РП_Філософія_2017

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Глухівський національний педагогічний університет
імені Олександра Довженка

ЗАТВЕРДЖУЮ
Перший проректор
____ Кузнецова Г.П.
підпис прізвище, ініціали
"____" ___________ 2017 р.


РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ

“ФІЛОСОФІЯ”
Спеціальності: 012 Дошкільна освіта; 013 Початкова освіта; 014 Середня освіта (Українська мова і література); 014 Середня освіта (Мова і література (Англійська)); 014 Середня освіта (Історія); 014 Середня освіта (Математика); 014 Середня освіта (Біологія); 014 Середня освіта (Фізика); 014 Середня освіта (Трудове навчання); 014 Середня освіта (Фізична культура); 015 Професійна освіта (Будівництво); 015 Професійна освіта (Технологія виробів легкої промисловості); 015 Професійна освіта (Технологія виробів і переробки продуктів сільського господарства); 053 Психологія; 213 Соціальна робота
Статус
· нормативна
Факультети: всі факультети університету
Галузі знань: педагогічна освіта, фізичне виховання, спорт і здоров’я людини, гуманітарні науки, природничі науки, фізико-математичні науки, соціально-політичні науки
Шифр дисципліни
Статус дисципліни: цикл загальної підготовки, вибіркові навчальні дисципліни, самостійний вибір навчального закладу







Форма
навчання
Курс
Семестр
Загальне
навантаження
Кількість годин
Вид
семестрового
контролю




Європейське
кредити
Години
Аудиторні заняття
Самостійна
робота
студента


Іспит






Всього
Лекції
Лабораторні роботи
Семінарські заняття



Денна
1
І,ІІ
3
90
36
18
0
18
54

Е

Заочна/
дистанційна
1
І, ІІ
3
90
6
4
0
2
84
Е


Глухів – 2017

Робоча програма складена на основі ОПП підготовки бакалаврів галузевого стандарту вищої освіти МОН України (навчального плану).
Програму складено кандидатом філософських наук, доцентом _______ Заремським М.Й.
Схвалено на засіданні кафедри історії, правознавства та методики навчання Протокол №1 від "30" серпня 2017 р.
Зав.кафедри історії, правознавства та методики навчання __________ проф. В.І. Абакумова
Робоча програма розглянута та схвалена вченою радою факультету філології та історії
Декани факультетів:
Педагогіки і психології _________________ Цюкало Л.Є.
Природничої і фізико-математичної освіти ___________ Хроленко М.В.
Технологічної і професійної освіти _____________ Ігнатенко С.В.
Філології та історії ________________ Лучкіна Л.В.
Початкової освіти ________________ Гричаник Н.І.
Дошкільної освіти _________________ Куліш І.Д.
Ця робоча програма навчальної дисципліни є авторською. Її використання можливе лише з дозволу автора.
У робочу програму протягом навчального року можуть вноситися доповнення (без зміни тексту програми). 1. Опис навчальної дисципліни
Назва дисципліни: ФІЛОСОФІЯ
Курс:
Підготовка спеціалістів,
магістрів
Напрям, спеціальність, освітньо-кваліфікаційний рівень
Характеристика навчальної дисципліни

Кількість кредитів,
відповідних ECTS: 3
Модулів: 3
Спеціальності:
012 Дошкільна освіта;
013 Початкова освіта;
014 Середня освіта (Українська мова і література);
014 Середня освіта (Мова і література (Англійська));
014 Середня освіта (Історія); 014 Середня освіта (Математика);
014 Середня освіта (Біологія); 014 Середня освіта (Фізика); 014 Середня освіта (Трудове навчання);
014 Середня освіта (Фізична культура);
015 Професійна освіта (Будівництво);
015 Професійна освіта (Технологія виробів легкої промисловості);
015 Професійна освіта (Технологія виробів і переробки продуктів сільського господарства);
053 Психологія;
213 Соціальна робота
Обов’язкова –
нормативна
Рік підготовки: 2
Семестр: 3,4/4

Види занять:
1: аудиторна робота
2: самостійна робота
3: індивідуальне
навчально-дослідне
завдання

Загальна кількість годин: 90 год
з них:
Лекції – 18/4*
Семінарські заняття – 18/2*
Самостійна робота – 54/84*
Модульний контроль - 3


Зміст навчального
матеріалу
структурований по 3-х
змістових модулях
Освітньо-кваліфікаційний
рівень: бакалавр
Вид контролю:
екзамен, оцінка за шкалою ECTS та в національній
системі оцінювання

*Для заочної форми навчання
Пояснювальна записка
Філософію називають душею культури, тому її роль у сучасному світі й системі освіти дещо змінюється. Філософія, як і раніше, виробляє смисли й осмислює світ. Крім того, один з аспектів інтегративної функції філософії полягає в тому, що вона, і лише вона, спроможна повернути світові цілісність, яку він втратив внаслідок – закономірного і, значною мірою, позитивного явища – спеціалізації наукового знання. Світ був і є цілісним, а Універсум поділений на об’єкти досліджень лише в межах конкретних наук. Об’єднуючи розрізнені фрагменти знань і світів, філософія реконституює ту цілісність.
Метанаука майбутнього має прийти до усвідомлення єдності світу та його осягнення як цілісності. Та щоб це сталося, зміни мають починатися вже зараз з освітнього простору, з формування генерації педагогів, які будуть спроможними працювати у навчальних закладах динамічного (дисипативного) модерного суспільства. Вагому роль в означених процесах має відіграти філософія. Маємо визнати слушною думку щодо її місця у сучасному світі: у розвинених суспільствах філософії ніколи не буває забагато (М.Култаєва).
Серед провідних положень сучасної концепції глобальної освіти – формування планетарного мислення, пріоритет загальнолюдських цінностей. Як відомо,лише в загальнолюдському набуває остаточної завершеності національне. Разом з тим, саме через національну визначеність може існувати загальнолюдське.

2. Мета і завдання навчальної дисципліни
Навчальний курс з філософії – це система лекційних, практичних занять, самостійної роботи студентів (СРС), екзамену, вихідного інформаційного забезпечення.
У вивченні навчальної дисципліни студентами передбачається творче засвоєння матеріалу з можливістю власного продукування ідей:
1) лекційного курсу, який спрямований на висвітлення основних змістових напрямів матеріалу;
2) практичних занять, спрямованих на закріплення інформації лекційного курсу та самостійно опрацьованого матеріалу;
3) окремого матеріалу для самостійного опрацювання (СРС), який, як правило, не розглядається на лекційних і практичних заняттях;
Рівень засвоєння та творчого застосування матеріалу майбутнім фахівцем названих трьох інформаційних сегментів на оцінку «добре» чи «відмінно» вказує на його конкурентоспроможність у системі вищої освіти.

Мета навчальної дисципліни:
1) наш час вимагає від кожної особистості, кожного громадянина здатності усвідомленої орієнтації в навколишньому світі, оскільки він позначений глибокими системними трансформаціями. Важливим і вагомим засобом формування такої здатності є філософія. Засвоївши високі здобутки філософської культури, студенти спроможуться обґрунтовувати власні ідеали й цінності, проникати в сутність речей, мати власну думку, що не залежить від стереотипів і чужих думок;
2) усвідомлення значущості теоретико-методологічних і теоретико-методичних засад змісту «Філософії» в системі гуманітарного знання, розвиток компетентних умінь використовувати їх у практиці педагогічної діяльності в умовах організованих та неорганізованих чинників соціального впливу з постійним наступним аналізом та прогнозуванням потенційних результатів.
Основні завдання навчальної дисципліни:
1) з’ясувати структуру предмета «Філософія»;
2) формувати у студентів науковий світогляд та суверенність мислення;
3) засвоїти навички встановлювати систему міжпредметних зв’язків при вивченні інших навчальних дисциплін;
4) навчитися використовувати теоретичні знання про світ і про себе на практиці: у спілкуванні та навчанні;
5) викшталтувати розуміння, чим є теперішній час для філософії і чим є філософія для теперішнього часу.

Вимоги до рівня засвоєння змісту дисципліни
Прогнозовані результати:
А. Стратегія – формування в суб’єктів навчання (ОКР «Бакалавр»), як потенційних учителів загальноосвітньої школи, провідних складових професійної педагогічної майстерності
· академічної, загальнокультурної, психологічної та методичної підготовки.
Б. Основні очікування: 1) професійне самовизначення особистості студента; 2) професійна спрямованість у студентів працювати у системі загальноосвітньої школи на засадах доказового і результативного особистісно-орієнтованого підходу; 3) професійна переконаність у значущості людського (суб’єктивного) фактора в оволодінні будь-яким навчальним матеріалом та досягненням комфортних взаємин в різноплановій системі міжособистісних взаємин.
1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:
знати:
1) особливості філософії як інтегративного типу знання, глибинної основи світогляду; 2) основні етапи розвитку філософської думки, особливості генези української філософії; 3) основні філософські категорії; 4) сутність філософського розуміння світу і людини; 5) основні закономірності пізнавального процесу, його специфіку; 6) загальнолюдські цінності; 7) особливості процесів глобалізації у сучасному світі;
вміти:
1) використовувати наявні знання з інших дисциплін гуманітарного та природничого циклу при вивченні певних тем (розділів) філософії; 2) висловлювати свої думки, формулювати концептуальне бачення основних проблем буття світу і людини; 3)користуватись основною, додатковою та довідковою літературою при підготовці до занять, при написанні рефератів, повідомлень, наукових робіт; 4) застосовувати набуті знання в навчальному процесі та у житті.
На вивчення навчальної дисципліни відводиться 90 годин (3 кредити ЕСТS).
Передбачається виконання трьох модульних робіт: 1-ша (за підсумками 1-го змістового модуля), 2-га (за підсумками 2-го змістового модуля), 3-тя (за підсумками 3 змістового модуля), а також комплексної контрольної роботи.
Підсумковий контроль – екзамен.

Опис навчальної дисципліни
Навчальна програма є нормативним документом вищого закладу освіти і складена у відповідності з вимогами, які ставляться до змісту філософії як навчальної дисципліни. Розділи програми відображають загальну картину розвитку філософії як «квінтесенції культури» з урахуванням специфіки педагогічного навчального закладу та спеціальності студентів. Вони враховують, що провідними положеннями сучасної концепції глобальної освіти є формування планетарного мислення, пріоритет загальнолюдських цінностей, безперервність освіти. Розділи програми відображають узагальнену інформацію зі світової та вітчизняної історії, культурології, інших галузей гуманітарного знання.
У змісті програми відображено, що навчальний курс філософії має пропедевтичний характер і спонукає студентів до роботи з науковими джерелами для здобуття поглиблених знань та формування методичних навичок роботи з науковим інструментарієм.
Предмет ”Філософія” втілює в собі все багатство та історичну сукупність, духовних надбань людства, а тому його вивчення у І - IІ семестрах спирається на знання студентів зі світової та вітчизняної історії, сучасної та ділової української мови, світової та української культури, психології, педагогіки. Знання з філософії в подальшому відіграватимуть важливу методологічну функцію при вивченні таких предметів, як «Релігієзнавство», «Соціологія», «Політологія», «Основи правознавства» тощо.

Функції навчального предмета
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], з’ясувати [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і значення життєвих [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Пізнавальна  завдяки дослідженню загальних проблем [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] правильного [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] на шляху до надійних, достовірних знань.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  філософія сприяє формуванню культури людського [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  філософія прищеплює інтерес і смак до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], сприяє посиленню потягу людини до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.
Глосарій курсу: філософія, свідомість і несвідоме, культура, парадигма, особистість, цінності, свідомість, міф, релігія, мистецтво, наука, філософське знання, функції філософії, предмет філософії, пізнання, класична філософія, некласична філософія, поняття карми, філософія буддизму, софісти, ідеї (ейдоси), матерія, стоїцизм, еклектицизм, неоплатонізм, реалізм, схоластика, номіналізм, концептуалізм, гуманізм, сенсуалізм, універсальний сумнів, свобода, філософія серця (кордоцентризм), ідеалізм, скептицизм, агностицизм, раціоналізм, східна та західна парадигма філософування, антропоцентризм, раціоналізм, емпіризм, субстанція, антропологічна філософія, релігійна філософія, психоаналіз та неофрейдизм, синергетика, екзистенціалізм, діалогізм, філософська віра, концепції особистості, неотомізм, феноменологія, українська філософія, романтизм, академічна філософія, діалектика, буття, матерія, рух, простір, час, небуття, субстанція, монізм, плюралізм, дуалізм, психіка, свідомість, пізнання, абсолютна істина, відносна істина, антропосоціогенез, людина, індивід, особистість, сенс життя, суспільство, цінність, вартість, аксіологія, благо, діяльність, прогрес, культура, цивілізація, «осьовий час», глобалізація.

4. Структура навчальної дисципліни
4.1. Денна форма навчання
Змістові модулі / Теми
Всього
Ауд. зан.
Кількість годин, відведених на:




лекції
семінарські заняття
СРС

Змістовий модуль 1. Філософія і світ

Тема 1. Людські виміри філософії, її призначення і сенс.
10
4
2
2
6

Тема 2. Основні етапи розвитку філософії
12
8
4
4
4

Тема 3. Філософська думка в Україні
10
2
2
-
8

Разом у змістовому модулі 1
32
14
8
6
18

Змістовий модуль 2. Людина і світ

Тема 4.Філософський зміст проблеми буття.
10
6
4
2
4

Тема 5. Філософське вчення про людину.
10
4
2
2
6

Тема 6. Суспільство у системі філософського аналізу
12
4
2
2
8








Разом у змістовому модулі 2
32
14
8
6
18

Змістовий модуль 3. Духовно – практичне освоєння дійсності.

Тема 7.Пізнання як духовно – практичний феномен.
8
4
2
2
4

Тема 8. Цінності в житті людини і суспільства.
10
2
-
2
8

Тема 9. Перспективи людства.
8
2
-
2
6

Разом у змістовому модулі 3
26
8
2
6
18

Всього:
90
36
18
18
54


4.2. Заочна форма навчання
Змістові модулі / Теми
Всього
Ауд. зан.
Кількість годин, відведених на:




Лекції
семінарські заняття
СРС

Змістовий модуль 1. Філософія і світ

Тема 1. Людські виміри філософії, її призначення і сенс.
10
2
2
-
8

Тема 2. Основні етапи розвитку філософії
10
-
-
-
10

Тема 3. Філософська думка в Україні
10
-
-
-
10

Разом у змістовому модулі 1
30
2
2
-
28

Змістовий модуль 2. Людина і світ

Тема 4.Філософський зміст проблеми буття.
10
-
-
-
10

Тема 5. Філософське вчення про людину.
10
2
-
2
8

Тема 6. Суспільство у системі філософського аналізу
10
-
-
-
10

Разом у змістовому модулі 2
30
2
-
2
28

Змістовий модуль 3. Духовно – практичне освоєння дійсності.

Тема 7.Пізнання як духовно – практичний феномен.
10
2
2
-
8

Тема 8. Цінності в житті людини і суспільства.
10
-
2
-
10

Тема 9. Перспективи людства.
10
-
-
-
10

Разом у змістовому модулі 3
30
2
-
-
28

Всього:
90
6
4
2
84










Теми лекційних занять


Перелік змістовних модулів, тем лекцій, їх анотації.
К.год д.ф.н

з.ф.н.

1
Змістовий модуль 1. Філософія і світ.
Тема 1. Лекція 1. Людські виміри філософії, її призначення та зміст.
Філософія та світогляд. Історичні типи світогляду. Предмет та функції філософії. Особливості філософського знання, його структура. Філософія в системі культури
Анотація.
Теоретичне наповнення даної теми розкриває сутність філософії як основи світогляду, як системи методологічних засад осмислення світу в цілому та місця людини в ньому. Окреслюється структура філософського знання, аналізується проблемне поле філософії, спільні методологічні підходи та відмінності конкретно-наукового та філософського сприйняття світу.

2

2

2.
Тема2. Лекція 2,3,4. Основні етапи розвитку філософської думки.
Передумови формування софійного способу осягнення світу.
Філософія Стародавнього світу: філософія Стародавнього Сходу; антична філософія. Філософська думка Середньовіччя та доби Відродження. Філософія Нового часу:а) XVIIст.; б) Просвітництва; в) німецька класична філософія. Некласична філософія ХІХ- ХХ ст.
Анотація.
Розглядається закономірність появи софійного осягнення дійсності. Розвиток філософії розглядається, виходячи з принципів об’єктивності, історизму і системності, у зв’язку із розвитком суспільства і наукових знань. Аналізуються основні філософські течії в історії філософії, розглядаються концепції найвидатніших ”любомудрів”, а також новітні тенденції в розвитку світової філософської думки, вплив філософії на духовне життя суспільства.
4
-

3.
Тема 3. Лекція 5. Філософська думка в Україні.
Духовна культура і світогляд давніх слов’ян. Поширення філософських знань в Княжу добу. Специфіка філософської думки у ХІУ – ХУІ ст. Філософія в Києво-Могилянській академії. Просвітництво в Україні. Входження української філософії ХІХ ст. в європейське філософське річище. Сучасна українська філософія, новітні тенденції у її розвитку.
Анотація.
Еволюція вітчизняної філософії розглядається в контексті духовного життя нашого народу та світової філософської думки. Аналізуються шляхи перетворення ”синів дня у синів століття” ( Г.Сковорода); загальне та особливе у філософії кожного періоду.
2
-

4.
Змістовний модуль 2. Людина і світ.
Тема 4. Лекції 6, 7. Філософський зміст проблеми буття.
Життєві витоки філософської категорії буття. Форми буття. Проблема субстанції; система, структура, елемент; взаємозв’язок матерії, простору, руху і часу. Діалектика і синергетика як способи осягнення світу. Генеза та структура свідомості. Сучасні концепції свідомості.
Анотація.
Онтологія розглядається як вчення про граничні засади буття та ціннісне відношення людини до світу, особливості притаманного кожній епосі поєднання природничих знань про матерію (субстанцію), рух, простір, час з філософськими уявленнями про природу, з картиною світу, що створюється в межах філософії. Осмислюється світоглядне та методологічне значення синергетики законів та категорій діалектики.

4

-

5.
Тема 5. Лекції 8, 9. Людина у вимірах філософського аналізу.
Проблема людини в історії філософії. Людина. Індивід. Особа. Особистість, індивідуальність. Проблема антропосоціогенезу. Специфіка ціннісного ставлення до світу. Потреби . Інтереси. Граничні виміри людського буття.Проблема сенсу життя. Смерть і безсмертя у вимірах особистості.
Анотація..
Розглядається сутність людини як діалектичної єдності її природного, соціального та духовного начал; виявляються основні риси, що характеризують людину, індивіда, особу, особистість, індивідуальність, для з’ясування екзистенційного характеру людського буття і для сутності людини як перетину різноманітних зв’язків.
2
-

6.
Тема 6. Лекція10. Суспільство у системі філософського аналізу.
Суспільство як передумова і результат людської діяльності. Суспільство і природа. Обумовленість зв’язку ”суспільство – природа” історичною епохою та культурною традицією. Історичні типи суспільних спільнот. Соціальна структура суспільства. Матеріальні основи життя суспільства. Політична сфера. Духовне життя суспільства. Цінності в житті людини і суспільства. Проблема сенсу історії. Форми суспільної свідомості. Специфіка соціального пізнання.
Анотація.
У змістовому модулі розглядаються категорії, що дозволяють осмислити суспільство як систему у сукупності його основних сфер, взаємозв’язку форм суспільної свідомості. У межах світоглядних, аксіологічних та етнокультурних парадигм виявляються основні риси, що характеризують громадянське суспільство, соціальні інститути, на які воно спирається та перспективи його формування в Україні.
2
-




7.
Змістовний модуль 3. Духовно-практичне освоєння дісності
Тема 7. Лекції 11,12. Пізнання як відношення людини до світу.
Проблема пізнаванності світу. Скептицизм. Агностицизм. Сутність пізнання, його структура.Рівні пізнання, їхня взаємодоповнюваність. Поняття методу.Основні форми чуттєвого та раціонального пізнання. Єдність дедукції та індукції. Евристична роль індукції в процесі пізнання. Логіка та інтуїція. Специфіка наукового пізнання. Проблема істини та її критеріїв.
Анотація.
Розкриваються основні положення та принципи філософської теорії пізнання, виділяються основні види практики, обґрунтовується єдність чуттєвого та раціонального пізнання, звертається увага на те, що істина є об’єктивною за змістом та суб’єктивною за формою, виявляється діалектика абсолютної та відносної істини, наголошується на значущості інтуїції.


2


2

8.
Лекція 13. Перспективи людства.
Поняття історичного прогресу, його рушійні сили та суб’єкти. Проблемність буття людства. Поняття глобалізації, її історичні періоди (типи). Амбівалентність глобалізації. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання. Діяльність Римського клубу. Культура як міра людського в суспільстві і людині і як загальнолюдська цінність. Людство на шляху до нової цивілізації. ”Осьовий час” К.Ясперса.
Анотація.
Людство вступає в нову епоху, яку фахівці називають ”вузлом” цивілізації. Аналізуються проблеми цивілізаційного повороту; розкривається евристичний та гуманістичний потенціал поняття ”осьовий час”.
-
-



18
4


Зміст семінарських занять
Тема занять
К.год
д.ф.н

з.ф.н

Змістовний модуль 1. Філософія і світ.
Семінарське заняття № 1. Філософія, коло її проблем та функції.
Поняття світогляду, його структура. Історичні типи світогляду.
Філософія в структурі духовного життя. Основні проблеми філософії, природа цих проблем.
Структура філософії. Функції філософії, її роль у суспільстві.
Філософія в порівнянні з міфом, релігією, мистецтвом та конкретними науками: подібність, відмінність.
Основні поняття: світогляд; структура; міфологія; релігія; філософія; онтологія; гносеологія; філософська антропологія; аксіологія.
ЛІТЕРАТУРА:
Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации / Р.Ф. Авдеев. – М., 1994. – 336 с.
Арцишевский Р.А. Мировоззрение: сущность, специфика, развитие / Р.А. Арцишевский. – Львов, 1986. – 197 с.
Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І., Бузький М.П., Табачковський В.Г. Філософія / І.В. Бичко. – К. : Либідь, 2001. – 406 с.
Волинка Г. та ін. Вступ до філософії / Волинка Г. – К. : Вища школа, 1999. – 234 с.
Заремський М.Й. Збірник тестових завдань з філософії [для студентів вищих навчальних закладів] / М.Й. Заремський . – [2-ге вид. доповнене]. – Глухів: РВВ Глухівського НПУ, 2015. – 72 с.
Косарев А. Философия мифа. – М.: ПЕР СЭН , 2000.
Мамардашвілі М. Називати речі своїми іменами / М. Мамардашвілі // Філософські студії. – 1993. – № 1. – С.23
Семенюк Є.П., Мельник В.П. Філософія сучасної науки і техніки / Є.П. Семенюк, В.П. Мельник. – Львів : Світ: 2006. – 152 с.
Філософія / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, В.П. Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К: Вікар, 2004. – 516 с.

2















-


Семінарське заняття № 2, 3
Тема : Основні етапи розвитку філософської думки.
Передумови формування філософського світогляду.
Філософія Стародавнього світу.
Середньовічна філософія.
Філософія доби Відродження.
Філософія Нового часу: а) XVIIст.; б) Просвітництво; в) німецька класична філософія.
Причини кризи класичної філософії. Некласична філософія ХІХ-ХХ століття.
Гуманістичні тенденції розвитку сучасної філософії. Проблема знання, мови, розуміння у філософії ХХ ст. Синергетика як методологія і світогляд ХХІ ст.
Основні поняття: антропоцентризм, суб’єкт, апейрон, субстанція, атом, субстрат, гілозоїзм, трансцендентний, гуманізм, теоцентризм, Дао, детермінізм, пантеїзм, діалектика, протилежність, емпіризм, реалізм, номіналізм, ”інь” та ”ян”, сенсуалізм, натурфілософія, об’єкт, несвідоме, феноменологія, герменевтика, екзистенціалізм, структуралізм, постструктуралізм, ризома.
ЛІТЕРАТУРА:
Вандишев В.М. Философия. Экскурс в историю учений и понятий: Конспект лекций / В.М. Вандишев. – Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 1996. – 316 с.
Волинка Г. та ін. Вступ до філософії / Волинка Г. – К. : Вища школа, 1999. – 234 с.
Гегель Г. Енциклопедия философских наук / Г. Гегель. – М. : Мысль, 1975. – 695 с.
Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій / В.С. Горський. – К.: Наукова думка, 1996. – 288 с.
Гулыга А.В. Немецкая классическая философия / А.В. Гулыга. – М. : Рольф, 2001. – 416 с.
Жильсон Э. Разум и Откровение в средние века. / Э. Жильсон // Богословие в культуре Средневековья. – К., 1992. – С.34
Заремський М.Й. Збірник тестових завдань з філософії [для студентів вищих навчальних закладів] / М.Й. Заремський . – [2-ге вид. доповнене]. – Глухів: РВВ Глухівського НПУ, 2015. – 72 с.
Історія філософії в її зв
·язку з освітою: Підручник. За ред. Г.І. Волинки. – К.: Каравела, 2006. – 480 с.
Кузнецов В. Философия / В. Кузнецов, И. Кузнецова, В. Миронов, К. Момджян. – М. : ИНФРА-М, 2004. – 519 с.
Татаркевич В. Історія філософії в 3-х т. / В. Татаркевич. – Львів, 1997. – 230 c.
Філософія / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, В.П. Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К. : Вікар, 2004. – 516 с.
Ярошовець В. Історія філософії: Підручник / В. Ярошовець, І. Бичко, В. Бугров та ін..; за ред. В. Ярошовця. – К. : Вид. ПАРАПАН, 2002. – 345 с.
Ярошовець В. Історія філософії: Словник / За заг. ред. В. Ярошовця. – К. : Знання України, 2005. – 1200 с.
4


















-

Змістовий модуль 2. Тема: Людина і світ
Семінарське заняття № 4. Філософський зміст проблеми буття.
Категорія буття. Основні форми буття.
Філософське розуміння субстанції.
Відображення універсальних зв’язків буття в законах і категоріях діалектики та вченні синергетики.
Проблема свідомості у філософії.
Проблемність людського буття. Буття світу і людини.
Основні поняття: буття, ідеальне, категорія, субстанція, матерія, простір, час, рух, відносність, спокій, закон, діалектика , світ, синергетика, система, відкрита система, самоорганізація, свідомість.
ЛІТЕРАТУРА :
Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации / Р.Ф. Авдеев. – М., 1994. – 336 с.
Возможность и действительность. К, Наук. думка, 1989.
Заїченко Г.А. та ін. Філософія / Г.А. Заїченко. – К. : Вища школа, 1995. – 455 с.
Заремський М.Й. Збірник тестових завдань з філософії [для студентів вищих навчальних закладів] / М.Й. Заремський . – [2-ге вид. доповнене]. – Глухів: РВВ Глухівського НПУ, 2015. – 72 с.
Заремський М.Й. Микола Гоголь: штрихи до філософського портрета на фоні Канта / М.Й. Заремський // Zbiуr raportуw naukowych. – Warszawa: Wydawca Sp. Z . o.o. Diamond trading tour, 2015/ - 124 c. – С. 114-122.
Кутирєв В.О. Людина і світ: три парадигми взаємодії / В.О. Кутирєв // Філософська і соціологічна думка. –1991. – №7. – С.56
Леви-Стросс К. Первобытное мышление. М, 1994.
Новейший философский словарь / Сост. А. Грицанов. – Минск, 1998. – 896 с.
Трубников Н.Н. Время человеческого бытия / Н.Н. Трубников. – М. : Мысль, 1987. – 255 с.
Філософія / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, В.П. Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К. : Вікар, 2004. – 516 с.

2
















-

Семінарське заняття №5. Філософське вчення про людину.
Людина як об’єкт філософського аналізу. Проблема людини в історії філософії. Антропосоціогенез: наукові теорії та гіпотези.
«Людина», «індивід», «особа», «особистість», «індивідуальність». Єдність природного, соціального та духовного начал в людині. Людина і людство.
Соціалізація індивіда як практичне і теоретичне завдання.
Сенс людського життя. Проблема смерті і безсмертя. Смерть у духовному досвіді людства.
Основні поняття: людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність, гуманізм, антропосоціогенез, людство, сенс життя, щастя, смерть, безсмертя.
ЛІТЕРАТУРА:
Андреев И.Л. Осторожно с часами истории! Методологические проблемы социального процесса / И.Л. Андреев // Вопросы философии. – 1998. – №9. – С. 38.
Арутюнов В. Філософія / В. Арутюнов, С. Бондар. – К. : Аспект-Поліграф, 2008. – 309 с.
Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І., Бузький М.П., Табачковський В.Г. Філософія / І.В. Бичко. – К. : Либідь, 2001. – 406 с.
Быстрицкий Е.К., Козловский В.П. и др. Бытие человека в культуре. –К. Наукова думка, 1992.
Введение в философию / Под общей ред. И.Т. Фролова. В 2 ч. М. : Политиздат, 1989. – 230 с.
Герасимчук А. Курс лекцій з філософії / А. Герасимчук, З. Тимошенко. – К., 2002. – 422 с.
Заїченко Г.А. та ін. Філософія / Г.А. Заїченко. – К. : Вища школа, 1995. – 455 с.
Заремський М.Й. Збірник тестових завдань з філософії [для студентів вищих навчальних закладів] / М.Й. Заремський . – [2-ге вид. доповнене]. – Глухів: РВВ Глухівського НПУ, 2015. – 72 с.
Касірер Е. Людський світ простору і часу // Філос. і соціол. думка. 1991 № 5. – С. 65-85.
Крымский С.Б. и др. Эпистемология культуры. К. Наук. думка, 1993.
Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини: Навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів / В.Г. Нестеренко. – К.: Абрис, 1995. – 336 с.
Новейший философский словарь / Сост. А. Грицанов. – Минск, 1998. – 896 с.
Печчеи А. Человеческие качества. – М. Прогресс, 1980
Пролеев С.В. Духовность и бытие человека. К. Наук. думка, 1992.
Філософія / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, В.П. Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К. : Вікар, 2004. – 516 с.
2
2

Семінарське заняття № 6. Суспільство у системі філософського аналізу.
Поняття «суспільство». Суспільство і природа, географічний детермінізм. Суспільство як система. Класи і страти.
Матеріальні основи розвитку суспільства.
Політична система суспільства, її сутність, структура та функції. Громадянське суспільство.
Духовне життя суспільства. Свобода як цінність і природне право людини.
Основні поняття: суспільство, географічний детермінізм, класи, страти, економіка, політика, влада, суспільна свідомість, форма суспільної свідомості, культура, артефакт, народ, демократія, автократія, охлократія, держава, свобода, громадянське суспільство.
ЛІТЕРАТУРА:
Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации / Р.Ф. Авдеев. – М., 1994. – 336 с.
Андреев И.Л. Осторожно с часами истории! Методологические проблемы социального процесса / И.Л. Андреев // Вопросы философии. – 1998. – №9. – С. 38.
Андрущенко В. Соціальна філософія. Історія, теорія, методологія / В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Михальченко. – К. : Генеза, 2006. – 656 с.
Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І., Бузький М.П., Табачковський В.Г. Філософія / І.В. Бичко. – К. : Либідь, 2001. – 406 с.
Бранский В.П. Теоретические основания социальной синергетики / В.П. Бранский // Вопросы философии. – 2000. – № 4. – С. 112.
Быстрицкий Е.К., Козловский В.П. и др. Бытие человека в культуре. –К. Наукова думка, 1992.
Заремський М.Й. Збірник тестових завдань з філософії [для студентів вищих навчальних закладів] / М.Й. Заремський . – [2-ге вид. доповнене]. – Глухів: РВВ Глухівського НПУ, 2015. – 72 с.
Крымский С.Б. и др. Эпистемология культуры. К. Наук. думка, 1993.
Мамардашвілі М. Називати речі своїми іменами / М. Мамардашвілі // Філософські студії. – 1993. – № 1. – С.23
Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини: Навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів / В.Г. Нестеренко. – К.: Абрис, 1995. – 336 с.
Новейший философский словарь / Сост. А. Грицанов. – Минск, 1998. – 896 с.
Печчеи А. Человеческие качества. – М. Прогресс, 1980
Экштут С.А. Сослагательное наклонение в истории: воплощение несбывшегося. Опыт исторического осмысления // Вопр. филос., - 2000, №8.
Ясперс К. Смысл и назначение истории / К. Ясперс. – М. : Политиздат, 1991. – 527 с.
Ящук Т. Філософія історії: Курс лекцій. Навчальний посібник / Т. Ящук. – К.: Либідь, 2004. – 536 с.
2


















-

Змістовний модуль 3. Духовно-практичне освоєння дійсності
Семінарське заняття № 7. Пізнання як духовно-практичний феномен
Проблема пізнання у філософії. Сутність і структура пізнання.
Діалектика процесу пізнання. Чуттєве пізнання та його форми; раціональне пізнання та його форми; єдність чуттєвого та раціонального, логіки та інтуїції в пізнанні.
Проблема істини у філософії. Об’єктивність істини. Діалектика абсолютної та відносної істини. Конкретність істини. Відносність критеріїв істини.
Наука як специфічна форма пізнання. Об’єктивність і предметність наукового пізнання. Відмінність наукового пізнання від релігійного, буденного та художнього. Особливості наукових знань.
Основні поняття: об’єкт пізнання; суб’єкт пізнання; знання, образ, знак, істина, абсолютна істина, відносна істина, конкретність істини, критерій, метод, предметно-практична діяльність, інтуїція; споглядання, експеримент, дедукція, індукція, проблема, запитання, позиція спостерігача.
ЛІТЕРАТУРА:
Арутюнов В. Філософія / В. Арутюнов, С. Бондар. – К. : Аспект-Поліграф, 2008. – 309 с.
Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І., Бузький М.П., Табачковський В.Г. Філософія / І.В. Бичко. – К. : Либідь, 2001. – 406 с.
Герасимчук А. Курс лекцій з філософії / А. Герасимчук, З. Тимошенко. – К., 2002. – 422 с.
Заремський М.Й. Збірник тестових завдань з філософії [для студентів вищих навчальних закладів] / М.Й. Заремський . – [2-ге вид. доповнене]. – Глухів: РВВ Глухівського НПУ, 2015. – 72 с.
Ильин В.В. Философия / В.В. Ильин – М. : Академический Проект, 1999. – 386 с.
Крымский С.Б. и др. Эпистемология культуры. К. Наук. думка, 1993.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Семенюк Є.П., Мельник В.П. Філософія сучасної науки і техніки / Є.П. Семенюк, В.П. Мельник. – Львів : Світ: 2006. – 152 с.
Філософія / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, В.П. Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К. : Вікар, 2004. – 516 с.

2

























-

Семінарське заняття № 8.
Тема: Цінності в житті людини і суспільства.
1. Поняття цінностей. Аксіологія про цінності: історико-філософський контекст.
2. Цінності як форми утримання й закріплення споріднених смислів, поля людської взаємності.
3. Свобода як універсальна цінність.
4. Базові життєві цінності та їхня характеристика: життя, здоров
·я, краса, істина, користь, правда, добро, святість.
5. Культура як універсальний механізм свердження людських цінностей.
Основні поняття: цінність, аксіологія, свобода, життєві цінності, культура.
ЛІТЕРАТУРА:
Арутюнов В. Філософія / В. Арутюнов, С. Бондар. – К. : Аспект-Поліграф, 2008. – 309 с.
Бердяев Н.А. Самопознание: опыт философской автобиографии/ Н.А. Бердяев. – М., 1990.
Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І., Бузький М.П., Табачковський В.Г. Філософія / І.В. Бичко. – К. : Либідь, 2001. – 406 с.
Герасимчук А. Курс лекцій з філософії / А. Герасимчук, З. Тимошенко. – К., 2002. – 422 с.
Заремський М.Й. Збірник тестових завдань з філософії [для студентів вищих навчальних закладів] / М.Й. Заремський . – [2-ге вид. доповнене]. – Глухів: РВВ Глухівського НПУ, 2015. – 72 с.
Заремський М.Й.Особливості розвитку української духовної культури у ХХ – ХХІ століттях: традиції й новації / М.Й. Заремський, Л.В. Колесникова // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку : зб. наук. пр. : наук. зап. Рівнен. Держ. Гуманіст. Ун-ту. – Вип. 20. Т.2. – Рівне, 2014. –  С. 75-79.
Ильин В.В. Философия / В.В. Ильин – М. : Академический Проект, 1999. – 386 с.
Крымский С.Б. и др. Эпистемология культуры. К. Наук. думка, 1993.
Мир философии: Книга для чтения. – М., 1991. – Ч. 1. – Разд. 4. – п.1; Разд. 7. – п. 2-3
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Ницше Ф. Так говорил Заратустра / Ф. Ницше. – М., 1990
Новейший философский словарь / Сост. А. Грицанов. – Минск, 1998. – 896 с.
Семенюк Є.П., Мельник В.П. Філософія сучасної науки і техніки / Є.П. Семенюк, В.П. Мельник. – Львів : Світ: 2006. – 152 с.
Філософія / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, В.П. Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К. : Вікар, 2004. – 516 с.
2
-

Семінарське заняття № 9.
Тема: Перспективи людства.
Діяльність як специфічний спосіб буття соціального. Рушійні сили та суб’єкти історичного прогресу.
Глобальні проблеми і соціальний прогрес. Пріоритет загальнолюдських цінностей.
Сутність суспільного прогресу та його критерії. Історичні типи суспільного прогресу. Єдність і різноманітність світової історії, етапи формування всесвітньої людської історії.
Культура як світ бутя людини і міра розвитку людини. Культура і цивілізація.
Цінності в житті людини і суспільства.
Основні поняття: криза, споживацьке ставлення, екологія, промисловий переворот, науково-технічна революція, глобальні проблеми, футурологія, цивілізація, людський фактор, майбутнє, Римський клуб, осьовий час. аксіологія, благо, вартість, цінність, духовні цінності, моральні цінності, природні цінності.
ЛІТЕРАТУРА:
Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации / Р.Ф. Авдеев. – М., 1994. – 336 с.
Быстрицкий Е.К., Козловский В.П. и др. Бытие человека в культуре. –К. Наукова думка, 1992.
Заремський М.Й. Збірник тестових завдань з філософії [для студентів вищих навчальних закладів] / М.Й. Заремський . – [2-ге вид. доповнене]. – Глухів: РВВ Глухівського НПУ, 2015. – 72 с.
Крымский С.Б. и др. Эпистемология культуры. К. Наук. думка, 1993.
Печчеи А. Человеческие качества. – М. Прогресс, 1980
Пролеев С.В. Духовность и бытие человека. К. Наук. думка, 1992.
Руденко М. Катастрофічна помилка Маркса. Економічні монологи // Вітчизна. – 1992 № 11 -12.
Семенюк Є.П., Мельник В.П. Філософія сучасної науки і техніки / Є.П. Семенюк, В.П. Мельник. – Львів : Світ: 2006. – 152 с.
Экштут С.А. Сослагательное наклонение в истории: воплощение несбывшегося. Опыт исторического осмысления // Вопр. филос., - 2000, №8.
Ясперс К. Смысл и назначение истории / К. Ясперс. – М. : Политиздат, 1991. – 527 с.
Ящук Т. Філософія історії: Курс лекцій. Навчальний посібник / Т. Ящук. – К.: Либідь, 2004. – 536 с.

2


















-


18
2



Завдання для самостійної роботи студентів
Д.ф.н.
З.ф.н.

Змістовий модуль І. Філософія і світ

Тема 1. Людські виміри філософії , її призначення і сенс
1Філософія як світоглядне знання.
2.Світогляд – «це вікна і двері до дому, де живе Дух» (К Москалець).
3.Соціальні функції міфології.
4.Міф як «людинотвірна машина» ( М.Мамардашвілі ).
5.Світові релігії.
6.Ментальні передумови формування філософії.
6
8

Тема 2. Основні етапи розвитку філософії
1.Передумови формування філософського бачення світу.
2.Вплив «Вед» на духовне життя Індії.
3.Закон карми.
4.Буддизм у духовному житті Сходу.
5.Практична спрямованість давньокитайської філософії.
6.Найвідоміший у сучасному світі неоконфуціанець ( Брюс Лі ).
7.Географічні, соціальні та духовні передумови давньогрецького антропоцентризму.
8.Здійснити порівняльний аналіз моделей держав Платона і Арістотеля.
9.Вплив неоплатонізму на християнський світогляд.
10.Сутність геоцентризму середньовічної філософії.
11.Вчення про подвійну істину в емансипації світської культури.
12.Наукова революція XVI-XVIIст.
13.Проблема практики в німецькій класичній філософії.
14.Еволюційне вчення теолога П.Т.де Шардена.
15.Набуття статусу наукових методів феноменологією та герменевтикою.
16.Сутність синергізму.
17.Світогляд і духовна культура східних слов’ян.
18.Космос в системі слов’янської міфології та фольклору.
19.Людина у світогляді давніх слов’ян.
4
















10















Тема 3: Філософська думка в Україні.
Філософія Середньовіччя:
Поява і поширення філософських ідей у Княжу добу.
Формування гуманістичних і реформаційних ідей в Литовсько-Руську та Литовсько-Польську добу.
Філософія Нового часу:
Проблеми натурфілософії, теорії пізнання, логіки в Києво-Могилянській академії; морально-етичні та гуманістичні погляди.
Життєвий і науковий шлях Григорія Сковороди.
Філософські погляди Якова Козельського.
Філософська думка періоду національно-культурного відродження (кін. 18 - поч.20 ст.). Філософія романтизму. Професійна філософія ХІХ – поч.. ХХ ст.
Новітня філософія (ХХ ст.): здобутки і втрати.
8
10

Змістовий модуль ІІ. Людина і світ

Тема 4. Філософський зміст проблеми буття
1.Світ як єдність об’єктивної дійсності і людських сутнісних сил.
2.Гуманістичний вимір простору і часу.
3.Принципи діалектичного осмислення буття.
4.Відображення буття, його пізнання і перетворення в категоріях діалектики.
5.Принципи самоорганізації.
6.Суспільна природа свідомості.
7.Свідомість і мова.
8.Творча активність свідомості.
4
10

Тема 5. Людина у вимірах філософського аналізу
1.Античне, середньовічне, ренесансне та новочасне розуміння сутності людини;
2.Німецька класична філософія про людину як моральну (І.Кант ), діяльнісну ( Й.Г.Фіхте ), духовну ( Ґ.В.Ф.Гегель ), практично-душевну ( Л. Фейєрбах ) істоту.
3.Некласична філософія: складна людина у складному світі.
4.Філософська концепція людини як основа наук про людину.
5.Коеволюція людини і природи.
6.Діяльність як спосіб буття людини.
7.Соціальні й особистісні потреби та інтереси у їх єдності та протиборстві.
8.Призначення людини у світі.
9.Шляхи соціалізації ( за Т. Парсонсом ).
10.Цінність життя.
11.«Безпритульність» людини у сучасному світі.
6
8

Тема 6. Суспільство як предмет філософського аналізу
1.Еволюція поняття «суспільство».
2.Природа як об’єкт філософського осмислення.
3.Форми сприйняття природи в історії культури.
4.Парадокс (антиномія) суспільства як передумови існування людини й результату людської діяльності.
5.К.Поппер про відкриті й закриті суспільства.
6.Актуальність вчення М.Вебера про владу для сучасної України.
8
10

Змістовий модуль 3. Духовно-практичне освоєння дійсності
Тема 7. Пізнання як відношення людини до дійсності
1.Історична обумовленість процесу пізнання.
2.Діалектика процесу пізнання.
3.Взаємодоповнюваність рівнів пізнання.
4.Вчення про метод Сократа, Ф. Бекона, Р. Декарта.
5.Причини посилення інтересу до проблем істини у ХХ-му столітті.
6.Наука як форма суспільної свідомості, соціальний інститут і сфера діяльності.
7.Зміна соціальних функцій науки у сучасному світі.
8.Проблема інтуїції в філософії і науці.
9.Наука і мораль.
4
10

Тема 8. Цінності в житті людини і суспільства
1.Добро і благо.
2.Благо і цінність.
3.Ціннісна феноменологія античної і середньовічної філософії.
4.Витоки формування аксіологічного напрямку в «критичній» філософії І.Канта.
5.Аксіологічний напрямок у філософії другої половини ХІХст. (Г.Лотце, В.Віндельбанд та ін.).
6.Внесок феноменології, герменевтики, екзистенціалізму, неомарксизму в розвиток аксіологічного напрямку.
7.Онтологічний аспект існування цінностей.
8.Загальнолюдські цінності.
8
8

Тема 9. Перспективи людства
1.Людина і людство.
2.Формування світового співтовариства.
3.Історичний прогрес та суспільний прогрес.
4.Єдність і різноманітність світової історії.
5.Етапи формування всесвітньої людської історії.
6.Пріоритет загальнолюдських цінностей.
7.Світоглядне, евристичне й методологічне значення поняття «осьовий час» Карла Ясперса.
8.Історичні періоди ( типи ) глобалізації.
9.Культура і цивілізація.
10.Діяльність «Римського клубу» як модель взаємодії світового співтовариства у розв’язанні проблем.
11. Вчення про ноосферу.
6
10




Тематика рефератів та наукових повідомлень із курсу «Філософія»
Поняття світогляду. Історичні типи світогляду.
Об”єкт і предмет філософії.
Особливості давньоіндійської філософії.
Філософія Стародавнього Китаю.
Досократична філософія Еллади.
Іонійська філософія (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен ). Пошуки першоречовини світу. Натурфілософія Геракліта. Вчення про вогонь, про Логос.
Піфагореїзм.
Елейська школа ( Парменід, Зенон). Проблема одиничного і множинного, раціонального і чуттєвого.
Атомістичний матеріалізм ( Левкіпп, Демокріт). Вчення про буття і небуття.
Сократ і сократичні школи (мегарська, кінічна, кіренська).
Система об’єктивного ідеалізму Платона. Вчення про “ідеї”. Погляди на суспільство і державу.
Арістотель. Метафізика, гносеологія, логіка. Вчення про людину, суспільство, державу.
Епікуреїзм.
Стоїцизм.
Античний скептицизм.
Неоплатонізм.
Філософія середньовічного суспільства. Зміна ролі та соціальних функцій філософії. Теоцентризм.
Вчення Августина. Ідея Бога.
Проблема “універсалій”. Боротьба між номіналізмом (Росцелін) і реалізмом (Ансельм Кентерберійський).
Філософія Фоми Аквінського. Обгрунтування ідеї Бога. Проблема розуму і віри , сутності та існування.
Філософія епохи Відродження. Характерні риси епохи, їх відображення у філософській думці. Антропоцентризм та гуманізм (Петрарка, Монтень).
Натурфілософія Відродження.(Копернік Н., Телезіо Б., Дж.Бруно). Пантеїзм.
Проблема методу пізнання.(Ф.Бекон., Р.Декарт). Емпіризм і раціоналізм.
Проблема людини в філософії Просвітництва.
Філософські позиції І.Канта. Наука і мораль.
Філософська концепція Гегеля.
Формування і основні ідеї марксистської філософії. Сучасність і марксистська філософія.
Синергетика - теорія самоорганізації відкритих систем. Основні принципи самоорганізації.
Київська релігійно-філософська школа. Памфіл Юркевич.
Критичний перегляд принципів і традицій класичної філософії наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Ставлення до розуму і науки в філософії ХХ ст. Раціоналізм та ірраціоналізм.
Ідея несвідомого і психоаналіз.
Екзистенціалізм. Людина в світі і світ людини. Проблема життя і смерті.
Соціальна філософія Франкфуртської школи.
Проблема знань і мови в філософії ХХ ст.(неопозитивізм, структуралізм, герменевтика).
Еволюція релігійної філософії ХХ ст.
” Філософія життя”.
Філософська антропологія.
Феноменологія Е.Гуссерля. Феноменологія і гуманітарні науки.
Герменевтика.
Постмодернізм.

Методи навчання: герменевтичний, теоретичний аналіз, бесіда, пояснення, робота з книгою, самостійна робота.

ЗАСОБИ ДІАГНОСТИКИ УСПІШНОСТІ ЗАСВОЄННЯ ДИСЦИПЛІНИ
Тестові завдання з філософії
Розробник – кандидат філософських наук, доцент
Заремський Мечислав Йосипович
1. Із наведених висловлювань виберіть істинне.
1. Філософія - це наука про світ у цілому, котра узагальнює дані всіх інших наук;
2. Філософія - наука про загальні методи пізнання;
3. Філософія - це вираз людського ставлення до світу;
4. Філософія - наука про всезагальні закони природи, суспільства і мислення;
5.Філософія - це “мислячий розгляд предметів”;
6. Ні один з варіантів не є вірним.

2. Виділіть правильне судження.
1. Ідеалізм - це заперечення існування світу матеріальних предметів і явищ;
2. Ідеалізм - це прагнення обґрунтувати значення ідеалів в житті, прагнення до ідеального;
3. Ідеалізм - це визнання думки, свідомості в ролі первинного по відношенню до інших речей і явищ світу;
4. Ідеалізм - це твердження, що ідеї, думки існують реально.

3. Чи можна вважати ідеалістичним положення про те, що ідея космічного корабля передувала самому космічному кораблю?
1.Так
2.Ні

4.Хто із перерахованих філософів був представником ідеалізму?
1. Конфуцій;
2. Геракліт;
3. Ван Чун;
4. Фалес;
5. Демокріт;
6. Епікур.

5. Визначте, яке з даних висловлювань виражає матеріалістичну тенденцію в філософії.
1. Я мислю. Отже, я існую. (Р. Декарт)
2. Існувати - значить перебувати в сприйманні. (Д.Берклі)
3. Природа є причиною самої себе (Б.Спіноза)

6. Визначте, яке з даних висловлювань виражає ідеалістичну тенденцію в філософії.
1. Нема нічого в інтелекті, чого б не було в відчуттях. (Д.Локк)
2. Все дійсне - розумне, все розумне - дійсне. (Гегель)

7. Філософія є:
1. Способом теоретичного відображення дійсності;
2. Способом практичного відображення дійсності;
3. Способом духовно-практичного відображення дійсності.

8. Яка позиція є вірною?
1. Філософські положення можна довести великою кількістю переконливих прикладів.
2.Філософські положення доводяться шляхом строгих логічних міркувань.
3. Істини філософії взагалі не доводяться, а приймаються на віру.
4.Істини філософії сприймаються як істини інтуїтивно.
5. Філософські положення доводяться всім ходом розвитку наук і практики.

9. Чи є філософія наукою? Чи повинна вона нею бути? Уважно проаналізуйте висловлювання, використайте аргументи і контраргументи в обгрунтуванні своєї позиції і знайдіть серед запропонованих позицій хибну.
Філософія є наукою про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і пізнання.
Філософія не є наукою: наука прагне підтвердити свої теоретичні тези результатами спостереження або експерименту (т.зв. принцип верифікації), тоді як філософія байдужа до підтвердження її тез і навіть часом розвиває свої ідеї всупереч даним науки.
Філософія не є наукою, бо вона не підлягає об’єктивному контролю з боку досвіду або алгоритму.
Філософія не є наукою, бо твердження науки в принципі можуть бути спростовані. У філософії ж поява нової ідеї або цілої теорії ще не викликає безперечного визначення хибності інших ідей або теорій.
Філософія не є наукою, бо розвиток її не має характеру кумулятивного процесу.
Філософія не є наукою, бо бо вона не має своєї спеціальної мови (термінів, символів, спеціально вироблених засобів комунікації між фахівцями в межих наукового співтовариства тощо).
Філософія не є наукою, бо вона не може вказати предмет свого дослідження, який мавби такі самі ознаки об’єктивної дійсності, як і предмети дослідження інших наук.

10. Серед запропонованих варіантів вкажіть на ті риси, які не характеризують первісну свідомість:
Емоційність.
Образне сприйняття світу.
Асоціативність.
А(до) логічність.
Схильність оживотворювати (гілозоїзм).
Схильність одухотворювати (аніматизм).
Раціоналізованість і системність.
Антропоморфізм.
Родовий соціоморфізм.
Генетизм.

11. Якими осбливостями характеризується софійний спосіб філософствування?
Він є універсальним засобом самовизначення і самопіднесення людини, коли конче потрібним стає породження нових філософських ідей, коли відсутньою стає потреба розширенні обріїв філософського мислення; це здатність охоплювати і висловлювати у свій спосіб такі тенденції буття, що не віднайшли ще свого відтворення в усталених формах суспільної свідомості.
Він обгрунтовується на прагненні передусім логічно відтворити світ і людину в ньому шляхом упорядкування й узагальнення наявного знання, де істина розглядається як теоретичний образ дійсності, а те, що не відповідає цьому образу, виштовхується на перифірію усвідомлення.
Він є способом світобачення, що виникає на грунті абсолютизації знання, точніше, лишень одного типу знання науково-технічного; найвища цінність точне знання; найвищі, найбільш значущі людські якості професійні, фахові.
Найвищою цінністю є краса; найвище життєве прагнення- відшукування естетичної насолоди.

12. Якими особливостями характеризується епістемний спосіб філософствування?
1.Він є універсальним засобом самовизначення і самопіднесення людини, коли конче потрібним стає породження нових філософських ідей, коли відсутньою стає потреба розширенні обріїв філософського мислення; це здатність охоплювати і висловлювати у свій спосіб такі тенденції буття, що не віднайшли ще свого відтворення в усталених формах суспільної свідомості.
2.Він обгрунтовується на прагненні передусім логічно відтворити світ і людину в ньому шляхом упорядкування й узагальнення наявного знання, де істина розглядається як теоретичний образ дійсності, а те, що не відповідає цьому образу, виштовхується на перифірію усвідомлення.
3. Він є способом світобачення, що виникає на грунті абсолютизації знання, точніше, лишень одного типу знання науково-технічного; найвища цінність точне знання; найвищі, найбільш значущі людські якості професійні, фахові.
4.Найвищою цінністю є краса; найвище життєве прагнення- відшукування естетичної насолоди.

13. Що становить смислове ядро будь-якого світогляду, незалежно від того, як він структурований чи класифікується?
Здоровий глузд.
Емоції.
Категорії.
Логічні процедури.
Уявлення.
Ідеї.

14. Які особливості характеризують філософський світогляд як спосіб духовного освоєння світобудови(Всесвіту)?
Світобудова (Всесвіт)усвідомлюється людьми завдяки перенесенню на неї якостей і форм людини і людського суспільства.
Люди усвідомлюють себе і своє суспільство, переносячи на себе властивості і закони природи, світобудиви як такої.
Предмети природи і суспільні явищя наділяються властивостями і навіть виглядом людини.
Світобудова (Всесвіт) усвідомлюється через сукупність або навіть систему образів, коли зображуване значною мірою є спричиненим суб’єктивним враженням, коли об’єкт служить розкриттю стану суб’єкта.
Взаємне відношення світобудови як такої, природи і людей духовно освоюється в логічній системі понять і категорій; головними видовими ознаками є раціоналізованість і системність.

15. Кому завдячує філософія введенням у її понятійний аппарат терміну “онтологія” – як вчення про Буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії?
Канту, 1800 р.
Гегелю, 1790 р.
Піфагору, 500 р. до н.е.
Геракліту, 510 р. до н.е.
Гоклініусу, 1613 р.
Фомі Аквінському, 1270 р.

16. Як називається функція філософії, пов’язана з дослідженням проблем джерел, форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання і критеріїв двох останніх ?
Світоглядна
Методологічна
Гносеологічна
Аксіологічна
Гуманістична
Праксеологічна

17. Яка з рис не належить релігії як формі світогляду людства ?
В релігійній свідомості чітко розділяють суб’єкт і об’єкт.
В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй.
Релігійні персонажі живуть у феноменальному світі.
У релігії виникає ноуменальний світ, недоступний органам чуттів та розуму, а тому в об’єкти надприродного світу треба вірити.
Головним способом осягнення буття в релігії є віра.
Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обгрунтування пріоритету духу над тілом.
Релігія здійснює звязок з Богом через культ та релігійну організацію (церкву).
Релігія має практичне спрямування, оскільки віра без справ мертва.

18. Головна функція, яку виконує міф, це:
1.Обгрунтування звязку індивіда з родом.
2.Досягненння єдності Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.
3.Пізнання світу, природи, використання її законів.
4.Досягнення індивідом особистої гідності, формування почуття обов’язку, розвиток освіченості.
5.Формування здатності до рефлексії як принципу людського мислення, що спрямовує його на осягнення і усвідомлення власних форм та посилань.

19. Предметом філософії є:
1. Принципи універсального зв’язку всіх всіх явищ природного, соціального і духовного вимірів дійсності.
2.Найбільш загальні закони розвитку природи, людського суспільства, мислення, всієї духовної культури.
3. Співвідношення філософського та природничо-наукового знання.
4. Дослідження шляхів досягнення єдності людини з абсолютом.

20.Філософія як універсальний спосіб самоусвідомлення людиною самої себе, свого місця в світі й свого призначення в ньому, як теоретична форма розвитку світоглядного знання, як загальна світоглядна методологія виконує цілий ряд функцій. Яка з перерахованих не функцій філософії не належить?
1.Інтегративно-смислова, або ж культурно-синтезуюча
2.Людинотвірна, або ж гуманізуюча
3.Критично-рефлексивна
4.Магічна
5.Методологічна
6.Проективно-прогностична

21. Серед запропонованих варіантів деяких вживаних визначень релігії вкажіть на те, яке, на Вашу думку, належить Фрідріху Енгельсу.
1. Релігія це віра в невидимі духовні істоти.
2. Релігія це фантастичне відображення в голові людини тих зовнішніх обставин, які панують над нею в земному, повсякденному житті, набуваючи форми неземних.
3. Релігія це ритуальна культивація соціально прийнятих цінностей.
4. Релігія це певна форма колективного неврозу.
Релігія це віра в реальність абсолютно цінного, визначення начала, в якому поєднані воєдино реальні сили буття та ідеальна правда духу.
7. Релігія це будь-яка система мислення й дії, яка поділяється певною групою людей і дозволяє індивідові вести осмислене існування, а також дає йому об’єкт для відданого служіння.

22. Про який елемент свідомості говориться в тексті: «Спосіб, котрим існує свідомість і котрим щось існує для неї, це – знання Щось виникає для свідомості постільки, поскільки вона знає це «щось»?
1. Рефлексивність
2. Предметність
3. Соціальна обумовленість
4. Рефлекторність
5. Символічність

23. Про який елемент свідомості говориться в тексті: « Моє відношення до мого середовища є моя свідомість»?
1. Рефлексивність
2. Предметність
3. Соціальна обумовленість
4. Рефлекторність
5. Матеріальність

24. Яка із запропонованих характеристик визначає поняття як форму пізнання?
1. Відображення окремих властивостей і сторін предметів.
2. Чуттєво-наочний образ предметів, який виникає без їх безпосереднього перебування в полі чуттєвого сприймання.
3. Відображення суттєвих властивостей, зв’язків і відношень предметів; відношення предметів певного класу за родо-видовими специфічними ознаками.
4. Форма думки, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів чи явищ.
5. Спосіб логічного зв’язку висловлювань, за допомогою яких з наявних положень (засновків) можна отримати нове положення (висновок) і оцінювати його істинність за істинністю засновків.

25. Яка з перерахованих форм відображення є граничною в можливостях психіки у вищих тварин?
1. Відчуття
2. Уява
3. Уявлення
4. Поняття
5. Умовивід
6. Сприйняття

26. Для якого рівня свідомості характерна рефлексія пізнання, цінностей і норм?
1. Підсвідомість.
2. Усвідомлення.
3. Над свідомість.
4. Самосвідомість.
5. Несвідоме.

27. Із даних понять вкажіть на те, котре не характеризує сутність свідомості та її найважливіший властивості:
1. Ідеальність
2. Соціальна обумовленість
3. Відображення
4. Активність
5. Вторинність
6. Змістовність
7. Збудливість

28. Напрямок в гносеології, який пов’язаний з абсолютизацією розуму як основи пізнання, іменується:
1. Емпіризмом.
2. Раціоналізмом.
3. Сенсуалізмом.
4. Ірраціоналізмом.
5. Агностицизмом.
6. Скептицизмом.
7. Інтуїтивізмом.

29. Закінчіть думку: «Свідомість – це властивість високоорганізованої матерії, вища форма»
1. Комбінації ознак.
2. Розвитку психолого-педагогічної науки.
3. Відображення дійсності.
4. Фізичного руху матерії.
5. Розвитку відчуттів.

30. Яка із характеристик визначає умовивід як форму раціонального пізнання?
1. Чуттєво-наочний образ предметів, який виникає без їх безпосереднього перебування в полі чуттєвого сприймання.
2. Відображення суттєвих властивостей, зв’язків і відношень предметів; відношення предметів певного класу за родо-видовими специфічними ознаками.
3. Відображення окремих властивостей і сторін предметів.
4.Форма думки, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів чи явищ.
5. Спосіб логічного зв’язку висловлювань, за допомогою яких з наявних положень (засновків) можна отримати нове положення (висновок) і оцінювати його істинність за істинністю засновків.

31. Із даних понять побудуйте ряд так, щоб кожне попереднє поняття було базовим для наступного:
1 – поняття; 2 – психіка; 3 – подразливість; 4 – гіпотеза;
а) 1234
б) 2341
в) 4123
г) 3214
д) 3412
е) 2431
ж) 2134

32. Який з відзна
·чених нижче підходів до визначення життя ви вважаєте вірним?
1. Живе відрізняється від неживого тим, що воно самостійно рухається;
2. Життя є окремий випадок фізичного руху, тому що всі органічні процеси підпорядковуються законам фізики;
3. Живе відрізняється від неживого тим, що може пристосовуватись до навколишнього середовища шляхом накопичення інформації і нескінченного обміну речовини з навколишнім середовищем;
4. Специфіка живого відрізняється наявністю в ньому особливої життєвої сили, яка не може бути піддана аналізу методами точних наук.

33. Поняття «ідеальне» в гносеології означає:
1. Прагнення обґрунтувати значення ідеалів в житті людини і суспільства;
2. Предмет, «відчужений від самого себе, існуючий не в своїй власній конкретно-чуттєвій формі, а на базі речовини і процесів мозку»;
3. Заперечення існування світу матеріальних предметів і явищ;

34. Яке з наведених суджень є правильним?
1. Гносеологічний образ не є реальністю;
2. Гносеологічний образ є об’єктивною реальністю;
3. Гносеологічний образ є суб’єктивною реальністю;


35. Яка з наведених точок зору відповідає дійсному процесу отримання знання?
1. «Знання людини ніколи не досягає більшого, ніж дають йому чуття. Все, що недоступне для чуттів, недостатнє для розуму».
2. «Всі думки і дії нашої душі витікають з її власної сутності і не можуть бути повідомлені відчуттями.»
3. Ні перша, ні друга.

36. Який із напрямків у гносеології проголошує принципову непізнаність світу?
1. Емпіризм.
2. Раціоналізм.
3. Скептицизм.
4. Агностицизм.
5. Інтуїтивізм.
6. Ірраціоналізм.

37. Оцініть гносеологічну позицію автора наведеного судження: «Розум ніколи не має перед собою ніяких речей, крім сприймань, і він ніяким чином не в змозі виробити хоча б який-небудь досвід відносно співвідношення між сприйманнями і об’єктами».
1. Це – емпіризм.
2. Це – раціоналізм.
3. Це – релятивізм.
4. Це – інтуїтивізм.

38. Одна із основних форм пізнання, пов’язана з відображенням предметів та явищ в сукупності притаманних їм властивостей та особливостей при безпосередній дії їх на органи відчуття, називається:
1. Умовиводом.
2. Судженням.
3. Поняттям.
4. Абстрагуванням.
5. Уявленням.
6. Уявою.
7. Сприйманням.
8. Відчуттям.
9. Гіпотезою.
10. Теорією.

39. Оцініть гносеологічну позицію автора наведеного судження: «Будь – яке наше споглядання є тільки уявленням. Які предмети в собі і обособлено від нашої чуттєвості, нам зовсім невідомо. Ми не знаємо нічого, крім властивого нам способу сприймати їх».
1. Це – емпіризм.
2. Це – раціоналізм.
3. Це – релятивізм.
4. Це – догматизм.

40. Чи відкрила б людина більше речей в світі, якби мала більше органів відчуття?
1. Так.
2. Ні.

41. Яке з наведених висловлювань відповідає діалектико-матеріалістичному розумінню істини?
1. Iстина – інтуїтивно ясне і самоочевидне положення;
2. Iстина – ідея, керуючись якою приходиш до успіху;
3. Iстина – знання, котре відповідає показанням органів відчуття;
4. Iстина – знання, котре є адекватним відображенням зовнішнього світу;
5. Iстина – логічно несуперечливе знання;
6. Iстина – економічна логічна схема, в яку вкладаються данні досвіду;

42. Яка позиція є вірною?
1. Філософські положення можна довести великою кількістю переконливих прикладів;
2. Філософські положення доводяться шляхом строгих логічних міркувань;
3. Iстини філософії взагалі не доводяться, а приймаються на віру;
4. Iстини філософії сприймаються як істини інтуїтивно;
5. Філософські положення доводяться всім ходом розвитку наук і практики.

43. Доповніть основні опозиції системи взаємодіючих компонентів самосвідомості суб’єкта пізнання (так званий феноменологічний інтервал свідомості) – до двох заданих: а) єдність «Я» і «Не - Я»(відчуття себе і зовнішнього світу); б) єдність «Я» і «Мого - Ти» (постійна самооцінка) -третім компонентом:
1. Система правил діяльності з певними об’єктами.
2. Система об’єктів, означених поняттями, судженнями і умовиводами.
3. Єдність особистісно-екзистенційного і соціально-нормативного.
4. Творча інтуїція.

44. Науково виважене, обґрунтоване припущення про наявність певних причин, фактів, що зумовлюють відповідні властивості об’єкта, тенденції його розвитку чи реальний стан, є:
1. Ідеєю.
2. Гіпотезою.
3. Проблемою.
4. Фактом.
5. Інтуїцією.
45. Серед запропонованих наукових методів емпіричного дослідження виділіть той, який передбачає активне втручання дослідника у досліджуваний процес задля отримання певної інформації:
1. Спостереження.
2. Опис.
3. Експеримент.

46. Наявність у людини цієї здатності робить її буття енергетично сповненим, внутрішньо напруженим, спонукає людину до виходу за межу, до подолання цієї межі. Таке внутрішнє зусилля , поривання за межі наявного називають:
1. Нірваною.
2. Трансцендуванням.
3. Рефлексією.
4. Насильством.
5. Релігійністю.
6. Мудрістю.
7. Антиномією.
8. Нігілізмом.

47. Який із методів наукового пізнання не відноситься до емпіричних?
1. Спостереження.
2. Опис.
3. Порівняння.
4. Абстрагування.
5. Вимірювання.
6. Експеримент.

48.Хто із мислителів вперше висунув і обґрунтував ідею свідомості як способу буття духовного, запровадивши сам термін «свідомість» замість поняття «душа»?
1. Жан Піаже.
2. Зігмунд Фрейд.
3. Блез Паскаль.
4. Рене Декарт
5. Фома Аквінський.
6. Платон
7. Фрідріх Енгельс

49. Сукупність суб’єктивно усвідомлених, об’єктивно зумовлених і практично виправданих прийомів і навичок пізнавальної та суспільно-перетворюючої діяльності людини визначають:
1. Софістикою.
2. Еклектикою.
3. Діалектикою.
4. Логікою.
5. Структурою.
6. Гармонією.
7. Вірою.

50. Який із методів наукового пізнання не відноситься до теоретичних?
1. Формалізація.
2. Ідеалізація.
3. Індукція.
4. Сходження від абстрактного до конкретного.
5. Експеримент.
6. Дедукція.
51. Кому з філософів епохи Модерну належить положення про душу людини як “Tabula rasa”, на якій “чуттєвий досвід малює свої візерунки”?
1. Френсісу Бекону.
2. Рене Декарту.
3. Томасу Гоббсу.
4. Джону Локку.
5. Жюльєну Офре де Ламетрі.
6. Бенедикту (Баруху) Спінозі.

52. Кому з представників філософії Модерну належить заслуга у розробці вчення про “примари” (“привиди”, “ідоли”) людського розуму?
1. Вольтеру.
2. Р. Декарту.
3. Дж. Локку.
4. Ф. Бекону.
5. Б. Паскалю.
6. Г. Лейбніцу.

53. Започаткувавши матеріалістичне розуміння історії, цей мислитель проголосив пріоритет матеріальних інтересів людей в життєвому процесі. Ним був:
1. Герберт Маркузе.
2. Георгій Плеханов.
3. Володимир Ульянов (Ленін).
4. Зігмунд Фрейд.
5. Карл Маркс.
6. Сьорен К’єркегор.
7. Артур Шопенгауер.
8. Томас Гоббс.

54. Аналіз морфологічної будови культури дозволяв цьому мислителеві вирізнити вісім різновартісних за рівнем зрілості культур: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську (аполлонівську), європейсько-християнську (фаустівську), магічну (візантійсько-арабську), культуру майя. Він передбачав також виникнення в майбутньому дев’ятої культури – російсько-сибірської. Хто ж був автором цієї класифікації?
1. Мартін Хайдеггер. “Буття і час”.
2. Мішель Фуко. “Археологія знання”.
3. Фрідріх Ніцше. “Так казав Заратустра”.
4. Освальд Шпенглер. “Присмерк Європи”.
5. Хосе Ортега-і-Гассет. “Історія як система”.
6. Микола Костомаров. “Історичні монографії”.
7. Михайло Грушевський. “Всесвітня історія в короткім огляді”.
8. Макс Вебер. “Протестантська етика і дух капіталізму”.
9. Самійло Величко. “Літопис”.

55. Який з варіантів пояснення суспільного життя розглядає соціум з боку економічних чинників та політичних перипетій розвитку?
1. Марксизм.
2. Технократизм.
3. Релігійно-містичні вчення.
4. Соціально-стратифікаційні концепції.
5. Вчення про культурно-побутові форми соціальності.
6. Філософія життя.

56. Під національним характером слід розуміти:
1. Сукупність виробничих відносин даного суспільства, що включає панівні, залишки старих і зародки майбутніх виробничих відносин.
2. Більш або менш струнка система ідей (почуттів, переживань, настроїв), відповідних їм організацій і установ, а також тих суспільних відносин, в які вступають люди, керуючись зазначеними ідеями і використовуючи певні суспільні інститути.
3. Сукупність соціально-психологічних рис (національно-психологічних настанов, стереотипів), властивих національній спільноті на певному етапі розвитку, які втілюються в ціннісному ставленні її до навколишнього світу, а також в культурі, традиціях, звичаях.
4. Напрям розвитку, в якому реалізуються внутрішні можливості певної системи в процесі становлення якісно нової системи.

57. Із запропонованих варіантів виберіть той, який відображає погляди так званої “філософії життя” на головне завдання соціальної філософії.
1. Виховання надлюдини й побудова суспільного життя на засадах аристократизму й благородства духу.
2. Відмова від культурних претензій і розробка соціальних проектів на засадах технократизму.
3. Повернення від об’єктивної реальності до інтенціонального життя свідомості, до розуміння життя свідомості як смислопокладання.
4. Аналіз станів людини у контексті природи людської особистості та її реалізація в суперечливих реаліях життя.
5. Вивчення суспільства через пізнання окремих явищ засобами конкретно-соціологічного аналізу.
6. Детальний аналіз головних сфер суспільства як цілісної системи, зокрема поведінки людини, що виконує певні соціальні ролі.

58. Вкажіть на варіант, який характеризує сферу суспільного життя, пов’язану з продукуванням широкого комплексу ідей, поглядів, уявлень, трансформації індивідуальної та суспільної свідомості від однієї інстанції до іншої, перетворення на індивідуальний світ людини.
1. Мова йде про матеріальну сферу суспільного життя.
2. Мова йде про духовну сферу суспільного життя.
3. Мова йде про соціально-політичну сферу суспільного життя.
4. Мова йде про культурно-побутову сферу суспільного життя.

59. За Гегелем, всепоглинаюча характеристика абсолютного духу, народжена його потребою в самозміні й самовдосконаленні, завдяки чому створюється предметний світ культури, відбивається суспільне життя, різноманітні його формоутворення – мораль, право, мистецтво, філософія тощо – це діяльність. Яким чином намагався осмислити і переосмислити гегелівську концепцію діяльності К. Маркс?
1. Він протиставив раціоналістичному тлумаченню діяльності феномен волі як відокремлене від буття функціонування, людське існування.
2. Він вбачав в діяльності головне джерело формування знаково-символічних структур.
3. Він розглядав діяльність як засіб формування життєвого світу.
4. Він обґрунтував ідею предметної діяльності у формі практики.
5. Він трансформував гегелівську ідею діяльності в концепцію соціальної дії, де роль опорних домінант відігравали не стільки раціональні, скільки ціннісні настанови і орієнтації.

60. Кому з вчених належить авторство твору “Дослід про закон народонаселення”, в якому здійснюється спроба пояснити суперечності суспільного розвитку на основі так званого закону абсолютного перенаселення?
1. К.Марксу.
2. Т. Мальтусу.
3. Р. Ратцелю.
4. Ш. Монтеск’є.
5. Л.І. Мечникову.
6. Т. Боклю.
61. Доповніть зміст так званого “культурного імперативу” (його вихідними тезами є наступні:
1. Кожна культура й кожний витвір культури є самоцінними.
2. Культурна багатоманітність повинна бути збережена. ), аби він набув завершеного вигляду.
1. Знання – сила!
2. Буття було, є і буде.
3. Все, що здійснюється людиною, повинно здійснюватися вільно, розумно, якісно, гідно, солідарно й відповідально.
4. Людина людині – Бог.
5. Пізнавати – щоб могти.

62. Міжнародна неурядова громадська організація, що має за мету поглибити розуміння особливостей розвитку людства в добу НТР, метою якої є пошук варіантів конструктивного природо- й людиноохоронного напряму, -
1. ЮНЕСКО.
2. ООН.
3. Римський клуб.
4. ЄЕП.
5. НАТО.

63. Поняття "надбудова" означає:
1. Сукупність соціально-психологічних рис (національно-психологічних настанов, стереотипів), властивих національній спільноті на певному етапі розвитку, які втілюються в ціннісному ставленні її до навколишнього світу, а також в культурі, традиціях, звичаях.
2. Більш або менш струнка система ідей (почуттів, переживань, настроїв), відповідних їм організацій і установ, а також тих суспільних відносин, в які вступають люди, керуючись зазначеними ідеями і використовуючи певні суспільні інститути.
3. Сукупність виробничих відносин даного суспільства, що включає панівні, залишки старих і зародки майбутніх виробничих відносин.
4. Напрям розвитку, в якому реалізуються внутрішні можливості певної системи в процесі становлення якісно нової системи.

64. Точка зору на походження та сутність класів в марксистській теорії пов’язана з таким їх розумінням:
1. Виникнення класів пов’язане з суспільним поділом праці та появою приватної власності на засоби виробництва.
2. Існування класів пов’язане з біологічними законами, насамперед з боротьбою за виживання людей в тих чи інших географічних умовах.
3. Класове розшарування виникло внаслідок відмінностей у психології, ідеях, рівнях морального та інтелектуального розвитку людей.
4. Класи є відносно самостійними групами людей, що об’єднуються на основі фактично розрізнених інтересів у сфері виробництва, соціального життя, політики.

65. Доповніть плюралістичну модель соціуму М. Вебера визначальними чинниками суспільного розвитку (як відомо, концепція Вебера ґрунтується на таких основних положеннях:
- всі людські дії мають безпосереднє джерело в матеріальному бутті індивідів;
- людина може повністю розкрити свою продуктивну силу лише тоді, коли вона переконана, що її дії спрямовані на такі цілі та ідеали, які не можуть бути зведеними до матеріальних інтересів;
- цілі й ідеали мають значення тою мірою, якою вони пов’язані з досягненням матеріальних інтересів;
- ні матеріальні інтереси, ні ідеї не існують ізольовано, одне потребує іншого як доповнення і завершення).
1. Релігійні, політичні, моральні та інші ідеї одухотворяють досягнення матеріальних інтересів.
2. Виробничі відносини постають як провідні, а у системі суспільних відносин вони є визначальними.
3. Виробничі відносини не залежать від свідомості людей, а формуються на підвалинах певних продуктивних сил.
4. На реальному базисі здіймається надбудова – юридичні і політичні інститути та певні форми суспільної свідомості.

66. Суспільство як об’єктивно-суб’єктивний процес розгортання людської життєдіяльності по-різному витлумачувалося в філософських та соціологічних системах. Як його розуміли представники Просвітництва (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, Вольтер) та французькі матеріалісти XVIII ст.?
1. Суспільство є об’єднанням людей для задоволення своїх потреб.
2. Суспільство є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людей.
3. Суспільство є проявом Божого творіння.
4. Суспільство є формою суспільної угоди.
5. Суспільство є реальний процес життєдіяльності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї.
6. Суспільство є “фіктивне тіло, що складається з індивідуальних осіб, які розглядаються як його складові члени”.
7. Суспільство є засіб реалізації внутрішніх спонукань, потреб, мотивів індивідів.
8. Суспільство є сукупністю історично обумовлених форм спільної діяльності людей.

67. Суспільство як об’єктивно-суб’єктивний процес розгортання людської життєдіяльності по-різному витлумачувалося в філософських та соціологічних системах. Як розуміє зміст, підвалини функціонування та розвитку суспільства Макс Вебер?
1. Суспільство є об’єднанням людей для задоволення своїх потреб.
2. Суспільство є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людей.
3. Суспільство є проявом Божого творіння.
4. Суспільство є формою суспільної угоди.
5. Суспільство є засіб реалізації потреб, мотивів, внутрішніх спонук індивідів задля забезпечення “деякого мінімуму взаємоорієнтацій”.
6. Суспільство є реальний процес життєдіяльності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї.
7. Суспільство є “фіктивне тіло, що складається з індивідуальних осіб, які розглядаються як його складові члени”.
8. Суспільство є засіб реалізації внутрішніх спонукань, потреб, мотивів індивідів.
9. Суспільство є сукупністю історично обумовлених форм спільної діяльності людей.

68. Теологія історії цього представника західної патристики, автора творів “Про Град Божий”, “Сповідь” була першою теоретичною формою осягнення розвитку суспільства, що мала парадигмальне значення для конституювання європейського наукового аналізу історичного буття. Мова йде про:
1. Фому Аквінського.
2. Уільяма Оккама.
3. Ансельма Кентерберійського.
4. Миколая Коперніка.
5. Іоанна Дамаскіна.
6. Василя Великого.
7. Августина Блаженного.
8. Григорія Нісського.

69. Які особливості змісту та функцій не є властивими для релігії?
1. Побудова лінійного варіанту розвитку історії, яка має початок та есхатологічну спрямованість.
2. Надання історії векторної спрямованості: “Історія – стріла часу, що летить”.
3. Характеристика часу у відповідних модусах (минуле-теперішнє-майбутнє).
4. Втілення ритмів світу в житті демонів, химерних істот, культурних героїв, тотожних космосу, світлу, суходолу, речовині тощо.
5. Формування ідеї єдності всесвітньої історії як наслідок єдинородності людства.
6. Співвідношення реального суспільного процесу з тезами, зафіксованими в Священному писанні, надання останнім статусу взірців для осягнення історії земної.

70. Яким поняттям можна визначити технологічну характеристику історично визначеного типу суспільства, матеріально-технічний базис його культури?
1. Надбудова.
2. Цивілізація.
3. Ключові цінності.
4. Пасіонарність.
5. Духовне життя.
6. Інформація.

71. Економічний базис суспільства – це:
1. Більш або менш струнка система ідей (почуттів, переживань, настроїв), відповідних їм організацій і установ, а також тих суспільних відносин, в які вступають люди, керуючись зазначеними ідеями і використовуючи певні суспільні інститути.
2. Сукупність соціально-психологічних рис (національно-психологічних настанов, стереотипів), властивих національній спільноті на певному етапі розвитку, які втілюються в ціннісному ставленні її до навколишнього світу, а також в культурі, традиціях, звичаях.
3. Сукупність виробничих відносин даного суспільства, що включає панівні, залишки старих і зародки майбутніх виробничих відносин.
4. Напрям розвитку, в якому реалізуються внутрішні можливості певної системи в процесі становлення якісно нової системи.

72. В сучасних умовах і діяльність, і науковий розум стали планетною силою, сумірною з силами природи. Цей феномен і є сутністю:
1. Історичної місії робітничого класу.
2. Філософської антропології.
3. Любові.
4. Ноосфери.
5. Нової релігії.

73. Хто є автором теорії про “закон трьох стадій” (теологічної, метафізичної, позитивної) , застосований до історії цивілізації, індивідів і будь-якої з наук?
1. Джон Мілль.
2. Герберт Спенсер.
3. Огюст Конт.
4. Вільгельм Дільтей.
5. Імануїл Кант.
6. Вольтер.
7. Джамбатіста Віко.
8. Карл Маркс.
74. Розділ філософії, що займається проблемами смислу історії, її закономірностями, головним напрямком розвитку людства та історичним пізнанням, є:
1. Онтологія.
2. Гносеологія.
3. Філософія історії.
4. Феноменологія.
5. Етика.
6. Соціальна філософія.
7. Історія філософії.

75. Яка із точок зору відображає соціал-дарвіністську позицію в розумінні походження та сутності класів?
1. Класи є відносно самостійними групами людей, що об’єднуються на основі фактично розрізнених інтересів у сфері виробництва, соціального життя, політики.
2. Існування класів пов’язане з біологічними законами, насамперед з боротьбою за виживання людей в тих чи інших географічних умовах.
3. Класове розшарування виникло внаслідок відмінностей у психології, ідеях, рівнях морального та інтелектуального розвитку людей.
4. Виникнення класів пов’язане з суспільним поділом праці та появою приватної власності на засоби виробництва.

76. Що, на думку К.А. Гельвеція, є єдиним шляхом до побудови доброго, досконалого і справедливого суспільства?
1. Опора на Бога, який у своєму виборі керується законом благодаті, тобто прагне до максимуму реальності або до найвищої досконалості.
2. Укладання суспільного договору.
3. Побудова держави, яка змушуватиме людей діяти відповідно до розуму і моралі, виявляти розумну природу людини і робити її моральною істотою.
4. Угамування пристрастей (афектів) або, принаймні, їх обмеження.

77. Серед запропонованих варіантів виберіть той, який відображає погляди екзистенціалізму на головне завдання соціальної філософії.
1. Виховання надлюдини й побудова суспільного життя на засадах аристократизму й благородства духу.
2. Повернення від об’єктивної реальності до інтенціонального життя свідомості, до розуміння життя свідомості як смислопокладання.
3. Аналіз станів людини у контексті природи людської особистості та її реалізація в суперечливих реаліях життя.
4. Вивчення суспільства через пізнання окремих явищ засобами конкретно-соціологічного аналізу.
5. Відмова від культурних претензій і розробка соціальних проектів на засадах технократизму.
6. Детальний аналіз головних сфер суспільства як цілісної системи, зокрема поведінки людини, що виконує певні соціальні ролі.

78. Як відомо, на формування, зміст та напрямки розвитку філософської думки XX-XXI століть найбільшого впливу мали три головні ідеї:
а) людина, отримавши відносну самостійність від природи, набула можливості саморозвитку, перевтілення;
б) спонтанність людської природи, здатність людини змінювати людське ж буття ніби знову відтворює саму людину не тільки духовно і екзистенціонально, але як біологічний вид.
Доповніть перелік цих революційних для розвитку філософії ідей вихідною і головнішою позицією.
Особистість – це людина, індивід, який являє собою одночасно і соціоприродну, і соціальну істоту.
Природні задатки даної людини, вроджені анатомо-фізіологічні особливості її нервової системи, мозку являють собою біологічну суть індивіда.
Природні задатки індивіда та його здібності можуть розвиватися у процесі пізнання (у тому числі і навчання) та практичної діяльності.
Людина – це істота, яка володіє даром створювати символи. Жодна жива істота на Землі не будує між собою і природою символічного середовища. Це здатна робити тільки людина.
Індивідуальність являє собою таку системну якість, яка виражає неповторну, оригінальну єдність природних, соціальних та духовних рис людини.

79. Протиставлення “істинного” божественного буття і “неістинного”, сотвореного Богом; розрізнення при цьому дійсного буття (акту) і можливого буття (потенції), сутності та існування, смислу і символу – одна з визначальних характеристик:
1. Міфологічних уявлень.
2. Античної філософії.
3. Середньовічної філософії.
4. Філософії Відродження.
5 Німецької класичної філософії.
6. Філософії Нового часу.
7. Української філософії ХІХ ст.

80. Який зміст вкладає філософія в поняття „ментальність”?
Ментальність означає певних сукупність сталих неусвідомлюваних форм світосприйняття, котрі притаманні якійсь групі людей і які визначають спільні риси ставлення і поведінки цих людей щодо феноменів їхнього буття – життя й смерті, здоров’я і хвороби, праці і споживання, дитинства і старості, минулого і майбутнього, сім’ї і держави тощо.
Ментальність означає стійке, повторюване чергування якихось ознак духовної багатоманітності, елементів духовних структур.
Ментальність є взаємоприлученість буття і часу, в якій вони здійснюються одне через одного і забезпечують трансляцію значущих для людини смислів.

81. Кому із мислителів належить думка щодо тотожності “великого Левіафана” – держави (“штучного тіла”) з людиною (“природним тілом”)?
1. Б. Спінозі.
2. Р. Декарту.
3. М. Монтеню.
4. Т. Гоббсу.
5. Ж. Ламетрі.
6. Ф. Енгельсу.

82. Серед деяких вживаних визначень релігії Е. Тейлора, Ф. Енгельса, З. Фрейда, А. Уайтхеда, Е. Фромма, Ф. Шлейєрмахера вкажіть на те, яке, на Ваш погляд, належить Зігмунду Фрейду:
Релігія є особливе почуття залежності людини від нескінченного.
Релігія є віра в невидимі духовні істоти.
Релігія є ритуальна культивація соціально прийнятих цінностей.
Релігія є система істин, здатна перетворити людину, котра її сприймає.
Релігія є фантастичне відображення зовнішніх обставин, які панують над людиною.
Релігія є певна форма колективного неврозу.
Релігія є будь-яка система мислення і дії, яка повіляється певною групою людей і дозволяє індивідові вести осмислене існування, а також дає йому об’єкт для відданого служіння.

83. В лоні якої з філософських систем зародилося розуміння свободи як пізнаної необхідності?
1. В стоїцизмі.
2. В марксизмі.
3. В кантіанстві.
4. В гегельянстві.
5. В томізмі.

84. Кому з мислителів філософія завдячує розробці поняття свободи як незалежності розуму, тобто вищої пізнавальної людської здатності бути незалежною від усіх визначених причин чуттєвого світу? (іншими словами, бути трансцендентальною за своїм характером)?
Таке розуміння свободи властиве І. Кантові.
Ця позиція властива гегельянству.
Саме К. Марксові належить заслуга в розробці трансцендентального розуміння свободи.
Така ідея свободи була головною життєвою концепцією Г. Сковороди.
Таке розуміння властиве для екзистенціоналізму.

85. Як відомо, Арістотель трактує людину як істоту політичну, що розумовою діяльністю добуває собі благо – вищу мету прагнення людини. Яка з умов добродійної діяльності за Арістотелем, має завершити (окрім усвідомлення нею своєї діяльності та розгляд останньої не як засобу, а як самоцілі) всю повноту блаженства?
Неухильне дотримання певних принципів, головним з яких є принцип справедливості.
Дії у відповідності з потребами та інтересами людини.
Етико-політичні та соціально-філософські орієнтації на органічний взаємозв’язок з усім світом згідно з вимогами загальносвітового закону.

86. Антропософія – це назва філософської системи:
1. Дж. Дьюї.
2. Р. Штайнера.
3. Е. Клапарда.
4. В. Гумбольдта.
5. А. Маслоу.
6. Т. Адорно.
7. Г. Маркузе.

87. Як відомо, розробка принципових проблем практичної філософії своїм фундаментом має обґрунтування морального значення людини, виходячи з характеристики її природних властивостей та суттєвих рис на основі її почуттів. Відомо також і те, такий опис природи почуттів, спрямований на незалежність від прийнятих понять, є засобом і шляхом до розкриття моральних якостей людини. Відомо й те, що родоначальником такого підходу був І. Кант. В якому з його творів вперше застосовується нова методологія пізнання людини?
Критика чистого розуму (1781).
Спостереження над почуттям прекрасного і піднесеного (1764).
Критика практичного розуму (1788).
Критика здатності судження (1790).
Всезагальна природна історія і теорія неба (1755).

88. Теорія первісно (апріорно) заданої сутності людини, закладеної в ній з моменту народження у “згорнутому” вигляді належить:
1. Е. Торндайку.
2. Б. Скіннеру.
3. А. Шопенгауеру.
4. А. Маслоу.

89. Одним з основних понять етики Канта є поняття моральності. Який зміст вкладає німецький філософ у поняття моральності?
Вчинок є моральним у тому випадку, якщо при його здійсненні воля керується лише моральним законом – категоричним імперативом, тобто якщо дія чиниться виключно задля нього.
Вчинок є моральним, якщо він відповідає моральному законові, але мотивом його здійснення виступає не сам цей закон, а якась чуттєва схильність.
Вчинок є моральним, якщо він ґрунтується на підтримці силою усталеного і загальноприйнятого порядку, владою звички і сукупного тиску інших людей та їх уявлень про належну поведінку на індивіда.
Принципом суспільної поведінки взагалі є заперечення моральних норм.

90. Поняття “сублімації” як основи виховання особистості сформульоване:
1. З. Фрейдом.
2. Ж.-П. Сартром.
3. В. Вундтом.
4. Я.П. Козельським.
5. Ж.-Ж. Руссо.

91. Як розглядається людина в філософській системі Фоми Аквінського – систематизатора середньовічної схоластики?
1. Душа є незалежною від тіла і саме вона ототожнюється з людиною.
2. Природа людини визначається об’єктивним світом ідей, який відноситься до матеріальної дійсності як буття до виникнення, вічне до змінного.
3. Людина – поєднання душі і тіла, і ці дві складові частини її природи формують єдину субстанцію, єдине буття, яке є предметом знання. Людина, яка володіє душею (котра іменується інтелектом або розумом), знаходиться на вищому ступені ієрархії матеріальних форм і, водночас, - на нижчому ступені форм само суттєвих.
4. Людину можна зрозуміти, не вторгаючись в область трансцендентного, а лише аналізуючи умови її реального життя, від якого залежать її свобода та гідність як особистості: “Душі імператорів і шевців викроєні за одним і тим же зразком”.
5. Людина органічно пов’язана зі Всесвітом, у своєму індивідуальному духовно-тілесному існуванні вона є цілісною і гармонійною.
6. Душа людини – подвійного характеру: вона має як властивості духовних сутностей (“інтелігенцій”), так і властивості матеріальних речей, а отже людина – це “мікрокосм”, “велике чудо”, оскільки вона є “всім світом і здатна перетворитися у будь-яку природу”.
7. Сутність людини - в її розумності, в мисленні: “Cogito ergo sum”.

92. Значне місце і значну роль в етичній системі І. Канта займає поняття легальності. У чому полягає його зміст?
Вчинок є легальним у тому випадку, якщо при його здійсненні воля керується лише моральним законом – категоричним імперативом, тобто якщо дія чиниться виключно задля нього.
Вчинок є легальним, якщо він відповідає моральному законові, але мотивом його здійснення виступає не сам цей закон, а якась чуттєва схильність.
Вчинок є легальним, якщо він ґрунтується на підтримці силою усталеного і загальноприйнятого порядку, владою звички і сукупного тиску інших людей та їх уявлень про належну поведінку на індивіда.
Суспільна поведінка набуває легального характеру, якщо заперечуються будь-які моральні норми.

93. Розмаїтість та розбіжність набутих філософською думкою визначень людини є свідченням численності та інтенсивності спроб осягнути людину в її сутності. Зовсім не випадково Макс Шелер, фундатор філософської антропології, зазначав 1927 року: “Ще ніколи в історії людина не ставала настільки проблематичною для себе, як у наш час”. (М. Шелер. “Становище людини у Космосі”). Яке ж із визначень людини, відомих у європейській культурній традиції належить саме йому [Максу Шелеру – М.З.]?
1. Людина – це образ Божий і вмістилище гріха.
2. Людина – це очеретина, яка мислить.
3. Людина – це істота, що соромиться.
4. Людина – це здійснюване завдання, постійна гуманізація з провалами в озвіріння.
5. Людина – це істота, що продукує символи.
6. Людина – це політична тварина.
7. Людина – це пастух буття.
8. Людина – це єдина істота, яка знає, що вона є.
9. Людина – це істота, приречена на блукання й схилення.
10. Людина – це мірило всіх речей.

94. Представники філософії екзистенціалізму вказують на можливість для людини віднайти в собі здатності забезпечити цілісність буття, перебороти його недостатність. У Марселя це “мудрість”, у Фромм – “гідність”, у Швейцара – “благоговіння перед життям”, у Тілліха – “мужність бути”. На що у цьому сенсі пропонує покладатися родоначальник екзистенціалізму Мартін Хайдеггер?
1. На любов.
2. На совість.
3. На Бога.
4. На владу одних над іншими.
5. На право.
6. На покірність долі.
7. На цинізм.

95. Поєднуючи в собі два різних світи (світ природи і світ моралі та свободи), людина, згідно з поглядами цього мислителя, звертає до тих двох сфер основні питання власного існування та пізнання: що я можу знати? що я повинен робити? на що я можу сподіватися? що є людина? Систематична наукова постановка цих питань – велика заслуга:
1. Х. Ортеги-і-Гассета.
2. Сократа.
3. І. Канта.
4. Г. Гегеля.
5. К. Маркса.
6. Г. Сковороди.

96. Згідно з концепцією цього мислителя певні паталогічні відхилення у функціях людського організму, у самопочутті і поведінці людини зумовлені неусвідомлюваними зусиллями, спрямованими на пригашення чи приховування від усвідомлення власним “Я” таких потягів і бажань, які суперечать нашим уявленням про гідне і належне, руйнують наше реноме. Йдеться про:
1. Сьорена К’єркегора і екзистенціалізм.
2. Едмунда Гуссерля і феноменологію.
3. Альфреда Шюца і соціологію повсякденності.
4. Зігмунда Фрейда і психоаналіз.
5. Карла Густава Юнга і вчення про архетипи неусвідомлюваного.
6. Йоханна Хейзінгу і вчення про Homo Ludens.

97. На думку цього мислителя, людина втілює і резюмує в собі увесь розвиток світу, будучи віссю і вершиною еволюції космосу; еволюція – це сутність космосу, і вона пронизує всю історію людства від його виникнення до повного розгортання ноосфери (сфери колективного розуму), коли досягається якась “точка Омега” – точка “наджиття”, “надособистості”, де людство підноситься до Бога. Це вчення належить:
1. Л. М. Толстому.
2. В.І. Вернадському.
3. І. Канту.
4. А. Швейцеру.
5. М. Шелеру.
6. П. Тейяру де Шардену.
7. М. Хайдеггеру.

98. У своєму вченні про свободу російський філософ М.О. Бердяєв розрізняє три її види:
1) первинну ірраціональну свободу, або сваволю;
2) розумну (раціональну) свободу;
Як витлумачується ним третій різновид свободи?
1. Як усвідомлення необхідності.
2. Як можливість творити.
3. Як свобода, пройнята любов’ю до Бога.
4. Як діалог з долею.
5. Як фаталізм.

99. Автором концепції особистості, згідно з якою її структура утворює ієрархію трьох відмінних, але нерозривно пов’язаних у своїй органічній єдності компонентів: “Воно” (Id), “Я” (Ego), “Над-Я”(Super-Ego), є:
1. А. Маслоу.
2. Б. Скінер.
3. З. Фрейд.
4. К. Роджерс.
5. А. Камю.
6. М. Хайдеггер.



100. Свій ідеал надлюдини Ф. Ніцше втілив у творі:
1. “Людина-машина”.
2. “Феноменологія духу”.
3. “Критика здатності судження”.
4. “Так казав Заратустра”.
5. “Теократія, або Правління, основане на моралі”.

Питання до екзамену з курсу «Філософія»”
1.Поняття світогляду. Історичні типи світогляду.
2.Об”єкт і предмет філософії. Основне питання філософії як вираз усвідомлення граничних основ світу і людини.
3. Структура і функції філософії.
4. Філософія Стародавнього Сходу.
5. Досократична філософія Еллади.
6.Мілетська школа ( Фалес, Анаксімандр, Анаксімен ). Пошуки першоречовини світу.
7. Натурфілософія Геракліта. Вчення про вогонь, про логос.
8. Піфагореїзм.
9. Елейська школа ( Парменід, Зенон). Проблема одиничного і множинного, раціонального і чуттєвого.
10. Класика та елліністичний період античної філософії.
11. Атомістичний матеріалізм ( Левкіпп, Демокріт). Вчення про буття і небуття.
12. Сократ і сократичні школи ( мегарська, кінічна, кіренська). Система об’єктивного ідеалізму у Платона. Вчення про “ідеї”. Погляди на суспільство і державу.
13. Арістотель. Метафізика, гносеологія, логіка. Вчення про людину, суспільство, державу.
14. Епікуреїзм. Стоїцизм. Скептицизм.
15. Неоплатонізм.
16. Філософія середньовічного суспільства. Зміна ролі та соціальних функцій філософії. Теоцентризм.
17.Вчення Августина. Ідея Бога.
18.Проблема “універсалій”.Боротьба між номіналізмом (Росцелін) і реалізмом (Ансельм Кентерберійський).
19. Філософія Фоми Аквінського. Обгрунтування ідеї Бога. Проблема розуму і віри , сутності та існування.
20. Філософія епохи Відродження. Характерні риси епохи, їх відображення у філософській думці. Антропоцентризм та гуманізм (Петрарка, Монтень).
21. Натурфілософія Відродження.(Копернік Н., Телезіо Б., Дж.Бруно). Пантеїзм.
22. Проблема методу пізнання.(Ф.Бекон., Р.Декарт). Емпіризм і раціоналізм.
23. Проблема людини в філософії Просвітництва.
24.Філософські позиції І.Канта. Наука і мораль.
25. Філософська концепція Гегеля.
26. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха і гуманізм.
27. Формування і основні ідеї марксистської філософії. Сучасність і марксистська філософія.
28. Синергетика - теорія самоорганізації відкритих систем. Основні принципи самоорганізації.
29. Київська релігійно-філософська школа. Памфіл Юркевич.
30. Критичний перегляд принципів і традицій класичної філософії в кінці ХІХ - початку ХХ ст. Ставлення до розуму і науки в філософії ХХ ст. Раціоналізм і ірраціоналізм.
31. Ідея несвідомого і психоаналіз.
32. Екзистенціалізм. Людина в світі і світ людини. Проблема життя і смерті.
33. Соціальна філософія Франкфуртської школи.
34. Проблема знань і мови в філософії ХХ ст.(неопозитивізм, структуралізм, герменевтика).
35. Еволюція релігійної філософії ХХ ст.
36. Світогляд і духовна культура східних слов’ян в історичному генезисі. Космос в системі слов’янської міфології та фольклору. Людина в світогляді давніх слов’ян.
37. Філософська думка періоду Київської Русі. Уявлення про Бога і Всесвіт. Мудрість, знання і одкровення. Філософська думка в Україні доби Пізнього Середньовіччя (ХІУ-ХУІ ст.).
38. Філософія у Києво-Могилянській академії.
39. Філософія Просвітництва в Україні.(Г.Сковорода, Я.Козельський та ін.)
40. Філософсько-соціологічні погляди громадців (О.Потебня, М.Драгоманов.).
41. Кирило-Мефодіївське товариство (Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш). Розробка філософії української ідеї.
42. Розробка ідеї майбутнього людства в українській філософії (І.Франко, Л.Українка, В.Вернадський, Д.Чижевський).
43. Життєві корені і філософський смисл проблеми буття. Філософська категорія буття. Основні форми і діалектика буття.
44. Людина як суб’єкт історичного процесу. Організаційні основи соціальності. Суспільні відносини.
45. Аксіологія і сучасність. Духовність суспільства як проблема аксіології.
46. Людина як предмет філософії. Антропосоціогенез. Єдність природного і соціального.
47. Індивід, індивідуальність, особистість як характеристика людини. Поняття особистості. Моральні основи особистості.
48. Духовність і проблема сенсу життя. Людина і людство.
49. Історичні типи суспільства і методологія аналізу реального історичного процесу.
50. Суспільство і культура. Духовність і інтелігентність.
51. Проблема свідомості в філософії.
52. Логіка, методологія і методи наукового пізнання.
53. Істина як процес. Діалектика абсолютної і відносної істини.
54. Практика: діалектика об’єктивного і суб’єктивного. Структура практичної діяльності. Практика як спосіб буття людини і як форма даності її об’єктивної реальності.
55. Пізнання як предмет філософського аналізу.
56. Універсальні зв’язки буття. Категорії діалектики.
57. Свідомість і самосвідомість. Предметність і рефлексивність самосвідомості.
58. Гуманістичний вимір простору і часу.
59. Виробничі основи життєдіяльності суспільства. Архітектоніка суспільного виробництва.
60. Філософія і наука: спорідненість і відмінність функцій. Наукова об’єктивність і соціальні позиції.
61. Сучасна наука про будову матерії, матеріальна єдність світу.
62. Структурні зв’язки. Принцип системності.
63. Духовне життя суспільства і культура. Культура як міра розвитку людини. Культура і цивілізація.
64. Природне і суспільне в людині. Біологізаторство і соціологізаторство в підходах до аналізу людини.
65. Простір і час. Взаємозв’язок простору і часу, матерії.
66. Наукове пізнання та його специфічні ознаки. Соціальні функції науки.
67. Зв’язки детермінації. Принцип детермінізму.
68. Свідомість і вищі форми психічної діяльності. Свідомість і мова.
69. Природа як об’єкт філософського осмислення. Форми сприйняття природи в історії культури.
70 Структура знання. Чуттєве пізнання та його форми.
71. Екологічна проблема: наукові, соціально-філософські та етико-гуманістичні аспекти. Ідеї Вернадського про ноосферу.
72. Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні. Поняття як основна форма раціонального пізнання.
73. Діалектика і спеціально-наукові теорії розвитку.
74. Філософія історії. Проблема цивілізаційного повороту та імперативи виживання людства.
75. Проблема життя, його скінченність і нескінченність. Цінність життя.
76.Діалектична суперечність. Закон єдності і боротьби протилежностей.
77. Діалектичне заперечення. Закон заперечення заперечення.
78. Єдність і різноманітність світової історії, етапи формування всесвітньої людської історії.
79. Філософська концепція людини як основа наук про людину.
80. Періодизація майбутнього, методи і засоби його передбачення.
81. Сутність суспільного прогресу та його критерії. Історичні типи суспільного прогресу.
82. Глобальні проблеми і соціальний прогрес. Пріоритет загальнолюдських цінностей.
83. Діалектика кількісних і якісних змін.
84. Проблема джерел соціальної динаміки. Конструктивні та динамічні сили науково-технічного прогресу.
85. Історична необхідність і свобода особистості.
86. Людство як світове співтовариство і питання про гуманістичну міру прогресу.
87. Рушійні сили та суб’єкти історичного прогресу. Проблема інтересів.
88. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людини.
89. Вплив НТР на умови існування і біологію людини.
90. Філософія і розвиток науки.


Критерії оцінювання навчальних досягнень студентів із курсу
«Філософія»:
теоретичні знання:
засвоєння теоретичного матеріалу за змістом проблемно-концептуальних лекцій й самостійно опрацьованої навчально-наукової літератури, що стосується основних проблем філософії ;
розуміння особливостей предметної ідентифікації філософії, знання її методологічних функцій , сутності духовного життя як соціокультурного феномену;
знання цілей, цінностей, ідеалів та результатів науки, її впливу на розвиток особистості і суспільства, основних парадигм розвитку освіти;
володіння цілісним обсягом знань з філософії, розуміння загальних тенденцій розвитку філософії.
знання особливостей людини як природно-соціально-духовної істоти, її сутності і призначення;
усвідомлення специфіки суспільного життя та функціонування суспільства як системи;
розуміння основних закономірностей пізнавального процесу, його специфіки, зокрема особливостей пізнавального процесу в інформаційному суспільстві;
володіння знаннями щодо сутності наукової методології, її специфіки.

уміння самостійної пізнавально-творчої діяльності:
визначати мету, складати поопераційний план самостійної й колективної навчально-пізнавальної діяльності;
здійснювати самоконтроль й аналізувати результати роботи;
самостійно відтворювати матеріал проблемно-концептуальної лекції, доповнювати його, опрацьовуючи пропоновані викладачем джерела додаткової інформації;
самостійно добирати різні додаткові джерела інформації, застосовувати прийоми її обробки (конспектування, складання опорного конспекту, тезового плану, робити виписки тощо) з метою усвідомлення теоретичного матеріалу;
робити системний аналіз понять та категорій, порівнювати й класифікувати їх, виділяти головне в отриманій із різних джерел інформації, систематизувати, узагальнювати й конкретизувати її;
самостійно формулювати визначення, робити теоретичні узагальнення, встановлювати зв’язки між досліджуваними поняттями, концептами, категоріями, доводити істинні або спростовувати хибні твердження.








Рівні навчальних досягнень студентів з курсу
«Філософія»
Рівень
Виконувані студентом дії
Бали
Оцінка


Високий
Високий
Студент відвідує лекційні і семінарські заняття з курсу «Філософія», виконує всі завдання для самопідготовки до семінарських занять, за рекомендованою літературою й інструктивними матеріалами вивчає теоретичні питання, винесені на самостійне опрацювання, самостійно добирає й опрацьовує додаткові джерела з проблем курсу; виконує й у встановлений термін складає індивідуальну роботу.
Студент самостійно осмислює теоретичний матеріал проблемно-концептуальних лекцій, доповнює його, використовуючи різні прийоми опрацювання науково-навчальної літератури (конспект, план, тези, опорні матеріали), використовує його у розв’язанні проблемних завдань.
90-100
5 (відмінно)


Достатній


Студент відвідує лекційні та семінарські заняття з курсу «Філософія», виконує всі завдання для самопідготовки до семінарських занять, за рекомендованою літературою й інструктивними матеріалами вивчає теоретичні питання, винесені на самостійне опрацювання, виконує й у встановлений термін здає індивідуальну роботу, звертаючись за консультацією до викладача.
Студент самостійно або звертаючись за консультацією до викладача, осмислює теоретичний матеріал проблемно-концептуальних лекцій, доповнює його, використовуючи різні прийоми опрацювання науково-навчальної літератури (конспект, план, тези, опорні матеріали), використовує його у розв’язанні проблемних завдань; виконує творчі практичні завдання за аналогією до опрацьованих колективно. Студент відвідує лекційні і семінарські заняття з курсу «Філософія», виконує всі завдання для самопідготовки до семінарських занять, за рекомендованою літературою й інструктивними матеріалами вивчає теоретичні питання, винесені на самостійне опрацювання, виконує й у встановлений термін здає індивідуальну роботу, звертаючись за консультацією до викладача.
75-89
4 (добре)


Середній

Студент, звертаючись за консультацією до викладача, розуміє теоретичний матеріал проблемно-концептуальних лекцій, відтворює його, розв’язує тести множинного вибору; користуючись опорними матеріалами, виконує практичні завдання репродуктивного змісту за аналогією до опрацьованих колективно.



Початковий
Студент відвідує лекційні і семінарські заняття з курсу «Філософія» (не менше 75% від загальної кількості), виконує більшість завдань для самопідготовки до семінарських занять, за рекомендованою літературою й інструктивними матеріалами вивчає теоретичні питання, винесені на самостійне опрацювання, виконує й у встановлений термін здає індивідуальну роботу, звертаючись за консультацією до викладача.
Студент без допомоги викладача не може осмислити теоретичні питання, звертається за консультацією до викладача, знає визначення основних понять (не менше 50 % від загальної кількості), які вивчаються в курсі «Філософія»; допускає помилки (не більше ніж 50% випадків від запропонованої кількості) під час виконання репродуктивних тестів множинного вибору.
30-59
2
(незадовільно з правом перескладання)


Студент відвідує лекційні і семінарські заняття з курсу «Філософія» (менше 75% від загальної кількості), не виконує більшості завдань для самопідготовки до семінарських занять, у встановлений термін не здає індивідуальну роботу.
Студент без допомоги викладача не може осмислити теоретичні питання, не знає визначення основних термінів (менше 50 % від загальної кількості), з допомогою викладача виконує завдання репродуктивного змісту; припускається помилок (більше ніж 50% випадків від запропонованої кількості) під час виконання репродуктивних тестів множинного вибору.
1-29
2
(незадовільно з правом перескладання після повторного вивчення курсу)

Критерії оцінювання
Критерії оцінювання (КМНОСП)

Оцінка
ECTS
Бали
5-бальна система

1
A
90-100
Відмінно

2
B
82-89
Добре


C
74-81


3
D
64-73
Задовільно


E
60-63


4
FX
35-59
незадовільно з можливістю повторного складання

5
F
1-34
незадовільно з перескладанням комісії


Таблиця 2
Шкала оцінювання: національна та ECTS
Сума балів за всі види навчальної діяльності
Бали*
Оцінка
ECTS
Оцінка / критерії оцінки

90-100
4,75-5,00
А
Відмінно“: 1) знання основних положень матеріалу, історії проблеми, термінології; вміння здійснювати міжпредметні зв’язки, самостійно наводити приклади, продукувати ідеї, визначати прикладні напрямки використання теоретичного матеріалу; 2) виконання завдань з незначною кількістю неістотних помилок (однією-двома).

82-89
4,25-4,74
В
”Добре“: 1) знання основних положень матеріалу, історії проблеми, термінології; вміння здійснювати міжпредметні зв’язки з допомогою викладача; 2) переважає творчий виклад інформації (над репродуктивним); 3) виконання завдань вище середнього рівня: з кількома (трьома-чотирма) незначними помилками.


74-81
3,51-4,24
С
”Добре“: 1) знання основних положень матеріалу, історії проблеми, термінології; вміння здійснювати міжпредметні зв’язки з допомогою викладача; 2) переважає репродуктивний виклад інформації; 3) середній рівень виконання завдань : з незначною кількістю (трьома-чотирма) суттєвих помилок.

64-73
3,01-3,50
D
”Задовільно“: 1) домінує репродуктивний виклад інформації; труднощі в проведенні міжпредметних зв’язків навіть з допомогою викладача; 2) знання основної термінології; 3) виконання завдань нижче середнього рівня: з домінуванням незначних помилок, як домінуючих, над істотними.

60-63
2,75-3,00
Е
”Задовільно“: 1) домінує репродуктивний виклад інформації; труднощі в проведенні міжпредметних зв’язків навіть з допомогою викладача; знання основної термінології; 2) виконання завдань ”нижче середнього“ задовольняє мінімальні вимоги (репродуктивне відтворення вихідного інформаційного масиву навчальної дисципліни: ключових понять, принципів тощо).

35-59
2,00-2,74
FX
”Незадовільно“ (з можливістю повторного перескладання): 1) фрагментарне засвоєння матеріалу; його повторне відтворення відбувається з аналогічними помилками виконання завдань з правом повторного перескладання навчальної дисципліни; 2) безсистемне репродуктивне відтворення вихідного її інформаційного масиву: ключових понять, принципів тощо.

0-34
0,00-1,99
F
”Незадовільно“ (з обов’язковим повторним вивченням дисципліни): 1) дуже низький рівень засвоєння матеріалу: відсутні елементарні уявлення про інформаційний масив та його призначення; 2) спорадичне, механічне репродуктивне відтворення окремого вихідного інформаційного масиву: ключових понять, принципів.

Примітка: * тлумачення змісту цієї графи відбувається на основі п. 11.


Список літератури:
Базова
Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации / Р.Ф. Авдеев. – М., 1994. – 336 с.
Андрущенко В. Соціальна філософія. Історія, теорія, методологія / В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Михальченко. – К. : Генеза, 2006. – 656 с.
Арутюнов В. Філософія / В. Арутюнов, С. Бондар. – К. : Аспект-Поліграф, 2008. – 309 с.
Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І., Бузький М.П., Табачковський В.Г. Філософія / І.В. Бичко. – К. : Либідь, 2001. – 406 с.
Бичко І.В. та ін. Історія філософії / І.В. Бичко. – К. : Либідь, 2001. – 656 с.
Бичко І.В., Бичко А.К., Бузький М.П. та ін. Філософія / І.В. Бичко. – К. : Либідь, 1994. – 574 с.
Введение в философию / Под общей ред. И.Т. Фролова. В 2 ч. М. : Политиздат, 1989. – 230 с.
Возможность и действительность. К, Наук. думка, 1989.
Волинка Г. та ін. Вступ до філософії / Волинка Г. – К. : Вища школа, 1999. – 234 с.
Герасимчук А. Курс лекцій з філософії / А. Герасимчук, З. Тимошенко. – К., 2002. – 422 с.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Заїченко Г.А. та ін. Філософія / Г.А. Заїченко. – К. : Вища школа, 1995. – 455 с.
Заремський М.Й. Збірник тестових завдань з філософії [для студентів вищих навчальних закладів] / М.Й. Заремський. – [2-ге вид. доповнене]. – Глухів: РВВ Глухівського НПУ, 2015. – 72 с.
Історія філософії на Україні. – У 3 т. – Т. 1 / В.М. Нічик, В.С. Горський, М.В.Попович, Б.О.Лобовик, В.О. Зоц. – К. : Наукова думка, 1987. – 399 с.
Історія філософії у її зв
·яку з освітою: Підручник. За ред. Г.І. Волинки. – К.:Каравела, 2006. – 480 с.
Історія філософії України / М.Ф. Тарасенко і ін. – К. : Либідь, 1994. – 416 с.
Історія філософії / А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.Г. Табачковський. – К. : Либідь, 2001. – 355 с.
Ильин В.В. Философия / В.В. Ильин – М. : Академический Проект, 1999. – 386 с.
Мамардашвілі М. Називати речі своїми іменами / М. Мамардашвілі // Філософські студії. – 1993. – № 1. – С.23
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Новейший философский словарь / Сост. А. Грицанов. – Минск, 1998. – 896 с.
Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах / І.В. Огородник, М.Ю. Русин. – К. : Либідь, 1997. – 327 с.
Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні // І.В. Огородник, / В.В. Огородник. – К. : Т-во «Знання», КОО, 1999. – 543 с.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Семенюк Є.П., Мельник В.П. Філософія сучасної науки і техніки / Є.П. Семенюк, В.П. Мельник. – Львів : Світ: 2006. – 152 с.
Синиця А.С. Аналітична філософія: монографія / Андрій Синиця. – Л.:ЛДУФК, 2013. – 304 с.
Татаркевич В. Історія філософії в 3-х т. / В. Татаркевич. – Львів, 1997. – 230 c.
Федів Ю.А., Мозгова Н.Г. Історія Української філософії / Ю.А. Федів, Н.Г. Мозгова. – К. : Україна, 2001. – 510 с.
Філософія / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, В.П. Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К. : Вікар, 2004. – 516 с.
Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні / Д. Чижевський. – К. : 1999. – 309 с.
Ярошовець В. Історія філософії: Підручник / В. Ярошовець, І. Бичко, В. Бугров та ін..; за ред. В. Ярошовця. – К. : Вид. ПАРАПАН, 2002. – 345 с.
Ярошовець В. Історія філософії: Словник / За заг. ред. В. Ярошовця. – К. : Знання України, 2005. – 1200 с.
Ящук Т. Філософія історії: Курс лекцій. Навчальний посібник / Т. Ящук. – К.: Либідь, 2004. – 536 с.
Ясперс К. Смысл и назначение истории / К. Ясперс. – М. : Политиздат, 1991. – 527 с.

Допоміжна (*)
Андреев И.Л. Осторожно с часами истории! Методологические проблемы социального процесса / И.Л. Андреев // Вопросы философии. – 1998. – №9. – С. 38.
Арцишевский Р.А. Мировоззрение: сущность, специфика, развитие / Р.А. Арцишевский. – Львов, 1986. – 197 с.
Бранский В.П. Теоретические основания социальной синергетики / В.П. Бранский // Вопросы философии. – 2000. – № 4. – С. 112.
Быстрицкий Е.К., Козловский В.П. и др. Бытие человека в культуре. –К. Наукова думка, 1992.
Вандишев В.М. Философия. Экскурс в историю учений и понятий: Конспект лекций / В.М. Вандишев. – Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 1996. – 316 с.
Гегель Г. Енциклопедия философских наук / Г. Гегель. – М. : Мысль, 1975. – 695 с.
Гулыга А.В. Немецкая классическая философия / А.В. Гулыга. – М. : Рольф, 2001. – 416 с.
Жильсон Э. Разум и Откровение в средние века. / Э. Жильсон // Богословие в культуре Средневековья. – К., 1992. – С.34
Ильин В.В. Философия / В.В. Ильин – М. : Академический Проект, 1999. – 386 с.
Касірер Е. Людський світ простору і часу // Філос. і соціол. думка. 1991 № 5. – С. 65-85.
Кондзьолка В. Історія Середньовічної філософії. – Львів, 2001.
Косарев А. Философия мифа. – М.: ПЕР СЭН , 2000.
Краткий философский словарь / Отв. ред. А. Алексеев. – M. : Проспект, 2008. – 496 с.
Крымский С.Б. и др. Эпистемология культуры. К. Наук. думка, 1993.
Кузнецов В. Философия / В. Кузнецов, И. Кузнецова, В. Миронов, К. Момджян. – М. : ИНФРА-М, 2004. – 519 с.
Кутирєв В.О. Людина і світ: три парадигми взаємодії / В.О. Кутирєв // Філософська і соціологічна думка. –1991. – №7. – С.56
Леви-Стросс К. Первобытное мышление. М, 1994.
Печчеи А. Человеческие качества. – М. Прогресс, 1980
Попович М. Що таке філософія? / М. Попович // Філофська думка. – 2006. – № 1. – С.23.
Пролеев С.В. Духовность и бытие человека. К. Наук. думка, 1992.
Руденко М. Катастрофічна помилка Маркса. Економічні монологи // Вітчизна. – 1992 № 11 -12.
Трубников Н.Н. Время человеческого бытия / Н.Н. Трубников. – М. : Мысль, 1987. – 255 с.
Фрейд З. Психология бессознательного / З. Фрейд. – М. : Просвещение, 1990. – 448 с.
Фром Э. Психоанализ и этика / Э. Фром. – М. : Республика, 1993. – 415 с.
Цикин В.А. Философськие проблемы синергетики. – Сумы: Слобожанщина, 1997. – 143с.
Шопенгауер А. Свобода воли и нравственность / А. Шопенгауер //Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 12. – С.45
Экштут С.А. Сослагательное наклонение в истории: воплощение несбывшегося. Опыт исторического осмысления // Вопр. филос., - 2000, №8.
Элиаде М. Космос и история. –М. Прогресс, 1987.

Забезпеченість літературою:

Автор
Назва підручника
Місце
вид.
Рік
видан-ня
видавництво
Кіль- кість
прим.

Андрущенко, В.П
Сучасна соціальна філософія: курс лекцій:
у 2-х т.: Т. 2.
К
1993
Генеза
66

Андрущенко, В.П.
Сучасна соціальна філософія: курс лекцій.
К
1996
Генеза
148

Бичко, А
Історія філософії : підручник.
К
2000
Либідь
27

Бойченко, І.В.
Філософія: навч.посіб.для дистанційного
навчання.
К
2006
Україна
7

Бойченко, І.В.
Філософія: ч. 2.:навч.посіб.для дистанційного
навчання.
К
2007
Україна
7

Вандишев, В.М.
Філософія.Екскурс в історію вчень і понять:
навч.посіб.
К
2006
Кондор
1


Введение в философию: учеб. в 2 ч. ч. 1./
под.ред. И.Фролова
М
1989
Политиздат
30


Введение в философию: учеб. в 2 ч. ч. 1./
под.ред. И.Фролова
М
1990
Политиздат
40


Введение в философию: учеб. в 2 ч. ч. 2 /
под.ред. И.Фролова
М
1989
Политиздат
39


Введение в философию: учеб. в 2 ч. ч. 2./
под.ред. И.Фролова
М
1990
Политиздат
42

Волинка, Г.І.
Філософія стародавності і середньовіччя
в освітньому контексті: навч.посібник.
К
2005
Вища школа
4


Вступ до філософії: підручник /Г. Волинка
К
1999
Вища школа
2

Гайденко, П
История греческой философии в её связи с
наукой:учеб. п.
М
2000
Университетская
книга
1

Гатальська, С.М
Філософія культури: підручник.
К
2005
Либідь
10

Герасимчук, А.А
Курс лекцій з філософії: навч.посіб.
К
2002
УФІМБ
2

Герасимчук, А.А
Філософія. : курс лекцій : навч посіб.
К
1999
Вид-во Європейського
університету
18

Горак, Г.І.
Філософія: курс лекцій.
К
1997
Вілбор
1

Горак, Г.І.
Філософія: курс лекцій.
К
1998
Вілбор
2

Горський, В.С.
Історія української філософії: курс лекцій:
навч посіб
К
1996
Наукова думка
46

Горський, В.С.
Історія української філософії : навч посіб.
К
1997
Наукова думка
1

Горський, В.С
Історія української філософії : навч посіб.
К
2001
Наукова думка
1

Горський, В.С.
Історія української філософії : навч посіб.
К
2004
Либідь
1

Григорєв, В.Й.
Філософія: навч посіб.
К
2004
Центр навч. літератури
1

Гусев, В.І.
Історія західноєвропейської філософії
15-17ст. курс лекцій: навч посібник.
К
1994
Либідь
16

Гусев, В.І
Західна філософія нового часу 17-18 ст.:
підручник.
К
2000
Либідь
21

Єрмоленко, А.М.
Комунікативна практична філософія:
підручник.
К
1999
Лібра
1

Заремський, М.Й
Збірник тестових завадань з філософії.
Гл.
2015
РВВ ГНПУ
400


Історія філософії в її звязку з освітою:
підруч./ Г.Волинка,В.Гусєв, Н.Мозгова.
К
2006
Каравела
1


Історія філософії України : хрестоматія :
навч посібник.
К
1993
РВВ ГДПУ
2


Історія філософії: підручник / В.Кремень,
В.Афанасенко,В.Волович
Х
2003
Прапор
38


Історія філософії: підруч. / В.Ярошовець,
І. Бичко,В.Бугров
К
2002
ПАРАПАН
2


История философии в кратком изложении.
М
1991
Мысль
3

Качуровський, М.О.
Філософія: навч.посібник.
С
2002
Сум ДПУ
1

Кондзьолка, В
Історія середньовічної філософії: навч посіб.
Л
2001
Світ
7

Кремень, В.Г.
Філософія: Логос, Софія, Разум: підручник.
К
2006
Книга
21

Кремень, В.Г.
Філософія:мислителі , ідеї, концепції :
підручник.
К
2005
Книга
47

Лосский, Н.С.
История русской философии.
М
1991
Высшая школа
2

Нестеренко, В.Г.
Вступ до філософії: онтологія людини: навч.
посібник.
К
1995
Абрис
29

Огородник, І..В.
Українська філософія в іменах: навч
посібник.
К
1997
Либідь
1

Подольська, Е.А.
Філософія: підручник.
К
2006
Центр навч. літератури
1


Політична філософія: підручник /Є.Суліма,
М.Шепелев,В.Кривошеїн.
К
2006
Знання
5

Причепій, Є.М.
Філософія: підручник.
К
2006
Академвидав
1

Світловський, О
Т.
Динаміка комплексного вивчення філософії
на семінарських заняттях: навч.посіб.
Гл.
2005
РВВ ГДПУ
179

Світловський, О.Т.
Динаміка комплексного вивчення філософії
на семінарських заняттях: навч.посіб.
Гл.
2006
РВВ ГДПУ
184

Семенюк, Е.П.
Філософія сучасної науки і техніки:
підручник.
К
2006
Світ
5

Ситниченко, Л.
Першоджерела комунікативної філософії:
навч. посіб.
к
1996
Либідь
49

Скирбекк, Г.
История философии: учеб.пособие.
М
2003
ВЛАДОС
1


Социальная философия: учеб. /под. общ. ред.
В. Андрущенка, И.Горлача.
К
2002
Единорог
17



Сучасна зарубіжна соціальна філософія:
Течії і напрямки :хрестоматія : навч. посібник.
К
1996
ВАКЛЕР
50


Сучасна зарубіжна соціальна філософія:
хрестом.:навч.посіб
К
1996
Либідь
30


Філософія. :курс лекцій : навч посіб./І.Бичко,
Ю.Осічнюк.
К
1991
Либідь
159


Філософія. :курс лекцій: навч посіб./І.Бичко
К
1993
Либідь
5


Філософія. :курс лекцій: навч посіб./І.Бичко
К
1994
Либідь
1


Філософія. :курс лекцій: навч посіб./під ред.
І.Бичко
К
2001
Либідь
56


Філософія. :курс лекцій: підруч./. І.Бичко,
І.Бойченко
К
2002
Либідь
1


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
1997
Вікар
28


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2001
Вікар
1


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2002
Вікар
2


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2004
Вікар
11


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2005
Вікар
1


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2006
Вікар
2


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2008
Вікар
3


Філософія: навч посіб./Надольний І.,
Андрущенко,І.Бойченко
К
1998
Вікар
2


Філософія:навч. посіб./ Е.Причепій, А.Черній,
В.Гвоздецький
К
2000
Аграрна наука
1


Філософія:навч. посіб./ Е.Причепій, А.Черній,
В.Гвоздецький
К
2001
Аграрна наука
1


Філософія:підруч./ за ред. М.Горлача,
М.Кременя ,В.Рибалки
Х
2000
Консум
140


Філософія: підручник / за ред. Г.Заїченка,
В. Сагатовского, І. Кального.
К
1995
Вища школа
67


Філософія: підручник / за ред. М.Кременя,
М. Горлача,
Х
2004
Прапор
23


Фіілософія: світ людини : курс лекцій: навч.
посіб./ В.Табачковський,М.Булатов,Н.Хамітов.
К
2003
Либідь
9


Философия: учеб. пособие.
К
1994

1


Философия: учебник / ред.В. Кохановский.
Р
1999
Фенікс
1


Философия: учебник / под ред.В. Кременя,
Н.Горлача
Х
2004
Прапор
74

Хамітов, Н.
Історія філософії: проблема людини та її меж:
навч. посіб.
К
2000
Наукова думка
1

Чанышев, АН.
Курс лекций по древней и средневековой
философии: учеб.
М
1991
Высшая школа
30

Чанышев, А.Н.
Философия древнего мира: учебник.
М
2001
Высшая школа
1

Шкода, В.В.
Вступ до правової філософії: учебник.
Х
1997
Філіо
50

Ящук, Т.І.
Філософія історії: курс лекцій: навч.посіб.
К
2004
Либідь
10





всього
2292пр.















Заголовок 1 Заголовок 2 Заголовок 3 Заголовок 4 Заголовок 5 Заголовок 615

Приложенные файлы

  • doc 11096332
    Размер файла: 717 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий