Шпоры по истории

1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю.
План : предмет вивчення курсу,об’єкт, суб’єкти, завдання, роль у підготовці фахівців.
Тези : предмет : тенденції процесів, історія України від давнини до сьогодення, визначні особи, які впливали на розвиток історії та суспільства; об’єкт вивчення, суб’єкти, проблемно-хронологічний підхід : визначення головних тенденцій розвитку укр. Сусп. , надання студентам фундаментальних знань з історії Укр, для формування свідомості, навичок і вмінь для майбутньої професії економіста чи юриста.
Розгорнута відповідь:
Предмет : тенденції націогенетичних, політичних, соц.-культурних процесів, а також діяльність державних і громадських інституцій, визначних осіб, які характеризували розвиток суспільства Укр. Від найдавніших до сучасних часів.
Об’єкт : націогенетичні, політ. процеси укр. Сусп. В найбільш виразних етапах його становлення і розвитку від давнини до сучасності.
Суб’єктами виступають держава, народ, індивіди, лідери і т.д.
Важливі складові дисципліни : політ ідеї, погляди, течії, рухи.
Предмет і об’єкт спрямовані на поглиблений аналіз подій та фактів. Застосовують подвійний, саме проблемно-хронологічний підхід до структури і логіки викладання дисципліни.
Проблемно-хронологічний підхід надає можливість визначити головні тенденції розвитку укр. Народу.
Мета дисципліни : надання студентам фундаментальних знань з історії укр. Суспільства, формування історичної свідомості майбутніх фахівців. Історичне мислення формує свідомість людей, вчить творчо опрацьовувати і критично переосмислювати історичні події, формувати на цій основі власні переконання, громадянську позицію, здобути навички і вміння, необхідні для практичної діяльності.
Висновок : отже, майбутні спеціалісти економ і юридичного профілю мають вивчати історію свого народу, тенденції його розвитку протягом віків для того, щоб уміти аналізувати історичні події та факти; щоб сформувати історичну свідомість та здобути вміння та навички для практичної діяльності в майбутньому.


2.Методологічні засади, джерела вивчення курсу «Історія українського суспільства»(ІУС).
План: методи вивченя історії, джерела вивчення ІУС
Тези : сукупність пізнавальних принципів, методів; пізнання істор процесу; підходи ( формаційний, цивілізаційний, прогресистське сприйняття історії, політологічний підхід, теорія ментальностей, синергетичний підхід, хвильовий підхід), принципи (детермінізму, цілісності, об’єктивності, історизму, альтернативності); методи (системний, функціональний, логіко-хронологічний); Конкретно-історичні методи ( проблемно-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, синхроністичний) ; функції ІУС (пізнавальна, інтелектуально-розвиваюча). Джерела вивчення історії : 4 групи : речові, зображальні, вербальні та поведінкові. Писемні пам'ятки - хроніки, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], історичні твори, документи; речові - археологічні знахідки.
Розгорнута відповідь:
Методологія історичної науки – сукупність пізнавальних принципів та дослідницьких методів; теорія пізнання історичного процесу.
Підходи до вивчення історії :формаційний (рад часи –боротьба класів, класова структура), цивілізаційний (циклічний розвиток), прогресистське сприйняття історії (поступовий розвиток), політологічний підхід (порівняння політ систем), теорія ментальностейсусп психологія, поведінка), синергетичний підхід (самовідтвор., прискорення, уповільнення розв.), хвильовий підхід (альтернативний характер, піднесення, спад).
Принципи : детермінізму (розгляд б/я сусп.-політ процесів, явищ, тенденцій), цілісності (багатовимірний підхід), об’єктивності (неупереджений розгляд, чесність), історизму (розгляд явищ у взаємозв’язку), альтернативності (альтернативні шляхи розвитку).
Методи : системний, функціональний, логіко-хронологічний
Конкретно-історичні методи : проблемно-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, синхроністичний
Функції ІУС : пізнавальна, інтелектуально-розвиваюча
структура ІУС : 1. стародавня історія (первісна доба, перші держ утворення, сх. слов’яни, КР); 2.середньовічна(КР, Г-В держ, укр. Землі у складі ін. держ); 3. нова історія (укр. Землі у складі РП, козацька доба, революція сер. 17 ст., Австрія і Росія); 4. новітня історія (нац. Революція 1917-1920 рр., рад. Укр., Укр в 20-30 рр., Друга Св війна, післявоєнні роки, Укр. Незалежна).
Джерела вивчення історії : 4 групи : речові, зображальні, вербальні та поведінкові. Писемні пам'ятки - хроніки, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], історичні твори. Особливого значення набуває використання документальних писемних джерел, насамперед актових, а також [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], нумізматичних, геральдичних, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та інших груп пам'яток минулого, що зумовлює формування комплексу спеціальних історичних дисциплін джерелознавчого характеру. Висновок : методологія вивчення історії укр. Сусп. Має важливе значення для організації навчального процесу. Важливо застосовувати усі підходи та методи для того, щоб здобути ґрунтовні знання.


3. Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України.
План : найдавніші цивілізації та ґенеза сусп. відносин на території Укр., історичні та етнонаціональні корені поподження сх. слов’ян.
Тези : Етногенез слов’ян
· злиття місцевих племен і переселенців. Розв трипільської культ відбувався своїм, європейським, не урбаністичним шляхом.
Східні словяни : склавини, анти.
Теорії походженя : міграційні – «Дунайська», теор. Шахматова; автохтоністські – Вісло-Дніпровська, Вісло-Одерська, синтезні концепції.
Причини обєднання словянських племен : економічна (розв. Торгівлі), політична ( необхідність у політ. організації).
Контакти : прибалти, праугро-фіни, прафракійці, праіллірійці, індоіранці. Палеоліт
· первісне людське стадо.
Мезоліт
· родова громада, плем’я.
Енеоліт
· територіальна община. Перехід від матріархату до патріархату. Плем’ясоюз племенплемінні княжінняКР.
Розгорнута відповідь:
Етногенез
· (гр.. «етнос» плем’я, народ, «генезис» походження) процес формування народності.
Крім трипільської були культури шнурової кераміки, кулястих амфор, воронковидних посудин.
Бронзовий вік
· заміна родової громади сусідською, поява союзу племен.
Залізний вік
· скіфи, сармати, грецькі колонії, готи, гуни, авари. До поч. нової ери в Укр сформувались племена землеробів (ліс, рівнини, північ, пн.-зх), кочовиків ( степи), грецькі міста-колонії( Чорном. Узбережжя).
Словяни під ім. венедів, ставан вийшли на арену на поч. нової ери. З 4 ст. анти, словяни. Прабатьківщина словян між Дністром, Припяттю, Одером, Віслою.
Ознаки зародження раннього сусп. : майнова нерівність, виділення впливової племінної верхівки та посилення її влади серед общинників, соц. Розташування, ускладнення сусп. Відносин всередині родів і племен, початок формування етнічних спільнот, зміна функцій родоплемінної влади. До сер. 2 ст. до н.е. завершилося розселення.
У 16 ст. до н.е. на пн. Від Карпат були поселені споріднені словянські племена.
Прасловяни : шипнецько-комарівська культ., білогрудівська, скіфи-орачі, неври ( милоградівсько-підгірцівська).
Історія прасловян : ранній період (мирний розв. Господарства), пізній період (сформування словян, війни).
Давні словяни : пшеворська, зарубинецька, київська, черняхівська культури. Висновок : отже, словянські племена утворилиля внаслідок злиття сусідських племен, які в подальшому об’єднувалися у союзи, в результаті чого утворилася КР.

4. Східнослов’янські племінні княжіння на території України в V – VIII ст. н.е. Започаткування державності.
План : племінні княжіння на території Укр., утворення держави.
Тези : На території сучасної України протягом VIIIX ст. мешкали насамперед такі східнослов'янські племена, як поляни, деревляни, сіверяни, волиняни (давніші назви дуліби, бужани), білі хорвати, уличі, тиверці. Зазначені в літопису племена являли собою етнополітичні об'єднання союзи племен. Ці союзи племен літописець називав княжіннями.
Протягом VIIVIII ст. слов'яни широко розселилися на території Східної Європи: землі східних слов'ян простягалися від далекого озера Ільмень на півночі майже до Чорного моря на півдні. Літописець назвав 14 східнослов'янських племінних об'єднань, переважна більшість з яких локалізувалася на території України.
Плем’ясоюз племенплемінні княжінняКР.
Розгорнута відповідь:
У 4-5 ст. виникає нова соціокультурна, в якій провідне місце займають словяни, протодержавні утворення. Упродовж 5-8 ст. н.е. союзи словян еволюціонують в племінні княжіння.
7 ст. до появи КР існували держава волинян та полянська держава.
Продовження обєднання словян заклало підґрунтя утв. Руської землі.
7-9 ст. 3 політ. центри – Куявія, Славія, Артанія.
Сучасні дослідники підкреслюють, що союзи східнослов'янських племен на території України вже у VII ст. являли собою одну етнокультурну, мовну і політичну групу, яка за названими ознаками виразно відрізнялася від північних східнослов'янських племен. За наступних століть об'єднавчі тенденції між ними лише посилювалися, що сприяло виникненню в IX ст. ранньосередньовічної держави із центром у Києві, а також формуванню українського народу та його мови.
Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально економічного розвитку, який створює внутрішні передумови для виникнення держави. Головними їх заняттями були орне землеробство, ремесла, торгівля. Істотно удосконалилися основні сільськогосподарські та переробні знаряддя праці. Удосконалення знарядь праці підвищувало продуктивність праці та врожайність зернових культур. Швидко розвивалася металургія та інші ремесла. Утворилися міста, окремі з яких перетворилися на політичні центри племінних союзів.
Висновок : отже, утворення на території України союзів племен, а потім і племінних княжінь стало початком утворення Руської держави. Оскільки навколо міста Києва згуртувалися народи і він став столицею руських міст.
Україна є наступницею Київської Русі, її культури та здобутків.


5. Утворення Київської Русі. Роль в цьому процесі варязького і слов’янського чинників. Норманська теорія і її сучасні оцінки.
План : утворення КР, варязький і слов’янський чинники, норманська теорія.
Тези : Основна думка нормандської теорії - слов'яни не спроможні через риси характеру самостійно створити державу. Тільки завдяки норманським варягам вдалося утворити першу державу, яка пізніше переросла в Київську Русь.
Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва „Русь” походить від назви річок у Центральній Україні – Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем’я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов’янськими племенами. В даний час норманське питання не можна вважати остаточно вирішеним.
Розгорнута відповідь:
"Союзи союзів", що складалися з кількох союзів племен-князівств, були новими утвореннями і відображали більш високий етап у процесі східнослов'янської консолідації. Приблизно на рубежі VIIIIХ ст. придніпровський "союз союзів" Русь переростає у ще сильніше об'єднання Руська земля, до складу якого входила значна кількість союзів слов'янських племен: Русь, Поляни, Древляни, Полочани, Дреговичі, Сіверяни. Це вже майже половина східних слов'ян. Такий союз, що охоплював територію близько 120 тис. кв. км і простягався на 700 км на північ аж до Західної Двіни, був справжньою державою. Правила у цьому державному об'єднанні, цілком імовірно, династія Кия, представниками якої у середині IX ст. згідно з літописом були князі Дір і Аскольд.
«Норманісти» наголошують, що східні слов'яни були нездатні без
зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли
вирішальну роль у створенні Київської держави. Слово «Русь» походить від
фінської назви шведів «Ruotsi».
Київська Русь об'єднувала фактично всіх східних слов'ян і була
найбільшим державним утворенням у тогочасній Європі, її кордони
простягалися від Ладоги й Білого моря до Чорного та від Карпат до
верхів'їв Волги.
Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва “Русь” походить від назви річок у Центральній Україні - Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов'янськими племенами.
Висновок : отже, на сьогодні норманське питанняневирішене. Відомі нові «антинорманські», а точніше кажучи, просто слов'янські гіпотези формування Київської Русі. З'являються і комплексні погляди на процес державотворення у східних слов'ян та роль у цьому процесі різних компонентів, в тому числі і скандинавського. Насторожує лише той факт, що знову рішення норманського питання багато в чому носить політичний характер.


6. Етапи розвитку Київської Русі, їх специфіка та особливості.
План : етапи розвитку КР та їх особливості.
Тези : У своєму розвитку суспільство Київської Русі пройшло три основні періоди. Перший період (кінець ІХ – кінець Х ст.) – консолідація та збирання руських земель( Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав). Другий (кінець X - середина XI ст.) - розквіт і піднесення (Володимир Великий, Ярослав Мудрий, 988 р. прийняття християнства, формування руського кодексу правових норм («Закону земляного» за Володимира та «Руської правди» за Ярослава Мудрого), проведення реформ, спрямованих на зміцнення державного управління (адміністративна, військова, судова та ін.), піднесення культури, укріплення зв’язків з іноземними державами).
Третій період (друга половина ХІ ст. – середина ХІІІ ст.) – занепад й феодальна роздробленість Київської держави, князювання старших синів – нащадків Ярослава Мудрого Ізяслава, Святослава, Всеволода (др.пол.ХІ ст.) , монголо-татарська навала на руські землі (40-ві рр. ХІІІ ст.), Любецький з’їзд князів (1097 р), Економічною причиною феодальної роздробленості Русі стало зародження індивідуальної земельної власності.
Розгорнута відповідь: Початок державотворення на слов’янських землях як перший період розвитку Київської Русі (кінець ІХ – кінець Х ст.) характеризується протистоянням Русі з Візантією, Хозарським каганатом, печенігами, формуванням системи васально-ієрархічних відносин давньруської держави. Зі зміцненням позицій київських князів занепадає федеративна форма правління часів первісної доби. На зміну приходить самодержавна (князівська) влада, що стала свідченням політичного об’єднання Русі та переходу до фази державності в історії українського суспільства.
Другий етап розвитку Київської держави (кінець X - середина XI ст.) оформленням монархічної системи правління та феодальних суспільно-політичних відносин; розвитком господарства, внутрішньої і зовнішньої торгівлі; надзвичайним піднесенням культури, науки, освіти. Відчутно активізуються міжнародні контакти Київської Русі, характерною рисою яких стає домінування дипломатії над зброєю
Третій період (друга половина XI - сер. XIII ст) Провідною рисою цього періоду стало посилення відцентрових тенденцій окремих князівств, а надалі - прогресуючий розпад держави на окремі територіально-державні утворення і землі.
Висновок : отже, КР пройшла багато етапів свого розвитку, які є закономірними : зародження-розквіт-занепад. Кожен етап має свої особливості, що визначили майбутнє держави.


7. Перші київські князі: Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав. Їх внутрішня і зовнішня політика.
План : князь Аскольд його політика, Олег, Ігор, Ольга, Святослав та їх політика.
Тези : За правління Аскольда Київське князівство досягло розквіту і міжнародного визнання, перетворилося на осередок, навколо якого наприкінці IX ст. сформувалася єдина східнослов’янська державність.
      Князь Олег об’єднав Північну Русь із Південною в єдину державу, здійснював збирання східнослов’янських земель навколо Києва.
      Князь Ігор намагався зміцнювати владу Києва над східнослов’янськими княжіннями. При цьому для подальшого розвитку держави виникла потреба впорядкувати питання щодо розмірів і порядку збирання данини.
Ольга вела розумну дипломатичну політику, провела реформу збору данини.
За часів Святослава значно зростає територія та роль Київської держави у вирішенні міжнародних питань.
Розгорнута відповідь :
Князь Аскольд уславився своїми воєнними походами проти Візантії у 860, 866 та 874 рр. За повідомленнями візантійських авторів, у 60-х рр. IX ст. він хрестився сам і спробував охрестити своїх підданих.
Олег (882–912 рр.).
Князь Олег правив Київською Руссю одноосібно, зосередивши всю владу у своїх руках. Він спирався на допомогу варязької дружини, яка виконувала доручення князя, чинила суд на місцях і збирала данину.
За час свого князювання Олег приєднав до Русі сіверян, древлян, уличів, тиверців, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] кривичів, радимичів та новгородських слов’ян.
Ігор (912–945 рр.).
Продовжував справу свого попередника, наполегливо згуртовуючи східних слов’ян у єдину державу. На відміну від Олега, він діяв жорстокіше і відвертіше, зміцнюючи центральну владу.
У 915 р. біля кордонів Київської Русі вперше з’явилися нові кочовики-печеніги. Ігорю вдалося укласти з ними мирну угоду. Згодом вона була порушена через те, що печенігів до нападів на Русь підштовхувала Візантія.
Ігор, як і його попередники, воював із Візантією. У 941 р. він організував грандіозний похід проти неї, залучивши до нього 10 тис. лодій. Проте цей похід завершився поразкою: візантійці спалили флот русичів «грецьким вогнем».
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (945–964 рр.).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] провела реформу, якою внормувала розміри повинностей з феодально залежного населення. В зовнішній політиці Ольга керувалася виключно [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У 946 р. та 957 р. вона відвідала Константинополь, була прийнята візантійським імператором, прийняла [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] віру, провела переговори про відносини двох держав. В часи правління княгині [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] зріс міжнародний авторитет Київської держави.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (964–972 рр.).
В 964–966 рр. Святослав здійснив походи до Оки і Волги, де підкорив в’ятичів та фінські племена, знищив Хозарський каганат, хоча цим самим відкрив кочівникам Азії (печенігам) шлях на Русь. В 968 р. Святослав вирушив у Болгарію, маючи на меті поширити свою владу на Дунаї та Балканах. Він втрутився у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Болгарії та Візантії. Під час другого походу Святослава на Балкани відбулась вирішальна битва під Доростолом. Наслідком битви [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] переговори Русі та Візантії.
Висновок : Характерними ознаками цього етапу [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Київської Русі були: розширення території країни; вихід на міжнародну арену; зосередження уваги на зовнішій, а не на внутрішній політиці; активність князя і військової [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у військовій сфері. Негативними факторами влади на той час ще була недостатня консолідованість території держави, слабкість великокнязівської влади, несформованість системи васально-ієрархічних відносин.


8. Політичний устрій Київської Русі за князів Володимира і Ярослава. Роль князя, дружини. Боярська рада.
План : політичний устрій КР за часів Володимира і Ярослава, роль князя, дружини, боярська рада.
Тези : Володимир (активні дії у військовій та адміністративній сферах, завершення формування території КР, самодержавство, затвердив систему великокняжих посадників (своїх синів або наближених бояр); проводить територіальний поділ держави; запроваджує новий («усний») кодекс правових норм – «Закон земляний»; здійснює військову реформу, спрямовану на формування постійного війська дружинників як князівської гвардії. Ярослав ( посилив самодержавні позиції, зосередив надзвичайні зусилля на зовнішньо- і внутрішньополітичній розбудові держави, домагався чіткої реалізації великокняжої влади на місцях; зміцнював запроваджені його попередниками ієрархічні принципи будови державного механізму, написав збірку законів «Руська правда» (1037-1039 рр.). роль князя і дружини (князь – верівка держ управління, дружина – професійні воїни, що служили князю);
верхівка княжої дружини формує клас великих феодалів-поміщиків – бояр.
Боярська дума – дорадчий орган при князеві, що вирішувала військові, адміністративні, фінансові питання. Інколи вона виконувала функції вищої судової влади.
Розгорнута відповідь :
На кінець князювання Ярослава Мудрого Київська Русь набула типових рис ранньофеодальної монархії. Така система правління не була позбавлена перехідних рис від первіснообщинної демократії до самодержавної влади князя, хоча характеризувалась високим рівнем концентрації князівської влади в системі виконавчої, законодавчої, судової влади. Політична структура його влади ґрунтувалась на васалітеті знаті і різних формах залежності підкорених народів. Він керував спільно з радою інших князів, які становили боярську думу. Князь був найбільшим землевласником Київської Русі. В його руках зосереджувались величезні багатства, які потрапляли до київської скарбниці у вигляді данини від удільних князівств. Князівське найближче оточення складалося з членів князівської родини та бояр, які становили міську аристократію. Вони займали високі посади при владі і були найбільшими землевласниками. На заміну народному ополченню приходить княжа військова дружина. На неї буде спиратися державний правитель при вирішенні як внутрішніх так і зовнішніх питань. Найбільш знатні і родовиті бояри разом з придворною аристократією становили боярську думу. Дума була постійним дорадчим органом при Київському князеві. Вона складалася з верхівки дружини князя, великих бояр, представників верхівки міст, вищих церковних ієрархів, а у воєнний час і керівництва союзників. Князівська рада
Висновок : Період Х – першої половини ХІ ст. відзначився найвищим рівнем стабільності Київської Русі. Це поєднувалося із активним розвитком дежави, значними досягненнями суспільства в політичній, економічній, духовній сферах.


9. Економічне життя Київської Русі в ХІ – першій половині ХІІ ст.
План : С/г, торгівля КР.
Тези : Землеробство і скотарство, промисли – мисливтво й бортництво забезпечували КР та іноземні держави. Серед ремесел можна виділити металургію, виробництво зброї, ювелірну і ливарську справи. Велику роль відігравало видобування солі. Невід’ємною частиною суспільно-економічного життя Русі була торгівля, внутрішня торгівля цього періоду поступалася своїми розмірами зовнішній.
Розгорнута відповідь : Руські купці, що реалізовували товари вітчизняних виробників, були бажаними гостями на всесвітньо відомих торгах. Так, географічною особливістю Київської держави був поділ на природні зони, який визначав розвиток лісових промислів на півночі і землеробський характер економіки на півдні Русі. Степова зона мала багатющі чорноземи, що давало змогу населенню давньоруського суспільства повністю забезпечувати себе продуктами сільського господарства і тваринництва.
Спочатку застосовувалась перелогова система обробітки землі, яка базувалась на тому, що після збирання перших врожаїв землю на кілька років залишали під паром для її самостійного відновлення. З часом на землю встановлюється приватна власність і кількість вільної землі зменшується. Це мало позитивний наслідок для вдосконалення землекористування, бо власники були змушені використовувати двопільну, а пізніше і трипільну систему землеробства.
Серед зернових, що вирощувались на Русі, переважали пшениця, гречка, овес, ячмінь. Окрім них вирощували і технічні та інші сільськогосподарські культури – льон, коноплі, горох, сочевицю, редьку, більшість з яких становила щоденний раціон жителів Київської держави.
Велику увагу жителі приділяли і садівництву вирощували яблуні, вишні.
Складовою сільського господарства того часу було і тваринництво. Конярство і вирощування великої рогатої худоби протягом віків було важливою галуззю української економіки
Природне розташування держави сприяло розвитку бджільництва, збиральництва, мисливства, що було князівською монополією. Не останню роль відігравало також скотарство.
Теренами Київської Русі проходив найпотужніший шлях торгівлі „із варяг у греки”, що сполучав північ Європи та Скандинавію з Візантією. Найбільші міста з якими торгувала Київська Русь – це Константинополь, Херсонес, Олешшя, Судак. Особливо тісними були зв’язки з Кримом. Окрім південного напрямку, не останнє місце в торгівельних зв’язках відігравав Кавказ, Середня Азія, Іран та європейські держави – Польща, Германія, Англія, Чехія.
Висновок : Все це засвідчувало про значний економічний потенціал давньоруського суспільства, витоками якого, у свою чергу, ставали надзвичайні природні багатства Київської Русі.


10. Соціальна структура суспільства Київської Русі в ХІ – першій половині ХІІ ст.
План : соціальна піраміда КР.
Тези : На верхівці класової піраміди стояв монарх – князь. Князь також очолював аристократичний прошарок у суспільстві Київської Русі. Не меншу роль суспільному поділі охрещеної Русі займала церковна організація та вище духовенство. На щабель нижче від бояр знаходились люди середнього соціального прошарку – міська знать. За міською знаттю йшли дрібніші прошарки міського населення – ремісники, дрібні торгівці, власники крамниць. Низи міста були представлені черню. Окрему групу населення становили ізгої – це особисто вільне населення яке втратило зв’язок зі своєю соціальною групою.
Розгорнута відповідь :
На верхівці суспільства стояв князь, за ним – бояри, дружина, православне духовенство, міщани і селяни. На останньому щаблі суспільної ієрархії знаходились раби. Князь користувався найбільшою повнотою економічної і політичної влади і мав найбільше прав і привілеїв у державі, бо був її власником – одноосібним правителем. В його руках зосереджувались усі три гілки влади судова, законодавча і виконавча. Князі були найбагатшими людьми і володіли величезними земельними угіддями.
Аристократія - це найближче оточення князя, його дружинники, купці та лихварі, які домінували у міській політиці. У їхніх руках зосереджувались великі багатства. Подекуди їхнє бажання збагатитися суперечило прагненням бідніших прошарків населення, що неминуче призводило до соціальних вибухів. Перебуваючи на службі у князя, аристократи отримували за це великі земельні наділи, де використовували найману і рабську працю.
До вищого духовенства належали – митрополит, єпископи, настоятелі монастирів та приходські священики.
У сільськогосподарській Русі найчисленніший прошарок становили селяни (позначалися терміном «люди»), які власне і відігравали велику роль у зміцненні і розвиткові країни. Вільні селяни: смерди – вільне населення Київської Русі. Закупи – тимчасово знаходились в економічній залежності від особи, що дала їм позику (купу), після повернення боргу, ставали вільними від зобов’язань; рядовичі – також тимчасово зобов’язані селяни, що підписали договірні документи (ряд) на час відпрацювання боргу.
Наступною категорією населення, було невільне населення до якого відносяться: раби, челядь. Найбезправнішим низом суспільства були холопи. Хоча Київська Русь обминула фазу рабовласництва в своєму розвитку, становище холопів було дещо схожим на рабів.
Висновок : Суспільно-політичне життя Київської Русі було надзвичайно активним і участь у ньому приймали усі групи існуючого на той час населення. Суспільство Київської Русі не було однорідним. Протягом століть, в процесі розпаду первіснообщинного ладу і утворення феодальних відносин сформувався суспільний поділ. Не простою була і соціальна структура населення Київської Русі.


11. Юридично-правові засади функціонування суспільства Київської Русі. «Руська правда». «Правда Ярославичів».
План : юридично-правові засади, «Руська правда». «Правда Ярославичів».
Тези : Основною метою законодавчих актів був захист особистої безпеки і приватної власності заможних класів суспільства Руської держави до яких належали князь, бояри та інші прошарки населення наближені до глави держави та вільне населення Русі.
У давньоруській державі були поширені звичаєве право, договори Русі з Візантією, князівське законодавство, канонічне (церковне) законодавство, збірники законів («Руська Правда»).
Розгорнута відповідь : Суспільно-політичне і економічне життя Київської Русі регулювалося цілою низкою законів, які виникали і вдосконалювалися протягом кількох.
Не залишився осторонь законодавчого процесу і Великий князь Володимир Святославич (Володимир Великий). За часів князювання його батька – Святослава Ігоровича – почастішали випадки розбійних нападів, пов’язаних з майновою нерівністю. Князь Володимир був змушений відреагувати на ситуацію в державі введенням «Статуту земляного».
В період князювання Ярослава Мудрого починається формування найвідомішої правової пам’ятки Київської Русі – «Руської Правди». Перша редакція буде мати назву «Правда Ярослава» і датується 1016 роком.
Основною тенденцією еволюції «Руської Правди» було поступове розширення кодифікації правових норм періоду ранньофеодального права. Законодавчі статті охоплювали кожного громадянина держави від князя до рабів. Ступінь несвободи визначався економічним становищем людини.
Саме князь був головним суддею в державі, а його подвір’я – місцем судочинства. Велика зайнятість князя не дозволяла йому постійно особисто займатися справами. Тому виокремлюються певні чиновники – тіуни і отроки – яким і надавалися повноваження здійснювати судові розгляди справ. Необхідно зазначити, що «Правда Ярослава» захищала і земельну власність селянської общини. Визначальним у Руському законодавстві Ярослава Мудрого є відсутність вказівок на тілесні покарання. На відміну від Європи, де застосовувались принизливі для людської гідності тортури, русичі розплачувалися або своїм життям, або матеріальною компенсацією. Це ставить Київську Русь на вищий щабель морального розвитку, ніж її європейські сучасники.
Висновок : Щодо самої системи правових норм, якою виступає «Руська правда, то вона, у свою чергу, засвідчує про високий рівень суспільних відносин Київської Русі. Бувши спрямованою, насамперед, на захист соціальних й майнових прав феодальної верхівки, «Руська правда» (через визначення норми покарань) обмежувала можливість свавілля феодалів проти міських й сільських низів. Це ставало суттєвим чинником гармонізації відносин давньоруського суспільства, стабільності, вищого рівня якої Русь досягає за Ярославових часів.


12. Міжнародні зв’язки Київської Русі за князів Володимира і Ярослава.
План : міжнародні звязки
Тези : Володимир укладав династичні шлюби для стабільності міжнародних відносин, ввів християнство для централізації його величезної держави. Ярослав поріднився з багатьма знаменитими володарями Європи.
Розгорнута відповідь :
Найбільшого розвитку досягли зовнішньополітичні відносини давньоруської держави в період її розквіту за Володимира Великого та Ярослава Мудрого.       
Володимир, продовжуючи активну зовнішню політику своїх попередників на престолі, завершив об'єднання етнографічної території південної гілки східного слов'янства в одній державі.
Володимиру імпонували догмати православ'я, які на чільне місце висували монархічний устрій держави. Це й був справжній мотив його схильності саме до грецької релігії. Та й добросусідські відносини з Візантією завдяки спільній вірі було легше налагодити. Прийняття православ'я не обірвало зв'язків Києва із Заходом, започаткованих ще Ольгою.        Своїх дітей Володимир одружив з членами родин західноєвропейських володарів. Шлюб Володимира з Анною зв'язав його не лише з візантійським, а й з німецьким імператорами.
       За вбивство і чужоземця, і слов'янина слід було стягати з убивці однакову суму грошей. Це могло свідчити про те, що варяги не були на Русі завойовниками, бо завойовники не дають завойованим рівних із собою прав. Так, у середньовічній Європі за вбивство франка треба було платити 200 су, а за вбивство римлянина вдвоє менше.        Цікаво прослідкувати своєрідний протекціонізм «Руської правди» до чужоземців у питаннях безпеки особи. Всякий карний донос вимагав свідчень і присяги семи чоловік, але іноземці могли обмежитися й двома. Для фіксації легких побоїв вимагалося двох свідків. Проте чужоземця не можна було звинувачувати без наявності семи свідків.        Особливими статтями захищалися й майнові права іноземців
Висновок : Таким чином, нове державне утворення на сході Європи за дуже короткий історичний час якихось два століття пройшло період виникнення й розквіту. Київська держава стала бажаним об'єктом і поважним суб'єктом зовнішньої політики багатьох країн. На її могутність змушені були зважати визнані лідери Європи. Це був закономірно й період розквіту київської дипломатії.


13. Формування феодальних соціально-класових відносин, їх вплив на тенденції розвитку Київської Русі.
План : феодальні відносини, тенденції розвитку КР з урахуванням цих відносин.
Тези : По-перше, у Давньоруській державі феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу, східнослов’янське суспільство перескочило через рабовласницький етап розвитку. По-друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою, де ще з античних часів прижилися традиції приватної власності; по-третє, виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масового обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарськи неосвоєної землі.
Розгорнута відповідь : Становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до вотчинних. Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. формується система експлуатації всього вільного населення князем та дружиною. Основним елементом цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захопили общинні землі, внаслідок чого виникло вотчинне землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті – бояр та православної церкви.  Землеволодіння у Київській Русі поділилося на два типи: перше – умовне (помістя), яке надавалося на період перебування на службі у князя; друге – безумовне (вотчина).
У X–XII ст. активно формувалися васальні відносини у давньоруському суспільстві. Цей процес і формував умовне помісне землеволодіння. Дарувалася не територія, а право стягувати з їх населення податки. Так поступово склалася На Х – ХІІ ст. в Київській державі велике приватне землеволодіння. Формою земельної власності стала помісна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя.
З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій у державі дедалі більшого поширення набрала феодальна вотчина – спадкове володіння, що могло вільно продаватися, передаватися в спадок, даруватися. Її оформлення відбувалося у ХІІ – на початку ХІІІ ст. Вотчина могла бути князівською, боярською, монастирською, церковною. Селяни, що проживали тут мусили не лише сплачувати данину державі, а й виплачували власнику данину за оренду землі або відробляючи панщину.
За феодалізму земля була основним засобом виробництва. Право володіння нею стало юридичним підґрунтям, економічною основою отримання феодалами земельної ренти від залежних селян.
Висновок : Хоча процес утвердження феодальних відносин у Київській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості.


14. Релігійне життя Київської Русі. Історичне значення прийняття християнства. Роль монастирів
План:
Модернізація язичництва; причини прийняття християнства; + та - вплив християнства на розвиток Київської Русі; значення діяльності монастирів.
Тези:
Спроба Володимиром модернізувати язичництво, запровадивши культ єдиного Бога – Перуна, що ускладнило зв’язки з християнськими країнами. Прийняття рішення про запровадження релігії візантійського зразка – християнства, тому що державна еліта мала досвід хрещення та дана релігія базувалась на слов’янській мові. Позитивний вплив: формування нових феодальних відносин; рівність всіх перед Богом; база для створення могутньої самодержавної країни; ріст міжнародного авторитету; зміна світобачення. Негативний вплив: дана релігія не стала на захист різних соц. верств; обмеження інформації щодо світової культури. Запровадження монастирів, де проживали ченці , що вели закритий спосіб життя (аскетичний). Монастирі ставали центрами духовності, освіти та науки.
Розгорнута відповідь:
Слов’янські племена тривалий час дотримувались язичницьких вірувань і звичаїв. Цілий пантеон богів існував для жителів Київської Русі: Перун, Джабог, Стрибог, Ярило, Велес, Лада. Язичництву був характерний культ жертвоприношення, що викликало обурення церковної організації, яка почала зароджуватись після формування найбільш прийнятної, із запропонованих варіантів, релігії Володимиром Великим - християнства. Для запровадження християнства 988 року як державної релігії було багато вагомих причин: *Потреба у впливовому консолідуючому важелі – християнстві; *Язичницькі вірування на Русі викликали презирливе ставлення європейців; *Потреба у поліпшенні відносин з Візантією; *Християнство мало на меті внести іншу культуру і звичаї, що добре вплинути на загальний стан та світосприйняття населення; *Релігія була на слов’янській мові, що значно спрощувало процес поширення та утвердження нової релігії. Позитивний вплив на розвиток Київської Русі: * Нова віра: -Сприяла зміцненню нових феодальних відносин; -Стверджувала рівність усіх перед Богом; *Православ’я стало ґрунтом для створ. могутньої централізованої самодержавної країни; *Зростання міжнародного авторитету держави та налагодження нових зв’язків з європейськими країнами; *Докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення; *Можливість Володимиру укладати династичні шлюби з християнськими родинами Польщі, Угорщини, Чехії; *Поширення гуманістичних ідей, зокрема жінка стала на один рівень з іншими членами родини; *Закладання нових підвалин в культурній сфері, писемництві, літературі та мистецтві. Негативні моменти прийняття християнства: *Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств та вагомою противагою самодержавній владі; *Доступ до багатства світової культури було обмежене; *Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим. Значення монастирів: *Слугували осередками духовності, освіти та науки; *Давали народові доступ до великих здобутків візантійської культури; *Зародження білого і чорного духовенства (чернецтва). Отже: Запровадження християнства внесло в життя Київської Русі багато різних моментів. Велика Поширення освіти, культури, мистецтва. Завдяки християнству різні племінні союзи об’єдналися в державу, відбулася централізація князівської влади та зросла могутність Київської Русі.


15. Суспільно-політичні рухи. Ідеологія правителів Київської Русі
План:
Причини суспільно-політичних рухів; перші повстання та виступи; періоди формування, розквіту та занепаду Київської Русі; основні праці відомих особистостей та ідеологів.
Тези:
У сусп.-політ. Житті Русі були задіяні: аристократи, духовенство, купці, народ. Причини: незадоволення діями князя; утиски населення; прагнення окремих прошарків до держ. влади та ворожі настрої людей проти держави; питання релігії (боротьба язичників та православних). Масштабні виступи в 2 пол. ХІ–ХІІІ ст. 3 періоди розвитку Київської Русі: 1) формування: кін. ІХ – кін. Х ст. (ідеї про згуртування союзів племен навколо Києва; правителі – Ольга, Ігор, Святослав); 2) розквіт: кін. Х – сер. ХІ ст. (проблеми походження спільної слов’янської держави та влади); 3) занепад: 2 пол. ХІ – сер. ХІІІ ст. (розбрат в державі; першочерговість приватного над державним). Праці: *Іларіон “Слово про закон і благодать” (самостійність держави); *Нестор-літописець “Повість минули літ” + *1097р. Мономах “Повчання дітям” + 1187р. “Слово о полку Ігоревім” – (всі 3 за єдність руської землі).
Розгорнута відповідь:
Причини народних рухів: *незадоволення діями князя або його оточення; *утиски населення з боку феодальної верхівки; * прагнення окремих прошарків сусп. отримати більший доступ до державного управління; *питання релігії (виступи противників християнства (язичників) та його прихильників). Перші повстання та виступи припадають на 2 пол. ХІ – поч. ХІІІ ст., що змусило Київських князів рахуватися з боярською опозицією. Одне з найвідоміших повстань – виступ київського населення 1068 року проти політики князя Ізяслава, адже він не видав зброю киянам для захисту міста від половців. 3 періоди розвитку Київської Русі: 1. Формування (кін. ІХ – кін. Х ст.) (ідеї про вмотивованість згуртування союзів племен навколо Києва; договірні засади формування держави між автохтонними племенами і запрошеним князем; правителі – Ольга, Ігор, Святослав); 2. Розквіт (кін. Х – сер. ХІ ст.) (проблеми походження спільної слов’янської держави та князівської влади; було висунуто тезу божественного походження монаршої влади, її бездоганність; з 988 р. силоміць приводили противників обраної релігії до християнства та покори; ідея єдності держави); 3. Занепад (2 пол. ХІ – сер. ХІІІ ст.) (розбрат між місцевими князями; першочерговість приватного над державним у діях влади). Праці: 1) Митрополит Іларіон, праця “Слово про закон і благодать” (виступив проти ідеї “богообраності” народів; мета позбутися зверхності Константинополя, обґрунтувати самостійність і незалежність держави; вийти на один щабель з іншими державами); 2) Нестор Літописець, “Повість минулих літ" (думка про єднання історії слов’ян з всесвітніми історичними процесами; пропагування гуманістичних ідей; заохочення сучасників до розвитку культури, освіти, науки; ідея єдності руської землі); 3) Володимир Мономах “Повчання дітям” (1097р.; єдність укр. землі); 4) “Слово о полку Ігоревім” (1187р.; порозуміння в державі); 5) “Руська правда” (ідеологічні засади приватної власності і узаконення феодальних відносин у суспільстві; регулювала стосунки між батьками і дітьми).


16. Централізація Київської Русі за часи Володимира Мономаха
План:
Прихід Володимира Мономаха до влади; об’єднання руських земель, територіальний спадок князя.
Тези:
1054-1125 рр. – роки життя Володимира Мономаха
1073-1078 рр. – князь Смоленський.
1078-1094 рр. – князь Чернігівський.
1094-1113 рр. – князь Переяславський і Ростовський.
1113 р. – прихід Мономаха до влади в Києві.
1118 р. – Мономах в Києві привів до присяги новгородських бояр.
1118 р. – Мономах заволодів Волинським князівством.
1119 р. – Мономах силою зброї заволодів Мінським князівством.
1125 р. – смерть Володимира Мономаха.
Результат: на 1125 р. у володіннях Мономаховичів були Новгородське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Переяславське, Київське та Волинське князівства. Серед князівств, де правили не Мономаховичі, були лише Чернігівське (з 1094 р.), Полоцьке та Галицьке князівства.
Розгорнута відповідь:
Володимир Всеволодович Мономах (1053-19 травня 1125) - князь смоленський (1073-1078), чернігівський (1078-1094), переяславський (1094-1113 ), великий князь київський (1113-1125), державний діяч, воєначальник, письменник, мислитель. Син князя Всеволода Ярославича. Прозваний Мономахом за назвою роду матері, яка, ймовірно, була дочкою або племінницею візантійського імператора Костянтина IX Мономаха.
У 1093 році після смерті батька, великого князя Всеволода, мав можливість зайняти київський престол, але, не бажаючи нової міжусобиці, добровільно поступився цим правом двоюрідному брату Святополку. Сам же залишився княжити в Чернігові. Після смерті (1113) київського князя Святополка Ізяславича в Києві спалахнуло народне повстання; київська знать закликала на князювання Володимира Мономаха (4 травня 1113). Ставши київським князем, він придушив повстання в Києві, але в той же час змушений був законодавчим шляхом дещо пом'якшити становище низів. Так виник «Статут Володимира Мономаха» або «Статут про різи», який увійшов до складу широкої редакції «Руської Правди». Цей статут обмежив прибутку лихварів, визначав умови повинності і, не зазіхаючи на основи феодальних відносин, полегшував становище боржників і покупців.
Князювання Володимира Мономаха було періодом останнього піднесення Київської Русі. Володимир Мономах через своїх синів керував 3/4 території Давньоруської держави. Турів Мономах отримав по смерті Святополка як київську волость. У 1118 Мономах викликав новгородських бояр до Києва і привів їх до присяги. У 1118 році Ярослав був вигнаний з Волині, після чого намагався повернути князівство з допомогою угорців, поляків і розірвавших союз з Мономахом Ростиславичів, але безуспішно. У 1119 році Мономах силою зброї заволодів також Мінським князівством.
1125 року Володимир Мономах помер у віці 71 р.


17. Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі
План:
Перші ознаки роздробленості; причини роздробленості; позитивні та негативні наслідки феодальної роздробленості.
Тези:
ХІІ ст. – поч. феодальної роздробленості на території Київської Русі. Перші її ознаки – після смерті Ярослава Мудрого; у 1097 році були закріплені Любецьким з’їздом князів, що пропагувало гасло: “Кожен тримає вотчину свою”. Причини: *запровадження спадкового землеволодіння; *зменшення ролі великого князя; *зміна торгових шляхів; *різний етнічний склад населення; *відсутність механізму спадкоємності престолу. Наслідки: * екон. і культурне піднесення; *удосконалення системи управління удільними землями; *потерпання народу від міжусобиць; * неспроможність чинити опір нападам половців; *Русь на узбіччі торгових шляхів.
Розгорнута відповідь:
Зміни суспільного устрою після смерті київського князя Ярослава Мудрого у 1054 р. були спричинені спробою розв’язати питання престолонаслідування, яка закінчилась невдачею, адже розпочався занепад Київської держави. Сини Ярослава – Ізяслав, Святослав та Всеволод деякий час правили тріумвіратом, що все ж згодом закінчився міжусобицями. Із середини ХІІ ст. Київська Русь вступає в період феодальної роздробленості. Роздробленість була закріплена Любецьким з’їздом князів 1097року, на якому було вирішено: “Хай кожен тримає вотчину свою”. Причини феодальної родзробленості: *перетворення великого землеволодіння на спадкове, а господарства – на натуральне, що зменшувало потребу в торгових контактах; *бояри та удільні князі ставили власні інтереси вище за державні; * влада князя стала зайвою; *поява нових міст, як воєнно-політичних центрів; *зміна торгових зв’язків через панування у степу кочових племен; *різний етнічний склад населення руських територій; *відсутність механізму спадкоємності князівської влади; *посилення експансії степових кочівників. Позитивні наслідки феодальної роздробленості: *економічне та культурне піднесення руських земель: розвиток міст, ремесел, торгівлі, культури; *удосконалення системи управління удільними землями; *розв. демократичних традицій: скликання народного віча, залучення підтримки міщан; *формування укр., рос. та білорус. народів. Негативні настідки феодальної роздробленості: *міжусобна боротьба підривала сили князівств, призводила до загибелі людей і нищення культурних пам’яток; *Русь не могла опиратися нападам половців; *через перекриті половцями торгові шляхи, Русь опинилася на узбіччі торгових шляхів.


18. Зародження передумов формування української народності.
План:
Походження назви “Україна”; передумови форм. укр. народності;
Тези:
IV ст. н.е. – поява праукраїнських слов’янських племен (за Грушевським).
988 р. – хрещення Русі; християнство – гол. фундамент формування нації.
1187 р. – перша згадка терміну “Україна”.
XII-XIII ст. – згадка терміну “Україна” в Галицько-Волинських літописах.
Розгорнута відповідь:
Перша згадка в літопису назви “Україна” пов`язана зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича, який виявив себе завзятим оборонцем не тільки Переяславщини, а й Київщини, Чернігівщини та українських земель взагалі від нападів половців. Всі три назви “Країна – Вкраїна й Україна” ми читаємо в Іпатіївському літопису (під 1187 р.).
“В не менш важливому джерелі – Галицько-Волинському літописі (під 1213 р.) зазначається, що тоді галицько-волинський князь Данило Романович зі своїм військом звільнив і приєднав до своєї держави “всю Україну”. Україною тут літописець назвав північно-західні землі Галичини й Волині”.
Великий український історик М.С.Грушевський вважав порогом історичних часів для українського народу IV ст. "Розселення українських племен на їх теперішній території співпадає з початком їхнього історичного життя. Століття, що безпосередньо слідують за розселенням, підготовляють державну організацію, історія якої становить головний зміст першого періоду історичного життя українського народу. Зусиллями київської династії і дружини були з`єднані докупи, в один політичний організм, хоч на недовгий час, всі українські племена, всі частини української території, і ця політична єдність надавала нові спільні риси культурі і суспільним відносинам всього українського населення”. Схожої думки щодо часу формування українського народу дотримується авторитетний історик-публіцист І.Лисяк-Рудницький, який зауважує, що “всі ці трипільці, скити і т.д. з нашою нацією мають тільки дуже мало спільного, не більше, ніж, напр. якісь лігурійці, етруски й самніти з сучасною італійською нацією, себто тільки як складники в етнічному синтезі Дослідники, здається, сьогодні одностайні в тому, щоб антів, що про них говорять візантійські літописці, вважати за прямих предків сучасних українців. Себто формація українського народу була, мабуть, в основному завершена в половині першого тисячоліття н.е.”.
Як відомо, однією з головних ознак кожної народності є її мова. Вже за княжої доби на південно-західних землях Київської держави формується народна українська мова. “Про це свідчить словниковий запас фольклору, поеми “Слово о полку Ігоровім” і тодішніх Київського й Галицько-Волинського літописів. Українська мова засвідчила свою життєздатність як творіння цілої народності”.
Велике значення у формуванні українського народу мало поширення християнства, яке стало за князя Володимира державною релігією (988 р.). Поступово проникаючи впродовж століть в побут і свідомість народу, християнство стало справді народною релігією українців, посприявши поширенню освіти і культури.


19. Культура, освіта Київської Русі.
План:
Розвиток культури на Русі; освіта - як привілей для знаті на Русі.
Тези:
І тис. до н.е. – розвиток землеробства, скотарства та рибальства.
IX-XII ст. – урбанізація та розвиток міст на Русі.
X-XII ст. – розвиток освіти і науки завдяки поширенню християнства.
XI-XIII ст. – поява клас. творів К.Р.: “Руська правда”, “Повчання” тощо.
Розгорнута відповідь:
Основною культурою Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен. Археологічні матеріали свідчать, що до середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство підсічно-вогневе в поліській зоні й орне у лісостепу. Для обробки землі предки сучасних українців застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. До цього часу в лісостепу давно переважало двопілля одне поле засівалося, а друге залишалося під паром. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво (лісове бджільництво) для основного населення Русі стали до того часу підсобними, хоч і дуже важливими, промислами.
З IX ст. відбувалося швидке зростання міст. Якщо ще в VI столітті готський історик Йордан писав, що у слов'ян «замість міст ліс і болота», то в IX столітті скандинави називали Русь “Гардарікою” «країною міст». До початку Х століття в літописах згадуються понад двадцять міст, до XII століття біля двохсот, а перед татаро-монгольським нашестям вже більше трьохсот міст і фортець. Велич столиці давньоруської держави настільки вражала сучасників, що Київ часто називали «суперником Константинополя». Так, європейський хроніст Тітмар Мерзебурзький у своїй хроніці 1018 року пише про Київ як «столицю королівства, велике місто, в якому понад 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість мешканців».
Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держава гостро потребувала грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати зв'язки з Візантією та іншими країнами. Князь Ярослав Володимирович (автор “Руської правди”), вважаючи освіченість важливою умовою успішної діяльності на будь-якому терені, вводить обов'язкове навчання для молодих з князівських і боярських родів. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському та інших містах. Багато представників привілейованих верств були знайомі не тільки з елементарною грамотою. Князі, бояри, дружинники, не кажучи вже про книжників, володіли іноземними і древніми мовами. Освіченістю, любов'ю до книг славився князь Ярослав Мудрий. Галицький Ярослав Осмомисл отримав своє прізвисько саме за те, що знав їх цілих вісім. Щонайменше п'ять мов знав Володимир Мономах. Обидва вони були знайомі з грецькою і латинською книжністю, самі написали блискучу публіцистику «Повчання».


20. Історичний вплив держави Київська Русь на формування європейської цивілізації.
План:
Візантійський вплив на розвиток Русі; Київська Русь в середньовічних міжнародних відносинах.
Тези:
IX-XI ст. – становлення Русі, як провідного актора на міжнародній арені.
980-1015 рр. – правління Володимира Великого; співпраця з Візантією.
988 р. – Хрещення Русі. К.Р. переймає візантійські культ. та традиції.
1016-1054 рр. – правління Ярослава Мудрого; розвиток зовнішньої політ.
Розгорнута відповідь:
Київська Русь існувала за безперервної боротьби зі степовими кочівниками (печенігами, тюрками, половцями). Для організації відсічі кочівникам збиралися з'їзди князів (Любецький з'їзд 1097 року, Долобський з'їзд 1103 року та інші). Значну роль у становленні Київської Русі відіграв візантійський вплив (церковний, соціокультурний, політичний) та торговельні відносини з Візантійською імперією. Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. Її справу продовжив Володимир, який охрестив Русь в 988 р. На міжнародній арені Київська Русь заявила про себе походами на Візантію київських князів Аскольда (860), Олега (907), Ігоря (941, 943), Святослава (969–971), Володимира (989), Ярослава (1043), спрямованими на захист торговельних інтересів.
Знаходячись у центрі торгових шляхів, Київська Русь була контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, підтримувала широкі торговельні зв'язки з багатьма країнами світу, сприяла значній активізації світової торгівлі. Різноманітні політичні, культурні зв'язки мала Русь із Візантією, слов'янськими країнами Болгарією, Чехією, Польщею, а також з Угорщиною, Німеччиною, Францією, Англією, Норвегією, Швецією та ін. Досить широкими були контакти з країнами Кавказу. З київськими князями, особливо з Ярославом Мудрим, прозваним “тестем Європи”, підтримували родинні стосунки правлячі кола більшості європейських країн, що особливо прагнули поріднитися з великими князями могутньої Русі. Високий рівень розвитку економіки, культури, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підкріплювана силою зброї у боротьбі проти іноземних загарбників, широке використання здобутків світової цивілізації висунули Русь на провідні позиції у Європі й принесли їй глибоку пошану найрозвинутіших країн тогочасного світу.
Так чи інакше, суперечки щодо спадщини Київської держави зайвий раз свідчать про те, яке велике значення мають її досягнення для Європи та наступників Русі. Київська Русь була своєрідною державою, не схожою на латинські європейські королівства та імперську Візантію, хоч остання і мала з нею досить тісні зв’язки. Тож можна впевнено сказати, що Київська Русь залишила вагомий слід в розвитку європейської цивілізації.


21. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.
План:
Особливості утворення Галицько-Волинського князівства; роль Романа Мстиславича в об’єднанні Галицько-Волинської держави; Галицько-Волинське князівство, як наступниця Київської Русі.
Тези:
1170-1187 рр., з 1188 р. – князювання Романа Мстиславича на Волині.
1188 р. – перше недовготривале об’єднання Галичини і Волині.
1199 р. – заснування Г-В держави Романом Мстиславовичем.
1199-1205 рр. – правління Романа Мстиславовича як Г-В князя.
1202-1204 рр. – успішні походи Романа Мстиславича на половців.
1204 р. – Роман Мстиславич здобуває Київ і приймає титул князя К.
1204-1205 рр. – правління Романа Мстиславовича як Київського князя.
1205 р. – Загибель князя в битві під Завихвостом.
Розгорнута відповідь:
Галицько-Волинське князівство було утворене наприкінці 12 століття, шляхом об'єднання Галицького та Волинського князівств. Його землі простягалися в басейнах рік Сяну, Верхнього Дністра та Західного Бугу. Князівство межувало на сході з руськими Турово-Пінським і Київським князівствами, на півдні з Берладдю, а згодом Золотою Ордою, на південному заході з Угорським королівством, на заході з Польським королівством, а на півночі з Литвою, Тевтонським Орденом і Полоцьким князівством.
Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем, сином Мстислава Ізяславича. Скориставшись безладдям у Галичі, він вперше зайняв її трон у 1188 році, будучи одночасно Володимиро-волинським князем, але не зміг утримати його під натиском угорців, які також вторглися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині у 1199 році після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства.
Водночас Роман втрутився у боротьбу за Київ, який здобув у 1204 році, та прийняв титул Великого князя Київського. У 1202 і 1204 роках він здійснив успішні походи на половців, чим завоював популярність серед простого населення. На початку 13 століття Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі». Проте реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205 року.
Роман Мстиславович намагався подолати роздробленість Київської Русі. Був ініціатором зміни порядку престолонаслідування на основі принципу майорату. Проте передчасна смерть не дозволила реалізувати йому амбіційні плани.



22. Внутрішня і зовнішня політика князя Данила Галицького.
План:
Внутрішня політика; зовнішня політика; значення діяльності Данила Галицького.
Тези:
1219р. – починається боротьба Данила за повернення батьківської спадщини; 1228р. – Данило Романович об’єднує всю Волинську; 1238р. – Данило зупинив наступ тевтонських лицарів у битві під Дорогочином і оволодів Галичем та відновив єдність держави; роки правління Данила Галицького – 1238-1264 рр.; 1240р. – оволодів Києвом; 1246р. – оволодів київською митрополією; 1253р. – прийняв корону від Папи Римського і став першим українським королем. Наслідки діяльності: *відновив єдність Галицько-Волинського князівства; *будучи хорошим полководцем та державним діячем підняв авторитет Галицько-Волинської держави.
Розгорнута відповідь:
Оволодівши Галичем та відновивши єдність держави Данило почав спільно правити з братом Васильком Романовичем. Данило – в Галичині, Василько – на Волині. Внутрішня політика: *створив озброєне піхотне військо, що складалося з селян і міщан, підтримував міста у їхній збройній боротьбі з власниками-феодалами; *укріплював старі міста та засновував нові (Холм (1237р.), Львів (1256р.)); *заснував Галицьку митрополію (1246р.); *сприяв розвитку культуру; *коли у 1241р. в князівство вторглися монголо-татари, щоб зберегти розорені землі, Данило Галицький визнав себе васалом Золотоординського хана (1245р.); * 1253р. став першим українським королем. Зовнішня політика: *у Ярославській битві 1245р. Данило переміг об’єднані сили поляків, угорців і галицьких бояр, які прагнули повернути Галичину; *оволодівши Києвом призначив воєводу Дмитра керувати обороною столиці від монгольської навали; *відвоював Люблінську землю у Польщі; *приєднав литовські племена ятвягів; *здійснив вдалий похід на Чорну Русь; * з метою протистояння монголо-татарам уклав союз з Угорщиною, Польщею, Литвою, Тевтонським орденом та Папою Римським; * прийняв корону від Папи Римського у 1253р.; *здійснив військовий похід проти хана Куремси, в якому здобув перемогу (1254р.). Проте за п’ять років хан Бурундай змусив Данила визнати зверхність Золотої Орди. Таким чином, антимонгольська політика Данила зазнала краху.
Данило Галицький помер у 1264р. й похований у своєму улюбленому місті Холмі.
Значення діяльності князя Данила Галицького: *відновив єдність Галицько-Волинського князівства в умовах боротьби з боярством та зовнішніми ворогами; *підняв міжнародний авторитет Галицько-Волинської держави; *був видатним полководцем, дипломатом, державним діячем; *показав можливість успішної боротьби проти монголо-татар.



23. Культура Галицько-Волинської держави.
План:
Особливості розвитку культури Галицько-Волинського князівства; освіта; література та літописання; мистецтво; архітектура.
Тези:
Галицько-Волинське князівство під впливом різних культур – європейського католицизму і православ’я та азійського китаєцентризму та ісламу, що спричинило повстання нової галицько-волинської культури. Освіта здобувалась в міських школах або в школах при церквах. Розбудова бібліотек та монастирів. Головними релігійними та культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі. Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля і прославляв Руську землю. Літописання мало світський характер (Галицько-Волинський літопис, “Повість про засліплення Василька”). Монументальний живопис (фрески), ікони (найдавніша – “Покров” – ХІІІ ст.). Високий рівень ювелірного мистецтва. Розвиток церковної архітектури (Успенські собори у Володимирі та Галичі, церква Івана Золотоустого у Холмі), будівництво міських оборонних споруд (Кременець, Холм, Данилів).
Розгорнута відповідь:
Культура Галицько-Волинського князівства була відкритою для впливів західної і східної культур, але при цьому не втрачала своєї східнослов’янської специфіки. Великий вплив на культуру регіону мала православна церква, яка, попри політичні негаразди, зберігала основні культурні традиції. Освіта. При церквах та монастирях існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах. У Галицькій і Волинській землях також існували бібліотеки при монастирях і князівських палатах, де можна було поглибити свої знання. Є відомості про велику книгозбірню князя Володимира Васильковича. Література та літописання. Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького. Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля і прославляв руську зброю і Руську землю. Мистецтво та архітектура. У ХІІХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Його сучасник Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.), зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи. Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.).
Отже, Галицько-Волинська держава важливий етап в історії України. Вона зберегла, примножила і передала наступним поколінням державницьку, культурну і духовну спадщину Русі.


24. Причини занепаду Галицько-Волинської держави. Роль Галицько-Волинської держави в історії Європи ХІІ - першій половині ХІV століть.
План:
Кн. Юрія ІІ; поділ Г-В к. між Польщею та Литвою; Г-В к. в історії Європи.
Тези:
Занепад Галицько-Волинської держави:
1325-1340 рр. – правління останнього короля Г-В к. Юрія ІІ.
1337 р. – похід короля Юрія ІІ і військ Золотої Орди проти Польщі.
1340 р. – смерть останнього короля Юрія ІІ (отруєний боярами).
1349 р. – похід Казимира ІІІ на Галичину: окупація Г. к. кор. Польща.
1349 р. – офіційне припинення існування Галицько-Волинської держави.
1392 р. – розподіл території Г-В к.: Галичина Польща, Волинь Литва.
Роль Галицько-Волинської держави в історії Європи (як висновки):
Поч. ХІІІ ст. – Роман Мстиславич стає наймогутнішим правителем у всій Східної Європи і приймає титули: «великий князь», «самодержець усієї Русі» та «цар в Руській землі».
1238-1239 рр. – Данило Галицький розширює межі Г-В к. і підносить його на вершину могутності.
1241 р. – вторгнення військ Золотої Орди; тимчасовий занепад князівства.
1245 р. – розгром Данилом Галицьким польсько-угорського-боярського війська у битві під Ярославом; централізація управління в державі.
1253 р. – Данило прийняв у Дорогочині титул «короля Русі» від папи Інокентія IV, який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів.
1303 р. – Юрій І домігся від Константинопольського патріарха визнання окремої Малоруської митрополії.
Розгорнута відповідь:
Останнім галицько-волинським монархом був Юрій II, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. Він врегулював відносини з Золотою Ордою, визнавши свою залежність від неї і здійснивши у 1337 році спільний з ординськими військами похід на Польщу. Підтримуючи мир з Литвою і Тевтонським орденом, Юрій ІІ був у конфлікті з Польщею та Угорщиною, які готували спільний наступ на Галицько-Волинське князівство. У внутрішній політиці він сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право, активізував міжнародну торгівлю та прагнув обмежити владу боярської верхівки. Для реалізації своєї політики Юрій ІІ залучав чимало іноземних фахівців і допомагав інтеграційним процесам між православ'ям та Римською Церквою Ці заходи викликали незадоволення бояр, які врешті-решт отруїли князя у 1340 році.
Смерть Юрія II поклала кінець незалежності Галицько-Волинського князівства. Почався період боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився поневоленням цих земель сусідніми державами. У 1349 польський король Казимир III організував проти Галицько-Волинського князівства великий похід, захопив галицькі землі і розпочав війну з литовцями за волинські. Довготривалий конфлікт між Польщею і Литвою закінчився у 1392 році тим, що Галичина з Белзькою землею і Холмщиною увійшла до Польського королівства, Волинь до Великого князівства Литовського. Галицько-Волинське князівство остаточно перестало існувати.


25. Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств. Роль і місце в Литовській державі українських земель.
План:
Приєднання руських земель до складу Литви; утворення Л-Ру. держави.
Тези:
1230 - 1240 рр. – Міндовг приєднує Чорну Русь.
2 пол. 13 ст. - 1 пол. 14 ст. – Вітень та Гедимінт приєднують Чорну Русь і Турівське князівство.
1341 - 1377 рр. – Ольгерд; приєднує Волинь, Київщину, Брацлавщину, Переяславщину і Чернігівщину.
1392 - 1430 рр. – Вітовт; ліквідує удільні князівства, запроваджує податки, створює культурну автономію для русичів.
1398 р. – Литва Велике князівство Литовське, Руське і Жемантійське.
Розгорнута відповідь:
В 12301240 рр. князь Міндовг об'єднав частину литовських та руських племен у державу Велике князівство Литовське. Формування великої за територією держави почалось саме за князя Міндовга. Він приєднав Чорну Русь над Німаном (Гродно, Слонім), Полоцьк, Вітебськ, ходив походами на Смоленськ, Чернігів.
За Гедиміна (13161341) відбулося зміцнення територіальної єдності ВКЛ (приєднались Мінськ, Орша, Берестя, Пінськ, Туров, відбувались спроби приєднати Київське князівство), утвердження спадковості князівської влади. Литовська хроніка пише, що у 1322 р. Гедимін захопив Житомир, Київ, Канів, Черкаси, Брянськ, Переяслав. В цьому році відбулась битва на річці Ірпінь за три милі від Києва. З боку Русі брали участь князь переяславський Олег, луцький князь Лев, Роман брянський з рицарством і військами, Станіслав, князь київський, і татари. В результаті перемоги Литви і жомойті Гедимін поставив старшим намісником своїм Мендогова.
В 14 ст. до складу Великого князівства Литовського увійшли майже всі білоруські та українські землі. За Ґедиміна, Ольґерда та Кейстута почалося масове входження українських земель до Литовського князівства: Волинь, у 13571358 рр. Чернігово-Сіверщина, 1363 року Поділля; у 1362 1363 років Київщина; Брацлавщина та Переяславщина.
Князь Вітовт (1392 – 1430) проводив політику «великого княжіння на всій Руській землі», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (в Брацлаві, Черкасах, та ін. містах), ставить фортеці у південних степах (Дністровський лиман), здійснює у 13971398 рр. два переможних походи проти Золотої Орди. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря.
Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз великої кількості земель, влада в яких знаходилася в руках місцевої знаті під верховенством великого князя. З 1398 р. держава називалась Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Більшість населення князівства становили слов'яни, які населяли 9/10 його земель. Давня руська мова, культура, закони (Руська правда) та звичаї були панівними в князівстві.


26. Польська експансія на українські землі. Унії. Політичний, соціально-економічний та правовий статус українських земель у складі Речі Посполитої ( = План).
Тези:
1333 - 1370 рр. – Казимир ІІІ приєднує Галичину, Белз, Поділля до Польщі.
1385 р. – Кревська унія (Ядвіга + Ягайло = шлюб); зближення КП і ВЛК.
1392 р. – ост. поділ: Галичина, Белз, Поділля Польща, Волинь Литва.
1413 р. – Городельська унія; наслідок: скасовано Кревську унію.
1569 р. – Люблінська унія; утворення Речі Посполитої; Україна Польща.
1596 р. – Берестейська унія; утворення Греко-католицької церкви.
Розгорнута відповідь:
У 1349 польський король Казимир III організував проти Галицько-Волинського князівства великий похід, захопив галицькі землі і розпочав війну з литовцями за волинські. Довготривалий конфлікт між Польщею і Литвою закінчився у 1392 році тим, що Галичина з Белзькою землею і Холмщиною увійшла до Польського королівства, Волинь до Великого князівства Литовського.1385 р. була укладена Кревська унія, яка передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії Андегавенів) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі. Городе
·льська унія 1413, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджувала існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави.
В 1569 р. після підписання Люблінської унії обидві держави об'єднувалися в єдину Річ Посполиту. Передбачалося, що її очолюватиме виборний король, який титулувався Королем Польським і Великим князем Литовським. Коронуватиметься він у Кракові. Унія передбачала спільний Сейм і Сенат, а договори з іноземними державами укладатимуться від імені Речі Посполитої. Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідовувалися, запроваджувалася єдина монетна система. За Литвою зберігалася лише обмежена автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбу й державної мови. Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, мова, військо, закони). Українські землі відходили до Польщі.
1596 року була проголошена Брестська унія, за якою православна церква на території Речі Посполитої відходила під керівництво Риму. Значна частина тодішніх православних єпископів (за виключенням переважної більшості західноукраїнських) відмовилася визнавати зверхність Папи Римського. Наслідком унії стало утворення Греко-католицької (Уніатської) церкви.
До початку Реформації в XVI ст., до шляхти належали як католики так і православні. Однак після завершення Реформації у 1540-х роках і проголошення унії - всі люди грецької віри вважалися уніатами і мусіли коритись Римській курії. Таким чином православні виявилися поза законом. Це, з одного боку, спричинило масовий перехід руської шляхти в католицьку віру, а з другого боку, викликало масовий протест людей, переважно неблагородних верств населення, які фактично відмовилися визнати унію.


27. Процес остаточної інкорпорації українських земель до складу Речі Посполитої. Передумови на наслідки Люблінської (1569 р.) унії.
План:
Передумови Речі Посп., зміст уніі, наслідки.
Тези:
Передумови: ослаблення Литви, прагнення Польщі до укр. земель, турецько-татарські набіги. Основний зміст уніі: утворення Речі Посп. на чолі з виборн. королем, сеймом та сенатом. Укр. землі під склад Польщі. Наслідки: об:єднання укр. земель в одній державі, розвиток економіки, 6 воєводств, фільварок, полонізація української знатті, гноблення правослв:я та селян.
Розгорнута відповідь:
Передумови: Ослаблення Литви внаслідок московсько-литовських війн кінця ХV- поч. XVI ст. Прагнення Польщі отримати укр. землі та залежних селян. Прагнення укр., білоруських, литовських, шляхтичів мати рівні права з польськими землевласниками. Необхідність організаціі спільного ефективного захисту від турецько-татарських набігів.
Основний зміст уніі: Польща і Литва об:єднаються в єдину державу. Державу очолив єдиний король, що обирався польсько-литовським сеймом(але все одно король був зобов:язаний виконувати рішення сейму). Створенні єдині органи державного управління. Єдина монета. Польська шляхта отримала право на землеволодіння в Литві, а литовці у Польщі. Литва та Польща почали вести спільну зовн. політику. А ось укр. землі переходили під владу Польщі. Крім Берестейського воєводства та Пинищини, що також відійшли до Литви.
Наслідки цього об єднання: Майже всі укр. землі об єдналися в одній державі. А це сприяло інтенсивному розвитку економіки але й посиленню експлуатаціі селянства. Міста перетворились на магнатсько-шляхетські резиденціі, центри розвитку ремесел і торгівлі. Укр. землі почали активно залучатися до міжнародної торгівлі, передусім через Балтійське море. Відбвається зміцнення політичного та економічного впливу шляхти в державі. Починається формування фільварків – багатогалузевих господарських комплексів, що ґрунтувалися на постійній щотижневій панщині кріпаків і були орієнтовані на товарно-грошові відносини та ринок. Поширювався католицизм, почався наступ на православ:я. Шляхетська верхівка української еліти почала зрікатися віри, мови й культури своїх пращурів. На нац. позиціях залишалася переважно збідніла шляхта.
Укр. землі остаточно втратили власний адміністративний поділ і були поділені на воєводства (6 воєводств в кожному з яких були сеймики).
Висновок: отже, Литва та Польща змушенні були, через своє не найкраще становище у зовн. політиці, об:єднатися в одну державу. Це посилило економіку Украіни, але з такою ж рівністю це посилило й гноблення православн. церкви, погіршило станвище селян, та остаточно залишило Украіну без власноі тереторіі.


28. Господарське життя на українських землях під владою Польщі. Особливості суспільного та економічного життя українських міст. Магдебурзьке право.
План:
Господарське життя, магдебурзьке право.
Тези:
Господарське життя: зростання площи оброблюваних земель, основн.культура – жито, трипілля, розвиток зовн. та внутрішн. торгівлі, зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва й кріпосного права (фільварки). Магдебурзьке право: надання місту органу самоврядування, що виконував адміністративно-судові функціі (демократизм, «європеїзація» міста, громадянське сусп.).
Розгорнута відповідь:
Господарське життя. Протягом другої половини XVI - першої половини XVII ст. на Україні значно зросла площа оброблюваних земель. Культурне землеробство поширювалося на нові місцевості Східного Поділля, на південну частину Київщини й Лівобережжя, Слобідську Україну. Найрозвинутішими в цьому відношенні були Волинь, Галичина, Західне Поділля - тут панувало трипілля, лани удобрювалися. Основним знаряддям праці був дерев'яний плуг "із залізом" (залізним череслом і лемешем). У східних і північних районах поряд з трипіллям зберігався перелог. Основною культурою залишалося жито, але поширювалися також пшениця та ячмінь. Пшениця вирощувалася у фільварках переважно на продаж. Головними технічними культурами, як і раніше, були льон, коноплі, хміль. Розвивалося городництво, садівництво, пасічне бджільництво, ставкове рибальство, помітно зросло тваринництво. Розводили велику рогату худобу і свиней, у гірських районах овець, у степових ширилося конярство. Зберігали своє значення й мисливські промисли.
Розвиток внутрішнього та зовнішнього ринку спонукав польських феодалів до перетворення своїх маєтностей на фільварки, тобто до запровадження власного господарства (з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської сировини), заснованого на постійній щотижневій панщині.
Магдебурз.право. Суть: Звільнення міста від управління і суду державних урядовців і феодалів та дарування права на створення органів місцевого самоврядування. Перше місто в Укр.: Санок (Галицько-Волинське князівство; 1339р.). Наслідки: Захист міського населення від сваволі королівських намісників і великих землевласників, створення сприятливих умов для розвитку ремесл і торгівлі. Дало змогу «європеїзувати» міське життя. М.пр. і суспільство. М.пр. стають притаманні демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспільне життя на основі правових норм. М.пр. сприяло формуванню в Украіні засад громадянського суспільства.
Висновок: незважаючи на посилення феодально-кріпосницької системи у соціально-економічному становищі України сталися значні позитивні зрушення. Саме у вказаний період заснувалися сотні сіл, слобід, міст і містечок та розвинулась торгівля, особливо зовн..


29. Соціально-класова структура українського суспільства у складі Речі Посполитої. Процес закріпачення селянства. Литовські статути.
План:
Соц.-класова структура, литовські статути (закріпачення).
Тези:
Соц.-класова структура: привієлованні(шляхта, духівництво), непривієлованні(міщани, селяни). Шляхта(князі, пани, зем:яни, бояри). Міщани(патриціат, бюргери, плебс). Селяни(слуги, данники, тяглові). Литовські статути: закріплювали станові привілеї феодалів, визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства, применшення прав селян.
Розгорнута відповідь:
Соц.-класова структура. Основні верстви укр. сусп: - ПРИВІЄЛОВАННІ (шляхта; духівництво), - НЕПРИВІЄЛОВАННІ (міщани; селяни). Шляхта - землевласники (забороненні позасудове покарання та позбавлення землі без вини): ш.1_Князі(Найбагатші, не підпорядковувалися місцевій адміністраціі), ш.2_Пани(заможна частина шляхти боярського роду, земля у спадковій власності). ш.3_Зем:яни(середня шляхта, що отримала землю за військову службу). ш.4_Бояри(дрібна, служила військ. особисто). Міщани – м.1_Патриціат(найбагатші ремісники-майстри, купці). м.2_Бюргери(середній клас). м.3_Плебс(дрібні ремісники, торговці).
Селяни – с.1_Данники(або чиншові селяни, особисто вільні та економічно незалежні селяни, що сплачували феодалам ренту, податки). с.2_Службові селяни(або слуги, особисто вільні селяни що перебували на службі і за це використовували землю). с.3_Тяглові(переважно кріпаки, працювали на державній або шляхетській землі).
Литовські статути . Кодекси права Великого князівства Литовського, що діяли на захоплених ними українських землях. Протягом 16 ст. було видано три Литовські статути: у 1529 ("Старий"), 1566 ("Волинський") і 1588 рр. ("Новий"). Найрозробленішим був Л. с. 1588, в якому значною мірою зберігались основні засади давньоруського права. Норми Литовських статутів спрямовані на захист приватної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї феодалів, визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства. Так, за Л. с. 1529 мисливський собака оцінювався в два рази дорожче за “мужика тяглого”. В статуті 1529р. було встановлено терміни розшуку селян-втікачів(з 10 років до 20), посилився наступ польсько-литовськиоі адміністраціі на права укр. населення. Статут 1529р. зафіксував право вотчинного суду над селянами, а відповідно до Статуту 1558р. селянин який проживав 10 років на землі феодала, ставав кріпаком. Покарання. Злочин, вчинений шляхтичем, карався легше, ніж такі ж протизаконні дії простої людини. Зокрема, у випадку нанесення ран шляхтичем шляхтичеві винний карався відрубуванням руки. За подібний злочин, вчинений щодо простої людини, винний шляхтич карався грошовим штрафом. Якщо ж простолюдин поранив шляхтича, він підлягав смертній карі.


30. Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братств. Їх роль і місце у збереженні національного етносу.
План:
Берестейська унія (причини, зміст, наслідки), братства (діяльніст).
Тези:
Берестейська унія: об:єднання(уніі) католицької та православн. церков, створ. греко-католицькоі ц-ви, зверхність Папи Римського, невиконанні обіцянки зрівняння уніатів із католиками. Братства: громадські релігійні об:єднання, Захист нац.-релігійних прав українців, протистояння окатоличенню, активна просвітницька діяльність, П.Сагайдачний із Військом Запорозьким вступив в Киівське братство.
Розгорнута відповідь:
Берестейська унія: В наслідок об:єднання(уніі) католицької та православн. церков була створена греко-католицька церква (уБерестейському соборі 1596 р.). Причини: Католиц. церква прагнула розширити свій вплив. Річ Посп. розцінювала унію як перехідний етап до повного католицизм. Православн. духівництво та знать намагались позбавитися нерівноправності з католиками. Зміст: Правосл. та катол. ц-ви об:єдналися. Уніатська церква зберігала обряди, церковнослов:янську мову, право на митрополичу та єпископські кафедри, право на одруження нижчого духівництва. Уніатська церква визнавала зверхність Папи Римського (!!!) та вчення католицької ц-ви. Уніатське духівництво, а також шляхта та міщани що прийняли унію зрівнялось в правах із католиками. Наслідки: Утворилась Украінаська греко-католицька церква, що відстоювала нац. ідентичність українців і чинила опір окатоличенню. Почалась боротьба православних із греко-католиками, в укр. сусп. загострилися релігійні протиріччя. Монастирів передалися уніатській ц-ві, зачинялися приходські школи. Але й не відбулося обіцяного зрівняння уніатів із католиками.
Братства: -громадські релігійні об:єднання православних українців(міщан, духівництв, козаків, шляхти). Мета діяльності: Захист нац.-релігійних прав українців, протистояння окатоличенню та спольщенню укр. народу. Діяльність та роль: Виступали за право міських общин брати участь в управлінні церковними справами, контролювати діяльність вищого духівництва. Захищали інтереси православних ремісників при вступі до цеху. Просвітницька діяльність: створ. шкіл, друкарен. Військо Запороське очолюване П. Сагайдачним, вступило в Киівське братство, забезпечивши йому підримку. Вихованці братських шкіл, шукаючи собі хліба, мандрували по містах та селах, всюди розносили нові знання і гасла боротьби. Це нове, освічене покоління, що пізнало і власні традиції, і чуже знання, виховане в атмосфері боротьби, визначалося сміливістю й активністю, їхні впливи можна побачити в завзятій національній боротьбі, що охопила міста, і в селянських повстаннях, і в зачатках козаччини. Наставала епоха національного відродження. Висновки щодо Берест. уніі: православне духівництво, яке не приєдналося до уніі, фактично було поставлене поза законом. Таким чином, Берестейська унія погіршила становище православної церкви.


31. Виникнення козацтва та утворення Запорозької Січі. Життя та побут запорозьких козаків.
План:
Козацтво, причини виникнення, заняття, значення козацтва.
Тези:
Козацтво: суспільний стан вільних від кріпосного права людей, які обороняли Україну. Причини виникнення: захоплення укр. земель польськими та литовськими феодалам, феодальний гніт, політика спольщення, необхідність захисту кордонів від Кримського ханства. Заняття: землеробство, скотарство, полювання, рибальство, торгівля. Значення козацтва: захисники україни від феодального гніту та татарських набігів.
Розгорнута відповідь:
Козацтво: В Украіні козацтво – суспільний стан вільних від кріпосного права людей, які займалися господарською діяльністю та обороняли Україну від іноземних загарбників. Запорозькі, тому що центр був розташованій за дніспровськими порогами. Причини виникнення: економічні: захоплення укр. земель польськими та литовськими феодалам, нестача власноі зелі в селян, і як наслідок, іх переселення у Запорожжя та Нижнє Подніпров:я. Соціальні:посилення феодального гніту, оформлення кріпосної залежності. Політичні:намагання Польщі встановити контроль над утікачами в Подніпров:я. Нац.-релігійні: політика спольщення, гоніння на православну церкву. Військові: необхідність захиститу кордонів від Кримського ханства. Соціальний склад: Селяни, міщани, дрібна шляхта. Основні заняття(в побуті): землеробство, скотарство, полювання, рибальство, торгівля. З історичних документів відомо, що освічені люди високо цінувалися в Запорожжі. Там були і свої осередки освіти: січові, монастирські і церковнопарафіяльні школи. Відома, зокрема, і роль писаря та його помічника підписаря, які вели листування від імені Січі з урядовцями Московії, Речі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства тощо. У Запорізькій Січі жили різні майстри: котлярі, пушкарі, ковалі, слюсарі, шевці, кравці, теслярі. Проживаючи у передмісті Січі, вони були приписані до куренів, як і інші козаки. За межами Січі мешкали кушніри і ковалі. А все ж головним їх завданням було – несення військової служби. Організація: Центром була Запорозька Січ, що розташовувалася на одному з дніпровських островів (Хортиця, Базавлук, Чортомлик тощо). Січ мала ознаки державності: територію, систему владних органів, військові та правові звичаї. Вищим органом влади була Січова Рада, яка проводилася двічи- тричі на рік. На радах обирали козацьку старшину: гетьмана, або кошового отамана, якому належала вища адміністративна, воєнна й судова влада на Січі; воєного суддю, який за відсутності гетьмана виконував його обов:язки; писаря, який очолював канцелярію, осавула, що відповідав за оборону Січі; обозного, який відав артилерією. Символами влади були клейноди –хоругви, булава, печатка, бунчук, литаври і пірнач.
Значення козацтва: Засвоїли пусті запустілі землі. Були захисниками південних районів України від турецько-татарських нападів. Брали участь у народних повстаннях. Сформували основи козацької державності.



32. Організація реєстрового козацтва. Його роль у суспільно-політичному житті українського народу.
План:
Мета створення, право і привілеї, їх роль.
Тези:
Мета створення: Захист південих кордонів польської держави, мета контролю козацьких рухів. Право та привілеї: право землеволодіння, заняття промислами, торгівлею, плата за військову службу. Звільнення від сплати податків. Роль: підримка визвольних виступів народу, антифеодальні селянсько-козацькі повстання.
Розгорнута відповідь:
Реєстрові козаки – козаки, зараховані на військову службу Речі Посполитої та записанні в спеціальні списки реєстри. Рік створення 1572р., за ініціативи короля Сигізмунда ІІ Августа.
Мета створення: Захист південих кордонів держави. Коли українські старости намагалися організувати козацькі відділи головним чином для боротьби проти татар, польські королі вважали, що створення урядових козацьких формацій допоможе контролювати козацькі рухи й стримувати протитатарські акції козаччини.
Право та привілеї: Право землеволодіння, заняття промислами і торгівлею. Плата за військову службу. Звільнення від сплати податків і виконання повиностей. Обрання гетьмана та старшини на козацькій раді. Власна судова й адміністративна юрисдикція. У містечку Тратхтемирів на Київщині – власний монастир для шпиталю й арсеналу. Підпорядкування офіцерам, призначеним королем. Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними.
Роль: Реєстрові козаки не раз підтримували визвольні виступи народних мас, брали участь у антифеодальних селянсько-козацьких повстаннях кінця 16 – 1-ї пол. 17 ст. під керівництвом Криштофа Косинського, Северина Наливайка, Івана Сулими, Карпа Скидана, Якова Острянина та інших. Лише невелика частина реєстрової старшини, захищаючи свої особисті інтереси, зраджувала свій народ, допомагаючи польсько-шляхетським загарбникам придушувати визвольні народні повстання. Реєстрові козаки відіграли значну роль і в боротьбі українського народу проти турецько-татарської агресії. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. внаслідок масового покозачення селян і міщан та переходу на сторону повсталого народу реєстрові козаки, збройні сили селянсько-козацького війська досягли понад 100 тис. чол. Спроби шляхетської Польщі обмежити число козаків (Зборівський договір 1649) успіху не мали. Складання реєстрів супроводжувалося загостренням боротьби в Україні. Десятки тисяч виключених з реєстру, так званих виписних козаків (випищиків), польсько-шляхетський уряд не визнавав за козаків. Щоб позбутися закріпачення, вони тікали на Запоріжжя – центр визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського гніту.


33. Визрівання кризових відносин між українським суспільством та польською адміністрацією наприкінці XVI - початку XVII с.
План:
Причини, Вимоги, Результати.
Тези:
Причини загострення відносин:закріпачення селянства та нереєстрових козаків, поширення фільваркової системи, захоплення укр. земель. Основні вимогі: Розширення реєстру, збільшення плати. привілеї для православ’я. Результати та наслідки: незважаючи на поразки повстання гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби.
Розгорнута відповідь:
Причини загострення відносин: закріпачення селянства та нереєстрових козаків. Поширення фільваркової системи. Захопоення польськими феодалами південноукраїнських земель, де вони зіткнулися з інтересами козаків. Ігнорування польським урядом вимог щодо збільшення реєстру. Все це привело до активного протесту проти існуючого режиму. Перша хвиля повстань була короткою (1591-1596 рр.), а друга - тривалою (1625-1638 рр.). Головною рушійною силою народних виступів стало козацтво. Характер повстань: національно-визвольний. Основні вимогі: Збільшення плати за військову службу. Розширення козацького реєстру. Вільні походи проти Кримського ханства та Османської імперії. Привілеї для православної церкви. Основні повстання: 1591-1593рр. – повстання під проводом К. Косинського. 1594 р. Козацька війна під пр. Наливайка. 1625р. – під проводм Жмайла, 1637 р. – під пров. Бута (Павлюка).
Результати та наслідки: Реєстрове козацтво позбавлене самоврядування.Обмежена територія розселення козаків. На Дніпрі відбудована Кодацька фортеця, в Україні постійно перебувало польське військо. Масові втечі населення від польської розправи на територію Росії – Дон і Слобожанщину. Хоча й формальне, але визнане існування православної церкви в Україні, православним надано право будувати церкви, відкривати братства, школи, друкарні, обіймати державні посади.
Отже, козацько–селянські повстання, що відбулися наприкінці XVI - XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол повстанців тощо. Проте, незважаючи на поразки козацько - селянські повстання відіграли значну роль в Історії України, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення українського народу, прискорювали формування національної самосвідомості.

34


35. Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.
План:
Початок повстань; Кодацька фортеця; Причини поразки та значення народних повстань.
Тези:
Початок повстань: посилення феодально-кріпосницького гніту, обмеження прав привели до новї хвилі посвтань. Причини поразки та значення: боротьба не принесла перемоги українському народу; перевага сил класу поль­ських феодалів із армією, органі­зованою краще, ніж повстанські загони. Але! повстання об’єднували сили українського народу.
Розгорнута відповідь:
Початок повстань: Подальше посилення феодально-кріпосницького гніту, закріпачення селян і нереєстрових козаків, обмеження прав реєстровців призвели до нової хвилі селянсько-козацьких повстань у 30-­ті роки XVII ст. Одним із вагомих було повстання нереєстрових козаків 1630 р. під проводом гетьмана Запорізької Січі Тараса Федоровича (Трясила). Багатотисячне військо (майже 10 тисяч козаків), яке вийшло із Січі на чолі з Т. Федоровичем, і тисячі селян і міського населення, 15 травня 1630 р. заволоділи Переяславом. Як наслідок реєстр було збільшено до 8 тисяч. Федорович і нереєстрові козаки повернулися на Січ, а значна частина повстанців, невдоволена діями козацької старшини, продовжувала боротьбу.
Кодацька фортеця: 4 серпня 1635 р. загін запорожців на чолі з гетьманом І. Сулимою захопив Кодацьку фортецю і зруйнував її. У цій фортеці перебував польський військовий гарнізон, завданням якого була ізоляція Січі від навколишнього населення.
Причини поразки та значення повстань: Антифеодальна боротьба не принесла перемоги українському народу. Польсько-шляхетському урядові вдалося придушити найбільші народні повстання в Україні кінця XVI першої половини XVII ст. При­чини поразки цих повстань полягали передусім у перевазі сил класу поль­ських і українських феодалів, який мав у своїх руках армію, органі­зовану краще, ніж повстанські загони. Повстання мали стихійний, неорганізований характер. Сили селянства залишалися розпорошеними, роз’єднаними, незгуртованими, погано озброєними. Хоча повстання й охоплювали великі території, проте жодне з них не поширилося на всю Україну. Це пояснювалося нерівномірністю розвитку феодалізму і, як наслідок, неоднакове економічне і правове становище селянства, неоднаковий рівень кріпосницького гноблення у різних місцевостях. За своїм характером повстання XVI першої половини XVII ст. були антифеодальними, спрямованими проти кріпосницького гніту як польських, так і українських феодалів. Водночас вони мали і народно-визвольне спрямування, оскільки повстанці вели боротьбу й проти національно-релігійного гніту, проти іноземного поневолення, за визволення з-під влади шляхетської Польщі. Незважаючи на поразку, повстання кінця XVI першої половини XVII ст. відіграли важливу роль у визвольній боротьбі українського народу за соціальні та національні права. Повстання об’єднували сили українського народу для подальшої боротьби проти гніту шляхетської Польщі.

36 - 39
.

40.Політико-адміністративний устрій, органи влади і управління гетьманської держави Б.Хмельницького.
План:політико-адміністративний устрій, органи влади і управління, правова система.
Тези:Політико-адміністративний устрій: 3 воєводства, полково-сотенний устрій. Органи влади і управління: вищий орган –Військова рада; три ступеня системи управління: генеральний, полковий та сотенний уряди. Правова система: звичаєве козацьке право, гетьманські універсали.
Розгорнута відповідь:
Козацька держава гетьмана Б.Хмельницького мала свої ознаки:наявність органів публічної влади, територія, існування фінансової, податкової та нормативно-правової систем, становлення державної символіки.
Адміністративно-територіальна організація: згідно зі Зборівським договором 1649 р. Територія України обіймала 3 воєводства: Київське, Брацлавське та Чернігівське, які після визволення були поділені на 16 полків та 272 сотні. У 1650р. полків 20. Характерною ознакою держ.територ.устрою був полково-сотенний устрій. Територія простягалась на 200 тис. км 2 , охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя і Степу. На них проживало понад 3 млн людей.
Органи влади та управління: На початку визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорозького, яка вирішувала найважливіші державні питання. Система управління складалась з 3 ступенів:Генерального, полкового та сотенного урядів. Генеральний уряд – вищий розпорядчий, виконавчий та судовий орган держави, який очолював гетьман, як глава держави, вищий суддя та верховний головнокомандуючий і законодавець. Місцеве управління здійснювали полкові та сотенні уряди, а також виборні особи в містах і селах. Полковий уряд складався з полковника та полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Полкова рада складалась з обозного, писаря, судді, осавула і хорунжого. Сотенна адміністрація будувалась за таким же принципом. Міста мали свою адміністрацію, влада якої не поширювалась на козаків. Уселах війти управляли селянами, а отамани козаками.
Правова система: Звичаєве козацьке право регулювало широкий спектр відносин, передусім, організацію державної влади та управління, судочинства тощо. З часом, важливого значення набули гетьманські універсали. Універсали регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та процесуальні відносини. Джерелами права були також міжнародні угоди між гетьманом та переважно сусідніми державами.
Висновки: У процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти спостерігалася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основі державотворчого процесу був віськовий територіальний поділ та система організації публічної влади Запорозької Січі. Республіканська форма правління забезпечила політичну активність та мобільність.


41. Воєнно-політичні події на українських землях протягом 1651-1653 рр. та їх наслідки.
План: початок відновлення воєнних дій, битва під Берестечком, битва під Таборівкою, Білоцерківський мирний договір, битва під Батогом, Жванецька облога, Молдовські походи.
Тези:Битва під Берестечком:розпочалась перевагою козаків, обстріл татар, Хмельницький у полоні хана, Богун виводить військо з оточення і йде на Київщину, литовські війська захопили Київ – кияни підпалили столицю, Білоцерковський мирний договір(тяжкий для України).Битва під Батогом:Хмельницький знищив польське військо Калиновського-Україна звільнена від поляків.Жванецька облога: облога польського війська козацько-татарським військом,зрада хана(підпис миру з польським королем),козаки відступили.Молдовські походи:козаки захопипли столицю Молдови, антиукр. коаліція захопила столицю, за проханням початкового володаря Молдови козаки повернули йому владу, стратегічна помилка Тимоша, відступ козаків, Тимош загинув.
Розгорнута відповідь: Воєнні дії розпочались взимку 1651. Польське військо з М.Калиновським, напало на містечко Красне, де перебував полк Данила Нечая.20лютого загинули всі козаки разом з Нечаєм. польські війська зайняли частину міст. Військо І.Богуна з допомогою підмоги Б.Хмельницького відбивалися від поляків.Битва під Берестечком.В середині червня 1651 р. два війська зустрілись під Берестечком.28червня1651 почалась битва.Спочатку перевага була у козаків, але після відступу татар(поляки почали обстріл) Б.Хмельницького кримський хан захопив в полон.Новий наказовий гетьман І.Богун почав виводити військо з 10-денного оточення.Загинуло 30 тис.козаків.Битва під Таборівкою. Після визволення Б.Хмельницького з полону, гетьман зібрав нові сили.13 серпня 1651 року під Таборівкою нові сили спинили прохід поляків на Київщину,де кияни підпалювали свої домівки, бо Литовські війська захопили Київ. Литовські війська почали наступ на козаків і складна ситуація призвела до підписання Білоцерковського мирного договору(тяжкий для укр.:реєстр 20тис;розрив союзу з Крим.ханством) між Хмельницьким та поляками.Битва під Батогом.польське військо на чолі з Калиновським стало табором біля урочища Батіг, яке 22 травня 1652 Хмельницький атакував.Польське військо було знищено. Ця битва принесла славу Хмельницькому та майже вся територія України була звільнена з-під ярма Речі Посполитої.Жванецька облога.Польський уряд зібрав нове військо, яке отаборилось під Жванцем.Козацько-татарське військо почало облогу, що тривала кілька місяців.Король таємно уклав мир з кримським ханом – хан зрадив союзника. Хмельницький був вимушений відступити.Молдовські походи.для Хмельницького відносини з Молдовоюбули важливими.Щоб володар Молдови не продовжував відносини з поляками, Б.Хмельницький захопив столицю Молдови.У результаті усіх подій та помилки Тимоша, він загинув, а козаки відступили. Висновок:Воєнні події 1651-53 неоднозначні та вони довели нечесність хана, та спроможність козаків до боротьби.


42. Основні напрями зовнішньої політики Б.Хмельницького.
План:
переговори з багатьма державами, Земський собор.
Тези:
Послаблення козацького війська – неспроможність боротися з ворогом, пошук нових точок опори у борьбі з Річчю Посполитою – відмова багатьох держав, налагодження стосунків з російським царем – Земський собор.
Розгорнута відповідь:
Військовий потенціал Гетьманщини був ослаблений за роки війни та населення не хотіло вступати до козацьких полків.Це змусило Б.Хмельницького шукати допомоги у інших держав.Він вів переговори з Туреччиною, Москвою, Волощиною, Семиграддям, Швецією.Союз із Туреччиною укласти не вдалося, переговори з Молдовою минули безрезультатно, а втягнути у війну Швецію Б.Хмельницький не зміг. Тому гетьман був змушений знову звернутись до російського царя з пропозиціями тісного союзу в боротьбі проти Польщі.Конфлікт з Рфччю Посполитою не входив у плани Москви. Цар довго виявляв плюси і мінуси. Щоб схилити царя на свій бік, укр. гетьман пообіцяв навернути кримського хана під царський протекторат, а також погрожував Москві, що в разі негативної відповіді він прийме турецький протекторат. Це повідомлення, а також відомості про наміри Польщі розширити свої кордони за рахунок завоювання інших держав, дуже занепокоїли Олексія Михайловича. Він терміново скликав Земський собор, на якому 1 жовтня 1653 вирішено прийняти Україну під «государеву високу руку задля православної віри і святих Божих церков».
Висновок: Незважаючи на перемоги, досягнуті укр. народом під час Нац.-визвольної війни, становище України було дуже складним. Населення не хотіло поповнювати ряди козацьких військ, що змусило Б.Хмельницького шукати нових союзників у боротьбі з Річчю Посполитою. Кримський хан виявився хитрим, тому Б.Хмельницьким не ризикував знов з ним співпрацювати. У результаті багатьох спроб гетьман вирішив налагоджувати стосунки з Москвою і в результаті досяг своєї мети.


43. Історичні обставини та хід Переяславської ради. Українсько-російський договір та його оцінки в сучасній історичній літературі.
План: прийняття присяги, «Просительні статті», «Березневі статті».
Тези:скликання козацької ради, опозиція певної частини, відмова послів присягати від імені царя, ради у інших містах – різна реакція населення, на Переяславській раді жодного документа не укладено, «Просительні статті» перероблено на «Березневі статті», історики твердять, що Україна зрештою стала самостійною державою.Розгорнута відповідь:8 січня 1654 р. в м. Переяславі було скликано козацьку раду. На раді обговорювалосьлише одне питання: приймати присягучи ні. Ухвалене рішення про перехід України під московське заступництво. Попри опозицію певної частини козацької старшини, налащтованої на союз з Туреччиною, Б.Хмельницькому вдалося переконати козацтво. Гетьманові передали царську грамоту. У церкві, не приступаючи до присяги, Б.Хмельницький висунув вимогу, щоб посли присягали від імені московського царя, що він не порушить прав.Посли відмовились.Після прийняття присяги Бутурлін передав гетьманові прапор, булаву та подарунки.Б.Хмельницький відправив листа з подякою до Москви.Подібні до Переяславської ради великі зібрання проводились і в інших містах України, де у населення була різна реакція. У січні-лютому 1654 до присяги приведено населення близько 200 міст і містечок. Присягу відмовились складати Іван Богун, Іван Сірко, козаки Уманського та Брацлавського полків, а також керівництво укр. церкви на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим. Під час Переяславської ради не було укладено ніякого офіційного правового акту, лише в березні 1654 вже в Москві укр. дипломати досягли певних домовленостей із царем, які назвали «Березневими статтями».На інших радах був вироблений письмовий проект договору між двома сторонами. Документ, що називався «Просительні статті»:реєстр-60 тис.;невтручання московських чиновників у справи України;оборона України від нападів татар тощо.У березні 1654 укр. посольство виїхало до Москви. Після шестидневних переговорів проект документа був суттєво змінено.21 березня 1654 царський уряд затвердив гетьманський документ, який увійшов в історію під назвою «Березневі статті»:установлювалась платня судям, писарям тощо;заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем; московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польшей навесні 1654 тощо.
Чимало істориків твердять, що жодна зі сторін не дотримувалася досягнутих домовленостей , тому можна вважати, що протекторат царської Росії над Укр. державою був лише номінальним і, зрештою, після укр.-московського договору Україна постала як самостійна держава, а гетьман – як її «зверхній правитель».Крім того, 27 березня 1654 окремим царськими указами були підтверджені деякі інші вимоги Б.Хмельницького та козацької старшини.Висновок:політичні події 1654 року розгорталися суперечливим чином та значно змінені «Просительні статті» не дали того захисту від Росії, на який чекали українці.


44.Суспільно-політичні причини та обставини розгортання громадянської війни та поділу козацької України на два гетьманства (вересень 1657р. – червень 1663р.). Українське суспільство в умовах «великої руїни».
План:причини громад. війни;зміна гетьманів;договори;розколУкраїни.
Тези:послаблення ценральної влади;невдоволення населення;прорахунки Виговського-Гадяцький договір;неспроможність Ю.Хмельницького вирішити складні завдання-Переяславський пакт;Правобережжя і Польща –Слободищевський трактат-територ.розкол України.
Розгорнута відповідь: Наростання соц-політ. суперечностей у сус-ві, прорахунки у внутрішній політиці уряду та втручання в укр. справи Москви призвелидо розв’язання в березні 1658р. громадянської війни, яка тривала доліта 1663 і стала для козацької України великою трагедією.Основними сусп-політ. Причинами громад. війни були:1)скасування спадкового гетьманату, послаблення центральної влади, боротьба за гетьманську булаву між козацькою старшиною;2)формування олігархічної республіки;3)прорахунки І.Виговського та його оточення;4)відмежування козацької старшини від решти козацтва;5)ігнорування владою політ. ролі козацтва;6)обмеження гетьманським урядом вольностей запорожців; 7)повернення шляхетського землеволодіння та поновлення економічного гноблення сеянства;8)загострення соц. суперечностей;9)ігнорування гетьманським урядом суперечностей між старшиною і козацькими низами та селянством;10)ускладнення геополітичного становища.ПО суті,прорахунки Виговського та його оточення спровокували вибух громадянської війни.У вересні 1658 між угрупуванням Виговського та Польшей був підписан Гадяцький договір, за яким козацька Україна отримала статус третього державно-політ. суб’єкта федеративної Речі Посполитої у формі Великого князівства Руського. Це призвело до ускладнення укр.-рос. відносин.У жовтні 1658 почалась укр.-рос. війна.Жовтень 1659-Виговський зрікся булави – гетьман Ю.Хмельницький, перед яким повстали складні завдання.27 жовтня 1659 бул підписан Переяславський пакт, який значно обмежив права Гетьманщини.Цей договір призвів до розколу державної еліти за територ. ознакою.17 жовтня 1660-укладання Правобережжя з Польщею Слободищенського трактату – територ. розкол України.
У той час як козацька старшина на двох берегах боролася за булаву, становище селянства та незаможного козацтва помітно погіршувалось.У січні 1663-гетьман Правобережжя – П.Тетеря;червень 1663-на Чорній Раді у Ніжині гетьманом Лівобережжя став І.Брюховецький.Так відбувся розкол України.
Висновки:Спадкоємцям Б.Хмельницького не вдалося успішно завершити започатковану ним справу.Територіальний розкол підтвердився політичним після обрання гетьманів двох берегів.Було створено сприятливі умови для реалізації планів Московії та Речі Посполитої поділити між собою козацьку Україну.


45. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663р. – вересень 1676 р.). Внутрішня і зовнішня політика гетьманів П.Дорошенка, Д.Многогрішного.
План:зміни гетьманів-угоди з державами: внутрішня і зовнішня політика гетьманів Дорошенка і Многогрішного.
Тези:Правоб. Тетеря-об’єднати Україну;Лівобер.Брюховецький –промосковські позиції; Андрусівське перемир’я між Польщею і Росією-розкол України;гетьман Правоб. –Дорошенко-соборна держава, об’єднання було досягнуто;гетьман Лівоб.-Многогрішний –Україна розпалась; Дорошенко з Туреччиною;Лівобер.-Самойлович;Правоб-Ханенко; Бучацькиймирний договір;Внутр.і зовн. політика 1.Дорошека:союзний договір з Туреччиною;2.Многогрішного:захист держ. Інтересів;Глухівські статті.Розгорнута відповідь:на Правобережжі до владиприйшов гетьман П.Тетеря. Намагаючись об’єднати Україну, він здійснив похід на Лівобережжя , який закінчився невдачею.Гетьман Лівобережжя, І.Брюховецький, займав промосковські позиції. У 1666 проти Брюховецького піднімалося загальне обурення.Андрусівське перемир’я між Польщею та Росією юридично оформив розкол Гетьманщини.У серпні 1665 гетьманом Правобережжя став П.Дорошенко, який був лідером патріотичних сил, провідником ідеї сильної й соборної держави. У лютому 1668 П.Дорошенко з військом перетнув кордон між двома частинами та у липні звільнив Лівобережжя від московського уряду.Дорошенку вдалось усунути Брюховецького, мети об’єднання було досягнуто, проте завершити задумане гетьману не вдалося. Через наступ польських військ наказним гетьманом Лівобережжя став Многогрішний- Україна знову розпалася. Дорошенко пішов на досягнення домовленості з Туреччиною щодо протекторату останньої над Україною. Многогрішний обстоював широку автономію у складі Росії.Многогр. змінили на Самойловича. На Правобережжі гетьманом став Ханенко.2 вересня 1670-угода Ханенка з польським урядом про перехід України під зверхність Р.П.18 жовтня 1672-Бучацький мирний договір, Туреччина наполеглевіше перетворювала Україну на безправного васала.Дорошенко вів переговори з Росією, щодо об’єднання України.У вересні 1676 він склав гетьманські повноваження та присягнув на вірність цареві.Внутнішня політика П.Дорошенка:20-тис військо;нова митна лінія та карбування власної монети;створення Торковицького полку;часте скликання козацткої ради.Зовнішня:восени 1669-союзний договір з Туреччиною, яка оголосила Польщі війну.Внутрішня політика Д.Многогрішного, спрямована на захист держ.інтересів України:прагнув зміцнити гетьманську владу;вів таємні переговори з Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.Зовнішня:Гулхівські статті(з моск. урядом): московські воєводи в п’ятьох містах;реєстр-30000;гетьману заборонялисьвідносини з іноземними державами.Висновок:Укр.народові так і не вдалося створити власну естнічно об’єднану державу.Втручання іноземних держав ще більше унеможливлювало це.Лише Дорошенко намагався відновити єдність.


46. Історичні обставини міжнародно-правового поділу України між Росією і Польщею. Андрусівське перемир’я (1667 р.). Мирний договір (1686 р.)
План:Гетьман Ю.Хмельницький; договори з державами;Андрусівське перемир’я;Мирний договір.
Тези: гетьманування Ю.Хмельницького: Переяславські статті(обмежували автономію);Слободищивський трактат(з Польщею) – незадоволення частини козацтва;Правобережжя-Тетеря, а Лівобережжя-Брюховецький – розкол;Андрусівське перемир’я(Росія і РічПосполита)1667-розподіл території України між державами; «Вічний мир»1686-підтвердження Андрусівського перемир’я.
Розгорнута відповідь: Сподіваючись, що Ю.Хмельницький продовжить справу батька, його обрали гетьманом.Переяславські статті(з Росією), які обмежували автономні права України, викликали обурення населення.Після невдалих операцій проти Польщі гетьман підписав з польським урядом Слободищивський трактат на умовах Гадяцької угоди 1658:скасування Переяславських статей.Через невдоволення частини козацтва Лівобережжя та усвідомлення своєї політичної неспроможності Ю.Хмельницький склав булаву.На Правобережжі гетьманом став П.Тетеря, а на Лівобережжі-І.Брюховецький – держава розкололась.Лівобережжя у складі Росії, Правобережжя – Польщі. Боротьба гетьманів за владу призвела до великого розорення укр. земель, але не до об’єднання.
9лютого1667 Росія і Річ Посполита підписали перемир’я.Основні положення: припинялась польсько-московська війна 1654-1667 і до червня 1680 встановлювалось перемир’я;Річ Посполита:Правобережна Україна й Білорусь з Вітебськом, Потоцьком і Двінськом;Московська держава:Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, Смоленськ;Київ на два роки передавався Московській державі;Запорізька Січ передавалась під спільне управління Польщі і Московщини; в разі татарських набігів дві держави зобов’язувались разом виступити проти кримського хана.
16травня1686 в Москві між представниками Польщі та Росії був укладений «Трактат про вічний мир» на основі Андрусівського перемир’я.У ньому: підтверджувався попередній поділ; Польща відмовилась від претензій на Київ, за що отримувала 146 тис. карб. Компенсації; Брацлавщина та південна Київщина – незалежна зона; Півн.Київщина, Волинь та Галичина відходили до Польщі; Поділля у Туреччини;Польща відмовилась від протекторату над Запорізькою Січчю.
Висновок:Після смерті Б.Хмельницького ніхто з гетьманів не зміг продовжити його справу, а навпаки, боротьба за булаву стала перешкодою для об’єднанням земель.Підписані договори остаточно затвердили насильницький поділ укр. земель між двома державами, що значно ускладнювало й послаблювало нац.-визв. рух в Україні.


47. Особливості української національної революції. Причини її поразки та значення в історії України.
План:особливості; причини поразки; значення.
Тези:Особливості:боротьба проти декількох держав; переплетення різних видів боротьби;зрада нац. інтересам панівного стану.Причини поразки: відсутність у нац. еліти нац. державницької ідеї,помилки у внутр. політиці, втручання у справи інших держав.Значення:соц. низи стали брати участь у боротьбі, імпульс для розвитку нац. свідомості, окреслився розподіл влади. Розгорнута відповідь:
Особливості:
1)боротьба точилась не лише проти Речі Посполитої, а й проти Московії, Криму й Порти.2)переплетення нац.-визв., релігійної та соціальної боротьби.3)переростання соц. боротьби в Селянську війну-нова модель соц.-економ. відносин4)довготривалість, нерівномірність і суперечливість розвитку революції5)відхід з 1649 від боротьби жітелів Зах. Регіону6)провідна роль у розвитку революції належала козацтву7)зрада нац. інтересам з боку панівного стану укр.сус-ва8)слабкий позитивний вплив інтелігенції9)домінування збройних форм боротьби9)украй негативна роль геополітичного чинника.
Причини поразки:
1.відсутність у нац. еліти нац. державницької ідеї. 2.незавершеність процесу консолідації суспільної еліти навколо укр. держ. ідеї.3.переважання в свідомості соц. верств і прошарків особистих групових, станових інтересів над національними і державними.4.слабкість державної влади, що зумовлювало розгортання міжусобної боротьби за булаву. 5.ігнорування більшістю еліти ідеї створення спадкоємного гетьманства 6.перманентна політична боротьба між старшинськими угрупуваннями. 7.наявність принципових помилок внутр. політики гетьманськими урядами – соц. напруження 8.анархо-охлократичні рухи низів 9.погіршення геополітичного станвища та втручання у внутрішні справи України інших держав.
Значення:
1)уперше державотворча ідея опанувала соц.низами, які стали провідною силою в боротьбі за укр. державність;2)революція відіграла роль могутнього імпульсу для розвитку нац. свідомості.3)революція сформувала нову політичну еліту, що захищала нац. інтереси.4)привела до створення нац.держави.5)зумовила закріплення назви «Україна» та започаткувала зміну назви «руський народ» на «укр. народ»6)окреслився примітивний розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову.7)народні маси набули досвіду боротьби проти гноблення та соц. нерівності8)революція сприяла розвитку усної народної творчості, історичної науки, хідожньої літ-ри тощо.
Висновок: Особливості укр. нац. революції стали поштовхом до змін у подальшому житті держави.Найважливішим є те,що вона стала поштовхом до розвитку нац. свідомості та подальшої боротьби за незалежність.


48. Українська національна революція в контексті європейського революційного руху ХVI - XVII ст.
План:укр. революція і революції інших держав; значення укр. революції на світовому рівні.
Тези:Укр. революція схожа: за типологією(виборювання нац. незалежності) на Нідерландську;за політ. розвитком(зміцнення особистої влади керівників революції та еволюція республіканської форми правління в монархічну. Значення:Спричинила корінний перелом у європейській цивілізації.Посилила ролі інших держав, послабивши одні. Вплинула на загострення нац. боротьби у інших державах.
Розгорнута відповідь:Потужний розмах визвольної й соц. боротьби укр. населення в 1648 збігся в часі з початком Другої громадянської війни в Англії, спалахом Фронди у Франції, соц. заворушенням в Московії, Австрії та інших європейських країнах. Укр. революція мала чимало спільного з Німецькою, Нідерландською та Англ. Революціями.Типологічно найближче вона стояла до Нідерландської революції, оскільки була спрямована на виборювання нац. незалежності й установлення буржуазних відносин. З огляду на політ. розвиток, однотипними в Україні та Англії видаються тенденції зміцнення особистої влади керівників революції та еволюція республіканської форми правління в монархічну.
Нац. революція зумовила зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Сх., Центральній та Півн. Європі. Революція відіграла важливу роль у підриві могутності Контрреформації, що трималася на політ. режимах Іспанії, Австрії й Речі Посполитої.Завдавши непоправного удару Польщі, Укр. революція у такий спосіб спричинила корінний перелом у європейській цивілізації. Послабивши позиції Речі Посполитої та Криму, Укр.Нац. революція зумовила посилення ролі Рос. імперії,Швеції та Брандербургу. Водночас вона вплинула на загострення соц. боротьби в Польщі, Московії та Молдавії; нац.-визв. боротьби в Білорусії, Валахії, Сербії, Болгарії.
Висновок: типологічно революційні змагання у європейських країнах належать до одного ряду. Революціні зрушення були важливими складовими зародження, утвердження й розвитку на європейському континеті нових сусп. відносин, нової цивілізації.


49. Гетьманщина наприкінці ХVII-XVIII ст.; кордони, населення, адміністративно-територіальний, політичний та соціально-економічний устрій.
План:Територія, населення, сусп.-політ. і адмін. Устрій, політ. устрій.
Тези:тариторія:межувала на півдні з Запор.Січчю, на сході- зі лобідською Україною.Населення:міграційні процеси на Півдні, але українці переважали.сус.-політ. і адмін. Устрій:традиції козацтва, 10 полків..Політ устрій – військова демократія.Генеральна рада, Генеральна військова канцелярія-ділова установа.Генер. військовий суд.Генер. скарбова канцелярія –організація фінансового гос-ва. Міста:магдебурзькі(власний уряд – магістрат) та ратушні.
Розгорнута відповідь:Територія: територію Гетьманщини вперше було затверджено Андрусівською угодою 1667, що розмежувала сфери впливу Польщі та Росії. З півдня кордони Гетьманщини межували з Запорозькою Січчю, а зі Сходу – із Слобідською Україною. По Дніпру територія Гетьманщини проходила за укр. провінціями Польщі, на яких наприкінці XVII-на початку XVIII ст. ще існували рештки козацького устрою. Населення:населення Лівобережжя формувалося з різноманітних національних верств. Якщо після Нац.-визв. Війни українці становили абсолютну більшість населення, то впродовж останньої третини XVII -
XVIII ст національний склад Лівобережжя України поповнився представниками інших нац. груп. Міграційні процеси особливо далися взнаки на півдні України, але при цьому українці переважали. Сусп.-політ. та адміністративний устрій Гетьманщини, народжений під час Хмельниччини, наслідував традицію запорозького та реєстрового козацтва.Територія поділялась на 10 полків. Політ. устрій грунтувався на елементах військової демократії – колективному ухваленні рішень на загальних радах і виборності переважної більшості урядників.На чолі стояв гетьман. Гетьманів обирала довічно Генеральна рада, а вже в кінці XVII ст. – затверджували московські царі. Важливу роль відігравала Генеральна рада, яка репрезентувала інтереси козацтва як привідейованої політ верстви. Головним органом держ. управління була Генеральна військова канцелярія – діловодна установа, з середини XVII ст. – виконувала функції судової установи. Існував Генеральньний військовий суд, розглядав справи генеральної та полкової старшини, апеляції судів нижчих інстанцій.Для організації фінансового гос-ва у 1723 було створено Генеральну скарбову канцелярію.Управління полками здійснювали полковники та полкова старшина. Власну адмінмстрацію мали міста, що поділялися на два типи – магдебурзькі(великі ремісничі і торговельні центри, скі мали власний уряд - магістрат) та ратушні(урядників призначала козацька старшина). Висновок: Не зважаючи на те, що Україна була не самостійною, на її території залишилися елементи козацького способу управління.


50. Державотворча діяльність І.Мазепи.
План:Коломацькі статті; стосунки з московським урядом;Внутрішня політика;роль Мазепи у господ. та культурн. розвитку України. Тези:Коломацькі статті-значна залежність від рос. царя;Пророс. орієнтація: Мазепа-друга людина у державі, допомога населення Гетьманщини Росії у боротьбі з різними державами;внутр. політика: прибічник монархічного устрою в Україні;селяни:дводенна панщина, багато безземельних;Розвиток України: розквітли міста, багато уваги приділялось господарським справам, підтримка мистецтва та науки. Розгорнута відповідь:25 липня 1687 на річці Коломак був обраний новий гетьман – Іван Мазепа. Він уклав з Росією Коломацькі статті, в основу якого були взяті попередні укр.-московські договори. Вони ставили Україну в значну залежність від рос. царя.Підтверджував: 30тис. реєстр; універсали повинні були підтверджуватись грамотами царя;заборона гетьманському урядові підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами.Стосунки з московським урядом:Мазепа дотримувався пророс. орієнтації. За часів Мазепи змінилось становище в державі. Багато відомих можновладців було усунуто з політичної арени. Подейкують, Мазепа був другою людиною в державі. Його заслуги були відзначені орденом Андрія Превозванного з написом «За віру і вірність». Мазепа підтримував Росію в боротьбі з Туреччиною та Кримом.Козацькі війська воювали з іншими різними країнами,що надзвичайно шкодило авторитетові Мазепи, Україна втрачала будь-яку незалежність і втягувалася в політику Московської держави як її власна територія.Внутрішня політика:Мазепа був прибічником монархічного устрою в Україні. У внутр. політиці він завжди відстоював інтереси козацької старшини, проте посилення козацької верхівки відбувалося за рахунок рядового козацтва.Для серйозніших справ гетьман створив систему найманих військ.Від козаків їх відрізняла гарна платня, державне утримання та різноманітні привілеї.Серед козацтва з’явились дві нові категорії: бунчукові товариші, значкові товариші та проміжна категорія – військові товарищі.Становище селян:Найбільшими землевласниками були старшини. Існувала дводенна панщина, внормована Мазепинським універсалом 1701.Зросла кількість безземельних селян.Стосунки із запорожцями:Мазепа рішуче виступав проти заколотників.Вірні йому полки безжалісно придушували народні виступи та гетьман постійно відсилав доноси царю.Архітектура та будівництво:Мазепа перетворивмонастирі та церкви на великих землевласників, українські міста розквітли.Промисловість і ремесла:Мазепа багато уваги приділяв господарським справам.Були створені нові та розширені старі промислові заклади.Розвивається торгівля.Мазепа всебічно підтримував мистецтво і науку.
Висновок:Хоч І.Мазепа і проводив пророс. орієнтацію, за час його гетьманування Гетьманщина розвивалась та була частково у руках саме козаків.

51. Діяльність української політичної еміграції на початку XVIIІ ст . Основні положення Конституції Пилипа Орлика.
План:перша доба еміграції-вибори гетьмана; протекторат Швеції; Конституція Пилипа Орлика.
Тези:Укр. еміграція у Туреччину; обрання П.Орлика гетьманом – Україна під протекторатом Швеції; Конституція П.Орлика:прагнення старшини відігравати головну роль у сусп-політ. житті України; вступ-історія держави;основна чатина – визначення суверенітету(незалежна, але під протекторатом Швеції);Православ’я-держ. релігія;Встановлювалась парламентська республіка;утворювались 3 основні гілки влади:законодавча(Генеральна рада), виконавча(гетьман і генеральна старшина) і судова(Генеральний суд).
Розгорнута відповідь:Після трагічної для І.Мазепи поразки під Полтавою все найближче оточення гетьмана опинилось на території Туреччини, у Бендерах. Так розпочалась перша доба укр. еміграції, де розгорілась боротьба за гетьманську булаву, що тривала півроку.5 квітня 1710 обрали гетьманом Пилипа Орлика.10 травня 1710 Карл ХІІ підписав диплом, яким затвердив П.Орлика на посаді гетьмана.Невдовзі між гетьманом та шведським королем був укладений договір, за яким Україна ставала протекторатом Швеції. П.Орлик налагодив контакти з кримським ханом, який обіцяв допомогти в боротьбі з Росією.8 листопада 1710 Туреччина, підтримуючи П.Орлика, оголосила війну Московській державі.Конституція Пилипа Орлика:У Конституції був узагальнений увесь попередній досвід існування Укр. козацької держави та намічені шляхи її подальшого розвитку.Осн. ідеєю документа стала вимога обмежити владу гетьмана й прагнення старшини відігравати головну роль в сусп.-політ. житті України.У преамбулі була схематично викладена історія укр. народу та Війська Запорізького.В осн. тексті документа проголошено принципи побудови укр. держави:визначався нац.-держ. суверенітет України:Україна має бути звільнена від чужеземного панування, повністю незалежною, кордони вічні і недоторкані, перебуває під протекторатом Швеції, підтримуватиме союзницькі відносини з Кримським ханством. Православ’я-держ.релігія.Кордони – відповідно до Зборівського мирного договору.Три воєводства. Встановлювалась парламентська республіка. Гетьман не мав права підтримувати відносини з іншими державами.Утворювались три гілки влади.
Висновок: Конституція Пилипа Орлика була важливою подією в житті тогочаної України.Вона стала не тільки пам’яткою сусп.-політ. думки, а й перетворилася на символ боротьби за створення незалежної Укр. держави.


52. Процес та наслідки інкорпорації України до складу Російської імперії в XVIII ст.
План:Статті, перехід на сторону шведів, ліквідація гетьманського уряду, рос-тур. Війна, руйнування Січі.
Тези:Дипломатичні спроби укр. гетьманів з кінця XVII - у XVIII ст. – Коломацькі та Решетилівські статті, Коломацькі чолобитні, «Рішительні пункти» - зберегти те, що залишилося від прав, гарантованих Переяславською угодою 1654, виявились марними. Після ліквідації в 1764 р. гетьманства, знищення Запорозької Січі в 1775 та утворення намісництв за рос. зразком, що поділялись на повіти, юридичного оформлення в 1783 кріпацтва, та поширення загальнорос. Законів на селян, задобрення та підпорядкування укр. еліти Катериною ІІ, згідно з якою укр. знать звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах з рос. дворянством – було остаточно ліквідовано укр. автономію внаслідок інкорпорації до складу Рос.імперії.
Розгорнута відповідь:Згідно з Переяславськими статтями автономія Гетьманщини з адміністративно-політ. переторювалась лише не адміністративну.З «Глухівськими статтями»(1669), підписаними за гетьманування Д.Многогрішного, адміністративний тиск Росії на Україну дещо пом’якшувався, вони також виявили чітку тенденцію на обмеження автономних прав України.»Конотопські статті»(за І.Самойловича) містили додаткові норми, спрямовані на обмеження прав гетьмана на користь старшини й царського уряду.Пілписання «Коломатських статтей»(за І.Мазепи) передбачали подальше посилення в Гетьманщині влади царя й ще більше обмеження прав гетьмана і гетьманського уряду.У квітні 1707 цар повідомив Мазепі про свій твердий намір реорганізувати козацтво та ліквідувати автономію.Мазепа перейшов на сторону шведів.У 1708 ПетроІ почав форсований наступ на укр. атономію.У 1708-1709 рос. уряд уперше здійснив два радикальних заходи з обмеженян автономії Гетьманщини:провів вибори без укладання відповідних договірних статей та призначив свого резидента, фактичного співправителя.Дещо змінила ситуацію поява гетьмана Полуботка.У 1728 «Решительные пункты» формально поновили укр. автономію.Після смерті Д.Апостола знову посилився імперський тиск: свавільне втручання в усі сфери сусп. життя рос. чиновників.Тимчасове уповільнення процесу рос. експансії на укр. землі спостерігалось у 1750.(Розумовський).Указом від 21 листопада 1764 було оголошено про ліквідацію гетьманського уряду.Управління передали Малорос. Колегії.Рос.-турецька війна 1768-1774 дещо загальмувала інкорпораційні заходи рос. влади на Лівобережжі. Встановлення протекторату над Кримом позбавляло Січ її війського-стратегічного значення.У ніч на 17 червня 1775 рос. армія, що поверталась з Турецького фронту, п’ятьма колонами оточила Січ і зрівняла її з землею.
Висновок:Незважаючи на інкорпорацію України до складу Рос. імперії, ідея автономії не вмерла, вона жила в свідомості як простого народу, так і частинипатріатично налаштованої знаті.

54. Правобережна Україна в другій половині ХVII-XVIII ст.: політичний та соціально-економічний розвиток.
План:укр. землі під владою Ручі Посполитої; Поділ польських земель, реорганізація краю.
Тези:Північна війна- Річ Посполита ослаблена; католицький вплив; Поділ польських земель між Росією, Прусією та Австрією; реорганізація краю рос. урядом: містам Магдебурзьке право, 3 намісництва;генерал-губернатор-Кречетник.
Розгорнута відповідь:Розподіл України між двома могутніми монархіями Сх.Європи мав трагічні наслідки , особливо для Правобережжя.Участь у Північній війні зробила Річ Посполиту практично беззахисною перед загрозою з боку будь-якого сусіда.Відбувались процеси поширення католицьких впливів на Правобережжі. Православна церква дедалі більше спольщувалась.Важкого удару було завдано економічному розвитку укр. земель. Перша половина XVIII ст була часом глибокої затяжної кризи.Соц.-економічні та політичні процеси, а також відносна слабкість держ. влади Речі Посполитої були головними причинами соц. і нац.-визв. рухів. Таким чином створилися умови для втручання сусідніх держав. Ослабленням Польщі скористалися Росія, Прусія та Австрія, які поділили її територію між собою. Рос. уряд провів адміністративну реорганізацію краю: генерал-губернатор –Кречетник; було створено 3 намісництва: Брацлавське, Волинське та Подільське.Містам підтверджено магдебурзьке право.Традиційне польське судочинство залишалось. Кожен шляхтич повинен був присягти на вірність цареві. У 1797 уряд ПавлаІ замість намісництв створив Подільську та Волинську губернії.
Висновок:Кінець XVIII ст був позначений продовженням інкорпорацій укр. земель в Австрію та Росію, інтегруванням їх в імперський держ. простір шляхом приведення адмін. устрою у відповідність до загальнодерж. зразків.А головним «постачальником» укр. етнічних територій для імперії Романових і Габсбургів у другій половині XVIII ст була Річ Посполита.Отже, три поділи Польщі, рос-тур. війни суттєво перекроїли європейські кордони, завершивши наймасштабніший переділ укр. земель, що не могло не позначитись на подальшому розвитку укр. сус-ва.


53


54. Правобережна Україна в другій половині ХVII-XVIII ст.: політичний та соціально-економічний розвиток.
План:укр. землі під владою Ручі Посполитої; Поділ польських земель, реорганізація краю.
Тези:Північна війна- Річ Посполита ослаблена; католицький вплив; Поділ польських земель між Росією, Прусією та Австрією; реорганізація краю рос. урядом: містам Магдебурзьке право, 3 намісництва;генерал-губернатор-Кречетник.
Розгорнута відповідь:Розподіл України між двома могутніми монархіями Сх.Європи мав трагічні наслідки , особливо для Правобережжя.Участь у Північній війні зробила Річ Посполиту практично беззахисною перед загрозою з боку будь-якого сусіда.Відбувались процеси поширення католицьких впливів на Правобережжі. Православна церква дедалі більше спольщувалась.Важкого удару було завдано економічному розвитку укр. земель. Перша половина XVIII ст була часом глибокої затяжної кризи.Соц.-економічні та політичні процеси, а також відносна слабкість держ. влади Речі Посполитої були головними причинами соц. і нац.-визв. рухів. Таким чином створилися умови для втручання сусідніх держав. Ослабленням Польщі скористалися Росія, Прусія та Австрія, які поділили її територію між собою. Рос. уряд провів адміністративну реорганізацію краю: генерал-губернатор –Кречетник; було створено 3 намісництва: Брацлавське, Волинське та Подільське.Містам підтверджено магдебурзьке право.Традиційне польське судочинство залишалось. Кожен шляхтич повинен був присягти на вірність цареві. У 1797 уряд ПавлаІ замість намісництв створив Подільську та Волинську губернії.
Висновок:Кінець XVIII ст був позначений продовженням інкорпорацій укр. земель в Австрію та Росію, інтегруванням їх в імперський держ. простір шляхом приведення адмін. устрою у відповідність до загальнодерж. зразків.А головним «постачальником» укр. етнічних територій для імперії Романових і Габсбургів у другій половині XVIII ст була Річ Посполита.Отже, три поділи Польщі, рос-тур. війни суттєво перекроїли європейські кордони, завершивши наймасштабніший переділ укр. земель, що не могло не позначитись на подальшому розвитку укр. сус-ва.


55. Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні в другій половині ХVII-XVIII ст.
План: гайдамацький та опришківський рухи: перші згадки, територія, учасники, тактика, основні хвилі, історичне значення.
Тези: Гайдамацький рух (перша згадка в 1717): Брацлавщина, Поділля, Волинь, Уманщина, Київщина. Учасники: селяни, козаки, наймити, міщани-ремісники, збіднілі шляхтичі. Основні хвилі: 1734-1738 – повстання козацького полковника Верлана; 1741-1748 – повстання Гната Голого; 1750 – повстання під проводом О.Ляха, М.Мамая, М.Сухого та ін.; 1768-1769 – повстання М.Залізняка Коліївщина. Опришківський рух (перша згадка в 1529): Прикарпаття, Закарпаття, Буковина. Учасники: безземельне і малоземельне селянство, міська біднота. Основні хвилі: 1648 – повстання С.Височана; 1700-1737 – діяльність окремих загонів під проводом І.Шугая, І.Панчишина тощо; 1738-1745 – повстання О.Довбуша; 1745-1759 – продовження боротьби соратниками О.Довбуша; кінець XVIII ст. – повстання В.Баюрака та І.Бойчука. Тактика гайдамаків та опришків: грабували панські маєтки, знищували шляхту й католицьке духовенство, єврейських лихварів та орендарів. Історичне значення: послаблювали позиції польської влади на українських землях і мали народну підтримку.
Розгорнута відповідь: перші згадки про гайдамацький рух були у 1717 р.. Гайдамак – робити набіги. Територія: Брацлавщина, Поділля, Волинь, Уманщина, Київщина. Учасники: селяни, козаки, наймити, міщани-ремісники, збіднілі шляхтичі. Керували загонами переважно запорозькі козаки. Основні хвилі: 1734-1738 – повстання козацького полковника Верлана; 1741-1748 – повстання Гната Голого; 1750 – повстання під проводом О.Ляха, М.Мамая, М.Сухого та ін.; 1768-1769 – повстання М.Залізняка Коліївщина. Приводом стала поява російських військ на Правобережжі.
Перші згадки про опришківський рух датовані 1529 р.. Опришки – знищувач, порушник. Територія: Прикарпаття, Закарпаття, Буковина. Учасниками були безземельні та малоземельні селяни, міська біднота. Основними хвилями руху опришків були: 1648 – повстання С.Височана; 1700-1737 – діяльність окремих загонів під проводом І.Шугая, І.Панчишина тощо; 1738-1745 – повстання О.Довбуша. Його загін налічував 30-50 чоловік. Здобув Богородчанську фортецю, здійснював напади на Дрогобич, Рогатин; 1745-1759 – продовження боротьби соратниками О.Довбуша; кінець XVIII ст. – повстання В.Баюрака та І.Бойчука.
Тактика бойових дій опришків і гайдамаків зводилася до того, що вони грабували панські маєтки, знищували шляхту й католицьке духовенство, єврейських лихварів та орендарів. Награбоване добро ділили між собою та роздавали селянам. Часто проводили спільні операції. Отже, гайдамацький та опришківський рухи стали яскравою сторінкою національно-визвольної боротьби українського народу. Вони послаблювали позиції польської влади на українських землях і мали народну підтримку.


56. Поділи Речі Посполитої. Зміни у політичному становищі правобережних та західноукраїнських земель.
План: 1) Поділи польщі 2) політичн становище правобережн. та ЗУЗ
Тези: 1) пеший поділ 1772р до складу Росії відійшла східна частина Білорусії (Полоцьке, Вітебське, Мстиславське і частина Мінського воєводства). Австрія захопила [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], а в 1774 р. окупувала [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. , 1793 р 2 поділ: Росія змусила [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] відступити їй правобережні українські землі – Київщину, Східну [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], Брацлавщину, 1795 3 поділ: до Росії відійшли решта Волині та Литва 2) На території Росії створено 6 воєводств; Переслідувався будь-який прояв націоналізму та розвитку своєї культури, політику насаджування своєї культури, мови; знищити ознаки національності та не допустити виступів за відродження РП у повному територіальному складі
Розгорнута відповідь:
Вже у 1772 р. Росія, Австрія і Прусія, скориставшись з ослаблення Польщі, ділять її. За угодою про перший поділ Польщі до складу Росії відійшла східна частина Білорусії (Полоцьке, Вітебське, Мстиславське і частина Мінського воєводства). Австрія захопила [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], а в 1774 р. окупувала [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
У 1793 р. Прусія і царська Росія провели другий поділ Польщі. За ним: Росія змусила [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] відступити їй правобережні українські землі – Київщину, Східну [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], Брацлавщину; Прусія одержала більшу південно-східну частину Великої Польщі та Данціг. Другим поділом Польщу було відірвано від моря.
У 1795 р. було проведено третій, остаточний поділ Польщі. За ним: до Росії відійшли решта Волині та Литва, Прусія забрала Велику Польщу з Варшавою, а Австрія – Малу Польщу з Краковом та Любліном.
Відразу після захоплення земель уряд кожної з трьох країн розпочав політику насаджування своєї культури, мови. Було введені аналогічні адміністративні одиниці, що вже існували в цих країнах. Переслідувався будь-який прояв націоналізму та розвитку своєї культури. Уряд всіх трьох держав хотів повністю знищити ознаки національності та не допустити виступів за відродження РП у повному територіальному складі.
На території РП яка відійшла до Росії були створені: Київське, Брацлавське, Подільське, Волинське, Руське в Волзьке воєводства.
Отже, в результаті трьох поділів Речі Посполитої українські землі, що входили до її складу, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] розірваними між Росією й Австрією. В той же час відбулось їх внутрішнє поєднання під [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] двох імперій: в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] були сполучені Лівобережна і Правобережна Україна, а Галичина, Буковина й [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ввійшли до складу Австрійської імперії.


57 Реформи Марії-Терезії і Йосифа II кінця XVIII ст. та їх вплив на західноукраїнські землі
Розгорнута відповідь: Мета: - поліпшення матеріального становища населення, - ліквідація старої системи управління
Основні реформи:
Адміністративна реформа: - до 1786 польські закони було замінено австрійськими, - затвердження губернатора, - чиновницький апарат.
Фінансова реформа - закон про загальний прибутковий податок, від якого не були звільнені дворянство й церква.
Селянська реформа: - скасування кріпацтва. – 3 дні панщини, - суворо обмежувалися додаткові повинності, - надання свободи. Саме в цей час Катерина 2 заганяла селян у кріпацтво.
військова реформа - Значно збільшувалася -чисельність армії й вводилася однаковість у її комплектуванні.
Судова реформа - обмеження сеньйоральної сваволлі відносно селян. Судові функції булиоголошені винятковою прерогативою держави. Були розроблені нові карний іцивільний кодекси (1768 р.), скасовані судові катування (1776р.),обмежене застосування страти.
Освітні реформи: -1774 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], - 1783 – у Львові була заснована ще більша семінарія, - 1784 – створено Львівський університет. 250 студентів.
Частково ще за правління Марії-Терезії, і особливо за правління Йосифа II, в імперії був проведений ряд заходів, що значно обмежили привілеї католицької церкви: закриті численні монастирі, проведена часткова
секуляризація церковних земель,
Наслідки: - сприяння модернізації, посилення німецького впливу та усунення українців від участі в управлінні, - формування прихильного становлення до Габсбургів. – зміни в правовому становищі селян .
Реформи наштовхувалися й на перешкоди з боку шляхти, яка не пропускала можливості підірвати їх. Розлючена конфіскаціями своїх земель та зменшенням ролі в освітній справі, не поспішала йти назустріч реформам і римо-католицька церква.
План: 1) мета, 2) основні реформи, 3) наслідки
Тези: 1) Мета: - поліпшення матеріального становища населення, - ліквідація старої системи управління 2) Адміністративна реформа: - до 1786 польські закони було замінено австрійськими, Селянська реформа: - скасування кріпацтва. – 3 дні панщини, - надання свободи Освітні реформи: -1774 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], - 1784 –Львівський університет 3) Наслідки: - модернізація, посилення німецького впливу та усунення українців від участі в управлінні, - формування прихильного становлення до Габсбургів. – зміни в правовому становищі селян .


58 Розвиток української культури наприкінці ХVII- XVIII ст.
План:1) музика, 2) театру, 3) освіта 4) науки 5)літер 6) архітект 7)мистецтво
Тези: 1) Максим Созонтович Березовський (17451777)2) вертеп 3) Києво-Могилянська академія 4) церква не протидіяла 5) . розв літер: бароко (зв’язок літератури з релігійним світоглядом) Л. Баранович, В. С. Яворський 6) Мазепа: Михайлівський Золотоверхий собор, 7) зображ людей «Козак Мамай»
Розгорнута відповідь: Розвиток музики: Найвидатнішим композитором того періоду був Максим Созонтович Березовський (17451777). У 1758 р. його взяли до царського двору в Петербург. Він співав у трупі придворного театру, виступав у головних ролях італійських опер.
2Розвиток театру. Найбільш популярним, як і раніше, був вертеп. Вертепні вистави дуже урізноманітнилися нових персонажів брали з казок, легенд, переказів. Значно розширилася народнопобутова частина вертепного дійства.
3Освіта і друкарство. Києво-Могилянська академія. Наприкінці ХVІІ ст. освітній рівень населення козацької України залишався відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали дяки, мандрівні студенти Києво-Могилянського колегіуму.
4Розвиток природничих наук. У ХVІІХVІІІ ст. на українських землях, як і в інших країнах Європи, починає швидко розвиватися наука. Церква не протидіяла розвитку природничих наук.
5Розвиток літератури. період піднесення літературної творчості. Зберігався зв’язок літератури з релігійним світоглядом; головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також її зв’язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури. Л. Баранович, В. Ясинський, Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович та інші. У творах цих авторів порушувалися морально-етичні проблеми. бароко
6Архітектура: бурхливий розвиток фортифікаційного будівництва. Більшість барокових споруд в Україні були збудовані за часів гетьманства І. Мазепи або його коштом Успенський собор Києво-Печерської лаври , Михайлівський Золотоверхий собор
7Мистецтво. Від другої половини ХVІІ ст. український живопис швидко відходить від церковних канонів, у ньому починає переважати зображення реальних людей, подій. бароко. «Козак Мамай»
Висновок: українська культура набула небувалого розквіту. Особливо це проявилося в освіті, архітектурі та мистецтві. В українській культурі цього періоду тісно пов’язані національні традиції і західноєвропейські впливи, що спричинило винкнення такого явища, як «українське (козацьке) бароко». Перебування Української козацької держави у складі Росії, що перетворювалася на імперію, стало негативно впливати на українську культуру: заборони, вилучення провідних діячів на службу імперії, знищення національних ознак.


59. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII - першій половині XIX ст.: адміністративно-територіальний устрій, особливості соціально-економічного і політичного розвитку
План: 1) адміністр-територ. устрій,, 2), економічний розв 3) політичн розв
Тези: 1), 1796 реформа: 3 генерал-губернаторства: Малоросійське, Київське Новоросійсько-Бесарабське. 9 губерній, Відновились історично сформовані регіони 2), кріпацтво, екстенсивний тип ведення с/г, незначна частка застосування машин та новітніх технологій, розвиток торгівлі та цукрової промисл, 3) «єдину й неділиму Росію», звести нанівець націонал свідомість.
Розгорнута відповідь: 1) Указом від 12 грудня 1796 «Про новий поділ на губернії» Павло І скасував намісництва й відновив в Україні губернії: Малоросійська, Волинська, Подільська, Київська. Завдяки суттєвим змінам у підходах до адміністративного поділу відновлювались історично сформовані регіони. Створення трьох Генерал-губернаторств: 1) Малоросійське (Харківська, Чернігівська, Полтавська губерн) 2) Київське (Київська, Подільська й Волинська) 3) Новоросійсько-Бесарабське (Катеринославська, Херсонська і Таврійська)
2) Більшість населення залишалася прикріпленою до землі й перебувала в особистій залежності від поміщика. Це явище сильно стримувало розвиток с/г. Тому с/г залишалося відсталою галуззю, що базувалася на екстенсивних засадах. Лише незначна частина поміщиків застосовувала машини й новітній с/г інвентар. Посівні площі півдня збільшилися у 25 разів. Підприємства розміщувалися ближче до сировини й робочої сили, тобто в селах (73%). У 20 роках ХІХ виникли перші цукроварні, а в 1948 їх було вже 208, що виробляли 80% загальноросійського виробництва. Поширювалися ярмарки, розвивалася міжрегіональна торгівля.
3) Державні діячи послідовно насаджували міфічну ідею абсолютності російського духу в усій імперії. Для цього втілювалася в життя теорія офіційної народності, яка базувалася на міфах про «єдину й неділиму Росію». У ході практичної реалізації цієї політики царські власті ігнорували прагнення українського народу відродити свою державність, українців усіма засобами примушували забути власну історію, традиції, звичаї, мораль, рідну мову.
Висновки: Хоча після реформи 1796 р. історично сформовані регіони були знову відродженні, це не дало значного поштовху в розвитку економіки. Основною причиною занепаду с/г було кріпацтво. Щодо політичної діяльності, то влада повністю контролювала процес забуття українцями своєї історії, культури, звичаїв, ментальності, щоб національна свідомість була назавжди втрачена.


60. Характер політичної влади російського уряду. Суспільно-політичні рухи Наддніпрянської Україні: їх прояви і значення
План: характер влади, основні рухи
Тези: інтеграція(уніфікація,бюрократизація,денаціоналізація), політика придушення, централізм влади; масонство – етичний рух,мав незначний вплив; декабристи – за усунення національної ворожнечі
Розгорнута відповідь:
Імперія опиралася на деспотичну розгалужену бюрократичну систему, на прекрасно озброєну чисельну армію, на жорстокі кріпосницькі порядки. Уряд намагався зробити українські землі своїми невід’ємними територіями, спираючись на політику інтеграції , яка будувалась за трьома взаємопов’язаними принципами:
Уніфікація
Бюрократизація
Денаціоналізація
Адміністративно-територіальний поділ не враховував географію національного розселення, що свідчило про імперську політику царизму, спрямовану на посилення поліцейського контролю над населенням і прискорення зросійщення українців. Політична влада проводила політику придушення національної окремішності
За відсутності автономії й національно свідомої соціальної верстви. національно спрямована політична діяльність була нереальною, а ті політичні організації, що діяли в Україні, мали рос. або польський характер. Однією з форм опозиції було масонство – етичний рух, який пропагував ідею вдосконалення суспільства через удосконалення людини, плекав своєрідний синтез просвітницько-раціоналістичних і містичних елементів з антихристияснським спрямуванням. Вони також розглядали політичні питання, зокрема шляхи реформування політичного устрою імперії. Ложі: одеська – «Понт Євксиньський», київська – «Об’єднання слов’ян», полтавська – «Любов в істині». Загалом масонські ложі мали незначний вплив на розвиток українського руху.
З масонства виділилися таємні декабристські організації, які діяли і в Україні. Головна їх мета полягала в звільненні всіх слов’янських народів від монархічних режимів, усунення національної ворожнечі, що існувала між деякими з них, та об’єднання всіх земель у федеративний союз, створення республіки, ліквідація кріпацтва, досягнення вільного економічного розвитку.
Отже, незвачаючи на централізм влади, на її характер придушення, на території Украни всеодно мають місце суспільно-політичні рухи, які пропагують етичні ідеї, ідеї об’єднання.


61. Національне відродження Наддніпрянської України. Діяльність перших політичних організацій. Кирило-Мефодіївське братство.
План:
Основні аспекти та стадії відродження; політичні організації; діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
Тези:
1798р. – вважають поч. національного відродження через появу трьох частин “Енеїди” Котляревського. Поч. ХІХ ст. – найважливіший осередок відродження – Харків (випуск журналів, газет). Кін. XVIII – 40-і рр. ХІХ ст. – перший етап націон. відродж. в Наддніпрянській Укр. – період “збирання спадщини” (етнографічні дослідження). Політ. партії: 1) “Південне товариство” (1821р.; П. Пестель; ідеї: *рівність всіх; *об’єднання народів); 2) “Північне товариство” (1821р.; М. Муравйов; ідеї: *скасув. кріпацтва; *форма правління в Росії – конституційна монархія); 3) Товариство об’єднаних слов’ян (1823р.; брати Борисови, Андрієвич; ідеї: *об’єднання слов’янських народів у федеративну республіку). Кирило-Меф. братство: (1846р.; М. Костомаров, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш, Т. Шевченко; мета: утвердження націон. укр. державності з демократичним ладом).
Розгорнута відповідь:
Поч. націон. відродж. вважають появу у 1798р. перших трьох частин “Енеїди” Котляревського. На поч. ХІХ ст. – чи не найважливіший осередок укр. нац. відродж. – Харків (почали виходити журнали, присвячені місцевому краю). Кін. XVIII – 40-і рр. ХІХ ст. – перший етап націон. відродж. в Наддніпрянській Укр. – період “збирання спадщини” (звернення до історичного минулого, інтерес до Гетьманщини та минулого). Відбувалося утвердження укр. мови як літературної та становлення нової укр. літер. Поширення літератури рідною мовою. Зростання національної свідомості. Боротьба нації за звільнення. Відбувалося зародження масового національного руху, який міг призвести до незалежності нації. “Південне товариство” - 1821р.; П. Пестель; програмний документ “Руська правда”; ідеї: * заборона кріпацтва; *особиста свобода руху, віросповідання; *рівність всіх; *об’єднання народів Росії; *повалення самодержавства шляхом перевороту; *проголошення республіки; *встановлення революційної диктатури). “Північне товариство” - 1821р.; М. Муравйов; програмний документ “Конституція”; ідеї: *скасув. кріпацтва; *форма правління в Росії – конституційна монархія; *збереження поміщицького землеволодіння). Товариство об’єднаних слов’ян (1823р.; брати Борисови, Андрієвич; ідеї: *об’єднання слов’янських народів у федеративну республіку; *парламент республік, що складатиметься з представників усіх народів, та кожен з цих народів матиме право на широке самоврядування). Кирило-Меф. братство: -- 1846р.; М. Костомаров, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш, Т. Шевченко; мета: утвердження націон. укр. державності з демократичним ладом у конфедеративному союзі слов’янських держав; програма: *ліквідація кріпосного права; *нац. визвол. укр народу; *рівні політ. права для усіх слов’янських народів; *повалення самодержавства та встановлення республіки; *створ. конфедерації вільних слов’янських держав із демократичним ладом зі столицею в Києві; *рівність громадян перед законом, скасування станів; *ідеалізація козацького минулого України; значення: *спроба інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу визвольної боротьби; *нац. звільнення українців розглядалось в контексті загальноєвропейської боротьби поневолених народів; *уперше здійснено спробу об’єднати укр. нац. ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов’янської єдності.


62


63. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях в першій половині ХІХ ст. Вплив революції 1848-1849 рр. на соціально-економічне і політичне становище українців.
План : національно-визвольний рух, наслідки революції.
Тези : Політично залежні народи виступили з вимогою відродження власної державності. Події 1848 р. увійшли в історію як «весна народів». 2 травня 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духівництво створили у Львові політичну організацію Головна руська рада (ГРР) на чолі з відомими церковними діячами Г. Яхимовичем і М. Куземським. Революційні події 18481849 pp. спричинили активізацію селянського руху в Західній Україні.
Розгорнута відповідь : Пробудження національного життя в західноукраїнських землях у перший половині XIX ст. було викликано посиленням феодального і національного гніту в Австрійській імперії, що набуло виразу у збільшенні феодальних повинностей селян, посиленні [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]-[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] режиму, забороні на викладання української мови в школах, насадженні німецької мови, політиці [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] українського населення.
Керівники ГРР вимагали розділу Галичини на Західну (польську) та Східну (українську), до складу якої увійшли б Північна Буковина та Закарпаття. Але імператорський уряд відмовився провести цю реформу. У Галичині, крім Головної руської ради, діяли ще дві політичні організації Центральна народна рада (ЦНР) та «Руський собор» (PC), які взяли участь у боротьбі за владу в краї.
Активними учасниками революції 1848 1849 pp. стали українці Західної України.
Результати, наслідки та історичне значення революційних подій 1848-1848 рр. на західноукраїнських землях: Скасування панщини і початок запровадження в життя засад конституційного правління; Зміни соціального статусу селян; Визнання більшістю політичних сил існування в Галичині українського народу з його власними національним прагненнями; Виникнення Головної Руської Ради; Поява перших спроб українців висунути власні політичні програми, зміст яких засвідчував їхнє усвідомлення себе єдиною етнічною спільнотою з наддніпрянськими українцями; Отримання західними українцями упродовж 1848-1849 рр. найвагоміших здобутків у своєму національно-визвольному русі серед інших народів
Суть селянської реформи зводилася до трьох положень: ліквідації юридичної залежності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка переходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості кріпосних повинностей.
Висновок : Українці Західної України у стислий час зуміли організуватися і добитися вирішення цілої низки соціально-економічних і політичних питань : Скасування кріпосницької системи: у Галичині панщину відмінили у квітні 1848 p., майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших провінціях імперії.


64. Національно-політичний рух українців у Галичині і Буковині під час революції 1848–1849 рр.
План: революція в Австрійській імперії; Головна руська рада; українці в першому парламенті Австро-Угорщини; Ліквідація кріпосного права; позитивні й негативні наслідки.
Тези:: Прогресивне: скасування кріпосного права; запровадження конституційного правління; уперше українці західних територій самовиразились як нація зі своїми інтересами й були представлені в парламенті; покладено початок політичній боротьбі населення цих земель за своє нац. й соц. Звільнення; відділення української мови від польської та російської; створення єдиних граматичних норм; укр. мова повинна бути введена в школах.
Негативне: збереження монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні викупні платежі й панування, як і раніше, феодального землеволодіння; розчленовування західноукраїнських земель за новою австрійською конституцією
Розгорнута відповідь: У березні 1848 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австрійській імперії , що стала поштовхом для нац.-визвольного руху в західноукраїнських землях.
Березень 1848 р. демонстрація у Львові, яка склала петицію до імператора з вимогами здійснення буржуазних реформ і перетвор. Галичини на польську автономну провінцію. Були звільнені всі політ. арештанти з в’язниць Львова, почалося формування нац. гвардії.
Квітень 1848 р. поч. заворушення селян, які могли спричинити велике сел. повстання. Щоб запобігти йому, австр. уряд скасував 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежність селян від феодалів.
Головна руська рада У травні 1848 р. укр. ліберальна інтелігенція й уніатське духівництво ств. у Львові першу укр. політ. організацію Головну руську раду. Рада домагалася встановлення власної укр. автономії Галичини, форм. загонів нац. укр. гвардії й запровадження в навч. закладах навчання укр. мовою. Але уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів у школах і гімназіях укр. мовою.
У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою запровадження укр. автономії в Сх. Галичині та проти спроб Австрії роззброїти загони укр. нац. гвардії. У повстанні взяли участь широкі нар мас.. Вулиці були перегороджені барикадами, уперше був піднятий червоний прапор. Повстання було жорстоко придушене каральними військами після артилерійського обстрілу міста.
У Північній Буковині протягом 1848 р. селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасовища й ліси, створювали збройні загони. У листопаді 1848 р. спалахнуло збройне повстання ,придушене карателями лише через півтора роки у квітні 1850 р.
Українці в першому парламенті Австро-Угорщини
У липні 1848 р. почалися засідання рейхстагу у Відні, до якого в ході червневих двоступінчастих виборів було обрано 25 українців і 75 поляків на 100 місць, наданих Галичині. Українці в парламенті відстоювали:
· поділ Галичини на Західну (із центром у Кракові) і Східну (із центром у Львові);
· антифеодальні вимоги: ліквідація кріпосного права (не тільки в Галичині, а й на решті території), скасування викупних платежів феодалам за землю, ліквідацію монополії феодалів на володіння млинами, зниження держ. податків, дозвіл селянам вільно користуватися соляними покладами та ін.
На підтримку цих вимог депутати-українці зібрали 200 тис. підписів, але рейхстаг лише частково їх задовольнив. У грудні 1848 р. новий 18-літній імператор Франц-Йосиф, зібравши контрреволюційні сили, розпустив парламент.
Ліквідація кріпосного права Ця подія стала одним із найважливіших рішень парламенту, затверджених імператором 7 вересня 1848 р. Закон надав селянам право власності на землю й громадянські права, скасував панщину, але встановив величезний викуп за землю, через що у феодалів залишилася більша частина землі, лісу та пасовищ, користування якими селяни змушені були відпрацьовувати або вносити велику плату за нього.
Висновок: Основні підсумки революції поєднували в собі як прогресивні досягнення, так і феодальні пережитки.Прогресивне: скасування кріпосного права; запровадження конституційного правління; уперше українці зах. територій самовиразились як нація зі своїми інтересами й були представлені в парламенті; покладено початок політичній боротьбі населення цих земель за своє нац. й соц. звільнення.
Негативне: збереження монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні викупні платежі й панування, як і раніше, феод. землеволодіння; розчленовування західноукр. земель за новою австр. конституцією: Зах та Сх Галичина так і залишились об’єднаними й були віддані під владу Польщі; владу в Буковині віддали румунським поміщикам.


65. Розвиток української культури наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.
Загальна характеристика:
* відбувалося встановлення української культури нового часу;
* основні мистецькі напрямки – класицизм та романтизм;
* негативний вплив: відсутність власної державності;
* Проведення в Наддніпрянщині політики русифікації;
* культурну розвиток західноукраїнських земель тісно пов’язаний з греко-католицьким рухом.
Освіта: початкова: в Росії – парафіяльні школи; в Австрії – парафіяльні школи; середня: в Росії та в Австрії платні гімназії; вища: в Росії – Києво-Могилянська академія, Харківський та Київський університети.
Наука: видання «історії Русів» 1846 р.; «Історія Малоросії»
Література і мова: публікація фольклорних творів; українська поезія і проза; «Енеїда», «Конотопська відьма»
Театр: стаціонарні професійні театри у Харкові та Полтаві;
Музика: розвиток музичного фольклору; кобзарське мистецтво.
Архітектура: панував класичний стиль.

Розгорнута відповідь:
У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською і Російською імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі.
Культурні взаємини між Україною та Російською імперією у ХІХ ст. набули іншого характеру, ніж у попередні часи. Вища за рівнем розвитку українська культура XVI–XVIII ст. позитивно впливала на Російську державу та сприяла її європеїзації. Внаслідок цього вищі за культурно-освітнім рівнем українські діячі усвідомлювали себе представниками іншої національності. У ХІХ ст., з утратою своєї державності, Україна позбулася і своєї культурної переваги над Росією. Багатьох українських культурних діячів імперські ідеологи абсолютно безпідставно зарахували до представників російської культури
Перебування під імперською владою спричинило зміни у змісті української культури. Більшість здобутків архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва втратили національні риси і відтепер так чи інакше допомагали звеличувати імперську владу.
Позитивний вплив України на культурний розвиток Росії представники російської великодержавної ідеології намагалися ігнорувати.
У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Галичині, мадяризацією в Закарпатті та румунізацією на Буковині.
Австрійська імперія розглядала західноукраїнські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їхнє другорядне становище стосовно центру. Внаслідок цього західноукраїнські культурні діячі вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей за межами рідного краю.
Тобто на рубежі XVIIIXIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.


66. Ліберальні реформи 1860–70-х рр. в Росії та специфіка їх реалізації в Україні. Соціально-економічний і політичний розвиток підросійської України на етапі становлення капіталізму.
План:
Основні реформи, стан промисловості та сільського господарства України,
Тези:
19 лютого 1861
·селянська реформа, ліквідація кріпосного права; 1864р. – земська реформа, створення земств, які фактично утримували державні установи; 1870р. – міська реформа, зміна органів керівництва; 1860-1864р. – фінансова реформа, контроль податків; 1864р. – судова реформа, створення незалежного суду; 1862,1864,1874р. – військові реформи, переозброєння армії, реформування системи підготовки; 1864р. – освітня реформа; 1865р. – цензурна реформа.
Розгорнута відповідь:
Селянська реформа: відбувалися корінні зміни у розподілі земельної власності, товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарстві поміщиків та заможних селян, відбулася спеціалізація районів, з’являлися різні методи використання землі (оренда та ін..); розшарування селянства. Земська реформа: У повітах і губерніях запроваджувалося місцеве самоврядування. Земства організовували проведення заходів для підвищення рільницької культури селян, виник селянський кооперативний рух; вони утримували навчальні заклади, і виступали за введення укр.мови. Міська реформа: самоврядування в містах змінювалося зі станового на безстанове, в усіх містах створювалися міські думи, яка опікувалася благоустроєм міста, сприяла розвиткові місцевої торгівлі й промисловості, системи охорони здоров’я і народної освіти. Фінансові реформи: було створено Державний банк, який дістав переважне право кредитування торговельних і промислових підприємств; створено незалежні від місцевої адміністрації контрольні палати. Скасовано давню відкупну систему збору податків, за якою більшість зібраних грошей находила не до казни, а до кишені відкупників. Однак селяни та міщани вимушені були, як і раніше, сплачувати подушну подать. Судова реформа Відповідно до нових судових уставів суд ставав безстановим, незалежним від адміністративної влади. Засідання всіх судових органів ставали відкритими для публіки. Втім, залишалися не зв’язаний із загальною судовою системою становий волосний суд для селян, окремі суди для військових і духовенства. Військові реформи: Здійснено переозброєння та переобмундирування армії, реформовано систему підготовки солдат та офіцерів, постачання та управління збройними силами. 1874 р.
· Запроваджено новий військовий статут, згідно з яким колишні рекрутські набори замінялися загальною військовою повинністю для чоловіків, які досягли 20 років.
У другій половині ХІХ століття під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни у соціально-економічній сфері. Промисловість: концентрація виробництва, утворення монополій;формування промислової спеціалізації регіонів; значний вплив іноземного капіталу; вищі темпи розвитку порівняно з загальноімперськими; перетворення Надднапрянщини на один з головних промислових регіонів імперії; переважав іноземний капітал. Сільське господарство: збереження великими поміщицькими латифундіями своїх позицій; перетворення землі на товар спричинило диференціацію селянства; майнове розшарування селянства мало характер різкої поляризації; посилення експлуатації народних мас; загострення проблеми аграрного перенаселення. Соціальне розшарування українського селянства:
· Вищий прошарок(володіли 40% всієї площі надільної землі);Середній прошарок(володіли 20% всієї площі надільної землі);Нижчий прошарок(володіли 40% всієї площі надільних і приватних земель.)
Висновок:  Реформи 60–70-х рр. були, власне, поступками часові, що їх робила Російська імперія, і не мали на меті створення повноцінних умов для розвитку як українського, так і будь-якого іншого з народів, пригноблених імперією. Соціально-економічний розвиток Українських земель у складі Російської імперії знаходився на значному рівні, вона мала швидкі темпи розвитку, що було завдяки буржуазним реформам 1861р. Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинутих аграрних та індустріальних районів Російської імперії


67. Соціально-економічний і політичний статус українських земель у складі імперії Габсбургів. Конституційні реформи 1860-х рр., їх вплив на українську суспільність.
План:
Особливості економічного розвитку, трудова еміграція, конституційні реформи
Тези:
надто повільний розвиток економіки, вона носила більш аграрний характер, повільний розвиток с/г., ринок використовувався лише для збуту або для отримання сировини та роб.сили, малоземелля, посилення експлуатації, еміграції в пошуках заробітку, конституційні реформи направлені на заміну централізму та розвиток політ.свідомості.
Розгорнута відповідь:
Особливості економічного розвитку Галичини Буковини і Закарпаття в ІІ половині ХІХ ст.
не спостерігалося бурхливого зростання продуктивних сил, як в інших частинах імперії Габсбургів.
аграрний характер економіки.
західноукраїнським землям в економічній структурі імперії Габсбургів відводилась роль ринку збуту промислових товарів і джерела надходження сировини та робочої сили до індустріально розвинених провінцій.
Імперський уряд фактично не вживав ніяких заходів щодо розвитку промисловості в Західній Україні.
Доступ з/у товарам на ринки Австро-Угорщини та сусідніх країн був закритий.
Посилення позицій іноземного капіталу в з/у економіці наприкінці ХІХ ст.
Найнижчий в імперії рівень розвитку с/г виробництва
Малоземелля, масова трудова еміграція.
Домінування в економіці краю іноземного капіталу
Промисловість мала однобокий, переважно сировинний характер розвитку
Жорстока експлуатація з/у робітників
Надто повільний розвиток сільського господарства
Посилення відносного аграрного перенаселення
Трудова еміграція західних українців, причини:
Злиденні заробітки або повна їх відсутність
Зубожіння більшості селян, малоземелля, пошуку порятунку від голодної смерті.
Національне гноблення та політичне безправ'я
Конституційні реформи 60-х рр. в австрійській імперії
1860 р. відновлення конституції
Створення двопалатного законодавчого органу – Державної Ради.
Створення Галицького крайового сейму у Львові 1861 р.
Поділ Австо-Угорщини на 2 частини: австрійську і угорськую
Зміна централізму федералізмом
Наслідки конституційних реформ
Створення міцного фундаменту для розгортання національно-визвольного руху.
Надання українському рухові нового імпульсу.
Відкриття усім народам імперії шляху до здобутків європейської демократії.
Стимулювання, а подекуди просто тиск на слабших щодо прискореного розвитку, або зрівняння з політично сильнішими.

Висновок: Щодо розвитку України у складі Австро-Угорської імперії можна сказати, що економіка не була дуже розвиненою, не спостерігалося бурхливого піднесення у сфері, адже ресурси України використовувалися як сировина, не була розвинена обрібна сфера, і це стало причиною безробіття та трудових міграцій, технічне оснащення тут також було не ефективним. Конституційні реформи, в свою чергу, дало поштовх до розвитку національної свідомості українців, українці стали частиною політичного життя. Відбулося перетворення населення з мовчазних підданих на співносіїв влади, громадян.


68. Передумови та тенденції формування української нації у складі Російської та Австро-Угорської імперій.
План: Негативні чинники, уповільнюючі чинники, тенденції формування
Тези: статус України як колонії, переважана кількість неукраїнської адміністрації – нерівні шанси українців на конкурентну боротьбу, русифікація та полонізація міст, політика етноциду, консолідуюча рідна мова, рушійна сила – інтелігенція, роботи літераторів та журналістів.
Розгорнута відповідь:
Негативними чинниками, що уповільнювали процеси становлення української нації були:
відсутність власної держави, національної еліти, в руках якої були б економічні і політичні засоби консолідації українського народу;
поділ України між Російською і Австро-Угорською імперіями;
статус України як внутрішньої колонії імперій;
суттєве обмеження розвитку соціальної структури українського суспільства та його національної культури;
Уповільнюючі чинники
переважання в колоніальній адміністрації вихідців з Росії або з Польщі;
русифікація або полонізації міст в Україні заважали розвитку української традиційної селянської культури, міської української культури і масовому поширенню її серед українства.
Панування в містах російської та польської колоніальної адміністрації фактично позбавляло українських селян, які розорювались і переселялись у міста, ефективного соціального і правового захисту.
Суттєво гальмувала розвиток українців політика етноциду(Валуєвський циркуляр 1863р., Емський указ 1876р.)
Прискорення процесу консолідації української нації відбувається після ліквідації феодально-кріпосницьких відносин у середині XIX ст. Визначальну роль у цьому процесі відігравала Наддніпрянщина, адже українське населення Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття вбачало в Наддніпрянській Україні свій природний центр, прагнуло до возз'єднання з ним, щоб створити соборну незалежну національну державу.
Тенденції формування нації:
Українська нація формувалася переважно як селянська
З розвитком капіталізму дедалі більшого значення набирала українська інтелігенція, яка стала рушійником консолідації української нації.
Консолідації української нації сприяв і загальний інтерес народу до свого історичного минулого
Консолідуючим чинником становлення української нації виступала рідна мова. яка у цей період сформувалася як літературна
Висновок: українське суспільство на данному етапі зтикається з низкою чинників, які уповільнюють темпи об’єднання у єдину соборну державу, але все ж такі є позитивні тенденції. Рідна мова та література стають чинниками, які пробуджують національну свідомість, які спонукають громадян до боротьби за об’єднання.


69. Формування політичної свідомості українців в системі суспільно-політичних Росії і Австро-Угорщини (др. пол. ХІХ – початок ХХ ст.).
План:, політ. життя зах.України, політичне життя Наддніпрянщини
Тези: Зах.укр – москвофіли, народовці, радикали,в основному гасла за самостійну державу, Наддніпр. – народницький рух, громади, самостійницькі та автономістські ідеї(крім НУП- «Україна для українців»).
Розгорнута відповідь:
Суспільно-політичні течії на західноукраїнських землях у ІІ пол. ХІХ ст.:
Громадівський рух у Наддніпрянській Україні 60-90 pp. XIX ст. – створення Укр.демократичної партії
Народницький рух – «Земля та воля»
Суспільно-політичні течії на західноукраїнських землях у ІІ пол. ХІХ ст.:
Москвофіли - приєднання Західної України до Росії
Народовці - за єдність всіх українських земель; 4 політ.партії
Радикали - за передачу землі селянам; за возз'єднання всіх українських земель, РУРП(1890р.)
Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху оформлення перших політичних партій із чіткими програмними вимогами щодо майбутнього політичного стану українських земель. Український національний рух набирає політичного характеру. В Україні починають утворюватися перші національно-політичні партії. Початок XX ст. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ'ям населення.
У Наддніпрянській Україні, на цей час вже значно зрусифікованої, більш масовими і впливовими були загальноросійські партії, які не прагнули до вирішення національного питання (крім кадетів, які вимагали культурної автономії для національних окраїн імперії). За винятком НУП, яка своїм ідеалом проголосила самостійну українську державу, інші національні партії Наддніпрянської України взяли за основу своїх програм вимоги політичної автономії України у складі Росії.
У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині. Тут активізувалася діяльність політичних партій, основним гаслом яких було гасло політичної самостійності України. Отже на відміну від Східної Галичини, де до початку XX ст. всі українські партії перейшли на самостійницькі позиції, українські партії Наддніпрянщини дотримувалися плану перебудови Росії у федерацію, де Україна користувалася б правами національно-територіальної автономії, а не самостійної держави.
Висновок: Таким чином, протягом XIX ст. український національно-визвольний рух як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, відбувалося формування національної самосвідомості українців, зростав інтерес до української мови, історії, культури, активізувалися зв'язки між західними і східними українцями.


70. Передумови та специфіка українського національно руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух.
План: Специфіка руху, Просвіти, громади; хлопомани
Тези: специфіка:громади,культурні заходи, громади; Просвіти як чинник розвитку укр.руху; 1859р. Петербурзька громада – випуск журналу «Основа»; хлопомани–українофіли, займались культурницькою діяльн.,не ставили питаннь про незалежність; 1860р. – Укр.громада, розвиток освіти укр.мовою; Валуєвський циркуляр 20.07.1863р.
Розгорнута відповідь:
Специфіка руху на данному етапі: виникнення громад; посилення земсько-ліберальної опозиції царизму, проведення масових культурно-просвітних заходів, що набрали характеру опозиційних виступів; створення укр. національних партій.
У період 1907-1914 pp. український рух, незважаючи на урядові переслідування, продовжував розвиватися. Осередками розвитку руху були "Просвіти". Незважаючи на свою суто культурницьку роботу, зазнавали переслідувань з боку влади. їх робота неодноразово переривалася обшуками, перереєстраціями. Великою заслугою діяльності "Просвіт" у період реакції було те, що вони не дали згаснути українському національному життю. їх культурницька діяльність в умовах урядових репресій набирала політичного забарвлення і тим самим сприяла розвитку українського руху.
У 1859 р. в Петербурзі була створена перша укр. громада культурно-освітня організація, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. Громада почала видавати журнал "Основа" (1861-1862). Журнал наочно показав, що існування української нації, культури було незаперечним фактом.
Український національний рух захопив частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобережної України. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами, хоча самі вони себе називали українофілами. Вони влаштовували зібрання, готували і зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували у 1859 р. підпільну школу, де зібрали бідних юнаків, котрих "вчили в національному напрямі". На межі 1860-1861 pp. гурток хлопоманів саморозпустився, а його члени разом з іншими діячами утворили нове товариство "Українська громада". Головним своїм завданням вони вважали організацію народної освіти рідною мовою; здійснення наукових розвідок в галузі етнографії, мовознавства, історії; підготовку і видання популярних книжок тощо. Одним словом, займалися культурницькою діяльністю.
Висновок: на етапі становлення індустр.сусп. широкого впливу набув національних рух, який торкнувся як молоді, так і основної маси населення. Укр.діячі не тільки займаються культурницькою діяльністю, а й висувають ідеї щодо нехалежності або, хоча б, автономії України. Після прийняття Валуєвського циркуляру 20 липня 1863 р. багато громад було закрито або саморозпущено, але їх ідеї відклались в душі народу.


70. Передумови та специфіка українського національно руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух.
План: Специфіка руху, Просвіти, громади; хлопомани
Тези: специфіка:громади,культурні заходи, громади; Просвіти як чинник розвитку укр.руху; 1859р. Петербурзька громада – випуск журналу «Основа»; хлопомани–українофіли, займались культурницькою діяльн.,не ставили питаннь про незалежність; 1860р. – Укр.громада, розвиток освіти укр.мовою; Валуєвський циркуляр 20.07.1863р.
Розгорнута відповідь:
Специфіка руху на данному етапі: виникнення громад; посилення земсько-ліберальної опозиції царизму, проведення масових культурно-просвітних заходів, що набрали характеру опозиційних виступів; створення укр. національних партій.
У період 1907-1914 pp. український рух, незважаючи на урядові переслідування, продовжував розвиватися. Осередками розвитку руху були "Просвіти". Незважаючи на свою суто культурницьку роботу, зазнавали переслідувань з боку влади. їх робота неодноразово переривалася обшуками, перереєстраціями. Великою заслугою діяльності "Просвіт" у період реакції було те, що вони не дали згаснути українському національному життю. їх культурницька діяльність в умовах урядових репресій набирала політичного забарвлення і тим самим сприяла розвитку українського руху.
У 1859 р. в Петербурзі була створена перша укр. громада культурно-освітня організація, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. Громада почала видавати журнал "Основа" (1861-1862). Журнал наочно показав, що існування української нації, культури було незаперечним фактом.
Український національний рух захопив частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобережної України. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами, хоча самі вони себе називали українофілами. Вони влаштовували зібрання, готували і зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували у 1859 р. підпільну школу, де зібрали бідних юнаків, котрих "вчили в національному напрямі". На межі 1860-1861 pp. гурток хлопоманів саморозпустився, а його члени разом з іншими діячами утворили нове товариство "Українська громада". Головним своїм завданням вони вважали організацію народної освіти рідною мовою; здійснення наукових розвідок в галузі етнографії, мовознавства, історії; підготовку і видання популярних книжок тощо. Одним словом, займалися культурницькою діяльністю.
Висновок: на етапі становлення індустр.сусп. широкого впливу набув національних рух, який торкнувся як молоді, так і основної маси населення. Укр.діячі не тільки займаються культурницькою діяльністю, а й висувають ідеї щодо нехалежності або, хоча б, автономії України. Після прийняття Валуєвського циркуляру 20 липня 1863 р. багато громад було закрито або саморозпущено, але їх ідеї відклались в душі народу.


Суспільно-політична та національна проблематика в програмах українських та загальноросійських політичних партій на зламі ХІХ-ХХ ст.
План: Загальнорос.партії, партії Наддніпрянщини, зах.укр. партії
Тези: Загальнорос.партії: РСДРП, есери, кедти, октябристи, союз рус.народу; Наддніпрянщина: РУП, НУП, Спілка, УДП, УРП (лише НУП націоналістична) ; Зах.укр: РУРП, УНДП, РНП.
Розгорнута відповідь:
Серед найвпливовіших загальноросійських партій виділяють:
РСДРП - Ортодоксальний марксизм, визнання керівної ролі пролетаріату в революції та диктатури пролетаріату
Партія соціалістів-революціонерві(есери)- Поєднання марксизму й народницьких ідей
Конституційно-демократична партія (кадети) - Виступала за конституційну монархію з двопалатним парламентом, за свободу культурного розвитку для всіх національностей
«Союз 17 жовтня» (октябристи) - Виступала за збереження царської влади, єдину і неподільну Росію
«Союз руського народу» - Націонал-шовінізм, антисемітизм
Партії Наддніпрянщини:
Народна українська партія (НУП),яка була відверто націоналістичною. Головний програмний документ "10 заповідей" проголошував створення самостійної демократичної республіки, гасло "Україна для українців".
Українська соціал-демократична спілка закликала пролетарів міста і села розгортати страйковий рух.
Українська демократична партія (УДП) та Українська радикальна партія (УРП) обстоювали встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка б надала Україні право на автономію (про докорінні соціальні зміни не йшлося).
Партії зах.укр:
Русько-українська радикальна партія, яка мала за мету створення незалежної української держави.
Українська національно-демократична партія обстоювала ліберальні позиції, головною метою своєї діяльності проголосила створення незалежної української держави.
Русофілами було засновано російську національну партію, яка отримала великі дотації від царського уряду і була підтримана польською аристократією, щоб внести розкол в український рух.

Висновок: на відміну від зах.укр партій, де більшість з них перейшли на самостійницькі позиції, українські партії Наддніпрянщини дотримувалися плану перебудови Росії у федерацію, де Україна користувалася б правами національно-територіальної автономії, а не самостійної держави. Також слід зазначити, що більшість партії своєю соц.базою вважало селян та робітників.


73. Політизація українського національного руху Надднірянської України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Студентський рух. Братство тарасівців.
План: Політичне життя, студентський рух, тарасівці
Тези: Братство тарасівців – 1891р, вперше сформували політ.мету укр.руху, поширювали ідеї «кобзаря», студентський рух – участь в масових заходах для пробудження націон.свідомості, боротьба за соц.справедливість, за незалежність.
Розгорнута відповідь:
В цей період на території України починає з’являтися велика кількість політичних партій, які починають торкатися вже не тількі поверхневих проблем, а й таких проблем, як автономія чи незалежність укр.земель. Поступово починають виникати і різні організації політичного характеру.
Першою політичною організацією Наддніпрянщини Братство тарасівців, засноване 1891 р. Тарасівці ставили за мету реалізацію основних ідей Т. Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. І хоча тогочасне українське суспільство у своїй більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність Братства підготувала сприятливий ґрунт для поширення державницько-самостійних настроїв. Братство тарасівців проіснувало до 1898 р.
Студентський рух мав на меті спинити шкідливе й згубне для нації винародовлення студентської молодіжи на Україні російській і повернути всіх студентів-українців до служіння інтересам українського народу. Вони протестували проти обмежень їх прав, виступали за соціальну справедливість. Студентство, будучи соціально різнорідною масою, відображало настрої різних станів і класів, з якими воно було зв'язане.
Саме студенти боролися за долю університетів, після чого було відкрито університет у Львові. Вони висували вимоги щодо самостійності укр.земель. Студенти брали участь в різних заходах – напр. у похованні Т.Шевченка, в панахиді по селянах та ін. Ці виступи сприяли пробудженню і зростанню політичної самосвідомості не лише серед більшості студентів, але і в народних масах.
Висновок: Отже, наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. починає з’являтися велика кількість організацій та рухів, які висувають вже не тількі соціальні вимоги, а й політичні. Ці ідеї послугували поштовхом для розвитку студентського руху. Студенти розгортають активну діяльність, вони започатковують різні партії, які спрямовані на боротьбу за нелалежність. Значну роль також мало Братство тарасівців, головною метою якого було поширення ідей Великого Кобзаря. Всі ці організації та рухи призвели до поширення ідей серед народу, та розвитку їх націон.самосвідомості.


74. Революція 1905-1907 рр і Україна. Українські громади у І та ІІ російських Думах.
План: Революція 1905-1907р., І Дума, ІІ Дума.
Тези: Вимоги революціонерів: виступи селян(селянскьий рух), робітників(страйковий рух), військових(«Потьомкин», «Очаків»), прийняття маніфесту 17 жовстня 1905р.; І Дума
· 45 укр, вимоги автономії, введення укр.мови, аграрне питання; ІІ Дума
· 47 укр., автономія, надання свобод населенню.
Розгорнута відповідь:
У роки революції 19051907 pp. українські політичні партії, громадські об'єднання розгорнули бурхливу діяльність, охопили своєю роботою широкі народні маси. Селяни вимагали вирішення земельного питання. Формою їх боротьби стали погроми поміщицьких маєтків, убивства поміщиків. Царська влада жорстоко придушувала селянські виступи. Робітники України в роки революції провели масові страйки, на яких висували не тільки економічні вимоги, а й політичні («Геть царя!»). Активну участь у революційних подіях взяли військові. 13 червня 1905 р. в Одесі розпочався загальноміський страйк. 14 червня підняла повстання команда броненосця «Потьомкін». 11 листопада 1905 р. розпочалося повстання на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі на крейсері «Очаків». У ході революції 19051907 pp. царат був вимушений піти на поступки. Маніфест 17 жовтня 1905 р. «дарував» народам Російської імперії політичні права та свободи, обіцяв скликати законодавчий орган Державну думу.
І Державна Дума працювала в Петербурзі 27 квітня 8 липня 1906 р. Українська думська громада у складі 45 чол. сформувалася майже негайно; вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо головного питання революції - аграрного в громаді не існувало єдиної думки. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували трудовиків - конфіскацію поміщицьких земель і націоналізацію всієї землі.
На початку 1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної Думи. Українська громада нового складу налічувала в Думі 47 членів. Платформа громади складалася на основі програмних установок УСДРП: автономія України, амністія політв'язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань, українізація школи, судочинства й церкви. Щодо аграрного питання нова думська громада також не мала єдиної позиції.
Висновок: Отже, революція 19051907 pp. активізувала національний рух в Україні. Була створена українська преса. Політичні партії відстоювали головне питання автономію України в складі федеративної Росії.
У І та II Державних думах діяла Українська думська громада (відповідно 45 та 47 депутатів), яка вимагала розв'язання земельного питання, автономії України, розвитку національної освіти


75. Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.
План: Україна у складі Росії та Австро-Угорщини: етнічна політика, склад населення, стан економіки
Тези: політика урядів на знищення національної свідомості(у Ав.-Уг була м’якіша), адміністративно-територ.поділ у складі Росії, укр.мова – найбільше у селах, економічний розвиток у складі Росії переважав, розвиток промписловості, незадовільний стан селянства
Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишатися у складі двох імперій Російської та Австро-Угорської. Вони різнились за рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили імперську політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення під владою Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якішою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині.
На території тієї частини України, яка входила до складу царської Росії, було 9 губерній, об'єднаних у 3 великі регіони: Південно-Західний край, Лівобережна Україна і Новоросія. Губернії, у свою чергу, поділялись на повіти, повіти на волості. Зрозуміло, що національно-етнічні особливості при такому адміністративно-територіальному устрої ігнорувалися. Ці території після встановлення влади більшовиків увійшли до складу УРСР, а пізніше до незалежної Української держави.
Українців у містах України було близько 1/3 населення. Між містом і селом існували глибокі мовні відмінності. Село говорило українською мовою, місто здебільшого російською, а на заході польською, німецькою та угорською.
Економічно більш розвинутими були українські землі в складі Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас був вугледобувною і металургійною базою Російської імперії. На той час добування вугілля і виплавка металу були основними показниками могутності країни.У той же час на українських землях в складі Австро-Угорської імперії промисловість була майже відсутньою. Єдині галузі, що розвивалися, були лісообробна, нафтодобувна, харчова. Селянство потерпало від малоземелля, і значна частка населення змушена була емігрувати або відправлятися на заробітки за океан.
Висновок: Стан укр.народу під владою Російської та Австро-Угроської імперії був незадовільним, народ зазнавав певних утисків з боку влади. Щодо розвитку економіки, то у складі Ав.-Уг. він залишався нижчим, промисловість була майже відсутня.


76. Перша світова війна і Україна. Відношення до війни соціальних і національних прошарків та політичних організацій українського суспільства.
План: Проавстрійські позиції, проросійські, нейтралітет
Тези: австрійські позиції: ГУР-УСС, Союз визволення України, російські позиції: Карпаторуський визвольний комітет, Комітет Південно-Західного фронту, розкол УСДРП:Петлюра+Росія,Виниченко-проти війни+за автономію,Дорошенко-проти війни+незалежність, ТУП-нейтралітет
Розгорнута відповідь:
Ставлення до війни політичних сил:
А) Проавстрійські
Головна Українська Рада проавстрійські позиції, ініціатор створення Легіону УСС.
“Союз визволення України” - проавстрійські і пронімецькі позиції. Політична програма СВУ, яку було опубліковано 1 вересня 1914 p., передбачала створення незалежної України, яка мала бути конституційною монархією та мати демократичний устрій, забезпечувати вільний розвиток усіх національностей, незалежну українську церкву. Діячі СВУ розгорнули активну роботу в таборах для військовополонених, із яких згодом були утворені дві українські дивізії Сірожупанників та Синьожупанників).
Б) Проросійські
Карпаторуський визвольний комітет (заснували в Києві вихідці з Галичини ): проросійські позиції – закликав своїх земляків урочисто зустріти російську армію.
Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст було створено з метою підтримки російської армії
В) Нейтралітет(крім Петлюри)
На початку Першої світової війни в УСДРП відбувся розкол: 1. Представники УСДРП на чолі із Симоном Петлюрою підтримали у війні царську Росію.
2. Члени УСДРП на чолі з В. Винниченком засуджували війну, обстоювали автономію України.
3. В. Дорошенко очолив крило УСДРП, що закликало до боротьби з царською Росією і стояло на позиціях незалежності України.
Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не ставши на платформу С. Петлюри чи СВУ.
Отже, серед учасників Українського національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні не було єдиного ставлення до війни та майбутнього України.
Більшість західноукраїнських політиків підтримала у війні Австро-Угорщину.


77. Політика урядів Австро-Угорщини і Російської імперії в українському та польському питанні у роки Першої світової війни.
План: Плани Троїстого Союзу, плани Антанти
Тези: Тр.Союз: підтримували нацональний рух укр. у Росії, на меті була незалежність України, створення буферу між нею та Росією, більше уваги приділяли укр.питанню ніж польському; Антанта: була за створення польської держави, укр. питання не розглядала.; обидві імперії мали на меті приєднання укр.земель до складу
Розгорнута відповідь:
Українське національне питання в роки війни ставало об'єктом міжнародної політики Німеччини й Австро-Угорщини. Зазначимо, що напередодні та на початку війни Німеччина не мала певних планів і проектів стосовно західних кордонів Росії, а в Австрії, якщо вони і були, то нечіткі й не виходили за межі польської концепції.
Австро-Угорщина серед чинників, які могли послабити її супротивника - Росію, намагалася використати й український чинник - підтримати український національний рух у Росії. Незважаючи, що така політика була загрозою для самої Австро-Угорської імперії, до складу якої входили українські землі Галичини, Буковини і Закарпаття, австрійські плани стосовно Балкан і німецькі стосовно Близького Сходу змушували уряди Центральних держав звернути особливу увагу на "українську справу". Адже Австро-Угорщина хотіла відтіснити Росію від своїх кордонів і побережжя Чорного моря, створивши охоронний вал перед панславістською пропагандою, усунути небезпеку російської інтервенції на Балканах і в Туреччині. Тому створення буферних держав із західних частин Російської імперії, зокрема й України, набувало особливого значення.
На початку війни австро-угорський уряд прихильно ставився до ідеї утворення самостійної української держави. За таких умов Австро-Угорщина мала намір відмовитися від протекторату над Україною. Однак Центральні держави, зважаючи на зовнішньо-політичні фактори, не могли погодитися, щоб проголошення самостійності Української держави випереджало розв'язання "польського питання. Було також зрозуміло, що Україна – серце економіки Росії, і було вигідно відокремити її від Росії.
Щодо проблеми відродження Речі Посполитої, країни Антанти підтримували ідею створення у Центрально-Східній Європі самостійної польської держави, як форпосту проти Німеччини та можливої російської загрози. Українському ж питанню місця не знайшлося. Воно залишилося поза увагою адміністрації, за лаштунками загальних фраз про задоволення законних прагнень поневолених народів.
Отже, "українське питання" на міжнародний арені в роки Першої світової війни не було зняте. Український народ почав усвідомлювати, що воно буде розв'язане не внаслідок дипломатичних ходів, а шляхом боротьби за незалежність і самостійність.


78. Політична ситуація в Україні після Лютневої (1917 р.) буржуазно-демократичної революції. Суспільно-політичні сили та інститути влади в Україні на етапі 1917 – початку 1918 рр.
План: Створення нових інститутів, УЦР – її роль
Тези: повалення самодержавства, початок нового етапу; Тимчасовий уряд – контроль над усіма територіями, Ради роб. і селянських депутатів – представницькі органи, УЦР – підтримувала інтереси нації.
Розгорнута відповідь:
Українська революція стала визначною подією в історії українського народу XX ст. Вона засвідчила негасиме прагнення українців до творення власної держави. Незважаючи на тривале імперське поневолення, народ знайшов у собі сили, щоб у вкрай несприятливих умовах протягом тривалого часу вести запеклу збройну боротьбу, відстоюючи свою державність.
Перемога Лютневої демократичної революції у Росії 27 лютого 1917 р. і повалення самодержавства відкрили нову сторінку в історії України. Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап у її суспільно-політичному й духовному розвитку. 2 березня 1917 р. у Петрограді виник Тимчасовий уряд, який вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, зокрема й над Україною. В Україні самодержавний режим також було ліквідовано, а замість старих органів влади утворено губернські, міські й повітові правління. Поряд з органами Тимчасового уряду в Україні, як і в Росії, майже одразу виникли інші структури влади Ради робітничих і солдатських депутатів, провідну роль в яких відігравали російські меншовики, есери, більшовики. Третім центром влади і носієм ідеї національного відродження України стала Українська Центральна Рада.Створення УЦР стало видатною подією в національно-демократичній революції 19171920 pp. УЦР виступила організатором і лідером національно-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення, діячі УЦР почали привселюдно й відкрито говорити про інтереси нації від її імені.
Отже, політичне життя України піся Лютневої революції набуло нового напрямку, що засвідчує створення та активізація діяльності нових політичних інститутів.

79. Українська Центральна Рада та Генеральний секретаріат – перші державні структури відродженої України. Склад, політична програма, універсали УЦР.
Українська Центральна Рада:
створена 3-4 березня 1917 в києві;
Стала представницьким органом українських демократичних сил;
Керівником став Грушевський;
Генеральний секретаріат – уряд – виконавчий орган.
Основні напрямки політичної програми УЦР:
боротьба за національно-територіальну автономію України;
підготовка до виборів в Установчі збори;
співпраця з Тимчасовим урядом;
надання національним меншинам рівних політичних прав;
Універсали ЦР:
І універсал – 23(10) червня 1917 р.
ІІ універсал – 16(3) липня 1917 р.
ІІІ універсал – 20(7) листопада 1917 р.
IV універсал – 22(9) січня 1918 р.
Причини поразки ЦР:
Ослаблення соціальної бази;
Відсутність регулярної і централізованої армії;.
Невдоволення політикою ЦР заможних верств населення.
нерішучість у вирішення соціально-економічних реформ (не провели аграрну реформу)
наявність суперечностей усередині ЦР;
байдужість країн Антанти до долі України;
ідеологічний та військовий тиск з боку більшовиків.
Розгорнута відповідь:
Українська центральна рада – український представницький орган, створений представниками українських партій та організацій. Основною метою ЦР була боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти українських губерній та етнічних земель. Однак в УЦР не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.
Універсали центральної Ради – акти законрдавчого характеру вищого органу влади в Україні, що визначали зміни до державно-правового статусу українських земель у складі Росії у 1917-1918 рр.(перший проголошував автономію в складі Росію, за другим Генеральний Секретаріат підпорядковувався Тимчасовому Уряду, третій проголосив створення Української Народної Республіки, четвертий проголосив незалежність УНР).
29 квітня 1918 р. Центральна Рада схвалила текст Основного Закону Конституції Української Народної Республіки («Статут про державний устрій, права і вільності УНР»). Цей документ фактично був першою Конституцією в сучасному розумінні цього слова в історії України.
Історичне значення Української Центральної Ради полягає в тому, що в своїй діяльності вона робила перші кроки для досягнення незалежності українських земель, що перебували у складі Росії. Українська Народна Республіка, проголошена третім Універсалом, була першою автономією у складі Росії і подарувала українському народу надію на самостійну та незалежну державу.


80. Українська держава гетьманської доби: зовнішня і внутрішня політика П.Скоропадського.
29 квітня 1918 р. – владу було передано гетьману П. Скоропадському.
30 квітня 1918 р. – Скоропадський проголосив себе гетьманом всієї України, зосередив в своїх руках всі 3 гілки влади, керував зовн. політичними відносинами, був головнокомандувачем армії та флоту.
Внутрішня та зовнішня політика:
1.Політико-адміністративний устрій:
*Українська держава монархічного типу на чолі з гетьманом
* Гетьман(Рада Міністрів(губернські й повітові старости(волосні старшни.
2. Економічний розвиток:
*відновлення приватної власності(повернення націоналізованих підприємств попер. власникам;
* обмеження свобод для робітників: скасування 8-годинного робочого дня;
*удосконалення грошової системи;
3. Національно-культурний розвиток:
* визнання української мови державною;
* українізація освіти;
* створення української Академії наук на чолі з Вернадським;
* заснування національного архіву, державної бібліотеки, українського історичного музею, укр. Театру драми та опери, тощо.
* утворення української автокефальної церкви;
4. Військова справа:
* початок створення регулярної армії;
* спроба відновлення українського козацтва;
5. Зовнішні відносини:
* встановлення дипломатичних відносин з 12-ма країнами(пріоритет на відносини з Німеччиною);
* підписання перемир’я з Радянською Росією;
* дипломатична боротьба за повернення територій, які залишилися за межами України.

Розгорнута відповідь:
29 квітня 1918 року у Києві відбувся з’їзд Союзу Землевласників, що проголосив гетьманом усієї України Павла Скоропадського. У цей же день окупаційна влада розігнала Центральну Раду і визнала владу гетьмана. В Україні відбувся державний переворот. Українська Держава була державою монархічного типу. Гетьман проголосив низку реформ, зокрема було відновлено право приватної власності, обмежено свободи робітників, заборонили страйки. Проте відбулись позитивні зрушення в національно-культурній сфері: українська мова стала державною, проводилась українізація освіти, було створено Академію Наук. Також розпочалось створення регулярної армії.
Оскілки в зовнішній політиці гетьман спирався на співпрацю з Німеччиною, то її поразка в І Світовій війні позбавила гетьманську державу опори, що й стало однією з причин падіння гетьманату. Крім цього причинами падіння були також вузька соціальна база(буржуазія, поміщики, заможні селяни), відсутність дієздатної армії та відновлення старих порядків, що призвело до наростання соціальної напруги та невдоволення населення існуючим режимом.


81. Політичні обставини утворення ЗУНР. Внутрішня і зовнішня політика, історичне значення ЗУНР.
16 жовтня 1918 р. – маніфест Австрійського імператора про перебудову держави на федеративних засадах.
1 листопада 1918 р. – захоплення українськими військовими формуваннями на чолі з Д. Вітовським найважливіших об’єктів та урядових установ у Львові та інших містах східної Галичини.
13 листопада 1918 р. – проголошення самостійної Західноукр. Народної республіки.
Внутрішня та зовнішня політика:
* створення дієвих органів законодавчої та виконавчої влади;
* закон про громадянство, проголошення української мови державною;
* Земельна реформа;
* закон про 8-годинний робочий день;
* установлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів;
* уведення національної валюти – гривні та карбованця;
* закон про національні меншини; * закон про основи шкільництва;
* створення Української Галицької Армії.
* 22 січня 1019 р. – проголошення у Києві акту злуки УНР та ЗУНР(не був реалізований, але мав велике значення для збереження ідеї соборності)
* укріплення міжнародних позицій(відкриття посольств та дипломатичних представництв)
* україно-польська війна.

Розгорнута відповідь:
ЗУНР(Західноукраїнська народна республіка) – українська держава створена в листопаді 1918 року на західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії.
Замовлені Першою світовою війно війною революційні події зумовили падіння Австро-Угорського імперії. Однією з Держав, що виникла на її уламках була ЗУНР. Проте з самого початку свого існування держава стикнулась з низкою проблем, таких як міжнародне визнання, територіальні претензії з боку сусідніх держав, війна з Польщею. В таких умовах єдиним виходом було об’єднання з УНР в одну державу. Проте Акт Злуки мав символічний характер і продемонстрував прагнення українського народу до соборності, бо сторони, що об’єднувалися, не мали достатньої кількості державотворчих сил, що витримати тогочасні умову, тому ЗУНР втрачає контроль над власною територією.
Хоча новостворена ЗУНР не змогла довго проіснувати, пережити в тогочасних умовах всі геополітичні процеси на території України і при цьому залишитись сильною незалежною державою своїм виокремленням зі складу колишньої Австро-Угорської імперії продемонструвала прагнення українського народу існувати на своїй етнічній території у власній державі, а сам Акт Злуки УНР і ЗУНР і досі є символом самостійності та соборності України.


82. Утворення Директорії УНР, її реформи і зовнішньополітичні орієнтації.
Директорія УНР – тимчасовий орган державної влади УНР, створений для керівництва повстанням проти гетьмана. Після перемоги – найвищий орган державної влади в Україні.
Внутрішня політика:
поновлення УНР, але без влади ЦР;
законодавча влада передавалась Трудовому Конгресу;
обіцянка скасувати закони гетьмана, відновити 8-годинний робочий день
проведення аграрної реформи;
ліквідація приватної власності на землю;
запровадження державного контролю над виробництвом і розподілом;
поновлення чинності закону УНР про національно-персональну автономію;
проголошення акту злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р.
Зовнішня політика:
дипломатичні відносини були встановлені з Угорщиною, Чехословаччиною, Нідерландами, Італією, Ватиканом;
не вдалось налагодити зв’язки з тими країнами, від яких у значній мірі залежала доля України(Антанта, Польща, Рад. Росія)
Розгорнута відповідь:
У травні 1918 року було створено Український національно-демократичний союз, до складу якого входили партії, що засуджували політику гетьмана як антинародну та антиукраїнську. Згодом вони перетворились на Український національний союз, який проголосив курс на повстання проти гетьманської влади. Для керування повстанням була утворена Директорія УНР.
Політичний курс директорії: скасування Гетьманщини, відновлення УНР, вона виконувала роль тимчасової верховної влади; встановлення в Україні національного варіанту державної влади; створення уряду – Ради Міністрів на чолі з В.Чехівським; передача трудовим конгресом в складних воєнно-політичних умовах усієї повноти влади Директорії. Була відновлена приватна власність, проведена аграрна реформа, відновлено 8-годинний робочий день.
У зовнішній політиці уряд Директорії орієнтувався на країни Антанти (Великобританія, Франція). ле Антанта відмовилася визнати Директорію й розпочала військову інтервенцію на півдні України. Представники Антанти вимагали реорганізувати Директорію, вивести з її складу С. Петлюру, а натомість обіцяли надати допомогу в боротьбі з більшовиками.
Причини поразки Директорії УНР: 1. Внутрішінісуперечки серед членів директорії, відсутність єдності національно-демократичних сил; особисті антипатії керівників Директорії, різна внутрішньо- та зовнішньополітична орієнтація. . Слабке розуміння лідерами Директорії агальних потреб населення, неспроможність Вирішити соціально-економічні питання, зокрема аграрне; захоплення лівою демагогією.3. недооцінка Директорією більшовицької агітації та пропаганди на населення.


83. Причини поразки та історичні уроки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.
Основними причинами поразки були:
1) порівняно низька національна свідомість народних мас;
2) недостатня відданість ідеї державності з боку революційних лідерів, їх соціалістична і переважно проросійська орієнтація;
3) відсутність сильної української національно-демократичної партії, яка б з’єднала окремі політичні потоки в єдине державне річище;
4) слабкість соціальної бази Української Народної Республіки, переважна опора на селянство і на нечисленну інтелігенцію, недостатня підтримка української революції з боку міського пролетаріату і великих землевласників;
5) відсутність добре організованої, матеріально-забезпеченої, регулярної армії і належного контролю за нею;
6) надмірна молодість, як керівників, так і всього українського руху, відсутність певного досвіду в питаннях державницьких справ, зовнішньої політики, фінансів, армії та й навіть взаємовідносин між собою;
7) не вдалося здобути визнання на міжнародній арені, отримати реальну матеріальну й моральну допомогу інших країн. Зрештою, Україна зазнала прямої агресії з боку сусідів, у першу чергу – більшовицької Росії.

Національно-визвольні змагання ширилися, набували нових барв та відтінків, проте стратегічна мета залишалася незмінною завоювання незалежності і будівництво суверенної Української держави. Йшли пошуки най прийнятніших форм державного будівництва, зазнавали змін державний устрій і відповідно назва держави, калейдоскопічно змінювалися уряди, але не змінювалося спрямування національно-визвольного руху, його патріотичний порив до незалежності.
У таборі українських лідерів відбувалися безперервні дискусії з питань державотворення, створювалися все нові концепції, йшла безкомпромісна боротьба за втілення їх у життя. Спостерігалося постійне перегрупування сил як у таборі національно-визвольного руху, так і серед його противників.
У боротьбі за свою незалежну державу патріотичні сили здобували як блискучі перемоги, так і зазнавали тяжких трагічних падінь. Саме вони наклали свій відбиток на загально визнану періодизацію: 1) Українська народна республіка доби Центральної Ради (березень 1917 квітень 1918 рр.); 2) Українська держава гетьмана П. Скоропадського (29 квітня 14 грудня 1918 р.); 3) Українська Народна Республіка доби Директорії (грудень 19181920 рр.).Українська революція, що так вдало розпочалася для українства, той величезний вклад, який зробила в повалення романівської монархії, жертовність, покладена на вівтар боротьби за незалежність, у кінцевому підсумку закінчилася трагічно для великої волелюбної державотворчої нації. Революція зазнала поразки. Проте боротьба народу за своє визволення не закінчилася. Революція продемонструвала великий потенціал українства до визвольних змагань і збагатила людство досвідом, який заслуговує глибокого аналізу та вивчення.
84. Брест-Литовська конференція та українське питання.
27 січня 1918 р. – підписання Берестейського мирного договору між Україною та державами Четвертного союзу.
Основні умови Берестейського договору:
завершення стану війни між сторонами;
відмова від взаємних територіальних та матеріальних претензій;
налагодження економічних взаємовідносин;
поновлення кордонів між Україною та Австро-Угорщиною;
зобов’язання з боку України надати країнам Четвертного Союзу 1 млн. тон збіжжя.
Значення укладення Берестейського договору:
визнання України на міжнародній арені;
можливість продовжити процес українського державотворення; влада УЦР.
Залежність від німецької сторони, яка використала складне становище України для вирішення власних продовольчих та політичних проблем в обмін на непевні обіцянки щодо створення умов для возз’єднання українських етнічних територій у складі України;
Створення передумов для звільнення України від більшовиків шляхом збройного втручання країн Четвертного союзу.
Розгорнута відповідь:
9 грудня 1918 року розпочались приговори про мир у Брест-Литовському.
На той час керівники ЦР бажали зблизитись з Францією та Великобританією, які перемогли у війні. Антанта, однак, була вороже налаштована до УНР, тому що не бажала розчленування для своєї союзниці Росії. Для ЦР залишався один вихід – взяти участь у переговорах в Брест-Литовському. Згодом була видана нота Генерального Секретаріату про намір України самостійно вести переговори, оскілки в Росії на той час була відсутня легітимна загальнодержавна влада. Німецька сторона погодилась на участь у переговорах делегації УЦР. На чолі з В. Голубовичем.19 грудня українська делегація прибула на переговори і 27 січня був підписаний мирний договір між УНР та Німеччино, Австро-Угорщиною, Болгарією та Отаманською імперією.
Згідно з умовами договору країни перебували у стані миру і не висували одна одній територіальних та матеріальних претензій, був встановлений кордон між державами та розпочалось налагодження економічних відносин. Україна натомість мала надати країнам Четвертного союзу 1 млн. тон збіжжя та забезпечувати їх продовольством.
З одного боку, в результаті підписання договору Україну було визнано на міжнародній арені, проте вона фактично повністю залежала від країн Четвертного союзу.
85. Встановлення радянської влади в Україні: передумови, причини, наслідки.
Передумови:
Лютнева революція;
Утворення в Україні рад Робітничих, селянських і солдатських депутатів;
Причини:
намагання Тимчасового об’єднати втрачені після розпаду Російської імперії території;
діяльність рад спрямовувалась на створення загальноросійської державної системи.
Наслідки:
утворення УСРР;
створення передумов економічних, міжнародних, ідеологічних, військових, політичних) для об’єднання радянських республік;
утворення СРСР.
Розгорнута відповідь:
Після Лютневої (1917 р.) революції та повалення монархії постановою Тимчасового комітету російської Державної думи було утворено Тимчасовий уряд, було проголошено курс на демократичні перетворення й негайне скликання Установчих зборів. На місцях, зокрема й українських територіях, Тимчасовим урядом створювалися місцеві державні органи та місцеві громадські органи, що мали державні функції.
Водночас, як і на всій території колишньої Російської імперії, в Україні на хвилі буржуазно-демократичних перетворень повселюдно виникали Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів як органи керівництва революційним рухом у регіонах і містах. Наприкінці березня 1917 р. у Петрограді відбулася Всеросійська нарада делегатів Рад, яка спрямувала діяльність рад на створення загальноросійської державної системи.
При більшовицьких партійних комітетах і на підконтрольних більшовикам підприємствах у промислових центрах України, за російським прикладом, створювалися збройні формування загони Червоної гвардії.
Як відомо, саме під гаслом "Вся влада Радам!", висунутим В. Леніним, більшовики прийшли до влади у Петрограді у жовтні 1917 р. Своїми Декретами про мир і землю, Декларацією про права народів вони привернули на свою сторону трудящі маси, в тому числі велику частину селянства і армії.
Після громадянської війни був прийнятий курс на об’єднання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви, що стало невід’ємною складовою загального політичного курсу більшовиків.
Після встановлення радянської влади в інших радянських республіках цілком логічно постало питання про їх об’єднання.
30 грудня 1922 року було затверджено декларацію про створення СРСР. А 2 січня 1924 року на ІІ з’їзді рад СРСР було затверджено конституцію СРСР. Політика рівномірності і федералізму практично поступалася автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одинцями СРСР.
86. Економічна та суспільно політична криза радянського суспільства на початку 1920-х рр.: пошуки виходу. Нова економічна політика, її суть та особливості впровадження в Україні.
Причини економічної кризи:
руйнація МТБ промисловості.
Політика «воєнного комунізму»
Частий перерозподіл землі між селянами;
Скорочення виробництва продовольства4
Причини переходу до НЕПу:
глибока соціально-економічна криза;
масові виступи;
злом ідеї побудови соціалізму і комунізму шляхом ліквідації ринкових відносин;
намагання утримати владу у будь-який спосіб;
Заходи НЕПу:
промисловість: часткова денаціоналізація;
с/г: заміна продрозкладки продподатком, оренда, наймана праця;
торгівля і обмін: відновлення, ліквідація безоплатних послуг.
Досягнення, наслідки:
Швидке відновлення сільського господарства, промисловості, транспорту;
відновлення і розвиток торгівлі;
згортання кількості міського населення;
підвищення продуктивності праці;
підвищення рівня життя населення;
Особливості НЕПу в України:
відбувався пізніше, ніж у Радянських республіках;
супроводжувалось боротьбою із селянським рухом, голодом 1922-1923;
податки на селян були вищими, ніж в інших радянських республіках, стягувалися примусово.
Розгорнута відповідь:
На початку 20-х років ХХ століття в Радянському Союзі розгорнулась економічна криза, зумовлена політикою воєнного комунізму. Під час кризи різко зменшились об’єми виробництва та падіння рівня життя населення. Зважаючи також на масові виступи, які відбувались в країні, єдиним виходом для радянського керівництва, що втримати владу став перехід від «воєнного комунізму» до нової економічної політики. Метою нової економічної політики було покращення економічної ситуації в країні та рятування більшовицького режиму.
В рамках НЕПу розпочалась часткова денаціоналізація підприємств, відновилась приватна власність, продрозкладка замінилась продподатком, використовувалась наймана праця селян, що стимулювало селян ефективніше працювати, а також відновлювалась торгівля.
Внаслідок впровадження НЕПу відбулись позитивні зміни в економіці, збільшилось виробництво продукції, підвищилась продуктивність праці та рівень життя населення.
Проте на території України впровадження НЕПу мало ряд особливостей, адже воно відбувалось повільніше, ніж у інших радянських республіках і супроводжувалось голодом 1932-1933. Також податки на селян були вищими, ніж в інших республіках. Попри усі позитивні наслідки та досягнення нової економічної політики, її було згорнуто в 1928 році, адже НЕП була тимчасовим явищем, своєрідною поступкою капіталізму і не могла існувати довго в державі з однопартійною системою та авторитарним режимом.
87. Кооперативний рух в Україні на етапі 1920-х рр.: особливості в УСРР і на західноукраїнських територіях.
Кооперативний рух прагнення людей до економічної співпраці задля спільного організованого виробництва і водночас одна з форм відродження національної самосвідомості.
Особливості в УРСР:
формування єдиної системи кооперації;
виокремлення сільськогосподарської кооперації з єдиної споживчої кооперації;
послаблення кооперативного руху зі згортанням НЕПу;
діяльність її повністю контролювалася партійно-державним апаратом.
Обмеження діяльності споживчої кооперації та повний контроль партійно-державного апарату.
Особливості на західноукраїнських землях:
відновили свою діяльністю одразу після війни;
відновилися довоєнні сільські та міські кооперативи;
прийняття закону про кооперації, що гарантував демократичні принципи.
Розгорнута відповідь:
НЕП сприяв розвитку кооперації. Вона почала відроджуватися як розгалужена система самодіяльних господарських організацій. Поширився добровільний кооперативний рух, розгорталася діяльність промислової, споживчої, сільськогосподарської, кредитної кооперації.
В Україні формувалась єдина система кооперації, яка об'єднувала всі споживчі товариства в містах і селах. Великих успіхів досягла кооперація в справі заготівлі та збуту продукції.
Згодом з єдиної системи споживчої кооперації відокремилася сільськогосподарська кооперація.
Після ліквідації непу діяльність кооперації була різко обмежена. Споживчій кооперації була відведена роль організатора торгівлі, громадського харчування на селі, а діяльність її повністю контролювалася партійно-державним апаратом.
Держава в особі Головного кооперативного комітету при РНК УСРР видавала постанови, декрети, інструкції, реєструвала статути і визначала соціально-економічний статус кооперації, її права та обов’язки, що було грубим порушенням кооперативних принципів.
Визначальну роль в економічному житті Західної України відігравала кооперація. Вона була майже повністю знищена за роки першої світової та національно-визвольної воєн. Відновлення діяльності кооперативних установ розпочалося відразу після припинення бойових дій.
Уже в другій половині 1920 p. відновлюють свою діяльність довоєнні низові сільські та міські кооперативи, створюються нові спілки. 29 жовтня 1920 p. на першій сесії польського сейму було прийнято кооперативний закон, який сприяв розвитку кооперації, гарантував основні демократичні принципи. При міністерстві фінансів виникла державна кооперативна рада із представників національних і регіональних кооперативних союзів. Все це створювало умови для відродження й розвитку українського кооперативного руху . в Польщі, перетворення його на національно-господарський рух, на засіб самозахисту народу перед економічним, соціальним і національним гнобленням.
88. Політика українізації в УСРР. Її зміст і результати.
Квітень 1923 р. – проголошення ХІІ з’їздом РКП(б) курсу на коренізацію.
Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії у національних районах.
В Україна коренізація набула характеру українізації.
Складові українізації:
підготовка і залучення кадрів із представників української національності до партійних і державних органів та установ;
запровадження у всіх установах та державних закладах української мови;
видання газет, журналів, книжок українською мовою;
усебічний розвиток української культури і партійне керівництво нею;
глибоке вивчення національної історії, відродження традицій;
створення умов для розвитку мови і культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.
Українізацію підтримували М. Скрипник, О. Шумський, В. Затонський, Г. Гринько.
Українізації чинили опір верхівка КП(б)У, чиновники, керівники великих підприємств, трестів, російське та зрусифіковане міщанство, інтелігенція, священики Російської православної церкви.

Розгорнута відповідь:
У квітні 1923 р. відбувся XIII з'їзд РКП(б). у порядок денний якого було включено розгляд національного питання. З'їзд проголосив політику коренізації, український різновид якої дістав назву українізації. Декларувалося, що основною метою цієї політики є сприяння розвиткові культур і мов національностей. Та на першому плані у державної партії були інші завдання: укоренитися в національних республіках (звідси й назва політичного курсу коренізація). Щоб зміцнити свій вплив у республіках, патрія повинна була розмовляти з населенням його мовою і створити власних апаратників з місцевих кадрів. Безсумнівно, що коренізація мала побічний ефект у вигляді стрімкого розвитку пригнічених до того національних культур.
Результати українізації 20-х рр. були вагомі: Кількість українців серед службовців державного апарату в 1923 1927 рр. зросла з 35 до 54%. На українську мову перейшло понад чверть інститутів і більше половини технікумів. Більша частина книжок, журналів і газет стала видаватися українською мовою. З ініціативи М. Скрипника національна мова впроваджувалася навіть у школах командного складу і в деяких червоноармійських частинах. На Кубані відкрилися українські школи, видавалися українські газети, працювало українське радіомовлення.


89. Формування та діяльність інституцій радянської влади в Україні. Радянська Україна у Конституціях СРСР (1924 і 1936 рр.) й УСРР(УРСР) 1925, 1929 і 1937 рр.
26 січня 1924 р. – І конституція СРСР:
* формально кожна республіка могла вийти з союзу, проте не уточнювалось, яким чином.
* фактичне перетворення СРСР в централізовану унітарну державу;
Конституція УСРР 1929 року:
* закріпила принципи диктатур пролетаріату;
* рівноправність громадян не залежно від їх расової і національної приналежності;
Конституція УРСР 1937 року – побудована на основі конституції СРСР 1936 року:
*спільність та єдність економічних та політичних основ розвитку всі радянських республік у складі СРСР.
Розгорнута відповідь:
26 січня 1924 р. відбувся II з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу, в якій описувались питання щодо компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв’язок, планування господарства, оголошення війни і підписання миру. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізму такого виходу в конституції не розглядався. Тому, можна сказати, що „союз республік” фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу.
У травні 1925 р. завершився процес входження України до складу СРСР. Було затверджено новий текст Конституції УСРР, у якому було закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.
Конституція 1929 року, як і перша Конституція УСРР закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку рад як державну форму цієї диктатури. Вона, як і перші радянські конституції, закріпила рівноправність громадян, незалежно від їх расової і національної належності, та проголосила суперечним основним законам Української Радянської Республіки встановлення або допущення будь-яких привілеїв чи переваг з причин расової або національної належності, а також і будь-яке обмеження рівноправності національних меншостей та багато іншого.
Після опублікування 12 червня 1936 року проекту нової Конституції СРСР було утворено Конституційну комісію для розробки проекту Конституції УРСР. До кінця 1936 року робота над підготовкою проекту Конституції УРСР була комісією остаточно завершена. Конституція Української РСР 1937 року була побудована на основі Конституції СРСР 1936 року і в цілковитій відповідності до неї. Принцип відповідності Конституції УРСР основним положенням Конституції СРСР випливав з спільності і єдності економічних, політичних та ідеологічних основ розвитку всіх радянських республік у складі СРСР. 90. Міжнаціональні відносини і релігійне життя в УСРР у 1920-1930-ті рр.
Міжнаціональні відносини:
розвиток національних мов, їх використання у сферах управління, законодавства тощо
зі зміцненням адміністративно-територіальної системи розпочалось переважання класового принципу над національним;
репресії багатьох національних кадрів;
Релігійне життя:
відверто антицерковна, войовничо-атеїстична політика радянської влади;
арешти, переслідування та розстріли представників духовенства та віруючих;
вилучення церковних цінностей для закупівля зерна за кордоном;
створення та організаційне оформлення УАПЦ;
партійний тиск радянського керівництва на УАПЦ при формальному виявленні лояльного ставлення до неї;
намагання радянської влади внести розкол між різними конфесіями, підтримка різних сект, що підривало єдність церкви.
Розгорнута відповідь:
В Україні на початку 30-х рр. існувало 25 національних районів, включно з російським, німецьким, єврейським населенням тощо. Вільного розвитку набули національні мови. Ними користувалися у сферах управління законодавства, освіти, літератури і мистецтва. Але із зміцненням адміністративно-тоталітарної системи з’являються спотворення у сфері національної політики. Класовий принцип почав переважати над національним, і від його жорстокого дотику найбільше постраждала сфера національних відносин. Проводилися репресії багатьох національних кадрів. Не можна погодитися, що з приходом радянської влади в національного розвитку і в міжнаціональних відносинах не сталося суттєвих змін. За радянської влади УРСР стала чітко окресленим національним і територіальним цілим, із власним адміністративним центром і апаратом. Таким чином, українці нарешті отримали територіально-адміністративні рамки, що відображали їхню національну самобутність, тобто те чого вони не мали з часів козацької Гетьманщини.
У 1920 році посилився тиск на православну церкву. Більшовики скористалися голодом 1932-1933 як приводом для поширення репресій проти духовенства: із храмів були вилучені коштовності та культові споруди; розстрілювались священики та віруючі; тисячі церков були знищені, священики заарештовані, а в 1930 році УАПЦ саморозпустилась.
91. Партійно-політична система Радянської України в 1920-ті рр., передумови та шляхи її трансформації у командно-адміністративний апарат. Сталінські репресивні заходи та їх наслідки для українського суспільства.
Радянська політика в 1930-х роках:
Культ особи Сталіна;
Панування однопартійної системи. Зрощування партійного і державного апарату;
Фізичне усунення політичних противників і опонентів;
Створення розгалуженого репресивного апарату; масові репресії;
Одержавлення масових організацій;
Русифікація суспільного життя, ідеологізація, контроль над ЗМІ.
Політичні репресії:
І хвиля(1928-1931) – примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес над СВУ;
ІІ хвиля(1932-1936) – штучний голод, «кіровська хвиля»;
ІІ хвиля (1937-1938) – «великий терор»
Наслідки репресій:
знищено мільйон українців;
насадження атмосфери страху;
через систему ГУЛАГу пройшло 5% населення.
Розгорнута відповідь:
Україна пройшла 3 етапи входження до складу СРСР. На першому(червень 1919-грудень 1920) булл у творено воєнно-політичний союз радянських республік, але а Україною зберігався статус незалежної держави; на другому(грудень 1920-грудень 1922) відбувалось формування договірної федерації та посилилось підпорядкування України; на третьому(грудень 1922 – травень 1925) було створено СРСР, що призвело до втрати Україною своєї незалежності. На етапі формування СРСР розглядались 3 основні плани щодо входження УРСР до складу СРСР(план автономізації, план федерації та план Християна Раковського про союзне утворення зі збереженням незалежності).
Після створення радянського союзу розпочалося формування нової всесоюзної політичної системи, що базувалася на принципах схожих політичних систем союзних республік, зокрема це провідна роль комуністичної партії, яка мала цілковитий контроль над державою. Також поширився культ особи Сталіна як вождя, що є властивим для країн з тоталітарним режимом. Розпочались масові репресії спочатку проти селян що опирались масовій колективізації, потім проти представників різних конфесій. Був штучно створений голод, що зумовило панування атмосфери страху в Україні.


92. Центри української еміграції в Польщі, Чехословаччині й Румунії. Діяльність української політичної й військової еміграції.
План:виникнення еміграцій, становище емігрантів в цих країнах, , розташування емігрантських осередків, наслідки еміграції.
Тези: 20-30-і рр. – друга хвиля еміграції, зумовлена соц.-екон. та політ. причинами. Головним скупченням еміграції стала центр. та Зх. Європа (що призвело до активізації культурного, наук., освітнього життя та активізації діяльності громадс і просвітницьких організацій у Бухаресті, Варшаві, Відні, Празі), де вона очолила організацію життя – укр. діаспору. Кін. 20-х – поч. 30-х рр. – розширення меж еміграції, поява нових центрів та зміцнення уже існуючих: Австрія, Румунія, Югославія, Бельгія, Франція. Чисельність діаспори: *Польща (200-300 тис.); *Чехослов. (120-150 тис.); *Румунія (100-146 тис.). У цих країнах українці мали статус меншості. Найчисленніша діаспора в Польщі. Військ еміграція сформ по закінченню І світової війни з полонених, що були звільнені з таборів. Виникнення військ. товариств та стрілецьких громад.
Розгорнута відповідь:
Укр міжвоєнна еміграція – це військова та політична еміграція- результат поразки нац.-визвольної боротьби на Україні 1917-1920-х рр. Українці емігрували разом з установами уряду та військами її армії. Центрами скупчення міжвоєнної української еміграції стали Франція, Німеччина, Італія, Англія. Головні еміграційні хвилі з Центральної та Східної України, Галичини та Буковини були спрямовані у найближчі сусідні європейські країни, зокрема Польщу, ЧСР, Румунію. В еміграції продовжили діяльність екзильні уряди УНР та ЗУНР, старі та новоутв політ партії, створено численних громадс, культ-освітніх та наук установ, організацій, гуртків тощо.
Так постали нові центри укр діаспори, а наявні зміцнилися. Уряд цих країн ставився до них по-різному. У цих державах українці мали статус нац. меншостей. В Чехослов жили на Пряшівщині, частково на своїй етнічній тер і користув. досить широкими правами; також жили в Чехії на понімечених землях; в Румунії жили як на окраїнах укр етнічної тер (Буковина, Мармарощина), так і в розпорошенні. Найдинамічнішим було укр скупчення в ЧСР (Прага стала поряд Харкова, Києва і Львова одним з центрів укр культури, а навіть політ життя). Найчисленнішим - в Польщі. Кількість укр вояцтва у румун. таборах була меншою ніж у Польщі та Чехослов.
На тер Польщі зосередились урядові установи УНР .У 1920 р. в Польщі існував ще один укр табір - в Тухолі, де розмістилися полонені воїни УГА. Крім таборів для інтернованих воїнів, емігранти (науковці, викладачі та студенти) розташувались у Варшаві, Кракові та Познані. Окремі з цих таборів проіснували в Польщі до 1924 р., але через відсутність нормальних умов життя багато емігрантів втікали до ЧСР. Частина політ емігрантів з Наддніпрянщини зосередилась в Румунії у трьох таборах для інтернованих: у Фагараші й у двох у Брашові. У Бухарешті утворився також осередок укр. студентів.
Висновок. У результаті еміграційних хвиль початку 20-х років ЧСР стала важливим осередком укр емігрантів, а Прага перетворилась на другу за значенням (після Відня) столицю укр політ еміграції. Вирішальну роль у повороті українців до Чехослов мав нац. ренесанс чехів другої пол.ХІХ ст. Протягом півстоліття вони зуміли просвітити широкі маси, виховати нову нар інтелігенцію. Історія нац відродження чехів була зразком для укр емігрантів.


93. Суспільно-політичне життя на західноукраїнських територіях у 1920-ті рр. Політика пацифікації Ю. Пілсудського в Східній Галичині.
План: Територіальний поділ України між трьома державами, укр.. землі під владою Польщі, політика пацифікації, укр. землі під владою Румунії, укр.землі під владою Чехословаччини.
Тези: Сусп.-політ. життя: *відсутність органів самоврядування; *неможливість українцям приходити до влади; *обмеження політ. прав українців; *асиміляція українського населення; *обмеження у сфері освіти та культури; *національне гноблення укр. населення. Пацифікація – масові репресії у вересні-жовтні 1930р. щодо укр. населення Галичини, проведене урядом Польщі на чолі з Пілсудським. Причини політики пацифікації: *численні протипольські акції; *підпали майна; *пошкодження ліній зв’язку; - що відбувались влітку та восени 1930р. Мета політики пацифікації: *умиротворення Галичини; *послаблення укр. політ. сил; *забезпечення успіху на виборах до сейму. Наслідки пацифікації в Сх. Галичині: *значна радикалізація укр. руху опору на Зх-Укр. землях; *ліквідація просвітницьких та культурних осередків; *пробудження нац. свідомості.
Розгорнута відповідь: Перша світова війна була несприятливою для укр.народу. Укр. землі поза межами СРСР було поділено між трьома державами.
Діяльність політичних партій не заборонялася, якщо вони не суперечили законам. У 20-30-ті роки ці землі стали епіцентром нац.-визвольної боротьби всього українського народу. Скориставшись труднощами внутрішньополітичного становища, режим Ю. Пілсудського в 30-ті роки набув ознак військової диктатури. Польський сейм був розпущений, опозиційні парламентські сили, у тому числі й 30 українських депутатів, потрапили до в'язниці. Посилювалися репресії проти національних меншин. У 1934 р. було створено концтабір у Березі Картузькій, де більшість політв'язнів становили українці, учасники національно-визвольного руху.
Поступово найпомітнішим чинником у житті Західної України став націоналізм(УВО). Вищою метою є досягнення державної незалежності будь-яким способом.
До 1927 р. усі українські школи були закриті або румунізовані, українську пресу було заборонено. Було зроблено спробу піддати румунізації православну церкву. Певних успіхів було досягнуто у галузі народної освіти. Політичне життя на Закарпатті було досить активним. Найвпливовішою у країні політичною силою були українофіли. Була створена українська держава-Карпатська Україна. Але лише на короткий час.
Висновок: Проголошення Карпатської України мало велике історичне значення. Цей факт виявив одвічне непереборне прагнення українського народу до створення власної національної держави, допоміг закарпатцям остаточно усвідомити себе частиною єдиного українського етносу.
Одним із головних наслідків пацифікації стало зростання серед галичан національної свідомості, настроїв ворожості до польської держави і поляків, що вело до подальшого посилення боротьби ОУН.
Але українці не мали можливості нормально економічного та культурного розвитку через утиски з боку іноземних урядів.


94. Суперечливість соціально-економічного розвитку українського суспільства в умовах сталінізму. Економічні перетворення у промисловості: індустріалізація, її передумови, хід здійснення, наслідки.
План: зміни в політичному керівництві СРСР 1927 р.; план першої п'ятирічки ; початок першої п'ятирічки ; перехід до форсованої індустріалізації ; централізація управління промисловістю; провали й досягнення першої п'ятирічки ; життєвий рівень народу.
Тези: Ідеологічна основа радянської модернізації: *побудова соціалізму в окремій країні; *загострення класової боротьби; *ліквідація куркульства як класу. Березень 1921р. – прийнята нова економічна політика (НЕП) на з’їзді РКП (б), що змінила політику “воєнного комунізму”. Мета НЕПу: відновити народне господарство та перейти надалі до соціалізму. Грудень 1925р. – проголошення курсу на індустріалізацію (система заходів, щодо прискорення розвитку важкої промисловості з метою переозброєння економіки та зміцненні оборони країни) країни. Завдання та передумови: *здобуття техніко-екон. незалежності; *перетворення аграрної країни в індустріальну; *підвищення бази с/г; *зміцнення оборонного потенціалу. Хід: *перша п’ятирічка (1928-1932рр.); *друга п’ятирічка (1933-1938рр.). Наслідки: *перетвор. Укр. в індустріально-аграрну країну; *збільшення промислового потенціалу у 7 разів; *створ. нових галузей; *створ. командно-адміністративної екон.; *низький життєвий рівень населення.
Розгорнута відповідь: Зміни в політичному керівництві СРСР 1927 р.
У партійно-держ керівництві СРСР точилася боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Прискорення ек розвитку, створення новітніх галузей промисловості, модернізація сільського господарства, всіх сфер життя були об'єктивною необхідністю, з якою в керівництві ВКП(б) погоджувалися всі. Розбіжності виникли лише щодо темпів розвитку, джерел індустріалізації, пріоритетів різних галузей народного господарства.
План першої п'ятирічки Модернізаційні процеси мали охопити усі сфери життя, у тому числі промисловість. Планувалося будівництво електростанцій, спорудження шахт, заводів.. Виробництво електроенергії передбачалося збільшити в 2,5 раза, продукції машинобудування- у 3 , хім.. пром. - у 3,5 .План потребував великих зусиль укр народу, але не обіцяв поліпшення життя. Він закріплював традиційну структуру нар. г-ва.
Хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. Сталін звинуватив селян. Це був перший крок до згортання непу. Ек. методи хлібозаготівель замінювались адм-судовими.
Відновлення репресивної політики
Утвердження сталінського єдиновладдя
Початок першої п'ятирічки У перший рік п'ятирічки ек-ка СРСР ще відчувала імпульси непу, які забезпечили їй високий темп розвитку. З початку п'ятирічки верхівка СРСР почала шукати нових методів інтенсифікації праці, зокрема шляхом організації масового виробничого змагання. Заг керівництво ним здійснювала партія.
Перехід до форсованої індустріалізації Успіхи першого року п'ятирічки на тлі жорстокої ек. кризи 1929 р. створили ілюзію можливості швидко вирватися з ек відсталості.Багато хто з більшовиків схилявся до курсу макс напруження сил, побудови соціалізму за декілька років. Сьогочасні потреби народу до уваги не бралися. З осені 1928 р. у містах почалося введення карток на хліб для робітників і службовців. Для більшості трудящих продукти стали недоступними. У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКІІ(б) було вирішено «за всяку ціну» прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості. Таким чином, йшлося не про гармонійний, всебічний розвиток економіки, а про макс нарощування окремих виробництв.
Централізація управління промисловістю Підприємства були позбавлені економічної самостійності, яку мали трести.Велика промисловість України перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Ця обставина зменшувала і без того незначні владні повноваження місцевого партійно-держ керівництва. УСРР була позбавлена ек. самостійності.
Провали й досягнення першої п'ятирічки :Уряд мав на меті створити картину безперервних успіхів і приховати справжній стан справ.За роки першої п'ятирічки виникли нові виробництва. Це давало змогу з допомогою цін нарощувати «вал». Крім того, в умовах інфляції стрімко підвищувалися ціни на всі види промислової продукції. Насправді ж досягти накреслених И. Сталіним рубежів не вдалося. Протягом п'ятирічки темпи розвитку промисловості зменшилися .Незважаючи на провал політики форсованого розвитку, країна за п'ятирічку зробила великий крок уперед.В Україні реалізувалося близько 20 % усіх капіталовкладень СРСР. Промисловість.
Висновок: Форсованому ек розвитку було принесено в жертву життєвий рівень народних мас. Макс концентрація коштів на розвиток важкої промисловості загострила й без того скрутну ситуацію в легкій промисловості. Це негативно відбилося на добробуті трудящих. Деяке номінальне підвищення заробітної плати не забезпечувалося товарною масою. Знецінення. Державні позики з'їдали заощадження. У роки першої п'ятирічки держава розгорнула торгівлю алкогольними напоями. В умовах гострої продовольчої кризи, голоду в селі керівництво продовжувало експорт хліба. У побут радянських людей надовго ввійшли черги, продовольчі картки, дефіцит. Сотні тисяч людей, які виїхали із села й стали робітниками, не могли одержати житла.
95. Колективізація: мотиви, хід здійснення, результати. Економічні та соціальні наслідки колективізації в Україні.
План:мотиви та причини колективізації; реалізація;результати та наслідки.
Тези: Грудень 1927р. – курс на кооперування села. Причина цього – хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. Мотиви: *налагодження каналу для передачі коштів із села в місто на потреби індустріалізації; *забезпечення населення дешевими продуктами та сировиною; * перетвор. селянських господарств на велике виробництво; *ліквідація куркульства (заможних господарів) як класу. Хід: *січень 1928р. – рішення про необхідність форсованої колективізації; *1928р. – створ. МТС (моторно-тракторні станції, що обслуговували колгоспи, радгоспи); *листопад 1928р. – курс на суцільну колективізацію села; *осінь 1929р. – весна 1930р. – хвиля селянських виступів та повстань. Наслідки: *знищення найбільш працездатних селянських господарств; *занепад почуття індивідуалізму; *дезорганізація аграрного сектору; *наростання кризи в с/г; *голодомор 1932-1933рр.
Розгорнута відповідь: Колективізація передбачала переведення селянства від інд г-ва до колект. в- ва.Вона мала суттєво сприяти зміцненню соц бази диктатури пролетаріату, а також відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в ек-ці. С/г мало потрібну кількість хліба для експорту, забезпечити пром.-сть необхідною кількістю робочих рук і технічною сировиною.
Причини: встановлення тоталітарного режиму;
необхідність забезпечення коштів для індустріалізації; потрібен був механізм постачання хліба; можливість контролю за селянством; протиріччя між більшовицькою ідеологією та наявністю приватної власності.
Почалася вона з кардинальних змін у с/г. Селян насильно заганяли до колгоспів, проводилася «політика ліквідації куркульства». Тих, хто виходив із колгоспів, чекали підвищені податки, гірша земля, а колгоспникам гарантували пільги. В 1930 р. вийшов указ Сталіна про подвоєння рівня усуспільнення і протягом 1931 р. майже закінчити суцільну колективізацію. Ще рішуче відбувався процес розкуркулення, багато родин було депортовано, 200 тис. сел. господарств експропрійовано. Ці обставини змушували одноосібників вступати до колгоспів. На поч.30-х загострилася криза колгоспного ладу:зниження рівня ефективності с/г виробництва,соціальне невдоволення сел.мас. Це було спричинено відсутністю досвіду. Реакція населення - спротив. Різке зниження хлібозаготівель. Влада вилучила залишки товарного хлаба та насіннєве зерня для створення резерву. Такі дії спричинили голод, що мав штучний характер та переріс у голодомор. Головним наслідком колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною.
Висновок: Селяни не бажали відмовлятися від своєї власності. Лише погрози та обіцянки заможного життя змушували їх вступати в колгоспи. Колективізація викликала впертий опір селянства. Постало питання про заможних селян,які були пов’язані з землею і становили перепону колективізації. Держава вживає ряд заходів з метою ліквідації цього стану шляхом репресій. Створивши колгоспи, держава встановила над ними всеосяжний контроль. Перше завдання - поставки державі, селянам майже нічого не лишалося. Наслідком такої політики став голод 1932-1933.


96. «Культурна революція», її зміст та шляхи реалізації в Україні.
План: умови, в яких здійснювалася КР; ліквідація неписьменності; розвиток радянської школи; підготовка фахівців, вищі навчальні заклади; підвищення ролі науки; літакобудування; творчість; релігія.
Тези: «Культурна революція» - політика радянського керівництва в галузі культури. Зміст: *ліквідація не писемності за участю спеціально створеної комісії (стало 85% писемних); *створ. сист. народної освіти (введено програму, підручники; початкова, середня, вища); *ліквідація університетів (створ. інститутів народної освіти); *репресії творчо активного населення; *мистецтво – інструмент ідеологічного впливу. Література: з’являється стиль символізм (Олесь, Вороний, Чупринка); неокласицизм (Зеров, Рильський). Літературні об’єднання: Гарт, ВАПЛІТЕ, ВУСПП, Плуг, Ланка МАРС. Кіно: Одеська та Київська кінофабрики; Довженко – “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля”. Архітектура: домінує стиль – конструктивізм (функціональність, лаконізм). Музика: взаємодія фольклору, спадщини Лисенка та нової європейської музики (Вагнер, Гріт). Наука: відкриття у: генерації та селекції рослин; теорії космічних польотів; нелінійній механіці
Розгорнута відповідь: Перетворення, що проводилися в країні, не могли не торкнутися і духовної сфери суспільства. Цей процес одержав назву культурної революції .Найпершим її завданням була ліквідація неписьменності (1920 рік - 32% грамотних). До кінця 30-х років були досягнуті значні результати. У 1939 році 81% населення у віці від дев'яти до сорока років стало грамотним. Особливо разючі були успіхи серед населення нац. республік.
Багато уваги було приділено розвитку радянської школи. З 1930 року вводиться загальне обов'язкове початкове навчання дітей. В роки другої п'ятирічки вводиться семирічне навчання в місті і частково на селі. Одночасно вирішувалася проблема підвищення якості навчання в школі.
Однією з найважливіших завдань культурного будівництва стала підготовка фахівців через вищі та середні спеціальні навчальні заклади. Особливу увагу керівництво приділяло науці. На її розвиток виділялися значні кошти. У 30-ті роки значно розширюється діяльність Академії наук СРСР. У ряді галузей науки вітчизняними вченими були досягнуті видатні результати. Показником високого рівня розвитку науки і техніки, а також ек. можливостей країни стали створені в 30-і роки радянські літаки.Велику увагу керівництво приділяло розвитку худ.культури. Чудово розуміючи значення літ-ри і м-ва як засобу ідейного впливу на людину, ідеологічні органи Комуністичної партії здійснювали активний вплив на формування творчої інтелігенції та гуманітарний розвиток радянського сус-ва. У 30-ті роки радянські митці створили цілий ряд видатних творів художньої культури.
Духовна сфера підлягала жорсткому контролю.
Висновок: Терор налякав і деморалізував інтелігенцію, що виросла за часів радянської влади. Досягнення культ революції довоєнного періоду і перетворення в інших сферах безперечні. Проте слід враховувати і ту обставину, що для політ життя радян сус-ва кінця 20-х і 30-х років характерна тенденція до встановлення авторитарного режиму в системі партійно-держ керівництва країною, бюрократизм, формування культу особистості керівника партії І. В. Сталіна.


97. Діяльність українських політичних партій і рухів на західноукраїнських територіях у 1930-ті рр. Комуністичний рух. Особливості функціонування націоналістичних організацій.
План: партії, що діяли; ОУН; ставлення населення до ком.партії; дії з боку партії щодо опору населення
Тези: УВО (укр. військова організація): липень 1920р.; Є.Коновалець; ідейні засади: створ. української самостійної соборної держави шляхом заг.-націон. повстання укр. народу (бойкот, саботаж). УНДО (укр. націонал-демократичне об’єднання): липень 1925р.; Д. Левицький (голова), С. Баран, В. Мудрий, М. Рудницька; ідейні засади: створ. незалежної Укр. мирним шляхом на демократичних засадах, захист інтересів укр. населення в парламенті. УСРП (укр. соціал-радикальна партія): 1926р. (об’єднання УРП та УПСР); Л. Бачинський, С. Макух, М. Стахів; ідейні засади: здобуття незалежності Укр. легальними методами, соціалістичні перетворення (влада – народу, земля - селянам). КПЗУ (комуністична партія Зх. Укр.): 1919р.; А. Бараль, М. Заячківський, Й. Крілик; ідейні засади: визвол. Зх. Укр. шляхом соціалістичної революції, возз’єднання з Радянською Україною. ОУН (організація українських націоналістів): січень-лютий 1929р. (УВО з іншими націоналістами); Є. Коновалець, С. Бандера; ідейні засади: створ. укр. соборної держави з приватною власністю та національною церквою шляхом збройного повстання.
Розгорнута відповідь: Комуністична партія Західної України. Представники: Бараль, Зайчківський. Мета: визволення Західної України шляхом соціалістичної революції возз'єднання з Радянською Україною.
- Українська військова організація (липень) Мета: створення української самостійної соборної держави шляхом загальнонаціонального повстання українського народу
- Українське національно демократичне об'єднання (липень 1925)Представники: Левицький, Баран, Мудрий, Рудницький.Мета: створення незалежної соборної України мирним шляхом на демократичних засадах, захист інтересів українського населення в парламенті, культурно-просвітницька діяльність .
- Українська соціал – радикальна партія Представники: Бачинський, Макух, Стахів. Мета: здобуття незалежності України легальними методами, соціалістичні перетворення.
- Організація українських націоналістів Представники: Коновалець, Бандера. Мета: створення укр самостійної соборної держави з приватною власністю та нац церквою шляхом всенародного збройного повстання, використання різних методів боротьби. Ідеологія ОУН – інтегральний націоналізм – тоталітарна форма націоналізму, обґрунтована в працях Д.Донцова. У майбутній державі мала існувати влада однієї партії.На чолі руху повинен стояти верховний керівник, вождь, який має безумовну і необмежену владу.
Населення Західної України насторожено ставилося до ком партії і тому становило лише 10%. З огляду на це, глибоко закономірно, що у номенклатурі обкомів партії Західної України, у чиїх руках фактично зосереджувалася вся повнота влади в регіоні, місцеві працівники становили 12,1%.Радикальні соц-ек зрушення відб в с/г західноукр областей. Було відновлено процес примусової колективізації. На початку 50-х років суцільна колективізація в західноукр землях була завершена. І хоча з високих трибун і в оф держ та партійних постановах неодноразово наголошувалося на необхідності дотримуватися принципів поступовості та добровільності, на практиці домінували форсовані темпи і примус. Не врах місцева специфіка. Звичними методами здійснення соціалістичних перетворень стали тиск, терор, масові репресії, депортації населення. Щоб остаточно зламати опір нововведенням з боку західноукр населення, радян влада повела боротьбу проти УГКЦ. В умовах тривалої укр бездержавності УГКЦ поступово перетворилася на традиц посередника між укр й оф владою, духовну нац.-визвол боротьби. Вона була впливовою структурою.
Висновок: Отже, суть суспільних перетворень у західних областях Укр полягала в продовженні та завершенні соціалістичної перебудови «возз'єднаних» земель. Шляхом активної «радянізації» планувалося відтіснити «старе» (звичаї, релігію, організацію праці, суспільні структури, лідерів та ін.) і ствердити «нове» з метою «органічного» приєднання цього регіону до складу СРСР.


98. Карпатська Україна як спроба створення Української держави у 1938-1939 рр.
План: у складі Чехословаччини; запровадження автономії; діяльність; проголошення незалежності; окупація Карпатської України; кінець існування.
Тези: 30 вересня 1938р. – Мюнхенська змова, що розпочала розвал Чехословаччини. 11 жовтня 1938р. – надання автономії Підкарпатській Русі (Закарпаттю). Голова автономного уряду - А. Волошин. 2 листопада 1938р. – Віденський арбітраж; частина Закарпаття відходила Угорщині. 30 грудня 1939р. – зміна назви Підкарпатська Русь на Карпатська Україна; низка реформ (освіта; створ. збройних сил; вибори до Сейму). 14 березня 1939р. – поч. окупації Закарпаття румунськими військами. 15 березня 1939р. – проголошення незалежності Карпатської Укр.; президент – А. Волошин.
Розгорнута відповідь: Карпатська Україна автономна республіка у складі Чехословаччини в 19381939 і Української незалежної держави на Закарпатті в березні 1939.
Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних Зборах у Хуст було проголошено злуку Карпатської України з УНР. Але цього не було дозволено. Карпатська Україна увійшла до складу Чехословаччини на правах автономії. Проте реальний автономний статус Карпатської України так і не був забезпечений чехословацьким урядом. Тому громадськість активно виступала за надання автономії..
Після Мюнхенського договору (30 вересня 1938 року автономію все ж було надано. 8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд на чолі з А.Бродієм 22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехословаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців.
26 жовтня 1938 року прем'єр-міністром КУ обрано А.Волошина. Рішенням Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна частина Карпатської України були приєднані до Угорщини. За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хусту.
Було створено збройні сили Карпатської України Організацію Оборони «Карпатська Січ Уряд А. Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація.
12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сейму КУ, на яких абсолютну більшість голосів виборців здобули кандидати Укр. Нац. Об'єднання. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), держ. мову (українська);прапор; гімн і герб.. Президентом було обрано А. Волошина, який після проголошення незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною. Гітлер відповів негативно.
В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. Угорщина, за підтримкою Німеччини розпочала війну проти Карпатської України. Відб. Кровопролитні бої. 16 березня 1939 р. зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня, більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами.
У гірських районах Карпатської України загони «Карпатської Січі» продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 р. У кінці березня 1939 р. президент республіки А. Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхала через Румунію в еміграцію.
Висновок: Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності без пролиття крові, конституційним шляхом. Найпомітнішим внеском чехословацького режиму на Закарпатті було культурне піднесення, розбудова європейського типу шкільництва, початок фахової освіти і піднесення життєвого рівня населення краю. Усе це привело до зростання національної свідомості. Сьогодні можна з певністю сказати: Карпатська Україна 1938–1939 рр. справді була прологом Української держави.


99. Українське питання в політиці держав Європи напередодні Другої світової війни.
План: причина виникнення укр.питання; країни, зацікавлені в ньому, Україна в планах Гітлера.
Тези: 23 серпня 1939 р. – підписання пакту Молотова-Рібентропа; поділ сфери інтересів між Німеччиною (Зх. Польща, Литва, Фінляндія) та СРСР (Латвія, Естонія, Сх. Польща, Бессарабія, Буковина, Фінляндія); 1 вересня 1939 р. – початок Другої Світової війни; 17-28 вересня 1939 р. – окупація Радянським Союзом України; утворилися нові області (Волинська, Рівненька, Станіславська, Тернопільська, Львівська); наслідки: заборона діяльності партій, рухів, товариств та установ; діяла лише парті ВКП(Б) (всесоюзна комуністична партія більшовиків) та її г/о; опір здійснювала ОУН; націоналізовано підприємства. 28 вересня 1939 р. – договір про кордон між СРСР і Німеччиною; Литва повертається в інтереси СРСР, частина Польщі – до Німеччини; закріплення спільної окупації Польщі; 28 червня 1940 р. – окупація Радянськими військами Пн. Буковини та Бессарабії; об’єднання етнічних українських земель під владою СРСР.
Розгорнута відповідь: Напередодні Другої світової війни роз’єднаність укр. земель, їх перебування у складі чотирьох держав, що мали соц.-політичний устрій, були важливим дестабілізуючим чинником політ. життя Європи. Укр. пит.-це пит.про місце та роль укр..чинника у внутрішньому житті держав, а також створення власної укр. державності. Було три групи країн, зацікавлених у вирішенні укр..питання:1)СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина - втримати вже підвладні їм землі та отримати нові. 2)Англія, Франція, США(тобто країни творці Версальсько-Вашингтонської системи) -геополітичні інтереси. 3)Німеччина-.претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 р., домагалася повернення Закарпатської України.
Укр. орієнтири ставали чіткішими у нім.планах зовн.політ.експансії. Укр.пит. активно застосовувалося для заспокоєння зах.держав. Воно дало змогу Гітлеру приховати справжній зах. напрямок осн.удару на початку війни. Німеччина також намагалася зробити поступливішою позицію Аглії та Франції:політика «умиротворення».
Зацікавленість у долі Закарпатської України демонстрували також Угорщина та Польща. Щодо цього проти Угорщини та Польщі виступили Румунія та Югославія.
Чехословаччина, щоб хоч якось зберегти єдність, стала федерацією трьох народів та дала автономію Карп.Укр. Гітлер вважав її нежиттєздатною, бо вона спиралася на політичний баланс у Європі.
Висновок:І дійсно. Український народ не міг самостійно розв’язати свої проблеми. У Цей час все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих. Держав і співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.
Наслідок-посилення економічних зв’язків.


100. Українські землі у військово-політичних планах Німеччини та СРСР. Наслідки реалізації німецько-радянських домовленостей стосовно України.
План:Інтереси Німечини щодо України; ек.мета, розіграш карти Великої України, пакт про ненапад, поділ укр.територій.
Тези: В планах фашистів у довоєнний період укр. землі – козир у дипломатичній грі, у воєнний період – матеріальна база і зручний плацдарм для бойових дій, у повоєнний період – одне з кращих місць для розгортання німецької колонізації. Існували такі точки зору щодо використ. укр. земель: *після розгрому СРСР і повалення більшовицького режиму створити нову Російську державу у складі з Україною; *сприяти створенню автономної укр. держави; * перетворити Укр. на німецьку колонію, джерело сировини, трудових ресурсів, родючих земель. Отже, на поч. війни проти СРСР у нім. планах щодо Укр. відбулося не просто зміщення акцентів з політичних на екон., а трансформувалася сама модель майб. розвитку укр. земель.
Розгорнута відповідь: Німеччина претендувала на укр.. землі як один з важливих чинників реалізації своїх гегемоністських, геополітичних та соц.-ек. інтересів. Укр. напрям, за планом «Барбаросса», був одним із найголовніших. Укр. землі розглядалися як одна з основних цілей завойовницької політики фашизму.
Німеччина ще в червні 1933 р. на міжнародній ек. конференції в Лондоні виступила з вимогою передати їй укр. землі для «рац. їх використання». Готуючись до Мюнхенської конференції і під час її проведення у вересні 1938 р. А. Гітлер представив пакет тер. претензій до ЧСР на території, де проживало укр. населення. Після окупації частини чехословацької території та утв. автономії Карпато-України, Німеччина вирішила розіграти «укр. карту» , імітуючи підтримку вимог ОУН щодо соборної України Метою було ств. Велику Укр, яка стала б житницею Німеччини. Для цього треба зламати Румунію, переконати Польщу, відняти частину тер. СРСР. У військ. колах вже йшлося про похід. І центром руху стане Закарп Україна».
Спеціалізовані інституції Німеччини та розвідка звертали погляди на Галичину та на інші укр. території, що знаходилися під контролем інших держав. Існує чимало документальних свідчень того, як готувалася нім.нацистська машина до реалізації своїх хижацьких намірів щодо використання потенціалу України. І це стосувалося багатьох вимірів: потужного промислового і сільсько-господарського потенціалу, вигідних геополітичних можливостей, пов’язаних з “українською картою”, а також у контексті вирішення власних тактичних і стратегічних загарбницьких планів. Гітлер і його оточення досить вдало скористалися тим, що до українського питання на передодні Другої світової війни була прикута увага провідних держав світу. Віддаючи на відкуп Угорщині спочатку лише частину земель Карпато-України, Німеччина мала свої розрахунки. А.Гітлер дав Угорщині своєрідний аванс не за власний, а за укр. рахунок. Більше того, Німеччина спонукала тогочасний Будапешт до більш тісної співпраці з Берліном.
Розіграш карти Великої України – це свідомо інспірований Берліном тактичний маневр спрямований на: 1) здійснення відволікаючих акцій для прикриття інших проміжних ходів; 2) одночасне розгортання пропагандистських дій як акцій по “введенню м’яча у гру” та підживлення інтересу до наміченого Берліном українського проекту.” З падінням Карпато-України Берлін досягав трьох важливих для себе тактичних цілей. Так, 1) він ще міцніше прив’язував до антикомуністичного пакту Будапешт; 2) забезпечував нейтралітет Польщі; 3) певною мірою заспокоював СРСР, створюючи передумови для подальшого зближення.
Висновок: Протягом весни – літа 1939 року, відбувалися переговори між Німеччиною та СРСР, які завершились підписанням 23 серпня 1939р. договору про ненапад терміном на 10 років. Крім цього було підписано таємний протокол, який містив положення, що стосувались українських земель. Зокрема, у протоколі йшлося про поділ території Польської держави та регіону загалом на сфери впливу Німеччини та СРСР. Межа цих сфер впливу мала проходити по лінії рік Нарев, Вісла та Сян. Таким чином, Галичина і Волинь, а також Західна Білорусія, Прибалтика, Буковина та Бессарабія відходили до Радянського Союзу.


101. Радянізація західноукраїнських земель (1939-1941 рр.).
План: передумови; система владних органів; зміни в економіці та соціальній сфері; реакція населення;наслідки.
Тези: 17-28 вересня 1939 р. – окупація Радянським Союзом України; утворилися нові області (Волинська, Рівненька, Станіславська, Тернопільська, Львівська);
1939-1941 рр. – заборона діяльності партій, рухів, товариств та установ; діяла лише парті ВКП(Б) (всесоюзна комуністична партія більшовиків) та її г/о; опір здійснювала ОУН; націоналізовано підприємства.
Розгорнута відповідь: Вирішальною передумовою встановлення радянського режиму в Зах. Україні та Північній Буковині було зайняття цих територій у 1939 та 1940 роках радянськими військами. Впровадження державного тоталітарного режиму на приєднаних територіях здійснювалося за схемою, відпрацьованою на теренах СРСР. Кандидатури депутатів ретельно підбиралися і вносилися органами влади на безальтернативній основі. Мали місце як застосування певних форм тиску на виборців, так і підтасовки голосів при їх підрахунку.
Уся влада та основні її важелі зосередилися в політичних центрах, якими були органи партії більшовиків. Всі ж інші партії були заборонені.
З конфіскацією поміщицьких, монастирських і церковних земель була проведена передача їх бідному та середньому селянству. Розпочалася колективізація. За радянськими зразками також проходила реорганізація медицини, культури й освіти. У містах і селах відкривалися численні лікарні, амбулаторії, пологові будинки, медичні пункти. Діяли вони безкоштовно й обслуговувалися великою кількістю прибулих медичних працівників.
Відкривалися нові школи, училища, університети. Освіта стала доступною усім без винятку. Але підручники і посібники були наскрізь просякнуті офіційною ідеологією.
Прискорена інтеграція західноукраїнського регіону до системи радянського казарменного соціалізму супроводжувалася широкомасштабними репресіями, розстрілами, порушеннями законів і прав людини.
Висновок : Радянізація західноукраїнського краю мала для людей глибокі психологічні наслідки. Адже позбавлені основного свого духовного наставника й поводиря – церкви, виховані століттями на принципах глибокої християнської моралі, високої культури і самодостатності й поваги, вони змушені були усі ці споконвічні цінності заховати далеко в глибинах душі. На поверхню ж виносилося потрібне владі мовчання. Усе це породжувало роздвоєння душі, недовіру до чужинців, а нерідко й до своїх. Замкнутість та відсторонення були притаманні українцям західного регіону.


102. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Причини поразок Червоної Армії у перші місяці війни. Оборонні бої в Україні 1941-1942 рр.
План:напад Німеччини; бойові дії; основні бої в Україні; причини поразок радянських військ.
Тези: 22 червня 1941 р. – напад Німеччини на Радянський Союз;
22 червня 1941 - 9 травня 1945 р. – Радянсько-Німецька війна (ВВВ);
22 - 29 червня 1941 р. – прикордонні бої між радянськими та німецькими військами; просування німців у бік Києва.
липень - вересень 1941 р. – битва за Київ.
кінець липня - початок серпня 1941 р. – битва під Уманню.
початок серпня 1941 р. – “Уманський котел”: оточення Р.В. під Уманню.
5 серпня - 16 жовтня 1941 р. – оборона Одеси.
30 жовтня 1941 - 4 липня 1942 р. – оборона Севастополя.
12 - 29 травня 1942 року – Харківська операція радянських військ.
червень 1941 - листопад 1942 р. – німецька окупація України; утворення Рейхкомісаріату України; столиця – м. Рівне. Німеччина була не фашистською а нацистською. Називати її фашистською – груба помилка! Фашистськими державами були Італія, Іспанія, Португалія, Румунія, Угорщина(
Розгорнута відповідь: 22 червня 1941 р. почалась гітлерівська навала на СРСР. Відповідно плану “Барбаросса” (від 18 грудня 1940 р.) німецькі війська на Східному фронті ставили за мету здійснення блискавичної війни – “бліцкрігу”. За два тижні вермахт планував за допомогою раптових комбінованих ударів танкових і механізованих військ та авіації оточити і знищити головні сили Червоної армії в зах районах СРСР, просуваючись вглиб країни, вийти на лінію Архангельск-Астрахань. Група армій Північ одержала завдання розгромити радян війська в Прибалтиці, захопити Ленінград і півн порти. Група армій “Центр” повинна була знищити радянські війська в Білорусії і розпочати наступ на Москву. На київському напрямку була розгорнута група армій “Південь” Заг кількість нім військ та військ її союзників нарах велику к-ть солдат та зброї. Рад війська, зазнавши великих втрат, відступили. Нім війська за кілька тижнів боїв просунулись на 300-600 км. Особливо тяжких втрат зазнав Зах фронт, внаслідок чого вже 28 червня гітлерівці захопили Мінськ. Найбільший опір гітлерівці зустріли на південно-західному напрямку. В ході напружених прикордонних боїв 22-29 червня 1941 р. ворог поніс великі втрати і змушений був ввести в бій резерви. Це загальмувало наступ німецько-фашистських військ на Київському напрямку. Героїчна оборона Києва (17 липня – 19 вересня 1941 p.), Одеси (5 серпня – 16 жовтня 1941 p.), Севастополя (ЗО жовтня 1941 р. – 4 липня 1942 p.), Ленінграду (10 липня 1941 р. – січень 1944 p.), Смоленська битва (10 липня – 10 вересня 1941 р.) зірвали плани блискавичної війни. Але втрати рад військ були величезними. Рад керівництво докладало чимало зусиль, щоб організувати відсіч ворогу. Проте вермахт одержував важливі перемоги.
Можна виділити такі причини поразок Червоної армії влітку-восени 1941 p.:
- напад фашистської Німеччини на СРСР носив раптовий характер; - військовий потенціал гітлерівської Німеччини та її союзників напередодні війни перевищував потенціал СРСР; - німецькі війська мали значну чисельну перевагу;- вермахт мав дворічний досвід ведення війни в Європі і переважав рад. війська у професійній підготовці.
Не можна не виділити і суб’єктивні фактори, які призвели до трагічних наслідків літа-осені 1941 р. Вся відповідальність за військові поразки лежить на керівництві:
- боротьба між різними угрупованнями в Червоній армії загальмувала переозброєння;
- помилковою виявилась військова доктрина про “війну малою кров’ю на території ворога”;
- було допущено грубі прорахунки у визначенні часу війни, оперативній побудові і розташуванні військ; - напередодні війни Сталін відмовився привести війська західних округів в бойову готовність, хоч мав точні дані про початок війни від розвідки та військових;
- репресії 1937-1938 pp. знищили кращі офіцерські і командні кадри Червоної армії.
Висновок: Поразка під Москвою назавжди поховала міф про непереможність німецьких армій, завдала остаточного удару по планах блискавичної війни. Перемога радянських військ означала початок повороту у Другій світовій війні. Кількісно німецькі війська переважали. У них була краща зброя та підготовка. Тільки мужність, патріотизм і напруження всіх сил народу стримували нім війська, давали час керівництву отямитися й організ оборону країни.


103. Всенар. боротьба проти нім.-фаш. окупантів на тер. України. Партиз. і підпіл. рух. Внесок укр. народу у ста-ня радян. тилу в роки Вел. вітч. війни.
План: участь українців у війні; в тилу; рух опору; партизанська та підпільна боротьба; форми боротьби.
Тези: Сили, які здійснювали опір: більшовики, поляки, УПА;
30 червня 1941 р. – акт про відновлення Української державності;
червень - листопад 1941 р. – діяльність Поліської Січі;
14 жовтня 1942 р. – створення УПА на чолі з Р. Шухевичем (1943-1950 рр.) та В. Куком (1950-1954 рр.);
1942 - 1953 рр. – діяльність УПА на території України;
1942 - 1944 рр. – діяльність Радянських партизанських військ на чолі з С. Ковпаком, О. Сабуровом, О. Федоровом;
1941 - 1942 рр. – діяльність польської Армії Крайової (мета: відновлення Польської держави).
Розгорнута відповідь: У лавах радянської армії воювало понад 7 млн. українців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Укр. складали в радянській армії другу за чисельністю нац. групу. Та це не всі українці, що зробили внесок в перемогу в Великій Вітчизняній Війні. Перемогу українці наближали також своєю героїчною працею в радянському тилу: на заводах, копальнях, в колгоспах, лабораторіях, навчальних закладах тощо. Виробничі колективи України разом з місцевим населенням починали відразу налагоджувати підприємства. Працювати доводилося в складних кліматичних умовах, без відпусток і вихідних, по 12-14 годин на добу. Нерідко робітники тижнями не спали і їли в цехах. Героїчною працею відзначалися українські машинобудівники.
Нацистський «новий порядок» викликав хвилю обурення в Україні Партизанська боротьба в тилу нім. військ набула масового, всенародного характеру. Розгорнувся рух опору : збройна боротьба у партизанських загонах, підпільна боротьба, саботаж і диверсії .
Спочатку партиз. рух в Україні зазнав втрат через некомпетентні установки керівництва. У перші місяці війни на окуповану тер. перекидали не підготовлені, слабо озброєні партизанські загони та диверсійні групи. Вони часто керувалися непродуманими наказами.
Розгортання народного опору.
З метою перетворення партизанського руху в Україні на всенародний політбюро ЦК КП(б)У сформувало нелегальний ЦК КП(б)У, який сприяв розвитку нар. боротьби, надав їй організованого характеру, дав змогу проводити бойові операції. Було створено обласні штаби партиз. руху. Поступово дії ставали результативнішими.
В історії війни назавжди залишаться подвиги молодих підпільників. Вони нападали на поліцаїв, вчиняли диверсії на залізниці, визволяли з таборів військовополонених. Особливо активну бойову та диверсійну діяльність здійснювали підпільники під час наступу Червоної армії. З наближенням радянських військ партизани, підпільники переходили до відкритої збройної боротьби викликали паніку серед гітлерівців.
Поширеними були рейди партизанських з'єднань . що, демонструвалт нездатність німців забезпечити свої тили. Окрім партійно-комсомольського підпілля в Україні створено мережу спеціальних розвідувальних і диверсійних груп.
Найвідоміші керівники загонів: О.Федоров, С.Ковпак, О.Сабуров, М.Наумов.
Партизани та підпільники України знищили тисячі гітлерівських вояків, розгромили велику кількість ворожих гарнізонів, штабів, пустили під укіс 4тисячі ешелонів з військами і бойовою технікою , підірвали сотні танків і бронемашин, спалили сотні воєнних підприємств, знищували вузли зв'язку. За самовіддану боротьбу проти фашистських загарбників партизани і підпільники одержали величезну кількість нагород.
Висновок: Отже, діяльність партиз загонів і підпільних організацій в Україні з самого початку була спрямована на розгортання політичної, економічної і збройної боротьби в тилу ворога. Попри те що українське населення надзвичайно постраждало в передвоєнні роки від сталінських репресій, голодомору, фашистський «новий порядок» не сприймався абсолютною більшістю людей. Боротьба проти нього була всенародною.


104. Створення та діяльність в роки Другої світової війни ОУН-УПА.
План: утворення ОУН та УПА; їх стратегічні цілі; діяльність ОУН-УПА; орієнтації УПА.
Тези: УПА (Укр. повстанська армія) – військове політ. формування, що діяло в Укр. в 1942-1950-х рр. У ході війни вела боротьбу як проти фашистської Німеччини, так і проти радянських військ. 14 жовтня 1942р. – офіційна дата заснування УПА. УПА діяла на: Волині, Поліссі, Галичині. Командир – Роман Шухевич. На поч. УПА налічувало30-40 тис. бійців. Липень 1944р. – на таємних зборах ОУН і представники політ. партій Зх. Укр. заснували Українську Галицьку визвольну Раду (УГВР). Березень 1944р. – чисельність УПА становила 100 тис. бійців. В УПА багато людей різних національностей, що переходити туди протестуючи проти політ. режимів Німеччини та Росії. З поч. 50-х рр. за рішенням ОУН ефективні бої не розгортаються. Останній бій УПА – 1956р. на кордоні з Угорщиною.
Розгорнута відповідь: Складовою Руху опору стало створення ОУН та УПА. 1940 р. сформ.Револ.Провід. ОУН на чолі з Бандерою. З цього моменту існують ОУН-Б та ОУН-М. Їхня спільна мета: незалежність України. ОУН-М розраховували на допомогу Німеччини, рішучі дії. Німці ж хотіли використати нац рух у власних цілях для підриву могутності СРСР. В результаті співпраці між ОУН та німцями було створено два батальйони «Нахтігаль» і «Роланд». 30 червня 1941 р ОУН(Б) проголосили у Львові становлення укр. держави. Проте через кілька днів С.Бандеру та його прибічників німці заарештували. ОУН-Б - нац. революція, робили ставку на поступове встановлення українського контролю на власних землях. ОУН пішла в підпілля.
14 жовтня 1942 р створено УПА, яка вела боротьбу як проти німців , так і проти радянської влади. Очолював її Р.Шухевич. За зонами дії УПА поділялася на три групи: УПА-Північ, УПА-Захід та УПА-Південь. Основними суб’єктами їх партиз. дій були німці та їх союзники радян.партиз.загони та підрозділи Червоної армії.
Спочатку їх осн.завданням була протидія вивозу робочої сили. У лютому 1943 ОУН-Б прийняла рішення про перехід до збройної боротьби. Перший бій з німцями відбувся 7 лютого 1943. Розгромлювали табори військовополонених .Це викликало занепокоєння у фашистів і вони здійснили каральні акції. Рад. Командування теж намагалися не втратити з-під свого контролю тер-ії. Але їм не вдалося. Повстанці змушені були воювати ще й проти поляків. Ця вйня тривала аж до 1947 р.
Лави УПА зростала. Це змусило ОУН-Б проголосити курс на боротьбу проти московс.-більшов. та нім. ярма. Та побудову Укр.незалеж.держави. В основу програм.положень було покладено принцип бпгптоукладності ек-ки, держ. захисту найм. забезпечених верств, визнання інших політ. течій. Відбувалася еволюція в демократичному напрямі.
Німеччина вже не мала ілюзій щодо укр. Руху опору. Їхні сутички тривали. Остання сутичка відбулася 1 вересня 1944 р.
Висновок: Отже, основною метою ОУН-УПА було відновлення укр. державності. Намагалися відіграти роль третьої сили, яка відстоювала права українців. Така позиція зумовила боротьбу одразу на три фронти. Оскільки УПА не підтримувала жодна держава, вони дотримувалися своєї власної тактики, в основі якої:збереження і зміцнення власних сил, поширення контролю, вичікування слушного моменту для вирішального удару.


105. Україна в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції.
План: 1. Ялтинська конференція. 2. Україна в ООН та її діяльність. 3. Висновок.
Тези: Ялтинська конференція: українське питання( процес проходження питання, тобто етапи узгодження), західноукраїнські землі(підтримка учасників конференції, окрім СРСР, претензій поляків), лінія Керзона( україно-польський кордон) , етнічний принцип розмежування(принцип, який був затверджений учасниками конференції); Україна в ООН та її діяльність: вплив СРСР( завдяки ним Україна увійшла в ООН, Україна як учасник конференцій, засідань( її діяльність під диктовку СРСР); Значення дипломатії (висновок.)
Розгорнута відповідь: Ялтинська конференція. В лютому 1945 року відбулась Ялтинська конференція. На ній тривало обговорення проблеми польсько-українського кордону. Західні країни підтримували претензії поляків. Ф. Рузвельт порушив питання щодо передання полякам Львова, і згодом передачі нафтоносних земель на пд.-сх. від Львова. Радянська делегація обстоювала кордон по лінії Керзона, яка була запропонована ще під час війни за зх.-укр. землі. Обстоювався етнічний принцип розмежування України та Польщі. Його і було визнано учасниками конференції. В результаті кордон пройшов по річці зх. Буг і з невеликим відхиленням 5-8 км на користь Польщі.
Україна в ООН та її діяльність. УРСР як член-засновник ООН ввійшла через те, що уряд СРСР хотів, щоб всі союзні держави ввійшли у склад організації, але захід зробив виняток тільки для України та Білорусі. Можна сказати, що СРСР мав на меті популяризувати соціалізм на заході, бо УРСР діяла виключно під диктатуру СРСР, їй заборонялось мати союзи, вона не мала посольств у жодній країні. Але не зважаючи на все це українська молода дипломатія була досить активною. Можна судити по становленню України на міжнародній арені: на першій сесії генеральної асамблеї ООН Україну обрано як члена економічної і соціальної рад; в 1948-1949 рр. була постійним членом Ради Безпеки; у липні 1946 року вона бере участь у Паризькій конференції , у 1948 році – бере участь на Дунайській конференції, де підтримує СРСР у скасуванні конвенції 1921 року про привілейоване становище не дунайських держав( Англії, Франції, тощо) у правах судноплавства. Висновок: Діяльність дипломатії мала величезне значення для української державності: вона вийшла на зовнішню арену, вже було закладено традиції укр. дипломатії у Європі, також це стало підґрунтям для майбутнього місця України в Європі. Але дипломатія УРСР була залежна від дипломатії СРСР. Але завдяки останній було вирішено питання західноукраїнських земель, також завдяки ній Україна вийшла на зовнішню арену, хоч і для лише реклами соціалізму.


106. Визволення України від фашистських загарбників. Формування кордонів УРСР під час та по закінченні Другої світової війни.
План: 1) Перелом у 2 світовій війні. Наступальні операції; 2) Возз’єднання українських земель у складі єдиної держави. 3) Висновок.
Тези: Перелом у 2 світовій війні: Курська та Сталінградська битви як перелом у ході війни, визволення Донбасу( перші землі,котрі були звільнені від нацистів), форсування Дніпра(пробиття оборонних редутів Німеччини), Київська операція( важлива частина форсування Дніпра), Корсунь-Шевченкіська операція( визволення України від загарбників); Возз’єднання українських земель у складі єдиної держави: Проблема зх. кордонів України( проблема, яка була лише вирішена після другої світової), Ялтинська конференція ( процес перемовин і рез. – приєднання зх. земель до УРСР), приєднання Закарпаття, пн. Буковини та Криму (остаточне вирішення земельних питань); Висновок.
Перелом у 2 світовій війні. Наступальні операції: Унаслідок переможних Сталініградської та Курської битв було створено сприятливі умови для початку визволення України. Це завдання поклали на 1-й Білоруський та 1-4-й Українські фронти. 18.12.1942 було звільнено перший укр. населений пункт – с. Півнівка ( Луганської обл.). До лютого 1943 було звільнено низку інших районів Донбасу. А вже 13.08 почалось повне визволення Донбасу. В результаті 23.08 було звільнено Харків, а 15.09 німці відступили до лінії «Сх. Вал». Під час серпнево-вересневого наступу рад. війська 5 фронтів дійшли до Дніпра в смузі Лоїв - Запоріжжя. Згодом було здобуто 23 плацдарми на зх. березі Дніпра і 2 на Прип’яті. Одною з найважливіших операцій була Київська( 12.10 – 23.12). У ніч на 6.11 радянські війська ввійшли до Києва. Далі наступ вдався на Коростень, Житомир та Фастів, таким чином створили Київський стратегічний плацдарм. А тим часом на пд. визволили Запоріжжя та Дніпропетровськ, таким чином було створено другий стратегічний плацдарм. У січні 1944 розпочався наступ на Правобережжя та Крим. У результаті Корсунь-Шевченківської операції розпочався весняний наступ на величезний простір від Прип’яті до Чорного моря. 10.04 було визволено Одесу. Крим визволили 12.05. І зрештою 28.10 було звільнено всі українські землі від загарбників. Возз’єднання українських земель у складі єдиної держави : Попри вкрай несприятливі умови Україна вирішила одну з найскладніших проблем – соборності українських земель. Укр.-пол. кордон – це була проблема, яку лише вирішили після 2 світ. війни. Зх. країни підтримували польські претензії, тобто теж не визнавали за Україною сх. Галичини та Волині. Але рад. влада обстоювала кордон за лінією Керзона. Було визнано етнічний принцип розмежування кордонів між Україною та Польщею, що означало підтримання лінії Керзона, але на 5-8 км на користь Польщі. Таким чином, було підписано угоду про кордон та взаємне переселення українців та поляків( 9.09.1944). Остаточні кордони було встановлено 15.02.1951, коли відбувся обмін території за однаковими площами( частина Дрогобицької обл. – до Польщі, а частина Люблінського воєводства – до України.) Закарпаття було приєднано 29.06.1945 року шляхом з’їзду народних комітетів, які проголосили про приєднання Закарпатської України до складу УРСР. 10.02.1947 юридично було зафіксовано пн. Буковину та пд. Бесарабію. В 1954 році було приємно до УРСР Крим. Висновок: Визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників. Війна зумовила кардинальні зрушення в суспільному житті України. З одного боку, це навигойовні рани та величезні збитки, з іншого – завоювання Україною авторитету на міжнародній арені, зростання свідомості народу, концентрація в межах єдиної держави українських земель. Останнє збільшило кордони республіки і демографічний потенціал, повне завершення формування державної території.


107. Депортація населення з території України та Криму (1944 р.).
План: 1) Депортації на заході України; 2) Депортація в Криму; 3) Переселення з Польщі в УРСР; 4) Висновок.
Тези: Депортації на заході України: боротьба проти "пособників німецьким окупантам", депортації родин активних учасників ОУН, УПА, УНРА та громадян польської національності; Депортація в Криму: проект рішення ДКО про виселення всіх татар з території Криму( коли був прийнятий та підписаний), виселення кримських татар, виселення місцевих жителів грецького та турецького громадянства; Переселення з Польщі в УРСР: угода ПКНВ та УРСР про взаємну репатріацію, методи та результати переселення; Висновок.
Депортації на заході України: Сталінсько-Беріївська машина репресій обрушилась на Україну відразу ж після вигнання німецьких окупантів. В кінці 1943 на початку 1944 р. приймались рішення про висилку за межі України "пособників німецьким окупантам". В березні 1944 р. Державний Комітет Оборони (ДКО) прийняв постанову про виселення із західних областей УРСР родин активних учасників ОУН, УПА, УНРА на північ і схід СРСР (Архангельська, Кіровська, Молотовська області, Комі АРСР і т.д.). На початку січня 1945 р. було прийнято рішення, за яким підлягали виселенню громадяни польської національності. Всього було виселено в 1944-1952 рр. із західних о6ластей України близько 203 тис оунівців і членів їх сімей, "куркулів", "андерсівців" (військовослужбовців польської армії) та ін. Багато із «спецпереселенців» померло під час перевезення та різних хвороб.
Депортація в Криму: 10 травня 1944 р. (вже на другий день після вигнання німців з Кримського півострова) Лаврентій Берія повідомив Й.Сталіна про розроблений НКВС СРСР проект рішення ДКО про виселення всіх татар з території Криму. 11 травня Сталін підписав цей документ. Вночі 18 травня почалася насильницька депортація кримських татар. За дві доби за межі півострова було виселено понад 180 тис осіб. 2 червня 1944 р. Сталін підписав ще одну директиву ДКО про депортацію з території Криму греків, вірменів і болгар. В кінці червня того ж року з Криму бупо виселено всіх місцевих жителів, які мали турецьке або грецьке громадянство. Пізніше на спецпоселеня направпялись репатріанти, демобілізовані воїни та ін. Депортовані з Криму були віднесені до категорії спецпоселенців, виселених навічно. Вони були переважно розселені на території Узбецької РСР. Всього на час прибуття на спецпоселення нараховувалось понад 228 тис депортованиx.
Переселення з Польщі: в УРСР 8 вересня 1944 р. було підписано угоду між Польським Комітетом Національного Визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення з території Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Українців змушували терором до виїзду з Польщі. Близько 5 тис їх загинуло. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення «репатріації», на територію України було переселено понад 480 тис осіб. Висновок: Отже, політика СРСР була спрямована на те, щоб український та інші народи асимілювати, влада не була зацікавлена у відроджені націй, а лише користувалась ними і хотіла щоб так все залишалось і надалі.


108. Внесок українського народу в перемогу над нацистською Німеччиною.
План: 1) Втрати України; 2) Українці в складі Червоної та іноземних армій; 3) Поступки СРСР Україні; 4) Висновок.
Тези: Втрати України: Україна в епіцентрі війни, людські та інші втрати; Українці в складі Червоної та іноземних армій: їхня кіл-ть у складі червоної армії, боротьба у партизанських загонах; українці у війні з Італією, визволення Закарпаття( разом з Чехословаччиною) і їх склад у інших зх. арміях; Поступки СРСР Україні: заходи СРСР, закони, для чого вони насправді були. Висновок.
Втрати України: Україна зробила величезний внесок у розгром нацистської Німеччини. Зазнала колосальних людських та матеріальних втрат. Все це через те що Україна була в епіцентрі війни – на її території точилась війна, можна було сказати, що це була боротьба за Україну. Бойові дії німецької та радянської армій залишили після себе 714 зруйнованих міст і 28 тис. спалених сіл, пограбовані або знищені заводи та фабрики, колгоспи та радгоспи, були вщент зруйновані 33 тис. шкіл та навчальних закладів, 18 тис. лікарень. В загальному матеріальні збитки склали 286 млрд. крб. Але болючішими були втрати людські – в загальному втрати склали 14,5 млн. (враховуючи полеглих у боях, концтаборах, депортовані, евакуйовані, емігранти). Українці в складі Червоної та іноземних армій: Близько 7 млн. українців перебували у лавах Червоної армії і у битвах з нацистськими окупантами за визволення своєї землі вони виявляли витримку й терпіння. Майже 6 млн. українців та уродженців України відзначено бойовими нагородами, 2069 з них стали героями Рад. Союзу. Близько 50 тис. українців діяли у складі радянських партизанських загонів, частин і з’єднань, 96 з них відзначені званням Героя Радянського Союзу. Значний внесок був зроблений у іноземних арміях – на зх. Сталін дозволив формувати польську армію Андерса, куди вступило більш як 10 тис. українців, які згодом брали участь у війні на теренах Італії. Визволено Закарпаття на чолі з чехословацьким командувачем генералом Свободою. Також українці були у складах Канадської ( 35-40 тис.), США( 5-10 тис), Французької( 7 тис) армій. Поступки СРСР Україні: Оскільки внесок України в розгром Німеччини був значний, через що антифашистська коаліція прийняла Україну як член-засновника ООН, влада СРСР була змушена піти на деякі поступки. Було розширено права союзних республік у галузі оборони та зовнішніх відносин, також було ухвалено закон про національні військові формування. Насправді це була лише реклама соціалізму в країнах сх. Європи. Висновок: Отже, у роки 2 світової війни Україна опинилася в епіцентрі війни. Упродовж усієї війни на її землях були зосереджені сили верхмату й Червоної армії, і все зводилось до боротьби за Україну. Відтак людські й матеріальні втрати України виявилися найбільшими серед країн Європи. До того ж укр. народ зазнав великих втрат у протистоянні з рад. владою і після завершення війни.


109. Повоєнна вiдбудова та соцiально-полiтичний розвиток України (1945-1953 рр.).
План: 1) Відбудова промисловості; 2) Відбудова с/г; 3) Зміни в соціальній структурі укр. населення; 4) Висновок.
Тези: Відбудова промисловості: приорітетність відбудови пром., сталінська доктрина( відновлення й розвиток військово-промислового комплексу), напрям спрямування коштів в УРСР, фактори зростання пром. виробництва; Відбудова с/г: фінансування залишковим принципом, традиційні командні методи: тиск на село, прямі репресії, голод 1946-47 рр.; Зміни в соціальній структурі укр. населення: міграція та її причини й форми, висока плинність кадрів та її причина й наслідки, темпи будівництва і гостра житлова проблема; Висновок.
Відбудова промисловості: Головним напрямом відбудови й подальшого розвитку господарства України було відновлення насамперед важкої промисловості, машино- й приладобудування. Відповідно до закону про 5-річний план відбудови й розвитку наргоспу УРСР було виділено 24% від 75 млрд. крб., призначених на відбудову всіх радян. територій. Такий підхід зумовлювався сталінською доктриною про необхідність прискорення розвитку зас. вироб. порівняно з продукуванням предметів споживання. До того ж на Україну припали значна частка заг. витрат на відновлення і розвиток військово-промислового комплексу. Прямі воєнні витрати складали 25% бюджету держави. Промислові потужності, а отже і кошти, концентрувались у сх. районах України – на Донбасі, Подніпров’ї та деяких великих містах пд. Зусилля спрямовувались на відновлення промислових велетнів, таких як «Азовсталь», «Запоріжсталь». Зростанню пром. виробництва сприяли: високі мобілізаційні можливості директивної економіки, перерозподіл коштів з легкої промисловості на користь індустріальної, конфіскаційно-грошова реформа. Відбудова с/г: Легка і харчова промисловості вважалися другорядними і розвивалися слабо – село фінансувалось залишковим принципом(не більше 7% заг. Обсягу асигнувань). Влада знову почала вживати традиційні командні методи: тиск на село (кампанія в справі ліквідації порушень колгоспного статуту(1946)), прямі репресії( депортації до Сибіру «осіб, які злісно ухилялись від трудової діяльності у с/г»(1948), політика укрупнення колгоспів(1950)). Помітно ускладнився процес відбудови в республіці голодом 1946-1947 рр., катастрофічне становище з продовольство було, водночас експорт зерна здійснювався за цінами, нижчими за світові. Зміни в соціальній структурі укр. населення: У 2 світ. війні загинув кожен 6 житель України, це призвело до скорочення трудових ресурсів, через що почалася значна міграція населення. Основними її формами були демобілізація, реевакуація, репатріація, депортація. В УРСР спостерігалася різка нестача робочої сили, тому спостерігалась висока плинність кадрів. Це призводило до дезорганізації виробництва та низької продуктивності праці. У цей період збільшувалися масштаби житлового та культ.-побутового будівництва, проте темпи будівельних робіт відставали від темпів зростання міського населення. Це перетворилось у гостру житлову проблему. Висновок: Підсумками цього періоду стали: скасування карткової системи розподілу продуктів, збільшення кіл-ті загальноосвітніх шкіл, розшир. мережі ВНЗ, відродження системи мед. і побутового обслуговування, налагодження торгівлі.


110. «Ждановщина» в Україні: ідеологічний наступ тоталітарного режиму на суспільство і культуру.
План: 1) «Ждановщина»: визначення; 2) 1 напрям ідеологічної кампанії; 3) 2 напрям ідеологічної кампанії; 4) Висновок.
Тези: «Ждановщина»: визначення( на кого здійснювався тиск); 1 напрям ідеологічної кампанії: боротьба проти «націоналізму», її тези, наступ на письменників, інститут історії України АН УРСР, музичне мистецтво, жорстка русифікаторська політика Мельникова; 2 напрям ідеологічної кампанії: боротьба проти космополітизму, боротьба з критиками переважно єврейської національності: ліквідація кабінету єврейської літ-ри, методи репресій; Висновок
«Ждановщина»: визначення: Цей термін походить від прізвища ідеолога цієї кампанії Жданова, і означав він широкий наступ проти будь-якого прояву вільнодумства інтелектуальної творчості. 1 напрям ідеологічної кампанії: він проходив під гаслом боротьби проти націоналізму. У 1946 році було ухвалено постанови «про перекручення і помилки у висвітленні української літ-ри в «Нарисі історії укр. літ-ри»», «про журнал сатири і гумору «Перець», «про журнал «Вітчизна»». Усі ці документи носили 3 тези: 1) критика націоналізму; 2) вказівка на недостатнє висвітлення в худ. літ-рі проблем сучасності; 3) заклик до розгортання більшовицької критики й самокритики. Почався тиск на письменників і звинувачували у націоналізмі Рильського, Яновського, Сенченка, Довженка та ін. У серпні 1947 було ухвалено постанову «про помилки і незадовільну роботу інституту історії України АН УРСР». У 1948 вийшла нова постанова Політбюро ЦК КП(б)У «про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва в Україні». З грудня 1949 1 секретарем ЦК КП(б)У став Мельников. Він здійснював жорстку русифікаторську політику. Тому були прийняті постанови «Про журнал Дніпро’», «про стан і заходи поліпшення ідеологічної роботи партійних організацій України». 2 напрям ідеологічної кампанії: був розгорнутий наприкінці 1948 року проти космополітизму. В поле зору ідеологів потрапили критики переважно єврейської національності. У березні 1949 відбувся пленум правління спілки письм. України з метою «До кінця розгромити космополітологів» Так у 1950 було ліквідовано кабінет єврейської літ-ри. Упродовж 1948-1952 рр. було репресовано 19 єврейських письменників України, що характерно, від них вимагали зізнатись про зв’язки з націоналістами. У результаті ця боротьба призвела до негативних наслідків: зникли поняття мистецької літ-ри; поглибилась ізоляція від надбань зх. літ-ри. Висновок: Монополія влади на визначення приорітетних напрямів у науці, на тотальний ідеологічний контроль чітко простежувалися в процесі широкомасштабних дискусій з питань філософії, мовознавства, політ. Економії, біології, які було розгорнуто в 40-50-х роках.

111. Радянiзацiя захiдних областей України у повоєнний період. Лiквiдацiя повстанського руху.
План: 1) Соціалістична відбудова; 2) Боротьба з УПА; 3) Висновок.
Тези: Соціалістична відбудова: її сутність та проблеми, методи відновлення на зх. землях, колективізація, ліквідація УГКЦ; Боротьба з УПА: опір населеня, еміграція повстанців, жертви репресій з боку влади; Висновок.
Соціалістична відбудова: сутність перетворень у зх. обл. УРСР полягала в тому, щоб продовжити й завершити соціалістичну перебудову «возз’єднаних» земель. Почалась уніфікація усіх сфер життя згідно стандартів, відпрацьованих в наддніпрянщині. Але процес відбудови проходив складніше, і на це була ціла низка причин: значні руйнації, завдані фашистськими агресорами, слабкий економічний потенціал регіону, особливий менталітет західноукраїнських людей, які неоднозначно сприймали перетворення. Хоч і ек. Потенціал був слабким, але вдалось відновити довоєнні потужності, метдом направлення досвідчених професійних кадрів. Так було здійснено реконструкцію старих заводів і фабрик. Стались якісні зміни і в традиційних галузях, як-от в лісовій: якщо сировину вивозили за межі в не переробленому, або в напівпереробленому, то тут вона стала базою для розвитку місцевих галузей – деревообробної, паперової, хімічної. Було відбудовано та споруджено понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств, відкрито значні родовища копалин. У 1944 розпочато колективізацію, але лише в сер. 1951 понад 95% селян. господарств було об’єднано в колгоспи. Політичний контроль забезпечували МТС. На практиці домінував примус. Колективізація здійснювалась без урахування місцевої специфіки, особливості менталітету зх. українців, політ. ситуації в регіоні. Звичайними методами здійснення соц. перетворень стали тиск, терор, масові репресії. Для того щоб зламати опір нововведенням з боку зх.-укр. населення, рад. влада повела боротьбу проти УГКЦ, яка була одним з найважливіших чинників сусп.-пол. життя регіону. У березні 1945 з’явилась чітка інструкція по ліквідації УГКЦ. У квітні заарештовано всіх українських греко-католицьких єпископів на чолі з Й.Сліпим. Скасувалась Берестейська унія (1596). Боротьба з УПА: Все це викликало опір у населення, організуючим ядром якого стали формування УПА. Після травня 1945 рад. військове командування розпочало широкі демонстративні акції, спрямовані на винищення українських націоналістів. У відкритих боях, зважаючи на значну чисельну перевагу, бійці УПА зазнавали поразок. Тому закордонний провід ОУН на чолі з С.Бандерою прийняв рішення про виведення великих підрозділів УПА за межі України через Словаччину в Австрію, зх. Німеччину. Такі рейди були здійснені 4 рази. Підрозділи, які виявили бажання залишитись, подрібнювалися на невеликі, глибоко законспіровані групи, що діяли у підпіллі. Курс на опір владі дав останній нагоду використати репресії, жертвами яких ставали сім’ї учасників УПА. Висновок: Усе це позначилось на результаті боротьби. Опір націоналістів значно послабився. Загибель Р.Шухевича (5.3.1950) стала поворотним пунктом – після неї фактично закінчився збройний опір на зх.-укр. землях.

112. УРСР в перiод десталiнiзацiї (1953-1964рр): напрямки реформування.
План: 1) Десталінізація; 2) 1 період десталінізації; 3) 2 період десталінізації; 4) 3 період десталінізації; 5) Висновок.
Тези: Десталінізація:визначення і сутність; 1 період десталінізації: реформування репресивної системи, зміни в політичному житті України, масові амністії, зростання ролі українців; 2 період десталінізації: 20 з’їзд КПРС, ліквідація системи ГУЛАГу, реабілітація в’язнів; 3 період десталінізації: реформи(які не здійснились) Висновок.
Десталінізація: У широкому розумінні цей термін означав відхід від так званої сталінської системи( повного тоталітаризму) в усіх сфрах життя. Сутність змін, що почалися після смерті Сталіна, насамперед полягала у лібералізації суспільного життя, що і було основою десталінізації. 1 період десталінізації: почалася реформа репресивної системи( передача Державного управління таборів міністерству юстиції, обмеження сфери примусової праці в економіці, скасування катування під час слідства, здійснення широкої амністії). Уже початковий період десталінізації призвів до змін у пол. житті України. Л. Берія небез підставно звинуватив Мельникова у русифікації вищої школи й дискримінації зх.-укр. кадрів, тому було його звільнено у червні 1953 з посади 1 секретаря ЦК КПУ. Замість нього став О.Кириченко – вперше українець став лідером парторганізації України. Згодом Берію розстріляли і Першим Секретарем став М.Хрущов, який продовжив цю політику. Вже було скасовано позасудові органи, справи про злочини проти держави стали розглядати цивільні суди, також було ухвалено постанову «про заходи покращення роботи виправно-трудових таборів та колоній МВС». У 1955 відбулась широка амністія: стосувалась вона осіб, які співпрацювали з окупантами в роки війни, але не чинили злочинів, а також вояків УПА, які складуть зброю, і тих, які утримувались в таборах. Проте амністія не означала реабілітацію, звільнені політв’язні носили тавро ворог народу’. 2 період десталінізації: 20 з’їзд увійшов в історію завдяки «таємній доповіді» Хрущова «про культ особи Сталіна». Перед слухачами постав новий образ Сталіна – тиран, який день у день створював свій культ, безжалісно знищуючи опонентів і вчорашніх соратників, образ некомпетентного диктатора. Після нього почалась ліквідація системи ГУЛАГу. Система таборів була реорганізована. 1956 – рік повернення багатьох в’язнів. У травні 1956 Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову «про зняття обмежень по спец поселенню з членів сімей націоналістів, що звільняються із заслання на поселення». Але нічого не було зроблено для кримських татар, бо землі вже були заселені українцями та росіянами. 3 період десталінізації: деякі вчені називають «реформаторською лихоманкою». Він був пов’язаний з 22 з’їздом, де знову пролунала критика Сталіна, було винесено труну Сталіна з Мавзолея, демонтувалися музеї. На з’їзді було прийнято третю програму партії – програму перебудови комунізму вже до 1980. У ній висувалися завдання з різкого підвищення добробуту населення та широкої демократизації наслення. Також уведено системи ротацій партійних посад, що незадовільняло парт керівників. Висновок: Отже процес десталінізації мав дуже позитивний вплив для України: вперше українець очолив ЦК КПУ, нарешті до влади прийшов компетентний керівний( Хрущов). Відбувалась лібералізація.


113. Розширення повноважень Української РСР у складі СРСР в період десталінізації.
План: 1) розширення прав республік; 2) висновок.
Тези: розширення прав республік: зміцнення позицій укр. правлячої еліти, отримання прав. висновок.
Розширення прав республік: Розширювались права союзних республік у різних сферах суспільного життя. СРСР не був демократичною державою, тому перерозподіл повноважень між центром і Україною виявився передусім у зміцненні позиції укр. правлячої еліти, а не в розширенні прав укр. народу. Усе більше і більше обіймали посади українці. Бюджет республіки зріс до 43,7 млрд. У 1957 було здійснено спробу докорінної реорганізації органів управління промисловістю й будівництвом, розширено юридичну компетенцію республік. Україна отримала право вирішувати питання обласного, крайового адмін.-тер. поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширено фін.-бюджетні права республіки, а також права щодо поточного й перспективного планування, мат.-тех. забезпечення, будівництва, використання капіталовкладень тощо. Хрущовське керівництво, скорочуючи управлінські структури, водночас розширювало склад і права місцевих органів влади. Було суттєво розширено компетенцію місцевих рад щодо планування, будівництва, бюджетно-фін. справ та ін. Більшість первинних профспілкових організацій очолювали активісти. Висновок: Отже, процес десталінізації потягнув за собою розширення прав республік, що позитивно відмітилось на бюджеті держави, благополуччю населення та ін.


114. Культурне життя в Україні (1953-1964рр.). «Шістдесятники», причини виникнення, діяльність.
План: 1) Процеси лібералізації; 2) Шістдесятництво; 3) Висновок.
Тези: Процеси лібералізації: реформи галузі освіти, русифікація України, розширення меж культурної й наукової діяльності; Шістдесятництво: сутність( що робили, з чим боролися); Висновок.
Процеси лібералізації: Духовне життя в Україні в період «відлиги» визначали неоднозначні процеси: 1) це спроби реформувати галузь освіти( малось на увазі подолання відірваності від життя шків і вишів); 2) процес русифікації( ухвалено закон, який надавав право обирати мову навчання дітей, але на практиці це була русифікація); 3) розширення меж культурної й наукової діяльності. Шістдесятництво: це є рухом творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних. Це було покоління, яке зазнало меншого впливу рад. ідеології. У системі цінностей молоді з’явилися індивідуалізм, культ свободи самовираження, скептицизм, космополітичність культурних смаків. У результаті творчість і громадська діяльність стали проривом у сформованій монолітній системі заідеологізованої літ-ри. Вони не боролися з пол. режимом, але наполягали на радикальнішій десталінізації. Для «Шістдесятників» в Україні були болючими національні проблеми. Вони звертали свої погляди на національну культуру, виступали на захист рідної мови, популяризували здобутки літ-ри й мистецтва в народі, піддавали нищівній критиці політику русифікації. Але влада вирішила взяти культуру під контроль. Спочатку в Україні почали обмежувати публікації«Шістдесятників» у літературних журналах, потім почалось цькування творчої молоді. Висновок: Шістдесятництво мало позитивний вплив на український народ – були спроби покращити національну свідомість, але влада брала ситуацію під контроль, через що не всі плани молоді вдалось здійснити.

115. Посилення системноi кризи тоталiтарного ладу (серед. 60-х початок 80-х рр.).
План: 1) Зміни у верхівці влади; 2) Зміни в УРСР; 3) Конституція СРСР; 4) Висновок.
Тези: Зміни у верхівці влади: причини усунення від влади Хрущова. Зміни в УРСР: діяльність Шелеста, діяльність Щербицького, консервативний курс; Конституція СРСР: зміна ідей у владі, стаття 6. Висновок.
Зміни у верхівці влади: Волюнтаризм у вн. і зовн. політиці, масові кампанії, ініційовані згори, викликали неприйняття політики КПРС представниками різних соціальних груп. 14.10.1964 Хрущова було усунено з посади. На його місце прийшов Брежнєв – виразник консерваторів. Настало 20-річне панування консерваторських сил. Зміни в УРСР: КПУ за цей період очолювали 2 лідери, які обстоювали різні моделі розвитку – Шелест і Щербицький. Перший активно підтримував хрущовські реформи, особливо створення раднаргоспів, виношував плани республіканського госпрозрахунку. Після приходу до влади Брежнєва зросла нетерпимість до інакомислення, тому в 1972 Шелеста було усунено з посади. На його місце прийшов Щербицький – прихильник консерваторства. Займав угодовську позицію щодо русифікації України в галузі освіти, культури і видавничої справи. У 1964-1985 рр. КПУ виросла майже вдвічі, членство в партії для громадян перетворювалось на необхідну умову службового зростання. Відкрите вираження консерватизму в пол.. житті виявилося так само в підміні справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у радах, обмеження їхньої реальної влади. Конституція СРСР: була прийнята в жовтні 1977, а в квітні 1978 і на теренах УРСР. Тут ідеологи були змушені відмовитися від утопічної ідеї до швидкого переходу в комунізм, і було впроваджено термін «розвинений соціалізм», який давав можливість пропагувати нові досягнення , висувати нові соц. цілі, не здійснюючи радикальних змін. А влада КПРС зміцнилась, особливо після прийняття конституції, про що свідчить стаття 6: « Керівною і спрямовуючою силою рад. суспільства ядром його політ. системи держ. і громадських організацій є КПРС». Це були гарні слова, позбавлені юридичного змісту. Висновок: Отже, політичне життя в країні дедалі більш набуває закритого характеру, посилився ідеологічний диктат.


116. Етносоцiальнi процеси в УРСР у перiод загострення кризи радянськоi системи 1960-1980-х рр.
План: 1) Економічні зміни; 2) Соціальні зміни; 3) Висновок.
Тези: Економічні зміни: Новації, промисловість, важка індустрія, криза і демограф. наслідки; соц. зміни: соц. структура у місті, проблеми села, проблеми під час кризи. Висновок.
Економічні зміни: Після приходу Брежнєва у 1965 було запропоновано системи новації в сфері управління економікою, зміст яких полягав у поєднанні централізованого керівництва з розширенням самостійності підприємств. Це є поєднання непоєднуваного, через що вже в 70-х рр. почалась криза. За заг. обсягом виробництва промислової продукції, УРСР ввійшла до числа розвинутих країн, але її економіка продовжувала розвиватись екстенсивним шляхом, збільш. Число зайнятих у промисловості, дедалі більше вик. сировини,
а приріст продукції сповільнювався. Зростаючі масштаби важкої індустрії ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Різко знизилась ефективність господарювання в сільському господарстві. Кризові явища відбились на вирішенні демографічних питань. Чисельність українців тільки у 1960 вийшла на рівень 1941. Зб. маса росіян. Цьому також сприяла русифікація. Соціальні зміни: За післявоєнний період Україна стала високо урбанізованою республікою – селяни вже мали паспорт, тому могли переїхати в міста. Цей громадський соціум був передусім новою робочою силою. У 70-х соц. інфраструктура міст знизилась, стала більш диференційованою в професійному сенсі. Спеціалісти, які мали вищу освіту займали 40% зайнятих. Найбільш несприятливі умови праці були на селі – звідти виїзджала молодь, і тому вікова структура погіршилася. Кіл-ть працюючих в колгоспі зменшилась з 6 до 4 млн. Попри все це був потужно розвинений соціальний пакет, зросла заробітна плата, але не було великої пропозиції – ось так можна описати дефіцит в СРСР. Соціальна сфера фінансувалася залишковим принципом. Висновок: Життя почало погіршуватись, коли до влади прийшли консерватори знову, але вони намагались покращити життя населення, але не були готові до зміни політичного курсу.


117


118. Політика русифікації України в 60-х – 80-х роках. Наслідки цього процесу для української нації.
План: 1)характеристика політики русифікації, 2) наслідки русифікації
Тези: 1) русифікація - масове вивчення російської мови в умовах часткового скорочення вивчення рідної мови, 1972 Щербицький – за 5 років покінчити з укр мовою 2) наслідки: гальмування розвитку української мови та культури, насадження російської мови, витиснення з ужитку української мови. Це привило до створення «Дисидентського руху» - опозиційний рух верств суспільства проти тоталітарного режиму (мирний характер, національне забарвлення).
Розгорнута відповідь:
1) Під русифікацією розуміють систему заходів радянського керівництва в союзних неросійських республіках, яка передбачала масове вивчення російської мови в умовах часткового скорочення вивчення рідної мови. В радянських республіках, в тому числі в Україні, політика русифікації підтримувалась місцевим партійним і державним керівництвом. Починаючи з 1972 p., коли першим секретарем ЦК Компартії України став В. Щербицький, який обіцяв головному ідеологу КПРС М. Суслову протягом п'яти років покінчити з українською мовою, посилюється русифікація, різні відтінки українознавства обмежено до мінімуму, більшості українських наукових журналів довелося переходити на російську мову. Видавництво Академії наук УРСР «Наукова думка» фактично стає російським.
Політика русифікації України викликала протести деяких представників української інтелігенції, насамперед письменників. У своїй праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» літературний критик І. Дзюба доводив, що русифікація продовження політики російського шовінізму і колоніалізму.
2) Результатом такої багатолітньої цілеспрямованої політики стало майже повне витіснення української мови російською із усіх сфер суспільного життя. Українська мова збереглася лише на селі та в середовищі незначної частини інтелігенції, переважно гуманітарної. Наслідки: гальмування розвитку української мови та культури, насадження російської мови, витиснення з ужитку української мови, заборона видання журналів Українською мовою. Обурення української нації щодо ущемлення прав української мови стали приводом до створення «Дисидентського руху» Це опозиційний рух різних верств суспільства проти тоталітарного режиму. Здебільшого дисидентський рух носив мирний характер. В Україні дисидентство мало національне забарвлення.
Висновок: Отже, в 60-80 роки процес русифікації набрав неймовірного розмаху. Російська мова насаджувалася з самого дитинства, про що свідчить факт, що багато шкіл перейшли на російськомовні учбові програми. Всі ці ущемлення прав призвели до зародження «Дисидентського руху».


119. Концепція і шляхи «перебудови» в СРСР i Україна.
План:
Внутрішня політика, економіка, зовнішня політика, ідеологія.
Тези:
Прискорення соціально-економічного розвитку. Внутрішня політика: вирішення соц. проблем, демократизація. Ідеологія: «соціалізм з людським обличчям», деідеологізація, гласність, багатопартійність. Економіка: введення елементів ринкових відносин, інтенсивний тип розвитку. Зовнішня політика: відмова від критики капіталістичного ладу, поліпшення відносин з США та іншими демократ. Країнами. Негативні передумови: низький рівень НТП, гонка озброєнь, відсутність гласності, нехтування правами людини.
Розгорнута відповідь:
Основні концепції «перебудови» можна розбити на три напрямки: перебудова у економіці, внутрішній та зовнішній політиці.
Внутрішня політика: вирішення соц. проблем, «соціалізм з людським обличчям», деідеологізація, демократизація, гуманізм, справедливість, свобода вибору. Утвердження багатопартійності. Тобто, за планом, суспільне життя повинно було значно демократизуватись.
Ідеологія: «соціалізм з людським обличчям», деідеологізація, гласність, багатопартійність, ліквідація цензури. Попри всі висловлення про деідеологізацію, основна комуністична ідеологія навіть не мала на меті видозмінюватись. Ніхто з партійних діячів не хтів йти проти системи, частиною якої є й він сам.
Економіка: введення елементів ринкових відносин, інтенсивний тип розвитку, ефективні форми управління. Попри намагання відновити ринкові відношення, командна-адміністративна система залишалась основною пануючою економічною системою, що значно стримувало розвиток економіки.
Зовнішня політика: відмова від критики капіталістичного ладу, поліпшення відносин з США та іншими демократ. Країнами значне поліпшення відносин зі [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та демократичними країнами [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем.
Висновок: отже, за планом «перебудова» повинна була значно покращити рівень життя населення та позитивно вплинути на всі суспільно-економічні та політичні процеси. Але в реальному житті вона себе не виправдала. Основними причинами були: низький рівень НТП, гонка озброєнь, відсутність гласності, нехтування правами людини.


120. Стан української економіки у другій половині 1980-х років та назрівання економічної кризи.
План: 1) стан економіки до перебудови, 2) шляхи вирішення екон. проблеми, 3) назрівання кризи.
Тези: 1) затухаючий економічний розвиток, розростання бюрократичного апарату, фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, екстенсивні методи госп., сильне вичерпування корисних копалин 2) перехід від екстенсивних методів госп. до інтенсивних, з 1988 перехід до регульованої ринкової економіки.(наведення порядку) 3) утопічне сподівання, жорсткий державний контроль при переході до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] економіки. Грошова реформа Павлова (1991): обмежений обмін нових купюр (3 дні).+ підвищення цін у 2-5 разів (щоб зменшився попит)+введення талонів на продукти., Нац. дох, зменш. на 20%, інфляція (50% місяць), дефіцит держ. бюдж – 30% ВВП. Рівень життя знизився у 2-4 рази.
Розгорнута відповідь:
Назрівання глибокої економічної кризи початку 1985р підштовхнуло владу на проведення глибоких реформ в економіці країни – «перебудови». Економічними чинниками цього процеси були наступні: 1) затухаючий економ розвиток, зниження економ позицій СРСР на міжнародній арені та загострення соціально-економічних проблем всередині держави. 2) розростання бюрократичного апарату, 3) зрівнялівка в оплаті праці, 4) поглиблення кризи організації праці, 5) фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, що унеможливлювало технологічний процес, знижувало продуктивність праці, погіршення якості та конкурентоспроможності продукції, 7) екстенсивні методи ведення госп.
На подолання цих проблем уряд планував впровадити наступні заходи: 1) перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних, 2)прискорення НТП та його впровадження у промисловість та с/г. 3) активізація «людського фактору», 4) перебудова управління та планування, удосконалення 5) підвищення організованості й дисципліни 6) обґрунтовані кадрові зміни 7) удосконалення структурної та інвестиційної політики. Тобто, всі ці реформи були спрямовані вперш за все для наведення елементарного порядку, 8) спроба перейти до контрольованої ринкової системи.
Але суттєві прорахунки та недоліки реформування, призвели до глибокої економічної кризи. Основні причини: 1) жорсткий державний контроль при переході до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] економіки. 2) Грошова реформа Павлова (1991): обмежений обмін нових купюр (протягом трьох днів), підвищення цін у 2-5 разів (щоб зменшився попит), введення талонів на продукти. 3) Нац. дох, зменш. на 20%, 4) інфляція (50% місяць), 5) дефіцит держ. бюдж – 30% ВВП.
Висновок. Процес перебудови носив утопічний характер. Майже всі економічні реформи не дали позитивного ефекту. Більш того достатня кількість з них призвела до негативних наслідків. Під час «перебудови» рівень життя знизився у 2-4 рази.


121. Суспільно-політичні процеси в Україні в період «перебудови». Розгортання руху за національне відродження. Формування передумов незалежностi України.
План:
1) політичні клуби
2) національно-визвольний рух
3) основні організації
Тези: 1) неформальні обєднання: 1987 «Товариство Лева», Київ – «Український культурологічний клуб». 2) 1988-89 – національно-визвольний рух (мітинги Київ 13.11.1988 – приховання наслідків аварії на ЧАЕС, Львів (незаконні репресії) 1200 мітинг, 13 млн осбі). 3)1988 Українська Гельсінська спілка (захист прав людини). 1989 «Зелений світ» - екологічна організація. 1989 «УСС» (студент-спілк) та «Спілка незалежної молоді». Всього 47тис.
Розгорнута відповідь: В період перебудови почали зароджуватися перші неформальні організації та об’єднання. Вони були основані на протидії радянській системі. Наприклад у 1987 р. в Україні з’явилися політичні клуби, зокрема, у Києві – «Український культурологічний клуб», у Львові – «Товариство Лева», в Одесі – «Народний союз сприяння перебудови».
У 1988-1989 в України розпочався національно-визвольний рух. Уже в червні-липні 1988 відбулося кілька багатотисячних мітингів у Львові. Крім питань демократизації суспільства, тут уперше публічно було висунуто вимоги щодо реабілітації вояків УПА як борців за національне відродження. 13 листопада 1988 відбувся 20-тисячний мітинг у Києві (приховані наслідки аварії на ЧАЕС). 26 березня 1989 на мітингу у Львові вперше замайоріли синьо-жовті прапори (незаконні репресії комуністичної влади). Усього наприкінці 1988 – на початку 1989 в Україні пройшло 1200 мітингів, у яких брало участь 13 млн. осіб. Для приборкання невдоволеного народу використовували масові побиття та арешти у Львові, Києві та інших містах України. Особливо жорстоко переслідували тих, хто намагався відкрито демонструвати прихильність до національної символіки.
Свій На початку 1988 відновила роботу Українська Гельсінська спілка (захист прав людини). У лютому 1989 відбулася установча конференція товариства української мови ім. Шевченка. У травні 1989 пройшла установча конференція Українського історико-просвітницького товариства «Меморіал». У жовтні 1989 було створено екологічну організацію «Зелений світ». У грудні 1989 виникли спілка незалежної української молоді та Українська студентська спілка (УСС). Усього в червні 1989 діяльно 47 тис. неформальних об’єднань. Вони сприяли швидкій політизації суспільної свідомості.
Висновок: Отже, в період перебудови суспільні об’єднання еволюціонували від простих угруповань, яки керувалися власними інтересами, до зрілих громадянських організації. Які мали певні цілі, статути та плани дій. Саме ці організації сильно вплинули на здобуття Україною незалежності.


122. Студентський і молодіжний рух в Україні в умовах перебудови.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – 17 жовтня 1990 – «Революція на граніті»
План: 1) «Львівське студентське братство», 2) «Українська студентська спілка», 3) «Революція на граніті»
Тези: 1) 25 травня 1989р «Львівське студентське братство» (захист політичних, соціальних та економічних прав) – політичні страйкі та мітинги, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (22.01.1990 р.); 2) 8-9 грудня 1989р. Було основана «Українська студентська спілка». (незалежність) . 3) 2-17 жовтня 1990 – «Революція на граніті», (УСтудСпіл та ЛьвСтуБрат.) (мета: переобрання парламенту та не допустити підписання нового союзного договору). 15 жовтня – невдала спроба увірватися у парламент, захоплення КДУ. Всі вимоги крім переобрання виконані.
1 «Львівське студентське братство». 25 травня 1989р була заснована [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] «Львівське студентське братсово». (захист законних конституційних, політичних, соціальних, прав студентства та молоді в цілому). Наприкінці [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] років [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Студентське Братство починало свою діяльність з політичних страйків, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] через арешти активістів організації; брало участь у організації [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] до річниці [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (22.01.1990 р.); З'їзду [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]; випуск самвидаву газети [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ][ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та інші).
2«Українська студентська спілка». 8-9 грудня 1989р. Було основана «Українська студентська спілка». Головною метою Спілки стала боротьба за досягнення Україною незалежності. Вершиною політичної та громадської активності УСС стає студентське голодування 2-17 листопада 1990р. в Києві, проведене спільно зі Львівським Студентським Братством.
3«Революція на граніті». [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – 17 жовтня 1990 – «Революція на граніті». ЇЇ провели УСС на чолі з Олесем Донієм та «Львівське студентське братство», під керівництвом Маркіяна Іващишина. Понад 100 студентів з 24 міст розпочали голодування на головному майдані країни. Основні вимоги: переобрання Верх Ради УРСР на багатопартійній основі, не допустити підписання нового союзного договору, націоналізувати майно Компартії, проведення військової служби українців в межах України, відставка голови Ради міністрі В.Масола. 15 жовтня студенти провели найбільш радикальну акцію спробували увірватися в парламент. Але ця акція не вдалася. Причиною була надмірна законспірованість. В цей же день студенти захопили КДУ (держ)(сьогодні – Шевченка). На підтримку студентів стали інші інститути, технікуми, навіть робочі люди. Після цього студентам дали годину прямого ефіру. Як наслідок, всі вимоги крім переобрання ВР УРСР були виконані.
Висновок: За рахунок спільних дій УСС, ЛСТ та інших молодіжних організацій влада була фактично змушена прийняти майже всі вимоги студентів. До цього навіть зрілі політичні угрупування не мали такого колосального впливу на владу. Молодь довела всьому світі, що українська нація могутня і Україна має право на самостійність.


123. Виникнення Народного Руху України за перебудову. Роль цієї організації у розвиткові політичних подій в республіці протягом 1989-1991 рр.
План: 1) створення НРУ, 2заходи, 3 партії
Тези: 1) 8-10 устан з’їзд НРУ (Драч голв): помірковані (Яворський, Драч - автономія) та радикали(Лукяненко, Чорновіл - незалежність)-> розкол. Мета- демократизація сусп. умови для розвитку культури та перебудова економіки,(ідеї незалежності ще не було). 2) 22 січня 1990 «Живий ланцюг», 1-5 серпня 1990 – «500ліття Запорізького козацтва 3) мета руху: незалежність. 5.11.1990 УРП (укр. респ парт) – Лукяненко, 28.06.1991 ДемПУ – Ю. Бадзьо. Мета партій: незалежність.
Розгорнута відповідь: 1)30 січня 1989 схвалено програму й статут Народного Руху. 8-10 вересня 1989р. в Києві відбувся установчий з’їзд Руху з поміркованих і радикалів. Голова Руху  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Помірковані (Яворський, Драч, Павличко) виступали за суверенну Україну в рамках союзної федерації, та лібералізації КПРС. Радикали (Чорновіл, Лукяненко, Горинь, Хмара) вимагали виходу України зі складу СРСР і політичного плюралізму. Саме розкол в відході від ідеї консолідації навколо Руху можна побачити перший крок назад від повної перемоги української національно-визвольної революції, яка мала привести до повного державного суверенітету. Мета: Перетворення України в демократичну правову державу, радикальна перебудова її економіки, створення умов для розвитку і самозбереження українського народу (ідеї незалежності ще не було). Основні засади: -демократизація суспільного життя, -суверенітет України, -економічна та екологічна безпека, -надання укр. мові статусу державної, -відродження національної символіки.
2) Найбільшими заходами Руху були: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] до дня Злуки ЗУНР та УНР ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]року), масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (1-5 серпня [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), великі заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині.
3) ІІ з'їзд Руху відбувся у жовтні 1990 року. До Програми Руху введене положення про головну мету Руху досягнення незалежності України; з назви виключені слова «за перебудову». Усього, за оцінками експертів ідеологічного відділу ЦК КПУ, наприкінці 1989р соціальна база руху становила майже 12 млн осіб. Таким чином, революційні події охопили всю Україну. Було проведено підготовчу роботу, щоб зробити наступний крок до формування нової політичної структури. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  було створено Украинску республиканску партию (УРП). Голова: Левко Лукяненко. 28 червня 1991 була зареєстрована ДемПУ.  Головою партії був обраний Юрій Бадзьо. Партії виступала за незалежність України від СРСР і проведення демократичних реформ. 
Висновок: Отже, після того як «Народний Рух» охопив усю країну, він зміг перейти від громадянських організації до політичних партій. А це вже потужна сила, яка мала вплив у ВР УРСР. Але розкол руху на дві течії став основним гальмуючим фактором до здобуття незалежності.


124 Становлення багатопартiйної системи в Українi на етапі перебудови. Класифiкацiя полiтичних партiй. Характер багатопартiйностi.
План: 1) причини 2) фланги у ВР УРСР 3) характеристика
Тези: 1) 1990 рік. причини: народний рух, вилуч статті про керівну роль компартії з констит, 2) правий фланг (незалежність): УРП (укр респ пар - Лукяненко), УНП 21.10.1989 (Приходько), центр (права, цінності): ПЗУ (парт зелених укр 28-20.09.1990), ліберали (менше соціалізму) 24.11.1990 УЛДС, ліві: а)компартії (СТУ спілк, трудящ. лист 1990) б)анархісти: КАУ (конфедер анар) 3) послаблення монополії КПРС, розпорошення національних сил.
Розгорнута відповідь 1) 1990 рік став початком формування багатопартійності в Україні. Основним приводом були перехід до політичного плюралізму, вилучення статті про керівну роль КПРС із конституції СРСР та УРСР. Також цьому сильно посприяв Народний рух Українт.
2) Зупинити початок формування багатопартійної системи було неможливо. І наприкінці 1990р Україна стала багатопартійною: На правому фланзі: УРП (укр респ пар - Лукяненко), ДемПУ 24.03.1990, УНП 21.10.1989 (Приходько). УМА (міжпарламентська асамблея. 1.07.1990 (обєднала 28 громадсько-політичних організацій). А також ДСУ, УХДП, ДС, УНДП. Партії правого блоку були найбільш небезпечні для КПРС, тому що їх всіх об’єднувала боротьба за незалежність України. Центристське положення займали: ПЗУ(парт зелених укр 28-20.09.1990), НПУ(народн 22.09.1990), ЛДПУ, УСДП, СДПУ, ОСДПУ. Основна мета цих партій – провести в життя розбудову Української народної держави, загальнолюдські цінності, збереження середовища проживання людини, пошук політичного компромісу. Ліберальний папрямок: «Менше соціалізму» 30.06.1990 КЛДС (Київська ліберально-демократична спілка), 24.11.1990 УЛДС (Укр лібер-демокр спілк), того ж дня ЛДПУ (Ліберальна-демократична партія України). На лівому фланзі: ПДВУ, ССУ, СТУ, КАС. 1) Під керівництвом комуністичної парті України: листопад 1990 «Спілку трудящих України за перебудову», «Селянську спілку Укр». Ознаки: Нерішучість позицій, не підтримували розділу майна КПРС, розрив між політичною практикою і теорією. 2) лівий фланг «Конфедерація анархо-синдикалісті», «Конфедерація анархістів України».
3) Українська багатопартійність послабила монополію КПУ на владу, але розчинила державний інтерес у персональному лідерстві, завадила консолідації. І це дало змогу функціонерам утримати свої позиції, згорнути перебудові процеси й вибудовувати незалежність на свій манер. Українство розчинили в «кишенькових партіях» і маленьких гетьманчиках, які своїми барвистими промовами вже нікого не переконували.
Отже, становлення багатопартійності в Україні з одного боку звісно послабила вплив та владу комуністичних партій, а з іншого розпорошила всі національні сили на безліч невеликих за обсягом та значенням партій, яки діяли не узгоджено і тим самим гальмували процес здобуття Україною незалежності


125. Спроби державного заколоту в Москві в серпні 1991 р. Проголошення державної незалежності в Україні.
План: 1)початок заколоту в Москві 2) здобуття Україною незалежності 3) Завершення перевороту
Тези: 1) З 19 по 21 серпня спроба державного заколоту в Москві, ізолювання Горбачова у Форосі, створення ДКНС (держ коміт надзвич стан), 2) пропозиція для Кравчука змінити політичний курс, немає конкретного рішення, політична пауза, протести проти заколотників, 24 серпня 1991 Акр про державний суверенітет України., припинено діяльність КПУ 3) Поразка у заколоті, арешт керівників (мін оборони Язов, шеф КГБ Крючков), парад суверенітетів (20 серпня – 5 вересня).
Розгорнута відповідь 1) З 19 по 21 серпня в Москві відбулася спроба державного заколоту. Група керівників союзних структур буцімто ізолювала Горбачова на кримській дачі в Форосі з ядерною валізою, але нібито без зв’язку. Його політичне становище характеризувалося своєрідним очікуванням того, що дві протидіючі сили виявлять переможця. Цей процес полягав у запровадженні в окремих регіонах СРСР надзвичайного стану терміном на шість місяців з утворенням для управління країною Державного комітету з надзвичайного стану. ДКНС.
2) 19 серпня представник ДКНС запропонував Л.Кравчуку змінити політичний курс в країні. Однак жодного конретного рішення Президія ВР УРСР не прийняла, мотивуючи свою позицію бажанням не провокувати введення надзвичайного стану в Україні. Насправді такий підхід просто давав змогу витримати політичну паузу. Тим часом, у всіх населених пунктах України тривали гучні протести проти заколотників. Українці вимагали покінчити з комуністичним минулим і вийти з СРСР. Під їх тиском 22 серпня Президія ВР УРСР нарешті засудила «авантюрну спробу антидержавного перевороту» та ухвалила рішення про скликання 24 серпня 1991р позачергової сесії українського парламенту. Прийнятий Акт про державний суверенітет України відкривав нову епоху в українській історії. Було припинено і заборонено діяльність КПУ.
3) Тим часом незграбна спроба в ніч з 20 на 21 серпня оволодіти «Білим домом» у Москві свідчила, що путч захлинувся. Наступного дня М.Горбочов повідомив світу, що він контролює ситуацію й наказав вивести панцирників з Москви та притягнути путчистів до відповідальності. Головні організатори перевороту були заарештовані: міністр оборони Язов, шеф КГБ Крючков. Але про що вони говорили в Форосі з Горбачовим, досі невідомо. Наслідком заколоту став «Парад суверенітетів» 20 серпня – 5 вересня.
Висновок: Отже, хоча державний заколот у Москві не був успішним, він став тим поштовхом, який допоміг Україні здобути незалежність. Правильна політична тактика Л.Кравчука якнайкраще посприяла цьому процесу. З цього часу Україна розпочала новий етап в історій. Більш ніж 500 років відчайдушної боротьби нарешті дали результат.


126. Декларацiя про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України, їх основні положення та сучасні оцінки
План: 1) Декларація про державний суверенітет України, 2) Акт проголошення незалежності України.
Тези: 1) [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року- Декларація про державний суверенітет України, зміст:самостійність, неподільність країни, громадянство, власні збройні сили, зовнішн віднос. 2) [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року Акт проголошення незалежності України. Зміст: незалежність, неподільність та недоторканість територ, чинність винятково конституції України.
Розгорнута відповідь: 1) Декларація про державний суверенітет України  документ про проголошення державного [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Прийнята [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року. Основна мета: перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Зміст: суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, власні збройні сили, своє громадянство, гарантія прав та обов’язків громадян, економічна та екологічні самостійність, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Оцінки: прийнятий документ не одержав статусу конституційного акту. Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тому що тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі.
2) Акт проголошення незалежності України: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], прийнятий позачерговою сесією [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року, яким проголошено [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та створення самостійної української держави  України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Основні положення: 1) проголошення незалежності України, 2) неподільність і недоторканість території України, 3) чинність винятково конституції України.
Висновки: Отже, Декларація про державний суверенітет та Акт проголошення незалежності України стали основними документами, що юридично закріпили незалежність України. Їх проголошення стало величезним кроком уперед української нації.


















15

Приложенные файлы

  • doc 10771646
    Размер файла: 971 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий