ные постройки,
Наземные дома:
— Голяны, жилище
— Гребинки, постройка
— винница-вишенка,
ме здания
— для распределения веса кровли.
Они бывают расположены в один ряд (подде
рживают конек и делят внутреннее пространс
тво надвое)
— двухнефная конструкция (рис.
) и в два ряда
— трехн
фная конструкция
4) [Магомедов, 1989]. Двухнефные пос
тройки имеют ширину не более 6
м (великая
Слобода, Лепесовка). Трехнефные дома, как
правило, шире: 7—9
м (Шершни, Курники,
Будешты, Русяны) и даже до 11
м (Собарь). в
последнем случае сохранились очень широкие
ямы от опорных столбов
— размерами около 1
м (рис.
). Очевидно, учитывая большой вес
кровли, строители установили здесь массивные
двойные столбы. использование двух рядов
опор позволяет не только увеличить площадь
постройки, оно также значительно снижает
нагрузку на стены. их функция в трехнефных
домах в большой мере сводится к защите от хо
лода, поэтому их могли возводить из не очень
Судя по остаткам сгоревших наземных домов,
их стены часто делались из плетня, обмазанно
го глиной с примесью рубленой соломы. Могли
применяться и блоки из дерна, однако от них
в земле никаких следов не остается (рис.
иногда стены состояли из вертикального ряда
бревен на манер частокола (Будешты) (рис.
). Для покрытия крыши применялся камыш,
который нередко сверху обмазывали слоем
глины. На это указывают остатки обгоревшей
обмазки, целиком покрывающие площадь жи
лища (рис.
; 4). в таких случаях иссле
дователи часто всю обмазку ошибочно считают
остатками стен. Однако обмазка от сгоревших
стен залегает узкой полосой по периметру зда
ния (рис.
) и не может образовать сплош
ной слой шириной до 4—5,5
м (т.
е., до середи
иногда следы столбов на месте построек от
сутствуют там, где по почвенным условиям их
можно было бы обнаружить. в таких случаях
приходится предполагать особый тип конс
трукции здания. использование бревенчато
го сруба, традиционно присущего населению
лесной зоны, сомнительно для черняховской
«Длинные дома:
— великая Слободка, постройка
— Гребинки, постройка
— Лепесовка,
культуры, занимавшей лесостепные и степные
пространства. На поселении великая Снитин
ка мы исследовали жилище, от которого сохра
нились очаг, россыпи прокаленной обмазки
размером около 7
× 8,4
м, пятно сырой глины
и под ним участок обожженного пола (рис.
[Магомедов, 1992, с.
95, рис.
). Ниже уровня
пола прослежено несколько ям разной глуби
ны, из которых только одна (возле очага) со
держала в заполнении прокаленную обмазку
и, следовательно, функционировала в момент
пожара. Однако все эти ямы явно не связаны с
конструкцией постройки. Как вариант реконс
трукции этого и других сооружений, не остав
ляющих столбовых ям, я использовал один из
приемов украинской народной архитектуры
). в этом случае вертикальные стол
бы каркаса устанавливаются в пазах лежащих
на земле деревянных плах, которые расположе
ны внутри постройки или по контуру стен. Мне
такие хаты известны на волыни, где для плах
использовали дуб, древесина которого устойчи
ва к гниению. Самые ранние следы подобной
конструкции выявлены в эпохе энеолита
— в
в украинском народном домостроительстве
известен и такой тип жилищ, где вертикаль
ные столбы вообще отсутствуют. Это глинобит
Трехнефные дома и их частичная реконструкция:
— Будешты, постройка
— Собарь, жилище
— Шершни.
словные обозначения
— столбовые ямы;
— прочие ямы;
— развал обож
ные постройки, в которых несущую функцию
исполняют непосредственно стены. при возве
дении такой стены на фундамент укладыва
ют вальки из глины, замешанной с соломой.
процесс строительства глинобитного дома не
только трудоемкий, но и долговременный, так
как после укладки очередного горизонтально
го слоя вальков требуется ждать его полного
высыхания и только после этого можно укла
дывать новый слой. украинскую глинобитную
хату обычно строили только в теплое время года
в течение двух лет. после разрушения на месте
подобной хаты должен остаться значительный
слой глины. На черняховских поселениях та
кие следы нам не известны. вместо глиняных
вальков здесь могли использовать блоки дерна,
которые не оставляют следов в черноземе. пос
тройки со стенами из дерна хорошо известны у
древних и средневековых северных германцев.
С исчезновением черняховской культуры, что
мы связываем с уходом готов из восточной Ев
ропы, традиция наземного дом
здесь прерывается. Славянские племена про
должают развивать собственную строительную
традицию: на поселениях 5—7
веков известны
великая Снитинка:
— план раскопа с остатками жилища (
— скопления обожженной обмазки раз
ной интенсивности,
— сырая глина,
— обожженный грунт,
— пепел,
— ямы);
— реконструкция
Тринефні споруди у черняхівсько
му домобудуванні
// Археологія.
— 1989.
— №
велика Снітинка
— поселення
гребінників iii—iV
ст. н.
// Стародавнє виробниц
Черняховская культура. проблема эт
ДІ
ЛІ ЧЕРНЯХІ
СЬКОЇ К
ЛЬТ
Більшість черняхівського населення мешкало в
наземних будинках. Серед них більшість складають
будівлі з площею від 10 до 50
. Знайдені також
залишки «довгих будинків» площею до 160
. Бу
динки великої площі мають двонефну та трин
конструкцію. Стіни часто робилися з обмащеного
глиною плетня, могли вживатися блоки з дерну або
вертикальний ряд стовпів. Для покриття даху засто
совували комиш, який нерідко обмащували шаром
глини. Іноді сліди стовпів на місці будівель відсут
ні. в таких випадках можна припустити, що стовпи
були встановлені на горизонтальних колодах. у ет
нографії відомий тип глинобитних (валькових) жи
тел без вертикальних стовпів, але на черняхівських
поселеннях їхні сліди нам не відомі. Із зникненням
черняхівської культури традиція наземного домо
he
surface
W
ooden
and
ay
houses
of
chernya
ho
V K
LT
ure
The most of the chernyakhov population lived in
the surface houses. Most of the houses were from 10
to 50 square meters. There wer also found the rests of
«the long houses» with up to 160 square meters. The
houses with big living space had two-nave or three-
nave structure. The walls were ottem made from the
wattle coated with daub. sometimes they were made
from blocks of sod or from vertical rows of logs. The roof
was covered with the reed which was often covered by
the layer of clay. sometimes the track of posts can not
be found. in such cases it might be assumed that the
posts were installed on the horisontal wooden blocks.
in the ethnography the type of the wattle and daub
houses without vertical posts is well known, but on the
chernyakhov settlements such houses were not traced.
after disappearance of the chernyakhov culture on
this territory the tradition of the surface housebuilding

Гончарная керамика является самой массо
вой категорией находок на памятниках черня
ховской культуры. Ее изучение предполагает
решение ряда вопросов, в частности происхож
дение форм и керамических традиций, опреде
ление хронологии, реконструкцию технологии
производства. последней проблеме посвящен
ряд публикаций, вышедших в разное время
[Бидзиля, воляник, Гошко, 1981; Бобринский,
1970, 1991; Круг, 1965; Любичев, Шультце,
2010]. Эти публикации затрагивают такие ас
пекты производства керамики, как: состав фор
мовочной массы, характеристика технологии
производства, способов и методов изготовления.
Но в этих работах отсутствует анализ такой ка
тегории керамики, встречающейся на памят
никах черняховской культуры, как слабообож
женные сосуды. Ее характеристике и способу
в процессе изготовления гончарной кера
мики, традиционно выделяются несколько
этапов: 1)
приготовление формовочной массы;
формирование сосуда на гончарном круге;
сушка; 4)
обработка поверхности; 5)
изделий в печь; 6)
обжиг изделия. Малейшее
нарушение в технологии изготовления на лю
бом из этапов работы приводит к выпуску не
Согласно технологии производства пористой
— гончарной) керамики, для
изготовления ее формовочной массы, глина
смешивается с плавнями, а также выгорающи
ми и отощающими добавками. плавни (зола,
полевой шпат и проч.) добавляются в формо
вочную массу с целью понижения температуры
плавления глины. выгорающие добавки (дре
весные опилки, резаная солома, навоз, торф)
придают изделию пористость и легкость. До
бавки из отощающих примесей (песок, шамот)
приводят к пластичности массы
— это помога
ет избежать растрескивания изделия во время
его сушки и обжига. из полученной глиняной
массы на гончарном круге формируется сосуд.
Если такое изделие сразу поставить в печь для
обжига, то из-за повышенного содержания вла
ги сосуд может «разорвать» водным паром. во
избежание этого, изделие равномерно просу
шивается до остаточной влажности 4—5
% (то
есть, до приобретения светлой окраски или до
состояния поверхности, когда на ней не будет
оставаться следов от легкого давления ногтя)
[Миклашевский, 1971, с.
46]. За период сушки
глиняные изделия постепенно теряют процент
влаги, при этом три раза меняя свою структуру:
с влажного на кожетвердое, критическое и сухое
состояние [Миклашевский, 1971, с.
На второй стадии высушивания поверхность
наиболее пригодна для нанесения орнамента
и лощения, так как в этом состоянии поверх
ность еще поддается легкой обработке, но уже
способна удерживать форму орнамента. Лоще
ние наносили как с целью декора, так и с це
лью уплотнения глины, придавая ей большую
прочность и снижая ее водопроницаемость.
именно со следующими этапами связано воз
никновение слабообожженной керамики. при
загрузке печи
— гончарного горна, пористая
керамика должна закладываться устойчиво
и может соприкасаться друг с другом, но в то
же время между изделиями должно оставаться
пространство для выделяемых газов [Микла
шевский, 1971, с.
59]. в случае с рассматрива
емой керамикой, возможно, изделия были ус
тановлены слишком плотно, что привело к их
слабому обжигу. Для обжига пористой черня
ховской керамики использовались гончарные
горны с низкой температурой обжига в сред
нем 600
°С [Бидзиля, воляник, Гошко, 1981,
из исследованных 126 погребений могиль
ника войтенки 1 выделяются 12 погребений,
в керамическом «сервизе» которых содержится
— два слабообожженных изделия (пряс
лица) или сосуда: всего 20 экземпляров. их
поверхность полностью обработана лощением,
а цвет варьирует от темно-серого до черного.
исключением является трехручная ваза тем
но-коричневого цвета (погр.
101/сосуд №
[Любичев, Мызгин, варачева, 2009, рис.
]). Слабообожженные изделия представлены
4 биконическими пряслицами. все слабообож
женные сосуды относятся к формам столовой
керамики (табл.
1), в частности вазы разных
типов (15
%), миски открытого (30
%) и закры
того (10
%) типов, одноручный кувшин (10
и сосуды малых форм (кубки, кружки) (15
погребения со слабообожженными изделиями
и сосудами равномерно располагались на всей
исследованной территории могильника. Кера
мический «сервиз» в погребениях со слабообож
женной керамикой представлен, как большим
(11—16 сосудов), так и малым (1—6 сосудов)
количеством сосудов (табл.
2). Не отмечается
и различий погребений с такими сосудами по
половым признакам (исходя из сопутствую
щего инвентаря). Можно предположить, что
изделия и сосуды со слабым обжигом имели
одинаковый внешний вид и функциональные
свойства, что и глиняные предметы с крепким
черепком. Такую керамику можно различить
только по звуку: у слабо обожженной керами
ки, в отличие от хорошо обожженной, он, как
во время нахождения под слоем земли, вок
руг предметов создается определенный микро
климат, который может, как разрушить, так и
законсервировать вещь. у слабообожженной
керамики в таком микроклимате, благодаря
лощению, сохраняется только поверхность, при
этом сам черепок деструктирует до состояния
уплотненной глины. Невнимательная расчис
тка погребения зачастую приводит к унич
тожению сосудов. Для того чтобы сохранить
п/п
Тип глиняных изделий
погребе
ния
общее кол-во
глиняных
изделий
вазы
55, 101, 117
Миски открытого типа
55, 58, 96,
115, 117,
125
Миски закрытого типа
58, 96
Кувшины
50, 96
Сосуды малых форм
(кубки, кружки)
101, 125,
126
пряслица
13, 58, 121,
124
20
находку, лучше всего его извлечь из земли
монолитом и отдать реставратору для ее очист
ки и укрепления в лабораторных условиях. в
большинстве случаев, не имея возможности пе
редачи изделия профессионалам, проводится
самостоятельная консервация и реставрация.
Ниже мы излагаем ряд приемов, следование
которым поможет максимально сохранить гли
перед началом и во время проведения рес
таврационных работ обязательно необходимо
вести реставрационный дневник, записывая
туда все операции осуществляемые с предме
том. в будущем данные записи ускорят и об
легчат работу, как реставратору (если ему при
дется когда-нибудь работать с этой находкой),
так и исследователю (если, выполнив консер
вационные работы в поле, он самостоятельно
Для начала объясним различие между по
нятиями консервация и реставрация. К перво
му относится работа по сохранению изделия в
найденном состоянии, то есть изделие очища
ется от загрязнений, обессоливается (за время
нахождения в земле в керамике скапливается
много вредных для нее солей) и укрепляется
клеевым составом. Реставрационные работы
подразумевают под собой склейку изделия (в
случае необходимости), восполнение больших
и малых утрат и тонирование восстановленных
участков (ориентировочный список пунктов,
которые стоит учитывать при ведении рестав
рационного дневника как в поле, так и в лабо
в случае самостоятельной консервации и
реставрации изделие лучше извлекать моно
литом. Однако когда нет возможности изъять
предмет таким способом, следует укрепить
предмет пропиточным раствором, чтобы утра
ты фрагментов были сведены к минимуму и
только тогда аккуратно его снимать, вместе с
землей. Наибольший деструктивный эффект
на слабообожженную керамику оказывает
вода. поэтому такие изделия ни в коем случае
нельзя мыть так же, как изделия с крепким
черепком. Здесь необходима сухая чистка с
использованием мягкой кисти, плоского скаль
пеля и деревянных зубочисток. Для слабообож
женной керамики обессоливание черепка, то
есть выведение из черепка накопившихся в нем
солей, является очень сложной процедурой, так
как основным материалом является дистилли
рованная вода. после удаления загрязнений с
поверхности черепков и их сколов все фрагмен
ты пропитываются слабым раствором полимер
ного клея в пропорции 1 часть клея к 32 частям
растворителя. Такая процедура повторяется до
шести раз с интервалом в каждые 4—6 часов.
Если черепок крошится в руках, то рекоменду
ется делать его пропитку с нарастающим про
центом. На поверхность изделия равномерно
наноситься кистью или пипеткой пропиточный
состав. после чего изделие помещается в поли
этиленовый пакет, в который предварительно
кладутся несколько тампонов, пропитанных
растворителем. Его пары помогают пропиточ
ному составу равномерно проникать вглубь че
репка [Реставрация музейной керамики, 1999,
49—50]. Основу клея для пропитки стоит вы
бирать с расчетом на тот клей, которым в даль
нейшем будет склеиваться сосуд (например:
пвА (поливинилацетат), пвБ (поливинилбу
тираль), пБМА (полибутилметакрилат)). Не
рекомендуется смешивать при работе с одним
предметом разные клеевые составы, в против
перед началом сборки сосуда целесообраз
но систематизировать фрагменты по контуру
(венчик, тулово, дно), цвету, орнаменту, что
в дальнейшем сократит время при подборе
фрагментов [Реставрация музейной керамики,
1999, с.
53]. в работе со слабообожженными из
делиями требуется особая аккуратность и недо
пустимость сильного нажатия на фрагменты в
Согласно рекомендациям С.Р.
при выборе клея для работы с археологической
керамикой необходимо учитывать его некото
рые качества. во-первых, клей должен быть
легко и быстро обратим, устойчив к воздействию
световых лучей, влаге и перепаду температур,
как сразу после склейки, так и по прошествии
времени. во-вторых, не стоит выбирать клей с
высокими адгезионными свойствами, то есть
высокой силой сцепления и прочностью, в про
тивном случае возникающее напряжение при
затвердевании клея может привести к отслаи
из всего разнообразия клеевых составов, при
работе со слабообожженной керамикой могиль
ника войтенки
1, мы отдаем предпочтение сле
дующему составу: 1 часть клея пБМА раство
ряется в 7 частях ацетона. Эта смесь обладает
высокой светоустойчивостью, влагостойкостью,
легко обратима, имеет свойство при нагрева
нии до 60—90
°С размягчаться, что позволя
ет, при необходимости, аккуратно поправить
нужный фрагмент. при использовании этой
смеси, по окончанию склейки сосуда, необходи
мо удалить все лишние следы клея с помощью
скальпеля и ватной палочки, предварительно
в большинстве случаев, после склейки всех
стыкующихся фрагментов, у изделия остают
ся места с большими утраченными участками.
Для восполнения используется способ наращи
вания: при помощи пластилиновых или воско
вых пластин снимается копия с существующего
. Авторы выражают благодарность реставратору-
керамисту высшей категории, сотруднику Харь
ковского филиала Национального научно-иссле
довательского реставрационного центра украины
Ефановой, за ценные консультации по рестав
участка и переносится на восполняемый; далее
предварительно намочив края керамики, в
получившуюся форму заливается доделочная
масса, при этом количество массы рассчитыва
ется с учетом ее усадки. после полного высы
хания доделочной массы убирается форма, сде
ланная при помощи пластины, а поверхность
дорабатывается скальпелем и мелкозернистой
наждачной бумагой. Доделочная масса изго
товляется следующим образом: для прочности
в воду добавляется клей пвА (в соотношении:
7 частей воды к 3 частями клея) и строитель
ный гипс среднего или мелкого помола, в
пропорции: 10 частей гипса к 7 частям воды
(визуально, над водой должна образоваться не
большая горка). подобный состав называется
гипсополимером. Швы и сколы
— места с мел
кими утратами
— восполняются при помощи
мастиковки, приготовленной из размолотых
мелков, смешанных с пБМА. после высыха
ния всех возобновленных участков происходит
их тонирование. Тонировочная смесь готовится
из пвА-темперных титановых белил, смешан
ных с водяными красками (акварель, гуашь),
до получения цвета на пол тона светлее цвета
изделия. по окончанию всех работ слабообож
женное изделие еще раз покрывается 3
% рас
твором пБМА для закрепления тонировочного
слоя. Дальнейшее хранение отреставрирован
ных сосудов рекомендуется осуществлять от
дельно друг от друга, не составляя их один в
Черня
ховская гончарная мастерская из с.
// ис
пользование методов естественных наук в археоло
113—139
О некоторых особенностях формо
вочной технологии керамики из памятников чер
няховской культуры
// КСиА АН СССР.
— 1970.
Гончарные мастерские и горны
Некоторые особенности технологии кера
мического производства на черняховском поселении
Ш
Об изготовлении гон
чарной керамики в черняховской культуре. Гон
чарный горн на поселении войтенки
1 (восточная
// Археологія правобережної україни
Технология художественной
музейной керамики: методические ре
Гончарная
стерская iii—iV
э. в Журавке
// КСиА АН СССР.
— 1966.
Стаття присвячена слабовипаленій кераміці на
могильнику черняхівської культури войтенки 1. Роз
глядаються технологічні особливості її виробництва,
місце в керамічному «сервізі» поховань могильника,
This article is devoted to the slightly burned ceramic
for burial Сhernyakhov culture Voitenki
1. We consid
er technological features of its production, place in a
ceramic «service» burial urn, described the technique
Основные пункты для ведения реставрационного
состояние на момент первой фиксации, количес
a) чистка
— влажная, сухая (какими инструмен
b) обессоливание, при помощи каких материа
c) укрепление, какими клеевыми составами, в ка
ких пропорциях, при помощи какого инструмента;
d) склейка, каким клеевыми составами, в каких
e) восполнение утрат, какой материал и какие
f) мастиковка швов и сколов, какой материал и
g) тонирование, какой материал и какие инстру
На протяжении всей работы желательно вести

— сложная знаковая система, вклю
чающая головной убор, одежду, обувь, аксессу
ары, украшения, прическу и татуировку тела.
Он выполняет разнообразные функции
— со
циальные, биологические, сакральные, роле
вые и реконструируется по археологическим,
историческим, иконографическим источникам
Археологическим эквивалентом костюма яв
ляется убор, представленный в погребальном
инвентаре вещами личного употребления. в
нем опредмечен один из этапов погребального
в историографии черняховской культуры вы
сказаны полярные мнения по поводу мужского
и женского убора. Согласно одному, ее носителей
хоронили не в одежде, а в саване, и поэтому погре
бальный инвентарь не может служить основани
ем для реконструкции костюма [Никитина, 1985,
с.
79—80; 1996, с.
21—22; 2008, с.
58]. второе, на
оборот признает, что именно различия в костюме
представителей разного пола было этнографичес
кой чертой готов i—V
вв. [Бірбрауер 1995, с.
42].
при этом называли различные признаки погре
бального инвентаря в роли показателей пола,
а их список постоянно менялся [Тиханова, 1957,
с.
175; Сымонович, 1959, с.
88; 1975, с.
214; Федо
ров, 1960а, с.
143; петров, 1964, с.
160—162; ви
нокур, 1979, с.
112—135; Сымонович, Кравченко,
1983, с.
38—40; Tempelmann-Mączyńska; 1989].
Существенное увеличение количества погре
бений, пол и возраст которых определены ант
ропологами, стимулировало обращение к дан
ной теме [Гопкало, 2011]. в немалой степени
этому способствовало появление монографии
Октавиана Шована, посвященной публикации
могильника Михэлэшень в румынской Молдо
Кроме того, в последнее время были опубли
кованы работы, темой которых был черняховс
кий костюм. К ним следует отнести детальную
публикацию погребения девочки-подростка из
могильника великая Бугаевка, осуществлен
ную О.в.
петраускасом [петраускас, 2004].
Сводка черняховских погребений с двуплас
тинчатыми фибулами составлена А.в.
ковой [Mastykova, 2007]. Ценная информация
содержится в работе Э.
Шультце о костюме мо
Для уточнения признаков
— показателей
пола проведен сравнительный анализ выборок
мужских и женских погребений и выявлены:
мужские (предметы вооружения и игральные
жетоны) и женские признаки (три фибулы, зер
кало, два прясла, клюковидная булавка, клю
чи и/или замки); признаки, присущие больше
мужчинам (пряжки поясные, в том числе две,
и обувные, кольца, шилья, иглы, ножи, моне
ты) или женщинам (две фибулы, бусы, под
вески-амулеты, височные кольца, пряслица,
ножницы, пинцеты), и общие (фибулы, бусины,
браслеты, серьги, гребни, точильные камни,
Мужской убор
представлен 29
ми (табл.
1). Наиболее многочисленным (47
погребений) оказался бесфибульный убор,
включающий одну или две поясные пряжки
(модели 1—5). убор с одной фибулой (модели
6—16) сопровождал 30
% погребений. Двуфи
бульный убор (модели 17—22) встречен в 9
погребений. и, наконец, бесфибульный убор с
украшениями (модели 23—28) зафиксирован в
получил отражение в 44
делях (табл.
2). Трехфибульный убор (модели
1—4) сопровождал 2
% погребений, двуфибуль
— наиболее разнообразный и многочис
ленный (модели 5—19)
— 43
% погребений.
убор с одной фибулой (модели 20—33) найден
в 30
% могил. Бесфибульный убор с пряжками
Черняховский мужской убор (по неразрушенным погребениям):
— Будешть
11, 243, Гаврилов
18, 26, Журавка
31, 105, 119, Канев
17, Лецкань
19, Михэлэшень
31, 86, 165, 247, 250, 254, 261, 316,
433, 448, 468, 492, 508, Нагорное
43, Фурмановка
2, Холмское
25, Черняхов
269, Эрбичень;
— Михэлэ
— Михэлэшень
— Михэлэшень
— Михэлэшень
414, 510, Нагорное
40, 62;
— Лецкань
— Каборга
— Мэлэешть
— Маслово
74, Михэлэшень
42, 439;
— Нагорное
— Будешть
267, Мэлэе
— Будешть
— Косаново
— Будешть
— Михэлэ
175, Фурмановка
— Нагорное
— Нагорное
— Михэлэшень
— Боромля
22, 46,
— Косаново 1961/18;
— Боромля
33, Мэлэешть
— Михэлэшень
— Одая
— Михэлэшень
231, 380;
— Нагорное
— Боромля
— Ранжевое
14, успенка
— Черкассы
— Холмское
5, 6;
— Курники
(модели 34—38) зафиксирован в 6
% могил.
убор без фибул, но с украшениями (модели
На основании погребений, где четко зафикси
ровано расположение деталей убора, можно су
дить об их назначении в костюме и значительно
конкретизировать модели, полученные на осно
вании формального подхода. источниками для
данного этапа исследования послужили 220
пог
ребений: 80 мужских и 140 женских.
Мужской убор из неразрушенных пог
. из 80 мужских могил 32 (40
%) со
провождались поясной пряжкой, 10 (13
двумя пряжками или пряжкой и кольцом, 28
%) включали фибулу, по пять (по 6
% соот
пряжка найдена в 31 случае, в подавляю
щем большинстве
— 28 случаях
— на поясе
) и только в трех
— в некотором
в 15 случаях пряжек в погребении было две.
Они располагались либо на тазовых костях
(рис.
1,
2a,
2e,
2f,
3e,
3f,
4c,
4d,
7c
), либо одна у че
репа или плеча, вторая
— на ребрах или костях
таза (рис.
1,
2b,
2c,
2d
). Назначение их было раз
личным. пряжки, обнаруженные в погребениях с
оружием, очевидно, были портупейными (рис.
1,
2b,
2e
). Скорее всего, в этих же целях использова
лись ремни с пряжками, найденные и в других
могилах (рис.
1,
2a,
2d,
2f,
3e,
), однако, доказать
это предположение проблематично, учитывая
черняховскую традицию, запрещающую хоро
нить с оружием. в ряде случаев пряжки могли
застегивать поясные сумки с мелкими вещами
(рис.
1,
2c,
3f,
4c,
4d,
7c
). Хотя, по крайней мере
в некоторых из них, неподалеку располагалась
фибула (рис.
1,
4c,
4d,
7c
), а, как убедительно про
демонстрировал пример из Михэлэшени
2, имен
но фибула могла служить застежкой сумки.
убор с одной фибулой также имел несколько
вариантов расположения фибулы: 1)
на левом
плече (рис.
), 2)
на правом плече (рис.
), 3)
на груди (рис.
), 4)
на нижних ребрах
или на тазовых костях слева (рис.
на тазовых костях справа (рис.
), 6)
у лок
Объяснить изменение привычного положе
ния фибулы
— на плече
— возможно, если про
анализировать набор предметов, найденных в
непосредственной близости от застежки. в не
которых случаях, возможно, фибула застегива
ла сумку (рис.
). в одном случае
фибула, найденная в некотором удалении от
тела, скорее всего, скрепляла плащ, положен
пять комплексов содержали двуфибульный
убор. Фибулы располагались симметрично
на плечах (рис.
) либо на одном плече
). Бусы найдены: 1)
на шее (рис.
), 2)
у черепа (рис.
), 3)
ног (рис.
), единичные бусины
— на шее
), на поясе (рис.
), на груди
) или у локтя (рис.
). Коль
— на пальце правой руки
(рис.
), ви
сочные кольца
— на левом плече (рис.
— на локте (рис.
), подвески-аму
Женский убор из неразрушенных пог
из 140 женских могил 4 (3
%) со
провождались трехфибульным убором, 74
— двуфибульным, 42 (30
— убором с
одной застежкой, 4 (3
— бесфибульным убо
ром с пряжкой, 16 (11
%) содержали только ук
убор с тремя фибулами зафиксирован толь
ко у женщин (Косаново
1961-22, Михэлэшень
55) (рис.
). Расположение пары
фибул во всех трех случаях традиционное, на
плечах, но лишь в одном из них фибулы од
нотипные. Назначение же третьей застежки в
каждом случае различно. в Косаново (рис.
) третья фибула находилась в некотором уда
лении от левого колена погребенной и могла
сохранится от плаща-«приношения». в Михэ
лэшени (рис.
) третья фибула находилась
среди скопления подвесок и мелких вещей
между колен покойницы и, возможно, застеги
вала сумку с амулетами. Наконец, в Нагорном
) третья застежка зафиксирована у
нижних ребер слева. похоже, она составляла
пару с фибулой, находившейся на левом плече.
Фибула же на правом плече иного типа. пос
кольку мелкие вещи, часто находимые на поя
се, в данном погребении отсутствовали, фибула,
найденная здесь, не была предназначена для
скрепления поясной сумки. вероятно, данный
случай демонстрирует комбинацию различных
видов одежды. Кроме того, известен случай
13) (рис.
), когда из трех
фибул две найдены в заполнении могилы и ос
Двуфибульный убор мог ограничиваться толь
ко застежками (рис.
2,
2a,
2l
) либо дополняться
бусиной (рис.
2,
2b
), браслетом из бус (рис.
2,
2c
),
ожерельем (рис.
2,
2e,
2k,
2m,
2n
), ожерельем и
подвеской или подвесками (рис.
2,
2f,
2o
), оже
рельем и кольцом (рис.
2,
2g
), обувными пряж
ками (рис.
2,
2h
), бусами у ног (от украшений
обуви или подола одежды) ( рис.
2,
2i
), височ
ным кольцом (рис.
2,
2j
), пряжкой (рис.
2,
2p,
q,
), пряжкой и ожерельем (рис.
2,
2s
), пряжкой,
ожерельем и подвеской или подвесками (рис.
2,
2t,
2u,
2x,
2y
), пряжкой, ожерельем и височным
кольцом (рис.
2,
2v
), пряжкой, ожерельем, под
веской и височным кольцом (рис.
2,
2w
), ожере
льем и двумя пряжками (рис.
2,
2z
).
Зафиксировано следующее расположение
фибул: 1)
симметрично на плечах; 2)
на гру
. Что отражает тенденцию и использовалось пред
ставителями различных социальных слоев. Так, на
пример, в мужском, судя по инвентарю, погребении
кургана Кантемировки золотое кольцо надето на па
ди, животе или одна
— на плече, другая
— на
животе (рис.
); 3)
— на одном пле
че: левом, разнотипные (Михэлэшень
263) или
правом (однотипные: Журавка
, Михэлэ
. Могильник Журавка исследовался Э.А.
Сымонови
чем, но до сих пор не опубликован. информация о рас
копках содержится в полевых отчетах. Однако, опи
раясь на их данные сложно однозначно определить
месторасположение той или иной вещи в погребении.
Так, по поводу погребения
11 в тексте содержится
информация о том, что одна из фибул находилась на
левой ключице, вторая
— под черепом неподалеку от
первой, а на поясе найден фрагмент железного изде
лия, возможно, пряжки [Сымонович, 1959а, 57, 58].
Черняховский женский убор (по неразрушенным погребениям):
— Нагорное
— Косано
— Михэлэшень
— индепенденца
— Боромля
44, Гавриловка
68, Лецкань
14, Мих
74, 137, 242, 334, 449, Нагорное
23, Фурмановка
6;
— Михэлэшень
— Михэлэшень
— индепенденца
— Боромля
27, Будешть
346, викторовка
6, Гавриловка
106, Городок Николаев
L, Деревьяна
4 (скелет
1), Каборга
21, Маслово
71, Михэлэшень
17, 52, 132, 214, 239, 264, 333, 366, 369,
384, 447, 451, 514, Нагорное
34, 45, Одая
25, успенка
137, Чубовка
— Городок Николаевка
h?, Михэ
206, 297, 358;
— Михэлэшень
— Лецкань
23, 44;
— Сад
— Романковцы
— Михэлэшень
— Михэлэшень
— Михэлэшень
— Черняхов
— Боромля
45, Михэлэшень
3, 464, Нагорное
76, Фурмановка
— Журавка
11, Михэлэшень
— Михэлэшень
— Гавриловка
88, Маслово
85, Михэлэшень
114, 196, Нагорное
— Масло
84, Михэлэшень
488, Сад
— Михэлэшень
— Нагорное
— Жу
167) (рис.
); 4)
одна на плече, дру
гая между колен (Михэлэшень
58, 305) ( рис.
Комплексы, в которых одна из фибул най
дена на груди, вторая
— на животе, обе
— на
животе или одна
— на плече, вторая
— на жи
воте отражают, очевидно, случаи нарушения
первичного размещения фибул на скелете во
время похорон, когда тело опускали в могилу
или в результате посмертных процессов. Так
же, по-видимому, следует объяснять и случаи
находок двух фибул на одном плече, тем более,
что в одном из комплексов они однотипные.
Случаи, когда одна из фибул найдена на пле
че, а вторая
— между колен не отражают зако
номерность. в одном из них (Михэлэшень
проблематично определение фибулы, распо
ложенной между колен, а в другом фибулы,
«разнесенные» вдоль тела,
— однотипные, что
косвенно указывает на их традиционное пред
назначение. Однако, находящиеся поблизости
гребень и пряслице могут свидетельствовать о
том, что фибулой, как и в п.
2 могильника Ми
и, наконец, известны случаи, когда фибу
лы находились в заполнении могильной ямы,
выше скелета (Боромля
4, индепенденца
). в этом случае можно говорить
убор с одной фибулой состоял только из за
стежки (рис.
) или дополнял
ся другими деталями, например, ожерельем
), ожерельем и подвеской или
подвесками (рис.
), только под
(
). Черняховский женский убор (по неразрушенным погребениям):
— Боромля
15, Мас
68, Михэлэшень
28, 71, 374, 421;
— Михэлэшень
— Михэлэшень
— Михэлэшень
356, Нагорное
— Михэлэшень
— Михэлэшень
— Михэлэшень
202, 455;
— Журав
— Михэлэшень
— Маслово
— Боромля
19, Михэлэшень
— Лецкань
24, 36, Михэлэшень
279, 313, 385, 504;
— Нагорное
— Лецкань
— Мэлэ
— Михэлэшень
— Михэлэшень
— Лецкань
— Будешть
— Михэлэ
— Гавриловка
— Михэлэшень
— Нагорное
— Одая
— Ранжевое
— Михэлэшень
— Боромля
10, Будешть
253, 293, викто
9, Журавка
106, Канев
11, Косаново
1961/02, Михэлэшень
110, 240, 400, Фурмановка
— Михэ
веской (рис.
) или только бусиной (рис.
), бусами и обувной пряжкой (рис.
), бу
синами и набором подвесок и кольцом из среза
оленьего рога (рис.
), ожерельем и украше
ниями рукавов или рук (рис.
), пряжкой
), пряжкой и ожерельем (рис.
), пряжкой и подвеской (рис.
), пряжкой,
подвеской и бусиной (рис.
), двумя пряж
ками и ожерельем (рис.
) и предполагал
несколько вариантов расположения застежки:
на правом плече (рис.
), 2)
на левом плече (рис.
), 3)
под шеей (рис.
на груди (рис.
), 4)
на поясе (рис.
); 5)
на тазе (рис.
), 5)
у бедра (рис.
в некотором удалении от скелета (рис.
). вполне возможно, что случаи нетипичного
расположения застежки указывают на измене
ние ее первоначального положения в процессе
похорон или позднее. изредка фибулой засте
гивалась, вероятно, поясная сумка, в которой
лежали веретено или веретено и пинцет (Мих
Треть женских погребений включала пряж
ки. пояс дополнял убор с одной или двумя
фибулами. Зафиксированы единичные слу
чаи, когда пряжек было две. Наблюдались та
кие варианты их размещения: 1)
обе на поясе
), 2)
— на поясе, вторая
— на
плече (рис.
), 3)
в некотором удалении от
скелета (рис.
). Не исключено, что одна
из пряжек могла использоваться для застежки
поясной сумки с предметами бытового назначе
ния (шильца, игольника, гребня) (Маслово
Бусы в женских погребениях найдены: 1)
шее (рис.
) 2)
у черепа (рис.
), 3)
возле локтя (рис.
) или кисти
); 4)
на поясе (рис.
); 5)
ног (рис.
), в том числе в скоплении мелких
предметов и подвесок между бедренными кос
тями (рис.
). Единичные случаи находки
бус возле черепа, возможно, свидетельствуют
об украшении головных уборов, хотя более ве
височные кольца, найденные по одному,
обычно располагаются у черепа или на плече
подвески найдены по одной или по несколь
ку экземпляров, иногда в скоплении мелких ве
щей: 1)
на левом плече (рис.
), 2)
тазовых или бедренных костях (рис.
), 3)
у левой кисти (рис.
), в том чис
ле в составе браслета (рис.
) или у правой
кисти (рис.
); 4)
между колен (рис.
) (вместе с бусами), 5)
кисти и между колен (рис.
), 6)
в некотором
Бусины найдены: 1)
на груди (рис.
на тазе (рис.
), 3)
у локтя (рис.
Браслеты. Один металлический ножной
браслет происходит из могилы индепенден
19. Он был надет на правую лодыжку (рис.
). Браслет из среза оленьего рога зафиксиро
ван на левой руке погребенной из Лецкани
). Аналогичное украшение найдено
вместе с подвесками между бедренных костей
скелета в погребении Михэлэшень
). Кроме того, возможно, бусы, найденные у
локтя (рис.
) или кисти (рис.
также происходят от браслетов, а не от обшив
ки одежды, принимая во внимание отсутствие
так любимой симметрии в размещении подоб
Обувные пряжки найдены по одной (рис.
) или в паре (рис.
) на костях ног. Толь
ко в одном случае они помещались в некотором
удалении от черепа погребенной (рис.
Некоторые предположения о костюме
попытаемся сделать некоторые предположе
ния относительно костюма носителей черняхов
ской культуры на основании анализа убора. Рас
пределение его деталей показывает, что фибулы
скрепляли плечевую одежду, ремни поддержи
вали поясную и подпоясывали плечевую одежду,
ремешки с пряжками использовались для обуви.
Мужской костюм
. Мужчины чаще носили
одежду, не требующую фибул. Скорее всего, это
были узкие облегающие штаны на кожаном
ремне и нераспашная плечевая одежда. Треть
мужчин захоронена в верхней одежде
— пла
ще, застегивавшемся на плече, что, возможно,
диктовалось временем похорон. в ряде случаев
мужчин хоронили с двумя ремнями, один из
которых предназначался для ношения оружия.
Однако, согласно черняховской традиции, само
оружие в могилу не клали. Нередко к поясу
прикреплялись нож в ножнах, а также поясная
сумка, в которой хранились мелкие бытовые
предметы (игольники с иголками, шилья, кре
мешки для кресала и пр.). украшения (бусы,
височные кольца) чаще носили взрослые муж
чины, с возрастом эта тенденция уменьшается.
Кольца были популярны у представителей всех
возрастных групп, их носили на пальце правой
руки. украшения мужчин
— металлические
(серебряные или бронзовые) плоские прямо
угольные подвески, монеты, превращенные в
Сложно однозначно объяснить мужской убор,
включающий две фибулы. во-первых, он может
отражать одежду, характерную для женщин.
Это не исключено, если вспомнить свидетель
ства Тацита о германцах, у которых нет разни
. Это, по-видимому, отражает общую тенденцию.
Так, в погребении Косаново
— женском, судя
по инвентарю, кольцо найдено на пальце правой
цы между мужской и женской одеждой, и еще
более конкретный пример, где упомянут жрец
в женском наряде (Tac., Germ., 43). Случай,
когда две фибулы найдены на одном плече,
можно объяснить смещением одежды с парой
фибул и нарушением их обычного расположе
ния или «приношением» одежды
— еще одного
плаща. Однако, поскольку использовались фи
булы одного варианта, первое предположение
представляется более приемлемым. во-вторых,
с учетом гетерогенности черняховской популя
ции, нельзя исключать возможность ошибки в
Женский костюм
. у женщин преобладала
одежда, застегивавшаяся на плечах двумя фибу
лами
— подобие римской столы или плащ, накид
ка, а, возможно, и то, и другое. в половине случа
ев использовались однотипные фибулы. иногда
такую одежду клали в могилу как «приношение».
Кроме того, женщины носили верхнюю одежду
плащ, скрепленный одной фибулой.
пояс составлял важную деталь убора, одна
ко нечасто, по-видимому, он был кожаным и за
стегивался на пряжку. Основанием для такого
вывода послужили многочисленные погребе
ния с поясными амулетами, но без пряжек. Ре
мень с пряжкой чаще дополнял одежду зрелых
женщин. в случаях, когда пряжек в уборе было
две, одна из них, судя по скоплению поблизости
мелких предметов бытового назначения, могла
Женский убор украшали и дополняли оже
релья. Чаще их носили молодые и взрослые
женщины, как и проволочные кольца, впле
тавшиеся, скорее всего, в волосы [Гопкало, у
друці]. Кроме того, бусы служили для обшив
ки рукавов и нанизывались в браслеты. Руч
ные браслеты делались также из среза розетки
рога оленя, ножные
— из бронзовой проволоки.
Сумки с амулетами и мелкими бытовыми
предметами: игольниками, шильями, пинцета
ми, гребнями подвешивались к поясу на верев
ке определенной длины и могли скрепляться
Специфические женские украшения
— под
вески из одноцветного стекла в форме когтя
(клыка), корзинковидные, розетковидные, тре
угольные металлические подвески, амулеты из
раковин моллюсков
cypraea
и
bolinus
brandaris
роговые пирамидальные, а также из зубов жи
вотных. Так же, как и мужчины, женщины но
сили в ожерельях металлические «ведерки».
Об обуви можно судить по редким находкам
пряжек на ногах. по-видимому, она была оди
Таким образом, анализ погребений, пол и
возраст которых определены антропологами,
в погребальном инвентаре имеются призна
ки, которые могут служить показателями пола
погребенных: мужчин (вооружение, игральные
жетоны) или женщин (три фибулы, зеркало,
два и больше пряслиц, клюковидные булав
ки, одна или несколько, ключи и
/ или замки);
присущие больше мужчинам (поясные и обув
ные пряжки, кольца, бронзовые и серебряные
ножи, иглы, ножи, шилья, монеты) или жен
щинам (две фибулы, бусы, пряслице, ножницы,
подвески-амулеты, височные кольца). пере
численные признаки можно дополнить специ
фическими типами подвесок: металлическими
плоскими прямоугольными и подвесками из
— для мужчин; в форме клыка (когтя)
из одноцветного стекла, корзинковидными,
розетковидными, треугольными, из раковин
моллюсков, роговыми пирамидальными, из зу
бов животных
— для женщин. Этими вывода
ми можно руководствоваться при определении
пола детей и подростков, который невозможно
убор мужчин и женщин существенно раз
личался. Для мужчин наиболее характерен
убор с пряжкой или пряжками, для жен
— с двумя фибулами. Женский костюм
украшали ожерелья, в прически вплетались
проволочные кольца, к поясу привешивались
амулеты. у представителей разного пола, как
указывалось выше, имелись предпочтения
и в выборе подвесок-амулетов. плащ, скреп
ленный на одном плече одинаково популярен
у мужчин и у женщин. и те, и другие носили
кольца на пальце правой руки. Обувь, скорее
всего невысокие сапожки, судя по фурнитуре,
была одинаковой. Мелкие бытовые предметы
(игольники с иглами, шильца, кремешки для
кресала, реже
— ножницы, пинцеты, бронзо
— т.
н. туалетные
— ножи, копоушки, а
в ряде случае, вероятно, гребни) составляли
содержимое сумок, служивших аксессуаром
мужского и женского костюма. Они крепились
к поясу, но, вероятно, по-разному: мужские
непосредственно, женские на длинной верев
ке, доходившей до колен. Кроме того, муж
чины носили на поясе или за поясом ножи в
Особое внимание следует обратить на такой
феномен, как приношение одежды или обуви,
зафиксированный как в мужских, так и в жен
Готи в i—Vii
ст.: територія розселення
та просування за археологічними джерелами
// Ар
и
Ружичанский могильник
// МЧК.
Чоловіче та жіноче черняхівське
Систематика погребального обряда
Могильники черняховской культу
Черняховская культура поднестро
вья (по результатам анализа археологических ис
поховання багатої дівчинки на мо
гильнику черняхівської культури велика Бугаївка
Масловский могильник на р.
мач (по материалам раскопок п.и.
Смоличева и
Гамченко в 1926, 1928 и 1929
// МиА.
Об единстве и различиях памят
ников черняховской культуры
// СА.
— 1959.
Отчет о работах Средне-Днестров
ской экспедиции института археологии АН СССР в
Об одной категории находок на па
мятниках черняховской культуры
// СА.
— 1975.
погребальные
обряды племен черняховской культуры
// САи.
О локальных вариантах черняховс
Население прутско-Днестровского
междуречья в i
тысячелетии н.
// МиА.
— 1960.
Материалы к изучению черняховского
костюма из могильника Нагорное-2
// Черняхівська
культура. Актуальні проблеми досліджень: Тез. доп.
Le costume féminin de la civilisation de
Černjahov avec des �bules en tôle métallique
// bar
baren im Wandel: beiträge zur Kultur- und identität
sumbildung in der Völkerwanderungszeit.
— brno,
die Gräberfelder der Černjachov-
Kultur von Kosanovo und Gavrilovka
— eine verglei
chende studie zu chronologie, bestattungssitten und
ethnokulturellen besonderheiten
// brGK.
— 2003.
necropola de tip sântana de Mureş-Černjachov
das frauentrachtzubehör
des mittel- und osteuropдischen barbaricums in der
Для чоловіків типовою була модель вбрання з
пряжкою, для жінок
— з двома фібулами, вбрання з
однією застібкою було універсальним. Чоловіки часті
ше носили одяг, що не потребував застібок. Скоріш за
все, це були вузькі штани на шкіряному поясі і не
розпашний плечовий одяг. Третина чоловіків захоро
нена в верхньому одязі
— плащі, що застібувався на
плечі фібулою, можливо, вибір одягу визначався ча
сом похорону. прикраси чоловіків
— металеві (срібні
або бронзові) пласкі прямокутні та підвіски з монет, а
також в вигляді мініатюрних відерець.
у жінок переважав одяг, який застібався на плечах
двома фібулами на зразок римської столи, плащ, на
кидка або, можливо, те й інше, надягнуте разом. Крім
того, жінки носили верхній одяг
— плащ, з’єднаний од
нією застібкою Специфічні жіночі прикраси
— підвіс
ки зі скла у вигляді кігтя (ікла), кошико-, розеткоподіб
ні, трикутні металеві, амулети з мушлів молюсків
cypraea
та
bolinus
brandaris
, рогові пірамідальні, а
також із зубів тварин. Так само, як і чоловіки, жінки
носили в намистах металеві «відерця».
Model with a buckle was the most typical for men,
while model with two �bulae
— for women; dress with
a single �bula was equally typical for both sexes. Men
used to wear clothes without �bulae, most likely, narrow
�tted trousers with a leather belt and non-pivoted shoul
ders cloth. one third of males were buried in overcoat,
usually a coat that buttoned up on the shoulder, which
probably was due to the funeral time. Male adornments
were made of metal, silver or bronze and shaped as Яat
rectangles, coin pendants and mini-buckets.
clothes for women were usually buttoned with two
�bulae on the shoulders and were similar to roman stola,
coal, and cloak or, possibly, a mixture of all put on at once.
Women also wore overcoats clenched with one clasp. spe
ci�cally female adornments were the following: pendants
made of one-colour glass in a shape of a claw (fang), bas
ket-shaped, rosette-shaped, triangle metal pendants,
amulets made of cypraea and bolinus brandaris mollusk
shells, pyramidal horn and those made of animal teeth.

Місцева археологія черняхівської культу
ри має певні проблеми. До 2010
р. при вели
кій кількості зафіксованих поселень жодному
професійному археологу не довелось досліди
ти бодай єдиного поховання цієї культури. Це
стосується і перших розкопаних Є.в.
— невеличких поселень Радуцківка
(1958) та Максимівка (1959), біля яких, попри
всі намагання, не було виявлено цвинтарів, і
пізніше, під час масових розвідок 1960—1970-
рр. Таку ж картину ми спостерігаємо і зараз
біля поселень Дмитрівка
ІІІ і Барбара
І (керів
ник розкопок ю.ю.
Башкатов) та інших чер
няхівських пам’яток околиць Комсомольська,
де за 10
років активних розкопок та розвідок
знайдено єдине поховання черняхівської куль
тури (неподалік с.
Лавриківка пришибської
сільради Кременчуцького району), поки що
не введене у науковий обіг. Найближчим мо
гильником цієї культури, тут, очевидно, слід
вважати могильник поблизу х.
Компанійці Ко
беляцького району полтавщини, розкопаний
Істотно доповнюють картину матеріали чер
няхівських некрополів з археологічної колекції
Кременчуцького краєзнавчого музею (КрКМ),
Фонди КрКМ зберігають і можливу розгадку
не знайденого 50
років тому черняхівського не
крополю біля Максимівки. після затоплення
поселення дніпровські води розмили підніжжя
гори пивихи, і 1999
р. у зрізі 10-метрової кручі
на південь від Максимівки на глибині 2,5—3
було виявлено поховання з мечем, що мало пів
денно-східну орієнтацію і супроводжувалось ти
повим черняхівським посудом [Кракало, 2003,
126—127]. похований лежав на спині з роз
кинутими під прямим кутом руками, біля лівої
лежали 5
фрагментів меча. в головах розміщу
валось 2 ідентичних кружальних глечики, на
— жовтий бісер, біля пояса
— 4 бронзові
овальні пряжки з потовщеною середньою час
тиною і товстим хоботковим язичком (рис.
Загальна довжина уламків меча близько 41
при ширині 3,9—4,1
см. Реконструйована дов
жина становить 72—74
см. Його найближчими
аналогами є черняхівські мечі з Клепачів, Ко
ломака та Мокриці [Мокляк, 1990, с.
Як відомо, характерною рисою поховального
обряду племен черняхівської культури є біри
туалізм, однак стосовно зазначеного регіону
у колекції музею зафіксовані лише інгумації.
Хоча за даними Н.М.
Шмаглія 1955
р. у районі
максимівського поселення «на левом берегу
оврага, перерезающего террасу с севера на юг,
в стенке выемки грейдерной дороги» знайде
ний роздавлений горщик черняхівського типу
з кальцинованими кістками [юра, Шмаглий,
1955, л.
18]. Місцеві збирачі старожитностей
також згадують горщик з перепаленими люд
ськими кістками, який був виявлений ще у
минулому столітті на лівому березі гирла ріки
Кагамлик, що поблизу Градизька. На правому
ж березі Сули
— в сусідньому Жовнині похо
вань-кремацій більше і вони також представ
лені в колекції музею [Кракало, 2004, с.
Автор не випадково почала свою оповідь з
Максимівки. поблизу Максимівки та на узбе
режжі сусіднього Глобинського району набува
ють небувалої сили явища водної ерозії лівого
берега Дніпра. всі черняхівські могильники,
виявлені тут, розміщені в розмивах та на ост
ровах розлогого гирла Сули. Деякі поховальні
комплекси вдалося зафіксувати, решта дійшла
до нас у вигляді фібул, римських монет, на
миста, фрагментів посуду. в описі наводяться
комплекси, що зберігаються у музеї, та з при
На початку вересня 2002
р. на західному бе
резі о.Галицький були виявлені три паралель
но розміщені інгумації. Супровідний кружаль
ний посуд розміщувався переважно в ногах.
1, орієнтоване на північний захід,
включало великий лощений опуклобокий гор
щик, прикрашений на плічках широкою сму
гою вертикальних відбитків гребінця, горщик
з широко розхиленими вінцями, нижню час
тину ліпного горщичка та уламок масивного
залізного виробу, схожого на меч. поховання
Речові знахідки; с.
Шушвалівка, 2005:
— гли
складалося з миски закритого типу та великої
банковидної ліпної посудини. від інвентаря по
Навесні 2010
р. тут було виявлене нове похо
вання у вигляді 2 кружальних горщиків, що сто
яли біля голови покійного. перший (Н
9; Д
він.
8,2;
корп.
10,2; Д
дна
5,21)
— майже кулястий, сірий,
шерехатий, на плитчастому піддоні з невеликим
утором, із значною домішкою піску та кварцу.
Другий
— сіролощений, набокуватий, з доволі
високим прямим вінцем та асиметричним кіль
цевим піддоном (Н 10,5; Д
він.
11,5; Д
корп.
12,2; Д
дна
6,5
см). Третю посудину (миску) авторці побачити
не пощастило. На протилежному кінці острова,
за 150
м від могильника, на березі старого річи
ща Сули розміщене черняхівське поселення.
Шушвалівський могильник розміщений на
одноіменному острові, що утворився навпроти
села після заповнення ложа Кременчуцького
водосховища, і відноситься до пізнього періоду
існування культури він виявлений 12
р. кременчужанином п.С.
потапенком і
ніколи не був об’єктом стаціонарних археоло
гічних досліджень. перші публікації з’явились
у 1988—1990
рр. [Кракало, порубай, 1988,
Серед загалу розрізненого поховального ін
вентаря, переданого п.С.
потапенком до му
зею, чітко виділяються 3 поховальні комплек
жальні миски (відкритого та закритого типів),
розбита посудина з шерехатою поверхнею та
мініатюрний напівсферичний кубок, вся повер
хня якого вкрита зубчастим орнаментом у виг
ляді трикутників вершиною донизу [Кракало,
2000, с.
48—52]. До складу композиції входить
чітко виражений ялинковий орнамент (рис.
). Дуже схожий за орнаментацією кубок був
виявлений під час розкопок Радуцківського
поселення черняхівської культури на Кремен
Інше поховання (поховання
2 та 3 вияв
лені 1982
р.) мало північно-західну орієнтацію.
похована лежала на спині. праворуч від ске
лета розміщувався розвал сіролощеної миски,
поряд з нею
— чорне біконічне прясельце та
велика чорна кільцевидна намистина з вели
ким отвором. у нижній частині хребта
— за
лізна пряжка, біля лівої руки
— залізний пер
стень: його вузький кінець перекривав другий.
Ліворуч від скелета знаходилось кілька вели
ких фрагментів сіроглиняного посуду, в тому
числі фрагменти чорнолощеної триручної вази
). Біля голови скелета, за свідченням
потапенка, лежав невеличкий горщик з
Третє шушвалівське поховання, виявлене
за 15
м від другого, мало північну орієнтацію.
похований лежав на спині. Ліворуч від черепа
лежав маленький лощений мисковидний ку
бок (Д
8
см) на кільцевому піддоні. Біля лівої
— велика сіра миска, розколотий горщик
біконічної форми та сірий горщик з прямими
вінцями. праворуч від черепа знайдені фраг
менти грубого кухонного горщика [Кракало,
порубай, 1988, с.
31; Кракало, 1990, с.
З розмивів цього могильника походять коло
ритні фрагменти кубків (рис.
) та гле
чиків (рис.
), які доповнює не менш деко
ративний фрагмент кубка з Градизька (рис.
Наприкінці жовтня 2005
р. на північному
березі острова виявлені два нові поховання,
орієнтовані, за свідченням інформатора, на
— південний схід. Така рідкісна орієнта
ція похованих має нечисленні аналоги на ін
ших черняхівських пам’ятках [Никитина, 1985,
43—44]. Речі з цих поховань були продані
до приватних колекцій Кременчука та Києва,
кілька напівзруйнованих предметів передано
. похована молода жінка (збе
реглися усі зуби), лежала на спині. поховаль
низенька миска-тарілка відкритого типу
масивна набокувата біконічна миска
), деформована при випаленні (Н 10,6,
25,3, Д
24,7, Д
10,2
см), на круговому
піддоні, з двома невисокими валиками-пруж
горщик (стояв в ногах) з низьким широ
ким горлом розсипався при виїмці і залишився
5 фрагментів багаточасного тришарового
кістяного гребеня (КрКМ А
2614). Спинка гре
беня складної форми, в основі якої лежить пря
мокутник з напівкруглою, сильно виступаючою
середньою частиною, яка плавно (округло) пе
реходить у прямокутні плічка. Дві ідентичні
пластини спинки скріплені між собою трьома
бронзовими заклепками і мають нижче висту
па дві поздовжні декоративні смужки (рис.
). Зубчаста частина гребеня представлена од
5)
біля шиї похованої розміщувалась проста
підв’язна бронзова фібула з довгою пружиною та
намисто: 3
круглі зелені та одна видовже
на бісерини, а також 2 сердолікові 14-гранні
біля лівої руки виявлена сплощено-гру
шовидна (1,3
× 1,4
см) непрозора бурштинова
намистина (КрКМ А
2613) з відбитою верхньою
частиною та явно вираженою кіркою вивітрю
поховання датується другою половиною
кінцем ІV
ст. Датуючим матеріалом виступає
гребінь, що, згідно класифікації Г.Ф.
ної [Никитина, 1969, с.
148] належить до типу
1. Аналогами бурштинової намистини
можуть служити грушовидні намистини з по
ховання ІV
ст. у привольному [Никитина,
1969, с.
155, пох.
10]. За складом поховального
інвентарю, в тому числі керамічного, похован
ня підпадає під категорію рядових [Бобровсь
ка, 2000]. виявлене при похованій сердолікове
намисто дає підстави припускати наявність
сарматських впливів [Гопкало, 2007, с.
50], що
— жінка похилого
віку, про що свідчить спрацьованість та відсут
ність деяких зубів, лежала на спині. На гру
— 2 дуже кородовані залізні непарні фі
були (рис.
) з довгою пружиною та задньою
тятивою (4,2
× 3,7 та 5,1
× 2,9
см), біля правої
руки померлої
— біконічне пряслице, орнамен
товане на кожній з половинок зубчастим штам
пом у вигляді зигзага. Аналог такого пряслиця
маємо на максимівському поселенні [Махно,
Кружальний посуд розміщувався справа
вздовж тіла померлої і складався з 7
1)
миска сіролощена відкритого типу (Н 8,4,
він.
23,5, Д
корп.
22, Д
дна
7,3
см), на ледь помітному
кільцевому піддоні, з високими (Н 7
см) плічка
ми, що плавно переходять у денце (рис.
1,
).
мисочка сіро лощена, біконічна, закритого
типу (Н 7,8, Д
10,8, Д
5,4
см), на слабо ви
горщик підкреслено біконічний (з пере
гином дещо вище середини висоти), великий,
масивний, сіролощений (Н 19,3, Д
21,8, Д
25,3, Д
12,3
см), на невисокому асиметрично
му кільцевому піддоні. Середня частина плі
чок, підкреслена вгорі та знизу невеличкими
пружками, прикрашена поясом навкісних сму
жок світлого ангобу по не лощеному світлішо
5)
ваза триручна, жовтоглиняна, біконічна,
високих пропорцій (Н 16,5, Д
він.
17,6
см), на пли
тчастому піддоні (рис.
1,
) розміщувалась в но
гах померлої. всередині виявлений кубок (№
7).
глечик (горщик) дворучний (Н 18, Д
12,5, Д
19, Д
10, Д
8,4
см), чорнолоще
ний, біконічний (з перегином у верхній частині
корпуса), орнаментований між кінцями ручок
2 горизонтальними пружками з пролощеним
зигзагом всередині. потоншені на кінці вінця
воронковидно розхилені. від чітко вираженої
шийки відходять по боках дві злегка ввігнуті
посередині сплощені ручки, які закінчуються
Між мисками валялися ребра тварини (те
ляти?). Біля ніг знайдені зотлілі залишки пря
мокутної бронзової накладної пластинки з от
ворами по кутах та двох видовжених пластин
кубок чорнолощений (Н 5,3, Д
10,6, Д
см), напівсферичний, із заокругленим
денцем на невеликому кільцевому піддоні.
Край вінця нерівний (пошкоджений), підкрес
лений невеликим горизонтальним пружком,
нижче якого
— чотири яруси витонченого
пружок ніби відмежовує орнаментальну
композицію від внутрішньої, функціональної
частини кубка. Орнамент читається від зов
нішньої частини дна, де розміщується круг
лий, заглиблено-опуклий «сонячний диск», що
є епіцентром напівсферичного кубка-небозво
ду. від нього радіально вниз, в сторону вінець
спускається 11 прокреслених подвійних роз
ділювальних смужок з хвилястими (дощі?) та
пунктирними (промені?) лініями всередині.
Між розділювальними смугами
— нанесені
зубчастим штампом ділянки вертикально роз
міщеного зигзагу, який можна вважати за сим
воліку грози. Композиція приденної частини
кубка має аналог на кружальному глечику,
виявленому 1992
р. в дитячому похованні у
Кременчуці (рис.
).Одним словом, у цьому
ярусі зображений весь могутній асортимент
животворних елементів природи небесного по
ходження. Ни
— горизонтальний пояс з 33
«пухнастих» напівкіл або напівмісяців кінцями
до «сонця», що, можливо, символізують моло
дий місяць та
/ або квітуючі рослини. Ще ни
— горизонтальна смуга з 50
елементів, які можна ідентифікувати як зер
нятка або бруньки. І завершує всю композицію
розміщений під вінцями пояс з 2 смужок три
— догори та донизу вершинами, що,
на погляд автора, символізує цілісність всесві
Кількісний (7
посудин) та якісний (наяв
ність досить рідкісних форм) склад супровід
ного посуду та фурнітури одягу свідчить, що у
даному випадку ми маємо справу з похованням
представника общинної верхівки [Бобровська,
у квітні 2010
р. ліворуч двух описаних вище
поховань (ближче до оконечності острова) був
виявлений поховальний комплекс (№
3), що
складався з великої напівзруйнованої посуди
ни, до середини якої був вкладений напівсфе
ричний чорнолощений кружальний кубок з 2
горизонтальними пружками під вінцем (Н 6;
10; Д
3,2
см), та ще однієї посудини. Кіс
поховальний комплекс з прибережної про
нозівки Глобинського району полтавщини був
виявлений за 0,5
км від села в обриві корінно
го берега Кременчуцького водосховища. похо
вання, орієнтоване на північ, знаходилось на
глибині 1,8
м праворуч від голови поховано
го стояв виразний високогорлий гранчастий
одноручний глек (Н 30, Д
10, Д
26
коричнева посудина (рис.
) з горизонталь
ними вінцями і концентричними колами на
плічках (Н 20, Д
24,5, Д
10
см) та високий
ліпний розтрісканий та закопчений горщик (Н
Черняхівські поховання Кременчуччини не
обмежуються зоною розмивів. у травні 1992
у правобережній частині Кременчука на при
ватній садибі на глибині близько 2
м виявлене
дитяче поховання південно-західної орієнтації
другої половини ІV
— початку V
ст. [Крака
ло, 1995, с.
111—117]. при вивільненні посуду
трапились дуже невиразні (тім’яні?) кістки та
нижня щелепа з незношеними дрібними зуба
ми. посуд розміщувався біля голови небіжчи
ка: в головах стояв вузькогорлий біконічний
сіролощений глечик (Н 14,5, Д
12,8
см). у
верхній частині його корпуса тричі повторе
ний раппорт у вигляді трьох вертикальних
відрізків зигзага, розділених між собою чотир
ма вертикальними симетричними прямими
). Найближчим аналогом цій орна
ментації є календарні зображення на одній з
лепесівських ваз [Рыбаков, 1962, с.
які пов’язуються з громовицею. Інші посудини
розміщувались справа від голови в такому по
рядку: миска, 2
горщики, один з яких був на
критий невеличкою мисочкою, чорнолощений
напівсферичний частково зруйнований кубок
; Н 8,5, Д 10,3
см), велика миска (Н 13,
Д 22
см), всередині якої
— маленька мисочка
(Н 6, Д 8,7
см). Загалом у похованні маємо 8
кружальних посудин: 2 кухонних горщики (Н
12,5—13,5, Д 12,5—13,8
см), 4
миски закритого
типу (Н 6—13, Д 8,7—22
см), глечик та кубок.
Останні два можна віднести до речей культо
вого призначення. Цілком ймовірно, що дане
поховання є складовою частиною цілого некро
Це не єдина правобережна пам’ятка в ко
лекції музею
— з території надзаплавного
села Білецьківка (поблизу заповідних Білець
ківських плавнів) походять дві чорнолощені
кружальні миски закритого (Н 6, Д 14
см) та
відкритого (Н 8, Д 23
см) типів, які входили до
складу поховального інвентарю і були вияв
лені поряд із скелетом на одній із садиб села
Більшість описаного посуду є досить типо
вим для поселень та могильників середньод
ніпровської групи пам’яток другої половини
— поч. V
ст. і має аналоги серед пам’яток
Соснова, переяслав-Хмельницький, Журавка
Ольшанська, Гаврилівка, Черняхів, а також
місцевих пам’яток в межах Кременчуцького
та Глобинського районів полтавської області
[Кракало, порубай, 1988; Кракало, 1990; 1994;
1995; 2000; 2002—2003; 2004; Левада, 1998;
Могильники черняхівської культури станов
лять порівняно невелику частину археологіч
них пам’яток гирла Сули. На жаль, їх наукове
вивчення утруднене складними природними
умовами, зокрема високим рівнем води пе
реважно у місяці, коли можливе стаціонарне
дослідження таких пам’яток. Таким чином ве
личезна зона водної ерозії течії Дніпра із своїм
своєрідним водним режимом практично випа
дає з поля зору сучасної археології і, перетво
рюючись на кладовище «випадкових знахідок»,
не заслужено сяє своєю практично недоторка
ною білизною. при сучасному принципі відбо
ру об’єктів розкопок і при незначній кількості
коштів, що на них виділяються, ми в першу
чергу втрачаємо найзручнішу в давнину, най
заселенішу територію
— старе русло Дніпра,
що напрочуд багате неперспективними пун
ктами. Ці хворі пам’ятки, яким неспроможні
допомогти новобудовні експедиції, важать,
внаслідок свого вигідного в минулому геогра
фічного положення на перехресті стародавніх
шляхів, набагато більше, ніж розміщені десь
на суходолі, у зручному для сучасних розкопок
Намисто та підвіски у вбранні на
селення черняхівської культури: Автореф. ... дис.
про деякі результати та перспективи
дослідження черняхівського костюма
// Археоло
и
Новые археологические
материалы в коллекции Кременчугского музея
Охрана и исследования памятников археологии
полтавщины: Обл. науч.-практ. семинар.
— 1988.
Нові археологічні матеріали в колекції
Кременчуцького історико-краєзнавчого музею
// Охо
рона та охоронні дослідження пам’яток археології на
посуд черняхівської культури
поховання черняхівської культури в
Культовий посуд черняхівської культу
ри у зібранні Кременчуцького краєзнавчого музею
Черняхівське поховання з мечем поб
лизу с.
Максимівка під Кременчуком
// АЛЛу.
провінційно-римська традиція і посуд з
Жовниного в зібранні Кременчуцького краєзнавчо
го музею
// український керамологічний журнал.
Мечи римського времени восточно-ев
ропейского Барбарикума
// АЛЛу.
— 1998.
— Ч.
Е
Отчет о работе Левобережного отря
да Кременчугской раннеславянской экспедиции
г. (раскопки поселения черняховского типа у
Радуцковки, урочище вырвихвост)
// НА ІА НАН
Мокляк
в.О.
Меч із посулля
// ОДпАп: Третій обл.
наук.-практ. Семінар: Тез. доп.
— 1990.
— С.
162—163.
Гребни черняховской культуры
Систематика погребального обряда
Календарь ІV
в. из земли полян
Ш
Отчет Кременчугского раз
ведывательного отряда института археологии АН
в статье представлены малоизвестные материа
лы захоронений черняховской культуры из собра
ния Кременчугского краеведческого музея и част
The article presents knownless material of burials
cherniakhov’ska culture in the соllection of Kremen

а:
черняхівська
культура,
вель
барська
культура,
готи,
Дніпровське
Лівобережжя.
Регіон межиріччя Дніпра та псла є важли
вим для вивчення археології пізньоримського
часу. Його зручне географічне положення обу
мовлене розташуванням на кордоні степу та лі
— на території Середнього подніпров’я.
проте, за особливостями археологічного проце
су в пізньоримський час, межиріччя Дніпра і
псла належить до Дніпровського Лівобережжя.
На фоні загальної провінційно-римської уніфі
кації матеріальної культури прослідковуються
окремі етнічні ознаки, котрі можна співвіднес
ти з пізньоскіфо-сарматськими, фракійськими,
праслов’янськими і германськими племенами.
Етнокультурний компонент, що пов’язується
зі східними германцями, представлений у ма
теріалах пам’яток Дніпровського Лівобережжя
досить широко (рис.
1). він проявляється в особ
ливостях поховального обряду, домобудівниц
тві, озброєнні та у ліпній кераміці. Останньому
елементу, як одному з найкращих етнічних ін
дикаторів [Славяне…, 1990, с.
138 ] присвяче
попри велику кількість розвідкових робіт,
стаціонарні дослідження були проведені лише
на трьох пам’ятках регіону
— могильнику Ком
панійці та поселеннях Барбара
І і Дмитрів
Могильник Компанійці досліджувався впро
довж 1960—1965
рр. Є.в.
Махно [Махно, 1967;
1971]. публікацію матеріалів розкопок зробле
но А.Н.
Некрасовою [Некрасова, 2006, с.
Карта пам’яток черняхівської культури з
керамікою північно-західної традиції (за: [Дідик,
— Компанійці;
— Соколово
— Рідний
— Хохлово
— Снагость
— вовчик;
— Мамрої
— Білопілля;
— Циблі;
— Но
— Максимівка;
— Дубове;
Замощанська Дюна;
— Барбара
І, ІІ;
— гру
па поселень біля с.
Легенда карти
— межа черняхівської культури,
— пам’ятки з
керамікою північно-західної традиції,
— пам’ятки
регіону межиріччя Дніпра та псла з керамікою пів
117; 172—200]. Аналіз матеріалів могильни
ка проведено А.М.
Обломським [Обломський,
1999]. За його підрахунками, з урахуванням
особливостей поховального процесу розсіяних
трупоспалень, досліджуваних О.в.
касом, некрополь налічує 124
поховання [Об
ломський, 1999, с.
76]. Із них ліпний посуд
північно-західної традиції містять 17
цій та інгумацій. Набір складають 37
переважна більшість яких є цілими формами.
Даний посуд присутній як у кремаціях, так і в
трупопокладеннях. поховання з вельбарською
ліпною керамікою присутні на всій площі мо
гильника, але найбільша їх концентрація
спостерігається в північно-західній і західній
частинах некрополя. поховання зі скіфо-сар
матськими елементами утворюють компактну
групу в південно-східній частині могильника і
лише два з них знаходяться в його центральній
частині. До скіфо-сарматської ділянки із захо
ду примикають чотири поховання з елемента
ми київської традиції [Обломський, 1999, с.
Така етнокультурна ситуація (наявність трьох
етнокультурних компонентів) зустрічаєть
ся саме на Лівобережжі Дніпра [Обломский,
2003, с.
45—48; Дідик, 2005, с.
183; Башкатов,
поселення Барбара
І досліджено Комсо
мольською ранньослов’янською експедицією
під керівництвом ю.ю.
Башкатова у 2005—
рр. [Башкатов, 2006; 2008; 2010; Башка
тов, Шита, 2010] та 2011
рр. Основна частина
ліпної кераміки північно-західної традиції міс
тилася у будівлі
І, що належить до так званих
великих будівель і характерна для населен
ня центральноєвропейського кола [Магоме
дов, 2001, с.
21—23], та в культурному шарі,
пов’язаному з об’єктами [Башкатов, 2008, с.
Співвідношення гончарної і ліпної кераміки за
увесь час дослідження пам’ятки (як в об’єкті,
так і у розкопі) складає 55 і 45
% відповідно.
Значну частину ліпної кераміки складає саме
кераміка північно-західної традиції. Також на
пам’ятці присутні форми, що цілком можуть
бути пов’язані з пізньоскіфо-сарматським (пів
денним) компонентом [Башкатов, 2008, с.
поселення Дмитрівка
ІІІ також досліджу
валося Комсомольською ранньослов’янською
експедицією під керівництвом ю.ю.
това у 2003—2004, та у 2007—2010
рр. Значну
частку кераміки складає гончарна
— приблиз
но 75
%. Керамічні матеріали північно-захід
ної традиції містяться у верхньому горизонті
поселення: як в об’єктах (житлових спорудах,
господарських ямах), так і у культурному шарі
[Башкатов, 2010, с.
174—176]. На поселенні
присутні матеріали ліпної кераміки, що нале
жать до фіналу київської та пізньоскіфо-сар
матської (південної) традиції [Башкатов, Шита,
Для типологізації та аналізу кераміки пів
нічно-західної традиції з означених пам’яток
використано класифікацію Р.
котра є найрепрезентативнішою і найповніше
відображає розвиток форм вельбарської керамі
ки [Wolagiewicz, 1993]. у роботах, присвячених
кераміці саме цю класифікацію використовує
Рис. 4.
Ліпна кераміка північно-західної традиції з Барбари
І (
1—14
; за: [Башкатов, 2008]; рис. О.в.
Гопкало)
більшість дослідників черняхівської культури.
Серед них А.М.
Обломський, в.
Башкатов [Обломський, 1999, с.
77; Іва
Кераміка північно-західної традиції, зазви
чай, має такі характерні особливості: велика
кількість жорстви та піриту в глиняному тісті,
поверхня залощена, чорного, або темно-сірого
кольору. Часто зовнішня поверхня серединної
частини посудин має хроповатий (обсипка тов
. Найчисельнішою групою керамі
ки є так звані зумпфи
— горщики із загнути
ми до середини вінцями типу
ІА: Компанійці
), Барбара
; 5,
). Стінки горщиків,
що мають нігтьові защепи, за широким колом
аналогій як у черняхівській (рис.
), так і
у вельбарській і пшеворській культурах [Баш
катов, 2008, с.
15] також можна зарахувати до
горщиків типу
(рис.
). Кумпфи з Дмитрівки
ІІІ дещо відрізняють
ся від загалу наявністю наліпив на зовнішній
поверхні тулуба (рис.
) та внутрішній по
ІА/а (відрізняється від групи
ІА роз
міром посудин) представлена одним екземпля
Обломський знаходить аналогії посу
дині з Компанійців із загнутими до середини
вінцями (рис.
) у комплексах вельбарської
кераміки з великої Снітинки
2, Брест-Трішину
та Дерев’яного, вказуючи на відсутність від
повідників у типологічній схемі Р.
ча [Обломський, 1999, с.
77]. Треба зазначити,
що особливості профілювання даної посудини
(біконічний перегин тулуба і придонна закраї
на) характерні саме для горщиків пшеворської
культури [винокур, 1997, с.
53; Liana, 1970,
Ів, з майже прямими вінцями і часто
ошершавленим (хропованим) тулубом пред
ІС, зі злегка відігнутими вінцями, та
кож представлена посудинами з Компанійців
Горщики цих типів є доволі рідкісним яви
щем у черняхівській культурі і здебільшого
трапляються на пам’ятках правобережжя
Дніпра [Магомедов, 1998, с.
143; Милашевсь
. Група
iVв. Компанійці (рис.
Також, імовірно, до групи
iV належить ваза з
Vii. Компанійці (рис.
). повна
аналогія цій посудині
— ваза з Журавки [Сы
iX і iXb. Компанійці (рис.
. Тип
Vi. Барбара
І (рис.
) [Башка
ХаА. Компанійці (рис.
є миски з Барабари
І (рис.
; 5,
XViiia і в. Компанійці (рис.
і
XiX. Імітація скляних кубків. Ком
панійці (рис.
), Дмитрівка
ІІІ (рис.
Також на пам’ятках означеного регіону
присутні керамічні форми, до яких аналогії у
класифікації Р.
волонгевича відсутні; проте,
мають беззаперечно північно-західне поход
ження. Миски з Компанійців (рис.
) та
І (рис.
— невисокі, відкриті,
з плавним перетином тулуба, з гранчастим
вінцем,чорнолощені, і миски (вази?) з Дмитрів
ІІІ, також з підграненими вінцями (рис.
) знаходять аналогії у пшеворській куль
турі [Козак, 1984, рис.
; prahistoria…, 1981,
]. Миска з Дмитрівки
ІІІ з прокресле
ним лінійним орнаментом на верхній частині
плеча (рис.
) також має повну аналогію з
території пшеворської культури [prahistoria…,
Треба зазначити, що крім ліпної кераміки
північно-західного походження, на пам’ятках
регіону знайдено і гончарні наслідування ліп
них форм. Зокрема, гончарна миска з Барбари
) має схожі особливості профілювання
з ліпними мисками (рис.
); також має
на слабовираженому плечі залишок від псев
довушка. Також на Дмитрівці
ІІІ і Барбарі
знайдено хроповаті гончарні стінок з великою
кількістю жорстви у складі керамічного тіста,
традиція виготовлення яких, на нашу думку,
має північно-західне походження. Цікавим
є той факт, що гончарні зразки вельбарських
форм знайдено, у переважній більшості, на
пам’ятках правобережжя Дніпра [Магомедов,
Із загалу кераміки слід виділити дві посу
дини (рис.
6), що не мають прямих аналогій.
перша (рис.
— біконічний, «київський» за
профілюванням горщик, але з рустованою по
верхнею та зкругленою придонною частиною, з
великою кількістю жорстви у тісті [Башкатов,
Друга посудина (рис.
— лощена миска
на трьох ніжках. відомі схожі керамічні форми,
що можуть належати до типу
ХаА за Р.
гевичем, проте, прямі аналогії даній посудині
Аналіз матеріалів ліпної кераміки пам’яток
межиріччя Дніпра і псла демонструє їх куль
турну спорідненість: наявність трьох етнокуль
турних компонентів
— скіфо-сарматського,
праслов’янського та германського. Серед форм
ліпної кераміки північно-західної традиції
домінуючими є горщики типу
ІА і миски ти
ХаА; також відомі ліпні наслідування гон
чарним посудинам (зокрема скляним кубкам
типу Ковалк) і фіксується значний відсоток
унікальні форми ліпної кераміки північно-
західної традиції:
— Дмитрівка
— Барбара
— рис. Р.в.
Терпиловського, фото ю.ю.
форм та ознак, характерних для пшеворської
Загалом, слід зазначити, що даний регіон
є достатньо репрезентативним для вивчення
ліпної кераміки північно-західної традиції та
Башкатов ю.ю.
исследования крупного наземного
жилища позднеримского времени на поселении Бар
бара
// Археологическое изучение центральной Рос
сии: Тез. Междунар. науч. конф., посвящ. 100-летию со
дня рождения в.п.
Левенка.
— 2006.
— С.
259—261.
поселение позднеримского вре
мени Барбара
І на юге Среднего поднепровья
The Turbulent epoch. a new Materials from the Late
roman period and Migration period
/ Monumenta
памятники черняховской куль
туры юга Среднего поднепровья
// GerMania-
Ш
Нові дослідження
пам’яток черняхівської культури на півдні Серед
нього подніпров’я
// Археологія правобережної ук
винокур І.С.
пшеворські елементи у пам’ятках чер
няхівської культури волино-подільського пограниччя
//
Kultura przeworska.
— 1997.
— T.
iii.
— С.
50—66.
Лепная керамика вельбарско-пшеворс
кого типа в черняховских древностях Днепро-Донец
Івановський в.
Ліпна кераміка Дитиницького могиль
ника
// Етногенез та рання історія слов’ян: нові наукові
концепції на зламі тисячоліть: М-ли міжнар. наук.
конф. (30—31
березня 2001
р.).
— 2001.
— С.
141—148.
пшеворська культура у верхньому
К вопросу о влиянии культур Цен
тральной Европы на черняховский керамический
// Kultura przeworska.
— 1997.
— T.
вельбарские традиции в черня
ховской гончарной керамике
// 20 lat archeologii w
Раскопки на Компаниевском могильни
// Археологические исследования на украине в
Типи поховань та планування Ком
паніївського могильника
// Середні віки на ук
Комплекси ліпної кераміки пів
нічно-західної традиції з черняхівських пам’яток
правобережжя Київщини
// Археологічні пам’ятки
— 2010.
— пресс-музей, №
памятники черняховской культуры
Днепровского Левобережья
// Готы и Рим.
— 2006.
Типи поховань на черняхівському
могильнику Компанійці (етнокультурна інтерпрета
Днепровское Лесостепное Левобе
режье в позднеримское и гуннское время (середина
юго-восточной Европы в предгосударс
Орнаментация черняховской кера
Ziem polskich. Т
V: późny okres lateński i
chronologia względna kultury przeworskiej
wewczesnym okresie rzymskim
// Wiadomości a
ceramika kultury wielbarskiej miedzy
Статья посвящена комплексам лепной керамики
северо-западной традиции региона Днепро-псель
ского междуречья. Рассматриваются материалы
поселений Дмитровка
ІІІ, Барбара
І и могильника
Компанийцы на основе типологии Р.
ча. в работе проанализировано 92
сосуда (целые и
фрагментированные). в регионе прослеживается
ряд особенностей керамического комплекса
— при
сутствие скифо-сарматского, славянского и германс
кого элементов, где преобладают горшки группы
и миски группы
Х. в германском компоненте выде
This article deals with complexes of hand-made pot
tery of north-west tradion of dneprp-psel interЯuve.
collections from settlements dmitrovka
iiii, barbara
and cemetery Kompaniytsi are analyzed in work. The
most often used form are pots of type
ia and bowls of
X (by r.
Wolagiewicz). przeworsk’s inЯuence to

Ч
Древности эпохи великого переселения на
родов на верхнем Дону (рис.
) выявлены в
начале 1990-х
гг. За прошедшее время их поле
вое изучение проводилось довольно интенсив
но, публикуются материалы раскопок, а также
первые обобщающие труды. Тем не менее, мно
гие вопросы, связанные с ними, остаются спор
ными, а многие
— до сих пор слабо раскрыты
ми. поэтому материалы исследований каждого
памятника привлекают внимание специалис
тов, вызывают живой интерес. Не является ис
ключением в этом смысле и городище Круто
в настоящее время все известные на верх
нем Дону древности эпохи великого переселе
ния народов разделяются на две культурно-
хронологические группы. Одна из них
— типа
— датируется позднеримс
ким временем и соотносится с киевско-черня
ховскими переселенцами, пришедшими на Дон
из ареала распространения памятников так
называемой «киевской традиции в черняхове»
вторая группа получила название по на
иболее исследованным поселениям у совре
менных сс.
Чертовицкое (воронежская обл.) и
. Работа выполнена при финансовой поддержке
Замятино (Липецкая обл.). Она соответствует
преимущественно гуннской эпохе и оставлена
смешанным населением, в составе которого
преобладал раннеславянский компонент (но
сители традиций сейминско-донецкого вари
анта киевской культуры и «раннеславянских»
элементов черняховской общности) [Обломс
кий, 2005, с.
110—111; Акимов, 2007, с.
при этом господствующее положение в регио
не занимала воинская прослойка выходцев из
регионов Северо-восточного причерноморья и
Нижнего подонья аланского и/или германско
го происхождения. впрочем, некоторые иссле
дователи связывают их с гуннами [Обломский,
2006; 2007, с.
91—92]. Рассматриваемое в дан
ной статье городище Крутогорье относится ко
Следует сказать, что Крутогорье как архео
логический памятник эпохи является, с одной
стороны, характерным, с другой
— обособлен во
многих отношениях. Находя целый ряд прямых
соответствий в материалах Острой Луки Дона
— в комплексе лепной и лощеной
керамики, в гончарной посуде, часть которой
изготавливалась именно там, и в других куль
во-первых, Крутогорье имеет следы оборони
тельных сооружений, а на Острой Луке укреп
ленных пунктов гуннского времени не отмечено.
Более того, рассматриваемый памятник был свя
зан с другим городищем
— Малый Липяг, име
ющим слой середины i
тыс. н.
э. и находящимся
непосредственно рядом
— к северу, через балку.
во-вторых, для домостроительства поселений
круга Чертовицкого-Замятино наиболее харак
терны полуземлянки, а наземные постройки
единичны и все они относительно небольшой
площади (до 30
) [Акимов, 2001, с.
Городище Крутогорье; комплекс постройки
— регион верхнего подонья на карте восточной
— план раскопов с реконструкцией контуров объектов;
— топографический план городища;
1,1
× 1,8
л. к.: 2 в., 16 ст., 1 дн.; лощ. к.: 1
ст.;
г. к.: 1 в.
+ 2 ст.; 22 кос. ж.; 2 фр. об.;
2 гр.; фр. антропоморфной фигурки
1,4
× 1,45
ш. 0,29
ш. 0,32
ш. 0,32
ш. 0,32
ш. 0,3
ш. 0,25
ш. 0,4
ш. 0,4
ш. 0,4
ш. 0,62—0,66
ш. 0,44—0,48
ш. 0,44—0,46
ш. 0,38—0,4
ш. 0,16—0,2
ш. 0,26
0,28
× 0,36
ш. 0,34—0,36
ш. 0,36
ш. 0,44—0,46
ш. 0,4
ш. 0,28
0,72
× 0,84
ш. 0,32
ш. 0,24
ш. 0,3
ш. 0,24
0,4
× 0,44
я: ш
— диаметр; л.
— лепная керамика; лощ.
— лощеная керамика; г.
— гончарная
керамика; в.
— венчик сосуда; ст.
— стенка сосуда; д.
— днище сосуда. «+» обозначает фрагменты одного
Обломский, 2007, с.
80—81]. На Крутогорье же
открыто уникальное пока для местной культу
ры гуннского периода наземное столбовое со
оружение, площадь которого значительно пре
постройка
1 городища Крутогорье (рис.
1,
была выявлена с первого года стационарного ис
следования памятника (2004
г.). Ее оконтурива
ние производилось по линиям столбовых ям, рас
пространению находок. Этот процесс значительно
осложнялся тем, что культурный слой памятника
весьма незначителен (0,4—0,5
м), нестратифици
рован и включает материалы различных эпох.
Особенно трудно бывает отделить друг от друга
находки и объекты гуннского периода и поздне
сарматского времени (i—iii
вв. н.
э.).
Данные о ямах, которые я отношу к конструк
ции постройки
1, приведены в табл.
1. Среди
них три имели хозяйственное назначение, 25 ос
тались от вкопанных столбов. впрочем, атрибу
ция ямы №
1 раскопа 2 как столбовой вызывает
сомнения, ибо она почти в полтора раза шире ос
тальных, заполнение содержит находки. К остат
кам стен сооружения, к тому же проливающим
свет на их конструкцию, относится также древес
ный тлен от досок, обнаруженный на уровне ма
терика. Это две небольшие плашки длиной 0,16
и 0,2
м, которые лежали в направлении северо-
северо-восток
— юго-юго-запад, параллельно од
ной из линий столбовых ям (рис.
1,
).
Рассматривать подробно весь материал, соб
ранный в площади постройки и близи нее, вряд
ли имеет смысл. в него могли попасть находки
и из более ранних пластов. Тем не менее, неко
торые из них вполне определимы и заслужива
прежде всего, это довольно большая кол
лекция лепной керамики, включая реконстру
ируемые на полный профиль формы, которая
характерна для древностей круга Чертовицко
го-Замятино (рис.
2). Как правило, это грубо
лепные горшки с примесью крупного и среднего
шамота в керамическом тесте, грубо заглажен
ные, практически без орнамента. преобладают
сильнопрофилированные сосуды с отогнутой,
реже вертикальной, шейкой и максимальным
расширением тулова в верхней трети, реже
Менее распространенные формы: а)
с вер
тикально поставленной или слабо отогнутой
шейкой, в месте соединения с туловом образу
ющей уступ или крутое плечо (рис.
с резко отогнутой прямой («раструбовидной»)
шейкой, в месте соединения с туловом образу
ющей изнутри характерное ребро (рис.
); в) открытые с короткой (как исключение с
высокой) шейкой и прямыми, почти вертикаль
ными стенками верхней части тулова
— тюль
Наиболее распространенные горшки находят
массовые аналогии в керамике сейминско-до
нецкого варианта киевской культуры [Терпилов
ский, 2004, с.
40], а также в черняховском комп
лексе лепной посуды, особенно тех ее регионов,
где лепная керамика преобладает над гончар
ной, а полуземлянки
— над наземными домами
[Баран, 1981, с.
76, 79; Магомедов, 2001, с.
46].
первая из более редких форм находит про
тотипы как в мощинской керамике [Массали
тина, 2008, с.
111—112], так и среди посуды
округи позднеантичного Танаиса [Арсенье
ва, 1977, табл.
; Арсеньева и др., 2001,
; 28,
; Беттгер, улльрих,
2000, рис.
]. Орнамент на плечике, как у
одного из таких горшков (рис.
), встречается
вторая «редкая» форма
— это сосуды «поз
днесарматского» облика, имеющие массу ана
логий как в местной верхнедонской керамике
первых веков н.
э. [Медведев, 1998, с.
так и в черняховской культуре, особенно в Се
верном причерноморье и Нижнем поднепро
вье, а также опять же в Танаисе [Магомедов,
2001, с.
46; Арсеньева, 1977, табл.
; XXii,
; Арсеньева и др., 2001, табл.
; 45,
Наконец, тюльпановидные формы распростра
нены в киевской культуре, особенно в ее деснинс
ком варианте [Терпиловский, 2004, с.
40], а, кроме
того, среди колочинской лепной посуды [Славяне
юго-восточной Европы, 1990, с.
232, рис.
46].
Обращает на себя внимание фрагментиро
ванная плоская ручка от лепного сосуда с за
глаженной поверхностью темно-серого, почти
черного цвета (рис.
). Она могла принадле
жать массивной кружке черняховского типа
Набор лощеной (чаще всего лепной по тех
нологии изготовления) посуды в постройке
представлен фрагментами горшков с верти
кальной или слегка отогнутой прогнутой шей
кой (рис.
), а также острореберных мисок.
их лощение преимущественно черного цвета.
Единичным экземпляром представлен буроло
щеный горшочек характерной профилировки
). встречаются также немногочислен
ные фрагменты черно- и коричневолощеных
сосудов, украшенных по тулову приостренным
валиком (рис.
). Большинство форм лоще
ной керамики находит аналогии в лесной зоне
восточной Европы (окско-москворецкий реги
Гончарной посуды найдено не так много. Сре
ди ее фрагментов обращают на себя внимание
обломки краснолаковой тарелки на кольцевом
поддоне (рис.
), горла кувшина (рис.
закрытой и, наоборот, открытой мисок (рис.
), а также крупного сосуда, украшенного
приостренным валиком по тулову (рис.
по всей видимости, все перечисленное, равно
как и остальная круговая посуда, было импор
том из черняховских и позднеантичных при
черноморских центров. впрочем, некоторые
из крутогорских сосудов могли попасть на по
селение из гончарного центра, открытого близ
с. Ксизово Задонского р-на Липецкой области
Комплекс вещей, происходящих из построй
1, также как и керамики, выделяется пре
имущественно типологически и не всегда до
статочно достоверно. и тем не менее, к нему,
во-первых, набор бус. Одна из них изготов
лена из фаянса светло-голубого цвета и разде
лена продольным рифлением на своеобразные
дольки (рис.
). Еще одна
— из глухого стек
ла темно-красного цвета, изготовлена путем
навивки в два полных оборота (рис.
). Дру
— уплощенно-цилиндрическая, из глухого
стекла желтого цвета (рис.
). Найден также
мелкий фрагмент цилиндрической (?) поли
хромной бусины, спаянной из глухого стекла
красного и желтого цвета и из прозрачного зе
леноватого (рис.
. Остальные бусины го
. Не исключено, что бусина прозрачного стекла
была покрыта эмалью красного и желтого цветов.
по имеющемуся фрагменту технологию изготовле
лубых и синих оттенков из глухого (рис.
) и полупрозрачного стекла (рис.
из того же материала, что и последние пять
бусин, изготовлена призматическая огранен
ная вставка, вероятнее всего в перстень (рис.
Городище Крутогорье; комплекс постройки
1: керамика с площади постройки и вблизи нее:
во-вторых, металлические детали одежды
и личного убора. из бронзы обойма пряжки и
обломок браслета. первая
— вытянуто-прямо
угольной формы, верхняя часть орнаментиро
вана по периметру косым рифлением (рис.
). Браслет разогнут и сломан, имеет упло
щенный конец с неровными насечками с одной
стороны (рис.
). из железа круглая нашив
ка и перекрученный стержень. Нашивка име
ет три сквозных отверстия, в двух из которых
сохранились проволочные петельки (рис.
). перекрученный стержень может являться
Городище Крутогорье; комплекс постройки
1: находки с площади постройки и вблизи нее:
— фаянс;
частью массивной булавки, не исключено, что с
загнутым (посоховидным?) навершием (рис.
). Сюда же, с известными оговорками, отне
сем и железные колечки, уплощенные и округ
лые в сечении (рис.
), вероятнее всего
в-третьих, орудия труда и промыслов. Облом
ки железных ножей с прямой или чуть выгну
той спинкой (рис.
3,
20
), железный рыболовный
крючок с обломанной петлей (рис.
3,
21
). Не
обычными для верхнедонских памятников гун
нского времени являются находки каменных
жерновов от ручных мельниц. На Крутогорье их
найдено два в разных частях постройки, изго
товлены они из ракушечника (рис.
3,
26,
27
).
Однако наиболее многочисленными явля
ются орудия, связанные с ткацким производс
твом. прежде всего, это пряслица. позднему
слою памятника принадлежит подавляющее
большинство биконических изделий, которые
имеют ребро, расположенное либо посередине
), либо асимметрично смещенное от
поперечной оси (рис.
). Наиболее показа
тельны в этно-культурном плане граненые фи
гурные прясла (рис.
), имеющие много
численные аналогии в черняховской культуре
На верхнедонских поселениях середины
тыс. н.
э. нередко встречаются грузила, пред
назначенные для оттягивания нитей основы в
вертикальном ткацком станке. Однако только
на Крутогорье они представляют собой массо
вый материал. всего с территории постройки
и вблизи нее собрано около двух сотен их круп
ных и мелких фрагментов. подавляющее боль
шинство их
— это остатки изделий конической
формы со сквозным отверстием в верхней поло
вине высоты (рис.
). Насколько позволя
ют судить наиболее полно сохранившиеся эк
земпляры, размеры грузил небольшие, высота
вряд ли превышала 10
см. Керамическое тес
то их довольно рыхлое, с органическими при
месями. Обжиг примитивный, тем не менее,
большинство обломков довольно твердые и при
извлечении из земли и камеральной обработке
не рассыпаются. Характерной деталью явля
ется углубление на вершине конуса округлой
или овальной в плане формы, которую имеет
внушительная часть обломков верхних частей
этих предметов (рис.
). Единичными на
ходками представлены другие типы грузил:
калачевидные («тороидальные», по определе
нию Б.в.
Магомедова [Магомедов, 2001, с.
и пирамидальные. последние, впрочем, с на
Городище Крутогорье;
находки из глины:
— находки с площади ком
плекса постройки
1 и вблизи
ибольшей вероятностью принадлежат более
раннему слою. Конические грузила широко из
вестны практически на всех поселениях круга
Обращает на себя внимание плохая сохран
ность рассматриваемых предметов (рис.
). Некоторые фрагменты совсем мелкие,
а лучше сохранившиеся представляют собой
либо нижнюю, либо верхнюю части грузила.
Создается впечатление, что их разбивали на
меренно, ударом посередине поперек, а полу
чившиеся куски крошились на более мелкие
либо непроизвольно, либо под дополнитель
ным внешним воздействием. К этому вопросу
Таким образом, подавляющая часть археоло
гического материала с территории постройки
и рядом с ней не оставляет сомнение в ее со
отнесении с древностями круга Чертовицкого-
Что касается самого сооружения, то, по мо
ему мнению, еще не полностью вскрыты ее
северный и юго-западный углы. Однако пла
ниграфия и интенсивность распространения
археологического материала убеждает в том,
что основная площадь постройки раскопана, а
ее юго-восточная стена открыта на всю длину.
Как представляется сейчас, постройка
1 го
родища Крутогорье представляет собой так на
зываемый «длинный дом». продольной осью он
ориентирован по линии юЗ
— Св. Отсутствие
строгой регулярности расположения и разме
ры столбовых ям свидетельствуют, что стол
бы небольшого диаметра (15—25
см) служили
лишь опорами, между которыми были зажаты
стены плетневого типа из прутьев и небольших
досок. вероятно, кое-где плетень мог прикапы
ваться в грунт, либо отдельные прутья нижней
его части могли вгоняться в почву. по-другому
объяснить находки кусков древесного тлена на
уровне материка я не могу. Очевидно, местами
стены были подмазаны глиной, отчего иногда
в слое фиксируются пятна обожженной глиня
Размеры дома можно восстановить только
приблизительно. Длинные стены, если судить
по юго-восточной линии столбовых ям, могли
иметь протяженность 28—30
м. вряд ли боль
ше, поскольку тогда бы с обеих сторон стена
вплотную уперлась бы в обрывы стрелки мыса.
Ширина дома была порядка 10
м, поскольку
линия из трех столбовых ям в северо-западном
углу раскопа параллельна линии юго-восточ
ной стены и, вероятнее всего, маркирует вто
рую длинную стену. Общая площадь соору
жения, таким образом, составляла порядка
Отдельные столбы внутри дома скорее все
го служили каркасом внутренних перегоро
док, а не опорой центрального конька кровли:
во-первых, ямки от столбов довольно малень
кие, во-вторых, их линия, хоть и параллельна
длинным стенам, но проходит не на одинако
вом расстоянии от них, т.е. не по центральной
оси сооружения. впрочем, крыша могла быть
покрыта легким материалом (например, камы
Между тем, девять столбовых и две хозяйс
твенные ямы в южной части раскопа отстоят от
основных линий опорных столбов дома и обра
зуют подобие круга. внутри него наблюдается
концентрация обломков глиняных грузил и от
дельных находок. Кроме того, это место отделено
от «хозяйственной зоны» (комплекса из несколь
ких хозяйственных ям в северо-восточном углу
раскопа) пустым пространством (рис.
1,
). Что
представляет собой это круговое сооружение: от
дельный объект или часть «длинного дома»?
Ко второй гипотезе склоняет наличие отде
льных столбовых ям между его юго-восточной
стеной и «кругом». впрочем, понятных с точки
зрения конструкции линий эти столбовые ямы,
С интерпретацией рассматриваемого комп
лекса есть и еще одна проблема. Район концен
трация обломков грузил и других предметов
внутри «круга» имеет явное распространение
к северу, своеобразный «шлейф», который пе
реходит в новый район концентрации находок
в центральной части раскопа, близ стены. Чет
кой границы между двумя скопления матери
ала не прослеживается. получается, что неп
роницаемой перегородки, разделявшей их, не
существовало. Тогда что же обозначают столбо
прежде, чем высказать свое предположение
на этот счет, обращу внимание читателя на
еще одну категорию находок на Крутогорье,
которая относительно многочисленна здесь и
практически неизвестна на других однотип
ных памятниках. Это изделия из глины, на
поминающие антропоморфные и зооморфные
миниатюры, а также глиняные лепешки, бу
сины, шарики и т.п. (рис.
). Наиболее
выразительные из них (рис.
) найдены
как раз внутри образованного ямами круга на
стрелке мыса. Любопытна также находка би
конического прясла, которое обожжено, но при
этом лишено сквозного канальца, куда обычно
вставляется ось веретена (рис.
). использо
ваться по назначению оно, таким образом, не
в научной литературе подобные предметы
нередко рассматриваются как принадлежности
магических ритуалов, религиозного культа [Ры
баков, 1994, с.
334]. Любопытно, что на других
памятниках круга Чертовицкого-Замятино, да
и среди более ранних древностей верхнедонско
го региона столько аналогичных вещей пока не
встречено. Здесь же, на мой взгляд, стоит вер
нуться к высказанному ранее предположению о
том, что грузила, рассыпанные в этой части горо
дища, были расколоты намеренно. вероятно, рас
сматриваемый нами строительный комплекс мог
служить местом для отправления определенных
ритуалов, возможно, связанных с ткачеством.
Не случайным представляется и выбранное
место (рис.
). Это самая южная часть пло
щадки городища, стрелка мыса, обращенная к
изгибу реки, откуда местность просматривает
ся на много километров. вкупе с «длинным до
мом» все сооружение как бы ориентировано на
юго-восток, примерно туда, где летом восходит
солнце. Как известно, форма круга имеет пря
итак, подводя итоги, следует резюмировать
сл
дующее. На городище Крутогорье открыты
татки «длинного дома» каркасно-столбовой
конструкции, площадь которого могла достигать
300
. Судя по размерам, отсутствию очагов и от
носительно слабой насыщенности материалом, он,
безусловно, имел общественное назначение. Оце
нивая легкость и, очевидно, небольшую прочность
конструкции, можно сказать, что постройка имела
кратковременный, скорее всего сезонный харак
тер. и, наконец, с постройкой был связан ритуаль
ный комплекс, имеющий отношение к солярному
культу и, вполне вероятно, к ткацкому делу.
постройки 2-й четверти
— середины
тыс. н.
э. в бассейне верхнего Дона и лесостепно
го Хопра
// верхнедонской археологический сбор
Население верхнего подонья накану
не и в период гуннского вторжения в восточную Ев
и
Некро
Черняхiвська культура: за матерiалами
у
позднеантичное поселение
в Танаисе (результаты работ на раскопе XiX)
// Сар
маты и их соседи на Дону: М-лы и исслед. по археол.
Черняховская культура. проблема
Массалитина
Г.А.
Керамические комплексы нижнего
слоя городища воротынск
// Лесная и лесостепная зоны
восточной Европы в эпохи римских влияний и велико
го переселения народов.
— 2008.
— С.
111—129.
iii Чертовицкое городище (материалы
1-й половины i
тыс. н.
// Археологические памят
ники верхнего подонья первой половины i
Обломский
А.М.
О памятниках лесостепного подонья
позднеримского времени
// верхнедонской археологи
ческий сборник.
— 2001.
— вып.
2.
— С.
122—140.
проблемы изучения памятников
верхнего подонья гуннского времени
// КСиА.
Обломский
А.М.
верхнее подонье в V
в. н.
э. как
часть гуннской державы
// Археологическое изучение
Центральной России: Тез. Междунар. науч. конф.,
посвящ. 100-летию со дня рождения в.п.
Левенка
(13—16
ноября 2006
года).
— 2006.
— С.
238—242.
Лесостепное подонье. в кн.: вос
точная Европа в середине i
тысячелетия н.
Дона в древности. Замятинский архе
ологический комплекс гуннского времени
// РСМ.
Рыбаков
Б.А.
Язычество древних славян.
— М., 1994.
в конце i
тысячелетия до н.
первой половине i
тысячелетия н.
/ Археология
Е
в предгосударс
Славяне поднепровья в первой
Городище Крутогір’я розташовується на річці
воронеж, яка відноситься до басейну верхньої течії
Дон. На пам’ятнику відкриті залишки «довгого
будинку» каркасно-стовпової конструкції, площею
до 300
. виявлений у споруді і поблизу неї архе
ологічний матеріал дозволяє її датувати гунським
часом і співвіднести зі старожитностями типу Чер
товицьке-Зам’ятине. Судячи з розмірів, відсутності
вогнищ і відносно слабкої насиченості знахідками,
він мав суспільне призначення. Оцінюючи легкість
і невелику міцність конструкції, можна сказати, що
споруда мала короткочасний, швидше за все, сезон
ний характер. З «довгим будинком» пов’язаний ри
туальний комплекс, який представляв собою коло
зі стовпів і двох господарських ям. у межах кола
зафіксовано скупчення фрагментів глиняних коніч
них грузил для вертикального ткацького верстата і
інших знахідок, у тому числі уламки глиняних фігу
рок. Спорудження могло мати відношення до соляр
The forti�ed settlement of Krutogorye is situated on
the banks of the Voronezh river belonging to upper ba
sin of the don. at this site we found the remains of ’a
longhouse’ with framework and pillar structure and the
area of up to 300
. The archaeological material discov
ered in the structure and near it allows to date it from the
hunnian age and refer to antiquities of chertovitskoe-
Zamyatino type. Judging by the size, absence of �replaces
and relatively poor concentration of �nds, the structure
served as a public place. Lightness and low strength of
the structure suggest that it had a short-term, most likely
seasonal character. The ’longhouse’ was connected with a
ritual complex represented by a circle of pillars and two
household dumps. Within this circle we �xed a cluster of
fragmented ceramic cone plumbs for a high-warp loom
and other �nds, including pieces of ceramic fugurines.
The structure could relate to a solar cult and/or weaving.

під час досліджень решток насипу кургана
2 групи
І на південній околиці колишнього
Лавриківка пришибської сільради Кремен
чуцького р-ну полтавської
обл., пошкодженого
кар’єром в 1970-ті
рр., виявлені 8
поховань та
кілька ям. З-поміж них
— основне енеолітич
не, впускні: пізньоенеолітичне, катакомбне,
бабинське, три зрубних, а також рештки кре
мації дорослої жінки (пох.
3) та дитячої інгума
ції (пох.
5) початку гунського часу, здійснені в
поховання черняхівської культури в курга
— доволі нетипове явище, що пов’язується
дослідниками з наявністю помітного скіфо-
сарматського етнічного компоненту у складі
населення Дніпровського Лівобережжя впро
довж пізньоримського часу [Гей, 1985, с.
13; Обломский, 2003, с.
47]. На разі для пол
— це четвертий випадок відкриття
подібних комплексів (Кантемирівка, Сторожо
ве, волошине), а для округи Комсомольська
другий [Коваленко, Луговий, 2008, с.
Рудинський, 1931, с.
127—155; Супруненко,
2008, с.
31—32; Сымонович, Кравченко, 1983,
67—68]. Можливо, до числа подібних, проте
зруйнованих, захоронень варто зараховувати
й знахідку 1914
р. гончарного черняхівського
глека на дюнах поблизу колишнього с.
ні плавні, на місці сучасного кар’єру вАТ
«полтавський ГЗК», на північний захід від
Комсомольська [Рудинський, 1928, с.
у невеличкому некрополі поховань, здійснених
за обрядом кремації та інгумації, є черговим
підтвердженням поліетнічності складу чер
няхівської культурної спільноти племен [Ба
Зауважимо також, що в окрузі кургану посе
ленські пам’ятки черняхівської культури поки
що не виявлені. Найближчі з них знаходяться
за 4—5
км на схід та захід
— в пониззях псла
і Сухого Кобелячка. Це
— добре відоме за роз
копками ю.ю.
Башкатова Дмитрівське посе
лення (Дмитрівка
ІІІ), знищене під час одного
з гунських набігів [Башкатов, 2008, с.
48; Баш
катов, Горбаненко, пашкевич, 2010, с.
50], а та
кож одночасні в існуванні з ним селища в ме
жах сс.
Роботівка та петрашівка [Супруненко,
Шерстюк, 2009, с.
29—33, 48—52]. Досліджені
поховальні комплекси, вірогідно, знаходяться
в ресурсній зоні згаданих поселень, зокрема,
Добре збережений поховальний комплекс
дає підстави для здійснення детальної реконс
трукції як обряду захоронення, так і складу су
влаштоване в північно-захід
ній полі кургану, з рівня поверхні, за 2,4
м на
північ та 3,5
м на захід від умовного центру
— уЦ), у підпрямокутній в плані ямі із
заокругленими кутами, зорієнтованій за дов
гою віссю з півночі
— північного сходу на пів
Яма мала розміри
— 0,84
× 2,00
м, нерівно
мірну глибину
— 1,35—1,50
м від уЦ, площу
(рис.
1), була заповнена однорідним сіро-
коричнюватим супіском. в нижній частині
вмісту переважав передматериковий і матери
ковий пісок. З північно-східного боку яма мала
незначний похилий уступ, шириною 15—20
а з південно-західного
— своєрідну похилу
приступку на кшталт сходинки із підсипкою з
передматерикового піску шириною 20—25
Цілком імовірно, що поховальна споруда
була з підбоєм, вхідна частина якого не просте
жена у зруйнованому насипу (над похованням
знаходилися сліди млина ХІХ
ст. та кілька піз
ніх ям). вхід до підбою міг бути споруджений з
південного боку. На вірогідність такого припу
щення вказували нерівномірна глибина ями,
підвищення дна із заходу на схід, однорідне за
повнення, більш характерне для вмісту підбій
них захоронень, наявність материкового піску в
основі вмісту, що міг осунутися зі стінок камери,
насамкінець, відсутність слідів перекриття.
по діагоналі від північно-західного до пів
денно-східного кутів в ямі в анатомічному по
рядку знаходився скелет дитини, вірогідно,
дівчинки у віці 9—11
років, за визначенням
антрополога А.в.
Артем’єва (рис.
1). Судячи з
розташування кістяка, дівчинка була покла
дена на спину випростано горілиць, головою
на північний схід
— північ, руки
— вздовж ту
луба, незначно підігнуті в ліктях, кисті
— до
лонями донизу відведені від тазу, ноги, трохи
підігнуті в колінах, майже випростані. Через
підвищення дна у південно-східний бік, кістки
скелету незначно осунулися, надавши легкий
під кістками похованої простежена ділянка
рослинного тліну, що вкривала заглиблену час
тину ями на площі
— 0,65
× 1,50
м. під черепом
та на кістках грудного відділу виявлене скуп
чення сердолікових та склопастових намистин
), поряд
— шматочки розслоєної слюди
від підвіски чи амулету і астрагал зі сточеної
таранної кітки вівці або кози з отвором (рис.
). Тут же знаходилася одна з бронзових фібул
та ребриста скляна намистина (рис.
). Інша
фібула була переміщена землериями до ліктя
правої руки (рис.
). поряд із останньою ле
жали дві скляні ребристі намистини і частина
Між ліктем лівої руки і тулубом догори дном
була розміщена ліпна кубкоподібна посудинка
), а поряд
— лежав невеликий шма
точок граніту (рис.
). Неподалік правого
плеча стояла сіролискована гончарна миска
середніх розмірів (рис.
). Біля ліктя правої
руки знаходився розвал невеликої гончарної
тривухої вази, також полишеної догори дном
). Між ними в норі виявлені уламки
кістяного тришарового гребеня (рис.
Ближче до правого передпліччя стояли архео
логічно цілі гончарні невеликий горщик і глек
На кістках ребер із західного боку знаходи
лася бронзова пряжка від поясу з відбитками
шкіри і тканини (рис.
), а поряд
— шма
точки тонкої зотлілої шкіри від паска шири
ною близько 1,5
см. по обидва боки під тазом
виявлені невеликі обпалені гранітні камінці
Лавриківка,
курган №
2. похо
вання 5. план і пе
— на
— горщичок
— миска
— фібули;
— частина корпусу
тривухої вази, розвал,
намистина і прониз
— горщик гон
— глек гон
— астрагал
і розвал прикраси зі
— пряжка;
— пірамідальні
— підвіс
ка з морської чере
— улам
ки рогового гребеня;
— пряслице;
розвал гончарного
— ула
мок граніту;
— кіс
тки скелету собаки;
— горщик гончар
— мисочка
— кубок;
— глек гончар
— шматочки
). Над коліном лівої ноги лежали дві
пірамідальні підвіски з рогу, розташовані го
строю частиною на захід (рис.
), та підвіска
На кістках ніг (на колінах) виявлений розвал
гончарного горщика (рис.
), поверх якого
знаходилося сіроглиняне пряслице (рис.
На приступці у південно-західній частині ями
містилося скупчення гончарного посуду. посу
дини стояли впритул одна до одної: дещо біль
ший від виявлених горщик (рис.
), біконіч
на лискована кубкоподібна посудина догори
дном (рис.
), маленька мисочка закритого
типу під горщиком в розвалі (рис.
), вузь
когорлий опуклобокий глек з ручкою (рис.
), а поряд між ними на боці
— сіролискова
На північний схід від скупчення посуду ле
жав скелет невеликої собаки (самиці), віком до
років, висотою в холці 35
см (рис.
) (виз
начення канд. вет. наук, доцента полтавської
аграрної академії М.в.
Лисенка). Судячи за
положенням кісток, тварина була покладена
зібгано («півколом»). Опис предметів інвентаря
варто завершити констатацією факту наявності
справа від колін дитини плаского сірограніт
ного каменю чотирикутної форми, розміром
. Ліпний посуд пред
1. Кубкоподібний ліпний
з вертикальними, ледь відіг
нутими вінцями з краплеподібним
потовщенням, піднятими покатими
плічками, перегином нижче пер
шої третини висоти, наближеної до
біконічної форми, рівним дном без
поверхня сіро-коричневого кольо
ру, злегка загладжена, в нижній час
тині тулуба помітні сліди вертикаль
ного затертого загладжування. Тісто
сіро-чорного кольору, з нерівномірним
випалом. З домішок помітний круп
ний пісок та окремі частки гранітної
жорстви. З двох боків тулуб має сліди
задимлення. Можливо, на дні є від
битки зернівок проса і січеної соломи.
— 8,9—9,2
см; діаметри:
— 7,3—7,4
см, основи ший
— 7,5—7,6
см, тулуба
— 11,0
Гончарна кераміка репрезентована
переважаючою кількістю посудин.
2.
Горщик
невеликий, характер
них виражених округлобоких форм
з чітко виділеною низькою шийкою, плічками у
верхній частині посудини (рис.
2,
). вінце відіг
нуте, краплеподібної форми, денце плиточне
без закраїни. На плічках наявна горизонтальна
прокреслена лінія.
поверхня шерехата, сірого кольору, злегка
загладжена. в тісті
— домішки піску та квар
— 12,9
см; діаметри: вінця
— 10,0—
см, шийки
— 9,3
см, тулуба
— 13,6—
3.
Горщик
невеликий, округлобоких форм
з виділеною шийкою, плічками на першій тре
тині висоти, денцем на плиточці зі скошеною
назовні закраїною (рис.
2,
). вінце відігнуте
прямозрізане, краплеподібної форми. плічка
оперізує горизонтальна прокреслена лінія з ус
тупом зверху. по перегину тулуба і нижче на
явні ледь заглиблені нерівномірні прокреслені
лінії. поверхня шерехата сірого кольору, злегка
загладжена. в тісті
— домішки піску і жорстви.
— 13,9
см; діаметри: внутрішній
— 11,0—11,2
см, зовнішній вінець
см, шийки
— 10,7
см, тулуба
см, профільованої верхньої основи дна
см, плиточки по краю утору
— 7,6—7,7
На дні є концентричні кола від загладжування
невеликий, видовжено-округло
бокий, з невисокою шийкою, покатими плічка
Рис. 2.
Лавриківка, курган №
2, похован
ня
5: ліпний (
) і гончарний (
2—8
) посуд
ми на першій третині висоти, денцем на профі
льованій плиточці (рис.
). вінце відігнуте,
прямозрізане, ледь скруглене. Основу шийки
оперізує горизонтальна валикоподібна лінія.
поверхня шерехата сірого кольору, загладже
— 15,9
см; діаметри: внутрішній
— 12,0
см, зовнішній вінець
— 12,3—
см, шийки
— 11,0
см, тулуба
— 14,7
верхньої основи плиточки
— 6,5
см, денця по
краю утору
— 6,7
см. На дні
— концентричні
кола від загладжування поверхні, наявні два
відбитки зернівок злакових. внутрішня поверх
5.
Миска-ваза
(тривуха ваза) невеликого роз
міру з трьома ручками, біконічної форми. вінце
Т-подібне. Ручки округлої форми, в одному ви
падку з профільованою заглибиною посередині.
Денце
— плиткового типу, без кільцевого піддону
(рис.
3,
). З верхнього боку вінець знаходиться
кільцева тонка валикоподібна пружка-виступ,
розміщена по лінії стінок. по шийці та над пере
гином тулуба
— дві горизонтальні прокреслені
лінії. поверхня якісно сіро-чорнолискована, гли
на відмучена, без візуально помітних домішок.
— 10,5—10,7
см; висота ручок
см, ширина ручок
— 2,0—2,2
см, їх
— 0,9—1,1
см; діаметри: внутрішній
— 14,3—14,5
см, зовнішній вінець
см, шийки
— 18,3
см, тулуба
— 20,1
верхньої основи плиточки
— 6,5
см, денця на
плиточці зі злегка сформованим кільцем під
дону —7,4—7,6
см. На дні
— концентричні
кола від загладжування поверхні, внутрішня
маленьких розмірів, закритого
типу, біконічної форми, на кільцевому піддоні
з ледь ввігнутим денцем (рис.
). поверхня
посудинки якісно сіро-чорнолискована, глина
— 7,1
см; діаметри: внутрішній ві
— 12,7
см, зовнішній вінець
— 13,5
— 12,4
см, тулуба
— 13,7
см, кільцево
го піддону —6,0—6,1
см. внутрішня поверхня
середніх розмірів, закритого типу,
біконічної форми, на профільованому денці
плиточкою (рис.
). На шийці та плічках
розміщені дві горизонтальні загладжені вали
коподібні лінії. поверхня сіра, до сіро-коричне
вого кольору, лискована, глина відмучена, без
— 10,7
см; діаметри: внутрішній ві
— 22,9
см, зовнішній вінець
— 24,0
— 22,3
см, тулуба
— 24,0
см, плитково
го денця
— 8,6
см. внутрішня поверхня світло-
звужено-циліндричної форми, з
ледь відігнутим краплеподібним вінцем, на
виділеному денці (рис.
). верхній зріз по
судинки нерівномірно скошений. поверхня з
якісним сірим лискуванням, глина відмучена,
— 8,3—9,0
см; діаметри: зовнішній ві
— 9,7
см, тулуба
— 9,4
см, денця
— 4,5
9.
Кубкоподібна
біконічна, порівняно велика
посудина
, з відігнутим назовні прямо зрізаним
вінцем, покатими плічками, перегином тулуба на
останній третині висоти і виділеним денцем без
закраїни (рис.
2,
). поверхня має неякісне сіре
лискування, глина відмучена, тісто сіре однорід
не, з незначними домішками крупинок вапняку.
висота
— 10,7
см; діаметри: внутрішній ві
нець
— 9,5
см, зовнішній вінець
— 10,7
см, ту
луба
— 17,5
см, денця
— 6,8
см. внутрішня по
верхня затерта й вкрита шаром сірої «побілки».
10.
Глек
вузькогорлий біконічної форми, з
опуклобоким тулубом, невисокою горловиною,
вінця від горла відділені видавленим з внутріш
нього боку валиком, відігнуті назовні, наближені
до краплеподібної форми. Денце
— на невели
кому кільцевому піддоні із заглибиною в дні.
посудина має ручку підквадратного, зі скругле
ними кутами, перетину, приєднану до валика і
шийки вгорі та плічка внизу. плічка оперезані
тонковаликовою затертою лінією (рис.
3,
).
поверхня шерехата, злегка загладжена. Тіс
— сіре, з візуально помітними домішками
Лавриків
ка, курган №
5: гон
— 21,6
см; висота ручки
— 7,8
см, її
— 1,6
см, товщина
— 1,5—1,6
см; діа
метри: внутрішній вінець
— 7,8
см, зовнішній
— 9,5
см, горла
— 5,7—5,9
см, тулуба
см, верхньої основи піддону
— 7,3
см, ниж
ньої основи кільцевого піддону
— 8,0
см. посу
Глек нагадує форму українських тиквачів
поминальних глеків ХІХ
— початку ХХ
одноручний біконічної форми, з
високим конічно-розширеним до верху горлом
майже наполовину висоти, біконічним тулубом
на виділеному в кільцевому піддоні плитчасто
му денці. вінця відігнуті назовні. Ручка вели
ка, з підпрямокутним вигином і прямокутним
у плані перетином. Закріплена під вінцем та
над перегином тулуба. під вінцем наявні три
неохайно виконані прокреслені лінії, в т.
— у вигляді уступу. На пласкій верхній
площині ручки наявне графіті: прокреслені
та об’єднані зверху вниз літери, що нагадують
суміщений рисками напис типу: «КуА» (рис.
). поверхня сірого кольору, добре лискована.
висота
— 19,9
см; висота ручки
— 12,6
см, її
ширина
— 1,7—1,8
см, товщина
— 0,9—1,2
см;
діаметри: внутрішній вінець
— 7,6
см, зовнішній
вінець
— 9,4
см, основи горла
— 5,4
см, тулуба
13,5
см, кільцевої основи піддону
— 5,3
см.
Глек належить до типово «лівобережних»
форм черняхівської кераміки фінального етапу
біконічної форми, з двома
незначно вибраними основами (рис.
). Тіс
то сіро-коричневе, гончарне, поверхня підлис
кована. висота
— 1,3
см, діаметр по ребру
см, діаметри основ
— 1,9—2,2
см, діаметр
Керамічний комплекс в цілому засвідчує піз
ній час появи поховання, принаймні, його здій
-підвіска зі зрізаної на чверть
таранної кістки вівці або кози, з округлим отво
ром посередині (рис.
). Зрізаний бік кістки
зашліфований. Розміри: висота
— 2,9
см, ши
— 1,2—1,5
см, товщина
— 0,7
см, розміри
14—15.
ірамідальні підвіски
з рогу косулі
(?), місцевого виробництва, чотирикутної в основі
пірамідної форми, з незначним зрізом вверху
та розміщеним нижче поперечним отвором для
підвішування. в однієї з підвісок верхня части
на до місця свердлення отвору втрачена, в обох
є сколи. Грані добре вирівняні, до шліфування,
нижня основа свого часу була рівно зрізана й
по краях заполірована. На трьох боках кожної з
підвісок містився візерунок у вигляді 10 циркуль
них круглих свердлених заглибин з глибшою
крапкою в центрі, згрупованих зверху від загос
треної частини до ширшої основи: по 5
— в одну
лінію, нижче, біля основи,
— з 5, розміщених чо
тирикутником, та однією крапочкою в центрі.
висота краще збереженої підвіски
— 6,1—
см, ширина граней в основі
— 1,3—1,4
діаметр отвору вверху
— 0,2
× 0,3
см, діаметр
циркульних заглибин
— 0,3
см (рис.
). ви
сота другої, обламаної підвіски
— 5,9
см, шири
на граней в основі
— 1,2—1,5
см, діаметр цир
пірамідальні підвіски масово зустрічаються
разом із прикрасами з мушель молюсків, почи
наючи з другої третини iV
ст. [Гопкало, 2008,
80]. Доволі схожі вироби походять з похован
132 могильника у великій Бугаївці [петра
16. Набірні
тришарового
гового гребеня
, з виступом спинки (5
плічка прямі, незначно опущені до країв. Збе
реглося п’ять пластин-вкладенів з нарізаними
зубцями, одна з яких вища (середня)
— під
спинку; уламки передньої та задньої скріплю
ючих накладок із незначним уступом в основі,
а також вузьким виступом до спинки (рис.
На одному зі вкладенів зубці обламані. вкла
дені з’єднувалися з поверхневими платівками
Лавриківка, курган №
2, поховання
— бронза;
— кераміка;
— кістка;
5-ма бронзовими тонкими, розташованими в
Загальна довжина 5 вкладенів
— 7,1
см, їх
— 1,3—1,5 та 2,7
см, висота бокових
— 2,7—2,8
см, висота вкладеня на
місці спинки
— 3,4
см, максимальна товщина
наборних елементів
— 0,5—0,6
см, ширина зов
нішніх накладок
— 1,2—1,7
см, діаметр гвіз
17.
ідвіска з мушлі
морського молюска,
що зустрічається у Середземному та Червоному
морях,

cypraea
panterina
, з неохайно проби
тим видовженим горизонтально отвором вгорі
(рис.
4,
). Зовнішня поверхня висолена, зі втра
тами та раковинками. висота
— 3,1
см, довжи
на
— 6,4
см, ширина
— 3,7
см, розміри отвору
для підвішування
— 0,6
× 1,7
см. Аналогічна
підвіска походить з поховання
28/1961 могиль
ника Косанове. поява у подніпров’ї таких підві
сок відбувається не раніше другої третини iV
ст.
[Гопкало, 2008, с.
78, фото на кол. вкл.
9,
11
].
лита прокована бронзова, з
овальною односкладовою рамкою, з потовще
ною передньою частиною. Язичок, виготовле
ний із напівкруглого бруска, має підквадратне
та видовжено-скруглене профілювання поряд з
місцем кріплення на рамці, з довгим виступаю
чим за потовщену частину рамки і відведеним
дещо донизу округлим, так званим «хоботко
Довжина рамки
— 2,5
см, ширина рам
— 1,85
см, її товщина
— 0,4—0,5
см, шири
на язичка
— 0,4—0,6
см, товщина язичка
На пряжці збереглися накипілі відбитки
тканини від костюма, на потоншеному боці
пряжка, за Є.Л.
Гороховським, належить до гру-
пи
— прості округлі пряжки, підгрупа 1/2 «чер
няхівська», серія Д
— дніпро-дунайська (Журівка,
Кантемирівка); датується
— рубежем iV
— V
ст.
н.
е. [Гороховский, 1988, с.
293—305, табл.
36].
Більш-менш виразні відбитки тканини, за
визначенням С.в.
Маєвської (полтавський тех
нічний коледж НТу «Харківський політехнічний
інститут»), виявлені тільки зі зворотного боку рам
ки пряжки. Це середньоволокнистий текстиль,
тонина ниток
— близько 0,2—0,3
мм. прядіння
досить рівномірне, ручне. На окремих фрагмен
тах помітне Z-кручення ниток. Структура ткацтва
нещільна: 20—22
× 18—21 ниток на 1
см
, що свід
чить про використання для виготовлення ткани
ни вертикального ткацького верстату [Садыкова,
Садыкова, Кудряшова, 1989, с.
41].
— можливо, шерсть, причому, ви
сокоякісна [Кукин, Соловьев, Кобляков, 1989,
34]. виробництво може бути як імпортним,
так і місцевим
— подібні тканини були досить
поширеними в різних місцевостях. Через хао
тичність розміщення прикипілих фрагментів
збереженої структури тканини встановити на
Описана пряжка характерна саме для гунсь
кої епохи, тобто п’ятої фази черняхівської куль
тури і навіть для більш пізнього часу [Облом
двоскладова, з голкою і пружи
ною з бронзового дроту та залізною тятивою,
прогнута підв’язна, з незначно звуженою ніж
кою та підтрикутним приймачем, виготовлена
з чотиригранної платівки, зі скругленим, а в
основі уступчастим фасетуванням країв спин
ки (рис.
), прокована і частково обпиляна
— 4,8
см, ширина спинки
— 0,6
її товщина
— 0,2
см, ширина ніжки
— 0,3—
см, ширина вигнутої донизу, обламаної і
відтвореної за фрагментами в графічній ре
конструкції пружини
— 3,4
см, довжина гол
двоскладова, з голкою і пружи
ною з бронзового дроту та залізною тятивою,
прогнута підв’язна, з трохи звуженою ніжкою
та підтрикутним приймачем, виготовлена з чо
тиригранної платівки, зі скругленим, по краях
уступчастим фасетуванням спинки (рис.
— 4,9
см, ширина спинки
— 0,5—
см, її товщина
— 0,25
см, ширина ніжки
см, ширина прямої пружини
На фібулі відзначена наявність відбитків тек
стильної структури грубоволокнистого типу з то
ниною нитки приблизно 0,5
мм нерівномірного
прядіння, можливо, з льону або коноплі, хоча
напевно це стверджувати важко [Кукин, Соловь
ев, Кобляков, 1989, с.
28]. Самі відбитки дефор
мовані і перекошені, мінімум тричі накладалися
шар за шаром, простежені незначні фрагменти
чіткого вигляду. Тому, хоча їх наявна достатня
кількість, можливості провести підрахунки ниток
у квадраті 1
× 1
см не було, а саме це допомогло б
точно встановити матеріал текстилю.
переплетення на доступних оглядові поверх
нях пружини можна ідентифікувати як просте
полотняне. Нитки основи визначаються за тим,
що вони дуже натягнуті і викликали характер
Тип кручення
— Z-подібне. Напрямок нитки
основи простежений за характерною деформа
— впоперек осі пружини фібули і трохи
навскіс на окремих ділянках. Багатошаровість
дозволяє припустити, що фібули підтримували
плащ, виготовлений з груботканого текстилю
Обидві фібули належить до групи
ХІ, підгру
пи
ХІ/2 «черняхівська» (прогнуті підв’язні), за
Є.Л.
Гороховським, і виділені ним в серію
Б «фа
сетовані», варіант
3 «Григорівський». подібні
фібули знайдені у розмитому водами Кременчу
цького водосховища черняхівському могильнику
в ур. пляж у Градизьку Глобинського району пол
тавської обл. [Гороховский, Кулатова, Супрунен
ко и др., 1985, с.
32, №
156—177], де вони в ціло
му попередньо датувалися серединою
— другою
половиною iV
ст. н.
е. пізніше Є.Л.
Гороховським
час побутування таких фібул уточнений
— друга
третина iV
— перша половина V
ст. н.
е. [Горо
ховский, 1988, с.
216—227, табл.
18]. А.К.
Амброз
вважав, що існує кореляція, залежно від розмірів
застібок (група
16, підгрупа
2, серія
І), і фібули
більші за 70
мм дослідник відносив до рубежу
iV
— V
ст. [Амброз, 1966, табл.
18].
срібне, від слюдяної підвіски-аму
лету або застібки намиста, кругле, з розімкну
тими і підігнутими один до одного кінцями, з
тонкого дроту, гладке (рис.
). Збереглося в
22—23.
Намистини
округлі
еліпсоїдні, бурштинові, підгру
пи
І, варіанту б, з гладкою по
верхнею [Гопкало, 2008, с.
68,
130, табл.
Viii,
Іб
]. виготовлені
з прозорої бурштинової гальки
червоно-жовтого кольору на то
карному станку, з послідуючим
свердленням. 2
од.
— 1,20—1,35
— 0,2—0,3
см, діаметр
каналу отвору ствола
— 0,15—
см (рис.
). подібні
намистини присутні у складі
намиста в 1-му Кантемирівсь
кому кургані, у похованні
4 у
вовчику на полтавщині. За
часом появи тяжіють до перед
фінального періоду існування
черняхівської культури [Гоп
округ
лі лінзоподібні бурштинові,
І, варіанту а, з глад
кою поверхнею [Гопкало, 2008,
69, 130, табл.
]. виго
товлені з прозорої бурштино
вої гальки червоно-коричне
во-жовтого кольору, також на
токарному станку, з наступним
Діаметр — 1,10—1,20 см,
— 0,3 і 0,5
см, діаметр
каналу ствола
— 0,15—0,20
см (рис.
Таке намисто зі злегка обробленої гальки пот
рапляло до ареалу поширення черняхівської
культури більш-менш регулярно, в т.
ч. у iV
[Гопкало, 2008, с.
69]. За К.М.
Алексєєвою, у
північному причорномор’ї подібні намистини
датуються переважно iV
ст. н.
е. [Алексеева,
ребристі, еліпсоїдні,
усічені двічі, з циліндричним поперечним ка
налом ствола отвору, середніх розмірів скляні,
з одноколірного прозорого синьо-фіолетового
скла (рис.
). 7
од., з них: 3
— чотири
реберні, в т.
ч. дві
— спаяні між собою, 2
п’ятиреберні, 1
— дев’ятиреберна, 1
— оди
надцятиреберна. відносяться до підгрупи
9 і 11, за О.в.
Гопкало [Гопкало, 2008,
Чотириреберні: діаметр
— 0,9
см, висота
см, діаметр каналу ствола
— 0,35—
Рис. 5.
Лавриківка, курган №
2,
поховання
5:
намисто
:
1—4
бурштин;
5—6
— корал;
7,
9—15
скло;
8,
16
— склопаста;
17
— сріб
ло;
18—28
— сердолік
п’ятиреберні: діаметр
— 0,8—0,9
см, ви
— 0,6—0,7
см, діаметр каналу ствола
Дев’ятиреберна: діаметр
— 0,6
см, висота
0,6
см, діаметр каналу ствола
— 0,3
см (рис.
5,
13
).
Одинадцятиреберна: діаметр
— 0,8
см, висо
— 0,65
см, діаметр каналу ствола
— 0,4
Намисто зі скла синьо-фіолетового кольо
ру було поширене серед старожитностей чер
няхівської культури з останньої третини ІІІ і
округла, еліпсоїдної, усіче
ної двічі форми, з циліндричним поперечним
каналом отвору, малих розмірів, скляна, з од
ноколірного прозорого синьо-фіолетового скла
), в 2-х уламках. відносяться до під
ІІ, варіанту
2, за О.в.
Гопкало [Гопкало,
— 0,40—45
см, довжина
— 0,6
діаметр каналу отвору
— 0,22
см. подібні на
мистини більш характерні для «фіналу пізньо
(пронизка) гвинтоподібна,
усіченоконічної форми велика, «навивна», з
циліндричним поперечним каналом отвору,
скляна, з одноколірного прозорого синьо-фіо
летового скла (рис.
). в 4-х уламках. відно
сяться до підгрупи
ХІІІ, варіанту
1, за О.в.
кало [Гопкало, 2008, с.
33, табл.
— 0,7
см, довжина
— 2,5
см, діаметр
подібні намистини характерні для епохи
великого переселення народів. Центр їх ви
робництва знаходився на території колишньої
округла, біусіченої форми
малих розмірів, скляна, з одноколірного олив
кового скла (рис.
), патинована. відносить
ся до підгрупи
ХІ, варіанту
2а, за О.в.
— 0,30
см, висота
— 0,15
см, діаметр
Такі намистини з’явилися не раніше остан
(пронизка) поліхромна, вере
теноподібної форми середніх розмірів, з цилін
дричним каналом отвору, з чорної склопасти, з
одноколірним декором у вигляді спіралеподіб
них ліній ближче до отворів і зиГзаГоподібної
в центрі, нанесеної оповиванням біло-жовтим
(палевим) непрозорим склом (рис.
). попе
речно відбита половина, є подряпини. відно
сяться до підгрупи
Х, варіанту
8б, за О.в.
— 0,9
см, довжина
— 3,1
см, діаметр
Аналогічні пронизки почали надходити до
Середнього подніпров’я не раніше другої чверті
iV
ст., за К.М.
Алексєєвою, датуються у причорномор’ї
ІІІ—iV
ст. н.
е. [Алексеева, 1978, с.
52].
гранені (чотирнадця
тигранні) призматичні, зі зрізаними кутами, з
усіченоконічним каналом отвору, із сердоліку
(різновид халцедону) червоно-бурого та черво
но-буро-коричневого кольорів, в т.
ч. з чорними
непрозорими включеннями. 10
од. Намистини
виготовлені для одного набору, несталих про
порцій, від невеликих прямокутних в плані (7)
до видовжених прямокутних (2) і більшої квад
Невеликі прямокутні: довжина
— 0,9—1,0
см,
ширина
— 0,7—0,9
см, висота
— 0,45
см, діаметр
каналу отвору
— 0,15—0,25
см (рис.
5,
18—19
).
видовжені: довжина
— 1,5—1,6
см, шири
— 0,8—0,9
см, висота
— 0,55
см, діаметр ка
Більша квадратна: довжина
— 1,3
см, шири
— 1,25
см, висота
— 0,6
см, діаметр каналу
подібне намисто «доживає» до фінального ета
пу черняхівської культури [Гопкало, 2008, с.
74,
табл.
ІХ,
V,
]. До речі, ознакою передфінально
го етапу культури є наявність сердоліково-ко
ралових низок намиста (до 20 намистин), котрі
супроводжують поховання як із західною, так і з
північною орієнтацією (яма з підбоєм пох.
162 у
Компанійцях, поховання
26-? в Жовніному, яма
з підбоєм поховання
2 у Губівці, поховання
1647
в успенці) [Гопкало, 2008, с.
75].
(пронизка) циліндрична ко
ралова, світло-рожевого кольору (рис.
). від
носяться до підгрупи
Х, типу
І, за О.в.
— 0,35
см, довжина
— 0,5
см, діа
(пронизка) з відрізка кора
лової гілочки рожевого кольору (рис.
). від
носяться до підгрупи
Х, типу
3 за О.в.
— 0,35
см, довжина
— 0,8
см, діа
. Лавриківка, курган №
2: уламки кераміки з
поява такого намиста у подніпров’ї відбу
вається з другої третини iV
ст., здебільшого у
складі сердоліково-коралових наборів [Гопка
ламки платівки
з прозорої слюди,
розміром близько 2
× 2
см підовальної в плані
форми, товщиною 3—4
мм. Розкришилася (мі
нерал визначений канд. хім. наук, доцентом
у перекопах над похованням зібрані кіль
ка уламків черняхівського посуду, що можуть
стінок (2) і денця гон
чарного сіроглиняного
середніх роз
мірів на дні плиточкою із закраїною-утором, з
шерехатою поверхнею (рис.
). 3
од. Роз
міри уламків: 1)
× 7,2
см, 2)
× 6,3
53.
ламок
денця гончарного сіро-червоногли
няного
горщика
з шерехатою поверхнею без за
країни (рис.
6,
). 4,7
× 6,3
см. у тісті
— жорства.
Насамкінець, наводячи попередні висновки,
відзначимо, що положення похованої, на нашу
думку, характерне для пізньосарматських мо
гил. Сармати були доволі представницьким ет
нічним елементом у складі черняхівської куль
тури пізньоримського часу (й останнє має ряд
виявів у поховальному обряді на території сте
поховання датується початком гунського
часу, тобто останньою чвертю
— кінцем iV
е. і претендує на унікальність з-поміж кур
ганних старожитностей Лівобережжя Дніпра
Е
Античные бусы Северного причер
Фибулы юга Европейской части СССР
в. до н.
— iV
в. н.
// САи.
— 1966.
— вып.
Слов’яни у другій чверті І
тис. н.
Давня історія україни: в 3-х т.
— Т.
3: Слов’яно-
Матеріали пізньоримського часу
півдня полтавської області
// АЛЛу.
— 2008.
Матеріали із землеробства середини І
тис. н.
в пониззі псла
// Старожитності Лівобережного
Черняховская культура и скифо-сарматс
Е
Хронология ювелирных изделий
первой половины І
тыс. н.
э. Лесостепного поднепро
вья и южного побужья: Дис. … канд. ист. наук
// НА
Бусы и подвески черняховской культу
Чоловіче та жіноче черняхівське
. Народна кераміка Середнього
пізньосарматські по
ховання Сторожівського курганного могильника
Текс
тильное материаловедение (волокна и нити).
— М.,
Черняховская культура Днепро-Дон
ской лесостепи: история исследования и основные
Днепровское лесостепное Левобе
режье в позднеримское и гуннское время (середи
на iii
— первая половина V
в. н.
// РСМ.
— М.,
Е
и
памятники материальной культуры древней
и средневековой полтавщины: Каталог выставки.
петраускас
О.в.
поховання багатої дівчинки на мо
гильнику черняхівської культури велика Бугаївка
//
Археологія давніх слов’ян.
— К., 2004.
— c.
165—184.
Археологічні збірки полтавського
// Збірник, присвячений 35-річчю Музею.
Кантамирівські могили римської
// Записки вуАК.
— 1931.
— вип.
— c.
Текстильное материаловедение и основы текстиль
Супруненко
О.Б.
Археологічні пам’ятки на території
Комсомольської міської ради
// Звод пам’яток історії та
культури україни. полтавська область: Комсомольсь
ка міська рада.
— Київ; полтава, 2008.
— c.
16—40.
Ш
пам’ятки археоло
гії пониззя Сухого Кобелячка на полтавщині
// Ста
рожитності околиць Комсомольська: Частина
погребальные
обряды племен черняховской культуры
// САи.
Статья посвящена введению в научный оборот
комплекса материалов захоронения зажиточной
девочки черняховской культуры, обнаруженно
го в кургане №
2 группы
І на территории бывшего
Лаврикивка Кременчугского района полтавской
The article
circulation cherniahivs’ka
culture burial complex from the vicinity of the former village
of Kremenchuk district of the poltava re
. This burial
was investigated in the mound #
2 of
mounds group i. The burial of
a wealthy
was accom

З усіх трьох гончарних традицій Vii—ViІi
(пастирське городище, балка Канцерка-Ма
чухи, волинцевська культура) сліди безпосе
реднього виробництва посуду зафіксовані на
канцерських осередках. Особливу цінність при
цьому становлять поселення на балці Канцер
ка, адже саме там зафіксовані як виробничі
визначення форм організації виробництва
являє собою певний індикатор економічної ролі
гончарного виробництва в культурно-госпо
дарській діяльності людських колективів. Звіс
но, організаційні форми напряму не пов’язані
з економічними формами виробництва. Але
зі зростанням економічної ролі гончарних ви
робництв відбувається скорочення числа мож
ливих організаційних форм, хоча технічне
оснащення може і не відповідати рівню еконо
мічних форм, що відомо за даними етнографії
Завдяки тому, що на балці Канцерка вияв
лено і майстерні, і горни можна прослідкува
ти весь виробничий цикл, починаючи від під
готовки сировини і до випалу продукції. Дана
Як зазначає О.О.
Бобринський, гончар
не виробництво являє собою систему взаємо
пов’язаних навичок праці, що діє в рамках пев
ної організаційної форми [Бобринский, 1991,
26]. Розвиток гончарного виробництва, на
думку дослідника, це розвиток організації пра
ці, спеціалізація [Бобринский, 1989, с.
10]. ви
ходячи з цього, можна визначити два основних
компоненти, що входять у систему гончарної
технології, що визначає особливості організа
ційних форм таких виробництв: 1
— робоче міс
це гончара (РМ), 2
— теплотехнічний пристрій
(Тп), що використовується для випалу виробів.
Дослідник виділив кілька етапів розвитку да
них компонентів, що характеризуються різним
ступенем їх спеціалізації та співвідношення
у своїй монографії А.Т.
Сміленко згрупува
ла виявлені горни, житла та господарські спо
руди за планіграфічним методом у майстерні.
в той же час використання цього терміну не
зовсім коректне, адже, наявність горнів ще не
означає присутності спеціалізованих майсте
рень [Бобринский, 1991, с.
49]. Тому, за нашими
підрахунками кількість майстерень дещо відріз
няється від даних А.Т.
Сміленко. в разі, якщо
розкопками зафіксовано горн, то ми вважаємо
недоцільним використання для нього термі
ну «майстерня», його слід вживати виключно
для характеристики теплотехнічних пристроїв.
Якщо виявлено поруч інші будівлі, можна за
стосовувати термін «двір гончара». Так, на пер
шому поселенні досліджено лише шість горнів,
хоча вони дійсно утворюють три групи, на дру
гому
— можна виокремити один двір гончара,
що включав три горни та одну напівземлянку,
та окремо розташований горн. Для третього
поселення виділено три окремих горна та дві
групи, які складалися з кількох горнів, жител
та господарських приміщень. Слід зазначити,
що А.Т.
Сміленко розділяла ці групи на дві май
стерні, однак, враховуючи той факт, що даних
щодо синхронності об’єктів у нас немає, нам цей
поділ видається занадто умовним. Тому нами
виділено три двори гончарів (один на другому
поселенні та два
— на третьому).
На поселенні
ІІ розкопано єдину напівзем
лянку. Будь-яких слідів, які можна було б
пов’язати з гончарством не виявлено (табл.
Окрім того, наявність печі-кам’янки та форма
житла, що істотно вирізняється від інших жи
тел, виявлених на поселенні
ІІІ, наводить на
думку про можливу належність до іншої куль
тури чи хронологічного горизонту. вона являла
собою споруду неправильної форми. Слід зазна
чити, що за певними конструктивними особли
востями вона нагадує споруди господарського
призначення, досліджені на третьому поселен
ні, зокрема споруди №
2 та 3 (табл.
2). Окрім
того, подібну споруду виявлено на черняхівсь
кому поселенні Глеваха [Терпиловський, 1989,
234—237] та на поселенні печеніжин куль
тури карпатських курганів [вакуленко, 1977,
16; 17], інтерпретованих дослідниками як
гончарні майстерні. Однак, для культури кар
патських курганів ці об’єкти виконували роль
передгорнових ям. подібна ситуація зафіксо
вана і для пам’яток Закарпаття [Дзембас, 1993,
Таблиця
Житла-майстерні балки Канцерка.
Житла-май
стерні
Форма
Розміри,
Глиби
на, м
Конструк
ція стін
Опалювальний
пристрій
Локалізація
робочого місця
Місце просушу
вання посуду
Розташування
сировини
Напівзем
лянка № 1
Неправиль
на округла
форма
3,8
× 3
0,2—
0,28
піч-кам’янка
Напівзем
лянка № 2
прямокут
ної форми
3,7—4
0,5—
0,6
Стовпові
ямки
відкрите заглиб
лене вогнище
в центрі, біля
вогнища 2
ямки
південно-
східна та пів
денно-захід
на частини
Напівзем
лянка № 3
прямокут
ної форми
5,5—
5,6
4—4,2
0,6
відкрите заглиб
лене вогнище
в центрі, біля
вогнища 1
ямка
Напівзем
лянка № 4
прямокут
ної форми
5,4
4,2
0,35
Стовпові
ямки
відкрите заглиб
лене вогнище
в центрі, біля
вогнища 1 яма
північно-за
хідний кут, 2
великі ями
Напівзем
лянка № 5
Квадратної
3,3
3,6
0,35
Стовпові
ямки
відкрите заглиб
лене вогнище
в центрі, біля
вогнища 3 ями
Напівзем
лянка № 6
Квадратної
4,4—
4,8
0,4
відкрите заглиб
лене вогнище
в центрі, біля
вогнища 3 ями
Об’єкт
Форма
Розміри,
Глиби
на, м
Конструкція стін
Локалізація
робочого місця
Запаси
сировини
Інше
Споруда № 1
Округла
0,6
0,6
Шматки за
лізної руди
Споруда № 2
Неправильної
овальної форми
1,65
× 1,3
Загальна
2,5
× 2
0,25
9 ямок діаметром
0,07—0,2 м
Споруда № 3
Неправильної
овальної форми
× 2
× 5
0,45—
0,62
4 ямки діаметром
0,15—0,25 м
2 діаметром
0,3—0,5 м
2+
2 гальки
Споруда № 4
прямокутної
1,55
× 1,3
0,3—
0,45
5 ямок діаметром
0,15—0,2 м
Споруда № 5
Неправильної
прямокутної
форми
1,7
× 1,9
0,55—
0,65
6 ямок
Споруда № 6
Неправильної
овальної форми
1,55
× 1,2
0,4
2 ямки діаметром
0,1 та 0,15 м
Напівзем
лянкова
господарська
споруда № 1
прямокутна
6,8
× 4,6
2 гальки
Майже в усіх інших будівлях, виявлених
на третьому поселенні, зафіксовані сліди,
пов’язані з гончарством. На цьому поселенні
зафіксовані як стаціонарні житла, так і гос
подарські споруди. Тому вважаємо доцільним
розглядати робоче місце для цих категорій спо
перш за все, слід визначити, які ознаки
можна вважати такими, що вказують на гон
чарне виробництво. Насамперед це відбитки
від основ гончарних кругів. Іншими ознаками
є наявність запасів сировини та інструментів
перша ознака зафіксована в усіх житлах
третього поселення. Так, в житлі №
2 виявлені
дві ями, житлі №
— одна яма, а в житлах
4, 5, 6 їх було по три. Ямки фіксувалися поб
лизу вогнищ, що вказує на те, що житла вико
ристовувалися в якості майстерень у холодну
пору року або для зігріву рук гончара. в госпо
дарській споруді №
3 також виявлено дві такі
Отже, з 13 об’єктів, досліджених на балці
Канцерка (житла та споруди), в п’ятьох не було
зафіксовано відбитків круга, в двох об’єктах
зафіксовано по одному відбитку, в трьох
— по
Судячи з їх будови, гончарні круги стояли на
долівці на дерев’яних підставках-плахах. Ці пла
хи мали здебільшого прямокутну форму, розміра
ми 0,4
× 0,6
м, або інколи округлу, діаметром 0,3—
0,5
м. Через плаху проходила вісь круга, яка на
глибину 0,3—0,4
м, а інколи ще глибше, закопу
валась в земляну долівку будівлі. Для закріплен
ня осі в долівці викопувалась яма 0,25
× 0,38
м,
яка навколо осі забивалась твердим матеріа
лом
— грудочками глею, печини, черепками. при
розкопках подібні ями мають вигляд триступін
частих в розрізі: верхня широка і неглибока час
тина є місцем, де стояла плаха; середня частина
є ямою, заповненою твердим матеріалом; третя
частина ями
— найменша і найглибша
— слід
від кінця основи круга. Ями, що збереглись гірше,
мають вигляд двоступінчастих або конусовидних
в розрізі [Сміленко, 1975, с.
142—144].
Дослідження ям (відбитків основ кругів в
долівці) дозволило А.Т.
Сміленко припустити
використання ручного гончарного круга з не
рухомою частиною на масивній підставці-пласі
[Магомедов, Смиленко, 1990, с.
399]. Цьому
відповідає стрічкова техніка виготовлення по
суду, наявність клейм, закраїнок на денцях,
відбитків підсипки піску під денця. Знайдено
клейм, здебільшого у вигляді хреста у крузі,
на одному з клейм зображено гребінець, на
— коло з променями. На багатьох де
нцях помітні сліди підсипки піску. про стрічко
ву техніку свідчать деякі із стінок канцерських
глеків, на яких простежуються «стрічки» і
Однак, в літературі існує й інша точка зору.
На підставі вивчення етнографічних матеріалів
О.О.
Бобринський дійшов висновку, що згадані оз
наки характерні не лише для ручного гончарного
круга, а й для ножного [Бобринский, 1962, с.
39—
54]. Дослідник зазначає, що конструкція ножного
круга зі спицями може фіксуватися наступним
чином. вісь кріпилася в материковому Грунті, для
чого зазвичай викопувалася невелика ямка (діа
метром 30—40 і глибиною 30—40
см), в центрі її
злегка вбивався загострений кіл (майбутня основа
круга), після чого яма забутовувалася глиною чи
камінням, для того щоб придати вісі тверде вер
тикальне положення. подібна система фіксації
виявлена і на балці Канцерка. О.О.
Бобринський
також вказує, що за етнографічними матеріала
ми такі системи фіксації характерні не лише для
ручних кругів [Бобринский, 1991, с.
41—42]. втім,
залучення етнографічних матеріалів для даної
гончарної традиції досить проблематичне, адже
не визначено точне походження традиції та існує
доволі значний хронологічний розрив між етног
рафічними даними та існуванням виробничого
центру на балці Канцерка.
визначити з певністю, яким типом кругів ко
ристувались канцерські гончарі
— ручним чи
ножним,
— важко. Масивні плоскі підставки
плахи, аналогічні канцерським, відомі з етногра
фії в групі ручних кругів з грибовидним диском
і нерухомою віссю [Сміленко, 1975, с.
144]. Більш
переконливою все ж видається реконструкція у
вигляді однодискового ручного круга з нерухомою
віссю, що була закріплена в Грунті. Нерухома вісь
канцерських кругів глибоко закопувалась в зем
лю і додатково закріплювалась глиною і тверди
ми предметами, мабуть, для більшої стійкості і у
зв’язку зі значними розмірами та вагою виготов
люваних глеків. підтвердженням того, що круг
все ж був однодисковий з нерухомою віссю може
слугувати наявність плоских підставок. проте не
слід відкидати і варіант реконструкції ножного
круга з нерухомою віссю (рис.
1). Однак за дани
ми етнографії невідомо, щоб такий круг фіксував
ся за допомогою плахи-підставки [Бобринский,
1991, рис.
15]. Хоча це можна пояснити значною
вагою глеків. у той же час в.п.
петров, розгляда
ючи питання гончарного круга в черняхівському
гончарстві, зазначає, що ножний круг характер
ний при значних стимулах ринку [НА ІА НАНу,
ф.
16, №
145, л.
251]. Таких явних стимулів
ми не вбачаємо. Отже, можна стверджувати, що
конструкція гончарного круга була приблизно
такою, як це запропоновано на реконструкції.
За класифікацією технічних прийомів виго
товлення кераміки О.О.
Бобринського гончар
не виробництво Канцерки відповідає V
розвитку функцій гончарного круга [Бобринс
кий, 1978, с.
27, 36], характерному для досить
розвинутого в економічному відношенні реміс
ничого виробництва [Магомедов, Смиленко,
1990, с.
400]. Однак, враховуючи пришлість
канцерської традиції, слід зазначити, що в та
кому розвиненому вигляді вона вже з’являється
За визначенням О.О.
Бобринського денця
глеків Канцерки можуть бути віднесені до «на
чину» iii
типу, а «начин», знайдений на долівці
майстерні №
— до І
типу. при виготовленні
посуду за способом «начину» iii
типу, характер
ним для південних областей причорномор’я і
Середземномор’я, нижня частина посудини
виліплювалась догори дном шляхом спіраль
ного наліпу глиняних джгутів, а потім перевер
талась [Бобринский, 1970, с.
22]. Цією технікою
посудини виготовлялись частинами: на донну
частину нарощувалась по спіралі середня час
тина до плічок, потім посудина підсихала і ви
водилося горло, після чого до виробу доліплю
вались ручки наскрізним кріпленням [Михеев,
Місця, де стояли круги, траплялись при роз
копках інших поселень. Наприклад, слід круга
відкрито в керамічних майстернях iii—iV
е. на черняхівських поселеннях в Журавці
та Глевасі [Бобринский, Гусакова, 1973, с.
Терпиловский, 1989]. в Журавці це була розта
шована під стінкою циліндрична яма діаметром
м, в центрі якої знаходилось прямокутне
заглиблення розмірами 0,15
× 0,1
м. Яма цієї
майстерні була залишком від підп’ятника нож
ного круга [Сымонович, 1966; Бобринский, Гу
сакова, 1973]. А от у Глевасі в центрі північної
частини будівлі розташовувалася «подушка»
зеленої глини діаметром 0,5 і товщиною 0,12
в центрі її збереглися сліди від квадратного в
розрізі кілка. Гончарний круг тут кріпився на
нерухомій осі, яка була зафіксована «подуш
кою» з глини [Терпиловский, 1989, с.
237]. Слі
ди від кругів виявлено на Дмитрівському та
Маяцькому поселеннях салтівської культури.
в долівках деяких жител збереглись круглі
ямки діаметром 0,15
м із заглибленням в цен
трі від вбитого масивного квадратного кілка.
На думку С.О.
плетньової, це були місця під
ставок примітивних ручних кругів [плетнева,
1989, с.
113—114; винников, плетнева, 1998,
Отже, наведені аналогії також свідчать на
користь того, що круг все ж був ручний з неру
За кількістю відбитків кругів на долівках на
півземлянок та кількістю горнів, що належали
до майстерень, А.Т.
Сміленко вираховувала
кількість гончарів, що працювали в майстер
ні. Так, на думку дослідниці, в майстерні №
працював один гончар, що мав один горн, в
житлі №
— два гончаря, які мали два горни,
в житлі №
5 та 6
— по три гончаря, які мали
один горн, в майстерні №
— три гончара, що
мали два горни. Отже, дослідниця вважала, що
всього на трьох поселеннях працювало близько
гончарів [Сміленко, 1975, с.
141]. Однак, чи
працювали вони одночасно, залишається нев
становленим. Майстер міг просто переносити
своє робоче місце. про синхронність груп комп
лексів говорити не доводиться через відсутність
Іншим доказом того, що будівлі третього
поселення являли собою майстерні, є запаси
глини. Так, в житлі №
4 простежено три ями,
в яких виявлено глину. Крім того, у цьому ж
житлі виявлено і четверту яму, призначення
якої не з’ясоване, яка теж могла використову
ватися для зберігання сировини. Купку глини
виявлено на долівці напівземлянки №
5 та
навколо вогнища простежено шар сірої глини.
Очевидно, остання була відходом від виробниц
тва глеків. підтвердженням цього є наявність
відбитків гончарного круга поблизу вогнища.
Наявність глини навколо робочого місця гонча
ра зафіксовано і в майстерні на черняхівсько
му поселенні Журавка [Бобринский, Гусакова,
1973, с.
151—154] та на Маяцькому поселенні
Сліди зберігання та підготовки сировини ви
явлено і в спорудах №
2, 3 та 5. в споруді №
виявлено два скупчення глини, а в спорудах
2 та 5
— по одному. причому в споруді ви
явлено і компактне скупчення розвалів готової
продукції. Сліди підготовки сировини були ви
явлені і в майстерні на поселенні черняхівсь
кої культури Журавка [Бобринский, Гусакова,
1973] та в майстернях на Маяцькому поселенні
Отже, з 13 об’єктів (жител та споруд), зафік
сованих на балці Канцерка, в дев’яти випадках
скупчення не були зафіксовані, в двох випад
ках були зафіксовано по одному скупченню і
велику увагу майстри приділяли підготовці
сировини. Різні сорти глини зберігалися в кри
тих господарчих приміщеннях або всередині
— це свідчить про початко
ву стадію її підготовки до замішування
— «ле
жання» або «витримування» [Сміленко, 1975,
На поселеннях у Канцерці глину відмулю
вали (розмішували у воді та відстоювали), про
що свідчить дуже дрібна і однорідна структура
зламів черепків. великі глеки, що вироблялись
в канцерських майстернях, неможливо було
зберегти від деформації і тріщин, не додавши в
їх тісто спеціальних домішок. у глиняну масу,
з якої виготовляли глеки, додавали дрібно тов
чений шамот, грудочки сухої подрібненої гли
ни, пісок, дрібні рослинні домішки. На тери
торії поселення знайдена обпалена грудочка
сірої глини з відбитками нігтів. Цю знахідку
пояснює практика сучасних гончарів, які у та
кий спосіб визначають пластичність і м’якість
підготовленої для виробництва глини [Смілен
Запаси глини були виявлені на черняхівсь
ких поселеннях Журавка [Бобринский, 1973],
Обухів [Кравченко, петраускас
О., Шишкин,
А., 2007, с.
191—195], Комарово
[Щапова, 1974] та салтівському Маяцькому по
Ще одним показником наявності робочого
місця є знахідки гончарних інструментів. Так,
у напівземлянках №
4 та 6, у споруді №
3 та
напівземлянковій господарській споруді №
виявлено гальку, яка, як правило, знаходи
лася на долівках, біля вогнища. причому, це
знаряддя є поширеним навіть в тих об’єктах,
де інших слідів виробництва посуду не було за
Галькою наносились на поверхн