музика 14ст

Тема: «Музична культура 14-16ст.»
Дослідники називають період 14-16ст. східнослов’янським Відродженням. В Україні пропагуються західні ідеї, змінюються візантійські художні орієнтації на ренесансно-гуманістичні.
Пісенна творчість досягла нових вершин у новому оригінальному епічному жанрі – думах. Думи - це самобутні епічні та ліро-епічні твори про боротьбу українського народу проти поневолювачів, суспільно-політичне і побутове життя людей, які виконувались у супроводі кобзи, бандури чи ліри. Епічність дум полягає в тому, що картини подій, зазвичай, широкі, масштабні, відображають рух народних маc. Назва „дума" виникла ще за праслов'янських часів і означала „думка", „мислення". Провідна риса українського історичного епосу - це патріотизм, дійова любов до батьківщини, що проявляється насамперед у воєнному опорі поневолювачам. Пізніше словом „дума" почали називати велику за розміром епічну пісню героїчного змісту. Думи відзначаються логікою побудови, ґрунтовним вмотивуванням вчинків персонажів. Віршована форма дум відрізняється від віршованого ладу інших фольклорних жанрів. На відміну від звичайних пісень для думи характерні нерівноскладові рядки, неоднаковий ритм.
Тематика дум:
Відображення героїчних сторінок української історії;
Морально – етичні аспекти;
Події суспільного життя.

Думи
давні про турецько-татарську новіші про національно- моралізаторські
неволю визвольну війну проти на родинно-побутову
польсько-шляхетського тематику
панування
Композиція думи: заспів, цикл «уступів» та завершення (славослів’я)
Приклади дум: «Дума про козака Голоту», «Дума про Марусю Богуславку», «Плач невільників», «Втеча трьох братів із города Азова» ,"Дума про Івана Богуна"; "Хмельницький та Барабаш".
Музичні інструменти: кобза, бандура, колісна ліра, торбан ( струнно-щипковий інструмент), цимбали ( струнно-ударний), басоля ( струнно-смичковий), бас або козобас (схожий на контрабас), скрипка. Ударні: бубон, решето, бугай, тулумбас, барабан. Шумові: підкова, деркач, рубель, качалка, затула.
Поширені виступи «троїстих музик».
Церковний спів
Церква – центр формування музичного професіоналізму. Поширюються такі жанри церковної музики як стихира, тропар, кондак – невеликі пісне співи, що уславлюють Бога, Богородицю та святих. Мелодії записували спеціальними знаками - крюками, звідси і назва крюкова нотація. Характерні риси: відсутність лінійок, визначеність висоти та тривалості звуків.
Типи розспівів: ірмолойний, стихирарний, кондакарний.
Церковні хори були при братських школах- Острозькій, Львівській, Київській, Луцькій. Вивчали спів та музичну грамоту. У них готували регентів, співаків, учителів музики.
























15

Приложенные файлы

  • doc 10884516
    Размер файла: 29 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий