Докддумент в Windows Internet Explorer

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ БІЗНЕС-КОЛЕДЖ













І. В. Коритін




Операційні системи

Частина I
Операційна система MS-DOS

Курс лекцій та практичних занять

















Черкаси – 2006

Видання здійснено за фінансової підтримки громадської
організації „Рада батьків Черкащини”
УДК 681.3.066(078) Розповсюдження та тиражування
Рекомендовано до друку рішенням без офіційного дозволу ЧДБК заборонено
методичної ради Черкаського
державного бізнес-коледжу
Протокол № 2 від 30 листопада 2006 р.


Укладач: Коритін І. В.

Операційні системи
Курс лекцій та практичних занять.
Черкаси, 2006. - 275 с.

Рецензенти: Рябцев В.Г. , к.т.н., доцент (Черкаський державний технологічний університет),






У посібнику подано основні теоретичні відомості з операції системи MS-DOS, докладно розглянуті усі внутрішні команди операційної системи, розходження у версіях операційних систем, загальна архітектура ЕОМ і організація пам'яті комп'ютера реального режиму, способи створення пакетних файлів, оболонки під систему MS-DOS, а також питання, зв'язані з захистом комп'ютера від вірусів і застосування програм пакувальників інформації.
Практичні вправи та завдання допоможуть систематизувати, поглибити та перевірити знання, набуті в процесі вивчення курсу.
Розраховано на студентів та викладачів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.










Затверджено на засіданні циклової
комісії програмування
Протокол № 4 від 15 листопада 2006 року. © І.В.Коритін, 2006

Зміст


Вступ
4


Глосарий
5

Розділ 1
Загальні відомості про операційну систему DOS
13

1.1
Історія розвитку операційних систем для персональних комп'ютерів
13

1.2
Клавіатура
20

1.3
Загальні поняття про збереження інформації і пам'яті комп'ютера
30

1.4
Завантажувальні установки. BIOS І CMOS-пам'яті
36

1.5
Загальні поняття про диски. Збереження системи на диску
48

1.6
Завантаження системи MS-DOS у пам'ять комп'ютера
55

Розділ 2
Внутрішні команди операційної системи DOS
65

2.1
Робота за каталогами в DOS
65

2.2
Основні команди операційної системи DOS
74

2.3
Корисні команди операційної системи DOS
80

2.4
Внутрішні команди, використовувані в пакетних файлах
87

Розділ 3
Зовнішні команди операційної системи DOS
92

3.1
Приведення жорсткого диску в робочий стан
92

3.2
Команди роботи з дисками
100

3.3
Команди роботи з файлами
105

3.4
Конфігурація системних пристороїв
109

3.5
Зовнішні команди загального призначення
114

3.6
Програма EDIT.COM
120

Розділ 4
Створення файлів конфігурації
128

4.1
Файл CONFIG.SYS
128

4.2
Файл AUTOEXEC.BAT
140

4.3
Керування пам'яттю
143

4.4
Змінення установок екрана та клавіатури
148

4.5
Насроювання екрана та клавіатури
154

4.6
Діалогові файли конфігарації
158

Розділ 5
Робота в операційній системі MS-DOS
163

5.1
Створення пакетних файлів
163

5.2
Використання стиснутих дисків
179

5.3
Робота з архівними файлами в DOS
184

5.4
Захист від вірусів при роботі в DOS
199

Розділ 6
Оболонки для операційної системи MS-DOS
204

6.1
Norton Commander: загальні відомості
204

6.2
Norton Commander: панелі та функціональні клавіші
209

6.3
Norton Commander: робота з файлами
216

6.4
Norton Commander: робота з каталогами
231

6.5
Norton Commander: робота з дисками
236

6.6
Norton Commander: робота з архівними файлами
241

6.7
Norton Commander: зв’язок з іншим комп'ютером
246

6.8
Настроювання Norton Commander
248


Питання для самоконтролю
252


Теми рефератів
270


Список рекомендованої літератури
274


Про автора
275

Вступ

Курс лекцій та практичних занять "Операційні системи." використовується в ході вивчення курсів «Програмне забезпечення» для спеціальності «Обслуговування комп'ютерних і інтелектуальних систем і мереж» і «Операційні системи» для спеціальності «Програмування для електронно-обчислювальної техніки та автоматизованих систем» у плані одного семестру першого року навчання молодших спеціалістів у Черкаському державному бізнес-коледжі.
Матеріал, що використаний у курсі лекцій та практичних занять, викладений у шести розділах, кожний з який присвячений лише одній темі. По закінченні вивчення матеріалу з окремого розділу студент зобов'язаний здати теоретичний і практичний залік. Оцінка за семестр виставляється лише після успішної здачі шести заліків.
Знання, отримані при вивченні розділу, надалі використовуються при вивченні систем Windows 98, Windows NT у курсах «Системне програмне забезпечення» і «Операційні системи», дають загальне поняття про курси «Мікропроцесорні системи» і «Архітектура електронно-обчислювальних машин».

Запропонована методика вивчення викладеного в курсі матеріалу:

Вивчення матеріалу окремої теми:

1. Теоретичне заняття ( лекція) під керівництвом викладача.
2. Самостійне вивчення матеріалу студентом, підготовка до практичного заняття.
3. Практичне заняття в комп'ютерній лабораторії під керівництвом викладача.
4. Самостійне вивчення матеріалу, отриманого на лекції і практичному занятті, перед теоретичним заняттям.
5. Розгляд складних і спірних питань викладеного матеріалу під керівництвом викладача, коротке опитування.
Перейти до пункту один.

Вивчення матеріалу окремого розділу:

1. Теоретичне опитування матеріалу ,викладеного в окремому розділі.
2. Лабораторна робота з обов'язковим захистом.
3. Вивчення матеріалу, викладеного в літературі для поглибленого вивчення предмета.
4. Розгляд спірних питань матеріалу запропонованого до самостійного вивчення під керівництвом викладача.
5. Перейти до пункту один.

Вивчення матеріалу курсу:

1. Теоретичне залікове заняття за курсом «Операційні системи»
2. Залікова лабораторна робота з курсу «Операційні системи»
3. Для студентів, які претендують на оцінку «відмінно», окремий залік з матеріалу, викладеного в літературі для самостійного вивчення.
4. Підведення підсумків курсу.
Глосарий

A

Abort - припинення виконання програми і повернення в операційну систему. Повідомлення операційної системи.
ANSI - послідовність – послідовність символів, що починається зі службового символу ESC.
APPEND - автоматичне додавання файлів з різних каталогів. Зовнішня команда операційної системи DOS.
ATTRIB - відображає чи змінює атрибути вказаних файлів. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.
ASCII - American Standart Code for Information Interchange (американський стандартний код для обміну інформацією).
ASSIGN - перепризначення диска. Зовнішня команда операційної системи DOS.
Archive - атрибут файла, архівний файл.
AUX логічне ім'я файла, що відповідає послідовному каналу зв'язку.

B

BACKUP - створення резервних копій. Зовнішня команда операційної системи DOS.
Block Mode – режим блокового обміну інформацією з дисками.
BDOS - базова дискова операційна система.
BIOS - базова система вводу–виводу.
BIOS FEATURES SETUP - розділ розширених установок програмі SETUP.
Boot - початкове завантаження ( сектор 0 диску).
BREAK - вмикання/вимикання, переривання. Внутрішня команда DOS.
BREAK - визначення реакції операційної системи DOS на натискання клавіш CTRL-C. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.
BUFFERS - визначення числа буферів, що може використовувати операційна система DOS. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.

C

Cache - спеціальна пам'ять процесора, служить для збільшення швидкості його роботи з програмами.
CALL - виклик вкладеного командного файла. Внутрішня команда DOS.
CHKDSK - контроль диска. Зовнішня команда операційної системи DOS.
CHOICE - використовується в пакетних файлах для надання користувачу можливості вибору одного з декількох варіантів продовження роботи COMMAND.COM. Запускає новий екземпляр інтерпретатора команд. Цей файл зазвичай знаходиться в кореневій директорії завантажувального диска C:. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.
СНСР - зміна поточної кодової сторінки. Внутрішня команда DOS.
CHDIR - зміна каталогу. Внутрішня команда DOS.
CLOCKS – годинник. Пристрій операційної системи DOS, що встановлюється за замовчуванням.
CLS - очищення екрана. Внутрішня команда DOS.
COMMAND - запуск нового командного процесора. Зовнішня команда операційної системи DOS.
СОМР - порівняння двох файлів. Зовнішня команда операційної системи DOS.
COMMON – блок файлу CONFIG.SYS. Виконується завжди.
COMn – послідовний порт. Пристрій операційної системи DOS, що встановлюється за замовчуванням.
CONFIG – спеціальна перемінна файлу AUTOEXEC.BAT. Служить для переходу на виконання обраного користувачем блоку. Імена блоків у файлах CONFIG.SYS і AUTOEXEC.BAT повинні збігатися.
COPY - копіювання файла. Внутрішня команда DOS.
CON (операторський термінал) - позначення даних, що вводяться з клавіатури чи виведених на дисплейний пристрій.
CONFIG.SYS - файл операційної системи, що забезпечує встановлення параметрів операційної системи.
COMMAND.COM - файл операційної системи, який виконує команди, що вводяться користувачем.
COUNTRY - установка національних форматів. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.
CMOS-пам'ять – пам'ять, що перепрограмується, для тривалого збереження настроювань комп'ютера.
CPU – центральний процесор комп'ютера.
CRC - математичний метод підрахунку контрольної інформації (контрольної суми) для контролю вірогідності даних.
CVT – перетворює файлову систему FAT у файлову систему FAT32. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.
CTTY - зміна периферійного пристрою, який використовується для вводу і виводу даних. Внутрішня команда DOS.

D

DATE - виведення і установка поточної дати. Внутрішня команда DOS.
DEL - видалення файла. Внутрішня команда DOS.
DEBUG - тестує і редагує файли, які виконуються. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.
DELTREE - видаляє папку разом із усіма файлами і підпорядкованими в ній папками. Внутрішня команда DOS.
DEVICE - установка пристроїв драйверів. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.
DEVICEHIGH - Установка пристроїв драйверів у верхні області пам'яті. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.
DIR - висновок каталогу. Внутрішня команда DOS.
DISKCOMP - порівняння дискет. Зовнішня команда операційної системи DOS.
DISKCOPY - копіювання дискет. Зовнішня команда операційної системи DOS.
Disabled не задіяне, виключене.
display.sys - драйвер операційної системи DOS. Відповідає за вивід символів на екран монітора.
DOS - завантаження файлів IO.SYS, MSDOS.SYS, COMMAND.COM у верхні області пам'яті. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.
DOSKEY - резидентна програма, що викликає команди, редагує попередні команди і запускає макроси. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.

E

EDIT - запускає текстовий редактор, який можна використовувати для створення і редагування текстових файлів формату ASCII. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.
ECHO - дозвіл/заборона виведення командних рядків, які виконуються. Внутрішня команда DOS.
ЕСС (Error Correction Code) - код виправлення помилок.
EGA.CPI, EGA2.CPI і EGA3.CPI - файли операційної системи DOS. Містять кодові сторінки.
ECHO – команда пакетного файлу операційної системи DOS. Служить для висновку інформації на екран монітора з пакетного файлу.
EMM386.SYS - драйвер операційної системи DOS. Призначений для доступу операційної системи до верхньої пам'яті.
Enabled - задіяно, включене.
EXIT - повернення під керування первісного командного процесора. Внутрішня команда DOS.
EXE2BIN - перетворення файлів типу ЕХЕ у файли типу СОМ. Зовнішня команда операційної системи DOS.
EXTRACT - вилучає файли із САВ-архівів. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.

F

FAT (File Allocation Table) - таблиця розміщення файлів.
FASTOPEN - швидкий доступ до файла. Зовнішня команда операційної системи DOS.
FDD - дисковод гнучких дисків.
FDISK - створення розділів на диску. Зовнішня команда операційної системи DOS.
FC - порівняння файлів. Зовнішня команда операційної системи DOS.
FCBS - керування доступом до файлів за допомогою блоків керування файлами. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.
FIND - пошук набору символів у файлі. Зовнішня команда операційної системи DOS.
FILES - Визначення кількості одночасно відкритих файлів. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.
FOR - команда циклу в командному файлі. Внутрішня команда DOS.
FORMAT - форматування диска. Зовнішня команда операційної системи DOS.

G

GOTO - перехід на мітку. Внутрішня команда DOS.
GRAFTABL - завантаження в пам'ять розширеної таблиці кодів ASCII. Зовнішня команда операційної системи DOS.
GRAPHICS - виведення на принтер графічного вмісту екрана. Зовнішня команда операційної системи DOS.

H

HDD - дисковод жорстких дисків.
Hidden - атрибут файла, схований файл.
HIMEM.SYS - драйвер операційної системи DOS. Призначений для використання операційною системою нарощеної пам'яті.

I

IBM-сумісні персональні комп'ютери - комп'ютери, що максимально наближені до комп'ютерів фірми IBM.
IF - умова виконання команди. Внутрішня команда DOS.
IF EXIST – команда пакетного файлу операційної системи DOS. Команда перевірки наявності заданого файлу.
IF ERRORLEVEL – команда пакетного файлу операційної системи DOS. Команда перевірки коду завершення виконаної команди операційної системи DOS.
Ignore - ігнорування помилки, продовження виконання програми. Повідомлення операційної системи.
IO.SYS - файл операційної системи, що забезпечує встановлення файла MSDOS.SYS, виконання найбільш простих і універсальних дій операційної системи, пов'язаних зі здійсненням операцій вводу-виводу.
INSTALL - запуск резидентних програм із файла CONFIG.SYS. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.

J

JOIN - об’єднання каталогів дисків. Зовнішня команда операційної системи DOS.

K

KEYB - зміна символів і призначення клавіш клавіатури. Зовнішня команда операційної системи DOS.
keybrd.sys - драйвер операційної системи DOS. Відповідає за переключення між розкладками клавіатури.

L

LABEL - зміна мітки тому. Зовнішня команда операційної системи DOS.
LASTDRIVE - визначення максимальної кількості доступних дисководів. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.
LPTn – рівнобіжний порт. Пристрій операційної системи DOS, що встановлюється за замовчуванням.

M

МЕМ – виведення відомостей про повну і вільну системну пам'ять даного комп'ютера. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.
MENU - блок файлу CONFIG.SYS. Служить для організації діалогу з користувачем.
MENUCOLOR – команда блоку MENU файлу CONFIG.SYS. Визначає колір шрифту меню та колір фону екрана монітора.
MENUDEFAULT – команда блоку MENU файлу CONFIG.SYS. Служить для позначення пункту меню, що буде виконуватися операційною системою за замовчуванням.
MENUITEM – команда блоку MENU файлу CONFIG.SYS. Служить для позначення пункту меню.
MKDIR - створення нового підкаталогу. Внутрішня команда DOS.
MODE - установка параметрів зовнішніх пристроїв. Зовнішня команда операційної системи DOS.
MORE - посторінкове виведення. Зовнішня команда операційної системи DOS.
MOVE – переміщує файли і перейменовує папки. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.
MSDOS.SYS – файл операційної системи, що забезпечує загальне встановлення периферійних пристроїв і виведення номера версії операційної системи і даних, які стосуються правил її експлуатації.
MSCDEX - завантажує драйвер дисковода компакт-дисків реального режиму. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.

N

NLSFUNC - завантаження кодової сторінки. Зовнішня команда операційної системи DOS.
NUL (порожній) - позначення даних, виведених на фіктивний пристрій, в «нікуди».

P

PATH - установка шляху доступу. Внутрішня команда DOS.
PAUSE - зупинка виконання командного файла. Внутрішня команда DOS.
POST - програма самотестування ПК при вмиканні комп'ютера.
PRINT - виведення даних на друк. Зовнішня команда операційної системи DOS.
PROMPT - зміна символу готовності. Внутрішня команда DOS.
PRN (принтер) - позначення даних, виведених на принтер або через паралельний порт.

R

RAM Random Access Memory - оперативна пам'ять із прямим доступом чи оперативний запам'ятовуючий пристрій.
Read Only - атрибут файла, тільки читання.
RECOVER - відновлення файлів чи каталогів. Зовнішня команда операційної системи DOS.
REPLACE - заміна чи додавання файлів. Зовнішня команда операційної системи DOS.
REM - виведення інформації з командного файла. Внутрішня команда DOS.
RENAME - зміна імені файла. Внутрішня команда DOS.
Retry - повторення спроби. Повідомлення операційної системи.
RESTORE - відновлення копії жорсткого диска. Зовнішня команда операційної системи DOS.
RMDIR - видалення підкаталогу. Внутрішня команда DOS.
ROM Read Only Memory - пам'ять, доступна тільки для читання або постійний запам'ятовуючий пристрій.

S

SELECT - вибір національних форматів. Зовнішня команда операційної системи DOS.
SET - установка контексту. Внутрішня команда DOS.
SETUP – програма керування пам'яттю комп'ютера та установок його параметрів.
SCANDISK - версія програми ScanDisk реального режиму. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.
SCANREG - перевіряє системний реєстр з метою виявлення помилок. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.
SCRIPT - запускає сценарії Windows Scripting Host. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.
SFX - архівний модуль створений програмою RAR, який використовується для витягу файлів при його запуску. Для DOS створюється у формі EXE-файла.
SHARE - перевірка файлів, які поділяються. Зовнішня команда операційної системи DOS.
SHELL - Установка в системі нового командного процесора. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.
SHIFT - зміна параметрів усередині командного файла. Внутрішня команда DOS.
Solid - архів, упакований із застосуванням спеціального методу стискання (безупинний, коли усі файли стискуються як один потік даних). Особливо архів ефективний у порівнянні зі звичайними методами при упакуванні великої кількості невеликих однотипних файлів.
SORT - сортування імен відповідно до алфавіту. Зовнішня команда операційної системи DOS.
STACKS - визначення кількості стеків DOS. Команда файла конфігурації CONFIG.SYS.
START - дозволяє встановити різні параметри для запуску додатків DOS і Windows. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.
STANDART CMOS SETUP – розділ стандартних установок програмі SETUP.
SUBMENU – команда блоку MENU файлу CONFIG.SYS. Служить для позначення пункту меню, при виборі якого виводиться підменю.
SUBST - призначення підкаталога імені віртуального диска. Зовнішня команда операційної системи DOS.
SYS - перенос операційної системи на диск. Зовнішня команда операційної системи DOS.
System – атрибут визначення файла операційної системи.

T

TIME - виведення і установка часу. Внутрішня команда DOS.
TYPE - виведення файла на екран дисплея. Внутрішня команда DOS.
TREE - виведення дерева підкаталогів. Зовнішня команда операційної системи DOS.

V

VER - виведення на екран версії, яка використовується операційною системою. Внутрішня команда DOS.
VERIFY - дозвіл/заборона контролю операцій вводу-виводу. Внутрішня команда DOS.
VOL - виведення мітки тому. Внутрішня команда DOS.

X

XCOPY - вибіркове копіювання файлів з підкаталогів. Зовнішня команда операційної системи DOS.
XCOPY32 - 32-розрядна версія команди XCOPY. Зовнішня команда операційної системи Windows 98.

А

Архівний файл (архів) - набір з одного або декількох файлів, поміщених у стиснутому вигляді в єдиний файл, з якого їх можна при необхідності витягти в первісному вигляді.

Б

База даних - набір даних, з якого інформація вибирається за допомогою програми бази даних.

Базова пам'ять (conventional memory) - основний тип пам'яті. Розташована в діапазоні фізичних адрес з 0 по 655360 ( 640 Кб).
Батьківський каталог – каталог, що містить у собі вкладені підкаталоги.
Буфер FIFO - буфер організований за принципом першим увійшов першим вийшов.
Байт - група з восьми бітів називається байтом. Містіть числа з 0 до 255.
Біт - найменша одиниця запису інформації, що може приймати значення 0 або 1.

В

Верхня пам'ять (UMA) - пам'ять, яка розміщується в зоні 640 1024 Кб і має розмір 384 Кб.

Г

Гнучкий диск - це пластмасовий диск, якій міститься в чотирикутному захисному конверті.

Д

Дані - це інформація, що використовується програмою або користувачем.
Дискова операційна система – це операційна система, основні компоненти якої знаходяться на зовнішньому носії.
Діалоговий монітор ССР (Console Command Processor) – файл COMMAND.COM.
Доріжка – порція інформації, записана на дискету за один оборот диска.

К

Каталог - інформація про місце на диску, де зберігаються файли і каталоги.
Каталог першого рівня – каталог, що входить до кореневого каталогу і може включати вкладені підкаталоги.
Кілобайт - одиниця запису інформації розміром 1024 байта або 2 у десятому ступені.
Клавіатура – стандартний пристрій введення інформації, створений на основі друкарської машинки.
Кластер – мінімальна порція корисної інформації, що може бути порахована чи записана на конкретно заданий диск.
Корнєвій каталог - каталог верхнього рівня операційної системи. Створюється на дисках автоматично.
Комп'ютери типу PC - комп'ютер без жорстких дисків.
Комп'ютери типу XT - комп'ютер із жорстким диском обсягом до 10 Мбайт та мікропроцесором типу і8088 чи і8086.
Комп'ютери типу АТ - комп'ютер із жорстким диском більш 20 Мбайт та мікропроцесором типу і80286.
Комп'ютери 32-х розрядні - комп'ютери на базі мікропроцесора і80386 та більш старших моделей.
Код ASCII - American Standart Code for Information Interchange (Американський стандартний код для обміну інформацією).
Команда – інструкція процесору.
Курсор – місце на екрані монітора куди може бути виведений будь-який символ.

М

Макрокоманда – послідовність з декількох команд.
Мегабайт - одиниця запису інформації розміром 1024 кілобайта або 1048576 байтів.
Миша - пристрій введення координат.
Мітка тому - атрибут, що використовується для надання імені диску.
Міні-ЕОМ - комп'ютер до якого можуть підключатися одночасно кілька користувачів.
Монтування – процес присвоєння стиснутому дискові букви, за допомогою якої до нього можна звертатися як до звичайного диска.

Н

Нарощена пам'ять (ЕМВ) - пам'ять, яка розміщується в зоні починаючи з 1024 Кб. Розмір цієї пам'яті обмежується лише можливостями процесора. Процесор може використовувати нарощену пам'ять лише в захищеному режимі.

О

Область старших адрес (НМА) - пам'ять, яка розміщується в зоні 1024 1088 Кб і має розмір 64 Кб. З'явилася в результаті помилки конструкторів при створенні процесора і80286. До неї можуть мати доступ тільки процесори старше і80286.
Операційна система це комплекс програм із керування роботою апаратної частини персонального комп'ютера та організації взаємодії користувача і комп'ютера.
Оточення - зона в оперативній пам'яті, у якій операційна система DOS автоматично завантажує значення змінних COMSPEC, РАТН, PROMPT, APPEND.

П

Пакетний файл – файл операційної системи DOS. Служить для виконання декількох команд операційної системи одною командою. Має розширення BAT .
Параметр пакетного файлу – додаткова інформація, що користувач може відправити у пакетний файл. Передаються в командному рядку DOS. Параметри відокремлюються від імені файлу хоча б одним пробілом.
Підшрифт – частина основного шрифта заданого розміру. Розмір задається за допомогою матриці символів. Наприклад - 8х14.
Повідомлення - текст, що виводиться на екран дисплея при виконанні команд ECHO та REM.
Програма - набір інструкцій процесору, що записані якою-небудь мовою програмування.
Програми-детектори - програмами для виявлення і вилучення вірусів у файлах і пам'яті комп'ютера.
Програми-компресори – програми, що забезпечують роботу зі стиснутими дисками.
Програми-ревізори – програми які запам'ятовують стан файлів і системних областей дисків, а при наступних запусках виявляють зміни на дисках і при виявленні підозрілих змін сповіщають про це користувачу.
Процесор – арифметико–логічний пристрій та пристрій керування, що виконані в єдиному корпусі.

Р

Розмонтування – припинення зв'язку між файлом стиснутого диска і символом, за допомогою якого здійснюється до нього доступ, як до диска.
Розпакування - витяг одного або декількох файлів із архіву.
Розширена пам'ять (EMS) - область верхньої пам'яті розміром 64 Кб. Розширена пам'ять поділяється на сегменти по 16 Кб, які називаються сторінками.

С

Сектор - частина дискети об’ємом 512 байт.
Скен-код - це однобайтове число, молодші 7 біт якого, представляють ідентифікаційний номер, який заданий кожній клавіші.
Слово - одиниця запису інформації розміром два байта.
Стиск - метод кодування даних, при використанні якого досягається зменшення їхньої довжини.
Стиснуті диски – диски створені програмою DriveSpaсe.
Супер-ЕОМ - комп'ютер який застосовуються при проведенні різних наукових досліджень, де потрібна велика швидкість розв’язування математичних задач.

Т

Теплий запуск - запуск, що відбувається за допомогою клавіш CTRL-ALT-DEL.
Том - складова частина багатотомного архіву. Створюючи архів із декількох частин, можна записати його частини на декілька дискет.

У

Упакування - переміщення файла в архів, звичайно, зі стисканням.

Ф

Файл (File) - інформація, що міститься на одному з пристроїв комп'ютера і якій привласнюється власне найменування, так зване ім'я файлу.
Форматування – це розмітка дискети на сектори і доріжки.
Форматування низького рівня - форматування диску при якому створюються доріжки і сектори. Сучасні жорсткі диски не дозволяють здійснювати розмітку на сектори і доріжки.
Форматування високого рівня повне - форматування коли інформація стирається з усіх секторів диска і проводиться запис у сектори спеціального байта та диск перевіряється на наявність збійних секторів і їхнє виключення з роботи.
Форматування високого рівня неповне - стирається інформація про імена файлів у кореневому каталозі диска.

Х

Холодним запуск - запуск, що відбувається після припинення подання струму.

Ш

Шлях доступу – шлях до файлу починаючи із кореневого каталогу.


Розділ 1. Загальні відомості про операційну систему DOS

Історія розвитку операційних систем для персональних комп'ютерів

Перші персональні комп'ютери з'явилися на ринку наприкінці 1974 року. Це були серійні вироби, у яких застосовувався мікропроцесор типу Intel 8080. Ці пристрої за своєю конструкцією були дуже примітивні, а об’єм їхньої пам'яті складав лише 256 байт, що відповідало приблизно трьом рядкам тексту. На цьому етапі ще не використовувалася клавіатура, а введення інформації здійснювалося за допомогою перемикача. Замість дисплея використовувалися світлові індикатори. У великих ЕОМ інформація записувалася і зберігалася на магнітній стрічці, перфострічках або перфокартах, але вони виявилися непридатними для використання в персональних комп'ютерах. На цьому етапі розвитку персональних комп'ютерів ще рано було говорити про використання в них яких-небудь операційних систем.
Операційна система це комплекс програм із керування роботою апаратної частини персонального комп'ютера та організації взаємодії користувача і комп'ютера. Історія розвитку операційних систем подана на рисунку 1.1.
Операційна система є невід'ємною частиною комп'ютера і додається, як правило, з його апаратною частиною. Обрамлення операційної системи складають програми, що розширюють її можливості. Дискова операційна система – це ОС, основні компоненти якої знаходяться на зовнішньому носії ( в основному на магнітних дисках ).
Ринок персональних комп'ютерів почав привертати до себе увагу розроблювачів нових типів ЕОМ. Тоді ж почали розробляти спеціальну операційну систему, яка допускала збереження інформації на гнучких дисках (дискетах).
Першою операційною системою була СР/М (Control Program for Microcomputers), розроблена фірмою Digital Research. Операційна система СР/М дуже швидко стала стандартом для персональних комп'ютерів. Вона була розроблена на базі 8-розрядних мікропроцесорів типу Z80, 6800 і 8080. Конструкція мікропроцесора обмежувала об’єм основної пам'яті 64 Кб. Персональні комп'ютери, засновані на застосуванні операційної системи СР/М, продавалися в першій половині 1980-х років.
Новий етап у розвитку персональних комп'ютерів почався з появою 16-розрядних процесорів. У 1978 році фірма Intel поставила на ринок новий 16-розрядний мікропроцесор типу і8086. Однак у той час він був занадто дорогим для застосування в персональних комп'ютерах, з цієї причини фірма Intel виготовила більш дешеву версію мікропроцесора і8088, внутрішня шина даних якого була 16-розрядною, а зовнішня 8-розрядною. У цей же час виготовлювачі великих ЕОМ, насамперед фірма IBM, почали виявляти інтерес і до персональних комп'ютерів. Цей момент став переломним етапом в історії розвитку персональних комп'ютерів, тому що саме тоді промисловість серйозно зацікавилася персональними комп'ютерами та їхніми можливостями.
У серпні 1981 року фірма IBM випустила свій персональний комп'ютер, у якому був застосований мікропроцесор Intel 8088. Цей комп'ютер одержав назву IBM PC (Personal Computer). Він дав початок швидкому розвитку персональних комп'ютерів. Поява на ринку персональних комп'ютерів фірми IBM свідчила про те, що персональний комп'ютер перестав бути тільки об'єктом захоплення аматорів, і його подальший розвиток відтепер обумовлювався вимогами, пропонованими промисловістю і крупними споживачами. Завдяки тому, що фірма IBM дотепер є законодавцем мод на ринку збуту ЕОМ, її прихід на цей ринок як постачальника персональних комп'ютерів вселив у користувачів комп'ютерів цього типу впевненість у тому, що процес подальшого розвитку персональних комп'ютерів буде продовжуватися постійно.
З появою нових персональних комп'ютерів виникла нова операційна система, відома за назвою PC-DOS. На цьому етапі операційна система СР/М, яка сформувалася як стандарт, не могла функціонувати в комп'ютерах, створених на базі мікропроцесора типу і8088, тому фірма IBM незабаром приступила до розробки операційної системи, яка була б придатною для цього мікропроцесора. Така операційна система разом з фірмою IBM розроблялася фірмою Microsoft, заснованою в 1974 році. Ця фірма на початковому етапі свого існування спеціалізувалася у сфері, пов'язаній з використанням мови BASIC у перших персональних комп'ютерах, що дозволило їй нагромадити великий досвід застосування мов програмування. Однак фірма не мала досвіду в розробці операційних систем.

Назва PC-DOS швидко закріпилася як назва операційної системи для комп'ютерів фірми IBM. Та ж операційна система, яка пропонувалася фірмою Microsoft іншим фірмам-виготовлювачам ЕОМ, одержала назву MS-DOS. Однак практично вони означають ту саму операційну систему. Новий мікропроцесор типу і8088 дозволяв використовувати пам'ять об’ємом 1024 Кб. Розроблювачі операційної системи DOS ще не були впевнені у тому, що буде необхідний настільки великий об’єм пам'яті, тому операційна система надавала користувачу 640 Кб пам'яті, а також забезпечувала використання пам'яті для власних потреб ЕОМ, наприклад, для дисплеїв, постійних запам'ятовуючих пристроїв (ПЗП) і т. ін.
Обмеження об’єму пам'яті 640 Кб спробували виправити, зокрема, застосуванням пам'яті типу EMS (Expanded Memory Specification). Оперативна пам'ять (RAM, Random Access Memory) розширювалася шляхом створення в її верхній частині, між 640 та 1024 Кб, вікна, в яке вручну підключалася додаткова пам'ять. Цей метод, прийнятий у 1987 році, лише частково поліпшував становище, що сталося. Подібне розширення пам'яті було прийнятним тільки для тих програм, які здатні використовувати цю пам'ять. Попередні програми доцільно було змінювати для подальшого використання додаткової пам'яті. Операційна система DOS має ті ж особливості, що й операційна система СР/М. В обох є три файли, які безпосередньо становлять операційну систему. Операційна система СР/М має у своєму складі діалоговий монітор ССР (Console Command Processor), а також базову дискову операційну систему BDOS і базову систему вводу–виводу BIOS.
Операційна система DOS включає відповідно командний процесор COMMAND.COM, файл MSDOS.SYS та IO.SYS. Швидкий розвиток застосування персональних комп'ютерів починає висувати нові вимоги до характеристик операційних систем.
Межа об’єму оперативної пам'яті, надана операційною системою (640 Кб), стала дуже прикрою проблемою. Тому в квітні 1987 року, в один день фірми IBM і Microsoft випустили нову операційну систему за назвою OS/2 (Operation System/2). Найважливішою відмінністю нової операційної системи було збільшення об’єму основної пам'яті, наданої прикладним програмам, до 16 Мб. У випадку, якщо навіть цього виявляється недостатньо, OS/2 може використовувати жорсткий диск і переносити на нього частину файлів. Це відбувається автоматично, без втручання користувача. З погляду користувача така можливість є істотним удосконаленням. Друга перевага це багатозадачний режим роботи, що забезпечується операційною системою, за яким обчислювальна система одночасно може виконувати кілька задач. Операційна система DOS дозволяє виконувати одночасно тільки одну програму, а OS/2 допускає одночасне виконання декількох прикладних програм. Іншими словами, стало можливим, наприклад, використання програми обробки тексту (текстового редактора) одночасно з виконанням програми, що виводить малюнок.

Розвиток операційної системи DOS

Коли фірма IBM випустила на ринок перший персональний комп'ютер, він був обладнаний операційною системою DOS 1.0. Операційна система DOS постійно розвивається, тому вона має порядковий номер для того, щоб знати, про яку її версію мова йде в даному випадку.
За номером версії можна довідатися, які команди в ній є і які її додаткові можливості. Важливо пам'ятати про те, що команди однієї системи DOS можуть виявитися непридатними для роботи під керуванням якої-небудь іншої версії цієї операційної системи. З цієї причини завжди здійснюється зміна всіх команд відповідно до нової версії операційної системи DOS.
У серпні 1981 року фірма IBM випустила персональний комп'ютер, обладнаний першою операційною системою DOS версії 1.0. Фірма Microsoft використовувала для цієї версії назву MS-DOS 1.0, а фірма IBM PC-DOS 1.0. Вона містила тільки частину тих команд, що містяться в найбільш розповсюдженій у даний час операційній системі DOS. Великим недоліком цієї операційної системи було використання лише однієї сторінки диска, тобто пам'ять об’ємом 160 Кб. У той час стандартні дискети вже були двосторонніми, але персональні комп'ютери фірми IBM могли використовувати лише одну сторону.
Влітку 1982 року була опублікована операційна система MS-DOS 1.25 (IBM PC-DOS 1.1), що допускала використання двосторонніх дискет, об’єм запису зріс до 320 Кб.
У листопаді 1983 року фірма IBM випустила нову модель персонального комп'ютера XT, що була обладнана поліпшеною версією операційної системи PC-DOS 2.0 (Microsoft MS-DOS 2.0). Ця операційна система була значно кращою за попередні, більш удосконаленою. Найважливіше з них - це можливість використання жорстких дисків об’ємом до 10 Мб. Для цього був доданий ряд команд, за допомогою яких стало можливим створювати на жорсткому диску каталоги і керувати ними. Одночасно в цю версію були додані розпізнавальні ознаки операційної системи UNIX, наприклад, переспрямування вводу-виводу, конвеєризація і фільтри. Число секторів на дискеті зросло з 8 до 9, при цьому обсяг дискети зросла з 320 до 360 Кб. Новацією були файли CONFIG.SYS і ANSI.SYS.
Одночасно, починаючи з цієї версії, у користувача з'явилася можливість пакетної обробки, для чого в операційну систему були додані команди ECHO, IF, FOR, SHIFT і GOTO. Для роботи операційної системи DOS 2.0 потрібна наявність оперативної пам'яті обсягом 128 Кб, а версії, що застосовувалися раніше, працювали з пам'яттю об’ємом 64 Кб.
У наступні місяці з'явилися версії 2.05, 2.11,2.2 та 2.25, у яких були зроблені незначні доповнення, наприклад, надавалася можливість установки традиційних національних позначень часу, дати, символів на клавіатурі і грошових одиниць.
Наприкінці 1984 року з'явилася операційна система DOS 3.1, у яку була додана можливість підтримки локальної мережі. З'явилися нові команди JOIN і SUBST. У команді LABEL потрібно було підтвердження перед видаленням мітки, а в команду TREE був доданий ключ /F для виводу вмісту каталогів. У файл CONFIG.SYS була додана команда SHELL. Влітку 1986 року була розроблена версія DOS 3.2. З'явилися нові команди APPEND, REPLACE і XCOPY. У DRIVER.SYS була додана можливість обслуговування дисків різних форматів, зокрема формату 720 Кб для дисководів на 3,5 дюйма. Тут також передбачені можливості підтримки кільцевої мережі типу Token Ring IBM. У команду ATTRIB були додані ключі +А/-А, у команду COMMAND був доданий ключ /Е, у команди DISKCOPY/DISKCOMP і в команду FORMAT була додана підтримка дисків обсягом 720 Кб, а команда SELECT відтепер могла застосовуватися також до жорстких дисків.
У 1987 році з'явилася версія DOS 3.3. Ця версія розроблялася в основному фірмою IBM. Тому була звернена особлива увага на задоволення власних потреб цієї фірми, наприклад, підтримка драйвера для принтера IBM. Звичайно, у ній був зроблений цілий ряд змін. Цілком ймовірно, найбільш значним нововведенням стали сторінки змінної довжини, що вимагало у свою чергу створення нових команд. Були додані нові команди СНСР, FASTOPEN і NLSFUNK. B CONFIG.SYS з'явилися нові драйвери DISPLAY.SYS і PRINTER.SYS. Вони могли підтримувати EGA, VGA і PC-сумісні термінали, принтери фірми IBM, а також принтери Quietwriter 111. У кожній з команд були зроблені відповідні зміни. У файл CONFIG.SYS була додана команда COUNTRY для драйвера COUNTRY.SYS, а кількість байтів, що вказуються в команді SHELL, було змінено зі 128 на 160. У команду ATTRIB був доданий ключ /S для системних файлів. У команду BACKUP були додані ключі /F, /Т и /L. У командні файли була додана команда CALL і символ @ ("котячий хвіст"), а також додатковий драйвер для змінних % змінна %. У команди DISKCOPY/DISKCOMP була додана підтримка драйвера для дисків 1,44 Мб. Команда FORMAT одержала ключі /N і /Т. Команда GRAFTABL могла підтримувати кодову сторінку. Був змінений формат команди KEYB: колись вона мала вид KEYBxx, у цій версії KEYB хх. У команду MODE були додані чотири різні альтернативи для підтримки розміру сторінки печатки, а діапазон швидкостей розширений до 19200 бод. У команду RESTORE були додані ключі /N, /V, /L, /Е.
Очікуючи появу принципово нової операційної системи OS/2, фірми IBM і Microsoft продовжували подальшу роботу над операційною системою DOS. Результатом цього співробітництва стала опублікована в червні 1988 року версія DOS 4.0. Ця версія містить командний процесор із графічним інтерфейсом подібним до віконної системи керування. Користувач може вводити команду за допомогою клавіатури, як у колишніх версіях операційної системи DOS, або використовувати для цієї мети «мишу», тобто пристрій введення координат, або командний процесор із графічним інтерфейсом. Через деякі проблеми, пов'язані із застосуванням операційної системи DOS 4.0, у другій половині 1988 року з'явилася нова версія DOS 4.01.
У червні 1991 року фірма Microsoft опублікувала версію DOS 5.0. У цій версії в значній мірі враховуються можливості нових мікропроцесорів.
Паралельно з DOS фірма Microsoft займається також розробкою графічного інтерфейсу (оболонки) Windows, версія Windows 3.0 з'явилася в березні 1990 року, а на початку 1992 року - версія Windows 3.1.
Зараз останньою, окремо розповсюджуваною версією MS DOS, є версія 6.22, яка була випущена у травні 1994 року. В цю версію MS DOS нарешті була включена підтримка введення російських букв із клавіатури та ії відображення на екрані монітора ( раніше для цього використовувалися спеціальні програми-русифікатори).
MS DOS версії 7.00 посталялася в складі Windows ( з серпня 1995 року). Цю версію MS DOS треба розглядати не як окрему ОС , а як підсистему Windows95.

Класифікація персональних комп'ютерів та ЕОМ за групами

ЕОМ, що використовують операційну систему DOS, можна розділити на чотири основних групи. До ЕОМ можна також віднести персональні комп'ютери, що працюють на мікропроцесорі типу 486 і Pentium, що з'явилися на ринку наприкінці 1989 року. За основу для класифікації персональних комп'ютерів за цими групами прийнятий використовуваний у них мікропроцесор, а також застосування в них жорсткого диска. Нижче подані пояснення найменувань та деяких інших типів ЕОМ.

Комп'ютери типу PC

PC це загальна назва, яка виникла від першого персонального комп'ютера (Personal Computer) фірми IBM, що з’явився у 1981 році. У ньому був використаний мікропроцесор типу і8088 або (у більш пізніх моделях) і8086. У перших персональних комп'ютерах не було жорстких дисків, а запис проводився на дискету, що знаходилася в дисководі.

1.1.2.2. Комп'ютери типу XT

У серпні 1983 року фірма IBM випустила нову модель персонального комп'ютера, що отримала назву IBM XT. У персональному комп'ютері типу XT також використовувалися мікропроцесори типу і8088 чи і8086. Основною відмінністю цієї моделі була наявність умовного жорсткого диска обсягом 10 Мб.

1.1.2.3. Комп'ютери типу AT

Роком пізніше, тобто восени 1984 року на ринок надійшла модель AT, випущена фірмою IBM, у якій був установлений новий мікропроцесор і80286, що з'явився в 1982 році. Одночасно об’єм жорсткого диска зріс до 20 Мб. У порівнянні з першою моделлю персонального комп'ютера швидкість виконання операцій цієї моделі збільшилася майже в три рази. Початок експлуатації нового мікропроцесора ознаменувало собою значне розширення сфери застосування мікрокомп'ютерів.

1.1.2.4. 32-х розрядні компьютери

У 1985 році фірма Intel випустила новий тип мікропроцесора і80386. У 1986 році на ринку з'явилися перші персональні комп'ютери, що працювали на мікропроцесорах типу і386. Їхня відмінність полягала в тому, що мікропроцесор і286 був 16-розрядним, а мікропроцесор і386 32-розрядним. З погляду користувача, до числа значних достоїнств персональних комп'ютерів серії 386 можна віднести їх більш високу швидкодію, завдяки чому персональні комп'ютери цього типу за своєю швидкодією стали наближатися до міні-ЕОМ. Комп'ютери на мікропроцесорі типу і486 фірма Intel розробила новий мікропроцесор типу 486, перші версії якого з'явилися на ринку на початку 1990 року. Цей новий тип мікропроцесора більш інтегрований, ніж попередні моделі і містить, зокрема, вмонтований арифметичний процесор типу і80387, що для інших комп'ютерів поставлявся окремо. Комп’ютери на базі процесорів Pentium також відносяться до даного типу комп’ютерів.

1.1.2.5. Міні-ЕОМ

Межа, що розділяє персональний комп'ютер і міні-ЕОМ, поступово зникає. До числа типових відмінностей між цими двома типами ЕОМ можна віднести різницю у швидкодії, обсязі основної і додаткової пам'яті, можливості підключення зовнішніх пристроїв, а також у використанні різних операційних систем.
Міні-ЕОМ у цілому є багато користувальницької ЕОМ, до якої можуть підключатися одночасно кілька користувачів. У принципі, персональний комп'ютер є машиною одного користувача, але сучасні високоефективні персональні комп'ютери, що працюють на базі мікропроцесора типу Pentium, цілком придатні для використання в мережі (як центральна ЕОМ), в якій можуть спільно працювати декілька інших ЕОМ. Найбільш ефективні персональні комп'ютери за своєю швидкодією цілком тотожні з міні-ЕОМ.

1.1.2.6. Супер-ЕОМ

Супер-ЕОМ найчастіше застосовуються при проведенні різних наукових досліджень, де потрібна велика швидкість рішення математичних задач. Якщо швидкодіючі персональні комп'ютери здатні виконувати кілька мільйонів команд у секунду, то супер-ЕОМ за секунду виконують кілька мільярдів команд. До персонального комп'ютера можна підключити лише кілька зовнішніх пристроїв, а до супер-ЕОМ підключають сотні дисководів і спеціальних пристроїв.

13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Рис. 1.2. Склад персонального комп'ютера

1.1.3. IBM-сумісні персональні комп'ютери

Коли фірма IBM остаточно завоювала ринок персональних комп'ютерів, багато невеликих фірм почали випускати моделі, максимально наближені до моделей фірми IBM. Ці комп'ютери здатні використовувати ті ж драйвери і програми, але вони більш дешеві в порівнянні з виробами фірми IBM. Завдяки цьому більшість виробників персональних комп'ютерів без особливих утруднень можуть удосконалювати свою продукцію. Персональні комп'ютери, що випускаються фірмою IBM, стали свого роду стандартом у світі персональних комп'ютерів, а комп'ютери подібні їм, одержали найменування IBM-сумісних чи клонів.
Виготовлювачі подібних мікрокомп'ютерів роблять у них незначні поліпшення в порівнянні з відповідними моделями фірми IBM і завдяки цьому їхня продукція цілком конкурентноздатна. Такі поліпшення робляться, наприклад, у клавіатурі, чіткості зображення на екрані, за допомогою додавання додаткових з'єднань і т. ін.
Ці комп'ютери, подібні IBM PC, не завжди цілком сумісні з машинами фірми IBM. Зумовлено це тим, що частина операційної системи BIOS розміщена в постійній пам'яті комп'ютера і є запатентованою. Вона забезпечує взаємодію операційної системи з зовнішнім пристроєм. Більшість програм коректно виконуються на IBM-подібних комп'ютерах, тому що розроблювачі прикладних програм вдало використовують функції BIOS.
Якби персональний комп'ютер був цілком сумісним з IBM, у тому числі і на рівні BIOS, то в ньому функціонували б усі програми, розроблені для IBM PC.

1.1.4. Апаратні засоби персональних комп'ютерів

Апаратні засоби персональних комп'ютерів складаються з декількох компонентів.
Загальний склад системного блоку поданий на рисунку 1.2.
Кожен з цих компонентів є сумісним чи з'єднаним з іншим. Звичайно, апаратні засоби містять у собі такі компоненти:
- центральний процесор;
- материнська плата;
- пам'ять;
- відеоадаптер;
- дисководи гнучких та жорстких дисків;
- дисплей;
- клавіатура та миша.
Крім того, досить часто прикладні програми вимагають застосування наступних пристроїв:
- пристрій введення графічної інформації;
- модем;
- сканер;
- принтер.
Кожний з цих пристроїв має свої власні технічні характеристики. Виготовлювачі подібних пристроїв намагаються випускати свої вироби в більшій чи меншій мірі сумісними з іншими пристроями. Тому, поки нема стандарту стосовно цих пристроїв, існує проблема їхньої сумісності. Іноді, наприклад, принтер може працювати без обслуговуючої програми, але це скоріше виняток, ніж правило.

1.2. Клавіатура

1.2.1. Загальна будова клавіатури

У даній лекції буде розглянута клавіатура, що має 102 клавіші. Все, про що буде сказано нижче, стане в пригоді у випадку роботи з меншими клавіатурами. Стандартна клавіатура подана на рисунку 1.3.
Уся клавіатура поділяється на чотири групи клавіш:
1. Клавіатура стандартної друкарської машинки.
2. Функціональні клавіші.
3. Цифрова клавіатура.
4. Клавіші керування курсором.

Рис. 1.3. Стандартна клавіатура

1.2.2. Клавіатура стандартної друкарської машинки

Рис. 1.4. Клавіатура стандартної друкарської машинки

Клавіатура персонального комп'ютера дуже нагадує клавіатуру звичайної друкарської машинки (рис. 1.4) і звичайно використовується аналогічно. Утримання клавіші в натиснутому положенні дає повтор символу, що вводиться.
Нижче розглядаються деякі спеціальні клавіші, що входять у цю частину клавіатури.




1.2.2.1. Клавіша Alt

Клавіша Alt (Alternative - альтернатива) завжди застосовується в комбінації з іншими клавішами. Натискання лише на цю клавішу не викликає ніяких дій. Вона виконує яку-небудь дію лише в тому випадку, якщо буде натиснута одночасно з іншою клавішею. Ця клавіша використовується для зміни дії інших клавіш. Зміна, що відбувається, залежить від того, яка прикладна програма використовується в даний момент.
Є дві клавіші Alt. Якщо натиснути одночасно на розташовану з правої сторони клавішу Alt і на цифрову клавішу, на якій зображений який-небудь символ, то в результаті буде введений цей символ. Введення числового коду ASCII при натисканні клавіші Alt дозволяє одержати відповідний символ ASCII.

1.2.2.2. Клавіша Ctrl

Клавіша Ctrl (Control - керування, контроль) діє за тим же принципом, що і клавіша Alt. Вона натискається одночасно з іншою клавішею й іноді може змінювати значення цієї клавіші. Наприклад, в операційній системі MS-DOS при одночасному натисканні на клавіші Ctrl і C відбудеться припинення виконання програми. Якщо використовується програма обробки тексту Wordstar, то одночасне натискання клавіш Ctrl і C приводить не до припинення виконання програми, а до переміщення тексту на екрані дисплея.

1.2.2.3. Клавіша Caps Lock

Клавіша Caps Lock є клавішею верхнього регістру, що фіксує прописні букви від А до Z у такий же спосіб, як це здійснюється на друкарській машинці (Capitals Lock - фіксація прописних букв). Якщо клавіша натиснута, то в правому верхньому куті клавіатури засвічується світловий індикатор клавіатури Caps Lock. При повторному натисканні клавіші світловий покажчик гасне, після чого можна здійснювати введення малих літер.
Цю клавішу не можна використовувати, наприклад, для одержання спеціальних символів, розташованих у верхній частині цифрових клавіш. Для цього застосовуються клавіші альтернативних символів (позначені стрілкою «вверх» на правому і лівому нижніх краях клавіатури). При натиснутій клавіші Caps Lock видається звичайний ряд цифр. Отже, Caps Lock фіксує тільки прописні букви, а не спеціальні символи.

1.2.2.4. Клавіша Enter

Для цієї клавіші іноді також використовується назва ENTER (Enter - повернення). Вона діє так само, як і клавіша переводу рядка в друкарській машинці. Натискання цієї клавіші викликає переміщення курсору (символу, що блимає на екрані дисплея) на початок нового рядка. При роботі з операційною системою DOS натисканням цієї клавіші завершують введення команди в ЕОМ. У програмах обробки текстів її використовують для завершення введення рядка символів.
УВАГА! НАТИСКАННЯ КЛАВІШ ENTER ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ ПРИ РОБОТІ З КОМП'ЮТЕРОМ НАСТІЛЬКИ ЧАСТО, ЩО НАДАЛІ ПРО ЦЕ НЕ ЗГАДУВАТИМЕТЬСЯ

1.2.2.5. Клавіша Back Space

За допомогою клавіші Back Space (назад) можна забрати останній символ тексту, що набирається. Щоразу при її натисканні відбувається переміщення курсору на один крок у зворотному напрямку і стирання символу, що знаходився ліворуч від курсору.

1.2.2.6. Клавіша Tab

Клавіша табуляції служить для переміщення курсору в наступну позицію табуляції. Вона встановлюється автоматично в позицію кожного восьмого стовпця. При необхідності можна переміщатися назад у кожен восьмий стовпець, спочатку натиснувши клавішу TAB, a потім клавішу Backspace.

1.2.2.7. Клавіша Shift

Клавіша Shift називається клавішею зміни регістра (Shift = зміна регістра). Вона використовується так само, як і в друкарській машинці: для одержання прописних букв і символів, що позначені у верхній частині клавіш. Клавіші Shift розташовані з обох сторін клавіатури. Якщо натиснута клавіша Shift і буде одночасно натиснута клавіша Caps Lock, прописні букви будуть замінені на рядкові. При роботі з деякими прикладними програмами клавіші Shift використовуються для повторного визначення дії функціональних клавіш (так само, як клавіші Ctrl і Alt).

1.2.2.8. Клавіша Space bar

Клавішу Space bar називають пробілом. Це подовжня клавіша, яка розташована в нижній частині клавіатури. Вона переміщає курсор на один пробіл вправо.

1.2.2.9. Спеціальні символи

На клавіатурі є ціла група спеціальних символів, зокрема:
! знак оклику “ лапки
' апостроф @ символ "собака"
# ґрати $ символ долара США
№ номер & амперсант
/ скісна риска вправо \ скісна риска вліво
( ) круглі дужки [ ] квадратні дужки
{} фігурні дужки = знак рівності
* «зірочка» < менше
> більше _ підрядкова риска
тире ^ зведення у ступінь
~ тильда ( вертикальна лінія

Частина символів, вміщених на клавіатурі, не може бути введена безпосередньо, тому їх не можна одержати натисканням відповідної клавіші. У тексті лекції є таблиця кодів ASCII. Натиснувши на клавішу Alt, і одночасно натискаючи на цифрові клавіші, що позначають порядковий номер потрібного символу ASCII, на екрані дисплея можна одержати відповідний символ ASCII.

1.2.3. Функціональна клавіатура

Рис. 1.5. Функціональна клавіатура

У верхній частині клавіатури є 12 функціональних клавіш (Fl - F12) (рис 1.5). Значення функціональних клавіш залежить від програми, яку використовують. Наприклад, у програмі AUTOCAD за допомогою клавіші F6 одержують поточні координати або фіксують їх на екрані дисплея, клавіша F7 дає можливість креслити перпендикулярні лінії і т.ін.
Якщо не використовується прикладна програма і робота ведеться в операційній системі, то ці клавіші виконують наступні функції:




1.2.3.1. Клавіша F1

При введенні (у відповідь на системну підказку, наприклад, С:\ ) тексту команди і виявленні в ній помилки, можна натиснувши клавішу ENTER, одержати нову підказку (символ готовності системи). Натискаючи клавішу F1, можна одержати текст помилково введеної команди, а потім приступити до виправлення помилки.

1.2.3.2. Клавіша F2

За допомогою цієї клавіші здійснюється копіювання символів з попереднього командного рядка до бажаного символу. Якщо, наприклад, помилково було введено «autocd», то необхідно натиснути на клавішу ENTER і курсор перейде до лівого краю нового командного рядка. Якщо потрібно виправити команду шляхом додавання букви «а» між буквами «с» і «d», то варто одночасно натиснути клавіші F2 і «d», тоді на екрані дисплея з'явиться «autoc». У такий спосіб можна виправляти команди шляхом їх повторного висвічування.

1.2.3.3. Клавіша F3

При натисканні клавіші на екран дисплея виводиться останній введений рядок команди, але вона не виконується. Якщо в командному рядку є помилка, то цей рядок можна повернути на екран дисплея, виправити і ввести повторно. Таким чином, немає необхідності повторно набирати з клавіатури увесь командний рядкок через наявність однієї незначної помилки.

1.2.3.4. Клавіша F4

Дія цієї клавіші подібна до дії клавіші F2, У попередньому командному рядку видаляється частина символів (до зазначеного символу). Якщо, наприклад, написано autocad і в наступному рядку потрібно написати тільки «cad», то одночасно натискають клавішу F4 і клавішу з буквою «c». Після цього натисканням клавіші F3 можна одержати текст «cad» на екрані дисплея.

1.2.3.5. Клавіша F5

Після натискання цієї клавіші поточний командний рядок стає «попереднім», що дає можливість продовжувати виправлення тексту.

1.2.3.6. Клавіша F6

Те ж саме, що і Ctrl-Z. Позначає символ кінця файлу.

1.2.3.7. Клавіша F7 ... F12

Ці клавіші не роблять ніяких дій в операційній системі DOS. Поруч з функціональними клавішами знаходяться чотири інших клавіші, що мають наступне призначення:

1.2.3.8. Клавіша Esc

При натисканні клавіші Esc (Escape - перехід) з'являється скісна риска, нахилена вліво (\), і курсор переводиться в наступний рядок. Натискання клавіші Esc означає відмовлення від введеного рядка і початок нового рядка. Клавіша Esc також застосовується разом із драйвером ANSI.SYS для зміни кодування символів дисплея і клавіатури.

1.2.3.9. Клавіша Print Screen

При натисканні клавіші Print Screen (друк екрана) можна роздрукувати текст, що виведений на екран дисплея. Іноді застосування цієї клавіші допускає одночасне натискання на клавішу Shift. У випадку помилкового натискання клавіші можна не одержати очікуваного ефекту (наприклад, якщо до персонального комп'ютера не підключений принтер).

1.2.3.10. Клавіша Scroll Lock

При натисненні клавіші Scroll Lock (фіксація переміщення) загоряється світловий індикатор у
правій верхній частині клавіатури. Раніше ця клавіша не використовувалася в операційній системі DOS.

1.2.3.11. Клавіша SysRq

Цей надпис розміщений на бічній стороні клавіші Print Screen. Вона зарезервована для спеціальних цілей і не має власних функцій в операційній системі DOS.

1.2.3.12. Клавіша Pause

За допомогою цієї клавіші можна (під керуванням операційної системи DOS) призупинити вивід інформації, здійснюваний, наприклад, командою DIR. Шляхом натискання довільної клавіші можна продовжити подальший вивід інформації. У різних прикладних програмах ця клавіша має різне значення.

1.2.4. Цифрова клавіатура

Ця клавіатура використовується в тому випадку, якщо здійснюється введення інформації, що містить багато цифр (рис 1.6). Крім цифр, на деяких клавішах позначене виконання наступних функцій:

1.2.4.1. Клавіша Num Lock

При натисканні клавіші Num Lock (Number Lock - фіксація цифр) загоряється світловий індикатор Num Lock, що розташований у верхній частині клавіатури. Після цього за допомогою клавіш цифрової клавіатури можна вводити цифри. Ввід цифр здійснюється так само, як і на клавіатурі стандартної друкарської машинки. При повторному натисканні клавіші Num Lock світловий індикатор гасне і клавіші з цифрами 4 і 6 можуть, наприклад, використовуватися для
переміщення курсору в горизонтальному напрямку. Крім цифр, на клавішах зазначені позначення, що дозволяють використовувати відповідні клавіші в прикладних програмах.

1.2.4.2. Клавіша Ins

Дія клавіші Ins (Insert Key - клавіша вставки) залежить від використовуваної прикладної програми. У програмі обробки тексту за допомогою можна включити/відключити (on/off) режим вставки. Вона працює тільки при відключеній клавіші Num Lock. У противному разі буде отриманий 0.

Рис. 1.6. Цифрова клавіатура

1.2.4.3. Клавіша Del

Дія клавіші Del (Delete Key - клавіша стирання) залежить від використовуваної прикладної програми. При використанні програми обробки тексту за її допомогою можна видалити поточний символ.
1.2.4.4. Клавіша Enter

Функція цієї клавіші так ж, як і в клавіші ENTER, тобто вона діє як клавіша переводу рядка. При натисканні цієї клавіші інформація надходить у пам'ять і курсор установлюється на початок наступного рядка.

1.2.4.5. Клавіши / , * , - , +

Ці символи позначають звичайне ділення, множення, віднімання і додавання. Символи доступні в тому випадку, якщо натиснута клавіша Num Lock.

1.2.5. Клавіатура керування курсором

Для клавіш, які належать до цієї групи, в операційній системі не визначено інших функцій, крім переміщення по рядку тексту, що вводиться (рис 1.7). Деякі прикладні програми ігнорують або не використовують ці клавіші.
У програмах обробки тексту з їхньою допомогою керують курсором. За допомогою стрілки, що вказує вліво, можна видаляти написаний текст так само, як це робиться за допомогою клавіші BackSpace. За допомогою клавіші зі стрілкою, що вказує вправо, можна відновлювати попередній командний рядок, так само, як це здійснюється за допомогою функціональної клавіші F1.





Рис. 1.7. Клавіатура керування курсором


1.2.5.1. Клавіша Home

В операційній системі DOS для цієї клавіші немає визначеної функції (Ноme - будинок, відправна крапка). У прикладній програмі обробки тексту EDIT після натискання цієї клавіші курсор переміщується на початок рядка.

1.2.5.2. Клавіша End

Натискання цієї клавіші при роботі з програмою обробки тексту призводить до переміщення курсору до правого краю рядка. В операційній системі DOS для цієї клавіші немає визначених функцій (End - кінець).

1.2.5.3. Клавіша Page Up

При роботі з програмою обробки тексту за допомогою цієї клавіші повертають попередню сторінку (Page Up -сторінка нагору). Цю ж функцію має клавіша 9 на цифровій клавіатурі, якщо не натиснута клавіша NumLock. В операційній системі DOS у цієї клавіші немає визначених функцій.

1.2.5.4. Клавіша Page Down

За допомогою цієї клавіші в програмі обробки тексту здійснюється перехід до наступної сторінки (Page Down - сторінка вниз). На цифровій клавіатурі ті ж функції виконує клавіша 3. В операційній системі ця клавіша не має визначених функцій.

1.2.5.5. Клавіша Insert

Ця клавіша визначає режим вставки (Insert Key - клавіша вставки). При роботі з програмою обробки тексту її натискання включає/відключає режим вставки символів. Аналогічно діє клавіша 0 на цифровій клавіатурі, якщо не натиснута клавіша Num Lock.

1.2.5.6. Клавіша Delete

Ця клавіша діє так само, як і клавіша Del на цифровій клавіатурі. Наприклад, при використанні програми обробки тексту вона служить для видалення символу над курсором (Delete - видаляти, стирати).

1.2.6. Дія декількох клавіш, натиснутих одночасно

1.2.6.1. Клавіші Ctrl-Alt-Del

Одночасне натискання цих клавіш призводить до перезапуску комп'ютера. Дія подібна вимиканню блоку живлення з наступним його вмиканням.
Для перезапуску комп'ютера рекомендується використовувати комбінацію цих клавіш, а не вмикати блок живлення. Коли відбувається відключення комп'ютера від джерела живлення, то припиняється обертання жорсткого диска. При використанні клавіш CTRL-ALT-DEL диск продовжує обертатися, повторно здійснюється лише завантаження операційної системи DOS. Частий запуск і зупинка жорсткого диска сприяє його зношенню, тому відключення подання струму в комп'ютер рекомендується робити наприкінці роботи на ЕОМ. Деякі ЕОМ обладнані клавішею RESET, що діє так само, як і клавіші CTRL-ALT-DEL. Запуск, що відбувається за допомогою цих клавіш, називається «теплим запуском». Запуск, що відбувається після припинення подання струму, називається «холодним запуском».
Комбінація цих клавіш може бути використана у випадку, коли, наприклад, ЕОМ блокується і натискання на інші клавіші не приводить її в дію. Застосування цих клавіш при роботі з прикладною програмою призводить до того, яка інформація, що зберігається в оперативній пам'яті, стирається. Якщо інформацію не записали на жорсткий диск чи на дискету, її повторне одержання стане неможливим. Тому дана команда схована в комбінації трьох клавіш клавіатури, щоб уникнути випадкового натискання.

1.2.6.2. Клавіші Ctrl-S

Одночасне натискання на ці клавіші зупиняє виведення на дисплей, наприклад, у процесі виконання команди DIR. Натискання клавіші ENTER чи Ctri-S відновлює виведення інформації на дисплей.

1.2.6.3. Клавіші Ctrl-C

Натисканням клавіш Ctrl і С можна припинити виконання поточної програми. Цим часто користуються при роботі під керуванням операційної системи DOS. Наприклад, за допомогою цієї команди можна зупинити видачу вмісту каталогу на екран дисплея.

1.2.6.4. Клавіші Ctrl-Print Screen

Після одночасного натискання цих двох клавіш вся інформація, виведена на дисплей, буде паралельно виводитися на принтер. Дія припиняється, якщо будуть повторно натиснуті клавіші Ctrl-Print Screen. Натискання лише клавіші Print Screen призводить до роздруковування на принтері поточної інформації, виведеної на екран.


1.2.6.5. Клавіші Ctrl-Alt-Fl

Одночасне натискання цих клавіш встановлює стандартний формат клавіатури, що відповідає діючому в США.

1.2.6.6. Клавіші Ctrl-Alt-F2

При натисканні цих клавіш відбувається повернення до установки клавіатури, що використовувалася раніше.

1.2.6.7. Клавіші Ctrl-P

При натисканні на ці клавіші відбувається вмикання принтера, після цього весь текст, що вводиться з клавіатури, буде виводитися на принтер. Відключення принтера відбувається при повторному натисканні клавіш Ctrl-P.

1.2.6.8. Клавіші Ctrl-Z

Одночасне натискання цих клавіш означає символ кінця файлу. Якщо файл (наприклад, послідовність команд) вводиться з клавіатури, то можна завершити введення натисканням цих клавіш. Ту ж дію робить функціональна клавіша F6.

1.2.6.9. Alt + ЦИФРОВА КЛАВІША

Якщо буде натиснута клавіша Alt і клавіші на цифровій клавіатурі, що відповідають номеру коду ASCII, то на екрані дисплея буде отримано відповідний символ ASCII. Одночасне натискання двох клавіш, наприклад Ctrl-C, означає, що спочатку варто натиснути клавішу Ctrl, а потім, тримаючи її натиснутою, натиснути клавішу С.

1.2.7. Клавіатура – пристрій введення інформації

В даний час клавіатура (Keyboard) є основним пристроєм введення інформації в PC, незважаючи на сильну конкуренцію з боку миші. Її чільне положення навряд чи зміниться доти, поки не буде створена надійна і недорога система розпізнавання людської мови.
Клавіатура - один з найважливіших пристроїв, що визначає умови комфортної роботи на PC. Головним елементом у клавіатурі є клавіші. При купівлі клавіатури варто ретельно випробувати ії роботу, щоб визначити, чи задовольняє "механіка" клавіатури ваші індивідуальни вимоги.
Принцип дії клавіатури представлений на рис. 1.8. Незалежно від того, як механічно реалізований процес натискання клавіш, сигнал при натисканні клавіші реєструється контролером клавіатури (наприклад, 8049) і передається у вигляді так званого скен-кода на материнську плату.
Скен-код - це однобайтове число, молодші 7 біт якого, представляють ідентифікаційний номер, який заданий кожній клавіші. На материнській платі PC для підключення клавіатури також використовується спеціальний контролер. Для PC типу AT звичайно застосовується мікросхема універсального периферійного інтерфейсу (Universal Peripheral Interface, UPI) 8049.
Коли скен-код надходить у контролер клавіатури (8049), то ініціалізується апаратне переривання (IRQ1), процесор припиняє свою роботу і виконує процедуру, що аналізує скен-код. Дане переривання обслуговується спеціальною програмою, що входить до складу ROM BIOS. При надходженні скен-коду від клавіш Alt, Ctrl, Shift або CapsLock зміна статусу записується в RAM. У всіх інших випадках скен-код трансформується в код символу (так звані коди ASCII чи розширені коди). При цьому обробна процедура спочатку визначає установку клавіш і перемикачів, щоб правильно одержати код, що вводиться ("а" чи "А"). Потім введений код заноситься в буфер клавіатури, которий являє собою область пам'яті, здатну запам'ятати до 15 символів, що вводяться, поки прикладна програма не може їх обробити. Буфер організований за принципом FIFO (першим увійшов першим вийшов).
Кожна клавіша генерує два типи скен-кодів: код натискання, коли клавіша натискається, і код звільнення, коли клавіша відпускається. Для PC класу AT використовується один і той же ланцюжок бітів для кодів натискання і кодів звільнення, але коди звільнення складаються з двох байтів, перший з яких завжди дорівнює 0F0H. Код звільнення на 128 більший, ніж код натискання (сьомий біт 7 дорівнює 1). Наприклад, 7-бітовий скен-код клавіші 0 дорівнює 48 чи 110000 у двійковій системі числення. Коли клавішу натискають, на контролер клавіатури надходить код 10110000, а коли відпускають код 00110000.































Рис. 1.8. Принцип роботи клавіатури

Для того, щоб на екрані відображався символ, набраний на клавіатурі, і, насамперед, якщо ви вводите за допомогою англомовної клавіатури російські букви і спеціальні символи, необхідний драйвер клавіатури, що є складовою частиною будь-якої операційної системи. Драйвер клавіатури операційної системи MS-DOS називається KEYB.COM. Після установки операційної системи DOS він знаходиться, як правило, у директорії DOS.
Ви можете ініціалізувати цей драйвер у будь-який час, набравши у відповідь на запрошення DOS командний рядок:

keyb ru,

де додатковий параметр RU означає російську мову і позначає відповідний набір символів, котрий повинна використовувати операційна система. Доцільніше помістити цей командний рядок у файл AUTOEXEC.BAT. У цьому випадку драйвер щоразу буде завантажуватися автоматично. Якщо завантажувати драйвер клавіатури через стартовий файл CONFIG.SYS, потрібно записати в цей файл наступний командний рядок:

install=keyb.com ru

Для операційної системи немає значення, якими буквами (прописними чи рядковими) набрана команда. Драйвер клавіатури завантажується в пам'ять комп'ютера резидентно, тобто в процесі роботи комп'ютера він постійно знаходиться в пам'яті. Про інші можливості драйвера, узгодження алфавітів країн і про зміну швидкості повторення окремих клавіш за допомогою команд DOS можна довідатися в документації з DOS чи у відповідному довіднику.
Альтернативою звичайним драйверам клавіатури, що входить в операційну систему, є драйвери, розроблені деякими фірмами. Сюди належать, наприклад, драйвер KBD.COM, що займає усього лише 300 байт оперативної пам'яті. Ці драйвери мають перевагу важливу для резидентних програм вони займають набагато менше місця, ніж звичайний драйвер DOS.

1.3. Загальні поняття про збереження інформації. Пам'ять комп'ютера

1.3.1. Біт, байт, слово, кіло, мега

Біт (bit), позначає найменшу одиницю, використовувану для запису інформації, що може приймати значення 0 чи 1. У комп'ютері інформація записується на двох різних рівнях напруги. Ці рівні напруги представляють обране значення 0 і 1. Таку систему називають двійковою чи бінарною системою. Одиницю і нуль називають значеннями біта.
За допомогою одного біта можна представити тільки два числа: 0 і 1. Якщо використовувати два біта, то можна представити числа між 0 і 3. За допомогою трьох бітів представляють числа між 0 і 7 і т.д. Нижче наведена таблиця, де у вигляді бінарних чисел виражається десяткова система.
Десяткова система Двійкова система
0 0000
1 0001
2 0010
3 0011
4 0100
5 0101
6 0110
7 0111
8 1000
9 1001
10 1010
Група з восьми бітів називається байтом (byte). За допомогою восьми бітів можна представити числа в проміжку від 0 до 255 (всього 256 символів). Це надзвичайно важливе поняття в обчислювальній техніці, тому що найменшою оброблюваною одиницею є байт. У кожного використовуваного байта є своя адреса в пам'яті персонального комп'ютера.
При використанні машинної мови довжина слова позначається числом бітів, що комп'ютер здатний обробити за один раз. Тому використовуються терміни 8, 16 і 32-розрядний комп'ютер.
Кіло позначає в обчислювальній техніці 1024 байта або 2 у десятому ступені. Це значення може бути представлене десятьма бітами. У системі СІ «кіло» позначає число 1000. Якщо говорять, наприклад, 64 Кбайта, то це означає 64х1024 чи 65536 байтів.
Мегабайт, у свою чергу, позначає 1024 х 1024 чи 1048576 байтів. Дані, наведені раніше, нижче оформлені у вигляді таблиці:
- Біт (bit) - двійкове число (0 чи 1)
- Байт (byte) - група з 8 бітів
- Кілобайт (Кб) - 1024 байт
- Мегабайт (Мб) - 1024 Кб
- Гігабайт (Гб) - 1024 Мб
- Терабайт (Тб) - 1024 Гб
- Слово - 2 байти (16 біт)

1.3.2. Програма, дані, команда, файл, база даних

Всю інформацію, розміщену усередині комп'ютера необхідно систематизувати, якщо, звичайно, вона вам потрібна для подальшого використання. Тому зберігають інформацію спеціальними порціями, що називаються файлами.
Файл (File) позначає інформацію, що міститься на одному з пристроїв комп'ютера і якій привласнюється власне найменування, так зване ім'я файлу.
За іменем операційна система вибирає шуканий файл. При опрацюванні тексту файл міг би, наприклад, називатися ESK0.1 і містити який завгодно текст. У свою чергу, файли поділяються на дві великі групи : програми і дані.
У персональних комп'ютерах програмою називається набір інструкцій (записаних якою-небудь мовою програмування), ім'я якого позначене розширенням ЕХЕ, СОМ чи ВАТ. Прикладом можуть служити програми FORMAT.СОМ, JOIN.ЕХЕ і т.д. Яку-небудь інструкцію програми називають командою. У персональному комп'ютері наявні і так звані внутрішні команди, що містяться в інтерпретаторі команд. До числа подібних команд належать команди DIR, DEL, COPY і т.п. В англомовній літературі всі команди операційної системи DOS позначені терміном «command», що в перекладі означає «команда», «наказ», «директива».
Говорячи про програму, часто згадують про дані (data). При обробці тексту під даними розуміється опрацьований текст, при обробці таблиць опрацьовані таблиці і т. ін. Отже, дані це інформація, що використовується програмою.
База даних (Database) позначає набір даних, з якого інформація вибирається за допомогою програми бази даних.
Усі текстові дані зберігаються в комп'ютері за допомогою спеціального коду ASCII. Цьому, звичайно, є своє пояснення. Читаючи книгу ми одержуємо інформацію, зором сприймаючи відомі нам букви і розділові знаки, і складаємо з них слова, зі слів - речення. У комп'ютера немає ні зору, ні слуху. Єдине, що він може – це зберігати файли у вигляді нулів і одиниць, з яких, власне, і збираються числа. Але ми не читаємо числами, ми не машини. Що б ви подумали про людину, почувши фразу : “ Шість, вісім, один, два, дев'ять? “ У кращому випадку подумаєте, що мова йде про якийсь номер телефону. З комп'ютерами справа набогато гірша. Вони навіть сказати цього не зможуть. От і виникла необхідність зробити спеціальний словник, що перекладає комп'ютерну мову цифр у мову людей.

1.3.3. Код ASCII

У персональних комп'ютерах використовується так званий код ASCII (the American Standart Code for Information Interchange - Американський стандартний код для обміну інформацією). У цьому стандарті кожній 8-бітовій (чи байтовій) величині (яка в десятковій системі позначає числа в інтервалі від 0 до 255) відповідає визначений символ. Цей символ називається символом ASCII. Наприклад, прописній букві А відповідає двійкове число 1000001, тобто його номер у ASCII є число 65. На екрані дисплея користувач бачить тільки символ ASCII. Всі опрацьовані тексти записуються на диск у вигляді символів коду ASCII.


0
1
2
3
4
5
6
7
8
9
A
B
C
D
E
F

0


SP
0
@
P
`
p

·

·
б

·

·

·

·

·

1


!
1
A
Q
a
q

·

·
н

·

·

·

·
±

2

DC2

2
B
R
b
r
й
Ж
у

·

·

·

·

·

3


#
3
C
S
c
s
В
ф
ъ

·

·

·

·

·

4

DC4
$
4
D
T
d
t
д
ц
с

·

·

·

·

·

5

§
%
5
E
U
e
u
а
т

·

·

·

·

·

·

6


&
6
F
V
f
v
е
ы

·

·

·

·

·


7


'
7
G
W
g
w
з
щ

·

·

·

·


·

8


(
8
H
X
h
x
к
я
ї

·

·

·
ф
°

9
HT
EM
)
9
I
Y
i
y
л
Ц

·

·

·

·

·


A
LF

*
:
J
Z
j
z
и
Ь
¬

·

·

·

·

·

B
VT
ESC
+
;
K
[
k
{
П
з
Ѕ

·

·

·

·

·

C
FF

,
<
L
\
l
¦
о
Ј
ј

·

·

·

·


D
CR

-
=
M
]
m
}
м
Ґ
Ў

·

·

·
Ш
І

E
SO

.
>
N
^
n
~
Д

«

·

·

·


·

F
SI

/
?
O
_
o

Е

·
»

·

·

·




Рис 1.9. Кодова сторінка 437

На практиці застосовуються символи з кодами між 0 і 255. Значення кодів 031 зарезервовані для спеціальних цілей, наприклад, 7звуковий сигнал, 8клавіша backspace, 9горизонтальна табуляція, 10переклад рядка, 12переклад сторінки і т. ін. Номера кодів 32-127 зарезервовані для символів, що мають зображення (прописні і малі літери, цифри, розділові знаки і т.п.). Номери кодів між 128 і 255 відповідають різним міжнародним спеціальним символам. Тут вміщені також графічні символи, букви альфа, бета і т. ін.
Система DOS має кілька кодових сторінок. На всіх кодових сторінках символи з номерами від 0 до 127 є однаковими, тобто, вони стандартизовані. Навпаки, символи з номерами від 128 до 255 різні для різних країн. Визначення кодової сторінки здійснюється введенням відповідної команди. Необхідність цього очевидна, тому що не можна за допомогою 256 букв скласти алфавіти всіх країн світу. Тим більше, що перша половина таблиці вже зайнята англомовними країнами.
Найперша кодова сторінка одержала номер 437 ( її іноді називають американською сторінкою). Саме з нею вам найчастіше прийдеться мати справу.
Щоб провести відповідність між символом та його значенням, необхідно знайти перетинання стовпця і рядка, на якому він знаходиться (рис 1.9). Наприклад, англійська буква А знаходиться на перетині стовпця – 4, рядка –1, значить їй відповідає число 41h (шістнадцяткове) чи 65-десяткове. Як провести відповідність між шістнадцятковими і десятковими числами, потрібно звернутися до курсу „Загальна інформатика ”.
Багато країн світу мають свою кодову сторінку. Починаючи з 1994 року існує сторінка для російськомовних країн 866 (рис 1.10). Сторінок, створених спеціально для України в даний момент немає. Але можна скористатися сторінкою 866 і, де це необхідно, заміняти російські букви на відповідні українські. Так як ліва частина таблиці для всіх країн однакова, то наводити її для сторінки 866 ми не будемо.


8
9
A
B
C
D
E
F

0
А
Р
а

·

·

·
р
Ё

1
Б
С
б

·

·

·
с
ё

2
В
Т
в

·

·

·
т
Є

3
Г
У
г

·

·

·
у
є

4
Д
Ф
д

·

·

·
ф
Ї

5
Е
Х
е

·

·

·
х
ї

6
Ж
Ц
ж

·

·

·
ц
ѕ

7
З
Ч
з

·

·

·
ч


8
И
Ш
и

·

·

·
ш

·

9
Й
Щ
й

·

·

·
щ


A
К
Ъ
к

·

·

·
ъ

·

B
Л
Ы
л

·

·

·
ы

·

C
М
Ь
м

·

·

·
ь


D
Н
Э
н

·

·

·
э
¤

E
О
Ю
о

·

·

·
ю

·

F
П
Я
п

·

·

·
я



Рис 1.10. Кодова сторінка російськомовних країн 866

Функції оперативної пам'яті й робота постійного запам'ятовуючого пристрою

Букви, з яких складається назва операційної системи MS-DOS, позначають слова: MS - Microsoft (назва фірми) і DOS - Disk Operating System (дискова операційна система). Часто також використовується назва DOS, що означає, що операційна система розміщається на диску, а не фіксується в пам'яті комп'ютера. Якби операційна система жорстко фіксувалася усередині комп'ютера, то замінити її було б надзвичайно важко. Так як операційна система DOS постійно розвивається, то вона розміщується на диску, а потім завантажується в оперативну пам'ять. Таким чином, можна експлуатувати ту саму операційну систему або замінити її на більш сучасну версію шляхом заміни команд і програмних файлів колишньої версії на відповідні команди і файли більш нової версії.
Усередині комп'ютера існують пристрої пам'яті двох типів (рис. 1.11.):
1. Пристрій, що зберігає інформацію, якщо вимкнене живлення комп'ютера (постійний запам'ятовуючий пристрій, ПЗП).
2. Пристрій, що не зберігає інформацію, якщо вимкнене живлення комп'ютера (оперативна пам'ять, ОЗП) .
Сучасні комп'ютери звичайно обладнані кількома різновидами запам'ятовуючих пристроїв обох типів. Прогрес в області виготовлення електронних компонентів для персональних комп'ютерів дозволяє говорити про визначену умовність поділу пристроїв пам'яті на ПЗП й ОЗП. Вже існують ОЗП, що здатні зберігати інформацію і після вимкнення живлення комп'ютера.






















Рис. 1.11. Принципова схема розміщення в комп'ютері запам'ятовуючих пристроїв

1.3.5. Оперативна пам'ять

Її англомовна назва RAM є скороченням слів Random Access Memory (оперативна пам'ять із прямим доступом чи оперативний запам'ятовуючий пристрій). Для виконання прикладної програми її варто завантажити в оперативну пам'ять комп'ютера. Якщо введена назва програми, вона завантажується в оперативну пам'ять і починається її виконання. Звичайно вся обробка інформації відбувається в оперативній пам'яті з наступним можливим записом на диск. Оперативна пам'ять є місцем швидкої обробки інформації, що надходить.
При обробці тексту за допомогою програми EDIT він вводиться в оперативну пам'ять. Отже, об’єм оперативної пам'яті повинен бути досить великим, щоб у ній містилися як сама прикладна програма, так і оброблювані дані, наприклад, опрацьований за допомогою EDIT текст. Найчастіше прикладна програма настільки велика, що вона повністю не вміщається в оперативній пам'яті. Тому іноді прикладні програми поділяються на менші частини (файли). У цьому випадку частини програми знаходяться на жорсткому диску, звідки в оперативну пам'ять по черзі завантажуються ті з них, виконання яких необхідно в даний момент. Усе це відбувається таким чином, що користувач нічого не помічає, крім того, миготіння індикатора жорсткого диска.
Для збереження інформації, що міститься в оперативній пам'яті, вона повинна бути записана на жорсткий диск або дискету до вимкнення живлення. По завершенні виконання прикладної програми, вона часто запитує, під яким ім'ям записати отриманий результат у вигляді файлу. Коли вводиться ім'я файлу, воно записується в тім каталозі, звідки була запущена програма (принцип операційної системи DOS). Часто прикладні програми надають можливість записувати файл у бажаний каталог (шляхом вказівки шляху доступу).


Постійний запам'ятовуючий пристрій

Англомовна назва постійного запам'ятовуючого пристрою ROM походить від слів Read Only Memory (пам'ять, доступна тільки для читання або постійний запам'ятовуючий пристрій, ПЗП). Виготовлювач комп'ютера програмує її під даний тип комп'ютера і користувач не може змінити інформацію, що міститься в ній. Після вмикання живлення програма, що зберігається в ПЗП, починає первинне завантаження в оперативну пам'ять операційної системи з жорсткого диска або дискети. Якщо первинне завантаження зроблене правильно, то її завершення починається з завантаження операційної системи.
У ПЗП також розміщується базова система вводу-виводу (BIOS) і інтерпретатор символів, що визначає представлення символів на екрані дисплея. Крім того, тут є тестова програма, що запускається комп'ютером відразу ж після подачі струму.
В даний час практикується розміщення BIOS в оперативній пам'яті комп'ютера (FLASH-BIOS).

Процесор

Поява процесора – місця в ЕОМ, де проводяться всі операції над даними і працюють програми, викликала бум компактних і недорогих обчислювальних машин.
Компанія Intel - найбільший у світі виробник мікропроцесорів, а також ведучий виробник устаткування для персональних комп'ютерів, мережних і комунікаційних продуктів - була заснована в 1968 р. Робертом Нойсом і Гордоном Муром у каліфорнійському містечку Маунтин-Вью. Гордон Мур, талановитий інженер, що відрізняється разючою працездатністю, ще в період своєї науково-дослідної діяльності у фірмі Fairchild Semiconductor розробив інтегральні мікросхеми.
У листопаді 1971 р. Intel повідомляє про вихід першого мікропроцесора марки і4004, розробленого для калькуляторів Busicom, що відкрив шлях до створення штучних інтелектуальних систем і персонального комп'ютера. Через рік з'явився мікропроцесор і8008, потужність якого в порівнянні з його попередником, зросла вдвічі. За повідомленням журналу "Radio Electronics", відомий ентузіаст обчислювальних технологій Дон Ланкастер уперше застосував процесор і8008 у розробці прототипу персонального комп'ютера - гібрида телевізора і друкарської машинки. У 1974 р. Intel випускає 8-розрядний мікропроцесор марки і8080. Цей процесор став "мозком" першого персонального комп'ютера "Альтаір", названого ім’м зірки, на яку був запущений міжпланетний корабель Ентерпрайз із телесеріалу "Космічна одіссея".
Найбільш привітно була сприйнята чергова розробка компанії - "багатозадачний" процесор Intel 386 з можливістю одночасного виконання декількох програм. А випущений потім Intel 486 став першим мікропроцесором з вмонтованим математичним співпроцесором, що істотно прискорив обробку даних, виконуючи складні математичні дії замість центрального процесора. Через чотири роки після початку випуску Intel 486 був анонсований процесор Pentium, що навчив комп'ютери працювати з атрибутами "реального світу", такими, як звук, голосова і письмова мова, фотозображення. У травні 1994 р. у ході одного з турнірів серії Intel World Chess Grand Prix комп'ютер на базі процесора Pentium переміг п'ятьох гросмейстерів, що входили до десятки найсильніших гравців нашої планети, у тому числі Гаррі Каспарова.
Уже через два з половиною роки після появи Pentium стало відомо про його можливого спадкоємця: процесора Pentium Pro, що нараховує 7,5 мільйонів транзисторів і призначений для високопродуктивних настільних ПК бізнес-класу, серверів і робочих станцій. У січні 1997 р. Intel повідомляє про вихід процесора Pentium з технологією ММХ - набором команд, що забезпечують більш ефективну обробку відео-, аудіо- і графічних даних. А в травні 1997 р. Intel анонсує процесор Pentium II, що сполучить у собі передові технології процесора Pentium Pro з розширеними можливостями мультимедійних засобів технології MMX. Процесор дає користувачам можливість вводити в ПК і обробляти цифрові фотозображення, пересилати їх друзям і родичам через Internet, створювати і редагувати тексти, музичні добутки і навіть сценки для домашнього кіно, передавати відеозображення звичайними телефонними лініями через Internet.
В даний час корпорація Intel веде активну роботу над створенням нових поколінь 32 розрядних і 64-розрядних серверних платформ. У червні 1998 р. Intel представила процесор Pentium II Xeon - високопродуктивний процесор, орієнтований на сервери і робітників станції середнього і вищого класу.
Які висновки можна зробити з історії появи і розвитку процесорів?
Саме він є головним пристроєм комп'ютера і визначає його характеристики.
Більш могутній процесор завжди підтримає свого слабкого старшого брата. Програми, розроблені для процесора 8086, будуть працювати на процесорі Pentium, але не навпаки.
Він може працювати, але не буде, якщо немає файлу-програми, що містить команди (інструкції) процесору.
Файл-програма повинна бути зрозуміла процесору. Всі інструкції програми повинні знаходитися усередині процесора, а програма містити лише порядок їхнього виконання.
Усе, що оточує процесор, він поділяє на дві великі групи:
- пам'ять;
- пристрої (їх іноді називають портами).
Процесор не розрізняє постійну пам'ять, яка призначена тільки для збереження файлів, і оперативну, в якій можна зберігати , зчитувати і записувати файли.
Найбільш швидко процесор працює з оперативною пам'яттю, а не з пристроєм.
У процесорі міститься лише кілька команд для роботи з пристроями.

1.4. Завантажувальні установки BIOS і CMOS-пам'яті

При вмиканні живлення комп'ютера оживає і починає свою роботу процесор. Спочатку він очищає усі свої внутрішні регістри і готує їх до роботи, потім намагається зчитати з пам'яті вміст комірки за адресою FFFF0 і виконати команду, записану в ній. Подальші його дії залежать від програми, записаної за цією адресою в пам'яті комп'ютера. Конструктивно комп'ютер виготовлений так, що за цією адресою знаходиться ПЗП ( постійний запам'ятовуючий пристрій) , що містить спеціальну програму первісного завантаження. Називається вона BIOS чи базова система вводу-виводу. Використовувати для первісного завантаження комп'ютера оперативну пам'ять ми не можемо, тому що інформація в ній не зберігається при вимиканні живлення.
Спочатку при створенні комп'ютерів у ПЗП зберігали всю необхідну для нормальної роботи комп'ютера інформацію, включаючи мови високого рівня. Але в даний час це неможливо, тому що об’єми такої інформації складають уже сотні мегабайт і кожен користувач хоче мати в себе сучасне програмне забезпечення. З метою забезпечення максимальної гнучкості комп'ютерів у ПЗП зберігається лише частина необхідної інформації, що відповідає за первісний запуск комп'ютера.
BIOSце набір програм, що знаходяться в ПЗП на системній платі.
У нього входять :
- програма установки CMOS-пам'яті,
- програма самотестування ПК при вмиканні (POST),
- програма пошуку й ініціалізації BIOS додатково встановлених адаптерів,
- програма завантаження операційної системи (ОС).
Крім того, у BIOS входять підпрограми, що здійснюють взаємодію між програмами ОС (в основному незалежними від апаратної конфігурації) і апаратними засобами, які дуже відрізняються у різних типів комп'ютерів.
1984 р. ознаменувався випуском ПК нового покоління IBM PC/AT. У ньому був застосований більш продуктивний, ніж у попередніх моделях, мікропроцесор і80286, більш ємні вінчестер і нагромаджувач на гнучких магнітних дисках (НГМД). Крім того, у цьому ПК була використана мікросхема МС146818 фірми Motorola, що містить годинник реального часу і мало споживаючу СМОS (КМОП)-пам'ять. Крім мікросхеми, на платі встановлювалася літієва батарея, яка підтримувала її функціонування при вимкненому живленні ПК. Завдяки такому технічному рішенню, з'явилася можливість зберігати інформацію про апаратні особливості ПК не за допомогою перемикачів, а в CMOS-пам'яті (так сьогодні прийнято називати мікросхему МС146818). Конфігурація ПК тепер зводилася не до установки перемикачів, а до програмування МС146818.
Розроблювачі фірми IBM захистили свій BIOS патентами, що було зроблено, очевидно, для утруднення повторення IBM-сумісних ПК іншими фірмами. Однак при цьому відразу виникли фірми, що розробили свої власні програми сумісні за функціями і точками входу з BIOS IBM. Сьогодні з цих фірм процвітають тільки дві: Award і American Megatrends Inc. (AMI). Вони розробляють BIOS практично для всіх системних плат IBM-сумісних ПК, вироблених усіма фірмами, крім самої IBM. Оскільки остання сьогодні випускає ПК, не сумісні з IBM PC/ XT, IBM PC/AT, то рідко в кого можна знайти BIOS, що відрізняється від згаданих вище. Тому далі ми будемо говорити про програми самотестування і настроювання BIOS тільки фірм Award і AMI.

1.4.1. Проблеми, що виникають при старті ПК

Звичайна процедура старту ПК виглядає в такий спосіб. Після вмикання живлення на екрані монітора спочатку з'являється повідомлення BIOS установленого відеоадаптера з назвою фірми-виробника й основних характеристик (у деяких випадках ви можете побачити просто мерехтливий курсор). Потім з'являється аналогічне повідомлення, видане BIOS системної плати. Після цього ПК якийсь час не видає ніяких повідомлень у цей час проходить його самотестування з використанням POST.
Через кілька секунд у лівому верхньому куті екрана з'являються і починають змінювати один одного номери комірок пам'яті, що тестуються. Потім програма POST перевіряє наявність дисководів, про що свідчить короткочасне загоряння світлодіодів на їхніх передніх панелях. Після цього лунає короткий звуковий сигнал, що свідчить про успішне завершення роботи POST і відбувається звертання до вінчестера починається завантаження ОС.
У випадку неполадок чи невідповідності знайдених апаратних засобів установкам у CMOS-пам'яті програма POST повідомить про виниклі проблеми. Звичайно, це комбінація звукових сигналів і висновок коду помилки на екран монітора. Очевидно, що якщо несправна відеосистема, то звукові сигнали є єдиним джерелом інформації, тому вкрай бажано, щоб при запуску ПК динамічна голівка вже була підключена до системної плати. У таблиці наведені звукові коди помилок, що видаються більшістю програм POST.
Таблиця 1.1
Звукові коди помилок
Звукові сигнали
Несправний пристрій

Безупинний
Короткі повторювані
Джерело живлення

Один довгий і два коротких
Один довгий і три коротких
Два коротких
Відеосистема

Один короткий
Відеосистема, дисковод, кабель

Немає сигналу
Джерело живлення, системна плата


Відзначимо, що тут немає жорсткого стандарту, тому ви можете зіткнутися і з іншими комбінаціями звукових сигналів, але це буває рідко.
Якщо програма POST знаходить помилки при старті ПК і його відеосистема справна, то коди помилок відображені на екрані монітора.
Обмежений об’єм лекції не дозволяє перелічити усі коди помилок POST. Наприклад, у довіднику їх більше трьох сотень, тому його можна рекомендувати тим, хто зіткнеться з необхідністю найти більш докладну інформацію з цієї теми. Але перш ніж починати розшукувати його при "небажанні" ПК нормально запуститися, корисно зробити наступне:
вимкніть ПК і знову ввімкніть його не менше ніж через 15 с (з тих чи інших причин блок живлення може сформувати сигнал "POWER GOOD" живлення в нормі до того, як живлення дійсно стане нормальним);
- спробуйте натиснути "RESET" ("Скидання") при відсутності згаданого сигналу це єдиний спосіб змусити ПК запрацювати;
переконайтеся, що системна плата не занадто затиснута гвинтами і не деформована: вона повинна вільно лежати на своїх посадкових місцях (допустимо люфт у межах 1 мм). При деформації плати можлива поява мікротріщин у друкованих провідниках на багатьох платах їхня ширина не перевищує 0,1 мм;
якщо при запуску ПК системна плата не встановлена в посадкові місця корпусу, переконайтеся, що її нижня сторінка не торкатися струмопровідних поверхонь;
перевірте правильність положень перемикачів і установок у CMOS-пам'яті;
перевірте монітор. Відсутність зображення може бути пов'язана з тим, що він знеструмлений чи один з його регуляторів виведений у крайнє положення. Іноді забувають зістикувати його з відеоадаптером, непідключений кабель може бути перед очима, але в поспіху і хвилюванні ви довго не зможете зміркувати, що його треба вставити в роз’єм;
злегка поворушіть мікропроцесор (якщо він вставлений у розетку), мікросхеми пам'яті, адаптери словом, усе, що підключено до плати за допомогою роз’ємних з'єднувачів, а не пайкою. Відсутність контакту найбільш розповсюджена несправність;
перевірте правильність стикування роз’ємів, перший висновок плоского сполучного кабелю звичайно маркований фарбою;
переконайтеся, що при з'єднанні кабелів дисководів з розніманнями контролерів ви не "промахнулися" на одну позицію, і що сигнальний кабель вінчестера правильно орієнтований;
переконайтеся, що правильно подано живлення на дисководи, монітор, системну плату. Роз’єми, через які надходить живлення на системну плату, повинні бути встановлені таким чином, щоб чорні проводи обох роз’ємів виявилися всередині, а не по краях;
- переконайтеся в тому, що вентилятори блоку живлення і мікропроцесора (якщо останній обладнаний вентилятором) працюють це ознака того, що напруга на виході блоку живлення в нормі.
Усі наведені вище поради очевидні, і, здається, що зайва річ комусь нагадувати про це. Однак досвід показує, що з тих чи інших причин ми знову і знову робимо ці помилки, навіть якщо згадані дії проробляємо не вперше, і хвилювання, пов'язане з острахом вивести через незнання щось із ладу, уже позаду.

1.4.2. Конфігурування CMOS-пам'яті

Потрапити в програму конфігурування можна натиснувши клавішу DEL при завантаження комп'ютера, коли в нижньому рядку екрана монітора видно напис:

press Del for SETUP

У CMOS-пам'яті ПК зберігаються дані про об’єм наявної пам'яті, типи використовуваних дисководів, параметри вінчестера (чи вінчестерів, якщо їх два), типи використаної відеосистеми, поточну дату, час і реакції комп'ютера на критичні помилки. Ці дані ми можемо побачити і змінити, якщо викличемо в процесі завантаження програму SETUP.

1.4.3. IBM PC/AT з BIOS фірми AWARD


Рис. 1.12. Завантаження BIOS

При старті ПК IBM PC/AT з BIOS фірми Award на екрані монітора звичайно спостерігається картина, подібна зображеню на рисунку 1.12. Спочатку з'являються перші три рядки з повідомленнями про версію BIOS, фірми-виробника, авторських правах і назвою виробника мікросхем керування пам'яттю. Одночасно з ними з'являється нижній рядок, що запрошує викликати програму SETUP одночасним натисканням на клавішу DEL.
Далі починається тестування вузлів і підсистем ПК: перевіряються перший і другий контролери переривань, джерело живлення CMOS-пам'яті, контрольна сума (це необхідно для того, щоб переконатися, що в CMOS-пам'яті не відбулося змін у зв'язку з розрядженням батареї живлення), відповідність об’єму пам'яті, зазначеного в CMOS, знайденому в системі, проходження сигналу незамаскованого переривання, робота процесора в захищеному режимі і знайдений у цьому режимі об’єм пам'яті. Рядки з'являються в міру проходження тестів, при цьому слово "PASS" означає, що відповідний тест пройшов успішно, a "FAILED" чи "FAIL" говорять про зворотне.
Одночасно з цим система може видавати звукові сигнали. BIOS фірми Award звичайно використовує невеликий набір звукових сигналів. Так, один довгий і два коротких сигнали означають помилку у відеоплаті, два коротких сигнали повідомляють про те, що виявлена якась інша помилка, і натисканням клавіші F1 ви можете викликати програму SETUP. Таким чином, BIOS фірми Award відрізняється тим, що видає досить багато інформації про проходження тесту ПК на екран монітора й у той же час не вражає великою розмаїтістю звукових сигналів про несправності. Успішне завершення тестування супроводжується одним коротким звуковим сигналом, після чого інформація з екрана стирається і починається завантаження ОС.
Тепер ви можете змінити установки в CMOS-пам'яті ПК. Однак, перш ніж що-небудь змінювати, рекомендую записати установки, що вже зроблені (у всякому разі, якщо ваш ПК функціонує). Батареї живлення CMOS-пам'яті вистачає на два-три роки роботи, і по закінченні цього терміну ПК може почати "забувати" при старті свій набір апаратних засобів. При цьому прийдеться входити в SETUP і "нагадувати" йому необхідну інформацію, і поки ви не проробите це п'ять-десять разів, зазначений запис надасть вам неоціненну допомогу. Корисна вона і для того, щоб після експериментів на працюючій машині ви могли відновити вихідний вміст CMOS-пам'яті, а не нервували через відмовлення раніше працездатного ПК почати роботу.
Натискання клавіш переміщення курсору вгору і вниз викликає переміщення курсору SETUP з одного змінюваного параметра на інший, а клавіш його горизонтального переміщення зміну цих параметрів у межах, передбачених BIOS.
Ви бачите перед собою основне меню програми SETUP (рис 1.13).
Верхні три рядки означають номер версії BIOS, фірму-виготовлювача, а також відомості про склад програми. Переміщення усередині меню відбувається курсорними клавішами клавіатури. Вибір пункту меню натисканням клавіші ENTER. Клавіша DEL дозволить вам вийти з програми без запису проведених установок. Клавіша F10 - вихід із програми з записом проведених установок.

Рис. 1.13. Основне меню програми SETUP

1.4.4. Клавіші керування меню

Вихід з меню здійснюється натисканням клавіши Esc, переміщення між функціями-клавішами
керування курсором, вибір функції клавішами PgUp,PgDn,+,-. Крім того, клавіші F5F7 дозволяють відновити деякі ранні конфігурації.

1.4.4.1. Клавіша F5 : OLD Values

Натискання клавіші F5 відновить ті установки, що були при вході в меню розширених установок SETUP, тобто скасує останні із внесених вами змін.

1.4.4.2. Клавіша F6 : Load BIOS Defaults

Натискання F6 відновить ті установки, що були передбачені розроблювачами системної плати і записані в BIOS. З цими установками системна плата звичайно повинна без проблем запускатися зі справними контролерами й ОЗП, хоча її продуктивність при цьому може бути далекою від оптимальної. Ця можливість потрібна для того, щоб можна було запустити плату після зміни установок SETUP "фахівцем", який погано розуміє, що він робить, і не записавши конфігурації, при якій ПК ще працював.

1.4.4.3. Клавіша F7 : Load Setup Defaults

Натискання F7 відновить ті установки, що були записані в CMOS-пам'яті в момент останнього за часом старту вашого ПК. Це також дозволяє відновити вихідну конфігурацію, якщо внесені вами зміни не дали очікуваного позитивного результату, а початкові установки ви ніде не записали (на жаль, так воно звичайно і буває).
Ми розглянули установки розширеного SETUP для однієї із системних плат. Природно, що в інших системних платах функції можуть трохи відрізнятися.

1.4.5. STANDART CMOS SETUP ( стандартні установки )

Переміщення усередині меню відбувається курсорними клавішами клавіатури.
Змінювати ви можете тільки пункти виділені в панелі жовтим кольором. Зміни проводяться клавішами “+” і – цифрової клавіатури чи клавішами PageUp, PageDown.
Одержати допомогу з конкретного пункту можна клавішею F1.
Клавіша ESC дозволить вам вийти в головне меню.
Внизу ви спостерігаєте (рис 1.14) підказки про керуючі клавішами програми і відомості про наявність оперативної пам'яті вашого комп'ютера.
Які настроювання ви можете зробити ? Ви, наприклад, можете установити дисковод A: ("drive A") 1.2М, 1.44М, 360К чи 720К (М Мбайт, К- Кбайт), а відеосистему ( “Vidio” ) CGA, MONO, EGA/VGA. Цей параметр більшість BIOS правильно визначають і самостійно встановлюють, так що змінювати його без потреби не варто. Параметр "HALT ON" визначає реакцію ПК на виникнення критичних помилок у ході виконання програм. Його краще залишити без змін ("ALL ERRORS"), у протилежному разі ви одержите неправильні результати.
Параметри "DATE" (дата) і "TIME" (час) пояснень не вимагають. Якщо ви зробили зміни в CMOS-пам'яті і хочете їх зберегти, натисніть клавішу F10, а щоб вийти з SETUP, F1. Натискання F2 змінює колір на екрані при роботі в SETUP, однак їхня зміна не позначається на роботі апаратних засобів, тому тут можна експериментувати скільки завгодно.
Натиснувши F3, ви побачите в правому нижньому куті екрана календар на поточний місяць; вибір функцій здійснюється натисканням PgUp, PgDn, а переміщення між обраними функціями-клавішами переміщенням курсору. Повернення в головне меню здійснюється натисканням Esc


Рис. 1.14. STANDART CMOS SETUP ( стандартні установки )

1.4.6. BIOS FEATURES SETUP

Рис. 1.15. BIOS FEATURES SETUP
При установці курсорної планки на цю функцію і натисканні клавіші Enter, ви побачите вікно розширених установок SETUP (рис 1.15).
Спробуємо розібратися з тим, що означають ці установки і на що вони впливають. Відразу обмовимося, що "Enabled" означає "задіяно, включене", "Disabled" "не задіяне, виключене".

1.4.6.1. Virus Warning (Попередження про вірус)

Дозвіл цього параметра забороняє будь-який запис у завантажувальний сектор жорсткого диска без дозволу користувача. Він уведений для захисту від так званих boot-вірусів, що уражають завантажувальний сектор. Рекомендується завжди дозволяти цей параметр, але варто врахувати, що, наприклад, Windows 95 при установці "зависає", якщо Virus Warning встановлений у Enable (при цьому на екрані з'являється чорний квадрат).

1.4.6.2. CPU Internal Cache/External Cache (Внутрішній/Зовнішній кеш процесора)

Дозволяється або забороняється внутрішній чи зовнішній кеш процесора. Забороняти який-небудь вид кеш-пам'яті потребно тільки тоді, колі необхідно штучно сповільнити роботу комп'ютера, наприклад, при установці якоїсь старої плати розширення.

1.4.6.3. CPU Level 1 Cache/CPU Level 2 Cache
(Кеш процесора першого рівня / Кеш процесора другого рівня)

Дозволяється/забороняється кеш першого рівня чи кеш процесора другого рівня для процесорів архітектури Pentium Pro (Pentium II, Deshutes і т. ін.). Забороняти який-небудь вид кеш-пам'яті потрібно тільки в разі потреби штучно сповільнити роботу комп'ютера, наприклад, при установці якоїсь старої плати розширення.

1.4.6.4. CPU Level 2 Cache ECC Check
(Увімкнути ECC для кеш-пам'яті процесора 2 рівня)

Параметр може бути наявним тільки для плат із процесорами архітектури Pentium II. Дозволяти його є сенс тільки в тому разі, якщо встановлений процесор класу Pentium II має кеш-пам'ять другого рівня з можливістю ECC контролю. У деяких процесорах допущені помилки і вмикання цього режиму може привести до нестабільної роботи комп'ютера.

1.4.6.5. Quick Power On Self Test
(швидкий тест комп'ютера після ввімкнення живлення)

Дозвіл цього параметра призводить до значного скорочення часу на початкове тестування комп'ютера BIOS'ом, особливо при значних об’ємах оперативної пам'яті. Варто тільки врахувати, що пам'ять, наприклад, у цьому випадку не тестується, а тільки перевіряється її розмір.

1.4.6.6. Boot Sequence (послідовність завантаження)

Параметр установлює послідовність опитування пристроїв, з яких може бути завантажена операційна система. Ці пристрої позначаються або буквами для фізичних жорстких дисків і звичайних дисководів, або назвою пристрою. Для сучасних версій можливі значення можуть виглядати так: A,C; C only; CD-ROM, C; C, A; D, A; LS/ZIP, C.

1.4.6.7. Gate A20 Option (варіант вмикання шини A20)

Параметр дозволяє керувати способом вмикання адресної шини A20 і, тим самим, звертатися до пам'яті за 1 мегабайтом. Цей параметр у сучасних платах не керується користувачем і завжди в значенні Fast. Може приймати значення:
- Fast - керування здійснюється chipset, що підвищує швидкість роботи.
- Normal - керування здійснюється через контролер клавіатури.

1.4.6.8. Swap Floppy Drive (перестановка дисководів)

Якщо дозволений, то дисководи A і B міняються місцями. Має сенс тільки при наявності 2-х дисководів у комп'ютері.

1.4.6.9. Boot Up Floppy Seek
(пошук завантажувального дисковода після ввімкнення комп'ютера)

Якщо цей параметр дозволений, то BIOS звертається до кожного дисковода на предмет розпізнавання його формату (40 чи 80 доріжок він підтримує). Оскільки вже з 1993 року дисководи на 40 доріжок не випускаються, не слід дозволяти цей параметр, тому що BIOS щораз буде витрачати кілька секунд на з'ясування формату дисковода.

1.4.5.10. Boot Up NumLock Status
(увімкнення цифрової клавіатури після ввімкнення комп'ютера)

Дозвіл цього параметра вмикає індикатор NumLock, і цифрова клавіатура генерує коди цифр і знаків, у протилежному разі генеруються коди стрілок, Ins, Del і т. ін.

1.4.6.11. Typematic Rate Setting
(установка швидкості введення символів)

Дозволяє чи забороняє установку швидкості повторення вводу символів клавіатурою при натиснутій клавіші.

1.4.6.12. Typematic Rate (Chars/Sec)
(частота повторення символів/сек)

Параметр діє тільки в тому випадку, якщо дозволений Typematic Rate Setting. Частота повторення має ряд фіксованих значень, що і може приймати цей параметр: 6, 8, 10,12, 15, 20, 24 чи 30.

1.4.6.13. Typematic Delay (Msec)
(затримка повторення в msec)

Установлює значення затримки від моменту натискання клавіші до початку повторення символу клавіатурою. Діє тільки в тому випадку, якщо дозволений Typematic Rate Setting. Значення може бути обране з ряду: 250, 500, 750 чи 1000.

1.4.6.14. PS/2 Mouse Function Control
(керування функціями порту миші PS/2)

Дозвіл цього параметра віддає IRQ12 тільки для порту миші PS/2. У протилежному разі, при відсутності підключеної до комп'ютера миші з інтерфейсом PS/2, IRQ12 вільний для інших пристроїв. Рекомендується встановлювати значення Auto.

1.4.6.15. 64MB"OS/2 Onboard Memory > 64MB
(вибір значення для OS/2, якщо пам'яті більше, ніж 64 Mb)

Вимагає дозволу при виконанні двох умов - у комп'ютері встановлено більше, ніж 64 Mb пам'яті і використовується OS/2 як операційна система.

1.4.6.16. Video ROM BIOS Shadow (відео BIOS у пам'ять)

Дозвіл цього параметра приводить до переносу відео BIOS із ПЗП (постійного запам'ятовуючого пристрою) на відеокарту в основну пам'ять комп'ютера, що значно прискорює роботу з відео BIOS (це необхідно і видно в DOS). Прискорення з’ясовує, що звертання до ПЗП набагато повільніше, ніж до ОЗП.

1.4.6.17. IDE HDD Block Mode : Enabled

Вмикання/вимикання режиму блокового обміну інформацією між IDE-вінчестером і контролером. При ввімкненому режимі контролер перевіряє наявність сигналу готовності від вінчестера тільки перед пересиланням блоку інформації, а не перед пересиланням кожного байта. У такий спосіб збільшується швидкість обміну з вінчестером.

1.4.6.18. Memory Parity Check : Enabled

Якщо у вашій системній платі встановлені модулі SIMM з бітом парності, то цю функцію краще увімкнути. У протилежному разі увімкнуть, тому що якщо ії ввімкнути для модулів без біта парності, виникнуть проблеми в роботі ОЗП.

1.4.6.19. Security Option : Setup

Функція захисту паролем усього ПК (System) чи SETUP (Setup). Цей захист можна ефективно використовувати хіба що для обмеження доступу дітей до ПК чи до його Setup, тому що досвідчений користувач без проблем зніме цей захист, з'єднавши виводи-перемикачі в батареї живлення CMOS-пам'яті.

C8000-CFFFF Shadow : Disabled
D0000-D7FFF Shadow : Disabled
D8000-DFFFF Shadow : Disabled

Аналогічно для ділянок ОЗП з адресами C8000-CAFFF, D0000-D7FFF, D8000-DFFFF. Потрібно вмикати в тому випадку, якщо в цих інтервалах адресів знаходиться BIOS ще якого-небудь контролера, наприклад, адаптера SCSI. У протилежному разі вмикайте ці ділянки тіньового ОЗП для збільшення об’єму доступної пам'яті.

1.4.7. Розділ CHIPSET FEATURES SETUP

Це найбільш цікавий розділ, функції якого дозволяють у максимальній мірі оптимізувати продуктивність ПК. Однак він і найбільш загадковий. BIOS фірми Award надає нам великі можливості з настроювання мікросхем, керування ресурсами ПК (їх називають Chipset). Але для грамотної оптимізації необхідне знання пристрою тієї чи іншої мікросхеми, того, як вона взаємодіє з процесором, ОЗП, зовнішніми пристроями. На жаль, автор не може похвалитися тим, що цей матеріал йому дуже добре знаний. Тому деякі функції залишаться неописаними. Автор рекомендує установити їх так, як це передбачено в установках BIOS за замовчуванням, і не змінювати їх без необхідності.

1.4.7.1. Auto Configuration : Disabled

Заборона автоматичного конфігурування дозволяє користувачу змінювати функції AT Clock Selection, DRAM Read Wait State і DRAM Write Wait State. Якщо ж цю функцію дозволити, вони приймуть значення, передбачені за замовчуванням у BIOS Defaults.


1.4.7.2. AT Clock Selection : CLK1/3

Вибір частоти функціонування ISA-шини. Для 40-мегагерцевого ПК це означає, що шина працює на частоті 13,3 Мгц. Не піднімайте цю частоту вище CLK1/5, якщо у вас виникають збої в роботі дискової системи чи відеосистеми.

1.4.7.3. DRAM Read Wait State : 0 WS

Число тактів чекання при читанні динамічного ОЗП. Звичайно можна установити 0, 1 чи 2 такти чекання. Вибравши 0 чи 1 такт, ретельно протестуйте ОЗП ПК на відсутність збоїв протягом хоча б 1...2 годин за допомогою, наприклад, програми Checklt.

1.4.7.4. DRAM Write Wait State : 0 WS

Tе саме для запису в динамічне ОЗП.

1.4.7.5. CAS Delay By 1T State : Disabled

Заборона/дозвіл додаткової затримки на такт при видачі процесором сигналу CAS для замикання адреси в мікросхеми динамічного ОЗП. Затримка потрібна, якщо ОЗП працює зі збоями.

1.4.7.6. Hidden Refresh Option : Enabled

Схований режим регенерації ОЗП. Така регенерація відбувається тоді, коли немає звертання до ОЗП, внаслідок чого вона не гальмує процесор видачею сигналу WAIT на час регенерації.

1.4.7.7. Burst Wait State : 2-1-1-1

Розподіл затримок при використанні механізму конвеєризації процесора. При першому звертанні до ОЗП видача другої адреси затримується на два такти, на один. Це виявляється можливим завдяки тому, що пристрій вибірки адреси працює незалежно від пристрою декодування команди і може почати вибірку наступної адреси до закінчення циклу декодування. При збоях в ОЗП вибирайте цей параметр 3-2-2-2 чи 2-2-2-2.

1.4.7.8. CACHE Write Wait State : 0 WS

Число тактів чекання при запису в кеш-пам'ять. Збільшуйте їхнє число при збоях у роботі ОЗП.

1.4.7.9. Video BIOS Cacheable : Enabled

Дозвіл/заборона кешування BIOS відеоконтролера. Якщо ви використовуєте звичайні контролери CGA, EGA, VGA і SVGA, то можна це кешування дозволити. Для більшості відеокарт із Windows-акселераторами це також припустимо, у той час як багато відеокарт із графічними процесорами цього не допускають. При першому запуску системи краще цю функцію заборонити, а після того, як всі інші компоненти будуть стійко функціонувати, можна експериментувати, дозволивши це кешування.
Можливості настроювання ПК, закладені в BIOS Award, дуже різноманітні й у вашому BIOS, можливо, будуть відрізнятися від того, що ми розглянули вище. Але наведеної інформації досить для того, щоб зрозуміти багато чого і почати орієнтуватися в тому, що можна змінювати, а що - небажано, що може відбутися при зміні тих чи інших параметрів і які заходи вжити в тій чи іншій ситуації.




1.4.8. LOAD BIOS DEFAULTS та LOAD SETUP DEFAULTS

При виборі одного з цих пунктів головного меню на екрані виникне діалогове вікно з написом наступного змісту:

Load BIOS Defaults (Y/N)? N чи
Load SETUP Defaults (Y/N)? N

Якщо ви хочете установити усі функції, що набудовуються, SETUP у свої значення за замовчуванням чи в ті значення, що були при старті ПК (про це ми говорили вище), натисніть клавішу Y, потім - Enter, а якщо передумаєте щось установлювати - Esc.

1.4.9. PASSWORD SETTING

При виборі цього пункту головного меню на екрані з'явиться діалогове вікно, у якому вам буде запропоновано ввести пароль. Останній буде захищати тільки SETUP чи всю систему в залежності від того, що обрано в пункті Security Option: Setup чи System. Перш ніж установити парольний захист, ще раз подумайте, чи потрібно вам це.

1.4.10. IDE HDD AUTO DETECTION
Рис. 1.16. LOAD BIOS DEFAULTS

При виборі цього пункту головного меню на екрані з'явиться вікно (рис. 1.16). Програма SETUP прочитала з регістрів контролера IDE-вінчестера його параметри, відобразила їх на екрані і запросила у вас підтвердження на те, щоб запам'ятати ці параметри в CMOS-пам'яті і використовувати їх при звертанні до вінчестера. Якщо ви введете Y, a потім натиснете клавішу Enter, то на цьому установка в CMOS-пам'яті параметрів вінчестера буде завершена, і у вас при цьому не виникне необхідності згадувати ці параметри чи копатися в довідниках. Але ще раз підкреслимо, що ця функція працює тільки для IDE-вінчестерів, для інших же необхідно проробляти все те, що було описано вище.

1.4.11. SAVE & EXIT SETUP EXIT WITHOUT SAVING (рис. 1.17)

Функції виходу з програми SETUP відповідно із записом змін чи без нього. При виході виникне діалогове вікно, у якому вас попросять підтвердити серйозність вашого наміру. Натисніть Y, потім Enter, і ви вийдете з SETUP, а комп'ютер перезапуститься для того, щоб ввести в силу нові установки.



Рис. 1.17. SAVE & EXIT SETUP EXIT WITHOUT SAVING

1.5. Загальні поняття про диски. Збереження системи на диску

1.5.1. Дисковод гнучких дисків

У комп'ютерах, що використовують MS-DOS, може бути встановлений один чи два дисководи гнучких дисків. Вони позначаються буквами (рис. 1.18).

Рис. 1.18. Розміщення дисководів у комп'ютері

Диск обертається в дисководі з постійною швидкістю 300 оборотів за хвилину. Головка зчитування і головка записування переміщуються радіально і досить швидко досягають будь-якої точки дискети. Гнучкий диск обертається тільки тоді, коли з його зчитується або на нього записується інформація. Якщо світиться індикатор дисковода, то це свідчить про те, що відбувається запис або зчитування інформації з дискети. Не можна виймати дискету з дисковода, коли світиться індикатор.

1.5.2. Дисковод жорстких дисків

Дисковод жорстких дисків розташований усередині комп'ютера і позначений символом С:. У дисководі може бути встановлений один або кілька жорстких дисків. Їм привласнюється літерне позначення С:, D:, Е: і т.ін. до Z.
Жорсткий диск виготовляється з міцного металу, на поверхню якого наноситься магнітний матеріал (рис 1.19). У дисководі жорстких дисків звичайно встановлюється кілька жорстких дисків розташованих один над одним, які знаходяться в постійному обертанні. А оскільки жорсткий диск не підданий деформації під впливом тепла, установка головок читання/записування здійснена в безпосередній близькості від жорсткого диска. Головки читання/записування встановлюються на відстані усього лише декількох мікронів на повітряній подушці.
Жорсткий диск обертається зі швидкістю 7200 оборотів за хвилину або в десять разів швидше, ніж гнучкий диск. Навіть найменший дотик головок читання/записування до жорсткого диска неминуче привів би до знищення всієї записаної на ньому інформації. Такий же вплив на жорсткий диск роблять пил і різні забруднення. З цієї причини обертання жорсткого диска здійснюється усередині герметичного металевого кожуха. Під час обертання жорсткого диска головки читання/записування, що підвішуються на повітряній подушці, переміщуються в напрямку до вільної доріжки, що знаходиться на зовнішньому краї диска.
Головки читання/записування переходять (як правило, автоматично) у робоче положення після вмикання живлення.
Найважливішим достоїнством жорсткого диска є великий об’єм записуваної інформації. В даний час на жорстких дисках, що використовуються в персональних комп'ютерах, міститься мінімум 10,020,0 Gб інформації. Це відповідає приблизно 30006000 звичайним дискетам обсягом 1,44 Мб. У сучасних персональних комп'ютерах уже встановлюються жорсткі диски, обсяг яких перевищує 300 Gб.


Рис. 1.19. Дисковод жорстких дисків

Жорсткий диск є дуже швидкодіючим пристроєм, тому що він обертається з великою швидкістю. Завантаження програм і даних з нього відбувається швидше, ніж із гнучких дисків. Коли виконуються програми, що використовують жорсткий диск, на дисководі жорсткого диска загоряється світловий індикатор. Це може відбуватися, наприклад, при використанні прикладної програми, що зчитує дані з жорсткого диска чи записує їх на нього.
З погляду користувача жорсткі диски дуже зручні в експлуатації. Диски не потрібно змінювати, їхній обсяг досить великий для збереження великого об’єму інформації і перехід з однієї програми на іншу здійснюється без утруднень.
До числа недоліків жорстких дисків можна віднести їхню дорожнечу, а також можливість їхнього ушкодження. Хоча дисководи жорстких дисків за своєю механічною конструкцією є більш складними, ніж дисководи для гнучких дисків, вони зарекомендували себе більш надійними в експлуатації. Дисковод гнучких дисків постійно випробовує на собі вплив кімнатного пилу, який нерідко призводить до його пошкодження. При експлуатації жорстких дисків виникають й інші проблеми, які також можна зарахувати до числа їхніх недоліків. В операційній системі DOS передбачені відповідні команди, які призначені для їхнього усунення.
Оскільки об’єм жорсткого диска в десятки разів перевишує об’єм гнучкого диска, то навіть у звичайного користувача в одному каталозі можуть нагромадитися сотні імен файлів. У цьому випадку перегляд їхнього списку і виявлення файлу, якого треба знайти, буде досить незручним і тривалим процесом. Крім того, потрібно постійно вигадувати нові імена файлів і стежити за тим, щоб вони не були використані раніше.
Для вирішення цієї проблеми, починаючи з другої версії операційної системи MS-DOS, передбачена можливість застосування підкаталогів. При перегляді визначеного підкаталогу користувач спостерігає імена лише тих файлів, що містяться в цьому підкаталозі. У різних підкаталогах можуть бути однойменні файли.

1.5.3. Конструкція дискети

В даний час для запису файлів найбільш поширені гнучкі диски діаметром 3,5 дюйма. Їх називають дискетами, дисками, тридюймовими дискетами і т.ін. Термін «гнучкий диск» найбільш точно передає суть цих пластмасових виробів. Вони були випущені з появою на ринку (весною 1987 року) нового покоління комп'ютерів фірми IBM, відомого під назвою PS/2.
Звичайний гнучкий диск - це пластмасовий диск, якій міститься в чотирикутному захисному конверті. При зчитуванні чи запису він обертається в дисководі зі швидкістю приблизно 300 оборотів за хвилину. Інформація зчитується або записується за допомогою головки, яка переміщається в радіальному напрямку вздовж поверхні дискети. На дисковод гнучких дисків впливає кімнатний пил, який нерідко призводить до його пошкодження.
Дискета складається з наступних елементів:
1. Захисний конверт призначений для захисту дискети, яка знаходиться в ньому, від пилу і забруднення.
2. Центральний фіксатор служить для стабілізації центрування дискети, тому що вона кріпиться до обертаючого механізму саме в цьому місці.
3. Індексний отвір. У дискеті є малий отвір, який показує місцезнаходження першого сектора. Якщо в дискеті є один отвір, для неї використовують назву «soft sectored» (програмна розмітка). На дискетах «hard sectored» (жорстка розмітка) є кілька розпізнавальних символів, кожний з яких знаходиться на початку сектора. Якщо отвір заклеєний клейкою стрічкою, то записана на дискеті інформація захищається від знищення. Зазвичай ці отвори відкриті, що дозволяє робити запис інформації на дискету чи стирати її.
4. Отвір для записування і зчитування. З цього місця зчитується (за допомогою головки, яка зчитує) інформація, що зберігається на дискеті, або через цей отвір робится запис нової інформації. Це дуже чуттєве місце дискети (рис 1.20).
Дискети, які правильно експлуатуються, є дуже надійними. Записана на них інформація може зберігатися протягом декількох років. Дискети майже без обмежень можуть бути використані повторно. Їх варто зберігати тільки в спеціальних конвертах, де вони зберігаються від пилу й інших забруднень.
Сама дискета не підлягає чищенню, тому вона повинна так ретельно зберігатися.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Рис. 1.20. Внутрішня будова дискети

1.5.4. Підготовка дискети до роботи

Якщо дискета нова, то перед початком експлуатації її варто піддати операції форматування, яка виконується в відповідному пристрої комп'ютера. Дискета, яка була придбана в торговій мережі, є «чистою», тобто на ній немає необхідного для дискети формату. Записування і зчитування інформації з дискети неможливі без виконання операції форматування, тобто розмітки на ній секторів і доріжок.
Форматування – це розмітка дискети на сектори і доріжки.
Доріжка – порція інформації, записана на дискету за один оборот диска.
Інформація, записана на доріжку поділяється на службову і корисну. Корисна і службова інформація чергуються між собою. Службова інформація містить у собі: синхроімпульси, інформацію про номер доріжки і номер сектора на ній, контрольної суми сектора. Основне призначення службової інформації – це забезпечити швидкий і зручний пошук корисної інформації.
Корисна інформація записується на диск порціями, названими сектором. Розмір сектора вимірюється в байтах. Система MS DOS працює із секторами по 512 байт. Спеціальні програми читання і записування інформації на диски як гнучкі, так і жорсткі сприймають тільки у випадку, якщо розмір сектора на них 512 байт. У всіх інших випадках MS DOS вважає, що диск має нестандартний формат. У цілому сектор може мати 128, 256, 512 і 1024 байта інформації. Цим часто користуються програмісти для захисту своїх дисків від копіювання.
За один оборот ( тобто на одну доріжку ) гнучкого диска розміром 3,5 дюйми , що має 160 доріжок ( 80 – верхніх і 80 – нижніх ) можна записати близько 12 Кб загальної інформації (9 Кб – корисної, 3 Кб службової).
Нумерація секторів починається з 0. На гнучкому диску розміром 3,5 дюйми знаходиться 18 секторів на доріжку (тобто сектора з 0 по 17) . Для жорстких дисків, у залежності від конструкції може бути 17 чи 26 секторів.
Сучасні дисководи гнучких дисків мають дві спеціальні головки зчитуння і записування інформації. Конструктивно між ними міститься дискета. У зв'язку з цим розрізняють верхні доріжки дискети , які нумеруються парними номерами з 0 по 158 і нижні – з 1 по 159. Записування і читання інформації з верхніх доріжок відбувається верхньою головкою дисковода , а запис і зчитування інформації з нижніх доріжок – нижньою головкою дисковода. 0 і 1 , 2 і 3 і т.ін. Доріжки знаходяться одна під другою. Усього на гнучкий диск 3,5” можна записати 1,44 Мб інформації. (512*18)*160=1440 Кб.
Число секторів і доріжок на дискеті залежить від типу дисковода, що використовується, версії операційної системи DOS, ключів команди FORMAT і типу самої дискети. Форматування можна виконати, наприклад, уведенням наступної команди:

С:\> FORMAT A:

Вище показано, яким чином здійснюється форматування дискети 3,5 дюйми (двосторонньої, з подвійною щільністю) на 1440 Кб. Обидві сторони дискети поділяються на 80 доріжок. Кожна зі сторін поділяється на 18 секторів. Сектори розділяють кожну з доріжок на 18 частин. Ці частини називаються секторами, іноді їх також називають блоками. (В англомовній літературі з обчислювальної техніки використовується термін «сектор», що позначає частину дискети об’ємом 512 байт, яка обмежена сектором і доріжкою.) У цій лекції використовується в основному термін «сектор». Дискета має сторону 0 (перша сторона) і сторону 1 (друга сторона). Комп'ютер робить запис інформації як на першу, так і на другу групу секторів.
Сектори пронумеровані для того, щоб призначення секторів було більш зрозумілим. На доріжці 0 сторони 0 розташовані сектори 017. На доріжці 0 сторони 1 знаходяться сектори 1836. Нумерація продовжується на 1 доріжці сторони 0 і т.ін.

1.5.5. Використання секторів дискет після форматування (рис. 1.21)

Сектор 0: У цьому секторі містяться дані, використовуючи які персональний комп'ютер може разпочати початкове завантаження. Цей сектор має назву BOOT (початкове завантаження), Воно містить повідомлення про помилку у випадку, якщо з дискети намагаються здійснити початкове завантаження, але на дискеті немає файлів операційної системи, що починаються з 12-го сектора.
Сектори 118: Тут знаходиться інформація про те, скільки секторів дискети використовується і скільки секторів вільні. Зона, у якій розташовані ці сектори, називається FAT (File Allocation Table - таблиця розміщення файлів). Кількість інформації, опрацьованої за один оборот дискети, називається групою (кластером), що може утворювати один сектор (512 байт) чи кратний йому об’єм. Мінімальний об’єм інформації, який записаний операційною системою на диск, завжди складає один сектор у 512 байт. Операційна система MS-DOS 3.3 обробляє файли в групах одного чи двох секторів гнучкого диска або файли чотирьох чи восьми секторів жорсткого диска. Тільки на підставі FAT здійснюється точне керування простором на дискеті. При форматуванні створюються дві однакові копії таблиці: вихідна у секторах 1-9, копія у секторах 10-18. В операційній системі є команда CHKDSK, за допомогою якої можна перевірити розподіл пам'яті на диску.
Сектори 1932: Вони зарезервовані для каталогів файлів на дискеті. У них містяться 224 імен файлів. Якщо дискета форматувалась як системна, то тут містяться імена двох схованих файлів операційної системи (ІО.SYS і MSDOS.SYS), командного процесора COMMAND.СОМ і ще залишається місце для 220 імен файлів. На практиці повне заповнення каталогу відбувається дуже рідко.
Сектор 33 ... Починаючи з цього сектора розміщуються файли операційної системи IO.SYS і COMMAND.СОМ, якщо вони скопійовані на дискету під час її форматування з використанням ключа /S, наприклад:

С:\> FORMAT A: /S

Після зазначених вище секторів користувач може записувати на дискету свої власні файли. Якщо три згаданих вище файли операційної системи не скопійовані на дискету, файли користувача починаються з 33 сектора.
Рис. 1.21. Структура диску

Форматування дисків поділяють на два види:
- форматування низького рівня. При цьому на диску створюються доріжки і сектори. Сучасні жорсткі диски не дозволяють здійснювати розмітку на сектори і доріжки. Цей процес проводиться на заводі-виробнику. Основна причина полягає в тому, що для жорстких дисків розмітка на сектори проводиться спеціальним чином, щоб забезпечити максимальну швидкість його роботи;
- форматування високого рівня у свою чергу можна розділити на:
1. Повне форматування. Коли інформація стирається з усіх секторів диска і проводиться запис у сектори спеціального байта, то з’вляється перевірка диска на наявність збійних секторів і їхнє виключення з роботи.
2. Неповне форматування. При цьому виді форматування стирається інформація про імена файлів у кореневому каталозі диска.
Необхідно запам'ятати, що записування і зчитування інформації на диски відбувається спеціальними порціями – кластерами. Це необхідно для того, щоб не обмежувати об’єм дисків. Чим більший диск, тим більший у нього кластер.
Кластер – мінімальна порція корисної інформації, що може бути порахована чи записана на конкретно заданий диск.
Для сучасних жорстких дисків розмір кластера може бути від 4 Кб до 64 Кб. Зверніть увагу, що зберігати маленькі файли на великих жорстких дисках невигідно, тому що вони все одно займуть місце хоча б в один кластер.
Для дискети обсягом 1,44 Мб на 3,5 дюйми розмір кластера дорівнює розміру стандартного сектора.

1.5.6. Застосування дисководів

Коли на дискету чи жорсткий диск потрібно записати визначений масив інформації, його перетворять у файл. Файли розрізняють за їхніми іменами. Ці імена використовуються при створенні файлів, їхньому копіюванні чи видаленні, тобто коли потрібно виконати яку-небудь операцію над файлом. Файлом може бути, наприклад, лист, таблиця, малюнок і т.ін.
Ім'я файлу може бути обрано користувачем довільно. Загальний вид імені файлу наступний:

ІМ'Я ФАЙЛУ . РОЗШИРЕННЯ
(до 8 символів) (до 3 символів)

В імені файла можна використати максимум вісім символів. Допускається застосування наступних символів:

A ... Z a ... z 0 ... 9 $ & % # ( ) _ { } @ ^ \ ! ~

В іменах файлів не можна використовувати пропуск, кому, крапку з комою і двокрапку. Ці символи зарезервовані як знаки поділу команд.
Деякі комбінації символів зарезервовані в операційній системі MS-DOS для спеціального застосування. Ці імена файлів використовуються без розширення. Зарезервовано наступні комбінації символів:
- AUX Використовується для позначення даних, призначених для передачі через послідовний порт - (AUX логічне ім'я файла, що відповідає послідовному каналу зв'язку).
- CON Використовується для позначення даних, що вводяться з клавіатури чи виведених на дисплейний пристрій (CONsole операторський термінал).
- PRN Використовується для позначення даних, виведених на принтер або через паралельний порт (PRiNter - принтер).
- NUL Використовується для позначення даних, виведених на фіктивний пристрій, в «нікуди» (NUL - порожній).
- LPT Перший підключений паралельний порт.
- СОМ1 Перший підключений послідовний порт.
Зазначені вище зарезервовані імена файлів відповідають відомим пристроям, наприклад, клавіатурі, принтеру і т.ін. До цих пристроїв можна звертатися як до файлів. З файла CON (клавіатура) можна копіювати текст прямо на дискету. Команда

A:\>COPY *.TXT PRN

виводить на підключений до паралельного порту принтера усі файли з розширенням .ТХТ, що зберігаються на диску в дисководі А:. Команда

А:\> COPY CON КОЕ.ТХТ

копіює текст, уведений із клавіатури, безпосередньо у файл, ім'я якому КОЕ.ТХТ на диску А:.
Після введення цієї команди комп'ютер знаходиться в стані чекання вводу із клавіатури. Копіювання з клавіатури можна закінчити подачею команди CTRL-Z чи натисканням на функціональну клавішу F6. Обидві команди еквівалентні введенню символу кінця файла. Іноді необхідно виводити інформацію безпосередньо на принтер, як це робиться на друкарській машинці.
Функції вводу і виводу можна об'єднати командою

C:\> COPY CON PRN

Після введення цієї команди рядок тексту, набраний із клавіатури, виводиться на принтер, підключений до паралельного порту, при кожнім натисканні клавіші ENTER. Цей режим скасовується повторним натисканням клавіш CTRL-Z.
Розширення імені файла не повинне містити більше трьох символів. Розширення відокремлюється від імені файла крапкою. Якщо розширення немає, крапка не ставиться. Розширення не завжди є обов'язковим, але його присутність полегшує розпізнавання файла.
Для деяких розширень установлені стандартні визначення:
- .СОМ файл , який виконується;
- .ЕХЕ файл , який виконується;
- .ВАТ командний файл;
- .ВАК попередня версія файла.
Якщо перед ім'ям файла зазначений символ дисковода, наприклад, С:, то між ім'ям файла і символом дисковода не повинно бути пропуску.
Приклади правильних імен файла:

CAD.CAD
CaDl0lab.NUL
CAD.АUХ

Намагайтеся використовувати для імен файлів англійські слова і букви. Якщо ви при завантаженні комп'ютера не використовуєте 866 сторінку, то MS DOS розпізнавати файли, які мають російські букви у своєму імені, не буде.

1.5.7. Розміщення імені файла на дискеті

При форматуванні дискети на 1,44 Мб, сектори 1932 резервуються для розміщення каталогів (рис. 1.22). У цих семи секторах зазвичай міститься 224 імені файлів. В одному секторі міститься 16 імен. Для кожного файла в цих секторах виділяється 32 байта. Один байт (вісім біт) відповідає одному символу (a,b,c,...,&,#,).
Пам'ять, яка виділяється для кожного файла (32 байта), розподіляється в такий спосіб:
- Байти 07: Зарезервовані для імені файла. Це обмежує довжину імені файла 8 символами.
- Байти 810: Зарезервовані для розширення імені файла, що може складатися тільки з трьох символів. Наявність його в імені файла необов'язкова, але його присутність часто полегшує упізнання вмісту файла.
- Байт 11: Визначає атрибут файла або його параметри. Атрибутів може бути шість:
Read Only - файл можна тільки читати, його не можна видалити або замінити (R).
System - атрибут, що використовується у файлах операційної системи 10. SYS і MSDOS. SYS.
Hidden - схований файл (не вказується в каталозі, який виводиться за допомогою команди DIR).
Archive - архівний атрибут, що використовується, зокрема, у командах копіювання файлів BACKUP і XCOPY(A).
Мітка тому - атрибут, що використовується для надання імені диску. Як і в людини, в диска може бути тільки одне ім'я.
Каталог - показує, що файл зовсім не є файлом, а несе інформацію про місце на диску, де зберігаються додатково файли і каталоги. Погодьтеся, що 224 імені для жорсткого диска на всіх не вистачить.
- Байти 1221: Зарезервовані для подальшого використання;
- 2223: Містять час створення файла, що виводиться в годинах і хвилинах;
- 2425: Містять дату;
- 2627: Містять номер групи (кластера), у якій зберігається початок файла;
- 2831: Містять довжину файла.
Що відбувається при видаленні файла за допомогою команди DEL?
Коли файл віддаляється з диска командою DEL, змінюється перша буква його імені, що зберігається в каталозі. У позицію байта 0 записується визначений код ASCII. Вміст інших секторів, що зберігають інформацію, яка відноситься до даного файла, не міняється. Займане ними місце не відбивається в каталозі, його можна використовувати для запису інших файлів.
Після видалення файла, його ім'я не виводиться при перегляді каталога. Файл, вилучений командою DEL, можна відновити, якщо в сектори, що містили вилучений файл, не була записана нова інформація. Якщо на місце вилученого файла записано новий файл, то відновити його вже неможливо. Окремо від операційної системи поставляється програма DEBUG, яка може допомогти у відновленні вилученого файла.

1.6. Завантаження системи MS DOS у пам'ять комп'ютера

1.6.1. Запуск комп'ютера

При кожному запуску комп'ютера в його оперативну пам'ять завантажуються три файли операційної системи DOS: COMMAND.COM, IO.SYS і MSDOS.SYS. Після цього операційна система DOS автоматично виконує команди, що містяться у файлах CONFIG.SYS і AUTOEXEC.BAT. Тим самим користувач звільняється від необхідності введення цих команд при кожному запуску комп'ютера.
Спочатку розглянемо процес завантаження цих файлів в оперативну пам'ять при запуску комп'ютера. Завантаження можна здійснювати із системної дискети, встановленої в дисководі А:, або з жорсткого диска.
Опишемо процес завантаження, яке виконується з дискети (завантаження з жорсткого диска виконується аналогічно). Оскільки дискети мають різні розміри FAT і для імені файла резервується різна кількість секторів, то за основу візьмемо дискету, відформатовану на 1,44 Мб. Якщо завантаження виконується з використанням жорсткого диска або дискет, які мають інший формат, то міняється лише місце розташування системних файлів.

Рис. 1.22. Запуск комп'ютера з використанням дискети або жорсткого диска

1.6.2. Підключення живлення до комп'ютера

Система BIOS, що зберігається в постійному запам'ятовуючому пристрої комп'ютера, виконує ряд операцій, зокрема, визначає готовність оперативної пам'яті до прийому інформації. Цей процес триває приблизно 1020 секунд. Після цього BIOS перевіряє наявність дискети в дисководі А:. Якщо дискета виявлена, то в оперативну пам'ять розміщується програма-завантажувальник, яка знаходиться в секторі BOOT (рис 1.22). Перевіряється наявність на дискеті двох схованих файлів IO.SYS і MSDOS.SYS. Якщо ці файли були скопійовані при форматуванні дискети за допомогою команди FORMAT/S чи пізніше, за допомогою команди SYS, то вони будуть виявлені на початку
33-го сектора дискети. Програма-завантажувальник розміщує відповідні файли в оперативну пам'ять. Якщо цих файлів немає на дискеті, то програма- завантажувальник видає повідомлення про помилку.
У повідомленні пропонується встановити в дисковод А: дискету, на якій є системні файли. Операційна система намагається перенести свої файли з гнучкого диску або жорсткого диску в ОЗП, як показано на рис. 1.23.
Порядок розміщення основних файлів операційної системи показано на рис. 1.24. Якщо при включенні комп'ютера в дисководі А: дискети немає, то запуск комп'ютера здійснюється з жорсткого диска. Комп'ютер, обладнаний жорстким диском, звичайно запускається з використанням цього диска, у такому разі дискету можна не встановлювати в дисковод А:. Як правило, на дискетах немає системних файлів і запуск із таких дискет неможливий.


Рис. 1.23. Схема зон пам'яті, резервованих в оперативній пам'яті

Те, що комп'ютер намагається запустити себе спочатку з дискети, встановленої в дисковод А:, і лише потім із жорсткого диска, пояснюється наступним.
По-перше, коли розпаковують новий комп'ютер, його жорсткий диск ще не форматований, форматування жорсткого диска здійснюється з використанням системної дискети, що встановлюється в дисковод А:.
По-друге, при експлуатації комп'ютера іноді виникають ситуації, коли він цілком блокується і жодна з клавіш не діє. Повторні запуски комп'ютера можуть не дати ніяких результатів. Типовою причиною такої ситуації є введення неправильної команди у файл AUTOEXEC.BAT, що призводить до блокування комп'ютера.
Після завантаження файлів IO.SYS і MSDOS.SYS в оперативну пам'ять, вони здійснюють ряд операцій, метою яких є встановлення оперативної пам'яті в режим залишкової готовності і розміщення всіх файлів на відповідних місцях.
Файл MSDOS.SYS забезпечує загальне установлення периферійних пристроїв і виведення номера версії операційної системи і даних, які стосуються правил її експлуатації.
Файл IO.SYS складається з двох частин: BIOS і SYSINIT. Цей файл забезпечує встановлення файла MSDOS.SYS, виконання найбільш простих і універсальних дій операційної системи, пов'язаних зі здійсненням операцій вводу-виводу при роботі комп'ютера й тестуванні пам'яті та пристроїв комп'ютера при ввімкненні електроживлення.
Файл IO.SYS перевіряє наявність файла CONFIG.SYS у кореневому каталозі дискети запуску. Якщо цього файла немає, то всі параметри встановлюються за замовчуванням. Якщо файл CONFIG.SYS виявлений, то виконуються команди, які містяться в ньому.


Рис. 1.24. Розміщення файлів операційної системи на дисках

Після цього в оперативну пам'ять завантажується командний процесор COMMAND.COM, він також повинен знаходитися в кореневому каталозі А:\ чи дискети в кореневому каталозі С:\ жорсткого диска, в залежності від того, звідки був зроблений запуск. Якщо він розташований у якому-небудь іншому місці, то операційна система не зможе його знайти і з'явиться повідомлення про помилку:

Bad or missing command interpreter

Тобто на дискеті міститься некоректний командний процесор, або він взагалі відсутній. Після завантаження командного процесора в оперативну пам'ять йому передається керування.
Після завершення процесу завантаження на екрані дисплея з'являється символ готовності, наприклад:

С:\>

Це означає, що командний процесор операційної системи DOS готовий приймати і виконувати всі команди операційної системи. Інакше кажучи комп'ютер готовий до роботи!

1.6.3. Поточний дисковод і зміна дисковода

Після завантаження операційної системи в оперативну пам'ять на екрані дисплея з'являється запрошення:

С:\>

С: - символ поточного дисковода
\ - символ кореневого каталога
> - власне символ готовності
Операційна система DOS завжди встановлює як поточний той дисковод, символ якого зазначений у запрошенні. Після первісного завантаження поточним є дисковод, з якого робилося завантаження, тобто А: чи С:. Команди завжди відносяться до поточного дисковода, якщо не зазначене інше.
При позначенні дисковода завжди використовується двокрапка (:). Між буквою і двокрапкою не повинно бути пропусків. Дисководи гнучких дисків позначаються символами А: і В:. Для позначення дисководів жорстких дисків застосовуються букви С:, D:, Е: і т.ін.
Як символ кореневого каталога використовується похила риска вліво (\), вона зв'язана з системою каталогів, яка використовується в операційній системі DOS. Якщо похила риска зв'язана з яким-небудь найменуванням, наприклад, \WP, то це позначає найменування підкаталога WP. Коли операційна система DOS здійснює форматування дискети, вона автоматично наносить на дискету символ кореневого каталога.
Символ готовності (>). Цей символ повідомляє про те, що комп'ютер знаходиться під керуванням операційної системи (DOS) і командний процесор COMMAND.COM операційної системи готовий до прийому команд. Командний процесор операційної системи DOS містить 29 так званих внутрішніх команд, що може використовувати оператор. Командний процесор є частиною операційної системи. Якщо використовується яка-небудь прикладна програма, командний процесор передає керування цій команді. Після цього до закінчення виконання програми вже не можна скористатися командами операційної системи.
Після закінчення виконання прикладної програми керування повертається операційній системі DOS. Це легко визначити, коли символ готовності з’явився на екрані дисплея. Кожна прикладна програма має власні команди і символи готовності. У процесі виконання прикладної програми комп'ютер буде знаходитися під її керуванням. Важливо пам'ятати, що виконання прикладної програми закінчується за допомогою її власних команд. Досить часто при завершенні програми можуть з'являтися повідомлення, що вимагають підтвердження. Якщо робота на комп'ютері закінчена, то живлення найкраще вимикати в ситуації, коли на екран дисплея виведений символ готовності операційної системи DOS (>). Не виникає ніяких проблем, якщо при цьому також показане і найменування каталога:

c:\wp>

У наведеному вище прикладі підкаталог \WP диска С: використаний як поточний каталог. У даному випадку можна припинити подачу живлення, тому що показаний символ готовності операційної системи DOS.
Якщо живлення буде вимкнено в процесі виконання прикладної програми, то може статися так, що файл прикладної програми залишиться відкритим. Якщо спробувати знову запустити цю прикладну програму, то комп'ютер повідомить, що вона вже активна. Це призведе до необхідності знову привести прикладну програму в вихідний стан.
Якщо потрібно перемінити поточний дисковод, то варто ввести букву дисковода і двокрапку:

C:\WP> А: (натиснути клавішу ENTER). Новим поточним дисководом буде А:.
А:\>

Якщо потрібно знову повернутися до дисковода С:, то варто записати:

А:\>С: (натиснути клавішу ENTER)

Тоді на екрані дисплея, крім символу С:, з'явиться ім'я підкаталога, що був поточним перед переходом на дисковод А:

C:\WP>

Запам'ятайте: щоразу, коли дається якесь завдання для операційної системи DOS, наприкінці варто натиснути клавішу ENTER чи ENTER. Тоді комп'ютер знає про те, що більше не надійде додаткових даних для виконання команди чи завдання.

1.6.4. Файл COMMAND.COM

Основне призначення командного процесора виконання команд, що вводяться користувачем. Якщо до комп'ютера підключено живлення і зроблено його первісне завантаження, то на екран дисплея виводиться символ >, який свідчить про готовність COMMAND.COM до виконання команд. Символ > означає, що командний процесор сприймає всю інформацію, що надходить після цього символу. Якщо буде введена якась команда, то командний процесор проаналізує всю інформацію, яка надійшла разом з командою, і виконає всі необхідні операції.
Командний процесор містить 29 внутрішніх команд, які доступні з будь-якого каталога жорсткого диска чи дискети. Ця можливість забезпечується їхньою постійною присутністю в оперативній пам'яті, а комп'ютер може виконувати тільки ті команди (програми), які знаходяться в оперативній пам'яті.
Коли команда вводиться із клавіатури, командний процесор у першу чергу з'ясовує, чи є дана команда внутрішньою. Якщо команду не виявлено в командному процесорі, її пошук продовжується серед зовнішніх команд. Для виконання зовнішньої команди потрібна програма (Executable Program), тобто відповідний файл повинен мати розширення СОМ чи ЕХЕ. Виконуваною програмою є також пакетний командний файл, забезпечений розширенням .ВАТ. Серед прикладних програм завжди наявні файли, які забезпечені розширенням .ЕХЕ чи .СОМ, що дозволяє операційній системі DOS запускати прикладну програму. Розмір файла з розширенням .СОМ обмежується 64 Кб, розмір файла з розширенням .ЕХЕ обмежується лише вільним простором в оперативній пам'яті. Звичайно файл запуску прикладної програми має розширення .ЕХЕ. У цьому випадку програма запускається введенням імені програми (без розширення). Операційна система DOS спочатку шукає файл із розширенням .СОМ, потім .ЕХЕ і нарешті .ВАТ.
Командний процесор складається з трьох частин.
Резидентна частина завантажується в оперативну пам'ять при початковому завантаженні. Вона зберігається в оперативній пам'яті до перезавантаження комп'ютера. Ця частина командного процесора забезпечує, зокрема, видачу інформації про помилки та дію комбінації клавіш CTRL-C. Вона забезпечує також завантаження в оперативну пам'ять нерезидентної частини командного процесора.
Друга частина забезпечує виконання файла AUTOEXEC.BAT (якщо він є) у процесі початкового завантаження. Ця частина командного процесора вилучається з оперативної пам'яті після завершення початкового завантаження.
Третя частина командного процесора є нерезидентна. Вона знаходиться в верхній частині оперативної пам'яті. У просторі між резидентною і нерезидентною частинами командного процесора зберігаються всі виконувані програми. Нерезидентна частина командного процесора забезпечує виведення символу готовності, зчитує команди з клавіатури чи з командного файла і забезпечує їхнє виконання. Крім того, у цій частині командного процесора міститься інформація, яка потрібна для виконання внутрішніх команд.
Іноді для прикладної програми потрібен дуже великий об’єм пам'яті, у цьому випадку вона використовує всю доступну оперативну пам'ять. Прикладна програма може використовувати також частину пам'яті, відведену для командного процесора. Коли виконання програми закінчено, резидентна частина командного процесора знову завантажує його нерезидентну частину у верхню зону оперативної пам'яті.

1.6.5. Внутрішні команди

Внутрішніх команд немає в каталозі, тому що вони знаходяться усередині командного процесора COMMAND.COM. Командний процесор знаходиться в оперативній пам'яті доти, поки до ЕОМ підключене живлення.
Операційна система DOS включає 29 внутрішніх команд:
- BREAK - вмикання/вимикання, переривання;
- CALL -виклик вкладеного командного файла;
- СНСР - зміна поточної кодової сторінки;
- CHDIR - зміна каталогу;
- CLS - очищення екрана;
- COPY - копіювання файла;
- CTTY - зміна периферійного пристрою, який використовується для вводу і виводу даних;
- DATE - виведення і установка поточної дати;
- DEL - видалення файла;
- DIR - висновок каталогу;
- ECHO - дозвіл/заборона виведення командних рядків, які виконуються;
- EXIT - повернення під керування первісного командного процесора;
- FOR - команда циклу в командному файлі;
- GOTO - перехід на мітку;
- IF - умова виконання команди;
- MKDIR - створення нового підкаталогу;
- PATH - установка шляху доступу;
- PAUSE - зупинка виконання командного файла;
- PROMPT - зміна символу готовності;
- REM - виведення інформації з командного файла;
- RENAME - зміна імені файла;
- RMDIR - видалення підкаталогу;
- SET - установка контексту;
- SHIFT - зміна параметрів усередині командного файла;
- TIME - виведення і установка часу;
- TYPE - виведення файла на екран дисплея;
- VER - виведення на екран версії, яка використовується операційною системою;
- VERIFY - дозвіл/заборона контролю операцій вводу-виводу;
- VOL - виведення мітки тому.



1.6.6. Зовнішні команди

В операційну систему також входять зовнішні команди (external commands). Програми, що реалізують ці команди, зберігаються в одному з підкаталогів на жорсткому диску. Вони розміщені в підкаталозі WINDOWS\COMMAND. Коли користувач вводить зовнішню команду DOS, операційна система завантажує в оперативну пам'ять відповідну програму з підкаталога BIN. На практиці користувач не бачить розходження між внутрішніми і зовнішніми командами. Єдиним помітним зовні розходженням є миготіння світлової індикації жорсткого диска при виконанні зовнішніх команд, що свідчить про передачу інформації з жорсткого диска в оперативну пам'ять.
Зовнішні команди операційної системи DOS можуть знаходитися, наприклад, у підкаталозі WINDOWS\COMMAND жорсткого диска чи на дискеті в дисководі А:. Звідси вони завантажуються в оперативну пам'ять, якщо потрібне їхнє застосування.
Жорсткий диск використовується, починаючи з другої версії операційної системи MS-DOS. З погляду користувача, це стало значним удосконаленням. Оператору не потрібно змінювати дискети в дисководі при введенні зовнішніх команд, усі вони можуть бути виявлені на жорсткому диску. Дуже важливо, що ім'я підкаталога WINDOWS\COMMAND вказується на шляху доступу, що визначається командою PATH. Визначення шляху доступу записується у файлі AUTOEXEC.BAT для його автоматичного використання при запуску комп'ютера. Визначення шляху доступу дозволяє операційній системі шукати команду в підкаталогах і, якщо команда буде виявлена, поміщати її в оперативну пам'ять. Визначення шляху доступу командою PATH дозволяє з усіх зазначених підкаталогів створити один великий каталог, у якому можна знайти всі програми, забезпечені розширеннями .ЕХЕ, .СОМ і .ВАТ, і завантажити їх в оперативну пам'ять шляхом введення найменування програми.
Ім'я кожної програми, що відповідає зовнішній команді, має розширення .ЕХЕ (execute -виконувати) чи .СОМ (command - команда) .
З погляду користувача персонального комп'ютера, не має істотного значення те, яке розширення відповідає зовнішній команді. У різних версіях операційної системи DOS та сама команда може мати різні розширення. Розходження в розширенні є чисто технічною проблемою. Команди, забезпечені розширенням .СОМ, є дуже компактними і завантажуються в оперативну пам'ять у тому вигляді, у якому вони записані на диску. Файли, забезпечені розширенням .ЕХЕ, є більш складними. Вони не можуть завантажуватися в оперативну пам'ять без змін.
Нижче перераховано 34 зовнішні команди операційної системи DOS:
- APPEND - автоматичне додавання файлів з різних каталогів;
-ASSIGN - перепризначення диска;
- BACKUP - створення резервних копій;
- CHKDSK - контроль диска;
- COMMAND - запуск нового командного процесора;
- СОМР - порівняння двох файлів;
- DISKCOMP - порівняння дискет;
- DISKCOPY - копіювання дискет;
- EXE2BIN - перетворення файлів типу ЕХЕ у файли типу СОМ;
- FASTOPEN - швидкий доступ до файла;
- FC - порівняння файлів;
- FDISK - створення розділів на диску;
- FIND - пошук набору символів у файлі;
- FORMAT - форматування диска;
- GRAFTABL - завантаження в пам'ять розширеної таблиці кодів ASCII4
- GRAPHICS - виведення на принтер графічного вмісту екрана;
- JOIN - об’єднання каталогів дисків;
- KEYB - зміна символів і призначення клавіш клавіатури;
- LABEL - зміна мітки тому;
- MODE - установка параметрів зовнішніх пристроїв;
- MORE - посторінкове виведення;
- NLSFUNC - завантаження кодової сторінки;
- PRINT - виведення даних на друк;
- RECOVER - відновлення файлів чи каталогів;
- REPLACE - заміна чи додавання файлів;
- RESTORE - відновлення копії жорсткого диска;
- SELECT - вибір національних форматів;
- SHARE - перевірка файлів, які поділяються;
- SORT - сортування імен відповідно до алфавіту;
- SUBST - призначення підкаталога імені віртуального диска;
- SYS - перенос операційної системи на диск;
- TREE - виведення дерева підкаталогів;
- XCOPY - вибіркове копіювання файлів з підкаталогів.
Відразу зауважимо, що, із наведеного переліку команд, не всі команди збереглися в тому вигляді, що перераховано, частина з них вилучені, як застарілі. Про це ви довідаєтесь із наступного розділу, присвяченого командам операційної системи.
Чому команди операційної системи DOS розпозділені на внутрішні і зовнішні?
Для виконання команди чи прикладної програми її необхідно завантажити в оперативну пам'ять. Тому що обсяг оперативної пам'яті обмежений 640 Кб, для надання прикладним програмам достатнього простору, постійно в оперативній пам'яті знаходиться тільки необхідний мінімум команд. Командний процесор операційної системи DOS займає понад 25 Кб пам'яті і містить 29 внутрішніх команд. Зовнішні команди займають досить великий об’єм пам'яті. Наприклад, для виконання команди FDISK в операційній системі DOS 3.3 потрібно майже 49 Кб, а для виконання команди RESTORE 36 Кб і т.ін. (дивися таблицю нижче).
Якщо ці команди будуть вміщені в оперативну пам'ять, то в ній не залишиться досить простору для розміщення прикладних програм. З цієї причини великі команди розміщені поза командним процесором. Як правило, вони розташовуються у визначеному підкаталозі на жорсткому диску.

1.6.7. Уведення команд і найбільш розповсюджена інформація про помилки

Команди операційної системи MS-DOS називають також керуючими командами, а зовнішні команди іноді називають програмами. У застосуванні команд операційної системи DOS існують свої власні граматичні правила, яких потрібно дотримуватися працюючи із комп'ютером. Якщо при введенні зроблена будь-яка помилка, то часто на екрані дисплея з'являється наступне повідомлення:

Syntax error

Це означає, що введений командний рядок містить синтаксичну помилку. Повідомлення про помилку залежить від уведеної команди. Серед такої інформації можуть бути повідомлення про помилки в периферійних пристроях і помилки допущені у командах. Повідомлення про помилки можуть бути різними, але означати те саме, трактування повідомлення значною мірою залежать від команди. Якщо повідомлення про помилку зазначено у зв'язку з якось командою, слід уточнити, що означає отримане повідомлення про помилку для даної команди, і діяти відповідним чином.
Досить часто надходить наступне повідомлення про помилку:

Abort, Retry, Ignore

Текст повідомлення говорить про те, що в даній ситуації можливі лише три альтернативи: натиснути клавішу A, R чи I.
А - (Abort) припинення виконання програми і повернення в операційну систему.
R - (Retry) повторення спроби.
I - (Ignore) ігнорування помилки, продовження виконання програми.
Як спочатку можна вибрати R. Якщо надійде повторне повідомлення, то потім можна спробувати I і нарешті, А. Таке повідомлення часто виводиться при використанні дисковода А:, замок якого не переведений у робоче положення, або якщо дискета має яке-небудь пошкодження.

Уведення команди починається з її імені:

C:\>DIR A:\WP /P

Між символом готовності (>) і командою DIR можна залишити кілька пропусків. Ім'я команди DIR може бути написано прописними чи малими літерами. Усі команди операційної системи DOS і зв'язані з ними параметри можуть записуватися як рядковими, так і прописними буквами.
Стосовно пропусків варто бути дуже уважним. Між командою DIR і символом А: варто залишити пропуск, тому що операційна система DOS сприймає DIRA: як ім'я чи команди прикладної програми, і тоді надійде повідомлення про помилку:

Bad command or file name.

Операційна система DOS не розпізнає команду DIR A: і повідомляє, що зазначено неправильне найменування чи команди файла.
Двокрапка також є дуже істотним елементом символу дисковода. Ії варто записувати безпосередньо після букви дисковода, тобто без пропуску, наприклад, А:, В:, С:, інакше буде виведене повідомлення про помилку:

Invalid parameter.

яка означає, що в команді були зазначені неправильні параметри.
Найменування підкаталога \WP необхідно записувати відразу після символу дисковода (без пропуску), у протилежному разі буде виведене аналогічне повідомлення про помилку. Каталог завжди зв'язаний з визначеним диском і операційною системою DOS і обробляє їх як одне ціле.
Ключ /Р (pause - пауза) може вказуватися безпосередньо після найменування каталога або між ними може бути пропуск. У цьому відношенні операційна система DOS допускає певну свободу.
Операційна система розпізнає кілька спеціальних символів, наприклад, пропуск, крапка, двокрапка, крапка з комою, круглі дужки і знак рівності. Застосування всіх цих спеціальних символів тут не розглядається, однак вони відіграють важливу роль при визначенні команд.
Дисковод, шлях доступу та ім'я файла, що вказуються у визначенні файла, відокремлюються похилою рискою вліво (\):

C:\> TYPE A:\WP\USER\PEKKA\PEKKA.l

У наведеному прикладі всі підкаталоги, \WP, \USER і \РЕККА, записуються підряд, між ними ставиться похила риска вліво. Наприкінці вказується файл РЕККА.1, вміст якого виводиться на екран дисплея за допомогою команди TYPE . Якщо у визначенні шляху доступу буде допущена помилка, то надійде повідомлення про помилку:

Invalid path or file name

тобто неправильно зазначені ім'я файла або шлях доступу. Досить часто на екрані дисплея з'являється повідомлення:

Press any key when ready

Це повідомлення говорить про те, що після виконання певної дії варто натиснути на клавіатурі будь-яку клавішу.
Коли вводиться команда, в якій згадується який-небудь файл, необхідно вказувати ім'я файла з розширенням. Команди операційної системи DOS виконуються без уведення розширення.
Виконання команди може бути перервано одночасним натисканням клавіш CTRL-C. Запуск команди здійснюється натисканням клавіші ENTER.
Виведення на екран дисплея може бути перервано одночасним натисканням клавіш CTRL-S. У протилежному разі виведення буде продовжуватися до завершення виконання програми. Подібна ситуація досить часто виникає, наприклад, при введенні команди DIR. Натискання кожної клавіші продовжить виведення на екран дисплея.

1.6.8. Символи заміни

У командах операційної системи DOS застосовуються два символи, які мають спеціальне призначення. З цієї причини їх не можна використовувати як символи, що складають ім'я файла. Цими символами є:
- ? - знак питання.
- * - «зірочка».
Застосування цих символів розширює сферу використання команд операційної системи MS-DOS, якщо в них вказуються імена файлів. Знак питання (?) заміняє один символ в імені файла, а зірочка (*) заміняє кілька символів в імені файла. Використання символів заміни часто застосовується, зокрема, у командах DIR, COPY, DEL і REN.

Розділ 2. Внутрішні команди операційної
системи DOS

2.1. Робота з каталогами в DOS

2.1.1. Підкаталог

При використанні жорсткого диска може виникнути ситуація, коли створюється так багато файлів, що починають виникати труднощі з їхнім переглядом і систематизацією. Для вирішення цієї проблеми застосовуються підкаталоги. З їхньою допомогою можна розміщувати взаємозалежні файли в окремих підкаталогах.
Кожний користувач може здійснювати запис свого файла у власний підкаталог. При форматуванні жорсткого диска автоматично створюється кореневий каталог С:\. Аналогічним способом при форматуванні гнучких дисків створюються кореневі каталоги, які позначаються (\), наприклад, А:\. У кореневому каталозі можуть створюватися підкаталоги.
Розглянемо окремо структури каталогів, які створюються на жорсткому і гнучкому дисках. На жорсткому диску часто розміщаються підкаталоги для програм. На жорсткому диску передбачається також підкаталог для зовнішніх команд операційної системи DOS, а також файлів, які копіюються з інших системних дискет. У даний час загальноприйнятим є використання імені DOS для підкаталога, що містить зовнішні команди.
Спочатку створимо структуру каталога, яка зображена на рис. 2.1 і розмістимо її на гнучкому диску. Звичайно, на гнучкому диску структура каталогів не створюється, тому що ємність дискети настільки мала, що не виникає проблем при організації і пошуку файлів. Тому представлена структура каталога гнучкого диска служить виключно для ілюстрації наведених прикладів.
Звичайно, структура каталога гнучкого диска, яка зображена на рис.2.1, може мати і практичне застосування для гнучкого диска.

Рис. 2.1. Структура каталога гнучкого диска А

На гнучкому диску А: верхнім є кореневий каталог А:\. Під ним за допомогою команди MKDIR можна створити ряд підкаталогів. На рис.2.1 зображені 4 підкаталоги кореневого каталога:\AUTOCAD, \WP, \BIN і \ВАТ. У даному випадку вони є підкаталогами кореневого каталога А:\. У підкаталог \BIN можна записати ті програми операційної системи, які реалізують зовнішні команди і не містяться в командному процесорі. У підкаталозі ВАТ можна, наприклад, розміщати командні файли.
Отже, в імені підкаталога завжди використовується зворотна похила риска (\) і власне ім'я каталога \AUTOCAD і \WP є підкаталогами першого рівня, у яких за допомогою команди MKDIR створені нові підкаталоги \USER. За ними випливає ряд підкаталогів третього рівня: \ESKO, \PIRJO, \JAR1, що є підкаталогами підкаталога \AUTOCAD першого рівня. Аналогічно створені підкаталоги \РЕККА і JYRKI для підкаталога \WP першого рівня. На самому споді знаходяться файли, які створюються користувачем. У даному випадку такими файлами є ESKO.1, ESKO.2.
Каталог, що містить підкаталог, називають батьківським каталогом. Наприклад, батьківським каталогом підкаталога \ESKO є каталог \USER. У найвищій частині структури розташовується кореневий каталог (\), до якого підключені всі інші каталоги як безпосередньо, так і через проміжні каталоги.
Структура каталогів операційної системи MS-DOS нагадує дерево, перекинуте гілками вниз. Для того, щоб можна було користуватися програмою і пов'язаними з нею файлами, необхідно записати програми у відповідний підкаталог дерева каталогів. Якщо користувач захоче скористатися програмою, він може запустити її тільки з того підкаталога, у якому вона записана. Якщо необхідно створити певний малюнок за допомогою програми AUTOCAD, а потім записати результат у файл ESKO.1, то користувачу варто ввійти в підкаталог \ESKO і за допомогою команди PATH визначити шлях доступу, по якому операційна система знайде і завантажить програму AUTOCAD в оперативну пам'ять. Звичайно, операційна система завантажує програму з поточного каталога. Якщо операційна система не виявляє шукану програму в поточному каталозі, то надходить повідомлення про помилку. Обумовлений командою PATH шлях доступу діє тільки до вимикання живлення комп'ютера.
Таким чином, при кожному наступному ввімкненні комп'ютера шлях доступу варто встановлювати заново. Шлях доступу можна також задавати у файлі AUTOEXEC.BAT, причому в ньому можна вказати шлях до будь-якої програми. При запуску комп'ютера операційна система перевіряє, чи є на системній дискеті файл із ім'ям AUTOEXEC.BAT. Якщо цей файл виявлений, то виконуються команди, які містяться в ньому, що дозволяє встановлювати шлях доступу до будь-якої програми, яка потім може запускатися з будь-якого каталога, згаданого в шляху доступу.
По каталогу можна переміщатися вгору, вниз і вбік, використовуючи для цього відповідні команди. У випадку виконання прикладної програми інформація записується в тому каталозі, з якого був здійснений її запуск, якщо в програмі не передбачена можливість запису файла у визначений каталог. Коли використовується програма з підкаталога \AUTOCAD і створюються малюнки, то ці малюнки записуються в той же каталог. Якщо використовується програма, яка розташована в підкаталозі \ESKO диска А, то малюнки записуються в підкаталозі A:\ESKO.
При запуску комп'ютера операційна система DOS перевіряє, чи є в дисководі А: системна дискета. Якщо системна дискета тут не виявлена, то операційна система звертається до кореневого каталога С: \ жорсткого диска і робить запуск комп'ютера, використовуючи інформацію, яка тут зберігається. Файли CONFIG.SYS і AUTOEXEC.BAT зберігаються в кореневому каталозі для того, щоб операційна система використовувала інформацію до того, як користувач комп'ютера спробує зробити це вручну.
При створенні імен каталогів варто керуватися тими ж правилами, які використовуються при складанні імен файлів. В імені каталога розширення не використовується. Імена каталогів варто вибирати продумано, тому що їх не можна змінити однією командою операційної системи DOS. Для зміни імені каталога спочатку створюють каталог із новим ім’ям, а потім переносять у нього всі файли. Тільки після цього можна забрати старий каталог, попередньо видаливши із нього всі файли. Рекомендується використовувати короткі імена. У цьому випадку завдання шляху доступу здійснюється набагато швидше. Іншим дуже важливим обмеженням є довжина шляху доступу максимум 63 символи.
В операційній системі MS-DOS можна використовувати дві крапки (..) замість імені батьківського каталога для поточного каталога:
.. - є скороченням імені батьківського каталога поточного каталога, іншими словами, скороченням імені каталога верхнього рівня.
Якщо, наприклад, буде записано:

A:\AUTOCAD\USER> DIR

операційна система MS-DOS буде здійснювати виведення батьківського каталога поточного каталога, у даному випадку підкаталог AUTOCAD. Якщо ввести

A:\AUTOCAD\USER> DIR ..\.. ,

то операційна система MS-DOS буде здійснювати виведення батьківського каталога, іншими словами, каталога, який розташований на два рівні вище. У даному випадку буде здійснюватися виведення кореневого каталога А:\

2.1.2. Команда MKDIR (створення каталога)

Для того, щоб краще розібратися в побудові дерева каталогів, розглянемо приклад його створення на диску А. Каталог створюється за допомогою команди MKDIR (MaKe DIRectory - створити каталог). Ця команда може бути скорочена до двох букв MD.
Створення підкаталога відбувається в тому каталозі, в якому видана команда, тобто в поточному каталозі, якщо в команді не було зазначено інше. Спочатку створимо каталог AUTOCAD:

А:\> MD AUTOCAD

Аналогічним образом створимо в кореневому каталозі А:\ підкаталоги першого рівня WP, BIN і ВАТ. Тепер можна перевірити, чи створені ці каталоги.

А:\> DIR

У даному випадку на екран дисплея виводиться список, що показаний нижче на рис.2.2.

Рис. 2.2. Підкаталоги диска А

Підкаталоги першого рівня в кореневому каталозі А:\. <ПАПКА> - символ підкаталога.
Символ <ПАПКА> означає, що попереднє ім'я є ім'ям підкаталога. Створимо тепер підкаталог \USER наступного, другого рівня, що є підкаталогом каталога \AUTOCAD. Це можна зробити двома способами, залежно від того, який підкаталог є поточним. Якщо поточним каталогом є А:\, то вводиться команда:

А:\> MD \AUTOCAD\USER

Якщо поточним є каталог \AUTOCAD, то це виконується по-іншому:

A:\AUTOCAD> MD USER

Якщо зараз на екран дисплея вивести створений цим способом підкаталог, то буде отриманий список, представлений на рис. 2.3.




Рис. 2.3. Список підкаталогів другого рівня

Дві крапки (..) позначають батьківський каталог підкаталога \USER, тобто підкаталог \AUTOCAD. Одна крапка (.) позначає сам каталог \USER. Ці символи встановлюються при створенні каталога автоматично.
Якщо дерево каталогів, яке зображено на малюнку, буде створено на гнучкому диску, то його можна вивести на екран дисплея і принтер. Якщо необхідно здійснити виведення тільки на екран дисплея, то варто ввести:

А:\> TREE

Для того, щоб не трапилось помилки при відсутності в кореневому каталозі А:\ команд операційної системи, за допомогою команди PATH варто вказати шлях доступу в той каталог жорсткого диска, де розміщена розглянута команда (див. опис команди PATH). Після вказівки шляху доступу на екран дисплея буде виведений текст. Команда TREE вважається застарілою й у комплекті MS DOS v7.0 ( Windows 95 ) і вище відсутня.

2.1.3. Команда CHDIR (зміна каталога)

Зміна каталога відбувається за допомогою команди CHDIR (CHange DIRectory - перемінити каталог). Ця команда має і скорочене ім'я CD. Уведення команди CD без вказівки параметрів не змінює каталог, із якого видана команда, і на екран дисплея виводиться шлях доступу до поточного каталога. Розглянемо дію команди CD.
Основні операції:
1. Переміщення на один рівень вниз у \WP з A:\

A:\ cd\WP

2. Переміщення вниз із А: у \PEKKA

A:\CD A:\WP\USER\PEKKA

3. Переміщення на один рівень вгору з \ESKO у \USER

A:\AUTOCAD\USER\ESKO> CD ..

Дві крапки (..) означають батьківський каталог. Переміщення можна також здійснити командою:

A:\AUTOCAD\USER\ESKO> CD\AUTOCAD\ USER

4. Переміщення з \ESKO в А:\

A:\AUTOCAD\USER\ESKO> CD\

Символ кореневого каталога похила риска (\).

5. Переміщення з \ESKO у \AUTOCAD

A:\AUTOCAD\USER\ESKO> CD\AUTOCAD

6. Переміщення з \ESKO у \JARI

A:\AUTOCAD\USER\ESKO> CD..\JARI

У даному випадку спочатку виробляється переміщення на один рівень вище, шляхом запису двох крапок (..), а потім униз.

7. Переміщення з \ESKO у \РЕККА

A:\AUTOCAD\USER\ESKO> CD\ WP\ USER\PEKKA

У даному випадку виробляється переміщення на головний рівень за допомогою команди CD, a потім униз, як це було описано вище.

2.1.4. Команда RMDIR (вилучення підкаталога)

Рис. 2.4. Вилучення підкаталога за допомогою команди RD

Вилучення підкаталогів відбувається за допомогою команди RMDIR (ReMove DIRectory - забрати каталог). Можна використовувати скорочення RD (рис. 2.4). Ця команда вилучає підкаталоги, але не кореневий каталог. Перед вилученням підкаталогів у них не повинно міститися файлів, а також підкаталогів. Якщо необхідно вилучати який-небудь підкаталог, то, починаючи із найнижчого рівня, спочатку вилучаються усі файли з кожного підкаталога за допомогою команди DIR *.*. Після цього, за допомогою команди RD, вилучають підкаталоги. Варто звернути увагу на те, що за допомогою команди DEL вилучаються файли, а за допомогою команди RD - підкаталоги. У каталогах перед їхнім вилученням не повинно міститися ніяких символів, крім символу (.), який позначає поточний каталог, і символу (..), що позначає батьківський каталог поточного каталога. Операційна система MS-DOS автоматично записує ці символи при створенні нового каталога.
Якщо в підкаталозі \РЕККА є файли РЕККА.1 і РЕККА.2 і необхідно видлучити підкаталог \РЕККА і підкаталог \JYRKI, то варто діяти таким чином:

A:\WP\USER\PEKKA> DEL *.*
Are you sure (Y/N)? Y
A:\WP\USER\PEKKA> CD..
A:\WP\USER> RD РЕККА
A:\WP\USER> RD JYRKI

2.1.5. Перейменування каталога

Операційна система MS-DOS не містить спеціальних команд для перейменування каталогів. Перейменування каталога можна здійснити за допомогою наступних операцій (рис.2.8 ):
1. Створення за допомогою команди MD нового каталога з потрібним ім'ям.
2. Копіювання всіх файлів зі старого каталога в новий за допомогою команди COPY *.*.
3. Вилучення командою DEL *.* вмісту старого каталога.
4. Вилучення старого каталога за допомогою команди RD.
Виконайте наступну вправу: файли з підкаталога \РЕККА, РЕККА.1 і РЕККА.2 скопіювати в підкаталог \ANNE, після чого вилучається підкаталог \PEKKA (разом із файлами, які містилися в ньому).

1. A:\WP\USER> MD ANNE
2. A:\WP\USER\PEKKA>COPY *.* ..\ANNE
3. A:\WP\USER\PEKKA> DEL *.*
Are you sure (Y/N)?Y
4. A:\WP\USER> RD РЕККА

2.1.6. Копіювання файлів із одного каталога в інший

Рис. 2.5. Копіювання файлів

На рис. 2.5 продемонстровано копіювання файлів із одного каталога в іншій на дискеті, що знаходиться в дисководі А:
Команда копіювання є багатофункціональною й аналіз усіх можливостей і ситуацій вимагає ґрунтовного вивчення команди в кожному окремому випадку. У зв'язку з цим, тут представлений досить простий спосіб використання команди COPY, його легко запам'ятати і він, як правило, завжди дає необхідний результат. У даному випадку розглядається копіювання, коли шлях доступу завжди починається з кореневого каталога (\). Після імені команди COPY та імені файла записується символ кореневого каталога (\) і шлях доступу до місця копіювання. Якщо використовувати цей метод, то буде виключена можливість помилки. Якщо копіювання виконується в тому самому дисководі, його вказувати не потрібно. Якщо копіювання здійснюється з одного дисковода в інший, то варто вказати символ цільового дисковода.
Тепер виконаємо вправу щодо копіювання за допомогою команди COPY у дереві каталогів, зображеному на рис.2.5. Перед цим був вилучений підкаталог \РЕККА. Звернемося до зображеного на малюнку дерева каталогів. Файл ESKO.1 можна створити за допомогою команди COPY CON, використовуючи спосіб, який був описаний при розгляді команди COPY. У файл, як його вміст, може бути записано, наприклад, його ім'я.
1. Копіювання файла ESKO.1 з підкаталога \ESKO у підкаталог \PIRJO. Цю операцію можна здійснити двома способами. Перший спосіб копіювання через кореневий каталог; другий спосіб коротший: у ньому не використовується кореневий каталог.
Спосіб 1:

A:\AUTOCAD\USER\ESKO>COPY ESKO.1 A:\AUTOCAD\USER\PIRJO

COPY, ESKO.1 і А: відокремлюються одним пробілом, тому що вони мають різне значення: команда, файл, дисковод. Однак між символами дисковода А: і кореневого каталога (\) не повинно бути пробілу. Копіювання здійснюється через кореневий каталог і звідси через шлях доступу відбувається пошук підкаталогу. Символ дисковода А: може бути видалений, тому що копіювання відбувається в тому самому дисководі.
Спосіб 2:

A:\AUTOCAD\LJSER\ESKO> COPY ESK0.1 А: ..\PIRJO

Дві крапки (..) означають перенос через батьківський каталог \USER.

2. Копіювання файла ESKO.1 з підкаталога \ESKO у підкаталог \PEKKA.

A:\AUTOCAD\USER\ESKO> COPY ESKO.1 А:\ WP\ USER\PEKKA

Копіювання здійснюється через кореневий каталог (\), тому що він зазначений відразу після символу дисковода А:.
3. Копіювання файла ESKO. 1 з каталога \ESKO у підкаталог \ARI із новим ім'ям JARI.1:

A:\AUTOCAD\USER\ESKO>COPY ESK0.1 А: ..\JAR\JARL.l

2.1.8. Команда PATH (визначення шляху доступу)

При розгляді команди установки шляху доступу (path - шлях) скористаємося малюнком.
Якщо необхідно набрати текст за допомогою програми обробки тексту WP і записати створений файл у підкаталог \ESKO диска А:, то це можна зробити двома способами.
Перший полягає в тому, що у відповідь на запит програми WP про ім'я файла, під яким варто записати оброблюваний текст, вказується (крім імені файла) повний шлях доступу до підкаталога \ESKO на диску А:. Запис файла в необхідному місці можливий за умови, якщо на дискеті, що знаходиться в дисководі А:, створене дерево каталогів, яке відповідає зазначеному шляху доступу.
Другий спосіб використовується у випадку, якщо запуск програми обробки тексту здійснюється з підкаталога \ESKO диска А:. Тоді оброблюваний файл автоматично записується в цей каталог. Подивимося, що необхідно зробити для одержання результату:

A:\AUTOCAD\USER\ESKO> WP

У даному випадку на екран дисплея буде виведено повідомлення про помилку: «Bad command or file name», тобто допущена помилка в імені файла чи дана неправильна команда.

Рис. 2.6. Визначення шляху доступу

Причиною є відсутність у даному підкаталозі потрібної програми обробки тексту. Варто визначити шлях доступу до підкаталога, у якому розміщена програма WP. У даному прикладі ця програма зберігається в підкаталозі \WP жорсткого диска С:. Файл запуску програми WP має ім'я WP.EXE. Отже, потрібно створити шлях доступу в підкаталог \WP, щоб операційна система DOS могла розмістити програму обробки тексту WP в оперативній пам'яті. Шлях доступу визначається командою PATH таким способом:

A:\AUTOCAD\USER\ESKO> PATH C:\WP

Перевіримо, чи утворився шлях доступу після введення команди PATH:

A:\AUTOCAD\USER\ESKO> PATH

На екрані дисплея з'явиться текст:

PATH = C:\WP

Тепер програму WP можна запускати з будь-якого каталога.
Якщо WP запускати з підкаталога \ESKO, то операційна система спочатку перевірить поточний каталог диска А:, тобто каталог \ESKO. Якщо програма тут виявлена не буде, то операційна система досліджує наступний підкаталог C:\WP і знаходить у ньому відповідну програму, після чого програма WP завантажується в оперативну пам'ять. Потім командний процесор запускає цю програму й очікує закінчення її виконання. Під час виконання програми команди, які містяться в командному процесорі, не можуть бути використані, тому що програма обробляє лише власні команди. Коли виконання програми буде припинено і створений з її допомогою файл буде записаний у каталог, який був поточним у момент запуску (в даному випадку в підкаталог \ESKO), комп'ютер знову повертається до операційної системи. Про це повідомляє символ готовності - >.
Шляхи, що створюються за допомогою команди PATH, можуть використовуватися тільки для доступу до програм (розширення .ЕХЕ чи .СОМ) і до пакетних командних файлів (розширення .ВАТ).
Не всі робочі файли можна знайти за допомогою визначення шляху доступу командою PATH. Для визначення шляху доступу до текстового файла можна використовувати команду APPEND.
Коли від комп'ютера буде вимкнене живлення, то шлях доступу, який був установлений за допомогою команди PATH, втрачається. Отже, шлях доступу необхідно визначити заново при черговому запуску комп'ютера, якщо він не встановлений у файлі AUTOEXEC.BAT.
Якщо необхідно познайомитися, наприклад, із програмою обробки тексту WP, то можна створити текстовий файл за допомогою WP і записати його під ім'ям ESKO.1 у підкаталог \ESKO. За допомогою однієї команди PATH можна визначити шлях доступу до декількох каталогів. Наприклад, шлях доступу

A:\AUTOCAD\USER\ESKO> PATH C:\AUTOCAD;A:\;C:\WP

повідомляє операційній системі, що спочатку потрібно шукати файл у поточному каталозі (підкаталозі \ESKO), а якщо він не буде виявлений, то варто переглянути каталог \AUTOCAD на диску С:, кореневий каталог (\) диска А: та каталог \WP диска С:.
У дисководі А: завжди повинна бути дискета, якщо при визначенні шляху доступу дається посилання на дисковод А:. Імена каталогів відокремлюються крапкою з комою (;). Після крапки з комою не повинно бути пробілу. У даному прикладі символ дисковода С: необхідно записувати перед ім'ям каталога, якщо каталог не знаходиться на диску А. Дисковод А: можна не вказувати, тому що поточний дисковод встановлюється автоматично.
Шлях доступу змінюється введенням нової команди PATH. Новий шлях доступу автоматично анулює попереднє визначення шляху доступу. Шлях доступу можна анулювати записом крапки з комою після команди PATH.
Зовнішні команди операційної системи MS-DOS, як правило, розміщуються в окремому каталозі, що вказується в шляху доступу. Для цього каталога часто використовують найменування BIN. Внутрішні команди операційної системи реалізуються командним процесором COMMAND.СОМ, і для їхнього використання шлях визначати не потрібно.
Шлях доступу може бути визначений і в спеціальному файлі AUTOEXEC.BAT. У комп'ютерах цей файл завжди займає місце в головному каталозі С:\, з якого здійснюється запуск комп'ютера. Шлях доступу, що вказується в цьому файлі, автоматично приводиться в дію до того, як користувач одержує можливість працювати із комп'ютером.
Безконечне визначення шляху доступу сповільнює швидкість виконання операцій, тому що операційна система DOS повинна пройти через усі каталоги, якщо вони будуть зазначені в команді PATH.

2.1.9. Команда HELP

В операційну систему DOS 5.0 включена нова команда HELP. Ця команда дозволяє одержати інформацію про синтаксис і дію різних команд операційної системи. Довідковий текст наводиться англійською мовою і містить короткий опис кожної команди DOS 5.0. Якщо користувач не пам'ятає точне ім'я команди, то можна набрати ім'я команди HELP, a потім натиснути клавішу Enter. Після цього виводиться список усіх команд операційної системи DOS 5.0. Якщо користувач знає точне ім'я потрібної йому команди і його цікавить довідкова інформація з цієї команди, то варто ввести ім'я команди HELP, що супроводжується ім'ям відповідної команди. Можна також ввести ім'я команди, яка цікавить користувача із символами /?, наприклад:

C:\>HELP DIR.

2.2. Основні команди операційної системи DOS

2.2.1. Команда DIR (ВИВЕДЕННЯ КАТАЛОГА)

Виведення каталога - DIR (DIRectory - каталог). Команда DIR, яка здійснює виведення каталога, є внутрішньою командою операційної системи DOS, іншими словами, вона міститься в командному процесорі COMMAND.COM і завжди доступна для виконання. Основна форма команди дозволяє переглядати каталог, який використовується за умовчанням (поточний каталог):

С:\> DIR

У даному випадку поточним каталогом є головний каталог жорсткого диска С:\. У результаті виконання цієї команди виводиться каталог С:\. Якщо каталог не виводиться, то потрібно вивчити інформацію, що надходить на екран дисплея. Якщо каталог занадто довгий і повністю не поміщається на екрані дисплея, то його виведення можна перервати натисканням клавіш CTRL-S. Для продовження виведення досить натиснути будь-яку клавішу. Аналогічно діє клавіша PAUSE. Виведення можна перервати також натисканням клавіш CTRL-C. Після цього виведення каталога не може бути продовжено, тому що натискання на цю комбінацію клавіш припиняє виконання команди. Ця дія може бути виконана в будь-який момент при використанні комп'ютера під керуванням операційної системи DOS.
Нижче (рис. 2.7) для прикладу представлено виведення на екран комп'ютера каталога MEDIA , який знаходиться на диску С: у каталозі WINDOWS. Виведення здійснено командою:

C:\>DIR C:\WINDOWS\MEDIA

Рис. 2.7. Виведення на екран каталога MEDIA

Якщо відомо, що каталог не може поміститися на екрані дисплея повністю, рекомендується вказати в команді ключ /Р, тоді виконання команди буде перериватися при заповненні екрана дисплея:

С:\> DIR /Р

Ключ /Р можна вказати безпосередньо після імені команди DIR або перед ним можна залишити один або кілька пробілів. Команда DIR може бути введена відразу після символу готовності >, або перед нею можна залишити один або кілька пробілів. Ключ і команда можуть бути набрані прописними чи малими літерами.

C:\>DIR /W

Команда, у якій зазначений ключ /W, виводить каталог у вигляді компактного стовпця. Виведена інформація не настільки детальна але цілком придатна для використання. Можна використовувати комбінацію ключів:

C:\>DIR /P /W

Подивіться, як буде виглядати виведення каталога COMMAND (рис.2.8), який знаходиться на диску С: у каталозі WINDOWS із використанням ключа /W.

Рис. 2.8. Зміст каталога COMMAND

Ця команда дає компактне представлення каталога і завжди припиняє виведення при заповненні екрана дисплея. Виведення можна продовжити натисканням довільної клавіші. На інших прикладах більш докладно розглянемо знаки заміни (*, ?).
Знак питання в імені файла чи в його розширенні означає, що замість нього можна використовувати будь-який символ.

С:\> DIR KOE?RUN.TXT

Дана команда виводить усі імена файлів із головного каталога С:\, що починаються буквами КОЕ, за якими може іти (замість знака питання) будь-який символ, причому ці імена повинні закінчуватися буквами RUN і мати розширення .ТХТ.
Приклад:

KOE1RUN.TXT
KOE2RUN.TXT
KOE3RUN.TXT

Знаків питання може бути декілька.
Зірочка (*) в імені файла чи в його розширенні означає, що замість неї може бути будь-яка комбінація припустимих символів. Наприклад, команда

С:\> DIR КОЕ*.ТХТ

виводить імена усіх файлів із головного каталога диска С:, які починаються буквами КОЕ і мають розширення .ТХТ. У результаті, наприклад, може бути отримане наступне:

KOE1RUN.TXT
KOE2RUN.TXT
KOE3RUN.TXT
KOESTUS1.TXT

Якщо потрібно вивести список файлів, які містяться на дискеті А:, з іменами КОЕ і з будь-яким розширенням, то вводиться команда

С:\> DIR А:\КОЕ.*

Якщо потрібно вивести імена усіх файлів із розширенням .ТХТ, які містяться на дискеті В:, то варто ввести команду

C:\>DIR B:\*.TXT

Ця команда виконується, наприклад, у випадку, якщо імена різних текстових файлів мають розширення .ТХТ і необхідно вивести імена всіх цих файлів. Для виведення імен усіх файлів використовується команда

C:\>DIR *.*

Це еквівалентно введенню команди DIR.
Виведення може бути спрямоване не тільки на екран дисплея, а й на інші пристрої. Виведення каталога на принтер можна здійснити введенням команди, яка містить керуючий символ:

С:\> DIR A: >PRN

Ця команда виводить головний каталог диска А: на принтер, що підключений до рівнобіжного порту PRN (LPT1). Те ж саме можна проробити шляхом одночасного натискання клавіш CTRL-P до подачі команди DIR. Відмінність полягає в тому, що керуючий символ використовується стосовно тільки тієї команди, з якою він використовується, а при натисканні клавіш CTRL-P відбувається установка на постійне виведення на принтер усіх текстів, які після цього будуть надходити на екран дисплея. Відключення принтера відбувається при повторному натисканні клавіш CTRL-P.
Каталог, представлений на екрані дисплея, можна вивести на принтер ще одним способом натисканням клавіші PRINT SCREEN. У цьому випадку на принтер виводяться всі тексти, що демонструються на екрані дисплея. Отже, це не пов'язано з якою-небудь командою, а є операцією, що виводить на принтер вміст екрана дисплея.

2.2.2. Команда COPY (копіювання файла)

За допомогою цієї команди можна здійснювати операції копіювання і створення командних файлів у форматі ASCII. Єдина проблема, яка може виникнути при використанні команди COPY, полягає в тому, що якщо файл не буде повністю поміщатися на дискеті, то команда не припиняє копіювання, а лише надсилає повідомлення про помилку.
При копіюванні з однієї дискети на іншу за допомогою команди COPY *.* дискети не будуть цілком ідентичними, іншими словами, файли не будуть розміщені на тому самому місці на вихідній і на цільовій дискетах. Команда COPY створює файли на цільовій дискеті і робить їхнє ущільнення. Команда COPY не копіює схованих файлів.
Якщо необхідно переконатися в надійності копіювання, то можна використовувати ключ /V, при застосуванні якого команда сама робить перевірку надійності копіювання. Команда COPY копіює файл лише з того каталога, стосовно якого вона застосовувалася. Ця команда не копіює всю структуру підкаталогів. Для цього розроблена команда XCOPY, що розширює команду COPY і використовує вісім ключів, які дозволяють робити різноманітні операції копіювання.
Тут розглядаються тільки основні ситуації, пов'язані із застосуванням даної команди. При розгляді команди COPY використовуються конкретні приклади каталогів.
Команда COPY має наступний основний формат:

С:\>СOPY <відкіля> <куди>

Копіювання файла MODE.COM із дисковода С: каталога WINDOW C:\COMMAMD на дисковод А: у каталог WP\USER виконується за допомогою команди:

C:\COPY C:\ WINDOWS\COMMAMD\MODE.COM A:\ WP\USER\MODE.COM

Спочатку вказується вихідний файл із усіма визначеннями його місцезнаходження (відкіля), а потім цільовий файл (одержувана копія) із усіма визначеннями його місцезнаходження (куди). Якщо не вказаний дисковод і шлях доступу, то команда використовує дисковод і каталог, призначений за замовчанням,

C:\>COPY ESKO.1 A:

Дана команда копіює із кореневого каталога С:\ файл ESKO.1 у кореневий каталог диска А:. Команда COPY дозволяє здійснити прямий запис даних із клавіатури у файл на дискету чи на жесткий диск :

С:\> COPY CON ESKO.l
Esko
CTRL-Z

Запис файла припиняють одночасним натисканням клавіш CTRL-Z чи функціональної клавіші F6. Під керуванням операційної системи DOS текстовий файл можна створити двома способами: перший із них полягає у застосуванні команди COPY CON, а другий використовує програму обробки тексту EDIT.
За допомогою команди COPY CON можна скласти пакет команд. Це спосіб, який найчастіше використовується для створення коротких пакетів команд. Застосування цього способу не вимагає спеціальних знань, хоча він сам є дуже ефективним. Єдина проблема полягає в тому, що рядок команд, який записується, не можна відновити після натискання клавіші ENTER. Виконання команди може бути перерване за допомогою одночасного натискання клавіш CTRL-Z чи натисканням на функціональну клавішу F6.

С:\> COPY CON PRN

За допомогою цієї команди можна робити запис із клавіатури відразу на принтер. Виконання цієї команди переривається натисканням клавіш CTRL-Z чи функціональної клавіші F6.

С:\> СОРУ А:*.* C:\WP

Ця команда копіює усі файли із кореневого каталога диска А: у підкаталог C:\WP

A:\BAT>COPY ESK0.1 С:

Тут місцезнаходження файла ESKO.1 після копіювання визначається неоднозначно. Якщо перехід до дисковода А: був здійснений із кореневого каталога жорсткого диска С:, то файл ESK0.1 копіюється в С:\. Якщо перехід до дисковода А: був зроблений із підкаталога C:\WP, то файл ESKO.l копіюється в C:\WP. Для гарантованого копіювання файла в потрібне місце варто визначити шлях доступу для цільового файла, наприклад, С:\ чи C:\WP.

С:\>СOPY ESKO.l ESK0.2

Команда копіює файл ESKO.l із поточного каталога в новий файл з ім'ям ESK0.2 того ж каталога. Вихідний файл ESKO.l залишається.

C:\WP>COPY *.*A:\

Команда копіює усі файли з підкаталога \WP диска С у кореневий каталог диска А:, незалежно від їхніх імен і розширень. Сховані файли при цьому не копіюються. Якщо символ кореневого каталога (\) забрати, то файл буде копіюватися в той каталог, звідки був здійснений останній перехід до дисковода С:.

A:\WP> COPY ESKO.l +ESK0.2 ESKO.3

Команда поєднує файли ESKO.1 і ESK0.2 із поточного каталога в один файл із ім'ям ESK0.3. Файли ESKO.l і ESK0.2 не віддаляються. Символ «+» може бути записаний між іменами файлів без пробілу.

2.2.3. Команда DEL, ERASE (Вилучення файлів)

За допомогою цієї команди файли вилучаються з диска. Команда DEL належить до числа таких команд, помилкове застосування яких може викликати великі неприємності. Особливу проблему може викликати застосування команди DEL *.*, тому що вона вилучає усі файли в поточному каталозі. Тому команда запитує, чи дійсно потрібно вилучення файлів і тільки після натискання клавіші Y відбувається вилучення файлів.

A:\>DEL ESKO.1
A:\>ERASE ESKO.1

Команда вилучає файл ESKO.1 із кореневого каталога диска А:. Команда DEL не ліквідовує файли, вона лише вставляє визначений символ замість першої букви імені файла (у даному випадку замість букви Е). У секторах, що містять текст, не відбувається ніяких змін. Коли потім на дискету здіснюється запис, операційна система DOS використовує сектори, які були зайняті файлом ESKO.l, для запису нових файлів. Якщо відбулося помилкове вилучення потрібного файла, але новий запис на дискету ще не вироблявся, то файл можна відновити, використовуючи для цієї мети, наприклад, програму PCTOOLS. У цьому випадку просто відновлюється перша буква імені файла.

С:\> DEL A:\WP\ESKO.*
С:\> ERASE A:\WP\ESKO.*

Ця команда вилучає усі файли з ім'ям ESKO у підкаталозі WP диска А: незалежно від розширення. Отже, ця команда може використовуватися для вилучення файлів за допомогою вказівки відповідного шляху доступу.

A:\WP>DEL *.*
A:\WP>ERASE *.*

Команда вилучає усі файли поточного каталога WP, незалежно від їхніх імен і розширень. Перед вилученням файлів операційна система DOS видає запит:

Are you sure (Y/N)

Якщо дана позитивна відповідь Y, то файли вилучаються, у випадку негативної відповіді N файли не вилучаються і виконання команди DEL припиняється.

2.2.4. Команда RENAME (зміна імені файла)

Ця команда може записуватися в скороченій формі REN. З її допомогою змінюють ім'я файла. Команда змінює не вміст файла, а тільки його ім'я.

C:\>REN ESK0.1 ESK0.2

Команда присвоює нове ім'я ESK0.2 файлу з ім'ям ESK0.1 із поточного каталога (С:\) диска С. Основна форма команди:

С:\> REN старе-ім'я нове-ім'я

Команда REN, як майже всі команди операційної системи DOS, може застосовуватися до будь-якого каталога.

C:\>REN A:\WP\*.TXT *.ABC

Команда змінює всі розширення ТХТ імен файлів з підкаталога WP диска А:, на нові розширення АВС.

2.3. Корисні команди операційної системи DOS

2.3.1. Команда TYPE (Виведення вмісту файла)

За допомогою цієї команди можна виводити вміст файлів на екран дисплея чи на принтер. Якщо файл записаний у форматі ASCII, то виведений файл можна буде прочитати. Якщо текстової файл створений із використанням прикладної програми, що додає в текст різні керуючі символи для його оформлення, то виведений на екран дисплея вміст файла може виявитися неупорядкованим. Текст може бути прочитаний, але керуючі символи, які містяться в ньому, затруднюють читання.
Текст, який повністю читається, з'являється, наприклад, при використанні команди COPY CON чи програми EDIT.

C:\>TYPE ESK0.1

Команда виводить на екран дисплея файл ESKO.1, якщо він виявлений у поточному каталозі,

A:\>TYPE C:WP\ESK0.2>PRN

Команда виводить на принтер файл ESK0.2 із підкаталога WP жорсткого диска. Символ > перед PRN є символом переадресації виведення.

2.3.2. Команда DATE (виведення та установка дати)

Комп'ютер забезпечений вмонтованим годинником, і операційна система DOS може визначати час і дату.
Зазвичай спеціальний годинник, який може працювати від акумулятора, йде постійно. Якщо ж годинника немає, то його можна придбати окремо. У випадку знеструмлення комп'ютера, годинник працює від невеликого вмонтованого акумулятора.
Годинник і календар є надзвичайно важливими допоміжними пристроями, на підставі показань яких можна судити про дату і час створення файла. Дата і час створення каталогів і файлів виводяться командою DIR. Команди BACKUP і XCOPY використовують дату при вибірковому копіюванні.
У європейському стандарті використовуються наступні параметри визначення дати: дд-мм-гг або дд-мм-гггг (день, місяць, рік). Рік можна вказувати повністю або скорочено, наприклад, 1992 або 92. Як роздільники можна застосовувати тире (-), крапку (.) чи похилу лінію (/).
На екрані дисплея дата завжди буде виражена в тому самому форматі, наприклад, 01.09.1989, незалежно від формату її введення. Операційна система DOS враховує і високосні роки.
Якщо необхідно перевіряти дату при запуску комп'ютера, то відповідна команда вміщується у файл AUTOEXEC.BAT. Дата виводиться шляхом запису (рис.2.9):

C:\>DATE


Рис. 2.9. Вивід дати

2.3.3. Команда TIME (виведення й установка астрономічного часу)

У комп'ютер вмонтований годинник, який може працювати від акумулятора. Якщо комп'ютер відімкнений від живлення, то живлення годинника здійснюється від акумулятора. Щоразу, коли відбувається зміна чи створення файла, операційна система DOS разом із ім'ям файла фіксує поточні дату і час. Ця інформація дозволяє установити те, яка версія файла була виконана останньою. Якщо у файлі AUTOEXEC.BAT була записана команда TIME, то операційна система DOS надає користувачу можливість виправити час, якщо вона не зберігається в комп'ютері після знеструмлення. Якщо операційна система DOS не виводить час під час запуску комп'ютера, то перевірку часу можна здійснювати (рис.2.10) за допомогою команди

С:\>ТIМЕ

Рис. 2.10. Виведення часу

Якщо зміна часу не потрібна, то варто натиснути клавішу ENTER. При зміні поточного часу, варто ввести в послідовності години та хвилини, а потім натиснути клавішу ENTER. Цього запису цілком достатньо, тому що операційна система сама додає секунди і соті частки секунди. Замість двокрапки можна використовувати крапку.

С:\> ТIМЕ 12:15

2.3.4. Команда PROMPT (установка і виведення символу готовності)

Символ готовності вказує на готовність командного процесора до прийому команд. Його можна змінити. У ньому можуть міститися текст, дата, час і т. ін.
Операційна система DOS може змінювати звичайне значення символу в сполученнях символів. До числа символів, які можуть змінювати значення інших символів, належить, зокрема, $ (символ долара). Коли він використовується разом із іншим символом, ці два символи набувають нового значення.
Символ готовності можна визначати у файлі AUTOEXEC.BAT, тоді після запуску він встановлюється автоматично. Наведений нижче перелік містить у собі спеціальні символи, які розпізнаються командою PROMPT:
- $q - символ рівності (=);
- $$ - символ доллара;
- $t - час (годинник, хвилини);
- $d -дата;
- $Р - поточний каталог;
- $v - номер версії операційної системи DOS (аналогічно команді VER);
- $n - поточний каталог;
- Sg - символ «більше» >
- $і - символ «менше» <
- $b - вертикальна лінія;
- $- - підрядкова лінія;
- $е -клавіша ESC;
- $h - вилучення наступного символу;
- $_ - зміна рядка.

Найчастіше використовується символ готовності С:\>, який вводиться записом:

С:\> PROMPT /p/g

Якщо необхідно до символу готовності приєднати час, то в цьому разі можна записати:

C:\> PROMPT /t /p/g

У результаті на дисплеї буде отриманий символ готовності:

14:29:14,39 С:\>

2.3.5. Команда VER (виведення номера версії операційної системи)

Нумерація версій операційної системи DOS починається з 1.0. За допомогою команди VER можна перевірити, яка версія операційної системи використовується. Якщо номер версії менше 2.0, то надійде повідомлення про помилку.

С:\> VER

На екрані дисплея з'являється текст (рис.2.11), наприклад:

Рис. 2.11. Виведення версії ОС

2.3.6. Команда VOL (виведення мітки тома)

Дискеті чи жорсткому диску можна привласнити ім'я (мітку тому) за допомогою команди FORMAT /V чи LABEL. За допомогою команди VOL можна впізнати ім'я дискети. Ім'я дискети можна дізнатися також за допомогою команд DIR, CHKDSK і TREE.

C:\>VOL A:

Ця команда виводить ім'я дискети, яка знаходиться в дисководі А(рис. 2.12):

Рис. 2.12. Виведення ім’я диска

2.3.7. Команда CLS (очищення екрана)

За допомогою цієї команди можна очистити екран дисплея. Команда може використовуватися окремо або в пакеті команд. Команда звільняє не оперативну, а буферну пам'ять дисплея.

C:\>CLS

Ця команда очищає екран дисплея і переміщає курсор у лівий верхній кут.

2.3.8. Команда BREAK

Установка значення ON/OFF комбінації клавіш CTRL-C. BREAK - переривання

С:\> BREAK ON чи
С:\> BREAK OFF

Натисканням комбінації клавіш CTRL-C переривається виконання поточної команди (програми). Наприклад, при виконанні команди DIR натисканням клавіш CTRL-C можна перервати виведення каталога. Команда BREAK визначає реакцію операційної системи на натискання клавіш CTRL-C. Зазвичай операційна система MS-DOS перевіряє, чи натиснуті клавіші CTRL-C при здійсненні введення з клавіатури, виведення на екран дисплея чи на принтер. Якщо ввімкнений режим BREAK ON, то контроль натискання клавіш CTRL-C здійснюється також і при виконанні інших операцій, наприклад, при зчитуванні чи записі на диск. За умовчуванням діє команда BREAK OFF. Ця команда аналогічна команді BREAK файла CONFIG.SYS.

1.C:\>BREAK ON
Break is on
Введення режиму BREAK ON.

2.C:\>BREAK OFF
Break is off
Введення режиму BREAK OFF.

3.C:\> BREAK

2.3.9. Команда СНСР [nnn]

Виводить номер активного набору символів (кодової сторінки). Цю команду можна також використовувати для зміни активного набору символів для всіх пристроїв, які підтримують переключення наборів.
Для виведення на екран номера активного набору символів використовуйте команду СНСР без параметра. Параметр nnn задає системний набір символів, визначений у файлі CONFIG.SYS командою COUNTRY. MS-DOS передбачає набори символів для наступних країн і мов (русифікована версія MS-DOS може містити в собі набір символів 866 - Росія):
- 437 США;
- 850 Латинська I;
- 852 Латинська II;
- 860 Португальська;
- 863 Канадська, французька;
- 865 Данія і Норвегія.
Перед використанням команди СНСР вам потрібно за допомогою команди COUNTRY задати розташування файла COUNTRY. SYS і завантажити в пам'ять програму NLSFUNC.
Після присвоювання набору символів будь-яка програма, що запускається, буде використовувати цей набір. Якщо заданий набір символів у вашій системі не підготовлений, MS-DOS попереджає вас повідомленням про помилку: „Неприпустима кодова сторінка”.
Якщо пристрій (монітор, клавіатура чи принтер) не підготовлені для набору символів, MS-DOS виводить на екран повідомлення (рис.2.13) в такому форматі:
Рис. 2.13. Виведення повідомлення

Перед використанням команди СНСР варто застосувати команду NLSFUNC, що дозволяє її використання. Команда СНСР є внутрішньою командою DOS. Для її виконання не потрібно додаткової пам'яті.
Якщо команда завантажує кодову сторінку, то для цього потрібно звернення до файла COUNTRY.SYS. На рис. 2.14. він показаний у підкаталозі \BIN. Цей файл поміщається в оперативну пам'ять при наявності установки COUNTRY у файлі CONFIG.SYS або при використанні команди NLSFUNC. Команда СНСР не діє, якщо не використовується файл CONFIG.SYS. Файл COUNTRY.SYS повинен розміщатися в кореневому каталозі С:\.
Для того, щоб за допомогою команди СНСР можна було встановлювати роботу клавіатури і принтера відповідно до кодової сторінки, використовують також команду MODE CODEPAGE PREPARE (рис. 2.14). Її можна помістити безпосередньо у файл AUTOEXEC.BAT відразу після команди NLSFUNC.


Рис. 2.14. Використання команди MODE CODEPAGE PREPARE





2.3.10. Команда CTTY

Змінює термінал, який використовується для керування комп'ютером. Застосовуйте команду CTTY, якщо ви хочете використовувати для введення команд інший пристрій:

CTTY пристрій

Параметр "пристрій" задає альтернативний пристрій, який ви хочете використовувати для набору команд MS-DOS. Припустимими значеннями параметра є PRN, LPT1, LPT2, LPT3, CON, AUX, COM1, COM2, COM3 і COM4.
Наприклад, щоб перевизначити все введення і виведення з поточного пристрою (монітора і клавіатури комп'ютера) на порт AUX, наберіть у командному рядку ctty aux.
Щоб перед використанням команди CTTY задати параметри порту (швидкість, старт та стоп-биті, парність), дайте команду MODE.
Багато програм не використовують для введення і виведення MS-DOS і працюють безпосередньо з апаратурою комп'ютера. На такі програми команда CTTY не впливає. Вона діє тільки для програм, які зчитують введення з клавіатури і здійснюють виведення на екран.
Крім команди CTTY для надання пристрою введення можна також використовувати параметр пристрою команди COMMAND.

2.3.11. Команда EXIT

Повернення з нового командного процесора в колишній командний процесор COMMAND.COM. При поверненні до вихідного командного процесора відновлюються і значення змінних оточення. Якщо командний процесор був запущений командою SHELL із ключем /Р, вміщеної у файл CONFIG.SYS, то при виконанні команди EXIT комп'ютер «зависає».
С:\>ЕХІT

2.3.12. Команда SET

Виводить на екран, встановлює чи скасовує змінні операційної системи MS-DOS, що використовуються для керування деякими командними файлами та програмами, а також керують роботою MS-DOS. Команда SET часто використовується у файлах AUTOEXEC.BAT чи CONFIG.SYS для установки змінних при кожнім запуску MS-DOS.

SET [змінна=[рядок]]

- Параметр "змінна" задає встановлювану чи модифіковану замінну середовища;
- "рядок" - задає пов'язаний із конкретною змінною рядок.
Для виведення поточних установок змінної використовуйте команду SET без параметрів. Про установку змінних операційного середовища, використовуваних для керування операціями MS-DOS, розповідається в описі команд PATH, PROMPT, SHELL і DIR.
Установки змінних середовища зазвичай включають в себе специфікацію змінних COMSPEC і PATH, які MS-DOS застосовує для пошуку програм на дисках. Часто використовуються також змінні PROMPT і DIRCMD (див. команди PROMPT і DIR).
Коли в команді SET задається значення змінної і рядка, MS-DOS додає задане значення до операційного середовища і пов'язує рядок із даною змінною. Якщо змінна вже існує, то нове значення рядка заміняє старе. Якщо ви задаєте тільки змінну і знак рівності (без рядка), MS-DOS скидає пов'язане зі змінною значення рядка.
Команда SET часто задається в командних файлах, при цьому змінні можна використовувати таким же способом, як нумеровані змінні з %0 по %9, тобто задавати їх як введення команди SET. Наприклад, щоб додати маршрут до змінного PATH, можна задати в командному файлі команду

set path = %l ;% path %.

При виклику змінної з командного файла значення потрібно вкласти в символи %. Наприклад, щоб установити змінну середовища INCLUDE у значення D:\SYS, наберіть команду

set include = d:\sys.

Після цього ви можете використовувати рядок D:\SYS у командному файлі, вклавши ім'я INCLUDE у %, наприклад, включити в нього для виведення вмісту пов'язаного з INCLUDE каталога команду dir %include%. При обробці цієї команди MS-DOS заміняє %INCLUDE% рядком D:\SYS.
При введенні команди SET (рис.2.23) без параметрів, ви одержите приблизно наступне повідомлення:

Рис. 2.15. Використання команди SET

Команди LOCK і UNLOCK

Команда LOCK блокує диск, до якого додатки мають прямий доступ.

LOCK [ диск:]

Команда UNLOCK розблокує диск, до якого додатки мають прямий доступ.

UNLOCK [диск:]

2.4. Внутрішні команди, використовувані в пакетних файлах

2.4.1. Команда CALL

Викликає один командний файл із іншого, не завершуючи його виконання.

CALL [диск:][маршрут]ім'я_файла [параметри_ком_файла]

Наприклад, щоб запустити файл TEST.BAT з іншого командного файла, введіть у файл, який викликає команду

CALL TEST

Параметр [диск:][маршрут]ім'я файла задає розташування та ім'я командного файла. Файл повинен мати розширення, що викликається .ВАТ. "Параметри_ком_файла" - це інформація командного рядка, необхідна для командного файла, який викликається, включаючи параметри, імена файлів, що підставляються, параметри з %1 по %9 і змінні операційної середовища.
Ви можете викликати командний файл рекурсивно, однак при цьому, щоб уникнути зациклення, потрібно забезпечити команду виходу. Не використовуйте в команді CALL конвеєризацію ( | ) і символи перенапрямку («, <, > і »).

2.4.2. Команда PAUSE

Ця команда використовується тільки в командних файлах і має синтаксис:

PAUSE

Якщо при виконанні командного файла ви натиснете клавіші CTRL-C, MS-DOS виведе на екран повідомлення:

Terminate batch Job(Y/N)?
(Перервати командний файл (Так/Ні)?)

При натисканні Y обробка командного файла завершується і керування повертається операційній системі. Таким чином, ви можете ввімкнути команду PAUSE перед тією частиною командного файла, виконання якої необхідно припинити. Коли PAUSE призупинить обробку командного файла, ви можете для його завершення натиснути CTRL-C.

2.4.3. Команда ECHO

Дозвіл чи заборона виведення на екран командних рядків, які виконуються, і повідомлень.
На практиці використовуються три формати цієї команди:

C:\>ECHO ON
С:\> ECHO OFF
С:\> ECHO [<повідомлення>]

- повідомлення - текст, що виводиться на екран дисплея при виконанні цієї команди.
Ця команда використовується тільки в командних файлах. Користувачу, який не використовує командні файли, вона не потрібна.
При виконанні командних файлів команди виводяться на екран дисплея. Найчастіше це тільки заважає користувачу. Виведенням командних рядків на екран керують за допомогою команди ECHO.
При завантаженні системи встановлюється ECHO ON, іншими словами, усі команди пакета команд виводяться на екран дисплея. Команда ECHO OFF перешкоджає виведенню наступних за нею команд. Виводяться тільки повідомлення операційної системи. Команда ECHO без параметрів виводить поточну установку даної команди (ON чи OFF). Символ @, який установлений на початку рядка ECHO OFF, перешкоджає виведенню даного рядка на екран дисплея.

С:\> COPY CON HAR1.BAT
@ ECHO OFF
CLS
ECHO Установіть дискету в дисковод А: і натисніть ENTER
PAUSE
COPY ESKO.* A:
ECHO ON
REM Копія готова!
CTRL-Z

Вище представлений пакет команд, що здійснює копіювання із поточного дисковода всіх файлів з ім'ям ESKO, незалежно від їхнього розширення, на дискету в дисководі A:. ECHO OFF, що установлено на початку, перешкоджає виведенню на екран дисплея команд даного пакета. Символ @ перешкоджає виведенню на екран дисплея тексту ECHO OFF. Команда CLS повністю очищає екран дисплея. Текст «Установіть...» виводиться на екран дисплея. Команда PAUSE зупиняє виконання пакета команд і дає можливість зробити установку дискети в дисковод А:. Одночасно на екран дисплея виводиться текст «Для продовження роботи натисніть будь-яку клавішу», що пропонує натиснути на будь-яку клавішу для продовження виконання пакета команд. Після цього команда COPY, що входить у пакет команд, здійснює копіювання файлів ESKO.* на диск у дисководі А:. Команда ECHO ON дозволяє використовувати команду REM, яка виводить повідомлення «Копія готова!».

2.4.4. Команда FOR

Циклічне виконання команди для групи файлів при пакетній (% %) або інтерактивній (%) обробці.
Циклічність для пакетної обробки:

С:\> FOR % %N IN (група) DO команда % %N

Циклічність для інтерактивної (позапакетної) обробки:

С:\> FOR %N IN (<група>) DO <команда> %N
Де:
- N - однобуквена змінна, що послідовно приймає значення, які входять у параметр «група»;
- група - ім'я файла чи імена файлів. Разом із ім'ям файла можуть зазначатися символ дисковода і можливий шлях доступу;
- команда - команда операційної системи MS-DOS.
Особливістю команди FOR є її дія на довільну кількість файлів. Якщо команда FOR використовується окремо, то в командному рядку зазначається один символ % перед змінною. Якщо команда FOR використовується в пакеті команд, то перед змінною встановлюються два символи %%.

С:\> FOR %A IN (A:*.BAT) DO DIR %A

Виведення всіх імен файлів із розширенням .ВАТ у дисководі А:. %A є змінна, значеннями якої є імена файлів, зазначені в дужках. Наведений вище командний рядок можна інтерпретувати в такий спосіб: «Виконати команду DIR для змінної %A (DO DIR %A)». Як значення змінної %A визначені імена усіх файлів дисковода А: (FOR %A), які забезпечені розширенням .ВАТ (IN (А:*.ВАТ)).
Наведений командний рядок не має практичного значення, тому що аналогічний результат значно простіше одержати, скориставшись командою

C:\>DIR A:*.BAT
С:\> FOR %N IN (A:*.*) DO команда %N

Тут приклад поданий у дещо узагальненому вигляді. «Команда» (операційної системи MS-DOS) діє на всі файли дисковода А:.

С:\> FOR %P IN (А:\ВАТ\*.ВАТ) DO DEL %P

Вилучення всіх файлів із розширенням .ВАТ у підкаталозі \ВАТ диска А.

А:\ВАТ>СOPY CON TUHOA.BAT
ECHO OFF
FOR %%K IN(A:%1)DO IF NOT EXIST %%K GOTO 1
ECHO %1 виявлений
FOR % %L IN (%1) DO DEL % %L
ECHO файл %1 знищений
GOTO Завершення
:1
ECHO файл %1 не виявлений
GOTO Завершення
: Завершення
CTRL-Z

Припустимо, що при виконанні цього пакета команд після TUHOA зазначене ім'я ESKQ.*:

A:\BAT>TUHOA ESKO.*

Розглянемо дію пакета команд TUHOA.BAT. Спочатку записується команда ECHO OFF для блокування виведення командних рядків на екран дисплея. Перший командний рядок FOR перевіряє, чи виявлений під час виконання пакета команд файл ESKO.* (=%!). Якщо він не виявлений, то здійснюється перехід у мітку :1, після чого виводиться повідомлення: «файл ESKO.* не виявлений» і виконання пакета команд припиняється. При виявленні файла виконання пакета команд продовжується виведенням повідомлення: «ESKO.* виявлений». Потім командний рядок FOR знищує виявлений файл ESKO.* і виводить повідомлення: «файл ESKO.* знищений». Здійснюється перехід у мітку «Завершення» і виконання пакета припиняється.

2.4.5. Команда GOTO

Перехід до виконання командного рядка, що був зазначений у цій команді.

GОТО<мітка>

мітка - набір (до 8) символів

Ця команда застосовується тільки в пакетах команд. Вона дозволяє здійснювати перехід уперед або назад. Перед міткою ставиться двокрапка ( : ). Між двокрапкою і міткою не повинно бути пробілу.

С:\> COPY CON TESTL.BAT
@ ECHO OFF
:ПОЧАТОК
ECHO Привіт!, %1
PAUSE
GOTO ПОЧАТОК
CTRL-Z

Вище поданий пакет команди TESTL.BAT, записаний за допомогою команди COPY CON. Якщо ввести ім'я цього командного файла, а потім ім'я користувача, то на екран дисплея буде виведений текст «Привіт!» та ім'я користувача. Після натискання кожної із клавіш робота пакета команд буде відновлена. Виконання пакета команд може бути перервано натисканням на клавіші CTRL-С.
Якщо буде натиснута клавіша Y, то виконання пакета команд буде припинено, а якщо N, то виконання пакета команд буде продовжено.

2.4.6. Команда IF

Команда IF використовується в пакетах команд. Загальний формат команди IF можна подати в такому вигляді:

IF <умова> <команда>

Де <команда> кожна із команд операційної системи DOS.
Параметр <умова> може мати різний вигляд:
1. IF <набір символів 1> = = <набір_символів2> <команда>
Умова виконується (а разом із нею і команда), якщо набір символів 1 ідентичний набору символів2. Набір символів може містити параметри %1, %2,....

IF%f==ESKO.1 COPY

2. IF [NOT] [ERRORLEVEL] <число> <команда>
Умова виконується, якщо код завершення попередньої команди дорівнює чи більше значення параметра <число>.

IF ERRORLEVEL 1 GOTO A

3. IF [NOT] [EXIST] <файл> <команда>
Умова виконується, якщо існує файл із зазначеним ім'ям.

IF EXIST ESKO.l COPY A:
IF NOT EXIST ESK0.2 GOTO LOPPU

Якщо умова в команді IF істинна, то команда виконується. Якщо умова не виконується, то виконання пакета команд буде продовжено з наступного рядка. При наявності елемента NOT команда виконується, навіть якщо умова не виконується.
Код ERRORLEVEL в операційній системі DOS установлюється в наступних командах: BACKUP, GRAFT ABL, KEYB, REPLACE, RESTORE і XCOPY.
Значення 0 коду ERRORLEVEL зазвичай засвідчує про те, що все як слід. Інші значення коду повідомляють про наявність якої-небудь помилки: не виявлені файли, під час виконання програми відбулася помилка, користувач перервав виконання програми натисканням клавіш CTRL-C і т. ін.

2.4.7. Команда RЕМ

Виведення коментаря під час виконання пакета команд.

С:\> REM [<повідомлення>]

Команда REM використовується в командних файлах. При її виконанні виводиться текст, записаний після імені команди. Якщо діє команда ECHO OFF, то текст, визначений у команді REM, не виводиться. Якщо установлений режим ECHO ON, то повідомлення команди REM буде виведено.
Повідомлення можна виводити також за допомогою команди ECHO, причому повідомлення, визначене в команді ECHO, виводиться завжди. Для виведення повідомлень у пакетах команд зазвичай використовується команда ECHO. Команду REM можна використовувати без визначення в ній якого-небудь тексту. Порожній рядок полегшує зчитування інформації. Довжина повідомлення в команді REM не повинна перевищувати 123 символи.

С:\> COPY CON REMHARJ. BAT
CLS
REM виводиться поточний каталог
PAUSE
DTP /W
CTRL-Z

Вище подано найпростіший приклад пакета команд REMHAEJ.BAT, який записаний за допомогою команди COPY CON. Спочатку очищається екран дисплея (команда CLS), а потім виводиться текст «виводиться поточний каталог». Виконання пакета команд переривається командою PAUSE для того, щоб можна було прочитати повідомлення. Натискання на кожну із клавіш відновлює виконання пакета команд, і на екран дисплея виводиться каталог у компактному форматі.

Розділ 3. Зовнішні команди операційної
системи DOS

3.1. Приведення жорсткого диску в робочий стан

3.1.1. Необхідні пояснення

Зовнішні команди операційної системи розташовуються у спеціальному каталозі завантажувального диска. Назви каталогів, які найчастіше використовуються для різних версій операційних систем, можуть мати імена BIN, DOS, MSDOS і WINDOWS\COMMAND.
Необхідність їхнього застосування виникла в результаті того, що внутрішні команди не можуть виконати багато необхідних користувачу дій, для застосування яких потрібно створювати складну й об'ємну програму. З метою економії пам'яті і була створена ця спеціальна група команд. Зберігаються вони на диску і викликаються користувачем поодинці при необхідності. Завершивши свою роботу, зовнішня команда вилучається з пам'яті, звільняючи простір для інших команд. Такі команди зберігаються, як ми уже зазначили, у спеціальному каталозі і мають розширення .ЕХЕ і .СОМ. При їх збереженні необхідно бути обережним: зокрема не можна використовувати зовнішні команди версій ОС, які розрізняються від версії, встановленої на вашому комп'ютері. Крім того ніщо не заважає недосвідченому користувачу видалити їх як непотрібні зі свого завантажувального диска. Створюючи свої завантажувальні диски, пам’ятайте, що команда типу

mode con codepage ргераге = ((866) с: \exe\msdos\ega3. cpi)
mode con codepage select = 866

у файлі AUTOEXEC.BAT виконуватися не буде, якщо на диску в спеціальному чи кореневому каталозі немає файла mode.com (цей файл власне і є зовнішньою командою системи). Зверніть увагу і на рядок с: \exe\msdos\ega3.cpi. Очевидно передбачається, що на диску С: є каталог \ехе, а у цьому каталозі є підкаталог \msdos, який містить спеціальний файл ega3.cpi. Обдумайте, якщо ви випадково вказали неправильний шлях чи забули скопіювати цей файл на диск.
Для використання зовнішніх команд необхідно прописати у файлі AUTOEXEC.BAT шлях доступу за допомогою вже відомої вам команди PATH. Наприклад, для операційної системи WINDOWS 98 ( версія MSDOS 7.1 ) вставте у файл AUTOEXEC.BAT рядок:

PATH C:\; C:\WINDOWS;C:\WINDOWS\COMMAND

Розглянути всі команди для кожної із операційних систем ми з вами не зможемо. Для цього необхідно написати окрему книгу. При необхідності ви можете одержати всі відомості про певну операційну систему в спеціальних довідкових посібниках, які постачаються разом із самою системою. В даний час найпопулярнішою системою для індивідуального користування є система WINDOWS. У даному розділі ми обмежимося розглядом зовнішніх команд саме цієї ОС.
Зовнішні команди DOS розташовуються всередині папки COMMAND, яка знаходиться всередині основної папки Windows. У табл.3.1. перераховано зовнішні команди DOS, які постачаються разом із Windows 98.
Таблиця 3.1
Зовнішні команди DOS, які постачаються разом із Windows 98

Команда
Опис

1
2

ATTRIB .ЕХЕ
Відображає чи змінює атрибути вказаних файлів

CHKDSK .ЕХЕ
Перевіряє диск із метою виявлення пошкоджених кластерів (і за бажанням усуває їх). Програма ScanDisk виконує роботу по виявленню й усуненню помилок твердих дисків більш ретельно.

CVT.EXE
Перетворить файлову систему FAT у файлову систему FAT32


Продовження таблиці 3.1

1
2

choice.com
Використовується в пакетних файлах для надання користувачу можливості вибору одного з декількох варіантів продовження роботи COMMAND.COM. Запускає новий екземпляр інтерпретатора команд. Цей файл зазвичай знаходиться в кореневій директорії завантажувального диска C:.

SCRIPT.EXE
Запускає сценарії Windows Scripting Host




DEBUG.EXE
Тестує і редагує файли, які виконуються

DELTREE.EXE
Видаляє папку разом із усіма файлами і підпорядкованими в ній папками

diskcopy.com
Створює повну копію гнучкого диска

doskey.com
Резидентна програма, що викликає команди, редагує попередні команди і запускає макроси

edit.com
Запускає текстовий редактор, який можна використати для створення і редагування текстових файлів формату ASCII

EXTRACT.EXE
Розтискає файли із САВ- архівів

FC.EXE
Порівнює два файли і відображає відмінності між ними

FDISK.EXE
Запускає утиліту FDISK

FIND.ЕХЕ
Здійснює пошук у файлах зазначеного текстового рядка

FORMAT.COM
Форматує диск

EXTRACT.EXE
Розкриває стиснутий файл формату DAT програми Internet Explorer

keyb.com
Настроювання клавіатури для роботи з потрібною мовою

LABEL.EXE
Створення, зміна чи видалення мітки тому для дисків

МЕМ.ЕХЕ
Виведення відомостей про повну і вільну системну пам'ять даного комп'ютера

mode.com
Настроювання системних пристроїв: принтера, послідовного порту чи адаптера дисплея; частота опитування натискань клавіш клавіатури; переадресація печатки не через рівнобіжний, а через послідовний порт; готує, відбирає, коректує чи відображає номер розкладки клавіатури (коду сторінки) для рівнобіжного принтера, клавіатури чи екрана; а також виведення відомостей про стан усіх пристроїв, інстальованих у комп'ютері

MORE.COM
Послідовне виведення даних уроздріб розміром в один екран

MOVE.EXE
Переміщує файли і перейменовує папки

MSCDEX.EXE
Завантажує драйвер дисковода компакт-дисків реального режиму

NLSFUNC.EXE
Завантажує відомості про національні стандарти

SCANDISK.EXE
Версія програми ScanDisk реального режиму

SCAHREG.EXE
Перевіряє системний реєстр із метою виявлення помилок

SORT.EXE
Зчитує вхідні дані, сортує їх і передає результати на екран, у файл чи в інший пристрій

START.EXE
Дозволяє установити різні параметри для запуску додатків DOS і Windows

SUBST.EXE
Порівнює заданий шлях із заданим ім'ям диска

SYS.COM
Створює завантажувальний диск із копіюванням системних файлів Windows 98 і файла COMMAND.COM

XCOPY.EXE
Розширена команда копіювання

XCOPY32.EXE
32-розрядна версія команди XCOPY

Крім того, фахівці Microsoft видалили зі складу пакета програм Windows 98 кілька команд DOS. Велика частина цих команд або застаріла (наприклад, як програма EGA.SYS), або їх небезпечно використовувати (наприклад, RECOVER). Деякі з цих команд, однак, можна знайти на інсталяційному компакт-диску Windows 98 у папці \Tools\oldmsdos\. Вони являють собою команди DOS 6.22, що не були оновлені для використання з Widows 98.
Надалі ми обмежимося розглядом лише декількох популярних зовнішніх команд, необхідних у вашій роботі.


3.1.2. Загальні положення

У всіх нових комп'ютерах є жесткий диск. Жесткий диск розміщується в герметично закритому корпусі. Це зумовлено тим, що головки вводу-виводу переміщаються на відстані декількох мікронів над поверхнею жорсткого диска і навіть найменше попадання пилу неминуче приведе до пошкодження його поверхні. Тому жесткий диск необхідно «паркувати» під час транспортування комп'ютера для того, щоб головки не могли пошкодити його поверхню. При підключенні живлення головки приводяться в робочий стан автоматично, без застосування яких-небудь спеціальних команд.
Хоча в даний час жесткі диски і мають особливу надійність, іноді трапляються їхні пошкодження. Місця пошкоджень жорсткого диска можна визначити, наприклад, за допомогою команди CHKDSK. На жорсткому диску практично завжди є пошкоджені сектори (bad sectors). Операційна система сама слідкує за тим, щоб у цих секторах не вироблявся запис. Фірма IBM розробила метод ЕСС (Error Correction Code - код виправлення помилок), за допомогою якого можна визначити, яка помилка є причиною виникнення тієї чи іншої проблеми. Всі жесткі диски на сьогодні використовують цю методику.
Особливо складна ситуація виникає у випадку, якщо на жорсткому диску є пошкоджене місце, що не зареєстроване операційною системою. Якщо операційна система зробить запис даних у це місце, то їх не можна відновити за допомогою команд операційної системи DOS. Якщо пошкоджене місце утвориться в секторах FAT, то подібне пошкодження може виявитися непоправним. Через це завжди рекомендується виготовляти резервні копії всіх важливих файлів.
Жесткий диск дуже чуттєвий до ударів і струсів. Головка вводу-виводу при русі з крапки спокою до магнітної поверхні жорсткого диска також може викликати пошкодження його поверхні. Тому варто уникати ударів по столу, на якому встановлений персональний комп'ютер чи штовхати його.
Пошкодження жорсткого диска може виникнути через причину, яка не залежить від дій користувача. Виникнення ушкодження практично непередбачене. За деякими оцінками пошкодження на жорсткому диску з'являються після 800020000 годин його експлуатації. Якщо комп'ютер працює 8 годин щодня, то протягом року час його експлуатації становить близько 2000 годин. Виходячи з цього, термін експлуатації жорсткого диска визначається 410 роками. Пошкодження жорсткого диска найчастіше виникають при запуску комп'ютера. Тому не рекомендується вимикати комп'ютер під час обідньої короткотривалої перерви.

3.1.3. Команда CHKDSK

Перевіряє стан диска і виводить звіт, може також виправляти помилки диска. Звіт про стан показує логічні помилки, знайдені у файловій системі MS-DOS, що містяться в таблиці розподілу файлів і каталогах (CHKDSK не перевіряє можливість зчитування інформації у ваших файлах). При наявності помилок на диску виводиться відповідне повідомлення.

CHKDSK [диск:][[маршрут][ ім'я_ файла] [/F] [/V]

Наприклад, якщо ви хочете перевірити помилки на диску в дисководі А: і виправити їх, наберіть команду chkdsk a: /f.
Для виведення стану диска в поточному дисководі використовуйте команду CHKDSK без параметрів.
- Параметр "диск:" задає дисковод із диском, що перевіряється.
- Параметр "[маршрут][ім'я_ файла]" задає місцезнаходження, ім'я файла чи набору файлів (при вказівці трафаретних символів * і ?), фрагментацію яких ви хочете перевірити за допомогою CHKDSK.
- Параметр /F виправляє помилки диска.
- /V виводить на екран при перевірці ім'я кожного файла в кожному каталозі.
MS-DOS виводить на екран звіт про стан CHKDSK у наступному форматі:
- мітка тому і його номер (якщо вони є);
- загальний обсяг диска в байтах;
- обсяг у байтах схованих файлів;
- обсяг у байтах каталогів;
- число байтів у файлах, якими користуються;
- обсяг у байтах неякісних секторів;
- скільки всього доступно байтів на диску;
- число байтів у кожній одиниці розподілу;
- загальне число одиниць на диску;
- число доступних одиниць розподілу на диску;
- повний обсяг диска, скільки байтів вільно.
Для виправлення помилок диска використовуйте команду CHKDSK /F. При цьому виводиться підказка в такому вигляді:

4 lost clusters foud in 12 chains
Convert lost chains to files (Y/N)

(У 4 ланцюжках загублено 12 одиниць розподілу.
Перетворити загублені ланцюжки у файли?)

Якщо ви натиснете Y (так), MS-DOS зберігає кожен загублений ланцюжок у кореневому каталозі у вигляді файла у форматі FILE nnnn.CHK. Коли CHKDSK закінчить роботу, ви можете перевірити ці файли і подивитися, чи містять вони потрібні дані. При натисканні N (ні) MS-DOS виправляє диск, але не зберігає вміст загублених одиниць розподілу.
Якщо параметр /F не зазначений, CHKDSK повідомляє вас про необхідність корегування файла, але виправлень не робить.
Не користуйтеся командою CHKDSK при відкритих файлах. CHKDSK розроблена для використання при незмінному стані диска. Коли файл відкритий, то можливі зміни, і для відображення змін MS-DOS буде обновлювати таблицю розподілу файлів і структуру каталога. Такі відновлення не завжди виконуються негайно, тому зміни в таблиці розподілу файлів і в каталогах відбуваються в різний час. При виконанні CHKDSK із відкритими файлами на диску ця команда інтерпретує розходження між структурою каталога і таблицею розподілу файлів як помилки. При цьому виконання команди CHKDSK /F може призвести до порушення чи втрати даних.
Команда CHKDSK не працює на дисках, сформованих командою SUBST. CHKDSK не можна використовувати для перевірки мережевого диска.
Команда CHKDSK знаходить тільки логічні помилки у файловій системі, а не фізичні помилки диска. Погані сектори, про які повідомляє CHKDSK, відзначаються як "bad" при першій підготовці диска до роботи. Утиліти фізичного корегування диска також можуть позначати сектори як "bad." Ці сектори небезпеки не становлять.
Якщо CHKDSK не знаходить помилок, вона повертає значення 0. При виявленні 1 і більше помилок повертається код 255.

3.1.4. Розподіл жорсткого диска на розділи за допомогою команди FDISK

У цьому і наступному розділах розглядається форматування високого рівня. Звичайне форматування жорсткого диска починають із його розподілу на розділи.
В операційній системі DOS жесткий диск може бути розділений на 14 розділи, з яких тільки один може бути зарезервований для операційної системи DOS. Як правило, це перший розділ, що позначається символом С:.
Підключіть живлення до комп'ютера. Якщо відбудеться його запуск, то це означає, що жесткий диск розділений на розділи і відформатований. На ньому є файли операційної системи, тому що комп'ютер був запущений із диска С:. Якщо комп'ютер не запускається, то на жорсткому диску немає файлів операційної системи. Для розподілу жорсткого диска на розділи необхідно виконати наступні операції.
Установіть в дисковод дискету операційної системи і зробіть повторне вмикання живлення для запуску операційної системи DOS. Після цього введіть команду FDISK (рис. 3.1) і виберіть із меню пункт 4 («Display Partition Data»). Якщо на екран дисплея надійде повідомлення про розділи, то це означає, що диск уже поділений на розділи. Якщо повідомлення не надійде, то варто здійснити розподіл жорсткого диска на розділи.
На екран буде виведено головне меню (дивися рис. 3.1)

Рис. 3.1. Головне меню програми FDISK

Якщо потрібно припинити виконання програми FDISK, то варто натиснути клавішу ESC, після чого відбудеться повернення під керування операційної системи DOS. Якщо потрібно перевірити, на скільки розділів розбитий жесткий диск , то варто набрати цифру 4 і натиснути клавішу ENTER. Якщо потрібно продовжити створення розділів, потрібно натиснути клавішу ENTER для переходу до пункту 1 меню.
Рис. 3.2. Створення розділу DOS

На екрані дисплея з'явиться повідомлення (дивися рис. 3.2).
Якщо потрібно повернутися до головного меню програми FDІSK, то варто натиснути клавішу ESC. Якщо потрібно повернутися під керування операційної системи DOS, можна перервати виконання програм натисканням клавіші CTRL-C. Пункт 3 не з'явиться на екрані дисплея, якщо жесткий диск не розділений на основний і додатковий розділи. Якщо потрібно продовжити розподіл жорсткого диска на розділи відповідно до опції 1, то варто натиснути клавішу ENTER.
Якщо жесткий диск уже розбитий на розділи, то на екран дисплея надходить повідомлення (рис. 3.3)

Рис. 3.3. Розбиття диску на розділи

У цьому повідомленні вказується, що основний розділ чи розділ DOS вже існує на жорсткому диску. Якщо натиснути клавішу ESC, то відбудеться повернення до головного меню FDISK. При повторному натисканні клавіші ESC відбувається повернення під керування операційної системи DOS. Після цього можна безпосередньо приступати до форматування.
Якщо весь обсяг диска потрібно використовувати як основний розділ DOS, то варто натиснути клавішу ENTER. Цей розділ буде активним, тобто звідси буде здійснюватися запуск комп'ютера.
Якщо потрібно розділити жесткий диск на розділи (на первинний і додатковий), варто натиснути клавішу N.
Опція 2 дозволяє визначити розмір додаткового розділу жорсткого диска.
Якщо ця величина влаштовує користувача, то варто натиснути клавішу ENTER. Після цього виводиться повідомлення, що підтверджує зроблений вибір. Натисканням клавіші ESC здійснюється перехід до наступного пункту.
Якщо додатковий розділ поділяється на диски, то їм варто дати відповідні імена.
У випадку вибору опції 3 виводиться наступне повідомлення (рис. 3.4).
Визначаючи розмір логічного диска, можна розділити додатковий розділ на кілька логічних дисководів: D:, Е: і т. д. Програма FDISK буде продовжувати запитувати інформацію із логічних дисководів, поки не буде розподілений весь обсяг додаткового розділу.
Натисканням клавіші ESC здійснюється вихід у головне меню команди FDISK, а повторне натискання цієї клавіші призводить до повернення під керування операційної системи DOS. Значення інших опцій головного меню команди FDІSK можна почерпнути з інформації, яка виводиться на екран дисплея.





Рис. 3.4. Створення логічних дисководів

Тестування операційної системи

Тестування операційної системи полягає у перевірці можливості запуску комп'ютера з диска С:. Для цього потрібно запустити завантаження натисканням клавіш CTRL-ALT-DEL. Перед початком цієї операції варто підняти замок дисковода А: чи забрати з нього дискету.
Спочатку ввімкнеться світлова індикація дисковода А:. Операційна система перевіряє, чи немає тут файлів операційної системи. Після цього світлова індикація дисковода А: гасне, а мерехтіння світлової індикації дисковода жорсткого диска означає, що первісне завантаження виробляється звідси.
Якщо все зроблено правильно, через кілька десятків секунд на екрані дисплея з'явиться символ готовності С:\>. Тепер можна виконати завершальні операції щодо підготовки жорсткого диска:
- СТВОРЕННЯ ПІДКАТАЛОГА BIN;
- ПЕРЕНЕСЕННЯ ПРОГРАМ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ DOS У ПІДКАТАЛОГ BIN;
- СТВОРЕННЯ ФАЙЛІВ CONFIG.SYS І AUTOEXEC.BAT.

Відновлення операційної системи

Із розвитком операційної системи у неї додаються нові команди. Старі команди можна вилучити або внести до них зміни. Наприклад, можна встановити додаткові ключі. Етапи відновлення операційної системи:
1. Перенесення файлів операційної системи IO.SYS і MSDOS.SYS за допомогою програми SYS.
2. Перенесення командного процесора COMMAND.COM за допомогою команди COPY.
3. Заміна команд на їхні нові версії.
До файлів операційної системи належать IО.SYS, MSDOS.SYS і COMMAND.COM. Перші два файли є схованими. Копіювання схованих файлів здійснюється програмою SYS.
Безпосередньо після цих схованих файлів операційна система DOS резервує простір для файлів користувача. Коли здійснюється відновлення операційної системи, може статися так, що нові файли IO.SYS і MSDOS.SYS не будуть міститися в призначеному для них місці. У цьому випадку відновлення операційної системи буде трохи утруднено.
Вставте системну дискету з новою версією DOS у дисковод А: і ввімкніть живлення. Первісне завантаження системи буде зроблено з дисковода А:. На екран надійде повідомлення, що ідентифікує нову версію операційної системи, а потім символ готовності А:\>. Після цього варто ввести:

A:\>SYS C:\

Якщо для файлів операційної системи не вистачає простору, то надходить повідомлення:

Incompatible system size

Це свідчить про те, що операційна система DOS записала файли користувача відразу після системних файлів попередньої версії операційної системи. У подібній ситуації можна спробувати створити простір для файлів операційної системи за допомогою якої-небудь допоміжної програми. Якщо ж це не вдається, то всі потрібні файли копіюються на дискету за допомогою команд BACKUP, COPY чи XCOPY. Коли всі потрібні файли будуть скопійовані на дискету, роблять форматування за допомогою описаного раніше способу, використовуючи для цього ключ /S:

А:\> FORMAT C: /S

Дана команда, має ключем /S, переносить усі три файли IO.SYS, MSDOS.SYS і COMMAND.COM у відповідне місце на жорсткому диску.
Якщо копіювання відбувається за допомогою команди COPY, то на диску створюється нова структура каталога. У подібній ситуації процес відновлення файлів, у залежності від їхньої кількості, може зайняти до декількох годин.
Якщо форматувати жесткий диск не потрібно і файли операційної системи переносяться командою SYS, то варто скопіювати на жесткий диск новий командний процесор. Це здійснюється командою COPY:

А:\> COPY COMMAND.COM C:\

Командний процесор розміщується в кореневому каталозі, тому разом із символом дисковода варто вказувати символ кореневого каталога. Якщо символ кореневого каталога зазначений не буде, то операційна система DOS скопіює командний процесор у той каталог диска С:, що використовувався останнім.
Програми, що реалізують команди, можуть копіюватися із системної дискети DOS звичайним шляхом за допомогою команди COPY:

A:\>COPY *.* C:\BIN

Команда COPY заміняє попередню версію програми на нову, якщо їхні розширення збігаються. У різних версіях операційної системи DOS програми з однаковими іменами можуть мати різні розширення, при цьому в підкаталог BIN можуть потрапити дві однойменних програми, що відрізняються тільки розширенням. Операційна система DOS спочатку виконує програми, забезпечені розширенням .СОМ, а потім програми, що мають розширення .ЕХЕ. У випадку, якщо попередня версія програми має розширення .СОМ, а нова .ЕХЕ, можуть виникнути проблеми при використанні цих програм.

3.2. Команди роботи з дисками

3.2.1. Форматування дисків

Нову дискету перед початком її використання завжди необхідно форматувати. Метою цієї операції є розмітка на дискеті (для наступного виведення інформації) секторів і доріжок для операційної системи, яка використовується даним типом комп'ютера.
Дискету не потрібно форматувати при кожному її використанні, форматування необхідне лише у випадку, коли починається експлуатація нової дискети. Коли дискета відформатована, її можна застосовувати для запису і видалення файлів стільки разів, скільки це необхідно користувачу. Формат дискет зберігається протягом всього терміну їхньої експлуатації. Повторне форматування може знадобитися тільки у випадку, якщо виникає необхідність зміни формату дискети.
Команда FORMAT є найбільш небезпечною із усіх команд у випадку помилки. Ця небезпека полягає в тому, що при помилковому форматуванні дискети, на якій зберігаються важливі файли, їх практично неможливо відновити. Особливо небезпечною операцією є форматування жорсткого диска С:, тому що в цьому випадку вилучаються всі програмні файли, які знаходяться на ньому, і файли даних. Починаючи з операційної системи DOS 3.2, щоб вимкнути помилкове форматування, користувачу задається два питання. Спочатку операційна система запитує ім'я жорсткого диска, що призначений для форматування, а потім за допомогою наступного питання переконується у тому , чи дійсно даний жесткий диск призначений для форматування, причому на це питання варто дати позитивну відповідь шляхом натискання клавіші Y( Yes -так).
Визначення імені жорсткого диска, щоб попередити помилкове форматування, є дуже важливою операцією. Отже, у даній версії операційної системи відсутня можливість помилкового форматування, якщо раніше жорсткому диску було присвоєно яке-небудь ім'я. Розглянемо команду

С:\> FORMAT А:

При натисканні на клавішу ENTER на екрані дисплея з'являється повідомлення:

Рис. 3.5. Використання команди FORMAT А.

У цьому повідомленні пропонується вставити нову дискету в дисковод А: і після цього натиснути клавішу ENTER (рис. 3.5). У перших версіях операційної системи в повідомленні пропонувалося натиснути на яку-небудь клавішу, але це означало те ж саме. Натискання на клавішу повідомляє операційній системі, що дискета встановлена на місце і можна почати її форматування. Завжди варто перевіряти, чи в дисковод А: вставлено дискета, на якій немає важливих файлів.
На початку форматування на екрані дисплея з'явиться повідомлення (рис. 3.6):

Рис. 3.6. Формат диска

Коли процес форматування наближається до завершення, на екрані дисплея з'являється повідомлення де пропонується ввести ім'я нової дискети Нижче подано повідомлення, виведене при закінченні форматування дискети (рис. 3.7):

Рис. 3.7. Закінчення форматування дискети

Загальна ємність дискети складає 1 457 664 байт, і всю її можна використовувати. Якби на дискеті були сектори, які використовувати не можна, то до зазначеного вище рядка було б додано (рис. 3.8):

Рис. 3.8. Повідомлення про пошкоджені сектори дискети

Це означає, що частина секторів (у даному випадку 18 секторів, 18х512 = 9 216) використовувати не можна. Операційна система не робить на них ніяких записів. Однак це повідомлення не перешкоджає використанню дискети. Якщо число подібних секторів складає більше десяти відсотків від загальної ємності дискети, її не варто використовувати для запису яких-небудь важливих файлів. Велика кількість недоступних секторів може викликати ряд проблем при використанні такої дискети.
Наприкінці операційна система DOS запитує, чи відбуватиметься форматування наступної дискети. Якщо дається позитивна відповідь Y (Yes - так), то в дисковод А: варто вставити чергову дискету. Якщо буде дана негативна відповідь N (No - немає), то процес форматування буде припинений і на екрані дисплея з'явиться символ готовності операційної системи DOS.
У команді FORMAT застосовуються різні ключі, за допомогою яких можна керувати дією цієї команди.

С:\> FORMAT A: /S

Використання ключа /S (System - система) дозволяє перенесення на дискету трьох системних файлів. Це значить, що з її допомогою можна здійснювати запуск комп'ютера, тому що на ній є три основних файли:

MBIOS.COM (IO.SYS),
IBMDOS.COM (MSDOS.SYS),
COMMAND.COM.

При використанні жорсткого диска зазвичай немає необхідності розміщення системних файлів на дискеті. Якщо навіть виникне ситуація, коли комп'ютер потрібно буде запустити за допомогою дискети, то це можна зробити, використовуючи вихідну системну дискету комп'ютера, а краще її копію. Подібна ситуація виникає у випадку, якщо комп'ютер блокується, незважаючи на всі спроби його запуску. Наприклад, після підключення живлення комп'ютер зависає і клавіатура не працює. Шляхом установки в дисковод А: дискети, яка містить системні файли, можна запустити комп'ютер і його клавіатуру, що дасть можливість нормального запуску комп'ютера з жорсткого диска.
Коли необхідно переконатися у тому, що на дискету дійсно перенесені системні файли, використовують команду CHKDSK. Команда DIR не показує два схованих системних файли, тільки файл COMMAND.СОМ.
При форматуванні дискет програма Format виконує низькорівневу розмітку магнітної поверхні дискети, потім запис системної інформації (завантажувального сектора дискети, таблиці розміщення файлів і кореневого каталога). Низькорівнева розмітка поверхні дискети виконується досить довго і повністю ліквідовує всю інформацію на дискеті. Тому, починаючи із версії 5.0 MS DOS, при форматуванні дискет низькорівнева розмітка магнітної поверхні дискети виконується, якщо вона запитана користувачем (параметр /U). Для вказівки виду форматування дискети можна вказати наступні параметри:
- /U безумовне форматування дискети зі знищенням наявних на ній даних. Цей параметр бажано вказувати при форматуванні нових дискет, тому що при цьому програма Format не витрачає час на перевірку того, форматована дискета чи ні, а відразу приступає до форматування;
- /Q швидке очищення дискети без контролю наявності збійних ділянок на дискеті. Цей режим варто використовувати тільки для вже відформатованих дискет, якщо ви знаєте, що вони знаходяться в задовільному стані.
Якщо в команді не зазначений ні параметр /U, ні параметр /Q, то програма Format при обробці дискети спочатку перевіряє, чи форматована ця дискета. Якщо дискета форматована і її новий формат повинен бути таким же, як і наявний, тоді програма Format не знищує дані на дискеті, а тільки стирає інформацію про всі файли і каталоги із системних областей дискети (таблиці розміщення файлів і кореневого каталога), а потім тестує області даних дискети на наявність збійних ділянок. Для вже відформатованих дискет це прискорює їхнє переформатування.
Приклади:

format а: /u безумовне форматування дискети А:
format a: /q очищення (видалення інформації) дискети А:

Якщо на дискеті була записана яка-небудь інформація, то вона буде знищена програмою Format. Однак якщо програма Format не виконувала низькорівневе форматування диска (зокрема, не був зазначений параметр /U), то цю інформацію все-таки можна відновити за допомогою програми UnFormat із комплексу Norton Utilities (принаймні доти, поки на .дискету не буде записана якась інша інформація).
За умовчуванням дискети форматуються на максимальну стандартну ємність, яка допускається дисководом. Однак Ви можете вибрати ємність, на яку хочете форматувати дискету, задавши параметр /F: (ємність дискети).
Дискети можуть бути 1 440 (те ж саме, що 1.44), 2 880 (Аналогічно 2.88) і 720 для дискет ємності 1.44 Мбайта, 2.88 Мбайти і 720 Кбайт відповідно.
Трьохдюймові дискети можна за допомогою параметра /F відформатувати на 1.44 Мбайта і 720 Мбайт. При наявності спеціального дисковода і відповідних дискет можлива робота і з тридюймовими дискетами ємність 2,88 Мбайти.

3.2.2. Завдання мітки на диску за допомогою команди LABEL.EXE

За допомогою наявної в MS DOS програми Label можна присвоїти диску мітку позначення довжиною до 11 символів. Мітки можуть допомогти розрізняти диски. Крім того, деякі програми вимагають використання дискет із визначеною міткою. На жорсткому диску мітка служить додатковим захистом від випадкового форматування. Програми Format, FDisk і багато інших попередньо вимагають увести мітку логічного диска.

label a:

Програма Label повідомить про існуючу мітку диска і запросить нову. Якщо Ви не хочете змінювати мітку диска, натисніть Enter. Мітка диска повинна бути довжиною до 11 символів, вона може включати пробіли.
Не рекомендується включати в мітку символи:

? / \ ( . , ; : + = [ ] ( ) & " < >

3.2.3. Команда DISKCOPY.COM (копіювання дисків)

За допомогою цієї команди можна створити ідентичну копію дискети. Це значить, що копіюється дерево каталогів дискети і всі наявні в різних каталогах файли, причому вони розміщуються на тих же місцях. Оскільки розміщення файлів на обох дискетах є однаковим, то їх можна порівнювати за допомогою команди DISKCOMP.
Команда COPY утворить нову систему файлів і заново розмістить їх у більш ущільненому вигляді. Це значна перевага з погляду ефективності використання простору дискети. У цьому відношенні команди COPY і DISKCOPY відрізняються одна від одної. Відмінністю є також і те, що команда DISKCOPY копіює сховані файли, файли операційної системи IO.SYS і MSDOS.SYS.
Команда знищує усі файли, які були записані на цільовій дискеті. Якщо цільова дискета до цього не форматувалася, то перед копіюванням автоматично виконується її форматування. Таким чином, при введенні цієї команди знищується інформація, що могла бути на дискеті. Завжди варто перевіряти, чи немає на цільовій дискеті необхідних для користувача даних. Знищені файли не відновлюються.
Особливо небезпечна ця команда при копіюванні з використанням одного дисковода. У цьому випадку дуже важливо прочитати і зрозуміти текст англійською мовою, що виводиться на екран дисплея. SOURCE позначає вихідну дискету ( дискету, з якої здійснюється копіювання), a TARGET позначає цільову дискету ( дискету, на яку здійснюється копіювання). Для захисту вихідної дискети необхідно стежити за тим, щоб отвір для захисту дискети був закритий. Основна команда при використанні двох дисководів:

А:\> DISKCOPY А: В:

Команда копіює дані з дискети, вміщеної в дисковод А:, на дискету, що знаходиться в дисководі В:, і одночасно руйнує всю інформацію на дискеті В.

А:\> DISKCOPY А: А:
А:\> DISKCOPY A:
А:\> DISKCOPY

Представлена вище форма команди застосовується в тому випадку, якщо використовується тільки один дисковод. Усі три команди є ідентичними. Команда пропонує замінити дискету, якщо займаний файлами простір перевищує обсяг вільного простору оперативної пам'яті. Команда спочатку робить запис інформації із вихідної дискети в оперативну пам'ять, після чого пропонує встановити цільову дискету в дисковод А:. Якщо інформація міститься в оперативній пам'яті, то в дисководі А: дискету заміняють тільки один раз. При запуску команди DISKCOPY надходить повідомлення

Insert SOURCE diskette in drive A:
Press any when ready ...

Toбто вимагається вставити вихідну дискету в дисковод А:, а потім натиснути довільну клавішу. Приблизно через 30 секунд надходить нове повідомлення:

Copying 80 tracks 18 Sectors/Track, 2 side(s)
Insert TARGET diskette in drive A:
Press any key when ready ...

Потрібно встановити цільову дискету в дисковод А:, після чого натиснути клавішу ENTER, приблизно через 30 секунд надходить нове повідомлення:

Copy another diskette (Y/N)

Натиснувши клавішу Y, можна копіювати іншу дискету або натисканням клавіші N припинити копіювання.

3.2.4. Команда SUBST

З'єднує маршрут із буквеною міткою диска. Привласнена буквена мітка являє псевдодиск, який ви можете використовувати як звичайний фізичний диск. Не використовуйте команду SUBST при користуванні Windows.

SUBST [диск1: [диск2:][маршрут]
SUBST диск1:/D

Для виведення імен діючих псевдодисків використовуйте команду SUBST без параметрів.
Параметри:
- диск1: - задає псевдодиск, якому ви хочете присвоїти маршрут;
- диск2: - указує фізичний диск, що містить заданий маршрут (якщо він відрізняється від поточного диска);
- маршрут - визначає маршрут, який ви хочете присвоїти псевдодиску;
- /D - вилучає псевдодиск.
Порядок призначення буквених міток диска описується в команді LASTDRIVE. Параметр диск1 повинен лежати в діапазоні, визначеному командою LASTDRIVE, у протилежному разі, SUBST виводить наступне повідомлення про помилку:

Invalid parameter - диск1:

Для дисків, які вказуються в команді SUBST, не повинні використовуватися наступні команди: ASSIGN, BACKUP, CHKDSK, DATAMON, DEFRAG, DISKCOMP, DISKCOPY, FDISK, FORMAT, LABEL, MIRROR, RESTORE, RECOVER і SYS.
He створюйте і не видаляйте псевдодиск за допомогою команди SUBST під час роботи Microsoft Windows. Для цього вийдіть із Windows, створіть або вилучіть псевдодиск і запустіть Windows знову. Наприклад, наступна команда створює псевдодиск Z для маршруту B:\USR\OLGA\RPT:

subst z: b:\usr\olga\rpt

Після цього замість набору повного маршруту ви можете звертатися до цього каталога за буквою псевдодиска (z:).

3.3. Команди роботи з файлами

3.3.1. Команда XCOPY.EXE
(Вибіркове копіювання файлів і підкаталогів)

Починаючи з операційної системи DOS 3.2, можна використовувати нову команду XCOPY. У команді XCOPY є вісім ключів, що і роблять цю команду більш «розумною», ніж команда COPY. За допомогою ключа /S можна робити вибіркове копіювання і використовувати дату створення файла, що вводиться разом із командою, дозволяє копіювати зазначені підкаталоги і файли, які містяться в них. Якщо підкаталоги відсутні, то вони створюються. Ключ /V робить контроль правильності копіювання.
Команда XCOPY не копіює файли на принтер (PRN) і з клавіатури (COPY CON) на диск, як це робить команда COPY. Команда XCOPY не може копіювати файли, які не містяться на одній дискеті. Якщо цільова дискета заповнена, виконання команди припиняється і надходить повідомлення про помилку. Команда XCOPY може робити копіювання схованих файлів, а також поєднувати файли, як це робить команда COPY.

С:\> XCOPY С: *.* А:

Ця команда копіює файли, що знаходяться в кореневому каталозі диска С:, на дискету, поміщену в дисковод А:. Те ж саме виконала б команда COPY.

A:\ALTOCAD\USER> XCOPY :*.* C:\WP /S /E

Ця команда копіює всі файли каталога \USER у підкаталог C:\WP. Команда створює також підкаталоги \ESKO, \PIRJO і \ARI підкаталога \USER у цільовому каталозі C:\WP і переносить сюди усі файли. Ключ /S створює підкаталоги, у яких є файли. Ключ /Е створює каталоги, що не містять файлів.

С:\> XCOPY А: В: /S /E

За допомогою цієї команди можна створити копію дискети, що знаходиться в дисководі А:, на дискету, вміщену в дисковод В:. Команда також здійснює копіювання всіх підкаталогів і файлів, що містяться в них.

3.3.2. Команда АТTRIВ.ЕХЕ
( Зміна або виведення стану прапорів, атрибутів файла)

Виводить на екран чи змінює атрибути файла чи каталога.

ATTRIB [+R -R] [+А -A] |+S -S][+H -Н][[диск:][маршрут]ім'я_ файла] [/S]

Наприклад, щоб вивести атрибути файла pict.dat, наберіть команду attrib pict.dat, а щоб присвоїти йому атрибут "тільки введення", дайте команду attrib +r pict.dat. Для виведення всіх атрибутів усіх файлів у поточному каталозі вкажіть команду ATTRIB без параметрів.
- Параметр [диск:][маршрут]ім'я_ файла задає позицію і імена файлів для обробки.
- Перемикач +R встановлює для файла атрибут "тільки введення", -R скидає цей атрибут.
- Перемикач +А встановлює атрибут архівації файла, -А очищає атрибут архівації.
- Перемикач +S робить файл системним, -S скасовує атрибут системного файла.
- +Н визначає файл як схований, -Н скидає атрибут схованого файла.
- При вказівці параметра /S обробляються файли в поточному каталозі і всіх його підкаталогах.
Якщо для файла встановлені атрибути "схований" або "системний", ви можете очистити їх, задавши для нього одну команду ATTRIB -S -Н. Якщо один із цих атрибутів установлений, то щоб можна було змінювати інші атрибути файла, потрібно спочатку скинути даний атрибут. У параметрі зміни файла для виведення чи зміни атрибутів групи файлів ви можете використовувати трафаретні символи ? і *.
Можна також змінити атрибути каталога. Щоб застосувати команду ATTRIB до каталога, потрібно задати його ім'я. При роботі з каталогами використання трафаретних символів не допускається. Наприклад, щоб зробити схованим каталог C:\PHONES, наберіть ATTRIB +H С:\PHONES. Команда ATTRIB +H С:*.* буде впливати тільки на файли. Атрибут архівації застосовується для оцінки файлів, змінених після створення їхньої резервної копії. Цей атрибут використовують команди MSBACKUP, RESTORE і XCOPY. Наприклад, щоб використовувати команду XCOPY для копіювання усіх файлів із поточного каталога диска С:, крім файлів із розширенням .bak, на диск А:, наберіть команди:

attrib +а с:*.*
attrib -a c:*.bak
хсору с: \*.* а:

Дана команда змінює атрибути файлів, установлюючи прапор захисту виведення (Readоnly) і прапор архіву (Archive). Команда також виводить поточне значення прапорів. Прапор захисту виведення не дозволяє зробити видалення файла, однак дозволяє його зчитування. Таким чином, можна зберігати будь-які файли і не допускати їхнього руйнування при помилковій подачі команди DEL. Незважаючи на установку прапора захисту, ім'я файла може бути змінене командою REN. При копіюванні з використанням команди COPY захист не копіюється.
Прапор архіву пов'язаний із командами BACKUP, RESTORY, XCOPY. Тільки ці команди використовують даний прапор при копіюванні файлів.

С:\> ATTRIB+R ESKO.1

Команда встановлює прапор захисту виведення у файл ESKO.1.

С:\> ATTRIB-R ESKO.1

Команда скидає прапор захисту виведення.

С:\> ATTRIB+R*.*

Команда встановлює прапор захисту виведення у всіх файлах поточного каталога С:\

С:\>ATTRIB +A *.ВАТ

Команда встановлює прапор архіву у всіх файлах, забезпечених розширенням ВАТ у поточному каталозі.

3.3.3. Команда FIND.EXE
(Пошук набору символів)

Команда FIND здійснює пошук набору символів, що був введений разом із командою в одному чи декількох зазначених файлах. Ця команда може використовуватися тільки стосовно текстів, які були записані у форматі ASCII. Її застосування, наприклад, до файлів, створених програмою обробки тексту WORD, не дасть очікуваного результату, якщо опрацьований текст не записаний у форматі ASCII. Дана команда сумісна з файлами, створеними командами COPY CON і EDIT.
Команда має три ключі. Ключ /V виводить рядки, у яких не виявлені набори символів, які потрібно було знайти, іншими словами, його дія протилежна дії команди без даного ключа. Ключ /С повідомляє число рядків, у яких виявлена наявність розглянутого набору символів. Ключ /N виводить номера знайдених рядків. Перший рядок файла має номер 1.
Якщо ключі не використовуються, то виводяться всі рядки, що містять набір символів, який розшукується. Команда не сприймає символи заміщення. Набір символів береться в лапки. Імена файлів записуються з розширенням.

С:\> FIND «kirja» TEKSTI.1 TEKSTL.2

Команда робить пошук набору символів «kirja» у файлах TEKSTI.1 і TEKSTL.2 диска С:.

3.3.4. Команда SORT.EXE
(Сортування рядків)

Команда SORT здійснює розміщення рядків файлів в алфавітному порядку. Розміщення виробляється відповідно до системи коду ASCII. Операційна система DOS не робить розходження між прописними і малими літерами. Величина найбільшого оброблюваного файла складає 64 Кб. За замовченням як поточний пристрій вводу, використовується клавіатура, а як пристрій виведення екран дисплея. У команді можна застосовувати також символи переадресації.
Команда передбачає два ключі:
- /R розміщення в зворотному алфавітному порядку;
- /N сортування починається зі стовпця із зазначеним номером.

C:\>SORT
Ця команда сортує файл ESKO.1 в алфавітному порядку і виводить отриманий результат на екран дисплея. Виведення можна призупинити натисканням клавіш CTRL-S.

С:\> SORT ESK0.2

Ця команда сортує файл ESKO.1 і результат записує у файл ESKO.2 поточного каталога.

3.3.5. Команда FC.EXE

Порівнює два файли і виводить розходження між ними. Для порівняння файлів ASCII використовуйте синтаксис:

FC [/А] [/С] [/L] [/LBn] [/N] [/Т] [W] [/nnnn][диск1:][маршрут1]ім'я_файла1[диск2:][маршрут2] ім'я_файла2

а для порівняння файлів у двійковому форматі:

FС /B [диск1:][маршрут1]ім'я_файла1 [диск2:] [маршрут2]ім'я файла2

- Параметр [диск1:][маршрут1]ім'я_файла1 задає розташування та ім'я першого файла, який ви хочете порівняти.
- Параметр [диск2:][маршрут2]ім'я_файла2 задає розташування та ім'я другого файла.
- Параметр /А дає при порівнянні ASCII скорочене виведення. Замість виведення на екран усіх розбіжних рядків FC виводить для кожного набору розходжень тільки перший і останній рядки.
- Параметр /С ігнорує регістр символів.
- Параметр /L порівнює файли в режимі ASCII. FC порівнює два файли пострічно і намагається знову синхронізувати файли після розбіжності. Цей режим використовується за умовчуванням при порівнянні файлів з розширеннями, відмінними від .ЕХЕ, .СОМ, .SYS, .OBJ, .LIB чи .BIN.
- Параметр /LBn задає число рядків для внутрішнього буфера, за умовчуванням 100. Якщо в порівнюваних файлах міститься число, яке перевищує цю цифру, FC припиняє порівняння.
- Параметр /N виводить у процесі порівняння ASCII номера рядків.
- Параметр /Т не розширює табуляції в пробіли. За умовчуванням табуляція інтерпретується як 8 пробілів.
- Параметр /W виконує при порівнянні компресію роздільників (табуляцій і пробілів). Якщо рядок містить занадто багато послідовних пробілів чи табуляцій, то при вказівці параметра /W вони інтерпретуються як один пробіл. При завданні /W команда FC ігнорує (і не порівнює) пробіли на початку і в кінці рядка.
- Параметр /nnnn задає число послідовних збігів, після яких FC може вважати синхронізацію файлів відновленою. Якщо число суміжних рядків у файлах менше цього значення, то FC виводить такі рядки як різні. Значення за умовчуванням - 2.
- Параметр /В порівнює файли в двійковому режимі. FC порівнює два файли побайтно і не намагається пересинхронізувати їх після визначення розбіжності. Для файлів з розширеннями .ЕХЕ, .СОМ, .SYS, .OBJ, .LIB чи .BIN цей режим використовується за умовчанням.
Для виведення звіту про розбіжності при двійковому порівнянні MS-DOS використовує наступний формат:

хххххххх: уу zz

де значення хххххххх задає відносну шістнадцятеричну адресу для пари байтів, починаючи від початку файла. Адреси починаються з 00000000. Шістнадцятеричні значення уу і zz представляють байти, що не збіглися з файлів "ім'я_файла1" і "ім'я_файла2".
У кожному з імен файлів ви можете використовувати трафаретні символи * і ?. При порівнянні файлів ASCII FC використовує внутрішній буфер. Якщо розміри файлів перевищують розмір буфера, FC порівнює те, що можна завантажити в буфер. Якщо FC не знаходить у завантажених частинах файла збігів, то вона припиняє роботу і виводить повідомлення:

Resynch failed. Files are too different.
(Синхронізація не виконана, файли занадто різні.)

При порівнянні двійкових файлів, розмір яких перевищує доступну пам'ять, FC виконує повне порівняння файлів, перекриваючи фрагменти, які знаходяться в пам'яті, наступними фрагментами з диска. Виведення на екран не залежить від розміру файлів.
Припустимо, ви хочете порівняти два текстових файли і вивести результат у скороченому форматі. Для цього наберіть команду:

fc /a jenny.dat mike.dat

При ідентичності файлів FC виводить повідомлення:

FC: no differences encountered
(FC: розбіжностей не знайдено)

3.4. Конфігурація системних пристроїв

Фактично ця команда складається із восьми різних команд, кожна з яких буде розглянута окремо. Нижче подані всі застосування команд MODE:
1. Задання установки принтера в рівнобіжному порту.
2. Установка параметрів послідовного порту.
3. Переадресація виведення на послідовний порт.
4. Установка дисплейних пристроїв.
5. Установка кодової сторінки для пристрою.
6. Активізація кодової сторінки для пристрою.
7. Перезавантаження кодової сторінки для пристрою.
8. Виведення поточної установки кодової сторінки для пристрою.

3.4.1. Установки принтера

С:\> MODE :[<довжина__ рядка>],[<інтервал>][,Р]

- n - номер рівнобіжного порту LPT1 чи LPT2;
- довжина рядка = кількість символів у рядку: 80 або 132;
- інтервал - кількість рядків на дюйм: 6 або 8.
- Р - задається режим повторення спроб друку при відключеному принтері.
За умовчанням установлюється 80 символів у рядку і 6 рядків на дюйм. Найкраще команда працює з IBM-сумісними принтерами і EPSON-сумісними принтерами.
Якщо використовується ключ Р, то установка може бути змінена лише шляхом повторного виведення команди MODE без ключа Р. Цей ключ не може бути використаний у локальній мережі. При використанні ключа Р операційна система очікує, коли звільниться принтер.
У команді завжди вказується номер порту (LPTn). Двокрапка застосовується за власним бажанням (у деяких типах персональних комп'ютерів ії установка є обов'язковою). Інші змінні також установлюються за умовчанням. Якщо який-небудь параметр змінювати не потрібно, то у відповідному місці ставиться кома.

С:\> MODE LPT1:132,8

Установка принтера, підключеного до рівнобіжного порту, на виведення 132 символів у рядку і 8 рядків на дюйм.

3.4.2. Установка параметрів послідовного порту

С:\> MODE COM: <бод> [,<паритет>[,<біт_ даних> [,[<стоп _біт> [,Р ]]]]

- m - номер порту (1 чи 2). Наприклад, СОМ1;
- швидкість передачі в бодах: 110, 150, 300, 600, 1200, 2400, 4800, 9600, 19200;
- паритет - установка контролю паритету, який може бути відсутний (N), бути непарним (О) або - парним (Е);
- біт даних - кількість бітів даних (7 чи 8);
- стоп біт - кількість стоп-бітів (1 чи 2);
- Р - задається режим повторення спроб передачі при відключеному принтері.
Принтер може бути підключений до рівнобіжного або до послідовного порту. Зазвичай принтер підключають до рівнобіжного порту, тому що в цьому випадку виведення здійснюється швидше. Послідовне з'єднання має більша кількість варіантів, його параметри можна набудовувати на застосовуваний принтер або на іншій пристрій, що підключають до нього.
За умовчанням установлюється: СОМ1, паритет Е й кількість бітів даних 7. Якщо швидкість передачі дорівнює 110 бод, то поточним значенням стоп-біта є 2, в інших випадках 1. Якщо параметри керуючих пристроїв невідомі, то придатні величини підбираються довільним шляхом.
Якщо використовується ключ Р, а принтер не підключений , то відбувається зациклення комп'ютера. У цьому випадку потрібно натиснути клавіші CTRL-C.

C:\>MODE COM1:600,N,8,1,P

Команда встановлює для першого послідовного порту швидкість передачі інформації 600 бод, відсутність контролю паритету, 8 бітів даних, 1 стоп-біт і режим повторення спроб.

3.4.3. Переадресація виведення на послідовний порт

С:\> MODE LPT :СОМ:

- n - номер рівнобіжного порту (1,2 або 3);
- m - номер послідовного порту (1 або 2).
Виведення здійснюється натисканням клавіш CTRL-P, що має на увазі рівнобіжне підключення принтера. Дана команда застосовується тоді, коли принтер підключений до послідовного порту і виведення потрібно направити саме сюди. Тоді всі дані, які надходять у рівнобіжний порт LPT, направляються в послідовний порт СОМ.

С:\> MODE LPT1:=COM1:

Протилежний напрямок виведення, яке надходить у рівнобіжний порт LPT1, у послідовний порт СОМ1.

C:\>MODE LPTl:

Анулювання установки прикладу 1.

3.4.4. Установка дисплейних пристроїв

C:\> MODE <дисплей>
С:\> MODE [<дисплей>],<зсув>[,Т]

- Дисплей - тип дисплейного пристрою може приймати наступні значення:
- 40 -установлюється 40 символів у рядку для C/G дисплея;
- 80 - установлюється 80 символів у рядку для C/G дисплея;
- BW40 -активізується установка C/G дисплея: чорно-білий, 40 символів у рядку;
- BW80 -активізується установка C/G дисплея: чорно-білий, 80 символів у рядку;
- З040 -активізується режим кольорового зображення, 40 символів у рядку ;
- З080 - активізується режим кольорового зображення, 80 символів у рядку;
- MONO -активізується установка чорно-білого дисплея, 80 символів у рядку .
-Зсув - зрушення зображення на екрані дисплея на один символ вправо (R) чи вліво (L).
- Т - виведення на екран тестового рядка, що дозволяє скорегувати зображення на екрані шляхом його зрушення вліво чи вправо.
За допомогою цієї команди можна встановлювати коректні параметри для дисплейного пристрою чи змінювати їх, якщо комп'ютер підключений до різних дисплеїв. C/G позначає кожний з наступних дисплеїв: CGA, EGA або VGA.
Якщо визначена установка С40 чи С80, то не можна гарантувати виведення кольору, що зазначається в прикладній програмі. Ця установка лише забезпечує саму можливість демонстрації кольору.

C:\>MODE C040,R,T

Установлюється режим виведення кольорового зображення, 40 символів у рядку, зображення переміщається на один символ вправо, і на екран дисплея виводиться набір символів для коректування зображення.

3.4.5. Установка кодової сторінки для пристрою

MODE CODEPAGE PREPARE = режим підготовки кодової сторінки.

С:\> MODE <пристрій> CODEPAGE РRЕРАRЕ = (<кодова_сторінка>, <кодова_сторінка>,...) [<дисковод:>][<шлях_ доступу>]<файл>

- пристрій - дисплей чи принтер, для якого встановлюється кодова сторінка. Може бути використане одне з наступних значень:
- CON = консоль;
- LPT1 = перший рівнобіжний порт;
- LPT2 = другий рівнобіжний порт;
- LPT3 = третій рівнобіжний порт;
- PRN = поточний порт, LPT1.
- кодова сторінка - номер кодової сторінки, яка використовується з пристроєм. Може приймати значення:
- 437 = США;
- 850 = усі країни;
- 860 = Португалія;
- 863 = Канада (франц.);
- 866 = Росія;
і т. ін.
- Дисковод - дисковод, на диску якого міститься файл зі шрифтом.
- Шлях доступу - шлях доступу до файла зі шрифтом.
- Файл - ім'я файла, що містить інформацію про шрифти кодової сторінки.
Операційна система DOS забезпечена такими шрифтами:
- EGA .CPI (EGA/VGA);
- EGA2.CPI (EGA/VGA);
- EGA3.CPI (EGA/VGA);
- ISO.CPI (EGA/VGA);
- LCD .CPI (LCD).
При запуску комп'ютера операційна система DOS і пристрій починають використовувати завантажену в комп'ютер готову кодову сторінку. Як правило, це кодова сторінка США, тобто 437. Якщо ця кодова сторінка підходить, то немає потреби заміняти її на іншу. Якщо ж потрібно зробити заміну кодової сторінки, то її необхідно встановити як для принтера, так і для дисплея. Команда MODE CODEPAGE PREPARE уможливлює що установку.
Команда MODE CODEPAGE PREPARE може бути подана в скороченому вигляді:

MODE СР PREP

Ця команда належить до групи команд, за допомогою яких можна керувати клавіатурою, дисплеєм і принтером.
CPI не можуть підтримувати всі типи дисплеїв і принтерів тому, тому різні виробники пристроїв розробляють власні файли CPI для своїх виробів.
Перед використанням команди MODE СР PREP необхідно встановити драйвери дисплея і принтера. Коли ці драйвери будуть доступні, можна застосовувати команду MODE СР PREP. Драйвером дисплея в операційній системі DOS є DISPLAY.SYS, а принтера PRINTER.SYS.
Після слова PREPARE ставиться знак рівності. Номера кодових сторінок беруть у дужки. Значення відокремлюються комою. Між номером кодової сторінки і комою може бути пробіл. Можна також узяти в круглі дужки всі дані, які знаходяться праворуч від знака рівності, хоча це не є обов'язковим. Однак номера кодових сторінок завжди потрібно брати в дужки.
Якщо у файлі CONFIG.SYS установлена, наприклад, кодова сторінка 437, то цю кодову сторінку не потрібно вказувати в команді MODE СР PREP. Toбто, якщо виконана установка

DEVICE=C:\BIN\DISPLAY.SYS CON= (EGA,437,3)

то значення 437 не потрібно вказувати в команді MODE СР PREP. Системі вже відомо, що використовується кодова сторінка 437. Повторне надання значення 437 у команді MODE призводить до повторного завантаження шрифту.
Приклади:

1. C:\>MODE CON СР PREP=(850,863 )C:\BIN\EGA.CPI

Установка кодових сторінок 850 і 863 для їхнього використання дисплеями EGA і VGA. Команда MODE одержує дані з файла EGA. CPI, який знаходиться в підкаталозі \BIN.

2. С: \>MODE CON СР PREP=(, 437 )C: \BWEGA. CPI

Заміна кодової сторінки 863 на кодову сторінку 437. Кодова сторінка 850 може використовуватися і надалі, при зміні вона замінюється комою.

3. C:\>MODE LPT1 СР PREP=(850,863 )C:\BIN\4201.CPI

Установка шрифтів кодових сторінок 850 і 863 для їхнього використання принтером ProPrinter (модель 4201) фірми IBM. Принтер підключається до рівнобіжного порту LPT1. Можна також використовувати двокрапку (LPT1:).

3.4.6. Активізація кодової сторінки для пристрою

MODE CODEPAGE SELECT - вибір режиму кодової сторінки

C:\> MODE <пристрій> CODEPAGE SЕLЕСТ=<кодова сторінка>

- пристрій - пристрій визначається так само, як і для команди MODE CP PREP (див. попередній розділ);
- кодова сторінка - кодова сторінка визначається так само, як і для команди MODE CP PREP (див. попередній розділ).
Команда MODE CP PREP використовується для підготовки кодової сторінки. Активізація потрібної кодової сторінки здійснюється за допомогою команди СНСР або за допомогою команди MODE CP SEL (скорочений формат команди). Єдине розходження між цими командами полягає в тому, що в останньому випадку кодова сторінка активізується тільки для одного пристрою.
Переважно використовується команда СНСР, але якщо виникає необхідність установки різних значень кодової сторінки для принтера і для дисплея, то варто використовувати команду

MODE CP SEL

Обрана кодова сторінка повинна бути сумісною з установкою KEYB.
Приклади:

1. C:\>MODE CON CP SEL=850

Активізація кодової сторінки 850 для дисплеїв EGA і VGA.

С:\> MODE LPT1 CP SEL =437

Активізація кодової сторінки 437 для принтера, який підключений до порту LPT1.

3.4.7. Повторне завантаження й активізація кодової сторінки, що використовувалася раніше

MODE CODEPAGE REFRESH - повторне завантаження кодової сторінки

С:\> MODE <пристрій> CODEPAGE REFRESH

Пристрій - те саме, що в команді MODE CP PREP.
Команда може бути записана в скороченому вигляді MODE CP REF. За допомогою цієї команди можна повернутися до використання тієї кодової сторінки, яка застосовувалася до вімкнення пристрою. Команду варто використовувати у випадку вимикання і вмикання принтера або правильного завершення програми, яка працює з дисплеєм. Команда використовує останню сторінку, обрану командою MODE CP SEL.
У команді вказується ім'я того пристрою, кодова сторінка якого повинна бути повернута назад. Номер кодової сторінки не вказується. Команда MODE використовує значення тієї кодової сторінки, яка використовувалася пристроєм до його вимикання.
До застосування команди MODE CP REF повинна бути введена команда MODE CP PREP, а після неї команда MODE CP SEL або СНСР.
Приклади:

1. C:\> MODE LPT1 CP REF

Установка для принтера, підключеного до рівнобіжного порту LPT1 кодової сторінки, яка використовувалася раніше.

2. C:\>MODE CON CP REF

Установка для дисплеїв EGA і VGA кодової сторінки, що використовувалася раніше.

3.4.8. Виведення установки кодових сторінок пристроїв

MODE CODEPAGE /STATUS - зупинка кодової сторінки

С:\> MODE <пристрій> CODEPAGE /STATUS

Пристрій - визначається так само, як у команді MODE CP PREP.
Команда може бути записана в скороченому вигляді MODE CP /STA. Вона виводить номер активізованої кодової сторінки й інформацію про те, які кодові сторінки завантажені для використання.
Нижче розглядаються приклади установок, які використовуються командою MODE CP PREP.
У файлі CONFIG.SYS передбачається наявність рядка:

DEVICE=C:\BIN\DISPLAY.SYS CON=(EGA,437,3)

Крім того, передбачається, що введені установки:

С:\> MODE CON CP PREP=(850,863) C:\BW\EGA.CPI
C:\> MODE CON CP SEL = 850
Можна визначити, яка установка є поточною для консолі.
Команда DEVICE у файлі CONFIG.SYS установлює драйвер дисплея DISPLAY.SYS, EGA/VGA, кодову сторінку 437 і надає можливість використання трьох інших кодових сторінок.
Перша команда MODE дозволяє використовувати (крім поточної кодової сторінки 437) кодові сторінки 850 і 863. Друга команда MODE активізує одну із трьох кодових сторінок, у даному прикладі кодову сторінку 850.
3.5. Зовнішні команди загального призначення

3.5.1. Команда DELTREE.ЕХЕ

Вилучає каталог, всі файли і підкаталоги, що у ньому містяться.

DELTREE [/Y] [диск:]маршрут

- Параметр "диск: маршрут" задає ім'я каталога, що вилучається. Команда DELTREE буде вилучати всі файли в заданому каталозі, а також всі файли в його підкаталогах.
- Параметр Y: виконує команду DELTREE без виведення запиту на підтвердження видалення.
DELTREE вилучає всі файли в каталозі чи підкаталозі, незалежно від атрибутів. У команді DELTREE можна використовувати трафаретні символи, але робити це потрібно уважно. Якщо ви задасте трафаретний символ, який збігається як з іменами каталогів, так і з іменами файлів, то вилучаються і каталоги, і файли. Перед заданням трафаретних символів краще дати команду DІR, указавши ті ж символи, і переглянути імена файлів і каталогів, які ви будете вилучати.

3.5.3. Команда DOSKEY.COM

Завантажує в пам'ять програму Doskey, яка викликає команди MS-DOS і дозволяє вам редагувати командні рядки, а також створювати і запускати макрокоманди. Doskey - це резидентна в пам'яті програма. Після установки Doskey займає близько 3 кілобайт пам'яті.

DOSKEY [/REINSTALL] [/BUFSIZE= розмір] [/MACROS]
[/HISTORY][/INSERT /OVERSTRIKE] [макро ім'я=[текст]]

Щоб запустити програму Doskey з установками за умовчанням, дайте команду

DOSKEY

Параметр макро ім'я - [текст] створює макрокоманду, яка виконує одну чи більше команд MS-DOS (макрокоманду Doskey), "макро ім'я" задає ім'я, що ви хочете привласнити макрокоманді, а "текст" задає команди, які записуються.
Наприклад, щоб створити макрокоманду, що виконує швидке і безумовне форматування диска, наберіть:

doskey qf= format $1 /q /u

Щоб виконати таку макрокоманду, введіть qf a:.
- Параметр /REINSTALL установлює нову копію програми Doskey, навіть якщо вона уже встановлена. В останньому випадку /REINSTALL також очищає буфер.
- Параметр /BUFSIZE - розмір задає розмір буфера, у який Doskey записує команди і макрокоманди Doskey. За умовчанням це 512 байт. Мінімальний розмір буфера - 256 байт.
- Параметр /MACROS виводить список усіх макрокоманд Doskey.
- Параметр /HISTORY виводить список усіх команд у пам'яті. Для виведення списку у файл ви можете використовувати символ перенапрямку (>). /MACROS можна скоротити до /М, a /HISTORY - до /Н.
- Параметр /INSERT /OVERSTRIKE визначає, чи буде новий текст, що набирається вами, заміняти старий. При вказівці параметра /INSERT новий текст, що набирається в рядку, вставляється в старий (як при натисканні клавіші INSERT). При заданні /OVERSTRIKE новий текст буде заміняти старий. За умовчанням установлюється /OVERSTRIKE. Тимчасово змінити режим можна клавішею INSERT.
При визначенні макрокоманд ви можете використовувати спеціальні символи із таблиці 3.2.


Таблиця 3.2

Спеціальні символи
Символи
Призначення

$G чи $g
Змінює напрям виведення. Використовуйте ці символи для передачі інформації замість екрана на пристрій чи у файл. Еквівалентний символу >

$G$G чи $g$g
Додають виведення у кінець файла. Їх можна використовувати для додавання виведених даних до існуючого файла або заміни даних у файлі. Еквівалентні >>

$L чи $l
Змінює напрям введення. Використовуйте їх для зчитування замість клавіатури з пристрою чи з файла. Еквівалентні <

$B чи $b
Передає виведення макрокоманди в команду. Еквівалентна символу ( у командному рядку

$T чи $t
Розділяє команди. Використовуйте їх для поділу команд при створенні макрокоманд чи набору команд у командному рядку Doskey

$$
Задає знак долара ($)

з $1 по $9
Інформація командного рядка, який ви хочете визначити при запуску макрокоманди. Це дозволяє вам використовувати у командному рядку при кожному виконанні макрокоманди різні дані. Символ $1 в команді DOSKEY аналогічний %1 у командному файлі.

$*
Вся інформацію командного рядка, яку ви хочете задати при наборі імені макрокоманди


Символ $* - параметр, що підставляється, аналогічний параметрам $1 - S9 командного файла, однак усе, що ви набираєте в командному рядку після імені макрокоманди, підставляється в макрокоманду замість $*.
Щоб виконати макрокоманду, наберіть ім'я макрокоманди в командному рядку, починаючи з першої позиції. Якщо макрокоманда була визначена за допомогою $* чи параметра з $3 по $9, використовуйте для поділу параметрів пробіли. З командного файла виконувати макрокоманду не можна, але для створення макрокоманди ви можете використовувати команду DOSKEY у командному файлі. При цьому:
- щоб виконати макрокоманду, починайте набирати її ім'я безпосередньо після командної підказки (без пробілу);
- для виконання команди DOS поставте між ім'ям команди і підказкою один чи більше пробілів.
Для вилучення макрокоманди наберіть команду:

doskey макро_ім'я

Наведемо приклад. Щоб створити макрокоманду mv для переміщення файла чи файлів, наберіть команду:

doskey my= copy $1 $2 $t del $1

3.5.4. Команда МЕМ.ЕХЕ

Виводить на екран обсяг використаної та вільної пам'яті. Застосовується для виведення інформації про розподілені області пам'яті, вільні області і завантажені у пам'ять програми.

MEM [/CLASSIFY /DEBUG /FREE /MODULE ім'я_ модуля] [/PAGE]

Для виведення стану використовуваної та вільної пам'яті дайте команду MEM без параметрів.
- Параметр /CLASSIFY перелічує завантажені в пам'ять програми і показує, скільки використовується звичайної і старшої пам'яті. MEM /CLASSIFY підраховує також загальний обсяг використовуваної пам'яті і виводить найбільші вільні блоки. /CLASSIFY можна скоротити до /С.
- Параметр /DEBUG виводить список завантажених у пам'ять програм і внутрішніх драйверів. Показує розмір кожного модуля, адресу сегмента і тип модуля, підраховує загальний обсяг використовуваної пам'яті та виводить іншу корисну для програмування інформацію. /DEBUG (скорочено /D) можна використовувати в сполученні з /PAGE, але не з іншими параметрами MEM.
- Параметр /FREE (скорочено /F) виводить список вільних областей звичайної і старшої пам'яті. MEM /FREE показує адресу сегмента і розмір кожної вільної області звичайної пам'яті, а також найбільший вільний блок у кожній області старшої пам'яті. Підсумовує використовувану пам'ять.
- Параметр /MODULE ім'я_ модуля показує, як використовує пам'ять програмний модуль (ім'я вказується обов'язково). Виводить список областей пам'яті, виділених даній програмі, та їхні розміри. /MODULE можна скоротити до /М.
- Параметри /С, /F і /М можна використовувати в сполученні з /PAGE, але не один з одним.
- Параметр /PAGE робить паузу після виведення кожного екрана.
Щоб автоматично додати параметр /PAGE до команди MEM, можна використовувати програму DOSKEY. Для цього додайте в AUTOEXEC.BAT команди:

c:\dos\dоsкеу
doskey mem=mem.exe $* /р

MS-DOS виводить інформацію про додаткову пам'ять тільки при її установці в системі. Стан старшої пам'яті MS-DOS виводить тільки при установці програми роботи з блоками UMB (типу EMM386) і включенні в CONFIG.SYS команди DOS=UMB. При виконанні Windows стан старшої пам'яті не виводиться.
При введенні команди без параметрів на екран надходить повідомлення (рис.3.9).


Рис. 3.9. Використання команди MEM

3.5.5. Команда MORE.COM

Виводить по одному екрану даних. MORE зчитує стандартне введення з конвеєра чи переспрямованого файла і виводить одноразово по одному екрану інформації. Використовується звичайно для перегляду довгих файлів.

MORE < [диск:][маршрут]ім'я_ файла
ім'я_ команди | MORE

Параметр [диск:][маршрут]ім'я_ файла задає позицію й ім'я файла з даними, які переглядаються на екрані.
Параметр "ім'я_ команди" задає команду, яка містить дані, передані на екран.
При використанні символу перенапрямку (<) потрібно задати як джерело ім'я файла. При вказівці конвеєризації (1) ви можете використовувати такі команди як DIR, SORT і TYPE.
Припустимо, ви хочете вивести на екран довгий файл NEWW.DOC. Щоб пропустити це виведення через команду MORE, дайте команду more < news.doc чи type news.doc more.

3.5.6. Команда KEYB.COM

Зміна символів і призначення клавіш клавіатури. KEYB ( KEYBoard) - клавіатура

C:\>KEYB [<код> <клавіатури>],[<кодова> <сторінка>], [<дисковод:>][<шлях доступу>]
KEYBOARD. SYS

код клавіатури = операційної системи DOS підтримує коди (див. табл.3.3).
Таблиця 3.3
Перелік кодів клавіатури
КОД
КРАЇНА
КОМАНДА

US
США
KEYB US (за умовчанням)

CF
Канада (франц.)
KEYB US

FR
Франція
KEYB FR

GR
Німеччина
KEYB GR

IT
Італія
KEYB IT

SP
Іспанія
KEYB SP

UK
Великобританія
KEYB UK

SG
Швейцарія (нім.)
KEYB SG

SF
Швейцарія (франц.)
KEYB SF

DK
Данія
KEYB DK

LA
Пд. Америка
KEYB LA

RU
Росія
KEYB RU

Перелік кодів наведений у скороченому варіанті.
Кодова сторінка - кодові сторінки і сумісні з ними коди клавіатури (див. табл.3.4).
Таблиця 3.4
Перелік кодів
КОДОВА СТОРІНКА
КОД КЛАВІАТУРИ

437
US, FR, GR, IT, LA, NL, SP, SU, SV,UK, US

850
Усі країни

860
Португалія (РО)

863
Канада (франц.) (CF)

865
Норвегія, Данія (NO, DK)

866
Росія


Дисковод: - дисковод, на диску якого знаходиться файл KEYBOARD.SYS.
Шлях доступу - шлях доступу до файла KEYBOARD.SYS.
Команда KEYB сполучає клавіатуру з комп'ютером. У різних країнах застосовуються різні клавіатури. Ті самі символи можуть розміщатися в різних місцях клавіатури. При натисканні клавіш на екрані дисплея може бути виведений символ, який не збігається із зазначеним на ній, якщо клавіатура не визначена командою KEYB. У складних ситуаціях символи, які відсутні на клавіатурі, можуть бути введені одночасним натисканням клавіші ALT на числові клавіші.
Формат команди:

C:\>KEYB xx
хх - код країни.

Кодова сторінка повинна бути сумісна із кодом клавіатури. Якщо в команді кодова сторінка не вказується, то операційна система DOS використовує поточну кодову сторінку. Вона може бути визначена у файлі CONFIG.SYS (команда COUNTRY). Якщо кодова сторінка тут не визначена, то використовується кодова сторінка, яка встановлена в BIOS (зазвичай кодова сторінка США: 437).
У команді не можна вказувати кодові сторінки, які не встановлені за допомогою команд MODE чи СНСР. Якщо необхідно зробити зміну кодової сторінки, то спочатку застосовується команда MODE CON СР SEL або СНСР і лише після цього команда KEYB. Команда KEYB змінює кодову сторінку клавіатури, але не змінює кодову сторінку дисплея, вона використовує поточне значення його кодової сторінки.
Приклади:

1. C:\>KEYB US,437,C:\BIN\KEYBOARD.SYS

Установка коду клавіатури US та кодової сторінки 437. Якщо для дисплея поточною є інша кодова сторінка, то вона не змінюється. Команда KEYB її не змінює, для цього використовується команда СНСР або MODE CON СР SEL. Файл KEYBOARD.SYS знаходиться в підкаталозі \BIN.

2. С:\> KEYB RU”C:\BІN\KEYBOARD.SYS

Установка російської клавіатури. Дві коми означають, що поточна кодова сторінка клавіатури не змінюється.

3. C:\>KEYB

Виведення поточних установок клавіатури, дисплея і кодової сторінки. У результаті виконання такої команди на екран дисплея може бути виведена інформація:

Код поточної розкладки клавіатури: RU
кодова сторінка: 866
Поточна кодова сторінка для CON: 866

У верхньому рядку повідомляється установка клавіатури, а в нижньому - кодова сторінка дисплея. У даному випадку значення кодової сторінки клавіатури і дисплея збігаються. Команда KEYB установлює тільки кодову сторінку клавіатури, але не кодову сторінку дисплея. Кодова сторінка дисплея встановлюється командами MODE CON CP SEL або СНСР.

3.5.7. Команда NLSFUNC.EXE

Підтримка національних символів. NLSFUNC ( national language support function ) - підтримка національних мов

С:\> NLSFUNC [<дисковод:>][<шлях_ доступу>][<файл>]

- Дисковод - дисковод, на диску якого розміщений файл COUNTRY.SYS.
- Шлях доступу - шлях доступу до файла COUNTRY.SYS.
- Файл - файл COUNTRY.SYS.
Команда NLSFUNC завантажує файл COUNTRY.SYS для його використання операційною системою DOS і дозволяє використовувати команди СНСР. Якщо необхідно підключити кодову сторінку до якого-небудь пристрою, то спочатку варто застосувати команду NLSFUNC.
У параметрах команди повідомляється ім'я файла COUNTRY.SYS і його місцезнаходження. Ім'я файла і шлях доступу вказуються в команді у тому випадку, якщо вони не були встановлені в команді COUNTRY файла CONFIG.SYS або якщо файл не знаходиться в кореневому каталозі.
Команду NLSFUNC можна записати у файл AUTOEXEC.BAT, тоді введення команди буде здійснюватися автоматично при запуску комп'ютера.
Якщо не зазначене ім'я дисковода чи не зазначений шлях доступу, команда використовує поточний дисковод і поточний каталог. Якщо визначений дисковод і шлях доступу, то також варто визначити ім'я файла COUNTRY.SYS.

С:\> NLSFUNC C:\BIN\COUNTRY.SYS

Завантаження програми NLSFUNC в оперативну пам'ять і пошук файла COUNTRY.SYS у підкаталозі \BIN.
Повідомлення „File not found” означає, що команда не знайшла файл COUNTRY.SYS. Зазначений неправильний шлях доступу до файла COUNTRY.SYS.

3.6. Програма EDIT.COM

Операційна система MS-DOS містить у собі текстовий редактор EDIT, який дозволяє створювати файли, що не мають ніяких керуючих символів ( коди ASCII). Текстові редактори використовуються, зокрема, для створення файлів CONFIG.SYS і AUTOEXEC.BAT. Іншим важливим застосуванням таких редакторів є запис і редагування командних рядків. За допомогою текстового редактора можна одержувати чисті коди ASCII, що є однією з найістотніших переваг.
Запуск програми EDIT у командному режимі (рис.3.10):
Рис. 3.10. Запуск програми EDIT

Після запуску текстового редактора на екран виводиться запрошення до роботи з цією программою.
При редагуванні тексту із застосуванням програми EDIT використовуються наступні клавіші:
Переміщення курсору
( Ctrl-S - Переміщення вліво на один символ.
( Ctrl-D - Переміщення вправо на один символ.
Ctrl ( Ctrl-A - Переміщення вліво на одне слово.
Ctrl ( Ctrl-F - Переміщення вправо на одне слово.
( Ctrl-E - Переміщення вверх на один рядок.
( Ctrl-X - Переміщення вниз на один рядок.
Ctrl ( Ctrl-W - Прокручування тексту на один рядок вверх.
Сtгl( Ctrl-Z - Прокручування тексту на один рядок униз.
Home Ctrl-QZ - Переміщення на початок рядка.
End Ctrl-QD - Переміщення на кінець рядка.
PgUp Ctrl-R - Прокручування тексту на одну сторінку вверх.
PgDn Ctrl-C - Прокручування тексту на одну сторінку вниз.
Ctrl-QE - Переміщення у верхню частину екрана.
Ctrl-QX - Переміщення в нижню частину екрана.
Ctrl-Home - Переміщення на початок файла.
Ctrl-End - Переміщення на кінець файла.
Ctrl-Enter - Переміщення до початку наступного рядка.
Ctrl-PgUp - Прокручування тексту на один екран уліво.
Ctrl-PgDn - Прокручування тексту на один екран вправо.
Переключення
Ins Ctrl-V - Переключення з режиму вставки в режим заміни і навпаки.
Enter Ctrl-N - Повернення каретки.
Ctrl-P - Уведення керуючого символу.
Вилучення тексту
Backspace Ctrl-H - Вилучення символу ліворуч від курсору.
Del Ctrl-G - Вилучення символу, на якому встановлений курсор.
Ctrl-Y - Вилучення рядка .
Ctrl-QY - Вилучення частини рядка від поточного положення курсору до кінця .
Ctrl-T - Вилучення слова, на якому встановлений курсор.

Рис. 3.11. Головне меню програми EDIT

У верхній частині вікна, яке відкривається після запуску текстового редактора EDIT, є рядок меню (рис. 3.11). Після вибору кожного пункту з меню (File, Edit, Search, Options, Help) виводиться список команд вибраного меню.
Вибрати меню можна за допомогою миші або використовуючи клавіатуру. Якщо використовується миша, то її покажчик установлюється на ім'я потрібного меню, після чого натискається кнопка миші. З меню, що відкривається аналогічним чином, вибирається команда текстового редактора EDIT. Для анолювання вибору пункту меню потрібно натиснути кнопку миші в будь-якому місці поза обраним меню. При виборі меню із використанням клавіатури виконуються наступні дії:
1. Натисканням клавіші Alt активізується рядок меню;
2. За допомогою клавіш зі стрілками курсор переміщається до імені потрібного меню, після чого натискається клавіша Enter;
3. Із меню, що відкривається аналогічним чином, вибирається потрібна команда. Для скасування меню потрібно натиснути клавішу Esc.

3.6.1. Робота з діалоговими вікнами (Dialog box)

Після вибору команди на екрані з'являється діалогове вікно, в яке можна ввести додаткову інформацію чи здійснити вибір із запропонованих альтернатив. На рис. 3.12. показано діалогове вікно, яке з'являється після вибору команди Save. Для переміщення з однієй області в іншу використовується клавіша Tab. Для переміщення у зворотному напрямку використовується комбінація клавіш Shift-Tab. При роботі з мишею потрібно натиснути кнопку миші в тій області, яка повинна бути обрана.
Якщо в полі тексту вже є текст, то воно очищається автоматично при введенні нового тексту або після натискання клавіші пробілу. При натисканні клавіш зі стрілками поле не очищується.
Кнопка ОК виконує команду і закриває діалогове вікно. Кнопка Cancel скасовує команду і закриває діалогове вікно. Цю операцію можна здіснити натисканням клавіші Esc. Кнопка Help виводить довідкову інформацію про команду. Те ж саме відбувається після натискання функціональної клавіші F1.


3.6.1.1. Каталоги і дисководи



























Рис. 3.12. Діалогове вікно Save

Ліворуч виводиться ім'я поточного каталога (на рис. 3.12 показаний каталог D:\). У центрі діалогового вікна виводиться список підкаталогів поточного каталога. Цим списком можна переміщатися, використовуючи стрілки перегляду або бігунок. Обраний каталог виділяється кольором.

3.6.2. Вибір блоку

Однією із найважливіших операцій при роботі з програмою EDIT є вибір частини або тексту блоку (block). Обраний блок можна переміщати, вилучати або копіювати в інше місце файла. Зокрема, блок може складатися із одного символу або включати весь файл. Блоки можна визначати за допомогою миші або використовуючи клавіатуру.

3.6.2.1. Вибір блоку за допомогою миші

Покажчик миші направляється на перший символ, який обирається, і натискається ліва кнопка миші. Не відпускаючи кнопку миші, її покажчик переміщають до останнього символу, який обирається. Можна вибирати або частину одного рядка, або кілька рядків. Для скасування вибору кнопка миші натискається у вільному місці вікна.

3.6.2.2. Вибір блоку з використанням клавіатури

Курсор переміщається на початок блоку, який обирається, після чого натискається клавіша Shift. Тримаючи клавішу Shift, курсор переміщають до кінця блоку, який обирається, і відпускають її. Вибір скасовується натисканням клавіші Esc.
Обраний блок можна видалити чи перемістити (Move) в інше місце. Для цього потрібно вибрати меню Edit, а в ньому команду Cut, або натиснути клавіші Shift-Del. Обрана ділянка тексту буде перенесена у тимчасову область збереження, названу буфером. Після цього можна перемістити курсор до потрібного місця в тексті і вставити раніше обраний і поміщений у буфер текст. Для цього в меню Edit вибирається команда Paste або натискаються клавіші Shift-Ins.

3.6.3. Меню FILE

Використовуючи це меню, можна створювати новий файл, відкривати, зберігати і виводити файли на друк, а також виходити у DOS (рис. 3.13).

13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Рис. 3.13. Меню FILE

3.6.3.1. Створення нового файла (New)

Вибір команди New дозволяє створювати новий файл. При введенні тексту в кінці рядка натискають клавішу Enter, і курсор переміщається на початок нового рядка. Рядок тексту може містити до 256 символів. У нижній частині вікна наявна відмітка «Untitled», яка означає, що створюваний файл не має імені. Якщо після створення нового файла його потрібно зберегти, то в меню File вибирається команда Save чи Save as, після чого вводиться повне ім'я файла (із вказівкою шляху доступу).
Команда Open дозволяє відкрити файл. Після вибору цієї команди з'являється діалогове вікно, показане на рис. 3.14 Для відкриття файла потрібно або вписати його ім'я в поле тексту, або вибрати відповідне ім'я в списку файлів. Якщо файл із зазначеним ім'ям не знайдений, то відкривається інше вікно, яке містить текст «File not found». У цьому випадку варто повторно вибрати команду Open і в діалоговому вікні, що відкрилося, вказати повне ім'я файла, що включає шлях доступу. Після вказівки імені файла потрібно натиснути кнопку ОК.
Вибір файла зі списку файлів здійснюється так: у поле тексту записується «*.*» і здійснюється перехід в область «Dir/Drives»; у цій області вибирається потрібний диск чи каталог і двічі натискається кнопка миші або клавіша Enter; в області Files з'являється список файлів поточного каталога. Імена файлів можуть розміщатися в три колонки по вісім рядків, тобто одночасно може бути виведено до 24 імен. Якщо всі імена не можуть помістяться в цьому вікні, то список можна прокручувати, використовуючи стрілки перегляду і бігунок, розташовані в нижній частині області Files. Для вибору файла покажчик миші підводиться до потрібного імені або до цього імені переміщається курсор. Файл відкривається натисканням кнопки ОК, клавіші Enter або двома натисканнями кнопки миші.
Після завершення роботи з файлом зберігати його не обов'язково. Якщо збереження не потрібне, то для продовження роботи з редактором досить вибрати команду New чи Open у меню File. Для виходу з програми Edit вибирається команда Exit.

13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Рис. 3.14. Відкриття файла (Open)

3.6.3.2. Збереження нового файла

Для збереження нового файла в меню File вибирається команда Save. У поле тексту діалогового вікна, яке відкрилося, записується ім'я файла і вибирається кнопка ОК. Файл записується в поточний каталог із зазначеним ім'ям. Файл можна зберегти в будь-якому каталозі, записавши перед його ім'ям шлях доступу до потрібного каталога. Можна зробити по-іншому. Спочатку здійснити перехід в область Dir/ Drives, вибрати потрібний каталог, а потім натиснути кнопку ОК. У лівій частині вікна редактора з'явиться нове ім'я поточного каталога. Після цього записується ім'я файла і вибирається кнопка ОК. Файл запишеться в обраний каталог.

3.6.3.3. Збереження існуючого файла

Для збереження існуючого файла в меню File вибирається команда Save. В результаті файл записується з колишнім ім'ям. Програма Edit не запитує підтвердження виведення і не створює із попереднього файла резервну копію з розширенням .ВАК.

3.6.3.4. Збереження існуючого файла під новим ім'ям (Save as)

Якщо існуючий файл потрібно записати під новим ім'ям, то в меню File вибирається команда Save as. Після цього з'являється діалогове вікно, у поле тексту якого записується нове ім'я файла і натискається кнопка ОК. Файл записується в поточний каталог. Якщо потрібно записати файл в інший каталог, то перед новим ім'ям файла записується шлях доступу до цього каталога. Для запису файла в каталог, який відмінний від поточного, можна зробити потрібний каталог поточним, а потім записати нове ім'я файла без зазначення в ньому шляху доступу. Поточний каталог визначається таким способом: здійснюється перехід в область Dir/ Drives, вибирається потрібний каталог, а потім натискається кнопка ОК.

3.6.3.5. Виведення файлів на друк (Print)

Команда Print використовується для друку відкритого файла. Команда діє лише в тому випадку, якщо принтер підключений до рівнобіжного порту LPT1. Для виконання цієї команди потрібно в меню File вибрати команду Print, після чого відкриється відповідне діалогове вікно. Якщо потрібно роздрукувати весь файл, то вибирається опція Complete Document. У іншому випадку вибирається опція Selected Text Only, яка дозволяє роздрукувати лише частину тексту. Перед вказівкою другої опції потрібна частина тексту вже повинна бути обрана (див. розділ «Вибір блоку»).

3.6.3.6. Вихід із програми EDIT (Exit)

Після запису файла повернутися в DOS можна вибором команди Exit у меню File. Якщо перед вибором цієї команди файл не був збережений, на екран виводиться повідомлення «Loaded file is not saved. Save it now». Файл зберігається при введенні відповіді «Yes» і не зберігається при введенні відповіді «No».

3.6.4. Меню редагування ( EDIT )

3.6.4.1. Вилучення з переміщенням (CUT)

За допомогою команди Cut можна вилучити фрагмент тексту в одному місці і вставити його в інше місце (рис. 3.15). Для вставки тексту, вилученого цією командою, необхідно перемістити курсор у те місце файла, де він повинен розміщатися. Після цього в меню File вибирається команда Paste або натискаються клавіші Shift-Ins (див. розділ «Вибір блоку»).

13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Рис. 3.15. Вилучення з переміщенням

3.6.4.2. Копіювання (Copy)

Копіювання можна виконувати за допомогою команд Copy і Past. При копіюванні текст не вилучається зі свого первісного перебування.

3.6.4.2.1. Копіювання з використанням миші

Спочатку вибирається фрагмент тексту, який потрібно скопіювати. Потім вибирається команда Copy і покажчик миші направляється в те місце файла, куди повинен копіюватися обраний фрагмент. Із меню Edit вибирається команда Paste, після чого копія фрагмента вставляється в зазначене місце. При виборі команди Paste текст не вилучається із буфера, тому він багаторазово може вставлятися в будь-яке місце файла після вибору команди Paste.




3.6.4.2.2. Копіювання з використанням клавіатури

Після вибору фрагмента тексту натискаються клавіші Ctrl-Ins. Курсор переміщається в те місце файла, куди повинен копіюватися обраний фрагмент, після чого натискаються клавіші Shift-Ins.

3.6.4.3. Вставка (Paste)

Команда Paste вставляє фрагмент тексту, поміщений у буфер, у попередньо зазначене місце (див. команду Copy і розділ «Вибір блоку»).

3.6.4.4. Вилучення (Clear)

Вибирається текст, який підлягає вилученню. У меню Edit вибирається команда Clear або натискається клавіша Del.

Меню пошуку ( SEARCH )

Пошук (Find)

За допомогою команди Find виконується пошук тексту у файлі. Такий текст може являти собою слово, речення або будь-яку комбінацію символів і пробілів. Пошук починається з того місця, де встановлений курсор. Вибирається текст, у якому виявлено перший збіг. Якщо текст не виявлено, то з'являється вікно з повідомленням «Match not found», який означає, що задана комбінація символів не знайдена.
Для здійснення пошуку потрібно виконати наступні дії. Спочатку вибирається команда Find, з'являється діалогове вікно.

Рис. 3.16. Пошук тексту у файлі

У полі «Find What» показане слово, на якому встановлений курсор. У цьому полі можна записати будь-яку комбінацію символів, яку потрібно знайти. Якщо потрібно розрізняти прописні і малі літери, то вибирається опція Match Upper/Lowercase. Вибір опції Whole Word означає, що потрібно шукати тільки цілі слова, тобто збігатися повинно все слово, а не його частина.

Повторення пошуку (Repeat Last Find)

Якщо потрібно повторити пошук зазначеного тексту, то вибирається команда Repeat Last Find. Команда Find продовжує пошук доти, поки не буде знайдений збіг. Пошук продовжується до кінця файла, а потім з початку файла до того місця, звідки було розпочато пошук. Команду Repeat Last Find можна ввести натисканням клавіші F3.




Заміна (Change)

Команда Change використовується для заміни знайденого тексту на новий. Наприклад, коли потрібно знайти слово «Yes» і замінити його на «No», це можна здіснити таким способом:
Курсор установлюється на слово «Yes», і в меню Search вибирається команда Change. На екрані з'являється діалогове вікно «Change». У полі «Find What» є текст «Yes», який буде замінено на текст, який поміщається в полі «Change Теxt», тобто на текст «No». Запустити команду можна вибором кнопки Find and Verity. У цьому випадку перед кожною заміною надаються дві альтернативи. Якщо вибрати альтернативу Change, то заміна відбувається, якщо ж вибирається альтернатива Skip, то заміна не виконується. При запуску команди Change вибором кнопки Change All заміна здійснюється без попередження.

Меню опції ( OPTIONS )

Рис. 3.17. Вигляд меню опції

Зміна вигляду вікна (Display)

Команда Display (рис. 3.17) дозволяє змінювати основний (Foreground) і фоновий (Background) колір у вікні редактора EDIT. В область Colors можна переміститися, використовуючи мишу або клавіатуру.
Скориставшись клавішею Tab або мишею, можна переміститися в область Display Options. Якщо вибрати опцію «Scroll Bar» ([x]), то лінійки перегляду будуть виводитися у вікні редактора. У протилежному разі ([ ]) лінійки перегляду видно не буде. Якщо лінійки перегляду будуть відсутні у вікні, то прокручувати текст за допомогою миші не можна. Це можна зробити лише за допомогою клавіатури. Вилучити лінійку перегляду можна також натисканням клавіші F6.
Вибір опції «Tab Stops» дозволяє встановити позиції табуляції за допомогою введення кількості символів між позиціями табуляції. За умовчанням установлюється 8 символів. Діапазон припустимих значень: 199.

Надання шляху доступу до файла довідок (Help Path...)

Вибір команди Help Path дозволяє вказати шлях доступу до файла EDIT.HLP.

Меню довідок (HELP)

Getting Started - виведення тексту англійською мовою, що пояснює принципи роботи програми EDIT.
Keyboard - виведення інформації про дію клавіш клавіатури при роботі з програмою EDIT.
About - виведення версії програми EDIT.
Розділ 4. Створення файлів конфігурації

4.1. Файл CONFIG.SYS

4.1.1. Загальні положення

При запуску комп'ютера вводяться спеціальні команди, які вміщені в два файли. Цими файлами є файл конфігурації CONFIG.SYS і файл AUTOEXEC.BAT.
Файл CONFIG.SYS не є командним файлом. У ньому можуть використовуватися дванадцять спеціальних команд. Вони не належать до внутрішніх команд операційної системи DOS. Ці команди встановлюють різні параметри і завантажують драйвери периферійних пристроїв. Файл CONFIG.SYS застосовується, починаючи з другої версії операційної системи DOS.
Файл AUTOEXEC.BAT є командним файлом, який записується після файла CONFIG.SYS. Він містить команди операційної системи DOS, які визначають формат символу готовності, шлях доступу та ін.
Файл CONFIG.SYS є текстовим файлом. Текстовий файл в операційній системі DOS можна створити або за допомогою програми обробки тексту EDIT, або використовуючи команду COPY CON. Короткі файли зручно створювати за допомогою команди COPY CON, а довгі файли краще створювати за допомогою програми EDIT. Програма обробки тексту EDIT становить примітивний текстовий редактор, за допомогою якого можна здійснювати коректування записуваних рядків.
Нижче у таблиці 4.1 подано дванадцять настановчих команд файла конфігурації CONFIG.SYS.
Таблиця 4.1
Команди файла конфігурації CONFIG.SYS
КОМАНДА
ЗНАЧЕННЯ

BREAK

Визначення реакції операційної системи DOS на натискання клавіш CTRL-C

BUFFERS

Визначення числа буферів, що може використовувати операційна система DOS

COUNTRY
Установка національних форматів

DEVICE
Установка пристроїв драйверів

DEVICEHIGH
Установка пристроїв драйверів у верхні області пам'яті

FCBS
Керування доступом до файлів за допомогою блоків керування файлами

FILES
Визначення кількості одночасно відкритих файлів

LASTDRIVE
Визначення максимального числа доступних дисководів

SHELL
Установка в системі нового командного процесора

STACKS
Визначення кількості стеків DOS

DOS
Завантаження файлів IO.SYS, MSDOS.SYS, COMMAND.COM у верхні області пам'яті

INSTALL
Запуск резидентних програм із файла CONFIG.SYS


4.1.2. Команда Break

Команда BREAK керує реакцією операційної системи DOS на натискання клавіш CTRL-С. Операційна система DOS реагує на натискання цих клавіш тільки перед звертанням до клавіатури, екрану дисплея, принтера або порту СОМ. Після натискання клавіш CTRL-C проходить чимало часу до припинення виконання програми, разом із тим, іноді виникає необхідність припинити виконання програми відразу. Якщо програма застосовує багато дискових операцій, то можна встановити значення ON команди BREAK:

BREAK=ON

Після введення цієї команди операційна система DOS перевіряє натискання клавіш CTRL-C перед усіма операціями вводу-виводу.

BREAK=OFF

Якщо введена дана команда, то операційна система DOS реагує на натискання клавіш CTRL-C тільки при звертанні до дисплея, клавіатури, принтера рівнобіжного порту. За умовчуванням установлюється OFF.

Команда BREAK може бути введена також як внутрішня команда операційної системи DOS:

С:\> BREAK ON

Поточна установка команди перевіряється введенням команди без параметрів:

С:\> BREAK

4.1.3. Команда Buffers

Команда BUFFERS визначає число буферів, які можуть використовуватися операційною системою DOS. Команда BUFFERS виділяє зону оперативної пам'яті, в якій вона розміщує буфери, визначені командою.
Спочатку операційна система DOS бере дані “вінчестера” і переписує їх у буфер. Після цього дані можуть використовуватися прикладною програмою.
Якщо програмі необхідні дані, які зберігаються на дискеті, то операційна система спочатку записує дані в буфер оперативної пам'яті, а потім передає їх програмі. Операційна система DOS завантажує в один буфер 512 байтів інформації (або один сектор). В оперативній пам'яті для буфера резервується 528 байтів. Різниця в 16 байт використовується для збереження інформації про буфер. Якщо програма запитує дані, то операційна система DOS спочатку шукає їх у буфері. Якщо дані виявлені в буфері, то вони передаються в програму. Операційна система DOS бере дані із диска тільки в тому випадку, якщо вони не були виявлені в буфері.
Перевага використання буфера (у порівнянні з “вінчестером” ) визначається швидкістю обміну даними. Перенесення даних у зону пам'яті, зарезервовану програмою, швидше здійснюється із буфера. Якщо всі буфери заповнені даними, то операційна система DOS приступає до використання того буфера, який не викликався найдовше. Чим більше буферів знаходиться в експлуатації, тим більший обсяг інформації міститься в них. Збільшення кількості буферів прискорює виконання багатьох програм. Формат команди BUFFERS такий:

BUFFERS= nn
nn - кількість буферів (1 99)

Для комп'ютерів типу АТХ рекомендована кількість буферів 40-60. Найкращий результат досягають перевіреним шляхом. У посібниках із прикладних програм звичайно надаються рекомендації, які стосуються команди BUFFERS.

4.1.4. Команда Country

Починаючи з операційної системи DOS 3.0, з'явилася можливість уведення команди COUNTRY у файл конфігурації CONFIG.SYS. Команда COUNTRY дозволяє встановлювати формати дати і часу, які є звичними для користувача комп'ютера в конкретній країні, а також символ грошового знака даної країни. Це здійснюється введенням команди COUNTRY із кодом відповідної країни. Крім того, починаючи з операційної системи DOS 3.3, за допомогою даної команди можна вводити номер кодової сторінки, щоб встановити клавіатуру.
Формат команди в DOS:

COUNTRY=nnn
nnn - код країни

Або:

COUNTRY= код країни, кодова сторінка, COUNTRY.SYS

Значення кодової сторінки 437 може бути використане для всіх країн. Код країни збігається з міжнародним кодом даної країни для телефонних систем.
Інформація, яка стосується країни, міститься в самій операційній системі. У DOS ця інформація вміщена в спеціальний файл COUNTRY.SYS. Якщо в команді файл COUNTRY.SYS не згадується, то операційна система DOS шукає його в кореневому каталозі С:\. При його відсутності виводиться повідомлення про помилку.
В операційній системі DOS команда може, наприклад, приймати такий вигляд:

COUNTRY=007 або
COUNTRY=007 866 або
COUNTRY=007„C:\WINDOWS\COMMAND\COUNTRY.SYS

Перша із цих команд щодо коду Росії встановлює відповідний формат дати і часу. Оскільки кодова сторінка зазначена не була, то за умовчуванням використовується значення кодової сторінки 437 (США), файл COUNTRY.SYS міститься в каталозі С:\.
У другій команді, крім коду країни 007, встановлюється також значення кодової сторінки 866.
Третя команда встановлює дію коду 007, дві коми встановлюють кодову сторінку, призначену за умовчуванням (кодову сторінку США), і, нарешті, вказується інформація про місцезнаходження файла COUNTRY.SYS, якщо його немає в кореневому каталозі. Між двома комами можна встановити значення кодової сторінки, якщо в цьому є необхідність.

4.1.5. Команда Device

Для кожного пристрою, який підключається до комп'ютера, потрібна спеціальна програма. Операційна система DOS сама може керувати дисководами, клавіатурою, дисплеєм і принтером. Крім того, необхідні драйвери, за допомогою яких відбувається керування найважливішими периферійними пристроями.
Операційна система DOS дозволяє підключати до комп'ютера різні периферійні пристрої. До таких пристроїв належать, наприклад, псевдодиск, маніпулятор «миша» і т.ін. Для їхнього підключення необхідні драйвери, які встановлюються за допомогою команди DEVICE у файлі CONFIG.SYS і забезпечують роботу цих пристроїв відразу після запуску системи, без проведення яких-небудь додаткових операцій.
Які операції виконує драйвер?
Наприклад, драйвер маніпулятора «миші» дозволяє керувати переміщеннями курсору відповідно до переміщень маніпулятора. Якщо ж відповідний драйвер не буде встановлений, то операційна система не зможе використовувати маніпулятор, тому що вона не буде знати про його наявність і не будуть уточнені принципи його функціонування. Операційній системі DOS потрібна інформація про тип маніпулятора і про те, які дані він повідомляє комп'ютеру.
На системній дискеті операційної системи DOS 3.3 є п'ять драйверів, які можна встановлювати за допомогою команди DEVICE (розширенням драйвера, як правило, є SYS): ANSI.SYS, DISPLAY.SYS, COUNTRY.SYS, DBLSPACE .SYS, DRVSPACE.SYS, KEYBOARD.SYS, RAMDRTVE.SYS.




4.1.5.1. Драйвер Ansi.sys

Одним із драйверів є ANSI.SYS. Його назва походить від скорочення «American National Standards Institute» (Американський національний інститут стандартів).
Цей інститут є членом Міжнародної організації зі стандартизації (ISO), яка, зокрема, займається стандартизацією питань, що відносяться до мов, які застосовуються у комп'ютерах. За допомогою цього драйвера можна спростити керування дисплеєм і клавіатурою (у порівнянні з аналогічними операціями, які виконуються за допомогою основних команд операційної системи DOS). Після встановлення драйвера ANSI.SYS уведенням команди PROMPT можна змінювати, наприклад, колір екрана дисплея і дію функціональних клавіш.

13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Рис. 4.1. Установка драйверів пристроїв за допомогою команди DEVICE у файлі CONFIG.SYS.

Нижче буде розглянута установка драйвера ANSI.SYS. Інші драйвери встановлюються аналогічно.
1. Копіювання драйвера на дискету запуску.
Якщо для запуску використовується дискета, то за допомогою команди COPY драйвер копіюється в кореневий каталог А:\ дискети. У тому випадку, якщо для запуску застосовується вінчестер, драйвер можна скопіювати в кореневий каталог вінчестера C:\ або в його підкаталоги. Досить часто виникає необхідність створення спеціального підкаталогу для драйверів. Подібний каталог може бути названий, наприклад, \BIN, \SYS або \DOS.
П'ять драйверів, що показані на рисунку 4.1, розміщені в каталозі C:\BIN.
2. Вставлення команди DEVICE у файл CONFIG.SYS

DEVICE=ANSI.SYS

Якщо драйвер розташований у кореневому каталозі вінчестера, то можна записати рядок, поданий вище. Якщо драйвер знаходиться у підкаталозі \BIN, то необхідно записати один із зазначених нижче рядків. Обидва рядки є ідентичними:

DEVICE=\BIN\ANSI.SYS
DEVICE=C:\BIN\ANSL.SYS

Якщо для запуску комп'ютера використовується дискета, то можна записати:

DEVICE=A:\ANSI.SYS

3. Повторний запуск комп'ютера
Файл CONFIG.SYS використовується тільки при запуску комп'ютера. Можна встановити будь-яку кількість драйверів. Коли драйвер установлений, операційна система DOS використовує новий драйвер після запуску комп'ютера.

4.1.5.2. Драйвер DISPLAY.SYS

Драйвер DISPLAY.SYS пов’язаний із установкою кодових сторінок.
Застосування кодових сторінок дозволяє записувати різні спеціальні національні символи. Звичайно, як кодову сторінку, призначену за умовчанням, комп'ютер використовує кодову сторінку США (437). Якщо виникає необхідність встановлення іншого значення кодової сторінки, то можна використовувати номера 866, 860, 863, 865 або інші. Драйвер DISPLAY.SYS, що входить у комплект MSDOS v7.1, підтримує кодові сторінки фактично всіх країн світу. Символи із кодами 0127 однакові для всіх кодових сторінок. Розрізняються символи із кодами 128255.
Драйвер DISPLAY.SYS підтримує дисплейні пристрої типу MONO, CGA, EGA, VGA і LCD.
Установка драйвера DISPLAY.SYS:

DEVICE=[ДИСКОВОД: ШЛЯХ_ДОСТУПУ]\DISPLAY.SYS CON:=(num, hwcp, n, m)
Де:
- Дисковод: шлях_ доступу - шлях доступу до файла DISPLAY.SYS;
- CON: - позначає консоль (двокрапку можна опустити);
- num - тип дисплея (MONO, CGA, EGA і LCD);
- hwcp - кодова сторінка (437,850,866,863 або 865);
- n - кількість додаткових підтримуваних кодових сторінок. За умовчанням для дисплеїв типу - - MONO і CGA встановлюється значення 0, для інших типів – 1;
- m - кількість підшрифтів, підтримуваних для кожної кодової сторінки.
Під шрифтом тут розуміється розмір матриці символів, наприклад, 8х8. Значення m можна змінювати в межах 02. Для CGA значення дорівнює 0, воно ж є значенням, що встановлюється за умовчанням. EGA і PS/2 використовують значення два. Розміри матриці символів можна встановлювати на власний розсуд, (8х8 і 8х14 для EGA), (8х8 і 8х16 для PS/2), однак, звичайно, значення m у команді не визначається.
Наступний приклад ілюструє установку драйвера для дисплеїв типу EGA і VGA та кодової сторінки США:

DEVICE=C:\BIN\DISPLAY.SYS CON= (EGA,437,1)

Дисплеї типу EGA і VGA позначаються однаково: EGA. Кодова сторінка 437 є вихідною кодовою сторінкою, а 1 означає, що можливе застосування однієї додаткової кодової сторінки. Якщо у файлі CONFIG.SYS встановлюються обидва драйвери, ANSI. SYS і DISPLAY.SYS, то спочатку встановлюється ANSI.SYS. Установка драйвера DISPLAY.SYS необхідна тільки у випадку використання команд, коли потрібно вказувати кодову сторінку.

4.1.5.3. Драйвер Ramdrive.sys

Установкою цього драйвера у файлі CONFIG.SYS можна створити в оперативній пам'яті так званий «псевдодиск» (диск RAM).
Псевдодиск резервує в оперативній пам'яті комп'ютера зону, яка може використовуватися як диск. При встановлені псевдодиска застосування якого-небудь додаткового пристрою не вимагається, він створюється драйвером DISK.SYS або RAMDISK.SYS.
Псевдодиск використовується як звичайний диск. На ньому можуть бути створені каталоги для файлів. Із нього можна робити копії файлів, а також записувати на нього файли. Його вміст можна перевірити за допомогою команди CHKDSK.
Псевдодиск має наступні переваги:
1.Він має значно більшу швидкодію, ніж вінчестер або накопичувач на гнучких дисках, тому що не має механічних елементів.
2. Крім того, його застосування зменшує зношування звичайних дисководів.
Із погляду користувача слабкою стороною псевдодиска є втрата інформації, яка зберігається на ньому при відключенні живлення від комп'ютера або після його повторного запуску. Тому необхідно копіювати всі файли псевдодиска на дискету або вінчестер перед відключенням живлення, тому що в протилежному разі вони будуть втрачені.
Іншим недоліком є резервування псевдодиском пам'яті тієї зони, де функціонують прикладні програми (якщо користувач не застосовує EMS-пам'ять (див. ключ/Е). Для багатьох прикладних програм потрібен майже весь доступний простір оперативної пам'яті. У будь-якому випадку виконання прикладної програми буде значно уповільнено, якщо користувач зарезервував для псевдодиска частину оперативної пам'яті. Установка драйвера здійснюється таким чином:

DEVICE=[дисковод: шлях_ доступу]\RAMDISK.SYS bbb sss ddd/E:max
Де:
- дисковод - дисковод, у якому знаходиться диск, що містить файл RAMDISK.SYS;
- шлях_ доступу - шлях доступу до файла RAMDISK.SYS;
- bbb - розмір псевдодиска в кілобайтах (b - byte - байт). Мінімальний розмір складає 64 Кб, а максимальний відповідає розміру основної пам'яті, яка використовується. За умовчанням установлюється значення 64 Кб. Якщо задане значення виявиться більшим, ніж розмір основної пам'яті комп'ютера, то операційна система DOS установить значення, що призначається за умовчуванням;
- sss - розмір сектора в байтах (s - sector - сектор). Припустимі значення 128, 256 або 512. Звичайно використовують значення 512. Якщо розмір сектора не зазначений або зазначений неправильно, то операційна система DOS як поточне значення установить (за умовчуванням) величину 128 байт;
- ddd - кількість елементів каталогів псевдодиска (d - directory - каталог). Кожному файлу і каталогу відповідає один елемент. Одне місце потрібно для імені псевдодиска, тому припустимими значеннями є 2512, за умовчанням 64;
- параметр /E:max - цей ключ означає використання нарощеної пам'яті (extended memory).
Якщо операційна система DOS використовує для псевдодиска нарощену пам'ять, то заощаджується простір оперативної пам'яті. Число, яке випливає після двокрапки, повідомляє кількість секторів, перенесених за один раз. Його значення так може знаходитися в межах від 1 до 8. За умовчуванням використовується значення 8.

DEVICE= C:\BIN\ RAMD1SK.SYS 384 512 112 /E:8

Ця команда встановлює псевдодиск розміром 384 Кб і розміщує його в нарощеній пам'яті. Розмір кожного сектора 512 байт, кількість файлів 112, число 8 означає, що перенесення даних між псевдодиском і основною оперативною пам'яттю здійснюється блоками по 8 секторів.

4.1.6. Команда FCBS

Команда FCBS забезпечує сумісність програм, розроблених для ранніх версій DOS, з пізніми версіями DOS. FCBS є скороченням для File Control Block (блоки керування файлами).
У першій версії операційної системи DOS використовувалася система керування файлами, запозичена з операційної системи СР/М. У більш пізніх версіях операційної системи DOS використовується система керування файлами, аналогічна застосовуваній в операційній системі UNIX. Останні версії операційної системи DOS дозволяють (за допомогою команди FCBS) виконувати програми, створені із застосуванням першої версії операційної системи DOS.

FCBS = n, m
Де:
- n - максимальна кількість одночасно відкритих (із використанням FCBS) файлів. Параметр n може набути значення від 1 до 255. За умовчуванням 4;
- m - число файлів, які операційна система не може закрити автоматично.
Значенням, яке встановлюється за умовчуванням, є 0, тобто використовуваний файл можна закритися автоматично. Якщо, наприклад, установлене значення 2, то воно не дозволяє закрити перші два файли навіть у тому випадку, якщо вони не застосовуються.
При перевищенні стандартної кількості відкритих файлів кожен наступний вимагає додатково 40 байтів пам'яті.

4.1.7. Команда Files

За допомогою команди FILES можна визначати максимальне число одночасно відкритих файлів. Ця команда пов’язана із застосуванням прикладних програм. Формат команди:

FILES=x

х = максимальна кількість одночасно відкритих файлів. За умовчуванням - 8. В операційній системі DOS параметр «х» може приймати значення в межах від 8 до 255.
При визначенні кількості одночасно відкритих файлів варто встановлювати досить велике значення, наприклад, від 20 до 80. Для кожного файла, починаючи із дев'ятого, в оперативній пам'яті додатково резервується 48 байтів. Отже, команда не витрачає багато основної пам'яті. При роботі в мережі значення FILES може бути ще більшим.
Команди FILES і BUFFERS впливають на функціонування прикладної програми. Якщо, наприклад, прикладна програма використовує більшу кількість файлів, ніж це зазначено в команді FILES, то її виконання може бути припинено і виведено повідомлення про помилку.

4.1.8. Команда Lastdrive

За допомогою команди LASTDRIVE можна визначати дисководи, літерним позначенням яких є буква, яка наступна за абеткою після букви Е. Для позначення дисководів гнучких дисків резервуються букви А і В. Букви С, D і Е зарезервовані для вінчестерів і, наприклад, для псевдодисків.
За умовчуванням передбачається LASTDRIVE=E. За допомогою даної команди можна розширити кількість застосовуваних букв до Z. Формат команди у цьому випадку є наступним:

LASTDRIVE=Z

Ця команда часто застосовується разом із командами SUBST і ASSIGN. Для встановлення кожної наступної букви (після букви Е) потрібно 81 байт оперативної пам'яті. Часте використання цієї команди стає необхідним, якщо комп'ютер підключений до мережі.

4.1.9. Команда Shell

За допомогою команди SHELL можна вирішити три завдання:
1. Встановлення командного процесора, відмінного від COMMAND.COM.
2. Визначення командного процесора не розташованого у кореневому каталозі. Шлях доступу, зазначений у команді, дозволяє запускати операційну систему DOS із власним командним процесором.
3. За допомогою ключа /Е, зазначеного в команді, можна збільшити розмір області пам'яті, у якій зберігаються змінні оточення.
Спочатку команда SHELL застосовувалася для завантаження власного командного процесора замість командного процесора COMMAND.COM операційної системи DOS (вихідного командного процесора). Ця можливість дуже вдало використовується при роботі із драйверами.
Формат команди SHELL:

SHELL=C:\B1N\COMMAND.COM /Р /Е:<розмір>
Де:
- параметр /Е: <розмір - визначає розмір області оперативної пам'яті, що резервується для змінних оточення (Е - Environment - оточення).
Розмір пам'яті за умовчуванням установлюється 128 байт, але за допомогою команди SHELL його можна змінювати на величину, що дорівнює 16 байтам. Параметр «розмір» може приймати значення у байтах від 160 до 32767. Якщо вказане значення, яке не належить вказаному інтервалу, то використовується найближче граничне значення. Операційна система DOS також округляє значення до величини, що дорівнює 16.
Між ключами /Р і /Е необхідний пропуск. Не забувайте про двокрапку після ключа /Е. Після двокрапки пропуск не ставиться. Використання ключа /Е не обов'язке. З його допомогою можна встановити більший розмір оточення в оперативній пам'яті.

4.1.10. Оточення

Оточенням є зона в оперативній пам'яті, у якій операційна система DOS автоматично завантажує чотири значення, якщо вони були задані. Відразу ж після запуску комп'ютера, отже, незалежно від наявності файла AUTOEXEC.BAT, операційна система DOS записує в оточення (за допомогою команди COMSPEC) (COMmandSPECification= специфікація командного процесора) дані, які знаходяться в командному процесорі. Одночасно сюди ж надходить символ команди PATH:

COMSPEC=C:\COMMAND.COM
РАТН=

Якщо файл AUTOEXEC.BAT містить визначення шляху доступу, що встановлюється за допомогою команди PATH, то воно записується в оточення. Аналогічно запам'ятовуються установки команд PROMPT і APPEND. Значення змінних оточення можна переглянути, скориставшись командою SET без параметрів:

С:\> SET
COMSPEC=C: \ COMMAND.СОМ
PROMPT $p$g
РАТН=C:\; C:\ WP; C:\ВІ; C:\AUTOCAD
APPEND=C :\;C :\WP;C :\BIN;C :\AUTOCAD

Коли вводиться команда PROMPT, PATH або APPEND в оточення надходить відповідна інформація.
Таким чином, в оперативній пам'яті завжди зберігається останнє значення, встановлене цими командами (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Місце розташування оточення та розміщення команд

Прикладна програма або будь-яка команда операційної системи DOS використовує вільний простір оперативної пам'яті. Якщо була введена, наприклад, команда FORMAT, то під час її виконання відповідна програма використовує вільний простір оперативної пам'яті, який звільняється після її виконання.
В операційній системі DOS знаходяться команди, установки яких повинні діяти постійно. Коли вводиться команда PATH, вона також використовує вільний простір пам'яті. Якщо цей простір пам'яті використовується потім при виконанні прикладних програм, то установка команди PATH не зберігається. Для того, щоб шлях доступу діяв постійно, він завантажується в спеціальну область пам'яті, яка називається оточенням. Тут можна зберігати установку команди PATH, поки не буде відключене живлення комп'ютера. Шлях доступу не змінюється під час виконання прикладної програми. Якщо живлення буде відключено, то установки команди PATH в оточенні будуть втрачені так само, як і установки всіх інших команд, які зберігаються в оперативній пам'яті.

4.1.11. Команда Stacks

Команда STACKS визначає розмір спеціальної області в оперативній пам'яті, яка називається стеком (Stack - пакет, магазин).
При роботі з декількома пристроями функціонування операційної системи DOS може короткочасно припинятися. Переривання відбувається, наприклад, при натисканні якої-небудь із клавіш при записі файла на дискету.
Щоразу, коли відбувається переривання дії операційної системи DOS, вона припиняє виконувати завдання, яке оброблялося в даний момент. Для того, щоб операційна система „пам'ятала” про припинене завдання, вона поміщає причетну до неї інформацію в стек. Коли операційна система відновлює виконання раніше припиненого завдання, вона виймає дані зі стека.
Під час виконання програми операційна система DOS зберігає визначену кількість вміщених переривань. За умовчуванням використовується значення 8. Якщо дана кількість вміщених переривань буде перевищена, то комп'ютер може заблокуватися і буде виведене повідомлення про помилку.
Єдиним способом запуску комп'ютера в цьому випадку є відключення живлення або натискання клавіші RESET, якщо вона є. У файлі конфігурації CONFIG.SYS за допомогою команди STACKS можна збільшити кількість збережених переривань. Команда має наступний формат:

STACKS= n, s
Де:
- n - число стеків, які використані DOS у процесі обробки переривань. За умовчуванням використовується значення 9. Цей параметр може набувати значень від 8 до 64;
- s - розмір стека для кожного переривання. За умовчуванням 128 байтів. Цей параметр може приймати значення в межах від 32 до 512.
Попередньо вводити команду STACKS у файл CONFIG.SYS не потрібно. Однак, якщо в процесі виконання якої-небудь прикладної програми з'явиться згадане раніше повідомлення про помилку, то варто зробити зміну в команді STACKS. Оптимальним значенням могло б бути:

STACKS=12,128

Не слід використовувати велику кількості стеків, тому що це викликає зменшення вільної оперативної пам'яті.

4.1.12. Команда Install

Команда файла CONFIG.SYS служить для запуску резидентних програм. Іноді це може виявитися корисним. Наприклад, щоб забезпечити русифікацію комп'ютера, просто на початковому етапі завантаження можна у файл CONFIG.SYS вставити такі рядки:

install=mode.com con cp prepare=((866) ega3.cpi)
install=mode.com con cp select=866
install=keyb.com ru,keybrd3.sys

Але потрібно бути обережним при використанні цієї команди. Рядок із командою INSTALL найкраще розташовувати наприкінці файла CONFIG.SYS. І пам’ятайте, оскільки шляхи пошуку файлів ще не задані, значить пошук програм здійснюється в кореневому каталозі завантажувального диска. Щоб змінити порядок завантаження, завжди вказуйте повний шлях пошуку програми.
Наприклад:

Install=C:\WINDOWS\COMMAND\keyb.com ru„keybrd3.sys

4.1.13. Команда DOS

Команда завантаження файлів IO.SYS, MSDOS.SYS, COMMAND.COM у верхню область пам'яті. Використовувати її ви можете лише завантаживши в пам'ять комп'ютера спеціальні драйвери HIMEM.SYS і EMM386.ЕХЕ командою device. Використовуйте рядок

device= himem.sys /testmem :off

Приклад використання команд у файлі CONFIG.SYS:

DOS=HIGH,UMB

4.1.14. Команда DEVICEHIGH

Установка драйверів пристроїв у верхні області пам'яті, використовується після завантаження в пам'ять драйверів HIMEM.SYS і ЕММ386.ЕХЕ замість команди device, якщо ви хочете звільнити максимальний об’єм пам'яті для прикладних програм. Приклад використання:

devicehigh= oakcdrom.sys /D:mscd001

4.1.15. Створення файла CONFIG.SYS

В операційній системі DOS наявні два файли, які відіграють особливу роль і які користувач може створювати сам: CONFIG.SYS і AUTOEXEC.BAT. Обидва вони розміщуються в кореневому каталозі дискети запуску. Операційна система DOS виконує команди, які містяться в них, перш ніж користувач одержить можливість вводу команд операційної системи DOS. Команди, які знаходяться у цих файлах, можна вводити в будь-який момент, коли комп'ютер перебуває під керуванням операційної системи DOS, але краще виконувати їх при запуску комп'ютера. Файл AUTOEXEC.BAT можна виконати вводом рядка AUTOEXEC.
Наявність файла CONFIG.SYS не обов'язкова, але його установка дозволяє відразу визначити потрібні параметри функціонування комп'ютера.
Спочатку варто перевірити, чи немає на дискеті запуску готового файла CONFIG.SYS. Якщо запуск комп'ютера зроблений за допомогою системної дискети DOS, вміщеної в дисковод А:, то за допомогою команди DIR можна перевірити наявність у ній файла CONFIG.SYS. Якщо даний файл виявлений, то він виводиться на екран дисплея командою TYPE:

С:\> TYPE CONFIG.SYS

Виробники комп'ютерів зазвичай розміщують на системній дискеті файл CONFIG.SYS.
Вміст файла CONFIG.SYS можна змінити. Це завдання можна виконати на кожному з етапів роботи.
Операційна система DOS надає дві можливості створення файлів: використання програми обробки тексту EDIT і команди COPY CON.
Файл CONFIG.SYS для комп'ютера, забезпеченого “вінчестером”, міг би мати наступний вигляд:

С:\> COPY CON CONFIG.SYS
FILES=20
BUFFERS=20
DEVICE=C:\BIN\ANSI SYS
DEVICE=C:\BIN\MOUSE.SYS
CTRL-Z

Драйвери ANSL.SYS і MOUSE.SYS розташовані в підкаталозі \BIN. Якщо вони знаходяться в кореневому каталозі С:\, то шлях доступу вводити не потрібно. Із команди DEVICE можна забрати символ дисковода С:, можна додати ще рядок, наприклад:

COUNTRY=866

Цей рядок установлює позначення часу і дати. Якщо файл COUNTRY.SYS розташований не в кореневому каталозі, а в підкаталозі BIN, то відповідний рядок може мати вигляд:

COUNTRY=866,,C:\BIN\COUNTRY.SYS

Якщо передбачається використання кодових сторінок, то файл міг би мати наступний вигляд:

FILES=16
BUFFERS=20
COUNTRY=866,C:\BIN\COUNTRY.SYS
DEVICE=\BIN\ANS1.SYS
DEVICE=\BIN\DISPLAY.SYS CON=(EGA, 866,1)

Якщо кодові сторінки не використовуються, то два останні рядки DEVICE не потрібні.
4.2. Файл Autoexec.bat

4.2.1. Загальні положення

Особливе місце серед усіх командних файлів займає файл AUTOEXEC.BAT (AUTOmatic EXECutable - який виконується автоматично). Цей файл виконується автоматично при кожному запуску комп'ютера, якщо він буде виявлений у кореневому каталозі. Іншими словами, операційна система DOS виконує команди, які містяться в ньому, до того, як користувач одержить доступ до системи (див. також лекції, які розповідають про файли COMMAND.COM і CONFIG.SYS).
До комп'ютера додається системна дискета DOS, на якій виробник розміщує програми, що входять в операційну систему. Серед них, як правило, наявний файл AUTOEXEC.BAT. Можна перевірити наявність цього файла на системній дискеті, помістивши її в дисковод А: і ввівши команду DIR. Якщо файл виявлений, то його вміст можна перевірити за допомогою команди TYPE:

С:\> TYPE AUTOEXEC.BAT

Розглянемо деякі питання, пов’язані зі створенням файла AUTOEXEC.BAT. Файл розміщується в кореневому каталозі диска запуску: С:\ або А:\. При запуску комп'ютера операційна система DOS виконує спеціальні команди цього файла і розміщує дані в оперативній пам'яті.
Якщо комп'ютер запускається після відключення живлення або після натискання клавіш CTRL-ALT-DEL, то операційна система встановлює призначені за умовчуванням параметри команд. Файл AUTOEXEC.BAT може виконуватися при введенні його імені без розширення. Цей спосіб краще використовувати в тому випадку, коли перевіряється дія різних команд файла.
При створенні файла AUTOEXEC.BAT потрібно дотримуватись правил, які використовуються для створення будь-яких командних файлів. Можна при створенні командних файлів використовувати будь-які команди операційної системи DOS.
На початку файла AUTOEXEC.BAT за допомогою команди PATH варто визначити шлях доступу. Тільки після цього операційна система DOS може завантажувати програми з розширенням .ЕХЕ, СОМ або .ВАТ із відповідних каталогів. Звичайно у файлі AUTOEXEC.BAT містяться команди, що встановлюють шлях доступу (команда PATH) і символ готовності (команда PROMPT). Установки цих команд зберігаються в оточенні операційної системи (див. команди SHELL і SET файла конфігурації CONFIG.SYS).

4.2.2. Cтворення командного файла

Для створення командного файла AUTOEXEC.ВАТ (рис.4.3) засобами операційної системи DOS користувачу надаються дві можливості: застосування команди COPY CON або програми обробки тексту EDIT. Нижче наведено приклад файла AUTOEXEC.BAT .

С:\> COPY CON AUTOEXEC.BAT
@ ECHO OFF
PATH C:\,C:\ DOS; C:\BIN; C:\NC
NLSFUNC
MODE CON CP PREP=(866) З:\ВІ:\ЕGА.СР1
MODE LPT1 CP PREP=(866) C:\BIN\4201.CPI
KEYB SU„C:\BIN\KEYBOARD.SYS
PROMPT Sp$g

Розташована на початку команда ECHO OFF скасовує виведення рядків пакета команд на екран дисплея. Символ @ перешкоджає виведенню на екран рядка ECHO OFF .
Команда PATH установлює шлях доступу до всіх каталогів, згаданих у рядках команд. Із кореневих каталогів дисків С і А можна здійснити запуск програм із розширенням .ЕХЕ, СОМ або .ВАТ. Можна, наприклад, запустити програму обробки тексту з кореневого каталога С:\, хоча відповідний файл запуску EDIT.EXE знаходиться в підкаталозі \NC. У цьому випадку записуваний файл розміщується в кореневому каталозі С:\ або в тому каталозі, звідки була запущена програма, якщо не було зазначено інше. Аналогічним способом можна, наприклад, запустити EDIT із будь-якого каталога диска А.

Рис. 4.3. Приклад файла AUTOEXEC.BAT, сумісного із зображеним на малюнку деревом каталогів у випадку, якщо використовуються кодові сторінки

Команди MODE активізують кодову сторінку 866: перша команда встановлює символи кодової сторінки 866 для дисплея, друга команда встановлює символи для принтера типу Proprinter фірми IBM.
По обидва боки знака рівності можна залишити пропуск. Усі дані, що визначаються з правої сторони знака рівності, можна взяти в дужки.
Команда MODE використовується тільки в тому випадку, якщо потрібно встановити кодову сторінку. Якщо необхідно використовувати кодові сторінки, відмінні від 437 або 850, то в команді KEYB варто встановити код клавіатури, який відповідає даній кодовій сторінці.
Якщо встановлення кодової сторінки не потрібно, з файла AUTOEXEC.BAT варто видалити команди MODE і NLSFLINC.
Команда NLSFUNC дозволяє використовувати кодові сторінки. Цей рядок необхідно видалити, якщо кодова сторінка не використовується.
Команда KEYB SU установлює клавіатуру відповідно до російського стандарту. Передбачається наявність файла KEYBOARD.SYS в операційній системі DOS, який розташований у підкаталозі \BIN. Команда PROMPT $p$g установлює формат символу готовності С:\>.

4.3. Керування пам'яттю

4.3.1. Деякі відомості про процесори

Процесор, який використовується у комп'ютері, визначає основні його характеристики. Процесор це місце, де комп'ютер сприймає й опрацьовує інформацію. Процесор і оперативна пам'ять комп'ютера становлять мікросхеми, які знаходяться в системному блоці. Опрацьована процесором інформація надходить у нього з оперативної пам'яті і після опрацювання повертається в цю пам'ять. Крім базової оперативної пам'яті, якою забезпечуються всі комп'ютери, існує ще нарощена і розширена пам'ять. Для керування цією додатковою оперативною пам'яттю необхідні спеціальні програми.
Мікропроцесори можуть працювати в чотирьох режимах: реальному, захищеному, у режимі-386 і в VМ86-режимі. Перші два режими емулують роботу процесорів ранніх серій. Режим-386 використовує 32-розрядну адресацію, що дозволяє, зокрема, виконувати такі програми, як Windows. 8 М -режим може підтримувати одночасне виконання декількох програм. При роботі процесорів під керуванням DOS використовується реальний режим.
У перших персональних комп'ютерах використовувалися процесори типу 8088 і 8086. Ці процесори працювали в реальному режимі (real mode). У цьому режимі процесор може обслуговувати адресний простір, що не перевищує 1 Мб пам'яті.
У захищеному режимі процесор по-іншому сприймає команди доступу до пам'яті. У цьому режимі блок керування пам'яттю процесора підтримує процес сегментації оперативної пам'яті для захисту прикладних програм. У захищеному режимі мікропроцесор може керувати пам'яттю розміром до 4 Гбайт.

4.3.2. Типи пам'яті

Залежно від застосування фізичних адресів, різні області пам'яті мають різні назви. Нижче розглядаються типи пам'яті (рис. 4.4), які розрізняються операційною системою MS-DOS.

4.3.2.1. Базова пам'ять

Базова пам'ять (conventional memory) або оперативна пам'ять (RAM) є основним типом пам'яті і наявна у кожному комп'ютері. Усі програми, що працюють із DOS, можуть використовувати базову пам'ять розміром до 640 Кбайт. При інсталяції DOS до ранніх адрес цієї пам'яті записуються системні файли IO.SYS і MSDOS.SYS. Після цих файлів у базову пам'ять завантажуються файли CONFIG.SYS і AUTOEXEC.BAT, потім завантажується командний процесор DOS. Коли користувач уводить яку-небудь зовнішню команду DOS, відповідна програма завантажується на вільне місце в базовій пам'яті. Частина базової пам'яті, яка залишається вільною після завантаження всіх цих програм і файлів, може бути використана прикладними програмами користувача. Залишається 550600 Кб вільної пам'яті.

4.3.2.2. Верхня пам'ять (UMA)

Ця область пам'яті розміщується в зоні 640 1024 Кб і має розмір 384 Кб. UMA є скороченням Upper memory area (область верхньої пам'яті). У цю область завантажувалася операційна система DOS після її створення. Тепер у цій області містяться системні дані, які належать до апаратної частини, копія BIOS та інші дані.
Деякі області верхньої пам'яті залишаються вільними навіть після запуску всіх драйверів пристроїв. Такі не використані ділянки цієї пам'яті називаються блоками верхньої пам'яті UMB (Upper Memory Blocks). Як правило залишається кілька блоків UMB розміром 64Кб.
Верхня границя цієї області обмежена 1024 Кбайтами. Це пов'язано із тим, що перші мікропроцесори (8088 і 8086) могли здійснювати пряму адресацію до пам'яті розміром 1 Мб. Таке обмеження обумовлене використовуваною в той час адресною шиною, що була 20-розрядною і могла передавати 1 Мб різних адресів.


Рис. 4.4. Області пам'яті комп’ютера та їх використання

В операційній системі DOS є безліч команд і установок, які дозволяють ефективно використовувати верхню пам'ять, точніше UMB. Як уже зазначалося, у цій пам'яті є трохи UMB розміром 64 Кб і UMB меншого розміру. Одна зі сфер застосування UMB виконання програм, які використовують розширену пам'ять EMS. В один блок UMB розміром 64 Кб, названий сторінковим кадром (page frame), що поділяється на чотири сторінки (page) по 16 Кб, копіюється необхідна для виконуваної програми сторінка з розширеної пам'яті. Обсяг доступної пам'яті в стандарті EMS (Expanded Memory Standard) може досягати 32 Мб.


4.3.2.3. Область старших адрес (НМА)

Якщо комп'ютер забезпечений нарощеною пам'яттю, то перші 64 Кб цієї пам'яті називаються областю старших адресів НМА (High Memory Area). Ця область пам'яті може керуватися процесорами у реальному режимі. Хоча ця область знаходиться в нарощеній пам'яті, для доступу до неї захищений режим використовувати не потрібно.
Чим корисна ця область пам'яті?
У DOS є драйвер HIMEM.SYS (High Memory Manager), який керує нарощеною пам'яттю відповідно до стандарту XMS (eXtended Memory Specification). Цей драйвер забезпечує доступ до нарощеної пам'яті, зокрема до області НМА, і запобігає одночасному використанню однієї і тієї ж частини цієї пам'яті декількома програмами. Драйвер HIMEM.SYS дозволяє завантажувати DOS у НМА. Для цього у файл CONFIG.SYS потрібно помістити дві команди:

DEVICE=HIMEM.SYS і
DOS=HIGH

Перша команда завантажує драйвер HIMEM.SYS, а друга завантажує файли DOS (IO.SYS, MSDOS.SYS, COMMAND.COM) у НМА. Це звільняє приблизно 55 Кбайт базової пам'яті. Для звільнення НМА потрібно вилучити команду DOS=HIGH із файла CONFIG.SYS.

4.3.2.4. Нарощена пам'ять (ЕМВ)

Область нарощеної пам'яті починається із 1024 Кб. В англомовній літературі ця область пам'яті позначається абревіатурою ЕМВ (Extended Memory Block) або XMS (eXtended Memory Specification). Розмір цієї пам'яті обмежується лише можливостями процесора. Процесор 80286 може керувати пам'яттю розміром до 16 Мб, а мікропроцесори серії 80386 чи 80486 можуть підтримувати пам'ять ЕМВ розміром до 4096 Мб (4Гбайт).
Процесор може використовувати нарощену пам'ять лише в захищеному режимі. Багато програм, які працюють під керуванням DOS і використовують оперативну пам'ять, не можуть застосовувати нарощену пам'ять. Для використання нарощеної пам'яті в DOS передбачені спеціальні засоби.
Дію деяких спеціальних програм і драйверів DOS обгрунтовано на використанні нарощеної пам'яті:
1. Кеш-пам'ять: SMARTDRV.SYS становить програму кешування диска. Цей драйвер створює в нарощеній (EMS) пам'яті кеш-буфер (cache) для збереження інформації, зчитаної з диска.
2. Псевдодиск (RAM-диск): драйвер RAMDRV.SYS у нарощеній або розширеній пам'яті створює псевдодиск, емулючий “вінчестер”.

4.3.2.5. Розширена пам'ять (EMS)

Для одержання доступу до пам'яті великого обсягу в середовищі DOS фірмами Lotus Development, Intel і Microsoft у 1985 році був розроблений стандарт пам'яті EMS (Expanded Memory Specification). Цей стандарт дозволяє отримувати доступ (через верхню пам'ять) до пам'яті розміром до 32 Мб.
Розширена пам'ять поділяється на сегменти по 16 Кб, які називаються сторінками. Коли програма запитує інформацію із розширеної пам'яті, яка сторінка підходить із цієї пам'яті копіюється в сторінковий кадр (page frame) область розміром 64 Кб. Ця область є свого роду «вікном», через яке можна переглядати (по 16 Кб) великий об’єм розширеної пам'яті. Для керування розширеною пам'яттю в комп'ютерах передбачена спеціальна програма ЕММ386.ЕХЕ, що забезпечує доступ до інформації, яка зберігається в розширеній пам'яті, через сторінковий кадр верхньої пам'яті. Обмін інформацією здійснюється посторінково (по 16 Кб). Прикладна програма сама не здатна одержати безпосередній доступ до інформації в розширеній пам'яті.




4.3.3. Загальні принципи керування пам'яттю

Для того, щоб користувач міг оптимально використовувати ресурси комп'ютера, він повинен добре розуміти принципи керування пам'яттю. Оптимізація означає створення рівноваги між швидкістю роботи системи і наданням програмам більшого обсягу пам'яті.
До керування пам'яттю в DOS мають відношення різні установки і команди. Чотири з них можуть визначатися в CONFIG.SYS:

HIMEM.SYS,
DOS=HIGH,UMB,
EMM 386.ЕХЕ
DEVICEHIGH

Крім того, можна використовувати команду LOADHIGH, яку зручно помістити у файл ALTTOEXEC.BAT. При використанні цих установок і програм керування спочатку визначаються або запускаються HIMEM.SYS, DOS=HIGH, UMB і ЕММ386.ЕХЕ. Лише після цього можна використовувати установку DEVICEHIGH і команду LOADHIGH, які дозволяють переміщувати програми у верхню пам'ять. Нижче припускається, що всі необхідні файли DOS розміщені в каталозі C:\DOS.

4.3.3.1. Програма Himem.sys

Для установки програми HIMEM.SYS необхідно скористатися командою DEVICE, що міститься у файлі CONFIG.SYS. Ця команда повинна виконуватися перед будь-якою іншою аналогічною командою для драйверів пристроїв, які використовують нарощену пам'ять.
Програма HIMEM.SYS надає доступ до нарощеної пам'яті програмам, які використовують її у відповідності зі специфікацією XMS. Ця специфікація, розроблена фірмою Microsoft у 1988 році, установлює стандарт на спільне використання програмами пам'яті понад 640 Кб. Програма HIMEM.SYS запобігає одночасному використанню декількома програмами однієї й тієї ж частини нарощеної пам'яті.
Працюючи разом із програмою ЕММ386.ЕХЕ, драйвер HIMEM.SYS дозволяє використовувати верхню пам'ять, а також емалювати розширену пам'ять EMS у нарощеній пам'яті XMS.
Дія цієї команди встановлюється додаванням у файл CONFIG.SYS наступного рядка:

DOS=HIGH, UMB

Ця команда містить дві установки. Установка HIGH визначає завантаження частини файлів MS-DOS у НМА. В область старших адресів завантажуються ІО.SYS, MSDOS.SYS, BUFFERS і COMMAND.СОМ. Запуск DOS в області старших адрес звільняє близько 50 Кб оперативної пам'яті.
Установка UMB дозволяє переміщати з базової пам'яті у верхню пам'ять драйвери й інші резидентні програми, використовуючи для цього вільні блоки UMB. Крім того, визначення цієї установки створює можливість використання програмою ЕММ386.ЕХЕ однієї вільної ділянки верхньої пам'яті (розміром 64 Кб) як сторінкового кадру для EMS.

4.3.3.2. Еmm 386. exe

Ця програма керування пам'яттю забезпечує доступ до невикористовуваних зон верхньої пам'яті (UMB) у комп'ютерах із процесорами типу 386 і 486. Для завантаження програм у верхню пам'ять можна застосувати команди LOADHIGH або DEVICEHIGH. Драйвер ЕММ386.ЕХЕ також може використовувати верхню пам'ять для емулювання пам'яті EMS і надання її програмам. Для установки драйвера у файл CONFIG.SYS можна додати, наприклад, наступний рядок:

DEVICE=C:\DOS\EMM386.EXE RAM

Установка NOEMS (NOEMS - noEMS - без розширеної пам'яті EMS) запускає драйвер лише для керування верхньою пам'яттю, тобто при використанні цієї установки не передбачається застосування вільного блоку як сторінкового кадру для EMS. Ця установка застосовується у випадку, якщо не передбачається використання програм, для яких потрібна розширена пам'ять. Якщо в команді завантаження драйвера EMM386.EXE визначена ця установка, то для роботи драйверів і програм надається максимально доступний обсяг верхньої пам'яті.
Установка RAM визначає виділення одного вільного блоку UMB розміром 64 Кб для його використання як сторінкового кадру для EMS. Цю установку потрібно визначати у випадку використання програм, для роботи яких необхідна пам'ять EMS. Після завантаження драйвера EMM386.EXE його можна активізувати або вимкнути командою EMM386.

4.3.3.3. Команди Devicehigh та Loadhigh

Команда DEVICEHIGH, вміщена у файл CONFIG.SYS, викликає завантаження драйверів пристроїв у верхню пам'ять (UMB), чим звільняє великий обсяг базової пам'яті. Нижче подано приклади команд, які завантажують у верхню пам'ять драйвери RAMDRIVE.SYS і EGA.SYS:

DEVICEHIGH=C :\DOS\RAMDR1VE.SYS
DEVICEHIGH=C:\VDOS\EGA.SYS
LOADHIGH (LH)

Команда LOADHIGH завантажує у верхню пам'ять програми, резидентні у пам'яті. За допомогою цієї команди в область верхньої пам'яті можна завантажувати наступні програми: DOSKEY, SHARE, NLSFUNC, GRAPHICS, KEYB, MIRROR і FASTOPEN. Найзручний спосіб використання команди LOADHIGH додавання її у файл AUTOEXEC.BAT. Командний рядок, який наводиться нижче й поміщається у файл AUTOEXEC.BAT, завантажує у верхню пам'ять програму DOSKEY, якщо в області верхньої пам'яті досить місця для її розміщення:

LOADHIGH C:\DOS\DOSKEY.СОМ
LH C:\DOS\DOSKEY.COM

4.3.4. Оптимальне використання блоків UMB верхньої пам'яті

При завантаженні у верхню пам'ять резидентних або звичайних програм операційна система DOS поміщає їх у найбільший вільний блок UMB навіть у тому випадку, якщо маємо блок меншого розміру, у якому помістилася б програма, яка завантажується. Найкращим є розміщення програм у найменшому за обсягом блоці. Якщо програма не поміщається у жодному із доступних блоків UMB, операційна система DOS автоматично завантажує її в базову пам'ять.
Варто пам'ятати, що не всі програми і драйвери можуть працювати у верхній пам'яті. Єдиний спосіб перевірити працездатність програми у верхній пам'яті це запустити її там. Якщо після завантаження програми у верхню пам'ять вона не працює, то комп'ютер блокується при спробі використати цю програму.
Тому перш ніж завантажувати програми у верхню пам'ять, рекомендується перенести системні файли на дискету за допомогою команди FORMAT A: /S, а потім скопіювати на неї файли AUTOEXEC.BAT і CONFIG.SYS:

С:\> FORMAT A: /S
С:\> COPY AUTOEXEC.BAT A:\
С:\> COPY CONFIG.SYS A:\

Скориставшись командою МЕМ/С, можна вивести інформацію про розподілені області пам'яті, вільні області пам'яті, зокрема UMB, і програми, завантажені у пам'ять у даний момент.
4.4. Зміна установок екрана та клавіатури

4.4.1. Загальні положення

Операційна система DOS передбачає використання драйвера ANSI.SYS, за допомогою якого можна змінювати установки клавіатури і дисплея. Перш ніж приступити до виконання вказаних нижче операцій, варто переконатися в тому, що у файлі конфігурації CONFIG.SYS є команда установки драйвера ANSI.SYS.
Драйвер ANSI.SYS дозволяє використовувати ANSI-послідовності в реальному режимі. ANSI-послідовність це послідовність символів, яка звичайно починається із символу ESC (код ASCII 27). ANSI-послідовності можна використовувати для визначення місця розташування курсору, зміни кольору екрана дисплея і його очищення, а також для зміни режиму роботи клавіатури.
Загальний формат ANSI-послідовності:

С:\> ESC [<код><буква>
Де:
- ESC - код ASCII 27. Операційна система DOS не дозволяє вводити цей код натисканням однієї клавіші клавіатури. Для цієї мети потрібно команда PROMPT $e, іншими словами, ESC - PROMPT $e;
- код - установлює характеристики курсору, дисплея і клавіатури. Код може бути виражений одним числом або містити кілька чисел. Якщо він складається з декількох чисел, що позначають різні операції, то вони відокремлюються крапкою з комою (;);
- буква - повідомляє, про яку команду ANSI-послідовності йде мова. Наприклад, буква m установлює характеристики дисплея, буква Н пов’язана із переміщенням курсору, буква h установлює режим роботи дисплея та ін.
Кожна ANSI-послідовність починається визначенням ESC [ і закінчується буквою, яка визначає суть цієї послідовності.
ANSI-послідовності можна розділити на чотири групи. Кожна із цих груп починається визначенням ESC [, однак код і буква в різних групах різні. Формат коду і пов’язані з ним питання розглядаються для кожної групи окремо.
Розподіл ANSI-послідовностей і пов'язаних із ними букв по групах:
I. УСТАНОВКА ПОЗИЦІЇ КУРСОРУ:
- курсор вверх - А;
- курсор вниз - В;
- курсор вправо - С;
- курсор вліво - D;
- переміщення курсору в задану точку - Н або f;
- збереження (запис) позиції курсору - s;
- установка курсору в записану позицію - r;
- відновлення записаної позиції курсору - u;
- повідомлення про позицію курсору в даний момент- R;
- повернення даних з позиції курсору - n.
ІІ. ВИДАЛЕННЯ:
- очищення екрана дисплея (відповідає команді CLS) - J;
- вилучення символів, починаючи від курсору до кінця рядка- К.
III. УСТАНОВКА ХАРАКТЕРИСТИК І РЕЖИМУ ДИСПЛЕЯ:
- установка характеристик дисплея - m;
- установка режиму дисплея - h;
- скидання режиму дисплея - і.
IV. ПЕРЕВИЗНАЧЕННЯ КЛАВІАТУРИ:
- перевизначення клавіш клавіатури - р.



Установка позиції курсору

Якщо потрібно зробити переміщення курсору в одному напрямку вверх, униз, вправо чи вліво, то використовуються команди, які мають такий формат:

ESC [<місце><буква>
Де:
- Місце - залежно від букви, місце позначає переміщення вверх на рядок (A), униз на рядок (Y), вправо на стовпець (C) і вліво на стовпець (D). Команда переміщення визначає переміщення курсору щодо його положення в даний момент. Припустимі значення для стовпця 1-79, для рядка 1-25;
- буква - будь-яка з букв: А, В, С або D.
Приклади:

C:\>PROMPT $e[10A - переміщення курсору на 10 рядків вверх ;
C:\>PROMPT $e[B - переміщення курсору на один рядок униз;
C:\>PROMPT $e[20C - переміщення курсору на 20 стовпців вправо;
С:\> PROMPT $e[7D - переміщення курсору на 7 стовпців вліво.

За допомогою команди CLS операційної системи DOS можна очистити екран дисплея. Курсор переміщається в ліву верхню позицію. При введенні команди PROMPT на екран дисплея виводиться С>. У випадку вводу PROMPT $p$g буде отриманий звичайний символ готовності С:\>. Можна, наприклад, ввести команду DIR після зміни місця розташування курсору. Для практики рекомендується спробувати виконати різні операції.
Команди переміщення курсору дозволяють переміщати його у визначений рядок і стовпець. Кожна команда переміщає курсор щодо його місцезнаходження в даний момент. Формат команди:

ESC [<рядок>;<стовпець><буква>
Де:
- Рядок - визначає номер рядка, куди переміщається курсор. Припустимими є значення 1-25. Якщо значення не вказане, то операційна система DOS використовує значення 1 як значення за умовчуванням;
- стовпець - визначає номер стовпця, у який переміщається курсор. Припустимими є значення 1-80. Якщо значення не зазначене, то операційна система DOS використовує значення 1 як значення за умовчуванням. Між значеннями <рядок > і <стовпець > ставиться крапка з комою (;);
- буква - буква Н або f.
У наступному прикладі визначається переміщення курсору в центр екрана дисплея і виведення у цьому місці тексту ESKO:

С:\> PROMPT $e[l3;30H ESKO

Якщо потрібно запам'ятати поточну позицію курсору, то вводиться команда:

С:\> PROMPT $e[s

Якщо необхідно відновити позицію курсору, то варто ввести команду:

С:\> PROMPT $e[u

Вилучення

Передбачено дві команди вилучення. Команда J очищає весь екран дисплея (аналогічно команді CLS), а команда К вилучає рядок від позиції курсору (включаючи саму позицію) до кінця рядка.

С:\> PROMPT $e[J

Ця команда очищає екран дисплея. Курсор переміщається в лівий верхній кут екрана. Якщо необхідно вилучити частину рядка, яка розміщена за курсором, то вводиться команда:

С:\> PROMPT $e[2K

Якщо курсор знаходиться на початку рядка, то видаляється весь рядок.

Установка характеристик і режиму дисплея

За допомогою відповідних настановчих команд можна керувати такими характеристиками дисплея, як: колір, насиченість і яскравість екрана. Нижче дані зазначення всіх кодів установки дисплея.
Характеристики дисплея;
- 0 - звичайна установка;
- 1 - символи підвищеної яскравості;
- 4 - підкреслення (тільки на монохромному дисплеї);
- 5 - миготливі символи;
- 7 - інверсне (негативне) зображення;
- 8 - невидимі символи.
Колір символів: Колір фону:
- 30 чорний; - 40 чорний;
- 31 червоний; - 41 червоний;
- 32 зелений; - 42 зелений;
- 33 жовтий; - 43 жовтий;
- 34 синій; - 44 синій;
- 35 фіолетовий; - 45 фіолетовий;
- 36 бірюзовий; - 46 бірюзовий;
- 37 білий. - 47 білий.
Формат команд:

С:\> PROMPT $е[<установка>m
Де:
- Установка - установлюване значення характеристики дисплея. Якщо потрібно ввести кілька установок, то вони відокремлюються крапкою з комою;
- m -установка характеристик дисплея.
Для одержання інверсного зображення на екрані дисплея вводиться команда:

С:\> PROMPT $e[7m

Цифра 7 визначає інверсне зображення, а буква m визначає команду установки. Якщо очистити екран дисплея за допомогою команди CLS операційної системи DOS, то зображення на екрані дисплея стане інверсним. У випадку вводу команди PROMPT $p$g, буде отриманий символ готовності С:\>. Якщо необхідно скасувати всі установки, то вводиться:

С:\> PROMPT $e[m

Нижче наведені різні приклади установки дисплея:

- С:\> PROMPT $e[1m - символи підвищеної яскравості;
- С:\> PROMPT Se[l;5m - яскраві миготливі символи;
- С:\> PROMPT $e[31;46m - червоний текст на бірюзовому полі;
- C:\> PROMPT Se[m - скасування всіх установок;
- С:\> PROMPT $e[0; 1;33;45m - скасування всіх установок, яскравий текст жовтого кольору на фіолетовому фоні.

4.4.4. Установка або скидання режиму дисплея

С:\> PROMPT $е[=<режим><буква>

- Буква - h або i;
- режим - режим дисплея. Режим визначається однією із цифр, значення яких показано в таблиці 4.2:

Таблиця 4.2
Режими дисплея
Цифра
Режим

0
40 стовпців, 25 рядків, чорно-білий

1
40 стовпців, 25 рядків кольоровий

2
80 стовпців, 25 рядків, чорно-білий

3
80 стовпців, 25 рядків, кольоровий

4
графічний 320 х 200, кольоровий

5
графічний 320 х 200, чорно-білий

6
графічний 640 х 200, чорно-білий

7
перенос (h) або скидання режиму переносу (і) наприкінці кожного рядка


Ця команда відповідає команді MODE операційної системи DOS. Вона дає можливість зробити установку рядка довжиною більше 80 символів. Приклади використання команд h та і:
- С:\> PROMPT $e[=h - установлює на екрані 80 стовпців, 25 рядків;
- С:\> PROMPT $e[7h - дозволяє застосування рядка довжиною понад 80 символів;
- С:\>PROMPT $е[=7і - усі символи, які надходять після 80 символів, підлягають видаленню.

4.4.5. Перевизначення клавіатури

За допомогою відповідних ANSI-послідовностей можна змінювати дію будь-яких клавіш. Можна також установлювати дію клавіш разом із клавішами ALT, SHIFT, CTRL, а також змінювати дію функціональних клавіш. Формат команди:

С:\> PROMPT $е[<код>;<результат>р
Де:
- код - код клавіші з літерою, який відповідає коду ASCII. Наприклад, прописна буква А-65, мала літера а-97. Якщо визначається дія інших клавіш (без літер), наприклад, функціональних клавіш, то код може складатися з двох цифрових кодів, розділених крапкою з комою;
- результат - нове значення клавіші. Тут вказується визначений набір символів, які будуть уведені при натисканні відповідної клавіші.
Первісне значення клавіші може бути відновлене шляхом вводу в позицію <результат > вихідного цифрового значення символу клавіші.
Нижче представлені таблиці 4.3 та 4.4, у яких зазначені коди ASCII клавіш. У першому стовпці вказані клавіші, у другому - їхні коди. У наступних стовпцях дані коди комбінації цих клавіш із клавішами SHIFT, CTRL, ALT. У місцях, відзначених рискою, визначення відсутнє. Якщо одне число використовується як код клавіші, то він відповідає коду ASCU клавіші. Якщо ж код складається із двох частин, то перше число є 0 і відокремлений від другого числа крапкою з комою.

Таблиця 4.3
Коди функціональних клавіш

КЛАВІША
ОДНА
+SHIFT
+CTRL
+ALT

1
2
3
4
5

Продовження таблиці 4.3

1
2
3
4
5

FI
0;59
0;84
0;94
0;104

F2
0;60
0;85
0;95
0;105

F3
0;61
0;86
0;96
0;106

F4
0;62
0;87
0;97
0;107

F5
0;63
0;88
0;98
0;108

F6
0;64
0;89
0;99
0;109

F7
0;65
0;90
0;100
0;110

F8
0;66
0;91
0;101
0;111

F9
0;67
0;92
0;102
0;112

F10
0;68
0;93
0;103
0;113

Fll
0;133
0;135
0;137
0;139

FI2
0;134
0;136
0; 138
0;140

Home
0;71
55
0;119


Стрілка вверх
0;72
56



Стрілка вліво
0;73
57
0;132


Стрілка вправо
0;75
52
0;115


End
0;77
54
0;116


Стрілка вниз
0;79
49
0;117


PgUp
0;80
50



PgDn
0;81
51
0;118


Ins
0;82
48



Del
0;83
46



PrtSc


0;114



Приклади перевизначення клавіш:

С:\> PROMPT $e[97;65p

Команда змінює малу літеру «а» на прописну букву «А». При натисканні клавіші «а» на екран дисплея виводиться А. Отже, у даному випадку мала літера «а» не може бути записана. Значення клавіші може бути відновлено вводом команди:

С:\> PROMPT $e[97;97p

Функціональна клавіша F8 не задіяна в операційній системі DOS. Можна здійснити перевизначення даної клавіші. Визначення клавіші F8 забезпечується вводом наступної команди:

С:\> PROMPT $e[0;66;36;101;91p
F8 $ e [

При натисканні функціональної клавіші F8 буде введена послідовність символів $е[. При повторному завантаженні операційної системи DOS установка клавіш буде загублена. Можна встановити визначення клавіш таким чином, що вони будуть виконувати команди операційної системи DOS.
У наступному прикладі функціональна клавіша F9 установлена так, що при її натисканні здійснюється виведення поточного каталога:

С:\> PROMPT $е[0;67;''DIR";13р

При натисканні клавіші F9 здійснюється висновок поточного каталогу.
Таблиця 4.4
Коди ASCII клавіш
КЛАВІША
ОДНА
+SHIFT
+CTRL
+ALT

a
97
65
1
0;30

B
98
66
2
0;48

с
99
67
3
0;46

d
100
68
4
0;32

е
101
69
5
0;18

f
102
70
6
0;33

g
103
71
7
0;34

h
104
72
8
0;35

i
105
73
9
0;23

j
106
74
10
0;36

k
107
75
11
0;37

1
108
76
12
0;38

m
109
77
13
0;50

n
110
78
14
0;49

o
111
79
15
0;24

p
112
80
16
0;25

q
113
81
17
0;16

г
114
82
18
0;19

s
115
83
19
0;31

t
116
84
20
0;20

u
117
85
21
0;22

v
118
86
22
0;47

w
119
87
23
0;17

x
120
88
24
0,45

у
121
89
25
0;21

z
122
90
26
0;44

1
49
33

0;120

2
50
64

0;121

4
52
36

0;123

5
53
37

0;I24

6
54
94

0;125

7
55
38

0;126

8
56
42

0;127

9
57
40

0;128

0
48
41

0;129


45
95

0;130

=
61
43

0;131

Tab
9
0:15



Null
0;3





4.5. Настроювання екрана та клавіатури

4.5.1. Настроювання екрана

Для того, щоб у програмах DOS із клавіатури можна було вводити російські букви, а монітор міг відображати їх на екрані, клавіатуру і монітор треба русифікувати. Точніше кажучи, необхідно встановити драйвер клавіатури, який міг би переводити клавіатуру в режим вводу російських букв, і завантажити російські букви в знакогенератор відеоконтролера, щоб ці букви могли відображатися в текстовому режимі монітора.
У MS-DOS, починаючи із версії 6.22, є всі необхідні засоби для відображення російських букв на екрані. Для цього варто вставити у файл CONFIG.SYS наступний рядок (ми припускаємо, що MS-DOS розташовується в каталозі C:\EXE\MSDOS):

device= c:\exe\msdos\display.sys con = (ega ,, 1)

А у файл AUTOEXEC.BAT треба вставити рядок:

mode con codepage prepare = ((866) c: \exe\msdos\ega3.cpi)
mode con codepage select=866

Якщо MS DOS розташовується в якомусь іншому каталозі, наведені рядки треба відповідним чином змінити. На портативних комп'ютерах може виявитися зручніше замінити рядок con = (ega, ,1) в файлі CONFIG.SYS на рядок con=(lcd,,1).

Настроювання клавіатури

Для русифікації клавіатури можна використовувати драйвер KEYB. Для цього треба вставити у файл AUTOEXEC.BAT рядок (ми припускаємо, що файли MS-DOS 7.0 розташовуються в каталозі C:\WINDOWS\COMMAND):

keyb ru„c:\windows\command\keybrd3.sys

При цьому переключення на латинський і на російський режими клавіатури здійснюється натисканнями комбінацій клавіш Ctrl-лівий-Shift і відповідно Ctrl-правий-Shift.
До складу MS-DOS входять файли KEYBRD3.SYS, EGA2.CPI і EGA3.CPI, які забезпечують підтримку додаткових наборів символів і двомовних клавіатур.
У таблиці 4.5, наведеній нижче, подані країни, в яких підтримується MS-DOS та їхні набори символів, файли CPI і коди клавіатур.
Таблиця 4.5
Таблиця кодових сторінок

Країна
Код символів
Набори клавіатур
Файл CPI
Коди сторінки
Код країни

1
2
3
4
5
6
7

1
Австралія
061
437,850
EGA.CPI
us

·

2
Австрія
043
850, 437
EGA.CPI
gr


3
Албанія
355
852, 850
EGA.CPI

·

·

4
Англійська Канада
004
850, 863
EGA.CPI
cf


5
Аргентина
054
850, 437
EGA.CPI
la

·

6
Бельгія
032
850, 437
EGA.CPI
be

·

7
Близький Схід
785
850, 864*
EGA.CPI

·

·

8
Болгарія
359
855, 850
EGA3.CPI
bg
442

9
Боснія/Герцеговина
387
852, 850
EGA.CPI
yu
234

10
Бразилія
055
850, 437
EGA.CPI
br
274, 275









Продовження таблиці 4.5

1
2
3
4
5
6
7

11
Угорщина
036
852, 850
EGA.CPI
hu

·

12
Венесуела
058
850, 437
EGA.CPI
la

·

13
Німеччина
049
850, 437
EGA.CPI
gr


14
Гонконг
852
437, **
EGA.CPI

·

·

15
Греція
030
869, 737, 850
EGA2.CPI
gk
319

16
Данія
045
850, 865
EGA.CPI
dk

·

17
Ізраїль
972
850, 862*
EGA.CPI

·

·

18
Індія
091
437, **
EGA.CPI

·

·

19
Ірландія
353
850, 437
EGA.CPI
uk

·

20
Ісландія
354
850, 861
EGA2.CPI
is
161

21
Іспанія
034
850, 437
EGA.CPI
sp

·

22
Італія
039
850, 437
EGA.CPI
it
141, 142

23
Китайська Народна
Республіка (КНР)
086
437, 936*
EGA.CPI

·

·

24
Колумбія
057
850, 437
EGA.CPI
la

·

25
Корея
082
437, 934*
EGA.CPI

·

·

26
Латинська Америка
003
850, 437
EGA.CPI
la

·

27
Македонія
389
855, 850
EGA3.CPI
yc
118

28
Малайзія
060
437, **
EGA.CPI

·

·

29
Мексика
052
850, 437
EGA.CPI
la

·

30
Нідерланди
031
850, 437
EGA.CPI
nl

·

31
Нова Зеландія
064
437, 850
EGA.CPI
us

·

32
Норвегія
047
850, 865
EGA.CPI
no

·

33
Польща
048
852, 850
EGA.CPI
pi

·

34
Португалія
351
850, 860
EGA.CPI
po

·

35
Росія
007
866, 855, 852, 850, 437
EGA3.CPI
ru
441

36
Румунія
040
852, 850
EGA.CPI
ro
333


37
Сербія/Монтенегро
381
855. 850
EGA3.CPI
by
118

38
Сінгапур
065
437, **
EGA.CPI

·

·

39
Словаччина
421
852, 850
EGA.CPI
sl
245

40
Словенія
386
852, 850
EGA.CPI
yu
234

41
Об'єднане Королівство
Великобританія
044
850, 437
EGA.CPI
uk
166. 168


42
Сполучені Штати
Америки
001
437, 850
EGA.CPI
us

·

43
Тайвань
886
437, 938*
EGA.CPI

·

·

44
Туреччина
090
857, 850
EGA2.CPI
tr
440,179

45
Міжнародний англійський
061
437, 850
EGA.CPI

·

·

46
Фінляндія
358
850, 437
EGA.CPI
su

·

47
Франція
033
850, 437
EGA.CPI
fr
120, 189

48
Французька Канада
002
850, 863
EGA.CPI
cf


49
Хорватія
384
852, 850
EGA.CPI
yu
234

50
Чехія
042
852, 850
EGA.CPI
cz
243

51
Чилі
056
850,437
EGA.CPI
la

·

52
Швеція
046
850,437
EGA.CPI
sv

·

53
Швейцарія
041
850,437
EGA.CPI
sf










Продовження таблиці 4.5

1
2
3
4
5
6
7

54
Еквадор
593
850,437
EGA.CPI
la

·

55
Югославія
038
852,850
EGA.CPI
yu
234

56
Югославська
038
855,850
EGA3.CPI
ву
118

57
Південна Африка
027
437,850
EGA.CPI
us

·

58
Японія
081
437,932*
EGA.CPI
jp

·


* Хоча файл COUNTRY.SYS здійснює підтримку мовної специфіки (дати, часу nf грошової одиниці) для кодових сторінок 862 (ідиш), 864 (арабська), 932 (японська), 934 (корейська), 936 (китайська, КНР) і 938 ( Тайвань ), самі набори символів (кодові сторінки) включені тільки в спеціальні, локалізовані версії MS-DOS.
** У файл COUNTRY.SYS були додані спеціальні засоби мовної підтримки для Гонконгу, Індії, Малайзії та Сінгапуру, які дозволяють використовувати місцеві мовні стандарти поряд із Міжнародним англійським.
До складу операційної системи MS-DOS входять чотири файли кодових сторінок .CPI. Три з них (EGAx.CPI) дуже схожі один на одного, але мають інформацію про різні кодові сторінки. Файл ISO.CPI містить набори символів, які відповідають стандарту ISO.
У файлі EGA3.CPI знаходяться сторінки:
- 437 – США;
- 850 - Міжнародна (Латинська I);
- 852 - Слов'янська/Східна Європа (Латинська ІІ );
- 855 - Кирилиця I;
- 866 - Російська (Кирилиця II).

Комплексна настройка

Для того, щоб реалізувати підтримку, яка відрізняється від стандартної (США) кодової сторінки, варто внести наступні зміни у файли CONFIG.SYS і AUTOEXEC.BAT.
Наприклад, для того, щоб включити сторінку:
1. Додайте у файл CONFIG.SYS рядок:

COUNTRY=07,866,C:\DOS\COUNTRY.SYS
DEVICE=C:\DOS\DISPLAY.SYS CON=(EGA2„ 1)

2. У файл AUTOEXEC.ВАТ варто додати рядок:

MODE CON СР РRЕР=((866) c:\DOS\EGA2.CPI)
MODE CON СР SEL=866
KEYB C:\DOS\KEYBRD2.SYS

3. Перезавантажте комп'ютер.

4.5.4. Настроювання відображення часу, дати і грошових сум

Команда COUNTRY файла CONFIG.SYS дозволяє встановити підтримку прийнятих у тій або іншій країні правил для відображення часу, дати і грошових сум, перекладу прописних букв у рядкові і навпаки та т.ін. Ця команда визначає також, які символи є буквами і, отже, можуть бути включені в імена файлів. Для налаштування на угоди, прийняті в Росії, у файл CONFIG.SYS варто включити наступну команду (ми припускаємо, що MS-DOS розташовується в каталозі C:\EXE\MSDOS):

country=007,866,c:\exe\msdos\country.sys

Після цього, зокрема, формат дати і часу буде відповідати прийнятому в Росії (31 грудня 1995р. 31.12.95, а не 12/31/95, 20 годин 20:00, а не 8:00р), багато програм почнуть правильно робити пошук рядків з російськими буквами і т.ін.
Коди країни і набори символів для Росії - 007 та 866. У попередніх версіях DOS найбільш придатним є використання коду країни 049 (Німеччина) і кодової сторінки 437.
За умовчуванням (якщо команда COUNTRY не задана) англомовні версії MS-DOS використовують угоди, прийняті в США. Наприклад, формат дати при цьому буде таким:

місяць/число/рік.

4.6. Діалогові файли конфігурації

Іноді потрібно виконувати різні команди конфігурації комп'ютера, залежно від використовуваних програм, застосовуваного обладнання і т. ін. Наприклад, певна програма може вимагати великий об’єм пам'яті, тему для її виконання необхідно скасувати запуск деяких резидентних програм або програм драйверів. Щоб забезпечити різні варіанти конфігурації комп'ютера при початковому завантаженні, можна використовувати засоби організації меню у файлі CONFIG.SYS.

Меню у файлі CONFIG.SYS

У файлі CONFIG.SYS можна організовувати меню. Для цього файл CONFIG.SYS став розглядатися не просто як послідовність рядків, а як сукупність блоків. Кожен блок файла CONFIG.SYS починається із рядка, в якому наводиться (починаючи із першого стовпчика) ім'я блоку в квадратних дужках. Потім випливають команди, які належать до даного блоку. Ці команди можуть задавати ті або інші дії щодо установки конфігурації (як це було описано вище) або визначати меню, виведене при початковому завантаженні комп'ютера. Блок може виконуватися і не виконуватися, залежно від вибору користувача у виведеному меню. При виконанні блоку його команди виконуються по черзі.

Блок COMMON

Блок із ім'ям COMMON виконується завжди. Якщо на початку файла CONFIG.SYS немає заголовка блоку, вважається, що там знаходиться заголовок [COMMON], тобто рядки файла CONFIG.SYS до першого заголовка блока виконуються завжди.

Блок MENU

Блок із ім'ям MENU містить початкове (стартове) меню, виведене при завантаженні комп'ютера. Це меню виводиться перед виконанням інших команд файла CONFIG.SYS, навіть якщо блок із ім'ям MEHU знаходиться не на початку файла CONFIG.SYS.
Для організації меню у файлі CONFIG.SYS використовуються наступні команди:
- MENUITEM - ім’я блока, повідомлення визначення пункту меню;
- SUBMENU - ім’я блока меню, повідомлення визначення пункту меню, при виборі якого виводиться підменю (ця можливість використовується рідко);
- MENUDEFAULT - ім’я блока, число секунд визначення пункту меню, що виконується «за умовчуванням»: при натисканні клавіші [Enter] або після закінчення заданої в команді затримки;
- MENUCOLOR - установка кольору букв і фону екрана.
Як правило, дані команди записуються в блок із ім'ям MENU. При виконанні блока меню DOS виведе зазначені в пропозиціях MENUITE.M і SUBMENU повідомлення і запропонує вибрати номер пункту.
При наявності у файлі CONFIG.SYS команд:

[MENU]
MENUITEM=DOSCONF, Робота в DOS
MENUІTEM=WІNDOWS, Робота в Windows
MENUITEM=TD, Використання Turbo Debugger
MENUDEFAULT=WINDOWS, 5

DOS виведе при початковому завантаженні меню:

MS DOS 6. 22 Startup Menu
1. Робота в DOS
2. Робота в Windows
3. Використання Turbo Debugger
Enter a choice:

Ви повинні натиснути 1, 2 або 3, при цьому будуть виконуватися команди із блоків DOSCONF, WINDOWS і TD (а крім цього, команди із блоків COMMON). Якщо Ви натиснете Enter або не відповісте протягом 5 секунд, буде прийнята відповідь 2 (WINDOWS), як це наведено в команді NENUDEFAULT. Якби цієї команди не було задано, DOS чекала б доти, поки Ви не відповіли 1, 2 або 3. Таким чином, файл CONFIG.SYS у даному випадку може мати вигляду:

[COMMON]
команди, які виконуються завжди (для всіх конфігурацій)

[MENU]
MENUІTEMOOSCONF, Робота в DOS
MENUITEM-WINDOWS, Робота в Windows
MENUITEM=TO, Використання Turbo Debugger
MENUDEFAULT=WINDOWS, 5

[DOSCONF]
команди, які виконуються при роботі в DOS

[WINDOWS]
команди, що виконуються при роботі в Windbws

[TD]
команди, що виконуються при роботі з Turbo Debugger

[COMMON]
команди, які виконуються завжди (для всіх конфігурацій)

Тут перший рядок [COMMON], можна було б не писати. Крім того, як зазначалося вище, початкове меню виводиться до виконання яких-небудь інших команд файла CONFIG.SYS, тому перший блок [COMMON] із таким же успіхом можна було б помістити і після рядка з командою МЕНUDЕFАULT.
Практичний приклад (лістинг 4.1) застосування файла CONFIG.SYS для завантаження операційної системи MSDOS або Windows 98 на вибір користувача:
Лістинг 4.1
Практичний приклад застосування файла CONFIG.SYS
[MENU]
MENUCOLOR=3,0
MENU1TEM=NORT,NORTON COMMANDER Configuration
MEN U ITEM=WIND, WINDOWS98 Configuration
MENUDEFAULT=WIND,3
NUMLOCK=OFF

[NORT]
REM=========NORTON COMMANDER==========
DEVICE=C:\DOS\HIMRM.SYS/testmem:orr
DEVICE=C:\DOS\EMM386.EXE noems
DOS= high, umb
F1LES=40
LASTDRIVE=F
DEVICEHIGH=C;\DOS\TRICD.SYS /sm dma=no /D:MSCD000
device= c:\DOS\display.sys con=(ega„l)
country=007,866,C:\DOS\cowitry.sys

[WIND]
REM===========WINDOWS 98===========
DEVICE=C:\WINTOWS\HIMEM.SYS /testmern:off
DEVICE=C;\WINDOWS\EMM386.EXE auto ram
dos= high,umb
FILES=60
Device= c:\WINDOWS\COMMAND\display.sys con=(ega,,l)
country= 007,866,c:\WINDOWS\COMMAND\counny.sys

Узгодження меню файла CONFIG.SYS і файла AUTOEXEC.BAT

При використанні меню у файлі CONFIG.SYS часто потрібно при виборі того або іншого варіанта в меню виконати відповідні цьому варіанту команди також і у файлі AUTOEXEC-BAT. Це легко зробити, оскільки ім'я блока команд, вибраного в меню файла CONFIG.SYS, автоматично привласнюється змінній оточення CONFIG. Тому у файлі AUTOEXEC.BAT можна задати різні дії, залежності від значення цієї змінної.
Нижче наведено фрагмент файла AUTOEXEC.BAT, який дозволяє виконувати різні команди, залежно від вибору, зробленого у початковому меню наведеного вище прикладу:

GOTO %CONFIG%
: DOSCONF
команди, що виконуються при роботі в DOS
GOTO CONTINUE
: WINDOWS
команди, що виконуються при роботі в Windows
GOTO CONTINUE
:TD
команди, що виконуються при роботі з Turbo Debugger
:CONTINUE
команди, що виконуються завжди (для всіх конфігурацій)

Ви можете також створювати файли конфігурації, що виконують різні настроювання DOS, залежно від дня тижня, натискання на ту або іншу клавішу, від того, перше це завантаження комп'ютера протягом дня, чи ні.
Практичний приклад (лістинг 4.2) застосування файла AUTOEXE.BAT для завантаження операційної системи MSDOS або Windows 98 на вибір користувача:
Лістинг 4.2
Практичний приклад застосування файла AUTOEXE.BAT

@ ЕСНО OFF
PROMPT $P$G
VERIFY ON
GOTO %CONF1G%

:NORT
REM========= NORTON COMMANDER==========
PATH C:\;C:\TASM\BIN;C:\DOS;C:\NC;..;..\..
c:\DOS\mscdex.exe /D:mscd000
LH C:\DOS\MOUSE.COM
mode con cp prepare=((866) C:\DOS\ega3.cpi)
mode con cp selecr=866
keyb ru„C:\DOS\keybrd3.sys
c:\nc\nc.exe

GOTO END

:WIND
REM===========WINDOWS 98=============
PATH C:\WINDOWS;C:\WINDOWS\COMMAND;C:\;..;..\..
SET MIDI=SYNTH:1 MAP:E
SET BLASTER=A220 15 Dl H5 РЗЗО Е620 T6
mode con codepage ргераге=((866) C;\WINDOWS\COMMAND\ega3.cpi)
mode con codepage select=866
keyb ru„C:\WINDOWS\COMMAND\keybrd3.sys

:END

Кешування дисків

Багато програм у ході своєї роботи здійснюють дуже інтенсивний обмін даними “вінчестера”, тому ви можете значно прискорити їхнє виконання за рахунок кешування диска і правильного його настроювання.
Кешування це використання спеціального буфера (кеша), у якому зберігаються файли, які найчастіше використовуються, за рахунок чого середня швидкість операцій вводу-виводу може збільшитися у кілька разів.
У MS DOS і в Windows 95 входить програма кешування дисків Smart-Drive (SMARTDRV.EXE).
Багато програм кешування можуть забезпечувати не тільки кешування операцій читання, але й операцій запису на диски, а саме: при виконанні операцій запису на диск дані не записуються відразу на диск, а вміщується в кеш. Після цього програма, яка здійснює запис, повідомляє про закінчення запису, і вона продовжує роботу. А вже потім, у найбільш зручні моменти (скажімо при паузах у роботі інших програм), дані скидаються із кеша на диск. Це прискорює роботу програм, дозволяє спростити операції запису на диск і навіть, як правило, зменшити їхню кількість. Так, при записі на дискету багато невеликих файлів кешування прискорює запис у кілька разів.
Однак кешування запису не цілком безпечне: при зависанні комп'ютера або відключенні електроживлення дані з кеша можуть виявитися не записаними на диск, що може призвести до пошкодження файлової системи на дисках. Рекомендується при використанні кешування запису на диски застосовувати пристрій безперебійного живлення (UPS) це значно зменшить імовірність пошкодження даних на диску.
При запуску програма SMARTDRV.EXE установлює себе резидентно в оперативній пам'яті, включає кешування дисків і дозволяє задати параметри кеша.
Звичайно команда для першого запуску програми SMARTDRV.EXE включається у файл AUTOEXEC.BAT. Спрощений формат команди:

(шлях_до_програми \)SMARTDRV.EXE (розмір_кеша (розмір_кеша_під _Windows)) (/X)
Тут:
- шлях до програми - вказує шлях до файла SMARTDRV.EXE.
Розміри кеша задаються двома параметрами:
- розмір кеша - вказує розмір кеша (у Кбайтах) при роботі в DOS;
- розмір кеша під Windows - указує розмір кеша (у Кбайтах) при роботі в Windows.
Параметр /X. Якщо заданий, він забороняє кешування операцій запису з усіма дисками крім тих, для яких воно включено.
Нижче припускається, що файл SMARTDRV.EXE розташований в каталозі С: \EXE\MSDOS.

C:\EXE\MSDOS\SMARTDRV.EXE 2048 1536

розмір кеша 2048 Кбайт (2 Мбайти) при роботі в DOS;
1536 Кбайт (1,5 Мбайта) при роботі в Windows.

C:\EXE\DOS\SMARTDRV.EXE /X

розмір кеша установлюється за умовчуванням, кешування запису заборонено.
Диспетчер розширеної пам'яті (наприклад, HIMEM.SYS) повинен бути завантажений до запуску програми SMARTDRV. Для кешування компакт-дисків необхідно, щоб програма MSCDEX була запущена до SMARTDRV.
Звичайно хороші результати забезпечує показ розміру кеша, який дорівнює одній четвертій обсягу оперативної пам'яті комп'ютера. Можна взагалі утриматися від показань розмірів кеша пропоновані за умовчуванням розміри кеша цілком прийнятні.
Зжаті диски, які створені програмами DriveSpace і DoubleSpace, програмою SMARTDRV насправді не кешуються, замість них кешуються диски, на яких розташовані файли, що містять інформацію цих дисків.
Графічна оболонка Windows 95 сама здійснює кешування дисків, тому при роботі в Windows, а також при запуску DOS-програм з-під графічної оболонки Windows, програма SMARTDRV.EXE не потрібна. Але при роботі без графічної оболонки Windows, тобто в режимі «додатка MS-DOS», чи при завантаженні Windows без запуску графічної оболонки, програма SMARTDRV.EXE потрібна (для того вона і знаходиться у складі Windows).
При необхідності Ви можете задати режими кешування для окремих дисків: кешування читання і запису, тільки читання або скасування кешування. Це можна зробити як при першому запуску програми SMARTDRV, так і згодом, викликавши програму SMARTDRV із командного рядка DOS. Режими кешування для дисків задаються наступними параметрами:
- буква - диска + - кешувати операції читання і запису з диском;
- буква - диска - - відміна кешування зазначеного диска;
- буква - диска кешування операції читання із зазначеним диском, а операції запису немає.
Якщо Ви не задавали режим кешування для диска параметром буква - диска (+ \ -) , то цей режим (режим за умовчуванням) установлюється таким способом. Диски, доступні по локальній мережі, а також електронні диски, не кешуються зовсім. Дисководи для дискет і компакт-дисків кешуються тільки після читання. А “вінчестери” кешуються і під час читання, і під час запису, а якщо ви задавали параметр /X то тільки під час читання.

SMARTDRV /X D+ - встановити кешування дисків із розміром кеша й іншими параметрами за умовчуванням, кешування запису скасувати для всіх дисків, крім диска D:.

SHARTDRV А- відміна кешування дня диска А:.

SHARTDRV A+ - встановити кешування читання та запису для диска А:.

Розділ 5. Робота в операційній системі MS-DOS

5.1. Створення пакетних файлів

5.1.1. Основні відомості про пакетні файли

У DOS для виконання уведених в командному рядку вказівок, використовується програма COMMAND.СОМ, у якій вмонтовані деякі команди DOS, наприклад такі, як: COPY, DIR і DEL (вони називаються внутрішніми командами DOS ).
Для виконання багатьох інших операцій, зокрема запуск додатка і виконання зовнішньої команди DOS, наприклад, таких, як FORMAT, UNDELETE і BACKUP, за допомогою COMMAND.СОМ викликається окрема програма. Після виконання такої команди операційна система DOS переходить у стан чекання наступних вказівок, уведених в командному рядку.
Однак виконання пакетного файла за допомогою програми COMMAND.СОМ відбувається по-іншому, тому що при цьому ця програма переходить у пакетний режим і як вказівки командного рядка використовує окремі рядки пакетного файла. У більшості випадків ці рядки становлять певні команди, введені автором пакетного файла. В цілому обробка пакетного файла програмою COMMAND.СОМ полягає в повторенні перелічених нижче чотирьох дій для кожного рядка пакетного файла.
1. Читання рядка пакетного файла.
2. Закриття пакетного файла.
3. Виконання команди.
4. Повторне відкриття пакетного файла і читання наступного рядка.
Головною перевагою пакетного режиму є можливість зібрати кілька команд разом в одному пакетному файлі для наступного виконання після вказівки в командному рядку DOS імені цього файла. Це дуже зручно для автоматизації виконання таких рутинних операцій, як резервне копіювання файлів системного реєстру або видалення непотрібних тимчасових файлів у момент запуску системи. Навіть за допомогою восьми спеціалізованих команд DOS, які використовуються у пакетних файлах, можна виконати багато досить цікавих і корисних завдань.
Пакетні файли мають формат текстових файлів, тому для їхнього створення найпростіше використовувати програму Notepad (Блокнот) або EDIT.
При вказівці імені створеного пакетного файла не використовуйте імені, що вже зазначено для файла певної команди DOS. Наприклад, при створенні пакетного файла, який призначений для видалення деяких файлів, не називайте його DEL, оскільки такий пакетний файл не буде запущений! При введенні будь-якої вказівки в командному рядку програма COMMAND.СОМ перед ії виконанням перевірить, чи не є така вказівка внутрішньою командою DOS. Якщо вона не є внутрішньою командою DOS, програма COMMAND.СОМ потім почне пошук файлу з таким ім’ям серед файлів з розширеннями (у переліченому порядку) СОМ, ЕХЕ чи ВАТ. Оскільки всі зовнішні команди DOS мають розширення .СОМ або .ЕХЕ, програма COMMAND.СОМ ніколи не зможе перевірити навіть існування такого пакетного файла!
Відразу після створення пакетного файла можна вводити в ньому потрібні команди DOS так само, як ніби їх довелося вводити в командному рядку DOS (за певними винятками, про які розказано нижче), а також необхідні додаткові інструкції пакетних файлів.
Найбільш простим прикладом пакетного файла є файл, за допомогою якого запускаються програми, що виконуються в режимі командного рядка. При цьому звичайно потрібно використовувати команду переходу в іншу папку з потрібною програмою, а потім увести команду для запуску безпосередньо програми (з урахуванням ключів і параметрів, необхідних для виконання цієї програми). Наприклад, для переходу в папку Windows і виконання програми ScanDisk в автоматичному режимі (за умови, що Windows інстальовано в папці С:\WINDOWS) варто використовувати пакетний файл із наведеним нижче змістом.

С:
CD\WINDOWS
SCANDISK /N

У перших двох рядках відбувається перехід до диска С й папки WINDOWS. У третьому рядку введена команда запуску програми ScanDisk із ключем /N який означає автоматичний запуск і зупинку перевірки жорстких дисків.
Зверніть увагу, що в даному випадку робити перехід до папки WINDOWS не обов'язково, оскільки ця папка за умовчанням задається за допомогою команди DOS PATH і вони наводиться в даному прикладі тільки для ілюстрації можливості вказівки папки.

5.1.2. Команда REM

Найпростішою командою пакетного файла є команда REM (від англійського слова remark коментар). Вона вказує DOS на необхідність ігнорування всіх команд у даному рядку і використовується в основному для створення невеликих коментарів, наприклад приведеного нижче типу з описом призначення даного пакетного файла.

REM За допомогою цього пакетного файла виконується
REM перехід до папки Windows 98 і запуск в автоматичному
REM режимі програми ScanDisk.
С:
CD\WINDOWS
SCANDISK /N

5.1.3. Команда ECHO

При обробці команд пакетного файла DOS звичайно повідомляє про події, які відбуваються, відображаючи на екрані назву кожної команди перед її виконанням. Часто потрібна більш докладна інформація про хід обробки пакетного файла, особливо якщо з ним, крім автора, працюють інші користувачі. Саме для цього і призначена команда пакетного файла ECHO.
Нижче наводиться приклад пакетного файла, який видаляє всі текстові файли в папці С:\WINDOWS\COOKIES і всі ярлики в папці С:\WINDOWS\RECENT, а також повідомляє користувачу про всі ці дії.

ECHO Цей пакетний файл зараз видалить усі тимчасові текстові файли
DEL C:\WINDOWS\COOKIES\*.TXT
ECHO Цей пакетний файл зараз видалить усі ярлики списку Documents
DEL C:\WINDOWS\RECENT\*.LNK

Нижче наводиться перелік системних повідомлень, які будуть представлені на екрані при виконанні цього пакетного файла.

С:\>ЕСНО Цей пакетний файл зараз вилучить усі тимчасові текстові файли
C;\>DEL C:\WINDOWS\COOKIES\*.TXT
С:\>ЕСНО Цей пакетний файл зараз вилучить усі ярлики списку Documents
Цей пакетний файл зараз вилучить усі ярлики списку Documents
C:\>DEL C:\WINDOWS\RECENT\*.LNK

DOS спочатку відображає саму команду ECHO, а потім повторно виводить вміст цього рядка ще раз, щоб виконати цю команду. Цю ситуацію можна виправити за допомогою одного із перелічених нижче способів.
Для запобігання відображення назв деякої виконуваної команди перед нею в пакетному файлі варто вставити символ @ так, як показано нижче.

@ЕСНО Цим пакетним файлом віддаляються всі тимчасові текстові файли

Для запобігання відображення назв усіх виконуваних команд варто розмістити наведену нижче команду на самому початку пакетного файла.

ECHO OFF

Таким чином DOS одержує вказівку не відображати ніяких повідомлень доти, поки це повідомлення не буде задано явно за допомогою команди ECHO.
При виборі другого методу у DOS на екрані усе ще буде відображене повідомлення про виконання команди echo off. Для запобігання цієї команди додайте символ @ перед нею у відповідному рядку пакетного файла, щоб в результаті вийшов вираз

@ECHO :OFF.

Багато авторів пакетних файлів використовують цю команду замість окремих символів @. Тепер після виконання такого пакетного файла назви команд будуть сховані, а на екрані будуть показані приведені нижче рядки.

Цей пакетний файл зараз вилучить усі тимчасові текстові файли
Цей пакетний файл зараз вилучить усі ярлики списку Documents

Для розміщення порожнього рядка на екрані недостатньо просто використовувати саму по собі команду ECHO, тому що при цьому DOS повідомить вас тільки про поточний стан цього режиму, тобто увімкнений чи вимкнений. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати вираження ECHO, тобто після команди echo поставити крапку.

5.1.4. Команда PAUSE

Іноді виникає необхідність переглянути проміжні результати виконання пакетного файла (наприклад, список вмісту певної папки за допомогою команди DIR) до виконання деяких інших команд пакетного файлу. Чи потрібно попередити користувачів про те, що на цьому етапі виконання пакетного файла може відбутися щось важливе? При цьому користувач може прийняти рішення про вибір найбільш придатного для нього способу продовження роботи (чи про повне скасування наступного дії, якщо вона з якоїсь причини небажана). В обох випадках для досягнення цієї мети можна скористатися командою PAUSE, яка дозволяє тимчасово зупинити виконання пакетного файла.
Розглянемо приклад використання команди FORMAT із недокументованим параметром /AUTOTEST, завдяки якому відбувається форматування гнучкого диска без виведення на екран повідомлення про присвоєння диску мітки і пропозиції про форматування наступного гнучкого диска. Це дуже зручно, але при відсутності в дисководі гнучкого диска процедура форматування буде припинена. Нижче наводиться пакетний файл, за допомогою якого виконується форматування гнучкого диска в дисководі А: із використанням параметра /AUTOTEST і команди PAUSE для надання користувачу можливості вставити диск у цей дисковод.

REM Цей пакетний файл форматує диск у дисководі А
REM із ключем /AUTOTEST. Пауза після команди PAUSE дозволяє
REM користувачу вставити диск.
@ЕСНО OFF
CLS
ECHO Зараз буде відформатований диск у дисководі А...
ECHO Для скасування натисніть Ctrl+C або Ctrl+Break.
ECHO У протилежному разі вставте диск у дисковод А, а потім
PAUSE
FORMAT A: /AUTOTEST

Після запуску цього пакетного файла на екрані будуть відображені перераховані нижче повідомлення.

Зараз буде відформотований диск у дисководі А...
Для скасування натисніть Ctrl+C або Ctrl+Break.
У протилежному разі вставте диск у дисковод А, а потім
Натисніть будь-яку клавішу ...

Зверніть увагу, що по команді PAUSE на екрані відображається таке повідомлення.

Press any key to continue ...
Натисніть будь-яку клавішу ...

Для продовження обробки частини пакетного файла, яка залишилася, досить натиснути будь-яку клавішу. (Користувачі англійської версії системи часто жартують з цього приводу, що на клавіатурі насправді немає ніякої клавіші із написом "any".) Якщо ви хочете припинити подальше виконання команд, це можна зробити, натиснувши комбінацію клавіш Ctrl+C або Ctrl+Break. При цьому від DOS надійде пропозиція підтвердити припинення виконання пакетного файла.

Terminate batch job (Y/N)?
Завершити виконання пакетного файла [Y(Так)/N(Ні)]?

Для припинення виконання пакетного файла і продовження роботи в командному рядку натисніть клавішу Y, а для продовження роботи пакетного файла клавішу N. Натиснувши комбінацію клавіш Ctrl-C або Ctrl-Break (вони ідентичні), можна припинити виконання будь-якого пакетного файла.

5.1.5. Параметри в пакетних файлах

Для виконання більшості команд DOS потрібно надати деяку додаткову інформацію, наприклад ім'я файла при використанні команд COPY або DEL чи ім'я папки при використанні команд CD або MD. Ці додаткові дані, які називаються параметрами, дозволяють користувачу вдало застосовувати ті чи інші команди для точної вказівки способу їхньої роботи. Такий же рівень гнучкості роботи можна забезпечити при роботі з пакетними файлами.
Для демонстрації роботи параметрів команд у складі пакетного файла розглянемо наведений нижче приклад.

@ЕСНО OFF
ECHO.
ECHO Першим параметром є %1
ECHO Другим параметром є %2
ECHO Третім параметром є %3

Цей пакетний файл не виконує ніяких інших дій, крім виведення на екран чотирьох рядків за допомогою команди ECHO. Незвичайним нововведенням у даному випадку є вказівка наприкінці кожного рядка з командою ECHO знака відсотків (%) і певної цифри. Створіть такий файл і збережете за назвою PARAMETERS.ВАТ. Потім для роз'яснення змісту незвичайних символів введіть наведену нижче команду в командному рядку DOS.

parameters Tinkers Evers Chance

Після виконання цього пакетного файлу на екрані будуть відображені наведені нижче рядки.

С:\BATCH>parameters Tinkers Evers Chance
Першим параметром є Tinkers
Другим параметром є Evers
Третім параметром є Chance

Помітивши символи %1 у рядку пакетного файла, DOS перевіряє зміст заданої команди і починає пошук першого параметра, зазначеного в командному рядку відразу після імені пакетного файла. Після цього символи %1 заміняються цим параметром. Наприклад, першим параметром у даному прикладі є слово Tinkers, тому DOS використовує саме це слово для заміни символів %1 (Автори пакетних файлів часто називають параметр типу %1 замінним параметром.) Тільки після виконання цих дій команда ECHO відобразить даний рядок на екрані.
Аналогічно обробляється замінний параметр %2, за винятком того, що DOS виконує пошук другого слова відразу після імені пакетного файла в командному рядку (слова Evers у розглянутому прикладі).
У пакетному файлі можна використовувати не більше 9 замінних параметрів (від %1 до %9 ), ще один десятий замінний параметр %0 служить для завдання імені самого пакетного файла.
Знак відсотків (%) часто буває зручно використовувати в іменах файлів, наприклад, у файлі percnt%.xls, але при роботі з такими іменами можуть виникнути проблеми. Справа в тому, що при обробці пакетних файлів одиничні символи % ігноруються як частина операції по обробці замінних параметрів. Таким чином, ім'я файла percnt%.xls прийме вигляд percnt.xls, що може призвести до небажаних наслідків. Для уникнення цієї ситуації в іменах файлів варто використовувати подвійні символи %, наприклад percnt% %.xls.
Для переходу до папки на іншому диску варто спочатку змінити диск, а потім використовувати команду CD за допомогою наведеного нижче пакетного файла CDD. ВАТ.

@ECHO OFF
%1:
CD \%2

Наприклад, для переходу до папки BACKUP диска А: потрібно використовувати наведену нижче команду:

CD A BACKUP

5.1.6. Команда SHIFT

Принцип роботи команди SHIFT полягає у зміщенні замінного параметра на одну позицію. Наприклад, параметр, який відповідає символам %2, стає параметром %1. Так що наведена нижче команда приведе до відображення на екрані другого параметра.
ECHO Другим параметром є %1
Всі інші параметри змінюються відповідно: %3 переходить у %2, %1 у %0, а параметр % 0 усувається.
Цю команду дуже зручно використовувати з кількох причин:
- для створення пакетних файлів, які можуть використовуватися більш ніж з 10 параметрами. Така потреба виникає не дуже часто, але користувач принаймні буде знати, як йому діяти в таких випадках;
- для створення пакетних файлів, які можуть використовуватися з різною кількістю параметрів. Це досить розповсюджений випадок, який ілюструється декількома прикладами нижче в цьому додатку.

5.1.7. Команда FOR

Якщо спробувати створити докладну інструкцію про те, як і в якому порядку варто вдягатися щодня, можна запропонувати наступну дуже просту схему.
1. Одягнути нижню білизну.
2. Одягнути носки.
3. Одягнути штани.
4. Одягнути сорочку.
Все прекрасно, але цю інструкцію можна спростити, якщо скласти список усіх предметів, які необхідно одягнути, (нижня білизна, носки, штани, сорочка), а потім вказати, що всі предмети треба одягнути відповідно до заданого в списку послідовності. Таким чином, замість прямолінійного підходу, створена примітивна модель "циклу". Відповідно до цієї моделі користувач повинен глянути на перший елемент списку і одягнути зазначений там предмет, потім знову глянути на наступний елемент списку і одягнути його і т.ін.
Тепер можна всі ці інструкції записати одним висновком для всіх елементів Х списку (нижня білизна, носки, штани, сорочка):

> одягнути елемент Х

Програмісти часто використовують цикли такого типу для надання спільності різним програмам. Замість створення десятка різних інструкцій вони часто створюють одну інструкцію загального плану (наприклад, одягнути елемент X) і запускають її циклічно кілька разів, але з різними значеннями вхідних даних (нижня білизна, носки і т.ін.).
Команда FOR використовується для створення циклів у пакетних файлах за допомогою зазначеного нижче синтаксису:

FOR %% параметр IN (список) DO команда

Призначення кожного елемента цієї синтаксичної конструкції буде зрозуміліше, якщо глянути на формулювання розглянутого вище прикладу з інструкціями.

FOR %%X IN (нижня білизна, носки, штани, сорочка) DO одягти %%Х

У такому вигляді синтаксис цієї команди стає зрозумілішим і тепер його можна описати більш докладно:
- %% параметр - це параметр, що змінюється на кожнім циклі виконання цієї команди (%%X у розглянутому прикладі). Після двох символів відсотків можна використовувати будь-який одиничний символ (за винятком цифр від 0 до 9). Два символи відсотків використовуються, як пояснюється вище, тому що одиничний символ відсотків ігнорується DOS при обробці пакетного файла;
- IN (список) - це список значень (який офіційно називається набором використовуваних значень) для параметрів %%X (у даному прикладі, нижня білизна, носки і т.ін.). Для поділу елементів списку можна використовувати пробіли, коми або крапки з комою, причому весь список у цілому повинен братися у дужки;
- DO (команда) - для кожного елемента списку пакетний файл виконує інструкцію, задану даною командою (надягти %%Х в розглянутому прикладі). Параметр %%Х звичайно зазначений у якомусь іншому місці вираження з цією командою.
Для ілюстрації способу використання команди FOR у простому пакетному файлі розглянемо пакетний файл PARAMETERS3.ВАТ із наведеним нижче змістом.

@ECHO OFF
FOR %%B IN (Tinkers Evers Chance) DO ECHO %%B

Після запуску цього пакетного файла на екрані будуть відображені такі рядки:

С:\BATCH>parameters3
Tinkers
Evers
Chance

При виконанні цього файла відбувається циклічна підстановка трьох слів (Tinkers, Evers і Chance) для символів %%B у рядку команди ECHO %%B. Інакше кажучи, цей цикл FOR еквівалентний наступним трьом командам ECHO:

ECHO Tinkers
ECHO Evers
ECHO-Chance

Набір елементів, який використовується у команді FOR, може містити не тільки текстові рядки типу Tinkers і Evers. Користь і міцність команди FOR стає очевидною при використанні специфічних файлів, назв команд DOS, і навіть замінних параметрів.
Наприклад, чи приходилося вам випадково копіювати деякі файли в певну папку, яка була помилково обрана замість іншої? Це досить незручно, коли файли, що копіються, змішуються з певними файлами іншої папки. У такому разі не слід розбивати монітор вщент, а краще вдатися до пакетного файла CLEANUP. ВАТ із переліченими нижче командами:

@ЕСНО OFF
FOR %%F IN (*.*) DO DEL С:\WRONGDIR\%%F

При виконанні цього пакетного файла виявилося, що всі файли з поточної папки були помилково скопійовані в папку WRONGDIR. У такому випадку набір елементів задається символами *.* і команда FOR приступає до циклічного перегляду всіх файлів поточної папки і вилучення файлів із такими ж іменами в папці WRONGDIR.
У наступному прикладі показано, як у пакетному файлі NEWFOLDER2.ВАТ використовуються назви команд DOS для виконання тих же дій, які виконуються за допомогою наведеного вище файла NEWFOLDER.ВАТ.

@ЕСНО OFF
CLS
FOR %%C IN (MD CD) DO %%C %1

Як бачимо, у даному випадку набір складається з двох команд DOS: MD і CD. На кожному циклі виконання команди FOR вони підставляються замість символів %%C так, що результат виконання цієї єдиної команди FOR еквівалентний результату виконання двох команд пакетного файла NEWFOLDER. ВАТ:

MD %1
CD %1

Команда FOR дуже зручна при використанні замінних параметрів як елементів набору. Найбільш ефективне застосування такої комбінації полягає у створенні своїх власних версій стандартних команд DOS, для яких потрібно використовувати параметри. Наприклад, нижче показаний пакетний файл SUPERDELETE.ВАТ, який дозволяє вилучити відразу всі файли дев'яти типів.

@ЕСНО OFF
ECHO.
ECHO Зараз будуть вилучені файли з розширеннями:
ECHO %1 %2 %3 %4 %5 %6 %"? %8 %9
ECHO.
ECHO Для скасування натисніть Ctrl+C. У протилежному разі
PAUSE
FOR %%F IN (%1 %2 %3 %4 %5 %6 %7 %8 %9) DO DEL %%F

Наприклад, для вилучення в поточній папці всіх файлів з розширеннями .ВАК, .ТМР і .$$$ потрібно використовувати наступну команду:

superdelete *.bak *. tmp *.$$$

Для виконання команди FOR у цьому файлі система DOS повинна спочатку замінити параметри набору елементів так, як показано нижче:

FOR %%F IN (*.bak *. trap *.$$$) DO DEL %%F

Потім варто виконати циклічне вилучення файлів кожного типу, які зазначені в наборі елементів. В остаточному підсумку це еквівалентно виконанню трьох перерахованих нижче команд

DEL
DEL *.bak
DEL * . tmp
DEL *.$$$

5.1.8. Команда GOTO

В основному всі команди пакетних файлів виконуються в прямій послідовності, тобто спочатку виконується команда, зазначена в першому рядку, потім команда в третьому рядку і т.ін. до самого кінця файла. Це досить нудне заняття, але часто саме така послідовність виконання команд і потрібна для успішного виконання деяких завдань.
Однак існують ситуації, коли послідовне виконання команд неможливе. Наприклад, у залежності від значення певного параметра чи результату виконання попередньої операції знадобиться пропустити виконання деяких команд в одному або двох рядках. Як це зробити? Відповідь проста: за допомогою команди GOTO, принцип роботи якої показаний нижче.

... (попередні команди пакетного файла)
GOTO NEXT
... ( команди, що пропускаються,)
:NEXT
(інші команди)

Тут за допомогою команди GOTO вказується на перехід до рядка, який починається двокрапкою, за якою розташовується слово NEXT. Це слово називається міткою (label), а всі команди після команди GOTO і аж до рядка зі словом NEXT ігноруються.
Команду GOTO дуже зручно використовувати також для додавання в пакетні файли коментарів великого розміру. Як відомо, для введення коментарів служить ключове слово REM. Побачивши в пакетному файлі рядок із таким словом, DOS одержує вказівку про те, що вміст цього рядка не містить команд, але все-таки система повинна обробити цей рядок, і це в цілому сповільнює обробку пакетного файла. Для обходу (у буквальному значенні цього слова) цих рядків, який не потрібно обробляти, можна використовувати команду GOTO показаним нижче способом.

@ЕСНО OFF
GOTO START
Тут можна розмістити коментар. Зверніть увагу,
що тут зовсім не використовується команда REM.
Це не тільки дозволяє заощадити на введенні непотрібних
команд (нав'язлива ідея деяких програмістів), але й
подати коментар у більш приємному вигляді, чи не так?
: START
... (інші команди пакетного файла)

Як бачите, команда GOTO дозволяє просто "перестрибнути" рядки з коментарями і перейти відразу до рядка з міткою :START. При цьому DOS навіть невідомо про існування цих коментарів.




5.1.9. Команда IF

Людям увесь час приходиться приймати різні рішення, причому для деяких з них потрібно використовувати складні і заплутані логічні побудови (наприклад, чи варто женитися, чи варто зайнятися розведенням шиншил). У той же час існують більш прості ситуації, результат яких залежить від чітко визначених умов (наприклад, загальновідомий знак розвилки на дорозі):
- якщо буде йти дощ, я залишуся вдома і буду працювати, у протилежному разі піду на пляж;
- якщо молоко не прокисло, я його вип'ю, у протилежному разі викину.
Нижче наводяться кілька прикладів ситуацій, у яких цілком можна використовувати пакетні файли:
- якщо параметр %2 дорівнює /Q, перейти до розділу Quick Format (Швидке форматування), у протилежному разі виконати звичайне форматування;
- якщо користувач забуде ввести параметр відбудеться скасування виконання програми, у протилежному разі продовжити виконання пакетного файла;
- якщо переміщуваний файл уже є в місці призначення, відобразити повідомлення, у протилежному разі виконати переміщення;
- якщо остання команда не виконана, відобразити повідомлення про помилку і скасувати виконання програми, у протилежному разі продовжити виконання програми.
Для прийняття рішень такого типу необхідно використовувати команду IF.
Одним із найбільш розповсюджених способів використання команди IF є перевірка введених користувачем параметрів і виконання відповідних їм дій. Наприклад, в описаному вище пакетному файлі DDFORMAT.ВАТ запропоновано форматувати гнучкий диск у дисководі А:, якщо параметр %1 дорівнює А, і форматувати гнучкий диск у дисководі В:, якщо параметр %1 дорівнює В. Використовувати команду I F для цієї мети можна описаним нижче способом.

@ЕСНО OFF
CLS
IF "%1"=="A" FORMAT A: /F:360
IF "%1"=="B" FORMAT У: /F:720

У кожному твердженні з IF роль "команди" виконує команда FORMAT, а з ''умовою" справа йде трохи складніше. Наприклад, перша умова "%1"=="А" можна в цьому випадку перефразувати так: „Чи рівний перший параметр (%1) символу А?” Знак подвійної рівності == використовується для порівняння двох символьних рядків у пакетному файлі. Якщо відповідь позитивна, форматування продовжиться. А якщо відповідь негативна, керування перейде до наступного оператора IF, у якому буде проведена перевірка рівності параметра символу В.
Власне кажучи, вводити лапки зовсім не обов'язково, тому що використання виразу %1==а приведе до того ж результату. Однак їх рекомендується використовувати з двох причин: по-перше, у такому випадку відразу стає зрозуміло, що порівнюється два рядкових вирази, а по-друге, при використанні лапок можна перевірити, чи вводив користувач які-небудь параметри взагалі.
Що відбудеться, якщо користувач забуде ввести другий параметр (%2), яким задається місце призначення? У такому випадку команда XCOPY32 матиме вигляд XCOPY32 *.*, і це призведе до припинення виконання пакетного файла з наступним повідомленням про помилку.

File cannot be copied onto itself
Файл не може бути скопійований поверх самого себе

Для усунення цього недоліку необхідно використовувати додаткове твердження з командою IF, яке призначене для перевірки наявності параметра %2.

@ECHO OFF
CLS
IF "%2"=="" GOTO ERROR
ATTRIB +H %1
ECHO.
ECHO Копіювання файлів на диск %2, за винятком %1:
ECHO.
XCOPY32 *.* %2 ATTRIB -H %1
GOTO END
:ERROR
ECHO He зазначене місце призначення!
ECHO Спробуйте знову...
:END

Умова "%2"=="" буквально означає порівняння параметра %2 з відсутністю значення (""). Якщо результат виконання цього твердження буде позитивним, керування буде передано (за допомогою команди GOTO) рядку з міткою : ERROR, і на подив користувача на екрані з'явиться повідомлення про те, що він забув указати параметр. Зверніть увагу, що у випадку нормальної роботи (тобто при введенні другого параметра) виконання пакетного файла завершиться в нормальному режимі з переходом до рядка з міткою : END без відображення на екрані такого повідомлення про помилку.
Одним із варіантів команди IF є команда IF EXIST, що перевіряє наявність певного файла. Це дуже зручно, наприклад, при використанні команд COPY чи MOVE, оскільки, перш ніж копіювати чи переміщати певний файл, можна переконатися в його існуванні. Крім того, можна перевірити, чи існує файл із таким же ім'ям у певній папці. Як відомо, неможливо відновити файл, помилково заміщений іншим файлом під тим же ім'ям. Нижче наводиться приклад пакетного файла SAFEMOVE. ВАТ, у якому для переміщення файла використовується команда MOVE, із попередньою перевіркою наявності цього файла в поточній папці й у папці, куди передбачається його копіювати.

@ЕСНО OFF
CLS
IF EXIST %1 GOTO SO_FAR_SO_GOOD
ECHO Файл %1 не знайдений!
GOTO END
:SO_FAR_SO_GOOD
IF NOT EXIST %2 GOTO MOVE_IT
ECHO Файл %1 уже існує в місці призначення!
ECHO Для припинення натисніть Ctrl+C, а для продовження PAUSE
:MOVE_IT
MOVE %1 %2
:END

Для роз'яснення принципу дії цього пакетного файла розглянемо наведену нижче команду.

safemove moveme.txt с:\docs\moveme.txt

Перше твердження IF виконує перевірку наявності файла, зазначеного за допомогою параметра % 1 (у даному прикладі це файл MOVEME.TXT). При наявності такого файла в пакетному файлі буде зроблений перехід до рядка з міткою : SO_FAR_SO_GOOD. У протилежному разі користувач побачить на екрані повідомлення про відсутність такого файла і буде зроблений перехід до рядка з міткою :END.
Ключове слово NOT можна використовувати з командою IF у будь-якому виразі. При позитивному результаті (тобто якщо існує файл, заданий параметром %2) буде зроблений перехід до рядка з міткою :MOVE_ IT і виконане переміщення цього файла. У протилежному разі користувач буде попереджений і йому буде надана можливість скасувати виконання даного пакетного файла.
Для виконання деяких файлів необхідно знати про те, чи існує зазначена папка (наприклад, при використанні таких пакетних файлів, як розглянутий вище файл NEWFOLDЕК.BAT, який служить для створення нових папок). Спроба замість імені файла безпосередньо використовувати ім'я папки з командою if exist не приведе до успіху. Однак для виконання цього завдання існує інший спосіб. Так, для перевірки існування папки a:\backup можна використовувати наступну комбінацію:

IF EXIST A:\BACKUP\NUL

Справа в тому, що в DOS у кожній папці передбачене існування пристрою nul, який розглядається як файл. Таким чином, перевірка цієї умови дасть позитивний результат тільки при наявності папки А:\BACKUP.
Після закінчення виконання певних команд у DOS передбачене складання "звіту" про виконання таких команд. Цей звіт, чи код завершення (exit code), становить певне значення, що повертається. Наприклад, у табл.5.1 наведений перелік кодів завершення, що використовуються для складання такого звіту при виконанні команди XCOPY32.
Таблиця 5.1
Коди завершення команди XCOPY32
Код завершення
Значення

0
Все горазд, файли успішно скопійовані

1
Команда не виконалася, оскільки зазначені файли не знайдені. Користувач натиснув комбінацію клавіш для припинення операції копіювання

4
Виконання команди припинено через недолік оперативної пам'яті чи місця на жорсткому диску або через те, що були допущені помилки в синтаксисі команди

5
Виконання команди припинено через помилку при роботі з диском


Як використовувати ці відомості при роботі з пакетними файлами? У цьому випадку можна застосувати ще один варіант команди IF, а саме команду IF ERRORLEVEL, для перевірки коду завершення. Нижче наводиться приклад пакетного файла CHECKCOPY.BAT із кодами завершення команди ХСОРУ32 для з'ясування причини виникнення помилок.

@ECHO OFF
ХСОРУ %1 %2
IF ERRORLEVEL 4 GOTO ERROR
IF ERRORLEVEL 2 GOTO CTRL+C
IF ERRORLEVEL 1 GOTO NO_FILES
GOTO DONE
:ERROR
ECHO Копіювання закінчилося невдало через
ECHO недостачу оперативної пам'яті або місця на жорсткому
ECHO диску чи неправильної вказівки розширення файла ...
GOTO DONE
:CTRL+C
ECHO Копіювання припинено через натискання Ctrl+C . . .
GOTO DONE
:NO_FILES
ECHO Зазначені файли не знайдені ...
: DONE

Як видно, за допомогою твердження на основі команди IF ERRORLEVEL виконується перевірка значень, що повертаються, а потім використовується команда GOTO для переходу до рядка з відповідною міткою.
Яким чином пакетний файл одержує відомості про код завершення даної команди? Коли DOS одержує код завершення, що виконується командою, він зберігається в особливій області, призначеній для збереження інформації про коди завершення інших команд. При виконанні команди if errorlevel у пакетному файлі DOS витягає цей код завершення з області даних для виконання порівняння у виразі з перевіркою певної умови на основі команди IF.
Важливим способом при роботі з командою IF ERRORLEVEL є її інтерпретація системою DOS. Наприклад, розглянемо наступний вираз із цією командою.

IF ERRORLEVEL 2 GOTO CTRL+C

У DOS ця команда інтерпретується так: "Якщо код завершення останньої команди більший або дорівнює 2, перейти до рядка з міткою : CTRL+C". Цей спосіб інтерпретації має два важливих наслідки для розглянутого пакетного файла:
- Завдання виразу IF ERRORLEVEL 0 для перевірки виконання команди не дуже інформативне, оскільки при цьому не можна довідатися про те, що стало причиною збійного виконання команди. Для перевірки, чи не порушено виконання команди, варто використовувати вираз IF NOT ERRORLEVEL 0;
- для одержання достовірних результатів перевірку рекомендується починати з найбільшого значення коду завершення з послідовним переходом до менших значень.

5.1.10. Команда CHOICE

Однією з дуже зручних і корисних особливостей пакетних файлів є здатність задавати користувачу питання, одержувати на них відповіді в інтерактивному режимі, а потім виконувати певні дії відповідно до отриманої відповіді. Ця можливість реалізується за допомогою команди CHOICE. У найбільш простому вигляді вона використовується так, як показано нижче:

CHOICE Ви впевнені

Після обробки операційною системою DOS рядка з цією командою, на екрані з'явиться питання:

Ви впевнені [Y,N]?

Після виведення цього повідомлення DOS почекає, поки користувач натисне клавішу чи , а потім продовжить роботу. Відомості про зроблений користувачем вибір зберігаються в ході завершення ERRORLEVEL. Перший варіант (Y) дорівнює ERRORLEVEL1, а другий (N) errorlevel 2. Таким чином, для обробки зробленого користувачем вибору варто виконати перевірку за допомогою виразу IF ERRORLEVEL.
Розглянемо наступний приклад. Чи доводилося вам у відповідь на спробу переходу в певну папку одержувати системне повідомлення Invalid directory (Папка задана неправильно), тому що задана вами папка відсутня? У наведеному нижче пакетному файлі проводиться перевірка наявності заданої папки, і при її відсутності користувачу пропонується створити її.

@ЕСНО OFF
IF EXIST %1\NUL GOTO OK
ECHO Папка %1 відсутня.
CHOICE Хочете створити нову папку
IF ERRORLEVEL 2 GOTO EXIT
MD %1
:OK
CD %1
: EXIT

Якщо зазначена папка існує, обробка рядків продовжиться із рядка з міткою :ОК із наступним виконанням команди CD. У протилежному разі користувачу буде запропоновано створити нову папку з таким же ім'ям. При натисканні клавіші (ERRORLEVEL 2) обробка рядків пакетного файла продовжиться із рядка з міткою :ЕХІТ без виконання яких-небудь додаткових дій. У протилежному разі буде створена папка за допомогою команди MD.
Крім створення таких простих, але дуже корисних діалогів на основі простих питань і відповідей типу "так/ні", за допомогою команди CHOICE можна створювати й інші вирази. Наприклад, можна використовувати ключ /с для вказівки припустимих варіантів відповіді користувача в командному рядку. Розглянемо наведений нижче вираз.

CHOICE Red, Green, or Blue /С:RGB

Після його обробки на екрані з'явиться наступна пропозиція.

Red, Green, or Blue [R,G,B]?

Натискання клавіш , чи <В> приведе в даному випадку до того, що значення коду завершення ERRORLEVEL буде дорівнювати 1, 2 або 3. Існує дуже багато варіантів використання цієї можливості, але найбільш очевидним є застосування цієї конструкції для створення найпростішого меню.

@ЕСНО OFF
CLS
ECHO 1. WordPerfect
ECHO 2. Lotus 1-2-3
ECHO.
CHOICE Яку програму ви хочете запустити /С:12
IF ERRORLEVEL 2 GOTO LOTUS
CD\WP
WP
GOTO END
:LOTUS
CD\123
123
:END

Після запуску цього пакетного файла на екрані буде відображено наступне меню:

1. WordPerfect
2. Lotus 1-2-3
Яку програму ви хочете запустити [1,2]?

Для приховання варіантів відповіді на питання команди CHOICE і знака питання наприкінці повідомлення використовуйте ключ /n. Це буває дуже корисно при виведенні на екран певного повідомлення у вигляді пропозиції, а не питання (наприклад, "Зробіть ваш вибір" або "Виберіть число").

5.1.11. Оператор перенапрямку потоку даних

DOS завжди здійснює передачу даних, яку можна охарактеризувати перерахованими нижче категоріями:
- передача даних командам із пристрою, який називається стандартним вводом (standard input);
- передача даних від команд пристрою, який називається стандартним виводом (standard output).
Стандартний вхід і стандартний вихід звичайно керуються консоллю (CON чи console), яка являє собою комбінацію клавіатури і монітора. У DOS передбачається, що всі вхідні дані надходять до команд від клавіатури, а всі вихідні дані направляються від команд на екран (наприклад, список вмісту папки після команди DIR або системне повідомлення). Перенапрямок даних означає лише спосіб вказівки інших пристроїв вводу і виводу.
Для передачі вихідних даних команди не на екран, а на будь-який інший пристрій варто використовувати оператор перенапрямку потоку даних (>). Одним із найбільш розповсюджених способів застосування оператора перенапрямку потоку даних є збереження результатів виконання команди в текстовому файлі.
Наприклад, при використанні команди MEM треба буде зберегти отримані з її допомогою результати у вигляді окремого текстового документа. Тоді для перенапрямку даних і збереження їх у файлі MEM. ТХТ можна використовувати наведену команду:

mem /с > mem.txt

Після запуску цієї команди можна не турбуватися про відсутність звичайного забраження вихідних даних на екрані монітора. Помятайте, що в даному випадку усі вони переспрямовуються з екрана в текстовий файл MEM. ТХТ.
Цей метод можна використовувати для збереження списку вмісту папки після виконання команди DIR, звітів команди CHKDSK про перевірку дисків і багато чого іншого. Варто мати на увазі наступне застереження: якщо в новому місці призначення вже існує файл із тим же ім'ям, що й ім'я файла, заданого як місце збереження вихідних даних, то такий файл буде вилучений без попередження. Для більшої безпеки в такому випадку рекомендується використовувати подвійний символ перенапрямку даних (>>). При цьому вихідні дані додаються до вмісту вже існуючого файла без його вилучення. Наприклад, для додавання вихідних даних команди CHKDSK до вмісту файла MEM.ТХТ варто використовувати наступну команду:

chkdsk >> mem.txt

Крім виведення у файл, вихідні дані можна переспрямовувати також до інших пристроїв. У табл.5.2 перераховані деякі пристрої, які автоматично встановлюються при кожному запуску Windows.

Таблиця 5.2

Пристрої, інстальовані при запуску Windows
Назва пристрою
Пристрій

AUX
Додатковий пристрій (звичайно, порт СОМ1)

CLOCKS
Годинник

СОМn
Послідовний порт (СОМ1, COM2, COM3 чи COM4)

CON
Консоль (клавіатура і монітор)

LPTn
Рівнобіжний порт (LPT1, LPT2 чи LPT3)

NUL
Пристрій NUL (відсутність пристрою)

PRN
Принтер (звичайно порт LPT1)


Наприклад, для перенапрямку на принтер списку вмісту папки, отриманого за допомогою команди DIR, варто використовувати представлену нижче команду (звичайно, перед її виконанням необхідно включити принтер):

dir > prn

Пристрій NUL викликає здивування багатьох користувачів при першому знайомстві з цим поняттям, який також називається "кошик бітів" ("bit bucket") і буквально означає відсутність пристрою. Він використовується в пакетних файлах для зменшиння виведення звичайних системних повідомлень DOS після виконання певних команд. Наприклад, при кожному копіюванні файла в DOS передбачене відображення на екрані повідомлення 1 file(s) copied (1 файл скопійований). Однак за допомогою наведеного нижче виразу можна скопіювати файл без виведення такого повідомлення, тому що воно буде надіслано пристрою NUL.

copy somefile.doc a:\ > nul



5.1.12. Перенапрямок вхідних даних

Одержання вхідних даних для певної команди DOS від пристрою, відмінного від клавіатури, керується іншим оператором перенапрямку потоку даних (<). Перенапрямок вхідного потоку майже завжди служить для передачі вмісту текстового файла команді DOS. Найбільш загальним прикладом у даному випадку є команда MORE, яка дозволяє послідовними частинами відображати вихідні дані на екрані. При роботі з великим текстовим файлом, вміст якого безупинно прокручується на екрані після вводу команди TYPE, можна використовувати наведений нижче вираз, завдяки якому вміст файла BIGFILE.TXT пересилається команді MORE:

MORE < bigfile.txt

Після запуску цієї команди текст файла BIGFILE.ТХТ заповнить екран від верху до низу із вказівкою наведеного нижче коментаря в нижній частині екрана:

-- More --

5.1.13. Команди конвеєрної обробки

Метод конвеєрної обробки даних полягає в маніпулюванні вхідного і вихідного потоків даних за допомогою конвеєрної команди ( | ). Вона дозволяє використовувати вихідний потік даних як вхідний потік даних іншої команди. Наприклад, використання команди MEM із ключами /С або /D звичайно приводить до великої кількості даних, які не можуть поміститися на одному екрані. Для послідовного перегляду цих даних у команді MEM передбачений виклик паузи за допомогою ключа /Р, однак тієї ж мети можна досягти за допомогою команди MORE:

mem /с | more

Конвеєрний оператор одержує вихідний потік даних команди MEM і посилає його як вхідний потік даних для команди MORE, що послідовними порціями відображає ці дані на екрані.
При конвеєрній обробці вихідні дані однієї команди посилаються в тимчасовий файл. Тому для такої обробки потрібно створити тимчасовий файл і перенаправляти вміст як вхідний потік другій команді. Таким чином, вираз типу

MEM /C | more

практично еквівалентний двом переліченим нижче виразам:

MEM /C > тимчасовий_ файл
тимчасовий_ файл < MORE

У попередньому розділі було показано, як використовується метод перенапрямку вхідних даних для посилання команді DOS інформації про декілька натискань клавіш. Однак при необхідності послати інформацію тільки про одну натиснуту клавішу за допомогою конвеєрної обробки можна запропонувати для цього завдання більш просте рішення. Воно полягає в застосуванні команди ECHO для повторного використання потрібного символу і конвеєрній передачі його команді DOS.
Наприклад, при використанні виразу DEL *.* з боку DOS завжди надходить пропозиція підтвердити вилучення всіх файлів з поточної папки. Це дуже корисне застереження, але його можна уникнути, якщо застосувати зазначений нижче вираз:

echo у | del *.*

Тут символ У, що відображається завдяки команді ECHO на екрані, пересилається команді DEL та інтерпретується командою DEL як відповідь на системне застереження. Цей прийом дуже зручний при роботі з пакетними файлами, за допомогою яких необхідно скоротити або навіть цілком виключити взаємодію з користувачем.
Такий же метод можна застосувати для обробки натискання клавіші за допомогою виразу echo. (тобто команди echo із вказівкою після неї крапки ), яке еквівалентне натисканню клавіші . Таким чином, за допомогою наведеного нижче виразу в пакетному файлі можна відображати на екрані час без будь-якого втручання з боку користувача:

ECHO | TIME

Дуже часто в конвеєрній обробці даних використовується команда FIND, яка дозволяє проводити пошук заданого рядкового виразу у вхідних даних з відображенням рядка, де міститься шуканий рядковий вираз. Наприклад, в останньому рядку вихідних даних команди DIR (список вмісту певної папки) зазначений розмір вільного місця на жосткому диску в байтах. Замість того, щоб чекати виведення всього потоку вихідних даних, для одержання цієї інформації досить використати наведений нижче вираз:

dir | find "free"

Після цього на екрані буде відображено наступний вираз:

90333184 bytes free

Для одержання цього результату команда FIND переглядає всі вихідні дані команди DIR, що використовуються в конвеєрному режимі разом із командою FIND, і здійснює пошук рядкового виразу free. Цей метод також можна застосувати для відображення деяких рядків звіту команди MEM (наприклад, можна вести пошук рядка зі словом largest (максимально) для одержання інформації про максимально припустимий розмір програми) чи команди CHKDSK (з пошуком слова used для одержання відомостей про розмір зайнятої частини жорсткого диска).
Не використовуйте метод перенапрямку даних у виразах REM.

5.2. Використання стиснутих дисків

5.2.1. Стиснуті диски

Щоб умістити використовувані програми й оброблювані дані на диску, можна скористатися програмами DRVSPACE (DriveSpace) або DBLSPACE (DoubleSpace), які входять до складу MS-DOS. Ці програми (а також інші аналогічні програми, наприклад Stacker) дозволяють створювати на дисках комп'ютера спеціальні файли, робота з якими здійснюється так само, як з диском, а дані в яких зберігаються в стиснутому вигляді. Інакше кажучи, в комп'ютері ніби з'являється один або кілька нових дисків, файли і каталоги кожного з яких насправді зберігаються в стиснутому вигляді у файлі, який знаходиться на одному з дійсних (фізичних) дисків комп'ютера.
Далі ми будемо використовувати наступні терміни:
- стиснуті диски описані вище диски, створювані програмами типу DriveSpace, DoubleSpace, Stacker і т.ін.;
- диск-носій диск, на якому знаходиться файл, який зберігає дані жорсткого диска;
- програми-компресори програми, які забезпечують роботу зі стиснутими дисками (DriveSpace, Stacker і т.ін.). Інша назва цих програм програми динамічного стиску дисків;
- монтування процес призначення файлу стиснутого диска букви, за допомогою якої можна звертатися, як до диска;
- размонтування припинення зв'язку між файлом стиснутого диска і буквою, за допомогою якої можна звертатися, як до диска.
Диск стає в два рази більшим, але трохи повільнішим, якщо його стиснути. Для користувача робота зі стиснутим диском практично не відрізняється від роботи зі звичайним диском він може навіть не помітити різниці. Хіба лише швидкість читання запису даних, що розташовуються на стиснутому диску, трохи нижча (на швидкодіючих комп'ютерах на 5-10%, на повільних комп'ютерах на 20-30%), ніж при роботі зі звичайним диском. Зате збільшення ефективної ємності дисків при цьому виходить значним у середньому в два рази. Тобто, скажімо, на стиснутий диск, що займає 100 Гбайт фізичного простору на твердому диску, можна записати в середньому 200 Гбайт даних.

5.2.2. Стиск диска повністю

Дуже часто під стиснутий диск відводять весь логічний диск комп'ютера. У цьому випадку файл стиснутого диска займає все (чи майже все) місце на логічному диску-носії, тому як буква стиснутого диска використовується та буква, по якій здійснювався доступ до логічного диска-носія, а для доступу до логічного диска-носія призначається інша, незайнята буква. Багато програм-компресорів, у тому числі DoubleSpace і DriveSpace, можуть створити стиснутий диск на логічному диску, що вже містить файли і каталоги, поміщаючи ці файли і каталоги на стиснутий диск. Для користувача це виглядає так, начебто ємність одного з дисків комп'ютера збільшилася (по-іншому, ніби звичайний логічний диск комп'ютера перетворився в стиснутий), так що ніби в комп'ютері з'явився диск, практично все місце на якому зайняте файлом з ім'ям вигляду DRVSPACE.000. При бажанні так можна зжати навіть завантажувальний диск комп'ютера (диск С:), хоча ми не радимо цього робити.
Файли стиснутих дисків називаються DBLSPACE.000, DBLSPACE.001 і т.ін., або DRVSPACE.000, DRVSPACE.001 і т.ін. Їм привласнені атрибути «системний», «схований» та «тільки для читання».
Виграш у ємності дисків при використанні стиснутих дисків залежить від того, які дані зберігаються на стиснутому диску. Файли баз даних, документи, деякі графічні файли стискуються дуже добре (у 3-4 і більше разів), файли програм у середньому в 1,5-2 рази, а вже стиснуті файли (скажімо, файли архівів, графічні файли формату .GIF і т.ін.) не стискуються зовсім.
Можливе розміщення файлів стиснутих дисків на дискетах і знімних дисках (магнітооптичних, lomega, SyQuest і т.ін.). Це іноді дуже корисно, тому що полегшує створення і використання резервних копій: резервовані файли і каталоги можна просто копіювати на стиснутий диск.
Ступінь стиску даних, що забезпечується програмами динамічного стиску дисків, на 10-15% менший, ніж у кращих програм-пакувальників типу PKZIP чи ARJ. Проте запис і читання даних на стиснутому диску здійснюється в набагато швидше, ніж упакування і розпакування файлів при переміщенні файлів в архів (.ZIP чи .ARJ-файл) чи витягу їх із архіву.
На знімних дисках (зокрема, дискетах) програми DoubleSpace і DriveSpace дозволяють розмістити тільки один файл стиснутого диска.
Незважаючи на те, що програми-компресори DoubleSpace і DriveSpace працюють досить надійно, все-таки вони повністю роботу з дійсними дисками не імітують. Тому деякі службові файли і драйвери не можна розміщувати на стиснутих дисках. Зокрема, на стиснутих дисках не можна розміщувати файли підкачування Windows (386PART.PAR та ін.) інакше наслідки можуть бути непередбаченими.
Стиснуті диски більш чуттєві до різних збоїв і дефектів, ніж звичайні, і далеко не завжди програми для корекції цих дисків (наприклад, ScanDisk), дозволяють виправити наслідки таких збоїв. Тому, якщо ви зберігаєте частіше на стиснутому диску цінні дані, робіть їхні резервні копії. А на комп'ютерах, призначених для відповідальних завдань, краще взагалі не використовувати програми-компресори: можливі втрати через збої стиснутих дисків тут обійдуться в набагато більшу суму, ніж жесткий диск великої ємності.

5.2.3. Підтримка драйвера стиснутих дисків у MS-DOS

Драйвер для підтримки стиснутих дисків називається DRVSPACE.BIN. Цей драйвер знаходиться в MS DOS в особливому положенні: він не завантажується з файлів CONFIG.SYS чи AUTOEXEC.BAT, як усі звичайні драйвери, а викликається ще до виконання файла CONFIG.SYS. Якщо при початковому завантаженні MS-DOS знаходить даний драйвер у кореневому каталозі завантажувального диска, то відбувається загрузка цього драйвера. Обов'язково врахуйте це у своїй роботі! Параметри драйвера (розташування файлів стиснутих дисків, букви, що їм призначаються і т.ін.) драйвер зчитує із файла DRVSPACE.INI, що також повинен знаходитися в кореневому каталозі завантажувального диска. Після завантаження драйвера користувачем, всі програми і драйвери, у тому числі програми і драйвери, які викликаються з файлів CONFIG.SYS чи AUTOEXEC.BAT, можуть поводитися зі стиснутими дисками, як зі звичайними.
Завантаження драйвера, що забезпечує роботу зі стиснутими дисками, можна скасувати, натиснувши під час початкового завантаження DOS відразу після появи повідомлення «Starting MS-DOS» комбінацію клавіш Ctrl-F8 або Ctrl-F5. У першому випадку при цьому MS DOS ввійде в режим послідовно виконання файлів конфігурації, а в другому - виконання файлів CONFIG.SYS і AUTOEXEC.BAT буде цілком пропущено. Якщо драйвер, що забезпечує роботу зі стиснутими дисками, не завантажений, то інформація на стиснутих дисках виявляється недоступною.

5.2.4. Переміщення драйвера у верхню пам'ять

Оскільки драйвер стиснутих дисків DRVSPACE.BIN завантажується ще до виконання CONFIG.SYS, коли драйвери для доступу до верхньої і розширеної пам'яті ще не підключені, то він завантажується у звичайну пам'ять (перші 640 Кбайт пам'яті). Залишати його там небажано, тому що він вимагає близько 40 Кбайт пам'яті. Тому фірма Microsoft розробила спеціальний драйвер DRVSPACE.SYS, що переміщає код драйвера стиснутих дисків у верхню пам'ять, якщо там є вільна ділянка достатнього розміру. Для цього у файлі CONFIG.SYS повинен міститися рядок такого змісту:

DEVICE(HIGH)=(_шлях_до_драйвера\) DxxSPACE.SYS /MOVE

Наприклад, якщо ви використовуєте MS DOS 6.22 і файли MS DOS знаходяться в каталозі C:\EXE\MSDOS :

DEVICEHIGH=C:\EXE\MSDOS\DRVSPACE.SYS /MOVE




5.2.5. Створення і конфігурування стиснутих дисків

Створення і конфігурування стиснутих дисків виконується в діалоговому режимі. Для цього треба ввести команду DRVSPACE. Якщо на дисках комп'ютера не буде виявлено файлів стиснутих дисків, програма переходить у режим установки (Setup), а при наявності встановлених стиснутих дисків або файлів стиснутих дисків програма виводить меню, в якому Ви можете виконати різні дії зі стиснутими дисками.

5.2.5.1. Режим установки

У режимі установки програма створює і встановлює стиснутий диск. Вам пропонується два режими: швидкої установки (Express setup) і установки з настроюванням параметрів (Custom setup).
У режимі швидкої установки (Express setup) програма стискає перший придатний із наявних дисків, звичайно це диск С:. У режимі установки із настроюванням параметрів (Custom setup) ви можете або зжати один з наявних дисків (вибравши, який саме), або створити порожній стиснутий диск на одному з наявних дисків. Програма дозволить вибрати розмір файла стиснутого диска (точніше, задати кількість вільного місця, що залишається на диску-носії). Ви можете вказати букву, що привласнюється незжатому диску (при стиску існуючого диска) або новому стиснутому диску (при створенні порожнього стиснутого диска).
Процес створення стиснутого диска може бути досить тривалим програма буде перевіряти цілісність дисків, усувати їхню фрагментацію, виконувати стиск даних, перезавантажувати комп'ютер, вносити зміни у файл CONFIG.SYS і т.ін., однак весь цей процес виконується цілком автоматично.

5.2.5.2. Діалоговий режим

У цьому режимі програми на екран виводиться список стиснутих дисків. Для поточного (виділеного в списку) стиснутого диска за допомогою меню програми ви можете виконати наступні дії:
- вивести інформацію про стиснутий диск (пункт Info у групі меню Drive);
- усунути фрагментацію файлів на стиснутому диску (пункт Defragment у групі меню Tools);
- змінити розмір стиснутого диска (пункт Change size у групі меню Drive);
- змінити очікуваний коефіцієнт стиску файлів для стиснутого диска (пункт Change compression ratio у групі меню Drive). Даний коефіцієнт використовується для повідомлення кількості вільного місця на стиснутому диску;
- размонтувати стиснутий диск, тобто перервати зв'язок між буквою і файлом стиснутого диска (пункт Unmount у групі меню Drive);
- очистити стиснутий диск від його вмісту (пункт Format у групі меню Drive);
- видалити стиснутий диск (пункт Delete у групі меню Drive). При цьому, на відміну від розмонтування, вилучається і сам файл стиснутого диска;
- перетворити стиснутий диск у звичайний, тобто помістити його вміст на диск-носій, що містить файл стиснутого диска, після чого вилучити стиснутий диск (пункт Uncompress у групі меню Tools). Перетворення можливе, якщо в кореневому каталозі стиснутого диска і кореневому каталозі диска-носія немає файлів і каталогів з однаковими іменами. Якщо ж такі файли і каталоги будуть виявлені, то їх імена записуються у файл CONFLICT.LOG, який поміщається в кореневий каталог диска-носія.

5.2.5.3. Монтування стиснутого диска

Вибравши пункт Mount у групі меню Drive, ви можете монтувати стиснутий диск, тобто призначити файлу стиснутого диска букву, завдяки якій до цього файла можна буде звертатися як до диска.

5.2.5.4. Створення нового стиснутого диска.

Ви можете створити новий стиснутий диск, зжавши один з наявних дисків (пункт Existing -Drive у групі меню Compress) або створивши порожній стиснутий диск на одному з наявних дисків (пункт Create New Drive у групі меню Compress). Розмістити файл стиснутого диска на знімному диску або дискеті можна тільки за допомогою пункту Existing Drive.

5.2.5.5. Установка режимів програми

Вибравши пункт Options у групі меню Tools, ви можете установити режими програми. Зокрема, можна установити останню букву, зарезервовану для імен стиснутих дисків (поле Last drive reserved for DriveSpace's use), максимальне число знімних дисків у комп'ютері (поле Number of removable media drives), увімкнути або вимкнути режим автоматичного монтування файлів стиснутих дисків, які розташовуються на знімних носіях, тобто дискетах, магнітооптичних дисках і т.ін. (поле Enable Automounting), увімкнути або вимкнути режим перевірки цілісності даних програми (поле Enable Doubleguard Safety Checking).

5.2.5.6. Вихід із програми

Для виходу із програми при роботі в діалоговому режимі треба вибрати пункт Exit із групи меню Drive.
Зауваження.
Багато можливостей, що забезпечуються програмами DRVSPACE і DBLSPACE у діалоговому режимі, можуть бути виконані й у пакетному режимі шляхом вказівки відповідних параметрів при виклику програми. Про параметри цих програм можна дізнатися, увівши команду DRVSPACE /? чи DBLSРАСЕ /?, а також із довідника MS DOS (команда HELP).

5.2.6. Монтування і размонтування дисків

Монтування (призначення букв) для файлів стиснутих дисків, які розташовуються на жорстких дисках комп'ютера, відбувається автоматично (дані про файли стиснутих дисків і букви, що їм призначено, зберігаються у файлі DRVSPACE.INI чи DBLSPACE.INI). А для файлів стиснутих дисків, які розташовуються на знімних дисках (дискетах та ін.), можливі два режими.

5.2.6.1. Автоматичне монтування

У першому режимі режимі автоматичного монтування при роботі зі знімним диском, що містить файл стиснутого диска, цей файл автоматично монтується. Інакше кажучи, буква (ім'я) диска-носія призначається стиснутому диску, а диску-носію призначається інша буква. Наприклад, якщо ви вставите в дисковод А: дискету, що містить файл стиснутого диска, і введете команду DIR А;\, то на екран буде виданий зміст кореневого каталога стиснутого диска, що міститься на дискеті, а не зміст кореневого каталога самої дискети. Таким чином, користувач може навіть не помітити, що він працює зі стиснутим диском усе виглядає так, начебто він вставив звичайну дискету чи інший знімний диск тільки більшої ємності. Режим автоматичного монтування можна ввімкнути або вимкнути за допомогою поля Enable Automounting у пункті Options групи меню Tools програми DriveSpace (DoubleSpace).

5.2.6.2. Ручне монтування

Якщо режим автоматичного монтування вимкнений, то для монтування файлів стиснутих дисків, які розташовуються на знімних дисках, необхідно ввести команду:

DRVSPACE /MOUNT дисковод:

Наприклад, для монтування стиснутого диска на дискеті А: треба ввести команду:

DRVSPACE /MOUNT A:

Змонтувати стиснутий диск можна також за допомогою пункту Mount у групі меню Drive програми DriveSpace (DoubleSpace).

5.2.6.3. Размонтування

Якщо ви хочете розмонтувати стиснутий диск, тобто перервати зв'язок між буквою і файлом стиснутого диска, можна ввести команду:

DRVSPACE /UNMOUNT буква- диска:

Наприклад, для розмонтування стиснутого диска А: треба ввести команду

DRVSPACE /UNMOUNT A:,

після цього команда DIR А:\ буде виводити на екран зміст кореневого каталога самої дискети, а не кореневого каталога стиснутого диска, що міститься на дискеті. Розмонтувати стиснутий диск можна також за допомогою пункту Unmount у групі меню Drive програми DriveSpace (DoubleSpace).

5.2.7. Перевірка і виправлення стиснутих дисків

Для перевірки і корекції структури стиснутих дисків, створених програмами DoubleSpace і DriveSpace, можна використовувати програму ScanDisk (вона з'явилася в MS DOS версії 6.20). Якщо стиснутий диск змонтований, тобто якщо файлу стиснутого диска призначена буква, за допомогою якої з ним можна працювати, як з диском, то для перевірки стиснутого диска треба ввести команду:

SCANDISK буква-диска:

Наприклад

SCANDISK Е: перевірка і корекція стиснутого диска Е:.

Програму ScanDisk можна використовувати і для перевірки не тільки стиснутих, а й звичайних дисків.

5.3. Робота з архівними файлами в DOS

5.3.1. Призначення і можливості програм-пакувальників

Програми-пакувальники дозволяють за рахунок застосування спеціальних методів «упакування» інформації стискати інформацію на дисках, тобто створювати копії файлів меншого розміру, а також поєднувати копії декількох файлів в один архівний файл.
Застосування програм-пакувальників дуже корисне:
- при передачі інформації з телефонних ліній (через модем);
- при створенні дистрибутивів програмних комплексів і т.ін.;
- при створенні архіву файлів.
Як правило, програми для упакування (архівації) файлів дозволяють поміщати копії файлів на диску в стиснутому вигляді в архівний файл, витягати файли з архіву, переглядати зміст архіву і т.ін. Різні програми відрізняються форматом архівних файлів, швидкістю роботи, ступенем стиску файлів при вміщенні в архів, зручністю використання.
Найбільш розповсюджені програми-пакувальники мають приблизно однакові можливості і жодна з них не перевершує інші за всіма параметрами: одні програми працюють швидше, інші забезпечують кращий ступінь стиску файлів. Навіть якщо порівнювати програми тільки за ступенем стиску, то серед них немає лідера: різні файли краще стискуються різними програмами. Серед найбільш розповсюджених програм можна назвати ARJ, PKZIP, LHA, РКРАК, РАК.
Ми коротко опишемо основні можливості двох найбільш популярних програм-пакувальників PKZIP/PKUNZIP (версії 2.04g) і ARJ (версія 2.30). Ці програми забезпечують високу швидкість роботи і великий ступінь стиску інформації. Програма PKZIP/PKUNZIP стала фактичним стандартом стиску файлів, а програма ARJ відрізняється різноманітним сервісом і має створювати архіви, що розташовуються на декількох дискетах.

5.3.2. Відомості про архівні файли

Архівний файл (архів) становить набір з одного або декількох файлів, поміщених у стиснутому вигляді в єдиний файл, з якого їх можна при необхідності витягти в первісному вигляді. Архів має зміст, який дозволяє дізнатися, які файли в ньому містяться. У змісті зберігається така інформація для кожного файла, що міститься в архіві:
- ім'я файла;
- відомості про каталог, у якому міститься файл;
- дата і час останньої модифікації файла;
- розмір файла на диску в архіві;
- код циклічного контролю для кожного файла, що використовується для перевірки цілісності архіву.
Програма ARJ дозволяє створювати багатотомні архіви послідовності архівних файлів. Вони корисні при архівації великих комплексів файлів на дискети.
Імена архівних файлів програм PKZIP/PKUNZIP і ARJ мають наступні розширення:
- ZIP для архівних файлів програм PKZIP/PKUNZIP;
- ARJ для архівних файлів програми ARJ (у багатотомних архівів продовження архіву мають розширення А01, А02 і т.ін.).
При використанні цих програм маються на увазі (якщо інше розширення не задане явно) саме ці розширення імен архівів.
Програма ARJ виконує всі функції щодо обслуговування своїх архівів. Так, вона може і поміщати файли в архів, і витягати файли з архіву, і робити файли, що самі розвертаються, і т.ін. А для .ZIP-файлів різні функції по обслуговуванню архівів виконуються різними програмами:
- PKZIP поміщення файлів в архів;
- PKUNZIP витяг файлів з архіву;
- PKZIPFIX відновлення ушкодженого архівного файла;
- ZIP2EXE створення файлів, що самі розвертаються.
Крім того, авторами цих програм і незалежних програмістів були створені різні допоміжні програми для обробки архівів: PKZFIND пошук файла на диску і в .ZIP-архівах; REARJ перетворення всіх архівів в .ARJ-архіви; ARJSORT сортування .ARJ-архівів; ARCVIEW перегляд і діалогова модифікація архівів та ін.

5.3.3. Архіватор RAR

Архіватор RAR ( див. рис. 5.1) є могутнім засобом для створення і ведення архівів.
Його характерними рисами є:
- повноекранний інтерактивний інтерфейс;
- звичайний інтерфейс командного рядка;
- керування мишею;
- підтримка інших типів (не- RAR) архівів;
- оригінальний високоефективний алгоритм стиску;
- спеціальний алгоритм стиску для мультимедіа даних;
- використання безупинних архівів для одержання вищого ступеня стиску;
- архіви, що саморозпаковуються. (SFX);
- можливість відновлення фізично ушкоджених архівів;
- програмувальний інсталяційний SFX модуль;
- паролі, архівування мітки диска та ін....
Архів - спеціальний файл, який містить один або більше зашифрованих та стиснутих файлів.
Стиск - метод кодування даних, при використанні якого досягається зменшення їхньої довжини.
CRC - математичний метод підрахунку контрольної інформації ("контрольної суми") для контролю вірогідності даних.
Розпакування - витяг одного або декількох файлів із архіву.
Розмір - розмір буфера, який використовується при стиску для пошуку словника повторів у файлі, що додається до архіву.

Рис. 5.1. Вигляд програми RAR

SFX - архівний модуль, який використовується для витягу файлів при його запуску. Для DOS створюється у формі .EXE-файла.
Solid - архів, упакований із застосуванням спеціального методу стиску (безупинний, коли усі файли стискуються як один потік даних). Особливо архів ефективний у порівнянні зі звичайними методами при упакуванні великого числа невеликих однотипних файлів.
Том - складова частина багатотомного архіву. Створюючи архів із декількох частин, можна записати його частини на кілька дискет.
Упакування - переміщення файла в архів, звичайно, зі стиском (рис. 5.1).

5.3.3.1. Меню установок - "Настроювання"

Меню установок (рис. 5.2) надає можливість набудовувати (змінювати значення) параметрів, які впливають на роботу RAR. Нові значення можна зберегти для використання за умовчанням при наступних запусках. Ввійти в меню установок можна, натиснувши після запуску RAR клавішу F9:

C:\RAR> RAR

Після запуску і натискання F9 з'явиться наступне меню:

Рис. 5.2. Настройки архіватора

Щоб ввійти у підменю конфігурації "Конфігурація" натисніть Enter. Меню конфігурації надає можливість настроїти основні параметри RAR. Перехід від одного поля параметрів до іншого здійснюється натисканням клавіш-стрілок. Щоб змінити значення параметра в поточному полі, потрібно натиснути пробіл. Коли всі параметри встановлені так, як потрібно, і ви хочете підтвердити їхню установку, перейдіть до поля "Підтв." і натисніть Enter для підтвердження обраних вами значень. Якщо ви вирішили відмовитися від змін параметрів, перейдіть до поля "Скасування" і натисніть Enter для їхнього скасування.
Якщо у вашому комп'ютері є миша, настроювання відбувається ще простіше. Просто перемістіть курсор миші на потрібний параметр, щоб змінити його значення - натисніть на ліву клавішу миші. Для підтвердження обраних вами значень перемістіть курсор миші на поле "Підтв." і натисніть ліву клавішу миші. Можна відмовитися від змін параметрів, вказавши мишею вибір "Скасування".
Параметри інтерфейсу (рис. 5.3):
- колір - кольоровий або чорно-білий повноекранний режим;
- звук - звукові ефекти;
- режим stdout - консольний режим RAR при виконанні дій в командному рядку;
- миша - підтримка миші в повноекранному режимі.

Рис. 5.3. Параметри упакування

За умовчанням створюються безупинні архіви (ефект стиску звичайно набагато кращий, ніж при створенні звичайних архівів). Інформацію про безупинні архіви і методи стиску можна прочитати у файлі RAR_FAQ.TXT.
Якщо ви часто змінюєте файли в створених архівах, то скасування цього режиму прискорить такі операції, правда з втратою ступеня стиску.
Мультимедіа стиск дозволяє використання спеціального алгоритму стиску, розробленого для цифрового аудіо і деяких типів графіки. Більш докладна інформація про цей алгоритм міститься в описі ключа '-mm'.
Захист від ушкоджень. Додавати до всіх нових архівів, що модифікуються, дані, які дозволяють відновити архів у випадку ушкодження. Додаткова інформація про захист архівів від ушкоджень міститься в описі ключа '-rr'.
Вибір методу стиску для використання, якщо він не зазначений явно:
- без стиску - Додавати файли в архів без стиску;
- швидкісний - дуже швидкий стиск (найменш ефективний);
- швидкий - швидкий стиск;
- нормальний - нормальний стиск (за умовчанням);
- гарний - гарний стиск (більш ефективний);
- кращий - кращий стиск (найбільш ефективний).
За умовчанням використовується метод "Нормальний", який забезпечує прийнятний компроміс між витраченим часом та ступенем стиску файлів. При використанні методів "Гарний" і "Кращий" цілком можливо, що ступінь компресії буде трохи вищий, ніж при використанні "Нормального" методу, а часу на стиск файлів буде потрібно значно більше.
Файли з атрибутами, що варто додавати в архів:
- Read only files - додавати 'Read-only' файли;
- System files - додавати 'System' файли;
- Archive files - додавати 'Archive' файли;
- Hidden files - додавати 'Hidden' файли.
Здебільшого обирати всі атрибути, щоб архівувати файли з будь-якими атрибутами.
Вибір методу сортування імен файлів при їхньому виведенні в повноекранному режимі:
- скасувати - скасувати сортування;
- ім'я - сортування за іменами;
- розширення - сортування за розширеннями;
- розмір - сортування за розміром.
Призначити пароль для використання при упакуванні файлів в архів і розпакуванні з архіву. Призначити пароль можна натиснувши Alt+P. Пароль НЕ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ для використання при наступних запусках, директорій, де RAR буде розміщати тимчасові файли. Його можна встановити, натиснувши Alt+W.
Якщо вам необхідно використати загальний коментар для всіх створюваних архівів, можна задати ім'я файла коментаря.
Ви можете визначити зовнішню програму (переглядач), яку RAR буде викликати для перегляду вмісту файлів з архіву (виконується після натискання клавіш F3).
Під час перегляду файла в повноекраному режимі RAR використовує вбудовану програму перегляду, якщо не визначена зовнішня. У внутрішній програмі реалізоване часткове (динамічне) розпакування файла. Це означає, що внутрішній переглядач розпаковує тільки ту частину файла, яка повинна з'явитися у вікні перегляду в даний момент, далі наступну і т.ін. Перед викликом зовнішньої програми перегляду RAR розпаковує весь файл.
Можна замінити поточний диск, каталог якого забражується користувачу в робочому вікні.
Після натискання Enter чи лівої клавіші миші в цьому полі вам буде запропоновано вибрати "Запис" - записати встановлені значення параметрів RAR для використання за умовчанням, або "Скасування" - скасувати запис параметрів. RAR зберігає конфігурацію за умовчанням у файлі RAR.CFG, який розташовується в директорії разом із RAR.EXE.
Параметри також можна зберегти, натиснувши клавіші Alt+S.

5.3.3.2. Змінна оточення RAR

Аргументи командного рядка за умовчанням можна встановити в змінній оточення RAR, користаючись командою DOS "SET".
Приклад:

C:\> SET RAR=-std –s

RAR буде використовувати зазначені параметри за умовчанням, що при будь-якому запуску RAR додаються вами в командному рядку.
Ключі командного рядка -sfx, -v, -s, -std, встановлені в змінній RAR, не впливають на роботу в повноекранному режимі.

5.3.3.3. Повноекранний режим RAR

Коли ви запускаєте архіватор командою "RAR" із командного рядка DOS, ви можете працювати з RAR інтерактивно - це так званий повноекранний інтерфейс RAR.
Наприклад, ви ввели:

C:\> RAR

На правій половині екрана, який з'явився, розташоване інформаційне вікно з розділами „Пам'ять” і „Установки”, які містять інформацію про використання пам'яті в поточному методі стиску за умовчанням, заданий пароль чи ні, режим створення безперервних архівів і т.ін. Ліворуч розташоване робоче вікно зі списком файлів у поточній директорії. Ви можете рухати курсор файлами у вікні за допомогою стрілок – клавіш керування чи курсором за допомогою лівої клавіші миші. Натискання Enter у момент, коли курсор знаходиться на директорії, посилання на верхній каталог ("..") чи на ім’я файла архіву виконує відповідно вхід у каталог, вихід у верхній каталог, вхід в архів.
RAR "знає" такі типи архівів як: RAR, ARJ, ZIP і LZH.
Після входу в архів виводиться список його файлів, які у звичайній директорії.
Таким чином, можна "ходити" по каталогах і архівах, працювати з файлами як в архівах, так і в нормальних каталогах.
Коли ви знаходитеся в директорії, внизу екрана є рядок функціональних клавіш (рис. 5.4), які підказують, як виконати ту чи іншу операцію, яку з функціональних клавіш потрібно натиснути для цього.

Рис. 5.4. Рядок функціональних клавіш

Натиснувши F1, ви одержите довідкову інформацію про даний режим.
Додати файли в архів чи створити архів можна клавішею F2.
Перегляд файла здійснюється клавішею F3 і т.ін.
Для виходу з RAR натисніть F10.
Усі ці функції доступні Вам, коли ви знаходитеся в директорії (а не в архіві).
Список додаткових функцій (рис. 5.5) з'являється, коли ви тримаєте натиснутою клавішу Alt:

Рис. 5.5.Список додаткових функцій

Це значить, що натискання клавіш Alt+F2 використовується для створення і додавання в неперервні архіви, Alt+F3 - для перегляду файла вбудованою програмою перегляду (на відміну від зовнішньої) і т.ін.
Коли ви ввійшли в архів (рис. 5.6), його вміст розташований на лівій половині екрана. Файли з цього списку можна також переглядати, відзначати і т.ін., як і файли в звичайній директорії.
У списку поруч із іменами файлів, закодованих паролем, ставиться символ зірочка (*).
Під списком файлів розташований службовий рядок. Він містить інформацію про розмір і кількість позначених файлів і каталогів. Якщо жоден файл не позначений, то в службовому рядку виводиться ім'я поточного обраного файла, а наприкінці - метод стиску, розмір словника і ступінь стиску.
На правій половині екрана розташоване інформаційне вікно, де виводяться відомості: ім'я архіву і його статус, наявність коментаря, наявність файлів, закодованих паролем, наявність захисту від ушкоджень, наявність електронного підпису, розмір словника, а також статистична інформація про кількість файлів в архіві, їхньому сумарному розмірі, ступені стиску, мінімальна версія RAR для розпакування даного архіву й операційна система, у якій був створений архів.
Функціональні клавіші викликають наступні дії:
- F1 - довідкова інформація;
- F2 - тестувати архів;
- F3 - перегляд файла (якщо зовнішня програма перегляду не встановлена, використовується внутрішня програма);
- F4 - витягти файл(и) з архіву з повними шляхами (зі створенням структури директорів);
- F5 - додати коментар до архіву;
- F6 - витягти файл(и) у поточний каталог;
- F7 - перетворити в (SFX) архів, який саморозпаковується;
- F8 - видалити файл(и) з архіву;
- F9 - конфігурація / Збереження конфігурації;
- F10 - вихід з архіву. Клавіша ESC виконує цю ж функцію;
- Alt-F3 - перегляд файла (вмонтований переглядач);
- Alt-F4 - витягти файл(и) у зазначений каталог;
- Alt-F5 - додати коментарі до файлів;
- Alt-F6 - додати захист від ушкоджень архіву;
- Alt-F7 - заблокувати архів від змін.


Рис. 5.6. Склад архіва

Коли ви працюєте з багатотомними архівами в повноекранному режимі, необхідно починати розпакування такого архіву з першої його частини (з першого тому). Інакше вам буде запропоновано меню:

„Обробити всі томи з поточного”
„Обробити тільки обрані файли”

Виберіть той метод, який вам необхідний.
Довжина файлів, частини яких виявилися в різних томах, відноситься тільки до поточного тому. Символ означає, що файл продовжується з попереднього тому. Символ ’ означає, що даний файл продовжується в наступному томі.
Стрілки вліво і вправо в архіві здійснюють перехід до попереднього і наступного тому відповідно.

5.3.4. Режими програм PKZIP/PKUNZIP і ARJ

Програми PKZIP/PKUNZIP і ARJ мають велику кількість функцій. Вибір потрібних функцій виконується в командному рядку при виклику програм.
Задання функцій програми здійснюється за допомогою вказівки коду команди і режимів. Код команди це одна буква, яка знаходиться в командному рядку відразу за ім’ям програми і задає вид діяльності, який повинна виконати програма. Наприклад, А додавання файлів в архів, Т перевірка архіву, Е витяг файлів з архіва і т.ін.
Для уточнення того, які саме дії вимагаються від програми ARJ, можна задавати режими. Режими можуть вказуватися в будь-якому місці командного рядка після коду команди, вони задаються або з попереднім знаком -:, -V, -М і т.ін., або з попереднім знаком /:, /V, /М і т.ін. (однак в одному командному рядку поєднувати ці два способи не можна).
Задання функцій програм PKZIP/PKUNZIP здійснюється тільки за допомогою вказівки режимів. Режими можуть вказуватися в будь-якому місці командного рядка після імені програми, вони задаються або з попереднім знаком «-», або з попереднім знаком «/».

5.3.4.1. Розміщення файлів в архів

Формат команд. При розміщенні файлів в архів використовуються наступні формати виклику:

PKZIP режими ім’я_архіву [імена_файлів]...
ARJ команда режими ім’я_архіву (каталог \ ) [імена_файлів]...
Параметри:
- команда одна буква, яка задає для програми ARJ вид виконуваної діяльності.
Наприклад:
- А додавання файлів в архів,
- М пересилання файлів в архів і т.ін.;
- режими вказуються з попереднім знаком «-» або «/», вони задають чи уточнюють необхідні для програми архівації дії;
- ім’я-архіву задає оброблюваний архівний файл. Якщо цей архівний файл не існує, він автоматично створюється. Якщо розширення в імені файла не зазначено, то мається на увазі розширення .ZIP для програми PKZIP і .ARJ для програми ARJ;
- каталог для програми ARJ задає базовий каталог, у якому містяться файли, які включаються в архів. Втім, за допомогою задання каталога в самих іменах файлів в архів можна включити і файли, які містяться в інших каталогах. Якщо базовий каталог не заданий, то він вважається рівним поточному каталогу;
- імена-файлів задають файли, які включаються в архів. При заданні імен файлів можна використовувати символи * і ?. Якщо імена файлів не задані, то маються на увазі всі файли з поточного (для програми ARJ базового) каталога.
Після введення команди програми-пакувальники починають виконувати задані дії. На екрані зображуються імена файлів, які поміщаються в архів. При стиску кожного файла виводиться або відсоток обробленої частини файла, або горизонтальна смужка, яка повідомляє про хід стиску. Після закінчення стиску файла праворуч від його імені повідомляється про ступінь стиску, однак програми ARJ і PKZIP роблять це по-різному. Наприклад, якщо вихідний файл вдалося зжати в 10 разів, то програма ARJ виведе по закінченні стиску 10% (відношення довжини стиснутого файла до довжини вихідного файла), a PKZIP 90% (на скільки відсотків вдалося зжати файл при розміщенні в архів).

5.3.4.2. Задання максимального ступеня стиску

Ви можете збільшити ступінь стиску файлів за рахунок сповільнення роботи програм. Для цього варто вказати режим –ЕХ програми PKZIP і режим –JM програми ARJ.
Програми PKZIP і ARJ мають три основних режими розміщення файлів в архів:
- Add додавання в архів всіх файлів;
- Update додавання в архів нових файлів;
- Freshen додавання нових версій наявних в архіві файлів.
Ці режими мають наступні особливості:
- у режимі додавання (Add) в архівний файл додаються всі зазначені в команді файли;
- у режимі додавання нових файлів (Update) в архівний файл додаються ті файли, у яких або немає копій в архіві, або ці копії мають більш ранню дату, ніж у файлі. Завдання цього режиму дозволяє запобігти видалення більш нових версій файлів в архіві;
- у режимі відновлення версій файлів (Freshen) в архів додаються нові версії тих файлів, що вже є в архіві. Інакше кажучи, в архів додаються ті файли, копії яких уже знаходяться в архіві, але мають більш ранню дату, ніж у відповідного файла на диску. Цей режим дозволяє домогтися того, щоб архівний файл містив найсвіжіші версії своїх файлів. Задання цих режимів здійснюється таким способом (табл. 5.3):
Таблиця 5.3
Режими архівів
Режим
PKZIP
ARJ

Add
за умовчанням
команда А

Update
режим -U
команда U

Freshen
режим -F
команда F


Приклади:
PKZIP myzip додавання в архівний файл MYZIP.ZIP усіх файлів із поточного каталога;
ARJ a myarj додавання в архівний файл MYARJ.ARJ усіх файлів із поточного каталога;
PKZIP docfiles *.doc a:\*.doc додавання в архівний файл DOCFILES.ZIP усіх файлів із розширенням .DOC з поточного каталога та з кореневого каталога на диску А: ,
ARJ a docfiles *.doc a:\*.doc додавання в архівний файл DOCFILES.ARJ усіх файлів з розширенням .DOC з поточного каталога та з кореневого каталогу на диску А: ;
PKZIP u a:myarc відновлення архівного файла A:MYARC.ZIP. В архівний файл додаються файли з поточного каталога, однак якщо який-небудь файл уже є в архіві і дата копії файла в архіві більш пізня, ніж у файла з поточного каталога, то такий файл не додається в архів, і в архіві зберігається більш пізня версія файла;
ARJ u a:myarc відновлення архівного файла A:MYARC.ARJ. В архівний файл додаються усі файли з поточного каталога, крім тих, з яких в архіві є копії з більш пізнім часом чи створення останньої модифікації;
PKZIP f a:myarc b:\*.* додавання в архів A:MYARC.ZIP нових версій файлів цього архіва з кореневого каталога диска В:.
ARJ f a:myarc b:\*.* додавання в архів A:MYARC.ARJ нових версій файлів цього архіву з кореневого каталога диска В:.

5.3.4.3. Пересилання файлів в архів

Дуже часто потрібно не копіювати, а пересилати файли в архів. Інакше кажучи, ті файли, що були успішно додані в архів, повинні вилучатися з диска. Для пересилання файлів в архів можна використовувати наступні режими програм PKZIP і ARJ:
- PKZIP режим -М (можна вказувати разом із режимами -A, -U чи -F);
- ARJ режим -D (можна вказувати разом із командами А, U або F) чи команда М.
Команда М програми ARJ еквівалентна команді А з режимом -D, вона задає додавання файлів в архів із вилученням вихідних файлів.
Якщо при архівації файлів виникає помилка, то вихідні файли не знищуються.
При використанні програми ARJ доцільно при пересиланні файлів у архів вказувати також режим –jt1. Він забезпечує перед вилученням вихідного файла його порівняння з копією в архіві.
Приклади:
- PKZIP m myarc пересилання в архівний файл MYARC.ZIP усіх файлів із поточного каталога;
- ARJ a -d myarc пересилання в архівний файл MYARC.ARJ усіх файлів із поточного каталога;
- ARJ m jt1 myarc пересилання в архівний файл MYARC.ARJ усіх файлів із поточного каталога з додатковим контролем правильності вміщених в архів копій файлів;
- PKZIP -m -u docfiles *.doc a:\*.doc пересилання в архівний файл DOCFILES. ZIP усіх файлів із розширенням .DOC з поточного каталога та із кореневого каталога на диску А:, крім тих, копій яких немає в архіві DOCFILES.ZIP;
- ARJ f -d docfiles *.doc пересилання в архівний файл DOCFILES.ZIP нових версій усіх файлів з розширенням .DOC із поточного каталога.

5.3.4.4. Витяг файлів з архіву

Для витягу файлів із архівів, створених програмою PKZIP (.ZIP-файлів), використовується програма PKUNZIP. Програма ARJ сама вміє витягати файли зі своїх архівів.
Формати команд:

PKUNZIP режими ім'я_архіву [імена_файлів]...
ARJ команда режими ім'я_архіву [каталог \] [імена_файлів}...

Параметри:
- команда одна буква, яка задає дію, що повинна виконати програма ARJ. Наприклад, Е витяг файлів із архіву, Х витяг файлів із архіву у відповідні каталоги і т.ін.;
- режими вказуються з попереднім знаком «-» або «/»; вони задають або уточнюють необхідні для програми дії;
- ім'я_архіву задає ім'я архіву, звідки витягаються файли. Якщо розширення в імені архівного файла не зазначено, припускається ZIP для програми PKUNZIP і ARJ для програми ARJ. В імені архіву можна вживати символи * і ? у цьому випадку обробляється кілька архівних файлів;
- каталог задає каталог, у якому містяться файли, що витягаються. Якщо каталог не зазначений, мається на увазі поточний каталог;
- імена_файлів указують, які файли витягаються з архіву. При заданні імен файлів можна використовувати символи * і ?. За умовчанням маються на увазі всі файли, що є в архіві.
Після введення команди програми починають витяг файлів із архіву. На екрані виводяться імена файлів, які витягаються з архіву. Зазначимо, що при вказівці імен файлів, які витягаються з архіву, програма PKUNZIP використовує символ «/» замість «\» як роздільник імен каталогів і файлів.

5.3.4.5. Архівація файлів із підкаталогів

Дуже зручною можливістю програм PKZIP і ARJ є архівація (упакування) файлів із підкаталогів зазначеного каталога. Ця можливість задається за допомогою вказівки наступних режимів:
- PKZIP режим –rp;
- ARJ режим -r
При вказівці цих режимів програми архівації шукають файли, які архівуються не тільки в каталогах, зазначених у команді, але й у всіх підкаталогах цих каталогів. Тут під терміном «усі підкаталоги» мається на увазі не тільки підкаталоги, які безпосередньо входять у зазначені каталоги (тобто підкаталоги першого рівня), але і підкаталоги цих підкаталогів (тобто підкаталоги другого рівня) і т.ін., тобто підкаталоги всіх рівнів. При цьому в архіві зберігається інформація про шлях до архівованих файлів.

5.3.4.6. Витяг файлів у підкаталоги

При витязі файлів із архіву можна виводити файли не в один каталог, а у відповідні підкаталоги зазначеного в команді каталога (якщо такі підкаталоги не існують, то вони створюються). Для цього при витязі файлів необхідно для програми ARJ використовувати команду Х (а не Е), а для програми PKUNZIP режим -D.
Програми PKZIP і ARJ по-різному записують в архіві шлях до файлів, які архівуються, якщо в команді задана архівація файлів не з поточного каталога. Наприклад, при виконанні команд
- pkzip -rp a:archive c:\doc\*.*
- arj -r a:archive c:\doc\*.*
для файлу C:\DOC\TEST.TXT програмами архівації будуть зазначені наступні шляхи:
-PKZIP TEST.TXT;
-ARJ DOC\TEST.TXT
Щоб не заплутатися, необхідно при архівації файлів із усіх підкаталогів певного каталога зробити цей каталог поточним.
Наприклад, дерево каталогів на диску С: має наступний вид (рис.5.7):










Якщо поточний каталог \DOC, то при виконанні команд

pkzip u rp a: doc *. txt
arj u г a:doc *.txt

в архіви A:DOC.ZIP і A:DOC.ARJ будуть додаватися файли з розширенням імені TXT із каталогів:
с:\dос, C:\DOC\LETTERS, C:\DOC\PAPERS, С:\DOC\PAPERS\ARCHIVE, С:\DOC\PAPERS\DRAFT.
При цьому в архівні файли будуть записуватися шляхи до вихідних файлів від каталога C:\DOC. Якщо виконати кожну з команд

pkunzip a:\archive c:\user\
arj e a:\archive c:\user\,

то всі файли з каталогів C:\DOC, C:\DOC\LETTERS, C:\DOC\PAPERS, C:\DOC\PAPEHS\ARCHIVE і C:\DOC\PAPERS\DRAFT будуть пере направлені в каталог С: \ USER. Таким чином, файли з різних каталогів будуть «звалені в одну купу». Помітимо, що якби каталога C:\USER не існувало, програма PKUNZIP відмовилася б працювати, а програма ARJ видала б запит на створення нового каталога.

Рис. 5.8. Структура каталогів диску

А якщо виконати кожну з команд

pkunzip d a:\archive c:\work\
arj x a:\archive c:\work\

то на диску С: буде створений каталог C:\WORK і збережені в архіві файли будуть витягнуті у відповідні підкаталоги цього каталога. Таким чином, структура каталогів на диску С: буде мати вид вказаний на рис. 5.8.
У каталозі WORK будуть знаходитися копії файлів із каталога DOC, а в підкаталогах LETTERS, PAPERS, ARCHIVE і DRAFT каталога WORK копії файлів із відповідних підкаталогів каталога DOC.
Програма ARJ перед створенням кожного каталогу виводить запит «Create directory? [Y/N/A/Q]». На це питання доцільно відповісти (A) (Always, тобто завжди). А ще краще при виклику програми ARJ задати режим -JYC, щоб цей запит взагалі не виводився.

5.3.4.7. Перегляд змісту архіву

Одним із найчастіше використовуваних режимів програм архівації є, звичайно, перегляд змісту архіву. За допомогою функцій перегляду змісту архіву можна довідатися, які файли містяться в архіві й одержати докладну інформацію про ці файли: у якому каталозі на диску знаходився файл, які дата і час останньої модифікації файла, який розмір файла на диску й в архіві і т.ін.
Для перегляду змісту архіву можна використовувати наступні команди:

PKUNZIP -V ім'я_архіву (імена_файлів)...
ARJ L ім'я_архіву (імена_файлів)...

Тут ім'я_архіву задає ім'я архіву, відкіля витягаються файли. Якщо розширення в імені архівного файла не зазначено, припускається ZIP для програми PKUNZIP і ARJ для програми ARJ. В імені архіву можна вживати символи * і ? у цьому випадку обробляється кілька архівних файлів. Імена_файлів вказують, для яких файлів з архіву потрібно вивести інформацію. При заданні імен файлів можна використовувати символи * і ?. За умовчанням маються на увазі всі файли, що наявні в архіві.
Приклади:

pkunzip a:\archive -v - виведення інформації про файли в архіві A:\ARCHIVE.ZIP;
arj 1 * *.txt - виведення інформації про файли з розширенням ТХТ із всіх архівних файлів типу ARJ із поточного каталога.

5.3.4.8. Припинення видачі результатів

Після введення команди програми починають видачу результатів на екран. Виведення інформації можна призупинити натисканням комбінації клавіш Ctrl-S. Повторне натискання Ctrl-S відновить виведення на екран. Завершити роботу програми можна, коли ви натиснете Сtrl-C.
Однак для архівних файлів, які містять велику кількість файлів, зміст може бути виданий на екран настільки швидко, що ви не встигнете його прочитати або натиснути Ctrl-S. Тому доцільно використовувати поекранне виведення змісту архіву.

5.3.4.9. Поекранне виведення змісту

Для програми ARJ поекранне виведення змісту забезпечується вказівкою режимів -JP -JYY. У цьому випадку після заповнення екрана рядками файла в нижньому рядку екрана виводиться повідомлення «More» і ви можете натиснути наступні клавіші:
- Y чи Enter вивести наступний екран;
- N закінчити виведення даного файла;
- A продовжити виведення даного файла без пауз;
- Q припинити виведення файлів на екран.
А для програми PKUNZIP можна використовувати засоби перенапрямку вводу-виводу DOS, наприклад:

PKUNZIP -V ім'я_архіву [імена_файлів]... |MORE

У цьому випадку зміст архіву буде записано в тимчасовий файл на диску, а потім поекранно виведено програмою MORE. Для виведення чергового екрана треба натискати будь-яку клавішу, для закінчення виведення Ctrl-C.
Приклади:
- arj 1 archive jp jyy поекранне виведення змісту архіву ARCHIVE.ARJ із поточного каталога;
- pkunzip -v a:\myzip | more поекранне виведення інформації про файли в архіві A:\MYZIP.ZIP.

5.3.4.10. Сортування інформації про файли

Програма PKUNZIP дозволяє виводити зміст архіву у відсортованому вигляді. Найчастише використовується виведення змісту за абеткою. Для цього треба вказати режим -VN, наприклад,
PKUNZIP A:\ARCHIVE -VN виведення змісту архіву A:\ARCHIVE.ZIP. Зміст упорядкований за абеткою імен файлів.

5.3.4.11. Виведення інформації про каталоги

Програми PKZIP і ARJ дозволяють запам'ятовувати в архівному файлі відомості про каталоги, в яких розташовувалися файли, вміщені в архів. Ці відомості можуть використовуватися при витязі файлів у потрібні підкаталоги.
Ім'я файла разом із вказівкою шляху до нього може бути досить довгим. Тому для виведення змісту з видачею відомостей про каталоги передбачені спеціальні режими:
- у програми ARJ команда V (вона відрізняється від команди L тим, що видає інформацію про кожен файл на двох рядках: на першому міститься ім'я файла із вказівкою шляху до нього, на другому інші відомості про файли);
- у програми PKUNZIP режим VB (чи -VNB). При цьому на екран не виводяться відомості про код циклічного контролю й атрибути файла, що залишає більше місця для виведення імені файла. Зазначимо, що програми PKZIP і PKUNZIP при виведенні змісту архіву заміняють в іменах файлів символ «\», який розділяє імена файлів і каталогів, на символ «/».
Приклади:
pkunzip a:\archive vnb виведення змісту архіву A:\ARCHIVE.ZIP. Зміст упорядкований за абеткою імен файлів; код CRC і атрибути файлів не виводяться, тому залишається досить місця для виведення шляхів до файлів,
arj v archive jp jyy поекранне виведення змісту архіву ARCHIVE.ARJ з поточного каталога. Інформація про кожен файл із архіву виводиться на двох рядках.

5.3.4.12. Перевірка цілісності архівів

Для кожного файла з архіву в змісті архіву зберігається в пам'яті його код циклічного контролю (CRC). Цей код спеціальна функція всього вмісту файла, складена таким чином, що змінити файл так, щоб його код циклічного контролю залишився незмінним, практично неможливо.
Наявність коду циклічного контролю дозволяє перевірити цілісність архівного файла. При витязі файлів із архіву програми PKUNZIP і ARJ обчислюють код циклічного контролю для кожного файла і повідомляють користувачу, якщо цей код не збігається із записаним у змісті архіву. Але перевірити цілісність архіву можна і без витягу файлів за допомогою команд тестування.
Формати команд:

PKUNZIP -Т ім'я_архіву [імена_файлів]...
ARJ Т ім'я_архіву [імена_файлів]...

Тут:
- ім'я_архіву задає ім'я архіву, що перевіряється. Якщо розширення в імені архівного файла не зазначено, припускається ZIP для програми PKUNZIP і ARJ для програми ARJ. В імені архіву можна вживати символи * і ? у цьому випадку перевіряється кілька архівних файлів;
- імена_файлів вказують, для яких файлів з архіву виконати перевірку їхньої цілісності. При заданні імен файлів можна використовувати символи * і ?. За умовчанням перевіряються всі файли, які є в архіві.
Приклади:
- pkunzip a:\archive t перевірка всіх файлів в архіві A:\ARCHIVE.ZIP;
- arj t * перевірка всіх файлів із наявних архівів типу .ARJ із поточного каталога.
При перевірці кожного файла, який міститься в архіві, обчислюється його код циклічного контролю і порівнюється зі значенням, записаним у змісті архіву. На екран виводиться повідомлення про результати перевірки кожного файла, потім, якщо були виявлені помилки, зведене повідомлення про помилки в архіві. Наприклад, програма PKUNZIP при перевірці файлів виводить наступні повідомлення:

Searching ZIP: PKZ193.ZIP
Testing: README.DOC OK
Testing: RELEASE.DOC OK
Testing: MANUAL.DOC
PKUNZIP: Warning! file fails CRC check

PKZ193......IP has errors!

Тут повідомляється, що файл MANUAL. DOC в архіві виявився зіпсованим.
Для файлів, зашифрованих при розміщенні в архів за допомогою пароля, при перевірці необхідно вказати пароль (параметр –s пароль у програмі PKUNZ1P чи –g пароль у програмі ARJ).
Збереження інформації в архіві, в принципі, більш надійне, ніж у початковому вигляді через те, що дані зберігаються в стиснутому вигляді, менша імовірність їхнього випадкового ушкодження, наприклад, через дефекти магнітного покриття диска. Але в деяких випадках архівні файли з великою ймовірністю можуть бути ушкоджені. Приклади найбільш типових з таких ситуацій:
- запис архіву на дефектну дискету або читання його з такої дискети;
- передача архіву по телефонній мережі через модем (електронна пошта);
- ушкодження через вплив вірусів, необережних дій користувачів, що неправильно працюють із програмою і т.ін.
В архівному файлі міститься інформація двох видів: упакована інформація вміщених в архів файлів і довідкові відомості про ці файли (зміст архіву). Ушкодження даних якого-небудь файла, призводять тільки до неможливості відновлення цього файла. Але ушкодження в змісті архіву може призвести до того, що весь «залишок» архіву неможливо буде використовувати.
Якщо дані якого-небудь файла в архіві ушкоджені, то при перегляді змісту архіву ніяких даних про помилку виведено не буде. Але при перевірці архіву або витязі файлів з архіву програми PKUNZIP та arj обчислюють код циклічного контролю для кожного файла і повідомляють користувачу, якщо цей код не збігається із записаним у змісті архіву. Ось ці повідомлення:

PKUNZIP Warning! File fails CRC check!
ARJ Bad file data, CRC error!

При витязі збійних файлів з архіву програма PKUNZIP залишає їх на диску (вони не придатні до використання), а програма ARJ вилучає. Зрештою, програма ARJ може не вилучати витягнуті з архіву збійні файли, для цього їй треба задати режим -JR.
Для відновлення інформації з ушкоджених архівних файлів разом із програмами PKZIP і PKUNZIP поставляється спеціальна програма PKZIPFIX. Вона дозволяє відновлювати .ZIP-архіви з ушкодженим змістом. Формат виклику:

PKZIPFIX ім'я_архівного_файла

Ця програма створює в поточному каталозі архівний файл PKFIXED.ZIP, який містить всю інформацію, що вдалося відновити з вихідного архівного файла. Рекомендується витягти з нього всі файли за допомогою програми PKUNZIP, а потім знову упакувати їх за допомогою програми PKZIP. Інший варіант перевірити вміст архіву (режим -Т програми PKUNZIP), вилучити з нього ушкоджені файли (режим -D програми PKZIP) і потім привласнити архіву вихідне ім'я.

5.4. Захист від вірусів при роботі в DOS

У цій лекції ми коротко розглянемо питання про застосування антивірусних програм, що працюють у середовищі DOS, Aidstest, Dr.Web і ADinf. При цьому не будемо давати загального опису цих програм, а обмежимося лише порадами щодо використання програм для щоденної перевірки дисків і перевірки даних, які надходять.

5.4.1. Загальні відомості

Програми Aidstest, Dr.Web і ADinf входять до складу антивірусного комплексу DSAV, що розповсюджується фірмою «Діалог-Наука». Aidstest і Dr.Web є програмами-детекторами, тобто програмами для виявлення і вилучення вірусів у файлах і пам'яті комп'ютера. Зрозуміло, ці програми можуть виявляти тільки знайомі їм віруси, тому варто регулярно обновляти версії цих програм. А програма ADinf є програмою-ревізором, вона запам'ятовує стан файлів і системних областей дисків, а при наступних запусках виявляє зміни на дисках і при виявленні підозрілих змін сповіщає про це користувачу.
Програми Aidstest, Dr. Web і ADinf доцільно використовувати разом, і для цього в них передбачені відповідні можливості. Наприклад, стан файлів на твердих дисках можна перевіряти ревізором ADinf, а потім за допомогою програм Aidstest і Dr. Web аналізувати тільки нові та змінені файли. Це значно скорочує час перевірки.
Програма Dr.Web виявляє особливості, характерні для вірусів, у файлах і системних областях дисків, і видає відповідні повідомлення. Таким чином вона іноді може знайти навіть невідомий їй вірус. Проте краще не сподіватися на цю можливість програми і регулярно обновляти її версії.

5.4.2. Командні файли для перевірки

За допомогою програм Aidstest, Dr.Web і ADinf варто щодня перевіряти стан дисків комп'ютера на наявність вірусів. Це зручно робити за допомогою наступного файла VIRDAYLY.BAT:

@@echo off
ADINF * /@C:\ADDTEST.LST /A20 /B /D /L
if errorlevel 50 goto end
if errorlevel 40 goto vir_in_mem
if errorlevel 30 goto end
if not exist C:\ADDTEST.LST goto end
DRWEB /@+C:\ADDTEST.LST /CL /RV /HI /AR /HA1 /UPN /NS
if errorlevel 2 goto new_vir
if errorlevel 1 goto vir
AIDSTEST /@C:\ADDTEST.LST /G /NB
if errorlevel 3 goto end
if errorlevel 2 goto end
if errorlevel 1 goto vir
:no_vir
echo Віруси не виявлені.
goto end
: vir_in_mem
pause УВАГА! Виявлено активний вірус, що протидіє ADinf.
goto end
: vir
pause УВАГА! Виявлено відомий вірус.
goto end
:new_vir
pause УВАГА! Можлива наявність невідомого вірусу.
goto end
: end

Цей файл може викликатися з файла AUTOEXEC.BAT (командою CALL VIRDAYLY.BAT). Зрозуміло, файл VIRDAILY.BAT варто помістити в один з каталогів, зазначених у команді Path.
Файл VIRDAILY.BAT складений так, що програми Aidstest і Dr.Web перевіряють не всі, а тільки нові і змінені файли, а при повторних перезавантаженнях протягом однієї доби перевірка дисків на наявність вірусів взагалі не виробляється. Це значно заощаджує час.
Параметр /Аnn, де nn це дві цифри, скасовує рекламну заставку, виведену програмою Aidstest перед закінченням роботи. У наведеному вище прикладі використаний параметр /A20. Значення nn змінюється залежно від версії програми і наводиться у файлі AIDSLIST.TXT.
Якщо здійсненні файли програм ADinf, Dr.Web і Aidstest мають інші імена (не ADINF.EXE, DRWEB.EXE і AIDSTEST.EXE), то в командному файлі треба відповідно змінити ці імена. Якщо файли цих програм знаходяться не в каталогах, зазначених у команді Path, то в командному файлі треба вказати шлях до цих файлів.

5.4.3. Перевірка дисків програмою ADinf

При щоденній перевірці дисків спочатку виконується програма-ревізор ADinf, яка аналізує зміни на дисках. При цьому програма виводить діаграму, що повідомляє про хід перевірки. Якщо на диску або дисках не було виявлено ніяких змін у програмних файлах і системних областях дисків, то програма автоматично завершує свою роботу.
При виявленні підозрілих (характерних для вірусів) змін на диску програма спочатку виводить вікно з відповідною інформацією і списком цих змін. Знайдені зміни в списку позначені ліворуч галочкою. Призначення цього вікна суто інформаційне: попередити вас про можливість появи вірусів на комп'ютері. Після натискання Esc чи правої кнопки миші програма виведе вікно з повідомленням про зміни на диску.
ADinf відносить до сумнівених далеко не всі зміни на диску, що викликаються вірусом, а лише ті, котрі характерні для вірусів, і не характерні для інших програм. Наприклад, якщо вірус змінить файл, зменшивши його розмір (за рахунок стиску вмісту), то ця зміна також не буде вважатися підозрілою, адже аналогічно надходять програми-пакувальники здійснених файлів.
По закінченні перегляду вікна з повідомленням про зміни на диску треба натиснути Esc або праву кнопку миші. Програма виведе запит про подальші дії:
- обновити внести зміни в таблиці ADinf, які відбивають новий стан диска. Цей варіант треба вибирати, якщо зміни на диску викликані відомими вам причинами (установка нового пакета програм, нового драйвера, відновлення версії пакета програм і т.ін.);
- не обновляти не змінювати таблиці ADinf, тобто при наступному запуску дані зміни будуть виявлені знову. Цей варіант треба використовувати, якщо ви не знаєте причини змін на диску і хочете після завершення програми ADinf перевірити комп'ютер на наявність вірусів. Перед вибором цього пункту корисно вивести протокол змін, якщо такий пункт є в запиті (див. нижче);
- лікувати сформувати запит на лікування файлів за допомогою ADinf Cure;
- module (лікуючого блоку до ADinf). У цьому випадку після закінчення перевірки всіх зазначених дисків програма ADinf попросить помістити в дисковод А: дискету, яку необхідно лікувати, з ADinf Cure Module і перезавантажити комп'ютер. Даний пункт запиту виводиться, тільки якщо на комп'ютері встановлений ADinf Cure Module;
- записати протокол при виборі цього пункту на екран виводиться запит імені файла протоколу.
Щоб припинити перевірку диска, ви можете в будь-який момент натиснути клавішу Esc або одночасно дві кнопки миші. Коротко зазначемо основні повідомлення програми ADinf про знайдені зміни:
- зміна обсягу оперативної пам'яті, доступної DOS часто це явище викликане завантажувальним вірусом. Але якщо ви точно знаєте причину зміни обсягу пам'яті, виберіть відповідь «Запам'ятати нове», після чого при наступних запусках ADinf буде використовуватися нове значення обсягу пам'яті;
- зміна завантажувальних областей диска завантажувального сектора (Boot record) чи початкового сектора жорсткого диска (головний завантажувальний сектор, Master Boot Record), також часто викликано дією завантажувальних вірусів. Це може бути викликано й іншими причинами перерозбивкою жорсткого диска, установкою нової версії операційної системи і т.ін.;
- наявність у пам'яті активного стелс-вірусу після такого повідомлення треба відразу вставити в дисковод А: захищену від запису завантажувальну дискету, натиснути на кнопку «Reset» і правильно перезавантажити комп'ютер, після чого почати його лікування за допомогою антивірусних програм-детекторів типу Aidstest, Dr.Web та ін.;
- зміни у файлах при одержанні такої інформації подивитися, що це за файли і чи знаєте ви, чому вони змінилися. Особливо обережним треба бути, якщо на диску змінилося багато файлів (це типово для деяких вірусів).
Якщо за результатами перевірки є підозри про наявність у комп'ютері вірусу, варто перезавантажити комп'ютер із чистої системної дискети і запустити із заздалегідь підготовлених, захищених від запису дискет антивірусні програми-детектори Aidstest і Dr.Web. Якщо виявлені підозрілі зміни у файлах, корисно вивести протокол змін програми ADinf на принтер.
Хоча програма ADinf може сама відновити завантажувальний сектор або головний завантажувальний сектор жорсткого диска, робити це, як правило, не варто. Справа в тому, що деякі віруси не тільки змінюють ці сектори, але і шифрують дані на диску, і саме вміст завантажувального сектора або головного завантажувального сектора жорсткого диска дозволяє програмам-детекторам Aidstest і Dr.Web пізнати ці віруси і відновити правильний стан даних на диску.

5.4.4. Перевірка дисків і файлів програмами Aidstest і Dr.Web

При перевірці дисків і файлів програмами Aidstest і Dr.Web на екран виводяться повідомлення і запити. У відповідь на запити програми Aidstest треба натиснути клавішу Y, щоб відповісти «так», чи клавішу N, щоб відповісти «ні». Запити програми Dr.Web становлять прямокутник на екрані з декількома варіантами відповіді. Ви можете або виділити на екрані клавішами ( і ( напис із потрібним варіантом відповіді і натиснути (Enter), або натиснути на цей напис мишею.
Послідовність перевірки. Після виклику програми Aidstest і Dr.Web виводять заставку, перевіряють оперативну пам'ять комп'ютера на наявність вірусів, а потім виконують перевірку кожного об'єкта, зазначеного в командному рядку при виклику цих програм. Для кожного об'єкта перевірки програма виводить таблицю з підсумками перевірки. Наприклад, програма Dr.Web виводить таблицю (зазначено на рис.5.9). Після цього програми завершують роботу.

Рис. 5.9. Вікно тестування

При перевірці дискет виводиться повідомлення (якщо ви не задали параметр /В для Aidstest чи /OF для Dr.Web), повідомляє чи треба обробити ще одну дискету.
Програма Aidstest перед закінченням роботи виводить на кілька секунд рекламну заставку. Виведення цієї рекламної заставки можна скасувати, задавши параметр /nn, де nn це дві цифри, значення nn змінюється залежно від версії програми і наводиться у файлі AIDSLIST.TXT.
Якщо в ході перевірки було знайдено запідозрено віруси, то в підсумковому звіті виводяться відомості про заражені чи підозрілі чи файли в областях дисків. При цьому програма Aidstest повідомить, що для лікування заражених файлів треба використовувати параметр /F, а програма Dr.Web виводить звіт червоним кольором.
При виявленні вірусів програми виводять відповідні повідомлення:
- вірус у пам'яті обидві програми вміють виявляти в оперативній пам'яті комп'ютера і знешкоджувати всі відомі їм типи резидентних вірусів, у цьому випадку перевірка продовжується, але після її закінчення видається пропозиція перезавантажити комп'ютер. Звичайно, при цьому необхідно завантажитися з «чистої» дискети і почати лікування комп'ютера;
- підозра про наявність вірусу в пам'яті програма Dr.Web на основі евристичного аналізу може порахувати, що в оперативній пам'яті можливе перебування вірусу. За допомогою програми MEM варто з'ясувати, якій програмі належить виведена адреса і перевірити, чи не заражена програма вірусом;
- зміна розміру файла при перевірці програма Dr.Web перевіряє, чи не змінився розмір файла, що перевіряється, при його відкритті для перевірки. Зміна розміру практично завжди вказує на наявність вірусу. Варто припинити роботу програми, завантажитися з «чистої» дискети і почати лікування комп'ютера;
- виявлення вірусу в файлах або системних областях дисків при цьому програми Aidstest і Dr.Web виводять повідомлення, що містить ім'я вірусу і заражених ним об'єктах;
- підозра на невідомий вірус програма Dr.Web на основі евристичного аналізу може порахувати, що в файлі чи завантажувальному секторі диска можливе перебування вірусу. При цьому виводиться повідомлення вигляду:

ім'я_об'єкта можливо_інфікований тип вірус,

де тип перелічує після крапки характеристики підозрюваного вірусу:
- СОН вірус, який заражає СОМ-файли;
- ЕХЕ вірус, який заражає ЕХЕ-файли;
- TSR резидентний вірус;
- MACRO вірус, який заражає документи Word for Windows;
- BOOT вірус, який заражає завантажувальні сектори дисків;
- CRYPT зашифрований чи поліморфний вірус).

Про лікування файлів і системних областей дисків

При зараженні комп'ютера вірусом (чи при підозрі на це) важливо дотримуватися наступних правил:
1. Якщо Ви не абсолютно впевнені в тому, що знайшли вірус, до того, як він встиг активізуватися у Вашому комп'ютері, то треба виключити комп'ютер, щоб вірус не продовжував своїх руйнівних дій.
2. Усі дії щодо виявлення виду зараження і лікування комп'ютера варто виконувати тільки при правильному завантаженні комп'ютера з захищеної від запису «еталонної» дискети з операційною системою. При цьому варто використовувати тільки програми (здійсненні файли), що зберігаються на захищених від запису дискетах. Недотримання цього правила може привести до неприємних наслідків, оскільки при завантаженні DOS чи запуску програми з зараженого диска в комп'ютері може бути активований вірус, а при вірусі,що прогресує, лікування комп'ютера буде безглуздим, тому що воно буде супроводжуватися подальшим зараженням дисків і програм.
3. Лікування комп'ютера від вірусу процес творчий, тому будь-які рекомендації з цього приводу (у тому числі і приведені нижче) не треба сприймати як догму.
При зараженні комп'ютера вірусом варто перезавантажити комп'ютер і почати його лікування, працюючи з дискетами. Однак перезавантаження треба виконати правильно, оскільки існують віруси, здатні виживати навіть при перезавантаженні з чистої системної дискети. Ці віруси виправляють інформацію про типи дисководів для дискет у CMOS, наприклад, установлюючи, що цих дисководів нібито не існує. Тоді програма початкового завантаження завантажує комп'ютер не з дискет, а з жорсткого диска. При цьому запускається вірус, що відновлює інформацію про типи дисководів для дискет у CMOS і продовжує завантаження з дискети. Кроки 3-5 наведеної нижче процедури дозволяють запобігти ініціалізації таких вірусів.
1. Приготуйте системну дискету. Переконаєтеся, що дискета захищена від запису. Вставте дискету в дисковод А: комп'ютера.
2. Натисніть на кнопку перезавантаження Reset комп'ютера чи виключіть комп'ютер і включіть його знову.
3. Відразу після початку завантаження у відповідь на відповідне запрошення натисніть клавішу чи комбінацію клавіш, призначених для входу в програму конфігурування комп'ютера SETUP.
4. У програмі конфігурування комп'ютера переконаєтеся, що типи дисководів для дискет установлені правильно. Якщо типи цих дисководів задані неправильно, треба їх виправити. Крім того, треба перевірити установки, що відповідають за порядок початкового завантаження. У багатьох типах BIOS можна встановити, що завантаження спочатку здійснюється з жорсткого диска, а лише потім із дискети. Якщо такі установки вімкнені, треба їх виключити.
5. Вийдіть із програми конфігурування.
6. Комп'ютер завантажиться із системної дискети, і вірус при цьому запущений не буде.
Для включення режиму лікування при запуску програми Aidstest необхідно задати режим /F, а при запуску програми Aidstest параметр /CU. Зрозуміло, для лікування важливо використовувати ту з програм, що знайшла вірус. При лікуванні рекомендується робити пошук вірусів у всіх файлах (параметр /G програми Aidstest, параметр /AL програми Dr.Web). Наприклад, для лікування файлів на диску Е: можна використовувати наступні команди:
- aidstest С: /F /S /G;
- drweb C: /CL /RV /HI /AR /HA1 /CU /DL /AL.

А для лікування файлів на всіх твердих дисках команди:
- aidstest * /F /S;
- drweb * /CL /RV /HI /AR /HA1 /CU /DL /AL.

Після цього програми починають перевірку і лікування, і Вам залишається тільки відповідати на конкретні запити програм
Якщо програми Aidstest і Dr.Web не змогли знайти вірус, а Ви вважаєте, що вірус в комп'ютері є, то можна використовувати для лікування програму ADinf Cure Module лікуючий блок до програми ADinf. Ця програма, на відміну від Aidstest і Dr.Web, не обмежена у своїй діяльності тільки знайомими їй вірусами. Навпаки, програма ADinf Cure Module про конкретні віруси нічого не знає. Однак ця програма знає основні механізми, за допомогою яких віруси заражають програми. На основі знання цих механізмів і попередньо зібраних зведень про файли вона відновлює вихідний стан файлів.
Чудовими доповненням до програм Aidstest, Dr.Web, ADinf і ADinf Cure Module є використання програми-сторожа (фільтра), що перевіряла, як вставляються в комп'ютер дискети і файли, що запускаються, на відсутність у них вірусів. Можна використовувати в якості програм-охоронців програму NAVTSR.EXE з комплексу Norton AntiVirus для Windows. Для запуску цієї програми треба вставити у файл AUTOEXEC.BAT команду виклику NAVTSR.EXE. Ніяких параметрів при цьому задавати не треба. Каталог із файлами Norton AntiVirus повинне бути зазначений у команді Path. Після цього програма NAVTSR.EXE буде автоматично контролювати файли, що запускаються, на відсутність у них відомих програмі файлових вірусів, а дискети, що вставляються в комп'ютер, на зараженість відомими програмі завантажувальними вірусами. Крім того, програма буде перехоплювати неприйнятні дії вірусів (типу зараження системних областей жорсткого диска чи форматування жорсткого диска) і виводити повідомлення користувачу.
Для керування режимами програми NAVTSR.EXE можна запустити Norton AntiVirus для Windows, натиснути кнопку Options і вибрати пункт Auto-Protect Settings. А можна обійтися і без Windows програма NAV.EXE, що входять у комплекс, має ті ж можливості, що і її Windows-аналог.
Розділ 6. Оболонки для операційної системи MS-DOS

NORTON COMMANDER: загальні відомості

6.1.1. Можливості Norton Commander

Програма Norton Commander, розроблена фірмою Peter Norton Computing у 1992 р. Крім Norton Commander, існують також інші програми-оболонки, наприклад: QDos, PathMinder, XTree та ін. Є і непогані вітчизняні розробки: Volkov Commander (зроблений, м'яко кажучи «за мотивами» Norton Commander), Pie Commander, Victoria, Command Processor та ін. В операційну систему MS-DOS також була включена власна програма-оболонка Shell. Однак найбільш вдалою і найбільш розповсюдженою в нашій країні є Norton Commander. Навіть для Windows і Windows 95 були створені аналоги Norton Commander:
DISCO Commander (Windows-аналог Norton Commander 4.0) і Norton Commander для Windows фірми Symantec.
Модульна структура Norton Commander дозволяє значно зменшити необхідний обсяг дискової пам'яті з його компонентів можна залишити тільки необхідні. Мінімальна конфігурація Norton Commander розміщується на дискеті, що дозволяє запускати програму з дискети.
Norton Commander дозволяє виконувати велику кількість різних функцій, зокрема:
- наочно зображувати зміст каталогів на дисках;
- зручно копіювати, перейменовувати, пересилати і вилучати файли;
- зображувати дерево каталогів на диску (на цьому дереві можна переходити в потрібний каталог, створювати, перейменовувати і вилучати каталоги);
- переглядати текстові, графічні й архівні файли, бази даних та таблиці табличних процесорів і т.ін.;
- редагувати текстові файли;
- виконувати будь-які команди DOS;
- працювати з архівними файлами майже так само зручно, як зі змістом каталогів;
- за допомогою одного натискання клавіші виконувати стандартні дії для кожного типу файлів.
Разом із Norton Commander поставляються програми для підтримки зв'язку між комп'ютерами по модему, копіювання і форматування дискет, одержання інформації про комп'ютер, звільнення диска від непотрібних файлів і т. ін.
Norton Commander є DOS-програмою, тому вона «не розуміє» довгі імена Windows. Так, у панелях Norton Commander відображаються лише короткі (8 символів + 3 у розширенні) імена файлів, пошук файлів також здійснюється за короткими іменами і т.ін. При копіюванні файлів з довгими іменами копіям будуть привласнені тільки короткі імена.
Запуск Norton Commander здійснюється набором команди:

NC

Після запуску Norton Commander у верхній частині екрана з'являються два прямокутних вікна, обмежені подвійною рамкою (далі ці вікна будуть називатися панелями). Нижче розташовується звичайне запрошення DOS. Там можна вводити звичайні команди DOS. Ще нижче розташовується рядок, який нагадує значення функціональних клавіш Norton Commander (рис. 6.1).
Викликаючи Norton Commander, можна використовувати параметри /s або /t. Параметр /s обмежує до 700 максимальну кількість файлів і каталогів, відображуваних у панелі, але дозволяє надати більше оперативної пам'яті програмам перегляду файлів, котрі викликаються з-під Norton Commander (при натисканні F3). Параметр /t обмежує цю кількість до 300, але надає ще більшої оперативної пам'яті програмам перегляду. Ці параметри варто використовувати у випадку труднощів при перегляді файлів у середовищі Norton Commander.
Виведення рядка з підказками значень функціональних клавіш можна скасувати натисканням Alt-B. Повторне натискання Alt-B відновлює рядок із підказками.
Для виходу з Norton Commander потрібно натиснути клавішу F10. У центрі екрана з'явиться запит на підтвердження виходу з Norton Commander. Щоб вийти, натисніть Enter або Y, а скасувати вихід, натисніть Esc або N.

Рис. 6.1. Вигляд екрана при роботі з програмою Norton Commander

6.1.2. Одержання допомоги (вмонтований довідник)

Для виведення на екран вмонтованого довідника Norton Commander варто натиснути клавішу F1. Якщо ви знаходитеся в режимі перегляду або редагування файлів, на екран буде виведена довідка про призначення клавіш. В інших випадках виводиться підказка про поточний режим роботи, виділений пункт меню і т.ін. Так, якщо натиснути клавішу F5 (копіювання файлів), а потім F1, то на екран буде виведена довідка про копіювання файлів.
Якщо тема вмонтованого довідника не поміщається на одному екрані, то її можна «перегортати» за допомогою клавіш , , Ноmе, End, PgUp, PgDn або мишею за допомогою лінійки прокручування, яка знаходиться у правій частині екрана допомоги. Вийти з довідника можна, натиснувши клавішу Esc.
У нижній частині екрана довідника розташовуються кнопки з написами Next, Previous, Index і Cancel (у російської версії Далі, Назад, Покажчик і Скасування). Ними можна переміщатися за допомогою клавіш і . Виділивши потрібну кнопку, слід натиснути Enter. Інші способи вибору натиснути клавішу з виділеною буквою потрібної кнопки або натиснути кнопку миші. Кнопки мають наступні значення:
- Next (Далі) - перейти до наступної теми довідника;
- Previous (Назад) - перейти до попередньої теми довідника;
- Index (Покажчик) - вивести зміст довідника;
- Cancel (Скасування) - вийти з довідника (те ж, що і при натисканні клавіші Esc).
При виборі напису Index (або Покажчик) на екран буде виведений зміст довідника Norton Commander. За допомогою клавіш і у ньому можна виділити потрібний пункт і, натиснувши Enter, одержати по ньому довідку (рис. 6.2).

6.1.3. Запуск програм та команд

Якщо потрібно виконати програму або команду DOS, необхідно, як звичайно, набрати цю команду на клавіатурі і натиснути Enter. Після закінчення виконання вид екрана буде такий же, як і до цього.


Рис. 6.2. Приклад екрана довідника, виведеного при натисканні F1

При коректуванні заголовка командного рядка можна використовувати клавіші:
- , , Horne, End, Ctrl-, Ctrl - переміщення по командному рядку;
- Backspace вилучення попереднього символу;
- Ctrl-Backspace вилучення попереднього слова;
- Del вилучення символу під курсором;
- Esc очищення командного рядка.
Клавіші , не діють у командному рядку, якщо в поточній панелі виведено в короткій формі зміст каталога, у цьому випадку замість даних клавіш можна використовувати Ctrl-S і Ctrl-D.
Щоб вивести в командний рядок на місце курсору ім'я файла або каталога, висвітленого на панелях Norton Commander, натисніть Сtrl-Еntег. При цьому курсор повинен вказувати на пробіл або один із символів:

< > | + . , :

Крім того, ліворуч від курсору (якщо він не стоїть у першій позиції рядка) також повинен бути пробіл або один із зазначених символів.

6.1.4. Перегляд результатів виконання команд

Якщо потрібно подивитися на виведені на екран результати виконання команди (вони можуть бути закриті панелями Norton Commander, натисніть Ctrl-O. Повторне натискання Ctrl-O відновить панелі на екрані.
Norton Commander зберігає інформацію про 16 останніх введених користувачем у командний рядок команд. Щоб вивести в командний рядок попередньо виконану команду, натисніть Ctrl-E. При повторних натисканнях Ctrl-E у командний рядок будуть по черзі виводитися попередні (раніше введені) команди. А натисканнями Ctrl-X ви можете вивести в командний рядок команду, яка була введена після тієї, котра знаходиться в командному рядку. Інакше кажучи, якщо Ctrl-E дозволяє переглядати список введених команд у напрямку від більш пізніх до більш ранніх, то Ctrl-X навпаки, від більш ранніх до більш пізніх.
Вивівши в командний рядок підходящу команду, її можна відредагувати і натиснути клавішу Enter для виконання команди.
Одну з раніше виконаних команд можна вивести в командний рядок так: набрати перші букви цієї команди і натиснути Ctrl-Enter.

6.1.5. Використання меню

За допомогою головного (або керуючого меню) Norton Commander можна встановити найбільш зручний вигляд представлення інформації на екрані, змінити режими роботи Norton Commander, а також виконати деякі інші дії.
Щоб ввійти в меню, варто натиснути клавішу F9. У верхньому рядку екрана з'явиться рядок, що містить пункти меню Left, Files, Disk, Commands, Options і Right (у російської версії Ліва, Файл, Диск, Команди і Права). Один із цих пунктів меню є виділеним (рис. 6.3).
У Norton Commander існує можливість додати у меню пункт Toots (Утиліти), визначити для нього пункти підменю і призначити команди,які викликаються для них.
Для переміщення пунктами меню використовуйте клавіші і . Вибравши потрібний пункт меню, натисніть клавішу Enter або , і під ним відкриється відповідне підменю. Для вибору пункту підменю варто використовувати клавіші і .
Вибравши потрібний пункт підменю, натисніть клавішу Enter для виконання.
Для швидкого вибору пункту можна також натиснути клавішу з буквою, виділеною в назві пункту.
За допомогою миші можна викликати меню, натиснувши у верхньому рядку екрана на зображення меню. Для вибору пункту меню або підменю варто натиснути мишею на назву цього пункту. Ще один спосіб - натиснути ліву кнопку миші у верхньому рядку екрана і, не відпускаючи її, виділити переміщенням миші потрібний пункт підменю, після чого відпустити кнопку миші.
Праворуч від назви деяких пунктів меню виводяться позначення клавіш або комбінацій клавіш, що викликають ті ж дії, що і даний пункт меню.
Якщо ліворуч від певного пункту меню стоїть галочка
·, це означає, що даний режим включений.
Якщо назва пункту меню закінчується декількома крапками, то при його виборі виводиться запит параметрів, які використовуються при виконанні даного пункту меню.
Для виходу з меню Norton Commander варто використовувати клавішу Esc. При використанні миші досить натиснути нею поза область меню.
Для одержання довідки про пункт меню Norton Commander можна виділити цей пункт і натиснути F1.
Якщо при виборі (клавіатурою або мишею) пункту меню, що відповідає функціональній клавіші F1-F8, тримати натиснутою клавішу Shift, то результат буде таким, як при натисканні комбінації функціональної клавіші та Shift.
При виборі деяких команд Norton Commander виводить на екран діалоговий запит (рис. 6.4), у якому задаються параметри, необхідні для виконання команди. Запит

Рис. 6.3. Опції меню

обведений рамкою, у верхній частині якої посередині виводиться назва запиту.
Крім кнопок, у діалогових запитах можуть міститися різні поля, що задають ті або інші параметри запиту. Для переходу до потрібного поля запиту за допомогою миші варто натиснути це поле запиту або відповідний полю напис мишею. Якщо поле є прапорцем або кнопкою перемикача, то при цьому автоматично змінюється значення прапорця або вибирається зазначена кнопка перемикача.
При використанні клавіатури для переміщення по полях і кнопках запиту треба натискати клавіші Tab і Shift-Tab. Для переміщення між режимами перемикача варто застосовувати клавіші переміщення курсору.
Якщо напис біля поля має виділену букву, то натискання клавіші Alt разом із клавішею, що відповідає цій букві, аналогічний натисканню миші у даному полі запиту (рис. 6.4).
У Norton Commander використовуються поля запитів наступних типів:
- текстове поле (у нього варто ввести той або інший рядок символів);
- прапорець (відповідає режиму, який може бути вімкнений або вимкнений);
- поле перемикача (задає один із декількох можливих
Рис. 6.4. Настроювання екрану

режимів).
Якщо ліворуч від напису в запиті знаходиться порожній квадратик, квадратик із галочкою або квадратні дужки з пробілом або хрестиком між ними, то цей напис відповідає полю типу «прапорець». Дане поле може мати одне з двох значень: включене або виключене, і відповідає певному режиму, що може бути включений або виключений:
- [х] режим увімкнений;
- [ ] режим вимкнений.
Для зміни значення прапорця натисніть мишею на квадратик або відповідний йому напис. Можна також підвести натисканнями клавіші Tab курсор у поле прапорця і натиснути клавішу Пробіл.
Для вибору однієї із декількох можливостей, що взаємо заміняють одина одну, використовується перемикач. Він складає набір написів, ліворуч від яких знаходяться кружечки: [(] і []. Позначення тут такі:
- [(] діючий у даний час режим перемикача;
- [ ] інші (не діючі) режими.
Для вибору значення в перемикачі натисніть мишею відповідний напис. Можна також підвести натисканнями клавіші Tab курсор до одного з режимів перемикача, потім клавішами переміщення курсору до потрібного режиму перемикача, і натиснути клавішу Пробіл. При виборі режиму перемикача крапка переміщається в позицію поруч з назвою обраного режиму.
Текстове поле це поле, для задання значення якого ви повинні ввести рядок символів із клавіатури.
Для заповнення текстового поля натисніть на нього кнопкою миші або виділіть його натисканнями клавіші Tab. При редагуванні поля символи, які вводяться із клавіатури, будуть з'являтися в тому місці, де знаходиться курсор. Для переміщення курсору в інше місце поля натисніть на це місце кнопкою миші або скористайтеся клавішами і (переміщення на позицію вліво і вправо), Ноmе і End (на початок і на кінець поля), Ctrl- і Ctrl- (переміщення на слово вліво і вправо). Для виправлення помилок ви можете використовувати клавіші Del вилучення символу праворуч від курсору, і Backspace вилучення символу ліворуч від курсору.
Якщо ви потрапили в текстове поле відразу після появи на екрані запиту або натисканнями клавіші Tab, то при введенні першого алфавітно-цифрового символу колишній зміст поля зникне. Якщо це небажано, тобто якщо Ви хочете відредагувати наявне в полі значення, натисніть на поле кнопкою миші або натисніть відразу після переходу в поле одну з клавіш , , Home або End.
6.2. Norton Commander: панелі та функціональні клавіші

6.2.1. Зміст панелей Norton Commander

У кожній панелі Norton Commander може зображуватися:
- зміст каталога на диску (рис. 6.5);
- дерево каталогів на диску (рис. 6.6);
- зведена інформація про диск і каталог на іншій панелі;
- зміст файла, виділеного на іншій панелі;
- зміст каталога на диску іншого комп'ютера, з'єднаного з даним;
- зміст архівного файла (архіва);
- відомості про кількість і обсяг виділених файлів і підкаталогів у каталозі на іншій панелі;
- результати пошуку файлів.

Рис. 6.5. Зміст каталога в панелі Рис. 6.6. Дерево каталогів на диску в панелі
Norton Commander Norton Commander

6.2.2. Керування панелями Norton Commander

Якщо на екрані виведено дві панелі Norton Commander, то одна з них є активною (або поточною), а інша неактивною. Заголовок активної панелі (тобто текст, виведений вгорі панелі), виділяється підсвічуванням (на монохромному дисплеї інверсним зображенням). Всі дії Norton Commander виконує в активній панелі (рис .6.5).
Клавіші для керування панелями:
- Tab зробити активною іншу панель;
- Ctrl-O забрати панелі з екрана або вивести панелі на екран;.
- Ctrl-P забрати неактивну панель з екрана або вивести панель на екран;
- Ctrl-U ___ переміняти панелі місцями;
- Ctrl-F1 ___ забрати ліву панель з екрана або вивести її на екран;
- Ctrl-F2 ___ забрати праву панель з екрана або вивести її на екран;
- Alt-F1 ___ вивести в лівій панелі зміст іншого диска;
- Alt-F2 ___ вивести в правій панелі зміст іншого диска.
Якщо виведений в активній панелі об'єкт (зміст каталога, дерево каталогів на диску, зміст файла і т.ін.) не поміщається в панелі повністю, ви можете за допомогою клавіш переміщення курсору переглядати цей об'єкт. Наприклад, клавіші PgUp і PgDn переміщають на сторінку вгору і вниз, клавіші і переміщають виділену ділянку (курсор) на рядок вгору та вниз.


6.2.3. Вибір типу панелей

При роботі з Norton Commander у його панелях відображаються змісти каталогів. Однак іноді потрібно використовувати панелі інших типів із результатами пошуку файлів, деревом каталогів і т.ін. Для зміни типу панелі можна використовувати команди меню Left (Ліва) для лівої панелі, або Right (Права) для правої панелі, або відповідні комбінації клавіш (таб.6.1).
Таблиця 6.1
Комбінації клавіш
Тип панелі
Команда меню
Комбінація клавіш

Зміст каталога
Brief (Короткий формат) або
Full (Повний формат)
Alt-F1
Alt-F2

Дерево каталогів
Tree (Дерево каталогів)



Інформаційна панель
Info (Стан)
Ctrl-L

Паспорт каталога
Directory Information (Паспорт каталога)
Ctrl-Z

Перегляд файла
View (Перегляд)
Ctrl-Q

Результати пошуку файлів
Find File Panel (Панель пошуку)



Каталог на під’єднаному комп'ютері
Link (Зв'язок)




Комбінації клавіш Ctrl-L, Ctrl-Q і Ctrl-Z змінюють стан не поточної панелі, а протилежної (неактивної) панелі. Повторне натискання цих комбінацій клавіш повертає панель у початковий стан.
Для виведення панелі зі змістом архівного файла треба двічі натиснути на імені архівного файла в звичайній панелі, або виділити архівний файл і натиснути Enter.

6.2.4. Зміст каталога в панелі

Рис. 6.7. Повна (ліворуч) і коротка (праворуч) форма подачі заголовка в панелі

Якщо в панелі Norton Commander виводиться зміст каталога, то зверху панелі зображується ім'я цього каталога. Імена файлів у панелі виводяться малими літерами, а імена підкаталогів друкованими.
Для файлів із атрибутами «прихований» або «системний» між ім'ям файла і розширенням виводиться символ «-», а перша буква імені зображується не рядковою, а прописною.
Norton Commander може виводити інформацію про зміст каталога в двох формах: повній та короткій (рис.6.7).
При повній формі видачі інформації праворуч від кожного імені файла виводяться його розмір у байтах, дата і час створення або останньої модифікації файла. Праворуч від імені підкаталога зображується >SUB-DIR< (у російської версії >КАТАЛОГ<). Верхній рядок у змісті займає посилання на батьківський каталог (для кореневого каталога диска цей рядок відсутній). У полі імені для батьківського каталога зображується «..», а праворуч від цього напису >UP-DIR< (у російської версії >КАТАЛОГ<).
При короткій формі видачі інформації виводяться тільки імена файлів і підкаталогів, проте в панелі вміщується більше імен. Імена файлів виводяться малими літерами, а імена підкаталогів друкованими, тому їх легко відрізнити.
Для вибору короткої або повної форми інформації про файли в панелі Norton Commander варто вибрати команду короткий формат (Brief) або повний формат (Fall).
У нижній частині панелі, що містить зміст каталога, знаходиться рядок міні-статусу. Він містить інформацію про виділений файл або про обрану групу файлів. Ця інформація особливо корисна при короткій формі видачі інформації про каталог.
Norton Commander може виводити інформацію про файли і підкаталоги в панелі в різному порядку.
Для зміни порядку видачі інформації в поточній панелі використовуються комбінації клавіш:
- Ctrl-F3 сортування за іменами;
- Ctrl-F4 сортування за розширенням;
- Ctrl-F5 сортування за часом (відповідно до спадання дати і часу створення або останньої модифікації файла, створення каталога);
- Ctrl-F6 сортування за розміром файлів;
- Ctrl-F7 несортований зміст каталога (виводиться у тому порядку, в якому файли і підкаталоги записані в каталозі на диску).
В усіх випадках, крім останнього, у панелі спочатку виводяться відомості про підкаталоги, а потім про файли.
Якщо в поточній панелі відображається зміст каталога на змінному диску, то для відновлення заголовка панелі треба натиснути Ctrl-R. Це необхідно робити, наприклад, при зміні дискети.

6.2.5. Виділений файл або каталог

Один із файлів або каталогів на екрані виділений сірим кольором. Будемо називати такий файл або каталог виділеним.
Клавішами переміщення курсору,,,, PgUp, PgDn можна переміщати виділену ділянку в панелі, виділяючи інший файл або каталог. За допомогою миші можна просто натиснути на потрібний файл або каталог.
При повній формі відображення інформації про файли в панелі клавіші та переміщають не виділення в панелі, а курсор у командному рядку.
Клавішею Tab можна перевести виділену ділянку на іншу панель Norton Commander, при цьому інша панель стане активною (поточною).
Щоб швидко виділити файл, натисніть клавішу Alt і, не відпускаючи її, перші букви імені потрібного файла. Ці букви будуть виведені в рамці внизу панелі. Norton Commander виділить потрібний файл, як тільки ви введете достатню кількість букв імені файла. Щоб виділити інший файл, ім'я якого складається з тих же букв, натисніть Ctrl-Enter. Якщо ви передумали виділяти файл, натисніть Esc.

6.2.6. Дії при натисканні клавіші Enter

Дія Norton Commander при натисканні користувачем клавіші Enter залежить від того, чи наявне що-небудь у командному рядку внизу екрана або ні. Якщо командний рядок не порожній, то при натисканні клавіші Enter буде виконана команда, що знаходиться в командному рядку. Ця команда виконується так само, ніби вона була введена у відповідь на запрошення DOS.
Якщо ж командний рядок порожній, дія Norton Commander залежить від того, що виділено на панелі:
- якщо це ім'я каталога, то Norton Commander «увійде» в даний каталог і виведе його зміст;
- якщо це ім'я архівного файла (файла з розширенням ZIP, ARJ, ARC, LZH, РАК або ZOO), то Norton Commander виведе в панель зміст виділеного архівного файла (крім випадку, коли на іншій панелі уже відображається зміст архівного файла);
- в інших випадках дія Norton Commander залежить від розширення імені відповідного файла, наприклад:
СОМ, ЕХЕ, ВАТ почнеться виконання цього файла;
DOC буде викликаний Microsoft Word для редагування цього файла;
С буде викликаний компілятор С.
Замість натискання Enter можна двічі натиснути кнопкою миші на імені файла або каталога мишею. У тому випадку зазначена вище дія буде виконана незалежно від того, міститься що-небудь у командному рядку внизу екрана чи ні.
Дія, що виконується для файла при натисканні клавіші Enter або при подвійному натисканні миші, залежить від розширення імені файла. Дії для різних розширень імені задаються файлом NC.EXT, що знаходиться в каталозі Norton Commander. При відсутності файла NC.EXT і для розширень, не згаданих у файлі NC.EXT, ніяких дій виконано не буде.

6.2.7. Перехід в інший каталог

Для того, щоб вивести в панель Norton Commander зміст іншого каталога, можна скористатися одним із перерахованих нижче способів:
- якщо в панелі виділити ім'я каталога (або позначення батьківського каталога «..») і натиснути клавішу Enter (або двічі натиснути кнопкою миші на імені каталога мишею), то Norton Commander «увійде» в даний каталог і виведе його зміст;
- якщо в неактивній панелі перейти (скажімо, натисканням Alt-F1 для лівої панелі або Alt-F2 для правої панелі) на той же диск, що й в активній панелі, то в неактивній панелі буде відображатися зміст того ж каталога, що виведений в активній панелі;
- натиснувши комбінацію клавіш Alt-F10, ви можете вивести вікно з деревом каталогів. Виділивши в цьому вікні ім'я каталога і натиснувши клавішу Enter або двічі натиснувши кнопкою миші на імені цього каталога, ви виведете в панель зміст зазначеного каталога.
Norton Commander дозволяє вивести в панель дерево каталогів на диску. У цьому випадку при переміщенні по дереву каталогів в іншій панелі автоматично буде виводитися зміст зазначеного курсором каталога.

6.2.8. Перехід на інший диск

Для того, щоб у панелі Norton Commander вивести зміст поточного каталога на іншому диску, варто натиснути Alt-F1 для лівої панелі, Alt-F2 для правої панелі (рис.6.8). На екран буде виведений список доступних дисків.
Натисніть кнопку запиту чи клавішу з буквою потрібного диска, або виділіть в запиті кнопку з буквою потрібного диска клавішами ,, і
Рис. 6.8. Перехід на інший диск

натисніть Enter. Norton Commanderпрочитає зміст поточного каталога на зазначеному диску і виведе його на екран (у відповідну панель).
Якщо Norton Commander не може прочитати зміст зазначеного диска (наприклад, у дисковод не вставлена дискета), то на екран буде виведено відповідне повідомлення, наприклад:

«Can't read the disk in drive ....
Press ENTER to try again, or enter a different drive letter here»
(Недоступний диск ...
Натисніть ENTER для повтору або введіть інше ім'я диска).

Якщо в панелі Norton Commander зображується зміст каталога на дискеті або іншому змінному диску, а Ви замінили дискету, то для того, щоб перекопіювати в поточну панель зміст нового диска, треба натиснути Ctrl-R.

6.2.9. Інформаційна панель

У панелі Norton Commander можна вивести зведену інформацію про диск і каталог (рис.6.9), зображений на іншій панелі. Якщо натиснути Ctrl-L, то неактивна панель стане інформаційною.
У панелі зображуються наступні відомості:
- ємкість оперативної пам'яті комп'ютера в байтах ( ... Bytes Memory);
- кількість вільної оперативної пам'яті в байтах ( ... Bytes Free );
- ємність поточного диска в байтах ( ... Bytes on drive );
- кількість вільного місця на поточному диску (... bytes free on drive ...);
- кількість файлів у каталозі, виведеному на іншій панелі Norton Commander, і їхній загальний розмір у байтах (... files use .... bytes in ...);
- мітка поточного диска (volume label);
- серійний номер поточного диска (serial number).
Нижче в інформаційній панелі виводиться зміст файла з ім'ям dirinfo, а якщо цього файла в каталозі не існує, то повідомлення «No 'dirinfo' file in this directory»
Як правило, у ньому записують інформацію про призначення каталога, у якому знаходиться цей файл. Редагувати файл dirinfo можна за допомогою вмонтованого редактора Norton Commander.
Для цього варто двічі натиснути кнопкою миші на область панелі, в якій відображається файл dirinfo або напис «No 'dirinfo' file in this directory», або перейти натисканням клавіші Tab в інформаційну панель і натиснути F4. Файл dirinfo можна редагувати і будь-яким іншим редактором текстів.

Рис. 6.9. Зведена інформація про диск та каталог.

Ще один спосіб передачі в панель зведеної інформації про файли в іншій панелі використання паспорта каталога, котрий відображається при натисканні Ctrl-Z. На відміну від інформаційної панелі, паспорт каталога відображає відомості не про всі, а про виділені файли і підкаталоги.

6.2.10. Використання функціональних клавіш

У нижньому рядку екрана Norton Commander виводить підказки значень функціональних клавіш. Нижче коротко описуються призначення функціональних клавіш.
- F1 Help Допомога - коротка інформація про призначення клавіш при
роботі з Norton Commander;
- F2 Menu Виклик - запуск команд, зазначених у списку, заданому
користувачем (меню користувача);
- F3 View Читання - перегляд файла. Можна переглядати текстові
файли, документи, зроблені за допомогою різних текстових редакторів, графічні файли, бази даних, архівні файли, таблиці табличних процесорів та ін;
- F4 Edit Редагування - редагування файла. Для редагування може бути
використаний вмонтований редактор Norton Commander або будь-який інший редактор, вибраний користувачем;
- F5 Copy Копія - копіювання файла. Всередині екрана з'являється
запит про те, куди копіювати файл. Без вказівок файл копіюється в каталог, зображений на іншій панелі.
- F6 Renmov Нове ім’я - перейменування файла (каталога) або пересилання
файла в інший каталог. Можна задати нове ім'я файла (каталога) або ім'я каталога, в який треба переслати даний файл. Для початку перейменування або пересилання треба натиснути (Enter), для скасування команди Esc;
- F7 MkDir НовКат - створення підкаталога;
- F8 Delete Вилучення - вилучення файла (файлів) або каталога;
- F9 PullDn Меню - показ керуючого меню Norton Commander;
- F10 Quit Вихід - вихід із Norton Commander.
Якщо натиснути клавішу Alt, то останній рядок екрана зміниться. У ньому буде виводитися підказка про значення комбінацій клавіш Alt-F1 Alt-F10. Нижче коротко описується призначення цих комбінацій клавіш:
- Alt-F1 Left Диск - вибір диска, зображеного на лівій панелі;
- Alt-F2 Sight Диск - вибір диска, зображеного на правій панелі;
- Alt-F3 View Читання - перегляд текстового файла. Цей режим викликається
швидше, але дозволяє переглядати тільки текстові файли і не має деяких можливостей, доступних при перегляді за допомогою натискання клавіші F3;
- Alt-F4 Edit Редагування - редагування файла за допомогою альтернативного
редактора (якщо при натисканні F4 використовується вмонтований редактор Norton Commander, то при натисканні Alt-F4 зовнішній редактор);
- Alt-F5 Соmp Стиснути - стиснення виділених файлів (переміщення їх в архів);
- Alt-F6 DeComp Вилучити - вилучення файлів з виділених архівів;
- Alt-F7 Find Пошук - пошук файла на диску;
- Alt-F8 Histry Журнал - перегляд і повторне виконання раніше введених команд;
- Alt-F9 ESALn Рядка - переключення з 25 на 43 (для монітора EGA) або 50
(Lines) (для монітора VGA) рядків на екрані та навпаки;
- Alt-F10 Tree Дерево - швидкий перехід в інший каталог.
Якщо натиснути клавішу Ctrl, то останній рядок екрана зміниться. У ньому буде виводитися підказка про значення комбінацій клавіш Ctrl-F1 Ctrl-F10. Нижче коротко описується призначення цих комбінацій клавіш:
- Ctrl-F1 Left Ліва - вивести або забрати ліву панель;
- Ctrl-F2 Right Права - вивести або забрати праву панель;
- Ctrl-F3 Name Ім’я - сортувати файли поточної панелі за іменами;
- Ctrl-F4 Exten Тип - сортувати файли в поточній панелі за розширенням;
- Ctrl-F5 Time Час - сортувати файли поточної панелі за часом;
- Ctrl-F6 Size Розмір - сортувати файли в поточній панелі за розміром;
- Ctrl-F7 UnSort Диск - не сортувати файли поточної панелі;
- Ctrl-F8 Sync Синхро - синхронізувати зміст каталогів на обох панелях
Norton Commander;
- Ctrl-F9 Рrint Друк - надрукувати виділений файл або групу файлів;
- Ctrl-F10 Split Розділення - розділити файл на кілька частин (наприклад, для
запису на дискети), а якщо виділено кілька файлів то
об'єднати виділені файли в один файл.
Якщо натиснути клавішу Shift, то останній рядок екрана не зміниться у ньому будуть виводитися ті ж підказки, що і без натискання Shift. Однак призначення функціональних клавіш у сполученні з Shift інші:
- Shift-F1 Help Допомога - очистити диск;
- Shift-F2 Menu Виклик - мережні утиліти;
- Shift-F3 View Читання - перегляд файла (ім'я запитується);
- Shift-F4 Edit Виправлення - редагування файла (ім'я запитується);
- Shift-F5 Copy Копія - копіювання (ім'я файла і призначення запитуються);
- Shift-F6 Renmov Нове ім’я - перейменування або пересилання (ім'я файла та
призначення запитуються);
- Shift-F7 MkDir НовКат - створення підкаталога;
- Shift-F8 Delete Вилучення - вилучення (ім'я файла запитується);
- Shift-F9 PullDn Меню - збереження конфігурації Norton Commander;
- Shift-F10 Quit Вихід - виклик меню (останнього використаного пункту).
6.3. Norton Commander: робота з файлами

6.3.1. Вибір групи файлів

Norton Commander дозволяє вибрати групу файлів або каталогів, над якою можна виконати деякі дії: скопіювати, перемістити в інший каталог, вилучити і т.ін. Обрані файли і каталоги зображуються жовтим кольором. Внизу панелі з'являються відомості про загальну кількість виділених файлів та їхній загальний розмір.
Вибір окремого файла або каталога (тобто переміщення його в групу) здійснюється натисканням клавіші Ins. Повторне натискання клавіші Ins скасовує вибір файла або каталога. За допомогою миші вибір файла або каталога, а також скасування вибору, здійснюється натисканням на імені файла або каталога правою кнопкою миші.
Щоб вибрати групу файлів за маскою (шаблоном), натисніть + (плюс у правій частині клавіатури) і задайте маску для вибору. У масці можна використовувати символи * і ?, їх зміст аналогічний командам DOS. Наприклад, щоб виділити всі файли з розширенням DOC, натисніть +, уведіть *.DOC і натисніть Enter.
Щоб скасувати вибір групи файлів за маскою (шаблоном), натисніть (мінус у правій частині клавіатури) і задайте маску файлів, вибір яких Ви хочете скасувати. Наприклад, щоб скасувати вибір усіх файлів, натисніть , введіть маску *. * і натисніть Enter.
Після натискання + або - можна вказати не одну, а кілька масок, розділивши їх пробілами. Наприклад, якщо після натискання + ввести *.ВАК *.ТMР, то виділеними виявляться файли з розширеннями ВАК та ТМР.
Щоб зробити невиділені файли виділеними, а виділені невиділеними, натисніть клавішу * (зірочку в правій частині клавіатури). Підкаталоги після натискання * виявляться невиділеними.
За допомогою функціональних клавіш можна виконати наступні дії з обраною групою файлів та каталогів:
Таблиця 6.2
Дії з групою файлів
Клавіша
Напис
Призначення

F5
Copy
(Копія) скопіювати в інший каталог

F6
RenMov
(Нове ім’я) перемістити в інший каталог або перейменувати

F8
Delete
(Вилучити) вилучити

Alt- F5
Сотр
(Стиснути) помістити в архівний файл

Alt- F6
DeComp
(Вилучити) вилучити файли з виділених архівів

Ctrl- F10
Split
(Об’єднати) об'єднати обрані файли в один файл

Після виконання дії над обраною групою файлів Norton Commander зніме з них виділення. Однак при бажанні можна відновити це виділення за допомогою пунктів меню «Files» «Restore selection» («Файл», «Відновити виділення»). Так можна, наприклад, повторно скопіювати групу файлів.

Підсумкові відомості про обрані каталоги

Якщо у панелі обрані тільки файли, то їхній загальний обсяг відображається в рядку міні-статусу в нижній частині панелі. Але при виділенні каталогів (або файлів і каталогів) про їхній загальний обсяг у рядку міні-статусу довідатися не можна там обсяг кожного каталога вважається рівним нулю. Тим часом, знання обсягу каталогів є дуже важливим, наприклад, при копіюванні всього заголовка каталога на дискети або на інший диск. У таких випадках може бути корисним режим паспорта каталога, введений у Norton Commander 5.0.
Для видачі в неактивну панель паспорта каталога варто натиснути комбінацію клавіш Ctrl-Z. Повторне натискання Ctrl-Z відновить початковий стан.
Вгорі інформаційної панелі виводиться рядок «Directory Information» (або «Паспорт каталога») (рис. 6.10). У трьох рядках панелі під написом Totals (Всього) вказується загальна кількість виділених на протилежній панелі каталогів, файлів та загальний розмір цих файлів. При цьому враховуються не тільки каталоги та файли, безпосередньо виділені в протилежній панелі, а й котрі знаходяться у виділених каталогах та їхніх підкаталогах будь-якого ступеня вкладеності. У нижній частині панелі зазначається кількість дискет ємністю 1,44 Мбайта та 1,2 Мбайти, необхідних для розміщення цих файлів.
У трьох рядках під написом With Filter (З фільтром) наводяться аналогічні відомості для каталогів і файлів, які задовольняють встановлений фільтр панелі. При встановленому фільтрі відомості про кількість дискет відносяться до файлів, що задовольняють фільтр.
Ще один спосіб відображення інформації про обсяг файлів у каталозі та всіх його підкаталогах надається режимом швидкого перегляду Norton Commander, а саме: якщо встановити в панелі виділення на каталог, то в панелі швидкого перегляду при цьому відображається загальна кількість каталогів і файлів у цьому каталозі та всіх його підкаталогах будь-якого ступеня вкладеності, а також загальний розмір цих файлів.


Рис. 6.10. Паспорт каталога

Перегляд файлів

При натисканні клавіші F3 Norton Commander дозволяє переглядати виділений курсором файл. Можна переглядати текстові файли, документи, зроблені за допомогою різних текстових редакторів, графічні файли, архівні файли, бази даних та таблиці табличних процесорів, наприклад файли Microsoft Word.
Для переміщення файлів можна використовувати клавіші (, (, PgUp, PgDn, , . Клавіші Home і End переміщають на початок та кінець списку файлів. При перегляді документів, баз даних і таблиць Ви можете також використовувати клавіші F7 для пошуку рядка символів (від поточного місця у файлі до кінця файла), Shift-F7 для повторення пошуку того ж рядка символів.
При перегляді файлів існують наступні додаткові можливості:
- F2 переносити або не переносити на інший рядок довгі рядки документів;
- F4 виводити файл у шістнадцятковому або в текстовому вигляді;
- F8 вибір режиму перегляду документа;
- F9 друк файла.
Ви можете використовувати клавіші:
- + та - (плюс і мінус на правій частині клавіатури) переміщення вперед та назад на запис по базі даних;
- F5 переміщення до запису з даним номером (номер запитується);
- F4 переключення між табличним переглядом бази даних і переглядом за окремими записами;
- F2 показ списку полів бази даних;
- F1 показ довідки про базу даних.
Перегляд графічних файлів:
- + і - збільшення та зменшення зображення на екрані;
- і поворот зображення проти і за годинниковою стрілкою;
- H дзеркальне відображення по горизонталі;
- V дзеркальне відображення по вертикалі;
- F1 показ довідки про можливості перегляду;
- F2F7 (для растрових файлів) вибір відеорежиму (кількості кольорів).
При перегляді документів з російськими літерами Norton Commander часто неправильно визначає формат документа. Наприклад, він може прийняти текстовий файл за документ. У цьому випадку треба за допомогою натискання клавіші F8 вибрати потрібний режим перегляду документа.
Для виклику вмонтованого режиму перегляду виділеного курсором файла треба натиснути комбінацію клавіш Alt-F3. Цей режим перегляду викликається швидше, але дозволяє переглядати тільки текстові файли і не має деяких можливостей, доступних при перегляді за допомогою натискання клавіші F3.
Norton Commander має режим, у якому можна швидко переглянути зміст декількох файлів. Для входу в цей режим треба натиснути Ctrl-Q, для виходу натиснути ще раз таку саму комбінацію. У даному режимі на панелі, що у момент входу в режим була неактивною, зображується зміст файла, виділеного курсором на іншій панелі. Таким чином, переміщаючи курсор, можна швидко переглянути зміст декількох файлів або одержати відомості про каталоги.
По-особливому обробляються ситуації, коли курсор вказує на:
- каталог тоді в панелі швидкого перегляду виводяться дані про загальну кількість файлів і підкаталогів, а також сумарний розмір файлів у даному каталозі та всіх його підкаталогах (будь-якого ступеня вкладеності);
- для файлу із розширенням СОМ, ЕХЕ або DLL у панелі швидкого перегляду виводиться коротка інформація та повідомляється, що можна натиснути Enter для запуску програми або F3 для перегляду файла;
- графічний файл у панелі виводиться повідомлення, у якому вказується, що для перегляду файла можна натиснути F3.
Якщо потрібно переглянути більше рядків файла, ніж виведено в панелі швидкого перегляду, треба натиснути клавішу Tab, щоб перевести курсор на панель із файлом. Після цього можна використовувати клавіші:
- ( (, PgUp, PgDn, (, ( для переміщення вгору, вниз, вправо та вліво по файлу;
- Home та End для переходу на початок і кінець файла.
При перегляді баз даних можна також використовувати клавіші + і - для переміщення на один запис.
Після закінчення перегляду файла треба знову натиснути клавішу Tab, щоб перевести курсор на іншу панель.
Існує можливість вивести зміст файла, що переглядається, на весь екран. Для цього треба натиснути клавішу F3. Після цього можна використовувати всі ті можливості, що існують при звичайному перегляді файлів. По закінченні перегляду треба знову натиснути клавішу F3.

Редагування файлів

Для редагування виділеного курсором файла варто натиснути F4. Можна використовуватися як вмонтований у Norton Commander редактор, так і будь-який зазначений користувачем редактор (зовнішній редактор). Вибір редактора здійснюється за допомогою пунктів меню Commands, Configuration, Editor (Команди, Конфігурація, Редактор).
Якщо після натискання комбінації клавіш Sift-F4 ввести ім'я файла, якого немає на диску, то внаслідок цього буде створено новий файл.
Якщо виділити курсором файл і натиснути не F4, а Alt-F4, то виділений файл буде редагуватися за допомогою альтернативного редактора. Це дозволяє поперемінно використовувати два редактори: вмонтований у Norton Commander та будь-який інший. Як правило, вмонтований редактор варто вживати тільки для невеликих виправлень. Серйозні коректування краще робити за допомогою інших, більш могутніх редакторів.
У Norton Commander 5.0 для кожного розширення імені файла може використовуватися свій зовнішній редактор. Вибір редактора залежно від розширення імені файла виконується відповідно до вказівок, що містяться у файлі NCEDIT.EXT (аналогічно файлу NC.EXT). Файл NCEDIT.EXT може редагуватися за допомогою Norton Commander (пункти меню Commands, Editors) або будь-яким текстовим редактором.
Одержання довідки про призначення клавіш при редагуванні здійснюється натисканням клавіші F1.
Перший рядок екрана (рис.6.11) у вмонтованому редакторі Norton Commander є інформаційним.
Ознака «*» в інформаційному рядку з'являється тоді, коли в документі, який редагується, існують не збережені на диску зміни, а ознака «"» коли в текст вводиться керуючий символ (тобто після натискання Ctrl-Q).

Рис. 6.11. Редагування файлів у Norton Commander

У позиції інформаційного рядка, де повідомляється код символу, може виводитися EOL кінець рядка, або EOF кінець файла.
Курсор, схожий на знак підкреслення, вказує на поточну позицію в тексті. Усі зміни в тексті та вставки нового тексту відбуваються в тій позиції, на яку показує курсор.
Курсор можна переміщати в потрібну позицію натисканням миші, а також за допомогою клавіш ,,, на одну позицію вліво, вправо, вгору і вниз. Крім того, курсор можна переміщати по тексту клавішами:
- PgUp і PgDn на сторінку (розмір екрана) вгору та вниз;
- Ctrl- і Ctrl- на слово вліво та вправо;
- Ноmе і End на початок та кінець поточного рядка;
- Ctrl-Hоmе, Ctrl-End на початок та кінець файла, який редагується;
- Alt-F8 – на рядок із даним номером (номер запитується).
Для введення тексту потрібно перемістити курсор у те місце, куди треба вводити новий текст, і почати набір тексту, натискаючи відповідні буквенно-цифрові клавіші. Текст, що вводиться, поміщається в ту позицію, в якій знаходиться курсор. Для закінчення рядка треба натиснути на клавішу Enter.
Якщо необхідно ввести прописну букву, то необхідно натиснути клавішу Shift і, не відпускаючи її, натиснути клавішу з потрібним символом.
Якщо ви хочете перейти від введення російських букв до введення латинських букв або навпаки, необхідно переключити клавіатуру з режиму введення російських букв у режим введення латинських букв або навпаки. Це робиться за допомогою використовуваного вами драйвера клавіатури.
Введення спеціальних символів із кодами 1-31 здійснюється натисканням комбінації клавіш Ctrl-Q, а потім комбінації клавіші Ctrl і клавіші, що відповідає потрібному символу (A-Z для символів із кодами 1-26, [, \, ], ", _ для символів із кодами 27-31). Наприклад, для введення символу з кодом 12 (який означає кінець сторінки) треба натиснути Ctrl-Q Ctrl-L.
Редактор дозволяє вставити поточний час і дату в позицію, зазначену курсором. Для цього треба натиснути Alt-F3.
Для вилучення символів та рядків можна використовувати наступні клавіші:
- Del вилучення символу під курсором;
- Backspace вилучення символу ліворуч від курсору;
- Ctrl-Y вилучення рядка;
- Ctrl-K вилучення тексту від поточного положення курсору до кінця рядка;
- Ctrl-Backspace вилучення слова ліворуч від курсору;
- Ctrl-T вилучення слова праворуч від курсору.
Операції з файлами в редакторі здійснюються за допомогою клавіш:
- F2 - зберегти відредагований файл;
- Shift-F2 - зберегти відредагований файл під іншим ім'ям (нове ім'я запитується);
- F10 або Esc - вийти з режиму редагування;
- Shift-F10 - зберегти редагований файл і вийти з режиму редагування;
- F9 - вивести файл на принтер;
- Alt-F5 - вставка в документ заголовка, що редагується, іншого файла (вставка виконується перед тим місцем, на яке вказує курсор);
- Alt-F9 - визначає, чи треба створювати .ВАК-файли при збереженні результатів редагування, чи ні:
Backups will be created (Будуть створюватися резервні файли), або Backups will not be created (Резервні файли створюватися не будуть)
Пошук рядків символів здійснюється за допомогою клавіш:
- F7 пошук рядка символів у документі від поточної позиції курсору до кінця
документа. Потрібний рядок треба ввести у відповідь на запит;
- Shift –F7 пошук рядка символів у документі від поточної позиції курсору до початку
документа. Потрібний рядок треба ввести у відповідь на запит;
- Alt-F7 повторення пошуку того ж рядка символів.
При пошуку рядків символів можна або враховувати різницю між заголовними та малими літерами, включивши в запиті режим Case sensitive (Розрізняти прописні і рядкові), або не враховувати, відключивши цей режим.
Пошук та заміна рядків символів здійснюється за допомогою клавіш:
- F4 пошук рядка символів у документі від поточної позиції курсору до кінця
документа і заміна його на інший рядок символів. Змінний та змінюючий рядки треба ввести у відповідь на запити;
- Shift –F4 пошук і заміна від поточної позиції курсору до початку документа;
- Alt-F4 повторення пошуку і заміни з тими ж змінними та змінюючими рядками.
Тут також існує можливість враховувати або не враховувати при пошуку різницю між друкованими і малими літерами.
Вмонтований редактор Norton Commander дозволяє виділяти блоки тексту і виконувати різні операції над ними. Блоки складаються з одного або декількох послідовних рядків документа, при чому рядок може входити в блок тексту тільки цілком.
Щоб виділити блок тексту, треба встановити курсор у перший або в останній рядок блоку і натиснути F3. Потім варто перемістити курсор в інший крайній рядок блоку і знову натиснути F3.
Для операцій з виділеним блоком тексту використовуються наступні клавіші:
- Shift-F3 скасувати виділення блоку тексту;
- F5 скопіювати блок тексту в позицію перед курсором;
- F6 перемістити блок тексту на місце перед курсором;
- F8 вилучити блок тексту;
- Alt-F10 додати блок тексту до файла (ім'я файла запитується, а якщо файла не
існує, то він створюється).
Вмонтований редактор надає можливість редагування файлів у коді Windows. Для переключення редактора в кодування Windows варто натиснути комбінацію клавіш Alt-F1, для переключення в кодування DOS Alt-F2. Переключення здійснюється тільки в тому випадку, якщо у файлі відсутні незбережені зміни.
Для виходу з режиму редагування файла можна використовувати наступні клавіші:
- F10 або Esc вийти з режиму редагування;
- Shift-F10 зберегти відредагований файл і вийти з режиму редагування.
Якщо ви натиснули F10 або Esc, а у файлі існують зміни, не збережені на диску, то на екран буде виведений запит про те, чи треба зберегти файл на диску. Можливі відповіді:
- Save (Зберегти) зберегти відредагований файл і вийти з режиму редагування;
- Don't save (He зберігати) вийти з режиму редагування, не зберігаючи відредагований файл;
- Continue editing (Продовжити роботу) не виходити з режиму редагування.
Вмонтований редактор може обробляти файли довжиною до 64800 байт. Якщо ви захочете редагувати файл великих розмірів, то на екран буде виведено відповідне повідомлення. Існують дві можливості:
- View (Перегляд) переглянути файл;
- Cancel (Скасувати) відмовитися від перегляду файла.
Якщо файл все-таки необхідно редагувати, то варто скористатися яким-небудь іншим редактором, а не редактором, вмонтованим у Norton Commander.

Копіювання файлів та каталогів

Рис. 6.12. Копіювання файлів

Для копіювання файлів треба виділити потрібний файл або вибрати групу файлів і натиснути клавішу F5.
Якщо на панелі зазначені які-небудь файли (вони зображуються жовтим кольором, при цьому внизу панелі міститься інформація про кількість обраних файлів і їхній загальний розмір), то буде копіюватися обрана група файлів, у протилежному випадку копіюється поточний (виділений курсором) файл.
У запиті (рис. 6.12), виведеному після натискання клавіші F5, як пункт призначення файлів, що копіюються, буде запропонований каталог, зображений на іншій (неактивній) панелі. Тому варто перед копіюванням файлів в інший каталог вивести зміст цього каталога на іншу панель Norton Commander.
Ще один спосіб почати копіювання, що добавлений у Norton Commander 5.0, - це перетягування файлів або каталогів мишею.
Якщо в панелі обрані які-небудь файли або каталоги, то на початку перетягування покажчик миші може показувати на будь-який файл або каталог на панелі у всіх випадках переміщатися будуть обрані файли і каталоги. Якщо ж у панелі не обрано файлів і каталогів, то переміщатися буде той файл або каталог, на який показував покажчик миші на початку перетягування.
Якщо ви перетягнете файли або каталоги на назву каталога, то як пункт призначення буде запропонований цей каталог.
При переміщенні файлів або каталогів мишею біля покажчика миші виводиться відповідний напис, наприклад:

Copy: 3 files (або Копіювання: 3 файлів).

Крім того, натиснувши клавішу F10 або натиснувши кнопку запиту F10 Tree (F10 Дерево), можна вивести на екран дерево каталогів поточного диску і вибрати в ньому каталог, у який потрібно копіювати файли. Для вибору каталога треба двічі натиснути на нього кнопкою миші або виділити за допомогою клавіш переміщення курсору і потім натиснути Enter. Ім'я обраного каталога поміщується в поле Copy: (Копіювати:) запиту копіювання файлів.
Нижче поля, що вказує пункт призначення файлів або каталогів (рис. 6.12), які копіюються, розташовуються чотири поля-прапорці, що задають режими копіювання. Як звичайно, для зміни значення кожного прапорця треба або натиснути на відповідне поле кнопкою миші, або підвести до нього курсор і натиснути клавішу Пробіл. Опишемо ці режими докладніше:
- Include sub directories (Включаючи підкаталоги) - якщо режим включений і ви виділили в панелі не тільки файли, але й підкаталоги, то ці підкаталоги з усім їх вмістом будуть скопійовані в однойменні підкаталоги цільового каталога. При необхідності Norton Commander створить відповідні підкаталоги цільового каталога;
- Use Filters (Використовувати фільтр) якщо даний режим включений, то при виконанні копіювання буде використовуватися фільтр;
- Copy newer files only (Копіювати тільки нові) при включенні цього режиму файли, що копіюються, не будуть заміщати більш нові файли з тим же ім'ям;
- Check target space (Перевірити вільне місце) якщо цей режим включений, то перед копіюванням Norton Commander перевірить наявність достатньої кількості вільного місця на цільовому диску. При недостатності вільного місця видається повідомлення (Not enough room to copy/move, або Недостатньо місця для копіювання/переносу файла). У повідомленні будуть зазначені обсяги необхідного і наявного місця на цільовому диску. При натисканні кнопки запиту Continue (Продовжити) копіювання все-таки буде розпочато (при цьому будуть скопійовані не всі файли), а при натисканні кнопки Cancel (Скасувати) скасовано.
Установивши всі параметри в запиті копіювання, варто натиснути кнопку запиту Copy (Виконати). Якщо параметри задані правильно, програма почне копіювання файлів, відображаючи процес копіювання кожного файла діаграмою зі смужкою, що показує скопійовану частку файла. При неправильній вказівці параметрів буде видане відповідне повідомлення.
Після закінчення копіювання ті файли і каталоги, що вдалося успішно скопіювати, перестануть бути виділеними.
Якщо ім'я файла, який треба створити при копіюванні, уже існує в каталозі, у якому іде копіювання файла, на екран буде видане повідомлення: «The file ... already exist. Do you wish to write over the target file?» (Файл ... вже існує. Замінити файл при копіюванні?). Ви можете вибрати одну з відповідей:
- Overwrite (Замінити) дозволити копіювання. При цьому файл, що існував, із тим же ім'ям, буде знищений;
- Аll (Усі) дозволити копіювання цього і всіх наступних файлів без подальших запитів (файли, що існували з тими ж іменами, будуть знищені);
- Skip (Пропустити) зупинка копіювання;
- Cancel (Скасування) не дозволити копіювання файла і припинити процес копіювання.
Для припинення процесу копіювання можна також натиснути клавішу Esc.
Якщо файл, що заміщається при копіюванні, має атрибут «Тільки для читання» або «Системний», то Norton Commander видає додатковий запит, наприклад: «The file ... is a read only file. Do you wish to write over the target file?» (Файл ... є файлом тільки для читання . Замінити?).
При недостатньому обсязі місця при копіюванні на незнімний диск на екран буде видане повідомлення «There isn't enough room to copy ... to ...» (Недостатньо місця для копіювання ... в...). Користувач може відповісти натисканням кнопки ОК (або клавіші Enter або Esc), після чого копіювання припиняється. Якщо в панелі були виділені файли або каталоги, то ті з них, що не були скопійовані, залишаться виділеними.
При недостачі місця при копіюванні на знімний диск буде видане те ж повідомлення, що і вище, але тепер воно буде доповнено написом «Insert another disk in drive ...» (Вставте наступний диск у дисковод ...). Якщо вставити відформатований диск у зазначений дисковод і натиснути кнопку запиту ОК, то копіювання буде продовжено. Повторюючи при необхідності цей процес, можна скопіювати файли на кілька дисків. Єдине обмеження розмір кожного файла не повинен перевищувати ємності цільового диска (дискети). Щоб відмовитися від продовження копіювання, треба натиснути кнопку запиту Cancel (Скасування) або клавішу Esc.
Якщо при копіюванні буде виявлено, що в каталозі, куди копіюється файл, існує підкаталог із тим іменем, яке повинен одержати цей файл, то копіювання файла не виконується. На екран видається повідомлення: «Unable to create Me ...» (Неможливо створити файл ...). Користувач може відповісти натисканням кнопки ОК (або клавіші Enter, або Esc), після чого програма продовжить копіювання інших файлів.


Перейменування і пересилання файлів і каталогів

Щоб перейменувати файл або каталог, вкажіть курсором на файл або каталог і натисніть F6. У відповідь на запит Norton Commander треба ввести нове ім'я файла або каталога і натиснути кнопку запиту Rename/Move (Виконати).
Norton Commander дозволяє переслати в інший каталог файл, підкаталог чи групу файлів або підкаталогів. Пересилання відрізняється від копіювання тільки, тим, що після успішного завершення пересилання вихідні файли (або каталоги) вилучаються. Пересилання в Norton Commander здійснюється так само, як копіювання, з такими відмінностями:
- щоб почати пересилання за допомогою клавіатури, треба натиснути клавішу F6, а не F5;
- щоб почати пересилання за допомогою миші (перетаскуванням), треба під час перетаскування тримати натиснутою клавішу Alt. При перетаскуванні в покажчику миші виводиться напис зі словом Переміщення (Move), а не Копіювання (Сору);
- запит режимів переміщення файлів має заголовок Перейменування файлів (Rename), а командна кнопка запиту, що ініціює початок переміщення, в англійській версії програми називається Rename/Move (у російської версії „Виконати”, так само як при копіюванні).
Якщо файл або підкаталог пересилається в інший каталог того ж диска, Norton Commander не переміщає вміст файла або підкаталога, а тільки вилучає відповідне посилання (елемент каталога) з початкового каталога і включає його в приймаючий каталог. Такий спосіб працює набагато швидше.

Вилучення файлів і каталогів
Для вилучення файлів або каталогів за допомогою Norton Commander треба виділити потрібний файл чи каталог або вибрати групу файлів або каталогів і натиснути F8. При цьому Norton Commander буде вилучати наступні об'єкти:
- якщо на панелі обрані які- небудь файли або каталоги (вони зображуються жовтим кольором ), то вилучається обрана группа файлів і каталогів;

Рис. 6.13. Вилучення файла

При вилученні одного файла можна вказати на цей файл курсором і натиснути клавішу F8. На екран видається запит на підтвердження вилучення файла (рис. 6.13). Ім'я файла, що вилучається, наведено в запиті.
Для вилучення файла треба натиснути кнопку запиту Delete (Вилучення). При використанні клавіатури для цього, як правило, досить просто натиснути клавішу Enter.
Для сумісності з попередніми версіями програми при вилученні поточного (зазначеного курсором) каталога, навіть при виключеному режимі Include sub directories (Включаючи підкаталоги), він може бути вилучений, якщо він порожній (не містить файлів і підкаталогів) і якщо режим Delete empty directories (Вилучити порожні каталоги) включений.
Будьте особливо уважні при використанні режиму Include sub directories (Включаючи підкаталоги) при помилковому вилученні відновити дані в каталозі може бути дуже складно.
Для кожного відзначеного Вами файла програма виводить запит про допустимість його вилучення (рис. 6.14).
Ви можете вибрати одну з відповідей:
- Delete (Вилучення) Вилучити даний файл та продовжити роботу;
- All (Усі) дозволити вилучення цього та всіх наступних файлів (але не каталогів) без подальших запитів;
- Skip (Пропустити) не вилучати даний файл і продовжити роботу, видаючи запити для кожного файла, що вилучається;
- Cancel (Скасування) не вилучати даний файл і припинити процес вилучення. Натискання клавіші Esc ідентичне вибору відповіді Cancel (Скасування).
При вилученні каталогів, тобто якщо режим Include sub directories (Включаючи підкаталоги) включений, для кожного зазначеного вами каталога програма виводить запит про допустимість його вилучення.
Рис. 6.14. Виконання вилучення

Ви можете вибрати одну з відповідей:
- Delete (Вилучення) Вилучити даний каталог (точніше, усі файли з даного каталога) і продовжити роботу;
- Аll (Усі) дозволити вилучення цього і всіх наступних каталогів без подальших запитів;
- Skip (Пропустити) не вилучати даний каталог та продовжити роботу, видаючи запити для кожного зазначеного каталога;
- Cancel (Скасування) не вилучати даний каталог і припинити процес вилучення.
При вилученні файла з атрибутами ''тільки для читання'' або ''системний'' Norton Commander видає додатковий запит, наприклад: «The following file is marked Read only ... Do you still wish to delete it?» (файл має атрибут Тільки для читання ... Вилучити?). Ви можете вибрати одну з відповідей:
- Delete (Вилучити) дозволити вилучення даного файла;
- All (Усі) дозволити вилучення цього і всіх наступних файлів з атрибутами: атрибут «Тільки для читання» або «Системний» без подальших запитів;
- Skip (Пропустити) пропустити вилучення даного файла і продовжити процес вилучення;
- Cancel (Скасування) заборонити вилучення файла і припинити процес вилучення.
Якщо при включеному режимі Delete empty directories (Вилучити порожні каталоги) у зазначених каталогах або їхніх підкаталогах залишилися файли (через застосування при вилученні фільтра, заборони користувачем вилучення файла з атрибутами «Тільки для читання» або «Системний»), програма повідомить про неможливість вилучення каталога: «Unable to delete directory ... because it is not empty» (Не можна Вилучити каталог ... , тому що він містить файли).

6.3.8. Пошук файлів на диску

При роботі з файлами користувачі часто забувають, у якому каталозі знаходиться той або інший файл. Norton Commander дозволяє знайти файл на диску з інформації про ім'я файла, з рядка символів, що міститься у файлі, дати створення, розміру та інших характеристик. Пошук може відбуватися на всьому диску, у визначеному каталозі або в зазначеному каталозі і всіх його підкаталогах будь-якого ступеня вкладеності. Результати пошуку файлів можна помістити в спеціальну панель Norton Commander, що дозволяє зробити групові дії над усіма або деякими знайденими файлами: вилучити, скопіювати, помістити в архів і т.ін.
Для початку пошуку варто почати наступні дії:
1. Зробіть поточним диск, на якому відбуватиметься пошук файлів.
2. Якщо ви хочете робити пошук у визначеному каталозі або в каталозі та його підкаталогах, зробіть цей каталог поточним.
3. Натисніть комбінацію клавіш Alt-F7.
На екрані з'явиться запит параметрів пошуку файлів (рис. 6.15). Установивши всі режими пошуку, варто натиснути кнопку запиту Start (Старт) для початку пошуку. Як правило, за допомогою клавіатури почати пошук можна також, натиснувши клавішу Enter.
Кроки, зазначені вище, не обов'язкові, але вони зручні, тому що позбавляють від ручного коректування параметрів запиту.
У запиті існують наступні поля:
- Find Files (Знайти файл) тут треба ввести ім'я файла, що шукаєте, або кілька імен, розділених пробілами. В іменах можна використовувати символи * та ?;
- Location(s) (Каталог) тут програма виводить ім'я поточного каталога. Ви можете змінити це поле, вказавши там каталог чи каталоги, у яких відбувається пошук файлів. При заданні декількох каталогів вони повинні розділятися пробілами або крапками з комами. При пошуку на всьому диску значення даного поля ігнорується;


Рис.6.15. Запит параметрів пошуку файлів

- Containing (Утримуючі) тут можна вказати рядок символів, що повинен міститися в файлах, які необхідно знати. При пошуку рядка символів прописні та друковані літери не розрізняються (тобто пошук ведеться без обліку регістра букв). Якщо дане поле не заповнене, пошук рядків у файлах не ведеться.
Натиснувши клавішу F10 або натиснувши кнопку запиту F10 Tree (F10 Дерево), можна вивести на екран дерево каталогів поточного диска. Обраний при цьому каталог (на нього треба двічі натиснути кнопкою миші або виділити його за допомогою клавіш переміщення курсору і натиснути Enter) міститься в полі Locations (Каталог) запиту параметрів пошуку файлів.
У полях запиту Find Files (Знайти файл) та Containing (Утримуючі) можна використовувати так названі регулярні вирази. Це розширює можливості пошуку. Наприклад, ви можете задати пошук файлів з ім'ям, що починається з латинської букви чи цифри, або файлів із заданим рядком символів, що знаходиться на початку рядка.
У прямокутнику Search Locations (Місце пошуку) варто встановити один із режимів перемикача, що вказує розташування файлів, які треба знати (нагадаємо, що для установки значення поля перемикача треба натиснути на нього кнопкою миші або підвести до нього курсор і натиснути клавішу пробіл):
- Entire disk (Весь диск) пошук на всьому диску, ім'я диска вказується праворуч від напису Entire disk (Весь диск). Для зміни диска, на якому відбувається пошук, можна натиснути кнопку запиту Drive (Диск);
- Location(s) and above (Каталог і нижче) пошук у каталогах, зазначених у полі Location(s) (Каталог);
- Locatlon(s) only (Тільки каталог) пошук тільки в каталогах, зазначених у полі Location(s) (Каталог).
Крім зазначених вище, у запиті параметрів пошуку файлів існують наступні поля-прапорці:
- Find duplicates (Пошук повторів) програма пред'явить як результати пошуку тільки ті файли, імена яких (з урахуванням розширення) зустрічаються більше одного разу;
- Text files only (Тільки текст) пошук тільки текстових файлів. Програма вважає текстовими файли, у перших 100 байтах яких не зустрічається байт із нульовим кодом.
Якщо в запиті натиснути кнопку Advanced (Розширений), програма виведе запит із додатковими параметрами пошуку. У цьому запиті ви можете задати умови пошуку файлів за датою створення, розміром й атрибутами.
При виконанні пошуку файлів (рис.6.16) вигляд екрана практично такий же, як при заданні параметрів пошуку файлів. Зміни лише наступні:
- у верхній частині вікна починають виводитися імена знайдених файлів;
- у правій частині вікна над кнопкою Quit (Вихід) повідомляється число знайдених файлів;
- у нижній частині вікна замість п'яти кнопок залишаються три:
1. Stop (Стоп) закінчення пошуку;
2. View (Перегляд) перегляд виділеного файла;
3. Goto (Перейти до) перехід у каталог з виділеним файлом.
При пошуку ви можете або спостерігати за виведенням імен знайдених файлів або натиснути кнопкою миші ім'я будь-якого знайденого файла, або натиснути на кожну з клавіш PgUp і PgDn, після чого автоматичне прокручування списку знайдених файлів припиняється (хоча сам пошук продовжується). Ви можете перегортати список знайдених файлів мишею або натисканнями клавіш PgUp і PgDn (рис.6.16).
Виділивши зі списку будь-яке ім'я файла або натиснути на нього кнопкою миші, ви можете натиснути кнопку запиту View (Перегляд) або клавішу F3 для перегляду файла. При перегляді файла пошук файлів припиняється, а після завершення перегляду відновляється.
Двічі натиснути кнопкою миші на імені файла, або виділивши його ім'я та натиснувши кнопку запиту Goto (Перейти до), Ви можете перейти в каталог із виділеним файлом. Пошук при цьому буде закінчений, і перед вами з'явиться в панелі каталога зазначений файл, що буде в панелі поточним (зазначений курсором).
Для дострокового припинення пошуку варто натиснути клавішу Esc або кнопку Stop (Стоп) у вікні пошуку.

Рис.6.16. Пошук файлів

Після закінчення пошуку файлів (звичайного чи за вимогою користувача) у нижній частині екрана знову з'явиться п'ять командних кнопок:
- New Search (Новий) задати параметри нового пошуку файлів;
- View (Перегляд) перегляд файла, виділеного в списку знайдених файлів, після закінченні перегляду здіснюється повернення у вікно з результатами пошуку;
- Goto (Перейти до) закінчити пошук файлів та перейти в каталог із файлом, виділеним у списку знайдених файлів. При цьому даний файл буде поточним (зазначений курсором) у панелі зі змістом каталога;
- Send to Panel (Панель) закінчити пошук файлів та вивести знайдені файли в панель Norton Commander;
- Quit (Вихід) закінчити пошук файлів. Закінчити пошук можна також натиснувши клавішу Esc.
Вивести результати пошуку в панель Norton Commander можна не тільки натисканням кнопки Send to Panel (Панель) у вікні, але й пізніше, у будь-який зручний момент. Для цього досить вибрати в меню Left (Ліва) або Right (Права) пункт Find file panel (Панель пошуку).
Список знайдених файлів можна помістити в спеціальну панель Norton Commander. Це дозволяє зробити групові дії над усіма або зазначеними знайденими файлами: вилучити, скопіювати, помістити в архів і т.ін.
Для виведення панелі з результатами пошуку потрібно або натиснути у вікні з результатами пошуку кнопку Send to Panel (Панель), або вибрати у меню Left (Ліва) або Right (Права) пункт Find file panel (Панель пошуку). Цей пункт ігнорується, якщо в поточному сеансі роботи з Norton Commander пошук файлів на диску ще не виконувався.
У панелі з результатами пошуку файлів (рис.6.17) у лівому стовпці наводиться ім'я каталога, що містить файл, у правому стовпці ім'я файла. З файлами в цій панелі можна виконувати ті ж дії, що й у звичайній панелі: переглядати, редагувати, копіювати, перейменовувати, вилучати, вибирати групи файлів і т.ін. Відмінності лише наступні:
- при перейменуванні знайденого файла нове ім'я файла в панелі пошуку не відображається, а колишнє ім'я виводиться сірим кольором;
- імена вилучених або переміщених після

Рис. 6.17. Панель результатів пошуку

виконання пошуку файлів не зникають з панелі з результатами пошуку, а відображаються сірим кольором;
- порядок виведення файлів у даній панелі змінити не можна файли виводяться в тому порядку, в якому вони були знайдені при пошуку.
Якщо потреби в панелі з результатами пошуку немає, можна вивести на її місце панель зі змістом каталога, натиснувши Alt-F1 для лівої панелі або Alt-F2 для правої панелі.

Відображення та зміна атрибутів файлів

Norton Commander дозволяє відобразити та змінити атрибути зазначеного курсором файла, а також змінити атрибути виділеної групи файлів. Для зміни атрибутів треба вибрати команди меню «Files», «File attributes» («Файл», «Установка атрибутів файла»). Після цього можна буде змінити атрибути в наступних файлах:
- якщо на панелі обрані будь-які файли (вони зображуються жовтим кольором), то змінюються атрибути обраної групи файлів;
- у протилежному разі змінюються атрибути поточного

Рис. 6.18. Атрибути файла

(виділеного курсором) файла.
При зміні атрибутів одного (поточного) файла на екран буде виведено повідомлення (рис.6.18) про атрибути цього файла. Знаком [v] або [х] позначені встановлені атрибути файла («Read only» тільки для читання, «Archive» архівний, «Hidden» схований файл, «System» системний файл), знаком [ ] позначаються не встановлені атрибути.
Для зміни атрибута файла варто натиснути на відповідний атрибут за допомогою клавіш , , , курсор і натиснути клавішу Пробіл. Задавши потрібні атрибути файла, варто натиснути кнопку запиту Set (Установка). Якщо ви передумали змінювати атрибути файла, натисніть кнопку запиту Cancel (Скасування) або клавішу Esc.
При зміні атрибутів декількох файлів форма запиту буде іншою (рис. 6.19). Тут інформації про атрибути файлів не наводиться. Ви можете позначити в прямокутнику Set (Установити) атрибути, які треба встановити для файлів, а в прямокутнику Clear (Забрати) атрибути, які треба скасувати у файлах. Якщо для атрибута не задана його установка або скасування, цей атрибут у файлах не зміниться.

Рис. 6.19. Зміна атрибутів декількох файлів

У запиті існують також наступні режими зміни атрибутів файлів:
- Include sub directories (Включаючи підкаталоги) якщо режим включений і серед позначених об'єктів існують каталоги (або хоча б один каталог), то атрибути будуть змінюватися у файлах із цих каталогів, всіх їхніх підкаталогах будь-якого ступеня вкладеності;
- Use Filters (Використовувати фільтр) якщо даний режим включений, то при зміні атрибутів файлів буде використовуватися фільтр.
Установивши всі параметри в запиті, варто натиснути кнопку запиту Set (Установка). Якщо Ви не хочете змінювати атрибути файлів, натисніть кнопку запиту Cancel (Скасування) або клавішу Esc.

Друк файлів

Для другого файла можна встановити курсор на ім'я файла в панелі Norton Commander і натиснути комбінацію клавіш Ctrl-F9. Перед цим варто привести принтер у стан готовності.
Norton Commander виведе запит на підтвердження розпечатки файла:

«Are you sure you want to print ...»
(Розпечатати ...)

Варто натиснути кнопку запиту OK або клавішу Enter і програма почне виведення файла на принтер.
Вибір групи декількох файлів у панелі не впливає на процес друку. Друкується завжди файл, виділений курсором.
При неготовності принтера або інших проблемах Norton Commander видає запит

«Error on device lpt1: Write fault»
(Помилка пристрою LPT1: Помилка запису).

Ви можете скасувати друк, натиснувши на кнопку Abort (Скасування) чи клавішу Esc, або усунути причину повідомлення і натиснути кнопку запиту Retry (Повторити) для поновлення друку.


Розщеплення та злиття файлів

Іноді потрібно перенести за допомогою дискет на інший комп'ютер файли, обсяг яких перевищує ємність дискети. Norton Commander 5.0 дозволяє позбавитися труднощів: він може розщеплювати (розрізати) довгі файли на кілька частин і поєднувати кілька файлів в один файл.
Для розрізування файла варто виділити файл курсором і натиснути Ctrl-F10. Norton Commander виведе запит параметрів розрізування файла. Зазначимо, що перед натисканням Ctrl-F10 у панелі не повинна бути обрана група файлів або каталогів, інакше Norton Commander запропонує об'єднати (злити) обрані файли.
У запиті параметрів розрізування файла (рис. 6.20) ви можете вказати ім'я каталога, в який будуть поміщені результати розрізування файла. За умовчанням там пропонується ім'я каталога, виведеного на іншій панелі Norton Commander.

Рис. 6.20. Розщеплення та злиття файлів

Поля з ім'ям цільового каталога містять два поля: Split Size (Розмір фрагмента) і Number of Splits (число фрагментів). Ви можете змінити максимальний розмір фрагмента або число фрагментів, на які розрізається файл. Інший параметр із цієї пари буде автоматично переобчислений.
Ще один параметр у запиті Delete file after split (Вилучити файл після розрізування). Якщо він установлений, то після успішного розрізування початковий файл буде вилучений.
Задавши параметри розрізування файла, натисніть кнопку запиту Split (Розрізати). Програма створить файли-результати розрізування, і привласнить їм те ж ім'я, щой у початкового файла, але з розширеннями 001, 002 і т.ін. Наприклад, при розрізуванні файла MSDOS.ZIP будуть створені файли MSDOS.001, MSDOS.002 і т.ін.
Не слід вказувати дискету як цільовий каталог, тому що Norton Commander не вміє правильно обробляти ситуацію достатньої кількості місця на дискеті. Файли-результати розрізування треба створювати на жорсткому диску, а вже потім копіювати їх на дискети.
Якщо при розрізуванні файла виходить один фрагмент, то Norton Commander просто копіює вихідний файл у цільовий каталог. Розширення 001 отриманої копії при цьому не привласнюється.
Для злиття декількох файлів в один потрібно (рис. 6.21):
1. Вибрати групу файлів у панелі Norton Commander (обрані файли зображуються жовтим кольором).
2. Натиснути комбінацію клавіш Ctrl-F10.
3. Вибрати запит параметрів злиття файлів. У запиті ви можете вказати ім'я каталога, у який буде поміщений результат злиття файлів. За умовчанням цей файл матиме те ж ім'я, що й перший із поєднуваних файлів, але без розширення, і вміститься в каталог, виведений на іншій панелі Norton Commander.
Задавши параметри злиття файлів, натисніть кнопку запиту Merge (Злити). Програма об'єднає зазначені вами файли. При цьому вони будуть поєднуватися в тому порядку, у якому вони виведені в панелі (тому перед об'єднанням може знадобитися встановити правильний порядок сортування або привласнити поєднуваним файлам відповідні імена). Якщо встановлений параметр Delete Split segments after merge (Вилучити фрагменти після злиття), то після успішного об'єднання вихідні файли вилучаються.
Злити файли можна і без Norton Commander. Наприклад, щоб злити файли MSDOS.001, MSDOS.002 і MSDOS.003 (саме в цьому порядку) у файл MSDOS.ZIP, можна використовувати команду DOS: copy /b HSDOS.001 + HSDOS.002 + HSDOS.003 HSDOS.ZIP .

Рис 6.21. Злиття файлів
6.4. Norton Commander: робота з каталогами

6.4.1.Створення каталогів

Для створення нового підкаталога у виведеному в панелі каталозі варто натиснути клавішу F7. Norton Commander виведе на екран запит про ім'я підкаталога:

Create the directory
(Створити каталог)

Треба ввести це ім'я і натиснути Enter. Щоб скасувати створення підкаталога, варто натиснути Esc.
Якщо Norton Commander не може створити зазначений каталог, він сповістить про це:

Can't create directory
(Неможливо створити каталог)

У відповідь на це повідомлення треба натиснути клавішу Enter або кнопку ОК запиту.
Причини неможливості створення каталога можуть бути, наприклад, такими:
- неприпустиме ім'я каталога;
- файл або каталог із таким ім'ям уже існує;
- у кореневому каталозі диска недостатньо місця;
- на диску недостатньо місця.
Створити каталог можна також у режимах, коли на екран виведене дерево каталогів.
Копіювання, перейменування, пересилання та вилучення каталогів виконуються практично таким же способом, як відповідні дії для файлів. Більш того, Norton Commander дозволяє в одній операції копіювати, перейменовувати, пересилати або вилучати одночасно і файли, і каталоги.

6.4.2. Дерево каталогів у панелі

У панелі Norton Commander можна вивести дерево каталогів на диску, відображеному на іншій панелі (рис. 6.22). При цьому ви можете переміщатися за допомогою клавіш керування курсором по дереву каталогів або натиснути на імена каталогів кнопкою миші, переглядаючи в іншій панелі вміст виділеного каталога. За допомогою клавіш + і - (плюс і мінус на правій частині клавіатури) можна переміщатися до наступного і попереднього каталога того ж ступеня вкладеності.
Якщо режим Auto change directory (Паралельний показ) у пункті меню Commands Configuration, Panel Options (Команди, Конфігурація, Опції панелі) виключений, то для того, щоб Norton Commander вивів в іншу панель вміст виділеного каталога, треба натиснути Enter або двічі натиснути кнопкою миші на імені цього каталога.

Рис. 6.22. Дерево каталогів у панелі
Для виводу панелі з деревом каталогів треба вибрати в групі меню Ліва (Left) або Права (Right) (залежно від того, в якій панелі ви хочете вивести дерево каталогів) команду Дерево (Tree). За допомогою клавіатури це можна зробити так.
Англійська версія Російська версія
для лівої панелі F9 L T F9 Л Д
для правої панелі F9 R T F9 П Д
Для повернення в режим виведення інформації про файли в панелі варто натиснути клавішу Alt-F1 для лівої панелі або Alt-F2 для правої панелі, а потім клавішу Enter.
Для того, щоб швидко виділити каталог у панелі з деревом каталогів на диску, варто натиснути клавішу Alt, не відпускаючи її, набрати перші букви імені каталога. Norton Commander виділить каталог, як тільки ви введете достатню кількість букв його імені. Щоб виділити наступний каталог, ім'я якого починається тими ж буквами, натисніть Ctrl-Enter. Щоб вийти з режиму швидкого пошуку каталога, натисніть Esc.
Поточний (зазначений курсором) каталог у панелі з деревом каталогів можна копіювати F5, перейменовувати F6, пересилати F6, вилучати F8 і поміщати в архів Alt-F5 так само, як поточний файл або каталог у панелі з деревом каталогів. Можна створити підкаталог у поточному каталозі F7.
Для ефективності Norton Commander не переглядає щоразу дерево каталогів диска, а використовує інформацію про дерево каталогів файла TREEINFO.NCD, якщо він існує в кореневому каталозі диска. Norton Commander обновляє файл TREEINFO.NCD при всіх операціях із каталогами. Однак іноді інформація з файла TREEINFO.NCD може виявитися застарілою (наприклад, після створення або вилучення каталогів засобами DOS). У цих випадках варто дати Norton Commander команду повторно обновити дерево каталогів диска. Для цього треба, знаходячись у панелі з деревом каталогів, натиснути комбінацію клавіш Ctrl – R і у відповідь на запит «Do you wish to re-scan drive ...?» (Обновити інформацію про диск ...?) натиснути на кнопку запиту Yes (Так) або клавішу Enter.

6.4.3. Швидкий перехід в інший каталог

Рис. 6.23. Швидкий перехід в інший каталог

Для переходу в інший каталог на диску або перегляду дерева каталогів на диску, зручно вивести на екран вікно з деревом каталогів на диску. Для цього треба натиснути комбінацію клавіш Alt-F10. Вихідний каталог у цьому вікні виділений жовтим кольором.
Для переходу в який-небудь каталог треба виділити у вікні з деревом каталогів ім'я цього каталога і натиснути клавішу Enter або двічі натиснути кнопкою миші на імені каталога. Якщо ви передумали переходити в інший каталог на диску, натисніть клавішу Esc.
Для переміщення по дереву каталогів можна використовувати клавіші керування курсором. Можна також набрати перші букви імені потрібного каталога, і Norton Commander постарається виділити потрібний каталог. Якщо Norton Commander виділив якийсь інший каталог, ім'я якого починається із зазначених вами букв, натисніть Ctrl-Enter, щоб Norton Commander виділив наступний придатний каталог (рис. 6.23).
У вікні з деревом каталогів можна:
- натиснувши F7 (MkDir), створити підкаталог (його ім'я треба ввести за допомогою клавіатури);
- натиснувши F8 (Delete), вилучити каталог (цей каталог повинен бути порожній);
- натиснувши F6 (Rename), перейменувати каталог;
- натиснувши F2 (Rescan), зчитати фактичну інформацію про каталоги з диска.

6.4.4. Порівняння каталогів

Norton Commander дозволяє швидко порівняти заголовки каталогів, зображених на його панелях. Для цього варто вибрати пункти меню Commands, Compare directories (Команди порівняння каталогів). Після цього Norton Commander відзначає в кожній із панелей наступні файли (вони будуть зображуватися жовтим кольором):
- файли, які відсутні в каталозі, зображеному на іншій панелі;
- файли, які мають більш пізню дату створення останньої модифікації, ніж аналогічний файл в каталозі на іншій панелі.
Якщо в жодній панелі не треба виділяти файлів, виводиться повідомлення

«This two directories appear to be identical»
(Ці два каталоги ідентичні).

Вміст файлів та навіть їхня довжина при порівнянні каталогів ніяк не враховуються.
Підкаталоги, які містяться в панелях, при порівнянні каталогів не виділяються.

6.4.5. Синхронізація каталогів

Рис. 6.24. Синхронізація каталогів

Часто потрібно забезпечити, щоб два каталоги містили одні й ті ж версії файлів (рис.6.24). Наприклад, якщо користувач працює на настільному та на портативному комп'ютерах, то він повинен періодично пересилати нові документи і нові версії наявних документів із настільного комп'ютера на портативний і навпаки. Norton Commander дозволяє автоматизувати цей процес за допомогою синхронізації каталогів. Синхронізація можлива не тільки для двох каталогів одного комп'ютера, але і для каталогів комп'ютерів, з'єднаних між собою кабелем через послідовні або паралельні порти (засіб Commander Link). При цьому Norton Commander може обновляти тільки існуючі файли, а також обновляти файли тільки в одному каталозі (точніше, в одній панелі).
Для синхронізації каталогів потрібно:
- вивести ці каталоги в панелі Norton Commander;
- якщо ви хочете обновляти файли не в обох каталогах, а тільки в одному, треба зробити активною ту панель, файли в якій не будуть обновлятися;
- натиснути комбінацію клавіш Ctrl-F8 (або вибрати пункти меню Commands, Synchronize directories (Команди, Синхронізація каталогів)).
Norton Commander виведе запит параметрів синхронізації каталогів.
У цьому запиті в написі Synchronize ... with (...Синхронізувати з...) зазначений каталог на активній панелі (вихідний каталог), а в полі під цим написом каталог, виведений на неактивній панелі (каталог-одержувач). При необхідності можна змінити каталог-одержувач. Крім того, можна встановити наступні режими синхронізації каталогів:
- Include sub directories (Включаючи підкаталоги) якщо даний режим включений, то Norton Commander буде синхронізувати не тільки файли зазначених каталогів, але усі їх підкаталогі;
- Synchronize matching files only (Синхронізувати тільки за співпадаючими іменами) при включенні цього режиму синхронізуватися будуть тільки файли, що існують в обох каталогах (вихідному каталозі і каталозі-одержувачі). Нові файли в жоден каталог додаватися не будуть, тобто процес обмежиться відновленням версій наявних файлів;
- Use Filters (Використовувати фільтр) якщо даний режим включений, то при виконанні синхронізації буде використовуватися фільтр;
- Update target directory only (Обновляти тільки каталог-одержувач) при включенні цього режиму при виконанні синхронізації будуть обновлятися (або додаватися) файли тільки в каталозі-одержувачі (тобто в каталозі, зображеному на неактивній панелі).
Задавши параметри запиту, варто натиснути кнопку запиту Synchronize (Виконати). Програма виявить розбіжні файли в обох каталогах.
Якщо розходжень не знайдено, на екран виводиться повідомлення

«This two directories appear to be identical»
(Ці два каталоги ідентичні).

У протилежному разі на екран виводиться список дій, необхідних для синхронізації каталогів.

Рис. 6.25. Процес синхронізації

Список дій складається з двох граф (рис. 6.25).
У графі Source Files (Вихідні файли) відображається інформація про файли з вихідного каталога (тобто каталога активної панелі) і його підкаталогів.
У графі Target Files (Нові файли) відображається інформація про файли з каталога-одержувача (тобто каталога пасивної панелі) та його підкаталогів. Ці графи розташовуються в тому ж порядку, у якому активна і пасивна панелі були на екрані в момент початку синхронізації.
Для кожного файла в списку наводиться дата і час його створення або модифікації в кожному з каталогів. Якщо в якому-небудь стовпчику дата і час не зазначені, значить, у відповідному каталозі даного файла немає. Ім'я файла наводиться тільки один раз (у графі з більш новою версією файла). Над рядками, що описують файли з кожної пари порівнюваних каталогів, виводиться рядок з іменами цих каталогів. Стрілкою < або > позначається напрямок копіювання файла. При включеному режимі Update target directory only (Обновляти тільки каталог-одержувач) стрілки будуть тільки одного напрямку: від вихідного каталога до каталога-одержувача.
При перегляді списку дій ви можете скасовувати і знову призначати копіювання окремих файлів. Для цього треба встановити виділення на відповідний файл і натиснути клавішу Ins або кнопку запиту Select/Deselect (Вибрати/Скасувати). Файли, що копіюються, відображаються жовтим кольором.
Після закінчення перегляду списку дій варто натиснути кнопку запиту Synchronize (Синхронізувати) для запуску копіювання файлів. Якщо ви передумали виконувати синхронізацію каталогів, натисніть кнопку запиту Саnсеl (Скасувати) або клавішу Esc.
6.5. Norton Commander: робота з дисками

6.5.1. Форматування дискет

Щоб відформатувати дискету, можна скористатися пунктом format Diskette (Форматувати дискету) із групи меню Disk (Диск.) Norton Commander (рис. 6.26).


Рис. 6.26. Форматування дискет

У виведеному запиті в прямокутнику Drive (Дисковод) треба вибрати дисковод, який містить дискету, а потім у прямокутнику Size (Розмір) ємність цієї дискети. У прямокутнику Format Type (Тип форматування) варто вказати режим форматування:
- bafe (Безпечне) перевірка поверхні дискети і розмітка системних областей дискети (вона може виконуватися тільки для раніше відформатованих дискет);
- Quick (Швидке) швидке очищення (розмітка системних областей) дискет без перевірки поверхні, може виконуватися тільки для раніше відформатованих дискет, які не мають нових дефектів, що виникли з моменту попереднього форматування;
- DOS (ДОС) низькорівнева розмітка дискети (при якій весь її вміст знищується) з наступною розміткою системних областей дискети.
Ці режими аналогічні режимам безпечного, швидкого (параметр /Q) і безумовного (параметр /U) форматування за допомогою програми Format.
Крім того, у прямокутнику Options (Опції) можна вказати мітку дискети (поле Volume Label ( Мітка тому), визначити, чи потрібно дискету робити завантажувальною (параметр Make System Disk ( Створити системний диск) і чи потрібно при форматуванні зберігати на дискеті образ її системної області, що дозволяє (при швидкому і безпечному форматуванні) відновити інформацію, яка була на диску, якщо форматування було виконано помилково (поле Save Image іnfo ( Зберегти системну область).

6.5.2. Виконання форматування

Установивши параметри запиту, треба натиснути кнопку Format (Форматувати). Якщо дискета не вставлена в дисковод, програма попросить її вставити (Please insert a disk або Вставте диск). Варто вставити дискету і натиснути кнопку запиту ОК. На екран буде виведена діаграма ходу форматування. По закінченні форматування дискети знову буде виведений запит параметрів форматування. Якщо ви не хочете більше виконувати форматування дискет, натисніть кнопку запиту Cancel (Скасування) або клавішу Esс.
Якщо дискета містить дані, то програма виведе запит зі списком файлів і підкаталогів кореневого каталога:

«Drive ... has the following files and subdirectories on it... Are you sure you want to format it?»
(Диск ... містить наступні файли і каталоги ... Виконувати форматування?).
Щоб відформатувати дискету, натисніть кнопку запиту Yes (Так), для відмови кнопку No (Немає) або клавішу (Esc).
Якщо при форматуванні виникли якісь проблеми (захист запису на дискеті, погана поверхня дискети і т.ін.), програма повідомить про це.

6.5.3. Копіювання дискет
Для копіювання дискет можна скористатися пунктом Copy Diskette (Копіювати дискету) із групи Disk (Диск) меню Norton Commander (рис. 6.27).
У виведеному запиті в прямокутнику Source (Джерело) варто вказати джерело даних, які копіюються дисковод або файл-образ, а в прямокутнику Target (Одержувач) одержувач даних, які копіюються (дисковод або файл-образ). Що таке файл-образ, буде розказано нижче.

Рис. 6.27. Копіювання дискет

Встановивши параметри запиту, натисніть кнопку запиту ОК. Ви побачите повідомлення:

«Insert Source diskette in drive ...»
(Вставте вихідну дискету в дисковод ...).

Варто вставити дискету та натиснути кнопку запиту ОК. Програма прочитає вихідну дискету і виведе запит на установку дискети-одержувача:

«Insert Target diskette in drive ...»
(Вставте дискету-одержувач в дисковод ...).

Вставте дискету та натисніть кнопку запиту ОК. Програма скопіює дані на цю дискету і виведе повідомлення:

«1 Target diskette copied from this Source. Copy another?»
(1 диск скопійований з вихідного. Додаткові копії?).

Ви можете натиснути кнопку запиту ОК, щоб одержати ще одну копію вихідної дискети, і кнопку запиту Cancel (Скасувати) чи клавішу Esc, якщо більше копій вихідної дискети робити не треба.
Після того, як ви відмовитеся від виготовлення додаткових копій дискети, програма повернеться до запиту параметрів копіювання. Можна скопіювати ще дискети або натиснути кнопку Cancel (Скасувати) або клавішу Esc для виходу з режиму копіювання дискет.
При необхідності дискета-одержувач автоматично форматується.

6.5.4. Використання файла-образу

Файл-образ це файл на жорсткому диску, який містить побайтну копію дискети. Використання файла-образу зручно тим, що це дозволяє створювати копії дискети, не використовуючи саму дискету. При систематичному тиражуванні дискет це може значно заощадити час. Крім того, файл-образ дозволяє створити копію дискети, не маючи дискети-оригіналу: файл-образ можна передати по модему, на компакт-диск, магнітооптичний диск і т.ін.
Якщо файл-образ зазначений як джерело або приймач даних, які копіюються, то перед копіюванням виводиться запит імені файла-образу (за умовчанням як розширення пропонується IMG). Процес копіювання виконується так само, як для дискет, тільки повідомлення про вставку відповідної дискети не виводяться, а при копіюванні дискети у файл не пропонується зробити це повторно.

6.5.5. Настроювання режимів копіювання

При натисканні в запиті кнопки Configure (Конфігурація) на екран виводиться запит (рис.6.28) настроювання режимів копіювання, що містить наступні параметри:
- Skip Bad Sectors (Пропускати погані сектори) не копіювати дефектні сектори вихідної дискети. У цьому режимі копіювання не зупиняється навіть при наявності дефектів на вихідній дискеті;
- Verify during Copy (Перевіряти при копіюванні) якщо даний режим установлений, то виконується перевірка правильності запису. Це сповільнює копіювання, але підвищує його надійність;
- Always format Target (Завжди форматувати одержувач) у цьому режимі перед записом даних на дискету завжди виконується форматування дискети. Якщо режим не встановлений, то форматування дискети-приймача здійснюється тільки якщо вона не форматована або має формат, відмінний від формату вихідної дискети.
Установивши режими запиту, варто натиснути кнопку запиту ОК. Значення

Рис. 6.28. Конфігурації

режимів Verify during Copy (Перевіряти при копіюванні) і Always format Target (Завжди форматувати одержувач) запам'ятовуються програмою, тому їх не потрібно встановлювати щоразу. А от режим Skip Bad Sectors (Пропускати погані сектори) треба встановлювати (якщо це потрібно) для кожної нової дискети.

Якщо дискета-приймач містить дані, то програма виведе запит зі списком файлів і підкаталогів кореневого каталога:

«Drive in drive ... has contain filesj Do you wish to continue?»
Дискета в дисководі ... містить файли! Продовжити?).

Якщо ви впевнені, що на дискету треба записати нові дані, натисніть кнопку запиту Yes (Так), якщо ні кнопку No (Ні) або клавішу Esc. При записі нових даних на дискету попередній її вміст буде безповоротно знищений.
Якщо при читанні вихідної дискети були виявлені збійні ділянки, програма виведе запит:

«Error reading Source diskette in drive ...
Do you wish to continue, skipping bad sectors»
(Помилка читання вихідної дискети в дисководі ...
Продовжувати, пропустивши неякісні сектори?).

У випадку відповіді ОК програма перейде в режим Skip Bad Sectors (Пропускати погані сектори) та продовжить копіювання, при відповіді Cancel (Скасування) припинить копіювання дискет,
Якщо дискета-одержувач не відформатована або її формат не збігається з форматом вихідної дискети, програма запросить дозвіл відформатувати (переформатувати) дискету- одержувача.
Якщо пр