Зміна ролі чоловіка і жінки в умовах війни


Практичне заняття на тему: «Зміна ролі чоловіка і жінки в умовах війни».
Історичні джерела і додаткова інформація для опрацювання практичного заняття .


Соціальні ролі жінок в умовах війни
І. «Війна – справа чоловіча». Однак у ХХ-му сторіччі участь жінок у війні, причому не тільки як медичного персоналу, але й зі зброєю в руках, стає реальністю. Особливо масовим це явище стало в період Другої світової.
Після революції політика радянської держави в жіночому питанні, спрямована на залучення жінок у суспільне виробництво, сприяла швидкому розвитку емансипації з усіма її наслідками.
У результаті участь жінок у найбільш важкій фізичній праці, долучення їх до традиційно «чоловічих» професій, до занять військово-прикладними видами спорту підносили суспільній думці як найбільше досягнення соціалізму, прояв справжньою рівності статей і звільнення жінки від домашнього рабства. Ідеї емансипації були найбільш популярні в молодіжному середовищі, а масові комсомольські заклики, набори й мобілізації під гаслами «Дівчата – на трактор!», «Дівчата – в авіацію!», «Дівчата – на комсомольське будівництво!» і т.п. з’явилися свого роду психологічною підготовкою до масової участі радянських жінок у майбутній війні, що ввійшла в історію нашої країни як Велика Вітчизняна. З її початком сотні тисяч жінок кинулися в армію, не бажаючи відставати від чоловіків, почуваючи, що здатні, нарівні з ними, винести всі тяжкісті військової служби, а головне – затверджуючи за собою рівні з ними права на захист Батьківщини. Глибокий патріотизм покоління, вихованого на героїчних символах недавнього революційного минулого, але такого, що мав здебільшого книжково-романтичні уявлення про війну, відрізняв і тих 18-літніх дівчат, які осаджували військкомати з вимогою негайно відправити їх на фронт. От що записала у своєму щоденнику 27 травня 1943 р. льотчиця 46-го Гвардійського Таманського жіночого авіаполку нічних бомбардувальників Галина Докутович: «Пам’ятаю 10 жовтня 1941 р. Москва. У цей день у ЦК ВЛКСМ було особливо галасливо й багатолюдно. І, головне, тут були майже одні дівчата. Прийшли вони від усіх кінців столиці – з інститутів, з установ, із заводів.
ІІ. Дівчата були різні – задерикуваті, гучні, і спокійні, стримані; коротко стрижені й з довгими товстими косами; механіки, парашутистки, пілоти й просто комсомолки, які ніколи не знали авіації. Вони по черзі заходили в кімнату, де за столом сиділа людина в захисній гімнастерці. «Твердо вирішили йти на фронт?» «Так!» «А вас не бентежить, що важко буде?» «Ні!» Вони були готові до подвигу, але не були готові до армії, і те, із чим їм довелося зштовхнутися на війні, виявилося для них несподіванкою. Цивільній людині завжди важко перешикуватися на військовий лад», а жінці – особливо. Потім, через роки, ті, хто вижив, зізнаються: «Коли подивишся на війну нашими, жіночими очами, так вона страшніша ніж страшне». Потім вони самі будуть дивуватися тому, що змогли все це витримати. І післявоєнна психологічна реабілітація в жінок буде проходити складніше, ніж у чоловіків: занадто сильні для жіночої психіки подібні емоційні навантаження. «Чоловік, він міг винести, – згадує колишній снайпер Т. М. Степанова. – Він все ж таки чоловік. А от як жінка могла, я сама не знаю. Я тепер, як тільки згадаю, то мене жах охоплює, а тоді все могла: і спати поруч із убитим, і сама стріляла, і кров бачила, дуже пам’ятаю, що на снігу запах крові якійсь особливо сильний… От я говорю, і мені вже погано… А тоді нічого, тоді все могла».
ІІІ. Повернувшись із фронту, у колі своїх одноліток вони почували себе набагато старше, тому що дивилися на життя зовсім іншими очами – очами, що бачили смерть. «Душа моя була стомлена», – скаже про цей стан санінструктор О. Я. Омельченко. Феномен участі жінки у війні складний вже в силу особливостей жіночої психології, а виходить, і сприйняття нею фронтової дійсності. «Жіноча пам’ять охоплює той материк людських почуттів на війні, що звичайно вислизає від чоловічої уваги, – підкреслює автор книги «У війни – не жіноче обличчя…» Світлана Алексієвич. – Якщо чоловіка війна захоплювала, як дія, то жінка почувала й переносила її інакше в силу своєї жіночої психології: бомбування, смерть, страждання – для неї ще не вся війна. Жінка сильніше відчувала, знов-таки в силу своїх психологічних і фізіологічних особливостей, перевантаження війни – фізичні й моральні, воно сутужніше переносила «чоловічий» побут війни». По суті, те, що довелося побачити, пережити й робити на війні жінці, було дивовижним протиріччям її жіночому єству. Інша сторона феномена – неоднозначне відношення військової чоловічої більшості, та й суспільної думки в цілому до присутності жінки в бойовій обстановці, в армії взагалі. Самою природою закладена в жінці функція материнства, продовження людського роду. Жінка дає життя.
ІV. У період Великої Вітчизняної в армії служило 800 тисяч жінок, а просилося на фронт ще більше. Не всі вони опинилися на передовій: були й допоміжні служби, на яких було потрібно замінити чоловіків, що пішли на фронт, були і служби «чисто жіночі» як, наприклад, у банно-пральних загонах. Наша свідомість спокійно сприймає жінку-телефоністку, радистку, зв’язківку, лікаря або медсестру, кухаря, шофера й регулювальницю – тобто ті професії, які не пов’язані з необхідністю вбивати. Але жінка-льотчик, снайпер, стрілець, автоматник, зенітниця, танкіст і кавалерист, матрос і десантниця – це вже щось інше. Пекуча потреба штовхнула її на цей крок, бажання самої захищати Батьківщину від нещадного ворога, що обрушився на її землю, її будинок, її дітей. Священне право! Але однаково в багатьох чоловіків було почуття провини за те, що воюють дівчиська, а разом з ним – змішане почуття замилування й відчуження
V. На думку багатьох, присутність жінки на війні, особливо перед обличчям небезпеки, облагороджувало чоловіка, якій був поруч, робило його «набагато хоробрішим». Але існувала й інша сторона проблеми, що стала темою пліток і анекдотів, яка породила насмішкувато-презирливий термін «похідно-польова дружина». Як правило, жінки, що потрапили на фронт, незабаром ставали коханками офіцерів. Народжувалися на фронті й справжні, піднесені почуття, сама щира любов, особливо трагічна тому, що в неї не було майбутнього, – занадто часто смерть розлучала закоханих. Але тим і сильне життя, що навіть під кулями змушувало людей любити й мріяти про щастя. На останок наведемо слова Костянтина Сімонова: «Ми, говорячи про чоловіків на війні, звикли все-таки, беручи до уваги всі обставини, головним вважати, однак, те, як воює ця людина. Про жінок на війні чомусь іноді починають міркування зовсім з іншого. Не думаю, щоб це було правильно». Колишні солдати із вдячністю згадують своїх подружок, сестричок, які виволікали їхніх поранених з поля бою, виходжували в медсанбатах і госпіталях, боролися з ними поруч.»
Жінка-Друг, соратник, бойовий товариш, що ділив всі тяготи війни нарівні із чоловіками, сприймалася ними зі справжньою повагою. За заслуги в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни понад 150 тис. жінок були нагороджені бойовими орденами й медалями.
VI. Під час Великої Вітчизняної війни, а точніше сказати радянсько-німецької, жінки добровільно вступали у ряди армій. Це призвело до більш швидкої перемоги над нацистською Німеччиною. На нашу думку це також згодом стало причиною до рівноправства жінок та чоловіків у світі.

Приложенные файлы

  • docx 11136424
    Размер файла: 2 MB Загрузок: 0

Добавить комментарий