лекции порівняльна лексикология анг та укр мов…

ЗМІСТ
Вступ.............................................................................................................................4
Лекці 1 Тема. Зіставне мовознавство як наука і основи зіставного
мовознавства як навчальна дисципліна.........................................................5
Лекція 2 Тема. Історія зіставного мовознавства.....................................................17
Лекція 3 Тема. Зіставне мовознавство, типологія, характерологія
й універсологія..........................................................................................32
Лекція 4-5 Тема. Методика зіставного мовознавства............................................44
Лекція 6 Тема. Словотвір у зіставному аспекті......................................................63
Лекція 7-8 Тема. Лексико-семантичні системи мов у контрактивному
Освітленні...............................................................................................80
Лекція 9 Тема. Фразеологічні системи порівнюваних мов.................................119
Список літератури...................................................................................................129







ВСТУП
Курс лекцій з дисципліни „Порівняльна лексикологія англійської та української мови” призначений для студентів II курсу спеціальності „Переклад” які вивчають вищезазначену дисципліну. Вона є одним з теоретичних курсів, що закладають основи наукового розуміння лексичного явищ іноземної мови.
Курс вивчається у III семестрі і складається з 108 годин: 18 лекцій, 36 семінарських занять, 54 – індивідуальна та самостійна робота. Завершується вивчення курсу написання курсової роботи та іспитом.
При розгляді лекційних тем студенти отримують наукове уявлення про закони,мщо діють у мові, системність мовних одиниць, їх функціонування та взаємодію. Разом з темами, що виносяться на самостійне опрацювання, вони становлять органічну єдність.
До кожної теми подається список літератури, яку необхідно доопрацювати або доповнити розглянутий матеріал.
Курс лекцій може бути використаний при вивачені дисциплін, „Порівняльна лексикологія української та англійської мов”, „Лексикологія англійської мови”, „Стилістика англійської мови”, „Порівняльна стилістика української та англійської мов”, „Теорія та практика перекладу”, при підготовці до семінарських занять, практичних занять, при написані рефератів,курсових та дипломних робіт. Також він може бути цікавий усім, хто цікавиться зіставним (порівняльним) мовознавством, спільними (ізоморфними) й відмінними (аломорфними) рисами й явищами англійської та української мов.
ЛЕКЦІЯ 1
Тема. Зіставне мовознавство як наука і основи зіставного мовознавства як навчальна дисципліна
Предмет і завдання зіставного мовознавства
Місце зіставного мовознавства в системі наук
Практичне значення зіставного мовознавства

Предмет і завдання зіставного мовознавства
Термін зіставне мовознавство в лінгвістичних працях уживається в різних значеннях. Часто його тлумачать як комплекс лінгвістичних дисциплін, які використовують зіставлення. У такому випадку до зіставного мовознавства відносять порівняльно-історичне, ареальне, типологічне мовознавство, перекладознавство і зіставне мовознавство у вузькому розумінні. Російський мовознавець В. Б. Касевич пропонує два рішення щодо вживання цього терміна: вважати термін зіставне мовознавство загальним позначенням для названих вище та ще деяких галузей лінгвістики або звузити це поняття, ототожнивши його з контрастивною лінгвістикою. Доцільнішим видається всі науки, що ґрунтуються на порівнянні мов, називати порівняльним мовознавством, а термін зіставне мовознавство використовувати для позначення лінгвістичної науки, що вивчає спільне та відмінне у мовах. Саме така тенденція превалює в сучасній лінгвістичній літературі: терміни зіставне мовознавство і контрастивна лінгвістика вживаються як синоніми.
У наш час широко використовують ще термін порівняльна (зіставна) типологія. Наприклад, В.Г. Гак визначає її як «розділ мовознавства, який вивчає мови в зіставленні з іншими мовами з метою встановлення особливостей, властивих даним мовам, а також подібностей і відмінностей між мовами» [Гак 1989: 5]. Це визначення нічим не відрізняється від визначення зі-ставного мовознавства. З огляду на це вживання такої синонімічної назви для зіставного мовознавства є зайвим, оскільки будь-яка типологія уже передбачає порівняння. До того ж термін мовна типологія звичайно вживається в іншому значенні (вчення про структурні типи мов). В.П. Нерознак, наприклад, вважає, що термін порівняльна типологія у зв'язку з виокремленням контрастивної лінгвістики є застарілим [Нерознак 1987: 21]. Нині все більшого поширення набуває термін зіставне мовознавство (зіставна граматика, зіставна морфологія, зіставна лексикологія тощо).
Така традиція в лінгвістиці обумовлює узагальнене визначення зіставного мовознавства.
Зіставне мовознавство (контрастивна лінгвістика, конфронтативна лінгвістика) розділ мовознавства, який вивчає дві чи кілька мов незалежно від їхньої спорідненості з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури (фонологічному, морфологічному, синтаксичному, лексико-се-мантичному).
Загалом будь-яка людська мова характеризується трьома різновидами конститутивних властивостей: універсальні (властиві всім або більшості мов), типологічні (властиві тільки певній групі мов, що утворюють мовний тип) та індивідуальні (характерні лише для певної мови). Виявити ці ознаки мов можна лише шляхом їх порівняння (зіставлення). Як стверджував вітчизняний педагог К. Д. Ушинський, «порівняння є основою будь-якого розуміння і будь-якого мислення. Про все в світі ми дізнаємося не інакше, як через порівняння» [Ушинский 1939: 436].
Якщо зробити спробу виявити всі спільні ознаки певної кількості мов, то буде отримано сукупність ознак, які вирізнятимуть цю групу мов серед інших. Наприклад, у всіх германських мовах форма майбутнього часу дієслів будується за моделлю *sculan + основне дієслово (І shall read). Однак німецька мова, яка належить до германських, цієї ознаки не має і тому до цієї групи не належить (у ній майбутній час утворюється за допомогою допоміжного дієслова werden і інфінітива смислового дієслова).
Спільні структурні ознаки трапляються навіть у мовах, які не мають жодної генетичної спорідненості. Так, означальне словосполучення А + N без узгодження притаманне англійській, тюркським, монгольським, японській і китайській мовам. За цією ознакою ці мови можуть бути об'єднані в одну структурну групу: мови, в яких є означальне (атрибутивне) словосполучення зі структурою А + N, де прикметник прилягає до іменника.
Ключовим у зіставному мовознавстві є поняття мовного контрасту (термін В. П. Нерознака), або категорії контрастивності (термін В. Г. Гака). Мовний контраст (категорія контрастивності) специфічна особливість структури мови, яка стає такою за умови зіставлення з іншою мовою (одне й те саме явище при зіставленні однієї мови з іншою може виступати як специфічне контрастне явище (категорія), а при зіставленні з іншою втрачати цю контрастність). Так, англ, th [9] контрастне до української звукової системи і неконтрастне до новогрецької (-о) й албанської (th). Отже, мовний контраст є лінгвістичною змінною (змінюється залежно від зіставлюваних пар мов). А загалом специфічна структура однієї мови формує контрастивний статус іншої мови. Тому, наприклад, англійська мова має два різні статуси при зіставленні з українською й угорською.
Об'єктом зіставного мовознавства є будь-які дві чи більше мов незалежно від їх генеалогічної й типологічної природи. Правда, що більші відмінності у структурі (типі) мов, то яскравіший контраст, виявлення якого є основним завданням зіставного мовознавства. Однак для науки не менше значення має виявлення прихованих особливостей близьких за походженням і структурою мов. їхні специфічні ознаки в багатьох випадках можуть бути помічені лише за умови їх контрастивного аналізу.
Контрастивні дослідження переважно пов'язані з синхронічним аспектом мови (зіставне мовознавство досліджує мови на синхронному зрізі, тобто різні мови зіставляються на певному часовому відтинку без урахування їхніх попередніх станів). Дехто з учених навіть вважає, що зіставне мовознавство є лише синхронічним. Однак мови можна, а часом і необхідно, зіставляти в діахронії. Синхронічний підхід більш характерний для стадії аналізу мовних фактів. На стадії синтезу він, як правило, доповнюється підходом діахронічним (діахронія виявляється у просторі).
Щодо змісту і завдань контрастивної лінгвістики існують різні погляди – від трактування її як «чистої» лінгвістичної теорії, тісно пов'язаної з типологією (К. Джеймс), до вузького практичного застосування контрастивних праць, покликаних лише обслуговувати потреби навчання іноземних мов (Г. Нікель).
Синхронно-порівняльний метод (контрастивнии аналіз, конфронтативний, зіставний, зіставно-типо-логічний та ін. синоніми) дає змогу виокремити кон-трастивну лінгвістику в самостійну галузь. Звичайно, результати цього аналізу можуть мати різне застосування, в т. ч. й прикладне. У зв'язку з цим Г. Нікель розрізняє теоретичну і прикладну контрастивну лінгвістику.
Насправді зіставне мовознавство ставить перед собою теоретичні й практичні завдання. До теоретичних завдань зіставного мовознавства належать:
– виявлення подібностей і відмінностей між мовами, збігу і розбіжностей у використанні мовних засобів1;
– встановлення особливостей кожної із зіставлюваних мов, які залишились непоміченими при внутрішньому їх вивченні;
– дослідження характерних для зіставлюваних мов тенденцій;
– визначення міжмовних відповідників і лакун;
– розкриття причин подібностей і відмінностей;
– верифікація дедуктивних універсалій на матеріалі зіставлюваних мов.
Практичні (лінгводидантичні ) завдання зіставного мовознавства охоплюють:
– визначення методичної релевантності подібностей і відмінностей між зіставлюваними мовами;
– встановлення характеру міжмовної інтерференції;
– виявлення труднощів у навчанні нерідної мови;
– визначення меж застосування зіставлення як прийому навчання нерідної мови;
– опрацювання процедури міжмовного зіставлення як прийому навчання нерідної мови.
Відповідно до перелічених завдань виокремлюють два напрями зіставне дослідження мов з теоретичною метою і зіставне дослідження мов з лінгводидактичною метою. Отже, з одного боку, зіставні дослідження спрямовані на теоретичну галузь характерологічної типології, а з іншого на практичні потреби перекладу і викладання іноземних мов.
Більшість сучасних контрастивних праць присвячена зіставному дослідженню окремих мовних елементів, категорій, підсистем. У такий спосіб готується ґрунт для майбутніх синтезованих більш-менш повних кон-трастивних описів мов.
У зв'язку з активним опрацюванням функціональної лінгвістики недостатньо обмежуватися виявленням розбіжностей і подібностей у граматичній будові, фонологічній структурі й лексичному складі зіставлюваних мов. Контрастивний аналіз можна вважати повним тоді, коли проаналізовано функціонування мовних одиниць у текстах і різних мовленнєвих жанрах. Якщо раніше контрастивний аналіз зосереджувався на даних мовної системи, тобто на зіставленні окремих лексем чи їх груп, морфологічних категорій і синтаксичних конструкцій тощо, то останнім часом до сфери контрастивного аналізу залучається мовлення.
До актуальних завдань контрастивної лінгвістики належать також дослідження найзагальніших закономірностей розбіжностей, які виявляє контрастивний аналіз. Так, після контрастивного аналізу окремих категорій лексики (використання гіперонімів і гіпонімів, прямих і переносних значень, нейтральних і експресивно забарвлених слів, універсальних і багатокомпонентних номінацій тощо) необхідно провести зіставний аналіз функціональних категорій контрастивності, таких, як використання маркованих/немаркованих форм, ідентичних варіантних форм, форм у первинних і вторинних функціях, а також простежити розбіжність ядерних і периферійних явищ, функціональні лакуни тощо.

Місце зіставного мовознавства в системі наук
Однозначного визначення місця зіставного мовознавства в системі лінгвістичних дисциплін поки що немає. Дискусійним залишається навіть питання, належить воно до загального чи конкретного мовознавства, синхронічного чи діахронічного. Так, К. Джеймс вважає, що контрастивна лінгвістика займає проміжне місце між загальним і конкретним мовознавством. Це не є і суто синхронічним мовознавством (не такою мірою обмежується вивченням статичних явищ) [Джеймс 1989: 207].
Щоб визначити статус зіставного мовознавства, необхідно з'ясувати його зв'язки з іншими напрямами дослідження мови і його місце серед дисциплін філологічного циклу. Насамперед це стосується галузей, які використовують порівняння і зіставлення як основний метод дослідження: порівняльно-історичного мовознавства, яке вивчає генетичну спільність (спорідненість) мов у їх розвитку; ареальної лінгвістики (лат. area площа, простір), яка розглядає вторинну спорідненість («свояцтво») мов, мовні союзи, територіальну спільність мовних явищ незалежно від їхньої генетичної спільності; типологічної лінгвістики, яка на основі вивчення спільного і відмінного в мовах класифікує мови за типами.
Кореляція (співвідношення) зіставного мовознавства з порівняльно-історичним полягає в тому, що обидва здійснюють порівняння мов. Однак мета цих порівнянь різна. Якщо порівняльно-історичне мовознавство зорієнтоване на визначення ступеня спорідненості, спільності походження мови, реконструювання (відтворення) мови-основи (прамови), з якої розвинулися досліджувані споріднені мови, встановлення законів, за якими йшов цей розвиток, то зіставне мовознавство ставить за мету виявлення збігу і розбіжностей у структурах мов, у способах вираження одних і тих самих значень і розрізнення функцій однотипних елементів структури мови. Зіставне мовознавство визначає відношення контрасту на всіх мовних рівнях: діафонію

(фонологічні розбіжності), діаморфію (граматичні розбіжності), діасемію (семантичні розбіжності) і діалексію (лексичні розбіжності). Типологічні подібності не обов'язково пов'язані безпосередньо з генетичною спорідненістю мов. Різною є і сфера застосування зіставного і порівняльно-історичного мовознавства. Зіставне мовознавство вивчає будь-які мови, а порівняльно-історичне тільки споріднені.
На відміну від зіставного мовознавства ареальна лінгвістика має своїм завданням охарактеризувати територіальний розподіл мовних особливостей, виділити ділянки взаємодії мов, дослідити процеси мовної конвергенції, виявити у мовах, що контактують, ізофони (фонетичні ізоглоси), ізолекси (лексичні ізоглоси), ізосеми (подібний семантичний розвиток) тощо, тобто дати ареальну характеристику особливостей мов, які перебувають у контактах на певній території, розкрити закономірності мовних контактів.
Від типології зіставне мовознавство відрізняється онтологічно (за суттєвими характеристиками предмета дослідження) і епістемологічно (за сукупністю принципів і прийомів дослідження). На відміну від зіставного мовознавства типологія вивчає процеси паралельної зміни мов.
Останнім часом помітним став зв'язок зіставного мовознавства з новим напрямом лінгвістичних досліджень корпусною лінгвістикою, предметом вивчення якої є великі масиви мовних даних, представлених у електронному вигляді.
Тісний зв'язок має зіставне мовознавство з теорією перекладу (перекладознавством), яка, власне, і є науково обґрунтованим зіставленням двох мов. М.-А.-К. Холлі-дей, Дж. Кетфорд, Ю. Найда, Дж. Елліс розглядають переклад як складову частину контрастивної лінгвістики, а В. Н. Коміссаров, уважаючи переклад частиною компаративістики, все ж акцентує на його специфіці.
Спільним для контрастивної лінгвістики і перекладу є те, що процес

перекладу за своїм характером аналогічний процесу контрастивного аналізу, оскільки перекладач відшуковує еквівалентні форми вираження певного смислу в іншій мові. Тобто переклад це перетворення вихідного тексту при збереженні смислу. До того ж переклад має зберігати і форму викладу.
Принципова відмінність зіставного мовознавства і перекладу в тому, що зіставне мовознавство досліджує значення (елементи мовної структури), а переклад смисли (мовленнєве явище, яке має ситуативну зумовленість). Для автора перекладу важливо, щоб переклад був еквівалентним у комунікативному, а не сигніфікативному плані. Зіставне мовознавство порівнює систему з системою, а переклад текст із текстом.
Зіставне мовознавство пов'язане зі стилістикою через зіставну стилістику. Стилістика однієї мови може бути зіставлена зі стилістикою іншої чи інших мов, що є предметом зіставної стилістики. Зіставна стилістика показує, що в різних мовах існують різні способи вираження одного й того самого змісту, що, наприклад, німецька мова «дієслівна», французька «іменна», «абстрактна»; індоєвропейські мови в цілому протиставляють субстанцію і її форму (чашка чаю), а індіанські мови об'єднують їх у понятті «явище» (чаєчашка) [Степанов 1990: 493]. Навіть близькоспоріднені мови можуть мати значні стилістичні розбіжності. Граматична і лексична близькість мов не є їхньою стилістичною близькістю. При виявленні відповідників певної категорії контрастивіст повинен одночасно встановити і стилістичну диференціацію: спільні й відмінні стилістично нейтральні моделі і стилістично марковані. Зіставне мовознавство вивчає стилістичні особливості одиниць кожного рівня окремо, через що виділяють фоностилістику, морфологічну стилістику, синтаксичну стилістику і лексичну стилістику.
З нелінгвістичних дисциплін зіставне мовознавство найтісніше пов'язане з психологією, історією культури і соціологією. Психологія відіграє важливу роль у процесі навчання другої мови, і саме в цьому зіставне мовознавство

змикається з нею. Безсумнівним є вплив культури на своєрідність лексико-фразеологічних засобів мови, на особливості її нормативно-стилістичної системи (стилістичне розшарування мови) та мовленнєвий етикет, тому стилістичні збіги і стилістичні розбіжності потребують культурологічного пояснення. Зв'язок зіставного мовознавства із соціологією виявляється в тому, що мови можна зіставляти в соціолінгвістичному плані на основі їхньої характеристики за сферами вживання.

Практичне значення зіставного мовознавства
Зіставне мовознавство привертає увагу лінгвістів багатьох країн, оскільки воно має не лише суто теоретичне значення, а є основою практичного застосування лінгвістичної науки.
Виникнення контрастивної лінгвістики зумовила потреба вивчення іноземних мов, що не втратило своєї актуальності й у наш час. Одним із чинників, які перешкоджають успішному навчанню іноземної мови, є негативний вплив рідної мови. Цей вплив може бути усунутий шляхом зіставного аналізу рідної мови й тієї мови, якою оволодівають [Деже 1989: 179]. Щоправда, багато методистів уважають, що міжмовне зіставлення в процесі навчання іноземної мови непотрібне і навіть шкідливе, що нібито побудований на контрастивній основі навчальний матеріал ускладнює вивчення другої мови. Але ще Л. В. Щерба зазначав, що усунути рідну мову під час навчання іноземної ніколи не вдасться, бо вона існує в свідомості учнів. Рідну мову можна усунути хіба що з процесу навчання, а не з голови учня [Щерба 1974: 343].
Однак роль рідної мови слід розглядати не лише в негативному плані (як заваду, причину інтерференції), а й у позитивному (як сприяння в засвоєнні іноземної мови). Позитивний вплив рідної мови полягає в тому, що вона може служити основою для аналогії. Принцип зіставлення це один із найефективніших прийомів поступового усунення негативного впливу рідної мови.
Із контрастивною лінгвістикою пов'язані два методичні прийоми контрастивний аналіз і аналіз помилок. К он тр астивний аналіз ставить за мету передбачення тих моментів, де можуть виникнути труднощі або, навпаки, полегшення у процесі навчання. Його основою є порівняльний опис мови учня (базова, або вихідна, мова) і мови, якою він намагається оволодіти (мова-ціль, або референтна мова). Аналіз помилок розглядає проблеми постфактум і звертається до порівняння мов у пошуках причин помилок. Враховуючи результати контрастивного аналізу й аналізу помилок, можна відкоригувати програми з навчання іноземної мови й укласти ефективні підручники. Вважають, що використання зіставлення ефективніше в навчанні дорослих, ніж дітей, оскільки когнітивна здатність дорослих більш розвинута. Результати контрастивної лінгвістики можна застосувати у складанні навчального матеріалу для всіх вікових груп, вибудовуючи його з урахуванням рідної мови.
Останнім часом учені-методисти почали використовувати національне зорієнтовані (за іншою термінологією, регіональні) методики викладання іноземних мов. Національне зорієнтована методика, яка ґрунтується на даних зіставного аналізу мов, створює переваги для процесу навчання: забезпечує підвищення ефективності й інтенсифікації навчального процесу, можливість розширення навчального матеріалу, швидшого і глибшого його засвоєння, зменшення можливості інтерференції й використання позитивного перенесення, підвищення культури мовлення. Зіставний аспект дає також змогу визначити, коли необхідно у процесі представлення мовного матеріалу йти від форми до змісту (за наявності аналогій, у викладі явищ, легких для засвоєння), а коли від змісту до форми (за відсутності аналогії, значних відмінностей, труднощів матеріалу для певної національної аудиторії).
Визнаючи ефективність використання міжмовного зіставлення у викладанні іноземної мови, не можна вважати, що легкість чи трудність вивчення іноземної мови випливають із виявлених у контрастивному аналізі відмінностей і подібностей, а ступінь інтерференції та труднощі навчання прямо пропорційні ступеню відмінності мов. Річ у тім, що відмінність мов це лінгвістична сутність, а труднощі навчання психолінгвістична категорія. Не всі помилки можуть бути передбачені за допомогою контрастивного порівняння. Є помилки, які від рідної мови не залежать. Якщо помилки учнів із різними рідними мовами неоднакові, то, очевидно, це результат інтерференції з боку рідної мови. Якщо ж помилки для них спільні, то причини інші.
Контрастивна лінгвістика має практичне значення в перекладі. Результати контрастивного опису лексичної, граматичної і стилістичної систем двох мов полегшують працю перекладача, даючи змогу побачити всі розбіжності на різних рівнях мови і можливі варіанти їх передачі.
Внесок зіставного мовознавства в теорію мовної типології полягає в тому, що зі спостережень за подібностями й відмінностями мов зародилася їх типологічна класифікація, метою якої є встановлення типів мов на основі специфіки їхньої структури, тобто на основі ознак, вибраних як такі, що відображають найважливіші риси мовної структури.
Завдяки порівнянню мов учені прийшли до розуміння універсалій (властивостей, наявних в усіх мовах або в більшості з них). І тепер контрастивний аналіз, з одного боку, продовжує поставляти факти для універсології, з іншого, є тим інструментом, який уможливлює відкриття нових універсалій без залучення до цього всіх мов світу.
Важливе значення має зіставне мовознавство для лексикографії. Зіставний аналіз систем мов необхідний для укладання перекладних словників. Лексикографічна робота над двомовними словниками по суті є й роботою із зіставлення мов. Подібно до зіставного мовознавства лексикографічний процес можна поділити на етап аналізу й етап синтезу (подача еквівалентних одиниць іншої мови). [Як зіставне мовознавство, так і двомовна лексикографія (перекладні й диференційні словники) досліджують системи двох мов одночасно й ґрунтуються на внутрішньосистемних і міжсистемних зіставленнях. Так, зокрема, виявлена залежність між структурним типом мови і найбільш раціональними і доцільними принципами укладання словника. Особливо це стосується питання про необхідну граматичну інформацію, якою супроводжується слово в словнику. Кількість цієї інформації також зумовлюється особливістю структури мови, її типом.
У наші дні активізувались дослідження національно-мовних картин світу. Такі дослідження стали можливими завдяки зіставному мовознавству, бо специфіку концептуалізації світу кожною мовою найлегше можна виявити шляхом зіставлення мов.
Отже, результати зіставного мовознавства мають практичне застосування в усіх випадках, коли йдеться про міжмовне перекодування інформації.
Прикладне значення зіставного мовознавства постійно зростає. Воно розширює сферу свого застосування, що пов'язано із зростаючою роллю міжмовної комунікації в усіх її виявах (інтернаціоналізація європейських стандартів освіти, підвищення ефективності викладання іноземних мов, а також вимог до перекладу в різних сферах діяльності); з переміщенням інтересу лінгвістики на сферу мовленнєвого вживання й емпіричних даних у мовознавчому дослідженні; з виникненням корпусної лінгвістики, яка відкрила дослідникам можливості суцільного аналізу матеріалу.
Література: [ 3,с. 6-13; 4, с. 13-17” 5с. 7-23]

ЛЕКЦІЯ 2
Тема. Історія зіставного мовознавства
Зіставне мовознавство від початків до кінця XIX ст.
Зіставне мовознавство уXX-на поч.. XXI ст.
Внесок вітчизняних учених у зіставне мовознавство

Зіставне мовознавство від початків до кінця XIX ст.
Багато лінгвістів уважають, що зіставне мовознавство один із наймолодших напрямів, який раптово виник у 50-ті роки XX ст. завдяки працям Р. Ладо, Дж. Ді П'єтро, Г. Нікеля, Я. Фісяка, Л. Деже та ін. Така думка особливо поширена в англомовних країнах, де виникнення контрастивної лінгвістики пов'язують з виходом у 1957 р. книги Р. Ладо «Linguistics across Cultures» (Лінгвістика поверх кордонів культур). Таке дадування, очевидно, виходить із вузького розуміння контрастивної лінгвістики, характерного для західної, головно, американської лінгвістики, як суто прикладної науки, мета якої вдосконалення методів навчання і підвищення результативності викладання іноземних мов. Насправді цей напрям сягає найдавніших часів. Зіставлення таке ж давнє, як саме вивчення мови. Перші граматики виучуваної (другої) мови та й багато граматик рідної мови формувалися на основі порівняння. Так, у найдавнішій граматиці другої мови граматиці давньоіндійського мовознавця Паніні, написаній приблизно в IV ст. до н.е., мова санскрит (мова священних книг давніх індійців) зіставляється з розмовними варіантами давньоіндійської мови Північної Індії, пракритами (ця граматика використовується і нині, якщо санскрит є другою мовою для тих, хто її вивчає).
В античний період створено праці, де порівнювали грецьку й латинську мови, наприклад граматика латинської мови М. Варрона, а також праця Макробіуса (400 р. до н.е.), в якій у примітивній формі порівнюються дієслівні системи грецької і латинської мов [Robins 1958: 62-63]. Дані зіставного дослідження мов відображено в давніх глосаріях і словниках. Так, у давньоруський період з'явилися невеличкі словники (азбуковники) «О именЪхъ и глемыхъ жидовьскымь языкъмь» та «РЪчь жидовьскаго языка, преложена на роускоую», в яких тлумачаться біблійні власні назви осіб і топоніми, а також незрозумілі старослов'янські слова. Відомими є латинсько-персько-кипчацький словник «Кодекс Куманікус» (XII ст.) і тюрксько-монгольсько-перський словник, створений у Єгипті в 1245 р. Порівнянню тюркських і індоєвропейських мов присвячена праця А. Навої «Мухокаматул-Лукатайн» («Суперечка двох мов»), написана в 1499 p., де зіставлено лексичну, граматичну і словотвірну системи ста-роузбецької й перської мов. Перша граматика церковнослов'янської мови «Адельфотес» давала порівняння грецької й церковнослов'янської мов.
У XVII ст. з'явилися багатомовні зіставні описи, наприклад «Граматика Пор-Рояль», в якій порівнювалися грецька, латинська, давньоєврейська французька, італійська, іспанська, англійська й німецька мови, а також звернено увагу на методологію міжмовних зіставлень. У 1756 р. опубліковано статтю Г.-Ф. Міллера «Опис трьох язичницьких народів у Казанській губернії, а саме: чере-мисів, чувашів і вотяків» із додатком зіставного словника німецької, татарської, марійської, чуваської, удмуртської, мордовської і комі-перм'яцької мов.
Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. з'явилися великі багатомовні словники: словник П. С. Палласа «Порівняльні словники всіх мов і наріч, зібрані десницею всевисочайшої особи» (17861787), який містив список слів із 200 мов і діалектів Європи та Азії; шеститомний словник Лоренцо Ервас-і-Пандуро «Каталог мов відомих народів, їх кількість, розташування і класифікація за відмінностями їхніх наріч та діалектів» (18001804), у якому розглянуто 300 мов із коротким граматичним описом деяких із них. У 18061817 pp. у Берліні І.-Х. Аделунгом видано 4-томну працю «Мітри-дат», у якій наведено як приклад молитву «Отче наш» на 500 мовах і діалектах. У 1892 р. опубліковано дослідження К. Гренджента, присвячене зіставному вивченню звукових систем німецької та англійської мов.
Поштовхом для розвитку зіставної лінгвістики й лінгвістичної типології, а також для зародження порівняльно-історичного мовознавства було ознайомлення європейців із санскритом. Перші відомості про санскрит надходили до Європи в листах із Індії італійського мандрівника XVI ст. Ф. Сассеті, який помітив подібність індійських (санскритських) слів з італійськими і латинськими. Вивчаючи санскрит, Вільям Джонз (17461794) дійшов такого висновку: «Санскритська мова, яка б не була її давність, має надзвичайну структуру, досконалішу, ніж грецька мова, багатшу, ніж латинська, і красивішу, ніж кожна з них, але має в собі надзвичайно близьку спорідненість із цими мовами як у коренях дієслів, так і у формах граматики» . Цей висновок стимулював виникнення нового напряму в мовознавстві порівняльно-історичного мовознавства.
Німецькі мовознавці Фрідріх фон Шлегель (1772 1829) і А. Шлегель (17671845), зіставляючи структуру мов, здійснили їх типологічну класифікацію, яка згодом була доопрацьована Вільгельмом фон Гумбольдтом (17671835). Крім типологічних ідей, цінною для зіставного мовознавства є ідея Гумбольдта про національно-мовну специфіку категоризації світу та її вплив на духовність народу носія мови, яка згодом започаткувала проблему мовних картин світу, що не втратила своєї актуальності донині. Внесок у зіставне мовознавство зробили також німецькі вчені представники порівняльно-історичного мовознавства Франц Бопп (1791-1867) і Август Шлейхер (18211868). Так, Ф. Бопп на основі складової будови коренів слів поділив усі мови на моносилабічні (в яких корені складаються з одного складу); мови, в яких корені слів можуть поєднуватися с іншими коренями та різними морфемами; мови, для яких типовими є двоскладові і навіть трискладові корені. Далі в руслі типологічних розвідок розвивали зіставне мовознавство швейцарець Ф. Містелі, німець Ф. Фінк.

Зіставне мовознавство у XX на початку XXI ст.
На початку XX ст. вагомий внесок у зіставне мовознавство зробили американські мовознавці Едуард Сепір (18841939) і Дж. Грінберг (нар. 1915), які в основному розвивали типологічні ідеї. На можливість зіставного дослідження мов на противагу порівняльно-історичному вказував швейцарський мовознавець Фердінанд де Соссюр (18571913). Інший швейцарський учений Шарль Баллі (18651947) у праці «Загальна лінгвістика і питання французької мови» зробив успішну спробу послідовного зіставлення французької мови з німецькою і сформулював принцип зіставного вивчення мов із синхронної, або, як він говорив, зі статичної точки зору.
Інший напрям зіставних досліджень характерологічний розвивали представники Празької лінгвістичної школи. Мета характерології – скласти детальний опис суттєвих ознак окремо взятої мови в зіставному плані з іншими мовами і показати її своєрідність. Істотний внесок у цьому напрямі зробили чеські мовознавці Володимир Скалічка (19081991), Вілем Матезіус (18821945) і російський мовознавець Микола Сергійович Трубецькой (18901938). Трубецькой, крім цього, започаткував вивчення в зіставному плані окремих мовних рівнів. Його «Основи фонології» (1939) поклали початок зіставному вивченню фонологічних систем (на матеріалі багатьох мов). Він є також автором теорії мовних союзів, які виникають унаслідок збігу територіальне суміжних мов незалежно від їх генеалогічних зв'язків.
Над проблемами зіставного мовознавства працювали також російські мовознавці Лев Володимирович Щерба (1880 1944) та Є. Д. Поливанов (18911938). Щерба одну з перших своїх праць присвятив зіставному аналізу фонологічних систем французької і російської мов. Пізніше його ідеї ввійшли до класичної праці «Фонетика французької мови: Нарис французької вимови в порівнянні з російською», яку перевидавали сім разів (останнє сьоме видання вийшло в 1963 p.). Дослідження вченого в галузі лексикології заклали основи контрас-тивного аналізу на рівні лексики. У своїй останній праці [Щерба 1945] він наголосив на необхідності порівняльного вивчення структури (будови) різних мов.
Є. Д. Поливанов розробив план серії праць із зіставної граматики російської й узбецької мов. Його стаття «Читання і вимова на уроках російської мови у зв'язку з навиками рідної мови», праця «Досвід власної методики викладання російської мови узбекам» і підручник «Російська граматика в зіставленні з узбецькою мовою» заклали надійні підвалини зіставного мовознавства на всіх рівнях від граматики до лексики й фонології. Проблем зіставного мовознавства торкався також російський мовознавець Василь Олексійович Богоро-дицький (18571941), який написав працю «Вступ до вивчення романських і германських мов».
Багато уваги зіставно-типологічним дослідженням приділяв радянський академік Микола Якович Марр (18641934) автор гіпотези єдиного глотогонічного (мовотворчого) процесу. Згідно з нею, кожна мова в своєму розвитку проходила одні й ті самі стадії. При цьому розвиток структури мови перебуває в залежності від типу соціально-економічної формації (аморфний тип сформувався в епоху первісного комунізму, аглютинативний – в епоху первинного розподілу праці, флективний в епоху класового суспільства). Ця концепція є помилковою.
Від кінця 30-х років до 1957 р. досліджень із зіставно-типологічного мовознавства майже не проводили, а в СРСР вони були зовсім припинені. Поштовхом для відродження досліджень послужила доповідь російського мовознавця P.O. Якобсона «Типологічні дослідження і їх внесок у порівняльне історичне мовознавство» на VIII Міжнародному з'їзді лінгвістів в Осло (1957 p.). Основними положеннями доповіді є: 1) типологічні дослідження мають велике значення, бо у зв'язку з охопленням лінгвістикою все більшої кількості мов усе частіше доводиться мати справу з випадками ізоморфізму, встановлення якого є основною метою типології; 2) основою для типології є не перелік окремих елементів, а система мови; 3) типологія покликана розкривати закони передбачуваності (імплікації) явищ; 4) аналіз збігів і розбіжностей в історії споріднених мов корисний для порівняльно-історичного мовознавства, зокрема для перевірки правильності зроблених реконструкцій. Якобсон висунув також ідею про мовні універсали.
У 1963 р. в Інституті сходознавства АН СРСР у Москві відбулася конференція, присвячена загальним проблемам зіставно-типологічного мовознавства. Тут намітилися два напрями зіставно-типологічних досліджень: синхронно-типологічний (виявлення постійних характеристик окремих мов на всіх рівнях) та історико-типологічний (встановлення шляхів і закономірностей перетворення систем і підсистем мов). На конференції обговорено також проблеми універсалій.
У 1964 р. в Інституті мовознавства АН СРСР на науковій сесії з питань германського мовознавства було обговорено методологічні питання типологічного вивчення споріднених мов. Матеріали конференції опубліковано в збірнику «Структурно-типологічний опис сучасних германських мов». У ролі одиниці зіставно-типологічного аналізу на морфологічному рівні було запропоновано прийняти граматичну категорію. У 1965 р. вийшла перша монографічна праця з типології книга Б. А. Успенського «Структурна типологія мов». Автор запропонував у ролі об'єкта порівняння поняття мови-еталона, якою, на його думку, може служити ізолятивна мова. Типологічна характеристика мови визначається через трансформації, необхідні для переходу від мови-еталона до цієї мови.
У статті Г. П. Мельникова «Мова як система і мовні універсалі'!» обґрунтовано теорію домінанти, тобто провідної граматичної тенденції мови. Причину мовних змін Г. П. Мельников вбачає у зміні детермінанти. На його думку, перебудова граматичної системи мови давньоанглійського періоду на лексикологічну привела до змін у фонологічній системі .мііглійської мови: виникнення африкат внаслідок появи тенденції до односкладовості морфеми і слова.
Питання зіставно-типологічного мовознавства розглядали на X Міжнародному з'їзді лінгвістів у 1967 р. в І Бухаресті. Зокрема, російський мовознавець В. М. Яр-цева запропонувала принципи зіставно-типологічного дослідження споріднених і неспоріднених мов: 1) порівняння найуніверсальніший прийом дослідження мовного матеріалу; 2) слід брати до уваги не тільки наявність у мові певного факту, а і його місце в системі; X) опис однієї мови в термінах іншої не є раціональним, тому необхідно створити модель мови, мову-еталон для порівняння; 4) зіставляти потрібно не ізольовані факти, м системи з урахуванням функціонального аспекту.
У 1968 р. в Джорджтауні (США) на конференції, присвяченій контрастивним дослідженням, було здійснено спробу виокремити контрастивну лінгвістику із сфери порівняльно-зіставного мовознавства.
Новий напрям у зіставно-типологічному мовознавстві історичну типологію – започатковано російським мовознавцем М. М. Гухман (19041989). Історична типологія має на меті встановлення діахронічних синологічних констант, які відображають подібні процеси розвитку як у споріднених, так і в неспоріднених мовах.
У 1974 р. в Інституті мовознавства АН СРСР на VI науковій сесії з питань германського мовознавства нуло обговорено проблеми функціональної і структурної типології. Предметом функціональної типології визначено дослідження різних форм мови, встановлення надмінностей у їх функціонуванні, а також відмінних м:шак, властивих кожній формі існування мови.
Так поступово від зіставного мовознавства відокремилося типологічне мовознавство, яке, використовуючи зіставний метод, на основі спільних і відмінних ознак досліджує структурні типи мов. Прогрес типології виявився в утвердженні в правах діахронічної типології, у помітному внутрішньому розмежу-илііні самої типології на формальну і контенсивну (амістово орієнтовану). Однак паралельно розвивалося й традиційне зіставне мовознавство (контрастивна лінгвістика).
На початку 60-х років XX ст. в англомовних країнах Контрастивну лінгвістику розглядали як особливу науку, яка почала формуватися. Особливого розголосу набула книга Р. Ладо «Лінгвістика поверх кордонів культур» (1957). Стимулом для вченого стали два більш ранні дослідження з мовної інтеграції іммігрантів у США, а саме книги У. Вайнрайха [Weinreich 1953] і Е. Хаугена [Hau-gen 1956], присвячені дослідженню білінгвізму в іммігрантів. Згодом з'являються праці Дж. Ді П'єтро, Г. Ні-келя, Я. Фісяка, Л. Деже, в яких опрацьовано теоретичні засади контрастивної лінгвістики. У колишньому СРСР в подібному ключі написані праці О. І. Смирницького «Про особливості вивчення напрямку руху в окремих мовах: До методики зіставного вивчення мов» і «Нариси з зіставної граматики російської і англійської мов», В. М. Ярцевої «Про зіставний метод вивчення мови» і «Контрастивна граматика» (тут концептуально обґрунтовано статус контрастивної лінгвістики як самостійної дисципліни із власним об'єктом дослідження і своєю науковою методикою), К. Г. Крушельницької «Нариси з зіставної граматики німецької і російської мов», В. Г. Гака «Зіставна лексикологія», В. Г. Гака і Є. Б. Розенбліта «Нариси з зіставного вивчення французької і російської мов» та ін.
З 60-х років на Заході стали координувати контрастивні дослідження. В окремих країнах створено спеціальні проекти, в яких викладено мету і завдання зіставлення, а також методи дослідження. У 1959 р. у Вашингтоні відкрито Центр прикладної лінгвістики, одним із завдань якого стало зіставне дослідження мов. Тут вийшла серія праць із контрастивної лінгвістики під керівництвом Ч. Фергюсона, присвячена зіставному дослідженню англійської мови з французькою, італійською, німецькою, іспанською і російською. Згодом центри прикладної лінгвістики виникли в інших містах США. У 1963 р. подібний центр засновано у Бразилії. Такі центри створено у ФРН при Штутгартському університеті під керівництвом Г. Нікеля, де опрацьовуються зіставні дослідження німецької мови з англійською, а також у Франції, Югославії, Хорватії, Румунії, Ірландії та інших країнах. Багато уваги контрастивним дослідженням приділяють у Польщі. У Познані видано дев'ятнадцять томів збірників статей, присвячених порівнянню систем англійської і польської мов [Papers 19731984].
Свідченням загального інтересу до контрастивної лінгвістики є те, що XIX нарада «круглого стола» в університеті Джорджтауна (Вашингтон) у 1968 р. була присвячена «Контрастивній лінгвістиці і її застосуванню у викладанні мов». Наступні конференції, присвячені зіставному мовознавству, відбулися в 1969 р. в Мангеймі (ФРН), в 1971 р. в Гонолулу, в 1982 р. в Бухаресті.

Внесок вітчизняних учених у зіставне мовознавство
У вітчизняному мовознавстві початок зіставних досліджень пов'язаний із працями Олександра Опанасовича Потебні (18351891). Його фундаментальні розвідки «Із записок з руської граматики», в якій описано в зіставному плані системи східнослов'янських мов у їхніх зв'язках з іншими мовами, і «Про деякі символи в слов'янській народній поезії», де представлена специфіка символічних значень слів у слов'янських мовах, цінні не тільки своїм надзвичайно багатим різномовним фактажем, а й оригінальним науковим підходом до кон-трастивного вивчення явищ різних мов у суто лінгвістичному й етнокультурологічному аспектах.
Помітний внесок у контрастивне дослідження мов зробив Леонід Арсенійович Булаховський (18881961). Багато цінних спостережень контрастивного характеру міститься в таких його працях, як «Нариси з загального мовознавства» (1955), «Українська мова серед інших слов'янських» (1942), «Виникнення української мови та її положення серед інших слов'янських» (1948), «Питання походження української мови» (1956), у багатьох його розвідках із акцентології.
Спеціально проблемам контрастивної лінгвістики присвятив низку праць Юрій Олексійович Жлуктенко (19151990). Він є автором ряду зіставних досліджень англійської, німецької й української мов, у т. ч. підручника «Порівняльна граматика англійської та української мов». Багато цікавих оригінальних положень із зіставного мовознавства викладено в його загальнотеоретичних статтях «Контрастивний аналіз як прийом мовного дослідження», «Про деякі питання контрастивного аналізу мов», «Контрастивна лінгвістика: Проблеми і перепективи» (у співавторстві з В. Н. Бубликом). За його редакцією і з його участю вийшли колективні праці «Нариси з кон-трастивної лінгвістики», «Порівняльні дослідження з граматики англійської, української і російської мов» і «Німецько-українські мовні паралелі». Ю. О. Жлуктенка по праву вважають ученим, який започаткував в Україні розвиток контрастивної лінгвістики.
В Україні міжмовні зіставлення проводилися на всіх рівнях мовної структури: словотвірному, морфологічному, синтаксичному, лексико-семантичному, фразеологічному й фонетичному.
Українському мовознавству належить пріоритет у зіставному вивченні словотвору. Всупереч поширеному в російському мовознавстві твердженню, що зіставна дериватологія бере свій початок з 1984 p., коли в Москві відбувся Міжнародний симпозіум «Зіставне вивчення слов'янського словотвору», організований Інститутом слов'янознавства і балканістики АН СРСР, де було розглянуто актуальні проблеми теорії методології зіставних студій словотворення, треба констатувати, що в українському мовознавстві зіставний словотвір був предметом зацікавлень І. І. Ковалика ще в 60-х роках минулого століття. Зіставне вивчення словотвору східнослов'янських мов продовжив учень І. І. Ковалика Т. М. Возний. Досить детально в зіставному плані описано словотвір української й російської мов у колективній монографії «Зіставна граматика російської й української мов» за редакцією Н. Г. Озерової. У 1985 р. вийшов «Російсько-український словотворчий словник» 3. С. Сікорської, в якому розкрито правила зіставного словотворення (у ньому фіксується афікс, за допомогою якого твориться слово і морфонологічні зміни при творенні похідного слова). Словотворення відіменникових дієслів у німецькій та українській мовах було предметом дослідження В. Д. Каліу-щенка. Семантичну деривацію в зіставному аспекті в сучасних російській та англійській мовах досліджував Ю. В. Попов.
Серед праць із зіставної морфології слід назвати кандидатську дисертацію Г. Г. Почепцова «Відприк-метникові прислівники в англійській мові (в зіставленні з відповідними прислівниками в російській мові)», розвідку В. М. Русанівського «Категорія стану (українсько-чеської паралелі)», дослідження Й. Ф. Андерша
„Семантична структура безприйменникового давального відмінка в чеській і німецькій мовах» та кандидатську дисертацію Н. П. Шумарової «Форми майбутнього у функціональних стилях російської мови в зіставлені з українською».
Зіставний синтаксис був предметом зацікавленьО. С Мельничука, який, зокрема, дослідив порядок слів і актуальне членування речення у слов'янських мовах.
II. Г. Озерова дослідила засоби вираження заперечення в російській та українській мовах. Й. Ф. Андерш ґрунтовно вивчив у зіставному плані просте речення в українці і чеській мовах. В. М. Брицин зіставив синтаксичні синоніми в російській і українській мовах.
Дослідження із зіставної фонетики започатковані І П. Сунцовою в її «Вступному курсі фонетики німецької мови» (1950), в якому порівнюється фонетична система німецької та української мов. Фонетичні системи англійської й української мов у зіставному аспекті досить повно проаналізовані Ю. О. Жлуктенком. Детальний опис фонетичних й орфоепічних особливостей російської й української мов здійснений М. А. Алексєєнком у «Нарисах зіставного курсу сучасної російської й української мов». Інтонацію в зіставному аспекті експериментальними методами досліджували Л. А. Батурська (інтонація заперечення в українському діалогічному мовленні зіставно з англійською мовою) і А. Й. Багмут ( інтонація простого розповідного речення в чеській, польській, болгарській та білоруській мовах).
Найбільшу увагу українських учених приділено зіставним дослідженням лексики і фразеології. Ще в 30-ті 40-ві роки минулого століття М. Я. Калинович досліджував слово в різних європейських і південноазійських мовах (див. його «Вступ до мовознавства», що вийшов у 1940 p.; друге видання 1947 p.). Дослідженню лексико-семантичних відношень у слов'янських мовах присвячена колективна доповідь науковців Інституту мовознавства Л. С. Паламарчука, И. Ф. Андерша й І Л. Стоянова «Зіставне дослідження лексико-семантичіїих відношень у слов'янських мовах», виголошена ті IX Міжнародному з'їзді славістів. Серію праць із зізтавної лексикології опублікував В. М. Манакін. в узагальненоному вигляді ідеї автора оприлюднено в його монографії «Зіставна лексикологія», де висвітлено зміст і принципи побудови контрастивної лексикології і на матеріалі російської й української, а також деяких інших слов'янських мов простежено національно-специфічні явища в лексичній семантиці. Загальну проблематику зіставної лексикології розглянуто в монографії Л. В. Бублейник «Проблеми контрастивної лексикології: українська і російська мови». Тут охарактеризовано семантичні особливості лексики української й російської мов, оцінні компоненти значення й образні функції слів у літературному й етнокультурному просторі, створюваному засобами порівнюваних мов. Г. М. Явор-ська в монографії «Лексико-семантична типологія в синхронії й діахронії» дослідила подібності й відмінності в семантиці прикметників на позначення фізичних властивостей і станів людини в багатьох групах мов індоєвропейської родини і дійшла висновку про спільність глибинних семантичних структур різних мов та наявність певних сталих моделей розвитку значення слова.
Як правило, для зіставлення дослідники вибирають певну предметну групу лексики. Так, М. П. Фабіан у монографії «Етикетна лексика в українській, англійській та угорській мовах» зіставила названу тематичну групу лексики і простежила семантичні закономірності формування етикету в лексичному складі досліджуваних мов, виявила специфіку зв'язків та відношень між лексичними одиницями в межах цих груп і семантичні нюанси, якими різняться слова-відповідники в цих мовах. О. В. Тищенко шляхом структурно-семіотичного, лінгвоконцептуального та зіставного підходів комплексно дослідив семантику родинних обрядів у слов'янських мовах. З інших контрастивних лексико-семантич-них досліджень можна назвати розвідки з міжмовної омонімії російсько-української (Н. В. Заславська, Л. І. Мартиросян), чесько-української (О. Л. Паламарчук), польсько-української (М. А. Беднаж), німецько-української (О. А. Шаблій), а також серію статей з термінології української й російської, української й англійської, української й німецької мов (Л. В. Кри-жанівська, С. М. Кришталь та ін.). До сфери контрастивних досліджень залучають також віддалено споріднені і неспоріднені мови (зіставне дослідження прикметників розміру в українській і перській мовах
Кшановського, дієслів у їдиш та інших західно-германських мовах С. Я. Литвака та ін.).
Інтенсивно почали досліджувати в зіставному плані фразеологію. Досить повно зіставлена фразеологія української та російської мов (написаний В. І. Кононенком розділ у колективній монографії «Зіставне дослідження російської й української мов: Лексика і фразеологія», розвідки Л. А. Лисиченко, О. І. Гамалі, А. М. Григораш та ін.). З'явилися дослідження з зізтавного вивчення української, російської та польської фразеолології (М. А. Алексєєнко), української й англійської (Р. П. Зорівчак, Д. І. Квеселевич, В. М. Вовк), української і німецької (О. Ф. Кудіна), української та іспанської (В. А. Шевелюк), української і французької (Н.І Поміркована), української та японської (В. Л. Пирогов), української, перської та японської (О. В. Забуранна). Помітним явищем у зіставній фразеології стало дослідження О. Б. Ткаченка «Зіставно-історична фразеологія слов'янських і фіно-угорських мов».
Останнім часом з'явилися праці, в яких певні мовні явища, досліджуються в аспекті мовних картин світу. , І. О. Голубовська, зіставивши певні групи лексики фразеології, виявила національно-мовні картини світу української, російської, англійської та китайської мов. Д. І Терехова на основі психолінгвістичних експериментів дослідила сприйняття лексичної семантики соматизмів у російській і українській мовах, виявила спільне й відмінне в семантичних асоціаціях носіїв цих мов, розкрила причини, які викликають специфічні асоціації в різних мовах, визначила ідеальні уявлення носіїв цих мов про красу людини, відтворила словесні портрети представників українського й російського етносів. Подібним чином І. Е. Подолян дослідила специфіку семантичних асоціацій фітонімів в українській, англійській і німецькій мовах. В останні роки для розкриття специфіки мовних картин світу використовують концептуальний аналіз [Старко 2004; Бондаренко 2005].
Крім Інституту мовознавства імені О. О. Потебні, осередками, де інтенсивно ведуться зіставні дослідження мов, є Київський національний лінгвістичний університет і Донецький національний університет.
Зокрема, професорсько-викладацьким складом Київського національного лінгвістичного університету підготовлено такі праці: Korunets І. V. Сопtrastive Typology of the English and Ukrainian Languages (K.: Либідь, 1995; друге видання - Вінниця: Nova Knyha Publishers, 2003), Сопоставительная лингвистика и методика обучения русскому языку иностранных студентов-филологов (К.: КГПИИЯ, 1984); Сопоставительное изучение структурно-семантических и коммуникативных единиц иностранного и родного языков (К.: КГПИИЯ, 1985) та ін. Тут раз на два роки проводиться Міжнародна наукова конференція «Проблеми зіставної семантики» і видається періодичний збірник наукових праць під такою самою назвою. У Донецькому національному університеті виходить періодичний збірник наукових праць «Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах».
Отже, хоча насправді зіставлення мов сягає найдавніших часів (воно таке ж давнє, як мовознавство взагалі), зіставне мовознавство як самостійна дисципліна із власним предметом дослідження і своєю науковою методикою остаточно сформувалося в XX ст. Новою є не сама ідея зіставлення мов, а системність цього зіставлення. Протягом тривалого часу переважали емпіричні дослідження, які проводилися відірвано від теоретичних досліджень. Нерідко порівнювані явища розглядали ізольовано від їх функціонування і системних взаємозв'язків. Зіставлення було самоціллю і проводилося на випадкових основах. Через неглибоке визначення цільової установки зіставлення, його «надзавдання», а також через відсутність опрацьованої методики цього «жанру» досліджень віддача емпіричних описів була невеликою.
За останні десятиріччя досягнуто значних успіхів в опрацюванні теорії й методології зіставного вивчення мов, усунуто диспропорцію між рівнем теоретичних і практичних студій, хоча багато питань залишаються дискусійними дотепер. Нині зіставне мовознавство – наука, яка вже сформувалася, має свою мету, предмет, методи аналізу. Сучасне зіставне мовознавство звернулося до контрастивного дослідження текстів, в його орбіті опинилися етнолінгвістика, соціолінгвістика, психолінгвістика, лінгвосеміотика та інші науки. Зіставна лінгвістика і етика є однією з основних форм зв'язку між фундаментальною лінгвістикою і прикладними аспектами мовознавства. З кожним роком розширюється коло мов, залучених до контрастивного аналізу. Проблемам зіставного мовознавства присвячений журнал «Съпоставитело езикознание» (Софія, Болгарія).
Література: [4, с. 25-34; 5с. 24-39]

ЛЕКЦІЯ 3
Тема. Зіставне мовознавство, типологія, характерологія й універсологія
Типологія, її зміст і завдання
Типологія і зіставне мовознавство
Типологія і характерологія
Універсологія

Типологія, ї зміст і завдання
У процесі розвитку зіставного мовознавства від нього поступово відокремилися інші різновиди міжмовних досліджень типологія, характерологія й універсологія.
У мовознавстві немає єдиного загальноприйнятого тлумачення терміна типологія. Найпоширенішим є трактування її як розділу мовознавства лінгвістичної типології, або типології мов. Однак і словосполучення лінгвістична типологія не має однакової інтерпретації
Є широке і вузьке розуміння типології. У широкому розумінні типологія мови - це сфера мовознавства, яка порівнює мови з метою виявлення загальних закономірностей мовної будови. Саме так інтерпретують типологію представники Празької лінгвістичної школи. На їхню думку, типологія враховує загальну структуру мови: уникаючи звернення до ізольованих рис подібності і відмінності, типологія розглядає всі особливості мови в їх ієрархії.
Вузьке тлумачення типології обмежується характеристикою будови певних мов чи окремої мови і навіть лих її рівнів. Прикладом такого розуміння типології є формулювання назв праць: Лекомцева М. Й. Типологія структур слога в славянских языках. М., 1968; І ни М. В. К вопросу о типологии консонантных систем современных германских языков//Структурно-типологическое описание современных германских языков. М., 1966.
Незважаючи на розбіжність у трактуванні типології в усіх її інтерпретаціях спільним є порівняльне вивчення структурних і функціональних властивостей мов. Це дає змогу виявити структурну спільність певних сукупностей мов і на цій основі створити їх типологічну класифікацію, а також вивчити специфіку мов на тлі тих спільних рис, що властиві певній групі мов або всім мовам.
Отже, метою типологічних досліджень є: ідентифікувати і класифікувати відповідно до спільних і відмінних ознак досліджувані явища; визначити ізоморфні та аломорфні ознаки в зіставлюваних мовах; встановити на основі ізоморфних рис типові мовні структури і типи мов; представити на основі отриманих даних реальну наукову класифікацію мов світу [Korunets 1995: 7-8].
З урахуванням різних розумінь типології сформульовано її визначення.
Мовна типологія (грец. typos форма, зразок і logos слово, вчення) порівняльне вивчення структурних і функціональних властивостей мов незалежно від характеру генетичних відношень між ними.
На сучасному етапі виокремилося кілька різновидів типології. '
Залежно від обсягу досліджуваного матеріалу розрізняють загальну і конкретну типології. Загальна типологія вивчає найзагальніші проблеми, пов'язані з виявленням сукупності спільних рис, що характеризують усі мови світу, тобто спільні властивості, спільні зміни, спільні процеси у мовах незалежно від їх генетичної природи (наприклад, спільні риси у структурі фонологічних систем, спільні риси у структурі тексту тощо).
Конкретна (часткова) т и полог і я досліджує проблеми вужчого характеру, тобто типологічні характеристики однієї мови або обмеженої групи мов. За Г. В. Колшанським, конкретна типологія вивчає окремі рівні або елементи мовної структури. Щодо рівнів мови в лінгвістичній типології виокремлюють фонетичну, фонологічну, морфологічну, синтаксичну та інші типології. У фонетичній типології виділяють як окремі підрозділи суперсегментну типологію, предметом якої є зіставне вивчення інтонації, тону, наголосу, і символічну типологію, яка досліджує звукосимволізм. Типологію, яка вивчає рівні мови, називають рівневою, або аспектною.
Залежно від кількості розглядуваних мов розрізняють універсальну типологію, яка намагається охопити всі мови світу, і спеціальну, що розглядає конкретні мови.
З огляду на спрямування дослідження на виявлення структурних чи функціональних рис мов виокремлюють структурну типологію, яка вивчає внутрішню організацію мови як системи, і функціоналну , що розглядає мови і мовні явища крізь призму функцій і сфер уживання. Структурну типологію залежно від напряму дослідження поділяють на формальну і контенсивну. Формальна типологія орієнтується тільки на план вираження, а контенсивна (змістова, семантична) на семантичні категорії мови і способи їх вираження.
По суті контенсивний підхід є ономасіологічним підходом. Тому-то деякі вчені замість термінів формальна і контенсивна типологія вживають терміни семасіологічна й ономасіологічна типологія.
За метою дослідження розрізняють: інвентаризаційну типологію, за предметом якої є констатація структурних подібностей і відмінностей між мовами; імплікаційну типологію, яка інтерпретує системи мов у плані сумісності/несумісності структурних характеристик і в плані переважання певних рис (надання переваги певним типам структурної доцільності як мовних систем узагалі, так і окремих їхніх рівнів); таксономічну (класифікаційну) типологію, яка здійснює класифікацію мов за певними типами.
Віднесення мов до певного типу на основі інвентаризаційно-типологічних даних є предметом фрагментарної типології (subsystem typology), і таксономічна належність мови в цьому разі є ковзкою, змінною, несення мови до певного типу на основі імплікаційно-типологічних даних предмет цільносистемної типології (whole-system typology) і належність мови до певного типу в цьому випадку має стабільний характер. Г. П. Мельников опрацював ще домінантну типологію , яка визначає мовний тип на основі домінантних ознак [Мельников 1972].
Типологічна характеристика мови змінна. З часом мова може втрачати деякі типологічні риси (наприклад, утрата носових голосних у слов'янських мовах,1 за винятком польської; втрата двоїни в більшості слов'янських мов; зміна характеру наголосу: тональний силовий, фіксований нефіксований тощо, перехід синтетизму в аналітизм тощо). Ці питання є предметом історичної типології," яка вивчає принципи еволюції мовних типів.
Історична змінність типологічних рис мови спричиняє виникнення в ній ознак різних типів. Будь-яку мову можна розглядати як таку, що перебуває в русі від одного типу до іншого. Тип мови визначається на основі типових рис, які переважають. У цьому аспекті важливою є квантитативна типологія, яка оперує не абсолютними якісними параметрами, а статистичними індексами, що відображають ступінь наявності в різних мовах певної якісної ознаки. Ці ознаки можна представити на шкалі типологічних ознак (індекс синтаксичності/аналітичності, індекс префіксації тощо).
Предметом ареальної типології є дослідження спільних типологічних рис мов певної території (певного ареалу).
Навчання іноземних мов потребує дослідження й опису основних типологічних особливостей усіх рівнів іноземної й рідної мов, що передбачає виявлення важливих структурних відмінностей іноземної мови від рідної, з якою постійно порівнюють іноземну мову і від якої відштовхуються. Цей вид дослідження отримав назву порівняльна типологія рідної та іноземної мов. Однак такий термін є невдалим, оскільки дублює термін зіставна (контрастивна) лінгвістика.
Типологічний підхід до вивчення мов слід відрізняти від генетичного й ареального. Генетичне (порівняльно-історичне) мовознавство має справу зі спорідненими мовами, ареальне зі «свояцтвом» мов, а типологічне з ізоморфізмом. Генетичне мовознавство досліджує процеси мовної дивергенції, ареальне процеси мовної конвергенції, а типологічне процеси паралельної зміни мов. Предметом генетичного мовознавства є структурні й матеріальні елементи споріднених мов, збережені в процесі дивергенції прамовного стану; ареального структурні й матеріальні елементи, набуті мовами в процесі їх конвергенції, типологічного структурні й матеріальні елементи мовного ізоморфізму, незалежні від процесів дивергенції чи конвергенції і зумовлені належністю мов до особливих типологічних класів. Типологічно однорідними бувають і генетично віддалені мови.
Типологічна класифікація, на відміну від генеалогічної, не має конкретного зв'язку з історією. У типологічній класифікації кількість груп мов і їх склад буде різним залежно від кількості і певного вибору мовних фактів, використаних для зіставлення [Гринберг 1963].

Типологія і зіставне мовознавство
Уперше спробу визначити співвідношення зіставного мовознавства і типології здійснив В. Скалічка. На його думку, типологія бере за основу порівняння окремі компоненти системи, але вивчає їх у всіх мовах або в якомога ширшій спільності мов. Зіставна лінгвістика порівнює тільки дві мови, але за всіма елементами системи. Типологічний аналіз акцентує на способі представлення і ґрунтується на залученні широкого мовного матеріалу, а зіставний лише констатує відмінності у способі представлення [Скаличка 1989: 29ЗО]. Однак ти кий погляд на розмежування типології і зіставного мовознавства не був підтриманий мовознавцями. Так, В. Г. Гак вважає, що предметом зіставного мовознавства може бути окреме явище, при цьому не обов'язково у двох, а й у кількох мовах, тоді як типологічний аналіз може охоплювати більші розділи мови і навіть структуру мови загалом. Принципову відмінність між зіставним мовознавством і типологією Гак убачає в завданнях, які ставить перед собою кожна з цих дисциплін. Завдання типології встановлення мовного типу для подальшої класифікації мов і виявлення того, як узагалі може бути влаштована, упорядкована мова. Завдання зіставної лінгвістики вужче: вона порівнює факти двох чи кількох мов із метою виявлення збігів і розбіжностей [Гак 1989: 7].
В. П. Нерознак відмінність між зіставним мовознавством і типологією вбачає в тому, що на відміну від типології контрастивна лінгвістика здійснює попарно зіставлення мовних систем на всіх рівнях незалежно від гетичної чи типологічної належності зіставлюваних мов із метою виявлення їх структурних і функціональних особливостей, подібностей і відмінностей (контрастів) [Нерознак 1987 : 1516].
Складність визначення межі між зіставним мовознавством і типологією зумовлена кількома причинами: недавньою їх диференціацією; застосуванням одного і того самого методу аналізу зіставного (його ще називають типологічним і зіставно-типологічним); єдиною теоретичною основою. По суті, відмінності між зіставним мовознавством і типологією полягають у цільовій настанові. Однак ці два напрями «співпрацюють». Типологія бере факти, здобуті зіставним мовознавством, а зіставне мовознавство спирається на досвід типології щодо пояснення взаємозалежності мовних явищ. Можна стверджувати, що нині типологічний підхід до мови зайняв головне місце у філологічному аналізі проблем контрастивної лінгвістики [Деже 1989: 180].
Г. А. Климов різницю в цих розділах мовознавства вбачає в різних аспектах мовного ізоморфізму й аломорфізму. Зіставне мовознавство розглядає будь-які ознаки структурної подібності і неподібності мов незалежно від їхньої типологічної релевантності. Специфіка зіставного мовознавства в тому, що воно не потребує ключового для типології поняття мовного типу [Климов 1983: 21].
Отже, основна відмінність між типологією і зістав-ним мовознавством у їхніх цілях: для типології це встановлення мовного типу, а для зіставного мовознавства контрастів на тлі спільних ознак.]

Типологія і характерологія
У межах синхронного порівняння мов, крім власне типологічного і зіставного, формується характерологічний дослідницький підхід.
Характерологія розділ лінгвістичної типології, який вивчає в типологічному аспекті окремі явища в системах обмеженої кількості генетичне споріднених і неспоріднених мов.
Започаткував характерологію В. Матезіус у 1928 р. Мета характерології виявити особливості конкретної мови або групи мов, виділеної на основі найрізноманітніших критеріїв порівняння, тобто визначити внутрішню типологічну специфіку конкретної мови чи групи мов. Характерологія досліджує суттєві особливості певної мови в певний період і виявляє імплікативні відношення між цими особливостями (з однією особливістю пов'язуються різнорідні, але суттєві явища мови). Так, В. Матезіус виявив особливості граматичного суб'єкта англійської мови в порівнянні з німецькою і, частково, з чеською. Це насамперед тематичне представлення підмета. До того ж англійська мова має тенденцію до уникання неозначеного підмета. Перевага надається означеному підметові, особливо особовому. Займенник / «я» часто виступає підметом, що суперечить соціальній тенденції англійців привертати якомога менше уваги до власної персони: / haven't been allowed even to meet any of the company «Мені навіть не дозволили зустрітися з ким-небудь із групи». Це явище пов'язане з іншими характерними рисами англійської мови, наприклад із широким розвитком пасивних конструкцій: І have been told «Мені сказали», She shall have a sharp talking to «3 нею суворо поговорять». У середньоанглійській мові майже всі безособові конструкції перетворилися на особові, і ця тенденція діє й тепер. Тематичне представлення підмета вплинуло на послаблення ідеї дії в англійській мові, де значення дії передається словосполученнями з іменниками: to have a smoke «викурити (цигарку)», to be in love «бути закоханим», to do the cooking «готувати (їжу)», to give a laugh «засміятися», to take leave «попрощатися», to heave a sigh «зітхнути», to put an end «покінчити», to get into a habit «взяти за звичку», to (all in love «закохатися». Це вплинуло на порядок слів у реченні: підмет = тема : присудок = рема [Матезиус 1989: 20-25].
Деякі вчені заперечують правомірність характерології однієї мови, бо головним прийомом типологічного дослідження є порівняння мовних структур. Однак це не обґрунтовано, бо за характерологічного підходу дослідник орієнтується на загальні властивості мови (світову мову), і відправною точкою, основою порівняння може служити мова-еталон.
Спільним для зіставного мовознавства, типології й характерології є сам спосіб порівняння, однак у першому випадку цей спосіб є контрастивним, у другому типологічним, у третьому характерологічним. Спільним є також встановлення диференційних ознак, однак набір цих ознак для зіставного мовознавства, типології н характерології різноспрямований. Характерологія описує будь-які структурні ознаки, які можуть скласти будь-який їх набір (відкритий клас) в обмеженому завчаннями дослідника складі мов. Типологія встановлює закритий список диференційних структурних ознак відкритого класу мов. Ю. В. Рождественський запропонував схему, яка наочно показує відмінності між характерологією і типологією [Рождественский 1969: 44]:
Характерологія Типологія
Список диференційних ознак відкритий закритий
Список мов закритий відкритий
Методика характерології полягає в тому, що дослідник, аналізуючи матеріал за заданим списком відповідно до мети лінгвістичного дослідження, виявляє набір суттєвих ознак. Характерологія має справу тільки з важливими ознаками в певній мові на певній стадії її розвитку. І в контрастивній лінгвістиці, і в типології, і в характерології в центрі уваги відношення подібності й відмінності у структурі зіставлюваних мов. Однак у кожному конкретному випадку виступають різні аспекти цих відношень. Зіставне (контрастивне) мовознавство досліджує ознаки структурної подібності й відмінності незалежно від типологічної релевантності. І для характерології, і для зіставного мовознавства також релевантні такі базові поняття, як «тип мови» або «клас».

Універсологія
У теорії і практиці лінгвістичних досліджень усе виразніше простежується відмежування від власне типології універсології.
Універсологія (лінгвістика універсалій) напрям досліджень, зорієнтований на виявлення найзагальніших структурних характеристик мови, які виокремлюють її з-поміж інших природних і штучних сигнальних систем.
Так, у всіх мовах є голосні і приголосні фонеми. Факт наявності голосних і приголосних має загальний, універсальний характер. У переважній більшості мов є форма теперішнього часу дієслова. І хоча, наприклад, в англійській мові існує дві форми, рівнозначні українському теперішньому часу, а в українській, російській, французькій і німецькій мовах тільки одна, все одно форма теперішнього часу має загальний, універсальний характер. У всіх мовах світу думки виражаються реченнями. У кожній мові є власні імена. Такі спільні для всіх або для більшості мов риси називають універсаліями.
Мовні універсали визначають на основі трьох параметрів: 1) спільність властивостей усіх мов на відміну під «мови» тварин; 2) сукупність змістових категорій, що виражаються певними засобами в мові; 3) спільність властивостей самих мовних структур. Прикладом мовної універсали першого типу може бути така: людською мовою можна легко породжувати й сприймати нову інформацію; другого в усіх мовах виражені відношення між суб'єктом і предикатом, є категорії посесивності, оцінки, множинності. Найбільша кількість універсалій належить до третього типу: в мові не може існувати менше десяти і більше вісімдесяти фонем; якщо в мові є троїна, то обов'язково є й двоїна; якщо є протиставлення приголосних за твердістю/м'якістю, то немає поліфонії голосних; якщо слова тільки односкладові, то вони одно-морфемні і в мові наявний музикальний наголос; якщо в мові є флексія, то є й дериваційний афікс; якщо в мові суб'єкт стоїть перед дієсловом і об'єкт стоїть перед діє-словом, то в ній є відмінки; якщо в мові є прийменник і немає післяйменника, то іменник у родовому відмінку розташовується після іменника в називному відмінку; якщо в мові є категорія відмінка, то є й категорія числа. Існують також універсали, які стосуються всіх рівнів мови, наприклад для будь-якого протиставлення маркований член трапляється рідше, ніж немаркований.
Універсали показують, що в мові може бути і чого в мові не може бути. Іншими словами, вони визначають ті обмеження, які накладаються на мову, і демонструють спільність принципів побудови всіх мов. Очевидно, універсали зумовлені особливостями фізіологічної будови мовленнєвого апарату (фонетичні універсали) й існуванням єдиних для всього людства способів осмислення дійсності. Існує кілька класифікацій універсалій, за основу яких взято різні критерії. За методикою встановлення розрізняють:
– дедуктивні універсали" (встановлюються шляхом припущення і є обов'язковими для всіх мов);
– індуктивні (встановлюються емпірично ієн усіх відомих мовах).
За поширенням у мовах виокремлюють:
– абсолютні, повні (які не мають винятків);
– статистичні, неповні (позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови; їх ще називають фреквенталіями).
З огляду на характер універсалій виділяють:
– прості, елементарні, які констатують наявність або відсутність чогось (у всіх мовах є X);
– складні, імплікаційні, які визначають певну залежність між різними явищами (якщо в мові є X, то в ній є У).
За часовим критерієм розрізняють:
– синхронічні (характерні для сучасного стану мов);
діахронічні (стверджують однакові закономірності змін у всіх мовах). Наприклад: найпізніший дієслівний час майбутній; спершу виникають вказівні, особові й питальні займенники, а відтак зворотні, присвійні, неозначені й заперечні. Діахронічний характер мають переважно лексико-семантичні універсалі!, як-от: в усіх мовах слова зі значенням «тяжкий» (вага) набувають значення «трудний», слова зі значенням «довгий» -«тривалий» (час), слова зі значенням «короткий, невеликої довжини» – «нетривалий», слова зі значенням «гіркий» (смак) «сумний, болісний, печальний», слова зі значенням «солодкий» (смак) «приємний», слова зі значенням «кислий» – «який виражає незадоволення, сумний, тужливий», слова зі значенням «твердий» «стійкий, непорушний» (про людину, характер, слова тощо), слова зі значенням «м'який» «лагідний, покірливий» і «приємний для сприйняття, не різкий» (про звук, голос, погляд, рух, усмішку), слова зі значенням «гострий» «який сильно діє на органи відчуття» (про смак, запах) і «розвинутий, витончений, рафінований» (про слух, зір, пам'ять), слова зі значенням «тупий, невідточений» «розумове обмежений», слова зі значенням «тяжкий» (про вагу) «який спричиняє фізичні й душевні страждання» і «який виявляється у вищому ступені» (спека, хвороба, горе), слова зі значенням «легкий» (про вагу) – «простий, доступний для розуміння, не важкий для виконання», слова зі значенням «пустий» (незаповнений) «неглибокий, незмістовний», слова зі значенням «тонкий» «витончений, вишуканий, елегантний» тощо. Спостерігаються й однакові фонетичні зміни. Так, чергування [к] [ч] було характерним для давньоруської, староанглійської, шведської та інших мов. Редукція закінчень у ненаго-лошених складах мала місце в багатьох мовах світу. Діахронічні універсали мають велику прогностичну силу: дають змогу прогнозувати зникнення одних явищ і появу інших. Вони також допомагають реконструювати колишні мовні факти
Універсали й унікалії два полюси на шкалі подібностей і відмінностей мов. Немає мов, які б не мали спільних ознак зі всіма іншими мовами, але немає й мов, які б не мали власних, властивих тільки їм рис. Універсологія змикається із загальним мовознавством, яке вивчає загальні закономірності будови мови, а вивчення унікалій є предметом конкретного мовознавства. «Універсальна граматика, зауважує Дж. Ді П'єтро, охоплює всі основні властивості мови, а конкретна відображає унікальні інтерпретації цих властивостей кожною конкретною мовою» [Ди Пьетро 1989: 89].
Знання універсалій необхідне мовознавцям, які працюють у галузі ареальної лінгвістики, типології та історичної реконструкції. Стверджувати про ареальне зближення, генетичну близькість чи запозичення мовного явища можна лише тоді, коли доведено, що це не є універсалією.
Розглянувши співвідношення зіставного (контрастивного) мовознавства, типології, характерології й універсології, можна зробити висновок, що відмінність між ними головним чином полягає в розподілі завдань. Завданням типології передусім є виявлення ізоморфізму мов, що об'єднує їх у певні типологічні класи. Явища аломорфізму типологія використовує також, але як критерії, які виокремлюють різні типологічні класи мов. Оскільки відношення структурного ізоморфізму й аломорфізму певною мірою є і в полі зору зіставного мовознавства, характерології й універеології, то вирішальним критерієм їх розмежування можуть слугувати різні аспекти мовного ізоморфізму й аломорфізму. Зіставне мовознавство розглядає будь-які ознаки структурної подібності/відмінності мов незалежно від їхньої типологічної релевантності. Характерологія розглядає будь-які структурні риси мов, також не звертаючись до поняття мовного типу і обмежується певним способом окресленим колом мов. Універсологія досліджує ізоморфізм, який поширюється на всі чи більшість мов світу. Однак ці різновиди мовознавчих досліджень тісно пов'язані між собою, і тому контрастивні дослідження повинні враховувати дані типології, характерології й універсології.
Література: [5с. 40-56]

ЛЕКЦІЯ 4-5
Тема. Методика зіставного мовознавства
Зіставний метод. прийоми індукції і дедукції в зіставному мовознавстві
Проблеми мови-еталона порівняння
Принцип зіставних досліджень
Рівні і аспекти зіставного дослідження
Етапи зіставного аналізу
Використання інших методів у зіставних дослідженнях

Зіставний метод. Прийоми індукції і дедукції в зіставному мовознавстві
Мовознавство, як і кожна наука, у своїх дослідженнях використовує загальнонаукові методи, а також власні, тобто лінгвістичні. Так, у зіставно-типологічних дослідженнях застосовуються, з одного боку, притаманні всім наукам прийоми індукції і дедукції, а з іншого боку зіставний метод.
Індукція (лат. inductio наведення, збудження) прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ; узагальнення результатів окремих конкретних спостережень.
Наприклад, Р. Якобсон, вивчаючи диференційні ознаки фонем, дійшов загального висновку, що всі диференційні ознаки фонем можна звести до дванадцяти пар. Більшість зіставно-типологічних досліджень якраз ґрунтуються на індуктивному підході до вивчення мовних фактів. Так, порівняння систем голосних у різних мовах виявляє такі їх диференційні ознаки (йдеться про корелятивні ознаки фонем, які самостійно розрізняють хоча б одну пару слів):
Українська англійська німецька французька
Піднесення + + + +
Ряд + + + +
Лабіалізація - - + +
Назалізація - - + +
Довгота - + + +
Кожна європейська мова перебуває в межах цих п'яти ознак. Іспанська мова повторить ознаки української, угорська – німецької, польська, крім першої і другої ознаки, використовує назалізацію (q, ej. Щодо неєвропейських мов, то вони характеризуються іншими ознаками. Так, голосним арабської мови властива така ознака, як фарингальність (звук утворюється звуженням проходу повітря в порожнині глотки).
Дедукція (лат. deductio, від deduce виводжу) спосіб дослідження, який полягає у переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального правила з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення."!
|В основі дедукції лежить аксіома: все, що стверджується щодо всього класу, те стверджується стосовно окремих предметів цього класу. Ілюстрацією може бути такий приклад: у тричленному комплексі SPO (суб'єкт + предикат + об'єкт) математично вираховується шість варіантів порядку слів. Відтак встановлюється, які з тих варіантів представлені в якійсь мові. В українській мові трислівне речення Хлопчик малює етюд може реалізуватися в усіх шести варіантах (SPO, PSO, OSP, SOP, POS, OPS), а у французькій мові тільки у двох (першому і шостому, причому шостий у питальному реченні). П'ятий порядок у французькій мові ніколи не реалізується, а другий і четвертий лише у випадку, якщо члени речення виражені службовими придієслівними займенниками.
Індуктивна й дедуктивна методики взаємопов'язані. Індуктивний аналіз повинен завершуватися дедуктивним обґрунтуванням, а дедуктивне визначення має бути підтверджене фактами безпосереднього спостереження.
З дедукцією пов'язане поняття гіпотези (існує навіть термін гіпотетико-дедуктивнийметод). Гіпотеза це науково обґрунтоване припущення, висунуте для пояснення певного явища або закономірного зв'язку між сукупністю явищ (гіпотеза лінгвальної відносності Сепіра Уорфа, гіпотеза лінгвальної доповняльності, маррівська гіпотеза чотирьох елементів сал, бер, понурені тощо).
Зіставне мовознавство є окремою науковою парадигмою (поряд із порівняльно-історичним, структурним тощо). Як правило, кожна наукова парадигма (лінгвістичний напрям) пов'язана із власним методом дослідження. Таким методом для зіставного мовознавства є зіставний (його ще називають контрастивним, зіставно-типологічним і синхронно-порівняльним).
Зіставний метод сукупність прийомів дослідження і опису мови шляхом системного порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки на фоні спільних рис.
Цей метод спрямований передусім на виявлення відмінностей між двома чи більше мовами (унікалій), хоча іі не ігнорує їхніх спільних рис. Він є ніби зворотним боком порівняльно-історичного: якщо порівняльно-історичний метод має на меті встановлення відповідностей між зіставлюваними мовами, то зіставний передусім шукає відмінності. Застосовується цей метод до будь-яких мов безвідносно до їхньої генетичної, типологічної та ареальної належності для аналізу співвідношення їхніх структурних елементів і структури в цілому переважно на синхронному зрізі з урахуванням усіх факторів їхньої взаємодії, взаємопроникнення і взаємовпливу на всіх мовних рівнях щоправда, останнім часом зіставний метод використовується і на часовій осі (зіставляються два історичні періоди однієї й тієї самої мови). Це так звана внутрішньомовна конфронтація. У цьому випадку до завдання дослідника входить порівняння різних синхронних зрізів історії мови, які відображають різні стадії її розвитку. Він дає змогу визначити факти і явища, які мають аналогічні функції в зістав-люваних мовах, а також те місце, яке вони займають у своїй мікросистемі. Так, в англійській мові назви діяча утворюються за допомогою суфікса -ег (суфікс -ег є ядром мікросистеми засобів, які служать для утворення іменників діяча, причому він має широкі можливості утворення іменників від основи будь-якого дієслова). У турецькій мові більшість імен діяча утворено за допомогою суфікса -сі та його варіантів -сі, -си, -сії, але словотворчі можливості цього афікса обмежені характером основи (поєднується тільки з іменними основами) і наявністю інших афіксів діяча: -das (~ta$), -li (-ІІ, -їй, -їй) та ін.
В українській мові існує ряд суфіксів діяча, які утворюють певну мікросистему (-тель, -ник, -щик, -ак, -ач, -ист, -ецъ, -ик, -алъ тощо), однак тут нема чітко вираженого суфікса діяча, який був би ядром системи, як англ. -ег.
Наведені приклади засвідчують, що мікросистеми словотвірних засобів для творення імен діяча в різних мовах не тільки не однакові за складом компонентів, а й займають у них різні місця.
Зіставлення є способом поглибленого пізнання системно-функціональних закономірностей мов.
Інколи трапляються випадки протиставлення зіставного і типологічного методів. Так, К. Горалек називає три методи порівняльного вивчення мов: історичний, типологічний і зіставний [Horalek 1960: 1112]. Насправді це один метод. Різниця між ними полягає не в способі дослідження, що становить сутність методу, а в меті та обсязі залучених до аналізу мов (зіставляється велика кількість мов і на основі зіставлення виявляються типологічні ізоглоси, які дають змогу згрупувати досліджувані мови в опозитивні групи -мови, які мають певну типологічну ознаку, і мови, які її не мають) Наприклад, якщо прийняти за типологічну константу наявність/відсутність категорії відмінка, то всі відомі мови поділяються на дві типологічні групи - мови з темою відмінювання і мови без системи відмінювання
Ефективність зіставного методу залежить від коректності його застосування, тобто від того, що зіставляється і в який спосіб. Залежно від спрямованості, за Р. Штернеманом, розрізняють односторонній і двостороній (багатосторонній) зіставнии аналіз [Штернеманн 1989:153]. одностороннього підходу вихідним пунктом виступає одна з порівнюваних мов. Міжмовне порівняння здійснюється в напрямі «вихідна мова - цільова мова». Вихідна мова виконує системи співвідносних понять опису цільової мови. Наприклад:
Нім. Whe англ. when (часове значення)
If, in case (умовне значення)
франц. homme нім. Mensch „людина”
Mann «мужчина, чоловік»
Односторонній підхід нагадує спосіб Укладання двомовного словника: для слова вихідної мови добирають еквівалентні кореляти цільової мови: укр. Весна – ным. Lenz (поетичне або/і іронічне), Frьhling (поетичне, образне), Frьhjahr (нейтральне); укр.минулий час нім. імперфект, перфект, плюсквамперфект. Результати одностороннього аналізу не є оборотними (reversible) Коли «перевернути» односторонню процедуру, то матимемо іншу картину.
За двостороннього (багатостороннього) підходу основою зіставлення є «третій член» (tertium comparationis) певне позамовне поняття, не належне до жодної із зіставлюваних мов явище, дедуктивно сформульоване метамовою, і простежуються способи його вираження в зіставлюваних мовах. Цінність двостороннього підходу в тому, що він дає змогу виявити всі мовні засоби вираження чогось. Наприклад, якщо дослідника цікавлять засоби вираження дії, яка відбудеться в майбутньому, в німецькій, французькій і англійській мовах, то він виявить, що в німецькій мові для цього використовують: 1) футурум (Ich werde komтеп тог gen «Я прийду завтра»), презент у значенні футурума (Ich komme morgen); в англійській: 1) Future indefinite (/ shall come tomorrow), 2) Future continious (I'll be coming tomorrow), 3) Future з to be going to (I'm going to come tomorrow), 4) Present у значенні Future (/ go tomorrow). Отже, за двостороннього підходу досягається вичерпний опис досліджуваного явища.
Розмежування одностороннього і двостороннього підходів зближується з відмінністю між семасіологічним і ономасіологічним підходами. За семасіологічного підходу факти роглядають від форми до змісту, за оно-масіологічного від змісту до форми."

Проблема мови-еталона порівняння (tertium comparationis)
Ефективність контрастивного аналізу залежить від вдало вибраного еталона (основи порівняння, спільного іменника), на основі якого визначається реалізація певної ознаки. Тому дослідники-контрастивісти вважають, що для цього необхідна особлива метамова. Метамова, як правило, не відображає жодної з реально наявних мовних систем, а втілює в собі якийсь ідеальний піп, що служить інструментом порівняння реальних систем. Така метамова повинна мати імена всіх одиниць і властивостей мов об'єктів дослідження (у ній мають бути представлені універсальні властивості всіх мов), вираження для різних характеристик цих мов і бути; зручною для зіставлення з усіма мовами. В ідеалі метамова має бути універсальною для порівняння систем різних мов (відомих і невідомих). Конкретні мови уявляються як вияви мови-еталона і виводяться з неї.
Інколи в ролі мови-еталона використовують якусь реальну третю мову. Так, угорський мовознавець К. Керестеш у дослідженні англійських прийменників і угорських післяйменників обрав як еталон для порівняння латинську мову. Б. А. Успенський у ролі мови-еталона пропонує розглядати ізолятивні (в його термінології аморфні) мови, які, на його думку, мають найпростішу структуру і в яких чітко і послідовно виражені для всіх мов інваріантні значення.
Існує три головні основи для порівняння: 1) одна з зіставлюваних мов; 2) сконструйована індуктивно на основі зіставлюваних мов мова-еталон, яка має всі значення, що реалізуються хоча б в одній із них; 3) абсолютна мова-еталон, що містить категорії форм і значень, виявлених дедуктивно.
За сферою (широтою) використання розрізняють мінімальну мову-еталон (її можна застосувати в дослідженні обмеженої кількості мов) і максимальну (має відносно необмежене застосування і здатна визначати лінгвістичні універсали). ]За характером структурної організації і змістовим наповненням виокремлюють анкетні та редукційні мови-еталони. Анкетні мови дають перелік усіх об'єктів реальних мов та їх ознак і характеризують мови методом вказівки на те, які ознаки і в яких комбінаціях властиві об'єктам певної реальної мови.
У редукційній мові- еталоні ознаки об'єктів певним чином упорядковані, тому опис коленого об'єкта досягається послідовним уточненням його характеристики, введенням усе конкретніших ознак. Звичайно виділяють мінімум ознак, що утворюють ядерну систему, з якої шляхом додавання ознак виводяться системи конкретних мов. Редукційна мова-еталон не тільки дає економніші описи, а й більше відповідає вимогам до метамови.
У значенні «мова-еталон» часто використовують синонімічний термін tertium comparationis «третій член порівняння», або основа зіставлення. Ці терміни є ширшими, оскільки охоплюють не тільки природну чи штучно сконструйовану мову, а й вужчі, конкретніші об'єкти як основу порівняння, наприклад якусь поняттєву категорію (причинність, посесивність, модальність, збірність, детермінація, зворотність тощо), їх часто не зовсім коректно називають мовою-еталоном, однак це не мова, а лише основа порівняння, третій член, поняття, на основі якого простежуються способи його вираження в зіставлюваних мовах. У подібних випадках слід використовувати терміни основа порівняння, або tertium comparationis. Так, еталонний характер має поняття семантичного поля і пов'язане з ним поняття семантичного множника семи (для лексики), а також поняття функціонально-семантичного поля (для системи мови в цілому). Наприклад, поле часу, каузативності, особи тощо.
Отже, основа порівняння може варіюватися залежно від того, що досліджується, мова загалом, певний її рівень, функціонально-семантичне поле тощо.
Отже, як основу зіставлення використовують найрізноманітніші засоби: спеціально створену штучну мову, або символічну мову, що складається із загальних штучних правил; певну окрему мову з добре розвинутою системою; певну систему, лінгвістичну, семантичну тощо) категорію; певні диференційні ознаки; певне граматичне правило; певне семантичне поле;фонетичні, морфологічні, синтаксичні та інші моделі; певний метод; мову-посередник при перекладі; типологічну категорію та ін.

Принципи зіставних досліджень
Щоб коректно виконувати зіставний аналіз, необхідно дотримуватися певних принципів. В.Д. Аракін виділяє три принципи зіставного аналізу: принцип системного підходу до опису подібностей і відмінностей; принцип опори на змістову основу зіставлюваних явищ (семантичний принцип); принцип врахування функціональних особливостей зіставлюваних одиниць.
Принцип системного підходу. Він полягає в тому, що кожне явище слід розглядати в системі, тобто у його зв'язках з іншими явищами тієї системи, до якої воно належить. Порівнювати можна парадигматичні групи (підсистеми, поля, лексико-семантичні групи, синонімічні ряди тощо). Лінгвісту важливо з'ясувати, що в мові зумовлено внутрішньосистемними зв'язками, а що позамовною дійсністю. Водночас не можна забувати про можливість передавання одних і тих самих значень засобами, які належать до різних мовних рівнів. Так, в українській мові дія, що почалася в минулому і триває в момент мовлення, може бути виражена тільки на лексичному рівні (Іван продовжує працювати), а в англійській мові на лексичному і морфологічному (John continues to work i John has been working.
Принцип опори на змістову основу порівнюваних явищ (семантичний принцип). Перші контрастивні дослідження мов ґрунтувалися на зіставленні мовних форм, адже формальні розбіжності знаходяться „на поверхні мов”, становлять легко доступний для огляду закритий склад елементів (особливо коли йдеться про фонологічний, морфологічний і синтаксичний рівні мови), через що їх не важко виявити та описати. Невипадково перші типологічні класифікації мов ґрунтувалися на морфологічних ознаках, пізніше здійснено спроби типологічних класифікацій на основі синтаксичних ознак, а відтак – фонологічних. Однак посилена увага до форми, яка характеризувала мовознавство з часу його виникнення у була цілком природною на початковому етапі, не є виправданою нині.
Останнім часом стає популярною думка про те, що найпродуктивнішою Переорієнтація мовознавчих досліджень на семантичний ґрунт є закономірною, бо без вивчення мовного змісту не можна адекватно представити структуру мови загалом. Необхідність семантичного принципу в контрастивних лінгвістичних дослідженнях зумовлена кількома причинами: 1) незаперечним нині є положення про примат мовного змісту над формою; 2) найновіші дослідження вказують на первинність у слові лексичного і вторинність граматичного, що випливає з більшої глибини граматичної абстракції порівняно з лексичною.
У зіставних дослідженнях, де різноманітний емпіричний матеріал позбавляє мовознавця можливості вибору якихось стабільних точок відліку, саме семантичний фактор дає змогу знайти ґрунт для зіставлення, стати вихідною точкою для досліджень від третього члена порівняння, тобто бути tertium comparationis у зіставних дослідженнях. У такий спосіб буде припинено дискусію щодо мови-еталона для зіставних студій. Опора на семантику сприятиме розкриттю максимально широкої сукупності системно зумовлених структурних характеристик мови, що в свою чергу дасть змогу пролити світло на проблему взаємовідношення мови і мислення.
Отже, семантичний (змістово-функціональний) підхід до мови є найбільш плідним у царині зіставно-типологічного опису мов. Його можна застосовувати не тільки для тих мовних рівнів, що мають двосторонні одиниці, а й до фонологічного рівня, який не має плану змісту.
Щодо морфології і синтаксису, то їхні категорії мають суто семантичний характер.
Змістовий підхід до зіставного вивчення лексики, здавалося б, не потребує обґрунтування. Однак у цій найбільш семантичній ділянці мови зіставна семантика знаходиться на початковій стадії, що зумовлено відсутністю методики дослідження лексичного матеріалу, також специфікою лексико-семантичної системи (її відкритим характером, труднощами встановлення стійких системних рис).
Цей недолік у зіставному дослідженні семантики може бути подоланий застосуванням запропонованої О. В. Бондарком методики зіставлення функціонально-семантичних полів угруповань граматичних і лексичних одиниць, що ґрунтуються на певній семантичній категорії, а також різних комбінованих (лексико-синтаксичних та ін.) засобах певної мови, які взаємодіють на основі спільності їх семантичних функцій або більш вузьких функціонально-семантичних об'єднань (наприклад, функціонально-семануичного поля фазовості чи тільки підполя починальності)
Зіставні дослідження повинні ґрунтуватися на семантичній категорії, функціонально-семантичному полі і категоріальній ситуації. Семантична категорія незалежна від конкретного формального вираження інваріантна семантична константа (наприклад, якість, кількість, визначеність/невизначеність, градація, посесивність, аспектуальність, темпоральність, таксис, модальність, персональність тощо). Семантичні категорії є універсальними. Функціонально-семантичне поле двостороння одиниця, що об'єднує інваріантне значення і різнобічні формальні засоби його вираження.
Методика такого аналізу передбачає кілька послідовних етапів: 1) визначення семантичної категорії за якою здійснюватиметься зіставлення; 2) встановлення засобів вираження досліджуваної семантичної категорії в межах функціонально-семантичного поля в зіставлюваних мовах; 3) зіставлення функцюнально-семантичних полів порівнюваних мов з метою виявлення Ізоморфних і аломорфних ознак; 4) встановлення міжмовних кореляцій (відношень збігу, розбіжностей, міжмовних лакун та способів їх компенсації тощо). Повний зістав-ний аналіз повинен завершуватися інтерпретацією мовних контрастів етнокультурними, сощально-історичними та іншими особливостями зіставлюваних мов.
Принцип врахування функціональних особливостей зіставлюваних одиниць. Цей принцип пов язании з попереднім, оскільки нерідко значення Інтерпретується як функція, і навпаки. Однак часто одиниці з подібним значенням функціонально нетотожні в різних мовах що пов'язано з їх місцем у системі мови, соціальними, є культурними та іншими причинами. Так, однакові функції можуть виконувати одиниці різних мовних рівнів (це можна виявити як в одній і тій самій мові, так І при зіставленні двох мов). Тому зіставлення слід здійснювати на основі функціональної подібності фактів досліджуваних мов. І Крім цих трьох головних принципів, деякі вчені виділяють ще принцип термінологічної адекватності (створення адекватної термінології, яка б мала спільї дефініції); принцип достатньої глибини порівняння (виявлення всіх суттєвих подібностей І відмінностей), принцип урахування спорідненості й типологічної близькості (при порівнянні близькоспоріднених і типологічно подібних неспоріднених мов можливості застосування малосистемного підходу розширюються, а при порівнянні типологічно неподібних мов – звужуються) - принцип урахування позитивного і негативного перенесенні лінгвістичних знань (лінгвістичні знання, здобуті в дослідженнях однієї мови, допомагають у дослідженні іншої мови, однак не можна приписувати ознаки однієї мови іншій); принцип двостороннього порівняння (за такого порівняння в поле зору потрапляють особливості двох порівнюваних мов); принцип урахування функціональних стилів; принцип територіальної необмеженості (для зіставної лінгвістики просторове розміщення мов не має значення).
Отже, ефективність контрастивного аналізу мов великою мірою залежить від дотримання принципів, на яких повинні ґрунтуватися зіставні дослідження.

Рівні й аспекти зіставного дослідження
У мовознавстві розрізняють рівні мови, які досліджують, і рівні дослідження мови. У першому випадку йдеться про об'єкт дослідження. Так, об'єктом зіставного аналізу можуть бути одиниці будь-якого рівня мови фонологічного, морфологічного, синтаксичного й лексико-семантичного.
Рівні дослідження мови це рівні мовної організації, що рівнозначне рівню абстракції. Наприклад, зіставні дослідження можна проводити на емічному (рівень структури мови) і етичному (рівень мовлення) рівнях. Оскільки однією з вимог контрастивних досліджень є системний підхід, то перевага надається етичному рівневі. Е. Косеріу розрізняє чотири рівні зіставного аналізу: рівень типу мови (рівень принципів структуру вання в конкретній мові, тобто види й категорії функцій і способів, розглянутих у їх взаємозв'язку); рівень системи мови; рівень мовної норми; рівень функціонування мовної одиниці в тексті. Можна порівнювати мови на будь-якому з цих рівнів, однак для теорії і практики перекладу слід віддавати перевагу зіставленню на рівні тексту, коли виявляється єдність функції різних елементів, які займають різне місце в рівнях мовної системи. У зв'язку з цим доцільним є розрізнення трьох аспектів семантичної структури тексту: смисл, значення і позначення. Смисл реалізується в тексті, він охоплює і позамовні компоненти, різного роду конотації культурного характеру тощо. Значення зміст мовного знака, позначення - використання знака стосовно певного денотата. Функціональний аспект контрастивної лінгвістики для перекладу є важливішим, ніж системний.
В. Г. Гак виділяє такі три аспекти (рівні) зіставного дослідження: 1) вираження (наприклад, утворення множини, форм роду, формальні особливості порядку слів); 2) зміст (наприклад, граматична категорія стосовно обсягу її значень: граматична категорія може бути в двох мовах, але кількість субкатегорій і обсяг їх значень можуть не збігатися; 3) функціонування (так, однина і множина можуть у зіставлюваних мовах використовуватися по-різному). Як аспекти він розглядає ще семасіологічний (як використовується мовна одиниця) і ономасіологічний (якими засобами виражаються однакові значення в зіставлюваних мовах) підходи.

Етапи зіставного аналізу
Зіставлення здійснюється в кілька етапів: точний і повний опис систем зіставлюваних мов; зіставлення цих систем; контрастивні спостереження (висновки).
1. Точний і повний опис зіставлюваних мов. Цей етап вважають необхідною умовою для успішного конфронтативного порівняння. До опису ставляться конкретні вимоги. Він повинен бути здійснений на базі єдиної граматичної теорії, на основі одного й того самого методу, за однією моделлю, з використанням однакової техніки й одного й того самого поняттєвого апарату. Отже, зіставленню передує внутрішньосистемний аналіз, який виявляє суттєві системні закономірності, які використовуються як основа для порівняння у міжсистемному зіставленні.
2. Встановлення зіставлюваності на різних рівнях (точки відліку при зіставленні). Цей етап необхідний для того, щоб не зіставляти незіставлюване. Тобто для зіставлення годиться тільки опис зіставного типу (опис, спрямований на зіставлення). Категорії зіставлюваних мов співвідносяться не прямо. Категорії однієї мови часто відповідають іншим категоріям іншої мови. Інколи вони не мають прямих, а часом жодних відповідників у граматичній системі іншої мови; вони можуть мати відповідники в інших підсистемах. Так, при порівнянні часової системи в українській і німецькій мовах необхідно враховувати слов'янську категорію виду.
Мета зіставного аналізу встановлення співвідношення між мовними явищами, відповідностей, або кореспонденцій. Відповідність різномовних явищ визначається на основі спільної певної їхньої ознаки. Елементи різних мов, що перебувають у певному відношенні до даної ознаки, вважаються компарабельними. Ті явища обох мов, які не є компарабельними і не складають відповідності, вивчати цим методом неможливо.
Перекладність як критерій еквівалентності мовних явищ визнана і німецьким контрастивістом Г. Хельбігом. Однак він застерігає , що хоча порівняння перекладів відіграє важливу роль при зіставленні, однак це лише емпірична матеріальна база й оперативний засіб встановлення контекстуальної еквівалентності.
3. Контрастивні спостереження (висновки). Це завершальний етап зіставного аналізу.
Вище наведено етапи двостороннього зіставлення, тобто такого, у якому використовувався третій член порівняння (tertium comparationis). Етапи одностороннього порівняння дещо відрізняються від двостороннього: 1) визначення предмета дослідження; 2) аналіз, опис і зіставлення окремих явищ; 3) використання уже наявних досліджень (як додаткового матеріалу текстів та їх перекладів); 4) систематичний семасіологічний аналіз матеріалу вихідної мови і повне представлення семантичної структури форми вихідної мови; 5) внутрішньомовне зіставлення засобів цільової мови (як передумова однозначної інтерпретації дивергентних відношень між вихідною і цільовою мовами); 6) виявлення корелятів у цільовій мові; 7) статистичне обстеження текстів (при цьому, якщо дані мають статистичне значення, то висновки, зроблені на основі вузького дослідження, можуть бути перенесені на ціле); 8) систематизація фактів, узагальнення, наочне представлення у вигляді таблиць усіх внутрішньомовних і міжмовних відношень.

Використання інших методів у зіставних дослідженнях
У зіставному мовознавстві використовуються майже всі лінгвістичні методи. Зіставлення можна здійснювати безпосередньо, тобто починати дослідження із зіставлення конкретних мовних фактів, але доцільніше зіставляти дані внутрішньомовного аналізу кожної із зіставлюваних мов, отримані внаслідок застосування певного (одного й того самого) методу. Спостереження над контрастивни-ми працями засвідчують, що найчастіше застосовують описовий метод, дистрибутивну методику, компонентний аналіз, трансформаційно-породжувальну і відмінкову граматики, переклад, математичні, психолінгвістичні й соціолінгвістичні методи.
Компонентний аналіз. Він ефективний у зіставленні лексико-семантичних і граматичних систем. Вважають, що компоненти (семи), як і фонологічні диференційні ознаки, є універсальними, не залежними від конкретної семантичної структури якоїсь мови, тому можуть служити основою порівняння (задають єдиний фон, на якому виділяються особливості кожної із зістав-люваних мов).
Наприклад, тільки сполучуваність слів дає змогу встановити, що англ, handsome «красивий» на відміну від укр. красивий має сему чоловіча стать (handsome сполучається зі словами на означення чоловічої статі), а англ, buxom «миловидний» на відміну від укр. миловидний має сему жіноча стать, через що англ, buxom neighbor потрібно перекладати не як миловидний сусід, а як миловидна сусідка; що англ, crossing не має семи засіб перетинання на відміну від укр. перехід пішки, переїзд транспортом, що англ, cutter, receiver, drier, breaker не мають сем істота /неістота (позначають як особу, так і предмет, яким виконується дія: різник і різак, приймальник і приймач, сушильник і сушилка, дробильник і дробилка). Якщо в нім. dick «товстий» відсутня сема істота/неістота (це слово може бути застосоване щодо предметів і людей: ein dicker Mann «товстий чоловік», ein di-ckes Buch «товста книжка»), то його англійський корелят fat звичайно стосується людей і тварин (має сему істота: a fat man «товстий чоловік»), а з назвами предметів вживається thick (thick book «товста книжка»). Англійський прикметник wide «широкий» і його німецький корелят welt також різняться колокацією: а wide square «широка площа» ein welter Platz, a wide plane «широка рівнина» eine weite Ebene, a wide hole «широка діра» ein weites Loch, але a wide plank «широка дошка» ein breites Brett. Пор. ще: нім. Hande was-chen «мити руки», Wdsche waschen «прати білизну», дослівно «мити білизну» (те ж саме в англійській мові to wash one's hands, to wash the linen) і укр. мити руки, але прати білизну; укр. чистити зуби, чистити картоплю і нім. Zahne putzen, але Kartoffeln schalen.
Компонентний аналіз застосовують і до морфологічного та синтаксичного рівнів. Так, К. Джеймс, зіставляючи російську фразу Я пришла з англійським еквівалентом / have arrived, показує, що обидві фрази разом відображають сім сем (особу, стать, характер руху, напрямок руху, минулий час, завершеність дії, зв'язок дії з моментом мовлення), але тільки три з них (особа, напрямок, минулий час) представлені в обох фразах і виступають як лексико-граматичні обов'язкові категорії.

Англійське речення Ознаки мови-еталона Російське речення
I 1. мовець Я
2. жіноча стать
3. прибуття
have arrived 4. пішки пришла
5. попереднього
6.релевантне в теперішній момент
7. завершене
Такий аналіз показує, що в мові на рівні її реалізації відображає позамовну дійсність саме по собі, а що підказується лише мовною системою;він уможливлює відокремлення спільного від специфічного національно-мовного, обов'язкові мінімальні елементи висловлення, необхідні для точного опису ситуації, від надлишкових елементів, вживання яких зумовлене лише системою мови.
Трансформаційно-породжувальна модель Н. Хамського. Вона використовується в контрастивних дослідженнях синтаксису і сприяє виявленню таких особливостей мовної структури, які за умов використання інших методів могли б бути нерозкритими. Вважають, що переваги застосування трансформаційно-породжувальної граматики в зіставних дослідженнях полягають в тому, що: 1) відмінності між мовами формулюються як відмінності між системами і правилами для окремих ділянок мови; 2) у трансформаційно-породжувальній моделі застосовуються поняття «глибинної і поверхневої структур».
Глибинна структура. Це абстракція, яка містить усі елементи, необхідні для утворення поверхневих структур речень із подібною семантикою. До неї належить семантика речення (пропозиція і модальність). Способи реалізації цієї семантики в кожній мові належать до поверхневої структури. Якщо в основі кожного речення будь-якої мови справді лежить глибинна структура, то існує якась глибинна структура, спільна для всіх мов. Структурні відмінності між мовами в такому випадку є суто зовнішніми: глибинна структура спільна, однак виражена по-різному в поверхневій структурі мов.
Так, дві глибинні структури Я маю яблуко. Яблуко червоне трансформуються в поверхневі в англійській і німецькій мовах таким чином:
Глибинна структура / have an apple. The apple is red
1.1 have an apple which is red
2.1 have an apple red
I have a red apple Поверхнева структура
Глибинна структура Ich habe einenApfel. DerApfel ist rot
1. Ich habe einenApfel, der rot ist
2. Ich habe einenApfel rot
Ich habe einen rotenApfel Поверхнева структура
Різниця між англійською і німецькою мовами в цьому випадку виявилася лише в узгодженні артикля з Іменником Apfel (морфема -еn)
У мовознавстві трапляються випадки переосмисленого вживання поняття глибинної структури, де під нею розуміють загальне категоріальне поняття (означеність/неозначеність, транзитивність/нетранзитивність, істота/неістота тощо), яке лежить в основі систем порівнюваних мов, а термін поверхнева структура вживається в традиційному значенні конкретні мовні засоби вираження.)
{Відмінкова граматика (Ч. Філлмор). Вона тісно пов'язана з трансформаційно-породжувальною граматикою. Використовується як метод опрацювання мовних фактів перед їх контрастивним описом. Відмінкова граматика це своєрідна теорія універсальної семантичної бази мов. Відповідно до неї глибинна структура будь-якого речення в будь-якій мові повинна мати формулу:
M–S–P–V

(A.O.I.D.L.).
Ця формула розшифровується так: речення (S) складається з пропозиції (Р) і модальності пропозиції (М). Пропозиція (Р) це зміст речення. Модальність (М) об'єднує такі ознаки, як заперечення, час, спосіб, вид і ставлення мовця. Пропозиція складається з дієслова (V) й одного або двох імен, які розрізняються відмінком: агентив (А), об'єктив (О), інструменталіс (І), датив (D), локатив (L) Наприклад: The wind opened the door «Вітер відчинив двері» (тут маємо О + І, тобто інструменталіс (the wind) і об'єкт (the door), хоча на поверхневому рівні the wind є підметом. Пор. ще: У кімнаті тепло і The room is warm (буквально «Кімната тепла»). Ці речення, незважаючи на поверхневі відмінності, зводяться до однієї глибинної відмінкової конфігурації.
Переклад. Деякі дослідники пропонують його як альтернативу іншим методам контрастивного аналізу [Кёрквуд 1989: 341349; Репина 1996: 5]. Т. О. Рєпіна, яка провела контрастивне дослідження на матеріалі власних перекладів, уважає, що переклад є найперспективнішим способом зіставного дослідження неблизько-споріднених мов. Інші дослідники, навпаки, стверджують, що переклад не можна вважати критерієм міжмовної еквівалентності, оскільки він може виявити контекстуальну, а не повносистемну еквівалентність. Не можна не погодитися з думкою Ді П'єтро, що переклад слід розглядати як технічний прийом, який використовується на початковому етапі контрастивного аналізу, а не як альтернативу іншим методам.
Математичні методи. Вони сприяють об'єктивізації спостережень у контрастивних дослідженнях. За допомогою кількісних обчислень можна визначити «питому вагу» певного явища в зіставлюваних мовах і в такий спосіб виявити в кожній із них тенденції у використанні аналогічних явищ. У разі вивчення типологічних ознак досліджуваних мов можна використати методику типологічних індексів Дж. Грінберга, яка ґрунтується на відносній частотності двох одиниць у певних відрізках тексту.
Психолінгвістичні методи. Вони є ефективними особливо в контрастивних дослідженнях лексико-семантичних систем мов. Спочатку дослідник проводить психолінгвістичні експерименти (вільний і цілеспрямований), Відтак результати експериментів зіставляє і робить відповідні висновки. Прикладом є розвідка I.E. Подолян, у якій досліджено національно-специфічні особливості асоціювання назв рослин в українській, англійській та німецькій мовах і дослідження Д. І. Терехової, в якому зіставлено асоціації соматизмів в українській і російській мовах.
Крім описаних тут методів, останнім часом у зіставних дослідженнях почали застосовувати концептуальний аналіз (зіставляються окремі концепти і концептуальні простори).
Література: [ 3,с. 13-25; 4, с. 19-25 5с. 76-105]

ЛЕКЦІЯ 6
Тема. Словотвір у зіставному аспекті
Семантичний принцип зіставного дослідження словотвору
Одиниці зіставного дослідження словотвору
Методика зіставного дослідження словотвору
Словотвірна потенція різних класів слів

Семантичний принцип зіставного дослідження словотвору
У зіставному дослідженні словотвірного проміжного рівня, як і в зіставному вивченні всіх рівнів мови, застосовують семантичний принцип (підхід від значення до форми). Форма вираження (ідентичні афікси) може бути основою для зіставлення лише близькоспоріднених мов, у яких формальні засоби словотворення є подібними. Щодо неспоріднених і віддалено споріднених мов його застосування неможливе (матеріальна ідентичність афіксів тут є винятком). Підхід від семантики до форми дає змогу виявити спільні закономірності і тенденції, а також відмінності, зумовлені національними особливостями кожної мови. Зокрема семантичний підхід уможливлює визначення тих семантичних зон, у межах яких діє словотвірний механізм у досліджуваних мовах. Але він має недоліки. Наприклад, за основу зіставлення взято зменшуваність, одиничність, збірність для іменників, починальність, неповноту чи повторність дії для дієслів. Сама морфемна структура твірного слова впливає на можливість приєднання словотвірного засобу. Наявність семантичних еквівалентів між мовами на рівні твірних і дериватора не означає наявності таких самих еквівалентів на рівні похідних. Пор.: дом домик домишко, город городок городишко і труба (заводская), крыша (дома), пенсне тощо. Те, що в одній мові виражається словотвірними засобами, в іншій, навіть за наявності відповідних словотвірних засобів, отримує лексичне вираження однослівне й розчленоване. Пор. укр. лікарка і рос. женщина-врач. Однак і наявність у зіставлюваних мовах семантичне еквівалентних словотвірних засобів, і навіть їх реальне поєднання із семантичне еквівалентними твірними ще не гарантують наявності в обох мовах не тільки структурно,а й семантично еквівалентних похідних. Семантичне еквівалентними можуть виявитися дериват однієї з зіставлюваних мов і розчленоване найменування в іншій. Пор. рос. театрал і любитель театра, але від слів кино, балет, живопись, футбол не можна утворити похідного з цим словотвірним значенням (тут можливі тільки розчленовані найменування). Див.: рос. парламентарий «член парламенту», але немає дериватів із цим словотвірним значенням від слів команда, институт, семья, завод. Отже, на думку вченого, наявність у словотвірних засобах синонімів на лексичному рівні, примхливість сполучуваності цих засобів, а також можливість актуалізації ними додаткових значень роблять план змісту одиниці словотвірного рівня специфічною основою для зіставлення. Ця обставина є наслідком загальноприйнятого розуміння асиметричного дуалізму мовного знака і засновку про змістову сторону знака як основу для зіставлення мо. Однак семантичний принцип спрацьовує абсолютно, коли виходити не з інтерпретації значення твірної основи і дериваційного засобу, а зі способу вираження тотожного смислу (того самого денотата) в зіставлюваних мовах.
До основних понять (одиниць), які використовуються в сучасній дериватології, належать словотвірне значення, словотвірний тип, словотвірна модель, спосіб словотворення, словотвірна парадигма, словотвірне гніздо і словотвірна категорія. Однак не всі вони можуть бути одиницями зіставлення.
Словотвірне значення (узагальнене категоріальне значення слів певної словотвірної структури, що встановлюється на основі семантичного співвідношення похідних слів та їхніх твірних і виражається за допомогою словотвірного форманта) не може бути використане як одиниця зіставлення, оскільки представляє формально виражений тип значення, спільний для низки мотивованих слів із одним і тим самим формантом, яким відрізняються ці слова від слів, що їх мотивують. Формальне вираження навіть у близькоспоріднених мовах не завжди збігається. Тому в цьому разі можна досліджувати обсяг наявності в порівнюваних мовах мутаційних, транспозиційних і модифікаційних значень.
Ще менше придатні на роль одиниці зіставлення словотвірний тип (схема побудови слів певної частини мови, яка характеризується тотожністю частини мови, форманта і словотвірного значення) і словотвірна модель (схема творення слів у межах того самого словотвірного типу, яка не впливає на їхню слово-твірну семантику, але відрізняється морфонологічними ознаками). Словотвірний тип виступає як сукупність словотвірних пар. У словотвірні типи об'єднуються словотвірні пари з однаковим формантом, який виражає однакові словотвірні значення: співати : поспівати = грати : пограти = пищати : попищати. Особливостями словотвірного типу є повторюваність, від-творюваність словотвірного значення і форманта, що виражає це значення. Використанню словотвірного типу і словотвірної моделі як одиниць зіставлення перешкоджає передусім матеріальна визначеність форманта.
Спосіб словотворення (прийом зміни твірного слова або словосполучення, тобто його морфемної будови, звукового складу, лексичного значення, внаслідок чого утворюється нове похідне слово) не може бути одиницею зіставної дериватології, бо порушує семантичний принцип контрастивних досліджень. Крім того, між способами вираження словотвірних значень і характером самих значень у більшості випадків немає однозначної залежності чи відповідності.
Одиницею зіставлення може бути словотвірна парадигма – сукупність словотвірних моделей, що репрезентують регулярні типи словотвірних відношень. Це складна одиниця зіставлення, комплекс словотвірних категорій, які конституюються на основі твірних певного класу за моделями властивих певній мові мотиваційних відношень. Навіть в одній і тій самій мові корисним є зіставлення словотвірних парадигм. Так, зіставлення словотвірних парадигм дієслів читати (читати читання читач (читачка) / читець читальня чтиво, читанка читальний) і учити (учити навчання учень (учениця) (навчальний заклад) (навчальний посібник) навчальний) показує, що коли в першій парадигмі представлені такі типи словотвірних значень, як дія, опредмечена дія, особа, названа за дією, місце дії, предмет, необхідний для реалізації дії, ознака, пов'язана з дією, то в другій парадигмі не представлено дериватів із четвертим (місце дії) і п'ятим (предмет, необхідний для реалізації дії) словотвірними значеннями. Якщо зіставити першу парадигму з відповідними парадигмами англійської і німецької мов (англ, read reading reader reading-hall /reading-room reading-matter (окремого слова нема); нім. lesen Lesen(n) Leser (т) (Leserin (f)) Lese-zimmer (n) / Lesesaal (m) Lesebuch (n) (окремого слова нема), то з'ясується, що в англійській і німецькій мовах лакунарним є шосте значення (нема окремого відповідника до слова читальний: це значення реалізується у межах складного слова англ, reading-hall, нім. Lesezimmer, Lesesaal). Крім того, на відміну від української мови в англійській мові відсутня форма для назви особи жіночої статі (третє значення) і відповідник до слова читець. Остання лакуна компенсується словами іншої парадигми (англ, reciter, elocutionist; нім. Rezita-tor). У зіставленні відповідних парадигм української і російської мов буде виявлено лакуну до українського слова читанка, яка компенсується словосполученням книга для чтения. На периферії аналізованої словотвірної парадигми української мови знаходяться синонімічний до читання оцінний дериват читанина, відповідників якому немає в жодній із порівнюваних мов.'
В. В. Лопатін об'єктом зіставлення розглядає словотвірне гніздо. Використання словотвірного гнізда як одиниці зіставлення є обґрунтованим, оскільки воно передбачає попереднє вивчення й опис у зіставлюваних мовах словотвірних ланцюжків, словотвірних парадигм і гнізд.
Словотвірна категорія (сукупність похідних слів, що мають твірні, які належать до тієї самої частини мови і наділені спільним словотвірним значенням), на думку багатьох дослідників, є основною одиницею зіставного словотвору, бо вона здатна ідентифікувати ряди похідних із різними формами і способами словотворення на основі спільності словотвірного значення як у споріднених, так і в неспоріднених мовах .
Отже, одиницями зіставного словотвору можуть бути словотвірна категорія, словотвірне гніздо і словотвірна парадигма. Для вивчення «техніки» словотворення як одиниці зіставлення може служити спосіб словотворення.

Методика зіставного дослідження словотвору
Універсальної методики контрастивного дослідження словотвору ще не створено. Очевидно, це неможливо, оскільки принципи й методи зіставного дослідження, крім усього іншого, визначаються взаємовідношенням залучених до зіставлення мов. До близькоспоріднених мов якоюсь мірою можна застосувати підхід від форми (ідентичні суфікси, префікси). Для мов, які не перебувають у відношенні близької спорідненості, цей підхід не придатний. Нині зіставне мовознавство користується запропонованими окремими лінгвістами робочими моделями стосовно зіставного дослідження певних словотвірних категорій конкретних двох чи більше мов.
Простежимо своєрідність способів словотворення в українській мові в порівнянні з іншими мовами, передусім із англійською. Найпродуктивнішим у них є морфологічний спосіб словотворення, який здійснюється за допомогою афіксації, словоскладання й безафіксного утворення слів. Із названих різновидів морфологічного способу словотворення найменш поширеним є безафіксний. Уважають, що це відносно новий спосіб словотворення. В англійській мові він виник наприкінці серед-ньоанглійського періоду внаслідок відпадіння іменних і дієслівних закінчень, але поширення набув у новоан-глійський період. Використовується переважно для творення іменників від дієслів: укр. свистіти свист, виходити вихід, запливати заплив, синій синь; англ, to lose «втрачати» loss «втрата», to live «жити» life «життя».
Найпоширенішим типом морфологічного способу словотворення в англійській та українській мовах є афіксальний, який має три підтипи: суфіксальний, префіксальний і префіксально-суфіксальний. Суфіксальний словотвір характерний головно для іменників і прикметників, префіксальний для дієслів. Префікси переважно утворюють слова тої самої частини мови (тієї, до якої належить твірне слово), суфікси здебільшого іншої частини мови.
За семантичною ознакою словотвірні суфікси іменників поділяють на суфікси зі значенням особи; суфікси на означення абстрактних понять; суфікси речовинних, збірних, одиничних іменників; суфікси на означення предметів; суфікси суб'єктивної оцінки. Численною є група іменників зі значенням особи. Кількість суфіксів, що творять їх, в українській і в англійській мовах різна. Українська мова має розвинуту систему суфіксів зі значенням особи чоловічого роду: -ар (лікар, косар, друкар, кобзар), -ач/-яч (викладач, ткач, сіяч, діяч), -чик (льотчик, братчик, газетчик, попутчик), -ець/-ецъ (кравець, жнець, українець, полтавець, боєць), -ист/ -іст (тракторист, бандурист, футболіст, оптиміст), -ик/-ік (медик, фізик, хімік, дальтонік, сантехнік), -ак/-як (дивак, чужак, сліпак, бідняк, сибіряк), -аль (скрипаль, коваль), -анин/-янин (міщанин, киянин), -ун (говорун, брехун, ласун) -уга/-юга (хапуга, злодюга), -тель (учитель, вершитель, засідатель), -ій (водій, носій, палій), -л- (мурло, хамло), -ил- (дурило, чудило). В англійській мові немає суфіксів, які б виражали особу чоловічої статі, оскільки в ній немає граматичної категорії роду. В українській мові є суфікси для творення назв осіб жіночої статі: -к(а) (студентка, шахтарка, лікарка), -ниц(я) (робітниця, садівниця), -анк(а)/-янк(а) (галичанка, громадянка), -их(а) (ткачиха, сторожиха).
Подібних співвідносних пар назв осіб чоловічої і жіночої статі в англійській мові немає: у ній один і той самий іменник позначає особи чоловічої і жіночої статі. Виняток становлять декілька пар: waiter «офіціант» waitress «офіціантка», steward «офіціант на пасажирському пароплаві» stewardess «стюардеса, бортпровідниця, покоївка на морському судні», actor «актор» actress «актриса», widower «вдовець» widow «вдова», hero «герой» heroine «героїня», usher «швейцар, капельдинер, білетер» -- usheress «капельдинерка, білетерка». До винятків також належать кілька слів з суфіксами -enne, -ette.
Іменники зі значенням особи в англійській мові творяться за допомогою суфікса -er: teacher «учитель», writer «письменник», flyer «льотчик». Цей суфікс покриває майже сто відсотків усіх утворень. За його допомогою творяться назви особи від будь-якої дієслівної основи (eat «їсти» eater «їдець», swim «плавати» swimmer «плавець», run «бігати» runner «бігун»). Він також має здатність суміщати значення особи, тварини, механізму, різних речовин та ін.: hunter «мисливець», «мисливський кінь», «мисливський собака», smoker «курець», «вагон для курців», «концерт, на якому дозволяється палити цигарки». Існують й інші суфікси на означення особи: -ist (socialist «соціаліст»), -ее (trainee «стажист, практикант», employee «службовець»), -ant (servant «слуга»), -ent (student «студент, учень»), -аг (scholar «учений»), -eer (engineer «інженер»). Деяким назвам діяча в англійській мові відповідають складні слова (газетяр newspaperman) або словосполучення (добряк a good soul , вусач a man with a long moustache, бородач a bearded man). Отже, арсенал іменникових суфіксів української мови значно багатший. До того ж в українській мові широко представлені суфікси суб'єктивної оцінки, що є специфічною рисою української мови. Це: 1) суфікси здрібнілості і позитивної оцінки -ок (садок, сніжок, дідок), -ик (вогник, дощик, котик, братик), -к- (хатка, татко, Андрійко), -очок (ставочок, кілочок), -ечок (мішечок, вершечок), -очк-(гілочка, голівочка), -ечк- (річечка, батечко), -инк- (хатинка, хвилинка), -иночк- (билиночка), -иц- (вдовиця, водиця), -оньк- (голівонька, дівчинонька), -еньк- (козаченько, рученька), -атк- (телятко, малятко), -ець (вітерець, тютюнець), -єн- (зайченя, козеня), -ц- (слівце, сальце), -атк-/-ятк- (малятко, телятко), -ечк- (словечко), -ячк- (здоров'ячко, пір'ячко), -усь (дідусь, Пав-лусь), -унь (татунь); 2) суфікси для вираження негативної суб'єктивної оцінки -ух- (шептуха), -л- (базікало), -ищ- (бабище), -уг-/-юг- (волоцюга, злодюга), -ур-/-юр-(мацапура, босяцюра, носюра), -ань (здоровань, горлань), -иськ- (хлопчисько), -ак-/-як- (писака, забіяка), -ук-/-юк-(зміюка). В англійській мові є лише чотири суфікси суб'єктивної оцінки: -іе (girlie «дівчинка», birdie «пташка»), -ling (suckling «сисунець», youngling «юнак; молода істота»), -aster (poetaster «віршомаз»), -ette (kitchenette «кухонька»). Вживання цих суфіксів обмежене. Значення здрібнілості звичайно передається аналітичне за допомогою прикметника зі значенням «малий» і відповідного іменника: хлопчик a little boy (дослівно: малий хлопець)» будиночок a little hause (дослівно: малий будинок). Те саме спостерігається у шведській (litet hus), норвезькій (lited hus), датській (et little hus)1 і тюркських мовах (ведмедик по-казахськи -аю баласы, що буквально означає «дитя ведмедя»). Німецька мова займає в цьому плані проміжне місце: в одних випадках вона використовує зменшувальний суфікс -chen (Haschen «зайчик», Hauschen «будиночок», Stddchen «містечко»), в інших аналітичний спосіб (гірка kleiner Berg «мала гора», стовпчик kleiner Pfasten «малий стовп», сонечко die liebe Sonne «любе сонце»). В українській мові суфікси суб'єктивної оцінки характерні не тільки для іменників, а й для прикметників (біленький, малюсінький, багатющий, грубезний, холоднючий, довженний), займенників (отакісінький), прислівників (довгенько, пізненько, додолоньку, тутечки, осьдечки) і навіть дієслів (їстоньки, питки тощо). Наявність в українській мові демінутивних інфінітивів, які утворені від різних семантичних груп дієслів, є специфічною рисою української мови. Ці дієслівні форми називають різноманітні фізіологічні, психологічні й виробничі процеси, позначають дії та стани людини, дитячі ігри, розваги тощо, а також уживаються тоді, коли потрібно щось опоетизувати, викликати співчуття, передати співчуття, відчай або підкреслити своє позитивне ставлення до когось. Ці дієслівні форми утворюються за допомогою суфіксів -ки, -оньки, -онькати, -очки, -уньці, -уньцяти, -унечки, -усі, -усуньки, -ушки, -ці (спатки, спатоньки, спатонькати, спаточки, спату-ні, спатуньці, спатунечки, спатусі, спатусеньки, спа-тусочки; купки, купоньки, купонькати, купочки, купці, купунці, купунцяти, купунечки, купусі, купусеньки, купушки).
Значно багатшу, ніж англійська, систему суфіксів має українська мова для творення прикметників. Англійська мова не має не лише суфіксів суб'єктивної оцінки, а й суфіксальних прикметників зі значенням присвійності. В українській мові в ролі таких суфіксів виступають -ськ- (батьківський), -цьк- (козацький), -ач-/-яч- (дівчачий, дитячий), -ин- (горобиний), -ін-/-їн-(солов'їний, Марин), -ів-/-ов- (дядьків, батькова). Значення посесивності (належності) передається в англійській мові іменниками в Possesive Case або прийменником of: mother's dress «сукня матері», the dress of the mother (те саме значення).
Найуживанішими суфіксами прикметників в українській мові е -ов- (паперовий), -ев- (ситцевий), -ист-(барвистий), -уч-/-юч- (блискучий, колючий), -к- (стрункий), -н- (доступний), -ан-/-ян- (гречаний, дерев'яний), -уват-/-юват- (зеленуватий, синюватий), -am- (бородатий), -льн-/-альн- (читальний, музикальний), -лив- (переконливий). В англійській мові більшість прикметників утворюються від основ іменників за допомогою приєднання суфіксів -ed (nose «ніс» – nosed «носовий», wing «крило» – winged «крилатий»), -у (grass «трава» grassy «трав'яний», rain «дощ» – rainy «дощовий»), -less (home «дім» homeless «бездомний», shame «сором» – shameless «безсоромний»), -ly (sister «сестра» sisterly «сестринський», woman «жінка» womanly «жіночий»), -ful (help «допомога» helpful «корисний», wonder «чудо» – wonderful «чудовий»), -ish (child «дитина» childish «дитячий», fool «дурень» -foolish «дурний»). Суфікси -ish і -some можуть приєднуватися до основ прикметників (green «зелений» greenish «зеленуватий», dark «темний» - - darksome «темнуватий»), a -able і -some до основ дієслів (drink «пити» -drinkable «придатний для пиття, питтєвий», tire «стомлюватись, набридати, докучати» tiresome «втомливий, набридливий, докучливий»). Деякі суфікси, наприклад суфікс -Іу, в англійській мові обслуговують як прикметники, так і прислівники (frendly «дружній», kindly «зичливо»).
Обмеженою в англійській мові є суфіксація для творення дієслів від іменників та прикметників. До відносно продуктивних можна віднести суфікси -ize (popular «популярний» - popularize «популяризувати»), -fy (dignity «гідність» dignify «вшановувати»). Рідко використовуються суфікси -ate (formula «формула» formulate «формулювати») та -en (weak «слабкий» weaken «ослабляти, слабшати», ripe «стиглий» ripen «достигати, дозрівати»). В українській мові дієслівних суфіксів значно більше: -а- (обід обідати), -й- (суд -судити), -ну- (кислий киснути), -ича- (делікатний делікатничати), -ува- (літо літувати), -ствува-(кощунство кощунству вати) та ін.
Приєднуючись до кореневої морфеми, афіксальні морфеми можуть зумовлювати фонетичні зміни в корені на морфемному шві. Так, в українській мові відбуваються чергування голосних [о] [і] (бродити брід), [і] [о] (вечір вечоріти), [і] [е] (осінь восени), [е] [і] (село сільський), [е] [й] (мерти вмирати), [й] – [е] (бриніти бренькати), [о] [а] (помогти помагати), [0] [й] [і] [о] (брати розбирати розбір збори). На морфемному шві можуть мати місце консонантні чергування [д] [дж] (садити саджати), [с] [ш] (просити випрошувати), [т] [ч] (викрутити викручувати), [к] [ц] (каліка каліцтво), [к] [ч] (вершок вершечок), [х] [ш] (рух рушити) та ін. На морфемному шві трапляється також накладання морфів (догляда\ти + -ач- доглядач), розширення або усічення твірної основи (шапка шапочка, холод холонути, тиждень тижневий). У німецькій мові під впливом суфікса можуть змінюватися кореневі голосні (це явище отримало назву умлаута): Nutz «користь» nutzlich «корисний», hoch «високий» НoНе «висота». Чергування голосних у корені слова при словотворенні трапляється і в англійській мові (long «довгий» length «довжина», deep «глибокий» depth «глибина»).
Префіксація як в українській, так і в англійській мові найпродуктивніша у словотворенні дієслів. У творенні іменників та прикметників її роль незначна. Специфіка української мови в тому, що від будь-якого безпрефіксного дієслова за допомогою префікса можна утворити нове дієслово, нерідко цілий ряд. Наприклад: писати вписати, виписати, дописати, записати, написати, надписати, описати, переписати, підписати, приписати, прописати. В українській мові префіксація характеризується більшою різноманітністю і диференційованістю форм, ніж в англійській. Попри те, в українській мові є утворення з двома префіксами, інколи навіть однаковими: недовчити, недорозподілити, недовимолоти, попоїсти, попосидіти, попоспати, по-поблукати, поповозитися.
Найпоширенішими англійськими префіксами є mis-(fortune «щастя, удача» misfortune «нещастя, невдача»), out- (line «лінія» outline «контур, окреслення», line «проводити лінію» outline «окреслити, виділити контури», live «жити» outlive «пережити когось», moded «модний» outmoded «немодний, старомодний»), dis- (obey «слухатися» disobey «не слухатися»), re- (write «писати» rewrite «переписувати»), construct «будувати» reconstruct «перебудовувати»), in- (capable «здатний» incapable «нездатний»), -under (line «проводити лінію» underline «підкреслювати»), over-(cloud «хмаритися» overcloud «застилати хмарами»). Найпродуктивнішим є префікс ип- (pleasant «приємний» unpleasant «неприємний», employed «такий, що має роботу» unemployed «безробітний», kind «добрий» unkind «недобрий», natural «природний» unnatural «неприродний»). Як в українській, так і в англійській мові використовуються запозичені префікси: укр. анти-, ультра-, екстра-, інтер- тощо, англ, anti-, ultra-, a-, extra-, inter- та ін.
Зіставлення дериватів із запозиченими префіксами в українській і англійській мовах свідчить, що діапазон їх використання не збігається і залежить від твірних баз. Пор.: укр. антисвіт і англ, antiworld, укр. антитіло і англ, antibody, але англ. antimissile і укр. протиракетний, англ, antimalarial і укр. протималярійний.
Як в українській, так і в англійській мові префікси порівняно з суфіксами є менш стандартними, вони можуть приєднуватися до слів різних частин мови: укр. небуття, неозорий, нездужати; англ, unemployment «безробіття», unkind «недобрий», untie «розв'язувати, звільняти». Приєднуються префікси аглютинативно до цілого слова, не змінюючи фонетичного складу кореня.
Що стосується суфіксально-префіксального способу словотворення, то він є продуктивнішим в українській мові: нагрудник, нарукавник, Наддунав'я, переселенець, навушник, безштанько, загривок, задвірок, бездарний тощо. В англійській мові таких утворень удвічі менше, ніж в українській (unworthiness «недостойність, негідність, невартнісність», superficial «поверховий, неглибокий»). Специфічною рисою української мови є й те, що в ній існують утворення з двома префіксами (щонайкращий, якнайповніший).
Отже, якщо основна маса слів у мові одноморфемна у вихідній формі, то продуктивним є безафіксний спосіб (англійська, шведська, датська, норвезька, китайська мови), а якщо в мові переважають двоморфемні слова, то продуктивним є афіксальний спосіб (слов'янські, німецька, ісландська, фарерська мови).
Осново- і словоскладання (спосіб словотворення складних слів дво- або кількакореневих похідних - юкстапозитів шляхом поєднання окремих слів чи словоформ) існує не в усіх мовах, і його питома вага в словотвірних системах різних мов неоднакова. З індоєврпейських мов найбагатшою на складні слова є німецька мова. Продуктивне воно і в англійській мові. За даними Дж. Грінберга, словоскладання в англійській мові має індекс 1.00, що переважає суфіксацію (0,64) і трохи поступається префіксації (1,04), тобто займає проміжне місце між суфіксацією і префіксацією. За спостереженнями О. С. Кубрякової, осново- і словоскладання в словнику англійської мови становить 27,4% , а в текстах 26,7%. В українській мові, за даними художніх текстів, складних слів у два рази менше.
Зіставне вивчення словоскладання здійснюють за такими критеріями: 1) морфемний склад (кількість основ); 2) спосіб поєднання основ; 3) тип синтаксичного зв'язку між основами; 4) місце основного і залежного компонента. Так, складні слова можуть складатися з двох і більше основ. Основи можуть утворювати складне слово простим їх поєднанням, тобто аглютинативно, що характерно для англійської мови (postcard «листівка» із post «пошта» і card «картка», snowball «снігова грудка» із snow «сніг» і ball «кулька, грудка»). Інший спосіб це поєднання за допомогою службових морфем о, е в українській мові (пароплав, сталевар), s, яке походить із давньогерманського афікса родового відмінка основ на -а, в англійській мові (sportsman «спортсмен» із sport «спорт» + s + man «людина
Третім способом утворення складних слів є лексикалізація словосполучень, тобто лексико-синтаксичний спосіб (англ. son-in-law «зять», Jack-of-all-trades «на всі руки майстер»). Між компонентами складного слова можуть бути предикативні відношення (снігопад = сніг падає, sunrise «схід (сонця)» = the sun rises), атрибутивні (чорнозем = чорна земля, blackboard = чорна дошка).
Аглютинативний тип (тип із приляганням) поширений в англійській мові (strongbox «сейф», paper-mill «паперова фабрика», apple-pie «яблучний пиріг», ashtray «попільничка»). У цьому типі представлені всі зв'язки: предикативний (snowfall «снігопад», sunshine «сонячне сіяння»); атрибутивний (goldfish «золота рибка», seashore «морський берег»); об'єктний (bloodtest «аналіз крові», punchcard «перфокарта», де to punch «пробивати», a card «картка»). В українській мові цей тип трапляється рідко.
Тип із з'єднувальною морфемою характерний для української мови, в якій з'єднувальними виступають морфеми о і е/є (водоспад, зорепад, краєвид). В англійській мові він представлений рідше. Функцію з'єднувальної морфеми виконує морфема -s- (statesman «державний діяч»). Як і в попередньому типі, тут представлені всі три синтаксичні зв'язки: предикативний (снігопад), атрибутивний (чорнозем), об'єктний (сталевар).
Значення складного слова не завжди дорівнює сумі значень його складових частин. Наприклад, укр. паровоз не означає «той, що возить пару», а англ, kill-joy, що складається із kill «убивати» і joy «радість», означає «людина, яка псує настрій іншим людям». Отже, знання значень складників ще не дає точного уявлення про значення цілого слова.
Тип із поєднанням за допомогою службових слів (лексикалізація) поширеніший в англійській мові (editor-in-chief «головний редактор», a to-be-or-not-to-be (quest-ion) «(питання) бути чи не бути», a never-to-be-fogot-ten (event) «подія, яку ніколи не забути», a do-come-please-tomorrow (expression) «з виразом на обличчі ніби хоче сказати «приходьзавтра», forget-me-not «незабудка», three-year-old «трирічного віку», bred-and-butter «сніданок», mother-in-law «теща, свекруха»), В українській мові цей тип представлений такими прикладами, як пліч-о-пліч, хоч-не-хоч, немовбито тощо.
Поширеним в англійській мові є такий спосіб словотвору, як конверсія (утворення нового слова шляхом переведення слова до іншої частини мови). Оскільки за конверсії змінюються не тільки морфологічні категорії, а й синтаксична функція слова, його сполучуваність, то конверсію трактують як морфолого-синтаксичний спосіб словотворення. Явище конверсії близьке до безафіксного способу словотворення, тому її розглядають як нульовий (безафіксний) словотвір. Найпродуктивнішим типом конверсії в англійській мові є тип NV (утворення дієслова від іменника: word «слово» --to word «висловлюватися, виражати словами», dream «сон» --to dream «снитися», chair «стілець» to chair «садовити (когось)», light «світло» to light «освітлювати», water «вода» to water «змочувати, поливати, розводити водою, поїти» тощо, hand «рука» to hand «вручати»); друге місце займає тип AN (утворення іменників від прикметників): round «круглий» a round «коло», native «рідний, місцевий» a native «тубілець». На третьому місці знаходиться тип Vtr->N (утворення іменника від перехідного дієслова): to try «намагатися, старатися, пробувати» a try «спроба», to run «бігти» run «біг», to drive «їхати» a drive «поїздка». Інші типи конверсії AV (перехід Adv>V (перехід прислівника в дієслово) менш поширені: free «вільний» to free «звільнятися», wet «вологий, мокрий» to wet «зволожувати, мочити», down «вниз, внизу» to down «скидати». Про велику продуктивність конверсії в англійській мові свідчить можливість утворення цілих ланцюжків (до шести лексем) співвідносних слів: round «круглий» round «коло» round «навкруги» round «навколо» (прийменник) round «округлювати» (перехідне дієслово) round «округлюватися» (неперехідне дієслово). В українській мові, на відміну від англійської, конверсія трапляється значно рідше (іменники кошовий, черговий, братова, прислівники галопом, ранком тощо). Конверсія, щоправда, меншою мірою, ніж в англійській мові, характерна для багатьох інших індоєвропейських, а також тюркських мов: нім. lesen «читати» das Lesen «читання», gut «добре» das Gut «благо; маєток; товар»; ісп.риго «чистий» еіриго «гаванськасигара», espanol «іспанський» el espanol «іспанець», campesino «селянський» el campesino «селянин»; казах, алтин «золото» алтин «золотий», mac «камінь» mac «кам'яний».
Англійській мові властиві ще такі способи словотворення, як компресія складних слів із відсіченням ядерного компонента (a local train a local «місцевий поїзд», a musical comedy a musical «музична комедія»); лексикалізація множини (colours «військовий прапор», pains «перейми», lines «контур»); редуплікація (по-по «те, що заборонено», man-man «негр», spit-spot «добре», rumpty-tumpty «секс»). Ці способи словотворення, правда, меншою мірою характерні для української мови.
Отже, українська й англійська мови мають багато спільного у словотворі. Розбіжність стосується передусім продуктивності словотвірних засобів, структурно-морфологічного оформлення утворених слів, різного кількісного співвідношення окремих словотвірних засобів. Водночас ці приклади показують, що якщо взяти за основу порівняння спосіб словотворення, то можна детально описати спільність і відмінність у використанні способів словотворення в зіставлюваних мовах, засобах словотворення та механізмах їх реалізації.

Словотвірна потенція різних класів слів
У зіставному дослідженні словотвору важливим є виявлення розбіжності словотвірної потенції (можливості утворення похідних слів різних частин мови і певних класів слів), виявлення словотвірних лакун і способів їх компенсації.
Не мають однослівних еквівалентів українські й російські деривати, які виражають негативні наслідки якихось дій чи вчинків типу догратися «довго граючи, зазнавати чогось небажаного, неприємного; через легковажну або необережну поведінку зазнавати неприємностей» (див. ще: дожартуватися, доїздитися, докупатися, дочумакуватися; рос. догуляться, добегаться, дошутиться тощо).
Тільки українській мові притаманні дієслівні деривати з подвоєним префіксом по-: попоїсти «поїсти трохи або нашвидку», «добре наїстися», попопити «попити добре, досталь», пополазити «полазити довго, багато», попокричати «покричати довго», пополежати «полежати довго», пополякати «полякати сильно», попомерзнути «померзнути довго, сильно», попоспівати «поспівати довго, багато», попошукати «пошукати довго» тощо.
Специфічною рисою українського словотвору є також творення пар іменників від дієслів недоконаного й доконаного виду (в російській мові здебільшого відповідає один іменник): висловлюватися висловлювання, висловитися висловлення; загартовувати загартовування, загартувати загартування; перефразовувати перефразовування, перефразувати - - перефразування; завойовувати завойовування, завоювати завоювання; успадковувати успадковування, успадкувати успадкування; влаштовувати влаштовування, влаштувати влаштування; опрацьовувати опрацьовування, опрацювати опрацювання (пор.: рос. высказывание, закаливание, перефразирование, унаследование тощо.
У зіставних студіях із словотвору важливим є виявлення специфіки представлення в зіставлюваних мовах соціально-культурних і прагматичних чинників у процесах словотворення. Так, за спостереженнями 3. А. Ха-ритончик, для деномінативних (відіменних) прикметників зі значенням «властивий тому, що позначене твірною основою» і деномінативних дієслів зі значенням «здійснювати дію, характерну для того, що назване твірною основою» багато мов вибирають за основу ознаки іменники ідентифікувального типу позначення тварин, речовин, предметів реального світу. Пор.: укр. вовчий, рос. волчий, біл. ваукуваты, англ, wolfish, нім. wolfish; укр. ослячий, рос. ослиный, біл. аслі-ны, англ, assish, нім. eselhaft; укр. льодяний, рос. ледяной, біл. ледзяны, англ. icy, нім. eisig; укр. мавпувати, рос. обезьянничать, біл. малпавацъ, англ, аре, нім. affen; укр. зміїтися, рос. змеиться, біл. змяіцца, англ, snake, нім. schlangen. Однак твірна база для таких похідних (слів компаративного типу) не завжди збігається. Пор.: укр. лакейству вати, рос. лакействовать, біл. лакейнічаць і відсутність їх прямих корелятів у німецькій та англійській мовах; рос. петушиться «поводитися як півень: впадати у смішну запальність, гарячитися”, цыганить «випрошувати, клянчити, бродяжити»; англ, to wolf «жерти жадібно, як вовк», to dog «ходити по п'ятах, висліджувати», to duck «нахилятися, ниряти, окупатися», нім. krebsen «подаватися назад, рачкувати, повзти, карабкатися». Така розбіжність твірних баз для сємантично співвідносних слів засвідчує значущість для словотворення не тільки лінгваль-них особливостей лексичних одиниць, а й фонових значень та асоціацій, тобто культурно-історичних прагматичних чинників, з якими пов'язані відмінності твірних баз для дериваційних рядів із єдиною оно-масіологічною спрямованістю, які виявляються на рівні конкретних слів.
Часто в похідному слові простежується своєрідне відображення фонових значень співвідносних слів у різних мовах. Пор.: укр. півнячий «задиристий, запальний» і рос. петушиный «крикливий, із зривом на високих нотах», рос. бычиться «хмуритися, насуплюватися» і нім. ochsen «зубрити», рос. лисий «хитрий, лукавий, облесливий» і нім. fuchsig «рудий; роздратований, лютий»; рос. свинский «грубий, примітивний; брудний; некультурний» і англ.piggish «брудний, жадібний, упертий».
Отже, незважаючи на єдину ономасіологічну спрямованість, проаналізовані слова, крім подібності, виявляють у різних мовах чимало семантичних відмінностей, пов'язаних як із різним вибором твірних баз, так і з різним вибором ознак, що реалізуються в похідних словах. Словотвір, виявляючи однакові закономірності на рівні класів слів і відрізняючись на рівні конкретних лексичних одиниць, такою ж мірою, як процеси семантичної деривації, бере участь у створенні тої своєрідної мовної картини світу, яка виявляється у зіставному дослідженні лексичних систем мов.
Література: [ 3,с. 35-88; 4,с. 147-165 5с. 137-163]

ЛЕКЦІЯ 7-8
Тема. Лексико-семантичні системи мов у контрактивному освітленні
Принципи і методи зіставного дослідження лексики
Семантичний обсяг слів. Гіперон-гіпонімія
Фонова лексика. Слова-символи
Полісемія. Специфіка переносних значень
Синонімія
Омонімія й омографія. Міжмовна омонімія
Безеквівалентна лексика. Лексичні лакуни
Емоційна лексика
Внутрішня форма слова

Принципи і методи зіставного дослідження лексики
Контрастивна лексикологія, на думку багатьох мовознавців, галузь лінгвістики, яка не має значних досягнень. Такий стан зіставної лексикології не може задовольняти сучасне мовознавство, оскільки саме лексика визначає фундаментальні риси мовної структури. Нині в дослідженні різних аспектів мови намітились лексикологічно зорієнтовані підходи, що виявилось, зокрема, в розвитку дескриптивно-емпіричних досліджень, відомих як «британський контекстуалізм». Багато синтаксичних явищ стали розглядати як проекцію загальних закономірностей функціонування лексикону. Єдність лексики і граматики нині вважають основним принципом у побудові сучасних граматик англійської мови, які освітлюють граматичні зв'язки слів у взаємодії з лексичним наповненням граматичних структур. Дж. Нікольс указує на безпосередню зумовленість конструкцій речення лексичними властивостями дієслів [Nickols 1975].
Багато проблем власне контрастивної лексикології розглядалися в межах суміжних дисциплін. Йдеться насамперед про гіпотезу мовного детермінізму Сепіра-Уорфа, основна ідея якої полягає в тому, що мови структурують реальний світ. Вона і дала стимул для контрастивних досліджень лексики. Перші контрастив-ні дослідження лексики присвячені назвам кольорів [Berlin, Kay 1969] і термінам спорідненості [Lounsbury 1955; Goodenough 1956; Kalisz 1976].
Контрастивна лексикологія розвивалася також у сфері теорії перекладу і двомовної лексикографії. Перекладні словники є реальними зіставленнями лексики двох мов, однак їхні результати не можуть претендувати на повний контрастивний аналіз, оскільки вони описують окремі слова, а зв'язки між словами розкриваються недостатньо, тобто вони не спроможні реалізувати системний підхід до вивчення зіставлюваних лек-сико-семантичних систем. Нині на часі опрацювання підходів до зіставного вивчення лексичного матеріалу, а саме встановлення основних принципів, параметрів і одиниць контрастивної лексикології, розробка найефективнішої для таких досліджень методики. Без опрацювання глобальних методологічних засад створення повних зіставних лексико-семантичних описів мов неможливе.
Для зіставної лексикології залежно від поставлених конкретних завдань можливі два шляхи досліджень односторонній і двосторонній (багатосторонній). Односторонній підхід використовується в лінгводидактиці. Для теорії зіставної лексикології продуктивнішим і об'єктивнішим є двосторонній підхід, тобто підхід від третього члена порівняння. Наприклад, дослідника цікавить, як у певних мовах експлікується дія вживання їжі. Зіставлення укр. їсти, англ, eat, франц. manger, нім. essen і fressen, кит. чі дає можливість зробити висновок, що в німецькій мові значенню «вживати їжу» відповідають два слова, які розрізняються семантичним компонентом 'людина' і 'тварина', а в українській, англійській, французькій і китайській мовах такого розрізнення нема.
Повний контрастивний аналіз лексико-семантичних систем мов повинен охоплювати зіставлення на всіх рівнях лексико-семантичної системи. Йдеться про те, що необхідно брати до уваги всі зв'язки і відношення між лексичними одиницями кожної зіставлюваної мови парадигматичні (внутрішньослівні, синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні й міжпольові); синтагматичні (уточнюють і об'єктивізують результати парадигматичного вивчення); епідигматичні (не лише уточнюють перші два аспекти, а й найбільшою мірою здатні вивести дослідника на ономасіологічний і прагматичний рівні (внутрішня форма слова як мотивувальна спадщина, що по-різному представлена в семантиці слова).
Принцип системності має бути основним у контрас-тивних лексико-семантичних студіях. Без урахування системних зв'язків та ієрархічних відношень на всіх рівнях аналізу (семному, семемному, лексемному, лексико-семантичних груп і лексико-семантичних полів) не можливий адекватний опис лексико-семантичної системи зіставлюваних мов.
З огляду на принцип системності зіставлення ізольованих лексем не може бути продуктивним. Оскільки значення слова зумовлюється певною мірою його місцем у лексико-семантичній системі, то зіставлятися повинні парадигматичні об'єднання синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні, а також лексико-семантичні групи й поля. Зіставляючи лексико-семантичні парадигми, легко можна виявити квантитативні відмінності їхніх складових елементів, що завжди сигналізує про якісні відмінності між цими лексичними об'єднаннями.
Факти неоднакового членування світу понять у різних мовах привернули до себе увагу давно і наведені в багатьох дослідженнях із контрастивної лінгвістики. Хрестоматійною стала ілюстрація цього положення двочленним поділом кінцівок людини в слов'янських мовах (рука, нога) і чотиричленним у германських і романських мовах (англ, hand «кисть руки», arm «рука від кисті до плеча», foot «ступня ноги», leg «нога до ступні»). Пор. ще: укр. сир, рос. сыр і творог; рос. билет, укр. білет \ квиток; укр. захоплюватися, рос. увлекаться і восхищаться; укр. позичати, рос. одалживать і занимать; англ, to wash, нім. wa-schen, укр. мити і прати.'
Виявити відмінності в мовній дискретизації світу легко шляхом зіставлення лексико-семантичних полів досліджуваних мов. Лексико-семантичне поле - - сукупність парадигматичне пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ. Воно характеризується такими основними властивостями: зв'язком слів або їх окремих значень, системним характером цих зв'язків, взаємозалежністю і взаємовизначеністю лексичних одиниць, відносною автономністю, безперервністю позначення його смислового простору, взаємозв'язком з іншими полями у межах усього словника.
Лексико-семантичні поля двох мов ніколи не збігаються, оскільки реальності в одній мові не повторюються в такій самій формі в іншій мові англійському dream відповідають два українські слова снитися і мріяти, англ, smell укр. пахнути і нюхати.
Відмінність між співвідносними полями різних мов зумовлена неоднаковим способом життя народів носіїв цих мов, їхнім темпераментом, складом мислення, чутливістю, рівнем культури тощо.
Зіставний аналіз лексико-семантичних систем, як і інших рівнів мови, може здійснюватися від форми до змісту (семасіологічний підхід) і від змісту до форми (ономасіологічний підхід). Шлях від форми до змісту дає можливість вивчити семантичну й стилістичну паралексію, міжмовну омонімію, специфіку вторинної номінації для кожної з мов, властиві мові способи перенесення значень тощо
Труднощі при зіставному аналізі від змісту до форми значною мірою зумовлені відсутністю семантичних словників окремих мов. Для всебічного зіставлення лексичної семантики необхідні повні семантичні словники, які б фіксували всі значення або навіть наявність універсального семантичного словника. Словники часто відображають суб'єктивний погляд, смаки й уподобання укладачів.
Найпоширенішою і найефективнішою в дослідженні лексичної семантики є методика компонентного аналізу, яка застосовується як до окремих лексем, так і до синонімічних рядів, гіперо-гіпонімічних і лексико-семантичних груп і полів. Спочатку визначається обсяг цих рядів, груп, полів (кількість лексем, що до них входять). Відтак на основі компонентного аналізу (компоненти виявляються всередині семантичних полів) встановлюються семантичні відмінності між елементами цих об'єднань у кожній із мов і зіставляються результати. Нижче наведено фрагмент компонентного аналізу дієслів переміщення в українській і англійській мовах за методикою Ді П'єтро (табл. 2).
Таблиця 2
Компонентний аналіз дієслів переміщення в українській та англійській мовах
Компоненти
Слова
активність
напрямок
спосіб переміщення


самостійно
несамостійно
набли-
ження
відда-
лення
пішки
транс-
порт

приходити
+
-
+
-
+
-

відходити
+
-
-
+
+
-

приїджати
+
-
+
-
-
+

привозити
-
+
+
-
-
+

arrive
+
-
+
-
0
0

bring in
-
+
+
-
0
0

fly in
+
-
+
-
-
+

leave for
+
-
-
+
0
0


Як видно з таблиці, в англійській мові рідше реалізується опозиція пішки транспортом, у зв'язку з чим група дієслів переміщення тут порівняно з українською мовою кількісно менша. В англійській мові зак-центовано увагу передусім на напрямку руху, тоді як українці звертають увагу на спосіб переміщення. Отже, особливості стосуються того, що слово в кожній із мов включає семантичний компонент, якого не має співвідносне слово в іншій мові. Такі відмінності в наборі сем виявляються у сполучуваності слів. Сполучуваність часто вказує на дуже тонкі семантичні відмінності між словами. Так, англійському friend «друг» відповідає нім. Freund, однак, як засвідчує сполучуваність останнього слова, воно характеризується семою 'дуже близький'. Неврахування цього факту, за свідченням Г. У. Керквуда, стає джерелом помилок і непорозумінь: англ. / made a lot of friend during my short stay німецькою мовою треба перекладати Wdhrend meines kurzen Aufenthaltes habe ich viele Bekantschaften (не Freunde!) gemacht [Кёрквуд 1989: 348].
Крім наведених вище методик лексико-семантичного поля, компонентного й дистрибутивного аналізів, у зіставній лексикології використовують ще психолінгвістичні експерименти (вільні й цілеспрямовані), статистичні методи (останні допомагають виявити певні тенденції як на рівні системи, так і на рівні мовлення).

Семантичний обсяг слів. Гіперо-гіпонімія
Слово основна одиниця контрастивної лексикології. Саме в слові «органічно переплелися всі види й аспекти значення: речове й граматичне, денотативне й сигніфікативне, синтагматичне й парадигматичне, фонетичне й прагматичне» Значення слова це зміст, створюваний у конкретній мові на основі наявних у ній опозицій у лексико-се-мантичній системі. Значення в принципі неперекладні. Якщо значення має національно-мовну специфіку, то смисл універсальний, інтернаціональний (при перекладі з однієї мови на іншу передаються не значення, які є специфічними для кожної мови, а смисли). Лексичне значення часто називають реальним, навіть матеріальним.
Виходячи з цих положень, можна констатувати, що ідентичність значень у різних мовах це скоріше виняток, ніж норма. Повний збіг значення стосується лише власних назв особових і географічних, наукових і технічних термінів (кисень oxygen, гіпотенуза hypotenuse), назв місяців і днів, а також числівників (тисяча thousand). Такі слова є однозначними. Неоднозначні слова повних відповідників майже не мають. Як приклад збігу значень у неоднозначних словах можна навести укр. лев і англ, lion, які мають однакові значення: 1) «великий хижий звір родини котячих з короткою жовтою шерстю і довгою пишною гривою у самців»; 2) перен. «людина, яка звертає на себе увагу модним одягом, манерами і т. ін.».
Недостатня інформація може бути виражена в контексті. Тому при перекладі необхідним стає прийом конкретизації. Наприклад, It was an unfavorable day, too fall, and cold, dark weather, windy А тут ще день видався жахливий холод, осіння негода, вітер; She looked up, but it was dark overhead Вона глянула вгору, але там панувала пітьма; Before her was another long passage Перед нею простягався інший коридор.
Англ, to wash, нім. waschen, франц. laver, молд. а spela передаються двома лексемами української мови мити і прати, англ, to marry, франц. se marier у російській мові мають два різні за семантикою відповідники жениться і выходить замуж. Французька й англійська мови, з одного боку, і німецька, українська й російська, з іншого, виявляють різні тенденції в цьому плані. У перших надається перевага родовим назвам (гіпероні-мам), у других видовим (гіпонімам). Пор.: лексемам укр. щітка, пензлик, помазок, мітла, рос. щетка, кисточка, помазок, веник, нім. Btirste, Pinsel, Quasi, Besen відповідає в англійській мові одне слово brush: hair / clothes brush «щітка для волосся, одягу», painting brush «пензель», sweeping brush «щітка для підлоги»; лексемам укр. стілець, крісло, рос. стул, кресло, нім. Stuhl, Sessel одне англ, слово chair. Англ, іменник flavour позначає водночас відчуття смаку і запаху й відповідає нашому словосполученню смак і запах. Див. ще: франц. troupeau укр. табун (для коней), стадо (для великої рогатої худоби), отара (для овець), зграя (для собак, птахів, риб); англ, cherry укр. вишня і черешня, англ, strawberry укр. суниця і полуниця, англ, melon укр. диня і кавун, англ, coat укр. пальто і піджак, англ, button укр. ґудзик і кнопка, англ, boat укр. човен і пароплав, англ, desk укр. парта і стіл, англ, роет укр. вірш і поема, англ, cry укр. кричати і плакати, англ, dream укр. снитися і мріяти, англ, learn -- укр. вчити й узнавати, англ. purple укр. пурпуровий і багряний, франц. connaitre – укр. знати і розуміти, англ, head «голова» нім. KopfiHa-upt (Kopf на відміну від Haupt пов'язане з інтелектуальними здібностями, тому може вживатися метафорично: ein gescheiter Kopf «розумна голова», Er behielt einen klaren Kopf «Він має світлу голову»). Англ, to think «думати» має значно ширше значення, ніж нім. denken й укр. думати. Пор. Let me think «Дайте подумати» -Lassen mich mal nachdenken; I don't think so «Я так не думаю» Ich glaube nicht so; What do you think? «Що ви скажете?» Was meinen Sie?; That's just what I think «Так я і думаю» Ich bin genau der selben Meinung; I think it likely that «Мені здається ймовірним, що...» Ich halte es fur wahrscheinlich, da(3; I think it over «Я це обдумаю» Ich werde es mir uberlegen; To think that it may be true «Подумати тільки, це може виявитися правдою» Wenn man bedenkt, das es war sein konnte; I wouldn't think of such a thing «Мені б таке і в голову не прийшло» - So etwas kdme mir uberhaupt nicht in den Sinn [Кёрквуд 1989: 343].
Проаналізувавши англійські тексти обсягом 40 005 словоформ та їх переклади на російську мову, Н. Б. Гві-шіані виявлено, що 1365 вживанням слова said у російській мові сказал (-а, -и) вжито 823. Понад третину вживань said передано іншими словами. А загалом 48 одиницям дієслів мовлення в російській частині корпусу відповідало 88. Найчастотніша форма said у російській мові замінялася дієсловами конкретнішого значення.
Особливою конкретністю значень характеризується українська мова: рос. закрыть (дверь, собрание, зонт) укр. зачинити (двері), закрити (збори), згорнути (парасольку); чеськ. fezat (maso, suche vetve, dfivi) укр. різати (м'ясо), пиляти (дрова), обрізати (сухі гілки); рос. общий укр. спільний і загальний, рос. точка -укр. точка і крапка, рос. способность укр. здібність і здатність, рос. дополнение укр. доповнення і додаток, рос. памятник - - укр. пам'ятник і пам'ятка. Рідше трапляється зворотне явище: укр. піна, рос. пена, нім. Schaum англ, foam «піна», froth «піна в роті», lather «мильна піна» і «піна на коні», scum «піна в каструлі під час приготування їжі; накип», head «піна в бокалі пива»; укр. ковдра англ, blanket «шерстяна, байкова ковдра», quilt «стьобана ковдра»; укр. каша -англ, porridge «розсипчаста каша», gruel «рідка каша»; укр. палець -- англ, finger «палець на руці», toe «палець на нозі»; укр. плавати англ, swim (про людину і тварину), float, drift (про речі, хмари), sail (про судно), steam (про пароплав), cruise, navigate (на чомусь), boat (на човні), glide (у гондолі). Це зумовлено тим, що слово в одній мові закріплює в своєму значенні такі аспекти (ознаки) денотата, які в іншій мові розподілені між декількома словами. Річ у тім, що в одній мові необов'язково виражається та різниця, яка в іншій мові обов'язково виражена. Як зауважив Р. Якобсон, мови різняться, головним чином, тим, що вони повинні виразити, а не тим, що вони можуть виразити, адже кожна мова може виразити все. Так, майже в усіх германських і романських мовах поняттям «рука» і «нога» відповідають по два слова залежно від того, чи йде мова про кисть руки чи її частину від кисті до плеча, про ступню ноги чи ногу до ступні (англ, hand і arm, foot і leg, нім. Hand і Arm, Fufii Bein, франц. le pie і la jambe, італ. ilpiede і la gamba, ісп. el pie і la pierna), а у слов'янських і романській румунській мовах такого розмежування нема.
В англійській мові, як і в українській, у тварин і людей є backs «спини», necks «шиї», а в іспанській тварини мають відповідно Іото і pescuezo, а люди espalda і cwello. В іспанській культурі відмінності між людиною і твариною є значнішими, ніж в англо-американській і слов'янській культурах. Щодо внутрішньомовного аспекту, то слова із загальним (недиференційованим, гі-перонімічним) значенням у системі своєї мови мають одне значення, що відповідає двом словам і значенням іншої мови. У цьому принципова різниця між семантичною недиференційованістю і багатозначністю.
Розбіжність обсягу значень слів-відповідників притаманна не лише неспорідненим чи віддалено спорідненим, а й близькоспорідненим мовам. Контрастивна лексична семантика близькоспоріднених мов має свої особливості, пов'язані зі складністю виявлення зовнішньо прихованих семантичних відмінностей лексичних одиниць. Дослідник часто стикається з «провокаційною близькістю» (вислів О. О. Реформатського). Тому слід постійно остерігатися будь-якої подібності, оскільки вона штовхає на нівелювання індивідуального й провокує підміну чужого своїм. Наприклад, чимало мовців, які добре володіють українською й російською мовами, не помічають семантичної відмінності в російському слові амуниция і українському амуніція (рос. амуниция «спорядження військового, крім зброї й одягу», а укр. амуніція «спорядження військового, в т. ч. зброя»). Пор. ще: рос. ославить «розпустити про кого-небудь недобрі чутки», укр. ославити «поширити як добрі, так і недобрі чутки»; укр. остуда «охолодження організму, простуда» і «прохолода», тоді як рос. остуда «охолодження, збайдужіння» вживається тільки у випадку, коли йдеться про людські стосунки; рос. навись «все, що нависло над чим-небудь (листя, хмари, сніг тощо)», тоді як укр. навись лише «сніг на гілках».
Для вивчення денотативного обсягу слів-корелятів об'єктивним і найзручнішим способом є перевірка на сполучуваність. Так, рос. дебелый «сильний, великий» сполучається лише з назвами осіб (дебелый мужчина, дебелая женщина), а укр. дебелий і з назвами неістот (дебела дівчина і дебелі м'язи, дебела колиска, дебелі ворота, дебелий мішок). Такого ж характеру семантичні відмінності між мережа і мерёжа, молодуха і молодуха, калач і колач, поганий і поганый, погожий і погожий та ін. Навіть у випадку, коли російське слово та його український відповідник поєднується з одними й тими самими семантичними групами слів, але помітною є відмінність у частоті вживання з якоюсь групою, ця статистична розбіжність у сполучуваності завжди є сигналом відмінності в характері денотації. Наприклад, укр. тучний «вгодований, гладкий», на відміну від рос. тучный, вживається переважно щодо тварин (рос. тучный мужчина, тучная девушка, тучная лошадь, тучная корова; укр. тучний кінь, тучна свиня), хоч зрідка це означення трапляється й стосовно людей. Тому важливими в цьому плані є словникові ремарки – укр. переважно про, рос. преимущ. о.
Вище йшлося про недиференційоване, нерозчлено-ване значення однієї мови порівняно зі значенням його відповідників у іншій мові, тобто про випадки, коли в одній із мов слово позначає широкий клас денотатів. Однак існує й інша розбіжність, коли не збігаються в мовах межі певного семантичного континууму («кусочки дійсності»). Насамперед це стосується часових відрізків, наприклад членування доби на її частини. Нім. Morgen «ранок» охоплює час від шостої до десятої години, англ, morning від першої до дванадцятої, англ, night «ніч» захоплює й ту частину доби, яку по-українському прийнято називати вечором, а укр. ніч охоплює й ту частину доби, яку по-англійському позначають як morning «ранок» (пор. укр. друга година ночі і англ, two o'clock in the morning). Для француза перша година після півночі, як і для англійця, це перша година ранку (une heure du matin). Для іспанця сьома десята година вечора ніч, тоді як для француза це вечір. Якщо французи вітання bonsoir використовують із шостої години вечора, то італійці buona sera вже після третьої години дня. Українець, як і росіянин чи поляк, приїхавши до Парижа чи Лондона, попросить о першій годині дня diner / dinner відповідно до його поняття «обід», тоді як у понятті француза це тільки dejeuner, а в понятті англійця lunch.
У мовах світу не збігається й членування віку людей дитячий вік, підлітковий вік, вік юності тощо. Так, укр. підліток охоплює вік від дванадцяти до шістнадцяти років, тоді як англ, teenager від тринадцяти до дев'ятнадцяти років, франц. adolescent від чотирнадцяти до двадцяти двох років (див. про це: [Репина 1996: 143152]). У французів сорокарічний вік сприймається як новий період у житті людини. Про людину до сорока років можна сказати jeune homme «молодий чоловік», а про людину після сорока років homme jeune «чоловік молодий» (різний порядок слів). Те, що для українця є другим поверхом будинку, для англійця і німця є першим поверхом (the first floor, erster Stock). Перший поверх відповідно позначається як ground floor, Erdgeschofi.
Такі дослідження дають змогу констатувати, що і розбіжності, і близькість між співвідносними словами різних мов зумовлені способом життя народів носіїв мови, характером їх мислення, відмінностями культури тощо.

Фонова лексика. Слова-символи
Навіть у випадку, коли значення слів-відповідників у двох мовах збігаються, стверджувати про їхню повну семантичну відповідність не завжди можна. У рецензії на дослідження В. Гумбольдта «Бхагаватгіта» («Божественна пісня») Гегель писав: «Природі речей суперечить вимога, щоб слово мови якогось народу [...] передавалось таким словом нашої, яке б відповідало йому в його повній визначеності. Слово нашої мови дає нам наше певне уявлення про відповідний предмет і саме тому не уявлення іншого народу не тільки з іншою мовою, але й з іншими уявленнями» (цит. за[Косериу 1989: 63]). Слово живе в контексті культури, тому в різних мовах сло-ва-відповідники можуть мати неоднакові семантичні асоціації. Особливо це стосується фонової лексики (лексика з національним асоціативним ореолом). Національні асоціації, пов'язані з певними словами, входять до національно-культурного компонента значення. Вони є неповторними для кожної мови, однак не фіксуються у тлумачних і перекладних словниках, їх поділяють на асоціації, пов'язані з внутрішньомовними чинниками, такими, як внутрішня форма слова, вплив переносних значень, входження слова в певні словотвірні парадигми, звукові зближення тощо (їх називають мотиваційними асоціаціями), та асоціації, пов'язані з національно-культурним контекстом у наи-ширшому розумінні. Хоч вони належать до периферії семантичної структури слова, однак є дуже важливими для міжкультурного спілкування, оскільки часто стають причиною перешкод у міжкультурши комунікації. Наприклад, для іноземця українські слова верба, тополя явір - назви дерев, а калина - рослина у вигляді куща Для українців ці слова передають значно ширшу і глибшу інформацію, позаяк мають символічне знач* ня що засвідчено їх уживанням в українському фольклорі та поезії: «На вгороді верба рясна», «Ой, вербо, вербо де ти зросла...», «Полюбила козаченька, стоя під вербою», «Кругом греблі шумлять верби», «Ои, у лузі червона калина похилилася», «Стоїть явір над водою, на яр похилився», «А три верби схилилися, мов журяться вони» (Л. Глібов); «І яр, І поле, І тополі, І над криницею верба Нагнулася, як та журба», «Між ярами над ставами верби зеленіють», «Не прийнялись три явори Калина зів'яла», «Пишається калинонька явір молодіє», «Посадила над козаком Явір та ялину, А в головах У дівчини Червону калину» (Т. Шевченко). Саме незнанням семантичних асоціацій українських слів пояснюється нерозуміння іноземними читачами деяких поєзій Кобзаря.
Специфічні національні асоціації властиві не тільки лексиці У якій наявний національно-культурний компонент ай звичайним нейтральним загальновживаним словам'на означення речей і понять, поширених у всіх культурах. Як показав психолінгвістичний експеримент із трьома групами реципієнтів - українцями, росіянами, туркменами, такі слова, як хозяин, отец, мать, бабушка, дедушка, свадьба, молоко дали різні реакції. Зокрема, слово свадьба у студентів-туркмен, на відміну від українців і росіян, асоціюється не тільки з веселістю, а й із втратою, а також зі змаганням. Слово молоко викликає в них більш захопливі асоціації (белое счастье). Слово солнце теж отримало різний емоційно-оцінний ореол: у туркмен воно пов'язується з неприємними асоціаціями (жара, жарко, скрыться, комната, парк), а в росіян і українців у нього позитивна, навіть висока оцінка (золотое, радость, кайф, гла за, мама).
Особливо національна специфіка асоціювання спостерігається в реакціях-порівняннях українців і американців: укр. очі як волошки, терен, вишні, озера, сонце, небо; амер. eyes like pools «ковбані», coins «монети», marble balls «мармурові кулі», ocean «океан». Отже, саме національні асоціації зумовлюють входження певних слів до специфічних для кожної мови порівняльних зворотів (пор. ще укр. стрункий як тополя, рос. стройный как берёза).
Фонова лексика часто стає перешкодою у міжкуль-турній комунікації. Наприклад, слову молоко у в'єтнамській мові відповідає сайя. Однак ці слова не є відповідниками з функціонального погляду, з погляду семантичної адекватності та відповідності фоновим знанням мовців. У реченні Він уранці випивав склянку молока і йшов на роботу функціональним еквівалентом слова молоко буде в'єтнамське суйа «чай» (в'єтнамці не п'ють молока). До таких слів, які вимагають функціональної заміни у в'єтнамській та багатьох інших південноазій-ських мовах, належать слова зі значенням «сонце», «місяць», «пальто», «дача», «виделка» таін. При перекладі речення Не люблю влітку сидіти в кімнатах (літо гарна, тепла пора року, сприятлива для прогулянок), спираючись назначения в'єтнамського хе «літо», можна натрапити на труднощі: літо в тропічному В'єтнамі дуже жарке і вологе, тому влітку в'єтнамці якраз не гуляють, а сидять в прохолоді вдома [Шахнарович, Мамонтов 1987: 189192].
Ще яскравіше національні асоціації і, відповідно, національно-мовні картини світу виявляються у словах-символах. Слово-символ, за висловом Ю. Лотмана, є своєрідним згорнутим текстом. Воно сконденсовано містить великі сюжети, зафіксовані в пам'яті людей. Символ явище специфічно національне. Семантика символу виявляється лише в контексті світоглядної традиції певного народу, через що символ не може декодувати носій іншої культури. Процес створення символу тісно пов'язаний із співвідношенням у мовній одиниці денотативної та фонової інформації, причому фонова інформація переважає.
Як зазначив О. О. Потебня, майже кожне слово може виступати символом явищ дійсності. Слова-символи звичайно є національними. Запозиченими словами із символічним значенням є лише біблеїзми. Відмінність
символів визначається переважно особливостями побуту, віросповідання, географічного положення тощо. Спільні для декількох мов символи є результатом подібності ситуацій. Так, українськими символами виступають географічні назви (Україна, Дніпро), назви рослин, особливо квітів (калина, тополя, барвінок, мальва, червона рута), назви тварин, переважно птахів (чайка, зозуля, ластівка). Поширеною в усіх культурах є символіка кольорів, тварин та рослин. Наприклад, символіка кольорів в індоєвропейських мовах переважно збігається, однак для французів зелений колір – колір надії. Що стосується тварин, то майже в усіх мовах баран асоціюється з тупістю, віл із працездатністю, вовк із кровожадністю, вівця зі смиренністю, заєць із лякливістю, кішка з невірністю. Однак у німецькому соціумі віл асоціюється з тупістю (dumm, wie ein Ochse «дурний, як віл»), а кішка є символом 1) хижака (Die Katze Idfit das Mduschen nicht «Кішка не може не ловити мишей»); 2) незначного, пустого (Etwas ist fur Katze «даремно, марно», дослівно Це щось для кішки); 3) живучості (Sie ist zdh, wie eine Katze «Вона живуча, як кішка»); 4) обману, облуди, прикидання (Eine falsche Katze «Фальшива кішка»). У російській мові вона є символом 1) худої, виснаженої жінки (Мечусь, как угорелая кошка); 2) неприємності, сварки (Между нами черная кошка проскочила); 3) суму, неспокою, тривоги (Кошки скребут на сердце). В англійській мові cat «кішка» символізує злу, сварливу жінку.
Знання семантичних асоціацій і символіки слів дає мовцеві змогу виявити семантичний ореол слова, його реальне функціонування у певному соціумі. Цей ореол зумовлений усією історією слова, його етносоціальним і етнокультурним контекстом. Як зазначає Л. Мкртчян, «слово тисячами невидимих ниток пов'язане з літературними й культурними традиціями мови оригіналу. Слово живе в контексті даного речення, абзацу, твору, в контексті всієї творчості певного автора і ширше в контексті всієї літератури, а можливо, й даної цивілізації» [Мкртчян 1976: 4].
Зіставне вивчення семантичних асоціацій засвідчує «розмитість», а не сувору логічну детермінованість лексичної семантики, що спричиняє відкритість мови, її семантичний розвиток. Водночас воно дає змогу зробити висновок, що близькість національних культур можна оцінити через подібність семантичних асоціацій. До того ж асоціативні зв'язки є надзвичайно важливими й для відтворення мовної картини світу, хоч виявити їх дуже важко, оскільки вони приховані в глибинах національної ментальності. Саме тому повну мовну картину світу можна буде відтворити лише за наявності ґрунтовних словників асоціативних норм, створених на якомога ширшому охопленні моРЦІв психолінгвістичним експериментом. Врахування національних особливостей асоціювання важливе для повноцінного оволодіння іноземною мовою. Тому цілком закономірним у наш час є поворот від структурної семантики до когнітивної, яка залучає в орбіту дослідження фонові й енциклопедичні знання. Семантичний аналіз, таким чином, безпосередньо змикається зі знанням людини про світ, із процесом пізнання позамовної дійсності. У контрастивній семантиці особливого значенні набуває соціо-семіотичний підхід (crosscultural lexicology), завданням якого є вивчення лексичної семантики мов у зв'язку з пізнавальною діяльністю народів носіїв цих мов, з когнітивними процесами, поняттями, в яких зафіксована певна картина світу, щоб перебороти межі, які відділяють одну від одної спільноти людей із різними культурами.

Полісемія. Специфіка переносних значень
Полісемія як мовне яїище є універсалією, тобто у всіх мовах світу є багатозначні слова. Універсальними є й закони розвитку полісемії, наприклад закон переходу від конкретного значення до абстрактного, способи творення полісемії метонШчне й метафоричне перенесення слів. Однак у мовах світу це реалізується по-різному. В. Г. Гак, зокрема, описує такі характерні випадки:
1) спільні закономірності перенесення слів на інші значення мають різну сферу використання. Так, уподібнення неживих предметії живим (антропоморфізм) є універсальним семантичнім законом, але у французькій мові це перенесення здійснюється частіше і ширше, ніж, наприклад, у російській мові. По-різному виявляється в цих мовах і переноіне вживання слів, що позначають почуття і сприйнятті людини. У французькій мові для цього використовується назви кольорових відчуттів, а в російській звукових. Так, російський прикметник глухой має багато переносних значень, яких не має французький відповідник sourd (глухое место, глухое окно, глухое платье). Назви кольорів ширше використовуються в переносному значенні у французькій мові: examen blanc «екзамен без оцінки, залік», буквально білий іспит; etre vert «бути сильним (про людину)», буквально бути зеленим тощо;
2) по-різному використовуються закономірності регулярної полісемії, тобто багатозначності, яка охоплює слова одного лексико-семантичного поля. Так, в українській мові одним і тим самим словом позначається дерево і йго плід груша, слива, айва, персик, абрикос тощо (виняток становить яблуня яблуко), а у французькій мові вони позначаються різними словами (prune «слива» ргипіег «сливове дерево», poire «груша» роігіег «грушеве дерево»). І навпаки, у французькій мові тварини і м'ясо тварин експлікується одним словом, а в українській мові різними словами (pore «свиня» і «свинина»);
3) у різних мовах не збігаються групи слів чи окремі слова в межах лексико-семантичних об'єднань, які вживаються у переносних значеннях. В українській чи російській мовах назви овочів рідко використовуються щодо людей, а у французькій і німецькій мовах дуже часто (франц. поіх «горіх», gourde «гарбуз», poire «груша», cornichon «корнішон» таін. у значенні «дурень»; нім. der Kohlkopf, на відміну від українського качан, крім головки капусти, називає нерозумну людину; die Rube, на відміну від укр. ріпа, ніс людини (товстий, безформений) і круглу, як ріпа, голову; die Kurbis, на відміну від укр. гарбуз, голову; die Gurhe, на відміну від укр. огірок, довгий ніс; die Melone, на відміну від укр. диня, капелюх). Слова бобер, лебідка, сокіл, кіт в українській мові мають переносні значення, а їх французькі відповідники не мають, зате франц. merle «дрізд» має переносне значення «пройдисвіт», а в українській мові слово дрізд у переносному значенні не вживається;
4) переносні значення слів-відповідників у різних мовах переважно не збігаються. Контрастивне вивчення зв'язків і співвідношень між прямими і переносними значеннями слів дає цікаву і корисну інформацію стосовно етнолінгвального мислення. Кожна мова відзначається оригінальністю в характері лексичних переносів, що є відображенням своєрідного способу пізнання навколишнього світу. Пор.: укр. вушко голки англ. eye of needle (око голки), укр. ніс чайника франц. bee du bouilloire (дзьоб чайника). Рос. вкалывать, пахать уживаються в переносному значенні «важко працювати», а укр. вколювати, орати таких переносних значень не мають. Укр. хвороба вживається в переносному значенні «надмірне захоплення» (У Василя теж була своя хвороба пристрасть до бандури Я. Бані), рос. відповідники болезнь і хвороба в такому значенні не вживаються. Укр. низка 1) «нанизані на нитку, мотузку, дротину і т. ін. однорідні предмети» (низка перцю, риб, намиста, грибів, горобини тощо) і 2) перен. «сукупність предметів, явищ» (низка човників, вечорів, думок, заходів), а рос. низка переносних значень не має. Укр. баня не тільки «лазня», а й «дуже жарко», англ, відповідник bath не має такого (другого) значення. Нім. Schlange «змія» і «черга», англ, arm «рука від кисті до плеча» і «гілка», tiger, крім «хижа тварина родини кошачих із оранжево-жовтими і чорними смугами; тигр», має ще значення «жорстока людина», «небезпечний противник», «хуліган», «хвалько», яких український відповідник не має. Англ, rake «граблі» має ще значення чогось дуже тонкого, а також худого (as thin as a rake «тонкий, як граблі», «худий, як тріска»), а peacock «павлин» означає також гордість, а слова-відповідники української мови в таких переносних значеннях не вживаються. Важко логічно пояснити, чому англійська мова акцентує на «мертвості» цвяха (as dead as a doornail «мертвий, як цвях у дверях») або холоднокровності огірка (as cool as a cucumber «холодний (холоднокровний), як огірок»). Розбіжність переносних значень часто спричиняє неправильне розуміння, помилки у перекладі. Так, укр. важкий сон «поганий сон» – англ. heavy sleep (важкий сон) «міцний, добрий сон»; укр. важка книжка «книжка, яка має трагічний зміст і важко емоційно переживається» англ, heavy book (важка книжка) «важка за стилем, нудна книжка».
Найпоширенішими в мовах є метафоричні перенесення значень (правильніше перенесення слів на інші значення). Доведено, що воно відіграє надзвичайно важливу роль у когнітивній (пізнавальній, мисленнє-вій) діяльності людини і в розвитку виражальних можливостей мови. На цьому наголошує Дж. Лакофф у праці «Метафори, якими ми живемо». Сучасні дослідження показали, що метафора існує навіть у такій нейтральній в експресивно-емоційному аспекті сфері, як термінологія. Метафоричне перенесення стало головним каналом поповнення терміносистем. Так, фінансова термінологія в наш час збагачується за рахунок метафор антропоморфних (англ, period of digestion, дослівно період травлення, засвоєння їжі «період, протягом якого встановлюється ринковий рівень цін нових акцій та облігацій»; parent company «батьківська компанія», idle many «ледачі гроші»; укр. дочірнє підприємство), побутових (англ, mopping up від to mop «мити» «ліквідація грошей на дисконтному рахунку», lending ceiling від to lend «позичати» і ceiling «стеля, максимум» «обмеження позики»; укр. переливання капіталу); воєнних (англ, rate war «тарифна війна», bullet loan «позика-куля»; укр. підривне ціноутворення), орієнтаційних (back door method «метод "чорний вхід"») і колористичних (red balance, дослівно червоний баланс «пасивний баланс»; укр. сірий ринок).
Терміни-метафори посідають неоднакове місце в мовах. Часте використання назв конкретних предметів і дій як основи термінологічної номінації в англійській мові засвідчує більшу образність і експресивність англійських метафоричних термінів. А якщо врахувати, що загальна кількість англійських метафоричних термінів перевищує кількість таких одиниць в українській мові, то можна зробити висновок, що «метафорична традиція» знаходить яскравіше вираження в англійській підмові фінансів, ніж в українській. Про сильніші метафоричні традиції в англійській підмові фінансів свідчить і те, що українська мова не має однокомпонентних метафоричних термінів, а в англійській мові їх аж 6 відсотків: hiccup (гикавка) «раптове невелике відхилення кон'юнктури у протилежний бік від довготермінової тенденції». Прикладами можуть служити такі фінансові терміни, як: haircut (стрижка), collar (нашийник, комір), snowballing (наростання снігової грудки) тощо. Поняття чогось загального передається в англійській терміносистемі за допомогою слова blanket «ковдра»: blanket assignment «загальна (повна) поступка правами, вимогами», blanket credit line «загальна кредитна лінія», blanket fidelity-bond «загальна гарантія довіри», blanket mortgage «загальна(повна) іпотека на власність», blanket recommendation «загальна рекомендація», blanket policy «загальний поліс». Ідея тимчасового припинення функціонування якого-небудь явища у фінансах виражається в українській мові за допомогою слова заморожування: заморожування заробітної плати, заморожування коштів, заморожування товарообігу [Кришталь 2003: 410].
Якщо однакові лексичні переноси свідчать про спільні для багатьох чи всіх мов семантичні закономірності (в усіх мовах просторові назви використовуються для позначення часових понять, слова зі значенням «тупий» і «гострий» для позначення звуків і відчуттів, зорова і звукова лексика на означення смакових понять: довгий день, часова відстань; тупий, гострий звук, тупий, гострий біль; вино має оксамитовий присмак із прозоро-голубим відтінком і дзвінким ароматом), то оригінальні вказують на специфічність, неповторність національного мислення і, відповідно, мовного світосприйняття. Див. укр. селезень «качур» і «намерзлий візерунок на віконних шибках», верещака «той, хто багато верещить» і «страва зі свинячої грудинки»; рос. хворост «хмиз» і «смажене в смальці або олії солодке печиво, що має форму продовгуватих смужечок; вергуни»; англ, board «управління», «комісія», «дошка», «борт»; close «близький», «душний», «детальний», «закритий», «строгий», «цупкий», «густий (про ліс)», «потайний», «скупий» та ін.; dumb в американському варіанті англійської мови «німий» і «дурний, глупий». Отже, перенесення слів на інші значення здійснюються як за суттєвими, так і за несуттєвими, випадковими ознаками, в т. ч. й за такими, що суперечать суті названого поняття. А це дуже важливо для мовознавства, оскільки перенесення слів містить у собі інформацію про суспільне й культурне життя народу. Оригінальність переносних значень велика й перспективна ділянка для контрастивних досліджень. Зокрема, це матеріал для вивчення міжпольових зв'язків, оскільки вони ґрунтуються переважно на полісемії (слово різними значеннями входить до різних полів). Тут спостерігаються як універсальні, так і ідіолінгвальні особливості. Якщо зв'язки між полями, як правило, є універсальними, наприклад зв'язок темпорального поля з метеорологічним (темпоральні лексеми майже в усіх мовах світу використовують для номінації погодних понять: укр. година, болг. време, словацьк. chvila, icn. tiempo, італ. ternро, алб. kohe, угор, ido і т. д.), поля температури з полем почуттів (теплі стосунки, гаряче серце, палке кохання, вогонь душі, любові жар, холодний погляд), поля руху з полем розумової діяльності (підійти до висновку, спіймати думку, наблизитися до розв'язання задачі) тощо, то оригінальні міжпольові зв'язки стосуються не полів загалом, а окремих одиниць, що входять у певне поле.
Отже, за рідкісного збігу значень полісемічного слова переважає розбіжність і часткова відповідність. Часткова відповідність передбачає: 1) включення (коло значень слова в одній мові ширше ніж у його відповідника в іншій мові: є спільні значення, але в одній із мов є ще інші значення). Англ, neck, крім значення «шия», на відміну від рос. шея, має ще значення «шийка пляшки» (рос. горлышко бутылки), «комір», «перешийок», «коса», «вузька затока» та ін. Англ. meridian, крім «меридіан», має ще значення «полудень», «зеніт», «вища точка», «розквіт (життя)»; 2) перетин (у кожній із зістав-люваних мов є значення, які збігаються і які не збігаються). Англ, party і укр. партія мають спільні значення «політична партія», «група, загін» (пошукова партія), але англ, party ще має значення «компанія, екскурсія», «вечоринка, вечірній прийом гостей», «сторони в судовому процесі», «учасник переговорів», «співучасник», а укр. партія -- «кількість товару», «гра (в шахи тощо)» , «частина музичного твору, що виконується одним інструментом, одним співаком».
Семантичну близькість/віддаленість слів-відповід-ників зіставлюваних мов можна точно визначити. Для цього використовують запропонований С. Г. Бережаном коефіцієнт семантичної близькості, який виводиться за формулою: V = 2С/М1+М2, де С кількість тотожних значень двох слів, a M1 і М2 загальна кількість значень кожного з розглядуваних слів [Бережан 1973: 65].
Хоча полісемія є універсальним явищем, однак її поширеність у різних мовах неоднакова. Наприклад, в англійській мові полісемія поширена значно більше, ніж у російській і українській. За даними І. В. Арнольд, тисяча найуживаніших англійських слів має 25 тисяч значень. Слово get, за Оксфордським словником, має 234 значення, з чим не може зрівнятися жодне російське чи українське полісемічне слово. І. В. Сентенберг і Є. В. Медведева, зіставивши 500 англійських і 500 російських дієслів, виявили, що англійські дієслова в сумі дали 1123 значення, а російські 811 значень [Сентенберг, Медведева 1985: 22].

Синонімія
Синонімічні зв'язки зіставлюваних лексико-семан-тичних відповідників різних мов знаходяться на межі семасіологічних і ономасіологічних параметрів. Це зумовлено природою синонімії, яка є не лише показником неоднакових можливостей позначення одних і тих самих концептів у різних мовах, а також пов'язана з семантико-стилістичними особливостями, які виявляють якісні відмінності між наявними синонімічними рядами різних мов.
Мови різняться за багатством синонімії, кількісним складом співвідносних синонімічних рядів (ономасіоло-гічний аспект), семантичними відтінками синонімів, стилістичною їх характеристикою, сферою вживання тощо. Можна стверджувати, що в синонімії яскраво виявляються специфічні риси мови, своєрідна мовна картина світу. Навіть такі близькоспоріднені мови, як українська та російська, характеризуються виразною національною неповторністю. Л. А. Булаховський наголошував, що «з погляду лексичного обличчя української мови дуже виразне в порівнянні з іншими слов'янськими мовами [...] У поглибленні лексичних відмінностей української мови від лексичного складу «східнослов'янського часу» основну роль відіграють тут не запозичення з інших мов [...] справді численні [...]. Багато більше значення має при врахуванні цієї відмінності той специфікований вибір в ужитку певних синонімів і та органічна стихія власної національної мовної творчості в межах успадкованої системи» [Булаховський 1948: 1012].
Українська мова вигідно вирізняється серед усіх інших слов'янських багатством синонімії і пов'язаною з нею різноманітністю внутрішньої форми синонімів, що засвідчує своєрідність образного сприйняття явищ дійсності українським етносом. Пор. синоніми дієслів рос. танцевать і укр. танцювати: рос. танцевать, плясатпь (розм.), откалывать (розм.), отхватывать (прост.); укр. танцювати, гарцювати (розм.), гопцювати (розм.), гопкати (розм.), скакати (розм.), гацати (розм.), чесати (розм.), кресати (розм.), садити (розм.), шкварити (розм.), віддирати (розм.), витанцьовувати, викаблучувати (розм.). Пор. ще: рос. метель, метелица, буран, вьюга, пурга; укр. метелиця, заметіль, сніговійниця, сніговиця, завірюха, хуртовина, хурделиця. Якщо в російській мові слово бить має десять синонімів, то в українській мові слово-відповідник бити має аж сорок п'ять синонімів, багато з яких відзначаються оригінальною національною внутрішньою формою.
Крім багатства синонімічних рядів, національна специфіка синонімії виявляється у сфері стилістичних і стильових відношень синонімів. Пор. рос. заболеть, захворать (розм.), занемочь, слечь, свалиться (розм.), занедужить (прост.); укр. захворіти, занедужати, заслабнути (розм.), злягти, звалитися (розм.).
Відмінною рисою української мови є наявність у ній великої кількості слів-дублетів, тобто слів, які не мають жодних семантичних і стилістичних відмінностей. Пор. рос. заместитель укр. заступник, замісник; рос. земляк укр. земляк, краянин; рос. заметка укр. замітка, нотатка; рос. почка укр. брунька, пуп'янок; рос. семья укр. сім'я, родина; рос. парус укр. парус, вітрило; рос. баня укр. баня, лазня; рос. фонтан укр. фонтан, водограй; рос. процент укр. процент, відсоток.

Омонімія й омографія. Міжмовна омонімія
Омонімія є універсальним явищем, однак її питома вага в різних мовах неоднакова. Так, у французькій і англійській мовах вона значно поширеніша, ніж, наприклад, в українській чи російській. Це зумовлено особливостями фонетичної і граматичної будови мови: де слова короткі й де поширене явище конверсії, там більше омонімів.
Зіставляти омонімію в різних мовах можна за джерелами (причинами) виникнення: гетерогенні, які виникли внаслідок збігу різних слів, і гомогенні, які виникли внаслідок розпаду одного слова на два.
Збіг раніше різних за звучанням слів може статися внаслідок історичних звукових змін. Так, рос. лук1 «цибуля» і лук2 «ручна зброя для метання стріл» походять відповідно від лоукъ і лжкъ, (літера ж позначала носовий голосний [о], який перейшов у [у]. До гетерогенних належать англ, flaw1 «тріщина» і flaw2 «порив вітру», ear1 «вухо» і ear2 «колос», нім. Weide1 «верба» (із wide) і Weide2 «вигін, пасовисько» (із weida), франц. peche1 «персик» ipeche2 «рибальство, улов».
Інша група гетерогенних омонімів є результатом збігу питомого й запозиченого слова або двох запозичених із різних мов слів: рос. брак1 «шлюб» (від слова брать) і брак2 «недолік» (запозичене з німецької мови); укр. балка1 «яр» (тюркського походження) і балка2 «дерев'яна колода» (запозичення з німецької мови).
Значно поширеніпіою у мовах є гомогенна омонімія: укр. порох1 «пил» і порох2 «вибухова речовина»; рос. свет1 «світло» і свет2 «всесвіт»; англ, nail1 «ніготь» і nail2 «цвях», air1 «повітря» і air2 «зовнішній вигляд», нім. Lauf «біг» iLauf « дул о вогнепальної зброї», Zug1« течія» iZug2 «поїзд»; франц. train1 «хід» і train2 «поїзд» тощо.
Кожна мова має свої особливості і в творенні, і в характері семантики гомогенних омонімів. У болгарській мові, приміром, регулярно виявляється омонімія префіксальних дієслів. Наприклад: завехна1 «почати в'янути» і завехна2 «зав'янути», заглъхна1 «почати глухнути» і заглъхна2 «оглухнути», загния1 «почати гнити» і загния2 «зігнити», заградя1 «почати будувати» і загра-дя2 «забудувати». У російській і українській мовах префіксальна омонімія трапляється, але має інший характер: починальний префікс за-, будучи нерезультативним, поєднується з нерезультативним дієсловом, а його якісно-результативний омонім, поєднуючись із негра-ничним дієсловом, перетворює його на результативний. Пор.: рос. завозить (по полу ногами) завозить (пол ногами), задымить (папиросой) задымить (помещение), закапать (о дожде) закапать (стол чернилами), заколотить (в дверь) заколотить (дверь); укр. забризкати (почати бризкати) забризкати (одяг), заговорити (з ким-небудь) – заговорити ( кого-небудь ) [Соколов 1978: 75].
Суміжним із омонімією є явище омографії. У зіставному вивченні омографів слід звертати увагу на фонологічні й орфографічні засоби, які беруть участь у творенні омографів. Переважно такі засоби в різних мовах частково збігаються. Так, в англійській мові є два типи омографів сегментний і суперсегментный. До сегментного типу належать омографи, поява яких не зумовлена різним наголошуванням: bow [bou] «лук» -bow [bau] «поклін», row [rou] «ряд» row [rau] «шум, скандал, ґвалт», tear [tsa] «розрив» tear [ti3] «сльоза», wind [wind] «вітер» wind [wamd] «виток? поворот», delegate ['deligeit] «делегувати» delegate [deligit] «делегат», moderate['modereit] «пом'якшувати» moderate ['moderit] «помірний», separate ['sepsreit] «відділяти» separate ['sepsnt] «окремий», degenerate [di^enareit] «вироджуватися» degenerate [drdjenarit] «виродок». До суперсегментного типу належать слова однакового написання, які відрізняються наголосом і відповідно вимовою ненаголошених голосних: present ['pressnt] «подарунок» – present [pn'zent] «дарувати», object [bbdsikt] «предмет» object [obd3^ekt] «заперечувати», refuse ['refjus] «покидьки, лослідки» refuse [rif'jiKz] «відмовлятися». Обидва типи омографів англійської мови поділяють на 1) лексичні, які різняться тільки лексичним значенням (bow [bou] «лук» bow [bau] «поклін»); 2) лексико-граматичні (іменник lead [led] «свинець» дієслово lead [li:d] «вести»); 3) граматичні (read [ri:d] «читати» read [red] «читав, -ла, -ло, -ли»).
В українській і російській мовах немає сегментних омографів, є лише суперсегментні (лексичні укр. замок замок, рос. парить парить, лексико-граматичні -- укр. дорога -- дорога, рос. вьїкупать -- выкупать, уха уха, граматичні – укр. розрізати розрізати, рос. высыпаться высыпаться).
Отже, омографія суперсегментного типу представлена в названих трьох мовах, однак в українській і російській це єдиний тип (цьому сприяє вільний наголос).
Англійська мова не відзначається такою рухомістю наголосу, як українська і російська, але суперсегментний тип омографів у ній поширений, будучи сучасним нідгомоном особливості давньогерманських мов: у них наголос у префіксальних дієсловах був кореневим, а в префіксальних іменах – початковим. Ця закономірність була перенесена й на запозичені слова: conduct «поведінка» coddakt «вести», 'contract «договір» Contract «укладати договір», convict «засуджений» convict «засуджувати», 'desert «пустеля» dessert «по-нпдати», 'export «експорт» export «експортувати», rebel – «бунтівник» rebel «повставати», subject «підданий» subject «підпорядковувати», abseпt «відсутній» absent «бути відсутнім», frequent «частий» frequent «відвідувати» [Покровский 1985: 6062].
Оскільки в основі диференціації українських і російських омографів у мовленні лежить наголос, то в українській і російській мовах немає односкладових омографів, яких багато в англійській. Українські та російські омографи належать до однієї й тієї самої частини мови (атлас атлас, замковый замковый , воронить воронить, чудно чудно), а в англійській до різних частин мови.
Останнім часом усе більшу увагу контрастивістів привертає до себе міжмовна омонімія, тобто слова двох мов, які мають однакову форму, але різняться значенням. Наприклад, укр. вродливий «гарний» – рос. уродливый «потворний», укр. луна «відгомін, відлуння» рос. луна «місяць», укр. булка «хліб із білого пшеничного борошна» болг. булка «молода, наречена», укр. агітка «невеликий твір, призначений для агітації» болг. агитка «агітбригада», укр. апостроф «знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приголосного перед йотованим для позначення роздільної вимови» болг. апостроф «різке зауваження», укр. гардероб «шафа для одягу або приміщення, де зберігається верхній одяг» болг. гардероб «камера схову», укр. біжутерія «прикраси не з дорогоцінного каміння і металів (на відміну від ювелірних виробів)» болг. бижутерия «ювелірні вироби, коштовні прикраси», укр. дума «думка» і «ліро-епічна пісня, що виконується в супроводі кобзи, бандури або ліри» болг. дума «слово», укр. черствий «який став твердим, несвіжим (про хліб)» чеськ. cerstvy «свіжий», укр. диван «рід великих меблів для лежання і сидіння» польськ. dywan «килим», укр. магазин «крамниця» англ, magazine «журнал», укр. комплекція «будова тіла, статура» -англ, complexion «колір обличчя», укр. геніальний «винятково талановитий» англ, genial «добрий, сердечний, веселий», укр. академік «член академії наук» -польськ. akademik «студентський гуртожиток» нім. Akademiker «людина з вищою освітою», укр. артист «актор, музикант, співак» франц. artiste, англ, artist «художник».
Сучасні дослідження засвідчують два підходи до міжмовної омонімії перекладознавчий, пов'язаний з омонімією реалій при перекладі з однієї мови на іншу (Й. Влчек, С. Власов, С. Флорін, І. Козе-левський, О. О. Реформатський та ін.) та контраcтивний , в основі якого зіставлення лексичних корелятів у двох мовах, як споріднених, так і генетичне віддалених (В. В. Акуленко, Л. В. Бублейник, В. М. Ма-накін, А. Є. Супрун та ін.)- Оскільки міжмовна омонімія часто провокує в людей, що послуговуються двома мовами, інтерференційні помилки (намагання привести подібні за формою слова, особливо коли в них частково збігається семантика, в їх повну відповідність, механічне перенесення значення слова однієї мови в іншу, ототожнення змісту цих різних за значенням лексичних одиниць), то це викликало потребу у словниках міжмовних омонімів. Уже опубліковано чимало таких словників, які нерідко називаються словниками фальшивих друзів перекладача: англо-російський за редакцією В. В. Акуленка, німецько-російський К.-Г. М. Готлі-ба, французько-англійський М. Кесслера і Ж. Дерокіньї, іспансько-французький Л. Дюпона, німецько-французький М. Рейнхеймера, російсько-польські Я. Козе-левського і К. Кусаля, російсько-чеський Й. Влчека, російсько-білоруський А. Є. Міхневича, російсько-український М. П. Кочергана. В Україні з'явилися наукові розвідки з українсько-російської [Заславская 1985; Мартиросян 2002], українсько-польської [Беднаж 2000], українсько-чеської [Паламарчук 1991; Кіцила 1999], українське німецької [Шаблій] міжмовної омонімії.
Міжмовні омоніми потребують різнопланового вивчення з урахуванням семасіологічного й ономасіоло-гічного аспектів зіставлення. Основною причиною появи міжмовних омонімів є не тільки випадковий звуковий збіг або зіткнення різних мотиваційних основ при внутрішньомовній омонімії (укр. іменник «частина мо-ни, що означає предмет» польськ. imiennik «тезко, однофамілець»; укр. опал «коштовний камінь» польськ. opal «паливо, горюче»), а також їхній ізоморфізм та специфічна реалізація ЛСВ полісемічного слова. Часто розбіжності полягають у неоднаковій якісній характеристиці семем, зокрема таких функціонально-се-маптичних особливостей, як: 1) звуження семантичного обсягу, термінологізація значення (укр. похід «військові дії, операція» польськ. pochod «крокування війська»); 2) різне емоційно-експресивне та стилістичне забарвлення семем (укр. обиватель «людина з вузькими меркантильними інтересами» має пейоративну зневажливу, образливу конотацію на відміну від нейтрального obywatel «громадянин» у польській мові); 3) неоднакова сфера вживання (укр. обрада «обговорення, порада» є діалектним, тоді як польськ. obrada «нарада, дебати» є загальновживаним) [Беднаж 2000: 14].
Отже, специфіка міжмовної омонімії полягає як у різному аж до протилежного значенні омопар, так і у відтінках значень і в неоднакових функціонально-стилістичних параметрах слів-корелятів.

Безеквівалентна лексика. Лексичні лакуни
У науковій літературі терміни безеквівалентна лексика і лакуни часто вживаються як синонімічні й трактуються як слова, що відсутні в певній мові й не перекладаються «на загальних підставах»: «усе, що в іншокультурному тексті реципієнт не розуміє, що є для нього дивним, вимагає інтерпретації, служить сигналом наявності в тексті національно-специфічних елементів культури, в якій створений текст» [Сорокин, Марковина 1983: 37], «назва суто місцевого явища, якому нема відповідника в побуті і в поняттях іншого народу» [Федоров 1968]. Ознаками цієї лексики вважають незрозумілість і незвичність.
Безеквівалентність слід розглядати лише стосовно певної (іншої) мови, оскільки нерідко трапляються випадки, коли слово однієї мови є безеквівалентним стосовно іншої, але має прямі відповідники в багатьох інших мовах. Наприклад, укр. новосілля має відповідник у російській мові новоселье, але є безеквівалентним щодо чеської мови, в якій це поняття передається описово vecirek pro pfatele, pofadany po nastehovdni do noveho bytu. Стосовно болгарської мови безеквівалентними є такі українські слова, як абихто, білизняний, білобокий, бурт, верхолаз, вечірка, закапелок, малосімейний, питльова-ний, річковик таін., які мають прямі відповідники в російській мові. Вважають, що п'ять десять відсотків слів мов навіть одного культурного кола не мають однослівних відповідників в іншій мові.
Існують різні класифікації безеквівалентної лексики і, відповідно, лакун. Зокрема, розрізняють: 1) абсолютні лакуни (коли немає однослівного еквівалента в іншій мові, як, наприклад, англ, glimpse «зорове короткочасне враження; картина, що швидко промайнула перед очима; швидкий погляд»; укр. кватирка і рос. форточка, які передаються в англійській мові запозиченим російським fortochka або описово small hinged window (=pane used for ventilation); укр. дочекатися нім. so lange warten bis etwas (jemand) kommt; укр. накипіти (про піну) нім. sich beim Kochen an der Ober-fldche ansammeln; нім. einfddeln – укр. засилювати нитку в голку; укр. односельчанин англ, inhabitant of the same village; англ, spell укр. писати (вимовляти) слово за буквами; англ, crusted укр. покритий кіркою; укр. кульок англ, small mat-bag; укр. дочитати англ. to read to the end; нім. verdustern укр. умирати від спраги; нім. beruchtig укр. такий, про якого погано говорять; укр. напередодні нім. tags zuvor; am uorangehenden (vorangegangenen) Tage); 2) відносні лакуни (коли кореляти не збігаються за частотою вживання, поширенням і сполучуваністю, як, наприклад, у випадку укр. взуття і англ. Footwear: укр. взуття частіше вживається, ніж англ, footwear, яке зазвичай функціонує у сфері торгівлі, тоді як в інших випадках використовуються слова shoes, boots).
Серед слів, які інтерпретуються як безеквівалентна лексика, виокремлюють три різні за своєю природою групи:
1) слова, які позначають національно-культурні реалії певних народів (їх називають культурологічними лакунами): укр. чумак, гривня, рушник, галушки, бандура, коломийка, вечорниці, тризуб, калганівка, кептар тощо; рос. ямщик, самовар, балалайка, щи, сарафан, лапти і т. п.; англ. sterling «стерлінг; англійська грошова одиниця», Big Ben «годинник на будинку англійського парламенту», clambake «пікнік на березі моря, під час якого їдять запечені молюски, рибу або кукурудзу», muffin «гаряча булочка», toff е «цукерка типу ірису», drugstore «магазин, який торгує ліками, косметикою, журналами, морозивом і кавою», grill-room «ресторан або зал у ресторані, де подається смажене м'ясо або риба, приготовані на замовлення відвідувача»; нім.
Richtfest «свято з нагоди зведення будинку під дах»; італ. spaghetto «тонкі макарони», tarantella «італійський народний танець»; ісп. peso «монета в деяких країнах Латинської Америки», conquistador «завойовник», toreador «учасник бою биків (кориди)», bolero «іспанський національний танець»; япон. сакура «декоративна вишня, яка цвіте рожевими махровими квітками; символ Японії», гейша «жінка, яка вміє грати, танцювати, вести світську бесіду, і яку запрошують на роль гостинної господині на прийоми, банкети тощо», ікебана «мистецтво складання букетів, а також сам букет, складений за принципами ікебани», кімоно «японський традиційний чоловічий і жіночий одяг у вигляді халата, що його загортають направо й підперізують поясом». За тематичною (предметною) класифікацією тут виділяються поняття географічні (степ, прерія, джунглі), етнографічні (досвітки, коляда, гуцул, сакля, арлекін, килим-самольот), суспільно-політичні (кантон, волость, воєводство, повіт, віче, сейм, ку-клукс-клан, гайдуки, власовці, неп, отаман, пластун). За поширенням вони можуть бути національними (рушник, гопак, стотинка), регіональними (арик, чайхана, харчо, пан), інтернаціональними (долар, віскі, джинси, сафарі) і локальними (трембіта, тронка);
2) відсутні в якійсь мові слова на позначення понять, які існують у певному суспільстві і, здавалося б, повинні були б мати однослівне вираження: доба англ. twenty-four hours; нім. vierundzwanzig Stunden, Tagund Nacht; франц. vingt-quarte heures, (un)jouret (une) nu-it; порт, vinte e quatro horas; (um) dia e (uma) noite; рум. doudzeci $i patru de ore, zi $i noapte; науковець -рос. научный работник; рос. оболонь укр. дерево, очищене від кори; рос. опечатка укр. друкарська помилка; болт, бате укр. старший брат; нім. Gesc-hwister укр. брат і сестра, брати і сестри; англ. week-end укр. час відпочинку від п'ятниці або суботи до понеділка; кінець тижня; англ, bequest укр. спадщина, яку заповідають; англ, cattle укр. велика рогата худоба; англ, by-line укр. рядок, у якому поміщуються прізвище автора, художника, фотографа. Серед цієї лексики можна виділити дві підгрупи:
а) безеквівалентні слова, які пояснюються різним членуванням мовами навколишнього світу (пор.: нім. Richtfest «свято з нагоди зведення будинку під дах»; італ. spaghetto «тонкі макарони», tarantella «італійський народний танець»; ісп. peso «монета в деяких країнах Латинської Америки», conquistador «завойовник», toreador «учасник бою биків (кориди)», bolero «іспанський національний танець»; япон. сакура «декоративна вишня, яка цвіте рожевими махровими квітками; символ Японії», гейша «жінка, яка вміє грати, танцювати, вести світську бесіду, і яку запрошують на роль гостинної господині на прийоми, банкети тощо», ікебана «мистецтво складання букетів, а також сам букет, складений за принципами ікебани», кімоно «японський традиційний чоловічий і жіночий одяг у вигляді халата, що його загортають направо й підперізують поясом». За тематичною (предметною) класифікацією тут виділяються поняття географічні (степ, прерія, джунглі), етнографічні (досвітки, коляда, гуцул, сакля, арлекін, килим-самольот), суспільно-політичні (кантон, волость, воєводство, повіт, віче, сейм, ку-клукс-клан, гайдуки, власовці, неп, отаман, пластун). За поширенням вони можуть бути національними (рушник, гопак, стотинка), регіональними (арик, чайхана, харчо, пан), інтернаціональними (долар, віскі, джинси, сафарі) і локальними (трембіта, тронка);
2) відсутні в якійсь мові слова на позначення понять, які існують у певному суспільстві і, здавалося б, повинні були б мати однослівне вираження: доба англ. twenty-four hours; нім. vierundzwanzig Stunden, Tagund Nacht; франц. vingt-quarte heures, (un)jouret (une) nu-it; порт, uinte e quatro horas; (um) dia e (uma) noite; рум. doudzeci $i patru de ore, zi $i noapte; науковець -рос. научный работник; рос. оболонь укр. дерево, очищене від кори; рос. опечатка укр. друкарська помилка; болт, бате укр. старший брат; нім. Gesc-hwister укр. брат і сестра, брати і сестри; англ. week-end укр. час відпочинку від п'ятниці або суботи до понеділка; кінець тижня; англ, bequest укр. спадщина, яку заповідають; англ, cattle укр. велика рогата худоба; англ, by-line укр. рядок, у якому поміщують-ся прізвище автора, художника, фотографа. Серед цієї лексики можна виділити дві підгрупи:
а) безеквівалентні слова, які пояснюються різним членуванням мовами навколишнього світу (пор.: нім. Hand і Arm укр. рука; англ, finger і toes укр. пальці; рос. сыр і творог укр. сир). У такому випадку двом гіпонімам однієї мови відповідає один гіперонім іншої. Пор. ще: англ, mother-in-low укр. теща і свекруха, fa-ther-in-low укр. тесть і свекор. При перекладі компенсація таких лексем відбувається за рахунок контексту;
б) безеквівалентні слова, поява яких зумовлена тим, що певний етнос на противагу іншому не звернув увагу на якісь явища чи процеси, оскільки для нього це не було важливо: англ, paperback «книжка у м'якій обкладинці», co-education «спільне навчання хлопчиків і дівчаток», mondayish «небажання працювати після вихідних», kidnapping «викрадання дітей». Сюди ж, очевидно, слід віднести ідіоматичні для англійської мови відіменні дієслова типу to knife, to hammer, to finger, to elbow, to gun, to butten, to flute тощо, яким відповідають словосполучення в українській та багатьох інших мовах: різати ножем, забивати молотком, торкатися пальцем, розштовхати ліктями, стріляти з гвинтівки, пришивати ґудзик, грати на флейті. Пор. ще можливість позначати помилково виконану дію в англійській мові дієслівними лексемами з префіксом mis-(misjudge, misguide, misinterpret, miscalculate, misplace тощо, які відповідають в українській мові словосполученням неправильно оцінити, спрямувати на неправильний шлях, неправильно зінтерпретувати, неправильно розрахувати (помилитися в розрахунку), поставити не на місце). Типовими й ідіоматичними для англійської мови є й такі віддієслівні іменники, як worrier, walker тощо, яким в українській мові відповідають вислови людина, яка завжди спішить, людина, яка багато ходить [Гинзбург, Хидекель 1980: 9]. Безеквівалентні слова цієї підгрупи перекладаються описовим тлумаченням або запозиченням лексеми з мови-джерела шляхом її транскрипції, транслітерації чи калькування.
Обидві групи різняться тим, що коли в першому випадку немає слів через відсутність у цій культурі відповідних понять, то в другому відсутність слова зумовлена не відсутністю поняття, а відсутністю однослівного (не-розчленованого, синтетичного) його вираження. У цьому разі можна стверджувати про незавершеність процесу формування поняття; новим дієсловам зі значенням «працювати кимсь» в англійській мові також переважно відповідають перифрастичні утворення з дієсловом work «працювати» або be «бути» й іменником назвою професії: кушнірувати work as /be a furrier / fur-dresser, наймитувати work as/be a (farm) labouer, шевцювати -work as/be a shoemaker. Подібні звороти є в німецькій та українській мовах: нім. eine Fehler machen «помилитися», eine Bekanntschaft machen «познайомитися», Gerausch machen «шуміти», Musik machen «грати (на музикальному інструменті)»; укр. робити покупки, робити помилки, нанести візит, але їх в українській мові небагато і вони реалізуються як синонімічні до наявних дієслів або як компенсатори лакун, а в тюркських, іранських і баскській мовах і певною мірою в англійській мові вони є продуктивними, тобто є типологічною ознакою цих мов.
Отже, мови можна поділити на вербальні (дієслівні) і невербальні. Відповідно до цього можна говорити про різну категоризацію цими мовами світу. Номінативність англійської, тюркських, іранських і баскської мов можна розглядати як явища етномовні, як особливий спосіб репрезентації навколишнього світу, в якому дії представлені у вигляді імен. Іменний спосіб постає як особливий засіб концептуалізації дійсності мовою іменний модус бачення світу.

Емоційна лексика
Об'єктом зіставлення може бути також емоційна лексика. Питома вага емоційно-оцінних слів і їх характер у різних мовах не збігаються. Якщо порівняти українську мову не тільки з германськими чи романськими, а навіть зі спорідненими слов'янськими мовами, то вона рельєфно вирізняється багатством емоційно-оцінних засобів, особливо для утворення зменшувально-пестливих форм. Це пов'язано насамперед з тим, що в ній є спеціальні суфікси, які передають зменшеність, пестливість, іронію, збільшеність тощо: батечко, матусенька, сестриця, дідуньо, Тарасик, Андрійко, пиріжечок, доріженька, свічечка, козаченько, яворонько, вербиченька, соколонько, місяченько, мандрівочка, розкошонька, коханнячко, криниченька, водиченька; голосюра, басище, ручище. Зменшувальні, пестливі форми в українській мові характерні не тільки для іменників, а й для прикметників (дорогенький, рідненький, білесенький, чорнесенький, біднесенький), прислівників (вірнесенько, додолоньку, щонеділеньки, далеченько) і навіть дієслів (спатоньки, питоньки, спатуні тощо), і такі форми трапляються навіть у словах, які не можуть бути оцінені як позитивні (воріженьки, війнонька, бідонька, негодонька, хворобонька, горенько). Вони є безеквівалентними не тільки для неспоріднених з українською мовою чи віддалено споріднених, а й близькоспоріднених мов. Так, у російській мові нема відповідників не тільки до наведених тут дієслівних і прислівникових форм, а й багатьох прикметників (дорогенький, біднесенький) та іменників (не тільки типу воріженьки, а й таких, як місяченько, мандрівочка, коханнячко тощо). Ці форми засвідчують ліризм, сентиментальність, кордоцентричність українського етносу порівняно з іншими народами, про що ще в XIX ст. заявив український філософ-антрополог Пан-філ Юркевич. Російська мова багатше представлена безеквівалентними зневажливими емотивами (мужичиш-Іса, мужичонка, страстишка, мероприятъице, бабёшка тощо). Як зазначає І. О. Голубовська [Голубовська 2004: 59], адекватне пояснення цьому міжкультурному феномену треба шукати в залученні даних етнопсихологічного характеру: «[...] українське колективне несвідоме наскрізь позитивне» [Храмова 1992: 10], а російському етносу притаманна насмішкуватість, іронія (див. про це: [Пушкин 1969: 472]).
У більшості германських мов і в тюркських мовах суб'єктивна оцінка виражається аналітичне (лексичними засобами): англ, a little house «хатинка» (little «малий»), a little cat «котик», a petty people «людці» ( petty «дрібний, дріб'язковий»); швед, mamma lilla «мамочка», lille bror «братик»; норв. lille Anna «Ганнуся» (Шіе «малий»); казах, аю баласы «ведмедик» (буквально дитя ведмедя), улкен аю «ведмедище» (буквально дуже великий ведмідь).
У багатьох мовах як засоби суб'єктивної оцінки використовуються звуконаслідувальні слова, які виступають синонімами до емоційно нейтральних слів: укр. нарнякати, бубоніти, цвенькати, гримати, ляпати, белькотіти, мимрити, буркати, тарахкотіти; англ. grumble «бурчати», mumble «мимрити», crash «тріскати, гуркотіти», smash «ляскати», clang «дзенькати, брязкати», twitter «дорікати», mutter «мимрити, бубоніти», jingle «дзвеніти, подзенькувати».
Спільною для багатьох мов є тенденція вживання назв тварин для оцінної характеристики людей: вовк, звір, тварина для жорстокої людини, осел для дурної, ведмідь, бик для вайлуватої, козеня, курчатко для маленьких дітей. Однак попри загальну тенденцію щодо вживання назв тварин для оцінної характеристики людей, кожна мова має свої особливості стосовно антропоморфного значення кожної окремої назви.
Отже, мови розрізняються корпусом (багатством чи бідністю) емоційної лексики, її розподілом між частинами мови, засобами її вираження (аналітичними і синтетичними), а у випадку синтетичного вираження кількістю словотвірних засобів, що в результаті впливає на багатство синонімічних ресурсів мови.

Внутрішня форма слова
Важливе значення для виявлення специфічних ознак лексико-семантичних систем і, відповідно, для розкриття мовних картин світу має зіставлення внутрішньої форми слів-відповідників, тобто способу мотивації слова в кожній із зіставлюваних мов. Йдеться про те, як значення слова пов'язане з його структурою. Мотивованим є слово, значення якого визначається його словотвірною структурою.
Розрізняють три типи мотивованості: морфологічний, за якого слово мотивується його складовими морфемами (мистецтвознавець «той, хто знає мистецтво» із мистецтво + знавець, учитель «той, хто вчить, навчає» із учити + -телъ; англ, skater «ковзаняр» із skate «кататися»-!- -ег ); фонетичний, за якого слово мотивується звуконаслідуванням (бабахнути, шипіти, гавкати; англ, drop «крапати», flop «плюснутися», drizzle «мря-чити», whistle «свист»); семантичний, за якого переносне значення мотивується прямим значенням (крило літака, життєва стежина, купатися в грошах; англ. hand of the watch «стрілка годинника», буквально рука годинника, leg of the table «ніжка стола», mouth of the river «гирло ріки», буквально рот ріки).
Для зіставного мовознавства важливим є встановлення співвідношення мотивованих і немотивованих слів і типів мотивованості. В англійській мові, приміром, на кожне мотивоване слово припадає чотирнадцять немотивованих, тоді як в українській мові мотивовані слова трапляються значно частіше. В українській мові на 2500 мотивованих слів припадає 1441 немотивоване (співвідношення 1: 5,7), тоді як в англійській мові на 2500 мотивованих припадає 34 557 немотивованих (співвідношення 1: 13,8) [Швачко 1977: 47]. Дуже високою є мотивованість слів у німецькій мові.
Що стосується типів мотивованості, то в різних мовах вони представлені не однаково. Наприклад, морфологічний тип в українській мові представлений ширше, ніж в англійській (в українській мові він охоплює 91,8% від загальної кількості мотивованих слів, а в англійській 88,48%). Що ж до фонетично і семантичне мотивованих слів, то вони в англійській мові трапляються частіше, ніж в українській (фонетичний тип в англійській мові охоплює 1,36% мотивованих слів, в українській мові 0,8%; семантичний тип в англійській мові 10,16% , в українській 7,4%).
Ознака, покладена в основу назви, в різних мовах переважно не збігається, є оригінальною, неповторною і засвідчує своєрідне бачення навколишнього світу представниками різних етносів. Пор.: укр. швець «той, хто шиє», рос. сапожник «той, хто робить чоботи (рос. сапоги)», болт, обущар «той, хто робить взуття», нім. Schuh-rnacher, англ, shoemaker «той, хто робить черевики»; укр. веселка пов'язане з веселий, рос. радуга від, рад або райдуга «весела дуга», нім. Regenbogen «дощова дуга»; укр. вікно пов'язане з іменником око, болг. прозорец «вікно» з давнім дієсловом зрЪтпи «бачити, дивитися», ;шгл. window з wind «вітер»; укр. пролісок «такий, що росте на узліссі», нім. Schneeglockchen мотивується як «сніжний дзвіночок», а англ, snowdrop як «сніжна крапля»; укр. ковзани мотивуються словом ковзатися, рос. коньки словом кони, нім. Schlittschuhe словами Schlitten «сани» і Schuhe «черевики». Коли йдеться про використання музичного інструмента, то українці, росіяни, німці та французи грають (укр. грати, рос. играть, нім. spielen, франц. jouer), іспанці торкаються (to-саг), італійці заставляють звучати (suonare), а румуни співають (cinta). Л. В. Щерба звернув увагу на те, що «російському подкидыш у французькій мові відповідає enfant trouve «знайдена дитина», але не «знайда»), російському полуживой франц. de.mi-m.ort («напівмертвий»), російському расхолаживать франц. attiedir «робити теплуватим», російському садиться в вагон нім. in den Wagen steigen i франц. monter en voiture тощо» [Щерба 1974: 344].
Поняття внутрішньої форми як способу представлення вираженого змісту лежить в основі розрізнення денотативного смислу й інтерпретаційного компонента значення у функціональній граматиці. Якщо смисл передає когнітивний зміст, який має універсальну природу, то інтерпретаційний компонент значення пов'язаний з конкретною формою або конкретною конструкцією однієї мови, відображає специфіку мовного представлення змісту [Гладров 2001: 69]. Пор. ще: укр. снігур асоціюється з порою року, а англ, bullfinch зі стадом, яке супроводжує птах finch «зяблик»; укр. кульбаба виникло з кульбава «схильна до загинання» (споріднене з купити, скулитися), рос. одуванчик з одуватъ, а англ, dandelion із зубом лева. Див. ще: рос. жена і укр. дружина, рос. зрачки і укр. чоловічки. Зрідка трапляються випадки однакової мотивації: укр. журавель і англ, crane «пристосування для підняття води з колодязя».
Інтерпретуючи внутрішню форму слів в аспекті мовних картин світу, слід мати на увазі, що немає прямої кореляції між внутрішньою формою слова і світобаченням носіїв мови. Це ж стосується і наявності чи відсутності певних слів у мові. У подібних випадках потрібно враховувати й усі інші способи вираження певного значення в мові. У мовознавчій літературі випадки вульгарного перенесення внутрішньої форми слова на світогляд етносу непоодинокі. Так, німецький професор послідовник Лео Вайсгербера Г. Прінц вислови типу заступиться за інтерпретував як приклади викривленої картини світу в росіян. Мовляв, як можна захистити когось, коли ховаєшся за його спину. Німці в цьому випадку вживають прийменник fur «для» – eintreten fur. З цією думкою не можна погодитися, оскільки прийменники вживаються не тільки у прямому, а й у переносних значеннях. Український мовознавець М. О. Луценко заявляє про обмежену здатність українця ввійти в становище іншої людини через відсутність в українській мові адекватних відповідників російських слів сострадание і соболезнование, які компенсуються «слабким калькованим корелятом слова сочувствие (співчуття)» [Луценко 2000: 150]. Критика такої «філософії мови» дана в монографії Ф. С. Бацевича «Нариси з комунікативної лінгвістики». Як зазначає Ф. С. Бацевич, так можна зробити висновок про паталогічні лінощі росіян на основі того, що поняття «тиждень» позначається в російській мові словом неделя (мовляв, вони цілий тиждень нічого не роблять) [Бацевич 2003: 6575]. Саме такий висновок на основі російської паремії зробила 1. Б. Левонтіна: лінь є виявом вищої мудрості росіян [Левонтина 1999: 113]. Насправді в російській мові не менше є прислів'їв та приказок, де лінь засуджується. Такі ж безпідставні висновки на основі аналізу слів авось і авоська зробила австралійська дослідниця польського походження А. Вежбицька про те, що росіяни трактують життя як річ непередбачувану і найкраще, що залишається робити це покластися на щасливий нипадок [Вежбицкая 1997: 77].
Вивчення мотивації слів важливе не тільки для розкриття когнітивної діяльності носіїв мови, національно-мовної картини світу, а й для визначення словотвірних тенденцій у тій чи іншій мові. Зіставлення в цьому аспекті української й англійської мов показує, що в англійській мові поширенішою є семантична деривація (конверсія). З цим пов'язане багатство полісемії в англійській мові.
Література: [ 4,с. 141-147; 3,с. 104-143 5,с. 294-347]


ЛЕКЦІЯ 9
Тема. Фразеологічні системи порівнюваних мов
Типи міжмовних співвідношень фразеологізмів
Національна специфіка фразеологізмів

Типи міжмовних співвідношень фразеологізмів
Фразеологічний склад є специфічною для кожної мови національне маркованою частиною лексикону. Постійно поповнюючись новими одиницями, фразеологічний склад відображає культурно-історичний досвід народу, а також особливості історичних законів розвитку мови. З огляду на значення фразеологізмів, розрізняють такі типи міжмовних співвідношень:
1) повна еквівалентність (фразеологізм однієї мови має ідентичний відповідник в іншій мові, тобто фразео-логізми-відповідники за значенням, структурно-граматичною будовою, образною основою, функціонально-стилістичною та експресивно-емоційною конотацією повністю збігаються). Наприклад, укр. золоті руки рос. золотые руки; укр. клювати носом рос. клевать носом біл. кляваць носам; укр. попасти пальцем у небо рос. попасть пальцем в небо; укр. загрібати жар чужими руками рос. загребать жар чужими руками; укр. як гриби після дощу рос. как грибы после дождя біл. як грыбы пасля дожджу польськ. jak grzyby po deszczu болг. като гъби след дъжд; укр. рання пташка польськ. ranny ptaszek болт, рано пиле; укр. вішати собак рос. вешать собак польськ. wi-eszac psy; укр. пролити кров англ, to shed blood; укр. лизати патинки англ. to lick shoes. P. П. Зорівчак такі співвідносні фраземи вслід за Т. П. Кшешовським [Krzeszowski 1971: 38] називає фразеологічними кон-груентами [Зорівчак 1979: 62];
2) неповна еквівалентність. Тут можна виділити такі підгрупи:
а) фразеологізми з однаковим значенням, але з різною образною основою (мотивацією): укр. пускати цапа в капусту рос. пускать козла в огород; рос. у черта на куличках укр. де чорти навкулачки б'ються; укр. ні сіло ні (в)пало рос. с бухты-барахты; укр. завертай голоблі – рос. от ворот поворот; укр. піймавши облизня (облизавши макогона) рос. несолоно хлебавши; укр. коли рак свисне рос. после дождика в четверг англ. when pigs fly «коли свині літатимуть», when the moon turns green cheese «коли місяць стане зеленим сиром», франц. attendez-moi sous Гогте «почекайте мене під в'язом», нім. wenn die Hunde mit dem Schwanz bellen «коли собаки почнуть гавкати хвостами», ісп. cuanda la rana crie (tenga) pelo «коли в жаби виросте волосся», кр.тат. деве минареге чыкъкъанда «коли верблюд вилізе на мінарет», кит. tie shu kai hua «коли пониклий саговник зацвіте»; укр. у сорочці родитися, англ, to be born with a silver spoon in one's mouth «народитися зі срібною ложкою в роті», нім. Schwein haben «мати свиню»;
б) фразеологізми, однакові за денотативно-сигніфі-кативним значенням, але різні за емоційно-оцінним компонентом: рос. подруга жизни «дружина» білор. падруга жызни «дружина + відтінок жартівливості».
Подібні фразеологізми, навіть однакові за структурою і лексичним наповненням, можуть мати в різних мовах неоднакове значення: рос. показывать зубы «виявляти до когось ворожість» -- білор. паказвацъ зубы «сміятися»; рос. пускать слезу «трохи поплакати» -білор. пускаць слязу «плакати навмисне, удавати, ніби плаче»; укр. дати маху «помилитися» білор. даць маху «кинутися тікати»; франц. Idcher du lest «пожертвувати чим-небудь (заради порятунку)» укр. скинути баласт «позбутися зайвого»; укр. обвести навколо пальця «обдурити, перехитрити кого-небудь» словацьк. omotat' si niekoho okoloprsta «підкорити когось»; укр. дивитися крізь пальці «навмисне не помічати когось» словацьк. pozerat' па niekoho cerprsty «дивитися зверху на когось, щось»;
3) безеквівалентні (в одній мові є фразеологізм, в іншій фразеологізму з таким значенням немає): укр. як з клоччя батіг рос. никудышний; укр. тумою туманіти рос. торчать; укр. пускати ману рос. дурачить; рос. взятки гладки укр. нічого не візьмеш.
За умови безеквівалентності можливі два типи співвідношень:
1) співвідношення фраземи в одній мові і слова в іншій. За такої еквівалентності зворот нерідко вирізняється образністю. Однак у багатьох випадках еквівалент-слово має достатньо високий рівень внутрішньої експресії, яка компенсує відсутність фразеологічного словосполучення того самого значення. Наприклад, російській фраземі забубённая голова «безшабашна, відчайдушна людина» відповідає декілька українських слів із виразною внутрішньою формою шибайголова, зайдиголова, урвиголова, пробийголова. Пор. ще: рос. гусь лапчатый і укр. хитродум; укр. набратися сорому і рос. осрамиться;
2) співвідношення фраземи в одній мові і вільного сполучення в іншій. Наприклад: рос. дело табак укр. кепська справа; рос. с бору по сосенке укр. звідусіль потрошки.
Отже, повна міжмовна еквівалентність фразеологізмів є непоширеним явищем, при цьому чим віддаленіші мови, тим менше в них ідентичних фразеологічних відповідників.

Національна специфіка фразеологізмів
Національна специфіка фразеології може виявлятися: у значенні фразеологізмів; в їхній структурі (граматичних моделях); у їхньому лексичному складі; в особливостях їх уживання (варіювання); у семантичних зв'язках у фразеологічних системах. За цими параметрами і зіставляють фразеологію.
Фразеологічні одиниці будуються за тими ук моделями, що й вільні словосполучення. Оскільки в кожній мові є специфічні структурні типи словосполучень, то вони є й серед фразеологізмів. Так, наприклад, в англійській мові можна виділити такі типи фразеологічних сполучень, як Vinf + N, N + N, N of N, N's + N, N for N тощо. Тип N + N представлений 64 моделями, із яких 22 моделі утворюють групу найпоширеніших, які покривають більше 80% типу N + N: Nobj + Nobj , Nmult + Nobj, Npers,+N,abstr, Nplace,+Nobj, Ncol,+Npers, Ncol,+Nobj, Npers+Npers, Nmat + Nobj , Nobj + Nabstr, Nabstr + Ncol, Nabstr + Nabstr, Nabstr + Npers, Nunit + Nobj, Nmult + Nobj, Nplace + Npers, Npers + N0bj' Nmult + Ncol, NmuU + Nabstr, Nmult + Npers, Npers + Ncol [Шанин 1974]. Міжмовне зіставлення моделей дає можливість виявити наявність/відсутність певних моделей
2 Символи розшифровуються так: Npers назви осіб, Ncol збірні обчислювані іменники, Nmult збірні необчислювані іменники, Nlmit назви одиниць виміру, Nobj назви предметів і подій, Nmat назви речовин і матеріалів, Nabstr абстрактні іменники, Nplace топоніми у кожній із мов, а також визначити їх продуктивність. Зіставляючи моделі, слід звернути увагу на порядок слів у фраземах, тобто на те, у препозиції чи в постпозиції знаходиться залежний компонент.
Специфіка лексичного складу може виявлятися:
1) у вживанні безеквівалентних слів і слів із національно-культурним семантичним компонентом. Наприклад, рос. фразема лаптем щи хлебать «про некультурну, неотесану людину» включає національно-орієнтовані лексеми лапти, щи, які не мають прямих аналогів в інших мовах. Сюди ж належать укр. наруш-ник стати «одружитися», гарбуза дати «відмовити тому, хто сватається», справляти колодія «своєчасно не одружитися»; рос. бесструнная балалайка «пустомел», коломенская верста «людина дуже високого зросту», проще пареной репы «дуже легко» (парена ріпа до появи картоплі була основним продуктом харчування в Росії), во всю ивановскую «голосно» (на Іванівській площі в Москві голосно оголошували царські накази), шиворот навыворот «не так, як треба» (бояр, що попали в опалу, саджали задом наперед на коня у вивернутій навиворіт сорочці).
Специфічні для кожної мови фраземи характеризуються наявністю в них слів на означення предметів традиційного національного побуту (укр. макітра, глек, писанка, ковінька, рушник, рядно, вареник; рос. башмак, лыко, щи, лапоть, блины): укр. голова як макітра «про дуже розумну людину», розбити глек «посваритися», як дурень з писанкою «приділяти багато уваги чомусь незначному»; рос. под башмаком «бути в повній залежності від когось», не всякое лыко в строку «не кожна помилка ставиться в докір», лаптем щи хлебать «жити в злиднях, бути відсталим, некультурним», печь как блины «створювати щось швидко і в великій кількості»;
2) у використанні національних власних назв. Переважно зі специфічним національним забарвленням використовуються у складі фразем імена людей і клички тварин: укр. за царя Панька «дуже давно», мов Кузьма з маку «недоречно, недоладно або невчасно що-небудь сказати», товктися як Марко по пеклу «невпинно, не перестаючи», як Пилип з конопель «невчасно або недоречно сказати що-небудь», позичати у Сірка очі «втратити почуття сорому, власної гідності»; рос. по Сеньке шапка, по Иванушке рубашка «хто-небудь того і вартий»;
3) у використанні певних слів у співвідносних компаративних фразеологізмах. Компаративні фразеологізми завжди є специфічно національними. Пор.: укр. голодний як вовк (собака) нім. hungrig wie ein Bar «голодний як ведмідь», hungrig wie sieben Wolfe «голодний як сім вовків», hungrig wie zehn Lowen «голодний як десять левів»; укр. п'є як швець (чоботар) нім. trinken (saufen) wie ein Burstenbinder «п'є як щіткар», звідки besoffen wie ein Besenstiel «п'яний як держак від щітки», saufen wie ein Domherr «п'яний як священик». Пор. ще: рос. (свеж) как огурчик чеськ. jako jablicko; je jako hruska v sirem pole «як груша в чистому полі», devce jako lush «дівчина як стручок», укр. здоровий як бик (бугай) чеськ. je zdravy jako ripa «здоровий як буряк»; укр. червоний як рак рос. красный как клюква англ, as red as Rotherham College «червоний як Ротергемський коледж» нім. rot wie Zunder «червоний як трут» (див. про це: [Dobrovol'skij 1999: 4158]). Специфічно національними є також фразеологізми, побудовані на повторах, співзвуччях (римі): укр. ливцем лити, ходуном ходити, рос. ревмя реветь, сидмя сидеть, лежмя лежать; укр. ні роду ні приплоду, не тепер, так в четвер; на Миколи та й ніколи, обоє рябое; рос. ни складу ни ладу, ни ответа ни привета, детишкам на молочишко;
4) у частотності слів-відповідників у фразеологізмах. Так, в українській фразеології поширені фразеологізми зі словом мак: в голові мак цвіте «хто-небудь недосвідчений, нерозумний», сісти маком «потрапити в безвихідне, скрутне становище», як козак з маку, мов Кузьма з маку, вскочити в мак усі вживаються в значенні «недоладно, не так, як треба, сказати або зробити що-небудь», втерти маку «суворо покарати, добре провчити», як за гріш маку «дуже багато», хоч мак сій «дуже тихо», як мак на четверо (бідний) «дуже бідний», стерти на мак «розтрощити, розбити вщент»; як маку «дуже багато», не з маком «кому-небудь дуже погано», дістати фігу з маком «нічого не одержати», з маком і таком бути «по-різному; і краще, і гірше», з медом та маком (промовити) «облесливо, нещиро», як після маку (спати) «міцно, дуже добре». У французькій мові найпоширенішими є фразеологізми з назвами кольору і частин тіла, часто використовується числівник quarte «чотири» (в українській мові три, сім і десять). Фразеологізмів зі словом із значенням «вода» (вода, water, agua) в англійській мові 37, в українській 65, в іспанській аж 105. В іспанській і англійській мовах широко представлені фразеологічні одиниці, пов'язані з морською тематикою. Нерівномірність розподілу фразем за лексико-тематичними групами пояснюється екстралінгвальними чинниками;
5) слова, ідентичні за основним значенням, можуть мати різний семантичний обсяг і вступати у фразеологічні одиниці різними значеннями. Так, скажімо, франц. еаи «вода» має ще значення «рідина людського організму», тому вживаються у виразах etre tout en eau «бути в милі (поті)», cela fait venir Г еаи a la bouche «від цього слинка тече».
Фразеологія, на відміну від лексики, характеризується великою варіативністю. Ця варіативність може бути фонетичною (рос. ноль/нуль без палочки), словотвірні (животы/животики надорвать), лексичні (налететь/ вцепиться коршуном), синтаксичні (наговорить три короба наговорить с три короба). Якщо при заміні компонента семантика фразеологізму не змінюється (наприклад, to put one's nose i to poke one's nose «з'явитися; показати носа десь»; small fry i small beer «дрібнота; дрібні, незначні люди»), то це варіанти фра-зеоодиниці, а якщо спостерігається семантична диференціація (to give the bird «дати відставку королю/любовнику» і to give sack «звільнити»), то це вже синонімія [Копыленко, Попова 1978: 33]. Варіантність одна з найхарактерніших особливостей фразеології і важлива умова творення фразеологізмів. Зіставно-типологіч-не вивчення фразеологічних систем двох мов спирається на характеристику не стільки окремих фразем та їх компонентів, скільки узагальнених фразосхем, семантичних моделей, які відображають процеси фразотво-рення. У межах семантико-структурної моделі виділяється інваріант і його модифікації, які відзначаються передусім конкретним лексичним наповненням, а також семантико-структурним, діалектним, функціонально-стилістичним та іншим варіюванням. Співвідношення між інваріантом і варіантом можуть по-різному виявлятися в кожній із мов. Пор. численні українські й російські фразеологізми з компонентом чорт/чёрт: укр. чорт (дідько, біс, лихий, киндзя, морока, лиха година, трясця, враг, кат, грець та ін).; рос. чёрт (бес, леший, лукавый, дьявол, шут, нелегкая, нечистый дух, нечистая сила). Відповідно до цього визначаються парадигми можливих змін фраземи в зіставному аспекті. Отже, відносна стійкість складу фраземи не виключає можливості його варіювання, при цьому допускається формальна і слівна варіативність [Моки-енко 1989: 948]. Особливо частотні звороти з варіативністю дієслова (укр. поринати (пірнати, заглиблюватися) з головою рос. погружаться (окунаться, уходить) с головой; укр. берегти (пильнувати) як зіницю ока рос. беречь (хранить) как зеницу ока) і неясні (незрозумілі) компоненти фразеологізмів (див. укр. за морем телушка полушка (милушка, колушка, ловушка, цілушка, по вушка).
Часто трапляються випадки, коли в одній мові фразеологізм має варіанти, а в іншій не має. Пор. укр. біла (панська) кість «люди знатного, дворянського походження» рос. белая кость; рос. для большей (пущей) важности укр. для більшої ваги; укр. скалити (шкірити, продавати, сушити) зуби -- рос. скалить зубы. Тенденція до варіювання в українській мові більша й різноманітніша, ніж у російській. Оскільки набір лексичних варіантів суворо окреслений, то можна встановити в зіставному плані типи варіантних компонентів, їх регулярність і продуктивність, співвідношення між ними тощо.
Різняться фразеологізми різних мов системними зв'язками, тобто особливостями полісемії, синонімії, антонімії, гіперо-гіпонімії. Навіть у близьких мовах ідентичні фразеологізми за формою можуть перебувати в різних співвідношеннях щодо їх багатозначності. Так, порівнюючи паралельні фразеологізми української і словацької мов, М. В. Чіжмарова виявила такі особливості:
а) полісемічній фраземі української мови відповідає моносемічна фразема словацької мови. Укр. молоти язиком має три значення: 1) багато, довго говорити; 2) вести несерйозні, беззмістовні розмови; 3) говорити швидко. Паралельна словацька фразема mliet' jazykom має лише одне значення, яке відповідає першому значенню української фраземи;
б) моносемічній українській фраземі відповідає словацька полісемічна фразема. Укр. кривити уста «ставитися до кого-, чого-небудь зневажливо, зверхньо, з презирством» словацьк. krivit' usta, крім наведеного значення української фраземи, має ще значення «хотіти плакати»;
в) полісемічна фразема української мови має полісе-мічний відповідник у словацькій мові, але не всі значення збігаються. Укр. впасти в око має чотири значення: 1) «звернути на когось, щось увагу»; 2) «стати особливо помітним»; 3) «сподобатися кому-небудь»; 4) «побачити, помітити щось». Паралельна словацька фразема padnut' niekomu do oka має лише два значення, які збігаються з першим і третім значеннями української фраземи [Чіжмарова 2001: 210].
Національно-мовна специфіка фразеології виразно виявляється в синонімічних зв'язках фразем. Мови можуть різнитися як за багатством синонімічних рядів, так і за відношенням фразем усередині синонімічних рядів за додатковими диференційними ознаками семантичними, оцінними, стилістичними. У синонімічних рядах одні фраземи двох мов можуть зближуватися, навіть цілком накладатися одна на одну, інші можуть не мати прямих аналогів у другій мові, відрізнятися семантично й стилістично. Пор. укр. обоє рябоє (розм.), одним мотузком зв'язані, однією міркою міряні, один одного варт, який їхав, таку й стрів (здибав), зустрівся Яким з таким (розм.), одного поля ягода (розм.) і рос. два сапога пара (розм.), одного поля ягода (розм.), одним миром мазаны, одним лыком шиты, (прост.), на одну колоду, на один покрой (розм.), из одного теста, на одну стать, под одну масть (шерсть) (прост.), пятак пара (заст., прост.), одного сукна епанча (заст., розм.). У цих двох різномовних синонімічних рядах деякі із співвідносних фразем суттєво розходяться за внутрішньою формою й стилістичними конотаціями. Пор. ще українські й російські фразеологізми зі значенням «те, що позбавлене здорового глузду; нісенітниця»: сон рябої кобили, три мішки (сім мішків) гречаної вовни, на вербі груші (а на осиці кислиці); бред сивой кобылы, турусы на колёсах, сапоги всмятку, андроны едут, чёрт в ступе. За збігу внутрішньої форми першого члена інші співвідносні фраземи, зближуючись за значенням, різняться за метафоричною основою, хоч усі вони побудовані на алогізмі.
Синонімією фразем зумовлюється специфіка антонімічних рядів у кожній із зіставлюваних мов. Що багатші синонімічні ряди, то більше фразем вступають в антонімічні опозиції. Крім цього, специфіка фразеологічної антонімії може виявлятися в інших особливостях. Так, у співвідносних українських протичленах на відміну від російських є більше національно-специфічних рис. Зіставлення антонімічних рядів фразем в українській і російській мовах виявило й спільні тенденції, зокрема переважання фразем, які позначають негативну ознаку, щодо фразем, які позначають позитивну ознаку.
Наведений матеріал показує, що достовірну картину про специфіку фразеології порівнюваних мов можна отримати за умови зіставлення не окремих фразем, а фразеологічних систем мов. Спочатку необхідно проаналізувати системні (парадигматичні) відношення у фразеології кожної окремої мови, а відтак зіставляти (накладати одне на одне) системні об'єднання (тематичні групи, фразеологічні поля, функціонально-семантичні ряди синоніми, антоніми тощо) і фразеологічні системи в цілому для виявлення спільного й відмінного між ними. Так, В. І. Кононенко у такий спосіб дослідив тематичну групу «праця», а в ній семантичне поле «важка праця» в російській та українській мовах і дійшов висновків про спільність моделей, близькість лексичного наповнення, єдність внутрішньої форми і мотиваційної бази фразем досліджуваного поля в цих мовах. Відмінності стосуються синонімічних рядів, об'єднаних значенням «безділля». Негативна оцінка цієї вади вплинула на різноманітність метафоричних перенесень, асоціативних ознак, покладених в основу відповідних фразем. Пор. укр. байдики бити, баглаї бити, каньки м'яти, лежнем лежати, лежні справляти, гави ловити, витрішки купувати і рос. бить баклуши, валять дурака, лодыря гонять, лежать на боку, лежать на печи, сидеть сложа руки, плевать в потолок, считать ворон та ін.
Отже, національно-мовна специфіка фразеології найбільшою мірою виявляється в лексичному складі фразеологізмів, частотності певних тематичних груп слів, у варіативності фразем, їх багатозначності і системних (синонімічних й антонімічних) зв'язках.
Література: [ 3,с. 143-167; 4, с. 165-179; 5с. 339-347]

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Antrushina Y.b. Contrastive Typology. – М.: Высшая школа, 1995. – 235 с
Аракин В.Д. Сравнительная типология английского и русского языков. – Л., 1979. – 301 с.
Верба Л.Г. Порівняльна лексикологія англійської та української мов. Посібник для перекладацьких відділень вузів. – Вінниця: Нова Книга, 2003. – 160 с.
Korunets I.V. Contrastive Typology of the English and Ukrainian languages. – Вінниця: Nova Knyha publishers, 2003. – 464 c.
Кочерган М.П. Основи зіставного мовознавства: Підручникю – К.: Видавничий центр Академія, 2006. – 424 с.
13PAGE 15


13PAGE 14315




15

Приложенные файлы

  • doc 8949002
    Размер файла: 725 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий