ЕСЕ НА ТЕМУ


ЕСЕ НА ТЕМУ «ПОЕТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЧЕСТІ»
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу…
Цього року весна прийшла рано, розтопила останній сніг, пробігла брудними струмками асфальтом міських вулиць, зарясніла першим дощем, ніжним підсніжником, пташиною піснею.
Ось і сьогодні тепло, гарно й сонячно. На лаві у сквері сидить двоє людей – дідусь та бабуся. Слухаю: тихо розмовляють про наболіле:
-Хліб подорожчав. Чули?
-Забирають останні копійки з пенсії.
-Ох, і життя...
А повз проносяться дорогі автомобілі, поспішають заклопотані перехожі. Здається, усьому світові байдуже. Як же так?! На лавці сидить двоє людей! Їм же теж хочеться жити й радіти весні!
Великий Каменяре! Чи про таке життя ти мріяв? Чи такими хотів бачити своїх співвітчизників? «Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі..?»
Здається, немає пана, розкувалися раби, називаємо себе українцями, а державу – Україною... Здійснилася мрія Франка. Але рано тобі, Каменяре, стояти й мовчати. Іще блукаємо ми своєю пустелею, шукаємо обіцяну, омріяну землю обітовану, не пускає нас Бог до раю. Бо не маємо Мойсеїв, не викоренили з душ рабську покору й байдужість.
А сказане тобою при житті ще досі звучить як докір нашим слабкостям ,як напутні батьківські слова на щасливу життєву дорогу, як мудре, увіковічнене віршами повчання мудрості , нескореності , як невгамовне прагнення свободи…
Не зупиняйся, чуєш, Іване? Не зупиняйся! Поки ще жевріє грань під твоїми ногами, не зупиняйся. Навчи нас, нікчемних учнів твоїх, не впасти духом, а зігнувшись – знову взяти в руки давно закинуті молоти.
Читаймо ж Франка! Думаймо, учімось і ростімо! Бо вже час!
Іван Франко — великий син України, чия слава не меншає з роками. Навпаки, кожний новий ювілей Каменяра наближає до нас його думки, образи, мрії. Мені здається, що Франко і подібні до нього діячі заслужили визнання багатьох поколінь українців передусім своєю відданістю народові, рідному краю. Вони допомагали Батьківщині своїми творами, викликали у земляків бажання змінити життя, добитися щастя й волі.
Україна для Франка — це край, що має великі духовні багатства: пісню, в якій є туга і сміх, кохання і надії, мову, сильну і м'яку, дотепну і величну. Володар цих скарбів не має права плакати й страждати — він повинен знайти в собі сили і вийти «на путь спасенну».
Найпершими прикметами майбутнього щастя Франко вважав волю і незалежність. «Гомін волі» покотиться Чорним морем, і стане «своєю» хата, «своїм» поле. Колись і Шевченко мріяв про волю України, страждав від того, що земляки живуть «на нашій — не своїй землі».
Отже, Франко ніби прийняв від Кобзаря естафету боротьби за свободу й незалежність. Він вірив у силу народного духу і намагався зміцнити його своїми творами.

Приложенные файлы

  • docx 10699026
    Размер файла: 17 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий