Берсерк


Берсерк У час коли моральні цінності відходять на другий план, а людська жорстокість заливає Середньовічну Європу кров’ю. З’являємось ми. Воїни, що засядуть у пам’яті багатьох поколінь різних народів. Воїни, що не бачать страху.
Сьогодні ми на полі бою, на стороні легендарних вікінгів. Проти нас виступає, багатотисячна орда Франкського війська. А нас лиш пару сотень. Та чи боїмося ми?
Звичайно, що ні. Адже там, проти нас хоч і орда, але орда селян, що напевне вперше тримають зброю в руках. В той час як ми, елітні воїни, ми – Берсерки.
Захід сонця мимовільним, жовтим відтінком окутав степ. Вітер набрав усю йому властиву силу, і гнав хмари навздогін сонцю. Ворони. Чорні як ніч слуги смерті, кружляли над полем бою, в очікуванні здобичі.
Ми вже не раз билися із Франками. Бездухі боягузи! Вони є ще раз доводять, що саме якість а не кількість головне.
Врешті, хмари пішли, і слідом за ними зник той жовтуватий відтінок. Прозвучав гудок, що символізував початок бою. Дві армії, кинулися один на одну. Тепер ми жадали крові. Повністю пропав страх, всі емоції пішли у небуття. А ми увійшли у бойовий транс. Наші двометрові мечі, важили з пів сотні кілограм. Звичайні люди не те, що битися ними, вони їх і підняти не могли. А що нам ці залізячки? Ось ними замахнулись і почали наносити перші удари. Удар гострою частиною, розрубував легко броньованих селян навпіл. Надпотужні удари тупою стороною, ламали ребра і відправляли у повітря вище власних голів. Я не міг собою керувати. Дика натура звіра, знову заволоділа мною і я крушив все на своєму шляху.
- Берсерків, залізо не бере! – кричав хтось позаду.
Я навіть нічого не усвідомлював. Ех, марні спроби тих бідних селян поранити того, хто живе у битві. Нарешті вони тікають. Величезна орда, в паніці втікає від сотні воїнів, а ми у безумстві бігли за ними. Дві години бою не пройшли безслідно, я впав. Впав не від ран а від втоми. Я не відчував ні страху,ні болю, та мимовільний погляд на зорі змусив задуматись. Дивна напевне картина. Поле битви, ясні зорі серед темноти ночі, і одинокий Берсерк, що лежить на землі і думає про своє власне існування. Та у мене не було навіть ейфорії битви, все було аж надто спокійно. Адже часто, просто дивлячись на зорі, ми думаємо над своїм місце у житті. Хоча такі думки нам не властиві. Я ж можна сказати навіть не людина. Із самого дитинства жорстокі тренування. Я не знав ні батька ні матері і не міг знати, так само як і не міг знати про любов, піклування і щастя. Нам втлумачили, що щастя в бою, але я відчував, що це не так. Та й яка любов? Я ж просто зброя. Іншим потрібні меч, сокира чи хоча б спис, а Берсерки самі собі зброя. Часто ми і накивувались на ворогів голіруч. Тепер, щось із мною не так, таке дивне відчуття. Ніби кожна частинка тіла, грає чудову мелодію. Які ж чудові зорі. Я вдивляюсь в їх даль, не розуміючи. Миттю я відчув несамовите блаженство, не те, що відчував на полі бою. Спала думка, а чи все правильно я роблю? Ми, на голову вищі інших людей громили, одіті в хутра медведів і вовків, самі поводимось як дикі звірі. Великий Одін, вже напевне готує нам місце у Валггалі. А я нарешті захотів жити. Після стількох років перебування звіром, я нарешті захотів стати людиною. Та це дуже важко. Не знаю, що впливає на мене, одурманення зір чи просто власне одкровення. Серце почало битися швидше, я відчув наплив емоцій невластивий Берсеркам. Ми легендарні воїни, та кому потрібна така легенда, про напів-людей. Я відірвався із землі, подивився на залишки бою, що тривали п’ятдесят ярдів від мене. Мій гігантський меч, із тріском упав на землю. Вже не я, а моя ейфорія керували мною. Холодний піт пішов по моєму обличчю, а у свідомості бились звір та людина. Та врешті. Я побіг, побіг так несамовито, так імпульсивно. Я захотів нарешті відчути радості звичайного життя. Пропала жага крові, лють відпустила свої страшні ікла. Я вже не Берсерк, і не маю права так називатись. Нас поважали, але тільки як зброю. Та ось мене помітили, із засідки вибігла ворожа кіннота. Напевне побачили Берсерка, що відбився від решти армії. Я став легкою мішенню. Вони вже близько, а я вперше відчув колюче почуття страху. Який тягар.
Ось так і вийшло, народився Берсерком а загинув Людиною.

Приложенные файлы

  • docx 11186340
    Размер файла: 14 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий