t1_PZ_med_MNS_NOV

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
„МІЖНАРОДНА АКАДЕМІЯ ЕКОЛОГІЇ ТА МЕДИЦИНИ”

КАФЕДРА ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ


Затверджую
Завідувач кафедри
внутрішньої медицини
О.І. Карпенко
“__” _____________ 2012


Прим № ______



НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

з навчальної дисципліни «Медицина надзвичайних ситуацій»

до практичного заняття № 1

ТЕМА № 1. Організація захисту населення і території
за умов надзвичайних ситуацій


Для студентів медичного факультету
Міжнародної академії екології та медицини
(програма 2007 року)














Київ – 2012
Час: 2 навчальні години. Місце: аудиторія МАЕМ.

Навчальна та виховна мета:
розкрити найбільш складні та актуальні питання щодо основних законодавчих актів, що регламентують організацію і функціонування системи цивільного захисту (ЦЗ), завдань системи охорони здоров’я за умов надзвичайних ситуацій (НС), завдань медичного захисту цивільного населення у системі ЦЗ; ознайомити студентів з основними способами захисту населення;
прищепити студентам почуття особистої відповідальності за медико-санітарне забезпечення населення в особливий період і умовах НС.

Навчальні питання і розподіл часу

Вступ 5 хв.
1. Основні положення міжнародного гуманітарного права 10 хв.
2. Єдина державна система цивільного захисту населення і територій
від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру 30 хв.
3. Основні заходи захисту населення і територій 40 хв.
Висновки та відповіді на питання 5 хв.

Навчально-матеріальне забезпечення

1. Схеми: 1) Основні завдання Цивільного захисту України.
2) Основні завдання медичної служби Цивільного захисту України.
3) Організаційна структура Цивільної захисту України.
4) Організація звідного загону ЦЗ (об’єктового).
5) Організація рятувального загону.
6) Сховище.
7) Протирадіаційне укриття.
8) Перекрита щілина (схема і побудова).
2. Законодавчі акти:
1) Закон про Цивільну оборону України.
2) Положення про Цивільну оборону України.
3. Плакати: 1) Засоби захисту органів дихання.
2) Засоби захисту шкіри.
3) Засоби індивідуального медичного захисту.
4. Засоби: 1) АІ-2, ІПП-8, ППІ.
2) Протигаз ГП - 4, 5, 7.
3) Ноші санітарні носильні.
4) Лямки медичні і ноші санітарні носильні.
5) Сумки СС, СМВ.



Навчальна література

Конституція України (1996 р). Ст. 3, 49.
Закон України „Про Цивільну оборону України”. Введений в дію Постановою ВР з лютого 1993 року № 2974-XII. (Із змінами, внесеними із Законами з 1999 по 2001 р.р.).
Постанова КМ України „Про затвердження Положення про Цивільну оборону України” від 10 травня 1994 р. № 299. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ з 1994 по 2001 р.р.).
Сахно И.И., Сахно В.И. Медицина катастроф (Организационные вопросы). / Учебник для студентов высших медицинских учебных заведений. – М., 2002. – С. 76-151.
Руководство по медицинской службе Гражданской обороны. / Под ред. А.И. Бурназяна. – М.: Медицина, 1983. – С. 99-142.
Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. та ін. Медицина катастроф. / Підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів I-II рівнів акредитації. – К., Здоров’я, 2001. – С. 253-269.
Дубицкий А.Е., Семенов И.А., Чепкий Л.П. Медицина катастроф / Учебное пособие для студентов, интернов медицинских вузов и курсантов институтов усовершенствования врачей. – К.: Здоров’я, 1993. – С. 82-117.
Основы организации и тактики медицинской службы гражданской обороны. Учебник для студентов медицинских институтов. / Под ред. В.И.Михайлова. – М., 1981. – С. 21-42, 147-161, 185-241.
Гражданская оборона. Учеб. пособие для студентов медицинских институтов / Под ред. В.Н. Завьялова. - М.: Медицина, 1989. – С. 24-36, 96-132.
Гражданская оборона. Учеб. пособие для населения / Под ред. А.Т. Алтунина. - М.: Воениздат, 1985. – С. 24-101.
Защита от оружия массового поражения. / Под ред. В.В. Мясникова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Воениздат, 1989. – С. 257-269.

Вступ

Людство постійно перебуває під впливом несприятливих факторів природного, техногенного і соціально-політичного походження. Тому одним із головних завдань держави є організація захисту населення від наслідків катастроф, стихійних лих як у мирний, так і у воєнний час. Для вирішення цього завдання в Україні створена система цивільного захисту населення, діяльність якої регламентовані Законами України “Про Цивільну оборону України” (1999р.) і “Про правові засади цивільного захисту”.
Значна кількість великих катастроф, що сталася останнім часом у світі і на території України, серед яких особливе місце займає Чорнобильська (1986 рік), змінили традиційну орієнтацію системи Цивільного захисту (раніше була назва Цивільна оборона) з вирішення завдань виключно воєнного часу на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій мирного часу, а також перехід від галузевого (відомчого) до функціонального (інтегрованого) принципу реагування і захисту.
В основу Цивільного захисту населення покладені положення міжнародного гуманітарного права та статті 3 Конституції України, в якій наголошується, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

I. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

В основу цивільного захисту населення покладені основні положення міжнародного гуманітарного права з питань захисту людини, які визначені Женевськими конвенціями про захист жертв війни і про захист цивільного населення. Там же визначені основні завдання з надання гуманітарної та інших видів допомоги.
Основні положення міжнародного права з питань захисту людини
Принципи захисту цивільного населення випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту жертв війни.
Після другої світової війни (в ході якої мирне населення зазнало масових знущань, репресій і депортацій) в серпні 1949 року у Женеві на Дипломатичній конференції була прийнята IV Женевська конвенція про захист цивільного населення, яке знаходиться в зоні конфлікту або на окупованій території.
Попередніми Женевськими конвенціями (ЖК) нормативно вже були забезпечені наступні види захисту:
І Женевська конвенція - захист поранених і хворих в діючих арміях, а також медичного і духовного персоналу у військах.
II Женевська конвенція - захист поранених, хворих, медичного і духовного персоналу із складу збройних сил, які потерпіли аварію на морі.
III Женевська конвенція - захист військовополонених.
Але після прийняття в 1949 році IV-ЖК, кількість збройних конфліктів значно зросла, кількість цивільного населення, яке страждає внаслідок цього, значно збільшилась. Більш того, основна кількість конфліктів і жертв від них виникає не між державами, а в середині країн, як результат протиборства політичних, соціальних та інших груп населення.
Враховуючи вище означене Дипломатичною конференцією були розроблені, і в 1977 році прийняті два Додаткових протоколи до ЖК 1949 року з метою забезпечення захисту всього цивільного населення в зоні збройних конфліктів.
Відповідно до положень Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них всі військовослужбовці та особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатантами, а медичний, духовний персонал та цивільне населення відносяться до не комбатантів.
Основні положення Женевських конвенцій вимагають завжди проводити різницю між цивільним населенням і комбатантами, а також між цивільними і військовими об’єктами. При цьому усяка особа, яка не належить до збройних сил, є цивільною особою, а до цивільних об’єктів відносяться усі ті об’єкти, які не мають ефективного впливу для забезпечення військової переваги.
Забороняються напади на військові об'єкти, наслідки від яких неможливо передбачити і при яких разом з військовими, уражаються цивільні об’єкти і цивільні особи. Забороняється напад на цивільне населення або окремих осіб в якості репресивних дій.
Цивільне населення та окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, які виникають у зв'язку з військовими операціями.
Забороняється спричиняти серед цивільного населення противної сторони дії, які викликають голод, руйнувати об’єкти, які необхідні для життєзабезпечення населення.
Сторони, що конфліктують, не повинні використовувати цивільне населення або окремих цивільних осіб з метою спроби захистити військові об'єкти від нападу або прикрити ними військові операції (так звані “живі щити”).
Протоколи особливо визначають потребу захисту культурних цінностей і місць культових відправлень, природного середовища, місцевості і зон, які знаходяться під особливим захистом міжнародних організацій.
Таким чином, Женевська конвенція від 12.08.1949 р. і додаткові Протоколи (1977р.) до неї визначили головне право людини на життя, основні положення захисту цивільного населення, осіб і цивільних об'єктів. Вони зобов'язують сторони, що конфліктують, до гуманної поведінки по відношенню до цих осіб і об'єктів.
Основні положення права захисту життя і здоров'я
громадянина України
Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
В основу організації надання екстреної медичної допомоги в умовах надзвичайних ситуацій (НС) покладені положення ст. 3 Конституції України, яка наголошує, що людина, її життя і здоров’я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та ст. 49, що гарантує право кожного на охорону здоров’я та медичну допомогу, причому охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Основи законодавства України про охорону здоров’я містять ст. 37 „Надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях”, в якій визначено, що надання медичної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) здійснюється безплатно.
Закон України „Про правовий режим надзвичайного стану” визначає, що надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю, здоров’ю громадян... Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру... У ст. 25 цього Закону говориться: „...Особам, які постраждали від надзвичайних ситуацій, в тому числі при проведенні аварійно-рятувальних робіт, відшкодовуються заподіяні матеріальні збитки та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановленому законом”.
Держава як гарант цього права створює систему цивільного захисту (ЦЗ), яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Закон України „Про Цивільну оборону України” утворює правове поле організації системи ЦЗ.

II. ЄДИНА ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО І ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ

Створення і функціонування системи Цивільного захисту (раніше Цивільної оборони) регламентується багатьма директивних, нормативних і розпорядчих документів (актів), основними із яких (для вивчення студентами за навчальною програмою для медичних ВНЗ) є:
Закон України „Про Цивільну оборону України” (1993 р. із змінами 1999-2001 р.р.);
Постанова КМ України „Про затвердження Положення про Цивільну оборону України” (1994 р. із змінами 1994-2001 р.р.).
Цивільний захист України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюються для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.
Попередження соціально-політичних, міжнаціональних конфліктів, масових безпорядків і дії щодо ліквідації їх наслідків до компетенції органів управління і сил ЦЗ не входять.
В систему ЦЗ організаційно входять:
1) органи виконавчої влади всіх рівнів;
2) органи повсякденного управління процесами захисту населення (у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування;
3) сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦЗ;
4) фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачених на випадок НС;
5) системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
6) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання ЦЗ;
7) курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань ЦЗ;
8) служби ЦЗ.
Заходи ЦЗ поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.
Завданнями ЦЗ України (Закон про Цивільну оборону України, Положення про Цивільну оборону України ) є:
попередження НС техногенного та природного характеру та ліквідація їх наслідків;
оповіщення населення про загрозу і виникнення НС у мирний та воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку;
захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;
організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;
організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та у воєнний час;
створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у НС мирного і воєнного часів;
підготовка і перепідготовка керівного складу ЦЗ, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосувати засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) і діяти в НС;
взаємодія і співпраця штабів ЦЗ з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, громадськими організаціями.
Керівництво ЦО України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів (КМ) України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим (АРК), місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
Начальником ЦО України є Прем’єр-міністр України.
Безпосереднє виконання завдань ЦЗ здійснюється постійно діючими органами управління у справах ЦЗ, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами ЦЗ.
Завдання, функції та повноваження органів управління у справах ЦЗ визначаються Законом про ЦО України і Положенням про органи управління у справах ЦЗ, яке затверджується КМ України.
Органи управління у справах ЦЗ, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування. Щодо формування резервів ст. 4 Закону про ЦО України каже: „Кабінет Міністрів України: ...створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання.
Щодо джерел фінансування, їх визначає ст.13 Закону про ЦО України: „Фінансування заходів з цивільної оборони здійснюється за рахунок відповідно державного та місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування згідно з законодавством України.
Згідно з Законом Кабінет Міністрів України приймає рішення про участь України в Міжнародній організації цивільної оборони та в операціях європейських держав з подання допомоги в разі стихійного лиха.
Організаційна структура державної системи Цивільного захисту України
Організаційна структура ЦЗ зверху донизу будується щодо
- діючій в державі системи державних і місцевих органів влади, а також до системи управління народним господарством;
- дотримання диференціації в проведенні заходів ЦЗ в залежності від значення міста (району);
- забезпечення стислої і безперервної взаємодії його із Збройними Силами України з метою надання взаємної допомоги і координації дій в різноманітних умовах обстановки;
- забезпечення безперервного управління ЦЗ в будь-якій обстановці на території всій держави (забезпечення функціональних зв’язків усіх органів управління).
Цивільний захист організовується за територіально-виробничим принципом на всій території держави.
Підготовка держави до ведення ЦЗ здійснюється заздалегідь у мирний час. Ведення ЦЗ на території держави або в окремих її місцевостях починається з моменту об’яви (оголошення) НС (стану війні).
Загальне керівництво ЦЗ відповідно до принципу її побудови здійснюють КМ України, Уряд Криму, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, адміністрація підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Начальником ЦЗ України є прем’єр-міністр України або окрема посадова особа. На інших адміністративно-територіальних рівнях функції начальників ЦЗ виконують керівники відповідних органів державної виконавчої влади, голови виконкомів Рад народних депутатів. У міністерствах, інших центральних органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях та на об’єктах народного господарства начальниками ЦЗ є їхні керівники.
Органи управління Цивільним захистом
Структура єдиної системи цивільного захисту становлять центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і створені ними функціональні та територіальні підсистеми єдиної системи цивільного захисту.
Центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій є МНС України.
В обласних державних адміністраціях, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях діють управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.
У районних державних адміністраціях, а також у містах Києві та Севастополі у міських районних державних адміністраціях є відділи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.
На підприємствах, в установах і організаціях органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту є штаби Цивільної оборони та надзвичайних ситуацій.
Основними завданнями органів управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення є:
забезпечення створення і сталого функціонування місцевих ланок територіальних підсистем Єдиної державної системи запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру в Україні (далі Єдина державна система);
реалізація державної політики у сфері ЦЗ, захисту населення і територій від НС, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків;
розробка та реалізація заходів щодо підвищення готовності сил ЦЗ, захисту населення і територій від НС, наслідків Чорнобильської катастрофи;
Керівництво підприємств, установ і організацій забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність до практичних дій і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсязі, передбачених законодавством.
Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об'єктах.
Постійні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки під час НС (ТЕБ та НС) як орган управління створюються при виконавчих органах влади на державному, регіональному і районному (міському) рівнях, а також на об'єктах. У своїй діяльності ці комісії керуються чинним законодавством України та Положенням про Державну комісію з питань ТЕБ та НС.
Основні завдання комісії:
координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних зі створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші НС;
участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;
організація та керівництво проведенням робіт при ліквідації наслідків НС.
Робота комісії під час НС - це:
керівництво ліквідацією НС;
вивчення обстановки, причин виникнення НС та підготовка інформації про вжиті заходи;
організація робіт і взаємодія з органами виконавчої влади, громадськими організаціями з питань евакуації населення та надання допомоги потерпілим;
залучення до ліквідації наслідків НС наявних сил і засобів;
взаємодія з відповідними організаціями сусідніх регіонів, територія яких опинилася під впливом НС, що виникла на території району, області, регіону, України;
визначення розмірів (масштабів) збитків, що зазнали об'єкти і населення від НС.
Залежно від наявної або прогнозованої обстановки і масштабу НС встановлюється відповідний режим функціонування єдиної системи захисту в межах конкретної території за рішенням відповідно Уряду України, Ради міністрів АРК, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, міської ради.
Начальники ЦЗ усіх ступенів здійснюють управління безпосередньо і через штаби і служби, а також через діючі структурні органи управління.
Безпосереднє управління (керівництво) виконанням завдань ЦЗ покладається на штаби ЦЗ, спеціальні підрозділи міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, а також штатних працівників ЦЗ підприємств, установ і організацій, чисельний склад яких визначається згідно з додатком № 1 Положення про ЦЗ України.
Штаби ЦЗ створюються при начальниках ЦЗ в усіх інстанціях ЦЗ. Вони планують, організують і контролюють виконання заходів ЦЗ підлеглими.
Для проведення заходів ЦЗ органи управління всіх рівнів (центрального, територіального і об’єктового рівня) розробляють плани ЦЗ – дій органів управління та сил у разі НС. Всі плани (за винятком мобілізаційних заходів) розробляються як документи відкритого користування. Плани затверджуються у відповідності до підпорядкування, тобто старшим органом управління (начальником) ЦЗ. Плани ЦЗ вводяться в дію у разі виникнення НС відповідно до встановленого порядку.
Для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі НС застосовуються сили ЦЗ:
війська;
спеціалізовані формування;
невоєнізовані формування.
Війська ЦЗ
підпорядковуються керівникові спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання ЦЗ.
Війська ЦЗ виконують завдання щодо попередження та ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру відповідно до законів України:
„Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”,
„Про аварійно-рятувальні служби”,
„Про зону надзвичайної ситуації”,
„Про правовий режим надзвичайного стану”,
„Про Збройні Сили України”.
Порядок повсякденного функціонування військ ЦЗ та дій їх у НС визначаються Статутом військ ЦЗ України.
Комплектування військ ЦЗ здійснюється на підставі Закону України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, а також за контрактом.
Спеціалізовані формування ЦЗ
це складова частина сил ЦО, що призначена для виконання специфічних робіт, пов’язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями, аварійними ситуаціями на нафтогазодобувних промислах, профілактичних та відновлювальних робіт, у тому числі й поза межами України.
Готовність-постійна. Особовий склад спеціалізованих формувань повинен бути добре навченим, забезпеченим технікою, приладами контролю, засобами захисту від шкідливих для здоров'я факторів, засобами першої медичної допомоги тощо. Комплектація спеціалізованих формувань здійснюється за контрактом з числа фахівців, які мають досвід роботи з ліквідації наслідків НС.
Спеціалізовані формування залежно від рівня підпорядкування утворюються:
центрального підпорядкування – Міністерством України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи,
територіального – місцевою державною адміністрацією,
об’єктового – адміністрацією підприємства, установи, організації.
На спеціалізовані формування покладаються:
рятувальні, аварійні та евакуаційні роботи в осередку ураження і надання медичної допомоги потерпілим безпосередньо на робочому місці або під час евакуації;
роботи щодо запобігання НС;
виробництво, ремонт і технічне обслуговування дихальних апаратів, контрольних приладів, засобів аварійного зв’язку, іншого обладнання для боротьби з наслідками НС.
За окремими договорами спеціалізовані формування:
виконують роботи неаварійного характеру, спрямовані на посилення протиаварійного захисту потенційно небезпечних об’єктів (ПНО);
здійснюють підготовку персоналу ПНО до дій у НС;
виконують завдання з надання гуманітарної та інших видів допомоги, визначених Женевськими конвенціями про захист жертв війни і про захист цивільного населення.
Для реалізації покладених завдань спеціалізовані формування мають у своєму складі оперативні та допоміжні підрозділи, науково-дослідні організації, підприємства.
Структуру оперативних підрозділів, їхній штат і чисельність затверджує відповідний орган державної виконавчої влади (адміністрація підприємства, установи, організації).
Невоєнізовані формування ЦЗ
- це складова частина сил ЦЗ, яка утворюється на воєнний час в областях, містах, районах, а також на підприємствах і в організаціях, закладах, в сільськогосподарських колективах, що продовжуватимуть свою виробничу діяльність під час війни.
Але невоєнізовані формування ЦЗ створюються вже в мирний час заздалегідь) за територіально-виробничим принципом. Не утворюються невоєнізовані формування ЦЗ на об'єктах промисловості з чисельністю працюючих до 100 осіб і на об'єктах, які припиняють свою роботу у воєнний час.
До невоєнізованих формувань належать загони, команди, групи, ланки, які призначені для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі НС. Комплектування невоєнізованих формувань здійснюється у встановленому законодавством порядку з урахуванням завдань штабів ЦЗ.
До невоєнізованих формувань ЦЗ зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок з середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження.
Порядок використання особового складу невоєнізованих формувань, його матеріального, технічного і фінансового забезпечення, а також матеріального стимулювання в мирний час визначають Уряд Криму, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Для забезпечення заходів з ЦЗ, захисту населення і території від наслідків НС та проведення спеціальних робіт створюються спеціалізовані служби ЦЗ (у міністерствах, інших органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування):
енергетики,
захисту сільськогосподарських тварин і рослин,
інженерна,
комунально-технічна,
матеріального забезпечення,
медична,
оповіщення і зв’язку,
протипожежна,
торгівлі і харчування,
технічна,
транспортного забезпечення та інші.
Для проведення евакуаційних заходів в умовах НС на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.
Служби ЦЗ створюються на рівнях: центральний (державний), територіальний і об’єктовий.
Служби ЦЗ (формування служб ЦЗ) призначені для проведення заходів з ЦЗ, включаючи:
підготовку необхідних сил і засобів;
виконання спеціальних завдань в ході аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;
забезпечення дій невоєнізованих формувань ЦЗ в ході проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт при НС (веденні воєнних дій або наслідків цих дій);
посилення формувань загального призначення;
самостійне виконання завдань ЦЗ.
Основне призначення (завдання) медичної служби ЦЗ та її формувань (на державному, територіальному і об’єктовому рівні) – організація і проведення медико-санітарного забезпечення.
Кожне міністерство ( додатково до загальних завдань, визначених в ст.4 Положення про ЦО України) відповідає за виконання спеціальних завдань (ст.5 цього Положення).
МОЗ:
розробляє та здійснює заходи медичного захисту і медичного забезпечення населення у разі виникнення НС;
здійснює управління створенням і функціонуванням служби екстреної медичної допомоги, її діями у зазначених умовах; передбачає та забезпечує своєчасне створення додаткової кількості лікарняних баз та забезпечує медичну евакуацію потерпілого населення до лікувальних баз;
забезпечує утворення невоєнізованих медичних формувань;
організовує створення резерву медичного майна та ліків, забезпечує ними лікувальні заклади і медичні формування в разі виникнення НС і в ході ліквідації їх наслідків;
керує підготовкою санітарно-епідеміологічних закладів, лабораторій та закладів санітарно-гігієнічного і мікробіологічного профілю для здійснення державного санітарного нагляду за станом продовольства і харчової сировини, бере участь у підготовці аналогічних закладів і лабораторій інших міністерств і центральних органів державної виконавчої влади;
розробляє методи відповідних лабораторних досліджень;
розробляє фізіологічні вимоги до індивідуальних і колективних засобів захисту;
визначає за участю Міністерства України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, заінтересованих міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади гранично допустимі дози опромінення людини, зараження РР, ОР та СДОР продовольства, харчової сировини та води як для мирного, так і для воєнного часу.
МВС:
розробляє і здійснює заходи з охорони громадського порядку, безпеки дорожнього руху, охорони матеріальних і культурних цінностей у разі НС;
організовує і здійснює охорону режимно-обмежувальних і карантинних зон в разі виникнення осередків радіоактивного, хімічного, бактеріологічного (біологічного) зараження і під час їх ліквідації тощо.
Гідрометком проводить стаціонарні спостереження за станом радіоактивного та хімічного забруднення атмосферного повітря, опадів, ґрунту і води у відкритих водоймах (індикацію) тощо.
Мінсільгосппрод здійснює загальне керівництво розробленням, підготовкою і проведенням у країні заходів для захисту сільськогосподарських тварин і рослин, продукції тваринництва і рослинництва, продовольства, фуражу та джерел водопостачання в сільській місцевості від усіх видів зараження тощо.
Мінзв’язку забезпечує органи управління ЦЗ зв’язком з організацією центрального використання загальнодержавних і відомчих засобів зв’язку тощо.
Мінбудархітектури реалізує разом із Міністерством з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи єдину технічну політику в проектуванні та будівництві об’єктів ЦЗ тощо.
Повноваження адміністрації підприємств, установ і організацій визначено ст.8 Закону України „Про Цивільну оборону України”:
„Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з ЦЗ і несе пов’язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством.
Радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення НС та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження; запроваджують інженерно-технічні заходи, що зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в обсягах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.
Власники потенційно небезпечних об’єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об’єктах”.
Формування системи Цивільної захисту
Формування створюються для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт і першочергового життєзабезпечення населення, яке постраждало при НС (веденні воєнних дій) або внаслідок їх, а також для участі в боротьбі з пожежами, в виявленні і визначенні районів, які зазнали радіоактивного, хімічного, біологічного чи іншого забруднення, обеззаражуванні населення, техніки, будівель і територій, негайному відновленні функціонування необхідних комунальних служб і інших об’єктів життєзабезпечення населення, відновленні і підтриманні порядку в постраждалих районах .
Формування ЦЗ за підпорядкованістю поділяються на:
Територіальні: створюються на базі організацій і застосовуються для виконання заходів ЦЗ в інтересах області (краю), міста (району), нарощування групувань сил і засобів ЦЗ при проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт на найбільш важливих ділянках.
Територіальні формування - це частина формувань загального призначення області, району, міста, які підпорядковуються відповідним начальникам ЦО (області, району міста) і використовуються за їх рішенням самостійно або спільно з об'єктовими невоєнізованими формуваннями.
Об’єктові: створюються на базі підприємств, установ, організацій, інших об’єктів і застосовуються для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, як правило, на тих об’єктах, на базі яких вони створені.
Формування ЦЗ за призначенням поділяються на:
Формування загального призначення: призначені для виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках масового ураження (забруднення) і зонах катастрофічного затоплення. До формувань загального призначення відносяться: звідні загони (команди, групи), звідні загони (команди, групи) механізації робіт, рятувальні загони (команди, групи). Див. рис.1, 2, 3.
Формування служб ЦЗ: створюються службами ЦЗ і призначені для виконання спеціальних заходів в ході аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, посилення формувань загального призначення і всебічного забезпечення їх дій, а також самостійного виконання завдань ЦЗ.
Основу сил ЦЗ складають формування, які організуються на базі об’єктів економіки (див. рис. 1, 2, 3). Ці формування завчасно укомплектовуються особовим складом, оснащуються транспортом, спеціальною технікою, майном і приладами за встановленими нормами і навчаються за відповідними програмами.
Об'єктові формування - призначені для проведення аварійно-рятувальних робіт на своєму та інших об'єктах.











С л у ж б и Ц З















Ф о р м у в а н н я с л у ж б











Рис.1. Організаційна структура цивільного захисту об’єкта
народного господарства (економіки)


13 SHAPE \* MERGEFORMAT 141513 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Рис.2. Організація зведеного загону цивільного захисту (об’єктового)


13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Рис.3. Організація рятувального загону
На радіаційно-, хімічно- і бактеріологічнонебезпечних об'єктах економіки (РНО, ХНО, БНО) замість зведених загонів загального призначення створюються зведені загони протирадіаційного і протихімічного захисту і спеціалізовані аварійні ланки.
В установах (закладах) (НДІ, медичні, лікувальні), організаціях (проектних, конторах, банках) для виконання завдань ЦЗ створюються:
групи розвідки;
рятувальні загони, до складу яких входять медичні бригади;
пости радіаційного і хімічного спостереження;
групи зв'язку;
санітарні дружини;
команди охорони громадського порядку;
ланки з обслуговування сховищ.
Відмітимо, що на об'єктах у стані підвищеної готовності повинні знаходитися зведені загони, групи (ланки) зв'язку, санітарні дружини, групи з обслуговування сховищ, аварійно-технічні групи і пости радіаційного і хімічного спостереження, а також інші невоєнізовані формування - за рішенням начальника ЦО об’єкту.
Формування ЦЗ на радіаційно, хімічно і вибухонебезпечних об’єктах народного господарства (економіки) посилюються додатково локальними системами виявлення загрози виникнення НС та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження, інженерно-технічними засобами, що зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів (витрати щодо їх функціонування передбачені відповідними нормативно-правовими актами).
Формування медичної служби і медичні заклади цивільного захисту
До сил ЦЗ відносяться медичні формування і медичні заклади. Формування медичної служби ЦЗ пересувні (мобільні) сили служби, вони представлені:
санітарними постами (масові формування для надання першої медичної допомоги);
санітарними дружинами (масові формування для надання першої медичної допомоги);
медичними бригадами постійної готовності першої черги (перша лікарська допомога на догоспітальному етапі), в тому числі бригадами ШМД;
спеціалізованими бригадами постійної готовності другої черги (кваліфікована і спеціалізована медична допомога, бригади спеціалістів направляються в лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації);
пересувними протиепідемічними загонами (СЕС);
спеціалізованими протиепідемічними бригадами (створюються на базі протичумних станцій і протичумних інститутів);
інфекційним пересувним госпіталем (створюється на базі інфекційної лікарні);
групами епідеміологічної розвідки (див. лекцію з теми № 8).
Формування медичної служби ЦЗ використовуються як у воєнний час, так і у мирний час в районах НС.
Санітарний пост (СП) створюється із складу співробітників підприємства, установи, навчального закладу. СП складається із 4 чоловік: начальника посту і 3 санітарних дружинниць. Призначення СП: надання першої медичної допомоги при травмах і захворюваннях, а також ураженим в осередках застосування ЗМУ і при НС, завантаження (розвантаження) уражених на транспорт, догляд за ними в лікарнях, проведення найпростіших санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. СП має наступне оснащення: сумка санітара або аптечка, ноші санітарні, лямки медичні носильні, засоби індивідуального захисту, нарукавна пов’язка з емблемою Червоного Хреста. В осередку масового ураження особовий склад СП за годину роботи може надати першу медичну допомогу 10 ураженим (без розшуку і виносу), за 5 годин – 50 ураженим.
Санітарна дружина (СД) створюються на підприємствах, в установах, навчальних закладах із робочих, службовців, студентів. На підприємствах і в закладах СД створюються в кожній зміні. На великих підприємствах (установах, закладах) можуть створюватися загони санітарних дружин (ЗСД). Створення СД (ЗСД) і їх використання здійснюється за планами штабів ЦЗ.
СД призначена для розшуку і надання першої медичної допомоги в осередках масового ураження, участі в організації виносу і вивозу уражених до місць завантаження їх на транспортні засоби, роботи в інших формуваннях ЦЗ і медичної служби ЦО (МСЦО), роботи в медичних закладах ЦЗ.
Склад СД (див. рис. 4): всього - 24 чоловіки, в тому числі: командир, заступник з виховної роботи, зв’язний (він же завідуючий господарством), шофер, 5 ланок санітарних дружинниць по 4 чоловіка в ланці, один із яких є командиром ланки.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
5 ланок санітарних дружинниць по 4 чоловіка в ланці

Рис. 4. Організація загону санітарних дружин (ЗСД)
За табелем оснащення СД передбачається: автобус чи вантажна машина, сумка санітара на кожну дружинницю, АІ, ІПП, ППІ, фільтрувальні протигази, ноші санітарні, фляги для води тощо.
СД можуть використовувати для роботи осередках ураження в складі зведених (рятувальних) загонів (команд), медичних формувань ЦЗ і лікувальних закладів. За годину роботи в осередку масового ураження одна СД може надати першу медичну допомогу 50 ураженим. При виникненні осередку бактеріологічного ураження за однією СД закріплюється 1500 чоловік населення для постійного спостереження. При роботі в лікарнях ЦЗ особовий склад СД в основному забезпечує догляд за ураженими і хворими.
До формувань ЦЗ (одночасно ДСМК) відносяться: медичні бригади постійної готовності першої черги (для надання першої лікарської допомоги на догоспітальному етапі), спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги (для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги бригади спеціалістів направляються в лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації) – вказані формування та організація їх роботи будуть розглянуті докладніше в темах №№ 6, 7.
До закладів медичної служби ЦЗ (державного та територіального рівня) відносяться заклади та установи охорони здоров’я, які визначені директивними і нормативно-розпорядчими документами, які мають мобілізаційні завдання на розгортання в особливий період додаткових лікарняних ліжок, створення медичних формувань ЦЗ тощо. Це головні лікарні та медичні центри, багатопрофільні лікарні, профільовані лікарні (травматологічні, терапевтичні, інфекційні, психоневрологічні тощо). Крім того, до роботи в системі медичної служби ЦЗ залучаються СЕС, заклади служби крові (станції і відділення переливання крові) і заклади медичного постачання (склади, бази, аптеки).
Усі формування і заклади медичної служби ЦЗ повинні бути оснащенні майном і технікою у відповідності до табелів оснащення.
Для проведення евакуаційних заходів в умовах НС на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії (евакооргани). Вони практично організують вивезення та виведення населення із районів можливого впливу вражаючих факторів чи наслідків НС (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини). Евакуація населення планується (згідно з Положенням про ЦО України) на випадок:
загальної аварії на АЕС;
всіх видів аварій з викидом СДОР, внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей, що проживають у зоні можливого ураження;
загрози катастрофічного затоплення місцевості;
масових лісових і торф’яних пожеж, що загрожують населеним пунктам;
землетрусів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками.
Для транспортного забезпечення евакуації населення в разі НС і відповідного рішення органів влади залучається у мирний час весь транспорт, що є на відповідній території, а у воєнний час – той, що не поставляється до ЗС України.
Організація підготовки кадрів ЦЗ і навчання населення
Організація підготовки кадрів ЦЗ і навчання населення для ЦЗ України здійснюється у навчальних закладах і на відповідних курсах.
Підготовка офіцерських кадрів здійснюється у вищих військових навчальних закладах Міноборони та на військових факультетах, кафедрах вищих цивільних навчальних закладів у порядку, встановленому для Збройних Сил (ЗС).
Комплектування кадрів ЦЗ проводиться також за рахунок випускників вищих навчальних закладів (ВНЗ), якщо вони бажають проходити дійсну військову службу у військах ЦЗ. Зарахування до військ ЦЗ здійснюється на підставі Закону України „Про загальний військовий обов’язок та військову службу”. Офіцерський склад, зарахований до військ ЦЗ після закінчення ВНЗ, а також переведений зі складу ЗС, проходить допідготовку на Центральних курсах ЦЗ промислової та екологічної безпеки України.
Для підготовки і перепідготовки керівного складу ЦЗ України, подання допомоги природоохоронним та іншим органам, причетним до забезпечення промислової та екологічної безпеки, діють:
Інститут державного управління у сфері цивільного захисту;
територіальні курси ЦЗ.
Підготовка осіб керівного складу ЦЗ здійснюється на Центральних державних і територіальних курсах ЦЗ: новопризначених на посаду – в рік призначення (протягом п’яти днів), усіх інших – під час проведення заходів відповідно до рішень начальника ЦЗ України.
Викладачі предмета „Цивільний захист” ВНЗ проходять підготовку під час методичних конференцій (зборів) один раз на три роки протягом трьох днів, а також на Центральних державних курсах ЦЗ промислової та екологічної безпеки України.
Населення проходить підготовку по групах:
учні початкової та основної школи – за спеціальними програмами під керівництвом учителів;
учні старшої школи та навчально-виховних закладів – за програмою допризовної підготовки;
студенти ВНЗ – за спеціальними програмами, що затверджуються відповідним міністром і начальником Міністерства України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
працівники підприємств, установ і організацій, а також особовий склад невоєнізованих формувань – під час об’єктових тренувань і комплексних навчань один раз на три роки.
Особи, що не зайняті у сфері виробництва та обслуговування, навчаються вмінню застосовувати засоби захисту і діяти у НС з допомогою пам’яток і засобів масової інформації, а також під час загальнодержавного навчання з ЦЗ, яке проводиться за рішенням Уряду України.
Підготовка особового складу органів управління ЦЗ здійснюється в ході командно-штабних і штабних навчань, тренувань різних видів.
Режими діяльності системи ЦЗ
Залежно від наявної або прогнозованої обстановки і масштабу НС встановлюється відповідний режим функціонування єдиної системи захисту в межах конкретної території за рішенням відповідно Уряду України, Ради міністрів АРК, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, міської ради:
- повсякденної діяльності – в разі нормальної виробничо-промислової обстановки, за відсутності епідемій, епізоотій тощо;
у цьому режимі органи управління, сили і засоби єдиної системи захисту:
забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, а також чергування оперативного персоналу;
розробляють і виконують цільові та науково-технічні програми запобігання НС і зменшення можливих втрат;
здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення безпеки і захисту населення під час НС;
забезпечують підготовку органів управління до дій у НС, організовують навчання населення використання засобів захисту в таких ситуаціях;
створюють і поновлюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів для ліквідації наслідків НС;
здійснюють постійне прогнозування обстановки щодо її погіршення, яке може призвести до виникнення НС.
- підвищеної готовності – у разі суттєвого погіршення виробничо-промислової, сейсмічної, геологічної, гідрометеорологічної обстановки, одержання прогнозу про можливість виникнення НС;
1) формування ЦЗ за ступенем готовності:
підвищеної готовності (термін приведення до готовності 6 годин);
невоєнізовані формування розвідки (термін приведення в готовність до 3-4 годин);
невоєнізовані формування з терміном приведення в готовність до 24 годин;
2) в районі (місті) у стані підвищеної готовності знаходяться всі територіальні невоєнізовані формування ЦЗ загального призначення і частина територіальних формувань і служб ЦЗ, а саме:
групи розвідки (в т.ч. групи епідеміологічної розвідки СЕС);
загони першої медичної допомоги;
інфекційні госпіталі (стаціонарні);
мобільні протиепідемічні загони;
санітарні дружини, які входять до складу зведених загонів;
протипожежні команди;
аварійно-технічні команди;
зведені загони протирадіаційного і протихімічного захисту.
3) на об'єктах у стані підвищеної готовності повинні знаходитися зведені загони, групи (ланки) зв'язку, санітарні дружини, групи з обслуговування сховищ, аварійно-технічні групи і пости радіаційного і хімічного спостереження, а також інші невоєнізовані формування - за рішенням начальника ЦЗ об’єкту.
- надзвичайності ситуації – в разі реальної загрози виникнення і під час запобігання та локалізації НС (режим надзвичайного стану єдиної системи захисту встановлюється відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану"). У разі виникнення НС плани ЦЗ вводяться в дію відповідно до встановленого порядку.

III. ОСНОВНІ ЗАХОДИ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ

Захист населення в особливий період і при надзвичайних ситуаціях є найважливішим завданням ЦО, виконавчих органів державної влади, а також місцевого самоврядування всіх рівнів, керівників підприємств, закладів і організацій всіх форм власності.
Захист населення в особливий період і при НС – це сукупність взаємопов’язаних за часом, ресурсами і місцем проведення заходів, що направлені на запобігання або граничне зниження втрат населення та загрози його життю і здоров’ю від вражаючих факторів зброї масового ураження (ЗМУ) і надзвичайних ситуацій (НС).
Під час організації захисту населення в особливий період і при НС необхідно керуватися такими принципами, як:
захисту підлягає усе населення України, а також іноземні громадяни і особи без громадянства, які находяться на території України;
завчасна підготовка та здійснення захисних заходів здійснюється заздалегідь за територіально-виробничим принципом і одночасно від НС всіх видів – природного, техногенного, воєнного характеру тощо;
диференційний підхід до визначення характеру, обсягу та термінів проведення захисних заходів (залежно від ймовірності і реальної небезпеки НС природного і техногенного характеру для конкретних районів, міст і об’єктів економіки, для конкретних природнокліматичних і інших місцевих умов);
обсяги, зміст і терміни проведення заходів з захисту населення визначаються виходячи з принципу розумової достатності, економічних можливостей їх реалізації, ступеня потенційної небезпеки технологій і виробництва, стану рятувальних служб;
комплексність проведення захисних заходів під час ліквідації наслідків НС (перевага повинна надаватися розумному поєднанню таких засобів захисту, які найповніше будуть відповідати обставинам, що склалися).
Захист населення досягається (до, в період і після виникнення НС) проведенням наступних заходів:
прогноз можливих НС і наслідків їх виникнення для населення;
безперервне спостереження і контроль за станом навколишнього середовища;
оповіщення (попередження) населення про загрозу виникнення і факт НС;
евакуація людей із небезпечних зон і районів;
інженерна, медична, радіаційна і хімічна розвідка;
застосування спеціальних режимів захисту населення на забрудненій (зараженій) території;
оперативне і достовірне інформування населення про стан його захисту від НС, прийняті міри щодо забезпечення безпеки, прогнозуємі і виниклі НС, порядок дій;
підготовка до дій в НС населення, керівників всіх рівнів, персоналу підприємств, закладів і організацій, а також органів управління і сил ЦЗ;
проведення аварійно-рятувальних і інших невідкладних робіт в районах НС і осередках пожеж;
забезпечення захисту від вражаючих факторів ЗМУ і НС продовольства і води;
створення фінансових і матеріальних ресурсів на випадок виникнення НС.
Для ефективності захисту населення медична служба ЦЗ приймає активну участь в виконанні наступних заходів:
навчання населення і рятівників правилам захисту від небезпеки, що викликані ЗМУ, аваріями, катастрофами, стихійними лихами, епідеміями тощо, в тому числі способам надання першої медичної допомоги і методам профілактики інфекційних захворювань;
морально-психологічна підготовка населення і рятівників з метою готовності до активних дій при ліквідації наслідків НС і попередження паніки;
використання захисних споруд (сховищ, протирадіаційних укриттів, пристосованих приміщень) як засобів колективного захисту населення, в тому числі і для розгортання і забезпечення роботи медичних закладів в умовах радіоактивного, хімічного забруднення території і інш.;
використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) органів дихання, шкірних покривів від забруднення радіоактивними, хімічними речовинами, бактеріальними засобами;
дотримання відповідних режимів протирадіаційного і протихімічного захисту, правил поведінки; проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів при проживанні (перебуванні) на території, що забруднена РР і ХР, або в осередках інфекційних захворювань, небезпечних до зараження населення і рятівників при ліквідації наслідків ЗМУ чи НС;
проведення заходів медичного захисту (складова частина медико-санітарного забезпечення населення і особового складу, який приймає участь в ліквідації наслідків НС).

Основними способами захисту населення в особливий період і при НС є:
своєчасне оповіщення населення;
укриття населення у захисних спорудах;
використання засобів індивідуального та медичного захисту;
евакуація та тимчасове переселення населення.
1) Своєчасне оповіщення населення
Найважливішою умовою своєчасного прийняття мір з захисту населення при загрозі застосування ЗМУ, виникнення стихійних лих, значних виробничих аварій і катастроф (особливо в районах розміщення таких потенційно небезпечних об’єктів, як атомні станції, хімічні підприємства, гідровузли) є оповіщення.
Оповіщення – це екстрене доведення до органів управління, сил ЦЗ і населення сигналів оповіщення і відповідної інформації про НС.
Сигнали оповіщення і інформації про обстановку, що складається, передаються за допомогою систем централізованого оповіщення, які базуються на мережах зв’язку, привідного, радіо- і телевізійного віщання і спеціальній апаратурі, а також за допомогою електросирен, звук яких означає сигнал „Увага всім” і попереджає повідомлення по радіо і телебаченню. Цій сигнал подається для привернення уваги людей в період передбачення і при виникненні НС. По цьому сигналу необхідно негайно включити усі технічні засоби інформації (телевізор, радіоприймач, динамік радіотрансляційної мережі) і чикати повідомлення органів місцевої виконавчої влади.
Органи ЦЗ, формування ЦЗ і населення керуються наступними сигналами оповіщення:
„Повітряна тревога”;
„Відбій повітряної тревоги”;
„Радіаційна небезпека”;
„Хімічна небезпека”.
Сигнал „Повітряна тревога” (ПТ) подається у випадках безпосередньої загрози нападу противника, коли відповідні органи та засоби спостереження і розвідки встановили факт пуску ракет або вильоту авіації противника. Сигнал ПТ подається за допомогою сирен, переривистих гудків підприємств і транспорту, шляхом об’яви по радіо, телебаченню, а також радіорупорами спеціальних автомобілів тощо. Сигнал подається для всього населення.
По сигналу ПТ, будучи вдома, необхідно:
виключити усі прилади електро-, газо- і водопостачання;
узяти приготовлені заздалегідь предмети першої необхідності, документи, засоби індивідуального захисту і запас продуктів, зачинити квартиру;
швидко іти в найближче сховище (укриття).
Будучи на робочому місці, необхідно:
виключити станок (прилад), виключити електро-, газо- і водопостачання робочого місця;
привести засоби індивідуального захисту в положення „готовність”;
швидко іти в найближче сховище (укриття).

Будучи на вулиці, необхідно:
вийти із наземного громадського транспорту;
згідно з вказівками іти в найближче сховище (укриття), станцію метро;
використовувати у випадку необхідності кювети, канави, щілини, підземні переходи, труби тощо.
Сигнал „Відбій повітряної тревоги” (ВПТ) буде поданий у випадку ліквідації небезпеки нападу або після нападу противника. Сигнал ВПТ може бути загальним або подаватися вибірково, тільки в тих місцях, де вже зникла небезпека нападу. Сигнал об’являється по радіотелетрансляційній мережі, подається за допомогою тривалих гудків підприємств і транспорту, а також пересувних засобів оповіщення.
Робочі і службовці підприємств, населення районів і міст, які не підверглись нападу противника, по сигналу ВПТ виходять із захисних споруд і поновлюють роботу.
В районах і містах, де противнику вдалося нанести вдар, приймаються міри з ліквідації нападу; за допомогою засобів зв’язку, радіо і телебачення передаються вказівки про режими поведінки та інша інформація для населення. За вказівками органів ЦЗ в залежності від обстановки люді можуть залишитися в захисних спорудах чи виходити із них з дотриманням необхідних мір обережності. Виходити із захисних споруд можна тільки за вказівками органів ЦЗ після уточнення обстановки.
Після об’яви сигналу ВПТ населення повинне находитися у готовності до повторного нападу, дотримуватися правил і виконувати розпорядження на період нападу противника.
Сигнал „Радіаційна небезпека” (РН) , як правило, подається за межами самого осередку ураження, в позаміській зоні у напрямку руху радіоактивної хмари, на місцевості, де протягом найближчої години припускається випадення радіоактивних опадів, або після встановленого радіаційною розвідкою факту наявності радіоактивного зараження місцевості ( підвищеної потужності дози іонізуючого випромінювання). Сигнал РН подається за допомогою всіх технічних засобів зв’язку і оповіщення, а на місцях дублюється звуковими і світловими засобами. По цьому сигналу необхідно одягти респіратор ПТМ-1 або ватно-марлеву пов’язку, а при їх відсутності – протигаз, узяти документи. Підготовлений запас продуктів і води, засоби індивідуального захисту, предмети першої необхідності і іти в протирадіаційне укриття (сховище), де й знаходитися до особливої вказівки органів ЦЗ.
Сигнал „Хімічна небезпека” (ХН) подається при загрозі або можливому застосуванні противником ОР чи БЗ, що встановлюється відповідним спостереженням.
Сигнал ХН подається за допомогою технічних засобів зв’язку і оповіщення, а на місцях дублюється звуковими засобами. По цьому сигналу необхідно швидко укритися в сховищі або одягти протигаз і засоби захисту шкіри (плащі, гумові чоботи і гумові рукавички). Необхідність одягання протигазу, а не респіратору чи ватно-марлевої пов’язки диктується тим, що сигнал ХН є єдиним і для випадку застосування ОР, і для випадку використання бактеріальних аерозолів. Постільку для уточнення виду застосованого засобу масового ураження необхідний деякий час, розрахунок ведеться на найбільш небезпечний і швидкодіючий засіб – ОР, яке не затримується респіраторами.
Якщо дозволяє обстановка, то після надягання відповідних засобів захисту необхідно вийти із осередку хімічного ураження (зони хімічного зараження) у напрямку однієї із сторін, перпендикулярної напрямку вітру.
На підприємствах в залежності від обстановки і вказівок адміністрації робота може продовжуватися. Працюючі повинні обов’язково використовувати засоби захисту.
В укриттях протигази повинні бути одягнути обов’язково, а в сховищах можна находитися без них.
При появі перших ознак ураження ОР нервово-паралітичної дії необхідно негайно прийняти (використати) антидот із аптечки АІ-2, при попаданні крапельно-рідинних ОР на шкіру або одяг негайно обробити ці ділянки (провести часткову санітарну обробку) тампонами, які змочують рідиною із ІПП-8 або мильною (лужною) водою.
Після виходу за межі зони зараження поверхню одягу, взуття і засобів захисту в тій чи іншій ступені заражена парами ОР, тому засоби захисту, особливо протигази, без команди знімати не можна.
Оповіщення населення про виникнення НС повинне відповідати наступним вимогам:
бути своєчасним, щоб дати час для підготовки до захисту;
виключати виникнення паніки, сприяти чіткому і організованому проведенню заходів захисту;
проводитися тільки тоді, коли характер безпеки достовірно встановлений;
стосуватися тільки той частини населення, яка може зазнати впливу вражаючих факторів в даній НС;
здійснюватися централізовано (старшими органами виконавчої влади або комісіями з НС всіх рівнів).
2) Укриття населення у захисних спорудах
В системі захисту населення важливе місце займають колективні захисні споруди (сховища і укриття).
Захисні споруди – це інженерні споруди, які спеціально призначені для колективного захисту робочих і службовців підприємств, а також населення від вражаючих факторів ЗМУ і НС.
Колективні засоби захисту класифікують (див. рис. 5):
за захисними властивостями;
за умовами спорудження;
за місткістю;
за місцем розташування;
за принципом спорудження;
за часом будівництва тощо.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415




Рис. 5. Класифікація колективних засобів захисту

Сховища – це захисні споруди герметичного типу, призначені для захисту людей від усіх вражаючих факторів ЗМУ і НС /світове випромінювання, проникаюча радіація, РР, ударна хвиля, ОР і СДОР, бактеріальні засоби (БЗ), високі температури в зонах пожеж, продукти горіння, обломки зруйнованих будівель/.
Сховища мають основні та допоміжні приміщення.
До основних належать відсіки для укриття, пункти управління, медичні пости (пункти).
До допоміжних приміщень належать фільтрувально-вентиляційні приміщення, приміщення для дизель-генераторів, електрощитові, приміщення для зберігання паливно-мастильних матеріалів, продовольства, води, санітарні вузли, тамбур-шлюз, тамбур.
Для пропуску людей сховище повинне мати входи (не менше 2) та аварійні виходи. Улаштовуються двоярусні (триярусні) нари для лежання, а також місця для сидіння.
Основні вимоги до сховищ: наявність рівноміцність обгороджувальних конструкцій, які витримують задані навантаження від ударної хвилі, наявність систем життєзабезпечення і ФВУ, економічність.
В залежності від ступеня захисту сховища поділяють на 5 класів:
1 клас: витримують навантаження по фронту ударної хвилі 5 кг/кв. см і більше;
2 клас: 3 кг/кв. см;
3 клас: 2 кг/кв. см;
4 клас: 1 кг/кв. см;
5 клас: 0,5 кг/кв. см.
Повітропостачання сховищ забезпечується за трьома режимами:
Режим 1 – чистої вентиляції (за такого режиму фільтрувально-вентиляційна система сховища очищує повітря від радіоактивного та іншого пилу в протипиловому фільтрі).
Режим 2 - фільтровентиляції (зовнішнє повітря у фільтрах-поглиначах очищується від ОР та деяких СДОР, бактеріальних засобів і пилу) є
Режим 3 – регенерації. Є основним режимом захисту під час аварій на ХНО. Якщо зовнішнє повітря значно загазоване шкідливими речовинами та продуктами горіння, проводиться регенерація внутрішнього повітря, одночасно створюється надмірний тиск повітря всередині сховища. Якщо неможливо провести регенерацію повітря у сховищі, подача кисню здійснюється із балонів.
В сховищі обладнуються різноманітні системи життєзабезпечення. Сховища повинні мати електропостачання від міської електромережі, а на випадок аварії – автономне. Система водопостачання та каналізації сховищ підключається до міської мережі. На випадок аварії міських мереж у сховищі передбачаються ємкості для аварійного запасу питної води із розрахунку 3 л на одну людину на добу, а також автономні приймачі фекальних вод.
Сховище повинне мати телефонний зв’язок з пунктом управління та гучномовці, підключені до міської та місцевої радіотрансляційних мереж.
В приміщеннях сховища розміщуються дозиметричні прилади, прилади хімічної розвідки, захисний одяг, засоби гасіння пожеж, аварійний запас інструментів, засоби аварійного освітлення, запас продовольства і води, медичне майно.
Для медико-санітарного забезпечення в захисних спорудах місткістю до 150 чоловік працюють 2 санітарні дружинниці, до 600 чоловік – санітарний пост (4 сандружинниці або 1 медична сестра і 3 сандружинниці), більше 600 чоловік – лікарський медичний пункт (1 лікар і 4 сандружинниці в зміну при двозмінній роботі). Для санітарного поста необхідна площа не менше 2 кв. м, для лікарського медичного пункту – 9 кв. м.
У сховищах для медичних закладів додатково розгортаються наступні приміщення: для розміщення хворих, операційно-перев’язочний блок, передопераційна, стерилізаційні приміщення, процедурно-перев’язочна, буфетна, санітарні кімната, пости сестер тощо.
В містах для укриття нетранспортабельних хворих при лікарнях, що мають сховища, розгортаються стаціонари для нетранспортабельних. В них на кожні 50 ліжок положено 2 лікарі, 3 чергові медичні сестри, 2 медичні сестри для операційно-перев’язочної, 1 медична сестра для процедурно-перев’язочної і 4 санітарки. На кожні 50 наступних хворих додається половина вказаної чисельності персоналу.
Крім того, в стаціонарі для нетранспортабельних, що укриваються в сховищі 600-ліжкового корпусу, виділяється обслуговуючий технічний персонал: 2 чергові слюсарі, 1 дизеліст, 1 електрик, 1 буфетчиця.
В усіх сховищах повинні дотримуватися санітарно-гігієнічні норми і вимоги, які викладені в „Санітарних правилах улаштування і експлуатації захисних споруд ЦО”.
Протирадіаційне укриття (ПРУ) – це захисна споруда, яка забезпечує захист укриваємих від світового випромінювання, впливу ударної хвилі малої потужності (до 0,2 кг/ кв. см) і значно послаблює вплив іонізуючої радіації.
ПРУ у порівнянні зі сховищами обладнується простіше. ПРУ може бути розміщено в спеціально обладнаному підвалі. Краще повне заглиблення ПРУ.В ПРУ передбачають основні і допоміжні приміщення. Основні: приміщення для укриваємих людей, медичного поста (медпункту). Допоміжні: санвузол, вентиляційна камера, кімната для зберігання забрудненого верхнього одягу. Пристосування приміщень під ПРУ включає: посилення обгороджувальних конструкцій для захисту від потрапляння радіоактивного пилу і дії ударної хвилі, їх герметизацію, улаштування вентиляції, обладнання санвузлів і водопроводу, встановлення нар для сідання і лежання.
Всі ПРУ в містах в залежності від коефіцієнту послаблення (КП) поділяються на 3 групи:
1 група: укриття з КП від 200 і вище;
2 група: укриття з КП від 100 до 200;
3 група: укриття з КП від 50 до100.
Підвали в дерев’яних будівлях послабляють радіацію в 7-12 разів, в цегляних будинках – в 200-300 раз, середня частина підвалу цегляного будинку в декілька поверхів – до 500 раз. В якості ПРУ можуть бути використані також надземні поверхи будинків і споруд. Найбільш придатні для цього внутрішні приміщення цегляних будинків з капітальними стінами і найбільшою площею пройомів. Перший і останній поверхи послабляють радіацію в меншій ступені.
В сільській місцевості особлива увага повинна поділятися використанню в якості ПРУ погребів, підвалів, а також овочесховищ і вільних силосних ям.
ПРУ для закладів охорони здоров’я повинні мати наступні основні приміщення: для розміщення хворих і видужуючих, медичного і обслуговуючого персоналу, процедурну (перев’язочну), буфетну і пости медичних сестер. В ПРУ лікарень хірургічного профілю потрібно розгортати операційно-перев’язочну і передопераційно-перев’язочну палати. Для тяжкохворих передбачається санітарна кімната.
ПРУ для інфекційних хворих проектуються по індивідуальному завданню, передбачаючи роздільне розміщення хворих за видами інфекції і при необхідності в окремих боксах.
Сховища і ПРУ звичайно будуються заздалегідь. При відсутності НС вони використовуються в господарчих цілях (як склади, побутові приміщення, навчальні класи, їдальні, буфети тощо). Однак завжди потрібно передбачати швидкого переводу сховищ і ПРУ на використання за прямим призначенням.
Дообладнання підвальних поверхів і внутрішніх приміщень будинку підвищує їх захисні властивості в декілька разів. Коефіцієнт захист підвалів дерев’яних будинків підвищується приблизно до 100, цегляних будинків – до800-1000. Необладнані погреба послабляють радіацію в 7-12 разів, а обладнані – в 350-400; необладнані овочесховища – в 40, а обладнані – в 1000 разів.
Для підвищення захисних властивостей приміщень і забезпечення їх герметизації закоїти віконні і залишкові дверні пройоми; їх закладають мішками з піском, цеглою, забивають дошками. Всі щілини, тріщини і діри (дірки) в стінах і стелях ретельно зачиняють. Місця вводу опалювальних і водопровідних труб проконопачивають. Зовні у стін роблять ґрунтову обсипку на висоті до 1 м. Вентиляція заглиблених укриттів місткістю до 50 чоловік здійснюється природним провітрюванням через приточний і витяжний короба. Короба повинні мати зверху козирки, а знизу (в приміщені) – щільно пригнані задвижки.
Найпростіші укриття – це захисні споруди, які забезпечують укриваємих від летучих обломків, світового випромінювання, а також які знижують вплив іонізуючого випромінювання і ударної хвилі. До них відносяться щілини (відкриті і перекриті), траншеї, підземні переходи вулиць тощо.
В найпростіших укриттях необхідно находитися в ЗІЗ: у відкритих – в захисному одягу і протигазах (респіраторах), в перекритих – в протигазах (респіраторах).
Будують щілини поза зон можливих завалів і затоплень (на відстані від наземних будинків, яке рівняється половині їх висоти плюс 3 м, а при наявності вільної території – дальше). В містах краще всього будувати щілини в скверах, на бульварах і в великих дворах, де не прокладені інженерні мережі. В сільській місцевості - в садах, на огородах, пустирях. Не можна будувати щілини поблизу вибухонебезпечних об’єктів, цехів, складів, резервуарів з ХР (СДОР), поблизу електроліній високого напруження, магістральних газопроводів.
При слідуванні в захисні споруди укриваємі зобов’язані мати при собі дводобовий запас продуктів харчування, особисті речі туалету, необхідні речі, документи і ЗІЗ.
3) Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ)
ЗІЗ поділяються ( див. рис.6) на три основні групи:
засоби захисту органів дихання;
засоби захисту шкіри;
засоби медичного захисту
Для рятування життя та захисту здоров’я людини ЗІЗ мають винятково важливе значення насамперед унаслідок можливості швидкого їх застосування у випадку необхідності. Тому ЗІЗ повинні бути у постійній готовності (особливо на ХНО), а в разі виникнення аварії – негайно застосовуватися.
Засоби захисту органів дихання:
А) протигази:
1) фільтрувальні / фільтрувальний протигаз складається з фільтрувально-поглинальної коробки та лицьової маски; принцип очищення зараженого повітря у внутрішніх шарах фільтрувально-поглинальної коробки, де міститься активоване вугілля, насичене каталізатором, та у протиаерозольному (протидимному) фільтрі/ :
загальновійськові: РШ-4, ПМГ, ПМГ-2, ПМК з відповідними лицьовими частинами (масками), в комплект також входить гопкалитовий патрон ДП-1 для захисту органів дихання від окису вуглецю;
цивільні: для дорослого населення (ГП-5, ГП-5М, ГП-7);
для дітей: для дітей старшого віку (ДП-6, ПДФ-Ш, ПДФ-7);
для дітей молодшого віку (ДП-6М, ПДФ-Д, ПДФ-7);
Для захисту дітей віком до одного року випускається камера захисна дитяча – КЗД-6.
Для захисту від окису вуглецю використовується гопкалитовий патрон ДП-1 або комплект додаткового патрона КДП з лицьовою частиною протигазу ГП-5.
промислові фільтрувальні протигази: ППФМ-92, ППФМ-96;
шлангові протигази: ПШ-1, ПШ-2.
2) ізолювальні протигази та прилади використовуються у тих випадках, коли у повітрі є високі концентрації ОР (СДОР), коли можливе просочення ОР або СДОР і фільтрувальний протигаз не забезпечує захисту, у разі нестачі кисню в повітрі та за умови високих концентрацій окису вуглецю, а також невідомих ОР (СДОР) у повітрі.


13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Рис. 6. Класифікація засобів індивідуального захисту За принципом забезпечення киснем ізолювальні протигази та прилади поділяються на дві групи:
1) забезпечують дихання за рахунок кисню, який вивільняється з регенеративного патрона (ІП-4, ІП-5, ІП-46, ІП-46М);
2) забезпечують дихання за рахунок кисню, який подається з балона (КІП-5,КІП-7,КІП-8).
Б) респіратори
Респіратори призначені для захисту органів дихання від аерозолів, пилу, РР, бактеріальних засобів.
Для дорослих Р-2 (в ньому можна перебувати до 12 годин, багаторазового використання).
Для дітей Р-2ДІ (безупинне користування протягом 4 годин).
Промислові респіратори:
- протигазові: РПГ-67А, РПГ-67В, РПГ-67КД, РПГ-67Г;
- універсальні: РУ-67МА, РУ-67МУА, РУ-60МУ, РУ-50МУВ, РУ-60КД,
РУ- 60МУ-КД, РУ-60МГ, РУ-60МУГ;
- пилозахисні: Ф-62Ш, РП-91Ш, РП-92СН, У-2К, „Уралец-П”, „Лепесток-200” та „Лепесток-200М”.
В) найпростіші засоби захисту органів дихання
Використовуються як респіратори. Прості за конструкцією, вони можуть бути виготовлені самим населенням. До них відносяться:
- протипилова тканинна маска ПТМ-1.
- ватно-марлева пов’язка.
За відсутності пов’язки можуть використовуватися рушники, шарфи, хустки тощо, для захисту очей від РР (СДОР) – протипилові окуляри.
Засоби захисту шкіри
Призначені для захисту відкритих ділянок шкіри, одягу, взуття та спорядження від попадання на них крапельно-рідинних ОР (СДОР), РР, збудників інфекційних захворювань. Вони поділяються на табельні та підручні. Табельні засоби захисту шкіри можуть бути фільтрувальними (повітропроникні) та ізолювальними (повітронепроникні).
Захисний одяг з фільтрувальних матеріалів призначений для постійного та періодичного носіння. Його основу складає бавовняне обмундирування, оброблене спеціальною хімічною речовиною.
Комплект фільтрувального одягу ЗФО-58 складається з бавовняного комбінезону, обробленого розчином спеціальної пасти, що затримує пари СДОР (адсорбівного типу) або нейтралізує їх (хемосорбційного типу). У комплект входять також натільна сорочка та бавовняні підштаники, підшоломник і дві пари онуч, одна з яких насичена розчином пасти. Комплект випускається 3 розмірів.
Ізолювальні засоби захисту шкіри виготовляються з повітронепроникних матеріалів. Вони можуть бути цілком герметичними (костюми, комбінезони) та частково або повністю негерметичними (плащі, накидки, фартухи). Останні захищають в основному від крапельно-рідинних ОР (СДОР).
Комплект ЗЗК складається з захисного плаща, захисних панчіх та захисних рукавичок. Як правило, він використовується з імпрегнованим одягом (обмундируванням) та білизною. В умовах застосування ЗМУ засоби індивідуального захисту можуть находитися в трьох положеннях: „похідному”, „в готовності” і „бойовому”. В „бойовому” положенні захисний плащ ЗЗК може бути використаний у вигляді накидки, надягненим в рукава і у вигляді комбінезону.
Легкий захисний костюм Л-1 виготовляється з прогумованої тканини та складається із сорочки з капюшоном, штанів, які зшиті разом з панчохами, двопалих рукавичок та підшоломника.
Ізолювальні засоби захисту призначаються для роботи в зонах з високою концентрацією ОР (СДОР), а також використовуються під час виконання дегазаційних, дезактиваційних та дезінфекційних робіт.
Для захисту від ОР (СДОР) можна використовувати підручні засоби захисту шкіри (предмети особистого, побутового, спортивного, виробничого та іншого одягу та взуття з додатковими засобами герметизації). Треба мати на увазі, що перебування в ізолювальному захисному одязі через порушення теплообміну обмежене в часі, особливо у спекотну пору року (є нормативи). Ознаками перегрівання є: підвищення температури тіла до 38-40 градусів С, слабкість, головний біль, хитка хода, запаморочення, шум у вухах, задишка, почастішання пульсу.
Засоби медичного захисту
Призначені для профілактики уражень та надання медичної допомоги населенню, яке зазнало впливу ЗМУ, радіаційних, хімічних, бактеріологічних чинників техногенних та природних катастроф.
До засобів медичного захисту віднесені радіозахисні засоби, антидоти (протиотрута), протибактеріальні препарати та засоби часткової санітарної обробки.
Радіозахисні засоби (радіопротектори) – це фармакологічні препарати, що застосовуються з метою ослаблення реакції організму на зовнішнє радіаційне опромінення.
За терміном радіозахисного ефекту радіопротектори можуть бути:
- короткочасної дії (цистамін, індралін, препарат Б-190 тощо);
- тривалої дії (РДД-77).
Останнім часом як радіопротектори використовуються адаптогени (препарати женьшеню, китайського лимоннику, елеутерококу). Радіозахисний ефект мають вітаміни С, А, В, Р.
З метою купування первинної променевої реакції на опромінення застосовують протиблювотні препарати: етаперазин, аміназин, диметпрамід, сиднокарб, диксафен, динетрол тощо. У разі надходження радіонуклідів у травний канал необхідно максимально швидко запобігти їх усмоктуванню у кров. Для цього негайно використовують адсорбенти. Якщо радіонукліди всмокталися у кров, застосовують комплексони, які утворюють з радіоізотопами сполуки, що швидко виводяться з організму. Для профілактики впливу радіоізотопів йоду на щитоподібну залозу застосовують препарати стабільного йоду.
Антидоти застосовують для захисту організму від дії ОР (СДОР).
Антидотами називають лікарські засоби, які запобігають дії отрути або усувають її з організму. Антидоти можуть використовуватися як засоби профілактики уражень і для надання медичної допомоги. Антидоти особливо ефективні на початку виникнення гострого отруєння, а використання із запізненням суттєво знижує їх лікувальну ефективність. Антидоти застосовують лише для захисту від деяких ОР (СДОР).
До протибактеріальних засобів специфічної профілактики належать сироватки, вакцини, анатоксини, бактеріофаги, до неспецифічної профілактики – антибіотики, сульфаніламідні препарати, інтерферони тощо.
До табельних медичних засобів належать:
аптечка індивідуальна (АІ-2);
індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8);
пакет перев’язувальний індивідуальний (ППІ).
Аптечка індивідуальна (АІ-2). Призначена для попередження або зниження вражаючої дії факторів сучасних видів зброї та техногенних і природних катастроф, а також для надання першої медичної допомоги при появі ознак ураження. В аптечці знаходяться лікарські засоби, що вживаються за сигналом (командою, розпорядженням) відповідних начальників ЦО (рятувальних формувань) або самостійно в залежності від наявності уражень та конкретних обставин.
При її комплектуванні враховувалась можливість забезпечення швидкого пошуку необхідних лікарських засобів не тільки в світлі проміжки часу, але й в нічній темряві, а також при ураженнях органу зору. В зв'язку з цим лікарські засоби розміщуються послідовно, у спеціальних гніздах і різняться формою та кольором упаковки.
Аптечка індивідуальна являє собою пластмасову коробку невеликого розміру, на внутрішній стороні кришки на листку-вкладиші наведений перелік і основне призначення лікарських засобів. Маса-100г.
Гніздо № 1 – протибольовий засіб - 2% розчин промедолу по 1 мл в шприц-тюбику з незабарвленим ковпачком. Використовується з метою профілактики травматичного або опікового шоку. Вводиться під шкіру або внутрішньом'язево при опіках та пораненнях.
Гніздо № 2 – пенал червоного кольору – антидот ФОР, ФОС (тарен – 6 таблеток), застосовується 1 таблетка за сигналом ЦО. За умови наростання ознак отруєння (утруднене дихання, слиновиділення, порушення зору тощо) застосовується ще 1 таблетка.
Гніздо № 3 – великий пенал без забарвлення – протибактеріальний засіб № 1 сульфадиметоксин (15 таблеток). Застосовується у разі шлунково-кишкових розладів, які виникли в результаті опромінення; у першу добу – 7 таблеток за один прийом, в наступні дві доби по 4 таблетки за прийом.
Гніздо № 4 – радіозахисний засіб № 1 - цистамін по 0,2 г у двох восьмигранних пеналах рожевого кольору по 6 таблеток у кожному. Вміст одного пенала (6 таблеток) складає одноразову дозу. При небезпеці радіоактивного опромінення, що наближається, за 40-60 хв або відразу після опромінення вживають одноразово 6 таблеток, по можливості запиваючи водою. При продовженні опромінення, наприклад, при знаходженні на забрудненій радіоактивними речовинами місцевості, через 4-5 год. після першого прийому вживають ще 6 таблеток. В особливих випадках (температура повітря вище +30°С, поява нудоти, запаморочення) дозу препарату потрібно знизити до 4 таблеток, особливо при повторних прийомах.
Гніздо № 5 – протибактеріальний засіб № 2 - доксицикліну гідрохлорид (антибіотик широкого спектру дії) по 0,2 г активної речовини в капсулах у двох незабарвлених чотиригранних пеналах, по одній капсулі у кожному. Для профілактики ранової інфекції при пораненнях та опіках, а також при небезпеці бактеріального зараження (як засіб екстреної неспецифічної профілактики) приймають одну капсулу, через 16-18 год. - повторну.
Гніздо № 6 – радіозахисний засіб № 2 (калію йодид) – пенал білого кольору. Вживають по 1 таблетці натще у разі небезпеки потрапляння радіоактивного йоду в організм.
Гніздо № 7 - протиблювотний засіб (етапіразин) - 6 таблеток в пеналі синього кольору. Приймають по одній таблетці відразу ж після опромінення для запобігання первинної реакції на опромінення або ослаблення її, а також у разі травм голови за наявності (при появі) нудоти та блювання. При необхідності (якщо продовжується нудота, блювання) препарат в тій же дозі необхідно прийняти ще раз.
Пакет перев'язувальний індивідуальний (ППІ) стерильний із зовнішньою прогумованою обгорткою, призначений для:
накладання пов'язок при пораненнях та опіках;
зупинки невеликої кровотечі (стискаюча пов'язка);
захисту ран і опіків від несприятливих факторів довкілля (вітер, волога, сонячні промені тощо), в тому числі від повторного зараження РР, ОР, БР;
створення спокою пошкодженим тканинам і органам;
для фіксації джгуту, ноги, руки, шин тощо в польових умовах (фіксуюча функція).
Являє собою стерильну пов'язку. Вона складається з двох ватно-марлевих подушечок розміром 17,5 x 32 см кожна і бинта завширшки 10 см та завдовжки 7 м, що містяться у зовнішній прогумованій та внутрішній паперовій обкладинках. При невеликих розмірах рани або незначних опіках подушечки ППІ можуть накладатися одна на одну, а при значних - в розгорнутому вигляді.
Прогумована герметична обкладинка пакета використовується як оклюзивна пов'язка при відкритому пневмотораксі. Для закріплення бинта під час перев'язок в упаковку пакета вкладена безпечна шпилька. На поверхні прогумованої обкладинки вказано спосіб відкриття та правила користування пакетом, а також рік виготовлення.
Маса пакета - 80 г.
Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8). Призначений для часткової санітарної обробки відкритих ділянок тіла, уражених крапельно-рідкими ОР або бактеріальними засобами. ІПП-8 містить 4 марлеві серветки та універсальний дегазатор у скляному флаконі місткістю 200 мл, що забезпечує обробку близько 1500-2000 кв. см відкритих ділянок тіла (обличчя, шиї, рук). Вміст пакета з інструкцією застосування запаковано в поліетиленову обгортку.
Маса пакета - 330 г.
У зв’язку зі швидким усмоктуванням ФОР (ФОС) та деяких інших ОР та СДОР необхідно максимально скоротити термін початку обробки (бажано протягом 5 хв.).
4) Евакуація та тимчасове переселення населення
Евакуація і розосередження (тимчасове переселення) населення є важливим способом захисту населення в умовах застосування ЗМУ і при НС. При своєчасному проведенні евакуаційних заходів вдається із-під ударів вивести найбільшу частину (основну масу) населення міст, що є імовірними об’єктами нападу противника (терористичних актів).
Розосередження – комплекс заходів з організованого вивозу із великих міст (та інших заздалегідь визначених населених пунктів) і розміщенню в позаміській зоні робочих і службовців об’єктів народного господарства, які продовжують роботу в особливий період (воєнний час) в цих містах (населених пунктах).
Розосереджені в позамістковій зоні робочі і службовці позмінно в’їжджають в міст (населений пункт) для роботи на своїх підприємствах, а по закінченні роботи повертаються в позаміську зону на відпочинок.
Евакуація – комплекс заходів з організованого вивозу або виводу із великих міст (та інших заздалегідь визначених населених пунктів)
- робочих і службовців об’єктів народного господарства, які переносять свою діяльність в позаміську зону чи припиняють її на воєнний час;
- непрацездатного і незайнятого в виробництві населення;
- а також населення, яке проживає в зонах катастроф.
Евакуйоване населення постійно проживає в позаміській зоні до особливого розпорядження.
Позаміська зона – територія за межами зон можливих зруйнувань , які встановлені для великих місті важливих об’єктів, що розташовані поза цих міст до кордону області (краю). В ній розміщуються:
угрупування сил ЦО;
евакуйоване і розосереджене населення.
Зона можливих зруйнувань – умовна зона навколо великого міста, на території якої в результаті нападу противника (терористичних актів) можуть виникнути зруйнування споруд та споруджень і втрати серед населення.
Межі зони можливих зруйнувань встановлюються в залежності від значення міста і чисельності його населення.
Підготовкою позаміської зони займаються в мирний час. В основу планування всі заходів щодо розосередження і евакуації населення покладений виробнично-територіальний принцип. Райони розміщення розосереджених і евакуйованих встановлює начальник ЦЗ області (краю) для кожного великого міста окремо.
Райони розосередження розташовуються безпосередньо за зоною можливих зруйнувань і призначені для розміщення робочих і службовців тих об’єктів народного господарства, що не припиняють своєї виробничої діяльності у воєнний час. Сумарний час поїздки робочих і службовців на об’єкт і назад не повинне перевищувати 4 годин. Райони розосередження повинні розташовуватися поблизу залізничних станцій, а також автомобільно-дорожніх магістралей.
Райони для розміщення розосереджуваємого населення визначаються ближче до міста, ніж райони позаміської зони, які призначаються для розміщення евакуйованого населення. Це пов’язано з тим, що 1-й ешелон угрупування сил ЦЗ (зобов’язаний першим висуватися в осередок ураження для проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт) включає формування із числа відпочиваючих змін, які створюються на об’єктах, що продовжують свою виробничну діяльність в місті у воєнний час.
Місця для евакуйованого населення розташовані, як правило, за районами розосередження і призначені для розміщення непрацюючого населення, а також робочих і службовців тих об’єктів народного господарства, виробнична діяльність яких на воєнний час припиняється чи переноситься в позаміську зону (сільську місцевість). Із груп населення, які підлягають вивозу (виводу) в більш віддаленні райони позаміської зони, тобто евакуації, як правило, буде створений 2 ешелон угрупування сил ЦЗ (в інтересах даного міста).
Розосередження і евакуація населення проводяться при загрозі нападу противника і тільки за спеціальним рішенням.
В деяких випадках за особливою вказівкою передбачається часткова евакуація. Яка проводиться до проведення загальної евакуації населення і розосередження робочих і службовців. При проведенні часткової евакуації передбачається вивіз із великих міст частини населення, яка не зайнята у виробництві і сфері обслуговування. Як правило, часткової евакуації підлягають організовані дитячі колективи (школи-інтернати, дитячі будинки тощо) і частина формувань ЦЗ.
Основним способом евакуації є комбінований спосіб. Це поєднання масового виводу населення із міста пішим порядком з вивозом його всіма видами транспорту, що мається, (не зайнятого військовими і особливо важливими народно-господарчими перевезеннями) за евакуаційними графіками. Перевага комбінованого способу евакуації у порівнянні з вивозом всього населення транспортними засобами: використання всіх можливих маршрутів, прибуття основної маси населення в безпечну зону в короткий строк. Евакуація населення комбінованим способом здійснюється за територіально-виробничним принципом. Це визначає, що виведення в позаміську зону робочих і службовців, членів їх сімей, студентів ВНЗ, учнів спеціальних закладів і ПТВ організується через підприємства, установи і навчальні заклади. Решта населення евакуюється , як правили, через ЖЕК за місцем проживання.
Транспортом обов’язково вивозиться населення, яке не може пересуватися пішим порядком (старі, інваліди, хворі, вагітні жінки, жінки з дітьми до 10-річного віку, медичний персонал з непрацездатними членами їх сімей).
Решта населення (непрацюючі члени сімей, учні і студенти навчальних закладів), яка здатна пересуватися пішим порядком, може виводиться організовано пішки.
Проведення евакуаційних заходів покладається на спеціально створюємі евакуаційні органи, керівників підприємств, установ, навчальних закладів.
До евакуаційних органів відносяться:
евакуаційні комісії (ЕК);
збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);
приймальні евакуаційні комісії (ПЕК);
приймальні евакуаційні пункти (ПЕП);
адміністрація пунктів посадки (ПП), пунктів висадки (ПВ), проміжні пункти евакуації (ППЕ).
На евакуаційні комісії покладаються наступні завдання:
облік населення, який підлягає до розосередження і евакуації пішим порядком і вивозу всіма видами транспорту;
визначення порядку (послідовності) проведення розосередження і евакуації;
організація матеріально-технічного, медичного, транспортного та інших видів забезпечення;
підготовка маршрутів евакуації пішим порядком і видів транспорту;
організація зв’язку і взаємодії з ПЕК сільських районів з питань прийому, розміщення, трудовлаштування, матеріального і медичного забезпечення.
Отримав повідомлення про початок розосередження і евакуацію, громадяни повинні негайно підготовити все необхідне:
одяг, в тому числі і теплий, взуття, постільні речі, продукти харчування на 2-3 дні, медикаменти, індивідуальні засоби захисту, укласти все це в рюкзак або валізу; загальна маса повинна бути не більше 50 кг;
документи (паспорт, військовий білет, диплом про освіту, трудова книжка, свідоцтва про народження дітей тощо), гроші;
дітям дошкільного віку вложити в кишень записку або пришити до коміру білий лоскіт з вказівкою прізвища, імені, по батькові, місця проживання і кінцевого пункту евакуації.
Якщо в сім’ї є хворі, які не можуть самостійно прибути на ЗЕП, то про це необхідно повідомити начальника ЗЕП.
Збірні евакуаційні пункти (ЗЕП) призначені для збору і реєстрації населення, який підлягає розосередженню і евакуації, формування піших колон, відправки населення на станції (пункти) посадки на транспортні засоби.
ЗЕП бажано розгортати поблизу станцій (пунктів) посадки, а при комбінованому способі проведення евакуації – як можна ближче до окраїні міста, в районах кінцевих зупинок міського транспорту, в місцях, де забезпечуються умови збору і відправки населення в позаміську зону, скорочення часу і відстані переходу при русі пішим порядком.
В завдання ЗЕП входять:
- оповіщення населення різноманітними способами про початок розосередження і евакуації;
- збір населення і інформація його про обстановку, яка складається;
- реєстрація і облік тих, хто евакуюється;
- контроль за підготовкою транспортних засобів;
- організація посадки на транспорт, формування піших колон і відправки в пункти призначення;
- укриття населення, що евакуюється, за сигналом „Повітряна тревога”;
- подання відомостей в евакуаційну комісію району про хід евакуації.
В сільській місцевості (в сільських районах, сільських радах) проведення заходів з прийому і розміщенню населення, що розосереджується і евакуюється, покладається на приймальні евакуаційні комісії (ПЕК), в склад яких включаються відповідальні робітники організацій і служб, які пов’язані з прийомом, розміщенням і забезпеченням населення, що надходить.
Для безпосереднього прийому населення, що розосереджується і евакуюється, створюються і розгортаються приймальні евакуаційні пункти (ПЕП), як правило, поблизу станцій (пунктів) висадки. На ПЕП організують зустріч людей, що надходять, їх облік і відправку в кінцеві пункти розміщення транспортом сільського району або пішим порядком.
Склад ПЕП може бути наступним : начальник ПЕП, заступник начальника ПЕП, група зустрічі і прийому, група обліку і реєстрації, група комплектування і відправки людей до місця тимчасового проживання, група харчування і постачання, стіл довідок, медичний пункт, кімната матери і дитини, комендант, пост охорони громадського порядку.
При проведенні евакуації пішим порядком на маршрутах руху піших колон організуються проміжні пункти евакуації (ППЕ). Вони виконують одночасно два завдання: прийом і відправку людей, що евакуюється, тому штатний склад їх залежить від числа людей, що прибивають і убивають через ППЕ.
Можливий склад ППЕ: начальник ППЕ, заступник начальника ППЕ, група з прийому, обліку і тимчасового улаштування людей, транспортна група (з організації подальшої евакуації), група продовольчого постачання, медичний пункт, кімната матери і дитини, стіл довідок, пост охорони громадського порядку.
При евакуації пішим порядком населення прибуває на ЗЕП самостійно, проходить реєстрацію, після чого формуються піші колони (500-1000 чоловік) за підприємствами (організаціями, закладами або ЖЕК). Начальнику пішої колони дається схема маршруту колони, яка є основним документом, що регламентує рух колони.
Вивід населення пішим порядком доцільно планувати і здійснювати
- заздалегідь розвіданими маршрутами і колонним шляхам поза доріг,
- в окремих випадках по обочинам основних доріг,
- як правило, за межі зон зруйнувань.
Між пішими колонами встановлюється дистанція до 500 м. Рух колони планується зі середньою швидкістю не більше 3-4 км/год. Через кожні 1-1,5 год. руху передбачаються малі привали на 15-20 хвилин. В початі другої половини пішого переходу передбачається великий привал тривалістю 1,5-2 год. Піший перехід закінчується з приходом колони на ПЕП (іноді на ППЕ, а далі евакуація продовжується на транспортних засобах).
Для проведення евакуаційних заходів в умовах НС на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії (евакооргани). Вони практично організують вивезення та виведення населення із районів можливого впливу вражаючих факторів чи наслідків НС (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини). Евакуація населення планується (згідно з Положенням про ЦО України) на випадок:
загальної аварії на АЕС;
всіх видів аварій з викидом СДОР, внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей, що проживають у зоні можливого ураження;
загрози катастрофічного затоплення місцевості;
масових лісових і торф’яних пожеж, що загрожують населеним пунктам;
землетрусів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками.
Для транспортного забезпечення евакуації населення в разі НС і відповідного рішення органів влади залучається у мирний час весь транспорт, що є на відповідній території, а у воєнний час – той, що не поставляється до ЗС України.
Висновки

За останні роки розроблені принципи організації медико-санітарного забезпечення в умовах НС. В системі держави створені спеціальні служби: для ліквідації медико-санітарних наслідків НС в мирний час – Державна служба медицини катастроф (ДСМК), а в воєнний час – медична служба Цивільного захисту (МСЦЗ). В даній лекції розглянуті питання основних засад створення ЦЗ України, основні завдання і організаційна структура ЦЗ, формування ЦЗ, які призначені для виконання завдань.
Захист населення і об’єктів економіки в особливий період (при НС і в воєнний час) є системою взаємопов’язаних заходів щодо своєчасного оповіщення населення, колективного, індивідуального і медичного захисту, евакуації та тимчасового переселення населення, створення і підготовки до дій рятувальних і медичних формувань ЦЗ, організації медичного забезпечення населення в особливий період, навчання населення і рятувальників правилам захисту від небезпеки тощо. Підготовка сил і засобів захисту здійснюється в мирний час (в звичайних умовах при відсутності НС). Підготовлені сили і засоби ЦЗ підтримуються в постійній готовності до використання. Порядок виконання завдань ЦЗ, порядок функціонування формувань та принципи і напрямки захисту цивільного населення від вражаючих факторів НС (в тому числі у воєнний час) будуть розглянуті в наступних темах.

Автор: викладач кафедри внутрішньої медицини О.В. Нам’ятов









13PAGE 15


13PAGE 14215


13PAGE 15


13PAGE 144315



Начальник ЦЗ об’єкта –
керівник об’єкта


Штаб ЦЗ об’єкта,
структурні органи управління

Евакуаційна
комісія

Командний
пункт

Автотранспортна

Матеріально-технічна

Сховищ і укриттів

Охорони порядку

Аварійно-технічна

Протирадіаційного і протипожежного захисту

Зв’язку

Протипожежна

Медична

Формування загального призначення (загони, команди, групи, ланки)

Штаб

Заст. ком. з виховної
роботи

Заст. ком. з технічної
частини

Заст. ком.
з МТЗ


Мед.
пункт
(4)

Рятувальні команди

Команди механізації і аварійно-технічна

Група зв’язку і розвідки

група забез- печення

сан. дружини
(24)

Командир
загону

ланка зв’язку і розвідки


ланка дез.
контролю


ланка рад. і хім. розвідки


Командир загону

Штаб

Заст. ком-ра
з вих.роботи

Заст. ком-ра
загону

Медпункт

Рятувальні
команди

Сандружини

Рят. групи

Рят.
ланки

Командир ЗСД

Заст. з вих. роботи

СД

СД


СД


СД


СД


л

л

л

л

л

Ланка зв’язку

Захисні споруди ЦЗ

Сховища

Протирадіаційні
укриття (ПРУ)

на групи

заздалегідь збудо-вані (в мирний час)

швидко споруджу-ємі (при загрозі)

великі (понад
2000 чол.)


окремо стоячі

мали (150-
600 чол.)

середні (600-
2000 чол.)


вбудовані

швидко споруджуємі
(при загрозі
нападу)


заздалегідь побудовані (в мирний час)


пристосовані

спеціально
побудовані

на класи

За захисни-ми власти-востями

За захисни-ми власти-востями


За умовами
споруд-
ження

За місткістю

За принци-пом споруд
ження

За місцем
розташу-
вання

За часом
будівниц
тва

Шкіри

Медичні

Органів дихання

протигази

респіратори

найпростіші

Табельні
(захисний
одяг)

Підручні
(повсякденний
одяг, пристосований для захисту)

Радіозахисні
засоби:
радіопротектори
комплексони
адсорбенти

Антидоти проти:
ФОР
ціанідів
люїзиту


Протибактеріальні засоби

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ)

ізолю-
вальні

фільтру-
вальні

ізолю-
вальні

фільтру-
вальні


Р-2,
дитячий Р-2,
„Лепесток”
та інші

протипилова
тканинна
маска ПТМ-1

ватно-
марлева
пов’язка

загально-
військові

цивільні:
для дорослих
дитячі
промислові

Табельні МЗІЗ:
АІ-2
ІПП-8,10
ППІ

Неспецифічної
профілактики:
антибіотики
інтерферони
сульфаніламіди

Специфічної профілактики:
антибіотики
сироватки
вакцини
анатоксини
бактеріофаги





Приложенные файлы

  • doc 11085813
    Размер файла: 367 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий