Методичка ОНИ

ВСТУП


У сучасних умовах господарювання для підприємств України стає об’єктивною необхідністю використання якісного підходу до управління виробництвом та збутом товарів та послуг. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває вдосконалення управління підприємством на засадах використання принципів менеджменту, що здійснюється за допомогою вивчання дисципліни “Основи наукових досліджень”. Відповідно до програми курсу розглянуто зміст науки та методологію, методи науки, застосування їх у наукових дослідженнях, класифікацію наук в Україні. Висвітлено питання вибору й обґрунтування теми. Висування гіпотез і складання плану дослідження, інформаційного забезпечення, використання комп’ютерних технологій у наукових дослідженнях, бібліографічного пошуку, апробації й експериментування дослідження та впровадження їх результатів у практику господарювання підприємств.
Подано рекомендації щодо написання курсових робіт, статей, дипломних робіт.
Зміст дисципліни охоплює:
Організацію науково - дослідної роботи студентів;
Основи наукознавства;
Методологію наукових досліджень;
Основні напрями наукових досліджень з менеджменту, маркетингу, економіки;
Наукову організацію дослідного процесу;
Інформаційне забезпечення наукових досліджень;
Метою вивчання дисципліни є формування у майбутніх фахівців наукового світогляду та глибоких знань теорії менеджменту, професійних навичок по управлінню у різних соціально-економічних системах.
Дана дисципліна дозволяє вирішити наступні задачі:
Ознайомити студентів зі змістом науки та її методологією, методами науки, застосування їх у наукових дослідженнях;
Забезпечити вибір і обгрунтування теми наукового дослідження, інформаційного забезпечення, використання комп’ютерних технологій у наукових дослідженнях;
Навчити студентів організації дослідного процесу, застосовувати на практиці отримані знання з теорії наукових досліджень, формувати цілі і обгрунтування плану наукового дослідження, предмету та об’єкту дослідження, оцінювати результати та впроваджувати їх в практику господарювання.
Дисципліна “Основи наукових досліджень” пов’язана з іншими дисциплінами: “Основи менеджменту”, “Основи маркетингу”.


ЗМІСТ ЛЕКЦІЙ

Тема курсу
План лекцій
Література

1
2
3

1. Організація науково-дослідної роботи студентів і аспірантів
Завдання наукових досліджень у підготовці фахівців і наукових кадрів. Види і форми науково-дослідної роботи студентів, аспірантів. Планування, облік і контроль науково-дослідної роботи студентів і аспірантів.
1; 2; 3; 4; 5

2. Основи наукознавства
Поняття, зміст і функції науки. Наукознавство та його розвиток.
6; 11; 12; 14; 46; 47; 48

3. Методологія наукових досліджень
Об’єкти наукового дослідження та їх класифікація. Загальнонаукові та емпіричні методи дослідження. Аксіоматизація знань та причинні зв’язки у методології наукових досліджень. Гіпотези у методології наукових досліджень. Докази у наукових дослідженнях.
2; 9; 14; 21; 25; 36; 39; 44; 55; 79

4. Наукове дослідження і методика його виконання
Процес наукового дослідження та його характеристика. Дослідна і завершальні стадії науково-дослідного процесу. Конкретно-наукові (емпіричні) методичні прийоми та їхні процедури у дослідженні економіки. Методика дослідження, її зміст і принципи розробки. Документальні джерела інформації та використання їх у наукових дослідженнях. Методика роботи над друкованими літературними джерелами.
6; 11; 12; 14; 46; 47; 48

5. Наукова організація дослідного процесу
Основи наукової організації дослідного процесу. Особливості творчої праці у дослідницькій діяльності. Організація праці та її планування у наукових дослідженнях. Раціональний режим дослідника й організація робочого місця.
14; 16; 19; 20





Продовження таблиці
1
2
3

6. Інформаційне забезпечення наукових досліджень
Класифікація інформаційного забезпечення наукових досліджень. Економічна інформація, її класифікація і призначення у науково-дослідному процесі. Кодування економічної інформації та використання її у науково-дослідному процесі. Фактографічна інформація та використання її у науково-дослідному процесі. Носії економічної інформації і використання їх у науково-дослідному процесі.
6; 19; 31; 33; 39































НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ТЕМ ДИСЦИПЛІНИ “ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ”

Тема 1 ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ I АСПІРАНТІВ

Завдання наукових досліджень у підготовці фахівців і наукових кадрів

Наука в розвитку соціально-еконономічних відносин у суспільстві виконує роль безпосередньої виробничої сили. Завдяки науці створюються нові знаряддя і предмети праці, технологія виробництва, ускладнюються галузеві і міжгалузеві економічні зв'язки у народному господарстві. Наука впливає на розвиток матеріально-технічної бази суспільства, основою якої є індустрія, що ґрунтується на енергетичних ресурсах і широкому застосуванні новітніх науково-технічних досягнень.
Прискорення науково-технічного прогресу і переведення економіки на ринкові відносини зумовлює підвищені вимоги до якості підготовки фахівців для підприємницької діяльності наукових кадрів. Законодавством України про освіту передбачено підготовку принципово нових фахівців з менеджменту, маркетингу, фінансів, банківської справи, обліку та аудиту. Кваліфікаційними характеристиками для них встановлено професійне призначення, загальні вимоги до їх гуманітарної підготовки, оволодіння загальнотеоретичними, загальноекономічними і спеціальними дисциплінами. Ці вимоги включають застосування наукових методів в організації фінансового менеджменту та інвестицій, виконанні техніко-економічних розрахунків з прогнозування розвитку матеріального виробництва конкурентоспроможної продукції) на внутрішньому та зарубіжному ринках, обліку і аудиту виробниче господарської діяльності підприємств, виконання техніко-економічних обґрунтувань і розрахунків економічної ефективності інвестицій, а також застосуванні нових технологій з використанням комп'ютерів, економіко-математичних моделей у мікро і макроекономіці, спрямованих на задоволення соціальних, матеріальних і культурник потреб людей в умовах суспільства з ринковою економікою.
Виходячи з кваліфікаційних професійних характеристик та вимог до фахівців з вищою освітою з конкретної економіки, вони повинні поєднувати в собі знання бакалавра, магістра та економіста-дослідника, які здобуваються при виконанні науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі, аспірантурі.
Таким чином, основними завданнями при підготовці менеджерів для народного господарства є:
оволодіння студентами і аспірантами науковим методом пізнання і застосування його для поглибленого і творчого засвоєння навчального матеріалу, а також у майбутній практичній діяльності;
вивчення методології наукових досліджень та застосування її у підприємницької діяльності;
оволодіння методами і прийомами самостійного розв'язання наукових ; техніка економічних задач на виробництві та у наукових установах;
набуття трудових навичок у застосуванні наукових методів при розв'язанні виробничо-технічних завдань;
впровадження досягнень науково-технічного прогресу у практику підприємницької діяльності з найменшими витратами і найбільшою ефективністю у бізнесі.
Отже, завдання наукових досліджень у підготовці менеджерів і наукових кадрів полягають у вихованні та навчанні активних, всебічно розвинених фахівців з економіки та бізнесу.

Види і форми науково-дослідної роботи студентів і аспірантів

В основу методичного забезпечення науково-дослідної роботи студентів і аспірантів покладено комплексно-цільові програми. Суть їх полягає у створенні комплексної системи наукових досліджень студентів і аспірантів на весь час навчання відповідно до профілю обраної спеціальності і спеціалізації, яка включає елементи наукових досліджень до всіх видів навчального процесу, спрямовані на підготовку фахівців, здатних творчо вирішувати завдання управління економікою в ринкових умовах. Виконання елементів наукових досліджень у гуртках студентського наукового товариства, аспірантів у групах молодих учених, починаючи з першого року навчання у вищому навчальному закладі, сприяє формуванню всебічно розвинутої особистості фахівця, науковця.
Організовує наукову роботу студентів випускаюча кафедра, яка є базовим методичним центром по роботі з студентами. Для керівництва науковими дослідженнями вона призначає наукового керівника (одного на 67 студентів).
Наукову роботу аспірантів у вищих навчальних закладах, наукових установах, де створена аспірантура, організовує спеціальний підрозділ. Кожному аспіранту вченою радою затверджується науковий керівник, який протягом строку його навчання і написання дисертації, аж до захисту її на здобуття вченого ступеня кандидата наук, надає аспіранту постійну допомогу у формі консультацій.
Виконання науково-дослідної роботи студентами і аспірантами передбачає вивчення основ наукових досліджень, зокрема поняття науки, методики наукових досліджень і НОП при виконанні їх самостійної роботи над літературними джерелами, плануванням та організацією наукового експерименту, обробки експериментальних даних.
Після вивчення лекційного курсу "Основи наукових досліджень" студенти і аспіранти виконують практичні завдання з набуття навичок у реферуванні літератури, складання плану наукової статті, обґрунтування теми дослідження тощо. Засвоєнні знання з методологи наукових досліджень студенти застосовують при вивченні професійно орієнтованих дисциплін, аспіранти при виконанні науково-дослідної роботи, узагальненні її результатів, апробації достовірності проведеного дослідження тощо.
Студенти у курсових роботах із загальнотеоретичних та спеціальних дисциплін використовують елементи наукових досліджень у формі наукового пошуку; готують огляд літератури і розробляють пропозиції, що містять елементи новизни з теми роботи; застосовують економіко-математичні методи, комп'ютерну та організаційну техніку; інформаційні технології; узагальнюють передовий практичний досвід; оптимізують пропозиції з застосуванням економічних критеріїв, спрямованих на підвищення ефективності і якості роботи.

Елементи наукового пошуку, відображені у курсових роботах (проектах) студентів, мають бути розширені у майбутній дипломній роботі (проекті), а також науковій тематиці відповідної кафедри.
Аналогічні завдання ставлять перед аспірантами в процесі проведення досліджень за обраною темою дисертації. Відмінність полягає лише у масштабності та цілеспрямованості досліджень аспіранта, що зумовлено обраною ним темою.
Кожний студент під час навчальної та виробничої практики, крім загального завдання, передбаченого програмою практики, виконує відповідно до своєї спеціальності завдання дослідного характеру, які видає випускаюча кафедра. Завдання фіксується у щоденнику і погоджується з підприємством, на якому проводиться практика. Виконання завдання відображається у окремому розділі звіту про проходження практики і може використовуватися в інших видах науково-дослідної роботи студентів (НДРС), зокрема, у доповідях та інформаціях на семінарах, при написанні курсової і дипломної робіт та ін.
Студентський науковий семінар, як один із видів НДРС, є обов'язковим видом аудиторних занять, які включають у розклад. Проведення семінару передбачає поглиблене вивчення питань з тематики НДРС, виступ всіх студентів з доповідями з обраної ними науково-дослідної теми, захист своїх висновків і пропозицій, отриманих у результаті проведеного дослідження. У обговоренні доповідей беруть участь два опоненти із числа учасників семінару. Опоненти попередньо ознайомлюються з доповіддю, вивчають літературу до теми доповіді і дають розгорнуту аргументовану оцінку при обговоренні, в якому беруть участь студенти академічної групи. Керує студентським науковим семінаром завідуючий кафедрою або викладач, який активно і плідно працює у галузі науки.
Подана методика роботи наукового семінару студентів і захист на ньому результатів проведеного дослідження аналогічні з роботою спеціалізованої вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи, яка розглядає результати досліджень конкретної теми аспірантом або групою наукових співробітників.
Дипломна робота (проект) студента, який навчається за фахом менеджера, повинна бути дослідного характеру. Тому якість її підготовки значною мірою залежить від рівня виконання елементів дослідного пошуку, передбаченого всіма видами НДРС за весь період навчання. У дипломній роботі практично перевіряють здатність і підготовленість студента теоретично осмислити актуальність обраної теми, її науково-прикладну цінність, можливість виконання самостійного наукового дослідження і застосування отриманих результатів у практичній діяльності базового підприємства, за матеріалами якого виконано в основному дослідження. Тому тематика дипломних робіт має бути тісно пов'язана з тематикою науково-дослідних робіт кафедри, з інтересами підприємства, на матеріалах якого студент виконує роботу. Подібні вимоги ставляться до аспіранта при написанні дисертаційної роботи, з тією лише особливістю, що аспірант має добирати групу підприємств для узагальнення результатів дослідження та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для практики господарювання чи бізнесу.
При завершенні навчального процесу студент складає звіт про науково-дослідну роботу, виконану за весь період навчання, який затверджується комісією, утвореною випускаючою кафедрою. Звіт рецензується двома студентами-співкурсниками. Науковий керівник дає відгук на звіт, після чого проводиться прилюдний захист звіту студентом перед комісією. Таким чином, ці процедури адекватні захисту аспірантом дисертації у спеціалізованій науковій раді з присвоєння вчених ступенів кандидата і доктора наук.
Виконання НДРС у поза навчальний час полягає в участі студентів у науково-дослідних роботах кафедри з бюджетної та госпрозрахункової тематики, праці у гуртках і проблемних групах.
Участь у конкурсах наукових студентських робіт і отриманні заохочення повинні враховуватися у НДРС. Це дає змогу обґрунтувати висновок про можливість зарахування студента до резерву кандидатур вступу до магістратури, аспірантури, а також для рекомендації на роботу, пов'язану з дослідженнями маркетингу та менеджменту.
Таким чином, усі види і форми науково-дослідної роботи студентів і аспірантів спрямовані на активізацію творчого мислення їх, застосування наукових методів у вирішенні конкретних ситуацій у економіці, що сприяє підвищенню якості підготовки спеціалістів для господарства та кадрів науки.

Планування облік і контроль науково-дослідної роботи студентів і аспірантів

Планування науково-дослідної роботи студентів і аспірантів починається з розробки комплексно-цільових програм по спеціальностях і спеціалізаціях менеджерів і науковців з маркетингу та менеджменту. У цих планах, виходячи із навчального плану та терміну навчання, передбачається виконання елементів наукових досліджень на весь період навчання у вузі, аспірантурі. Комплексність програми ґрунтується на виконанні всіх елементів науково-дослідної роботи (вибір і обґрунтування теми, виконання досліджень, апробація та експериментування, впровадження результатів), максимальне наближення до умов економічних досліджень, що виконуються у науково-дослідних установах, науково-виробничих підприємствах. Цільова спрямованість програми передбачає спеціалізацію наукових досліджень щодо майбутньої діяльності менеджера, науковця.
На основі комплексно-цільової програми наукових досліджень розробляється індивідуальний план науково-дослідної роботи студента, аспіранта на весь період навчання у вузі, аспірантурі. В його основу покладено організацію планування науково-дослідних робіт у науково-дослідних установах.
Студент, вивчивши тематику науково-дослідних робіт, рекомендовану кафедрою, звертається із заявою до завідуючого випускаючої кафедри про закріплення за ним конкретної теми дослідження і виділення наукового керівника. На засіданні кафедри затверджується тема дослідження для студентів і наукові керівники із числа викладачів кафедри та залучених наукових співробітників науково-дослідних установ.
Теми дослідницьких робіт для студентів затверджуються, як правило, на другому, а при п'ятирічному терміні навчанняна третьому курсі, після того, як студенти вивчили курс "Основи наукових досліджень" і приступили до вивчення спеціальних дисциплін. До цього студенти виконують дослідження із загальнотеоретичних дисциплін (філософія, економічна теорія та ін.) на загальноосвітніх кафедрах.
Науковий керівник разом з студентом складає комплексний індивідуальний план науково-дослідної роботи на всі роки його навчання, розподіляючи етапи досліджень по семестрах. При цьому план деталізується за темою (розділи, параграфи) та датами (календаризують). Складаючи календарний план виконання досліджень, необхідно дотримуватися послідовності вивчення студентом дисциплін за навчальним планом. Так, застосування в техніко-економічних розрахунках ЕОМ, економіко-математичних моделей, методичних прийомів економічного аналізу та інших необхідно передбачати у плані досліджень за темою після вивчення їх студентом.
У індивідуальному плані студента з науково-дослідної роботи обов'язково має бути враховано впровадження результатів наукових досліджень. Це має виховне значення для майбутньої практичної діяльності менеджера, науковця, оскільки кожна наукова робота повинна включати конкретні пропозиції, спрямовані на поліпшення підприємницької діяльності і передбачати їх застосування у розвитку науки або бізнесі. Крім того, студент зможе використати результати виконаних ним наукових досліджень у курсових і дипломній роботах (проекті), що сприятиме поліпшенню його фахової підготовки.
За виконанням комплексного індивідуального плану наукових досліджень студента здійснюється контроль за етапами досліджень. Тому у складі індивідуального плану НДРС передбачено відомість обліку виконання окремих етапів за темою дослідження, де зазначають дату виконання роботи та її оцінку науковим керівником.
НДРС, проведені у позанавчальний час, а також дослідження, виконані на загальноосвітніх кафедрах із загальнотеоретичних дисциплін, обліковують у окремій відомості, де вказують найменування виконаної роботи, оцінку її, дату, наукового керівника.
Документація з планування, обліку і контролю НДРС ведеться науковим керівником по кожному закріпленому за ним студенту. Виготовляють її засобами оперативного друку і брошурують у вигляді журналу, що дає змогу уникнути громіздкості у її веденні.
Нормативними документами про аспірантуру передбачено, що індивідуальний план науково-дослідної роботи аспіранту затверджує вчена рада факультету за поданням кафедри, за якою він закріплений. Для виконання науково-дослідної роботи (НДР) аспіранту призначають наукового керівника із числа докторів наук або професорів. При виконанні наукових досліджень на межі суміжних проблем дозволяється мати двох керівників або керівника і консультанта.
Науковий керівник консультує аспіранта за обраною ним і затвердженою темою дисертації, контролює виконання індивідуального плану та несе особисту відповідальність за якісне виконання дисертаційної роботи.
Аспірант працює за індивідуальним планом, періодично звітує про його виконання на засіданні кафедри, відділу, лабораторії і щороку атестується науковим керівником. Якщо аспірант не виконує індивідуальний план, то його відраховують з аспірантури.
Аспірант зобов'язаний оволодіти глибокими професійними знаннями, набути навичок самостійної науково-дослідної роботи, мати широкий науковий та культурний світогляд. За час навчання в аспірантурі у встановлені індивідуальним планом терміни він зобов'язаний:
скласти кандидатські іспити за фахом, з однієї з іноземних мов (англійської, німецької, іспанської, італійської, французької) та філософії;
повністю виконати індивідуальний план роботи над дисертацією, а також в разі потреби скласти додаткові іспити з дисциплін, що визначаються вченою радою з урахуванням профілю підготовки, оволодіти методологією наукових досліджень;
завершити роботу над дисертацією і подати її до захисту у спеціалізовану раду.
Для проведення наукових досліджень за обраною темою аспіранти можуть бути відряджені як до наукових центрів і провідних навчальних закладів України, так і до закордонних.
Аспіранти, які навчаються з відривом від виробництва і без відриву, повинні працювати за єдиним індивідуальним планом науково-дослідної роботи за обраною темою дисертації.
Облік і контроль за виконанням індивідуальних планів аспірантів з науково-дослідної роботи веде відділ аспірантури вузу разом з науковим керівником аспіранта.
Отже, планування, облік і контроль науково-дослідної роботи студентів і аспірантів спрямований на досягнення кінцевого результату оволодіння методологією наукового дослідження та набуття навичок застосування її у практичній і науковій діяльності.


Тема 2 ОСНОВИ НАУКОЗНАВСТВА

2.1. Поняття, зміст і функції науки

Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов'язано з природним процесом розподілу суспільної праці, зростання Інтелекту людей.
Поняття науки ґрунтується на її змісті і функціях у суспільстві. Змістом науки є:
теорія як система знань, що є формою суспільної свідомості та досягнень інтелекту людей;
суспільна роль в практичному використанні рекомендацій для виробництва благ, які є життєвою потребою людей.
Головна функція науки пізнання об'єктивного світу, щоб його вивчати і при можливості удосконалювати.
У розвиненому суспільстві важливою функцією науки с розвиток системи знань, які сприяють найраціональнішій організації виробничих відносин та використанню виробничих сил в інтересах усіх членів суспільства. Вона включає в себе ряд конкретних функцій:
пізнавальну задоволення потреб людей у пізнанні законів природи і суспільства;
культурно-виховну розвиток культури, гуманізація виховання та формування нової людини;
практично-діючу удосконалення виробництва і системи суспільних відносин, тобто безпосередньої виробничої сили матеріального виробництва.
Поняття науки слід розглядати з трьох основних позицій. По-перше, з теоретичної, як систему знань, як форму суспільної свідомості; по-друге, як певний вид суспільного розподілу праці, як наукову діяльність, пов'язану з цілою системою відносин між ученими і науковими установами; по-третє. з позицій практичного застосування висновків науки, тобто її суспільної ролі.
Виникнення науки тісно пов'язано з процесом розподілу суспільної праці. і хоч слово "вчений" виникло лише у першій половині XIX століття, ця сфера людської діяльності набагато раніше стяла особливим заняттям певних осіб.
Предметом науки с пов'язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості людей. Саме матеріальні об'єкти природи визначають існування багатьох галузей знань, які об'єднуються у три великі групи наук:
природничі (фізика, хімія, біологія та ін.);
суспільні (економічні, філологічні, історичні та ін.);
науки про мислення (філософія, логіка, психологія).
Наука є основною формою пізнання світу. Вона створюється для безпосереднього виявлення найважливіших сторін усіх явиш природи, суспільства і мислення. Кожна наука передбачає створення єдиної логічно чіткої системи знань про ту чи іншу сторону навколишнього світу, знань, зведених в систему. Систематизація наукових знань є адекватним відображенням, відтворенням структури об'єкта у системі наукових знань про нього. Отже, наука являє собою знання, зведені у систему.
Спираючись на глибокі знання об'єктивних суттєвих зв'язків дійсності, наука виявляє об'єктивні тенденції розвитку природничих і суспільних процесів. Завдяки цьому вона стає засобом передбачення наслідків людської діяльності, розкриває методику прийняття рішень у цій діяльності. Тому найважливішим завданням науки є передбачення майбутніх змін у природі і суспільстві.
Одночасно слід зазначити, що не всі знання, зведені у систему, адекватні науці. Наприклад, практичні посібники з планування, нормування, обліку, фінансування являють певну систему знань, але їх не можна віднести до наукових знань, оскільки вони не розкривають нові явища у господарській діяльності людей, а містять конкретні інструктивні вказівки щодо виконання традиційних робіт діяльності у сфері бізнесу.
Важливою рисою науки є також її активний пошуковий характер. Вона повинна постійно змінюватися і розвиватися, знаходити нові рішення і результати. Наука указує людям, як зробити те, що вони хочуть зробити. Якщо наука не виявляє раціональних шляхів вирішення практичних завдань, то вона не може відповідати потребам, якими зумовлений її розвиток. Ось чому наука є не тільки системою наукових знань, що пояснюють світ, а й одночасно і засобом, методом його зміни і перетворення. Будь-яка наука є діалектичною єдністю теорії і методу. Без методу вона немислима, так само. як і без теорії.
Не існує ніякої абсолютної науки, тобто науки, відірваної від потреб матеріальних відносин і виробництва. Є єдина наука, яка виникла на основі практичної діяльності людей і застосовується у процесі цієї діяльності.
Поділ наук на дослідницькі (теоретичні) і прикладні відносний. Пояснюється це тим, що теоретичні науки більш віддалені від безпосереднього застосування їхніх результатів на практиці, оскільки вони займаються пошуком і відкриттям нових закономірностей (наприклад, економічна теорія). Прикладні науки більше пов'язані з виробництвом, бо їх метою є розробка економічно вигідних способів впровадження висновків теоретичної науки (наприклад, бухгалтерський облік, аналіз і аудит).
Проявлення характерних властивостей науки у суспільстві дає змогу дати визначення науки як форми суспільної свідомості. Багато хто з вчених висловлює думку, що наука розкривається або як система знань, або як метод, або як прикладна математика. Наприклад, Леонардо да Вінчі стверджував, що немає ніякої достовірності там, де неможливе застосування методів математичних наук або поєднання з ними. Наука тільки тоді досягає досконалості, коли їй вдається користуватися математикою. Засновник бухгалтерської науки сучасник Леонардо да Вінчі Лука Пачолі (14451515) був вчений-математик, який є автором першої друкованої роботи з обліку "Трактат про рахунки і записи", опублікованої у Венеції в 1494 р. Це свідчить про використання математичних методів у різних науках і взаємне збагачення суміжних наук протягом тривалого історичного періоду.
Отже, тільки діалектико-матеріалістичний підхід до науки, до виявлення її основних особливостей дає можливість найбільш правильно і точно зробити визначення науки.
Наука – це динамічна система знань, які розкривають нові явища у суспільстві і природі з метою використання їх у практичній діяльності людей.

2.2. Наукознавство та його розвиток

Дедалі зростаючі витрат на наукові дослідження, перетворення науки у безпосередню виробничу силу викликали підвищений інтерес до вивчення теорії науки, й історії, соціології, економіки науки та інших й аспектів. Сукупність знань про науку зумовила формування нової науки наукознавства, науки про науку.
Наукознавство це вчення про загальні закономірності розвитку і функціонування науки як системи знань. Наукознавство у логічному, соціологічному, політичному, економічному, психологічному та інших аспектах відображає те загальне і суттєве, що характерне для різних наук, їх взаємозв'язок, й також відносини між теорією науки, з одного боку, технікою, виробництвом і суспільством з другого.
Поняття теорії (від грец. theoria спостереження, дослідження) логічне узагальнення досвіду, суспільної практики, що відображають об'єктивні закономірності розвитку природи і суспільства, тобто система узагальнюючих у тій чи іншій галузі знань.
Теоретичні знання ґрунтуються на наукових теоріях законах наукових теорій і наслідках із них, включають як Процеси створенні теорій (висунення гіпотези), так і виведення наслідків. Оскільки наслідки можуть бути і емпіричними, то теоретичне знання включає в себе також і емпіричні знання, а отже, істотно впливає на процес спостереження і узагальнення змін у природі та суспільстві. Без теорії вчений не може скласти методику дослідження, оскільки теорія включає в себе зміст методу. Одночасно теорія може виступати як функція методу при створенні нової теорії цієї або іншої науки. Так, у теорії планування і статистики на рівні макроекономіки використовується теорія національних рахунків, тобто подвійності відображення руху капіталу, запозичена із бухгалтерського обліку (балансові ув'язки). Теоретичний результат минулого наслідку є методом наступного дослідження, завдяки якому у економічній науці створено нову теорію балансового методу. Суть цього методу полягає у системній сукупності прийомів, які забезпечують додержання пропорційності при плануванні економіки на макрорівні. Він ґрунтується на рівнянні суми елементів, які формують ресурси, з одного боку, і суми елементів, які формують їх використання, з другого.
Кожна теорія замінюється у подальшому більш глибокою теорією. Проте, якщо теорія пройшла надійну експериментальну перевірку, то вона ніколи не відкидається повністю, а зберігає своє значення у цій науці. Теорія подвійності відображення господарських процесів у системі економічних категорій, створена Лукою Пачолі понад чотири століття тому, витримала випробовування часом і зберігає своє значення у сучасній економічній науці.
Наукова теорія має окреслені для неї межі застосування, за якими вона має обмежені дії або повністю стає непридатною. Так, економічна теорія відображення взаємозв'язку між продуктивними силами і виробничими відносинами у суспільстві є відправною у економічній науці, але вона непридатна для застосування у теоретичній фізиці. Межу застосування теорії у тій чи іншій науці визначає більш загальна теорія.
Для економічної теорії задоволення потреб людини е загальною теорією пізнання. Вона орієнтує економічну теорію бути прикладною наукою. Подібно до гіпотези, Наукова теорія перевіряється за допомогою системи доказів (практикою господарювання та ін.).
Отже, теорія науки це система узагальненого знання. пояснення різнобічності подій, ситуацій, що відбуваються у природі чи суспільстві. Поняття "теорія" має різні значення: для протиставлення практиці або гіпотезі як неперевіреному знанню у формі припущення; узагальнення передової практики відображенням й у мисленні і відтворенням реальної дійсності. Теорія безперервно пов'язана з практикою, яка ставить перед пізнанням завдання і вимагає їх вирішення. Тому практика входить органічним елементом до теорії. Кожна теорія має складну структуру. Так, у економічній теорії можна виділити дві частини: формальні обчислення (економіко-математичні моделі, логічні рівняння та ін.) і "змістовну" інтерпретацію (категорії, закони, принципи). Остання пов'язана з філософськими поглядами, світоглядом ученого, з певними методологічними принципами підходу до дійсності.
Наукова теорія як форма організації знань забезпечує розширення сфери знання за межами безпосереднього спостереження, тому вона відрізняється від простої реєстрації спостережень І характеризується наявністю таких елементів:
загальних законів і сфери їх застосування, де вона пояснює явища, які відбуваються;
сфери передбачення невідомих явищ;
логіко-математичного апарату виведення наслідку із законів;
визначення концептуальної схеми, без якої неможливе пізнаня об'єктів цієї теорії.
Економічні теорії зумовлені історичними умовами, в яких вони виникають, рівнем виробництва, соціальними умовами, домінуючими у той або інший період, які сприяють або гальмують їх пізнання. Оскільки теорія виникає як узагальнення пізнавальної діяльності і результатів практики, то вона сприяє перетворенню природи і суспільного життя.
Критерієм істинності теорії є практика господарської діяльності людей, зміни у природі, суспільстві. Уникнути хибних течій у науці допомагає також вивчення історії розвитку науки як еволюційним, так і революційним шляхом.
Революція у науці це перерва поступовості, розрив формально-логічної послідовності розвитку, стрибок у історичному русі знань. Наукова революція зламує існуючі наукові уявлення, здійснює перегляд фундаментальних понять і приводить до народження нових відкриттів нової системи знань, що с рушійною силою у розвитку техніки.
Перша науково-технічна революція (XV–XVII ст.) відкинула систему Арістотеля і геоцентричне вчення Птоломея. подолала середньовічну схоластику і зусиллями Коперника. Кеплера. Галілея, Декарта, Ньютона та інших вчених створила наукові основи математики, астрономії, механіки, медицини, тобто саме природознавство. Цей Період характеризується масштабним розвитком промислового виробництва. На зміну феодальній суспільне-економічній формації прийшла капіталістична, що характеризується розвитком продуктивних сил і ускладненням виробничих відносин.
Друга науково-технічна революція (XIX ст.) зруйнувала метафізичні ідеї незмінності природи і утвердила діалектичні ідеї загального розвитку і зв'язку у природі на основі атомістичної теорії і періодичного закону хімії, вчення про збереження і перетворення енергії у фізиці, а також клітинної й еволюційної теорії у біології. Вплив науки ще більше виявляється у розвитку продуктивних сил, з'являються нові галузі виробництва, загострюються суперечності з виробничими відносинами у суспільстві.
Третя науково-технічна революція (з кінця XIX ст.) почалася з руйнування концепції неподільного атома і створення квантово-механічної системи світосприймання, яка характеризується кількісними фізичними властивостями мікросистем. У ході цієї революції наука проявляє революціонізуючий вплив на розвиток виробництва і виробничих відносин.
Науково-технічна революція (НТР) розпочалася у фізиці, поширилася потім на хімію, теоретичну і технічну кібернетику, космознавство та інші науки. До середини 50-х років вона охопила біологію і набула, таким чином, загального характеру.
Розвиток науки і техніки пов'язаний з ускладненням методів і форм наукових досліджень, використанням складної апаратури (атомних реакторів, машинних комплексів та ін.). В сучасних умовах масштабні наукові дослідження провадяться великими колективами, а вчений є їх активним учасником. Таким чином, науково-технічна революція зумовила індустріалізацію науки.
У сучасному наукознавстві визначилися певні розділи науки, зокрема, такі як загальна теорія, історія і соціологія науки, економіка, політика, теорія наукового прогнозування, планування і управління науковими дослідженнями, моделювання, наукова організація праці, право, мова і класифікація науки.
Історія науки – накопичення наукових знань, які характеризують розвиток у історичному аспекті як окремих наук, так і наукознавства в цілому.
Соціологія науки вивчає, яким чином впливають матеріально-виробнича діяльність, соціально-економічний лад та ідеологія на функції науки у суспільстві. Розвиток економічних наук визначається в основному продуктивними силами і виробничими відносинами. Суспільно-виробнича діяльність людей впливає на розвиток економічних наук, дає фактичний матеріал, на основі вивчення і узагальнення якого відкриваються нові закономірності економічних явищ, створюються наукові теорії.
Економіка наука досліджує взаємодію науки і виробництва, створює передумови для узагальнення практичного досвіду, його теоретичного осмислення і впливу на виробництво. У виробництві намітилися такі важливі напрями використання науки: модернізація засобів праці, відкриття і використання нових матеріалів, удосконалення технології й організації виробництва на умовах корпоратизації, акціонування, приватизації власності. Досягнення науки дедалі більше використовуються для духовного і фізичного розвитку людини – головної продуктивної сили суспільства.
На відміну від інших розділів, які передусім розв’язують задачі пізнавального характеру, політика і наука займаються, як правило, проблемами нормативного характеру. При цьому аналізуються основні тенденції розвитку науки, досліджуються конкретні ситуації, що склалися в окремих ланках і в цілому на кожному етапі вивчаються характер взаємодії між окремими науками та їх зв’язок з технікою і суспільством при використанні результатів всього наукознавства. Прикладом впливу політики на розвиток науки є конверсія військового виробництва, коли досягнення вчених у галузі озброєння необхідно переорієнтувати на виробництво цивільної продукції для потреб людей.
Теорія наукового прогнозування, планування і управління науковими дослідженнями, моделювання науки, наукова організація праці, право та інші розділи наукознавства виконують методологічні функції у розвитку науки, визначають її стратегію та напрями розвитку у суспільстві.
Емпіричні та теоретичні знання існують у певному виявлені – мові науки, вивченням і формуванням якої займається наукознавство. Наукові знання не існують поза мовою науки і поза певними науковими групами людей. Будучи єдиною для всіх членів такої групи, наукова мова перетворює індивідуальні наукові знання у колективне надбання. Оскільки мова науки включає певну систему понять, то сприйняття вченим мови науки означає також прийняття відповідної системи мислення. Наприклад, мова економічних наук оперує такими поняттями, як собівартість, ціна, інфляція, прибуток, рентабельність. Мова науки “Бухгалтерський облік, аналіз і аудит”, як однієї із наук групи “Економіка підприємств і менеджменту” використовує загальні поняття економічних наук і притаманні їй поняття – подвійний запис, рахунки, бухгалтерський баланс, дебет і кредит, бухгалтерська проводка та ін.
Формальні особливості мови науки тісно пов’язані з її концептуальною основою. Так, подвійний запис як поняття застосовується у мові науки “Бухгалтерський облік, аналіз і аудит”, є основою концепції подвійності відображення обігу капіталу.
Класифікація наук у наукознавстві, виконуючи функції групування наукових знань у певні системи, сприяє уніфікацію науки, її міжнародних зв’язків та прискоренню темпів розвитку.
Отже, наукознавство, узагальнюючи світовий досвід розвитку науки, активно впливає на інтеграцію вітчизняної науки з науковими системами інших високо розвинених країн, сприяє її удосконаленню, задоволенню життєвих потреб людей.

Тема 3. МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1. Об’єкти наукового дослідження та їх класифікація

Наукове дослідження – це процес вивчання певного об’єкта (предмета або явища) з метою встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтерсах раціонального використання у практичній діяльності людей. У методології наукових досліджень розрізняють поняття “об’єкт” і предмет пізнання. Об’єктом пізнання прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника, а предметом пізнання – досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об’єкта. Наприклад, усі спільні науки в принципі познають один об’єкт – суспільство, але мають різні предмети; політична економія – систему виробничих відносин, економічна статистика – кілкісну сторону економічних явищ; бухгалтерський облік, аналіз і аудит – господарську діяльність підприємців та ін.
Об’єктом наукового дослідження є навколишній матеріальний світ та форми його відображення у свідомості людей, які існують незалежно від нашої свідомості, відбираються відповідно до мети дослідження. Досліджувати можна не тільки емпіричний об’єкт (якість продукції, собівартість виробів), а й теоретичний (дія закону вартості).
Емпіричні (від грец. empeiria – досвід) об’єкти при дослідженні поділяють на натуральні, або фізичні, які існують у природі об’єктивно, незалежно від нашої волі і свідомості, та штучні включаючи технічні, що створюються за волею людей.
Залежно від ступеня складності є прості і складні об’єкти дослідження; відмінність між ними визначається числос елементів та видом зв’язку між ними. Прості об’єкти складаються із кількох елементів (заробітна плата робітників розкрійного цеху швейної фаббрики – це простий об’єкт дослідження).
До складних відносять об’єкти з невизначеною структурою, яку необхідно дослідити, а потім описати. Ці об’єкти досліджують за методом “чорної скриньки”, який полягає у пошуку взаємозв’язку між подібними вхідними діями та реакцією об’єкта на них. Таким об’єктом може бути собівартість виробів, що випускає швейна фабрика. На формування собівартості впливають якість сировини, отриманої від постачальників, сукупність витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зовнішні і внутрішні фактори.
Для вибору і вивчення головного фактора, який впливає на досліджуваний об’єкт та сукупність інших однотипних об’єктів, визначають їх подібність, що відповідає меті дослідження. За результатами попереднього вивчення цієї сукупності відшукують об'єкт дослідження, який включає в себе всі основні істотні властивості багатьох реальних об'єктів. Правильний відбір об'єкта вивчення із навколишнього матеріального світу відповідно до мети дослідження сприяє обгрунтованості результатів дослідження.
Кожний об'єкт дослідження оточує середовище, з яким він взаємодіє. Тому завдання дослідника полягає у визначенні факторів, які впливають на об'єкт дослідження, відборі і зосередженні зусиль на найсуттєвіших факторах. Критеріями відбору суттєвих факторів є мета дослідження та рівень накопичених знань у цьому напрямі. Якщо рівень знань про вплив факторів на поведінку об'єкта досліджень недостатній, то це може бути підставою для віднесення цих факторів до групи суттєвих. Наприклад, досліджуючи фактори, які впливають на формування собівартості продукції, виділяють в основному виробничі та економічні фактори (ціноутворення, рентабельність), ігноруючи при цьому соціальні фактори як несуттєві. Рівень знань про ці фактори явно недостатній. Тому в умовах ринкових відносин їх не слід відкидати, а вивчати у взаємозв'язку з іншими факторами.
Відбір суттєвих факторів на об'єкт дослідження має велике практичне значення, оскільки впливає на ступінь достовірності результатів дослідження. Якщо будь-який суттєвий фактор не враховано, то висновки, добуті в результаті дослідження, можуть бути помилковими, неповними або зовсім хибними.
Виявлення суттєвих факторів спрощується, якщо дослідження грунтується на добре опрацьованій теорії. Якщо теорія не дає відповіді на поставлені запитання, то використовують гіпотези, економічні ідеї, сформовані на етапі попереднього вивчення об'єкта дослідження.
Отже, чим повніше враховано вплив середовища на об'єкт дослідження, тим точнішими будуть результати наукового дослідження. Під середовищем розуміють все те, що оточує об'єкт дослідження або його елементи, і вплив на них. Розрізняюгь матеріальні, енергетичні та інформаційні фактори впливу. На дослідження конкретних економічних наук великий вплив має інформація, пов'язана з матеріальними елементами виробництва, його технологією та реалізацією продукції на ринку.
Технологічні процеси досліджують за допомогою експериментально-статистичних методів, де об'єкт дослідження представлено як "чорна скринька". Кількісна характеристика мети дослідження обумовлена відбиранням таких показників технологічного процесу:
економічних – ефективність, собівартість продукції, рентабельність;
техніко-економічних – продуктивність праці, надійність роботи устаткування;
технологічних – точність, якість продукції, надійність і прогресивність технології.
Вибравши об'єкт дослідження, його предмет і фактори, які впливають на причинно-наслідкові результати стану об'єкта, визначають його параметри, тобто повноту вивчення об'єкта відповідно до мети дослідження. Від достовірності визначення параметра дослідження і класифікації об'єктів значною мірою залежать результати виконаного дослідження.
В основу класифікації об'єктів дослідження покладені принципи логіки, які передбачають групування їх за певною методикою. Мета класифікації полягає у розкритті всієї сукупності понять про об'єкт. Тому основою для поділу має бути не довільно взята, а суттєва ознака об'єктів, які класифікують (прямі і непрямі витрати на виготовлення продукції та ін.).
Отже, класифікація – це поділ різних явищ, предметів на групи за певними ознаками, з метою їх вивчення та наукового узагальнення.
Найбільш поширеними є два методи класифікації об'єктів дослідження.
Класифікація об'єктів за наявністю і відсутністю ознак полягає в тому, що більшість об'єктів поділяють на два класи. Один із них має певну властивість, а другий не має її. У свою чергу, другий клас може бути поділений ще на два менших класи, із яких знову-таки один має деяку властивість, а інший не має її. Так, наприклад, якщо витрати поділити на виробничі і невиробничі, то другий член поділу не має певних ознак. У свою чергу, якщо невиробничі виграти поділити на витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва і непов'язані із ним, то другий член поділу знову-таки не матиме певних ознак.
Класифікація об'єктів за видозміною ознак полягає у тому, що члени поділу являють собою такі сукупності предметів, в кожній із яких загальна для всіх сукупностей ознака виявляється по особливому, з тими або іншими варіаціями.
Для кращого пізнання об'єктів, які вивчаються при будь-якій класифікації, необхідно з самого початку вибрати основу поділу. Наприклад, виробничі витрати розподіляють за функціональною роллю у процесі виробництва (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників тощо). Тут спільна для всіх сукупностей ознака (витрати) проявляється по-різному. Одна із них являє собою матеріалізовану працю, друга – трудові, технологічні витрати цього підприємства.
Логічно складена класифікація повинна відповідати таким вимогам:
бути розмірною, тобто не дуже вузькою і не широкою;
виконуватися за однією основою, яка має бути не довільним поняттям, а стосуватися суті поділу цілого;
виключати несумісність понять (наприклад, показники роботи підприємства погані, але воно у числі передових).
Для будь-якої класифікації об'єктів обов'язковими є формально-логічні і діалектичні принципи класифікації. Прикладом формально-логічної класифікації може бути поділ витрат на виробничі та невиробничі. Тут класифікація здійснюється лише за однією підставою.
При класифікації об'єктів наукових досліджень виходять із того, що наука, пояснюючи характер тих або інших процесів дійсності, грунтується на певних методах дослідження їх. Спираючись на метод, вчений отримує відповідь на те, з чого потрібно починати дослідження, яким чином групувати об'єкти і давати оцінку фактам, що вивчаються у процесі дослідження.

3.2. Загальнонаукові та емпіричні методи дослідження

Розвиток науки нерозривно пов'язаний з створенням методології, яка втілює необхідні її принципи. Подібно до поділу об'єктивних законів на загальні і окремі, пов'язані з розвитком тих або інших окремих галузей знання, методологія науки також може бути загальною і окремою. Загальна методологія науки – це принципи матеріалістичної діалектики, а також теорія пізнання, яка досліджує закони розвитку наукового знання в цілому. Окрема методологія грунтується на законах окремих наук, особливостях пізнання конкретних процесів і проявляється у здійсненні, з одного боку, теоретичних узагальнень, принципів окремих наук, а з іншого – часткових методів дослідження. Це визначається тісним органічним зв'язком будь-якого пізнання з вирішенням загальнотеоретичних, філософських питань.
Предметом вивчення методології наукових досліджень є поняття і методи самої науки, їх сфера застосування, обгрунтованості наукових результатів, осмислення досягнень науки з точки зору загальнолюдської культури. Загальнонаукові методи дослідження грунтуються на методах філософії.
Метод (від грец. methodos – дослідження) – це спосіб дослідження явищ, який визначає планомірний підхід до вивчення їх наукового пізнання та встановлення істини. Діалектичний метод є справжнім науковим методом пізнання світу, відображенням законів розвитку мислення як засобу досягнення істини. Матеріалістична діалектика є наукою про закони буття і мислення.
У своїй основі метод є інструментом до вирішення головного завдання науки – пізнання об'єктивних законів дійсності з метою використання їх у практичній діяльності людей. Метод визначає потребу і місце застосування наукових прийомів та способів дослідження, експериментальної перевірки результатів дослідження.
Кожна наука включає в себе один або кілька окремих методів дослідження, наприклад, абсолютні, відносні та середні величини, варіаційні ряди у статистиці.
Разом з окремими методами існує загальний філософський метод пізнання, що визначає основні шляхи будь-якого наукового дослідження та має для нього велике значення. Сам по собі філософський метод не входить до змісту всіх економічних наук, бо є складовим елементом особливої форми суспільного пізнання – філософії. В економічних дослідженнях методи філософії є основоположними у розробці окремих методик дослідження в економічних науках.
У методології наукових досліджень виділяють два рівні пізнання:
теоретичний – висунення і розвиток наукових гіпотез і теорій, формулювання законів та виведення з них логічних наслідків, зіставлення різних гіпотез і теорій;
емпіричний – спостереження і дослідження конкретних явищ, експеримент, а також групування, класифікація та опис результатів дослідження і експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей.
Виходячи із методології діалектичного матеріалізму, розрізняють такі методи наукового пізнання: загальнонаукові і конкретно-наукові (емпіричні).
Загальнонаукові методи використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях. До них належать аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз.
Аналіз – метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Наприклад, аналіз продуктивності праці робітників провадиться по підприємству у цілому і по кожному цеху.
Синтез (від грец. synthesis – поєднання, з'єднання, складання) – метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле (продуктивність праці по виробничому об'єднанню у цілому).
Індукція (від лат. іпdисtіоп – наведення, побудження) – метод дослідження, при якому загальний висновок про ознаки множини елементів виводиться на основі вивчення цих ознак у частини елементів однієї множини. Так вивчають фактори, які негативно впливають на продуктивність праці по кожному окремому підприємству, а потім узагальнюють у цілому по об'єднанню, до складу якого входять ці підприємства як виробничі одиниці.
Дедукція (від лат. deduction – виведення) – метод логічного висновку від загального до окремого, тобто спочатку досліджують стан об'єкта в цілому, а потім його складових елементів. Щодо попереднього прикладу то спочатку аналізують продуктивність праці в цілому по об'єднанню, а потім по його виробничих одиницях.
Аналогія – метод наукового дослідження завдяки якому досягається пізнання одних предметів і явищ на основі їх подібності з іншими. Він грунтується на подібності деяких сторін різних предметів і явищ, наприклад, продуктивність праці у об'єднанні можна досліджувати не по кожному підприємству, а лише по взятому за аналог, де випускається однорідна з іншими підприємствами продукція та однакові умови для виробничої діяльності. При цьому добуті результати поширюються на всі аналогічні підприємства.
Моделювання – метод наукового пізнання, що грунтується на заміні предмета або явища, які вивчаються, на їх аналог, модель, що містить істотні риси оригіналу. В економічних дослідженнях широко застосовується економіко-математичне моделювання, коли модель та його оригінал описуються тотожними рівняннями і досліджуються із застосуванням ЕОМ, наприклад, транспортні маршрути при автомобільних перевезеннях вантажів.
Абстрагування (від лат. abstrahere – відволікати) – метод відволікання, який дає змогу переходити від конкретних питань до загальних понять і законів розвитку. Він застосовується в економічних дослідженнях для перспективного планування, коли на основі вивчення роботи підприємств за минулий період прогнозується розвиток галузі або регіону на майбутній період.
Конкретизація (від лат. сопсretus – густий, твердий) – метод дослідження предметів у всій різнобічності їх, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів. При цьому досліджується стан предметів у зв'язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку. Так, перспективи розвитку галузі визначають на підставі конкретних розрахунків застосування нової техніки і технології, збалансованості трудових і матеріальних ресурсів та ін.
Системний аналіз – вивчення об'єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. У наукових дослідженнях він передбачає оцінку поведінки об'єкта як системи з усіма факторами, які впливають на його функціонування. Цей метод широко застосовується у наукових дослідженнях при комплексному вивченні діяльності виробничих об'єднань і галузі в цілому, визначенні пропорцій розвитку народного господарства тощо.
Єдиної методики системного аналізу у наукових дослідженнях поки що немає. У практиці досліджень він застосовується з використанням таких методик: процедур теорії дослідження операцій, яка дає змогу дати кількісну оцінку об'єктам дослідження; аналізу систем дослідження об'єктів в умовах невизначеності; системотехніки, яка включає проектування і синтез складних систем у процесі дослідження їх функціонування (проектування і оцінка економічної ефективності АСУ технологічних процесів та ін.).
На основі загальнонаукових методів дослідження явищ, які відбуваються у природі і суспільстві, у кожній науці сформувалися емпіричні методи, що грунтуються на досвіді розвитку конкретної науки та застосуванні її у практичній діяльності людей.
Емпіричні методи застосовуються у дослідженнях разом з загальнонауковими як специфічні методи конкретно-наукового пізнання прикладного характеру. Це переважно методи чутливості – відчуття, сприймання і уявлення. Проте емпіричні методи – це не лише сприймання чутливості. Проста констатація результатів спостереження таких, як, наприклад, "перевищення витрат виробництва проти запланованих на скільки-то", це ще не наукове пізнання. Воно стає науковим, коли визначено їх причинний зв'язок спостереженням і експериментом, тобто виявлено і вивчено фактори, що зумовили перевищення витрат, і розроблено заходи щодо усунення недоліків.
Конкретно-наукові (емпіричні) методи наукового пізнання являють собою специфічні методи конкретних наук, наприклад економічних. Ці методи формуються залежно від цільової функції науки і характеризуються взаємним проникненням до однорідних галузей наук. Наприклад, група економічних наук 08.03.00 "Кількісні методи в економіці", до якої входять "Статистика", "Економіко-математичні методи і моделі", "Інформаційні системи в економіці", взаємопов'язана з методичними прийомами дослідження інших груп економічних наук, зокрема, таких як 08.02.00 "Економічне зростання та економічні коливання", 08.06.00 "Економіка підприємств і менеджмент" та ін. Це зумовлено тим, що практична статистака формується на основі інформації бухгалтерського обліку; практичний аудит фінансово-господарської діяльності підприємств провадиться з використанням методичних прийомів статистики, економіко-математичних методів та моделей інформаційних систем у економіці, а також економічного коливання, стабілізації та інфляції.
Отже, інтеграція економічних наук відбувається на основі застосування тих самих методичних прийомів у дослідженнях та використанні результатів науки у практичній діяльності.
Конкретно-наукові (емпіричні) методи включають теоретичні і методичні прийоми досліджень.
Теоретичні прийоми – використання існуючих теорій, а також створення нових теорій, притаманних певній науці. До них належать: формалізація, гіпотетичний і аксіоматичний методи, створення теорії.
Формалізація (від лат. formula – форма, певне правило) – метод дослідження об'єктів, подання їх елементів у вигляді спеціальної символіки, наприклад, собівартості продукції – формулою, де за допомогою символів показано статті витрат.
Гіпотетичний метод (від грец. hipotheticos – побудований на гіпотезі) грунтується на гіпотезі, науковому припущенні, висунутому для пояснення будь-якого явища, яке потребує перевірки та теоретичного обгрунтування, щоб стати достовірною науковою теорією. Він застосовується при дослідженні нових економічних явищ, які не мають аналогів (вивчення ефективності нових машин і устаткування; собівартість нових видів продукції та ін.).
Аксіоматичний метод передбачає використання аксіом, що є доведеними науковими знаннями, які застосовуються у наукових дослідженнях у вигляді відправних початкових положень для обгрунтування нової теорії. Передусім це стосується використання економічних законів у наукових дослідженнях, що є аксіоматичними знаннями наукової теорії, які використовуються для подальшого розвитку науки.
Створення теорії – узагальнення результатів дослідження, знаходження загальних закономірностей у поведінці об'єктів, що вивчаються, а також поширення результатів дослідження на інші об'єкти і явища, які сприяють підвищенню надійності проведеного експериментального дослідження.
Методичні прийоми, за якими провадяться конкретно-наукові дослідження (емпіричні), формуються на основі загальнонаукових методів і відображають особливості тієї науки, завдяки якій вони створені. Це спостереження, експеримент і впровадження результатів дослідження у практичну діяльність.
Спостереження – апробація обгрунтування висунутих гіпотез або проміжних результатів дослідження з використанням аксіоматизованих знань про об'єкт, а також практики його функціонування (хронометраж, анкетування, експрес-діагностика та ін.).
Експеримент (від лат. experimentum – проба, дослід) – науково поставлений дослід відповідно до мeти дослідження для перевірки результатів теоретичних досліджень. Провадиться в умовах, які дають змогу спостерігати за ходом явища і відтворювати його у заданих умовах, наприклад проведення експерименту у окремій галузі народного господарства щодо застосування "ноу-хау".
Впровадження результатів дослідження у практичну діяльність – методичні прийоми реалізації результатів наукового дослідження у практичну діяльність людей (удосконалення технологічного процесу виробництва продукції, менеджменту, маркетингової діяльності та ін.).
Отже, загальнонаукові і конкретно-наукові (емпіричні) методи дослідження перебувають у взаємозв'язку, спрямованому на всебічне вивчення досліджуваних об'єктів, явищ для отримання достовірних знань про них для розвитку науки як рушійної сили суспільства.

3.3. Аксіоматизація знань та причинні зв’язки у методологшї наукових досліджень

Аксіоматизація знань має поширення в теоретичних розділах природничих наук (біології, квантової механіки та ін.). Вона включає в себе ряд понять (аксіом) наукової теорії, які використовуються для визначення інших понять цієї теорії. Це так звані фундаментальні поняття цієї теорії, значення яких відомі і не потребують визначення. Наприклад, у механіці Ньютона таким поняттям є поняття сили, а в бухгалтерському обліку – поняття подвійності відображення в обліку господарських процесів. У дедуктивних теоріях вони називаються первинними поняттями теорії.
При аксіоматизації знань складається залежність первинних понять (аксіом) і тверджень від інших, що стає принципом побудови теорії. На відміну від аксіоматичних знань, які підтверджені наукою і практикою, знання, істинність яких необхідно довести дослідженням, називають теоремами. Однією із таких теорем може бути потреба застосування показника нормативної чистої продукції (без матеріальних витрат) при плануванні виробничої діяльності об'єднань і підприємств.
Аксіоми і первинні поняття утворюють базис теорії. Первинні поняття, як правило, містяться всередині аксіом.
Аксіоматизація наукових теорій має велику пізнавальну цінність. Вона дає змогу ефективно на чіткій науковій основі вирішувати проблему істинності положень теорії. При аксіоматизації теорії, як правило, зберігається велика свобода вибору числа аксіом і конкретних положень. Це саме і первинних понять. Та сама теорія може мати різну аксіоматику. Аксіоматизація наукових теорій можлива лише тоді, коли в ній вже встановлено і перевірено практикою багато положень, і деякі з них стали аксіомами.
Аксіоми фіксують найбільш загальні і важливі відношення між поняттями теорії і тому у змістовому аспекті їм можуть відповідати найважливіші фундаментальні положення. Разом з тим аксіоматична теорія не існує поза системою наукового знання; вона пов'язана з іншими теоріями або входить до складу ширших знань, у яких аксіоми можуть бути доведені, як теореми, а початкові поняття – визначеннями. Істинність аксіоми, тобто правильність аксіоматизації, обгрунтовується практичним положенням усієї системи в цілому та її змістовою інтерпретацією.
У розвитку аксіоматизації знань можна виділити два етапи – змістової і формалізованої аксіоматики.
Змістова аксіоматика характеризується тим, що орієнтується на конкретний зміст теорії знань, які аксіоматизуються.
Формалізована аксіоматика грунтується на формалізованих мовах і розумінні доказу як формальної процедури.
Формалізовані мови побудовані на системі символів, які характеризують чітко однозначний опис словника (елементів даної мови) і наявністю особливих структурних правил, що називаються синтаксисом. Прикладом таких мов є мови програмування економічних задач для розв'язання на ЕОМ.
Аксіоматизація на основі формалізованої мови полягає в тому, що за аксіому вибирають деякі правильні висновки, їх приймають як істинні. Потім за точно сформульованими правилами формального доказу перетворенням одних правильних висновків у інші одержують наслідки із аксіом.
Для формалізованих аксіоматичних систем жорсткими правилами не є зміст. Чи є ця теорія формалізованою математикою, економікою, бухгалтерським обліком або іншою наукою, вирішують за допомогою інтерпретації.
Інтерпретація – це зведення правильних висновків формалізованої аксіоматизованої системи у взаємно-однозначну відповідність істинним проявом будь-якої змістової теорії. Якщо така відповідність між елементами аксіоматизованої системи і елементами змістової теорії знайдена, формалізована теорія дістає підтвердження, а її прояв набуває змістового характеру.
Системи аксіом, визначення і правила висновку аксіоматизованої системи повинні задовольняти ряду методологічних умов. Для правильного виведення висновків їх зводять до вимог суворого і однозначного формулювання, а також до вимог достатності. Для визначення важливо додержувати двох вимог: усунення і несуперечності.
Вимоги усунення визначень зводяться до того, що всяке вираження теорії, що містить визначальне поняття, може бути замінено еквівалентним йому виразом, у якому це поняття відсутнє, а містяться лише первинні поняття теорії.
Вимоги несуперечності полягають у поєднанні у теорії визначень та понять, які визначаються у процесі наукових досліджень.
Аксіоматизована система може бути несуперечною, повною і незалежною.
Система аксіом будь-якої теорії є несуперечною, якщо із неї відповідно до прийнятих правил не можна вивести двох тверджень, одне із яких спростовувало б інше.
Повнота системи аксіом означає, що при цих правилах прийнятих аксіом достатньо, щоб на їх основі довести або відхилити, спростувати будь-який вираз, який сформулювало на мові теорії, до якої належить ця система аксіом.
Незалежність аксіом – полягає в тому, що їх слід добирати так, щоб жодна із них не була наслідком інших аксіом. В протилежному випадку така аксіома є теоремою.
Аксіоматизація знань, а відтак і достовірність наукової теорії, залежать від виявлення причинних зв'язків явиш у методології наукових досліджень.
У природі і суспільстві всі явища перебувають у взаємному зв'язку між собою. Такий причинний зв'язок існує у світі об'єктивно, незалежно від свідомості і волі людей. Наприклад, нагрівання металу є причиною такого явища, як розширення металу.
Причиною називається таке явище, яке стає наслідком певних змін початкового стану об'єкта дослідження. За часом причина завжди передує наслідку, а наслідок настає в результаті дії певних причин. Таким шляхом виникають причинно-наслідкові зв'язки явищ, які вивчаються у методології наукових досліджень.
У процесі визначення причинно-наслідкових зв'язків застосовують такі методи: метод подібності, метод розрізнення, метод супутніх змін, метод залишків.
Метод подібності грунтується на висновках про подібність порівнюваних причин або наслідків. Цей метод застосовується у наукових дослідженнях в тих випадках, коли необхідно визначити причину будь-якого явища, що виникає за різних умов, але при наявності спільних для всіх явищ обставин. Якщо для двох або більше випадків досліджуваного явища спільна лише одна обставина, то ця обставина і є причиною цього явища. Наприклад, у собівартості одного із видів продукції перевищення витрат проти діючих норм було за статтями калькуляції "Сировина і матеріали" і "Основна заробітна плата виробничих робітників". Перевитрата сировини зумовлена невимірністю і некратністю металу, тобто порушенням постачальником договірних угод з якості сировини. В процесі виробництва робітники при доведенні сировини до певний якісних кондицій витратили більше часу, що призвело до більших витрат, ніж передбачено нормативами. Таким чином, спільною обставиною обох явищ є порушення постачальником договірних угод поставки сировини за якістю. Ця обставина є причиною перевитрат як сировини, так і заробітної плати.
Слід зазначити, що всі індукіквні методи дослідження причинного зв'язку, у тому числі і метод подібності, дають тільки ймовірні знання про навколишній світ і цьому полягає обмеженість їх пізнавального значення.
Метод подібності застосовується, як правило, при дослідженні явищ, які можна спостерігати у конкретних умовах. Він не потребує штучного втручання в самий процес досліджуваних явищ. Цей метод застосовується в економічних дослідженнях.
Метод розрізнення застосовується тоді, коли досліджуване явище у одних випадках настає (присутнє), а у інших подібних умовах не настає (відсутнє). Тому всі досліджувані обставини при використанні методу розрізнення грунтуються лише навколо двох випадків: перший – коли досліджуване явище настає та другий – досліджуване явище не настає. Якщо випадок, у якому досліджуване явище настає, і випадок, у якому це явище не настає, у всьому подібні, за винятком однієї обставини, то це єдина обставина, в чому вони відрізняються між собою, і є причиною досліджуваного явища.
Цей метод дослідження причинного зв'язку можна проілюструвати на прикладі швейного виробництва.
На швейній фабриці в однакових умовах працювали два цехи пошиття чоловічих сорочок з однаковими виробничими потужностями. Проте продуктивність праці у цеху № 1 на 15% вища, ніж у цеху № 2. Щоб знайти причину цього явища, проведено дослідження за допомогою методу розрізнення. Виявлено, що виробничі приміщення у цеху № 1 пофарбовані в світло-блакитний колір, а в цеху № 2 – у темний. Таким чином, перше явище (пофарбування стін) є причиною другого (зростання продуктивності праці).
Метод супутніх змін застосовується у дослідженнях у тих випадках, коли існує тісний внутрішній зв'язок причин і наслідку, де вони однозначно пов'язані між собою. Якщо виникнення або зміна попереднього явища щоразу викликає виникнення або зміну іншого, супутнього йому явища, то перше з них є причиною другого явища. Так, наприклад, у пошивному цеху швейної фабрики немає належної вентиляції, тому кошторисом цехових витрат на плановий рік передбачено виділити для цієї мети значну суму коштів. Роботи щодо обладнання вентиляції не було проведено і зазначена сума коштів виявилася зекономленою. Відсутність вентиляції позначилась разом з іншими причинами на збільшенні захворюваності працівників, яким за рахунок коштів соціального страхування виплачено більше, ніж становлять, передбачені на вентиляцію.
У цьому випадку друге явище є причиною першого щодо соціальної й економічної залежності.
Метод залишків застосовується в разі дослідження складного комплексу попередніх обставин, де одна частина компонентів цього комплексу вже вивчена, а інша підлягає вивченню.
Якщо встановлено, що причиною частини складного досліджуваного явища не служать відомі попередні обставини, крім однієї з них, то можна припустити, що ця обставина і є причиною частини досліджуваного явища.
Наприклад, якщо досліджують продуктивність праці на промисловому підприємстві, то у собівартості продукції вивчають витрати, пов'язані з оплатою праці, а інші витрати не враховують. Цей метод використовується в економічних дослідженнях як елімінування, тобто коли вилучають фактори, які безпосередньо не впливають на економічний результат.
Причинно-наслідкові зв'язки об'єктів, які вивчаються, у методології наукових досліджень виступають у вигляді визначення – логічного прийому, що дає змогу передати відмінність ознак і результатів дослідження за допомогою мовних засобів. Визначення неможливо сформулювати на перших етапах вивчення об'єкта, коли ще не виявлені його істотні ознаки. Вони відображають головне у дослідженні предмета і допомагають виявити менш суттєві, похідні ознаки.
Мовною формою визначення поняття є ім'я. Якщо визначення відповідає на запитання, яке поняття позначається цим ім'ям, то воно називається номінальним. Особливістю номінального визначення є те, що воно не розкриває змісту поняття. Визначення, яке розкриває зміст поняття, називається реальним. Крім того, розрізняють вербальне визначення, що пояснює поняття, позначене цим словом. Наприклад, план виробництва товарів народного споживання підприємство виконало, застосувавши більш прогресивну технологію, яка позитивно впливає на якість і кількість виробництва продукції.
Визначення повинно бути коротким і точним, тобто вільним від метафоричних (інакомовність), фігуральних висловів. Наявність останніх перетворює логічне визначення у простий образ. Ці образи можуть виражати правильну думку, але меті наукового визначення вони не відповідають.
У наукових дослідженнях необхідно дотримуватися формально-логічних правил визначення методологічних принципів філософії. .Діалектична логіка вимагає вивчення предмета у всіх його зв'язках, у розвитку, зважаючи на практичну діяльність людей.
Оскільки логічне визначення не завжди можливе і не завжди є найбільш зручним засобом розкриття змісту понять у дослідженнях, при встановленні змісту об'єктів застосовуються також інші прийоми, подібні до визначення. До них належать:
опис – викладення ознак предмета, явища, події;
характеристика – розкриття найбільш типових ознак предмета;
відмінність будь-яких конкретних об'єктів не від усіх інших, а лише від найбільш подібних до них (економіст-бухгалтер, економіст-фінансист);
пояснення – розкриття не всього змісту поняття, а лише частини його з певною метою, яка може полягати у тому, щоб підготувати чітке логічне визначення (наприклад, здатність до аналітичного мислення економіста відрізняє його від математика, який мислить абстрактно);
порівняння – застосовується для пояснення одного поняття іншим, більш зрозумілим, абстрактно-конкретним (наприклад, обсяг виробництва вимірюється показником нормативне чистої продукції).
Значення визначень полягає, з одного боку, в тому, що в них підсумовується головне в наших знаннях про досліджувані об'єкти, а з іншого – в тому, що вони є основою для подальшого розвитку наших знань. Без них неможливо обійтись у будь-якій науці і дуже часто – в практичній діяльності, наприклад, при контролі і аудиті господарської діяльності підприємств, підприємців та ін.

3.4. Гіпотеза у методології наукових досліджень

Гіпотеза (від грец. hypothesis припущення) – наукове припущення, що висувається для пояснення будь-якого явища і потребує перевірки на досліді та теоретичного обгрунтування, для того щоб стати достовірною науковою теорією.
Наукові теорії не можуть з'явитися зразу у готовому вигляді. Вони виникають спочатку у вигляді припущень, гіпотез, і, пройшовши певну перевірку, перетворюються в достовірні знання. Підставою висунення гіпотези як форми розвитку знання є суспільно-історична практика людей і попередні знання у вигляді основних законів розвитку і пізнання дійсності.
Кожна висунута гіпотеза має бути такою, що підлягає перевірці; це є єдиною логічною вимогою, виконання якої дає право на висунення гіпотези. Для пояснення тих самих явищ, подій можуть бути висунуті різні гіпотези.
Для висунутої гіпотези не обов'язкове повне узгодження з фактичним матеріалом дослідження. По-перше, не можна забороняти висунення гіпотез, які суперечать усталеним у науці законам, бо така заборона несумісна з розвитком науки. По-друге, вимога втрачає сенс, якщо дані, якими користується вчений, неповні або недостовірні.
Гіпотеза, як форма розвитку знання, являє собою окреме припущення або їх сукупність, які висуваються для пояснення властивостей або причин досліджуваних явищ.
Прикладом гіпотези можуть бути такі міркування: показник нормативної чистої продукції (НЧП), що застосовується для планування обсягу виробництва у промисловості, дає змогу встановити трудовий внесок підприємства у випуск продукції, але не повною мірою стимулює зниження трудомісткості її. Виникає гіпотеза про потребу удосконалення показника НЧП у частині впливу його на зростання продуктивності праці робітників підприємства. Ця гіпотеза дає змогу побудувати систему знань, що приводять до нових результатів, пов'язує раніше відоме з невідомим. Без достовірного знання, яке становить фундамент гіпотези, вона не має наукової цінності.
Процес розвитку гіпотези проходить чотири стадії:
висування гіпотез – вивчення об'єкта дослідження нагромадженням теоретичних і емпіричних знань і обгрунтуванням на їх основі припущення про можливість одержання нових знань про нього;
формулювання гіпотез – визначення методів дослідження і системи доказів;
доведення гіпотез у процесі дослідження і експериментування, їх уточнення і коригування;
результати доведення гіпотез – доповнюється новими припущеннями або відкидається, замінюється новими гіпотезами або перетворюється у достовірне знання.
У процесі дослідження гіпотеза безумовно уточнюється і змінюється залежно від добутих результатів. Проте перш ніж приступити до її формулювання і розробки докладного плану і методики дослідження, необхідно гіпотезу попередньо піддати теоретичним розрахункам, експертній оцінці, орієнтованому експерименту і тільки після цього розпочинати її дослідження.
Для того щоб гіпотеза могла виконувати свою основну функцію як форма розвитку знання, необхідно керуватися деякими вимогами у процесі висунення її. Найважливішим з них є те, що гіпотеза повинна відповідати основним критеріям філософії. Роль філософії в розвитку гіпотез полягає в тому, щоб спрямувати мислення вченого у русло науки узагальнення фактів відповідно до їх об'єктивної природи. Основний зміст гіпотези не повинен суперечити законам, встановленим в певній системі знань. Наприклад, жодна з гіпотез у галузі конкретної економіки не повинна суперечити закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил. У противному разі гіпотеза не сприятиме розвитку економічної науки і врешті-решт відкидається. Проте цю вимогу не можна абсолютизувати, бо вона виключила б можливість розвитку знань. Якщо виникає суперечність між висунутою гіпотезою і раніше доведеними положеннями цієї науки, то сумніватися треба насамперед у гіпотезі. Але якщо нові аргументи дедалі більше укріплюють гіпотезу, то слід перевірити, наскільки достовірна та теорія, яка суперечить висунутій.
При висуванні гіпотези необхідно прагнути за її допомогою пояснити не частину будь-яких факторів чи явищ, а всю їх сукупність. Сформульовані пропозиції, що становлять зміст гіпотези, не повинні бути логічно суперечливими, тобто одне не повинно бути формально-логічним запереченням іншого. Формально-логічні суперечності вносять у зміст знань суб'єктивний характер, який призводить до викривлення дійсності.
Гіпотеза має бути граничне простою, тобто такою, яка не потребує введення нових гіпотез або припущень, при збільшенні кількості спостережень і підвищенні їх точності. Простота виступає своєрідним критерієм, який дає змогу зробити вибір між кількома різними гіпотезами.
Для гіпотези характерно прагнення на основі узагальнення вже наявних знань вийти за її межі, тобто сформулювати нові положення, істинність яких ще не доведена.
Подальший розвиток гіпотези полягає в її доведенні, інакше людина не може керуватися гіпотезою ні в теоретичній, ні в практичній діяльності.
З приводу того самого досліджуваного об'єкта може висуватися кілька гіпотез. При цьому можуть бути гіпотези, які взаємно виключають одна одну. І це справджується багатозначними зв'язками об'єкта з іншими явищами, які встановлені в процесі дослідження. Тому висування кількох гіпотез, в тому числі і таких, що взаємно виключають одна одну, не можна вважати похибкою висування і формулювання гіпотези. Доки не встановлено, у чому полягає індивідуальна особливість досліджуваного об'єкта, наявність різних гіпотез забезпечує його всебічне вивчення, без чого неможливо встановити нові закономірності і зробити за ними наукові узагальнення.
Перевірка або доведення гіпотези, її подальшого розвитку передбачає кілька можливостей.
Гіпотеза може розвиватися, уточнюватися, конкретизуватися, доповнюватися новими положеннями, залишаючись при цьому гіпотезою.
Розвиток гіпотези може призвести до її відхилення. Якщо у процесі обгрунтування гіпотези будуть виявлені факти і закономірності, що відхиляють основний зміст гіпотези, то постає питання про заміну її новою гіпотезою за іншими принципами, так званою робочою гіпотезою.
У процесі розвитку робоча гіпотеза перетворюється в достовірне знання. Це відбувається тоді, коли доведено істинність принципу, який лежить в основі гіпотези, не окремими фактами, а сукупністю практичних результатів.
Окремі факти підтверджують гіпотезу, збільшують її вірогідність, але не доводять повністю. Вирішальним фактором перетворення гіпотези у достовірне знання є практика. При цьому гіпотеза перетворюється у достовірне знання у двох випадках: описана гіпотезою причина досліджуваного явища стає доступною прямому спостереженню або положення, яке становить основний зміст гіпотези, можна вивести як наслідок із достовірних посилок.
На підставі гіпотези у наукових дослідженнях намагаються вивести якомога більшу кількість наслідків. Якщо всі наслідки погоджуються з даними спостереження і досліду і жодна з них не суперечить цим даним, то гіпотезу вважають ймовірною. В цьому випадку гіпотеза продовжує залишатися положенням, істинність якого доведена. Підтверджені практикою наслідки із гіпотези підвищують її ймовірність, наближають основний зміст гіпотези до достовірного знання, сприяють її успішному використанню в практичній діяльності людей.
Перетворення гіпотези в наукову теорію відбувається тоді, коли вона доводиться не окремими фактами, а цілою сукупністю практичних результатів. Окремі ж факти підтверджують гіпотезу, збільшують її ймовірність, але не доводять її повністю.
У процесі перевірки гіпотези виявляється зв'язок її з науковою теорією. Цей зв'язок пояснюється наявністю об'єктивно-істинного знання в них. Разом з тим між гіпотезами і теоріями є відмінність, що випливає із відносності практики як критерію істини. Теорія на відміну від гіпотези є достовірним знанням. Проте це не виключає наявності гіпотетичних елементів у теорії, які активізують її подальший розвиток. Практика конкретного періоду може не давати змогу абсолютно доводити або спростовувати всі ідеї, що виникають. Тому гіпотеза повноправно входить у наукову теорію доти, поки подальші кроки науки не доведуть або не спростують її.
Отже, гіпотези виникають у процесі розвитку науки і перетворюються у достовірні положення наукової теорії лише тоді, коли практика підтверджує їх конкретними результатами, добутими на основі цієї системи знань.

3.5. Докази у наукових дослідженнях

Процедури, за допомогою яких установлюється істинність будь-якого твердження, у логіці прийнято називати доказами. Їх використовують як у науці, так і в практичній діяльності людей і особливо при фінансовому менеджменті, веденні бухгалтерського обліку, контролі й аналізі господарської діяльності, нормуванні праці, аудиті тощо.
В економічних дослідженнях основними доказами є показники, що характеризують об'єкти дослідження відповідно до критеріїв оцінки їх стану або ефективності використання. Так, собівартість продукції характеризується величиною витрат на одиницю виробу, продуктивність праці – випуском продукції в одиницю часу та ін.
Доказами гіпотез, фактів у досліджуваних об'єктах не можуть бути цитати, запозичені із оприлюднених робіт інших авторів. Вони використовуються для характеристики стану знань з питань, які досліджують. Винятком є праці інших авторів, у яких оприлюднені аксіоматизовані знання, сформовані теорії (таблиця Менделєєва у хімії, закон Бойля Маріота у фізиці, подвійне відображення обороту капіталу на рахунках бухгалтерського обліку, запроваджене Лукою Пачолі та ін.), можуть бути відправними позиціями у дослідженнях за цією тематикою.
У доказах застосовують два способи встановлення істини: безпосередній і опосередкований.
Безпосередній спосіб полягає в тому, що у процесі практичних дій відбувається зіставлення стверджуваного з фактичним становищем об'єкта дослідження. Видами таких практичних дій можуть бути спостереження, експеримент, демонстрація, вимірювання, розрахунок, облік та інші емпіричні процедури.
Цей спосіб найбільше можливий у економічних дослідженнях, оскільки дає змогу виміряти і зіставити показники економічних процесів на підставі статистичних і бухгалтерських звітів, а також зібраних за допомогою емпіричних методичних прийомів дослідження.
У практиці досліджень часто істинність твердження про властивості будь-якого об'єкта може бути доведена на підставі вже наявних знань у вигляді різних законів і положень. У цьому випадку завданням доказу є виявлення співвідношення аналогів. Такий спосіб встановлення істини називають опосередкованим.
Сфера застосування опосередкованих доказів у науці досить широка. Це стосується таких наук, як математика, фізика, астрономія, хімія та ін. Оскільки в економіці застосовуються математичні методи, то опосередковані докази тут також мають місце. Наприклад, тісноту зв'язку факторів, що впливають на формування собівартості продукції, визначають опосередковано за допомогою методу кореляції.
Розвиток науки привів до зростання значення опосередкованих методів встановлення істини наукових положень, зокрема доказів. За цих умов постала потреба в удосконаленні доказових процедур з обмеженням критерію інтуїтивності. З кінця XIX ст. у логіці формується поняття формального доказу, яке замінює собою інтуїтивний доказ. При цьому одержуюпь суворе формулювання правила доказів, які дають змогу на кожному етапі перевірити їх правдивість. Формальні докази широко застосовуються у сучасній логіці, математиці та економіці. Так, собівартість продукції можна досліджувати за технологічними дільницями, цехами, користуючись формальними доказами у вигляді норм витрат сировини, палива та інших ресурсів, а також даними про фактичне витрачання їх, відображене у бухгалтерському обліку.
Доказ являє собою процес мислення, результатом якого є послідовність тверджень, розміщених у певному логічному порядку.
Отже, доказ є логічною процедурою встановлення істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких вже доведено.
У структурі доказів виділяють такі елементи: теза, аргумент і форма (демонстрація).
Тезою називають твердження, яке підлягає доведенню. У формальних доказах, а також у деяких науках, які використовують дедуктивні методи, твердження, що підлягає доведенню, називають теоремою. Такою тезою в економіці можуть бути шляхи зниження витрат виробництва, резерви підвищення продуктивності праці, зниження матеріаломісткості продукції та ін.
Аргумент – це положення, яке використовується для доведення цієї тези. Оскільки аргументи є твердженнями, які визначають істинність тези, їх називають іноді основними доказами. У формальних доказах їх називають посиланнями (норми витрат ресурсів, звітні дані про фактичні витрати ресурсів та ін.).
Аргументами можуть бути: твердження, істинність яких доведено раніше (теореми, закони та інші наукові положення), аксіоми, визначення і твердження, що містять достовірну інформацію про конкретні факти (дані бухгалтерських звітів і балансів, статистичні збірники та ін.).
Форма доказу (демонстрація) – це спосіб зв'язку аргументів між собою, а також з тезою. Вона показує логічну послідовність переходу від основного аргументу до тези. В економічних дослідженнях формою доказів є таблиці, машино-відеограми, складені ЕОМ за конкретними програмами, графіки, аналітичні розрахунки та інші матеріальні носії інформації, перетвореної відповідно до мети дослідження (тези доказу).
У математичних і економічних дисциплінах широко застосовуються два основних вади доказів: прямі і непрямі.
Прямим називається такий доказ, коли із прийнятих передумов за встановленими правилами безпосередньо виникає теза, яка. потребує доведення. Інакше кажучи, у ланцюжку висновків, що являють собою прямий доказ, останньою ланкою буде теза, яку доводять. Наприклад, твердження, що для фабрики виготовлення костюмів чоловічих з дорогих шерстяних тканин вигідніше, ніж з дешевих бавовняних, грунтується на послідовності таких міркувань. Трудові затрати на пошиття костюмів однакові, але за даними економічного аналізу рентабельність костюмів з дорогих шерстяних тканин значно вища. Крім того, вони користуються великим попитом, тому не залежуються на складі готової продукції фабрики.
У економічних дослідженнях як прямі докази використовують дані бухгалтерського обліку і статистики, що характеризують кількісну і якісну сторони досліджуваних об'єктів. Крім того, використовують дані, добуті у процесі проведення хронометражних спостережень, контрольного запуску сировини, технологічного контролю, лабораторного аналізу та ін.
Трапляються випадки, коли прямий доказ за інших умов неможливий. Тоді вдаються до непрямих доказів, що називаються іноді "доказами від протилежного". При цьому безпосередньо доводиться не теза, а її відхилення – антитеза, причому доказ встановлює хибність останньої. Потім на підставі закону виключення третього роблять висновок про істинність тези. Таким чином, твердження, яке доводять, протягом всього доведення залишається наче осторонь, використовується лише на заключній стадії. Отже, непрямий доказ – це такий вид міркування, за яким доводиться хибність відхилення тези і на цій підставі роблять висновок про істинність її.
У економіці при дослідженні продуктивності праці, собівартості продукції, робіт і послуг непрямими доказами є аналоги, тобто показники вартісних або натуральних вимірників досліджуваних об'єктів, взятих із фінансової звітності споріднених підприємств, об'єднань.
Неупереджені логічні помилки, припущені у доказі, у міркуваннях взагалі непередбачливо називають паралогізмами (грец. paralogismos – неправильне міркування), а навмисні неправильні міркування – софізмами (грец. sophisma – хитрість, вигадка).
Мета застосування софізму – видати неправду за істину, надавши логічно неспроможному міркуванню видимість логічної правильності. Наприклад, науковий доказ апологетів соціалізму про перевагу тоталітарної економіки, що грунтується на державній формі власності, над ринковою з різними формами власності, на практиці виявився утопічним.
Парадокси (грец. раrа – проти, doxa – думка) – міркування, у якому однаковою мірою доводяться істинність будь-якого твердження та його відхилення. Причиною парадоксу є те, що у теоріях, які містять парадокси, недостатньо з'ясовано фундаментальні поняття, у тому числі і логічні.
Велике значення у наукових дослідженнях мають спростування. Як і докази, спростування мають тезу, аргументи і форму (демонстрацію):
теза – це положення, яке треба спростувати;
аргументи – твердження, за допомогою яких спростовується теза, доводиться її хибність;
форма – це спосіб логічного зв'язку аргументів і тези.
Спростування тези може бути доведено тим, що, по-перше, буде доведена істинність антитези, а, по-друге, встановлена хибність наслідків, що випливають із тези. Прикладом спростування першого може бути твердження, що "всі підприємства промислової корпорації є рентабельними" (загальне твердження) спростовується доведенням істинності частково негативного твердження – "деякі підприємства корпорації є збитковими".
Цей самий приклад можна навести як друге спростування: "підприємства промисловості можуть бути збитковими лише у тих випадках, коли має місце безгосподарність, або якщо окремі види продукції на ринку не користуються попитом". Теза є істинним твердженням, але все ж доказ не може бути прийнятий, оскільки він не підтаерджений економічними розрахунками.
Спростування є важливим засобом розвитку наукового пізнання. За їх допомогою наука вивільнюється від хибних тверджень, помилок і необгрунтованих догм, а також удосконалює свій теоретичний апарат.
Спростування демонстрації доказу тези полягає у тому, що показує відсутність логічного зв'язку між тезою і його аргументом. Оскільки цс може бути порушенням правил висновків, за якими будується доказ цієї тези, то для спростування необхідно вказати на вид помилки.
Для того щоб докази і спростування приводили до бажаного результату, необхідно додержувати правил і умов їх проведення.
Правила і умови, які стосуються тези, полягають насамперед у тому, що теза повинна бути точно і чітко сформульованою. Тому в наукових дослідженнях раніше ніж приступити до доказу будь-якого наукового положення, провадять дослідження з уточнення їх змісту і внутрішнього логічного зв'язку та аналізу понять, які входять до складу цього положення.
Теза протягом всього доведення або спростування має залишатися незмінною. Ця умова грунтується на дотриманні закону тотожності; ігнорування його призводить до того, що теза залишається недоведеною, оскільки при доведенні відбувається підміна тези і доказу або спрощується не та теза, яка необхідна. Помилку, зумовлену недодержанням цієї умови, виражає принцип "Хто занадто багато доводить, той нічого не доводить". Наприклад, намагаючись довести тезу "Мова не тотожна мисленню", починають доводити як рівнозначне таке твердження: "Мова не пов'язана з мисленням". Останнє твердження більш категоричне і до того ж хибне, тоді як дійсна теза – істинне твердження.
Правила і умови, які стосуються аргументів, полягають у тому, що аргументи у всякому доказі мають бути істинними твердженнями.
Недодержання цього правила призводить до помилок. Істинність аргументу має бути доведеною незалежно від тези.
Аргументи повинні бути достатніми підставами для доказу тези. Порушення цього правила призводить до того, що при доведенні намагаються встановити логічний зв'язок між різними за змістом твердженнями. Твердження "Підприємство працює нерентабельне" недостатнє само по собі для обгрунтування тези "Бухгалтерський облік перебуває в незадовільному стані", хоч реальний зв'язок між цими фактами може існувати. Різновидами цієї помилки є можливі апеляції при доказах "до публіки", "до особи" тощо.
Правила і умови, які стосуються демонстрації, – це всі правила і помилки, пов'язані з порушенням тих висновків, які використані при побудові доказу.
Отже, доказами і спростуваннями у економічних дослідженнях є тільки ті, істинність яких може бути підтверджена економічними розрахунками, відповідними документами, складеними на підставі перевірених даних, а також отримані за допомогою проведеного експерименту.


Тема 4
НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ І МЕТОДИКА ЙОГО ВИКОНАННЯ В ЕКОНОМІЦІ

4.1. Процес наукового дослідження та його характеристика

Наукове дослідження це цілеспрямований процес виробництва нових знань, які розкривають нові явища у суспільстві і природі, для використання їх у практичній діяльності людей. Методологія наукових досліджень у природознавстві, техніці та інших науках має багато спільного, проте процес наукового дослідження економічних явищ має деякі відмінності.
Особливість економічних досліджень полягає у тому, що у них не можна застосовувати ні мікроскоп, ні хімічні реактиви, бо їх заміняє абстракція. За допомогою абстракції у процесі дослідження виявляють закономірності і зв'язки, пізнають сутність явищ і законів розвитку суспільства, визначають взаємозв'язки між економічними явищами, прогнозують розвиток економічних процесів. Вивчаючи закономірності цих процесів, треба мати на увазі, що наука у всіх галузях знань відкриває проявлення певних законів, розмірності та еволюцію розвитку. Сам по собі закон, у тому числі і економічний, не проявляється у повній відповідності з його формулюванням і погодженням з дійсністю, а проявляється він відповідно з впливом природних, суспільних, технічних та інших пов'язаних з цим законом факторів.
Закономірності розвитку суспільства це передусім закономірності розвитку матеріального виробництва. Суспільні відносини складні і багатогранні, вони охоплюють усі сторони життя людини і суспільства. Основою будь-якого суспільства є матеріальне виробництво, де люди вступають у певні виробничі, економічні відносини, що є основними серед всіх суспільних відносин, з якими вони пов'язані. Прикладом таких взаємозв'язків є відносини між продуктивними силами і виробничими відносинами, між галузями народного господарства та їх виробничими підприємствами і об'єднаннями, споживанням і нагромадженням, постачальниками і покупцями, дебіторами і кредиторами.
Дослідження економіки показує, що зв'язки між її явищами не однакові за силою, характером і спрямованістю. Зв'язки можуть бути істотними і неістотними, безпосередніми і опосередкованими, випадковими і необхідними, внутрішніми і зовнішніми. Тому у процесі дослідження добирають лише ті методи, які дають змогу правильно розрахувати і охарактеризувати суттєві зв'язки з метою їх економічного регулювання.
Так, за допомогою математичної статистики можна правильно сформулювати завдання, які виникають при аналізі закономірностей економічних явищ і процесів. Разом з тим захоплення у деяких економічних дослідженнях математичною статистикою призводить до хибних результатів. Штучні парні і багатогранні зв'язки між ознаками одного або кількох об'єктів ускладнюються рівняннями регресії і тісноти зв'язків. Віднайдені параметри регресних рівнянь і показники тісноти зв'язків після апробації виявляються несуттєвими. Тому наукове дослідження це складний процес виробництва знань, необхідних для людської спільності.
Усякий динамічний процес, пов'язаний з використанням засобів і предметів праці, а також самої праці, складається з організаційної, технологічної та завершальної стадій. Науково-дослідний процес це сукупність організаційних, методичних і технічних прийомів, здійснюваних за допомогою певних процедур. Складається він з таких стадій: організаційної; дослідної; узагальнення, апробації і реалізації результатів дослідження.
На організаційній стадії вивчається стан об'єкта дослідження і виконується організаційно-методична підготовка дослідження.
Вивчення стану об'єкта дослідження передбачає конкретизацію теми і попереднє визначення теоретичних посилок її дослідження. При конкретизації теми визначається її місце у науковій проблемі, встановлюється зв'язок між суміжними темами, які раніше виконувалися іншими дослідниками або плануються до розробки, визначаються і обґрунтовуються об'єкт дослідження.
Попереднє визначення теоретичних посилок включає в себе вивчення стану об'єкта, наукової і теоретичної новизни гіпотез, що висуваються для дослідження.
Визначення теоретичних основ розробки теми в економічних дослідженнях передбачає встановлення повноти висвітлення її у раніше виконаних дослідженнях, обґрунтування наукової новизни і необхідності подальшого вивчення, виходячи із народногосподарської потреби у цих знаннях. При цьому слід зібрати матеріал, провести його первинну обробку, узагальнити, дати теоретичне пояснення меті дослідження, зробити практичні висновки, рекомендації спочатку з одного питання, а потім перейти до дослідження інших питань теми. Проте за будь-яких умов дослідник повинен починати свою роботу з вивчення теоретичних передумов, які дають змогу подати наукову значущість проблеми в цілому і визначити місце у цій досліджуваній темі.
Визначення теоретичних посилок теми дає змогу встановити її зв'язок з тенденціями розвитку досліджуваного об'єкта і загальними закономірностями економічної науки.
Вивчення історії питання і сучасного стану проблеми дає змогу уникнути дублювання дослідження, помилок інших дослідників, а також використати їх знання та досвід. Історія питання викладається слідом за теоретичними основами. Такий порядок пояснюється тим, що дослідник приступаючи до висвітлення історії, повинен певною мірою володіти теорією питання, оскільки вона орієнтує його при відбиранні історичного матеріалу.
Збирання, відбирання та вивчення інформації здійснюється, як правило, за літературними джерелами, які відображають стан теми дослідження, звітами науково-дослідних, проектних і технологічних організацій, а також за економічними показниками діяльності підприємств і корпорацій, які містяться у бухгалтерському обліку, звітності, нормативно-плановій, договірній і комерційній документації.
Висування та обґрунтування гіпотез завершує вивчення теоретичних посилок до досліджуваної теми. На цьому етапі аналізується сучасний стан проблеми, окреслюється коло питань, що залишилися недослідженими, але мають певне значення для розвитку економічної науки. При цьому висуваються і обґрунтовуються гіпотези, які будуть відправним пунктом при визначенні перспектив подальшого вивчення проблеми і встановлення параметрів дослідження. Висування гіпотез ґрунтується на науковому прогнозуванні тенденцій розвитку досліджуваних явищ.
Організаційно-методична підготовка передбачає розробку програми дослідження, техніко-економічного обґрунтування, складання плану дослідження теми, методики дослідження і робочого плану.
У програмі зазначається дослідник-виконавець (відділ, лабораторія, кафедра), замовник теми, завдання, зміст і методи дослідження, очікуваний результат.
Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) науково-дослідної роботи містить найменування теми й проблеми, до якої вона включена, дані про замовника, наукового керівника, підстави для виконання і класифікацію НДР (теоретичну, пошукову, прикладну, конструкторську розробку), кошторисну вартість і строки виконання, місце і час можливого впровадження.
ТЕО відображає найважливіші показники НДР, які дають змогу на стадії підготовки дослідження визначити народногосподарську значущість теми і її кінцеву мету, науково-технічну і практичну цінність, розрахунковий економічний ефект від можливого впровадження результатів дослідження. Таким ефектом є зменшення асигнувань на капітальні вкладення, зниження собівартості продукції і робіт, зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці і техніки безпеки, удосконалення управління та інші заходи, що позитивно впливають на виконання програм економічного і соціального розвитку підприємства, корпорації.
План дослідження теми складається з вступу, розділів, глав і параграфів, які мають змістовий заголовок і висновок. При складанні деталізованого плану дослідження необхідно додержувати вимог і правил оформлення державного стандарту "Звіт про науково-дослідну роботу", включаючи виділення етапів виконання робіт за темою. У плані визначаються підприємства, на базі яких проводитимуться дослідження, уточнюється час відряджень, передбачаються засоби збирання інформації тощо.
Методика дослідження характеризує методи і прийоми, які передбачається застосовувати при виконанні робіт з конкретної теми, висуваються гіпотези дослідження та їх доведення. Так, досліджуючи тему з підвищення ефективності будівельного виробництва, визначають її місце у проблемах ефективності інвестицій у будівельне виробництво та поліпшення його якості, взаємозв'язку з функціями управління обліком, контролем, а також фінансуванням і кредитуванням капітальних вкладень, збалансованості трудових і матеріальних ресурсів, стимулювання зниження строків будівництва та ін. При цьому конкретизують будівельні організації (компанії, акціонерні об'єднання), які включають до об'єктів дослідження.
Робочий план складається відповідно до програми та плану дослідження теми, де відображають календарні строки початку і закінчення робіт за етапами, вартість робіт і питомий відсоток їх у повній сумі витрат. Крім того, у плані вказують виконавців по кожному етапу робіт.
У робочому плані передбачається видача у визначені строки оформлених результатів виконаної роботи (анкетне обстеження, хронометражні спостереження, виміри, розрахунки та ін.). Це дає змогу встановити достовірний облік і контроль за виконанням робіт за допомогою графіків, щоденників, відеограм та ін. У обліку відображаються хід роботи і результати дослідження. Зазначені дані потрібні для контролю строків виконання робіт, стимулювання працівників, уточнення планів завершення їх.
На організаційній стадії здійснюється також робота з створення умов, необхідних для виконання досліджень. При цьому вирішується питання матеріально-технічної бази забезпечення обчислювальною технікою, інвентарем. Дослідник формує робочу картотеку літературних джерел за профілем теми, що розробляється, а також законодавчих та нормативно-правових актів.
Дослідна стадія наукового процесу складається з двох етапів. На першому вибирають критерії оцінки дослідження, збирають інформацію для обробки й на ЕОМ відповідно до програми і методики дослідження. На другому провадиться дослідження зібраної інформації, доводять поставлені гіпотези, недоведені відкидають, висувають нові, попередні висновки піддають апробації, коригують щодо показників експериментування та оприлюднюють у спеціальних журналах, газетах, радіопередачах тощо.
Стадія узагальнення, апробації і реалізації результатів дослідження включає в себе узагальнення результатів дослідження у звітах про виконану науково-дослідну роботу (НДР), монографіях, дисертаціях. Результати дослідження обговорюються у наукових колективах організації, яка виконувала наукову роботу, провадяться рецензування і експертиза, вносяться необхідні корективи, доповнення тощо. Після цього провадиться реалізація висновків і пропозицій, які обґрунтовані у виконаній науковій роботі.
Отже, науково-дослідний процес є системним впливом на об'єкт дослідження з метою вивчення, виявлення способів удосконалення і оптимізації його використання у практичній діяльності людей.

4.2. Дослідна і завершальна стадії науково-дослідного процесу

Дослідна стадія науково-дослідного процесу включає в себе створення нової інформації і перетворення її із застосуванням комп'ютерних технологій, теоретичних і конкретно-наукових (емпіричних) методів у інформаційні сукупності, відповідно до програми дослідження теми конкретної економіки.
Створення нової інформації полягає у проведенні спостережень і виборі оціночних критеріїв, досліджуваних економічних процесів, а також збереженні і групуванні інформації. При цьому передбачається вивчення технологічних процесів, застосування прогресивних засобів виробництва (автоматизованих ліній, верстатів з програмним управлінням та ін.), економічних видів сировини, використання досягнень технічного прогресу в управлінні виробництвом, впровадженні новітніх методів і технічних засобів у плануванні, обліку і контролі виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств, корпорацій, галузі. Це дає змогу виявити позитивні і негативні фактори, що впливають на функціонування об'єкта дослідження, і визначити, якими критеріями їх вимірювати.
Для характеристики досліджуваних процесів, виявлення закономірності і тенденцій їх розвитку збирають і групують інформацію для наступного перетворення її відповідно до мети дослідження.
Перетворення інформації на ПЕОМ провадяться згідно з методикою дослідження. Для цього використовують ділові (конторські) і професійні ПЕОМ.
Ділові призначені для обробки економічної інформації та розв'язання задач з підготовки та складання документів, редагування й оформлення текстів, ведення баз даних та ділового листування, розрахунків і обчислення показників господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, складання таблиць, графіків. Виконують ці операції ПЕОМ за допомогою графічних дисплеїв, принтерів та графопобудовників, зовнішніх запам'ятовуючих пристроїв великої місткості на гнучких і жорстких магнітних дисках.
Професійні використовуються у наукових дослідженнях для розв'язання задач із застосуванням економіко-математичних методів, а також для збирання інформації, завдяки великій місткості пам'яті, широкому набору периферійного обладнання (клавіатура, монітор дисплея, запам'ятовуючі пристрої, принтери, графопобудовники). У практиці наукових досліджень застосовуються портативні (кишенькового розміру) ПЕОМ. Вони мають портативні пристрої із вмонтованою клавіатурою, маленьким екраном та зовнішніми запам'ятовуючими пристроями на магнітних картах і мікро касетах.
Ділові і професійні ПЕОМ використовуються при створенні автоматизованих робочих місць (АРМ) економіста, бухгалтера, науковця. Вони вивільнюють фахівців від рутинної обробки даних і розширюють можливість займатися інтелектуальною інформаційною діяльністю. Застосування у наукових дослідженнях ПЕОМ розширює можливості відображення проміжної та результативної інформації на екрані синтезування у кольорові та звукові, що інтуїтивно виникають, образи досліджуваних об'єктів і структур, про які збирається інформація, що сприяє підвищенню ефективності наукового дослідження.
Персональний доступ до ресурсів локальних і глобальних обчислювальних мереж розширює інформаційне забезпечення дослідника, дає змогу використовувати інформаційне моделювання у наукових дослідженнях. Крім того, сучасні ПЕОМ і вмонтовані мікропроцесори широко використовуються для програмування роботів і маніпуляторів, автоматизованих транспортних систем, регуляторів і датчиків стану навколишнього середовища. Завдяки цьому датчики дають змогу прискорити і здешевіти збирання й обробку інформації, контроль випуску продукції за кількістю і якістю, транспортування на склади та облік її. Різні типи ПЕОМ можна уніфікувати на основі технологічних та програмних модулів. У перспективі ПЕОМ сприятимуть створенню інтелектуальних систем обробки інформації із застосуванням мовного діалогового спілкування користувача з комп'ютерною системою.
Алгоритмізація і постановка задач необхідні елементи модельного дослідження, що ґрунтується на декомпозиції моделі на під моделі, пов'язані інформаційно між собою. Модельні дослідження проводяться за послідовністю таких процедур:
формулювання ситуації, що моделюється за допомогою ПЕОМ (з використанням баз даних і професійних знань дослідника);
актуалізація моделі внесення до неї змін або доповнення її опису;
формулювання вихідних даних і задач модельованих досліджень;
моделювання (діалог імітую чого об'єкта з ПЕОМ);
обробка результатів моделювання на ПЕОМ, формулювання рішень і висновків.
Наведена послідовність є показ того, що моделі дослідження створюються насамперед за допомогою алгоритмізації задач, які розв'язують на ПЕОМ.
Алгоритмізація це моделювання задачі для розв'язання на ПЕОМ, виконання науково-дослідних процедур у точному загальноприйнятому режимі, що передбачає процес перетворення вихідних даних у пошуковий результат. Алгоритм це упорядкована сукупність елементів арифметичних і логічних операцій, записаних будь-якою вихідною мовою (ланцюг математичних формул, структурна схема, запис універсальною алгоритмічною мовою), виконання яких дає змогу розв'язати відповідну задачу.
Постановка задачі це формулювання вихідних посилань, потрібних для розв'язання задачі й описання її математичного змісту. В постановці задачі відображаються її організаційно-економічна сутність, зміст постановки, періодичність розв'язання, зв'язок задачі з іншими задачами, організація збирання початкових даних і передавання їх на обробку, тимчасові обмеження на видачу рішення задачі.
Введення інформації в систему обробки на ПЕОМ для наукового дослідження, як правило, клавішне, яке поєднує функції введення, обробки та управління апаратними і програмними засобами. Система ця дуже проста, бо клавіатура дисплея подібна до клавіатури друкарської машини і не потребує спеціальної підготовки замовника для виконання цих робіт.
Більш прогресивним введенням інформації у ПЕОМ є мовне. Пристрої мовного введення інформації поділяють за такими критеріями: можливістю розпізнавати природну мову або окремі слова, що розділяються штучно паузами (командами); ступенем залежності від конкретного диктора; обсягом словника.
Скануючи введення інформації передбачає використання для системи обробки текстових і графічних документів, паперових носіїв. Після скануючого оптичного введення документів вони описуються цифровим кодом, який має форму, аналогічну сформованій на клавіатурі. Пристрої скануючого введення інформації виконуються у вигляді блоків, які належать до периферійного обладнання, що входить до комплекту ПЕОМ. На цих пристроях є можливість контролювати також виконання плану дослідження, виконувати облікові операції, вести ідентифікаційні картки об'єктів дослідження тощо.
Сенсорне введення інформації ґрунтується на використанні сенсорного екрана, за допомогою якого здійснюється безпосереднє введення інформації в ПЕОМ. Застосовується воно для ефективного діалогу з некваліфікованим користувачем, особливо в системах з інтелектуальним графічним інтерфейсом.
У системах, які об'єднують засоби мовного введення інформації та графічний інтерфейс, сенсорний екран може бути основним засобом діалогу між дослідником і ПЕОМ.
На екрані монітора висвічується прямокутна координатна сітка, кожній точці якої відповідає певна функція. При ідентифікації точок ПЕОМ дає можливість діалогового спілкування непідготовленому досліднику. При цьому можна використовувати світловий олівець пристрій, за допомогою якого інформація вводиться в ПЕОМ і відображається на екрані дисплея або кольорового монітора, причому можна змінювати кольори при введенні інформації залежно від її семантики.
Для введення у систему обробки неформалізованої інформації на симпозіумах, наукових конференціях використовуються спеціальні комплекси, призначені для автоматизації стенографування, дешифрування, обробки текстів і прискореного введення їх на природній мові. Апаратура комплексів дає змогу вводити текст не посимвольно, а по складах, словах і навіть окремими фразами. Виконання цих робіт потребує спеціальної підготовки операторів.
Програмне забезпечення розв'язання задач дослідження на ПЕОМ має забезпечити: доступ до персональної та загальної бази даних; можливість ведення телекомунікаційного діалогу всередині та за межами наукової установи; можливість моделювання процесів дослідження. Обмін інформацією між ПЕОМ, пристроями та каналами передачі, запам'ятовуючими пристроями та дослідником є найважливішим при виведенні перетвореної інформації. Це пов'язано з використанням програмного інтерфейсу.
Інтерфейс це сукупність апаратних і програмних засобів, призначених для обміну інформацією між ПЕОМ, обчислювальною системою і дослідником. Розрізняють кілька рівнів інтерфейсу внутрішньо машинний, периферійних пристроїв, між машинний, між системний, людино-машинний та ін.
Виведення інформації при роботі з ПЕОМ може здійснюватися двома способами: пристрої видають користувачу результати роботи у формі відображення інформації на екрані символьного чи графічного дисплея або друкованого тексту, рисунка чи графіка. Алфавітно-цифрові дисплеї дають змогу відтворити буквено-цифровий текст виконаного дослідження за конкретною програмою, заданою дослідником.
Для виведення інформації із ПЕОМ, обробленої за програмою наукового дослідження, застосовуються принтери. Випускаються вони різних модифікацій: дешеві принтери з малою продуктивністю; високоякісні з великою продуктивністю. Обидві групи принтерів поділяють на принтери послідовної дії (по символьний друк), порядкові (одночасно друкують рядками) та посторінкові (формують друк сторінками). Останній вод друку виконується на без ударних принтерах.
Найбільше ефективності у виведенні результатів обробки інформації на ПЕОМ для досліджень можна досягнути при застосуванні лазерних принтерів (друкує до 45 с/хв).
Електрографічні лазерні принтери працюють за системою ксерографії. Фоточутливий барабан заряджається лазерним променем, потім на барабан наноситься електрографічний тонер, зображення переноситься на папір і закріплюється. Зображення можна наносити на будь-який папір, картон, кальку, що має певні зручності для досліджень економічного характеру.
Після створення перетвореної на ПЕОМ інформації виконуються дослідження із застосуванням теоретичних і емпіричних методів, яке включає такі етапи:
доведення гіпотез приведення зібраної інформації у систему, яка підтверджує наукове передбачення, поставлене на дослідження, або спростовує його, у зв'язку з чим виникають нові робочі гіпотези, яким дослідник повинен дати оцінку;
формування висновків і рекомендацій попереднє узагальнення результатів доведення гіпотез, вибирання методів перевірки достовірності і обґрунтованості цих результатів;
науковий експеримент перевірка попередніх результатів дослідження способом їх апробації у конкретних виробничих умовах або їх моделюванням у лабораторних умовах з використанням ПЕОМ;
коригування попередніх висновків і результатів досліджень внесення виправлень до попередньо сформованих висновків і рекомендацій на основі системи доказів відповідно до результатів проведеного експерименту;
оприлюднення проміжних висновків і пропозицій повідомлення, доповіді на семінарах та конференціях, публікація статей за наслідками дослідження окремих питань, розділів.
Безпосереднє дослідження в сучасних умовах і на перспективу має виконуватися з широким застосуванням ПЕОМ для вирішення інтелектуальних завдань досліджень. Використання ПЕОМ на дослідній стадії проводиться способом діалогового спілкування.
Можливість діалогового спілкування дослідника з ПЕОМ потребує: комфортної обстановки, в якій можна отримати інформаційну допомогу; вибір мови спілкування; визначення зручного способу (сценарію) спілкування або кількох таких способів.
Для того щоб мова спілкування була зрозумілою досліднику і ПЕОМ, вони повинні мати спільний тезаурус (терміни, поняття та їх застосування). Такий тезаурус має бути обов'язковим для спілкування, але при його формуванні слід ураховувати дві обставини: бажання мати розвинений і широкий тезаурус; труднощі, пов'язані з його використанням. Чим ширший і різноманітний тезаурус, тим вищий рівень інтелекту спілкування, але разом з тим підвищуються вимоги до складності програмного забезпечення та параметрів ПЕОМ (розрядності, швидкості, місткостей оперативного запам'ятовуючого пристрою та зовнішньої пам'яті).
Простий тезаурус дає змогу реалізувати просту мову, а саме команду. Підвищити інтелектуальний рівень спілкування дослідника з машиною можна, користуючись обмеженим тезаурусом. Цього можна досягти, застосовуючи діалоговий режим спілкування. При цьому на основі обмеженого базового тезауруса формуються нові похідні поняття та відношення, розширюючи і доповнюючи базовий тезаурус. Це розширення не передбачене наперед, а виникає у процесі діалогу з конкретного дослідження.
Таким чином, засоби діалогу дають змогу оперувати віртуальним тезаурусом, який допускає реалізацію розвинених мов спілкування дослідника з машиною. З часом універсальним засобом діалогового спілкування з ПЕОМ стануть апаратно-програмні засоби штучного інтелекту, які у процесі навчання дадуть змогу досліднику вести діалог на його розмовній професійній мові.
У сучасних наукових дослідженнях застосовуються два основних типи інтерфейсу з користувачем меню і мови команд.
Інтерфейс типу меню вивільняє дослідника від потреби вивчати мову: на кожному кроці діалогу команди подаються у вигляді пунктів меню, з якого вибирається потрібний (за допомогою курсора або вказуючи номер пункту). Недоліком цього інтерфейсу є велика кількість кроків і пунктів на кожному етапі діалогу, що потребує великої місткості оперативного запам'ятовуючого пристрою та високої продуктивності ПЕОМ. Крім того, сценарій запитань і відповідей меню має жорстку форму і повинен наперед передбачати всі несподівані ситуації діалогу.
У разі використання інтерфейсу з мови команд потрібно пам'ятати команди та синтаксис їх (кількість і порядок аргументів). Мова гнучка та зручна при достатній кількості команд і підготовці дослідника, яка виражається у оволодінні ним команд.
На стадії узагальнення, апробації і реалізації результатів дослідження проводиться літературний виклад висновків і пропозицій наслідків виконаної роботи, апробація їх у колективі наукової організації, рецензування та експертиза, дослідне впровадження, коригування і доопрацювання та реалізація кінцевих результатів.
Узагальнення результатів дослідження літературний виклад результатів дослідження у вигляді звіту про виконану науково-дослідну роботу (НДР), дисертації, студентської науково-дослідної роботи та інших форм подання завершеної наукової продукції. При цьому визначають призначення продукту інтелектуальної праці та напрями її використання. Якість виконаної роботи визначають апробацією.
Апробація включає в себе колективне обговорення виконаного дослідження на науково-технічних радах, його рецензування і експертизу, оприлюднення кінцевих результатів у спеціальних журналах, реферативних збірниках, а також у виступах дослідників з доповідями і повідомленнями на науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах. Крім того, результати дослідження апробовуються зовнішнім рецензуванням, коли рецензентом виступає стороння установа, підрозділ або вчений, який не входить до штату підрозділу-дослідника, або внутрішнього, виконаного співробітниками підрозділу-дослідника, які не зайняті виконанням робіт за цією темою.
Реалізація результатів дослідження здійснюється дослідним впровадженням їх у практику за участю замовника теми. При цьому виявляються недоробки, які потім усуваються дослідником, коригується звіт про НДР, дисертація, оприлюднюються кінцеві результати дослідження. Реалізація результатів дослідження завершується складанням акта впровадження за участю представників дослідника і замовника, а також здійсненням авторського нагляду за виробничим впровадженням результатів науково-технічних досліджень, захист дисертації.

4.3. Конкретно-наукові (емпіричні) методичні прийоми та їхні процедури у досліджені економіки

Економічна наука сформувала свої конкретно-наукові (емпіричні) методичні прийоми на основі загальнонаукових методів дослідження та практики економічної діяльності. Сформувалися ці прийоми також під впливом взаємного проникнення в однорідні галузі економічних наук. Так, методичні прийоми групи наук "Економічна теорія" використовуються у групі наук "Економічне зростання та економічні коливання", у процесі практичної діяльності методичні прийоми групи наук "Кількісні методи в економіці" (статистика, економіко-математичні методи та моделі, інформаційні системи в економіці) застосовуються у групі наук "Економіка підприємств і менеджмент", зокрема у науці "Бухгалтерський облік, аналіз і аудит" та ін. Таким чином, під впливом інтеграції кожна з економічних наук визначила методичні прийоми дослідження, які їй притаманні.
Узагальнюючи конкретно-наукові методичні прийоми, які застосовуються у різних економічних науках, їх можна об'єднати у такі групи: органолептичні, розрахунково-аналітичні, документалістики.
Органолептичні (від грец. organon знаряддя, інструмент) методичні прийоми дотикового характеру, коли дослідження провадяться способом безпосереднього дотику до об'єктів спостереження. До них належать: інвентаризація, контрольні заміри, вибіркові та суцільні спостереження, технологічні та хіміко-технологічні дослідження.
Інвентаризація перевірка об'єктів дослідження в натурі кількісними прийомами.
Суть цього прийому полягає в тому, що перевірка наявності і стану об'єктів здійснюється оглядом, підрахунками, зважуванням, обмірюванням. У економічних дослідженнях інвентаризація застосовується як основний методичний прийом для виявлення фактичного стану товарно-матеріальних цінностей і коштів, а також розрахунково-кредитних стосунків та інших активів і пасивів об'єднання, підприємства. Інвентаризація застосовується всіма видами досліджень, особливо поширена при дослідженні у бухгалтерському обліку і аудиті.
Контрольні заміри робіт прийом фактичного контролю, дослідження будівельно-монтажних робіт, а також при проведенні фактичного контролю обсягів виробництва, робіт і послуг. Цей методичний прийом використовують також у технічних науках.
Вибіркові спостереження прийом статистичного дослідження якісних характеристик господарського процесу. Використовується в аудиті тоді, коли суцільний контроль технічно неможливий (при визначенні дефектів товарів, які надійшли у торгівлю; часу, затраченого покупцем на придбання товару, тощо).
Суцільні спостереження прийом статистичного дослідження фактичного стану об'єктів, які вивчають, наприклад, проведення хронометражних спостережень при дослідженні норм виростку, використання робочого часу працівників за звітний період тощо.
Технологічні дослідження прийом дослідження інженерної і технічної підготовки виробництва, а також якості продукції, яку випускають у відповідності з технічним умовам, що перевіряють відділ технічного контролю (ВТК) та інші служби підприємства в процесі попереднього, поточного і заключного контролю виробництва. Одним із видів технологічного дослідження є контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво для дослідження оптимальності технології виробництва, обґрунтованості норм витрат матеріальних ресурсів і повноти виходу готової продукції.
Хіміко-технологічні дослідження прийом визначення якості сировини і матеріалів, які використовуються у виробництві продукції, а також якісних характеристик виробів. У громадському харчуванні застосовується для встановлення калорійності, смакових якостей, повноти додержання рецептур страв та інших якісних і кількісних показників продукції. Здійснюється цей вид досліджень лабораторним аналізом, перевіркою продукції на технологічному конвеєрі, фінішній стрічці та іншими способами.
Експертизи різних видів прийоми експертних оцінок, що застосовуються технологічними, судово-бухгалтерськими, криміналістичними, товарознавчими та іншими експертизами при дослідженні соціальних питань, пов'язаних з конкретною економікою. До експертиз вдаються тоді, коли у складі дослідників немає відповідних фахівців, або за виявленими результатами виникла потреба в експертних висновках.
Експертиза проектів і кошторисної документації прийом перевірки технологічного рівня, прогресивності норм і нормативів, організації та індустріалізації будівництва, відображених у проектно-кошторисній документації на спорудження об'єктів і придбання обладнання, яке потребує і не потребує монтажу. Здійснюють експертизу спеціальні підрозділи підприємств замовників проектно-кошторисної документації, а на великих будовах спеціальні державні установи.
Розрахунково-аналітичні функціонально-вартісний аналіз (ФВА), економічний аналіз, статистичні розрахунки, економіко-математичні методи.
Функціонально-вартісний аналіз метод дослідження об'єкта (виробу, процесу, структури) за його функцією і вартістю, який застосовується при вивченні ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів. Найважливішими його функціями є такі:
функціональний підхід при дослідженні функцій об'єкта та його елементів з метою найповнішого задоволення вимог у виборі раціональних шляхів їх реалізації;
народногосподарський підхід до оцінки споживчих якостей і витрат на їх розробку, виробництво і використання об'єкта;
відповідність корисності функцій витратам на їх здійснення;
колективна творчість, яка використовує методи пошуку і формування технічних рішень, якісної і кількісної оцінок варіантів рішень.
Цільовою функцією ФВА є досягнення оптимального співвідношення між споживчою вартістю об'єкта і витратами на його розробку, зниження собівартості продукції, яка випускається, і підвищення її якості, зростання продуктивності праці.
Економічний аналіз система прийомів дослідження для розкриття причинних зв'язків, що зумовлюють результати явищ і процесів. Застосовується економічний аналіз у всіх видах досліджень виробничої і фінансово-господарської діяльності об'єднань і підприємств.
Статистичні розрахунки прийоми одержання таких величин і якісних характеристик, яких немає безпосередньо в економічній інформації підприємства, що досліджується. Застосовуються вони при потребі відтворення реальних кількісних відношень виправлення приблизних величин або переходу від одних величин до найбільш точних характеристик якісних зв'язків і відношень. За допомогою статистичних розрахунків визначають коефіцієнти трудової участі членів бригади, використання обладнання і виробничих потужностей, ритмічність випуску продукції, динаміку виконання плану виробництва тощо.
Економіко-математичні методи застосовуються у наукових дослідженнях при визначенні впливу факторів на результати господарських процесів з метою оптимізації їх на стадії планування і проектування, а також після завершення господарських процесів, якщо іншими методичними прийомами встановити взаємозв'язки факторів неможливо, наприклад, оптимізація маршрутів перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом, кореляційний аналіз собівартості продукції, витрат виробництва, виконання планів виробництва та ін.
Документалістика інформаційне моделювання, дослідження документів, нормативно-правове регулювання та ін.
Інформаційне моделювання це інформаційна сукупність, яка подає досліджуваний об'єкт у вигляді моделі. При формуванні інформаційної моделі необхідно забезпечити повноту характеристики об'єкта дослідження, вибір істотних змінних і подання їх у формі інформаційного образу. Метою моделювання у дослідженнях є одержання необхідної інформації про об'єкт для вивчення його стану, участі в процесах розширеного відтворення суспільне необхідного продукту, виявлення відхилень і збуджень у них, прийняття рішень щодо регулювання у межах заданих оптимальних параметрів. При моделюванні використовується нормативно-правова, договірна, облікова, звітна та інша інформація про об'єкти. При цьому вивчаються об'єкти основних фондів, товарно-матеріальні цінності, кошти та інші засоби, відображені в системі планової, договірної, нормативно-правової та облікової інформації.
Дослідження документів прийоми документалістики, які застосовуються при вивченні достовірності, доцільності, ефективності господарських операцій за документами, відповідності їх законодавчим та нормативно-правовим актам, що регулюють процес виробництва.
Нормативно-правове регулювання система прийомів, що використовуються у наукових дослідженнях для виявлення нормативних і правових актів, які не відповідають оптимізації виробництва та реалізації продукції, об'єкта послуг.
Аналітичне і синтетичне документування ґрунтується на індуктивних і дедуктивних загальнонаукових методичних прийомах, застосовується при дослідженні закономірностей явищ і наслідків у фінансово-господарській діяльності підприємств, банківської справи, грошового обігу тощо.
Розглянуті конкретно-наукові методичні прийоми застосовуються в економічних дослідженнях за допомогою притаманних їм процедур.
Процедура (від лат. procedo проходжу, протікаю) поняття, яке встановлює виконання певних дій засобами праці над предметами праці з метою пізнання, перетворення або вдосконалення їх для досягнення оптимуму.
Науково-дослідні процедури це система методичних дій на суб'єкти і об'єкти процесу розширеного відтворення необхідного продукту, які здійснюються з метою їх пізнання і удосконалення. Як суб'єкт (від лат. subjectum лежить в основі) виступають носії прав і обов'язків підприємства, їхні підрозділи та ін.; об'єктами є предмети, на які спрямована їхня діяльність. У процесі господарської діяльності суб'єктами права можуть бути особи фізичні конкретні громадяни і особи; юридичні об'єднання, підприємства, кооперативи, організації, установи. Вони виступають як носії й учасники господарських прав і обов'язків, здійснюють господарську діяльність і керують нею згідно із законами і нормативно-правовими актами держави.
Науково-дослідні процедури реалізують методичні прийоми досліджень, тому їх характеризують за тими функціями, які вони виконують у науково-дослідному процесі.

Методичні прийоми досліджень
Науково-дослідні процедури

Органолептичні


Інвентаризація
Організація інвентаризаційного процесу. Перевірка наявності і стану матеріалі-них об'єктів у натурі. Перевірка фінансових ресурсів і розрахунково-кредит-них відносин. Документування. Нормативно-правове регулювання, лічильна і бухгалтерська обробка документів. Прийняття рішень за результатами інвентаризації

Контрольні заміри робіт, вибіркові та суцільні спостереження
Організація контрольних замірів робіт, вибір методики і проведення дослідження. Перевірка закритих будівельно-монтажних робіт. Оформлення результатів досліджень. Організація технологічного і хіміко-лабораторного контролю, вибір методики і проведення досліджень, оформлення результатів

Експертизи різних видів
Організація проведення і оформлення результатів експертизи

Експертиза проектів і кошторисної документації
Дослідження нормативно-правового і договірного обґрунтування проектно-кошторисної документації. Дослідження технічного рівня, методів організації, черговості та індустріалізації будівництва; збалансованості ресурсів. Оформлення результатів експертного дослідження

Розрахунково-аналітичні


Функціонально-вартісний аналіз
Вибір об'єктів дослідження за функціональним призначенням, визначення методики дослідження, встановлення співвідношення між споживчою вартістю об'єкта і витратами на його розробку, узагальнення результатів дослідження

Економічний аналіз
Організація, вибір методики і проведення економічного аналізу об'єктів дослідження. Оформлення результатів аналізу

Статистичні розрахунки
Вибір об'єктів, методики й інформаційного забезпечення розрахунків. Статистичні групування й узагальнення. Оформлення результатів статистичних розрахунків

Економіко-математичні методи
Вибір об'єктів і методик дослідження. Економіко-математичні розрахунки і оформлення їхніх результатів

Документалістики


Інформаційне моделювання
Вибір нормативно правової, планової, договірної, облікової, звітної та іншої інформації для моделювання об'єкта дослідження з метою його вивчення і регулювання поведінки; створення інформаційного образу

Дослідження документів
Вибір об'єктів дослідження та нормативно-правового забезпечення їх. Обліково-обчислювальні і бухгалтерські процедури: дослідження документів за формою і змістом, зустрічна перевірка їх, взаємний контроль операцій, аналітична і логічна перевірка

Нормативно-правове регулювання
Вибір нормативно-правових актів, які стосуються об'єкта дослідження. Виявлення відхилень фактичного стану об'єктів дослідження від нормативно-правового забезпечення їх і оформлення результатів

Аналітичне і синтетичне документування
Організація обробки інформації на ПЕОМ з аналітичного і синтетичного документування інформації відповідно до програми дослідження. Діалогове спілкування дослідника з ПЕОМ за обраною методикою. Створення інформаційних сукупностей та їх аналітичне і синтетичне документування у формі доказів результатів дослідження


Кожний методичний прийом у системі наукового дослідження передбачає використання певних науково-дослідних процедур.
Процедури за призначенням у застосуванні прийомів дослідження можна поділити на організаційні, моделюючі, нормативно-правові, аналітичні, розрахункові, лічильно-обчислювальні, логічні, порівняльно-зіставлювальні та ін.
Організаційні вибір фахівців для виконання наукових досліджень, оформлення організаційно-розпорядчої документації (накази, розпорядження, графіки та ін.), встановлення об'єктів і вибір методики дослідження.
Моделюючі побудова організаційних та інформаційних моделей об'єктів дослідження, які дають змогу оптимізувати проведення дослідження за часом і якісними характеристиками із застосуванням обчислювальної техніки. Модель залежно від групи економічно однорідних об'єктів конкретизують у частині диференціації об'єктів та їхніх структурних елементів, джерел інформації і методичних прийомів проведення досліджень і узагальнення його результатів. Способом моделювання, наприклад, встановлюють нормативно-правову і фактографічну інформацію, яка стосується об'єкта дослідження, створюють інформаційний образ.
Нормативно-правові перевірка відповідності функціонування об'єкта дослідження правилам, передбаченим нормативно-правовими актами, наприклад додержання трудового законодавства у трудових відносинах на підприємствах, калькулювання собівартості продукції відповідно до Основних положень про витрати виробництва.
Аналітичні розчленування об'єкта дослідження на складові елементи і дослідження їх із застосуванням спеціальних методик. Так аналізують виконання державного замовлення з випуску найважливіших видів продукції в асортименті; провадять технологічний і хіміко-лабораторний контроль якості виробів тощо.
Розрахункові перевіряють достовірність кількісних і вартісних вимірників господарських операцій, розраховують узагальнюючі показники, які характеризують об'єкт дослідження, наприклад показники продуктивності праці, виконання плану реалізації продукції тощо.
Лічильно-обчислювальні застосовуються при перевірці кількісної характеристики об'єктів дослідження. До них відносять встановлення вартості товарів відповідно до ринкових цін, перевірку правильності нарахування заробітної плати робітникам, розрахункових відносин тощо. Крім того, їх використовують при дослідженні документів, економічному аналізі, статистичних розрахунках, економіко-математичних методах, інших методичних прийомах дослідження.
Логічні ґрунтуються на застосуванні прийомів логіки у процесі дослідження. Використовують їх у поєднанні з іншими науково-дослідними процедурами (наприклад, при економіко-математичних розрахунках, економічному аналізі).
Порівняльно-зіставлювальні передбачають порівняння і зіставлення об'єкта з його аналогом, затвердженими зразками, нормативно-правовими актами для виявлення відхилень від них. Слід зазначити, що відхилення досліджують за допомогою інших науково-дослідних процедур. Порівняльно-зіставлювальні процедури широко використовують разом з іншими методичними прийомами, але особливо важливу роль вони відіграють при дослідженні документів.
Отже, науково-дослідні процедури це дії, які конкретизують застосування методичних прийомів дослідження процесу відтворення необхідного продукту, забезпечують виявлення конфліктних ситуацій з метою їх своєчасного усунення та запобігання виникненню у підприємницькій діяльності.

4.4. Методика дослідження, її зміст і принципи розробки

Наукове дослідження конкретної економіки може бути успішно виконане, якщо методика виконання робіт складена на підготовчій стадії дослідження.
Методика досліджень теми це конкретизація прийомів і способів виконання робіт відповідно до мети та плану дослідження. Структура методики включає загальні положення, основну частину і висновок.
У загальних положеннях указується мета дослідження обраної теми, формулюється основна гіпотеза, подається обґрунтування висування її для проведення дослідження, визначаються розділи і етапи дослідження теми та їх виконавці, визначаються галузь, на матеріалах якої провадиться дослідження, базове підприємство, корпорація, об'єднання, передбачаються форма і місце впровадження результатів дослідження, вибираються основні показники техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) дослідження.
Основна частина містить деталізований виклад методичних вказівок щодо організації і проведення дослідження теми. У ній визначаються об'єкти і методи дослідження, джерела інформації, узагальнення і реалізація результатів дослідження. Таким чином, структура методики розробляється у повній відповідності з моделлю наукового дослідження тематики з конкретної економіки.
Для послідовності користування методикою в процесі досліджень її основну частину розподіляють відповідно до плану дослідження теми, на розділи та параграфи. Так, наприклад, за темою "Удосконалення обліку, аналізу і контролю використання робочого часу робітників швейної промисловості та оплати їх праці із застосуванням ПЕОМ", основна частина методики дослідження матиме таку структуру: 1. Вступ та розділи. 2. Облік використання праці і заробітної плати та його удосконалення на підприємствах швейної промисловості. 3. Удосконалення аналізу і контролю використання праці і заробітної праці із застосуванням ПЕОМ. Крім того, у кожному з поданих розділів виділено параграфи. У розділі 2, наприклад, є такі параграфи:
2.1. Носії первинної інформації і потреба удосконалення їх в умовах застосування ПЕОМ.
2.2. Облік використання робочого часу і продуктивності праці.
2.3. Удосконалення обліку заробітної плати і розрахунків з робітниками і службовцями із застосуванням комп'ютерної техніки.
2.4. Звітність з праці та заробітної плати, методика її складання і використання в управлінні підприємством.
Аналогічно у кожному параграфі виділяють пункти, підпункти, в яких викладають конкретні питання методики дослідження. Наприклад, в параграфі 2.1 виділяють такі пункти:
2.1.1. Об'єкти дослідження.
2.1.2. Джерела інформації.
2.1.3. Методи дослідження.
2.1.4. Узагальнення результатів дослідження.
Підпункти конкретизують зміст пунктів, до яких вони належать. В пункті 2.1.1 можуть бути виділені підпункти, де вказують об'єкти дослідження, документацію, систему оплати праці; на яких обчислювальних центрах передбачається вивчати застосування машинних носіїв як первинних документів в обліку виробітку тощо.
Об'єкти дослідження в методиці можуть бути загальними в цілому по темі, і частковими для кожного окремого параграфа. Так, за темою, що розглядається, загальними об'єктами дослідження є трудові ресурси швейної галузі виробництва, а також облік, аналіз і контроль використання їх. Частковими конкретні виробничі об'єднання і підприємства, обчислювальні центри та типи ЕОМ, термінальні пристрої, праця робітників основних та допоміжних виробництв та ін.
Джерела інформації в економічних дослідженнях використовуються щодо змісту предметів і явищ, тобто об'єктів дослідження. Оскільки праці фахівців цієї галузі містять аксіоматичні знання, які стали достовірною теорією, то вони можуть бути універсальним джерелом наукової інформації.
Рішення державних і господарських органів управління з економічного і соціального розвитку країни на визначені історичні періоди, застосовуються в економічних дослідженнях як джерела інформації для визначення актуальності досліджень та їх народногосподарської важливості. Так, за темою, що розглядається в методиці дослідження, необхідно передбачити вивчення трудового законодавства, оплати праці, встановлення форм стимулювання праці, тарифних угод та інших нормативних актів, що регулюють трудові відносини між підприємцями і найнятими працівниками.
В основній частині методики досліджень за темою у кожному параграфі конкретно вказується, з яких питань вивчається законодавча інформація державних органів управління, нормативна інформація органів управління (інструкції, методики, затверджені міністерствами га відомствами). Наприклад, у методиці досліджень у параграфі 2.3 удосконалення обліку заробітної плати і розрахунків з робітниками і службовцями із застосуванням комп'ютерної техніки можна рекомендувати вивчити пакети прикладних програм обробки інформації на ПЕОМ, робочі інструкції до експлуатації реєстраторів виробництва, інструкції до функціонування електронної пошти, застосування магнітних жетонів, зчитувальних електронних пристроїв у грошовому обігу та ін. Крім того, можна передбачити вивчення передового досвіду функціонування АР М бухгалтера, нормативних документів статистичних і фінансових органів.
У методиці визначаються також спеціальна вітчизняна і зарубіжна література і довідники, звіти НДІ та реферативні збірники, проектно-конструкторська та технологічна документація, планово-нормативна і бухгалтерська документація, статистичні збірники і розробки та інша інформація, яку необхідно використовувати як інформаційне забезпечення в процесі дослідження локальних питань та теми в цілому. При складанні методики досліджень за темою конкретної економіки, де докази гіпотез обґрунтовуються на економічних показниках діяльності підприємств, у кожному параграфі методики необхідно розробити форми таблиць, схем, графіків, які складаються на основі обліково-статистичної інформації, зібраної на різних стадіях та етапах досліджень. Таким чином, інформація групуватиметься і нагромаджуватиметься за певною цілеспрямованою системою. Навіть якщо її не буде використано у доказах гіпотез, то вона розширюватиме пізнання об'єктів дослідження.
У основній частині методики досліджень за темою із загальнонаукових і конкретно-наукових методів дослідження вибирають ті, які дають змогу всебічно вивчити економічні процеси, визначити закономірності і тенденції їх розвитку, намітити напрями подальшого удосконалення цих процесів, виявити наявні резерви і розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо їх використання у підприємницькій діяльності.
При виборі методів дослідження доцільно надавати перевагу методам математичної статистики, функціонально-вартісному, системному і економічному аналізу. Проте ці методи потребують залучення великих масивів економічної інформації та трудомісткої обчислювальної обробки їх. Тому аналітично-розрахункові процедури у дослідженнях необхідно виконувати на АРМ вченого з використанням ПЕОМ. Для цього потрібно мати бібліотеку стандартних програм, призначених для розв'язання завдань дослідження економіки. Необхідно використовувати економічну інформатику, яка у комплексі поєднує наукові та інженерні аспекти розробки, проектування, створення, оцінки та функціонування комп'ютеризованих систем збирання, передавання, зберігання та обробки інформації, застосування їх і вплив на достовірність результатів наукового дослідження.
У кожному параграфі методики дослідження потрібно передбачати загальнонаукові і конкретно-наукові методи дослідження, які застосовуватимуться в процесі виконання наукової роботи за цією темою. При цьому один методичний прийом може доповнюватися іншим. Так, вивчаючи продуктивність праці робітників підприємства і оплату праці з метою виявлення резервів для підвищення продуктивності праці, можна скористатися системним аналізом, індукцією, дедукцією, моделюванням та іншими загальнонауковими методами, а також розрахунково-аналітичними, органолептичними методичними прийомами та прийомами документалістики конкретно-наукових методів. Інтеграція різних методів дослідження дає змогу підвищити достовірність наукових результатів та обґрунтованість їх.
У методиці необхідно конкретизувати застосування кожного методичного прийому дослідження, не описуючи його змісту. Так, рекомендуючи використання економіко-математичних методів у дослідженні продуктивності праці робітників, указують, який із методичних прийомів застосовуватиметься при факторному аналізі (кореляційний, дисперсний, регресивний та ін.). Така конкретизація дає змогу дослідникам поглибити свої знання у застосуванні методичних прийомів, заздалегідь дати замовлення обчислювальним центрам для включення до плану робіт завантаження ПЕОМ при вирішенні задач за програмами, які реалізують зазначені методи.
Впровадження нових інформаційних технологій передбачає персоналізацію використання обчислювальних систем кожним науковцем. Інтелектуалізація АРМ, ПЕОМ, обладнаних системою забезпечення управлінських рішень та інтелектуальним інтерфейсом, який дає змогу діалогового спілкування з комп'ютером розмовною мовою, створює певний комфорт для дослідника, але разом з тим зумовлює потребу досконало володіти практикою роботи на ПЕОМ. Дослідник, який має АРМ, оснащене ПЕОМ, і доступ до локальної бази даних, може звернутися до послуг обчислювального центру колективного користування для надання обчислювальних ресурсів у разі складних обчислень і нестачі власних ресурсів. Він може звернутися також до інформаційної бази та даних, які мають централізований характер (системне або прикладне програмне забезпечення).
У основній частині методики у кожному параграфі відображається попереднє узагальнення результатів з досліджуваного питання, експериментування їх, оприлюднення проміжних результатів.
Отже, методика дослідження повинна мати локальну завершеність науково-дослідних процедур по кожному параграфу плану досліджуваної теми. У ній відображаються постановка питання (гіпотеза), об'єкт дослідження, інформаційне забезпечення, методичні прийоми і процедури дослідження, узагальнення і реалізація результатів проведеного дослідження. Насамперед визначають підприємства, організації, де має бути поставлений експеримент. Далі розглядають питання організації і виконання експерименту в умовах, максимально наближених до виробничих, узагальнення добутих результатів, коригування початкових висновків і рекомендацій. При цьому наводяться форми подання результатів (таблиці, відомості, графіки, схеми та ін.).
Впровадження результатів дослідження висвітлюється у методиці в частині апробації колективним обговоренням на наукових конференціях і семінарах, симпозіумах, проведенням рецензування і експертизи. У цій частині методики дослідження передбачаються підприємства для дослідного впровадження, коригування і доопрацювання практичних методик, виробниче впровадження.
Залежно від мети дослідження в методиці визначаються критерії впровадження результатів виконаної роботи. Наприклад, ВАК України рекомендує такі критерії впровадження для докторських дисертацій з економічних наук: використання результатів при розробці комплексних програм економічного і соціального розвитку органами державного і господарського управління; включення до рекомендацій республіканських і міжнародних конференцій; застосування при викладанні спецкурсів у вищих навчальних закладах і в системі перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів.
Для кандидатських дисертацій використання результатів у практиці роботи господарюючих суб'єктів і планово-фінансових органів; у звітах про виконання НДР, прийнятих до практичного впровадження; застосування у навчальному процесі вузів і системі економічної освіти.
Наприкінці у методиці досліджень викладаються форми узагальнення висновків і пропозицій за результатами дослідження, визначення їх наукової новизни і практичної значущості для розвитку економіки регіону, галузі народного господарства, економічної науки. Тут же вибирають способи визначення напрямів продовження досліджень за темою або обґрунтування припинення їх.
Складання методики досліджень за темою провадиться на організаційній стадії науково-дослідного процесу, є важливою передумовою успішної наукової роботи у вищих навчальних закладах, науково-дослідних, конструкторсько-технологічних і проектних організаціях.

4.5. Документальні джерела інформації та використання їх у наукових дослідженнях

Наукові дослідження з економіки та інших галузей наук ґрунтуються в основному на методах документалістики, тобто дослідженні документів, які відображають інформацію про стан, поведінку, використання об'єктів дослідження. Документальні джерела інформації дають змогу досліджувати об'єкти за певною періодизацією, тобто у динаміці за періодами, що необхідно для вивчення і зіставлення факторів, які впливають негативно чи позитивно на господарську діяльність людей.
Застосування комп'ютерних технологій у наукових дослідженнях не замінює документальні джерела інформації, скоріше, навпаки, посилює потребу у документах як носіях інформації. Документом називається матеріальний об'єкт, що містить зафіксовану інформацію для її збереження і використання у науці і практиці. Науковим документом, або документом у науково-технічній інформатиці, називається носій, у якому тим або іншим способом зафіксовані наукові відомості (дані) чи науково-технічна інформація, у якій повинно обов'язково вказуватися, ким, де і коли він був створений.
У інформатиці документом вважають кожний матеріальний носій інформації (бухгалтерського оформлення, книги, звіти та ін.). Документи науково-технічної інформації представлені двома основними групами: друкованими і рукописними.
Друковані документи це друкована продукція, що пройшла редакційно-видавничу обробку (книги, журнали, брошури).
За періодичністю випуску друковані видання поділяють на одноразові (книги) і періодичні (журнали, газети).
Друковані джерела інформації, які використовуються у наукових дослідженнях, представлені поліграфічним виробництвом у формі книг, брошур, рекламних буклетів та ін.
Книги неперіодичні багато сторінкові твори друку обсягом понад 48 с. друкарського друку. Твори друку обсягом від 5 до 48 с. вважають брошурою. Комп'ютеризація інформаційної діяльності сприяла створенню електронних книг, які широко застосовуються у наукових дослідженнях та педагогічному процесі вищих і середніх навчальних закладів.
Рекламні буклети художньо оформлені і видані засобами поліграфії вироби, які пропагують кращі зразки продукції, товарів для ринку.
У форматі альбомів видається нормативно-виробнича документація (технологічна, проектна та ін.), рекламна, каталоги.
Машинописні документи носії інформації, які не пройшли редакційно-видавничу обробку і не видані засобами поліграфії (науково-технічні звіти, документи обліку господарської діяльності, дисертації та ін.).
Особливим машинописним документом є депоновані твори, які використовуються як носії інформації у процесі наукових досліджень.
Депонованими (переданими на збереження) називаються наукові роботи, виконані індивідуально або в співавторстві і розраховані на обмежене коло користувачів. Депонування здійснюється централізовано органами науково-технічної інформації. Відомості про депоновані твори оперативно наводяться у реферативних та інших журналах. У нашій державі ці функції виконує Інститут науково-технічної інформації та техніко-економічних досліджень.
Депонування здійснюється з метою ознайомлення вчених і спеціалістів з рукописами статей, оглядів, монографій, матеріалів конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати засобами масової поліграфії (книги, журнали, брошури).
Рішення про передавання на депонування оригіналів монографій, статей, оглядів, матеріалів конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів виносяться вченими радами вузів та науково-дослідних організацій, науково-технічними радами проектно-конструкторських, технологічних та інших організацій.
На депонування не приймаються звіти про науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи, дисертації, а також тези доповідей, крім зроблених на міжнародних, республіканських конференціях, симпозіумах і семінарах.
Реферати депонованих рукописів, їх бібліографічний опис оприлюднюють у реферативних журналах і бібліотечних покажчиках.
Депонування відкриває широкі можливості використання науково-технічної інформації, яка не була опублікована у зв'язку з невеликою кількістю користувачів нею або за інших причин. Автори депонованих робіт зберігають право на їх публікацію у наукових, науково-технічних та інших виданнях. При оприлюдненні необхідно лише зробити посилання на депонований твір і зазначити місце зберігання його.
Прикладом машинописних документів є науково-технічні звіти, дисертації, депоновані роботи, описування раціоналізаторських пропозицій, різні види технологічної і проектно-кошторисної документації та ін.
У деяких випадках поділ документів на друковані і машинописні має умовний характер. Наприклад, автореферат дисертації оприлюднюється за редакційно-видавничими правилами, але на правах "рукопису", а депонований "рукопис", навпаки, має права друкованого документа.
У науково-інформаційній діяльності прийнято поділ документів НТІ на дві категорії: первинні і вторинні.
Первинні документи мають переважно нові науково-технічні відомості, які є результатом науково-дослідної діяльності, проектно-конструкторської і практичної діяльності (документи відображають господарські операції) або нове осмислення відомих ідей і фактів. До них відносять більшість книг (виняток становлять довідники), періодичні видання, науково-технічні звіти, дисертації, депоновані рукописи тощо.
Вторинні документи є результатом переопрацювання одного або кількох первинних документів. До вторинних документів відносять бібліографічні описи, анотації, реферати, огляди, довідкові та інформаційні видання, переклади, бібліотечні каталоги, бібліографічні покажчики і картотеки. Крім того, до вторинних документів відносять регістри бухгалтерського обліку господарської діяльності підприємств і підприємців, складені на підставі первинної документації.
Отже, документальні джерела інформації є найбільш достовірними носіями інформації, тому вони широко застосовуються у наукових дослідженнях з економіки.

4.6. Методика роботи над друкованими літературними джерелами

У процесі наукового дослідження робота над літературними джерелами здійснюється на всіх його стадіях. На підготовчій стадії вивчення публікацій за довідниками, рекламою, проспектами, інформаційними виданнями та бібліотечними каталогами сприяє конкретизації вибору теми дослідження та його об'єктів, а також розробці теоретичних передумов майбутньої роботи, її методологічного забезпечення. Вивчення літературних джерел допомагає представити досліднику народногосподарську значущість обраної теми дослідження, визначити основоположні теоретичні і методологічні принципи виконання її.
Робота над літературними джерелами ставить перед дослідником вимогу навчитися швидко читати, сприймати і аналізувати прочитане, концентрувати увагу на головному, істотному для розкриття теми дослідження.
Причинами повільного читання є:
мала ефективність роботи аналізаторів при читанні мовнорухового, мовнослухового та зорових рецепторів, які постачають інформацію у мозок;
мале поле зору, регресивний рух очей (повернення назад до прочитаного); недостатня мобільність уваги; пасивність пам'яті;
в'ялий механізм мислення, відсутність навичок смислової здогадки;
мала поінформованість про лінгвістичну природу тексту та ін.
Зазначені причини повільного читання ґрунтуються, з одного боку, на даних, пов'язаних з вивченням механізму читання як складного психолого-фізіологічного процесу, а з другого з пізнанням потенційних можливостей людини.
Читання це особлива форма мовного спілкування пошук, вивчення текстової інформації. Воно є складним комплексом фізіологічних і психологічних процесів, у яких беруть участь органи зору, мови і слуху. Керуючим органом є головний мозок, який обробляє інформацію. Процес читання включає: сприймання надрукованого слова спочатку очима, потім вимовляння про себе і лише після цього усвідомлення його. Інакше кажучи, людина пропускає текст через три канали зоровий, мовноруховий і слуховий. Такий загальноприйнятий підхід значно гальмує процес читання і не сприяє високій якості засвоєння прочитаного. При цьому можна визначити кілька причин:
звуковий бар'єр вимовляння читачем тексту про себе, тобто артикуляція, коли для вимовляння звуку працюють мовнорухові органи (горло, язик, зуби, губи, піднебіння);
при вимовлянні очі довго затримуються на одному слові, коли читач здатний миттєво фотографувати цілі комплекси надрукованої інформації.
Зважаючи на зазначені причини, спеціальні посібники рекомендують тренувати зорове сприймання тексту, який читають, способом "всеосяжності", тобто водити очима по тексту, зосереджуючись на центрі аркуша. Якщо швидке зорове сприймання тексту заважає зрозуміти зміст, то необхідно прочитати цей рядок повторно. Тренуватися на швидке читання тексту необхідно щодня протягом 23 год. строком до одного місяця. Звичайно, ці поради можна сприймати залежно від психофізіологічного стану кожної людини зокрема.
Швидкість читання необхідно чергувати з виписуванням окремих визначень термінів, понять, піддавати логічному аналізу, статистичним розрахункам, групувати кількісні (цифрові) показники економічних процесів, прагнути зрозуміти обґрунтованість висновків автора твору. Разом з тим це не механічне переписування уривків із твору, а наслідок копіткої та вдумливої обробки т» групування початкових даних. Така методика роботи над літературними джерелами дає змогу відокремити відоме від невідомого, використати накопичений досвід, чітко сформулювати гіпотезу дослідження. Після первинного огляду літератури, відібраної із бібліотечних каталогів, ознайомлення з анотацією, вступом, структурою, висновками і перегляду змісту вибирають спосіб вивчення джерела. Це ретельне його вивчення, конспектування, вибіркове вивчення, яке супроводиться виписками, складанням анотованих карток тощо.
Результати вивчення літератури з питань теми дослідження оформлюються у вигляді тематичних оглядів, рефератів, де викладається суть найважливіших наукових положень, виявляються основні концепції (збігання і відмінність), групуються мало розроблені, неясні, дискусійні та не вивчені положення. Важливо з'ясувати, що нового, оригінального вносить автор кожної публікації, викласти своє ставлення до його концепції та визначити можливість використання її у своєму дослідженні.
Працюючи над літературними джерелами, дослідник може натрапити на інформацію, яка представляє загальноосвітню цінність. Зокрема, автор цього підручника, працюючи над стародруками у Центральній науковій бібліотеці імені В.І. Вернадського Національної академії наук України, віднайшов інформацію щодо грошової одиниці гривні, яка наводиться нижче.
У давнину міра ваги часто збігалася з мірою вартості товару з грошовою одиницею. В Київській Русі основна вагова одиниця гривня була водночас і грошовою одиницею.
Гривня злиток срібла, маса якого приблизно дорівнювала одному фунту (один фунт дорівнював 409,51 г), або 96 золотникам (один золотник 4,27 г).
У другій половині XIII ст. гривню почали рубати навпіл. Новий злиток назвали рублем (карбованцем), який з XV ст. став основною грошовою одиницею. Один карбованець дорівнював 200 г.
У XVI ст. було випущено у Київській Русі маленьку монету із зображенням на ній вершника із списом (рос. кольє). Від цього, як свідчить літопис, монетка дістала назву копійка. Хоч цей термін вживався ще у XV ст. схоже ним називалась татарська монета "копека".
У Росії на початку XVIII ст. при Петрі 1 карбувалася монета масою 1600 г. Ця монета являла собою велику квадратну плитку з міді. У центрі її було зазначено вартість, рік і місяць карбування. При Петрі 1 були також срібні карбованці масою 28 г. Застосовувалися такі міри ваги: 1 пуд 16,38 кг, 1 фунт 409,51 г, 1 лот .12,8 г, 1 золотник 4,27 г.
Окремі положення краще фіксувати на аркушах паперу з однієї сторони, залишаючи великі поля. Це дає змогу у необхідних випадках робити додаткові вставки, паралельні виписки із інших книг для порівняння, зіставлення, а також викладу власної думки з цього питання. Для цієї мети можна використати перфокартки, які зручно групувати за однорідністю питань, що вивчаються, щоб уникнути викладу у огляді літератури концепцій кожного автора окремо. Доцільно робити кольорові або шрифтові виділення додатків.
Незалежно від того, на якому носії (машинному, аркуші паперу) зафіксована інформація із літературного джерела, вона повинна бути згрупована за однорідними ознаками для використання у процесі дослідження. Здебільшого такою ознакою є питання, яке міститься у плані теми дослідження. Тому за розділами плану дослідження у окремих папках необхідно накопичувати реферати, зроблені із літературних джерел, як опублікованих, так і рукописів (літописи, дисертації, депоновані рукописи та ін.). Аналогічно групуються матеріали досліджень, зроблені із бухгалтерського і статистичного обліку, суцільних і вибіркових спостережень, добуті у процесі економічного аналізу та аудиту тощо.
Перфокарти зручно групувати у спеціальних картотеках, але вони повинні мати картонні розподільники з індикаторами за розділами плану досліджень. Аналогічні картотеки можна створити на перфокартках цільових та з краєвою перфорацією.
До групування прореферованого матеріалу вносяться зміни, оскільки в процесі наукового дослідження початковий його план коригується, уточнюється. Це особливо важливо при виконанні досліджень колективом, коли розділи плану роботи закріплені за різними виконавцями.
Виписки, цитати, цифрові показники повинні мати посилання: автор, назва твору, видавництво, рік і місце видання, сторінки. Перед тим як приступити до роботи над джерелом, необхідно у верхній частині аркуша привести його бібліографічне описання, вказати розділ плану теми дослідження, до якого стосується виписка, а потім провести реферування літературного джерела.
Посилання на літературне джерело повинно містити повне бібліографічне описання, необхідне для складання списку використаної літератури за темою дослідження. У протилежному випадку виникає потреба повторно звертатися до нього.
Реферуючи джерело, необхідно точно передавати його зміст. Залежно від того, яка роль від водиться джерелу у виконуваному дослідженні, дуже важлива інформація може подаватися у вигляді цитат. Викладання має бути стислим, точним, без зайвих слів і суб'єктивних оцінок. Не рекомендується скорочувати слова, використовувати абревіатури, які будуть незрозумілі іншим учасникам дослідження.
Виписки із книги краще подавати зонами, тобто фіксувати інформацію, яка стосується одного конкретного питання. Якщо у джерелі, навіть у одному абзаці або фразі, є інформація з іншого питання плану дослідження, то на аркуші залишають певний інтервал для запису. При застосуванні карток у реферуванні джерел кожне питання фіксується на окремій картці. Все це сприяє систематизації інформації згідно з планом дослідження. Крім того, якщо будь-які дані передбачається використати в інших розділах, то відповідну виписку необхідно заповнити у двох примірниках.
У процесі роботи над джерелами виникають власні висновки, оцінки, узагальнення, передбачення у використанні інформації, їх необхідно записувати і виділяти у тексті позначками на полі у квадратних дужках з написом [звернути увагу] або іншим кольором.
У економічних дослідженнях застосовують цифрові показники економічних явищ, приведених у опублікованих літературних джерелах (статистичні збірники, огляди, видані статистичними органами). Інформація, запозичена з цих публікацій, потребує особливої уваги до використання її. Щоб запобігти викривленню показників у виконуваному дослідженні, їх необхідно провадити за найближчою датою опублікування. Цифрові дані треба перевіряти за офіційними виданнями Міністерства статистики України. Вони використовуються у вигляді окремих посилань або способом групувань у таблицях; зображувані на графіках, схемах відповідно з методологією, прийнятою у економічній статистиці.
Отже, методика роботи над літературними джерелами включає бібліографічний пошук літератури з теми досліджень, її вивчення, фіксацію початкових даних та їх використання у процесі наукового дослідження для виробництва нових знань.


Тема 5. НАУКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДНОГО ПРОЦЕСУ

5.1. Основи наукової організації дослідного процесу

Науково-дослідний процес це система, яка функціонує з використанням матеріальних, трудових та інтелектуальних цінностей. Як і кожна система, науково-дослідний процес має бути раціонально організований, тобто всі елементи системи упорядковані, приведені у системний взаємозв'язок, зумовлений цільовою функцією.
Організація як змістове поняття передбачає упорядкованість, взаємодію окремих елементів, що перебувають у функціональній залежності. Організаційні принципи науково-дослідного процесу тривалий час ґрунтувалися на практичному досвіді працівників, зайнятих виконанням наукових досліджень.
Наукова організація науково-дослідного процесу виникла в зв'язку з потребою координації і взаємозв'язку дослідної роботи великими колективами з використанням автоматизованих систем обробки інформації на швидкодіючих ЕОМ. Слід зазначити, що прийоми організації, які ґрунтуються на практичному досвіді керівника досліджень, не забезпечують оптимальності організації в умовах ринкових відносин.
У спеціальній літературі та в практиці нерідко наукова організація праці у науково-дослідних організаціях обмежується розробкою і впровадженням окремих елементів наукової організації праці (НОП) науковців (використання простих обчислювальних машин, надання окремого приміщення та ін.). Такий підхід не сприяє впровадженню технічного прогресу в організацію і методологію науково-дослідного процесу. Якщо раніше науково-дослідний процес був спрямований на виконання дослідних процедур вручну одним виконавцем, то цілком природно, що об'єктом організації в основному були трудові процеси науковця.
В умовах вільного економічного підприємництва, розвитку ринкових відносин змінюються функції науки щодо оперативності науково обґрунтованих рішень власників капіталу, орендарів, акціонерів тощо. До науково-дослідного процесу залучають різних за фахом спеціалістів (економістів, програмістів, математиків, технологів, конструкторів, маркетологів), застосовуються швидкодіючі ЕОМ і пристрої організаційної техніки, а дані науки використовуються для прогнозування фінансово-господарської діяльності, при наданні кредитів та залученні акціонерів, визначенні престижності і конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і міжнародному ринках, запобіганні банкрутству, сплаті податків, розподілі прибутку, нарахуванні дивідендів тощо.
Для того щоб організувати працю науковця з найбільшою ефективністю, необхідно поєднувати її з організацією всього науково-дослідного процесу, передовою методологією інформаційних технологій, що ґрунтуються на застосуванні новітніх технічних засобів у збиранні і перетворенні на ЕОМ інформації для дослідження підприємницької діяльності. Проте це не знижує значення НОП у науково-дослідному процесі, а, навпаки, підвищує його роль в організаційно-технологічній підготовці комплексних наукових досліджень і управлінні ними.
Дослідження економічної інформації і перетворення на ЕОМ відповідно до цілей наукового дослідження повинно раціонально поєднувати процеси праці, матеріальні елементи виробництва, тобто засоби праці (машини, устаткування, інвентар, за допомогою яких працівник обробляє інформацію) і предмети праці (первинна фіксована інформація, перетворена в інформаційні сукупності, необхідні для дослідження) та інтелектуальні елементи алгоритми, програми роботи ЕОМ, методики. Для цього система науково-дослідного процесу має бути впорядкована: всі елементи приведені у системний взаємозв'язок, підпорядкований меті і програмі дослідження. Така упорядкованість системи може бути досягнута науковою організацією, передбачає застосування системи прийомів, розроблених наукою на основі узагальнення передової практики науково-дослідного процесу.
Наукова організація дослідницької діяльності передбачає використання методичного забезпечення, до якого належать інструкції, положення, рекомендації, що сприяють технічному прогресу на основі швидкодіючих ЕОМ і засобів автоматизованого збирання, передавання і обробки економічної інформації відповідно до програми досліджень.
Отже, наукова організація дослідницької діяльності включає організацію дослідного процесу, управління ним і обслуговування його.
Організація науково-дослідного процесу полягає у створенні організаційних передумов для дослідження і аналітичної обробки економічної інформації з метою активного впливу на оптимізацію результатів підприємницької діяльності. Для цього застосовується комплекс елементів організації.
Спеціалізація і кооперування передбачають розподіл праці секторів груп і окремих виконавців і співвиконавців науково-дослідних процедур. При цьому додержують технологічного принципу спеціалізації і кооперування, що ґрунтується на створенні дільниць і робочих місць для виконання однорідних за технологічним процесом операцій. Так, окремі підрозділи наукової установи чи окремі дослідники виконують постановку і алгоритмізацію задач дослідження, інші здійснюють програмування їх вирішення на ПЕОМ.
Спеціалізація може поглиблюватися до об'єктів дослідження основний і оборотний капітал, праця та заробітна плата, операції менеджменту і маркетингу, видрати виробництва, калькулювання продукції (робіт, послуг), фінансове становище суб'єкта підприємницької діяльності та ін. Кооперування здійснюється в науково-дослідному процесі поєднанням зусиль спеціалізованих підрозділів і спрямуванням їх на всебічне дослідження суб'єкта підприємницької діяльності. Це поєднання передбачається програмою комплексного дослідження.
Пропорційність полягає у додержанні правильного співвідношення інформаційного забезпечення дослідників обчислювальними центрами з метою забезпечення пропорційності надходження економічної інформації для використання при дослідженні операцій з основними засобами, товарно-матеріальними цінностями, виготовленням продукції тощо. Пропорційність окремих науково-дослідних процедур забезпечує всебічне і якісне дослідження об'єктів у строки, встановлені графіком і програмою робіт.
Особливо необхідна пропорційність в організації науково-дослідного процесу в умовах використання обчислювальної і організаційної техніки, ЕОМ і периферійних пристроїв підготовки даних, терміналів тощо.
Паралельність у науково-дослідному процесі забезпечує одночасне паралельне виконання дослідних процедур для перевірки різних за змістом операцій, що здійснюються суб'єктом підприємницької діяльності. Особливо це важливо при дослідженні комерційної діяльності підприємств, до складу яких входить значна кількість торговельно-посередницьких одиниць (кіосків, магазинів, складів), коли перевіряють повноту і своєчасність оприбуткування виторгу і здавання його в установу банку, а також випуску і реалізації продукції (робіт, послуг).
Прямоточність дає змогу раціонально організувати інформаційні потоки між учасниками науково-дослідного процесу, не припускати дублювання дослідних процедур різними виконавцями. Наприклад, досліджуючи фінансові операції, необхідно організувати прямі потоки інформації для дослідження одночасно банківських операцій, цінних паперів та ін.
Безперервність відображення підприємницької діяльності у бухгалтерському обліку передбачена законодавчими актами, зумовлює потребу організації дослідного процесу в часі і просторі при дослідженні фінансово-господарської діяльності. Безперервність у часі дає змогу комплексно вивчити об'єкт дослідження за весь період діяльності (господарський рік), всебічно дослідити підприємницьку діяльність відповідно до програми і графіка проведення дослідження (основний і оборотний капітал, матеріальні і трудові ресурси та ін.). Тому необхідно так організувати науково-дослідний процес, щоб не виникали ситуації, які перешкодили б додержанню безперервності у дослідженні фінансово-господарської діяльності.
Ритмічність науково-дослідного процесу забезпечується рівномірним виконанням дослідних процедур, що передбачає правильну організацію роботи всіх виконавців. Для цього складають графіки проведення інвентаризації цінностей, обробки результатів інвентаризації і відображення їх у бухгалтерському обліку. Крім того, передбачають узагальнення результатів дослідження за розділами програми досліджень, кожним виконавцем до завершення роботи в цілому. Своєчасне ритмічне надходження матеріалів дослідження, їх якості і узагальнення, забезпечує виконання роботи в установлені строки.
Організація управління науково-дослідним процесом передбачає взаємне погодження виконання інтелектуальної підготовки дослідного процесу і наукової організації праці учасників цього процесу.
Організація інтелектуальної підготовки науково-дослідного процесу включає наукову розробку методичних рекомендацій дослідження діяльності галузей народного господарства та її складових частин, забезпечення законодавчими актами і нормативними документами (інструкції, положення, норми і нормативи та ін.). Організація інтелектуальної підготовки об'єднує дослідну, технологічну і організаційну фази.
На дослідній фазі управління науково-дослідним процесом визначають, які законодавчі акти і нормативні документи необхідні для якісного і своєчасного проведення досліджень на об'єкті підприємницької діяльності, а також фактографічну інформацію (бухгалтерську, статистичну, оперативно-технічну) і за який період. Одночасно визначають наявність програмного забезпечення ЕОМ для розв'язання задач фінансово-господарської діяльності на об'єкті, який досліджують.
На технологічній фазі управління науково-дослідним процесом складають алгоритми задач дослідження, розробляють програмне розв'язання їх на ЕОМ, провадять апробацію методичних рекомендацій, положень на об'єкті, вносять необхідні корективи щодо удосконалення їх. На цій фазі впроваджують у практику результати наукових досліджень у галузі фінансово-господарської діяльності.
На організаційній фазі управління науково-дослідним процесом складають організаційні моделі, які дають змогу графічно представити взаємозв'язок об'єктів дослідження, джерел інформації, методів дослідження і узагальнення результатів дослідження, виявити і сформулювати конкретні зв'язки, пропорції, структурні взаємовідносини між учасниками науково-дослідного процесу. Для цього використовують оргаграми, оперограми, діаграми, гістограми, сітьові графіки тощо. Графічні прийоми допомагають управляти науково-дослідним процесом у цілому. Так, за допомогою графіків Ганта, циклограм, сітьових графіків можна подати розрахунок необхідного часу для виконання окремих процедур і дослідного процесу в цілому та узагальнити їх у класифікаційні схеми.
Наукова організація праці (НОП) у науково-дослідному процесі це система заходів, спрямованих на вдосконалення методів і умов інтелектуальної праці, збереження здоров'я працівників на основі новітніх досягнень науки і техніки, що забезпечують найбільшу ефективність при найменших витратах розумової праці.
Основними завданнями НОП є поєднання у єдиному процесі техніки та інтелектуальних можливостей науковців, забезпечення найбільшої ефективності використання трудових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів з метою підвищення ефективності їхньої праці, тобто активного впливу на розвиток бізнесу, ринкових відносин, підвищення підприємницької діяльності і поліпшення добробуту кожної людини зокрема. Тому НОП має сприяти створенню таких умов праці, які забезпечували б збереження здоров'я і працездатності людини.
Наукова організація праці як система складається із таких взаємопов'язаних елементів: організації трудових процесів і робочих місць, забезпечення сприятливих умов праці, організації праці з функціонального обслуговування робочих місць, нормування і матеріального стимулювання, розвитку творчих здібностей і підприємницької активності працівників. Оскільки рівень виробничих сил і завдань, що стоять перед матеріальним виробництвом в умовах технічного прогресу і ринкових відносин, потребує, щоб управління підприємством було економним, оптимальним і оперативним, то зазначені елементи НОП щодо науково-дослідних робіт повинні ґрунтуватися на технічній базі ЕОМ і наукових методиках з питань бізнесу і менеджменту. Наука при цьому має сприяти управлінню підприємницькою діяльністю при мінімальних витратах живої і матеріалізованої праці, забезпечити вибір найкращого варіанта рішень і давати змогу своєчасно приймати рішення з метою оперативного впливу на хід виробничого процесу, що можливо за умови раціонально організованого науково-дослідного процесу.
Наукова організація праці у науково-дослідному процесі передбачає застосування інформаційно-довідкових посібників, класифікаторів інформації, цінників і класифікаторів, розрахункових таблиць для обчислення оплати праці. Крім того, НОП неможливе без забезпечення їх пакетами прикладних і сервісних програм роботи ПЕОМ, технічних і робочих проектів АСОІ, що застосовуються на підприємствах, діяльність яких досліджується. Без узагальнення заходів НОП неможливо правильно вирішувати питання структури і чисельності наукового персоналу, планування роботи їх, ритмічного завантаження працівників.
Тривалий час вважали, що інтелектуальна праця науковців не підлягає нормуванню, а використовувати персональні електронні-обчислювальні машини (ПЕОМ) недоцільно. Справді, критерії нормування праці науковців мають свої особливості. Продуктивність праці цієї категорії спеціалістів в умовах вільного економічного підприємництва не залежить від кількості проведених досліджень, виявлених порушень нормативних актів та виданих наказів щодо осіб, винних у цих порушеннях, заподіяних збитків тощо. При цьому не враховували інтелектуальних здібностей конкретного науковця, а відповідно і оплату праці їх визначали за суб'єктивними оцінками керівника підрозділу.
Критеріями ефективності праці науковців, а отже, і нормування їхньої праці, є рекомендації і пропозиції, вироблені за результатами досліджень та використання їх у підприємницькій діяльності для підвищення якості продукції (робіт, послуг), її конкурентоспроможності на внутрішньому і міжнародному ринках, зниження собівартості, підвищення прибутковості. За такими критеріями оцінки роботи науковців можна нормувати їхню працю, планувати завдання кожному працівникові окремо. Особливо це важливо для наукових досліджень, які провадяться на замовлення підприємців, що самостійно вибирають не лише наукову організацію, а й конкретного науковця.
Отже, нормування праці науковців полягає у вивченні способів інтелектуальної праці і умов їхньої роботи, за яких у підприємницькій діяльності можна мати найбільшу ефективність.
Нормування інтелектуальної праці науковців передбачає вивчення мети і об'єктів нормування, способів роботи і умов праці, класифікацію витрат часу і операцій, вибір об'єктів і методу спостереження, проведення спостережень і обробки даних, визначення трудомісткості праці окремого фахівця.
Розвиток творчих здібностей і підприємницької активності працівників передбачає систематичну роботу науковців з вивчення передового досвіду фінансово-господарської діяльності, проведення науково-практичних семінарів, популяризації праці науковців, обов'язкове підвищення кваліфікації їх через кожні п'ять років і одержання ліцензії на право виконання науково-дослідних робіт.
Організація обслуговування науково-дослідного процесу включає технічну оснащеність засобами праці, створення умов НОП на робочих місцях, обслуговування робочих місць, забезпеченість засобами зв'язку для збирання інформації, модернізацію засобів обробки інформації, технічну безпеку і профтехсанітарію науковців.
Отже, організація науково-дослідного процесу грунтується на системному підході до інтелектуально! праці науковців. Вона спрямована на активний вплив науки до пошуку оптимальних шляхів ефективного господарювання в умовах ринкової економіки.

5.2. Особливості творчої праці у дослідницькій діяльності

Ефективність праці у науковій діяльності залежить від моральних, вольових і якісних характеристик працівника, а також його інтелектуального рівня. Останнє особливо важливо у творчій праці науково-дослідної діяльності.
Найважливішими особливостями сучасних наукових досліджень, що впливають на ефективність наукової праці, є такі:
імовірний характер їх результатів, тому дослідник повинен мати моральні, і вольові якості (організованість, наполегливість, твердість);
унікальність, яка обмежує застосування типових методик і рішень; це має місце у матеріальному виробництві;
складність і комплексність, які підвищують вимоги до наукових працівників при кооперації праці, насамперед це стосується економічного аспекту проблеми, що вивчається. Це потребує не тільки розширення економічного світогляду дослідника, а й залучення професійних економістів;
масштабність і трудомісткість, які грунтуються на вивченні великої кількості об'єктів та експериментальній перевірці добутих результатів;
зв'язок досліджень з практикою, що закріплюється у міру перетворення науки у безпосередню виробничу силу.
Досвід показує, що не кожний спеціаліст, навіть висококваліфікований, має нахил до виконання наукових досліджень.
Авторитет вченого визначається передусім результатами його праці, які залежать від його інтелекту.
Під інтелектом наукового працівника розуміють захопленість працею, невдоволеність, готовність до самопожертви заради наукової істини. Захопленість працею формується у дослідника на підставі впевненості в справедливості і важливості справи, якій він віддає свої сили. Впевненість виявляється в таких особливостях характеру, як цілеспрямованість, принциповість, оптимізм, вимогливість до себе та до інших.
Готовність до самопожертви заради наукової істини є найвищим проявом вольового характеру вченого рішучості, настирливості, чесності.
У наукового працівника невдоволеність досягнутим виявляється у постійних пошуках кращих шляхів вирішення наукових проблем. Він критично ставиться до власних наукових праць, накреслює шляхи удосконалення їх і висловлює зауваження щодо робіт своїх колег. У кожній науковій праці вчений повинен прагнути зробити хоча б невеликий крок вперед порівняно з досягнутим попередниками. Невдоволеність спонукає вченого до творчої праці, і навпаки, відсутність її свідчить про те, що вчений вичерпав свої ідеї, припинив активне наукове життя.
Розвиток колективності праці в наукових дослідженнях пов'язаний з деякими особливостями її активізації, і насамперед вільної дискусії в досягненні наукової істини. Є багато різноманітних методик проведення наукових дискусій у пошуках істини, правильних рішень, але всі вони спрямовані на активізацію "мозкової атаки" учасників дискусії. В її основу покладена гіпотеза про те, що серед великої кількості рішень є принаймні одне оптимальне. На відміну від традиційного способу обговорення наукових проблем "мозкова атака" провадиться за певною методикою.
Пряма "мозкова атака" (метод комісії) передбачає формулювання проблеми з виділенням її центрального пункту і потім висування і обговорення пропозицій щодо вирішення проблеми. При цьому жодна ідея не може бути оголошена неправильною або відкинута, а навпаки, розглядається будь-яка пропозиція, у деяких випадках організатори "мозкової атаки" заздалегідь передбачають заходи щодо управління груповою дискусією. У цьому випадку застосовується метод колективної генерації ідей. Серед її учасників призначаються "аніматори", що стимулюють процес творчості, "модератори", які стежать за тим, щоб полеміка учасників дискусії не виходила за межі прийнятної; "президент", що зосереджує увагу учасників на сформульованій проблемі; "генератори", в завдання яких входить висування ідей; "селектори", які оцінюють і відбирають висунуті "генераторами" пропозиції.
Інший різновид "мозкової атаки" обмін думками (іноді його називають методом віднесеної оцінки). При цьому ставиться завдання не лише визначити можливі шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми, а й також досягти єдності поглядів з приводу переваг та недоліків висунутих ідей і напрацювати колективні пропозиції.
Крім того, є ще один вид "мозкової атаки" стимулювання спостереження, яке полягає у тому, що поставлене завдання вирішується не у загальному вигляді, а переноситься на уявний іноді реальний об'єкт. Складається "сценарій", за яким "програються" можливі варіанти вирішення проблеми згідно із загальними правилами "мозкової атаки".
Застосування організаційних форм "мозкової атаки" у наукових дослідженнях залежить від теми і методики її дослідження, складу виконавців, завдання, виданого замовником, та інших умов. Проведення наукових дискусій у дослідженнях конкретної економіки пов'язано з моделюванням об'єктів, що вивчаються, коли результати дослідження експериментуються і впроваджуються на виробничих підприємствах і об'єднаннях. При цьому дослідникам у процесі "мозкової атаки" доводиться часто долати психологічний бар'єр інертності окремих працівників, що звикли працювати в умовах затвердженої технології виробництва і критеріїв адміністративно-розподільчої економіки.
Отже, особливість творчої праці у дослідженні економіки полягає у н цільовій функції перетворенні науки в безпосередню виробничу силу. При цьому слід використовувати ідейну впевненість і високу свідомість щодо розвитку науки та потребу у ній суспільства.

5.3. Організація праці та її планування у наукових дослідженнях

Організаційні принципи в сфері наукової праці протягом тривалого часу грунтувалися на практичному досвіді дослідника. Поява наукової організації творчої праці зумовлена потребою координації і взаємозв'язку цілого ряду однорідних за технічним характером процесів колективної праці. Слід зазначити, що методи організації, які грунтуються на практичному досвіді окремого дослідника, не забезпечують оптимальності творчого процесу в умовах технічного прогресу.
Підвищення рівня використання наукового потенціалу є найважливішим напрямом підвищення ефективності науки, який залежить від організації праці наукових працівників. Раціональна організація праці забезпечує зниження трудових витрат на науку.
Найважливішими принципами організації праці у науковій діяльності є наступність, колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація, творчий підхід.
Наступність взаємозв'язок між живою і матеріалізованою працею у раніше виконаних наукових дослідженнях. Наука не змогла б розвиватися, якби кожний дослідник починав "з нуля". Тому в організації праці в наукових дослідженнях велику роль відіграє вивчення спадщини попередників.
Колективність праці у наукових дослідженнях зумовлена зростанням спеціалізації працівників, масштабами і складністю досліджень, розвитком матеріально-технічної бази науки. У сфері розумової праці, особливо творчої, спілкування між її учасниками опосередковується усною мовою і письмово, що не завжди дає змогу досягти швидкості і точності взаєморозуміння. Тому виникла потреба згуртування сил багатьох працівників, хоча безпосередній процес творчості має індивідуальний характер. Ця суперечність усувається координуючими впливами управління науковими дослідженнями (консультаціями, колективними обговореннями програм робіт, координаційними нарадами та ін.).
Колективізм, що застосовується у більшості галузей науки, грунтується на функціональному розподілі праці, при якому окремі функції закріплюються за різними працівниками (організаторами, координаторами, інформаторами, експериментаторами).
Оптимальна організація колективної праці включає також кооперування поєднання різноманітних демографічних і психологічних типів, "генераторів" ідей з виконавцями, сміливих з обережними, ініціативних з більш самокритичними тощо. При цьому необхідно враховувати психологічну сумісність працівників.
Динамічність організаційних форм праці у наукових дослідженнях визначається тим, що в умовах прискорення темпів розвитку науки змінюються форми розподілу і кооперації праці (розміщення кадрів, рівень колективності праці, розподіл роботи на етапи, організація робочого місця тощо). Вона зумовлює потребу в оперативному забезпеченні координації дій працівників у процесі досліджень. На основі добутих результатів у робочі плани і методику виконання робіт вносяться корективи, спрямовані на успішне завершення досліджень у регламентовані терміни.
Мобільність професійної підготовки кадрів полягає в адаптації працівників до зміни функцій, спеціалізації, місця роботи, що значною мірою впливає на організацію праці. Особливо необхідна вона в економічних дослідженнях, оскільки галузева підготовка економістів (промисловість, будівництво, транспорт, торгівля) обмежує можливості вивчення міжгалузевих зв'язків. Тому виникає потреба в адаптації спеціалістів до спрямованості явищ, що вивчаються.
Самоорганізація передбачає комплекс заходів соціологічного і психофізіологічного характеру, що виконуються працівником з мстою підвищення ефективності досліджень. Оскільки дослідження економічних процесів пов'язано з обробкою великих масивів цифрової інформації, то дослідник повинен виробити в собі таки риси характеру, як зосередженість, уважність, аналітичність мислення, що дає змогу критично оцінювати результати виконаних розрахунків і згрупованих даних. В економічних дослідженнях не можна приймати жоден висновок на підставі твердження авторитетів або неперевірених даних. У дослідника завжди має бути сумнів, що неперевірений ним висновок за допомогою збирання, групування і обробки інформації про об'єкт дослідження не є достовірним. При цьому має виконуватися самонормування праці, яке полягає у визначенні щоденної норми, яку дослідник встановлює для себе особисто. Так може бути встановлена норма написання текстового матеріалу (810 сторінок, складання 45 аналітичних таблиць, реферування 7080 сторінок літературних джерел та ін.).
Творчий підхід грунтується на вивченні й узагальненні досягнень, що є в цій галузі знань, критичному осмисленні їх і створенні нових концепцій. Спрямований він на виробництво нових знань і, зокрема, на пізнання об'єктивних законів і тенденцій розвитку явищ, що дають змогу вирішувати нові науково-теоретичні і науково-практичні проблеми. У економічних дослідженнях творчий підхід застосовується при вивченні передового досвіду роботи підприємств і об'єднань, узагальненні даних у літературних джерел про об'єкт дослідження. При цьому за допомогою різноманітних методів дослідження і визначення тенденцій, явищ, що вивчаються, дослідник робить висновок про творче застосування добутих результатів у подальшому вдосконаленні економічних явищ, що вивчаються.
Організація колективної праці в дослідженнях, що провадяться в науково-дослідних установах, науково-виробничих організаціях, лабораторіях, пов'язана з впорядкуванням трудових процесів і впровадженням планів НОП. Плани НОП в колективах, зайнятих дослідницькою діяльністю, включають в себе організацію трудових процесів і робочих місць; забезпечення сприятливих умов праці; організацію праці за функціональним обслуговуванням робочих місць; нормування і матеріальне стимулювання, розвиток творчих здібностей і суспільної активності працівників.
Розробка і застосування планів НОП у дослідницькій діяльності виконуються в послідовності. В колективах, зайнятих науковими дослідженнями, є багато спільного з організацією будь-якої суспільної праці. Разом з тим існують деякі особливості його інтенсифікації, які полягають в нормуванні праці працівників, зайнятих дослідницькою діяльністю. Вивчення практики роботи НДІ та інших підрозділів, зайнятих науковими дослідженнями, показує, що "генератори" наукових ідей в колективах не перевищують 20 % і їх праця поки що не підлягає нормуванню. Праця решти працівників, зайнятих дослідницькою діяльністю, підлягає кількісному вимірюванню, що враховується при плануванні чисельності їх.
Раціональна організація праці в наукових дослідженнях грунтується на ЇЇ плановості, яка втілюється в програмах, попередніх і робочих планах досліджень, індивідуальних планах і графіках виконання роботи.
Програма дослідження визначає його завдання, загальний зміст і народногосподарське значення, задум, принцип вирішення, методику, обсяг робіт і терміни виконання.
Попередній план дослідження є конкретизацією робіт за обраною темою. У ньому вказуються період виконання робіт, витрати і джерела їх фінансування, результати дослідження, місце впровадження і передбачувана ефективність.
Робочий план складають після того, як дослідник добре оволодів темою, уточнив її теоретичні передумови, ознайомився з історією питання, вивчив літературу і практику. В ньому знаходять відображення висування і обгрунтування робочої гіпотези, перевірка і розвиток якої є основним змістом наступної роботи. В робочому плані вказується не тільки те, що потрібно зробити, а й якими шляхами деталізується виконання роботи на підставі розподілу її на етапи, визначаються періоди завершення їх і конкретні виконавці.
Індивідуальний план складається кожним виконавцем на ту частину роботи, яка визначена йому в робочому плані. У ньому відображається взаємозв'язок робіт, що виконуються іншими виконавцями, визначаються передбачуваний результат та його реалізація, термін виконання роботи. Цей план затверджує керівник теми або розділу.
Графік виконання роботи складається на підставі робочого плану з урахуванням індивідуальних планів конкретних виконавців. У ньому вказуються терміни завершення робіт з кожного етапу, впровадження результатів і особи, що відповідають за додержання цих термінів. Його затверджує керівник наукового підрозділу, відповідальний за виконання теми або проблеми в цілому.

5.4. Раціональний трудовий режим дослідника й організація робочого місця

Раціональний трудовий режим дослідника грунтується на поєднанні психофізичних функцій людини розумової праці та трудових навичок у пізнавальній діяльності. Прищеплення трудових навичок у проведенні наукових досліджень забезпечує необхідну ефективність від робота дослідника. Відомо, що ефективність будь-якої праці, у тому числі й розумової, залежить від працездатності, ставлення людини до праці з визначеним ступенем обережності. В розумовій праці вона залежить від таких факторів:
внутрішніх інтелектуальних здібностей, особливостей волі, стану здоров'я, ступеня тренування в цій праці;
зовнішніх стану зовнішнього середовища, організації робочого місця, режиму праці і відпочинку; організації праці; розумового навантаження.
Протягом дня працездатність змінюється. Найбільш плідним є так званий ранковий пояс (з 8 до 15 год.), причому максимальна працездатність з 10 до 13 год. потім післяобідній (з 16 до 19 год.) і вечірній (з 20 до 22 год.). Ступінь уваги і ефективності запам'ятовування змінюється у бік зменшення і уповільнення на кінець кожного пояса. Тому дуже важкий для запам'ятовування матеріал необхідно вивчати на початку кожного пояса.
На початковій стадії процесу є період настроювання, входження в роботу. Саме в цей період встановлюються асоціативні зв'язки з раніше виконаними роботами за темою. Чим більшою є звичка до систематичної розумової праці, тим коротший період впрацьовування, тим скоріше настане найпродуктивніший період "робоча установка''.
На продуктивність розумової праці впливають відволікаючі, розсіюючі фактори: шум, розмови, переміщення сторонніх осіб, невміння дослідника довго концентрувати увагу на об'єкті дослідження. Ці фактори слід враховувати при організації праці дослідника. Велике значення має також умовний "рефлекс на час". Тому, приступаючи до роботи, слід якомога точніше визначити мету роботи, її обсяг і термін виконання. Для вироблення "рефлексу на час" необхідно систематично працювати, не чекати, коли виникне бажання трудитись, з'явиться натхнення.
Досліднику необхідно встановити самоконтроль не тільки за обсягом виконуваної роботи, а й за її новизною. Наприкінці робочого дня слід аналізувати зроблене за день у плані дослідження, які нові наукові знання здобуто, з якими теоріями, концепціями, аксіомами, гіпотезами ознайомлено. У подальшому їх кількість повинна переходити у якість знань з досліджуваної проблеми наукову новизну виконаної роботи. Таким чином відпрацьовуються дисципліна і самодисципліна праці, що є гарантією виконання робіт у встановлений термін.
Велику роль у продуктивності розумової праці відіграє звичка до місця роботи, робоча обстановка. Поняття робочої обстановки включає в себе робоче приміщення (кімната, кабінет, лабораторія, бібліотека); робочу зону (письмовий стіл, стілець, шафа, стелаж) і розміщення предметів у ній, температура і вологість повітря навколишнього середовища, освітлення (природне, штучне); звукове поле (шум, вібрація).
Для забезпечення стійкої продуктивності розумової праці необхідно чергувати її з виробничими паузами. Не можна працювати довго без перерви, оскільки це знижує інтерес, веде до сильної перевтоми. Перерви слід робити через кожні 11,5 год. роботи на 1015 хв., а через 34 год. роботи відпочинок повинен бути більш тривалим 0,51 год.
Відпочинок буває пасивним і активним. Для працівників розумової праці важливо, щоб відпочивала центральна нервова система (мозок) і органи чуттів. Мозок краще відпочиває, коли немає зовнішніх подразників, тобто коли людина спить. Тільки сон є повним відпочинком. Згідно з гігієною сну слід лягати і вставати у чітко визначений час; припиняти напружену розумову працю не менше ніж за 1,52 год. до сну.
Для активного відпочинку при розумовій праці необхідне фізичне навантаження, оскільки розумова праця майже виключає фізичне навантаження, тому фізична культура і спорт покликані відігравати значну роль у боротьбі з втомою при розумовій праці. Ранкова гімнастика, ходіння пішки, обов'язкові прогулянки перед сном, фізкультпаузи протягом робочого дня все це сприяє високопродуктивній праці наукового працівника.
Кожному працівникові, зайнятому розумовою працею, необхідно організувати робоче місце закріпити за працівником частину виробничої площі, забезпечити згідно з вимогами технологічного процесу обладнанням, інструментами, пристосуваннями та іншими засобами праці.
Організація робочого місця тісно пов'язана з формами і методами організованої праці. Цей взаємозв'язок виражений в організації трудового процесу, бо виконуючи раціоналізацію прийомів праці, можна ліквідувати надмірне фізичне навантаження наукового працівника, досягти скорочення і уповільнення рухів, а також визначити потребу в оснащенні робочого місця пристроями і пристосуваннями, що сприяють економії робочого часу. Правильно організувати робоче місце це означає забезпечити його згідно з спеціалізацією і технологічним призначенням, а також з урахуванням існуючого рівня технічного прогресу обладнання, інвентарем і виробничими меблями, засобами зв'язку і оргтехніки; налагодити безперебійне і ритмічне обслуговування робочого місця іншими службами матеріальним і інформаційним забезпеченням; створити сприятливі умови для виконання трудових процесів. При цьому матеріально-технічні засоби повинні бути розміщені в зоні робочого місця згідно із змістом виконуваної роботи і вимогами раціональних трудових прийомів.
Забезпечення сприятливих умов праці передбачає створення фізіолого-гігієнічного комфорту для виконання науково-дослідних процедур. Дослідники протягом 78 год. на добу працюють, сидячи за столом. Тому дуже важливо, щоб габаритні розміри його відповідали вимогам НОП. Дослідження показують, що висота конторського стола має відповідати висоті ліктів людини у положенні сидячи, висота стільця висоті колінного суглоба над підлогою, беручи до уваги висоту каблука. Сидіння стільця не повинно бути плоским. Незначне заглиблення створює зручність для робочої пози дослідника. Більш зручні та гігієнічні стільці з м'яким сидінням. Спинка стільця має бути широкою і вигнутою, за формою спини людини.
На столі не повинно бути нічого зайвого. Оскільки погляд працюючого здебільшого спрямований на лівий бік стола, то на ньому розміщують ще не виконані документи, праворуч виконані. Розташовуючи столи у робочому приміщенні дослідника, слід виходити із цілей підвищення продуктивності праці при мінімумі витрат енергії. Одночасно беруть до уваги фізіолого-гігієнічні фактори кубатуру, площу, напрям денного світла і штучного освітлення, що падає на стіл.
Освітлення є важливим фактором, що впливає на продуктивність праці дослідника. Добре освітлення дає змогу виконувати роботу, не напружуючи зір, створює відчуття бадьорості, посилює зорове сприймання. І навпаки, при поганому освітленні розвивається стан пригніченості, з'являється роздратованість і знижується увага, що призводить до помилок у виконанні науково-дослідних процедур.
Для працівників, зайнятих дослідженням, найсприятливішим є природне освітлення. Фізіологи стверджують, що при природному освітленні продуктивність праці на 10 % вища, ніж при штучному. У робочих приміщеннях освітлення може бути бічним, верхнім і комбінованим.
Для забезпечення рівномірного постійного освітлення робочих місць часто використовують штучне освітлення. Як джерела штучного освітлення застосовують електричні лампи розжарювання і люмінесцентні. Для достатнього освітлення робочого місця площа його повинна становити не менш як 33 % загальної площі зовнішніх стін. На якість штучного освітлення впливають розташовані поряд будинки, ступінь забрудненості вікон та інші причини. Освітлення має бути достатнім і не мигтіти, забезпечувати захист очей від прямого потрапляння світлових променів. Не повинно бути різких переходів від світла до тіні. Досить, якщо стіл 1,5 м завдовжки освітлюється однією настільною лампою напругою 60 Вт, розташованою над ним на висоті 35 см.
Настільну лампу ставлять зліва і трохи попереду від працюючого, у противному разі тінь від правої руки погіршує видимість і перешкоджає працювати. Світло має бути м'яким і не осліплювати. Щоб запобігти осліпленню яскравим світлом, лампу прикривають зеленим або білим матовим абажуром.
У сучасних умовах широко застосовують люмінесцентні лампи, відомі під назвою "лампи денного світла". При цих лампах стомлення очей настає пізніше, ніж при звичайних лампах розжарювання, а продуктивність підвищується.
Краща гострота зору буває при білому освітленні, гірша при голубому. Колір освітлення впливає не лише на зір, а й на загальне самопочуття і працездатність.
Для більшої ефективності як природного, так і штучного освітлення приміщення робочої кімнати рекомендується фарбувати у світлі тони. При цьому, чим світліше пофарбування стін, тим вища ефективність відбиття світла. Наприклад, коефіцієнт відбиття світла, що падає на поверхню білого кольору, 0,9, світло-жовтого 0,75, салатного 0,7, червоного 0,29, темно-синього 0,09 і чорного 0,04.
Температурний режим за інших однакових умов також впливає на продуктивність праці. При низькій температурі у людини, що працює сидячи, німіють кінцівки, зменшується швидкість рухів. Теплий одяг, хоч і знижує втрату внутрішнього тепла, створює незручність і загальмовує рухи, прискорює втомлення. Підвищена температура також негативно позначається на продуктивності праці прискорюється дихання, збільшується потовиділення, що призводить до втрати солі в організмі, з'являється відчуття слабості і кволості.
У дорослої людини при температурі навколишнього повітря 20°С у стані відпочинку виділяється близько 0,9 л, а в разі особливо тяжкої роботи 78 л води на добу. Важливим заходом, що запобігає втраті вологи організмом, є встановлення питного режиму. Так, для однієї людини за зміну потрібно 1,52 л води при температурі до 30°С і 33,5 л при температурі понад 30°С. Питну воду рекомендується газувати з додаванням 0,20,5 % кухонної солі.
Оптимальним температурним режимом у робочих приміщеннях дослідників є 1820°С.
У приміщеннях, де роботи виконують на обчислювальних машинах, при обмуровуванні стін і стелі використовують звукопоглинаючі матеріали перфоровані конструкції, акустичну штукатурку та ін.
Для забезпечення сприятливих умов праці на робочому місці дослідника необхідно, щоб повітря в кімнаті задовольняло вимоги гігієни. Від розмірів приміщення залежить чистота повітря. Незадовільним вважають повітря, яке містить 0,07 % вуглекислоти.
Для притоку свіжого повітря робоче приміщення рекомендується провітрювати через кожну годину роботи. Праця науковця потребує напруження нервів, що спричинює втому, яку ліквідують виробничою паузою.
Робоча поза є важливою передумовою правильної організації праці. Від неї залежить максимальна економія сил науковця. Фізіологи стверджують, що тривале щоденне повторення робочої пози працівника може бути причиною появи різних патологічних змін в організмі людини.
Багаторічні спостереження дають підставу зробити висновок, що неправильний вибір робочої пози призводить до розвитку у науковців кособокості. У переважної більшості їх після багаторічної праці праве плече вище від лівого. Під час роботи необхідно стежити за правильним положенням корпуса тіла і ніг. Є певні рекомендації фізіологів щодо робочої пози науковців, яких слід додержувати. Робочу позу науковця вважають правильною, якщо коліна в положенні сидячи знаходяться під робочою площиною (столом).
З віком еластичність кришталика ока зменшується і до 4045 років настільки слабне, що виконувати роботи на нормальній відстані від очей (3035 см) стає неможливо. Тому при перших ознаках вікової далекозорості необхідно звертатися до лікаря. Дослідження показують, що чим раніше науковець почне працювати в окулярах, тим краще зберігається зір.
Правильний вибір робочої пози не дасть бажаних наслідків, якщо науковці не виконуватимуть під час виробничої паузи фізичні вправи. Виробнича гімнастика сприяє поліпшенню загального стану організму і підвищує продуктивність праці робітника.
Заходи НОП на робочому місці науковця включають в себе не лише санітарно-гігієнічні умови (розмір робочої зони, чистота повітря, освітлення, температура, шум, вібрація), а й харчування, яке не повинно бути надмірним і відповідати витратам енергії працівника.
До найважливіших заходів НОП на робочому місці відносять також виробничу естетику і культуру праці, тобто раціональне поєднання кольору устаткування і робочої зони, чистоту на робочому місці, естетичне оформлення робочого місця, одягу, позу і культуру праці.
Отже, комплекс заходів НОП на робочому місці працівника, зайнятого науково-дослідною роботою, забезпечує збереження здоров'я і виконання досліджень з найбільшою ефективністю.










Тема 6
ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В ЕКОНОМІЦІ

6.1. Класифікація інформаційного забезпечення наукових досліджень

Інформація це відомості про події, процеси, які відбуваються у господарській діяльності людей, природі, суспільстві. Інформація є об'єктом збереження, передавання і перетворення для використання в будь-якій сфері людської діяльності. Розрізняють інформацію звукову, текстову, цифрову та ін.
Повідомлення форма подання інформації. Кожна інформація має свої форми подання, які полягають у зміні будь-якої величини: висоти і частоти коливань звуку, інтервалу між імпульсами тощо. Ця змінна величина називається сигналом, тобто носієм інформації.
Завданням інформаційного забезпечення є інформування учасників науково-дослідного процесу про стан досліджуваних об'єктів, функціонування їх і відповідності нормативно-правовим актам та законодавству у господарському механізмі підприємств. Крім того, інформаційне забезпечення є засобом комунікації науковців з питань, що стосуються їхньої професійної діяльності.
Інформаційне забезпечення господарського механізму ускладнюється відповідно до зростання бізнесу і виробництва в умовах ринкових відносин та прискорення науково-технічного прогресу. Передусім збільшуються обсяги економічної інформації про діяльність підприємств, концернів, корпорацій, спільних підприємств, яка містить дані для дослідження науковців. Зростання обсягів інформації ускладнює організацію і методику проведення досліджень на рівні мікроекономіки.
Економічна інформація це сукупність відомостей, які характеризують виробничу і фінансово-господарську діяльність.
Виходячи із завдань інформаційного забезпечення і ролі в науково-дослідному процесі, в основу його класифікації покладено професійну інформаційну комунікацію, пізнавальність інформації та зміст інформаційного забезпечення.
Професійна інформаційна комунікація грунтується на контактах працівників, зайнятих у науково-дослідному процесі.
Розрізняють такі види професійної інформаційної комунікації наукових працівників:
робочу між членами підрозділу при здійсненні наукових досліджень;
інформаційну пряму дослідження інформації про стан досліджуваних об'єктів та поведінки їх у динамічних процесах виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств;
інформаційну непряму вивчення нормативно-правових актів, які регулюють поведінку досліджуваних об'єктів, методичних вказівок та інструкцій щодо виконання науково-дослідних процедур, службове листування тощо;
інформаційну опосередковану вивчення даних про виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємств однієї галузі і зіставлення їх з даними досліджуваного підприємства, спеціальної літератури, а також інформації радіо, телебачення і кіно.
В інформаційному контакті дослідники використовують принципи інформатики науки, яка вивчає будову і загальні властивості інформації, закономірності її створення, перетворення, передавання і використання у різних сферах діяльності людини. Усі види інформації, зафіксованої на матеріальних носіях (папері, магнітних носіях та ін.), інформатика розглядає як документи, які розрізняють за змістом і особливостями узагальнення інформації.
Щодо наукових досліджень з економіки інформація це сукупність будь-яких відомостей про стан і зміни параметрів об'єктів або відповідності їх нормативно-правовим актам. Для цілей інформування дані про об'єкт дослідження перетворюються в інформаційні сукупності, які характеризують відхилення цих об'єктів від параметрів, передбачених законодавством, плановими завданнями, договорами, інструкціями та положеннями, затвердженими державними і господарськими органами управління.
За ступенем пізнавальності інформацію у науково-дослідному процесі поділяють на нову, яка відображує новизну запропонованого рішення або обґрунтовує причину недоліків, виявлених дослідженнями (наприклад, результати інвентаризації цінностей, факторного аналізу виконання плану виробництва і реалізації продукції) і релевантну, яка раніше була у аналогах, тобто прототипі (звітності про виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємства). Описання прототипу повинно стосуватися лише тієї частими досліджуваних об'єктів, у якій виявлено недоліки у функціонуванні їх, використанні або збереженні. Тому в наукових звітах, дисертаціях висвітлення цих об'єктів на основі релевантної інформації має бути не стільки вичерпним, скільки достатнім для доказу істини. Так, наприклад, немає потреби описувати докладно результати виконання плану виробництва і реалізації всієї продукції підприємства за досліджуваний період, оскільки звітність по ній є в статистичних органах. Слід висвітлити причини невиконання плану з окремих видів продукції на основі даних, які є у бухгалтерській звітності, встановити осіб, відповідальних за недоліки у діяльності підприємства, а головне визначити причини негативних явищ. Таким чином, нова інформація, створена у процесі наукового дослідження та релевантна, яка є в планах економічного і соціального розвитку підприємства, бухгалтерській і статистичній звітності, однаковою мірою є об'єктом спостереження і використовується у наукових дослідженнях з економіки.
За змістом інформаційне забезпечення науково-дослідного процесу поділяють на законодавче, планове і нормативно-довідкове, а також договірне, технологічне, організаційно-управлінське і фактографічне.
Законодавче сукупність законів, які регулюють суспільні відносини і окремі законотворчі стосунки. Законодавство це діяльність вищих органів державної влади до видання законів. В Україні законодавство здійснюється винятково Верховною Радою України.
Законодавче забезпечення включає в себе також законодавчі акти з питань цивільного, трудового, кримінального і адміністративного права, які застосовуються у виробничій і фінансово-господарській діяльності досліджуваного підприємства.
Окрему групу становлять нормативно-правові акти, які приймає виконавча влада на додержання чинного законодавства. До таких актів належать укази Президента України, постанови і розпорядження уряду України з питань економічного і соціального розвитку держави.
Планове і нормативно-довідкове сукупність інформації, яка є в планах економічного і соціального розвитку досліджуваного підприємства; норми і нормативи витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; утворення фондів економічного стимулювання, пільгових податків та ін.; розміри платежів до державного бюджету, з соціального страхування та ін.
Планово-нормативні дані розробляють безпосередньо на підприємстві в межах надання йому прав Законом України про підприємства і затверджених норм і нормативів. Крім того, вони є в різних нормативних актах (інструкції, положення, методичні вказівки), які видаються державними і господарськими органами управління (Мінфіном, Мінстатом та Мінпраці України, банками, комітетами) з планування, обліку, звітності, контролю, статистики та ін.
Договірне господарські угоди, контракти з суб'єктами підприємницької діяльності, складені досліджуваним підприємством та затверджені в установленому порядку. До них належать договори на поставку сировини, товарів, реалізацію продукції тощо.
Технологічне технічна документація з технології виробництва продукції, робіт і послуг, міждержавні та державні стандарти, технічні умови якості продукції, галузеві стандарти, проектно-технічна документація та інші, які використовуються на досліджуваному підприємстві.
Організаційно-управлінське складається із структури досліджуваного підприємства, його юридично-правової, госпрозрахункової самостійності і організаційно-розпорядчих документів, затверджених вищестоящою організацією, а також накази, розпорядження, службове листування з питань виробничої і фінансово-господарської діяльності. Крім того, сюди відносять організаційно-розпорядчі документи, які видає керівництво підприємства (штатний розпис, накази і розпорядження), службове листування з питань його діяльності.
Фактографічне сукупність даних економічного характеру про факти (операції), які дійсно відбулися у виробничій і фінансово-господарській діяльності, відображені у первинних документах, облікових регістрах бухгалтерського, статистичного і оперативного обліку, а також у звітності про діяльність підприємства, корпорації.
Отже, класифікація інформаційного забезпечення спрямована на всебічне інформування працівників, зайнятих у науково-дослідному процесі, про стан і зміни у функціонуванні об'єктів, які досліджуються.



6.2. Економічна інформація, її класифікація і призначення у науково-дослідному процесі

Економічна інформація про фінансово-господарську діяльність підприємств характеризує виробничо-господарський процес, тобто економічну діяльність. Ці дані систематизують і групують для цілей дослідження за виконанням планів, використанням ресурсів підприємства.
Характеризується економічна інформація трьома критеріями: синтактикою, семантикою, прагматикою.
Синтактика структура економічної інформації (символи алфавіту мови інформації, слова, речення, правила побудови їх).
Семантика зміст економічної інформації.
Прагматика корисність економічної інформації, тобто ЇЇ властивості (достовірність, своєчасність, зручність сприймання тощо).
Економічна інформація має такі особливості: відображує діяльність ланок народного господарства (підприємств, об'єднань, галузі) за допомогою натуральних, умовних і вартісних вимірників; фіксується як дискретна величина на матеріальних носіях (документах, магнітних стрічках, дисках тощо); має лінійну форму (записується рядками). Крім того, вона є масовою і об'ємною, потребує багаторазового групування, арифметичної і логічної обробки для управління; буває цифровою, буквено-цифровою, алфавітною (буквеною); характеризується тривалістю збереження, циклічністю у виникненні і обробці у встановлених часових межах; виступає активною щодо впливу на господарський механізм.
Структура економічної інформації зумовлена її призначенням в управлінні і контролі господарської діяльності. Залежно від цілей і завдань впливу на керований об'єкт економічну інформацію групують у різні інформаційні сукупності, кількісні зміни яких визначаються номенклатурами, що складаються з позицій. До номенклатури включають повний перелік попередньо згрупованих позицій за певною якісною однорідністю. Наприклад, номенклатура статей витрат на виробництво промислової продукції (сировина, матеріали, заробітна плата виробничих робітників, загальновиробничі витрати та ін.) включає позиції за видами сировини і матеріалів, основної і додаткової заробітної плати тощо. По кожній з них групують витрати на виробництво у кількісних і вартісних вимірниках. Ця інформація використовується при дослідженнях виконання кошторису витрат на виробництво продукції, виявленні непродуктивних витрат і розробці заходів щодо запобігання різним втратам. Аналогічно використовується інформація про зміст і структуру витрат обігу у торгівлі і громадському харчуванні.
Для зручності групування інформації за кожною позицією номенклатури витрат закріплюють умовні цифрові позначення у вигляді коду (01 "Виграти на залізничні, водні і повітряні перевезення", 11 "Витрати на торговельну рекламу", 18 "Витрати на тару" та ін.).
Номенклатура та її позиції являють собою певну систему економічних показників, які є об'єктами дослідження мікроекономіки.
Економічний показник це інформаційна сукупність з мінімальним складом реквізитів-ознак і реквізитів-підстав, наприклад, показник "ціна товару" складається з однієї підстави "власне ціни" і кількох ознак "найменування, зріст, розмір", "номенклатурний номер", "позначення одиниці товару" тощо.
Функціонування автоматизованих систем обробки інформації (АСОІ) грунтується на машинному перетворенні інформації про господарську діяльність підприємств. АСОІ використовуються у науково-дослідному процесі в зв'язку із зростанням обсягів інформації до таких меж, коли комплексно досліджувати виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємства без ЕОМ неможливо.
Система машинного перетворення інформації складається з таких елементів: операції, інформаційної процедури, стадії обробки, інформаційної дільниці, інформаційного потоку.
Операція це будь-яка елементарна або складна дія над інформацією, спрямована на ії трансформацію (перетворення) або передавання. Сукупність операцій одного типу називають інформаційною процедурою. Послідовність виконання процедур прийнято називати стадіями обробки. Однорідні взаємопов'язані процеси з формування і перетворення інформації, які мають інформаційну самостійність у межах інформаційних сукупностей, це інформаційні дільниці. Цілеспрямоване переміщення інформації або документів у межах інформаційної системи за той або інший період називається інформаційним потоком.
Машинна обробка інформації грунтується на упорядкуванні масивів інформації створенням інформаційної системи. Масив це основна інформаційна сукупність, яка бере участь у машинній обробці (виробництво продукції за місяць, табельні номери працівників та ін.). Сукупність даних про окремий об'єкт множини становить певну інформаційну сукупність (надходження матеріалів на склад, нарахування заробітної плати за місяць та ін.).
Структура інформаційної системи включає в себе блок даних, файл, секцію файла, набір файлів, згрупованих у банку даних.
Блок даних це сукупність даних, які записуються або зчитуються технічними засобами як одне ціле.
Файл сукупність даних, яка складається із логічних записів, що стосуються однієї теми (надходження товарів на базу, відпуску товарів у магазини).
Секція частина файла, яка записується на один том даних, що являє собою змінну фізичну одиницю носія даних (наприклад, котушка магнітної стрічки, на якій зафіксовано надходження сировини і матеріалів від одного постачальника).
Набір файлів складається із сукупності споріднених файлів, тобто тих, які з певною метою за обраними ознаками можуть бути об'єднані у загальну групу (файли переміщення товарів на базі).
Банк даних є сукупністю наборів файлів, згрупованих у масивах даних.
Якщо підприємство виконує зовнішньоекономічні операції, то необхідно користуватися міжнародними стандартами кодифікації даних при проведенні досліджень.
Відомо, що в практиці міжнародних організацій у процесі обміну інформацією та при вирішенні завдань міжнародних економічних, науково-технічних, культурних, спортивних та інших зв'язків використовуються скорочення назв країн блоки буквеної та цифрової ідентифікації країн. Міжнародна організація з стандартизації (ІСО) розробила коди для кожної країни. Щодо України традиційно вживають такі блоки буквеної та цифрової ідентифікації:
двобуквений алфавітний код України UА рекомендований Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає змогу утворювати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою України без будь-якого посилання на її географічне положення або статус;
трибуквений алфавітний код України UКR вживається в особливих випадках як більш доцільний;
цифровий порядковий код 804 присвоєний Статистичним бюро Організації Об'єднаних Націй і використовується для статистичних розрахунків.
Ці три блоки ідентифікації України зафіксовані для використання Міжнародною організацією з стандартизації у стандарті ИСО 316688 "Коды для представления названий стран".
Організація Об'єднаних Націй у своїй роботі також користується цими трьома блоками ідентифікації України.
Зважаючи на те, що ці блоки добре відомі у світі, а також з метою уніфікації скороченої назви нашої країни Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України) за погодженням із Міністерством закордонних справ України вважає за доцільне закріпити в законодавчому порядку вживання міністерствами, відомствами, підприємствами і установами алфавітних кодів UA та UKR і цифрового порядкового коду 804.
Економічна інформація, яка характеризує стан об'єкта дослідження на сучасний момент, називається оперативною, а протягом планового періоду поточною. Перша використовується при дослідженні господарських процесів у момент проведення їх (кількість і якість продукції конкретної партії поставки та ін.), а друга після завершення (після закінчення місяця, кварталу). Так, якість продукції контролюють щодня і приймають оперативні рішення, щоб не допустити в торгівлю товарів, які не відповідають стандартам, деформованих та ін., а заходи щодо зміцнення договірної дисципліни можна розробляти після закінчення місяця. Таким чином, оперативна інформація використовується для поточного (оперативного) контролю і регулювання процесів господарської діяльності у випадках виникнення негативних відхилень від запланованих результатів, для вибіркових спостережень за окремими господарськими операціями, експериментальної перевірки норм витрачання сировини і матеріалів, хронометражних спостережень за роботою обладнання тощо.
Оперативна інформація про господарські процеси є дискретною, і потреба у ній виникає періодично. Не завжди її фіксують на матеріальних носіях з належним оформленням підписами осіб, які беруть участь у здійсненні господарської операції. Оперативну інформацію можна групувати за допомогою електричних імпульсів, датчиків, передавати органам управління телефонними каналами, радіорелейними лініями, через супутниковий зв'язок та ін. Тому в процесі дослідження її використовують у поєднанні з поточною, перевіряють достовірність, групують в інформаційні сукупності.
Поточна економічна інформація узагальнює результати виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та його виробничих одиниць у системі бухгалтерського обліку безперервно за звітними періодами протягом календарного року (місяць, квартал). Її відображують у бухгалтерській і статистичній звітності і використовують для дослідження виконання планів, напруженості їх, дослідження факторів, які негативно впливають на результати діяльності підприємства і його підрозділів, а також для контролю використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, збереження власності.
Початкова економічна інформація про стан і використання об'єкта дослідження називається первинною. В процесі обробки для цілей наукового дослідження й перетворюють на вторинну. Вона може бути також проміжною і результативною. Так, виграти конкретного виду матеріалів на виробництво, що відображують у кількісних і вартісних вимірниках у лімітно-забірній карті або вимозі на витрачання матеріалів (первинному документі), є первинною інформацією. Ці самі витрати, записані у регістри бухгалтерського обліку, є вторинною інформацією, а згруповані у нагромаджувальних відомостях (машинограмах) протягом місяця за окремими видами виробів проміжною і, врешті, систематизовані за статтями калькуляції після закінчення кварталу разом з іншими витратами, що стосуються цього виробу, за якою обчислено його собівартість, результативною.
Для дослідження основною є первинна інформація про господарські процеси і явища, оскільки її використовують для встановлення законності витрачання ресурсів і збереження цінностей на підприємстві, визначення матеріально відповідальних і службових осіб за заподіяні збитки. Тому до неї ставлять додаткові вимоги достовірність інформації про об'єкт дослідження і явища господарської діяльності. Від достовірності її залежить якість проміжної і результативної інформації, відображеної в системі бухгалтерського обліку, а також добутої в процесі проведення дослідження.
Є також інші ознаки класифікації економічної інформації, яку досліджують за: способом відображення текстова, цифрова, алфавітна, алфавітно-цифрова, графічна (креслення, схеми, графіки); насиченістю даних недостатня, достатня, зайва; корисністю використання корисна, некорисна; способом подання директивна, розпорядча, звітна; ознаками обробки оброблювана і необроблювана.
Залежно від функцій економічну інформацію поділяють за функціями використання в інформаційному забезпеченні господарського механізму підприємства, об'єднання, галузі, а також для наукових досліджень.
Інформацію, яку використовують для планування виробничої фінансово-господарської діяльності у всіх ланках народного господарства і яка містить у собі планові завдання, називають плановою, або нормативно-довідковою, а яка регламентує цю діяльність директивною. Різновидом нормативної є розцінкова, регулююча (планова), договірна і довідкова інформація.
Інформацію, яка характеризує господарські процеси, відображені в бухгалтерському обліку виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств, об'єднань, використовують як основне джерело даних при проведенні наукового дослідження з мікроекономіки. Її називають обліково-економічною, а за змістом фактографічною.
У процесі дослідження обліково-економічну інформацію переробляють з використанням обчислювальної техніки в інформаційні сукупності, які характеризують виявлені недоліки в діяльності підприємства, об'єднання. Якщо інші види економічної інформації (планову, договірну та ін.) можна подати у вигляді схем, графіків, діаграм та іншими способами, то обліково-економічну тільки у вигляді документа або його замінника матеріального носія (документів перфокарт, дуаль-карт, перфожетонів, магнітних стрічок і барабанів та ін.).
У сукупності обліково-економічна інформація відображує певні господарські операції за допомогою даних, що постійно змінюються. Тому їх відносять до змінної інформації.
Залежно від ступеня інформаційної деталізації об'єктів обліку розрізняють аналітичну і синтетичну обліково-економічну інформацію. Досліджують об'єкти за даними обліково-аналітичної інформації, сформованої на аналітичних рахунках бухгалтерського обліку, а синтетичну на синтетичних рахунках. Так, досліджуючи дебіторську заборгованість за підзвітними особами, за даними синтетичного рахунку "Підзвітні особи" встановлюють загальну суму заборгованості у динаміці за досліджуваний період (синтетична інформація). Потім за даними аналітичних рахунків встановлюють, коли і за якою конкретною підзвітною особою виникла дебіторська заборгованість, її суму, причину непогашення (аналітична інформація). Висновки необхідно складати на підставі синтетичної і аналітичної інформації.
Щодо об'єкта дослідження обліково-економічну інформацію поділяють на внутрішню і зовнішню, вхідну і вихідну, оперативну і поточну. Інформація про досліджуваний об'єкт (підприємство, об'єднання), утворювана на самому об'єкті, називається внутрішньою, а за її межами зовнішньою. Інформація, яка надходить на досліджуваний об'єкт, є вхідною, а від нього вихідною.
За стабільністю використання або зберігання економічну інформацію поділяють на умовно-постійну (постійну) і змінну. Інформація, яка використовується господарським механізмом без істотних змін протягом кількох звітних періодів (квартал, рік), називається умовно-постійною, або постійною; протягом місяця і менше змінною. Такий поділ особливо важливий при використанні ПЕОМ у науково-дослідному процесі, оскільки дає змогу інтенсифікувати працю дослідника завдяки зменшенню обсягів інформації, яку готують уручну. Так, завдання до державного замовлення є постійною інформацією на рік з розбиванням її за кварталами і місяцями, вводиться в ПЕОМ один раз і використовується для контролю виконання замовлення в цілому, за асортиментом та іншими показниками за звітний період, використовуючи при цьому змінну інформацію (виробництво продукції за день, декаду, місяць).
Економічну інформацію для цілей контролю за ходом виконання планів на підприємствах збирає багато працівників, а корисність її іноді мінімальна. Причиною знецінення даних є те, що добута інформація часто не вкладається у лаг управління. Нова виробнича ситуація настає раніше, ніж прийнято коригуючі рішення на попередній ситуації. У зв'язку з тим, що немає оперативної інформації, неможливо забезпечити надійне функціонування контролю на різних рівнях управління, а отже, приймати для цих цілей науково обгрунтовані рішення, тому в процесі наукового дослідження виявляється інформаційна надлишковість і даються відповідні рекомендації.
Розв'язання проблеми інформаційного забезпечення фінансово-господарської діяльності полягає у підвищенні оперативності інформації, яка використовується для управління, за допомогою швидкодіючих ПЕОМ.
Прогресивною альтернативою вирішення цієї проблеми є створення інформаційного банку даних на зовнішніх запам'ятовуючих пристроях ПЕОМ, що забезпечують інформаційні потреби фінансово-господарської діяльності на різних рівнях управління. Розподіл інформаційної місткості банку за рівнями управління галуззю можна подати у вигляді піраміди, з якої видно, що у загальному обсязі економічної інформації, використовуваної в господарському механізмі галузі, обліково-економічна інформація на першому рівні становить 65 %.
До вершини піраміди, тобто на більш високому рівні ієрархії управління, потреба у первинній обліково-економічній інформації зменшується, оскільки є можливість використовувати інформацію нижчих рівнів управління.
Отже, вивчаючи інформаційний аспект наукового дослідження економіки, можна зробити висновок, що обліково-економічна інформація формується в основі піраміди і є базою інформаційного банку даних для прийняття рішень на різних рівнях управління галуззю. Тому її необхідно використовувати насамперед при проведенні дослідження макро- і мікроекономіки.
Для раціонального використання банку даних йому необхідно надати певної структури. Створення структури інформації в банку даних потребує розв'язання щонайменше трьох проблем методичного характеру. Перша полягає в тому, щоб встановити інформаційні потреби науково-дослідного процесу за рівнями управління, виявити, які з потенційно можливих інформаційних сукупностей дійсно необхідні для комплексного дослідження макро- і мікроекономіки галузі народного господарства. Друга проблема полягає у визначенні обсягу даних, призначення їх, де вони зберігаються і як їх одержати досліднику. Третя проблема це встановлення взаємовідносин між елементами інформаційного банку даних. Наприклад, інформація про сировинні ресурси у номенклатурі може бути елементом банку даних, який використовується при маркетинговому дослідженні забезпечення виробництва сировиною, задоволення купівельного попиту, виконання плану товарообороту, насиченості товарами ринку тощо.
Отже, та сама інформація може бути пов'язана із багатьма масивами банку даних або, іншими словами, із багатьма різними методичними прийомами використання економічної інформації у науково-дослідному процесі.

6.3. Кодування економічної інформації та використання її у науково-дослідному процесі

Важливою передумовою раціональної організації автоматизованого банку даних для обробки обліково-економічної інформації на ПЕОМ, яка використовується у науково-дослідному процесі, є класифікація і кодування системи облікових номенклатур. Не маючи такої системи, неможливо правильно вирішити питання стандартизації інформації, скорочення обсягів початкових даних, раціональної організації масивів.
Система класифікації це сукупність правил і результат розподілу заданої чисельності об'єктів на певні групи відповідно до встановлених ознак подібності або відмінності цих об'єктів.
Класифікація процес розподілу заданої множини об'єктів обліку згідно з прийнятою системою розподілу на класифікаційні групи. Наприклад, класифікатор-цінник товарно-матеріальних цінностей містить класифікаційні групи (клас, підклас, групи, підгрупи, види і різновиди).
Класифікатор є систематизованим зведенням найменувань класифікаційних груп та їхніх кодових позначень.
Система кодування сукупність правил, які визначають систему знаків і порядок використання їх до подання, передавання, обробки і збереження інформації. Процес привласнення кодового позначення об'єкта обліку називається кодуванням, а перетворення кодового позначення в початкову форму інформації декодуванням.
У системі кодування застосовують алфавіт коду знаки, які використовуються в системі кодування, і основу коду кількість знаків у алфавіті коду.
У системі кодування обліково-економічної інформації використовуються цифрові, буквені і мішані (буквено-цифрові) знаки, які є алфавітами коду.
Код (кодове позначення) це позначення об'єкта обліку знаком або системою знаків за правилами, встановленими певною системою кодування. Довжину коду можна подати кількістю знаків у кодовому позначенні. Кожний із цих знаків визначає окрему позицію облікової номенклатури або інформаційної сукупності і є шифром довжини. Наприклад, кодове позначення 44112 (облік витрат обігу підприємств роздрібної торгівлі) означає: 44 рахунок "Витрати обігу"; 1 субрахунок "Витрати підприємств роздрібної торгівлі", 12 "Витрати на тару".
Систему кодування облікових номенклатур класифікують за різними ознаками.
За формою зображення розрізняють буквені, цифрові і мішані (буквено-цифрові) коди. Застосування їх зумовлено наявністю обчислювальної техніки, периферійного обладнання та інших технічних засобів для машинної обробки обліково-економічної інформації.
Залежно від значності коди поділяють на одно- і багатозначні.
За кількістю ознак, які об'єднуються одним кодом, коди бувають однозначні (прості) і багатозначні (складні).
За структурою побудови коди поділяють на порядкові, серійні, порозрядні, або децимальні, шахові (матричні), повторення і комбіновані (мішані), штрихові.
Порядковий код порядкова нумерація позицій номенклатури, розташованих у наперед обумовленій послідовності. Порядкові коди прості і малозначні. Вони застосовуються при кодуванні стійких однозначних номенклатур, наприклад, код підприємства одного об'єднання, код цехів підприємств. Проте ці коди не дають змогу розширити номенклатуру, оскільки при кількості ознак класифікації більше від двох ускладнюється групування позицій вищих розрядів.
При серійному коді для кожної групи об'єктів обліку виділяють певну серію номерів і передбачають виникнення нових об'єктів (кодування основних фондів будинки з 01 до 99, споруди від 100 до 200, передавальні пристрої від 201 до 300 та ін.).
Для двозначних номенклатур, де вищій ознаці відводиться серія номерів, усередині якої всі облікові номенклатури нижчої ознаки кодують по порядку, застосовується серійна система кодування. Її перевага полягає у відносній малозначності коду, можливості поповнення новими кодами при розширенні номенклатури повідомлень певної групи, не порушуючи прийнятої класифікації і не збільшуючи значності. Серійні коди зручно використовувати при складних номенклатурах, які чітко групуються, підлягають змінам і потребують одержання багатьох підсумків за різними ознаками. Недоліками серійних кодів є складність кодування багатозначних номенклатур, потреба виділення незаповнених позицій.
Порозрядні, або децимальні, коди застосовуються для позначення складних номенклатур. При цьому кожній класифікаційній ознаці відводиться певне число розрядів, яке залежить від кількості предметів .кодованої чисельності. Так кодують товарно-матеріальні цінності.
Усі матеріали поділяють на класи, підкласи, групи, підгрупи і вироби. Для кодування великої кількості номенклатури цінностей потрібно для класу два знаки, для підкласу, групи, підгрупи і виду по одному, для товару чотири. Порозрядну систему доцільно застосовувати для кодування великих багатозначних номенклатур: товарно-матеріальних цінностей, витрат на виробництво, постачальників та ін.
Шаховий (матричний) код застосовується здебільшого для позначення двозначних номенклатур. Одні ознаки розташовують стовпчиками, інші по рядках, перетинання їх утворює код. Прикладом матричного коду може бути код причин і винуватців внутрішньозмінних простоїв устаткування на фабриці-кухні.
При кодуванні за системою повторення в коди позицій номенклатури включають цифрові і буквені позначення, що безпосередньо характеризують об'єкт (розмір, масу та ін.). Наприклад, за такою системою здійснюють кодування гвинтів. Якщо діаметр гвинта 10 мм, а довжина 50 мм, то код його буде 1050.
Система повторення дуже проста, фактично вона використовує позначення понять, які застосовуються в практиці обліку і планування.
При комбінованій системі кодування здійснюється одночасно за кількома системами, наприклад розрядною і повторення, розрядною і серійною, її доцільно застосовувати для кодування багатоознакових номенклатур, коли позиції однієї ознаки кодування здійснюють за розрядною системою, а іншої за системою повторення. Так, можна здійснювати кодування інструменту в ремонтних майстернях підприємств. Вищий розряд коду позначає вид інструменту (свердла, мітчики). Позиція виду інструменту, закодована за порядковою системою кодування, передбачає другий і третій знаки коду для розміру інструменту за діаметром і кодується за системою повторення.
Штриховий код це послідовність темних та світлих смужок (ліній) різної ширини. Інформацію несуть відносні розміри ширини світлих і темних смужок та поєднання їх. Застосовується кілька типів штрихових кодів, але основний принцип побудови їх однаковий кожен продукт отримує свій код ідентифікації відповідно до правил кодування того чи іншого типу кодів. Так, наприклад, найбільш поширений код Європейської системи кодування товарів складається із тринадцяти знаків, може застосовуватися як у виробництві продукції, так і в оптовій та роздрібній торгівлі. Для маркетингової діяльності необхідний потоварний облік реалізації товарів у магазині роздрібної торгівлі. Це можливо лише за умов використання штрихового кодування товарів безпосередньо на підприємствах, що їх виготовляють, а також у торгових підприємствах. У торговому залі магазину обладнують вузли розрахунку із скануючими пристроями, які автоматично зчитують штриховий код товару, що реалізується, і передають у пам'ять мікроЕОМ для наступної обробки згідно з вимогами користувачів інформації. Використовують штрихове кодування продукції (товарів) також при внутрішньому і зовнішньому аудиті, ревізіях, а також при наукових дослідженнях.
Штрихове кодування товарів є економним і надійним способом запису та зберігання інформації про товари у формі, зручній для зчитування ЕОМ. При автоматичному зчитуванні штрихового коду за допомогою пристроїв сканування відпадає потреба в операторі. Швидкість зчитування кодів значно більша, ніж при підготовці та введенні їх оператором з клавіатури, а надійність штрихового коду дорівнює одній помилці на 10 тис. зчитаних символів.
Застосування штрихових кодів забезпечує в обліку і контролі товарів швидкість, надійність, гнучкість у пошуку та використанні інформації для маркетингу, аудиту, ревізії та наукових досліджень.
Класифікація і кодування облікових номенклатур використовуються у науково-дослідному процесі для інформаційного пошуку об'єктів, а також для декодування їх в умовах функціонування АСОI в процесі дослідження.

6.4. Фактографічна інформація та використання її у науково-дослідному процесі

Фактографічна інформація це описування фактів, згрупованих за певними системоутворюючими ознаками. До неї належить обліково-економічна і статистична інформація про діяльність підприємств, об'єднань, галузі, народного господарства в цілому. Попередньо її групують у системі господарського обліку за методами бухгалтерського обліку, які грунтуються на суспільному і безперервному документуванні господарських операцій і процесів, оцінки їх у вартісному вимірюванні та відображенні в системі рахунків і облікових регістрів подвійним записуванням, балансовим узагальненням і звітністю, калькулюванням продуктів праці (продукції, робіт, послуг). Метод бухгалтерського обліку дає змогу не тільки фіксувати факти господарської діяльності і створювати фактографічну інформацію, а й впливати через систему управління на удосконалення цієї діяльності.
Дані бухгалтерського обліку і звітності трансформуються в статистичній інформації, утворюючи якісно нову інформацію, яка узагальнюється у системі державної статистики.
Фактографічна інформація, відображена в системі бухгалтерського обліку, є основою досліджень господарської, фінансово-господарської діяльності підприємств, надання кредитів, інвестиційних вкладень, виконання народногосподарських програм тощо. Вона є основою доказів фактів господарських операцій і процесів, що створили конфліктні ситуації у правовідносинах між об'єктами і суб'єктами права.
Методика роботи з фактографічною інформацією підпорядкована основній меті досліджень визначенню ефективності господарювання суб'єктів підприємницької діяльності, додержання ними законодавства, виконання зобов'язань перед державою і учасниками підприємницької діяльності, що грунтуються на достовірних даних, безперервних доказах істинності висновків і забезпечуються нормами права.
Дослідження фактографічної інформації підпорядковано основній меті науково-дослідного процесу виявленню і усуненню недоліків у господарській діяльності підприємств, розробці і впровадженню раціональних методів господарювання, що грунтуються на ринковій економіці.
Методика дослідження фактографічної інформації включає в себе такі процедури: вибір даних, перевірку достовірності їх, дослідження і використання у системі доказів.
Широке впровадження АСОІ на ЕОМ в народному господарстві створює необхідні передумови для використання фактографічної інформації, згрупованої в автоматизованих банках даних (АБД), у дослідженнях фінансово-господарській діяльності.
Вибір даних це вибір показників, які характеризують об'єкти, що відповідають завданням на проведення мікроекономічних досліджень. До них належать показники обліку, приймання та використання матеріальних цінностей, коштів, виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг, оплати праці тощо. Для пошуку, групування та перетворення інформації згідно із запитом користувача, застосовується діалоговий режим спілкування з ЕОМ.
Перевірка достовірності початкових (первинних) даних різних рівнів узагальнення (виробнича одиниця, підприємство, об'єднання) включає оформлення первинних носіїв інформації, групування їх у певні інформаційні сукупності, що відображують господарські процеси. Особлива увага приділяється вивченню вторинних даних, добутих у результаті обробки первинної інформації про процеси господарської діяльності на ЕОМ.
У економічних дослідженнях широко застосовується метод вторинного групування залежно від вимог і завдань досліджень. При цьому питання групування даних розглядається не як вузькотехнічне, а як питання економічної теорії в дослідженнях.
Практикою доведено, що в процесі економічних досліджень внаслідок неправильного вторинного групування статистика не відображає дійсних економічних явищ, а навпаки, спотворює їх. Це однаковою мірою стосується фінансово-господарської діяльності. Якщо неправильно сформульовано постановку задачі, припущено помилок у визначенні інформаційних файлів або порушено іншу адресність даних (код матеріально відповідальних осіб, нумерацію складів, комор та ін.), то висновки досліджень будуть неправильними, можуть суперечити іншим доказам, які є в маркетингу, що потребує проведення додаткових науково-дослідних процедур.
Достовірність даних в АСОІ перевіряють за проектною документацією, програмою обробки і коригування первинної інформації на ЕОМ, створеної при розробці і впровадженні АСОІ. Особливу увагу приділяють зведеній інформації в машинограмах для користувача, поданих на дослідження, зокрема додержанню кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку; доброякісності первинних документів; відповідності форм машинограм, затверджених у проекті на створення АСОІ; наявності підписів осіб, відповідальних за контроль достовірності даних, а на машинограмах обліку підпису головного бухгалтера або осіб, які на це уповноважені.
Дослідження синтезованих даних, згрупованих у системі бухгалтерського обліку, бухгалтерській і статистичній звітності всіх рівнів узагальнення, дає змогу виявити дані про відхилення фактичних показників господарської діяльності підприємств від чинного законодавства, а також збитки, перевитрати матеріальних і трудових ресурсів внаслідок здійснення господарських операцій. Синтезовані дані лише вказують напрям, у якому необхідно поглибити дослідження. Так, досліджуючи рівень витрат підприємства за даними синтетичного обліку на рахунку "Основне виробництво", можна встановити загальну тенденцію зниження або збільшення фактичних витрат проти запланованих за досліджуваний період. Поглиблення досліджень слід спрямувати на вивчення даних аналітичного обліку за окремими статтями номенклатури витрат, використовуючи для цього інформаційні масиви, які містяться в автоматизованому банку даних (АБД), а в разі потреби одержувати у порядку пошуку за запитами із зовнішніх пристроїв АСОІ дані про норми витрат, їхні види та ін.
Аналітичні дані про господарські операції досліджують на основі інформації, зафіксованої на первинних носіях (документах) і згрупованої в регістрах бухгалтерського обліку (оборотна відомість аналітичного обліку продукції на рахунку "Готова продукція"), а також систематизованої в АБД АСОІ. Так, дослідження дає змогу виявити необгрунтоване завищення цін на конкретні вади продукції, невідповідність артикулам, державним стандартам та технічним умовам.
Застосовуючи методи як прийоми наукових досліджень, визначають фактори, які впливають на результатні показники, проводять кількісне і якісне вимірювання їх. Так, досліджуючи витрати обігу за статтями кошторису, перевіряють елементи витрат, включених до конкретної статті, за первинними документами. Потім виявляють причини перевитрат сировини, електроенергії, води, заробітної плати та ін. Особливу увагу приділяють перевірці непродуктивних витрат. При цьому використовується нормативно-довідкова (НДІ), планово-договірна і первинна інформація, яка зберігається в АБД і зовнішніх накопичувачах пам'яті ЕОМ.
Досліджуючи випуск продукції швейного виробництва, можна виявити не лише факти привласнення продукції клейма "Н" (новинка) з порушенням технічних умов випуску виробів, а й скласти аналітичні машинограми, які дадуть змогу обчислити, скільки випущено такої продукції (у кількісному і вартісному вимірюванні); на яку суму підприємство завищило доход; якою мірою це вплинуло на завищення заробітної плати працівникам; яку суму необхідно внести до державного бюджету від незаконно одержаного доходу. Ці розрахунки і складання необхідних машинограм автоматизованим способом за запитом дослідника може виконувати ЕОМ і видавати їх користувачу через алфавітно-цифровий друкуючий пристрій (АЦДП) або через дисплей у діалоговому режимі.
Фактографічну інформацію в системі доказів і обгрунтування результатів фінансово-господарської діяльності досліджують вторинним групуванням показників, добутих при вивченні синтетичних і аналітичних даних по кожному об'єкту за спеціальними програмами ЕОМ.
Отже, фактографічна інформація е основою групування висновків наукових досліджень мікроекономіки, а використання АСОІ підвищує їх науковий рівень, сприяє розвитку маркетингу в умовах ринкових відносин.

6.5. Носії економічної інформації і використання їх у науково-дослідному процесі

Носії економічної інформації, які використовуються у науково-дослідному процесі, виконують подвійну роль. По-перше, містять певні дані, що характеризують економічні процеси, які досліджуються, і, по-друге, є доказами того, що такі процеси дійсно відбулися за участю службових осіб, які дали дозвіл виконувати їх, а також конкретних матеріально відповідальних осіб, що виконали ці операції. Оскільки висновки грунтуються на результатах дослідження передусім фактографічної інформації, оформленої згідно з нормативними актами про документи і документооборот у бухгалтерському обліку, то первинні документи є важливим носієм економічної інформації, який використовується у науково-дослідному процесі.
Господарську діяльність відображають у бухгалтерському обліку суцільним і безперервним документуванням виробничих і фінансово-господарських операцій. Систематизують і відображують господарські операції на рахунках бухгалтерського обліку відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств та інструкцією до його застосування.
Первинні документи є виправдувальними у частині достовірності, повноти і відповідальності за господарські операції, відображені у системі бухгалтерського обліку і звітності. Складають первинні документи у момент виконання господарських операцій.
У процесі дослідження перевіряють, ким і коли затверджені форми первинних документів, чи дотримується порядок складання їх і заповнення всіх встановлених реквізитів. Загальними вимогами для проектування первинних документів є: внесення в документи реквізитів, які характеризують об'єкт обліку, і необхідних для управління, контролю і аудиту фінансово-господарської діяльності; послідовність розміщення інформації, яка полегшує запам'ятовування, читання, обробку і контроль даних, записаних у первинних документах; правильне визначення реквізитів документа, що дають змогу фіксувати дані в рядках і графах; забезпечення необхідних підписів, які характеризують достовірність відображених даних і контроль за господарськими операціями, а також відповідальність за раціональне використання цінностей та збереження їх.
Залежно від характеру документування господарських операцій і цінностей первинні документи поділяють на оформлення операцій з коштами, матеріальними цінностями і розрахунками.
За призначенням розрізняють розпорядчі, виправдувальні, розпорядчо-виправдувальні первинні документи і документи бухгалтерського оформлення.
Розпорядчі документи розпорядчого характеру на виконання господарських операцій (банківські чеки, вимоги на відпуск матеріалів, видаткові касові ордери та ін.).
Виправдувальні засвідчують факт виконання господарських операцій (товарно-транспортні накладні, приймальні акти на надходження матеріалів, прибуткові ордери). Незалежно від способу виготовлення ці документи повинні відображати найменування і зміст операції, підставу для проведення й, підписи осіб, відповідальних за достовірність наведених у них даних.
Розпорядчо-виправдувальні документи, які одночасно е розпорядчими і виправдувальними для господарських операцій (лімітно-забірна карта на відпуск матеріалів, дорожній листок автомобіля).
Документами бухгалтерського оформлення вважають такі, які складають працівники бухгалтерії на основі розпорядчих і виправдувальних або розпорядчо-виправдувальних первинних документів. До них належать регістри, накопичувальні відомості, машинограми, картки тощо. Це переважно зведені документи, які об'єднують однорідні господарські операції за економічними ознаками і методикою відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку (журнал-ордер з обліку матеріальних цінностей, машинограма обліку витрат на виробництво продукції та ін.). Називаються вони регістрами бухгалтерського обліку. Відмінність їх від первинних документів полягає в тому, що вони не можуть прийматися при дослідженнях як доказ про достовірність виконаної господарської операції, правильність її кількісних і якісних вимірників, закріплення матеріальної відповідальності за одержані і відпущені цінності з нормативними актами, що регулюють ці операції.
Регістри бухгалтерського обліку є носіями зведеної інформації, яку приймають під час досліджень як початкову для подальшої деталізації матеріальної і госпрозрахункової відповідальності, визначення резервів зниження витрато- і матеріалоємності виробництва, розміру збитків і невиправданих втрат тощо.
Функціонування автоматизованих систем обробки інформації (АСОІ) у різних галузях народного господарства зумовлює використання в науково-дослідному процесі технічних носіїв економічної інформації, які замінили документи при безпаперовій обробці інформації про виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємств.
Машинні носії інформації поділяють на дискретні (перервні) і неперервні.
Дискретні це перфокарти і перфожетони різного призначення. Вони є дублікатами документів, переданих системою перфорації. Перфокарти застосовуються одночасно як первинні документи і машинні носії інформації при контролі і аудиті економічних процесів, які відбуваються на підприємстві, пов'язаних з використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, виробництвом продукції, робіт і послуг тощо. Будучи одночасно первинним документом і машинним носієм інформації, вони підвищують достовірність результатів дослідження і прискорюють його із застосуванням обчислювальної техніки.
Машинні перфокарти носії інформації багаторазового використання в процесі обробки на ЕОМ. В економічних дослідженнях в умовах АСОІ вони використовуються як носії таких норм витрат: праці часу, чисельності, обслуговування; засобів праці спрацювання устаткування, будинків і споруд; предметів праці сировини, основних матеріалів і напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів.
Машинні перфокарти зручні для своєчасного поновлення норм у зв'язку з впровадженням у виробництво більш прогресивної технології, машин, устаткування, випуском нових видів продукції, зниженням матеріалоємності виробів тощо. Вони сприяють підвищенню рівня автоматизації і достовірності обробки первинної інформації із застосуванням обчислювальної техніки.
Перфокарти з крайовою перфорацією і щільові використовуються для обробки невеликих обсягів інформації із застосуванням простих способів механізації сортування: селекторів, пошукових вібраційних машин, голки та ін. Перфокарти виготовляють на спеціальному верстаті пробиванням отворів на всіх краях карти в один або два рядки. Кожна пробивка позначає конкретний показник досліджуваного об'єкта, наприклад, при вивченні особового складу працівників підприємства. Карта є одночасно і первинним документом, в зв'язку з чим немає потреби в процесі дослідження переносити показники у інші відомості, таблиці, які складають у процесі дослідження.
Показники дослідного об'єкта разом з іншими ознаками характеристики розташовують у внутрішній частині картки. Для групувальних ознак, зазначених у карті, складають схеми перфорації, тобто зазначають, скільки відводиться отворів (пробивок) для кожного показника.
Перфожетони мають пробивки ознак показників об'єкта, які сприймаються пристроями для зчитування. Вони застосовуються при контролі використання робочого часу, коли кожний робітник бригади має жетон з належним йому табельним номером. При з'явленні на роботу він вставляє його у контрольно-зчитувальний пристрій, який фіксує на перфокарті або перфожетоні дату і час прибуття на роботу і закінчення роботи, передчасний ухід тощо. Виготовлений таким способом носій інформації є первинним документом для контролю трудової дисципліни і машинним носієм інформації для розрахунку заробітної плати на ПЕОМ, вивчення темпів зростання продуктивності праці та інших питань використання трудових ресурсів. Перфожетони використовують при дослідженні ритмічності випуску продукції, виконання планів виробництва продукції у заданому асортименті та інших економічних процесів, зафіксованих на цьому носії інформації.
Зчитувальні термінальні пристрої як периферійні пристрої підготовки даних дають змогу використовувати перфожетони в автоматизації обчислювального процесу і виправдувального документа в контролі господарської діяльності підприємств.
У перфокартах-документах функції первинних документів і машинних носіїв в інформації суміщено. Вони бувають різних вадів: перфокарти і макетовані дуаль-карти з графічними позначеннями. Ці носії використовуються при контролі витрачання матеріалів, сировини і трудових ресурсів при виготовленні продукції, транспортних перевезеннях, будівельних роботах тощо.
Перфокарти з графічними позначеннями мають поле для графічних позначень, окремі позиції яких обведено горизонтальним або похилим овалом. Графічне позначення виконують уручну заштриховуванням у межах овалу. Використовуються вони при обробці даних хронометражних спостережень і контрольного запуску сировини і матеріалів у виробництво. В них відображують як нормативну, так і поточну фактографічну інформацію, яка потім автоматично перфорується зчитувальними термінальними пристроями і обробляється ЕОМ за алгоритмами, передбаченими програмою дослідження.
Макетовані перфокарти з графічними позначеннями цифр і скорочених найменувань позицій в овалах є більш досконалими порівняно з попереднім носієм інформації. Перфокарту розбито на зони, тобто макетовано друкарським способом, тому її зручніше використовувати в контролі й аудиті замість документів, оскільки в них відображається не тільки змінна, а й нормативно-довідкова інформація.
Дуаль-карти є одночасно первинними документами і машинними носіями інформації. На них друкарським способом відтворюють форму первинного документа. При цьому підвищується достовірність перфорації даних, зменшується кількість помилок. У дослідженнях їх використовують при вивченні ритмічності випуску продукції та реалізації її споживачам, виконанні господарських договорів в умовах ринкових відносин.
Макетовані дуаль-карти з графічними позначеннями вигідно відрізняються від інших носіїв механізованого процесу заповнення і обробки їх. При проектуванні таких карг одночасно розробляють відповідну форму первинного документа і його перфорацію. Визначають реквізити, які попередньо автоматично перфоруватимуть, і ті, що записуватимуть уручну у вигляді графічних позначень, а також ті, які необхідно відперфорувати як похідні за допомогою електронного пристрою. Передбачено місце для підпису осіб, які оформляють перфокарти-документи і для наступного розшифрування постійної інформації, нанесеної у вигляді пробивок. Ці носії використовуються для Контролю витрат на виробництво продукції, робіт і послуг при різних методах організації виробництва і технології.
Неперервні машинні носії інформації є більш досконалими для автоматизованої обробки даних, які використовуються у науково-дослідному процесі.
Перфострічка проміжний носій початкових даних для машинної обробки між первинними документами і ЕОМ. Інформацію на перфострічку записують зонами, розмір яких залежить від характеру задачі, яку розв'язують, і загальної ємності оперативного запам'ятовуючого пристрою (ОЗП) ЕОМ. У межах зони зміст кожного документа записується послідовно один за одним за певним макетом. Розташування даних на стрічці відповідає послідовності розміщення інформації в первинному документі. Для кожного реквізиту на стрічці відводиться певна кількість рядків відповідно до значення показника або ознаки.
Інформація на перфострічку наноситься за допомогою спеціальних перфоруючих пристроїв, які працюють автономно або агрегатовано з різними обчислювальними машинами і приладами (пристрої підготовки даних, автоматизоване робоче місце та ін.).
Можливості застосування перфострічок розширюються в обробці інформації в зв'язку з серійним випуском електронних фактурних машин (ЕФМ) різних модифікацій, які успішно застосовуються для механізації й автоматизації обчислювальних робіт при обробці матеріалів дослідження з оформленням результатів у багатографних зведених відомостях, таблицях. Крім того, пристрої автоматизованого виведення на перфострічку даних дають змогу створити нові і поновиш існуючі масиви інформації для наступного використання в АСОІ. Разом з тим перенесення первинної інформації на перфострічки є трудомістким процесом. Тому провадяться роботи, спрямовані на вилучення із технологічного процесу обробки інформації перенесення даних на перфоносії. Для цього застосовуються різні магнітні матеріали і пристрої, які є технічними носіями економічної інформації для обчислювальних процедур ЕОМ.
Найбільш перспективними носіями інформації є технічні носії із стираючим записом. Вони об'єднують широкий клас носіїв інформації, сфера застосування яких розширюється. Основою їх є магнітне покриття. Принцип записування інформації на магнітний носій грунтується на тому, що під впливом електроструму у записуючій головці пересувний носій інформації зазнає дії змінного магнітного поля, внаслідок чого окремі ділянки магнітного покриття носія перетворюються у постійні магніти, які зберігають записану інформацію. В процесі зчитування ці постійні магніти при проходженні повз головку зчитування збуджують у ній імпульси відповідно до записаної інформації.
Найбільш поширеними носіями інформації з стираючим записом є магнітна стрічка, карта, барабан і диск.
Магнітна стрічка це шар феролаку на немагнітній, пластмасовій або лавсановій основі. В контролі магнітні стрічки застосовуються при вивченні економічних процесів на підприємствах, в об'єднаннях і галузі в цілому. Ці носії дають змогу використовувати великі масиви первинної фактографічної і нормативної інформації із застосуванням найбільш прогресивного інтегрального методу обробки даних, який забезпечує одноразове введення інформації в ЕОМ та її багатоаспектне перетворення відповідно до цільової програми дослідження. Наприклад, введення в систему обробки інформації про випуск продукції в заданому асортименті дає змогу здійснити її вартісну оцінку, встановити виконання договірних зобов'язань, виконання планового завдання з собівартості виробів тощо.
Магнітна картка це пластмасова платівка з феромагнітним покриттям. Вона поєднує в собі достоїнства магнітної стрічки і перфокарти: високу економічність, велику щільність запису, значну місткість, у 40 разів порівняно з перфокартами більшу швидкість записування, стирання запису і перезаписування інформації з однієї карти на іншу.
Магнітні картки використовуються при обробці інформації на електронних бухгалтерських машинах (ЕБМ) для розв'язання широкого кола економічних задач і виведення інформації на алфавітно-цифровий друкуючий пристрій (АЦДП) для друкування багатографічних документів. Інформацію, призначену для накопичення і використання на наступних етапах дослідження, перезаписують на магнітну карту або стрічку в міні-касети і передають для обробки в АСОІ.
Картки, написані магнітним чорнилом, це носії інформації із міцного паперу або тонкого картону, в якому якісні ознаки документа записують за допомогою магнітного чорнила спеціальними записуючими пристроями. Вони застосовуються обмежено при використанні міні- і мікро-ЕОМ, агрегатованих з читаючими пристроями. При цьому досліджуються невеликі масиви даних одного-двох об'єктів дослідження.
Магнітний барабан являє собою циліндр із немагнітного матеріалу з феромагнітним покриттям. Запис інформації здійснюється за допомогою магнітних головок. Швидкість обертання барабана досягає сотень метрів за секунду. Така швидкість і можливість паралельного зчитування даних робить запам'ятовуючий пристрій (ЗП) на магнітних барабанах найбільш швидкодіючим порівняно із ЗП на інших носіях інформації. Висока швидкодія можлива лише у електронних пристроях пам'яті, зібраних на феритах, твердих схемах та ін. Цей вид носія використовується у науково-дослідному процесі на підприємствах і об'єднаннях, де функціонують АСОІ. При цьому накопичуються великі бази даних нормативно-довідкової, договірної, законодавчої і фактографічної інформації, що підвищує науковий рівень висновків з господарської діяльності підприємств.
Магнітний диск виготовляють з алюмінію з феромагнітним покриттям. Запис і зчитування даних здійснюється з обох боків диска двома магнітними головками, які можуть переміщуватися по вертикалі і горизонталі. Запам'ятовуючі пристрої на магнітних дисках найдорожчі із всіх ЗП на магнітних носіях інформації. За місткістю інформації, яка записується на магнітних дисках, вони перевищують усі інші ЗП, тому є найбільш перспективними. Магнітні диски використовуються при дослідженні великих масивів інформації, згрупованих у банках даних.
Серійне виробництво мікропроцесорів і міні-ЕОМ, включаючи персональні ЕОМ, створює сприятливі умови для розвитку прогресивних носіїв інформації, яка використовується для наукових досліджень. Машини і прилади на мікропроцесорах мають кращі техніко-експлуатаційні характеристики і нові функціональні можливості. Міні- і мікро-ЕОМ мають експлуатаційні можливості введення інформації в процесор прямо з первинного документа через дисплей без попередньої ІЇ перфорації на носій, з наступною обробкою за програмою, записаною на гнучкому магнітному диску. Разом з прискоренням обробки даних, зниженням вартості її створюється необхідний комфорт для користувачів інформації, якими є студенти, аспіранти та інші працівники, зайняті науковими дослідженнями.
Мікрокомп'ютеризація обчислювальної техніки і термінальних пристроїв, розширення їхніх експлуатаційних можливостей дають змогу використовувати досягнення науково-технічного прогресу у збиранні, накопиченні і обробці інформації без традиційних її носіїв. Це стосується таких технічних накопичувачів інформації: голографії, циліндричних домен, твердих і рідких кристалів у обчислювальних системах. На стадії виробництва використовують мікро-ЕОМ п'ятого покоління, розміри яких не перевищують величини сірникової коробки.
Отже, використання машинних носіїв і технічних накопичувачів інформації у науково-дослідному процесі дає змогу автоматизувати пошук даних, що містяться у АСОІ без трудових витрат на збирання, групування і обробку інформації відповідно до програмного забезпечення ЕОМ.

3. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ СТУДЕНТІВ З ДИСЦИПЛІНИ “ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ”

Тема
Зміст завдання
Кількість годин та форма контролю

1. Організація науково-дослідної роботи студентів і аспірантів
Опис сучасної літератури з питань розвитку вітчизняного менеджменту. Підготовка анотації нових книг.

Перевірка рефератів

2. Основи наукознавства
Опис авторефератів на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук зі спеціальності менеджмент, маркетинг, підприємництво

Перевірка рефератів

3. Методологія наукових досліджень
Вивчення робіт Тейлора, Файоля, Емерсона та інших класиків менеджменту.
Підготовка доповіді

Перевірка рефератів

4. Наукове дослідження і методика його виконання
Вивчення сучасної літератури, складання списку джерел з обраної теми дослідження
- -
Перевірка конспектів

5. Наукова організація дослідного процесу
Вивчення сучасної літератури, підготовка доповіді та участь у роботі круглого столу “Проблеми розвитку Донецького регіону”

Доповідь

6. Інформаційне забезпечення наукових досліджень
Підготовка доповіді за темою: державне регулювання діяльності підприємств; культурні, національні та соціальні особливості Донецького регіону.

Перевірка завдання

По усім темам
Індивідуальна робота з рекомендованою літературою










Список літератури, яка рекомендується для вивчення
дисципліни “Основи наукових досліджень”

Абчук В.А. Директорский «хлеб»: занимательно об управлении. – Л.: Лениздат, 1991.
Албастова Л.Н. Технология эффективного менеджмента. Учебно-практическое пособие. – М.: Издательство ПРИОР, 1998. – 288 с.
Алексеев А., Пигалев В. Деловое администрирование на практике. Инструментарий руководителя , - М.: 1993.
Амельбург Г. Предприятие будущего: структура, методы, стиль руководства. – М.: Международные отношения, 1997.
Андрійчук В., Бауер Л. Менеджмент: прийняття рішень і ризик: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 316 с.
Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів: світ, 1995.
Анкудинов Ю.А. Хозяйственный руководитель: стиль и методы работы. – М.: Экономика,
Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. – СПб: Издательство «Питер», 1999. – 416 с. – (Серия «Теория и практика менеджмента»).
Ансофф И. Стратегическое управление. - М.: Экономика, 1990.
Анташов В., Уварова Г. Экономический советник менеджера. - Минск: Финансы, учёт, аудит, 1996.- 320 с.
Антикризисный менеджмент / Под редакцией проф. Грязновой А.Г. – М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ». Издательство ЭКМОС, 1999. – 368 с.
Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздоровлению (Под ред. Иванова Г.П.).- М.: Закон и право, ЮНИТИ. 1995.- 320 с.
Аоки М. Фирма в японской экономике / Информация, стимулирование и заключение сделок в японской экономике/. – СПб: Литиздат, 1995.
Афанасьев С.В., Ярошенко В.Н. Эффективность информационного обеспечения управления. – М.: Экономика, 1987.
Балабанова Л.В. та інші. Маркетинговий менеджмент: навчальний посібник для вузів.- Донецьк: ТОВ Фірма «АСНА», 1998.- 146 с.
Балабанова Л. В. "Управление маркетинговой деятельностью в торговых предприятиях в условиях формирования рыночной экономики" Изд. 2-е, переработано и дополнено, - Донецк, 1995 г.
Балабанов И.Т. Риск-менеджмент: (Конспект лекций).- М.: Финансы и статистика, 1996. – 188 с.
Баширов І.Х. Менеджмент. Навчально-практичний посібник.- Донецьк: ДДКІ, 1994.
Бельчиков Я.М. Управление торговлей (опыт и проблемы). – Рига: авотс, 1982.
Бiзнес вiд "А" до "Я" /за ред. проф. С.В. Мочерного, О.М. Нагорного/, - Львiв.: Свiт, 1994.
Бизнес и менеджер. - М.: Азимут - центр, 1992.
Бизнес-план инвестиционного проекта. Практическое пособие (под ред. иванниковой И.А.). – М.: Экспертное бюро, 1997.
Бланк И.А. Торговый менеджмент – К.: Украинско-Финский институт менеджмента и бизнеса, 1997. – 408 с.
Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.1. – К.: Ника-Центр, 1999. – 592 с. – (Серия «Библиотека финансового менеджера»; Вып. 3).
Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. – К.: МП «ИТЕМ лтд»: СП «АДЕФ – Украина», - 1996. – 533 с.
Бодди Д., Пэйтон Р. Основы менеджмента: пер. с англ. / Под ред. Ю.Н. Каптуревского. – СПб: Издательство «Питер», 1999. – 816 с.
Бойделл Т. Как улучшить управление организацией. – М.: ИНФРА-М. 1995.
Боумэн К. Основы стратегического менеджмента / Пер. с англ. под ред. Л.Г.Зайцева, М.И.Соколовой. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 175 с.
Бочаров М.К. Наука управления: новый подход. - М.: Экономика, 1990.
Бранд М., Шаповал С.Г. Бизнес в Украине и за ее пределами: (Практические рекомендации). – К.: Вид. центр «Просвіта», 1997.
Брасс А.А. Основы менеджмента: Учеб. пособие. – Мн.: ИП «Экоперспектива», 1999. – 239 с.
Брэддик У. Менеджмент в организации. - М.: ИНФРА-М, 1997.- 344с.
Бурега В.В. Менеджмент: этносоциальный аспект. – К.: Институт социологии НАН Украины. 1999.
Бусыгин А.В. Предпринимательство: Основной курс: Учебник. – М.: 1997.
БурцевВ.В. Управленческий аудит системы сбыта готовой продукции. - М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 1999. - 48 с.
Бухалков М.И. Внутрифирменное планирование: Учебник. - М.:ИНФРА-М,1999 -392 с.
Вайсман А. Стратегия маркетинга: 10 шагов к успеху. Стратегия менеджмента: 5 факторов успеха. - М.: Экономика, 1995.- 334 с.
Васильев Ю.П. Управление внутрифирменной системой информации. Опыт США.- М.: Экономика, 1984.
Вачутов Д.Д. Практикум по менеджменту. Деловые игры: Учебное пособие. – М.: 1998.
Вегера С.А. Трудовой коллектив и управление. - Киев: Вища школа, 1988.
Венедиктов В.И. О деловой этике и этикете, - М., 1994.
Веснин В.Р. Основы менеджмента: Учебник. – М.: Институт международного права и экономики. Издательство «Триада. Длт», 1997. – 384 с.
Вербер В.Л. Методы оценки эффективности деятельности торговых предприятий. Обзорная информация (серия «Торговля»), - М.: 1978.
Виноградский Н.Д., Шканова Е.Н. Управление торговлей. – М.: Экономика, 1989.
Винокуров В.А. Организация стратегического управления на предприятии. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1996 - 160 с.
Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник для экон. спец. вузов. – М.: Высш. школа, 1994. – 224 с.
Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс: Учебник для вузов.- М.: Изд-во МГУ, 1995.
Виханский О.С. Стратегическое управление. - М.: Издательство московского университета, 1995. – 250 с.
Вичел В. Нравственная культура руководителя. – М.: Политиздат. 1988.
Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті, - Київ: ТОВ “Борисфен-М”, 1996. - 336 с.
Витт Ю. Управление сбытом/ Пер с нем.- М.: ИНФРА-М, 1997. - 112 с.
Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент: Підручник – К.: КНЕУ, 1998. – 268 с.
Вуднос М., Френсис Д. Раскрепощённый менеджер: пер. с англ. - М.: Дело, 1991.
Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1994. – 685 с.
Герчикова И.Н. Менеджмент. Практикум. Учеб.пособие.- М.: Банки и биржи, Юнити, 1998.- 335 с.
Глухов В.В., Кобышев А.Н., Козлов А.В. Ситуационный анализ (деловые игры для менеджмента): Учеб. пособие / Под обшей ред. проф. В.В. Глухова. – СПб.: Специальная литература, 1999. – 223 с.
Глущенко Е.В. Теория управления: Учеб.курс.- М.: Вестник, 1997. - 336 с.
Глущенко В.В., Глущенко И.И. Исследование систем управления: социологические и экономические исследования: прогнозные, плановые, экспериментальные исследования. – г.Железнодорожный, Моск. Обл.: ООО НПЦ «Крылья», 2000. – 416 с.
Голубков Е.П. Какое принять решение? Практикум хозяйственника. – М.: Экономика, 1990.
Гончаров В.В. Важнейшие понятия и концепции в современном управлении. - М.: МНИИПУ, 1998. - 176 с.
Гончаров В.В. В поисках совершенства управления: руководство для высшего управления персонала. Опыт лучших промышленных фирм США, Японии и стран Восточной Европы, - М., 1994.
Гранатуров В.М. Экономический риск: сущность, методы измерения, пути снижения: учебное пособие. – М.: издательство «Дело и сервис», 1999. – 112 с.
Грачёв М. Соболевская. Капитальное управление: уроки 80-х, - М., 1991.
Грейсон Д. Американский менеджмент на пороге XX века, - М., 1993.
Грибов В.Д. Менеджмент в малом бизнесе: Учеб. пособие. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 128 с.
Гудушаури Г.В. Управление современным предприятием: Учебник, 1998.
Гупалов В.К. Управление рабочим временем. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 240 с.
Кабушкин Н.И. Основы менеджмента. – Минск.: Издательский центр «ЭКОНОМПРЕСС», «Финансы, учет, аудит», - 1998. – 284 с.
Данько Т.П. Управление маркетингом (методологический аспект): Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 280 с.
Данько Т.П. и др. Управление торговлей. - Учебник для торговых вузов. - М. Экономика.
Данько Т.П., Окрут З.М. Эффективность управления розничным торговым предприятием и пути ее повышения, - М.: ЦНИИТЭМ. 1985. – 60 с.
Дафт Р.Л. Менеджмент – СПб.: Издательство «Питер», 2000. – 832 с.
Дашков Л.П. и др. Предпринимательство и бизнес. Учебное пособие. – М.: маркетинг. 1996.
Демб А., Нойбацер Ф. Корпоративне управління. Віч – на – віч з парадоксами (пер. с англ.). – К.: основи. 1997. – 302 с.
Десслер Г. Управление персоналом (Пер.с англ.).- М.: БИНОМ,1997.- 432.
Джоунз Г. Торговый бизнес: как организовывать и управлять: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 304 с.
Диксон Р. Питер. Управление маркетингом / Пер с англ. Ю.В.Шленова. – М.: ЗАО «Издательство БИНОМ», 1998. – 556 с.
Домiнiк Ру, Данiель Сульс. Управлiння /пер. з франц. Т. Мусiснко, I. Реслер/ - Киiв.: Основи, 1995.
Друкер П.Ф. Рынок: как выйти в лидеры. /Практика и принципы/, - М., 1992.
Друкер П.Ф. Эффективный управляющий, - М., 1994.
Друкер П. Эффективное управление.- М.: Изд-во ТД “Гранд”, 1998.- 288.
Екатеринославский Ю.Ю. Управленческие ситуации: анализ и решения. – М.: Экономика, 1988.
Ефремов В.С. Стратегия бизнеса.- М.:Изд-во «Финпресс», 1998. - 192 с.
Журавлев, Карташев, Маусов, Одегов «Технология управления персоналом. Настольная книга менеджера». – М.: «Экзамен». 1999. – 57 с.
Забелин П.В., Моисеева Н.К. Основы стратегического управления: Учеб.пособие. – М.: Информационно-внедренческий ценрт «Маркетинг», 1998. – 195 с.
Загородній А.Г., Стадницький Ю.І. Менеджмент реальних інвестицій: навч. Посібник. – К.: Т-во “Знання”, КООО, 2000. – 209 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
Зайверт Л. Ваше время в Ваших руках, - М.: АО "Интерэксперт", 1995.
Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов, - М., 1990.
Иванов А.Н. Управление капиталом и дивидендная политика. - М., 1996.
Ильин А.И. Управление предприятием. - Минск: Вышейшая школа, 1997.- 275
Ильин Н.И., Лукманова И.Г. и др. Управление проектом. - Санкт-Пет., 1996.- 610 с.
Инновационный менеджмент. Учебник. (Под ред. С.Д. Ильенковой). – М.: банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 327 с.
Информационные системы в экономике: Учебник (Под ред. В.В. Дика).- М.: Финансы и статистика, 1996.
Исаенко А.Н. Кадры управления в корпорациях США (Отв. Ред. Л.И.Евенко) – М.: Наука, 1988.
Исакова. Японские методы управления качеством, - М., 1988.
Искусство администрирования: Практ.пособие: Пер.с англ.(Под ред. Д.Олкок). - М.: Изд-во «Финпресс», 1998. - 176 с.
Кабушкин Н.И. Основы менеджмента. – Минск.: Издательский центр «ЭКОНОМПРЕСС», «Финансы, учет, аудит», - 1998. – 284 с.
Кабушкин Н.И., Короленок Г.А. Управленческий труд в торговле: учебное пособие для слушателей системы повышения квалификации. – Минск: высшая школа, 1988.
Казакевич Д.М. Экономические методы в управлении. - Новосибирск: Наука, 1992.
Казанцев А.К. Практический менеджмент в деловых играх, хозяйственных ситуациях,задачах. тестах. М.: 1998.
Казанцев А.К., Подлесный В.И., Серова Л.С. Практический менеджмент. Учебное пособие.-М.: ИНФРА-М, 1998,- 367 с.
Калитич Г.И., Капыгин Ю.М. Информатика менеджмента за рубежом.- Киев, 1992.
Карданская Н.А. Основы принятия управленческих решений. Учебное пособие. – М.: Русская деловая литература, 1998. – 288 с.
Карлофф В. Деловая стратегия. - М.: Экономика, 1991.
Карлоф Б., Седерберг С. Вызов лидеров: Пер. Со шведс.- М.: Дело,1996. - 352 с.
Карсекін В.І., Манов М.А. Менеджмент у підприємствах торгівлі та громадського харчування: Підручник. – К.: Вища шк., 1994. – 272 с.
Карпунин М.Г. Стиль руководства и хозяйственная перестройка. – М.: Экономика, 1988.
Кибанов, Мамед-Заде, Родкина Управление персоналом. Регламентация труда / под ред. д.э.н., профессора Кибанова. – М.: «Экзамен», 1999. – 576 с.
Кизилов В.А. Управление торговым предприятием. – М.: Знание, 1991
Кимбон Б. Торговля: секреты успеха .- М: Внешсистема,1997.
Киселев А.П. Теория и практика современного бизнеса. - К.: Либра, 1995.
Клейнер Г.Б., Тамбовцев В.Л., Качалов Р.М. Предприятие в нестабильной экономической среде: риски, стратегии, безопасность. / Под общ. ред. С.А.Панова, - М.: ОАО “Изд-во “Экономика”, 1997. - 288 с.
Князевская Н.В., Князевский В.С. Принятие рискованных решений в экономике и бизнесе. -М.: «Контур», 1998.- 160 с.
Ковалев Г.Д. Основы инновационного менеджмента: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.А.Швандара. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. – 208 с.
Коваленко В.В. Совершенствование организационных форм и экономических методов управления в торговле. - К.: УкрНИИНТИ, 1989
Когай Р.И., Смирнов М.В. Усиление экономических методов управления производством и реализацией товаров. – М.: Информторг, 1990
Кожурин Ф.Д. Процесс управления (система исследований и разработок на примере региона). – М.: мысль, 1988
Колпаков В.М. Методы управления. Учебное пособие. – К.: 1997.
Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998. - 224 с.
Конкуренция и управление рисками на предприятиях в условиях рынка. / Цай Т.Н., Грабовый П.Г., Марашада Бассам Сайел, - М.: Издательство “Аланс”, 1997. – 288 с.
Контроллинг как инструмент управления предприятием/ Е.А. Ананькина, С.В.Данилочкин, Н.Г.Данилочкина и др.; Под ред. Н.Г.Данилочкиной. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998. - 279 с.
Корпоративное управление: Владельцы. Директора и наемные работники. – М.: 1996.
Красовский Ю.Д. Управление поведением в фирме: эффекты и парадоксы (на материалах 120 российских компаний): практическое пособие. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 368 с.
Краткий курс по экономике предприятия. (переводное изд. под ред. Ушаковой Н.Н.). – К.: «ГЕНЕЗА», 1998. – 424 с.
Кретов И.И. Маркетинг на предприятии: Практическое пособие. - М.: АО "Финстатинформ", 1994. - 181 с.
Кривцов А.М., Шеховцев В.В. Сетевое планирование и управление. – М.: Экономика, 1978.
Кричевский Р.Л. Если Вы – руководитель элементы психологии менеджмента в повседневной работе. – 3-е изд., доп. И перераб. – М.: Дело, 1998. – 400 с.
Кроссворды для руководителей. – М.: Дело, 1992.
Круглов М.И. Стратегическое управление компанией. Учебник для ВУЗов. - М.: Рус.Дел.лит-ра, 1998.- 768 с.
Крутик А.Б., Горенбургов М.А. Малое предпринимательство и бизнес-коммуникации.- Санкт-Петер.: Бизнес-пресса,1998.- 295 с.
Кузнецов Ю.В. Проблемы теории и практики менеджмента. - Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1994.- 206 с.
Кузьмин И. Психотехнологии и эффективный менеджмент, - М., 1992.
Курак С.В. Совершенствование экономического механизма управления торговлей. - Львов.: Вища школа, 1984.
Курочкин А.С. Управление предприятием: К.: МАУП, 1998.
Лафта Дж. Эффективность менеджмента организаций. Учебное пособие. – М.: русская деловая Литература, 1999. – 320 с.
Лігоненко Л.О. Управління господарським ризиком як елемент системи протидії банкрутству торговельного підприємства. – К.: КДТЕУ, 1998. – 248 с.
Литвак Б.Г. Управленческие решения. Учебник. – М.: Изд-во «ЭКМОС», 1998. – 248 с.
Литвинцева. Психологические аспекты подхода и проверки персонала. - М., 1996.
Лозниця В.С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1997. - 248 с.
Лукашевич В.В. Основы менеджмента в торговле: Учебник для торг.-коммерческих колледжей и техникумов. – М.: Экономика, 1996. – 191 с.
Лук`янець Т.І. Рекламний менеджмент. Навч.посібник.- К.: КНЕУ, 1998.
Лунев В.Л. Тактика и стратегия управления фирмой. – М.: Финпресс. 1997.
Магура М.И. «Поиск и отбор персонала». Настольная книга для предпринимателей, руководителей кадровых служб и менеджеров. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез». 1999. – 160 с.
Майер Э. Контроллинг как система мышления и управления: Пер. с нем. Ю.Г.Жукова и С.Н.Зайцева / Под ред. С.А.Николаевой.-М.:Финансы и статистика, 1993.-96 с.
Майталь Ш. Экономика для менеджеров. Десять важных инструментов для руководителей: Пер.с англ. - М.: Дело, 1996. - 416 с.
Макаренко М.В., Махалина О.М. Производственный менеджмент: Учебн.пособ.- М.: Приор, 1998. - 384 с.
Макаров С.Ф. Менеджер за работой. - М.: Молодая гвардия, 1989.
Манн Р. Контроллинг для начинающих.- М., 1995.
Маркова В.Д., Кравченко Н.А. Бизнес-планирование: практическое пособие. – Новосибирск: «ЭКОР», 1994. – 151 с.
Маркова В.Д., Кузнецова С.А. Стратегический менеджмент: курс лекций. – М.: ИНФРА-М, Новоссибирск: Сибирское соглашение, 1999. – 288 с.
Марчук Ф.П. Как повысить эффективность управления торговлей. – М.: Экономика. 1977.
Маслов Е.В. Управление персоналом предприятия: Учеб.пособие(Под ред. П.В.Шеметова).-М.:ИНФРА-М,1998.-312с.
Международный менеджмент. Учебник для вузов / Под ред. С.Э. Пивоварова, Д.И., Баркана, Л.С. Тарасевича, А.И. Майзеля. – СПб: Издательство «Питера», 2000. – 624 с.
Менеджмент (конспект лекций в схемах). – М.: 1990.
Менеджмент внешнеэкономической деятельности / Под ред. д.э.н., проф.Кириченко А.А. - К.: 1998.- 464 с.
Менеджмент организации. Уч.пособие (под ред.З.П.Румянцевой).- М.: ИНФРА-М, 1995
Менеджмент персонала. Учебное пособие (Под ред. Л.В.Балабановой).- Донецк: Донбасс, 1996.- 132 с.
Мерсер Д. ИБМ. Управление в самой преуспевающей корпорации в мире. - М.: Прогресс, 1991.
Мескон М.Х. и др. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело», 1992. – 702 с.
Методы и приёмы деятельности менеджера и бизнесмена. - Институт праксеологии, 1984.
Мопп Е.Г. Менеджмент. Организационное поведение. – М.: Финансы и статистика. – 1999. – 156 с.
Мэйтланд Я. Руководство по управлению персоналом в малом бизнесе (Пер.с англ. Под ред. И.И.Елисеевой).- М.:Аудит, Юнити, 1996. - 160 с.
Николайчук В.Е., Кузнецов В.Г. Теория и практика управления материальными потоками (логистическая концепция). Монография. – Донецк: «КИТИС», 1999. – 413 с.
Ниссенен Й.Х., Воутилайнен Э. Время руководителя: эффективность использования. - М.: Экономика, 1988.
Новая технология и организационные структуры. - М.: 1990.
Обер-Крис Дж. Управление предприятием.- М., 1997.
Общий курс менеджмента в таблицах и графиках. М.: 1998.
Одинцова и др. Развитие системы управления: структура, функции, нормативы. - К.: Наукова думка, 1989.
Олкок Д. Управление временем и рабочей нагрузкой (Пер.с англ.).-М.: Финпресс, 1998.- 96 с.
Опыт организации совместных предприятий. Обзорная информация. Серия: Организация коммерческой работы». – М.: Информторг. 1992
Опыт программно-целевого управления предприятием (под ред. Аганбияна). - 1988.
Организационное управление: Уч.пособие для вузов / Н.И.Архипова, В.В. Кульба, С.А. Косяченко и др.;под ред. Н.И. Архиповой. - М.: «Изд-во ПРИОР», 1998.-448 с.
Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности. Практикум: Учебн. пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 215 с.
Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 324 с.
Основы инновационного менеджмента: Теория и практика: Учебное пособие / Под ред. Завлина П.Н. и др. – М.: ОАО «НПО «Издательство «Экономика», 2000. – 475 с.
Основы менеджмента: Учеб.пособие. (Под ред.А.А.Радугина).- М.: Центр, 1998.- 432 с.
Основы менеджмента: Учебное пособие для вузов, - М.: 1998.
Основы менеджмента и маркетинга: Учебное пособие / Под ред. Седегова Р.С. – Мн.: Выш.шк., 1995. – 382 с.
Основы предпринимательского дела /под ред. Ю.М. Осипова/, - М. 1992.
Основы предпринимательской деятельности (Под ред. В.М. Власовой).- М.: Финансы и статистика, 1994.- 496 с.
Основы управления персоналом (Под ред. проф. Б.М.Генкина),-М.:Высшая школа,1996
Паламар Л.М., Кацавель Г.М. Мова дiлових паперiв. - Киiв.: Либiдь, 1995.
Панасюк А.Ю. Управленческое общение: практические советы. - М.: Экономика, 1990.
Паркинсон С., Рустамджи М. Искусство управления. - М.: Агентство «ФАИР», 1998.
Пашкус Ю.В. Мисько О.Н. Введение в бизнес (практическое пособие для предпринимателей). – Л.: «Северо-Запад», 1991. – 303 с.
Пелих А.С. Бизнес – план или как организовывать собственный бизнес. – М.: 1997.
Петрович С.И. Совершенствование механизма управления торговлей /экономико-организационный аспект/. - Кишинёв.: Штиинца, 1988.
Пивоваров В.И., Усов В.В. Практические основы предпринимательства. – М.: 1998.
Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: 1998.
Поляков В.А. Технология карьеры, - М.: Дело Лтд. 1995. 52. Попов А.В. Теория и организация американского менеджмента, - М. 1991.
Пономаренко О.І. Системні методи в економіці, менеджменті та бізнесі. Навч.посібник.-К.:Либідь,1995
Поппель Г., Голдстайн Б. Информационная технология - миллионные прибыли: Пер. С англ. - М.: Экономика, 1990.
Попов А.В. Теория и организация американского менеджмента. - М.: Изд-во МГУ, 1991.
Попов С.Г. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга. Учебное пособие. – М.: ось – 89, 1997. – 176 с.
Порядинский В.Н., Белик М.Д., Барановский А.И., Андрющенко Р.И. Предпринимательство в торговле или как вести торговое дело (законы, комментарии, рекомендации). К.: Укринформ, 1993. – 168 с.
Практическое руководство по менеджменту. Международный опыт достижения успеха.- М.:Новое знание, 1998.- 262 с.
Предприятия в рыночной экономике: Справочник /Бляхман Л.С. и др./ - Кишинёв: Штиинца,1991.
Примостка Л.О. Банківський менеджмент. Хеджування фінансових ризиків. Навч.посібник.- К.:КНЕУ, 1998.- 108 с.
Производственный менеджмент: учебник для вузов / С.Д.Ильенкова, А.В.Бандурин, Г.Я.Горбовцов и др. Под ред. С.Д.Ильенковой. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 583 с.
Пярнитс Ю.Э., Савенкова Т.И. Стратегия и техника гибкого управления. - М.: Финансы и статистика, 1991.
Развитие систем управления: структура, функции, нормативы. /Г.С. Одинцова и др./ - Киев: Наукова думка, 1989.
Разработка управленческих решений: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 271 с.
Райзберг Б.А. Основы бизнеса. – 3-е изд. – М.: “Ось-89”, 1998. – 192 с.
Рапопорт В.Ш. Диагностика управления: практический опыт и рекомендации, - М.: Экономика, 1988.
Рапопорт В.Ш. Искусство управления инфляционной экономикой. - Киев, 1995.
Робсон И., Уллах Ф. Практическое руководство по реинжинирингу бизнес-процессов. - М.: Аудит, ЮНИТИ,1997.
Роджерс Ф.Дж. ИБМ. Взгляд изнутри: Человек - фирма - маркетинг.: пер. с англ. - М.: Прогресс, 1990.
Романов А.Н., Лукасевич И.Я. Оценки коммерческой деятельности предпринимательства /опыт зарубежных корпораций/. - М.: Финансы и статистика, 1993.
Ромат Е. Реклама. Учебное пособие для студентов экономических специальностей вузов.- К.: Студцентр, 1996.- 229 с.
Риски в современном бизнесе. / Грабовый П.Г., Петрова С.Н., Полтавцев С.И. и др. М.: Издательство “Аланс”, 1994. -200 с.
Санталайнен Т. и др. Управление по результатам. - М.: Прогресс, 1993.
Сацков Н.Я. Практический менеджмент. Методы и приемы деятельности руководителя. - Донецк: Сталкер,1998.- 48 с.
Семь нот менеджмента (Структура, финансы, бизнес - план, маркетинг, учет, экономика, организация).- М.: Прогресс, 1997.
Сио К.К. Управленческая экономика: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 671 с.
Скворцов Н.Н., Назимова Н.К. Теория и практика менеджмента: зарубежный опыт.-К.:УкрИНТЭИ,1992.
Смолкин А.М. менеджмент: основы организации: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 248 с.
Справочник директора предприятия. Под ред. М.Г. Лапусты. - М.: ИНФРА - М, 1996. - 704 с.
Современный бизнес /в 2-х томах/. - М.: Республика, 1995.
Социальный менеджмент. Учебник (Под ред. д.э.н. Ильенковой С.Д.).- М.: Банки и биржы,1998.- 271 с.
Старобинский Э.Е. Как управлять персоналом. - М., 1995.
Старобинский Э.Е. Основы менеджмента на коммерческой фирме. – М.: АО «Бизнес-школа», 1994.
Страссман Поль А. Информация в век электроники. Проблемы управления: Пер. С англ. - М.: Экономика, 1987.
Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой. Под общ. ред. Градова А.П., Кузина Б.И. – Санкт-Петербург: Специальная литература, 1996. – 510 с.
Стратегические планирование / Под ред. Уткина Э.А. - М.: Ассоциация авторов и издателей "ТАНДЕМ". Издательство Экмос, 1998. - 440 с.
Стюарт Г. Успешный менеджмент торговли: Как сделать Вашу компанию самой лучшей.- Минск: Амалфея, 1996.
Тарнавская Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика. - Тернополь: Карт-бланиц, 1997.
Тимошенко И.И., Соснин А.С. Менеджер организации. Учеб. пособие. – К.: Изд-во Европ. Университета финансов, информационных систем, менеджмента и бизнеса. – 350 с.
Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии: Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред. Л.Г.Зайцева, М.И. Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 175 с.
Управління бізнесом: Експрес-курс для ділових людей / Авт. уклад Г.В.Щокін. – 3-тє вид., перероб. І доп. – к.: МАУП, 1998. – 204 с.
Управление качеством. Учебник. (Под ред. д.э.н., проф. Ильенковой С.Д.). – М.: Банки и биржи, 1998. – 669 с.
Управление организацией: Учебник / Под ред. А.Г. Поршнева, З.П. Румянцевой, Н.А. Саломатина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 669 с.
Управление проектами (заруб.опыт) /А.И.Кочетков идр.- Санкт-Пет.: Аватри,1993 - 443 с.
Управление риском (практические методы минимизации случайного риска потенциальных убытков). – Санкт-Петербург: “Омега”, 1993. - 54 с.
Управление - это наука и искусство: А. Файоль, Г. Эмерсон, Ф. Тейлор, Г. Форд. - М.: Республика, 1992.
Управленческое консультирование. В 2-х томах. - М.: СП “Интерэксперт”, 1992.
Уроки организации бизнеса /под ред. Дёмина/. - Санкт-Петербург.: Литиздат, 1994.
Устенко О.Л. Теория экономического риска: Монография. - К.: МАУП, 1997. - 164 с.
Уткин Э.А. Бизнес-реинжиниринг обновление бизнеса. – М.: Экмос, 1998. – 224 с.
Уткин Э.А. Конфликтология: теория и практика. – М.: Экмос, 1998. – 264 с.
Уткин Э.А. Путь в новое. Современный менеджмент, - М.,1990.
Уткин Э.А. Риск-менеджмент. – М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ». Издательство ЭКМОС, 1998. – 288 с.
Уткин Э.А. Сборник ситуационных задач, деловых и психологических игр, тестов. - М., 1996.
Ушаков А.А. Особенности национальной карьеры (Как сделать карьеру в России. Тайны менеджера по персоналу). – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-синтез», 1999. – 240 с.
Ушакова Н.Н., Кукурудза Л.А., Головачук Т.И., Олейник С.И. Экономическая стратегия деятельности торгового предприятия в условиях рыночной экономики.- К.: УкрИНТЭИ, 1993.- 44 с.
Фатхутдинов Р.А. Система менеджмента /учебно-практическое пособие/. - М.: АО "Бизнес-школа", "Интел-Синтез", 1996.
Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебное пособие. - М.: ЗАО "Бизнес-школа" Интел-Синтез", 1997. - 304 с.
Фатхутдинов Р.А. Разработка управленческого решения. Учебник. 2-е изд., доп. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-синтез», 1998. – 272 с.
Финансовое управление фирмой. Настольная книга менеджера (Под ред. проф. Терехина В.И.). – М.: Экономика, 1998. – 350 с.
Фольмут Х.Й. Инструменты контроллинга от А до Я: Пер. с нем./ Под ред. с предисл. М.Л. Лукашевича и Е.Н. Тихоненковой. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 288 с.
Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга. М.: 1997.
Хисрик Р., Джексон Р. Торговля и менеджмент продаж / Перевод с англ. – М.: Информационно – издательский дом «Филинъ», 1996. – 368 с. – («Серия «Экономика для практиков»).
Хміль Ф.І. Менеджмент. - К.: Вища школа, 1995.
Ховарт К., Коротков Э. Принципы менеджмента. Учеб.пособие. - М.:ИНФРА-М,1996 - 224 с.
Хойер В. Как делать бизнес в Европе. - М.: Прогресс, 1990.
Хоскинг Е. Курс предпринимательства: Практическое пособие: Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 1993. – 352 с.
Хруцкий В.Е. Управление потенциалом промышленности США. - М., 1989.
Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 514 с.
Черкасов В.В. Проблемы риска в управленческой деятельности. Монография. – М.: «Рефл – бук», К.; «Ваклер», 1999. – 288 с.
Шапиро и др. Управление проектом, 1996.
Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. - 512 с.
Шейнов В.П. Как управлять другими и как управлять собой. - Минск, 1996.
Щекин Г.В. Основы кадрового менеджмента: учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – К.: МАУП, 1999. – 288 с.
Щёкин Г.В. Управление бизнесом. - К.: МАУП, 1994.
Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. Посібник. – К. – КНЕУ, 1999. – 384 с.
Шкатула «Настольная книга менеджера по кадрам». – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА – М, 1999. – 527 с.
Шубладзе Г.Ш. Основы управления торговлей. - М.: Экономика, 1982.
Экономика для менеджеров: десять важных инструментов для руководителей. Пер. с англ. – М.: Дело, 1996. – 416 с.
Экономическая стратегия фирмы. Учебное пособие. / Под ред. Градова А.П. - Санкт-Петербург: Специальная литература, 1995. – 414 с.
Эффективное управление фирмой: современная теория и практика / Бондарь Н.П., Васюхин О.В., Голубев А.А., Подлесных В.И. – СПб.: Изд. дом «Бизнес-пресса», 1999. – 416 с.
Эффективность государственного управления: Пер. с англ./ Общ. ред. С.А. Батчикова и С.Ю. Глазьева. – М.: Фонд «За экономическую гармотность», Российский экономический журнал, Издательство АО «Консалтбанкир», 1998. – 848 с.
Яковлев В.М. Конструктивное предпринимательство М.: 1994.



P Заголовок 1H Заголовок 24 Заголовок 3Ў: 15тf Основной текст с отступомF Основной текстx Основной текст с отступом 3| Основной текст с отступом 2F Основной текст 3san'C:\WINDOWS\TEMP\Автокопия Документ3.asdsan1C:\Мои документы\LENA\Основы НИ\Методичка ОНИ.docsan+C:\WINDOWS\TEMP\Автокопия Методичка ОНИ.asdsan1C:\Мои документы\LENA\Основы НИ\Методичка ОНИ.docsan1C:\Мои документы\LENA\Основы НИ\Методичка ОНИ.docВикаFC:\WINDOWS\Application Data\Microsoft\Word\Автокопия Методичка ОНИ.asdВика1C:\Мои документы\LENA\Основы НИ\Методичка ОНИ.docу
·‘

Приложенные файлы

  • doc 9721015
    Размер файла: 730 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий