Лекції рекреаційні ресурси світу

Лекція 1
Туристичні та рекреаційні ресурси як основа розвитку туристсько-рекреаційної діяльності
План
1. Сутність туристичних та рекреаційних ресурсів.
2. Кількісні та якісні характеристики туристичних ресурсів.
3. Підходи до оцінювання туристичних ресурсів.

1. Сутність туристичних та рекреаційних ресурсів полягає в тому, що вони слугують основою для формування туристичного продукту та його пропозиції. Загалом туристичними ресурсами вважається все, що можна використовувати в конкретному районі для організації туристичної діяльності та залучення туристів.
Туристичні ресурси – категорія історична, змінна в часі, оскільки переінакшення структури й обсягу рекреаційних потреб суспільства призводить до залучення в рекреаційну і туристичну діяльність нових елементів природного і соціально-антропогенного характеру.
Властивості туристичних ресурсів: привабливість; кліматичні умови; доступність; ступінь дослідженості; екскурсійна значущість; пейзажні і екологічні характеристики; соціально-демографічні характеристики; потенційний запас; спосіб використання та ін.
Рекреаційні ресурси – це об’єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму.
До рекреаційних ресурсів належать території та окремі об’єкти, що можуть бути використані для відпочинку і лікування людей, відновлення
їхніх фізичних і духовних сил.
Характерними властивостями рекреаційних ресурсів є: цілісність, динамізм, місткість, стійкість, надійність, привабливість.
Основою використання туристичних ресурсів і туристичних об’єктів
для цілей туризму є туристський інтерес і туристські враження. Об’єкти туристського інтересу – визначні пам’ятки, природні об’єкти і природно-кліматичні зони, соціально-культурні об’єкти показу тощо, спроможні задовольнити потреби туриста під час туристичної поїздки або подорожі й споживанні туристичних послуг або туристичного продукту. Туристське враження виникає під час екскурсій, споглядання мальовничих природних ландшафтів, відвідування атракціонів, ресторанів, проживання у готелі тощо.
За виконуваними функціями туристсько-рекреаційні ресурси поділяються на ресурси місцевого значення, обласного, національного та світового.
Туристсько-рекреаційний потенціал об’єкту або території – це сукупність належних до нього природних та створених людиною явищ,умов, можливостей та засобів, придатних до формування туристського продукту та здійснення відповідних турів, екскурсій та програм
Туристсько-рекреаційний потенціал території включає в себе наступні компоненти: природнокліматичні (клімат, ландшафт,екосистеми), культурно-історичні ресурси (культурно-історична спадщина, витвори мистецтва, археологічні цінності, традиції, етнос), інфраструктура, матеріально-технічна база.
Культурно-історична спадщина, що включає в себе пам’ятки історії та культури, історико-культурні території та об’єкти, які мають значення для зберігання та розвитку культурної самобутності народу, його внеску в світову цивілізацію, є важливою складовою туристського потенціалу території. Так само до цього ресурсу належать і культура, традиції та звичаї місцевого населення
Інфраструктура туризму – це комплекс споруд та мереж, щозабезпечують нормальний доступ туристів до туристських ресурсів та їх належне використання в цілях туризму. Власне, саме транспортна доступність є найважливішим критерієм оцінки туристсько-рекреаційного потенціалу території.
Матеріально-технічна база складається з багатьох елементів. Це
житловий сектор (готелі, мотелі, табори для автотуристів), секторгромадського харчування (кафе, ресторани, закусочні), транспортний
сектор організації подорожей (агентства, організатори екскурсій), секторрозваг, інформаційний сектор (інформаційна туристична мережа),
додаткові послуги та сервісна система.
Важливими факторами є людські та соціальні ресурси, тобто люди та
організації, що сприяють швидкому розвитку туризму в регіоні і мають фінансовий капітал, належний рівень освіти та відповідні знання, а також системи охорони здоров’я, оточуючого середовища, власності, інтересів місцевого населення.
Всі перелічені компоненти тісно пов’язані між собою, і відсутність хоча б одного з них робить неможливий розвиток туризму в регіоні в цілому.
2. Кількісними та якісними характеристиками туристсько-рекреаційних ресурсів є:
- обсяг запасів (дебіт джерел мінеральних вод, екскурсійний потенціал туристичних центрів і маршрутів), необхідний для визначення потенційної ємності туристичних комплексів, рівня освоєння, оптимізації техногенного й антропогенного навантаження;
- площа поширення (розміри водоносних горизонтів, пляжів, лісів,площа територій зі стійким сніговим покривом), яка дозволяє визначити потенційні рекреаційні угіддя, встановити межі санітарної охорони;
- період можливої експлуатації (тривалість сприятливого погодно-кліматичного періоду, купального чи лижного сезону), який визначає сезонність рекреаційних процесів і ритмічність туристичних потоків;
- територіальна зосередженість у місцях виникнення чи поширення, яка обумовлює тяжіння туристичної інфраструктури і туристчних потоків до місць їх концентрації;
- порівняно низька капіталомісткість і невисока вартість експлуатаційних затрат, що дозволяє досить швидко створювати інфраструктуру й отримувати соціальний та економічний ефект, а також самостійно використовувати окремі види ресурсів;
- багаторазовість використання при дотриманні норм раціонального природокористування і проведення заходів із рекультивації та благоустрою;
- універсальність, яка дозволяє використовувати один і той же ресурс для організації різних видів рекреаційно-туристичної діяльності;
- масовість, унікальність, інформативність і доступність, від яких залежить потужність туристичних потоків і можливість створення інфраструктури;
- соціальність – незалежно від походження і використання,туристичні ресурси характеризуються «цільовим призначенням» –покращання соціальних параметрів у суспільстві.
3. Підходи до оцінювання туристсько-рекреаційних ресурсів:- психолого-естетична оцінка: аналізується характер емоційної дії природного чи культурного середовища на туристів, оцінюється атрактивність (привабливість) природних і культурно-історичних об’єктів;
- технологічна оцінка: визначається придатність ресурсів для організації певних видів туризму на даному етапі розвитку продуктивних сил, оцінюється можливість формування туристичних комплексів і визначається обсяг потенційних затрат;
- рентна або грошова оцінка: дозволяє визначати економічну ефективність використання природних ресурсів у туризмі у межах певних територій, регіонів, країн і порівнювати її з іншими формами господарського використання;
- медико-біологічна або фізіологічна оцінка: з’ясовується ступінь комфортності природного середовища для організації певних видів
рекреаційно-туристичної діяльності й оцінюється ймовірність проявів метеотропних реакцій організму людини і розвитку метеопатії;
- кадастрова оцінка: проводиться офіційними установами і містить систематизовані зведені відомості про території, призначені для організації туристичної діяльності, відпочинку і відновлення здоров’я людини;- бальна оцінка, яка застосовується у тих випадках, коли будь-яке явище чи ресурс не піддається точному виміру, але є потреба хоча б у приблизному його оцінюванні, а також тоді, коли немає потреби в точномувимірі явища.

Питання для самоконтролю
1. Дайте визначення понять «туристичні» та «рекреаційні» ресурси?
2. Розкрийте сутність поняття «туристсько-рекреаційний потенціал» території.
3.Назвіть складові туристсько-рекреаційного потенціалу регіону.
4. Назвіть кількісні та якісні характеристики туристсько-рекреаційних ресурсів.
5. Розкрийте сутність психолого-естетичної, технологічної, грошової, медико-біологічної, кадастрової та бальної оцінки туристсько-рекреаційних ресурсів.


















Лекція 2
Класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів
План
1. Туристсько-рекреаційні ресурси природного походження
2. Суспільні туристичні ресурси
3. Подієві туристичні ресурси.

1. Природні туристсько-рекреаційні ресурси варто розглядати як ресурси, що активно використовуються для збереження чи підтримки здоров’я індивідуума. До них можна віднести як окремі компоненти природи, так і весь природний комплекс.
Групи природних туристичних ресурсів:
1. За походженням: фізичні, до яких належать компоненти неживої природи (геологічні, кліматичні, гідрологічні, термальні ресурси); біологічні – жива природа (ґрунтові ресурси, флора, фауна); енергоінформаційні – специфічні поля ноосферної природи, що служать факторами привабливості (наприклад, місцевість чи ландшафт).
2. За видами рекреаційного використання: мінеральні води, грязі,ванни, солярії, ліси.
3. За швидкістю вичерпання ресурсів:
1) вичерпні природні ресурси, тобто ті, кількість яких швидко зменшується в міру видобутку чи вилучення з природного середовища. Вони (вичерпні), своєю чергою, поділяються на відновлювальні (чисте повітря, прісна вода, родючий ґрунт, рослинність, тваринний світ) і невідновлювальні (грязі, мінеральні води тощо);
2) невичерпні природні ресурси, до яких належить частина природних ресурсів (сонячна енергія, вітер, морські припливи).
За можливістю самовідновлення і культивування:
відновлювані ресурси (наприклад, ліс) та невідновлювані ресурси (наприклад, незворотні кліматичні зміни).
Окремо виділяють природні лікувальні ресурси – рекреаційні ресурси, призначені для лікування і відпочинку населення країни чи регіону, а також туристів.
До туристсько-рекреаційних ресурсів природного походження належать:
- кліматотерапевтичні;
- водні;
- бальнеологічні;
- ландшафтні;
- лісові;
- орографічні;
- флоро-фауністичні.
Кліматотерапевтичні, водні, бальнеологічні і ландшафтні ресурси належать до ресурсів першого порядку, вони безпосередньо впливають на розвиток туризму та рекреації в регіоні.
До природних туристичних ресурсів другого порядку, які опосередковано впливають на рекреаційні і туристичні процеси, належать орографічні, лісові та флоро-фауністичні або біотичні складники.
Кліматотерапевтичні ресурси. Клімат безпосередньо впливає на потужність і сезонність туристичних потоків, стає природним регулятором цінової політики вмежах головних туристичних районів світу та окремих країн. Усе погодно-кліматичне розмаїття за силою впливу на рекреаційні та туристичні процеси ділиться на кілька класів комфортності, які позначаються на розвитку масового туризму і регулюють його інтенсивність: комфортний, сезонно комфортний, субкомфортний і дискомфортний.
Комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси створюють зони суб’єктивно приємних тепловідчуттів без ознак переохолодження чи перегріву. У Європі даний комплекс формуються в межах субтропічного кліматичного поясу, який включає більшу частину Південної Європи. У межах азійського континенту дані умови для відпочинку формуються в межах субтропічного (узбережжя Малої Азії,захід Леванту, Японські острови без Хоккайдо і Рюкю, Східний Китай,південь Корейського півострова), субекваторіального (півострови Індокитай та Індостан без пустелі Тар, острів Шрі-Ланка, Філіппінські острови, південний схід Малайського архіпелагу, Південний Китай). Наострови, південний схід Малайського архіпелагу, Південний Китай).
На території Америки комфортні і сезонно комфортні погодно-кліматичні комплекси приурочені до субтропічного кліматичного поясу в межах західного та східного узбереж Північної та Південної Америки, до субекваторіального поясу в межах східних схилів Гвіанського плоскогір’я, більшої частини Бразильського плоскогір’я, до тропічного поясу - Карибський басейн, Центральна Америка.
На африканському континенті ареали з комфортними і сезонно комфортними умовами для відпочинку сформувалися на середземноморському, південно-східному та південному узбережжі, де переважає субтропічний і тропічний клімат.
Клас субкомфортних погодно-кліматичних комплексів характеризується добрими та задовільними передумовами для організації традиційних видів літнього і зимового відпочинку. Це більшість регіонів із помірним і тропічним кліматом, особливо у внутрішньоконтинентальних районах.
Дискомфортний погодно-кліматичний комплекс створює передумови для появи метеотропних реакцій та метеопатії і формує зону суб’єктивнонегативних теплових відчуттів, які проявляються у значному переохолодженні чи перегріванні. Подібні умови спостерігаються на більшій частині територій, що лежать у межах екваторіального поясу, практично в усіх полярних і субполярних широтах.
Водні природно-рекреаційні ресурси включають повністю всі водойми, розташовані в певній місцевості і застосовні для безпечного відпочинку населення. Головною складовою частиною водних туристсько-рекреаційних ресурсів є морські й океанічні узбережжя з м’яким кліматом і зручними пляжами, у межах яких концентрується до 80% загального обсягу туристичних потоків світу.
Узбережжя теплих морів включають кілька туристсько-рекреаційних районів світового значення: Середземноморський басейн, Карибський басейн, Каліфорнійське узбережжя Північної Америки, південно-східне узбережжя Австралії й Океанія. Швидкими темпами росте роль узбереж країн Південно-Східної Азії та Південної Африки
Бальнеологічні ресурси включають джерела унікальних за складом мінеральних вод, також поклади цілющої грязі різного походження та складу, включаючи вулканічну і сапропелеві, торф’яну і мулові грязі.
Один із найбільших туристичних центрів з використання бальнеологічних ресурсів розташований у Європі, в Угорщині.
Тут в околицях Будапешта в 14 місцях із надр пробиваються 523 життєдайні потоки. Саме тут розташована найбільша в Європі купальня «Сечені».
Другий за обсягом використання бальнеологічних ресурсів осередок розташований на Близькому Сході. Це відоме у світі Мертве море.
Концентрація солей і мінералів у ньому становить 33%. Місцевість навколо Мертвого моря багата на гарячі мінеральні джерела. Найбільше з них розташоване на південному сході від узбережжя, в Хамей Зоар, поряд з оазою ЕйнТеді. До відомих у світі бальнеологічних курортів належать також курорти Таїланду, Єгипту, Греції, Австрії та ін.
Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їхніми водоохоронно-захисними властивостями,цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму. Найбільші запаси фітолікувальних ресурсів (вологі екваторіальні ліси) мають Бразилія,Індонезія, Венесуела, Конго.
Ліси помірного поясу, особливо тайга, багаті на хвойні породи дерев, що є особливо цінним елементом для лікування. У Росії, США, Канаді, Скандинавських країнах та на півночі Китаю сконцентровані найбільші запаси помірного поясу. Західна Європа відзначається невеликою кількістю цінних фітолікувальних ресурсів.
Ландшафтні ресурси двояко впливають на розвиток туризму. З одного боку, ландшафт є середовищем, у якому відбуваються рекреаційно-туристичні процеси, а з іншого – унікальним об’єктом споглядання.
Серед ландшафтних туристсько-рекреаційних ресурсів особливе місце посідають гори. Розмаїття природних ландшафтів, наявність екстремальних, сприятливих і комфортних умов створюють передумовидля розвитку різних видів рекреаційної діяльності – від спортивних до санаторно-лікувальних.
Найпривабливішими для туристів гірськими регіонами світу, щовирівняються мальовничими ландшафтами, чистим повітрям і незагосподарованими просторами, є Альпійські території Швейцарії,Австрії, Франції, Італії, американські Кордильєри, гірські райониСкандинавських країн, Карпати. Нині лише Альпійський макрорегіощорічно відвідує близько 150 млн. осіб.
Для розвитку зимових видів туризму (гірськолижний, санний) використовуються й гірські райони Іспанії – Піренеї; Греції –гірськолижний центр Парнас Верміон, Піліон, Олімп; США, Канади – Кордильєри.
Пляжні ресурси становлять вагому частку всіх туристсько-рекреаційних ресурсів. Найпривабливішими та найпопулярнішими світовими пляжними місцевостями є Лазурне узбережжя Франції – відТулона до Монако. Останніми десятиріччями все популярнішими стають прибережні території Півдня Італії, Півдня і Сходу Іспанії, Сардинія,Балеарські й Канарські острови, Мальта, узбережжя Адріатики (Хорватія).
Не втратили своєї привабливості причорноморські береги Болгарії (Золоті Піски), Румунії, Південного берега Криму. Серед інших регіонів світу найпопулярнішими зонами відпочинку є узбережжя морів і океанів, щоомивають береги США, Мексики, Гавайські, Багамські, Бермудські острови, а також курортні місцевості Марокко, Тунісу, Єгипту, Ізраїлю, Туреччини, Таїланду, Індії, Китаю, Японії, Бразилії.

2. Суспільні туристичні ресурси – матеріальні об’єкти, що несуть семантичну та естетичну інформацію і можуть використовуватися в екскурсійно-туристичній діяльності для задоволення специфічних соціальних і рекреаційних потреб особистості. Вони включають археологічні, архітектурні, паркові, техногенні, культурологічні ресурси.
Архітектурні споруди, як об’єкти споглядання, переходять до рангу туристичних ресурсів у разі їх унікальності та культурної значимості. За
функціональним призначенням архітектурні споруди, які залучені до туристсько-рекреаційної діяльності, поділяються на громадські, сакральні, або культові, фортифікаційні, технічні. На практиці архітектурні споруди із високим рівнем атрактивності досить часто мають подвійне використання. У них розміщуються музеї, готелі, ресторани тощо.
До популярних туристичних об’єктів належать середньовічні замки –
укріплене житло середньовічних феодалів, королів, султанів, шахів, інших володарів. Багато замків у Європі та на Близькому Сході. Найбільше старовинних замків в Іспанії та Франції – Шовіньї, Фалес, Лош, Кусі, Лувр, Віландо та ін.
Археологічні ресурси відносно зрідка стають визначальним чинником формування туристичних комплексів чи спеціалізованих рекреаційних систем. Але знахідки археологів, зібрані в одному місці, формують музейні експозиції і стають привабливими для сотень тисяч туристів. Це, наприклад, Давні міста цивілізацій майя, інків у країнах Центральної Америки, Помпеї в Італії, Єгипет з його «Долиною Царів» уЛуксорі тощо.
Літературно-мистецькі, героїко-виховні і науково-пізнавальні туристичні ресурси дуже часто пов’язані з іменами людей, які лишили слід в історії людства, чи знаковими подіями, що супроводжували розвиток культури й історії. Вони опосередковано впливають на формування і потужність туристичних потоків. Прикладами таких об’єктів є національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця», створений у Батурині (Чернігівська область), національний історичний парк «Місце народження Авраама Лінкольна» (Кентуккі, США).
3. Подієві туристичні ресурси належать до динамічних чинників формування туристичних потоків, оскільки включають мотиваційні передумови подорожі до місця, де відбувається подія чи явище. Даний вид ресурсів не підлягає традиційному кількісному виміру.
Можна говорити лише про міру впливу подієвих ресурсів на створення туристичної інфраструктури, формування туристичних потоків, яка у нинішньому світі, насамперед, залежить від реклами події та піар акцій навколо неї.
Класифікація подієвих ресурсів за тематикою
1. Громадські
· Гастрономічні фестивалі (Пивний фестиваль «Октоберфест» (Мюнхен, Німеччина), свято молодого вина Божоле Нуво (Франція), фестиваль морепродуктів на о. Гров (Іспанія), «Свято меду» (Мукачеве, Закарпаття)).

· Фестивалі і виставки квітів (Виставка тюльпанів (Нідерланди),фестиваль квітів у Челсі (Велика Британія), свято троянд (травень) і жасмину (серпень) у Грассі (Франція), фестиваль хризантем (Японія), фестиваль квітів (Таїланд), виставка квіткових експозицій на Співочому полі (Київ))
2. Мистетські

· Музичні та театральні фестивалі і конкурси (Музичний конкурс «Євробачення», фестиваль джазу в Монтре (Швейцарія), «Слов’янський базар» (Білорусь), «Нова хвиля» (Латвія), «Таврійські ігри» (Україна), Фестиваль художнього драматичного мистецтва (Франція)).

· Кінофестивалі (Канський (Франція), Берлінський (Німеччина) кінофестивалі, кінофестиваль «Молодість» (Україна), «Кінотавр»(Росія)).

· Фольклорні обряди, свята і фестивалі (Midsummer’s Day (ВеликаБританія), фестиваль кельтської музики (Франція), фольклорний фестиваль у Шешорах (Україна)).
3. Спортивні

· Спортивні змагання (Літні і зимові Олімпійські ігри, чемпіонати
світу і Європи з футболу й інших видів спорту, спартакіади).

· Ралі, перегони і регати (Перегони Формули-1, міжнародніавтоперегони, наприклад, Париж – Дакар, регати: Vendee Globe, VolvoOcean Race).

· Спортивні фестивалі («Лижний фестиваль» (Норвегія),»Перегони човнів» (Велика Британія)).
4. Культурно-історичні

· Театралізовані шоу (Шоу Lord of the Dance (Велика Британія),«Кіносценія» (Франція), «Наше Різдво» (Україна)).

· Карнавали (Карнавал в Новому Орлеані (США), Венеціанськийкарнавал Італія), карнавал в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), карнавал в Мацатлані (Мексика)).

· Національні фестивалі і свята (Фестиваль Святого Патрика (Велика Британія, Ірландія), «Парад кохання» (Німеччина), весняні та осінні фестивалі (Китай), Дівалі або «Фестиваль Вогнів» (Індія)).
5. Економічні і політичні

· Аукціони (Сотбі’с, Крісті’с (твори мистецтва, антикваріат,Велика Британія), NAFA (хутра, Канада), Гелос (твори мистецтва,Росія), FFS (хутра, Фінляндія), Flora Holand (квіти, Нідерланди)).

· Покази мод (Тиждень високої моди в Парижі (Франція), MilanoModa Donna (Італія), Тижні моди Mercedes-Benz).

· Ярмарки і виставки («Райзен Гамбург» (туристичний ярмарок,Німеччина), Брюссельський міжнародний книжковий ярмарок (Бельгія)).

· Автомобільні й авіаційні Салони (Детройтський (США),Франкфуртський (Німеччина), Лондонський (Велика Британія),Женевський (Швейцарія), Токійський (Японія) автосалони, авіасалон в Ле Бурже (Франція), авіасалон на о. Лангкави (Малайзія)).

· Політичні й економічні форуми (Всесвітній економічний форум у
Давосі (Швейцарія), Генеральна асамблея ООН, зустрічі світових лідерів).
6. Релігійні

· Релігійні свята, ходи і події (Сходження Благодатного вогню у переддень Воскресіння Христового (Єрусалим))
Питання для самоконтролю
1. Назвіть туристсько-рекреаційні ресурси, які належать до
природних. Які з них мають визначальний вплив на розвиток туристсько-
рекреаційної діяльності?
2. Які виділяють природно-кліматичні класи комфортності? Наведіть
приклади.
3. Назвіть суспільні туристичні ресурси. Які з них найбільше задіяні
у туристсько-рекреаційній діяльності?
4. Які туристичні ресурси називаються подієвими?
5. Які виділяють подієві туристичні ресурси за тематикою? Наведіть
приклади.













Лекція 3
Сутність туризму, його види та форми
План
1. Рекреація та туризм як соціальні явища.
2. Історичні особливості розвитку туристсько-рекреаційної діяльності.
3. Класифікація видів туризму.
1. Рекреаційна діяльність – невід’ємна частина сучасного способу життя. Залучаючи у сферу цієї діяльності природні об’єкти, культурні комплекси, технічні системи та інші складові рекреаційного потенціалу, людина знаходить або формує, а суспільство розвиває особливі територіальні рекреаційні системи.
Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного часу людини – суспільний,економічний і науковий феномен, для якого не мають значення міжгалузеві та міждисциплінарні межі.
Розрізняють три форми використання часу, відведеного на рекреацію
– туризм, лікування/оздоровлення та відпочинок. Саме туризм у сучасному світі сприймається як головна форма рекреаційної діяльності,перетворившись на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби.
Туризм – це багатогранне явище, що поєднує економічні, соціальні,культурні та екологічні аспекти, має невичерпний потенціал дляпостійного прогресу, пов’язане з багатьма галузями економіки, що зумовлює його провідне місце у соціально-економічному житті країн і народів.
Туризм – найдинамічніше сфера людської діяльності, чинник економічного та культурного розвитку, захисту навколишнього середовища та історико-культурної спадщини, міжнародного взаєморозуміння, миру, дотримання прав людини та основних свобод безрізний у расі, статі, мові та релігії. Туризм – економічне джерело створення нових робочих місць та отримання прибутку, розвитку інфраструктур: промисловості. Туризм – невід’ємна складова загального міжнародного ринку.
На розвиток туризму впливають різноманітні фактори: демографічні, природно-географічні, соціально-економічні, історичні, релігійні та політико-правові. Туризм у всіх його формах є діяльністю, розвиток якої залежить від низки чинників: матеріальних ресурсів; обсягу вільного часу; віку, статі, стану здоров’я, рівня духовного розвитку, особистих смаків людей; використання певних засобів пересування та ін.
2. Розвиток туризму поділяється на декілька етапів залежно від зміни наступних факторів:
- мотивації подорожей;
- способу подорожей і розвитку транспортних засобів;
- кількості подорожуючих і охоплення туризмом різних верств населення.
За цими критеріями історичний шлях розвитку туризму можна поділити на 4 етапи:
1-й, початковий етап, – до 1841 р.
Поділ суспільства на вільних і рабів, поява товарно-грошових відносин, розподіл праці і виділення частини людей, не зайнятих усуспільному виробництві й управлінні, розвиток торгівлі, мистецтва і культури – головні фактори, які вплинули на посилення необхідності вздійсненні поїздок і подорожей. у стародавні часи. Розвиток і укрупнення міст, поглиблення процесів спеціалізації праці, розвиток торгових ярмарків, підвищення життєвого рівня спричинює до зростання кількості людей, які мають стимул і можливість подорожувати. Велику роль в процесі розвитку туризму починають відігравати фактори, пов’язані зпоявою сфери послуг та невиробничої сфери, будівництвом інфраструктури.
2-й, етап становлення туризму як галузі, – з 1841-1914 pp.
Початком 2-го етапу в розвитку туризму можна вважати 1841 рік, коли англійцем Томасом Куком здійснена перша комерційна туристична поїздка з Лейстера в Лафборо, під час якої було перевезено залізницею з метою прогулянки 600 чоловік – членів товариства тверезості. У 1847 році Томас Кук створив туристичне товариство, яке розповсюджувало білети (путівки) не тільки в Англії, а й за її межами. У 1863 році Т. Куком організована велика подорож англійців у Швейцарію, а у 1868 році – в Північну Америку. Томас Кук вперше створив специфічний туристичний продукт – тур, уклавши угоди із залізничниками і пароплавними компаніями, готелями та ресторанами на обслуговування туристів.
ІдеюТ. Кука підхопили багато підприємців найбільш індустріально розвинутих європейських країн, де в 40-50-х роках XIX ст. відкриваються перші туристичні бюро.
3-й, етап формування індустрії туризму, – з 1914 - 1945 pp.
Туристична активність була перервана Першою світовою війною,після закінчення якої туризм знову активно розвивається. Так почався 3-йетап - етап індустріалізації туризму.
Туристична діяльність стає основною діяльністю для багатьох підприємств і організацій, які професійно надають туристичні послуги. Після закінчення Другої світової війни туристична індустрія отримує ще більш могутній поштовх до розвитку.
4-й, етап монополізації туристичної індустрії, – з 1945 р. до наших днів.
Загальними тенденціями, що характеризують початок 4-го етапу розвитку світового туризму є міжнародна інтеграція, розширення міжнародного розподілу праці, відкриття кордонів, забезпечення більш легкого доступу в інші країни, розвиток транспорту і зв’язку, підвищення рівня життя широких верств населення. Визначальною характеристикою цього періоду є монополізація галузі туризму, тобто виділення її в самостійну складову сфери послуг.
Таким чином, розвитку туризму у світі сприяли політичні,економічні, технічні, культурологічні та соціальні фактори. Інтенсивний розвиток туризму спостерігається в країнах зі сприятливою внутрішньою і зовнішньою політикою, стійким економічним розвитком, високим рівнем культури, соціальною підтримкою громадян.
3. Класифікація видів туризму за метою подорожі:
Екскурсійний туризм – подорож із пізнавальною метою.
Рекреаційний туризм – подорож із метою відпочинку, оздоровлення і лікування.
Діловий туризм – це обслуговування клієнта під час виконання ним професійних обов’язків як за місцем проживання, так і в інших регіонах,що дозволяє більш якісно і з меншими витратами організувати свою діяльність або поїздку.
До сфери ділового туризму належить організація різних конференцій, семінарів, симпозіумів тощо. Велике значення має наявність при готельних комплексах спеціальних залів, обладнання для зв’язку (телефони, факси, Інтернет), приміщення для ведення переговорів та ін.
Науковий туризм – вид туризму, що включає поїздки з метою участів різних конгресах, симпозіумах і нарадах науковців, а також участь у різноманітних наукових експедиціях людей, які не є науковцями, але мають бажання, за окрему оплату, брати у них участь.
Етнічний туризм – поїздки з метою побачень з рідними та близькими. Ця форма туризму пов’язана з відвідуванням і виїздом у віддалені регіони або інші країни.
Спортивний туризм – поїздки з метою участі в спортивних заходах та підтримки улюблених команд.
Релігійний туризм – подорож, яка має за мету виконання релігійних процедур, місій, відвідування святих місць та ін.
Пригодницький туризм – туризм пов’язаний із фізичними навантаженнями, а іноді і з небезпекою для життя.
Соціальний туризм – це подорож із метою участі в громадських заходах (мітинги, демонстрації, публічні виступи, марші).
Екологічний туризм – екскурсії та подорожі з турботою про навколишнє середовище. В багатьох випадках екотуризм стає супутником і невід’ємною частиною інших видів туризму.
Сільський, зелений туризм – тимчасове переміщення туристів усільську місцевість з метою відпочинку та ознайомлення з місцевим способом життя, культурою, традиціями, звичаями.
Промисловий (індустріальний) туризм – це відвідання кар’єрів,шахт, промислових підприємств з метою ознайомитись з їх роботою, або наслідками впливу на навколишнє природне середовище.
До видів туризму за метою можна віднести розважальний,навчальний, військовий, екстремальний, агротуризм та багато інших. Всі ці види туризму тісно переплітаються між собою і виділити їх у чистому виді не завжди можливо. Наприклад, діловий туризм може поєднуватись з екскурсійним або спортивним, етнічний - з релігійним, екскурсійний - з рекреаційним і т.д.
За часовою характеристикою туризм можна класифікувати різними способами. Найбільш суттєвими є сезонність, прив’язка до конкретних подій, час, виділений клієнтом на подорож.
Сезонність – один із найважливіших показників в туристичному бізнесі, який означає нерівномірність руху туристів протягом року. При цьому можна виділити два основні критерії підвищеної активності туристів. Це час виїзду туристів до місць відпочинку (прив’язка до певної мети подорожі) і сезонність туристичної активності в даному регіоні.
Прив’язка до конкретних подій супроводжує окремі види туризму і примушує працівників туристичної індустрії більш ретельно готуватись допримушує працівників туристичної індустрії більш ретельно готуватись дотаких подій, особливо коли вони великомасштабні (наприклад,Олімпійські ігри, міжнародні ярмарки, концерти зірок естради тощо).
Час, виділений туристом на подорож, може бути обмежений як об’єктивними (тривалість відпустки або кількість вихідних днів), так і суб’єктивними причинами.
За територіальними ознаками можна виділити різні види туризму, до
найважливіших з яких належать приміський, внутрішньо-регіональний, внутрішньодержавний та міжнародний туризм.
Приміський туризм – виїзди за місто в період відпусток або навихідні дні. Це можуть бути виїзди на природу, поїздки в приміські бази відпочинку, пансіонати, відвідування історичних, культурних місць,розташованих поблизу міста та ін. По тривалості подорожі цей видтуризму розподіляється на маршрути вихідного дня (короткотривалі подорожі), подорожі околицями міста від 2 до 7 днів (середньотривалі подорожі) і поїздки на термін більше 7 днів (довготривалі подорожі).
Внутрішньорегіональний туризм – поїздки та подорожі в межах певного регіону. Регіоном може бути як область, так і територіальна спільність комплексу областей, об’єднаних загальними культурно-історичними, природно-кліматичними, економічними або іншимиособливостями, наприклад, Карпатський регіон.
Внутрішньодержавний туризм – подорожі, обмежені державними кордонами країни для громадян з постійним місцем проживання у цій країні. Приміський, внутрішньорегіональний та внутрішньодержавний туризм прийнято називати внутрішнім туризмом.
Внутрішній туризм – тимчасовий виїзд громадян конкретної країни з постійного місця проживання в рамках національних кордонів цієї країни для відпочинку, задоволення пізнавальних інтересів, занять спортом та з іншою туристичною метою.
Міжнародний туризм – поїздки з туристичною метою за межі країни
постійного проживання. В міжнародному туризмі виділяють дві його
форми - іноземний (в’їзний) і зарубіжний (виїзний), які різняться між
собою за напрямками туристичних потоків. Один і той самий турист може бути класифікований як в’їжджаючий і виїжджаючий одночасно залежно
від того, стосовно якої країни фіксується його переміщення. Розрізняють країну походження туриста, яку він залишає, і країну призначення, куди він прибуває. В першому випадку мова йде про виїзний, в другому - про в’їзний туризм.

Питання для самоконтролю
1. Назвіть спільні та відмінні риси рекреації та туризму.
2. Які фактори впливають на розвиток туризму?
3. Назвіть та охарактеризуйте основні етапи розвитку туризму.
4. Які виділяють види туризму за метою подорожі?
5. Розкрийте сутність внутрішнього та міжнародного туризму.

















Лекція 4
Туристсько-рекреаційні ресурси регіонів світу: Європейський та
Азійсько-Тихоокеанський туристичні регіони

План
1. Туристичне районування світу. Туристичні регіони світу.
2. Європейський туристичний регіон
3. Азійсько-Тихоокеанський туристичний регіон.

1. Згідно підходів, запропонованих Світовою Туристичною
Організацією, традиційно виділяють п’ять туристичних регіонів, у межах яких виокремлено окремі субрегіони (райони):
Європейський (Південна, Західна, Північна та Центральна і Східна Європа);
Азійсько-Тихоокеанський, у складі Північно-Східної, Південної,
Південно-Східної Азії та Океанії, куди також належать Австралія та Нова Зеландія;
Американський, у складі Північної, Центральної, Південної Америки та Карибського басейну,
Африканський (Північна, Західна, Центральна, Східна та Південна Африка);
Близькосхідний, до якого належать країни арабського світу,
компактно розташовані у Північній Африці та на Близькому Сході.
Згідно даного регіонального поділу до складу Південноєвропейського субрегіону включені Туреччина, Кіпр та Ізраїль, до Північної Європи - Велика Британія та Ірландія, а до Центральної і Східної Європи також належать Росія, Казахстан, республіки Закавказзя і Середньої Азії.

2. Європейський туристичний регіон є безперечним світовим
лідером за обсягами акумуляції туристичних потоків. У його межахздійснюється майже 55 % світових туристичних поїздок. У межах
Європейського туристичного регіону провідну роль за рівнем розвитку
міжнародного туризму відіграють Південна та Західна Європа. Позитивну динаміку зростання кількості міжнародних прибуттів демонструють країни Центральної і Східної Європи.
Південноєвропейський туристичний район: Албанія - Андорра -
Боснія і Герцеговина - Ватикан - Гібралтар - Греція - Ізраїль - Іспанія - Італія - Кіпр - Македонія - Мальта - Монако - Португалія - Сан-Марино - Сербія - Словенія - Туреччина - Хорватія - Чорногорія.
Європейське Середземномор’я – один із найбільш популярних і
відвідуваних туристичних районів світу. Провідними туристичними
державами району є Іспанія й Італія, які щороку обслуговують до 60 і 50
млн. туристів відповідно.
Північноєвропейський туристичний район: Велика Британія -Гренландія - Данія - Ірландія - Ісландія - Норвегія - Фінляндія - Швеція.
Туристичний район Північна Європа включає країни, які окрім
географічної близькості і розташування на півночі Європи мають і ряд
інших загальних рис: культурно-історичну спільність, високий рівень
економічного розвитку і добробуту, порівняно невелику чисельність
населення, за винятком Великої Британії.
Західноєвропейський туристичний район: Австрія - Бельгія -
Ліхтенштейн - Люксембург - Нідерланди - Німеччина - Франція -
Швейцарія.
Західна Європа – традиційний туристичний район світового рівня,
індустрія туризму якого пропонує високоякісний і різнохарактернийтуристичний продукт - від пляжно-купального відпочинку і
гірськолижного туризму до паломництва й екологічних турів. Лідерство за багатством туристичних ресурсів, їх різноманітністю і залученням до
використання належить Франції та Німеччині.
Центрально-Східноєвропейський туристичний район: Азербайджан - Білорусь - Болгарія - Вірменія - Грузія - Естонія - Казахстан - Киргизстан
- Латвія - Литва - Молдова - Польща - Росія - Румунія - Словаччина - Таджикистан - Туркменістан - Угорщина - Узбекистан - Україна - Чехія.
Район складається з країн із різними рівнями соціально-економічного
розвитку і несхожими культурами, які заселені народами із відмінними
ментальностями. На одному полюсі знаходяться Чехія, Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія, країни Прибалтики й ін., на іншому боці -
Туркменістан, Узбекистан, Киргизстан - типові азійські держави ізсировинно орієнтованими економіками й авторитарними політичними
системами. Особливе місце і в районі посідає Російська Федерація,
специфічне культурне й економічне середовище формують республіки
Закавказзя. Строкатість характерна і для ресурсної забезпеченості індустрії туризму та специфіки її розвитку в окремих державах.

3. Азійсько-Тихоокеанський туристичний регіон включає полярні
типи країн. З одного боку – Японія, Австралія і Нова Зеландія, які
належать до світових економічних лідерів та найбагатших країн з високим рівнем розвитку, а з іншого Афганістан, Непал, Шрі-Ланка, М’янма,
Бангладеш, Папуа - Нова Гвінея, які належать до найбідніших держав
світу. До регіону також належать Китай та Індія – країни з більш ніж
мільярдним населенням кожна, з потужним сировинним і промисловим
потенціалом, але з низькими прибутками на одного жителя.
Туристичні ресурси регіону відзначаються надзвичайним багатством
і різноманіттям. Це стосується як природних, так і суспільних та подієвих
ресурсів. Їх залучення до інтенсивного використання у туристичній
індустрії залежить від економічного розвитку і демократичних
перетворень у багатьох країнах регіону.
Міжнародний туризм в Азійсько-Тихоокеанському регіоні – відносно
молоде явище, оскільки індустрія туризму в окремих країнах почала
розвиватися у 1980-ті роки.
На географію виїзних потоків визначальний вплив має Японія.
Стрімко завойовують міжнародний туристичний ринок країни Південно-
Східної Азії. Таїланд, Індонезія, В’єтнам. Значна кількість острівних країн в Океанії існує за рахунок міжнародного туризму. Федеративні ШтатиМікронезії, Палау, Фіджі вже тривалий час асоціюються у західного
споживача із туристичним «раєм» – блакитні лагуни з чистою водою і
теплим піском пляжів, коралові рифи, екзотична флора і фауна манять до себе тисячі мандрівників. Але відсутність на багатьох островах в Океанії
постійного населення через нестачу питної води і ресурсів першої
необхідності ускладнює розвиток туристичної індустрії. Десятки і сотні
кілометрів ідеальних пляжів чекають свого часу.
На заваді інтенсифікації використання потужного природного
потенціалу Австралії і Нової Зеландії стоїть їх віддаленість від головних
споживчих туристичних ринків. Але розвиток круїзного туризму,
авіаційного транспорту і цінова політика провідних авіаперевізників з
кожним роком все більше нівелюють цей негативний чинник.
Південноазійський туристичний район: Афганістан - Бангладеш -
Бутан - Індія - Іран - Мальдіви - Непал - Пакистан - Шрі-Ланка. Північно-Східноазійський туристичний район: Китай - Монголія -
Південна Корея - Північна Корея - Тайвань - Японія.
Південно-Східноазійський туристичний район: В’єтнам - Індонезія -
Камбоджа - Лаос - М’янма - Сінгапур - Таїланд - Філіппіни.
Австралія і Океанія: Австралія - Вануату - Гуам - Кірибаті -
Кокосові Острови - Маршалові Острови - Мікронезія - Нова Зеланді- Нова
Каледонія - Норфол- Острів Різдва - Острови Кука - Острови Піткерн -
Палау - Папуа - Нова Гвінея - Північні Маріанські Острови- Самоа -
Соломонові Острови - Тонга - Тувалу - Уолліс і Футуна - Фіджі -
Французька Полінезія.

Питання для самоконтролю
1. Назвіть туристичні регіони, які виділяють згідно підходів, запропонованих Світовою Туристичною Організацією.
2. Які туристичні райони виділяють в межах Європейського
туристичного регіону?
3. Які територіальні відмінності у розвитку туристсько-рекреаційної
діяльності в країнах Європейського туристичного регіону?
4. Назвіть туристичні райони Азійсько-Тихоокеанського
туристичного регіону.
5. У чому полягає специфіка туристсько-рекреаційних ресурсів країн
Азійсько-Тихоокеанського туристичного регіону?
6. Які країни Азійсько-Тихоокеанського туристичного регіону є
лідерами у розвитку туристсько-рекреаційної діяльності? 7. Назвіть фактори, що стримують розвиток туристсько-рекреаційної
діяльності в країнах Європейського та Азійсько-Тихоокеанського
туристичних регіонів.




Лекція 5
Туристсько-рекреаційні ресурси регіонів світу:
Американський, Африканський, Близькосхідний туристичні регіони

План
1. Американський туристичний регіон.
2. Африканський туристичний регіон.
3. Близькосхідний туристичний регіон.

1. Американський туристичний регіон посідає третє місце у світі за
кількістю міжнародних туристичних прибуттів. У межах регіону домінує
Північна Америка – майже 70 % туристів приїздить до США, Мексики та Канади. Усі основні потоки в цьому регіоні починаються і закінчуються в
США. Між США та Мексикою сформувався найбільш потужний світовий міждержавний туристичний потік – близько 20 млн. осіб. Туристів
приваблюють унікальні природні об’єкти, національні і тематичні парки, міста з хмарочосами, музеї із багатими колекціями художніх творів та інші атракції. Канада та Мексика щороку приймають близько 17 і 22 млн.
туристів відповідно.
Північноамериканський туристичний район: США - Канада -
Мексика.
Північноамериканський район виділяється надзвичайно високимрівнем розвитку внутрішнього туризму. У США щороку здійснюється близько 1 млрд. Подорожі та активний відпочинок стали невід’ємним елементом культури американців, що відбилося і на виробництві – індустрія туризму стала найбільшим експортером послуг і галуззю, де зосереджена найбільша кількість підприємців.
Центральноамериканський туристичний район: Беліз - Гватемала - Гондурас - Коста-Рика - Нікарагуа - Панама - Сальвадор.
Південноамериканський туристичний район: Аргентина - Болівія -
Бразилія - Венесуела - Еквадор - Гайана - Колумбія - Парагвай - Перу - Суринам - Уругвай - Французька Гайана - Чилі.
Переважна більшість держав Центральної Америки, які часто
називають «банановими республіками», є бідними аграрними країнами.
Міжнародний туризм належить до пріоритетних напрямків розвитку національних господарств. Підставою для цього є стійкий попит з боку
американських і канадських споживачів і ресурсна забезпеченість: країни
володіють достатніми для розвитку туристичної індустрії природними і суспільними туристичними ресурсами. Серед природних ресурсів
переважають біотичні і ландшафтні, які сконцентровані в національних
парках та узбережжя теплих морів із пляжами і кораловими рифами.
Культурно-історична складова ресурсів презентована неперевершеними
пам’ятками цивілізації майя, музеями, непересічними зразками
архітектури іспанської колоніальної доби. Найбільш привабливими
туристичними країнами району є Беліз, Коста-Рика, Панама. У цілому країни Центральної Америки протягом кількох останніх років приймають близько 7-8 млн. туристів, із них 2 млн. приїздять до Коста-Рики.
Центральна і Південна Америка нині позиціонуються як райони з
потужними природними ресурсами, насамперед лісовими, флоро-фауністичними і ландшафтними, які сприяють інтенсивному використанню екотуристичних технологій. Екологічний туризм в обох районах перетворився на реальну альтернативу сільському господарству і лісозаготівлі. До країн, які реалізують грандіозні екотуристичні проекти належать Бразилія, Перу, Венесуела, Беліз, Гватемала. Латинська Америка у цілому багата на культурно-історичні ресурси.
Особливий інтерес у туристів викликають пам’ятки доколумбових часів на території Перу, Мексики та інших країн регіону.
Карибський басейн: Ангілья - Антильські Острови - Антигуа і
Барбуда - Аруба - Багами - Барбадос - Бермуди - Віргінські Острови -
Гаїті - Гваделупа - Гренада - Домініка - Домініканська Республіка -
Кайманові Острови - Куба - Мартініка - Монтсеррат - Сент-Люсія - Сент-Кітс і Невіс - Тринідад і Тобаго - Ямайка.
У межах Карибського басейну розташована переважна більшість
«країн-готелів» світу, які існують за рахунок міжнародного туризму.
Головним видом ресурсу, який став основою розвитку туризму в районі є
узбережжя теплих морів.

2. Африканському туристичному регіону притаманна перевага
природних туристичних ресурсів. Особливо значними серед них є флоро-
фауністичні і ландшафтні складові ресурсного потенціалу. Для порізнених країн і територій регіону характерні комфортні погодно-кліматичні умови – основа розвитку масового туризму.
На ринку міжнародних туристичних послуг окремі африканські
держави посіли чільні місця і пропонують високоякісний туристичнийпродукт: Маврикій – весільний туризм і пляжно-купальний відпочинок; Туніс і Марокко – пляжно-купальний, лікувально-оздоровчий і
пізнавальний туризм; Зімбабве, Танзанія та Кенія – сафарі й екологічний туризм; ПАР – пляжно-купальний відпочинок, гастрономічний і
екологічний туризм; Кабо-Верде спеціалізується на дайвінгу та серфінгу.
Стосовно більшості інших держав, особливо центральноафриканських, то
актуальність розвитку міжнародного туризму для них не стоїть на порядку денному: несприятливий для відпочинку європейців і американців клімат, міжетнічні конфлікти, бідність, висока захворюваність на СНІД та інші
недуги і відсутність елементарних побутових умов роблять ці країни
непривабливими з точки зору рекреаційно-туристичної діяльності.
Для багатьох країн цієї частини Африки характерні економічна і
політична нестабільність. Більшість країн – багатонаціональні. У деяких
районах продовжуються міжетнічні зіткнення. Гострою є проблемапіратства. Часто відбувається зміна влади. Усе це ускладнюється бідністю.
У більшості своїй величина ВВП у розрахунку на душу населення у
країнах регіону становить декілька сотень доларів на рік. Слабка економіка цих держав не в змозі ефективно реагувати на екологічні виклики:
опустелювання перетворилося на гостру проблему цього регіону. Все це
призводить до того, що, незважаючи на наявні природні ресурси (тепле
океанічне узбережжя, біорізноманіття, сприятливий клімат), міжнародний туризм не є актуальним напрямком розвитку національних господарств.
Масовий туризм не набув належного рівня розвитку і має анклавний,
осередковий характер. Північноафриканський туристичний район: Алжир - Марокко - Судан - Туніс
Західноафриканський туристичний район: Бенін - Буркіна-Фасо -
Гамбія - Гана - Гвінея - Гвінея Бісау - Кабо-Верде - Кот-Д’Івуар -Мавританія - Малі - Нігер - Нігерія - Сенегал - Сьєра Леоне - Того
До країн, які мають певні здобутки на шляху реалізації проектів
розвитку туристичної індустрії належать Сенегал, Буркіна-Фасо, Гамбія.
Центральноафриканський туристичний район: Ангола - Габон -
Демократична Республіка Конго - Екваторіальна Гвінея - Камерун - Конго - Сан-Томе і Принсіпі - Центрально-африканська Республіка - Чад
Південноафриканський туристичний район: Ботсвана - Лесото -
Намібія - Південноафриканська Республіка - Свазіленд
Південна Африка - порівняно молодий, динамічний регіон
міжнародного туризму. Найбільш популярними туристичними країнами єПАР і Намібія, які володіють унікальним природно-ресурсним
потенціалом та культурно-історичними атракціями світового рівня.
Східноафриканський туристичний район: Бурунді - Джибуті -
Еритрея - Ефіопія - Замбія - Зімбабве - Кенія - Коморські Острови - Мадагаскар - Малаві - Маврикій - Мозамбік - Реюньон - Руанда -
Сейшельські Острови - Танзанія – Уганда.
3. Близькосхідний туристичний регіон: Бахрейн - Єгипет - Ємен -
Ірак - Йорданія - Катар- Кувейт- Ліван- Лівія- Об’єднані Арабські
Емірати - Оман - Саудівська Аравія - Сирія.
Близький Схід – особливий культурний світ, який об’єднує країни, переважну більшість населення яких становлять араби.
Різке зростання міжнародних туристичних прибуттів в даний регіон
останнім часом відбулося за рахунок двох країн – Єгипту і Саудівської
Аравії, у яких розвиток туристичної індустрії опирається на різні види
ресурсів. Єгипет експлуатує природні ресурси узбережжя теплого моря й орієнтується на масові популярні види туризму, Саудівська Аравія,
використовуючи подієві і культурно-історичні ресурси, спеціалізується на
релігійному туризмі.
Геотуристичне положення Єгипту досить вигідне: країна розташована у безпосередній близькості від одного з головних споживчих ринків світу – Європи. Має вихід до узбережжя Середземного і Червоного морів. Країна є центром давньої цивілізації і містить на своїй території туристичні атракції світового рівня (піраміди Гізи, долина царів у Луксорі, гора Мойсея), музеї, де зібрані безцінні колекції. Негативною рисоюгеотуристичного положення Єгипту є його межування із осередком міжнародної напруги, у центрі якого знаходяться сектор Газа, Ізраїль та Палестина. Навіть у непростій ситуації навколо арабо-ізраїльського конфлікту, туристичні фірми Єгипту знаходять можливість використовувати потенціал сусіднього Ізраїлю й організовують екскурсійні поїздки зі своєї території до Мертвого моря, Єрусалиму й інших цікавих об’єктів. Найбільшими курортними центрами Єгипту є Хургала, Шарм-ель-Шейх, Сафага.
Туристичний потенціал Суадівської Аравії формує унікальна
природа пустель, поєднання архаїчних традицій та сучасної економіки,
численні сакральні святині ісламського світу. Головною причиною приїзду іноземців до Саудівської Аравії є саме святині і поклоніння їм. Основним видом міжнародного туризму в країні є релігійний. Паломництво до
Саудівської Аравії засноване на традиціях ісламу. Кожен мусульманинхоча б раз за життя повинен здійснити подорож до священних міст – Мекки і Медини. Немусульманам в’їзд до Мекки заборонений.

Питання для самоконтролю
1. Назвіть країни Північноамериканського туристичного району. Які
фактори впливають на розвиток туризму в даних країнах?
2. Які туристсько-рекреаційні ресурси переважають в країнах
Карибського басейну, Центральної та Латинської Америки?
3. Назвіть причини недостатнього розвитку туристсько-рекреаційної
діяльності на африканському континенті.
4. Яка спеціалізація туристичної діяльності в Тунісі і Марокко,
Зімбабве, Танзанії та Кенії, ПАР, Кабо-Верде, на Маврикії?
5. Які країни віднесено до Близькосхідного туристичного району. 6. Охарактеризуйте особливості розвитку туристсько-рекреаційної
діяльності в Єгипті та в Саудівській Аравії.

Лекція 6
Туристсько-рекреаційні ресурси України
План
1. Природні, суспільні, подієві туристсько-рекреаційні ресурси України.
2. Об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні.
3. Туристсько-рекреаційне районування України.

1. Україна має всі необхідні умови і ресурси для розвитку
туристсько-рекреаційного господарства та перетворення його на провідну
галузь економіки і важливу частину європейського туристичного ринку.
До найважливіших рекреаційних ресурсів України в наш час належать бальнеологічні (мінеральні води, грязі, озокерит), кліматичні, ландшафтні, пляжні, пізнавальні.
В Україні наявні мінеральні води всіх основних бальнеологічних
груп. Деякі з них, зокрема «Миргородська», «Куяльник», «Поляна
квасова», «Березівські мінеральні води», «Нафтуся» і радонові води, мають світове значення та є унікальними. Попереду інтенсивне освоєння
сульфідних, залізистих, миш’яковистих та інших мінеральних лікувальних вод. Україна належить до найбагатших на бальнеологічні ресурси країн
світу.
Найбільшою бальнеологічною областю України є Карпатський
регіон, зокрема Передкарпаття. Тут освоєно понад 200 джерел і
свердловин мінеральних вод. Першість у регіоні належить трускавецькій«Нафтусі». Важливим бальнеологічним регіоном є Поділля. Тут
розташовано 10 родовищ і 16 ділянок мінеральних вод. Нині у цьому
регіоні функціонують такі курорти, як Заліщики (Тернопільська область), Хмільник (Вінницька область) та ін.
Україна володіє практично невичерпними і найбільшими у світі
запасами лікувальних грязей, які складаються з різних за природним
утворенням і лікувальною дією відкладів морських заток, боліт і озер. Ці
грязі містять воду, мінеральні та органічні речовини. Відомі українські грязеві курорти – Бердянськ, Євпаторія, Хаджибейський курорт та ін.
Кліматичні ресурси України з погляду їх рекреаційного використання належать до найкращих: тепле літо і не дуже холодна зима зі стійким сніговим покривом. Ще однією особливістю клімату України є його велика різноманітність. Так, середня річна температура на полонинахКарпат така, як у приполяр’ї (0 °С), а на Південному узбережжі Криму (+12,5 °С) вона відповідає температурі середземноморського узбережжя Франції.
Ландшафтні рекреаційні ресурси України теж доволі багаті та
різноманітні. Велику роль тут відіграють рельєф і рослинність. Для нашої держави характерна доволі розчленована поверхня з безліччю
мальовничих височин, плато, піднять, останців тощо. Особливо в цьому сенсі виділяється Правобережжя. Тут рельєф у поєднанні з місцевими
кліматичними і рослинними ресурсами в цілому є унікальним не лише для Європи, а й для світу (Словечансько-Овруцький, Мізоцький кряжі,
Канівські гори, Товтри, Галогори, Розточчя тощо).
Світове значення мають в Україні рекреаційні ресурси пляжів,
природно-заповідного фонду, спелеоресурси. Пляжні ресурси України
зосереджені на приморських територіях Одеської, Миколаївської,
Херсонської, Запорізької і Донецької областей та в Криму. В Україні є кілька з найбільших печер світу, які за відповідного обладнання можна
перетворити на рекреаційно-туристичні об’єкти міжнародного значення.
Зосереджені печери у трьох регіонах: Подільсько-Буковинському
(Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Львівська та Івано-
Франківська області), у Криму та Карпатах.
В Україні під охороною держави перебувають понад 70 тис. пам’яток
історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у
туристичному плані пам’яток архітектури, які є зразками монументальних витворів мистецтва, починаючи від ІІІ ст. до н. е.
Пам’ятки історії та архітектури на території Україні розміщені
нерівномірно. Більшість із них знаходиться в західних областях України, атакож у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сумській
областях та в Республіці Крим. Східні й південні області не є настільки
багатими на пам’ятки архітектури, – найдавніші з них датуються XVII ст.,
що пов’язано з пізнім освоєнням території.
Найбільше пам’яток історії та архітектури розміщено у Львові (2500)
та Львівській області. Особливо цінними є архітектурні ансамблі площі
Ринок (XV–XIX), вулиць Вірменської (XIV–XIX) та Руської. Мистецьку
цінність європейського масштабу мають ансамблі Успенської церкви
(XVI–XVІІ), Святоюрського (ХVII) та Вірменського (XIV–XVIII) соборів;
Домініканського костелу (ХVIII).
Другим містом в Україні за кількістю пам’яток архітектури є Київ
(понад 1500). Передусім це споруди епохи Київської Русі – Золоті ворота
(1037), Софіївський собор (1037), Видубицький монастир (XI), ансамбль
Києво-Печерської лаври (XI).
Кам’янець-Подільський – місто-заповідник, що за кількістю
пам’яток архітектури (понад 150) посідає третє місце в Україні. Особливу цінність становлять Стара фортеця (XI–ХVIII), церкви, костели, житлові та цивільні споруди.
В Україні збереглися пам’ятки, пов’язані з колонізацією Причорномор’я стародавніми греками. Це руїни Херсонесу і Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області.
Через часті напади на землі України іноземних загарбників на її
території споруджено чимало замків і фортець, які мають європейське
значення. До найцінніших варто віднести замки в Ужгороді, Кременці, Луцьку, Острозі та ін.
В Україні останнім часом активно розвивається подієвий туризм з
використанням подієвих туристичних ресурсів. Серед найбільш
відвідуваних подій можна назвати наступні: Юморина в Одесі; Джазовий
фестиваль в Коктебелі; Таврійські ігри в Новій Каховці; Етнофестиваль
«Шешори»; Національний Сорочинський ярмарок; Казантіп;
Всеукраїнський фестиваль популярної і рок музики «Тарас Бульба»;
Чорноморські ігри; Дні міст України (День Києва і т. д.); Червона рута;
Всеукраїнський молодіжний фестиваль «Перлини сезону»; Рок
Екзістенція; Міжнародний Гуцульський фестиваль; КиївМузикФест (Київ);
Форум музики молодих (Київ); «Прем’єри сезону» (Київ) «Музична
Трибуна Київської Молоді» (Київ); «Тера Героїка» (Каменець-
Подільський); Столичне Автошоу; Футбольні ігри української збірної і
клубів, Ліга Чемпіонів, Кубок УЄФА і ін.; Кубок Дерюгиной; Кубок
Вадима Гетьмана; Раллі (PRIME Yalta Rally 2008 і ін.); Концертизарубіжних і відчизняних зірок; Сучасне мистецтво в Україні від
Pinchukartcentre; Міжнародні і всеукраїнські виставки та ін.

2. До списку Всесвітньої спадщини Організації Об’єднаних Націй з
питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО) з України входять шість
об’єктів:
1. Собор святої Софії – Премудрості Божої, Софія Київська або
Софійський Собор (занесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 1990 р.) – християнський собор в центрі Києва, пам’ятка української архітектури та монументального живопису 11–18 століть, одна з
небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших
християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської
митрополії. Розташований на території Софійського монастиря, є
складовою Національного заповідника «Софія Київська».
2. Успенська Києво-Печерська лавра (1990 р.) – одна з найбільшихправославних святинь України, визначна пам’ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври. Заснована в 1051 при Ярославі Мудрому ченцем Антонієм, родом з Любеча. Співзасновником Печерського
монастиря став один з перших учнів Антонія – Феодосій. В теперішній час
пам’ятка знаходиться під юрисдикцією Національного заповідника,
Державних музеїв і Української Православної церкви Московського
патріархату.
3. Історичний центр Львова (1998 р.) – перший район Львова, де
було засновано місто, яким воно довгий час обмежувалося, і звідки
розвивалося; політичний, економічний і культурний центр Львова.
4. Дуга Струве (2005 р.) – мережа з 265 пунктів тріангуляції, що
представляють собою закладені в землю кам’яні куби розміром 2 на 2
метри, довжиною більше 2820 км. Створювалася з метою визначення
параметрів Землі, її форми й розміру. Українські об’єкти дуги знаходяться у селах Катериновка, Фельчин, Баранівка (Хмельницька область), а також Старо-Некрасовка Одеської області.
5. Букові праліси Карпат (2007 р.) – транснаціональний серійний
природний об’єкт, що складається з десяти окремих масивів, які
розташовані вздовж осі завдовжки 185 км. Простягається від Рахівських
гір та Чорногірського хребта в Україні на захід Полонинським хребтом до гір Буковські Врхи та Вигорлат у Словаччині. Українсько-словацький об’єкт «Букові праліси Карпат» займає площу 77971,6 га, з яких 29278,9 га складають заповідне ядро, а 48692,7 га – буферну зону. Понад 70%території об’єкта розташовані в Україні. Цей об’єкт на світовому рівні
становить надзвичайну цінність як взірець недоторканих природних
комплексів помірних лісів. Він репрезентує найзавершеніші й найповніші екологічні моделі, де відображено процеси, що відбуваються в чистих та мішаних лісостанах за різноманітних природно-кліматичних умов.
6. Резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації
(2011 р.) – визначна пам’ятка архітектури міста Чернівці, Україна.
Побудована на місці старого єпископського палацу в 1864–1882 рр. Нині
тут розташувались центральні корпусиЧернівецького національного
університету імені Юрія Федьковича.

3. Кримський рекреаційний регіон – найпопулярніший, всесвітньо
відомий санаторно-курортний та оздоровлювальний регіон України. У Криму функціонує понад 700 лікувально-оздоровлювальних закладів, зокрема 128 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням, 130 будинків відпочинку та пансіонатів. їх загальна рекреаційна місткість складає 207,2 тис. місць.
Найпопулярнішими курортами на заході Криму є Євпаторія, Саки, на півдні - Ялта, Алушта, Гурзуф. Відомим в Україні є Західно-
Причорноморський рекреаційний регіон у межах Одеської, Миколаївської і Херсонської областей. Популярністю в цьому регіоні користуються такі райони: Кароліно-Бугаз, Чорноморка, Шабо, а також Скадовськ, Коблево, Сергіївка, що простягайся смугою завширшки 1-3 км уздовж Чорного моря.
Карпатський рекреаційний регіон займає територію у межах
Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей. У його межах зосереджена третина рекреаційного потенціалу України. Тут налічується близько 800 джерел мінеральної води практично всіх
бальнеологічних типів.
Більшу частину території України займає Центрально українська
рекреаційна зона, яка включає Придніпровський, Донецький, Подільський та Придністровський рекреаційні регіони. Основними рекреаційними ресурсами цієї зони є помірний континентальний клімат, густа річкова мережа, чимало водосховищ, а також грязі і мінеральні води.
Частина Поліської рекреаційної зони сьогодні фактично закрита для
масового відпочинку та оздоровлення через шкідливий вплив Чорнобиля.
Вагоме місце у цій зоні займає Західно-Поліський рекреаційний район з центром у Шацьку, де налічується до 30 прісноводних озер. Тут зосереджено 74 рекреаційні заклади. Найбільшу цінність мають водокліматичні і лісові ресурси.

1. Наведіть приклади використання природних туристсько-
рекреаційних ресурсів України у туристичній діяльності.
2. Назвіть найбільш відомі пам’ятки історії та архітектури західних
регіонів України.
3. Розкрийте передумови та перспективи розвитку подієвого туризму
в Україні.
4. Назвіть об’єкти списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що
розташовані на території України.
5. Які виділяють рекреаційні регіони в межах України? Дайте їм
коротку характеристику.


Лекція 7
Проблеми та перспективи туристсько-рекреаційної
Питання для самоконтролю
діяльності в світі

План
1. Фактори, що гальмують розвиток світової туристичної індустрії.
2. Прогнози та перспективи туристсько-рекреаційної діяльності у
світі.

1. Основні фактори, що хвилюють та стримують подорожуючих:
- війна, неспокій, політична нестабільність: вплив цього фактора
дуже суттєвий і стосується він не лише держави, в якій спостерігається
політичний неспокій, але й країн, сусідніх із нею;
- екологічні проблеми: цей фактор характерний, насамперед, для
України, у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС в 1986 р. Негативний
ефект екологічного чинника посилюється також його довгостроковим
характером, адже зміна свідомості суспільства відбувається набагато
повільніше, ніж ліквідація наслідків екологічної катастрофи;
- хвороби та епідемії: вплив цього фактора особливо істотний для
африканського континенту. На сьогоднішній день обсяги туризму в цьому регіоні не перевищують 2% від світового рівня;
- природні катаклізми та катастрофи: складність впливу цього
фактора полягає в тому, що природні катастрофи можуть відбуватисьпрактично в будь-якому регіоні, а передбачити і попередити їх фактично неможливо. Великого значення набуває психологічний аспект, що стримує туриста від поїздки до регіонів, які потерпіли від стихійного лиха, навіть після ліквідації наслідків природних катастроф;
- злочинність: на розвиток туристичної діяльності впливають не
лише поодинокі випадки нападу, пограбування або навіть вбивства
туристів, але й сплановані терористичні акти.

2. Основні тенденції розвитку світового туризму характеризуються
наступними особливостями:
- тяжінням до незайманої природи, що асоціюється з поняттям краси,
і у зв'язку з цим розвитком екологічного туризму;
- поширенням індивідуальних туристських подорожей; - розвитком елітарного туризму (мисливського, наукового,
конгресного);
- розвитком нетрадиційних (екстремальних) видів туризму.
Перспективними туристичними напрямками визнані наступні:
- пригодницький туризм: у світі залишається все менше не
досліджених туристами регіонів. Справжніх романтиків приваблюють
найвіддаленіші куточки Землі, гірські вершини і морські глибини. Нові
туристичні потреби вимагають розробки відповідного туристичного
продукту;
- круїзи: цей сектор туризму розвивається феноменально швидкими
темпами. В світі будується 42 восьмипалубних круїзних теплоходи,
місткістю до 6200 пасажирів кожен;
- екологічний туризм: головна мета екотуризму – збереження навколишнього середовища та забезпечення мінімального згубного впливу
людини на природу. Можна організовувати як тематичні пізнавальні тури
для любителів екотуризму, так і тури для відпочиваючих на курортах, з
відвідуванням національних заповідників.
- культурно-пізнавальний туризм: найбільші потоки туристів,
подорожуючих з пізнавальною метою, спостерігаються в Європу, Азію та
на Ближній Схід. Для невеликих груп туристів можна організовувати
пізнавальні тури у вигляді одноденних екскурсій з відвідуванням
пам'ятників культури;
- тематичний туризм: цей вид туризму передбачає підвищену
зацікавленість до конкретного явища, наприклад до кліматичних умов
певної місцевості або тематичних парків як місць відпочинку. За прогнозами ВТО, в XXI столітті очікується туристичний бум:
кількість подорожуючих у світі до 2020 року зросте до 1,6 млрд. чоловік за рік, що означає збільшення туристичних прибуттів у 2,4 рази порівняно з
2000 роком. Передбачається, що при щорічному зростанні на 8% кількість
туристичних прибуттів в Китай досягне до 2020 року 137,1 млн. осіб.
Другим за популярністю туристичним напрямком стануть США (102,4
млн.), далі – Франція (93,3 млн.), Іспанія (71,0 млн.), Гонконг (59,3 млн.).

Питання для самоконтролю
1. Назвіть фактори, що гальмують розвиток світового туризму.
2. Які види туризму будуть найбільш привабливими у найближчий
перспективі?
3. Які регіони та країни світу акумулюватимуть найбільші потоки
подорожуючих? Які прогнози щодо перерозподілу туристичних потоків
між регіонами світу?
Гід (екскурсовод) – особа, яка володіє інформацією про країну
(місцевість) перебування, визначні місця, об’єкти показу, а також мовою
цієї країни чи мовою іноземних туристів, яких приймають, або
загальнозрозумілою для них мовою, надає екскурсійно-інформаційні,
організаційні послуги та кваліфіковану допомогу учасникам туру в межах
договору про надання туристичних послуг.
Екологічні стежки – екскурсійні маршрути, які прокладаються в межах найбільш відвідуваних територій з метою духовного і фізичного розвитку особистості.
Екскурсант – тимчасовий відвідувач, що перебуває в країні відвідування менше 24 год.
Інформаційні туристичні ресурси – сукупність форм і видів інформації про конкретну територію чи об’єкти, про історію території
Агломерація рекреаційна – взаємообумовлене поєднання населених пунктів, що розвиваються на певній території на основі спільності використання рекреаційних ресурсів та інфраструктури, об’єднаних між собою багатосторонніми зв’язками в територіально-господарську систему, що забезпечує рекреаційні потреби населення.
Балунінг – катання туристів на повітряних кулях (теплових аеростатах, теплових повітряних кулях), прогулянка, подорож на них.
Бальнеологічні ресурси – природні лікувальні речовини, щовикористовуються для немедикаментозного лікування на курортах і в позакурортних умовах.
Відпочинок – специфічна сфера життя і діяльності людини; в містобудівному аспекті - просторова організація вільного часу, поєднання природного і штучно створеного матеріального середовища, що перебуваєкультуру, природу і населення, отримана туристами безпосередньо під час подорожі, у процесі підготовки до неї чи після подорожі.
Історико-культурні туристичні ресурси – це сукупність пам’яток матеріальної та духовної території, мають пізнавальну цінність і можуть бути використані для туристичної діяльності.
Круїз – морська або річкова туристська подорож, як правило, по замкненому колу на одному теплоході за встановленим маршрутом із зупинками в місцях, що викликають певний інтерес у туристів або у відправних пунктах екскурсій.
Культурна та природна спадщина – сукупність об’єктів та явищ,що презентують історію, культуру та природу окремих країн і регіонів;ресурсна основа розвитку туризму.
Курортна зона – територія зі сприятливими для відпочинку та лікування кліматичними умовами та високою естетичною привабливістю пейзажу (морські, озерні, річкові узбережжя, бальнеологічні комплекси на базі термальних і мінеральних джерел).
Мистецькі пам’ятки – це пам’ятки професійних і народних художніх промислів, а також музеї, які експонують пам’ятки
образотворчого, декоративно-ужиткового та інших видів мистецтва.
Міжнародний туризм – тимчасове відвідування іноземцями території іншої держави з метою отримання туристичних послуг і туристичного продукту (в’їзний туризм) та виїзд громадян із туристичною метою за межі країни постійного проживання (виїзний туризм.
Міста-курорти – урбанізовані території, функції яких спрямовані на задоволення потреб у лікуванні (з переважанням помірного режиму) або в розвагах; характеризуються значною кількістю технічних систем,розвиненою сферою обслуговування, що становить основу рекреаційної системи, і майже повністю зміненою, значно окультуреною, «вторинною» природою.
Національний природний парк – територія, на якій представлені одна чи кілька екосистем, в основному мало або зовсім не змінених людиною, що становлять науковий, освітній, рекреаційний та естетичний інтерес.
Національний туристичний продукт – сукупність наявних туристичних ресурсів держави, на основі якої формуються туристичні пропозиції шляхом створення, просування і реалізації конкретних туристичних продуктів, спрямованих на залучення іноземних туристів, а також формування іміджу країни.
Пам’ятка містобудування – унікальний містобудівний комплекс,у межах якого сконцентровано визначні пам’ятки історії та культури світового (за списками ЮНЕСКО), загальнодержавного та місцевого значення.
Пам’ятки історії – це меморіальні пам’ятки, пов’язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами,бойовими традиціями, та пам’ятники учасникам історичних подій,національно-визвольних змагань і війн, а також відомим діячам історії.
Парарекреаційні ресурси – об’єкти, явища природного, природно-антропогенного, суспільно-історичного, біосоціального, подійногопоходження, які ні юридично, ні фактично не залучені до туристської індустрії, але характеризуються певним пізнавально-туристським потенціалом (зруйновані або перепрофільовані сакральні споруди,історичні кладовища або окремі поховання, цікаві об’єкти природи, історичні комунікації, окремі інженерні споруди або їх елементи, суспільні події тощо).
Пекідж-тур – будь-який тур (індивідуальний або груповий), що складається з деякого набору послуг (перевезення, розміщення,харчування, екскурсії тощо), загальна продажна вартість якого дорівнює сумі вартості його елементів.
Пляж – елементарний природно-територіальний комплекс (фація); пологий намитий берег, що утворився в результаті дії прибою і складений наносами (найчастіше піском, гравієм чи галькою).
Подорож – поїздка або пересування пішки до іншої, ніж постійне місце проживання, місцевості або країни з будь-якою метою, що включає заняття, що оплачується, в цій місцевості або країні.
Природні туристичні ресурси – це природні, тобто кліматичні,водні, геологічні, ґрунтові, фітолікувальні та ландшафтні, а також природно-антропогенні (національні природні парки, заповідники,пам’ятки природи таін.), які володіють комфортними умовами і можуть бути використані для туристичної діяльності.
Рекреаційна діяльність – система заходів, пов’язаних з використанням вільного часу для оздоровчої, культурно-пізнавальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, які розташовані поза межами їх постійного проживання; характеризується, в порівнянні з іншими напрямами діяльності, відносною різноманітністю поведінки людей і самоцінністю процесу.
Рекреаційний потенціал – сукупність природних, соціальних, інфраструктурних і культурно-історичних передумов, сприятливих для організації рекреаційної діяльності на певній території.
Рекреаційний простір – частина соціального простору, що використовується для рекреаційної діяльності; формується внаслідок діяльності відпочиваючих і організаторів відпочинку.
Рекреаційні ресурси – сукупність природних, природно-технічних,соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності і при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях використовуються для прямого і опосередкованого споживання та надання курортних і туристських послуг.
Рекреаційно-туристичні ресурси – природні та культурно-історичні комплекси та їх елементи, які при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях виступають цільовими об’єктами рекреаційно-туристського споживання як вихідні елементи для виробництва комплексних туристських послуг.
Рекреація – форма соціального руху і антропогенного впливу на природні комплекси, мета якого полягає у відновленні людиною психофізичної енергії, втраченої в процесі трудової, навчальної, побутової діяльності тощо.
Ресурсно-рекреаційний паспорт території – посвідчення певного просторового об’єкту, що розкриває наявність, структуру, спеціалізацію, використання природних, природно-антропогенних, соціальних, біосоціальних рекреаційних ресурсів в його межах; зведення кількісних і якісних показників і характеристик, що розкривають рекреаційно-туристськy спеціалізацію певної територіальної одиниці (держави, окремої адміністративно-територіальної одиниці міста тощо).
Санаторій – рекреаційне підприємство (низова ТРС), лікувально-профілактичний заклад, призначений переважно для курортного лікування на основі використання клімато- та фізіотерапії, дієти, спеціального режиму дня тощо.
Спелеотуризм – один з видів активного туризму, основним фактором розвитку якого є наявність спелеоресурсів (печери, лійки, підземні озера та інші карстові форми).
Суб’єкт туризму – це турист, який задовольняє свої рекреаційні потреби та характеризується певними рисами, властивостями і станами (фізіологічними, психологічними, екологічними, економічними, соціальними тощо).
Суб’єкти рекреації – люди, що здійснюють рекреаційну діяльність відповідно до своїх стандартів.
Суб’єкти туристичної діяльності – це підприємства, заклади, організації незалежно від форм власності, а також фізичні особи, які зареєстровані відповідно до чинного законодавства на здійснення діяльності з надання туристичних послуг.
Суперточка-тур – локальна (просторово обмежена) територія антропогенного («синтетичного») або природного походження, що являє собою унікальне поєднання природних компонентів (пейзажне різноманіття, атрактивність ландшафтів) і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, які відбувались (відбуваються) в її межах або в межах простору, який візуально сприймається з цього місця.
Територіальна рекреаційна система – форма організаціїрекреаційної діяльності на певній території, що забезпечує функціональний взаємозв’язок, взаємодію та координацію всіх підсистем, блоків і елементів рекреаційного господарства для надання послуг відпочинку.
Товари – матеріальна складова специфічних товарів туристичного продукту: туристичні картосхеми, карти, буклети, сувеніри, туристичне спорядження, а також неспецифічні - більшість товарів, дефіцитних у постійному місці проживання, або значно дешевших.
Тур – це комплекс послуг, оформлених у вигляді туристичного пакету, які можуть бути реалізованими на певному маршруті й у конкретно визначений час.
Турагент – співробітник туристичної фірми або фірми, що купує тури, розроблені туроператорами, випускає на ці тури путівки і реалізує їх споживачеві.
Туризм – це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровчою, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.
Турист – особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.
Туристична доступність – властивість об’єкту, що характеризує можливість у оптимальний спосіб забезпечити доступ туриста в процесі
туристичного споживання.
Туристична індустрія – сукупність різних суб’єктів туристичної діяльності (туристичні фірми, агенції й оператори, а також готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, розваг, спорту та ін.), що забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів.
Туристичне споживання (використання) – це витрачання доходу, створеного індивідуумами, з метою придбання туристичних товарів і послуг для задоволення визначених туристичних потреб чи бажань у конкретному місці призначення у визначений час.
Туристичний об’єкт – природний або антропогенний об’єкт, придатний для використання в туризмі.
Туристичний продукт – попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).
Туристично-екскурсійні послуги – це послуги, що передбачені в путівці та надаються закладами з розміщення, харчування, транспортними підприємствами, екскурсійними бюро, а також входять до складової частини туристичного продукту.
Туристська інфраструктура – сукупність шляхів сполучення та місць розміщення, транспортних засобів, комунікацій та різних установ, необхідних для стабільного функціонування туристських комплексів.
Туристська сезонність – щорічна зміна в активності туристської діяльності (зумовлена зміною пір року), що проявляється в коливанні чисельності туристів.
Туристське враження – комплекс емоцій, здебільшого позитивних, духовний і фізичний стан туриста, що сформувалися під впливом споживання туристичних послуг, придбання туристичних товарів, споживання туристичного продукту.
Туристський інтерес – перспектива одержання туристом об’єктивної інформації, позитивних емоцій або потенційна можливість задовольнити заплановану потребу туриста в конкретній, на початку частково відомій, туристичній послузі, туристичному товарі й туристичному продукті, заснованих на певному комплексі туристичних ресурсів, що є об’єктами туристського інтересу.
Туристський маршрут – шлях, порядок подорожі тургруп через певні пункти проходження за заздалегідь складеним графіком руху.
Туристський рік – проміжок часу, який точно визначає період здійснення туристського обміну протягом календарного року.
Туристський сезон – період найбільш інтенсивного потоку туристів (наприклад, період червень-вересень в літній сезон).
Туристський центр – функціонально-плануваньний центр туристської зони, вузловий пункт туристських маршрутів; місцерозташування основних підприємств і установ туристського обслуговування, об’єктів господарського призначення, загальних для зони; місце зосередження адміністративних та інформаційних туристсько-екскурсійних служб; територіальне зосередження декількох туристських об’єктів на базі природних, соціальних рекреаційних ресурсів місцевості.
Туристські потоки – специфічний вид міграції населення в незначному часовому періоді без зміни постійного місця проживання, що здійснюється, як правило в рекреаційно-туристських цілях.
Туристсько-рекреаційна зона – це частина території держави із значним природним, рекреаційним та історико-культурним потенціалом, на якій вводиться спеціальний правовий режим з метою ефективного його використання та збереження, а також активізації підприємницької діяльності у сфері рекреаційно-туристського бізнесу.
Туроператор – гуртова туристична фірма, що розробляє туристичний продукт і комплектує тури, організовує рекламу та проходження туристичного продукту на ринку послуг, визначає його ціни й реалізує через мережу турагентів.
Унікальні ландшафти – природно-теригоріальні комплекси, що відрізняються своєю індивідуальністю та неповторністю; різноманітні природні утворення - ділянки пустелі, каньйони, лісові масиви, озера тощо.
Уфологічні рекреаційно-туристичні ресурси – вид родієвих ресурсів, формування яких пов’язане з можливою частою появою невпізнаних літаючих об’єктів на певних територіях та проявом інших факторів
Фотосафарі – туристська поїздка з метою фотографування рідкісних тварин і рослин у природних умовах їх існування.
Чартерний тур - подорож, яка виконується поза регулярним розкладом руху транспортного засобу на умовах чартеру, тобто оренди (теплохода, літака, автобуса тощо) на певний рейс або термін.
Шоп-тур – туристська подорож за обраним маршрутом у певний термін з комерційною метою.



Тема: Рекреаційні ресурси світу
Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу
Природні рекреаційні ресурси - це об'єкти і явища природнього походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її працездатності, використовуються для прямого й опосередненого споживання та виробництва курортних та туристичних послуг.
Рекреаційні ресурси - це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності . Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.
Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти.
Соціально-економічні рекреаційні ресурси - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.
Фактори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів,%
Поняття "рекреаційні ресурси" включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, ми прийшли висновку, що і надалі основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал.
Рекреаційні ресурси океанів та морів характеризуються значною різноманітністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Атлантичному океані; Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст та міських конгломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; в Тихому океані - Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст та міських конгломерацій узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані -острів Шрі-Ланка, район прибережних міських конгломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.
На нашу думку, загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів.
До основних видів рекреаційних ресурсів належать:
узбережжя теплих морів;
узбережжя річок, озер та водосховищ;
лісові масиви;
передгір'я та гірські країни;
міста - столичні та історичні центри;
міста-курорти або курортні місцевості;
релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів;
давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.
На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає екологічний стан території - чистота або забрудненість вод, повітря, грунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Ми вважаємо, що до найгостріших екологічних проблем багатьох держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а також осередки десятків великих та малих військових конфліктів, що не припиняються.
На даний момент існує ще одна проблема: існує неповноцінне використання багатих рекреаційних ресурсів. Ситуація ускладнюється тим, що рекреаційний попит найбільш високий в щільнонаселених урбанізованих районах. Територія використовується доволі інтенсивно іншими сферами господарства, а не в оздоровчих цілях.
Рекреаційні ресурси, як і інші ресурси, у світі розташовуються нерівномірно. Для більш об'єктивного висвітлення світового туристичного потенціалу, ми б хотіли розглянути рекреаційні ресурси, поділяючи їх за такими регіонами: Європа, Азія, Африка, Північна Америка, Центральна ти Південна Америка, Австралія та Океанія.
Європа. Має в своєму розпорядженні сприятливі рекреаційні ресурси і надалі залишається основним регіоном світу в сфері санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму.
Позитивні якості:
вигідне економіко-географічне розташування;
високий рівень економічного розвитку;
зростаюча урбанізація;
зручні транспортні зв'язки з іншими країнами;
розвинена рекреаційна інфраструктура.
В європейському регіоні зосереджені джерела мінеральних вод, пляжі, гірські території. Більша частина регіону має всі умови для проведення відпочинку, санаторно-курортного лікування.
До країн з найкращими рекреаційними ресурсами відносяться:
приморські, з переважною кількістю сонячних днів (Італія, Франція, Хорватія, Монако та інші);
країни з гірськими ландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія, Австрія).
Ще одна причина популярності європейського регіону - це зосередження найбільшої кількості історичних та архітектурних цінностей. На розвиток рекреації впливає і те, що в Європі найвищий рівень освіченості та культури. Традиційно тут проводяться різні міжнародні заходи: конгреси, з'їзди, конференції, семінари, симпозіуми, фестивалі, спортивні змагання і інше, що сприяє розвитку туризму.
Азія. Останнім часом цей регіон набирає все більшої популярності, що сприяє швидкому розвитку рекреаційної сфери.
Основні фактори які сприяють розвитку:
сусідство з великим рекреаційним ринком (Європа);
найбільш ємка та найбільша територія в світі за населенням;
територію омивають три океани, багато морів, де проходять основні воднотранспортні комунікації;
різноманітні і багаті природні ресурси та культурно-історична спадщина;
розміщення в межах території важливих центрів паломництва;
велика різноманітність етнічного складу (екзотика).
Негативні фактори розвитку рекреації:
непридатність значної частини територій (пустелі, скелі, гори, джунглі) для організації масового туризму;
невисокий рівень економічного розвитку більшості країн, непідготовленість до прийому туристів;
слабкий розвиток транспортних комунікацій, нестабільність внутрішньополітичного становища а більшості азіатських країн.
Для Азії основними постачальниками туристів є розвинені країни Європи (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Скандінавські країни), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. З країн Африки найбільші потоки рекреантів спостерігають під час паломництва в Мекку та Медіну.
Африка. На сьогоднішній момент є важливим рекреаційним регіоном, так як має великий потенціал для розвитку туристичної сфери.
Привабливість африканського регіону заключається в:
теплий клімат, сонячні дні на протязі всього року;
чудові піщані пляжі;
унікальні історичні та культурні пам'ятки (Єгипетські піраміди);
екзотична флора і фауна (заповідники, національні парки, які зберегли свій первісний стан).
Але існують фактори які мають відштовхуючій вплив на туристів:
низькій рівень економічного розвитку;
слабо розвинена рекреаційна інфраструктура (розміщення туристів, транспортні сполучення);
природні умови в окремих районах (жара, суховії, чисельні опади);
нестабільне політичне положення в деяких країнах.
Але для африканського регіону є дуже важливим і вигідним розвивати туристичну галузь. Уряди багатьох африканських країн приділяють увагу розвитку рекреаційних ресурсів, вбачаючи в туризмі важливу статтю прибутку, а інколи навіть єдиний шлях економічного підняття. Економіка таких країн, як Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій, з значній степені залежать від іноземного туризму, так як це є надійним джерелом надходжень іноземної валюти. Тому у всіх перерахованих країнах в складі уряду створений пост міністр по туризму.
Північна Америка. Цей рекреаційний регіон включає в себе такі високорозвинуті країни як США і Канада. Північна Америка має вигідне економіко-географічне положення, омивається трьома океанами - Атлантичним, Тихим та Північним Льодовитим. Регіон знаходиться на перетині важливих морських комунікацій та повітряних трас, має в розпорядженні велику територію, яка володіє природнім та соціально-економічним потенціалами та людськими ресурсами. Регіон має високий рівень рекреаційної інфраструктури, включаючи всі види транспортних комунікацій.
Центральна та Південна Америка. Цей регіон включає всі країни Латинської Америки. На міжнародному рекреаційному ринку він займає дуже мале місце, не дивлячись на те, що дуже швидко розвивається туристичний бізнес в Мексиці та в країнах Карибського моря. Існують фактори які мають негативний вплив:
віддаленість від інших щільно населених регіонів, де формуються значні рекреаційні потоки (Європа, Азія);
слабо розвинуті транспортні комунікації;
недостатній розвиток рекреаційної інфраструктури в більшості країн Латинської Америки;
низький рівень економічного розвитку та тяжке матеріальне становище населення в окремих країнах регіону;
відсутність в більшості латиноамериканських країнах політичної стабільності.
Основним видом транспорту, який використовується для перевезення туристів, є авіаційний, на другому місті - автомобільний транспорт. Залізничний транспорт в цьому регіоні практично не використовується.
Основними іноземними туристами є громадяни сусідніх держав, із європейських країн: Іспанія, Італія, Німеччина, Англія, Франція. Поїздки туристів із Латинської Америки в Європу є незначними.
Австралія та Океанія. Цей регіон знаходиться далеко від туристичних ринків, а також від транзитних, повітряних та морських ліній. Однак швидкий розвиток рекреаційної діяльності спостерігається останнім часом в цьому регіоні.
За нашими дослідженнями за останнє десятиліття потік туристів збільшився більш ніж на два рази. З кожним роком рекреаційна діяльність, а точніше туристична індустрія, перетворюється у все більш прибуткову діяльність. На Таїті рекреаційно-туристична галузь зайняла друге місце (після експорту кокосового горіха) по надходженню іноземної валюти. На Гавайських островах в цій галузі зайнято більш ніж третина працездатного населення, і вона є більш прибуткова ніж експорт цукрового тростини або бананів.
У більшість туристів викликають інтерес мистецтво та побут аборигенів. Найбільша кількість туристів відвідують Австралію та Океанію в місяці, коли в Європі та Північній Америці відбувається спад туристичної активності. Це по-перше дозволяє згладити сезонні коливання в міжнародному туризмі в загальному, а по-друге відкриває перед Австралією та Океанією широкі можливості подальшого розвитку рекреаційної діяльності, а точніше міжнародного туризму.
Список літератури
Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. - К.: Знання України, 2002.
Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма: учебное пособие. - М.: Финансы и статистика, 1999.
Бовсуновская А.Я. География туризма: учебное пособие. - Д., 2002.
Голіков А.П. Вступ до економічної та соціальної географії: підручник. - К.: Либідь, 1996.
Квартальное В.А. Иностранный туризм. - М.: Финансы и статистика, 1999.
Немоляева М.Э., Хадорков Л.Ф. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра. - М.: Международные отношения, 1985.
Панирян Г.А. Международные экономические отношения: экономика туризма. - М.: Финансы и статистика, 2000.
Пузаков Е.П., Честикова В.А. Международный туристический бизнес. - М.: Экспертное бюро-М, 1997.
Юрківський В.М. Краши світу: довідник. - К.: Либідь, 1999.
Гостиничный и туристический бизнес: учебник. - М.: Тандем, 1998.
Економіка зарубіжних країн: підручник / Філіпенко А.С., Вергун В.А та інші. - К.: Либідь, 1996.
Соціально-економічна географія світу / За ред. Кузика С.П.. - Т.: Підручники та посібники, 1998.














































Смаль І.В. Туристичні ресурси світу
1.2. Туристичні ресурси природного походження
Туристична індустрія належить до галузей із виразною ресурсною орієнтацією. Разом із тим, туризм називають "індустрією без труб". Ресурси, задіяні в рекреаційно-туристичній діяльності, при дотриманні елементарних природоохоронних і ресурсозберігаючих правил і технологій, можуть використовуватися тривалий час без суттєвих процесів деградації природних і соціально-культурних комплексів навіть за умови значних антропогенних навантажень.
Хоча впливу не уникнути, але він не йде ні в які порівняння із тиском, що чинять на довкілля металургія, хімічна промисловість, лісове чи сільське господарство. Характеристику рекреаційно-туристичних ресурсів світу розпочнемо з їх природної складової. Насамперед, слід наголосити, що окремі види природних ресурсів впливають на рекреаційно-туристичний процес комплексно, взаємодіють і взаємодоповнюють один одного і формують те неповторне природне оточення, на фоні якого людина реалізує свою потребу відпочивати та відтворювати життєву енергію. Можна припустити, що туризм, особливо окремі його види, може існувати на основі штучно створених компонентів природного середовища. На практиці ж слід констатувати, що без відповідних природних ресурсів, розвиток і реалізація відповідних функцій є проблематичними. Серед природних туристичних ресурсів найбільше значення для індустрії туризму та рекреаційної діяльності мають кліматотерапевтичні, водні, бальнеологічні і ландшафтні складові, які доцільно об'єднувати у клас ресурсів першого порядку (рис. 1.3).
Ця група ресурсів має безпосередній вплив на розвиток рекреаційного і туристичного процесів.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 1.3. Структура природних туристичних ресурсів
До природних туристичних ресурсів другого порядку, які опосередковано впливають на рекреаційні і туристичні процеси, слід віднести орографічні, лісові та флоро-фауністичні або біотичні складники. Варто мати на увазі, що ресурси другого порядку у багатьох випадках можуть мати безпосереднє значення і відігравати провідну роль при формуванні туристичних комплексів та поширенні окремих видів відпочинку і туризму, наприклад, альпінізм, скелелазіння, збирання грибів чи лікарських трав для власного вжитку, сафарі і фотосафарі тощо. Критерієм поділу окремих видів природних туристичних ресурсів на дві групи є їх вплив на масовість, сезонність і потужність туристичних і рекреаційних потоків, які формуються під дією окремих складових природно-географічного потенціалу. Клімат, погода, їх комфортність1 і вплив на самопочуття людини є визначальними, а в багатьох випадках навіть лімітуючими чинниками розвитку для більшості функціональних типів територіальних рекреаційних систем, туристичних комплексів і масових видів туризму.
Наприклад, сприятливість помірного, тропічного та субтропічного клімату дозволяє розвивати практично всі види рекреаційно-туристичної діяльності. Тоді як суворість арктичних і антарктичних районів, згубність для здоров'я людини, особливо європейців, екваторіального клімату з його високими температурами та вологістю, унеможливлюють розвиток масового туризму в цих кліматичних поясах. Натомість, з'являється можливість запроваджувати екологічні, наукові чи екстремальні види туризму2, яким притаманна незначна інтенсивність і вибірковість. Клімат безпосередньо впливає на потужність і сезонність туристичних потоків, стає природним регулятором цінової політики в межах головних туристичних районів світу та окремих країн. Саме кліматичні особливості актуалізували одну з нагальних проблем розвитку туристичної індустрії світу - проблему пікового завантаження засобів розміщення туристів і сезонності робочих місць. "Мертвий сезон" (зимовий чи дощовий період) примушує одну частину інфраструктурних закладів тимчасово припиняти свою роботу, а іншу - у кілька разів зменшувати вартість більшості послуг.
У виграші опиняються ті країни чи їх частини, територія яких знаходиться у комфортних кліматичних і погодних умовах, де сезонні коливання головних метеорологічних характеристик мінімальні і дозволяють обслуговувати туристів протягом року. Прикладами є курорти країн Карибського басейну, іспанського острова Майорка, туніського острова Джерба тощо. Оцінку кліматичних і погодних туристичних ресурсів слід проводити із урахуванням погодно-кліматичного комплексу, до якого належить ряд головних показників: сумарна радіація, атмосферний тиск, пересічна температура повітря (місячна і річна) та його вологість, середня кількість опадів протягом сезонів, панівні та місцеві вітри, баричні та термічні добові амплітуди, геомагнітна активність. Усе погодно-кліматичне розмаїття за силою впливу на рекреаційні та туристичні процеси ділиться на кілька класів комфортності, які позначаються на розвитку масового туризму і регулюють його інтенсивність: комфортний, сезонно комфортний, субкомфортний і дискомфортний. Комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси створюють зони суб'єктивно приємних тепловідчуттів без ознак переохолодження чи перегріву. У межах таких зон виникають сприятливі умови для організації масових видів рекреаційно-туристичної діяльності, в першу чергу, пляжно-купального відпочинку. Комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси у Європі формуються в межах субтропічного кліматичного поясу, який включає більшу частину Південної Європи, за винятком Паданської низовини, півночі Піренейського та Балканського півостровів. У приатлантичній частині цього поясу середземноморський клімат, якому притаманні високі середньомісячні температури літнього сезону (вище +20° С), плюсові зимові температури. Влітку тут панує тропічне повітря й антициклональний стан атмосфери зі стійкою ясною сухою погодою. У межах азійського континенту комфортні та сезонно комфортні для відпочинку умови формуються в межах субтропічного (узбережжя Малої Азії, захід Леванту, Японські острови без Хоккайдо і Рюкю, Східний Китай, південь Корейського півострова), субекваторіального (півострови Індокитай та Індостан без пустелі Тар, острів Шрі-Ланка без південно-західної частини, Філіппінські острови без південної половини острова Мінданао, південний схід Малайського архіпелагу, Південний Китай). На території Америки комфортні і сезонно комфортні погодно-кліматичні комплекси приурочені до субтропічного кліматичного поясу в межах західного та східного узбереж Північної та Південної Америки, до субекваторіального поясу в межах східних схилів Гвіанського плоскогір'я, більшої частини Бразильського плоскогір'я, до тропічного поясу - Карибський басейн, Центральна Америка. На африканському континенті ареали з комфортними і сезонно комфортними умовами для відпочинку сформувалися на серед-земноморському, південно-східному та південному узбережжі, де переважає субтропічний і тропічний клімат.Австралійський континент не є винятком із загального правила - на південно-східному і південно-західному узбережжі, які лежать в межах субтропіків і тропіків, сформувалися комфортні та сезонні комфортні умови для рекреаційно-туристичної діяльності. Нова Зеландія й Океанія майже повністю розташовані в межах комфортних і сезонно комфортних погодно-кліматичних умов, що створює передумови для цілорічного функціонування інфраструктурних об'єктів. Клас субкомфортних погодно-кліматичних комплексів формує добрі та задовільні передумови для організації традиційних видів літнього і зимового відпочинку. Субкомфортні умови викликають певне напруження у терморегуляторних функціях організму, пов'язане з незначним перегрівом чи переохолодженням. Це є наслідком впливу відносно сприятливих погодно-кліматичних характеристик: слабка циклонічна діяльність, добові коливання тем-ператури у межах 5-6°С, швидкість вітру, що коливається в межах 4-6 м/с, температура повітря вища +27°С під час літнього відпочинку, нижча -10°С або з переходом через 0°С під час зимового відпочинку, підвищена вологість повітря тощо Головними територіями, де сформувалися субкомфортні умови, є більшість регіонів із помірним і тропічним кліматом, особливо у внутрішньоконтинентальних районах. Дискомфортний погодно-кліматичний комплекс створює передумови для появи метеотропних реакцій та метеопатії і формує зону суб'єктивно негативних теплових відчуттів, які проявляються у значному переохолодженні чи перегріванні. Це викликано несприятливими погодно-кліматичними характеристиками: дуже спекотна та волога, а також морозна погода, сильний вітер (більше 9 м/с), часті опади, тумани, грози, хуртовини та інші небезпечні метеорологічні явища, різка зміна погодних умов протягом доби тощо. Дискомфортні умови різко обмежують можливості для організації традиційних видів відпочинку, але залишають можливості для розвитку альтернативного туризму.На значній частині територій, що лежать у межах екваторіального поясу, практично в усіх полярних і субполярних широтах формуються погодно-кліматичні умови, що належать до класу дискомфортних. Клімат України, з точки зору організації рекреаційно-туристичної діяльності, належить до класу "сезонно комфортний" і "субкомфортний", що є у цілому позитивним чинником розвитку індустрії туризму. Ландшафтні ресурси двояко впливають на розвиток туризму. Із одного боку, ландшафт3 є середовищем, у якому відбуваються рекреаційно-туристичні процеси, а з іншого - унікальним об'єктом споглядання, тобто перетворюється на туристичну атракцію. Ландшафт як природне оточення рекреаційно-туристичної діяльності, формує рівень сприятливості для відпочинку й естетичності відчуттів, які його супроводжують. Перевагу отримують ті країни та регіони, які володіють ландшафтною мозаїчністю і поєднанням на обмежених територіях пляжних прибережних і прируслових, гірських, лісових, приозерних місцевостей у різних комбінаціях. Ландшафт і як середовище, в якому відбуваються рекреаційно-туристичні процеси, і як об'єкт споглядання - різновид культурного ландшафту. Навіть у випадку, коли ландшафт "дикий" і незайманий людиною, але включений до туристичної діяльності для спостереження і споглядання, він стає культурним. Через систему причинно-наслідкових зв'язків, такий ландшафт впливає на людину, її свідомість, сприйняття довкілля та подальшу суспільно-корисну діяльність, а сама людина, лише споглядаючи, залучає таку геосистему до власного культурного кола. Серед різноманіття рекреаційно-туристичних ландшафтів як середовища, в якому відбуваються рекреаційні процеси, виділяються кілька типів (лікувально-оздоровчі, спортивно-туристичні та інші) та видів, таких як бальнеологічні, підводні коралові, сакральні тощо (рис. 1.4).

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 1.4. Функціональні типи та види рекреаційно-туристичних ландшафтів










ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТИПИ
РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНИХ ЛАНДШАФТІВ


ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧІ

СПОРТИВНО-
ТУРИСТИЧНІ
ПЕЙЗАЖНІ
ПРИРОДНО-АНТРОПО-ГЕННІ
КУЛЬТУРНО-ІНФОРМА-
ЦІЙНІ

Бальнеологічні


Наземні

Архітектурні


Гірські


Паркові


Лісові рівнинні і гірські


Підводні коралові

Сакральні



Рівнинні

Пляжні


Прибережні


Підземні

Археологічні



Підземні

Урбаніс-тичні








Мистецькі







Рис. 1.4. Функціональні типи та види рекреаційно-туристичних ландшафтів

До країн із потужними і різноманітними ландшафтними рекреаційно-туристичними ресурсами належить більшість країн Європи: Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія, Греція, Австрія, Швейцарія, Україна, Угорщина, Іспанія, Румунія, Польща, Норвегія. Серед інших держав виділяються Мексика, Куба, Таїланд, Південно-Африканська Республіка, Кенія та багато інших країн світу. Надзвичайно багатими ландшафтними ресурсами володіють США, Росія, Китай, Австралія, Канада, Індія, Бразилія, але, через великі площі, вони розкидані територією цих держав. Ландшафт, що перетворюється на об'єкт туристського споглядання, належить до естетично привабливих, унікальних природних комплексів, де на перший план виходить один із його виняткових за візуальним сприйняттям складників: рельєф, загальний характер поверхневих і підземних вод, рослинні і тваринні формації тощо. Це можуть бути каньйони, незаймані ділянки лісів, карсти, водоспади, провалля, кратери вулканів, гірські схили, окремі скелі чи вершини, коралові споруди та інші природні об'єкти. Екстраординарність природного об'єкту у поєднанні із розумною рекламою здатна перетворити один такий ландшафт на головну туристичну принаду цілої країни. Прикладом може бути каньйон річки Колорадо у США. Свого часу він був названий гордістю Америки, а нині ерозійні форми рельєфу річкової долини стали основою створення національних парків "Каньйонлендс" та "Гранд Каньйон" і місцем проведення численних турів. Не менш унікальними та привабливими для споглядання ландшафтами є базальтова "Бруківка Гігантів" поблизу підніжжя гір Антрім, що у Північній Ірландії; кратер Нгоронгоро в Танзанії - велетенська вулканічна кальдера, відрізана від зовнішнього світу практично прямовисними 700-метровими стінами з особливою флорою та фауною; долина Роторуа або "країна гарячої води" (Нова Зеландія) із сотнями гарячих і холодних джерел, знаменитими гейзерами і специфічним запахом від води, насиченої сірководнем; підніжжя згаслого вулкану Памуккале в Туреччині, яке має поетичну назву "Царство сплячих водоспадів" і багато інших виняткових, неповторних куточків природи, які, мов магніт, притягують до себе десятки і сотні тисяч туристів з різних куточків світу. Гідрографічні об'єкти у поєднанні із комфортними погодно-кліматичними умовами перетворилися у визначальний чинник розвитку рекреаційно-туристичних процесів.
Океани та моря, озера, великі та малі річки, водосховища стали головними "коридорами" росту для багатьох територіальних рекреаційних систем. Головною складовою частиною водних рекреаційно-туристичних ресурсів нині стали морські й океанічні узбережжя з м'яким кліматом4 і зручними пляжами, що перетворило їх на рекреаційно-туристичні мегаструктури планетарного масштабу - "узбережжя теплих морів", у межах яких концентрується до 80 % загального обсягу туристичних потоків світу. "Узбережжя теплих морів" включають кілька туристично-рекреаційних районів світового значення: Середземноморський басейн, Карибський басейн, Каліфорнійське узбережжя Північної Америки, південно-східне узбережжя Австралії й Океанія. Швидкими темпами росте роль узбереж країн Південно-Східної Азії та Південної Африки (див. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Найкрасивішим пляжем світу вважається Pink Sands Beach на багамському острові Харбор. Назва пляжу пов’язана із рожевим піском, який на фоні блакитного моря і неба залишає казкові враження. Слава найдовшого пляжу належить Cox's Bazar у Бангладеш. Він простягається на 120 км. Пляж Las Salinas на іспанському острові Ібіца декілька років поспіль утримує світове звання наймоднішого. Мальовничість пейзажів пляжу Anse Source D’Argent на Сейшельських островах зробили його найбільш фотографованим у світі. Протягом останніх десятиліть кубинський Varadero не поступається званням найчис-тішого пляжу планети. Знаменита Copacabana в Ріо-де-Жанейро вважається найкращим міським пляжем світу. Флоридський South Beach визнано най-кращим топлес-пляжем світу. Пляжі індонезійського острова Ломбок отримали світове визнання як найбільш тихі і спокійні. Найбільшою популярністю серед нудистів усього світу користується пляж курорту Коверсада у Хорватії. Пальму першості серед найбільш "диких" виборов пляж Вакайя, що на Фіджі. Попит на рекреаційно-туристичні послуги в Європі та Америці привів до освоєння і менш комфортних узбереж прохолодних морів, які, значною мірою, задовольняють потреби місцевого населення і дозволяють знімати пікові навантаження з південних регіонів у літній період. Яскравим прикладом такого освоєння є узбережжя Балтійського і Північного морів. Озера приваблюють туристів і як місця пляжно-купального відпочинку з елементами водного туризму, і як об'єкти споглядання. Прикладом першого напрямку використання приозерних природних комплексів є Балатон (Угорщина), Озерний округ (Велика Британія), Мазурський приозерний край (Польща), Шацькі озера (Україна), другого - Байкал (Росія), Тітікака (кордон Перу та Болівії), Іскандеркуль (Таджикистан). Річки здавна виконують дуже важливу роль у житті людини. Це - природні оборонні рубежі, транспортні артерії, джерела енергії, прісної води й риби, традиційні місця відпочинку. Остання функція набуває дедалі більшої ваги у сьогоднішньому світі. Річки стають стрижнями опорного рекреаційно-туристичного каркасу цілих країн і окремих регіонів. Яскравими прикладами є Україна, де Дніпро і його притоки перетворилися на головні "коридори" росту багатьох обласних рекреаційних систем, Бразилія, де Амазонка стала магістральною віссю туристичного освоєння глибинних районів країни. Міссісіпі та її басейн - один із головних внутрішніх туристично-рекреаційних районів США. Природні туристичні ресурси другого порядку (біотичні) мають значний вплив на розвиток як масового, так і альтернативного, особливо екологічного й наукового, туризму. Значну роль окремі види ресурсів другого порядку відіграють у формуванні екстремальних видів туризму. Особлива роль у розвитку та еволюції рекреаційно-туристичної діяльності належить лісовим ресурсам помірного, тропічного й субекваторіального поясів. Ліси помірного поясу, насамперед соснові, поліпшують якість повітря, наповнюють його ефірними оліями, алкалоїдами, фітонцидами і вбивають хвороботворні бактерії. Такі лісові масиви стають основою для функціонування оздоровчих закладів і місцями масового відпочинку населення. Для більшості європейських країн, особливо для Німеччини, Австрії, скандинавських держав, Польщі, України, Росії ліси є потужним природним рекреаційно-туристичним ресурсом. Тропічні та субекваторіальні ліси - джерело надзвичайного біологічного різноманіття у планетарному масштабі. Їхня роль у розвитку туризму стрімко зростає протягом останніх 20-30 років. Причина криється в активному розвитку екологічного туризму, який у Бразилії, Індії, Індонезії, Лаосі й інших країнах цих географічних поясів приходить на зміну лісозаготівлі. Геологічні або бальнеологічні ресурси широко використовуються в рекреаційно-туристичній діяльності. Мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, бішофіт є природною основою для розвитку оздоровчо-лікувального туризму, який поширений у північноамериканських країнах, в Австралії, Ізраїлі, у більшості європейських країнах, у тому числі і в Україні. Використання бальнеологічних ресурсів передбачає наявність певних традицій, культури їх медико-рекреаційного споживання, достатнього рівня розвитку медицини і медичних технологій. Відсутність цих соціальних складників загальної культури відпочинку та медичного обслуговування обумовлює низький рівень використання бальнеологічних ресурсів на африканському континенті, у багатьох азійських державах, незважаючи на те, що надра даних регіонів містять значні запаси відповідної сировини. Велике значення для туризму та рекреації має рельєф. Орографічні ресурси, у першу чергу, нерівності земної поверхні, а особливо наявність складчастих споруд, сприяють розвитку окремих напрямків рекреаційно-туристичної діяльності, пов'язаних зі спуском чи підйомом: гірськолижний і пішохідний туризм, альпінізм, скелелазіння, даунхіл, дельтапланеризм тощо. На інтенсивність туристичного використання гірських споруд впливає не стільки їх привабливість чи доступність, скільки рівень освоєння прилеглих територій і близькість до споживчого ринку. Прикладами є Альпи, Карпати, Піренеї, Балканські гори, які стали "домашніми" для європейців. Ця закономірність не спрацьовує для екстремальних видів туризму, де відстань, доступність і освоєння прилеглих районів відходять на другий план. Карстові печери, пляжі, коралові рифи, відслонення гірських порід та інші привабливі геоморфологічні об'єкти - підґрунтя для розвою пляжно-купального, екологічного, наукового, екстремального і пізнавального туризму. Найбільш відомі з них перетворюються на туристичні атракції світового рівня. До переліку таких об'єктів належить Флінт-Рідж-Мамонтова печера - найдовша карстова печера світу, яка розташована на території штату Кентуккі у США. Довжина її ходів станом на 2006 р. складає 563 км. До туристичного використання вона залучена з 1816 р. Із загальної довжини розвіданих печерних ходів для туристичних потреб використовується близько 18 км. Комплекс підземних ходів став основою природного парку "Мамонтова печера", що отримав статус національного у 1941 р. і зорієнтованого на обслуговування туристів.Нині "Мамонтова печера" - високоорганізований туристичний комплекс із готелями, кемпінгами, магазинами, закладами харчу-вання й іншою необхідною інфраструктурою. До послуг туристів кваліфіковані гіди, більше 100 км доглянутих доріг для велосипедистів і стежок для любителів верхової їзди та пішохідних прогулянок, обладнаних оглядовими панорамними майданчиками (так звана суперточка-тур) і пояснювальною інформацією, про об'єкти, що опиняються у полі зору. Візитерам, які зібралися до підземелля, на вибір пропонуються три групи турів печерою: ознайомчі ("Прохід через Мамонтову" і "Замерзла Ніагара"), генеральні ("Історичний тур", "Гранд Авеню тур", "Нові ходи") і спеціальні ("Дика печера" - один із найбільш тривалих і складних маршрутів, "Офіційне представлення печери", "Жабеня" - тур, який розрахований лише на 8-12-річних відвідувачів, "Подорож річкою Стікс", "Сніжка", "Подорож містом фіалок із ліхтарем " та ін.). Щороку печеру відвідують близько 60-80 тис. туристів. Примітки: 1. Комфортність погодно-кліматичних характеристик – поняття відносне, оскільки залежить від індивідуальних особливостей організму людини і від того, в яких погодно-кліматичних умовах він розвивався. Головні потоки туристів формуються в Європі та Північній Америці, тому, говорячи про комфортність погодно-кліматичних умов, матимемо на увазі саме цей контингент туристів. Для пересічного європейця чи американ¬ця комфортною для відпочинку вважається така погода: температура повітря влітку – +20...+26° С, а взимку – від -1 до -5° С; температура води – від +20° С; вологість повітря – 60-85 %; ясна, сонячна, безвітряна (швидкість вітру 0,1-0,2 м/с) погода в усі пори року. При цих параметрах у людини спостерігається найменше напруження терморегулюючої системи, що визначає найкращі умови для відпочинку. Слід пам’ятати, що мова йде про пересічного туриста, бо для італійця, українця чи шведа, американця з Каліфорнії чи Вайомінгу ці параметри будуть суттєво відрізнятися, але своєрідним еталоном для масового комфортного пляжно-курортного відпочинку стали літні погодно-кліматичні умови європейського Середземномор’я. 2. Російські туристичні фірми пропонують тури на Північний полюс, які можуть включати святкування ювілею чи весілля, зйомки любительських відеофільмів, стрибки з парашутом, лижні походи, підводне плавання тощо. Вартість такого туру, залежно від програми і тривалості, коливається від $ 800 до 1500. 3. Ландшафт у даному контексті слід розуміти як "вид місцевості". 4. У цій ситуації доречно говорити про комплексні ландшафтно-клімато-гідрологічні туристично-рекреаційні ресурси, оскільки межа між впливом окремого виду ресурсів на рекреаційні процеси є дуже розмитою і нечіткою.


Лекція
Тема:
ПОТЕНЦІАЛ ПРИРОДНИХ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНИХ
РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
План:
Природні краєзнавчо-туристичні ресурси (водні ресурси)
Біотичні (лісові ресурси)
Орографічні ресурси (гірські хребти і передгір’я )

Природні краєзнавчо-туристичні ресурси – це природні та природно-антропогенні ландшафти, об'єкти та явища живої і неживої природи, які мають комфортні для туристичної діяльності властивості.
Україна має надзвичайно багаті й різноманітні природні туристично-краєзнавчі ресурси: кліматичні, водні, орографічні (гірські хребти та передгір'я), приморсько-пляжні, біотичні (лісові), ландшафтні, бальнеологічні, фітолікувальні (масиви лісових і паркових насаджень), спелеологічні тощо.
Загальна площа природних рекреаційних ландшафтів України становить 9,4 млн га (15,6 % території держави).
Для України характерні переважно рівнинні території з невеликими висотами. За даними І. М. Гуньовського, середня висота рівнинної частини, яка займає 95 % площі України, становить 175 м над рівнем моря, і тільки 5 % припадає на Українські Карпати й Кримські гори – унікальні для рекреаційного освоєння природні комплекси.
Гірсько-рекреаційні ресурси Українських Карпат і Кримських гір використовуються для розвитку відпочинкового, кінного, гірськолижного, пізнавального, екологічного туризму тощо [2].
Україна відносно добре забезпечена водно-рекреаційними ресурсами. Країна має добре розвинену річкову мережу, до складу якої входить близько 73 тис. річок, 14 з них завдовжки понад 500 км. Загальний об'єм стоку всіх річок становить 210 км3. Більшість річок України належить до басейну Чорного й Азовського морів. Річки мають переважно дощове і снігове живлення та, переважно, рівнинний характер. Найбільшими річками України є: Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, Сіверський Донець, Західний Буг,
Прип'ять, Десна, Ворскла, Оріль, Черемош, Прут, Стрий.
На річках Карпат і Кримських гір часто трапляються пороги і водоспади, які є туристичними атракціями. Найвідоміші з карпатських водоспадів: Гук (у підніжжі Говерли), Манявський (на р. Манявці), Шипіт (на р. Шипіт), Яремчанський (Яремча); найгарніші кримські: Учан-Су та Джур-Джур. Значні запаси водних ресурсів України зосереджені в озерах, яких налічується понад 20 тис, у тому числі 30 озер площею понад 10 км2. Також в Україні створено понад 1057 водосховищ і понад 27 тис. ставків. Територією України вони розподілені нерівномірно.
Озера України можна поділити на такі групи: волинські, придунайські, чорноморські (озера-лимани), кримські та деснянські.
Багатою на озера є Волинь. Різні за формою і глибиною волинські озера провального і карстового походження трапляються групами і поодинці. Найбільш відома група Шацьких озер (складається з 22 озер). Найбільше з них – оз. Свитязь (площа дзеркала 24,5 км2, найбільша глибина 58 м) – називають українським Байкалом. Серед інших великих озер Шацької групи популярністю серед туристів користуються Пулемецьке (16,3 км2), Турське (13,5 км2), Луки, Біле, Довге.
Придунайські озера заплавного походження, більшість з них мілководні і з'єднані між собою протоками й каналами. Тут знаходиться найбільше прісноводне озеро України – Ялпуг (149 км2), з'єднане з озером Кугурлуй.
На узбережжі Чорного моря розміщені 22 озера-лимани: Сасик (210 км2), Тилігуйський (160 км2), Хаджибейський (70 км2), Алібей (72 км2), Шагани (70 км2), Куяльницький (61 км2), Будацький (30 км2).
У Криму найбільшими є такі озера: Сасик-Сиваш (76,3 км2), Донузлав (46,2 км2), Айгульське (37,5 км2), Актакське (26,8 км2), Узунларське (21,2 км2), Кирлеуцьке (20,8 км2), Тобечицьке (18,7 км2) та інші; на узбережжі Азовського моря – Молочний лиман (170 км2).
А найбільшими в Україні є Дніпровський (860 км2) і Дністерський (360 км2) лимани.
Карпатські озера за способом виникнення поділяються на льодовикові, вулканічні та завальні. Серед туристів і краєзнавців найбільшою популярністю користуються славнозвісні високогірні карпатські озера льодовикового походження: Бребенескул (на висоті 1801 м), Брескул (1750 м), Несамовите (1750 м), Верхнє (1628 м), Драгобратське (1600 м), Нижнє (1515 м), Марічейка (1510 м), Ворожеска (1460 м), Шибене (1024 м), Озірце (1000 м), Синєвир (989 м), Ворочівське (706 м), Синяк (600 м).
Найбільші штучні водойми України створені на Дніпрі. Це Київське (площа водного дзеркала 922 км2), Канівське (582 км2), Кременчуцьке (2252 км2), Дніпродзержинське (567 км2), Дніпровське (410 км2) і Каховське (2155 км2) водосховища.
Функціонують також великі водосховища на інших річках: Дністерське (142 км2) на Дністрі, Червонооскольське (123 км2) і Печенізьке (86,2 км2) на Сіверському Дінці, Ладиженське (20,8 км2) на Південному Бузі, Старобепіївське (8,3 км2) на Кальміусі тощо.
Україна багата на запаси різноманітних мінеральних вод. За експлуатаційними запасами мінеральних вод виділяють АР Крим, Закарпатську, Львівську, Хмельницьку, Вінницьку, Полтавську, Одеську та інші області, в межах яких на базі затверджених запасів мінеральних вод здавна існують такі загальновідомі курорти, як Трускавець, Моршин, Східниця, Немирів, Шкло, Черче, Свалява, Шешори, Сатанів, Хмільник,
Миргород, Березівка, Куяльник, Євпаторія, Саки [4].
Перспективними з точки зору розвитку краєзнавства та туризму є лісові та озерні природні територіальні комплекси Полісся. Проте, значна частина цієї території забруднена радіоактивними речовинами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Екологічно чистою залишилася лише територія західної частини Волинської області, де особливе місце серед рекреаційно привабливих територій посідає Шацький національний природний парк (НПП). Шацький НПП створено 1983 р. з метою збереження, відтворення та ефективного
використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову та естетичну цінність. Площа парку 48 997 га.
Волинське поозер'я, в якому розташований парк, характеризується великими за площею та глибиною озерами, великими лісовими масивами, а також теплим і м'яким кліматом, значними рибними ресурсами – все це створює сприятливі умови для масового відпочинку.
Нині на території парку переважає загальнооздоровчий відпочинок у зоні стаціонарної рекреації озер Свитязь і Пісочне. Саме тут сконцентровані 56 баз відпочинку з незначною ємністю, спортивно-оздоровчі та дитячі табори, санаторії, пансіонати, стаціонари вищих навчальних закладів та два наметові містечка. Водночас у різних закладах можуть відпочивати близько 7600 осіб.
Багаті рекреаційно-курортні ресурси в зоні Шацьких озер дуже перспективні для організації масового регульованого відпочинку, туризму та санаторного лікування.
Проте, нині в районі озера Свитязь унаслідок надмірного рекреаційного навантаження різко загострилася екологічна ситуація.
Лісові (біотичні) ресурси держави, поряд з економічними функціями, відіграють важливу рекреаційну та природоохоронну роль. Рекреаційна цінність лісів визначається їх соціально-культурною, економічною і медико-біологічною функціями (за М. С. Мироненком, І. Т. Твердохлєбовим). Особливе значення має медико-біологічна функція, яка сприяє зниженню захворюваності, подовженню тривалості життя. Медико-біологічна функція лісів полягає у виділенні кисню, поглинанні вуглекислого газу, пилу і шуму, іонізації повітря фітонцидами.
Другою важливою рекреаційною функцією лісів є їхні естетичні властивості. Вирішального значення естетичні властивості лісів набувають у тих лісонасадженнях, куди приїжджають рекреанти заради прогулянок, уїкендового відпочинку, збирання ягід і грибів, лікарських рослин тощо [6].
Україна належить до європейських країн, слабо забезпечених лісовими ресурсами. Її залісненість становить усього 14,3 %. Для порівняння, цей показник у Румунії сягає 26%, у Польщі – 28 % , у Німеччині – 30 % , у Білорусі – 35 % , у Словаччині – 38 %.
Залісненість різних частин і реґіонів нашої держави нерівномірна: вона значно вища на заході й півночі, особливо в Карпатах, а також у Кримських горах. У західній і північній частинах України лісом вкриті площа 20–40 % площі , у Карпатах – понад 40 % , в Криму – 10 %.
За даними А. С. Генсірука, площа українських лісів державного значення становить 6,9 млн га, а тих, що можуть використовуватись для рекреаційної діяльності, – 4 млн га.
Гірсько-туристичні (орографічні) ресурси нашої держави зосереджені в Кримських горах й Українських Карпатах.
Українські Карпати – один з найбільш мальовничих реґіонів України – характеризується середньовисокими горами, чітко вираженою вертикальною зональністю. Близько 40 % території Карпат вкрито лісом, а ще близько 35 % зайнято лучною рослинністю.
У межах України протяжність Карпат від верхів'їв р. Сяну (на західному кордоні держави) до витоків р. Сучави (на румунському прикордонні) становить 280 км. З північного заходу на південний схід вони простягаються майже на 280 км за середньої ширини близько 100 км. Окремі гірські хребти розділені поздовжними улоговинами та розчленовані глибокими поперечними долинами. Загалом у межах України Карпати поділяються на зовнішні (Скибові), куди входять Бескиди, Ґорґани і Покутсько-Буковинські Карпати; центральні, або Верховинські; внутрішні або Полонинсько-Чорногірські.
Середня висота Українських Карпат 1000 м. Найвищими вершинами є Говерла (2061 м), Бребенескул (2035 м), Піп Іван (2022 м), Петрос (2020 м), Гутин-Томнатик (2016 м), Ребра (2001 м). Усі вони розташовані в межах найвищого масиву Українських Карпат - Чорногірського, який простягається територією Івано-Франківської та Закарпатської областей на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу. За Є. Ромером, середня висота хребта 1758 м, а на відрізку між Говерлою та Попом Іваном -
1833 м. Крім головного хребта, масив включає кілька бічних хребтів: Озірний, Маришевська, Кукуль, Хеде, Козмещик, Кострич, Стайки.
За сприятливих погодних умов з вершин Чорногори добре простежуються як найближчі гірські масиви – Свидовець, Ґорґани, Гриняви, Мармарош, так і більш віддалені – Чивчини, Гори Родна та інші гірські пасма на території Румунії.
Схили Чорногірського масиву глибоко почленовані, у верхній частині виражений альпійський лучний рельєф з формами давнього (плейстоценового) зледеніння: кари, льодовикові цирки, трогові долини та морени. У Чорногорі розміщений кілька післяльодовикових високогірних озер, найбільшими з яких є Марічейка, Несамовите, Бребенескул. Останнє найвище в Україні – на висоті 1801 м. Здавна Чорногора була чи не найбільш ізольованою частиною гуцульського краю, і незначний вплив цивілізації сприяв збереженню тут самобутності матеріальної і духовної культури місцевого населення.
Чорногора є традиційним регіоном проведення пішохідних, лижних, велосипедних і комбінованих походів. Проведення таких походів не суперечить концепції максимальної організованості рекреаційної діяльності, оскільки Правилами проведення туристичних спортивних походів передбачено, що при реєстрації та отриманні дозволу на похід у маршрутно-кваліфікаційній комісії вимагається дозвіл від адміністрації резервату, територією якого планується похід. Окрім цього, обов'язковою є реєстрація в контрольно-рятувальній службі.
Зараз велика частина Чорногори (близько 40 %) знаходиться в межах заповідних територій вищого (Чорногірський масив КБЗ і КНПП) і нижчого (заказники, пам'ятки природи) природоохоронного статусу [3].
Орографічним продовженням Чорногори є Гринявські та Путильські Карпати, що відповідають Чорногірській тектонічній зоні, хоча відзначаються значно меншими абсолютними висотами: не перевищують 1586 м над рівнем моря (г. Баба Людова). Межа між Чорногорою та Гринявами проходить долиною Чорного Черемошу, а між Гринявами та Путильськими Карпатами – долиною Білого Черемошу. Головний хребет Гринявських гір освоєний у сільськогосподарському відношенні, верхи обезліснені й використовуються під випас. Сільське розселення сконцентроване, вздовж берегів Пробійної і Чорного Черемошу від с. Зелена та вниз за течією.
Протяжність головного хребта Гриняв перевищує 25 км, а всього масиву – близько 50 км. Вище верхньої межі лісу знаходяться численні джерела питної води, що створює хороші можливості для організації наметових стоянок. Окрім цього, тут знаходиться багато вівчарських колиб, які можуть слугувати безпечним прихистком у зимовий період.
Путильські Карпати обмежені із заходу Білим Черемошем, зі сходу – Сучавою, яка протікає уздовж кордону з Румунією. Найвищі точки масиву знаходяться на хребті Яровиця (Яровиця – 1574 м, Томнатик – 1565 м). Цей район загалом заліснений, за винятком окремих гребеневих вершинних ділянок, на яких знаходяться полонини, що використовуються під пасовища.
Транспортна важкодоступність гірських масивів, віддаленість від великих адміністративних центрів і близькість до кордону не сприяли рекреаційному освоєнню території. Проте ця територія є дуже цікавою в етнографічному відношенні, зі збереженими культурною спадщиною і народними звичаями Гуцульщини.
Свидовецький масив – третій за абсолютними висотами в Українських Карпатах, його найвищими точками є вершини Велика (1888 м) та Мала Близниці (1883 м). Головний хребет складають три слабовиражені хребти – Апшинець, Свидовець та Урду-Флавантуч – з вершинами Стіг, Котел, Трояска, Унгаряска, Темпа тощо. Від них на південь відходять три паралельних середньогірні пасма (плайки) [1].
Головний хребет відзначається незначними перепадами між сідловинами та вершинами, чим досягається велике абсолютне підняття цього масиву. Тут знаходиться 20 післяльодовикових карів, у днищах яких трапляються невеликі озера. Найбільші з них – Герашаска, Великий та Малий Апшинець, Ворожеска.
Для гір Полонинського хребта характерні вирівняні вершини, вкриті гірськими луками – полонинами, що використовуються як літні пасовища. До таких полонин належать Рівна, або Руна, Червона, Боржава, Свидовець, Кук. Масив Полонина Руна займає територію, що обмежена долинами річок Латориця – на сході, Тур'я – на півдні, Уж і Жденіївка – на півночі. Загалом він складається з багатьох хребтів, з'єднаних між собою залісненими невисокими перевалами. Найвищими серед них є хребет Полонина Руна з однойменною слабовираженою вершиною – 1479 м, її
північно-західний і північні відроги з вершинами гір Лаутинська Голиця (1374 м) і Гостра (1405 м). Інші хребти невисокі і, як правило, заліснені.
Хребет Полонина Руна – це припіднята виположена ділянка, незначною мірою порізана крутосхиловими зворами потоків. Вершинні поверхні настільки згладжені, що найвищу точку масиву важко визначити.
Істотно відрізняється від Полонини Руни ландшафт Полонини Боржави. Це протяжний (близько 50 км) хрестоподібний у плані масив, у центрі якого знаходиться гора Великий Верх (1598 м). Вододільна поверхня масиву характеризується незначними перевищеннями та значною шириною, за винятком ділянки гір Великий Верх – Стій, де спостерігається досить вузький високий гребінь. Найвища точка – г. Стій (1681 м), значними висотами відзначаються також гори Магура-Жиде (1516 м), на північно-західному краю полонини – Томнатик (1343 м), а на південно-східному – Кук (1361 м).
Полонина Красна знаходиться у межиріччі Тересви та Тереблі. Основний масив, що має форму довгої, але вузької звивистої смуги, дещо відрізняється від інших хребтів різкими перепадами висот власне вододільної поверхні. Найвищою точкою є г. Сиглянський (1568 м).
Верховинський вододільний хребет знаходиться у внутрішній смузі Українських Карпат, головно на межі Закарпатської і Львівської областей. Висота до 1405 м (г. Пікуй). Назва хребта вказує на те, що уздовж його орографічної осі пролягає Головний Карпатський вододіл. Через хребет прокладено основні карпатські перевали (Ужоцький, Верецький, Руський путь) [5].
Високогірні масиви Братківська, Бурштул, Негровець характеризуються орографічною єдністю (якою проходить межа Закарпатської та Івано-Франківської областей). Ця територія повністю заліснена, окрім найбільш піднятих гребеневих ділянок: хребет Негровець (з вершинами Негровець – 1707 м, Ясновець – 1600 м), Стримба – 1719 м, Бурштул – 1691 м, хребет Братківський (з вершинами Братківська – 1788 м, Чорна Клева – 1719 м).
Із Головним Карпатським вододілом пов'язані міжгірні верховини та улоговини (Стрийсько-Сянська, Воловецька та інші верховини, Міжгірська, Верхньобистрицька, Ясінська, Ворохтянська та Верховинська улоговини).
У межах Стрийсько-Сянської верховини виокремлюють ландшафти – Турківський і Славський, які різняться між собою. Для Турківського ландшафту характерне є паралельне простягання невисоких хребтів правильної симетричної будови, розділених давніми долинами, які займають майже третину всієї території. Давнє та щільне заселення призвело до значного винищення лісів, які зараз вкривають приблизно 30 %
усієї території. Славський ландшафт є дещо вищим, середні висоти сягають приблизно 800 м, а багато вершин значно перевищують 1000 м, наприклад, гори Тростян – 1232 м, Магій – 1281 м.
Ландшафт Воловецької верховини вирізняється м'якими формами рельєфу. Хребти короткі, малозаліснені, долини річок й потічків густозаселені.
Вулканічні Карпати – це один з наймальовничіших південних хребтів у системі внутрішніх Карпат (на сході Закарпатської області). Він складається з вулканічних порід, переважно андезитів, базальтів та їхніх туфів. Довжина хребта в межах України становить близько 125 км, ширина - 8-20 км. Пересічна висота 800-1000 м, максимальна – 1081 м (Бужора). Схили круті, важкодоступні.
Вулканічний хребет сформувався вздовж системи значних регіональних розломів, що обмежують гірську споруду Карпат на південному заході. Розломи (вздовж яких закладені долини приток Тиси – Ужа, Латориці, Боржави і Ріки) розчленовують Вулканічні Карпати на окремі масиви: Вигорлат (Попрічний Верх, 1024 м), Маковиця (Плішка, 992 м), Синяк (Дунаука, 1018 м), Товстий (Товста, 798 м), Борилів Діл (1017 м), Великий Діл (Бужора, 1085 м), Тупий (Тупа, 878 м), Гутин (Фарсин, 826 м). Останні два поблизу Хуста утворюють мальовничу тіснину Тиси – так звані Хустські ворота завширшки 1,3 км.
Вулканічний хребет – це складна вулканічна споруда, особливістю якої є асиметрія будови. Південні схили пологіші, за північні та північно-східні, які на межі з низькогірно-стрімчаковою зоною часто утворюють скельні форми рельєфу. Тут добре збереглися первинні поверхні вулканічної акумуляції. Серед них виділяються плоскі горизонтальні поверхні лавових плато, значні й дрібні масиви згаслих вулканів. Із таких вулканів у рельєфі добре збереглися вулканічні конуси гір Анталовецька Поляна, Маковиця, Борилів. Вони зберегли правильну конічну форму, слабо розчленовані, мають однорідну будову. На вулкані Анталовецька Поляна чітко видно кратер. По всій території хребта на поверхні часто трапляються вулканічні бомби.
Біотичною особливістю Вулканічного хребта є великі площі теплолюбної деревної рослинності. На південних схилах поширені грабово-дубові ліси, в яких основними породами є дуб скельний, дуб черешчатий, граб звичайний з домішкою в'яза, липи та клена. Подекуди трапляються чисті ліси із дуба скельного. З висоти 300 м на південних схилах з'являється бук. Поступово буково-дубові ліси переходять у дубово-букові, а вище 600 м і на північних схилах поширені чисті букові ліси.
Бескиди (Східні) – це система гірських хребтів у зовнішній смузі Карпат, що паралельно тягнуться від західного кордону держави територією Львівської та Івано-Франківської областей. Бескиди простягаються на понад 100 км смугою шириною 18-30 км. Висота вершин цього масиву нижча від Чорногірського і в середньому сягає 1200 м. На окремі хребти масив розчленований поздовжними й поперечними долинами рік басейну Дністра та міжгірними улоговинами.
Клімат тут м'який, помірно теплий і вологий. Зима з частими відлигами, температура коливається у межах від 0 до +5 °С. Середня температура січня - 4,5-6 °С, липня +15,6-18,0 °С. Бескидський масив долиною р. Стрий поділяється на Верхньодніпровські та Сколівські Бескиди.
Верхньодністерські Бескиди – це північний масив Східних Бескидів, розташований у межах Львівської області. На півночі вони плавно переходять у Передкарпаття, на півдні по р. Стрий – межують зі Сколівськими Бескидами, на південному заході – зі Стрийсько-Сянською верховиною. Пересічна висота масиву не перевищує 700-800 м, максимальна – 1021 м (Магура Лімнянська). Рельєф відрізняється симетричною будовою невисоких коротких хребтів з куполоподібними вершинами, розчленованих притоками Дністра, Стривігору, Стрию тощо. Територія Верхньодністерських Бескидів доволі щільно заселена й освоєна в сільськогосподарському відношенні, значна частина лісів вирубана.
З рекреаційної точки зору Верхньодністерські Бескиди варті уваги завдяки екосистемам мішаних буково-ялицевих і буково-смереково-ялицевих лісів на схилах гірських хребтів, скельних виходів поблизу села Головецько, а також джерел мінеральних вод поблизу сіл Грозево, Смерічка, Розлуч.
Обезліснені схили можна використовувати для організації гірськолижного відпочинку. Зокрема, курорт Розлуч є одним із центрів зимового відпочинку.
Сколівські Бескиди – це південний масив Східних Бескидів, розташований у межах Львівської та Івано-Франківської областей. На півночі вони плавно переходять у Передкарпаття, на півночі по р. Стрий межують з Верхньодністерськими Бескидами, на південному заході – з Ґорґанами. Сколівські Бескиди – це група середньогірних хребтів.
Основні з них: Зелемінь, Парашка, Високий Верх. Пересічна висота масиву не перевищує 700-900 м, максимальна – 1362 м (Магура).
Бескиди найбільш доступні для освоєння, вони знаходяться близько від основних залізничних і шосейних транспортних магістралей, що відкриває перспективу для розвитку гірських видів туризму у цій частині Карпат. У межах цього масиву на площі 35 684 га 1999 р. створено національний природний парк “Сколівські Бескиди”.
Ґорґани – це найбільш піднята система гірських хребтів у зовнішній середньогірно-скибовій смузі Карпат, що тягнуться південніше Бескидів територією Івано-Франківської та Закарпатської областей. Межі Ґорґан окреслюють долини річок Мизунки і Ріки (на північному заході) та Пруту (на південному заході). Ґорґани поділяють на Крайові низькогірні, Зовнішні (Скибові) і Привододільні (Внутрішні) Ґорґани. Основні хребти Ґорґан: Аршиця, Борсукова, Ґорґан, Довбушанка, Ігровище, Синяк, Хом'як, Грофа, Стримба, вони розчленовані поперечними долинами річок Бистриці, Пруту і Тереблі. Загалом виділяється 10 гірських хребтів з висотою понад 1700 м. Для цього району характерні суцільні смерекові праліси й окремі масиви
сосни кедрової європейської. Рідше трапляються ялиця й бук, іноді – модрина.
Для Ґорґан характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір, на вершинах яких трапляються кам'яні осипища (місцева назва – “ґорґани”) та субальпійські чорницеві пустища й зарості соснового криволісся. Ґорґани неможливо сплутати з жодним іншим масивом Українських Карпат: їх “візитівкою” є великі площі на вершинних поверхнях і пригребеневих схилах, зайняті кам'яними “полями” і “ріками” (ґреґотами), розцяцькованими накипними лишайниками. Найвищі вершини масиву: Сивуля (1818 м), Ігровець (1803 м), Братківська (1788 м), Довбушанка (1754 м), Грофа (1748 м), Попадя (1740 м), Чорна Клева (1719 м), Яйко-Ілемське (1679 м).
На базі двох заказників – Джурджійського та Садки – 1993 р. на схилах хребта Довбушанка створений Ґорґанський природний заповідник площею 5365 га. Тут зберігся й охороняється типовий ґорґанський рослинний покрив. Типовим для заповідника є чергування природних буково-ялицевих, ялицево-смерекових, кедрово-смерекових лісів і заростей соснового криволісся.
Південно-східну околицю Ґорґанського масиву займають Запрутські Ґорґани з абсолютними висотами 1000-1400 м. Найбільшими вершинами тут є гори Біла Кобила (1476 м), Ґреґіт (1472 м), Ґаборянська (1444 м), Лисина Космацька (1461 м). Це один з основних районів розвитку полонинського вівчарства на Івано-Франківщині.
Покутсько-Буковинські Карпати – це система гірських хребтів у зовнішній смузі Карпат, що тягнуться майже на 75 км південніше Ґорґан територією Івано-Франківської та Чернівецької областей. Межі Покутсько-Буковинських Карпат окреслюють від верхів’їв Лючки (басейн Пруту) до кордону з Румунією. Ширина масиву сягає до 25 км.
Масив складається з системи паралельних хребтів (найбільші – Ребровач-Діл, Карматура, Кам'янистий, Брусний, Сокільський, Шурдин), які розділені річковими долинами Пістиньки, Рибниці, Черемоша, Сірета та ін. Масив складається з системи паралельних хребтів (найбільші – Ребровач-Діл, Карматура, Кам'янистий, Брусний, Сокільський, Шурдин), які розділені річковими долинами Пістиньки, Рибниці, Черемоша, Сірета та ін.
Частка заповідних територій у загальної площі країни динамічно зростає і найближчим часом досягне 10% завдяки формуванню національної екомережі як складової панєвропейської мережі ECONET, згідно з Законом України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки” від 28.09.2000 р. її основою стане існуюча мережа ПЗФ, доповнена новими елементами, пов'язаними між собою екокоридорами: широтними Поліським (лісовим), Галицько-Слобожанським (лісостеповим), Південноукраїнським (степовим), Прибережноморським; меридіональними Дунайським, Дністровським, Бузьким, Дніпровським, Сіверсько-Донецьким.
Якщо площа земель, потенційно придатних для залучення до рекреаційної сфери, за різними даними, становить від 12,8 до 15,6% території України, то площа природно-заповідного фонду лише 4,2%, з яких не всі використовуються з рекреаційною метою.
Найбільш задіяними в туристсько-рекреаційному комплексі країни є природні національні парки, парки пам'ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади і зоопарки, тоді як природні заповідники не можуть використовуватись для рекреаційних потреб. Рекреаційні природно-заповідні об'єкти можуть виконувати різні суспільні функції.
Крім лікування, оздоровлення, відпочинку, вони мають широкі можливості для екологічної освіти. Щоб усі можливості ефективно використовувати, залучити в рекреаційну сферу усі кількісні і якісні параметри, необхідні продовжувати вивчення природних рекреаційних ресурсів України, підвищувати їх атракційність.



ПРИРОДНІ РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ СВІТУ:

Методичні рекомендації до самостійної і практичної роботи студентів













Харків-2011
ЗМІСТ
стор.
Вступ
4

Структура і зміст теми
5

Навчальні матеріали до теми:
6

Блок 1
Поняттєвий апарат
6

Блок 2
Світова рекреація: фактори розвитку та районування

8

Блок 3
Природні рекреаційні ресурси
14

Блок 4
Характеристика природних ресурсів туристських регіонів світу

29

Практична робота «Динаміка міжнародних туристських потоків та вплив на них природних факторів»

43

Питання для самоперевірки та контроля знань
49

Рекомендації для самостійної роботи студентів
49

Рекомендована сучасна література
50



















УДК 379.85
ББК 26.12
П70 К65


Рекомендовано Вченою радою геолого-географічного факультету
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна
(протокол № 8 від 25 травня2011 р.)

Рецезенти: канд. геогр н., доцент А.М. Байназаров, ст. викладач кафедри фізичної географії та картографії Н.В. Свір




Прасул Ю.І., Шумік Є. С.
Природні рекреаційні ресурси світу: Методичні рекомендації до самостійної і практичної роботи. – Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2011. – 34 с.

Методичні рекомендації, що характеризують природні фактори впливу на розвиток рекреації, просторову організацію міжнародної рекреації.
Дані методичні рекомендації включають: теоретичний матеріал, інструктивно-методичні матеріали до самостійної практичної роботи, індивідуальні завдання для самостійної роботи студентів, питання для самоперевірки та контроля знань, рекомендації для самостійної роботи студентів.
Методичні рекомендації призначені для підготовки фахівців спеціальності «Географія», «Туризм».























ВСТУП
Методичні рекомендації до самостійної і практичної роботи “Природні рекреаційні ресурси світу” призначені для ознайомлення із основними поняттями рекреації, факторами впливу на розвиток міжнародної рекреації, туристським районуванням світу, природними рекреаційними ресурсами світу та їх значенням у розвитку міжнародної рекреації, характеристикою природних рекреаційних ресурсів за туристськими регіонами світу.
Мета навчально-методичного посібника – сформувати у студентів уявлення про просторову організацію міжнародної рекреації, динаміку її змін у часі, про вплив природно-рекреаційного потенціалу на розвиток міжнародної рекреації та розподіл міжнародних туристських потоків. Підкреслити, що основою рекреаційного потенціалу є природні рекреаційні ресурси, які являють собою природні об’єкти, явища, процеси, що виявлені на певній території і мають комфортні умови для розвитку окремих галузей туризму та рекреації, або є перспективними, але недостатньо вивченими для визначення можливостей їх використанні і отримання користі для людини.
Практична робота спрямована на закріплення отриманих знань, для усвідомлення основних факторів впливу на динаміку міжнародної рекреації, а саме – природних ресурсів.
Для виконання практичної роботи необхідно ознайомитись з теоретичною частиною методичних рекомендацій та користуючись індивідуальними завданнями поетапно виконувати роботу згідно методичних вказівок. Результатом практичної роботи має стати аналіз причин змінення міжнародних туристичних потоків.














СТРУКТУРА І ЗМІСТ ТЕМИ
Програмований матеріал з теми «Природні рекреаційні ресурси світу» поділено на 4 блоки: Поняттєвий апарат; Світова рекреація: фактори розвитку та районування; Природні рекреаційні ресурси; Характеристика природних ресурсів туристських регіонів світу.
Мета вивчення теми – сформувати у студентів знання про природні рекреаційні ресурси, їх вплив на розвиток, динаміку міжнародної рекреації та їх розміщення за туристськими регіонами світу.
Зміст теми «Природні рекреаційні ресурси світу»:
Блок 1. Поняттєвий апарат. Основні поняття міжнародної рекреації.
Блок 2. Світова рекреація: фактори розвитку та районування. Основні фактори розвитку міжнародної рекреації. Природні сприяючі та лімітуючі фактори розвитку рекреації. Туристська класифікація світу за Всесвітньою туристською організацією (UNWTO).
Блок 3. Природні рекреаційні ресурси. Загальне поняття природних рекреаційних ресурсів. Класифікація природних рекреаційних ресурсів. Характеристика природних рекреаційних ресурсів, їх впливу на міжнародну рекреацію.
Комплексна характеристика природних рекреаційних ресурсів. Райони розповсюдження природних рекреаційних ресурсів. Їх вплив на розвиток рекреації в регіоні.
Блок 4. Характеристика природних ресурсів туристських регіонів світу.
Комплексна характеристика природних ресурсів туристських регіонів світу, просторове розміщення природних рекреаційних ресурсів.












НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИ «ПРИРОДНІ РЕКРЕАЦІЙНІ КОМПЛЕКСИ СВІТУ»
Блок 1. Поняттєвий апарат
Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного часу людини суспільний, економічний і науковий феномен, для якого не мають значення міжгалузеві та міждисциплінарні межі. Недивлячись на цю особливість, слід зауважити, що найбільший вклад у її вивчення і розуміння вносить географія, у царині якої сформувався потужний науковий напрям географія рекреації і туризму.
Рекреація (фр. rеcrеation, пол. rekreacja відпочинок, від лат. recreatio відновлення сил) відновлення чи відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі життєдіяльності; рекреація включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб та запитів.
Можна визначити рекреацію як систему заходів, пов'язану з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на сприятливих територіях, які знаходяться поза їх постійним помешканням. Розрізняють рекреацію короткотермінову (з поверненням на ночівлю в постійне місце проживання) і тривалу.
Вільний час - необхідна умова розвитку рекреаційного процесу і є частиною неробочого (вільного від виробничої діяльності) часу.
Розрізняють три форми використання часу, відведеного на рекреацію туризм, лікування/оздоровлення та відпочинок.
Туризм – це тимчасове переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну чи місцевість в межах своєї країни у вільний час з метою отримання задоволення та відпочинку, оздоровчих, пізнавальних чи професійно-ділових цілях, але без заняття оплачуваною роботою у місці, що відвідується.
Лікування/оздоровлення – це процес відновлення фізичних та психічних сил людини, що базується на таких основних лікувальних факторах: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. У відповідності з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. В залежності від їх сполучення можуть бути виділені: бальнео-грязелікування, клімато-грязолікування, клімато-бальнео-грязелікування.
Відпочинок відновлює працездатність людини, знижує нервову і психічну, а в людей фізичної праці - і фізичну втому. Відпочинок в широкому розумінні слова - це будь-яка людська діяльність, не спрямована на задоволення повсякденних потреб. Діяльність людини під час відпочинку може бути класифікована наступним чином:
1. діяльність, пов'язана з певним фізичним навантаженням (заняття спортом, прогулянки);
2. любительські заняття - мисливство, рибальство, збирання ягід і грибів, колекціонування та ін.;
3. зацікавлення світом мистецтва (відвідування театрів, концертних залів, художніх галерей та ін., а також творчість у сфері мистецтва - художня самодіяльність, заняття живописом тощо);
4. інтелектуальна діяльність (самоосвіта, читання літератури, газет, журналів);
5. спілкування за інтересами і вільним вибором;
6. розваги, що носять або активний (танці), або пасивний (відвідування видовищ) характер;
7. подорожі заради задоволення.
Багато з перерахованих видів відпочинку проявляються комплексно та взаємопов'язано.
Важливим поняттям в світовій рекреації є міжнародні рекреаційні потоки, що являють собою переміщення значних мас людей з метою відпочинку, які тяжіють до рекреаційних територій і характеризуються перетинанням державних кордонів.
Рекреаційна територія – територія, що використовується для оздоровлення людей, масового відпочинку, туризму і екскурсій. В залежності від призначення виділяють дві групи рекреаційних територій: для короткочасної (лісопарки, зелені зони, приміські зони, водні об'єкти і ін.) і тривалої (приморські райони, лікувально-санаторні курорти і курортні райони, туристичні комплекси) рекреації.
Важливим фактором зміни міжнародних рекреаційних потоків і важливим поняттям в міжнародній рекреації є сезонність. Це явище зміни кількості туристських прибуттів в окремих районах та в світі вцілому в залежності від пори року.
Кількість туристських прибуттів – число зареєстрованих туристів, прибувших в ту чи іншу країну (регіон) за певний період часу, зазвичай календарний рік. Оскільки турист може відвідати декілька країн впродовж року і навіть впродовж однієї подорожі відвідати різні країни (регіони), фактична чисельність туристів меньша кількості прибуттів.
Турист – це відвідувач, тобто особа, яка подорожує та здійснює перебування в місцях, які знаходяться за межами її звичайного місця проживання, на строк не більше 12 місяців з будь-якою метою, окрім заняття діяльністю, яка оплачується з джерел відвідуємого місця.
Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, скорочено ЮНЕСКО(англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам'яток культури та природи тощо. Цією організацією створено список об’єктів Світової спадщини UNESCO, в який входять історико-культурні та природні пам’ятки світу. На даний момент до списку об’єктів Світової спадщини UNESCO входять 890 об’єктів, з них 689 – культурного типу, 176 – природного типу, 26 – змішаного типу.
Всесвітня туристська організація (UNWTO) – є спеціалізованою установою Організації Об’єднаних Націй відповідно до Угоди між ООН і UNWTO, затвердженої 58-ю сесією Генеральної асамблеї ООН – головною міжнародною організацією в галузі подорожей і туризму, що займається питаннями туристичної політики та удосконалення професійного рівня туристичних фахівців. UNWTO має за мету засобами туризму стимулювати економічний розвиток і створення робочих місць, сприяти захисту навколишнього середовища та історико-культурної спадщини туристичних центрів, зміцнювати мир і взаєморозуміння між народами світу. 154 країни є Дійсними членами UNWTO, серед яких є і Україна.
Блок 2. Світова рекреація: фактори розвитку та районування
Активний розвиток світової рекреації розпочався після Другої світової війни. В якості факторів, що обумовлюють цей розвиток і в наш час, можна виділити:
1) зростання суспільного багатства і доходів населення;
2) скорочення робочого часу і зростання вільного часу;
3) успіхи у розвитку автомобільного та авіаційного транспорту, засобів комунікації та інформаційних технологій;
4) урбанізація;
5) трансформація суспільної свідомості;
6) особливості природно-ресурсного потенціалу.
Зростання суспільного багатства в післявоєнні роки зробив істотний вплив на структуру споживчих витрат. У багатьох країнах світу зростання валового і річного доходу на душу населення супроводжувалося зниженням частки витрат на харчування і предмети розкоші. Разом з тим зростала частка рекреації у структурі споживчих витрат громадян. Було скорочено робочий час, збільшено період відпустки з 12 днів до 30 днів (середній показник в світі).
Розвиток транспорту і засобів комунікацій стали найважливішими стимулами розвитку рекреації і викликали зростання мобільності суспільства. Передумовами для цього стали успіхи транспортного будівництва, розвиток повітряного сполучення і здешевлення авіаквитків, активний розвиток автомобільної промисловості і доступність цін на автомобілі для середнього споживача.
Урбанізація як фактор розвитку рекреації полягає в тому, що не знаходячи задоволення в роботі, сучасна людина має все менше можливостей для повноцінного відпочинку. Велика частина населення в розвинених країнах проживає в містах. Багато дослідників і соціологів відзначають, що міський стиль життя обумовлює значну кількість стресових ситуацій, прискорений ритм життя, відсутність контактів з людьми (особливо гостро ця проблема постала зі створенням соціальних інтернет-сайтів). Тому саме подорожування є для багатьох людей можливістю відволіктися від напруженого життя в місті і тимчасово повернутися до природи у пошуках душевної рівноваги і контактів з людьми.
Трансформація суспільної свідомості полягає в зміні пріоритетів у системі духовних цінностей суспільства. У 1950-1990 рр. в світі відбулися істотні зрушення в структурі духовних цінностей суспільства. Трансформація в суспільній свідомості відбувається в системі духовних цінностей споживача і в зміні теоретичної концепції вільного часу.
Розрізняють три фази розвитку концепції вільного часу:
- в 50-ті роки ХХ століття домінувала орієнтація на вільний час як засіб відновлення фізичних сил;
- в 60-ті та 70-ті роки ХХ століття вільний час використовувався на споживання матеріальних благ, які забезпечують зростаючий добробут суспільства, тобто вільний час витрачався на придбання нерухомості, товарів тривалого користування, предметів розкоші тощо;
- в 80-ті роки ХХ століття явною стала тенденція до використання вільного часу з метою отримання задоволення, що збереглася до цього часу.
У цьому контексті розвитку психології вільного часу змінилася роль і місце рекреації в структурі потреб суспільства. З того часу рекреація остаточно стала нагальною життєвою потребою більшості людей.
В умовах зростаючої єдності і взаємозалежності світу, розширення міжнародних контактів, розвитку світової інтеграції у сфері економіки посилюється інвестиційний аспект рекреації. Діловий туризм є невід'ємною частиною сучасного виробничого процесу. Поряд з рекреаційним і діловим ефектом зростає значення комунікативного аспекту туризму і встановлення гуманітарних контактів, відвідування друзів і знайомих.
Основною умовою для розвитку рекреаційної діяльності є природне середовище і природні рекреаційні ресурси, тому з другої половини 20 ст. було розпочато створення природних парків, а згодом природних заповідних територій, створення курортно-лікувальних санаторіїв на базі бальнеологічних рекреаційних ресурсів, використання морських узбереж із комфортними кліматичними умовами.
В сучасному світі можна виділити ще один фактор впливу на розвиток рекреації – міжнародна відомість і престиж території. В умовах підвищення соціального рівня життя певних категорій населення, створюються різноманітні модні тенденції, разом з ними рекламні акції. Ця особливість сучасності має вплив і на розвиток світової рекреації.
Під дією сукупності цих факторів формуються показники міжнародних туристських прибуттів, що не є постійними і змінюються з часом (рис. 1).

Рис. 1. Зміни міжнародних туристських прибуттів в часі
Природні фактори впливу на розвиток міжнародної рекреації поділяють на сприяючі та лімітуючі.
Сприяючі фактори впливу представляють собою поєднання взаємопов'язаних компонентів природи - рельєфу, клімату, рослинності і тваринного світу. На основі цього природного різноманіття розвиваються різні види туризму.
У горах - альпінізм, скелелазіння, гірськолижний і спелеотуризм. На узбережжях і акваторіях південних морів є прекрасні умови для купально-пляжного відпочинку, серфінгу, дайвінгу. Також організовуються орнітологічні тури, сафарі, рафтинг (сплав по річках), круїзний та екологічний туризм. Багато територій мають лікувальні властивості завдяки їх природним особливостям - клімату, мінеральним джерелам, лікувальним грязям, особливим рослинам, які формують мікроклімат, що має оздоровлюючий ефект.
Серед лімітуючих природних факторів необхідно виділити: екологічну ситуацію на місцевості, переважаючі кліматичні умови (зумовлюють сезонність в міжнародній рекреації), поширення несприятливих явищ таких як землетруси, цунамі, виверження вулканів, пожежі, тропічні урагани, паводки, суховії, зсуви, лавини, райони розповсюдження небезпечних тварин (акул), комах (малярійні комари), спалахи інфекційних захворювань (холера), наявність питної води тощо.
Один лімітуючий природний фактор може мати різний вплив на окремі види туризму та рекреаційної діяльності. Наприклад, в районах розповсюдження акул ускладнений розвиток купально-пляжного відпочинку, але підвищується інтерес до екстримального, пізнавального туризму, до рибальства.
Для розуміння особливостей протікання туристичних процесів у планетарному масштабі та потреб статистичного аналізу світ розділений на великі частини - туристські регіони світу - зі спільними рисами природного, культурного, історичного, політичного характеру і подібними тенденціями розвитку, насамперед, міжнародного туризму.
Найбільш поширеною класифікацією є туристське районування світу, розроблене UNWTO. Відповідно до цієї класифікації в світі виділяється п'ять великих макрорегіонів: Європа, Америка, Азійсько-Тихоокеанський макрорегіон, Африка, Близький Схід. UNWTO розглядає туристські потоки як тимчасові міграції населення, що зумовило виділення регіонів за інтенсивністю туристських зв'язків. Зазначений нижче поділ на макро- і мезорегіони дозволяє диференціювати загальносвітову картину рекреаційних потоків і виявити регіональні відмінності. Макрорегіон Європа складається з 4 мезорегіонів: Центральна і Східна Європа (Росія, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Україна, Білорусь, Польща, Румунія, Молдова, Угорщина, Словаччина, Чехія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва), Північна (Фінляндія, Швеція, Норвегія, Великобританія, Ірландія, Ісландія, Данія), Південна Європа (Іспанія, Португалія, Італія, Греція, Сан-Маріно, Монако, Андорра, Ватикан, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Албанія, Македонія, Туреччина, Кіпр, Ізраїль), Західна Європа (Австрія, Люксембург, Бельгія, Ліхтенштейн, Німеччина, Франція, Нідерланди).
До складу Азійсько-Тихоокеанського макрорегіону входять: Північно-Східна (Китай, Монголія, Південна Корея, Північна Корея, Тайвань,Японія), Південно-Східна Азія (В'єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, М'янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни), Південна Азія (Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Іран, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка), Океанія (Австралія, Вануату, Гуам, Кірибаті, Кокосові Острови, Маршалові Острови, Мікронезія, Нова Зеландія, Нова Каледонія, Норфол, Острів Різдва, Острови Кука, Острови Піткерн, Палау, Папуа - Нова Гвінея, Північні Маріанські Острови, Самоа, Соломонові Острови, Тонга, Тувалу, Уолліс і Футуна, Фіджі, Французька Полінезія).
До складу макрорегіону Америка входять Північна (США, Канада, Мексика), Центральна (Беліз, Гватемала, Гондурас, Коста-Рика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор), Південна Америка (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Суринам, Уругвай, Французька Гайана, Чилі) і Карибський (Ангілья, Антильські Острови, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багами, Барбадос, Бермуди, Віргінські Острови, Гаїті, Гваделупа, Гренада, Домініка, Домініканська Республіка, Кайманові Острови, Куба, Мартініка, Монтсеррат, Сент-Люсія, Сент-Кітс і Невіс, Тринідад і Тобаго, Ямайка) мезорегіони.
До складу Близькосхідного макрорегіону входять наступні країни: Бахрейн, Єгипет, Ємен, Ірак, Йорданія, Катар, Кувейт, Ліван, Лівія, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Саудівська Аравія Сирія.
B Африці виділяється 5 мезорегіонів: Північна (Алжир, Марокко, Судан, Туніс), Центральна (Ангола, Габон, Демократична Республіка Конго, Екваторіальна Гвінея, Камерун, Конго, Сан-Томе і Принсіпі, Центрально-африканська Республіка, Чад), Західна (Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея Бісау, Кабо-Верде, Кот-Д'Івуар, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєра Леоне, Того), Східна (Бурунді, Джибуті, Еритрея, Ефіопія, Замбія, Зімбабве, Кенія, Коморські Острови, Мадагаскар, Малаві, Маврикій, Мозамбік, Реюньон, Руанда, Сейшельські Острови, Танзанія, Уганда) і Південна Африка (Ботсвана, Лесото, Намібія, Південно-Африканська Республіка, Свазіленд).
З наведеного поділу видно, Європейський туристичний простір виходить далеко за географічні межі Європи. Власне "європейськими" є Північно- і Західноєвропейський рекреаційні райони. Цей підхід до районування туристичного простору є дискусійним і вимагає змін та уточнень, але він запропонований Всесвітньою Туристською Організацією і є основою для статистичної звітності й аналітичних досліджень у планетарному і регіональному масштабах.
Європейський регіон є безперечним світовим лідером за обсягами акумуляції туристичних потоків. У його межах здійснюється 50% світових туристичних поїздок. У 2010 р. шість із десяти найбільш відвідуваних туристами країн світу, знаходилися у межах Європейського туристського регіону.
На другій і третій позиції з помітним відставанням від Європи йдуть Азійсько-Тихоокеанський та Американський туристські регіони, на які, відповідно, припадає 21,8% і 16,1% від загальної кількості міжнародних туристських прибуттів у 2010 році. У межах Африканського та Близькосхідного туристських регіонів разом акумулюється 11,6% від усього обсягу міжнародних туристичних прибуттів (табл. 1).
Таблиця 1
Розподіл міжнародного туристопотоку за макрорегіонами світу,
2008-2010 рр.

Кількість прибуттів, млн. осіб

Макрорегіони
Частка на світовому ринку, %

2008
2009
2010

2008
2009
2010

488
460
471
Європейський
52,9
52,1
50,4

147
140
151
Американський
15,9
15,8
16,1

184
180
204
Азійсько-Тихоокеанський
19,9
20,4
21,8

56
52
60
Близькосхідний
6,1
5,9
6,4

47
48
49
Африканський
5,1
5,6
5,2

922
882
935
Світ в цілому
100
100
100


Отже, міжнародна рекреація в світі розвинена нерівномірно, для зручності ведення статистичної звітності та прогнозування розвитку рекреації світ умовно поділений на 5 туристських регіонів. Основний вплив на розвиток міжнародної рекреації мають природні фактори: сприятливі та лімітуючі.
Блок 3. Природні рекреаційні ресурси
Природні рекреаційні ресурси – це природні об’єкти, явища, процеси, які виявлені на певній території і мають комфортні умови для розвитку окремих галузей туризму та рекреації, або є перспективними, але недостатньо вивченими для визначення можливостей їх використанні і отримання користі для людини.
Природні рекреаційні ресурси впливають на масовість, сезонність і потужність туристичних і рекреаційних потоків в міжнародній рекреації, які формуються під дією окремих складових природно-рекреаційного потенціалу.
Природні рекреаційні ресурси поділяються на кліматичні, водні, бальнеологічні, біотичні, можливе ще виділення таких рекреаційних ресурсів як рельєф (орографічні), ландшафти (за Стафійчуком В.С.).
До кліматичних природних рекреаційних ресурсів можна віднести райони з комфортним кліматом для розвитку окремого виду туризму чи рекреаційної діяльності, що характеризується такими показниками як переважаючі кліматичні умови, середньорічні та середньодобові температури, швидкість вітру.
Водні природні рекреаційні ресурси включають моря, озера, річки, водосховища, ставки, придатні для водних видів відпочинку, туризму і спорту.
До бальнеологічних природних рекреаційних ресурсів відносять запаси мінеральних вод різних за походженням: хлоридні, вуглекислі, сірководневі (сульфідні), радонові, азотні, миш’яковисті, залізисті, бромні, йодні, крем’янисті, фтористі, без специфічних компонентів; лікувальні грязі.
До біотичних природних рекреаційних ресурсів відносимо: рекреаційні ліси; складові природно-заповідного фонду (ботанічні, лісові, ентомологічні, орнітологічні, загальнозоологічні заказники, ботанічні та зоологічні пам’ятки природи, ботанічні сади та зоопарки, національні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки); фауну мисливських господарств.
Ландшафт як природне середовище рекреаційної діяльності, формує рівень сприятливості для відпочинку й естетичності відчуттів, які його супроводжують. Перевагу отримують ті країни та регіони, які володіють ландшафтною мозаїчністю і поєднанням на обмежених територіях пляжних, прибережних і прируслових, гірських, лісових, приозерних місцевостей у різних комбінаціях. 
Велике значення для міжнародної рекреації та для формування міжнародних рекреаційних потоків має рельєф. Орографічні ресурси, у першу чергу, нерівності земної поверхні, а особливо наявність складчастих структур, сприяють розвитку окремих напрямків рекреаційної діяльності, пов'язаних зі спуском чи підйомом: гірськолижний і пішохідний туризм, альпінізм, скелелазіння, даунхіл, дельтапланеризм тощо.
Кліматичні рекреаційні ресурси
Клімат, погода, їх комфортність і вплив на самопочуття людини є визначальними, а в багатьох випадках навіть лімітуючими чинниками розвитку для більшості функціональних типів територіальних рекреаційних систем, туристичних комплексів і масових видів туризму. Наприклад, сприятливість помірного, тропічного та субтропічного клімату дозволяє розвивати практично всі види рекреаційно-туристичної діяльності. Тоді як суворість арктичних і антарктичних районів, згубність для здоров'я людини, особливо європейців, екваторіального клімату з його високими температурами та вологістю, унеможливлюють розвиток масового туризму в цих кліматичних поясах. Натомість, з'являється можливість запроваджувати екологічні, наукові чи екстремальні види туризму, яким притаманна незначна інтенсивність і вибірковість. 
Клімат безпосередньо впливає на потужність і сезонність туристичних потоків, стає природним регулятором цінової політики в межах головних туристичних районів світу та окремих країн. На графіку (рис. 2) видно, що максимальна кількість туристських прибуттів незмінно (протягом трьох років) характерна для літніх місяців липня та серпня, а найменша кількість – для листопада та лютого.

Рис. 2. Зміна туристських прибуттів в світі за місяцями року
Це зумовлено такими кліматичними умовами як кількість сонячної радіації в окремі місяці роки, кількість ясних сонячних днів. Тобто за комфортних кліматичних умов (для рекреаційної діяльності) спотерігаються найвищі показники туристських прибуттів, а за дискомфортних – найнижчі. З цього можна зробити очевидний висновок, що природні фактори, а саме кліматичні умови і ресурси, є визначальними в розитку та динаміці міжнародних рекреаційних потоків та міжнародної рекреації в цілому.
Саме кліматичні особливості актуалізували одну з нагальних проблем розвитку туристичної індустрії світу - проблему пікового завантаження засобів розміщення туристів і сезонності робочих місць. "Мертвий сезон" (зимовий чи дощовий період) примушує одну частину інфраструктурних закладів тимчасово припиняти свою роботу, а іншу - у кілька разів зменшувати вартість більшості послуг. У виграші опиняються ті країни чи їх частини, територія яких знаходиться у комфортних кліматичних і погодних умовах, де сезонні коливання головних метеорологічних характеристик мінімальні і дозволяють обслуговувати туристів протягом року. Прикладами такого впливу є курорти країн Карибського басейну, іспанського острова Майорка, туніського острова Джерба тощо.
Найбільший вплив клімату виявляється через реакцію людини на погоду, тобто на комплекс геофізичних (освітленість, тривалість світлової частини доби, сумарна сонячна та ультрафіолетова радіація, прозорість повітря) і метеорологічних елементів (температура повітря, його вологість, швидкість вітру, хмарність і т.п.).
Звичайно, при різних видах сезонної рекреаційної діяльності, а також при кліматотерапії оцінка ступеня сприятливості однієї і тієї ж погоди для організму людини неоднакова. Для подальшого розширення і уточнення знань про кліматичні ресурси дуже важливо визначити вплив метеорологічних і геофізичних факторів на організм людини. Класифікація погод за рекреаційною придатністю розглядається в достатньо значній кількості наукових праць, де використано різні підходи та чинники впливу.
Було визначено показники сприятливих кліматичних умов для рекреаційних цілей, основні параметри яких відображено в таблиці 2.
 Таблиця 2
Параметри оптимальних кліматичних умов для рекреаційних цілей

Показники
При використанні в період


літній
зимовий

Середньодобова температура повітря, °С



при швидкості вітру = 0 - 1 м/сек.
+15 - +20
0 - -25

при швидкості вітру = 2 - 3 м/сек.
+15 - +23
0 - -15

при швидкості вітру = 4 - 5 м/сек.
+20 - +26
0 - -10

Швидкість вітру, м/сек.
До 5
До 5

Час отримання оптимальної дози УФР, хв.
20-40
-

Період геліотерапії, днів
105-120
-

Товщина снігового покриву, см

10 - 40

Тривалість сприятливого періоду, днів
60-90
45-60

Тривалість періоду для занять зимовими видами спорту, днів
-
45-60


Значне різноманіття кліматичних умов, що формуються в різноманітних природних зонах, слід розглядати як природні курортно-рекреаційні фактори і використовувати їх для загартовування і тренування організму людини, для профілактики і лікування. В межах крупних природних зон за специфікою клімату виділяють приморські і континентальні, гірські і рівнинні райони.
Гірські райони характеризуються вертикальним розміщенням кліматичних поясів і рослинності. Це обумовлює суттєву різноманітність відпочинку і великі можливості терапії різних захворювань. В горах поряд із зниженням абсолютних величин основних метеорологічних елементів зменшується їх міждобова мінливість. Повітря вирізняється великою чистотою і прозорістю. Кількість годин сонячного сяйва, активність сонячної радіації збільшуються, біологічна активність ультрафіолетової частини спектра зростає.
Зона тундри характеризується збитковим зволоженням при недостатньому забезпеченні сонячним теплом. Відсутність ультрафіолетових променів сонця протягом 7 місяців холодного періоду може призводити до розвитку в організмі людини ультрафіолетової недостатності. Типовими для даної зони є наявність вічної мерзлоти і відсутність деревної рослинності. Переважаючий тип рельєфу - плоскі приморські низини з болотами. За своїми природними умовами ця заболочена зона мало придатна для розвитку курортів.
В зоні тайги достатня кількість тепла і вологи, вегетаційний період триваліший, ніж в тундрі, сприяє розвитку деревної рослинності, в основному хвойної. В рельєфі підвищення чергуються з низинами, поширені болота. Період ультрафіолетової недостатності скорочується до 5-6 місяців, а літом протягом 1,5-2 місяців можлива сильна біологічна активність сонячної радіації. Річна кількість опадів складає 500-600 мм. Ця зона помірно комфортна для розвитку рекреаційної діяльності.
Для зони мішаних лісів помірного поясу характерні помірна сонячна радіація, нестійка циркуляція атмосфери, переважання рівнинної поверхні і наявність великих лісових масивів. Ця зона може бути широко використана для кліматолікування протягом усього року. Літом можливе проведення аеро- і геліотерапії із застосуванням корегуючих вітрозахисних засобів, купання у водоймах. Зимою погода сприятлива для пішохідних і лижних прогулянок, сну на верандах у спальних мішках.
Зона лісів мусонного клімату помірних широт характеризується різким контрастом між холодною сухою зимою і теплим вологим літом. Річна кількість опадів у межах 400-800 мм. У формуванні мусонної циркуляції помірних широт велику роль відіграє термічний контраст – суходол - море. Лише осінній сезон є сприятливим для відпочинку і лікування, чому сприяє кількість годин сонячного сяйва, що становить 200 годин на місяць, середньомісячні температури вище +15°С, незначна кількість дощових днів - всього 2-3 дні.
Зона степів – рівнини з висотою над рівнем моря 150-250 м, добре розвинутими ярами, річковими долинами. Значна кількість годин сонячного сяйва (2200 годин на рік) і переважання антициклонального режиму погод забезпечують тут можливість проведення кліматолікування в найоптимальніших умовах. Річна кількість опадів невелика (400 мм). Нестача зволоження виступає причиною формування посух, в результаті чого в степових районах майже відсутня деревна рослинність. Великою лікувально-профілактичною цінністю є приморські райони степової зони, де оптимально поєднані риси степового і приморського кліматів. З червня по жовтень тут можлива таласотерапія. Для розвитку курортного будівництва важливо, що кількість сонячних днів у літній період в степовій зоні досить стійка.
Південне положення зони середземноморського клімату, багата субтропічна рослинність, незамерзаюче море створюють можливість широкого використання цих районів для курортного лікування. Значний приплив сонячного тепла, обумовлений високим полуденним стоянням сонця і великою кількістю годин сонячного сяйва (до 2400 годин на рік), тривалий період сильної біологічної активності сонячних променів (6-6,5 місяця) дозволяють проводити геліотерапію. Антициклональні форми циркуляції переважають над циклональними (230 і 135 днів).
Завдяки географічному положенню зона субтропіків відчуває вплив циркуляційних процесів помірних і тропічних широт. Найсприятливішим періодом року для лікування і відпочинку в даній зоні є осінь, так як і в районах із середземноморським типом клімату.
Пустелі - зони з вкрай засушливим кліматом, характеризуються великою кількістю сонячного тепла (2800-3000 годин сонячного сяйва на рік), що визначає їх особливу роль для курортного лікування хворих на нирки. Річна кількість опадів - 75-150 мм.
Таким чином, усе погодно-кліматичне розмаїття за силою впливу на рекреаційні та туристичні процеси поділяється на кілька класів комфортності, які позначаються на розвитку масового туризму і регулюють його інтенсивність: комфортний, сезонно комфортний, субкомфортний і дискомфортний. 
Комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси створюють зони суб'єктивно приємних тепловідчуттів без ознак переохолодження чи перегріву. У межах таких зон виникають сприятливі умови для організації масових видів рекреаційно-туристичної діяльності, в першу чергу, пляжно-купального відпочинку.
Комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси у Європейському туристському регіоні формуються в межах субтропічного кліматичного поясу, у приатлантичній частині цього поясу середземноморський клімат, сприятливий для розвитку міжнародної рекреації. 
У межах Азійсько-Тихоокеанського туристського регіону комфортні та сезонно комфортні для відпочинку умови формуються в межах субтропічного та субекваторіального поясів. 
На території Американського туристського регіону комфортні і сезонно комфортні погодно-кліматичні комплекси приурочені до субтропічного кліматичного поясу, до субекваторіального та тропічного поясів.
У Близькосхідному туристському регіоні комфортні і сезонно комфортні комплекси лежать в межах субтропічного і тропічного поясів.
В Африканському туристському регіоні ареали з комфортними і сезонно комфортними умовами для відпочинку сформувалися на середземноморському узбережжі, де переважає субтропічний і тропічний клімат.
Клас субкомфортних погодно-кліматичних комплексів формує добрі та задовільні передумови для організації традиційних видів літнього і зимового відпочинку. Субкомфортні умови викликають певне напруження у терморегуляторних функціях організму, пов'язане з незначним перегрівом чи переохолодженням. Це є наслідком впливу відносно сприятливих погодно-кліматичних характеристик: слабка циклонічна діяльність, добові коливання температури у межах 5-6°С, швидкість вітру, що коливається в межах 4-6 м/с, температура повітря вища +27°С під час літнього відпочинку, нижча -10°С або з переходом через 0°С під час зимового відпочинку, підвищена вологість повітря тощо.
Головними територіями, де сформувалися субкомфортні умови, є більшість регіонів із помірним і тропічним кліматом, особливо у внутрішньоконтинентальних районах.
Дискомфортний погодно-кліматичний комплекс створює передумови для появи метеотропних реакцій та метеопатії і формує зону суб'єктивно негативних теплових відчуттів, які проявляються у значному переохолодженні чи перегріванні. Це викликано несприятливими погодно-кліматичними характеристиками: дуже спекотна та волога, а також морозна погода, сильний вітер (більше 9 м/с), часті опади, тумани, грози, хуртовини та інші небезпечні метеорологічні явища, різка зміна погодних умов протягом доби тощо. Дискомфортні умови різко обмежують можливості для організації традиційних видів відпочинку, але залишають можливості для розвитку альтернативного та екстремального туризму.
На значній частині територій, що лежать у межах екваторіального поясу, практично в усіх полярних і субполярних широтах формуються погодно-кліматичні умови, що належать до класу дискомфортних.
Водні та бальнеологічні рекреаційні ресурси
Гідрографічні об'єкти у поєднанні із комфортними погодно-кліматичними умовами перетворилися у визначальний чинник розвитку рекреаційно-туристичних процесів, у тому числі і формування міжнародних рекреаційних потоків. Океани та моря, озера, великі та малі річки, водосховища стали основними об’єктами для багатьох територіальних рекреаційних систем, що розташовані в комфортних та субкомфортних погодно-кліматичних районах.
Головною складовою частиною водних рекреаційних ресурсів нині стали морські й океанічні узбережжя з м'яким кліматом і зручними пляжами, що перетворило їх на рекреаційно-туристичні мегаструктури планетарного масштабу, у межах яких концентрується до 80 % загального обсягу рекреаційних потоків світу. 
До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Атлантичному океані - Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст та міських агломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; в Тихому океані - Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст та міських агломерацій узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані - острів Шрі-Ланка, район прибережних міських агломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. В цих районах поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.
В останні роки одним з найбільш динамічних напрямів рекреації є ринок річкових і морських круїзів. Зростання ринку морських круїзів розпочалося з середини 1970-х років У світі виділяють такі основні круїзні території: Аляскинсько-Канадська, Схід Північноамериканського узбережжя, Мексиканська Рів’єра, Карибська, Гавайська, Південно-Тихоокеанська, Південно-Американська, Антарктична, Скандинавія, Середземноморська, Західно-Африканська, Африкано-Індійська, Далекосхідна. Найпопуляннішими серед туристів територіями є Карибська, Середземноморська, Скандинавія (Балтія та норвезькі фіорди). Швидкими темпами зростає попит на круїзи далекосхідною територією.
Річкові круїзи стають популярним видом подорожей. Найбільш широке поширення одержали річкові круїзи в Західній Європі, в основному по річках Рейну, Дунаю, Сені, Ельбі, Роні, Мозель.
Річкові круїзи включають до програми знайомство туристів з провінційним життям багатьох країн. Річкові круїзи організовуються не лише в Європі, але і в інших частинах світу: В Африці - по Нілу, в Північній Америці - по Міссісіпі, в Південній Америці - по Амазонці, в Азії - по річках Янцзи, Меконг, Амур. Морські і річкові круїзи вдосконалюють туристичну інфраструктуру в морських і річкових басейнах, дають поштовх розвиткові старих невеликих портів, сприяють формуванню нових туристичних маршрутів.
Річки стають стрижнями опорного рекреаційно-туристичного каркасу цілих країн і окремих регіонів. Яскравими прикладами є Бразилія, де Амазонка стала магістральною віссю туристичного освоєння глибинних районів країни. Міссісіпі та її басейн - один із головних внутрішніх туристично-рекреаційних районів США.
Віндсерфінг активно розвивається у таких країнах Європейського туристського регіону: Греція, Іспанія, Італія, Португалія, Кіпр, Хорватія, Чорногорія; в Азійсько-Тихоокеанському регіоні: В’єтнам, Мальдіви, Філіппіни, Фіджи, Французька Полінезія, Нова Зеландія; в Американському регіоні: Аруба, Барбадос, Венесуела, США; в Африканському регіоні: Кенія, Маврикій, Туніс, ЮАР, Кабо Верде; в Близькосхідному регіоні віндсерфінг розвивається у Єгипті.
Серед центрів розвитку занурення з аквалангом – дайвінгу, в світі виділяються країни Карибського басейну, країни басейну Червоного моря, панічно-східне узбережжя Австралії, країни південно-східної Азії, країни Середземномор’я. Треба зазначити, що дайвінг досить небезпечний вид відпочинку, оскільки найпопулярніші місця розповсюдження дайвінгу співпадають з місцями розповсюдження акул, що виступає лімітуючим фактором для данного виду рекреаційної діяльності.
Попит на рекреаційно-туристичні послуги в Європі та Америці привів до освоєння і менш комфортних узбереж прохолодних морів, які, значною мірою, задовольняють потреби місцевого населення і дозволяють знімати пікові навантаження з південних регіонів у літній період. Яскравим прикладом такого освоєння є узбережжя Балтійського і Північного морів.
Озера приваблюють туристів і як місця пляжно-купального відпочинку з елементами водного туризму, і як об'єкти споглядання. Прикладом першого напрямку використання приозерних природних комплексів є Балатон (Угорщина), Озерний округ (Велика Британія), Мазурський приозерний край (Польща), Шацькі озера (Україна), другого - Байкал (Росія), Тітікака (кордон Перу та Болівії), Іскандеркуль (Таджикистан).
Гідрогеологічні або бальнеологічні рекреаційні ресурси широко використовуються в рекреаційній діяльності. Мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, бішофіт є природною основою для розвитку оздоровчо-лікувального туризму, який поширений у північноамериканських країнах, в Австралії, Ізраїлі, у більшості європейських країнах, у тому числі і в Україні.
Використання бальнеологічних ресурсів передбачає наявність певних традицій, культури їх медико-рекреаційного споживання, достатнього рівня розвитку медицини і медичних технологій. Відсутність цих соціальних складників загальної культури відпочинку та медичного обслуговування обумовлює низький рівень використання бальнеологічних ресурсів на африканському континенті, у багатьох азійських державах, незважаючи на те, що надра даних регіонів містять значні запаси відповідної сировини. Світовими лідерами за запасами бальнеологічних рекреаційних ресурсів є Росія, Чехія, Угорщина, Німеччина, Нова Зеландія, США.
Бальнеологічні ресурси мають значний влпив на формування міжнародних рекреаційних потоків та розвиток міжнародної рекреації.
Ландшафтні та орографічні рекреаційні ресурси
Ландшафтні ресурси двояко впливають на розвиток рекреації. Із одного боку, ландшафт є середовищем, у якому відбуваються рекреаційно-туристичні процеси, а з іншого - унікальним об'єктом споглядання, тобто перетворюється на туристичну атракцію. 
Серед різноманіття рекреаційно-туристичних ландшафтів як середовища, в якому відбуваються рекреаційні процеси, виділяються кілька типів (лікувально-оздоровчі, спортивно-туристичні та інші) та видів, таких як бальнеологічні, підводні коралові тощо (рис. 3).
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Рис. 3. Функціональні типи рекреаційно-туристичних ландшафтів
Ландшафт, що перетворюється на об'єкт туристського споглядання, належить до естетично привабливих, унікальних природних комплексів, де на перший план виходить один із його виняткових за візуальним сприйняттям складників: рельєф, загальний характер поверхневих і підземних вод, рослинні і тваринні формації тощо. Це можуть бути каньйони, незаймані ділянки лісів, карсти, водоспади, провалля, кратери вулканів, гірські схили, окремі скелі чи вершини, коралові споруди та інші природні об'єкти. 
Екстраординарність природного об'єкту у поєднанні із розумною рекламою здатна перетворити один такий ландшафт на головну туристичну атракцію цілої країни. Прикладом може бути каньйон річки Колорадо у США. Свого часу він був названий гордістю Америки, а нині ерозійні форми рельєфу річкової долини стали основою створення національних парків "Каньйонлендс" та "Гранд Каньйон" і місцем проведення численних турів.
Не менш унікальними та привабливими для споглядання ландшафтами є базальтова "Бруківка Гігантів" поблизу підніжжя гір Антрім, що у Північній Ірландії; кратер Нгоронгоро в Танзанії - велетенська вулканічна кальдера, відрізана від зовнішнього світу практично прямовисними 700-метровими стінами з особливою флорою та фауною; долина Роторуа або "країна гарячої води" (Нова Зеландія) із сотнями гарячих і холодних джерел, знаменитими гейзерами і специфічним запахом від води, насиченої сірководнем; підніжжя згаслого вулкану Памуккале в Туреччині, яке має поетичну назву "Царство сплячих водоспадів" і багато інших виняткових, неповторних куточків природи, які, мов магніт, притягують до себе десятки і сотні тисяч туристів з різних куточків світу.
Велике значення для рекреації та для формування міжнародних рекреаційних потоків має рельєф. Орографічні ресурси, у першу чергу, нерівності земної поверхні, а особливо наявність складчастих структур, сприяють розвитку окремих напрямків рекреаційної діяльності, пов'язаних зі спуском чи підйомом: гірськолижний і пішохідний туризм, альпінізм, скелелазіння, даунхіл, дельтапланеризм (найбільш поширений у Австралії, Німеччині, США, Франції, Угорщині та Польщі) тощо. На інтенсивність рекреаційного використання гірських споруд впливають такі їх характеристики: гіпсометричні, кліматичні, ландшафтно-естетичні, гляціологічні (льодовики, сніговий покрив, селі, лавини), інженерно-фізичні (сейсмічність, наявність зсувів, обвалів та інших стихійних явищ), а також соціально-економічні (транспортна доступність, освоєність, насиченість інфраструктурою, розвиненість сфери обслуговування, наявність трудових ресурсів та історико-краєзнавчих об'єктів). Особливе значення при цьому надається гіпсометричному положенню (абсолютні та відносні висоти) території, параметру, який комплексно відображає властиві певним висотам ландшафтно-кліматичні умови. Прикладами такого використання є Альпи, Карпати, Піренеї, Балканські гори, які є найвідвідуванішими серед європейців. Ця закономірність не розповсюджується на екстремальні види туризму, де відстань, доступність і освоєння прилеглих районів відходять на другий план. 
Карстові печери (США, Росія, Україна, Туреччина), пляжі (багатокілометрові чисті пісчані пляжі островів Океанії, Карибського басейну), коралові рифи (Австралія, країни басейну Червоного моря, острівні держави Океанії) та інші привабливі геоморфологічні об'єкти - підґрунття для розвитку пляжно-купального, екологічного, наукового, екстремального і пізнавального туризму. Найбільш відомі з них перетворюються на туристичні атракції світового рівня. До переліку таких об'єктів належить Флінт-Рідж-Мамонтова печера – найдовша карстова печера світу, яка розташована на території штату Кентуккі у США. Довжина її ходів станом на 2006 р. складала 563 км. До туристичного використання вона залучена з 1816 р. Із загальної довжини розвіданих печерних ходів для туристичних потреб використовується близько 18 км. Щороку печеру відвідують близько 60-80 тис. туристів. 
Біотичні рекреаційні ресурси
Ліси займають одне з провідних місць серед біотичних ресурсів. Як природний рекреаційних ресурс ліси класифікують:
- ліси рекреаційного призначення - власне рекреаційні ліси, рекреаційні ліси в національних природних парках і ландшафтних заказниках;
- ліси, які частково виконують рекреаційні функції - водоохоронні, грунтоохоронні, захисні, експлуатаційні.
Власне рекреаційні ліси - це особлива категорія земель лісового фонду, на якій функція рекреаційного лісокористування є основною: парки, лісопарки, зелені зони міст. Важливою якісною ознакою паркових рекреаційних лісів є їх готовність до масового відпочинку, що досягається відповідним пристосуванням території, використанням малих форм архітектури. Якісною ознакою лісопаркових територій є переважання індивідуального відпочинку і максимальний комфорт.
Особливе місце займають природно-заповідні території та об'єкти. Це заповідники і заказники різних форм та напрямів заповідання, національні природні парки, дендропарки, природні об’єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, пам'ятки природи місцевого значення, пам'ятки садово-паркової культури. Рекреаційна діяльність тут допускається тільки в тих місцях і в тому обсязі, який гарантує збереження цінних природних комплексів.
Ліси згідно з їх корисною дією поділяють на функціональні групи. Рекреаційна роль лісів тісно пов'язана з їх абіотичними і біотичними факторами (рис. 4).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 4. Схема поділу корисних функцій лісу на групи
Вплив лісу на абіотичні фактори середовища проявляється в наступних властивостях лісів:
а) клімато-покращувальних (вплив на вітровий і температурний режими, сонячну радіацію, виділення кисню, поглинання вуглекислого газу, іонізацію повітря та ін.);
б) водоохоронних (вплив на вологість повітря, регулювання режиму водозбору, водостоку, покращення якості води);
в) захисних (полезахисних, ґрунтозахисних, шумозахисних, пило- і газозахисних).
Ліси і зелені насадження суттєво трансформують сонячну радіацію (пряму і розсіяну). Зниження сонячної радіації в залежності від біометричних показників деревостану коливається у великих межах. Наприклад, пряма і розсіяна радіація в сосновому насадженні складає 45%, в листяному - 30%, в ялинковому -25%. Штучні насадження на міських територіях також значно знижують сонячну радіацію.
Пом'якшення радіаційного режиму лісами і зеленими насадженнями в спекотні дні літа сприяють підвищенню комфортності відпочинку і є сприятливою умовою для розвитку міжнародної рекреації.
Лісові біогеоценози суттєво впливають на температурний режим повітря. Різні за складом і структурою насадження по-різному трансформують кліматичні ресурси тепла, створюють в лісі свої мікрокліматичні умови. В зимовий період різниця між температурою повітря в лісі і на полі невелика. Вона зростає весною і досягає максимуму в спекотні дні літа. Наприклад, в окремі роки в лісі мінімальна температура повітря була на 3-4°С вища, а максимальна на 4-6°С нижча, ніж на відкритій ділянці.
Більше 60% кисню постачається рослинністю суходолу. В теплі сонячні дні літа 1 га лісу, поглинаючи 220-280 кг вуглекислого газу, виділяє 150-220 кг кисню, достатнього для дихання 40-50 людей. При утворенні 1 т органічної маси виділяється в середньому 1,3-1,5 т кисню.
Особлива роль у розвитку та еволюції міжнародної рекреації належить лісовим ресурсам помірного, тропічного й субекваторіального поясів. 
Ліси помірного поясу, насамперед соснові, поліпшують якість повітря, наповнюють його ефірними оліями, алкалоїдами, фітонцидами і вбивають хвороботворні бактерії. Такі лісові масиви стають основою для функціонування оздоровчих закладів і місцями масового відпочинку населення. Для більшості європейських країн, особливо для Німеччини, Австрії, скандинавських держав, Польщі, України, Росії ліси є потужним природним рекреаційним ресурсом, що сприяє розвитку міжнародної рекреації.
Тропічні та субекваторіальні ліси - джерело надзвичайного біологічного різноманіття у планетарному масштабі. Їхня роль у розвитку міжнародної рекреації стрімко зростає протягом останніх 20-30 років.
Причина криється в активному розвитку екологічного туризму, який у Бразилії, Індії, Індонезії, Лаосі й інших країнах цих географічних поясів приходить на зміну лісозаготівлі і за прогнозами Всесвітньої організації туризму (UNWTO) екологічний туризм є одним з перспективних напрямків міжнародної рекреації 21 століття.
Фауністичне розмаїття, наявність екзотичних тварин на окремих територіях також мають вплив на розвиток міжнародної рекреації. Найяскравішим прикладом є сафарі – подорожі на джипах або на іншому транспорті в заповідні або незаселені райони для знайомства з дикою природою, зокрема для спостереження за дикими тваринами (центрами світового сафарі є Зимбабве, Кенія).
Також фауністичні рекреаційні ресурси проявляють себе через такі форми туризму як рибальство і полювання. При проведенні міжнародних змагань з рибальства, відкритті сезону полювання спостерігається підвищення туристських прибуттів до цих рекреаційних територій. Все більший інтерес у рекреантів визиває спостереження за такими цікавими тваринами як кити. У світі виділяються райони спостереження за китами, серед них: Азорські острови, Домініка (острів у складі групи Антильських островів), місто Херманус у ПАР, Аляска, Квінсленд у Австралії, район Каліфорнії і Массачусетса у США, пів-острів Вальдес (Аргентина), острів Ванкувер (Канада), Каліфорнійська затока у Мексиці.
Біотичні ресурси впливають на розвиток тематичного або подієвого туризму. Приладом є парад роз у США, парад тюльпанів у Нідерландах.
Біотичні рекреаційні ресурси найбільший вплив мають на розвиток екологічного та пізнавального туризму.
Блок 4. Характеристика природних ресурсів за туристськими регіонами світу
Європейський туристський регіон
Незмінно потужним, на рівні 450-500 млн прибуттів щороку, лишається обсяг туристичного потоку до країн Європейського туристського регіону. Такий стан речей обумовлений впливом кількох груп чинників. 
По-перше, потужний і різноманітний природно-рекреаційний і культурно-історичний потенціал: тисячі кілометрів морських пляжів, освоєні гірські системи, мозаїчність і різноманітність ландшафтів, густа річкова й озерна мережа, багаті бальнеологічні ресурси, багатство різноманітних історичних, архітектурних і археологічних пам'яток, значна кількість культурних, сакральних і техногенних атракцій (мегаліти, монастирі, церкви, музеї, тематичні парки, аквапарки, розважальні заклади тощо), численні події, які використовуються у туристичній індустрії і формують значні туристичні потоки (концерти всесвітньо відомих співаків, спортивні змагання, Венеціанський карнавал тощо).
По-друге, сприятливі соціально-економічні та суспільно-географічні чинники: високий рівень економічного розвитку більшості країн регіону, якісна транспортна і соціальна інфраструктура, тісне сусідство держав, давні та багаті культурні традиції, у тому числі напрацьована культура відпочинку і подорожі, релігійна й етнічна толерантність, притаманна населенню більшості країн Європи, відносно низький рівень злочинності і висока безпека життя, якісні трудові ресурси, традиційно високий рівень розвитку туристичної індустрії та якості обслуговування.
По-третє, сприятливий політичний клімат: давні демократичні традиції суспільно-політичних устроїв, стабільність політичної ситуації в більшості європейських країн, функціонування Європейського Союзу, формування єдиної єврозони і спрощення процедур в'їзду - виїзду туристів, що дозволяє безперешкодно відвідувати ряд країн.
У межах Європейського туристського регіону провідну роль за рівнем розвитку міжнародного туризму відіграють Південна та Західна Європа (рис.5).
Рис. 5. Міжнародні туристські прибуття в Європейський регіон в 2010 році
Позитивну динаміку зростання кількості міжнародних прибуттів демонструють країни Центральної і Східної Європи, що пояснюється ліквідацією "залізної завіси" між Заходом і Східною Європою та СРСР після розпаду останнього і демократизацією суспільного життя. Як наслідок - світ, завдяки туризму, "відкриває" для себе колишні тоталітарні держави. 
Перспективи розвитку туризму у Європейському регіоні пов'язані із ширшим залученням ресурсів східноєвропейських, особливо пострадянських країн, їх інтеграцією до єдиного туристичного середовища і створенням сучасної туристичної інфраструктури, ширшого використання природно-рекраційного потенціалу постіндустріальних країн, розвиток нових альтернативних рекреаційних територій.
Характеристика природно-рекреаційного потенціалу Європейського регіону подана в таблиці Таблиця 3
Європейський туристський регіон

Рекреаційні ресурси

Райони, в яких представлені

Кліматичні ресурси:
комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси
субкомфортний погодно-кліматичний комплекс
дискомфортний погодно-кліматичний комплекс

Більша частина Південної Європи, за винятком Паданської низовини, півночі Піренейського та Балканського півостровів, що лежать в межах субтропічного кліматичного поясу
Вся Європа, за винятком Південної Європи, східна, центральна та західна частина Азії, що лежать у межах помірного кліматичного поясу
У межах субарктичного та арктичного кліматичних поясів лежить північне узбережжя Євразії, Ісландія та острів Гренландія.

Водні ресурси:
рекреаційні берегові райони


райони морських круїзів

райони річкових круїзів

приозерні природні комплекси

Середземноморське узбережжя Південної Європи, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів

Узбережжя Середземного та Балтійського морів, район Північної Європи

Річки Рейн, Дунай, Сена, Ельба, Рона, Мозель, Амур


Балатон (Угорщина), Озерний округ (Велика Британія), Мазурський приозерний край (Польща), Шацькі озера (Україна), Байкал (Росія), Іскандеркуль (Таджикистан)

Ландшафтні ресурси
Росія, Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія, Греція, Австрія, Швейцарія, Україна, Угорщина, Іспанія, Румунія, Польща, Норвегія

Бальнеологічні ресурси
Росія, Чехія, Болгарія, Іспанія, Ісландія, Німеччина, Італія, Україна, Румунія, Киргизстан, Австрія, Угорщина, Хорватія, Греція, Ізраїль

Біотичні ресурси
Росія, Фінляндія, Швеція, Республіка Корея, Іспанія, Франція, Данія

Орографічні ресурси
Росія, Туреччина, Норвегія, Швейцарія, Австрія, Італія.

Лімітуючі фактори
Вулканічна та сейсмічна активність (Ісландія, Італія, Туреччина), забруднене атмосферне повітря та водні ресурси, наявність зон екологічних катастроф

З наведеної характеристики можна зробити висновок, що Європейський регіон в повній мірі забезпечений природніми рекреаційними ресурсами і має значний потенціал для розвитку майже всих видів рекреаційної діяльності.
Перевагами цього регіону є наявність тисяч кілометрів морських пляжів на узбережжях теплих морів у комфортних та сезонно-комфортних кліматичних районах, що є передумовою для розвитку купально-пляжного відпочинку, водного туризму; освоєні гірські системи, що дають змогу активно розвивати спортивний туризм: вітрильний, пішохідний, гірський; мозаїчність і різноманітність ландшафтів, густа річкова й озерна мережа, багаті бальнеологічні ресурси, сприяють розвитку прогулянкового, оздоровчого та лікувального туризму.
Азійсько-Тихоокеанський туристський регіон
Азійсько-Тихоокеанський туристський регіон включає полярні типи країн. З одного боку - Японія, Австралія і Нова Зеландія, які належать до світових економічних лідерів та найбагатших країн з високим рівнем розвитку, а з іншого - Афганістан, Непал, Шрі-Ланка, М'янма, Бангладеш, Папуа - Нова Гвінея, які належать до найбідніших держав світу. До регіону також належать Китай та Індія - країни з більш ніж мільярдним населенням кожна, з потужним сировинним і промисловим потенціалом, але з низькими прибутками на одного жителя.
Рекреаційні ресурси регіону відзначаються надзвичайним багатством і різноманіттям. Це стосується як природних, так і суспільних (подієвих) ресурсів. Їх залучення до інтенсивного використання у туристичній індустрії залежить від економічного розвитку і демократичних перетворень у багатьох країнах регіону.
Міжнародний туризм в Азійсько-Тихоокеанському регіоні - відносно молоде явище, оскільки індустрія туризму в окремих країнах почала розвиватися у 1980-ті роки. 
Стрімко завойовують міжнародний туристичний ринок країни Південно-Східної Азії (рис. 6). Таїланд, Індонезія, В'єтнам, поряд із традиційним для західного споживача відпочинком на чистих пляжах, якісним дайвінгом, численними розвагами на зразок мавпячих чи слонячих театрів, фестивалів трансвеститів, тайського боксу тощо, пропонують широкі можливості для екологічного туризму і пізнання біологічного різноманіття, для релігійного туризму і знайомства з буддизмом та специфічною для європейців і американців східною культурою, для дешевого шопінгу. 

Рис. 6. Міжнародні туристські прибуття в Азійсько-Тихоокеанський регіон у 2010 році
Значна кількість острівних країн в Океанії існує за рахунок міжнародного туризму. Федеративні Штати Мікронезії, Палау, Фіджі вже тривалий час асоціюються у західного споживача із туристичним "раєм" - блакитні лагуни з чистою водою і теплим піском пляжів, коралові рифи, екзотична флора і фауна манять до себе тисячі мандрівників. Але відсутність на багатьох островах в Океанії постійного населення через нестачу питної води і ресурсів першої необхідності ускладнює розвиток туристичної індустрії. Десятки і сотні кілометрів ідеальних пляжів є ресурсом розвитку майбутньої рекреації.
На заваді інтенсифікації використання потужного природного потенціалу Австралії і Нової Зеландії стоїть їх віддаленість від головних споживчих туристичних ринків. Але розвиток круїзного туризму, авіаційного транспорту і цінова політика провідних авіаперевізників з кожним роком все більше нівелюють цей негативний чинник і створюють перспективи для стрімкого розвитку регіону.
Таблиця 4
Азійсько-Тихоокеанський туристський регіон

Рекреаційні ресурси

Райони, в яких представлені

Кліматичні ресурси:
комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси




субкомфортний погодно-кліматичний комплек
дискомфортний погодно-кліматичний комплекс


Японські острови без Хоккайдо і Рюкю, Східний Китай, південь Корейського півострова, півострови Індокитай та Індостан без пустелі Тар, острів Шрі-Ланка без південно-західної частини, Філіппінські острови без південної половини острова Мінданао, південний схід Малайського архіпелагу, Південний Китай, південно-східне і південно-західне узбережжя Австралії, майже повністю Нова Зеландія та Океанія
В межах помірного поясу: північно-східна частина Китаю, південна частина острова Тасманії та Нової Зеландії; в межах тропічного поясу: Австралія без північної і південної її частини
В межах екваторіального поясу: Індонезія та Папуа-Нова Гвінея


Водні ресурси:
рекреаційні берегові райони


райони морських круїзів

райони річкових круїзів

приозерні природні комплекси

Східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, острів Шрі-Ланка, район прибережних міських агломерацій Індії

Район островів південної частини Тихого океану


Янцзи, Меконг

Не використовуються (в масштабі міжнародної рекреації)

Ландшафтні ресурси
Китай, Індія, Австралія, Таїланд

Бальнеологічні ресурси
Китай, Нова Зеландія, Індія, Індонезія, Таїланд, В’єтнам

Біотичні ресурси
Китай, Камбоджа, Індонезія, Малайзія, М’янма, Австралія

Орографічні ресурси
Китай, Індія, Пакистан, Австралія

Лімітуючі фактори
Більша частина регіону лежить в зоні підвищеної сейсмічної та вулканічної активності (землетруси, цунамі), наявні території поширення акул, в окремих країнах нестача питної води, тропічні хвороби.


Цей регіон вирізняється потужним природним рекреаційним потенціалом, ще не досить освоєним, що є підгрунттям для більше активного розвитку рекреації в майбутньому. Сприятливі погодно-кліматичні умови, узбережжя теплих морів сприяли розвитку купально-пляжного відпочинку. Забезпеченість водними ресурсами, наявність в регіоні великою кількості островів є передумовою для розвитку морські круїзів.
Забезпеченість окремих країн лісовими ресурсами, мозаїчність ландшафтів – основа розвитку екологічного туризму. Також в регіоні є всі умови для водного туризму, підводного плавання (дайвінгу), для розвитку пізнавального туризму. Цей регіон останнім часом приваблює все більшу кількість рекреантів через можливість відвідати екзотичні екскурсії такі як прогулянка на слонах, крокодилячі ферми, мавпячі пергони тощо.
Американський туристський регіон
Американський регіон посідає третє місце у світі за кількістю міжнародних туристських прибуттів. Певне зниження долі туристських прибуттів і доходів (раніше цей регіон посідав друге місце в світі) пояснюється не тим, що він почав втрачати свою привабливість, а тим, що темпи розвитку туристичного бізнесу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні стрімко зростають. У межах регіону домінує Північна Америка - майже 70 % туристів приїздить до США, Мексики та Канади (рис. 7). Усі основні потоки в цьому регіоні починаються і закінчуються в США. Між США та Мексикою сформувався найбільш потужний світовий міждержавний туристичний потік - близько 20 млн американців щороку відвідують Мексику. Протягом останніх років кількість прибулих туристів до США стабілізувалася на рівні 150 млн осіб. Туристів приваблюють унікальні природні об'єкти, національні і тематичні парки, міста з хмарочосами, музеї із багатими колекціями художніх творів та інші атракції. Канада та Мексика щороку приймають близько 17 і 35 млн туристів відповідно.

Рис. 7. Міжнародні туристські прибуття в Американський регіон у 2010 році
У межах Карибського басейну розташована переважна більшість острівних держав, які існують за рахунок міжнародного туризму. Головним видом ресурсу, який став основою розвитку туризму в районі є узбережжя теплих морів. 
Центральна і Південна Америка нині позиціонуються як райони з потужними природними ресурсами, насамперед лісовими, флоро-фауністичними і ландшафтними, які сприяють інтенсивному використанню екотуристичних технологій. Екологічний туризм в обох районах перетворився на реальну альтернативу сільському господарству і лісозаготівлі. До країн, які реалізують грандіозні екотуристичні проекти належать Бразилія, Перу, Венесуела, Беліз, Гватемала. 
Латинська Америка у цілому багата на культурно-історичні ресурси. Особливий інтерес у туристів викликають пам'ятки доколумбових часів на території Перу, Мексики та інших країн регіону.
Головним видом ресурсу, який став основою розвитку рекреації та туризму в цьому регіоні є узбережжя теплих морів, що спричинив створення багатьох курортних районів купально-пляжного відпочинку. 
Також регіон має значний потенціал лісових і ландшафтних рекреаційних ресурсів, які сприяють інтенсивному розвитку екологічного туризму.
Таблиця 5
Американський туристський регіон
Рекреаційні ресурси
Райони, в яких представлені

Кліматичні ресурси:
комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси

субкомфортний погодно-кліматичний комплекс


дискомфортний погодно-кліматичний комплекс

В субтропічному кліматичному поясі: західне та східне узбережжя Північної та Південної Америки; субекваторіального поясу: в межах східних схилів Гвіанського плоскогір'я, більшої частини Бразильського плоскогір'я; тропічного поясу: Карибський басейн, Центральна Америка.

В межах помірного кліматичного поясу: Канада без північної її частини, північна частина США та південна частина Південної Америки; в межах субтропічного кліматичного поясу: узбережжя півострова Каліфорнія, східне узбережжя Південної Америки

В межах субарктичного та арктичного кліматичних поясів лежить північна частина Канади; у екваторіальному поясі – майже цілком Колумбія, Кіто та північно-східна частина Бразилії

Водні ресурси:
рекреаційні берегові райони


райони морських круїзів

райони річкових круїзів

приозерні природні комплекси

Півострів Флорида, острови Куба, Гаїті, Багамські, райони міст та міських агломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки, Гавайські острови

Аляска, Мексика, Гаваї, Карибський басейн


Річки Міссісіпі, Амазонка


Мічаган (США), Верхнє (США, Канада), Тітікака (кордон Перу та Болівії)

Ландшафтні ресурси
США, Канада, Бразилія, Мексика, Куба


Бальнеологічні ресурси
США, Мексика, Аргентина, Чілі


Біотичні ресурси
США, Канада, Перу, Болівія, Бразилія, Мексика

Орографічні ресурси
США, Канада, Мексика, Чілі, Перу, Еквадор

Лімітуючі фактори
Екологічні проблеми в промислових центрах, аварії танкерів в Карибському морі, наявність територій поширення акул, сейсмічно та вулканічно активна область вздовж західного узбережжя регіону, Карибського басейну


Потужний запас водних ресурсів є передумовою для розвитку морського та річкового круїзів, приозерних природних комплексів. В регіоні є всі умови для розвитку спортивного туризму, зокрема, скелелазіння.
Близькосхідний туристський регіон
Близький Схід - особливий культурний світ, який об'єднує країни, переважну більшість населення яких становлять араби.  Регіон займає невелику площу, між країнами, що входять до нього історично склались тісні зв’язку, тому він не поділяється на мезорегіони.
Країни Близького Сходу у 2010 р. відвідало майже 60 млн туристів, тоді як на початку 1990 - х - менше 10 млн. Таке різке зростання міжнародних туристичних прибуттів відбулося за рахунок двох країн - Єгипту і Саудівської Аравії, у яких розвиток туристичної індустрії опирається на різні види ресурсів. Єгипет експлуатує природні ресурси узбережжя теплого моря й орієнтується на масові популярні види туризму, Саудівська Аравія, використовуючи подієві і культурно-історичні ресурси, спеціалізується на релігійному туризмі. 
Цей регіон не вирізняється великим різноманіттям природних рекреаційних ресурсів, чим пояснюється його четверта позиція в світі за кількістю туристських прибуттів. Але відсутність дискомфортних погодно-кліматичних комплексів (екваторіальних, субарктичних та артичних кліматичних поясів) в регіоні та наявність рекреаційних берегових районів в комфортних та сезонно-комфортних кліматичних комплексах зумовлюють розвиток пляжно-купального відпочинку, водного туризму, морських круїзних подорожей
Таблиця 6
Близькосхідний туристський регіон
Рекреаційні ресурси
Райони, в яких представлені

Кліматичні ресурси:
комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси
субкомфортний погодно-кліматичний комплекс
дискомфортний погодно-кліматичний комплекс

Середземноморське південно-східне та південне узбережжя, де переважає субтропічний і тропічний клімат, східне та західне узбережжя Аравійського півострова.
Північно-західна частина Африки, південне узбережжя Аравійського півострова.
Формуються в межах пустельних районів з тропічним континентальним кліматом

Водні ресурси:
рекреаційні берегові райони

райони морських круїзів
райони річкових круїзів
приозерні природні комплекси

Середземноморське узбережжя північно-західної частини Африки та західного узбережжя Середземного моря
Середземноморське узбережжя північно-західної частини Африки та західного узбережжя Середземного мор
Ніл
Відсутні

Ландшафтні ресурси
Єгипет, Саудівська Аравія

Бальнеологічні ресурси
Іран

Біотичні ресурси
Представлені мало. Єгипет, Лівія, ОАЕ

Орографічні ресурси
Іран, Ірік, Сирія, Ємен

Лімітуючі фактори
Пустельні території, посушливий клімат, пилові бурі, недостатність питної води, аварія танкерів в районі Перської затоки


Африканський туристський регіон
Африканському туристичному регіону притаманна перевага природних туристичних ресурсів. Особливо значними серед них є флоро-фауністичні і ландшафтні складові ресурсного потенціалу. Для різних країн і територій регіону характерні комфортні погодно-кліматичні умови - основа розвитку масового туризму (рис. 8). 

Рис. 8. Міжнародні туристські прибуття в Африканський регіон
у 2010 році
На ринку міжнародних туристичних послуг окремі африканські держави посіли чільні місця і пропонують високоякісний туристичний продукт: Маврикій – весільні подорожі і пляжно-купальний відпочинок; Туніс і Марокко - пляжно-купальний, лікувально-оздоровчий і пізнавальний туризм; Зімбабве, Танзанія та Кенія - сафарі й екологічний туризм; ПАР - пляжно-купальний відпочинок, гастрономічний і екологічний туризм; Кабо-Верде спеціалізується на дайвінгу та серфінгу. Стосовно більшості інших держав, особливо центральноафриканських, то актуальність розвитку міжнародного туризму для них не стоїть на порядку денному: несприятливий для відпочинку європейців і американців клімат, міжетнічні конфлікти, бідність, висока захворюваність на СНІД та інші хвороби, відсутність елементарних побутових умов роблять ці країни непривабливими з точки зору рекреаційно-туристичної діяльності. 
Африканський регіон має достатньо різноманітні природні рекреаційні ресурси. Найсприятливіші умови склалися для розвитку пляжно-купального відпочинку, водного та спортивного туризму (дайвінг, серфінг).
Таблиця 7
Африканський туристський регіон
Рекреаційні ресурси
Райони, в яких представлені

Кліматичні ресурси:
комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси
субкомфортний погодно-кліматичний комплекс
дискомфортний погодно-кліматичний комплекс

Середземноморське південно-східне та південне узбережжя, де переважає субтропічний і тропічний клімат.
Північна та південно-східна частина Африканського континенту, що лежить у межах тропічного кліматичного поясу.
В межах екваторіального поясу центрально-східної частини Африки, більша частина пустелі Сахара


Водні ресурси:
рекреаційні берегові райони

райони морських круїзів

райони річкових круїзів
приозерні природні комплекси

Середземноморське узбережжя північно-східної частини Африки та південне узбережжя ПАР

Середземноморське узбережжя північно-східної частини Африки та південне і південно-східне узбережжя Африки
Ніл
Вікторія, Чад

Ландшафтні ресурси
ПАР, Кенія, Туніс, Ефіопія

Бальнеологічні ресурси
Камерун

Біотичні ресурси
Демократична Республіка Конго, Кенія, ЮАР, Танзанія, Камерун

Орографічні ресурси
Марокко, Ефіопія, Танзанія, ЮАР

Лімітуючі фактори
Пустелі (Сахара, Калахарі), зона сейсмічної активності у західній частині регіону, нестача питної води, поширення тропічних хвороб, поширення акул біля берегів ЮАР


В окремих африканських країнах завдяки наявності ландшафтних і лісових ресурсів є умови для розвитку екологічного туризму, також існує потенціал для розвитку оздоровчо-лікувального туризму на базі бальнеологічних ресурсів та комфортно-кліматичних погодних комплексів.
Останнє місце в світі за кількістю міжнародних туристських прибуттів можна пояснити наявністю значних територій із субкомфортними і дискомфортними погодно-кліматичними комплексами, а також розповсюдженістю тропічних хвороб, відсутністю достатньої кількості питної води та інших санітарно-гігієнічних норм, рівнем соціально-економічного розвитку країн.
З наведеної комплексної характеристики забезпеченості природними рекреаційними ресурсами окремих туристських регіонів світу можна зробити Лідерські позиції за розмаїттям і якістю природних рекреаційних ресурсів займають Європейський, Азійсько-Тихоокеанський та Американський регіони. Це частково пояснює найвищі показники туристських прибуттів, наприклад, в 2010 році Європейський регіон відвідало 471 млн. рекреантів, Азійсько-Тихоокеанський – 204 млн. рекреантів, Американський – 151 млн. рекреантів. Для порівняння, в цей же рік Близькосхідний регіон відвідало 60 млн. рекреантів, а Африканський – 49 млн. рекреантів. Отже, природний ресурсний потенціал є передумовою для розвитку рекреаційної діяльності і створює умови для задовільнення існуючого попиту на туристичному ринку. Особливо сприятливі умови для розвитку купально-пляжного відпочинку; багатьох видів спортивного туризму: водного, парусного, пішохідного, гірського; екологічного туризму, оздоровчого туризму.
Треба зазначити, що площі даних туристських регіонів помітно відрізняються (кольорова вкладка) і складають: Європейський регіон – 32,47 млн. кмІ, Азійсько-Тихоокеанський – 27,84 млн. кмІ, Американський – 42,05 млн. кмІ, Близькосхідний – 6,01 млн. кмІ, Африканський – 27,54 млн. кмІ.
Звернувши увагу на цей факт була обрахована питома ємність туристський прибуттів на одиницю площі (млн. кмІ) і отримані наступні результати: Європейський регіон – 14,5 млн., Азійсько-Тихоокеанський – 7,3 млн., Американський – 3,6 млн., Близькосхідний – 9,9 млн., Африканський – 1,8 млн. Таким чином, світова картина кардинально змінюється: Європейський регіон залишається на першому місці за кількістю туристських прибуттів, на другу позицію виходить найменший Близькосхідний туристський регіон, Азійсько-Тихоокеанський регіон переміщується на третє місце, Американський – на четверте, а Африканський регіон так і залишається на останньому місці. Ці результати змінюють уявлення про розвиток та просторове розміщення міжнародної рекреації і свідчать про те, що в рекреаційній географії немає єдиного досконалого підходу оцінки розвитку міжнародної рекреації в світі.

ПРАКТИЧНА РОБОТА
«Динаміка міжнародних туристських потоків»
Мета роботи: навчити студентів опрацьовувати статистичні матеріали UNWTO та проводити їх аналіз.
Обладнання: політико-адміністративна та політична карта, статистичні дані, калькулятор, програми Microsoft Word та Microsoft Excel (або калькулятор)
Теоретична частина: Рекреаційна географія – галузь географічної науки, яка вивчає закономірності формування, функціонування і поширення територіальних рекреаційних систем, що складаються з природних і культурних комплексів, інженерних споруд, які використовуються для рекреації, а також із обслуговуючого персоналу, органу управління та рекреантів.
Міжнародна рекреація розвивається під впливом різних факторів як природних, так і соціально-економічних. Серед цих факторів виокремлють ті, які обмежують, стримують, лімітують розвиток рекреації – лімітуючі фактори. До них відносять: геополітичний фактор - анклавність території, віддаленість від решти території країни; наявність кордонів - візовий режим; транспортний фактор – недостатнє сполучення з рештою території країни (регіону), або з іншими країнами (регіонами); інфраструктурний фактор - брак готелів середнього класу, готелів для пенсіонерів, відсутність інфраструктури розваг - аквапарки, дитячі розважальні центри; екологічний фактор – рекреацію не розвивають в зонах екологічних катастроф (Чорнобиль), окрім екстремального туризму, зменшують темпи розвитку за умов збільшення забруднення окремих територій; сезонність - обмеження за часом туристичного сезону; серед природних лімітуючих факторів виділяються: екологія, переважаючі погодні умови території, поширення несприятливих явищ таких як землетруси, цунамі, виверження вулканів, пожежі, тропічні урагани, паводки, суховії, зсуви, лавини, райони розповсюдження небезпечних тварин (акули, змії тощо), комах (малярійні комари, скорпіони тощо), спалахи інфекційних захворювань (холера, АН1Н1), наявність питної води тощо.
Оскільки в світі фактори розвитку міжнародної рекреації розподілені та поєднані нерівномірно, існують відмінності у кількості туристських прибуттів в різних частинах світу. Всесвітня туристська організація (UNWTO), що є головною міжнародною організацією в галузі подорожей і туризму і займається питаннями туристичної політики та удосконалення професійного рівня туристичних фахівців, запропонувала поділ світу на 5 туристських макрорегіонів, які в свою чергу поділяються на мезорегіони (окрім Близькосхідного).
UNWTO виділяє Європейський макрорегіон: Західна Європа, Південна Європа, Центральна і Східна Європа, Північна Європа; Азійсько-Тихоокеанський макрорегіон: Північно-Східна Азія, Південно-Східна Азія, Південна Азія, Океанія; Американський макрорегіон: Північна Америка, Центральна Америка, Південна Америка, Карибський басейн; Близькосхідний макрорегіон; Африканський макрорегіон: Північна Африка, Західна Африка, Центральна Африка, Східна Африка, Південна Африка.
Між туристськими регіонами світу склалися досить постійні рекреаційні потоки, що характеризуються різною потужністю (кольорова вкладка) та сезонністю. Найбільший обмін відбувається між Європейським та Американським, Європейським та Азійсько-Тихоокеанським, Американським та Азійсько-Тихоокеанським регіонами.
Природні рекреаційні ресурси – це об’єкти та явища натурального походження, залучені у сферу рекреації та туризму як матеріальна основа. До них відносяться орографічні, кліматичні, водні, бальнеологічні, рослинні та фауністичні ресурси, без наявності сприятливих характеристик яких неможливий розвиток санаторно-курортної, оздоровчої чи інших видів рекреаційної діяльності.
Хід роботи:
1. Ознайомитись з поняттям туристичного потоку, що являє собою постійне прибуття туристів у країну (регіон) або виїзд туристів за кордон в певний період часу.
До показникив туристичного потоку відносяться:
- загальна кількість туристів, у тому числі організованих і самодіяльних;
- кількість туро днів, що обраховуються за формулою (1) :
ТД = Чтур х t, (1)
де ТД- кількість туроднів;  Чтур - чисельність туристів; t - середня тривалість перебування одного туриста в даній країні (регіоні), дні.
Середня тривалість перебування одного туриста у визначеному місці розраховується за середнім арифметичним.
2. Ознайомитись із наведеними статистичними даними: використовуючи індивідуальні завдання обрахувати кількість туроднів (ТД) підставляючи в формулу (1) показник чисельності туристів (табл. 1) та середню тривалість перебування одного туриста в даній країні (табл. 3).
3. Обрахувати темпи зростання туристських прибуттів в конкретні роки за формулою(2) :
Т = (Рп – Рбаз)/Рбаз,
де Т – темпи зростання туристських прибуттів;
Р п – показники туристських прибуттів за певний рік (наприклад, 2010 рік);
Рбаз – показники туристських прибуттів за базовий рік, по відношенню до якого обраховується темп зростання (наприклад, 2000 рік).
В результаті цих обрахунків отримуємо темпи зростання за певний період часу. В даному прикладі з 2000 року по 2010 рік.
4. Особливе значення для оцінки рівня розвитку туризму в країні або регіоні мають показники охоплення туризмом населення країни, що досліджується, які характеризують інтенсивність туристичних потоків. Ці показники виступають у двох видах: нетто- і брутто-інтенсивність туристичних потоків.
Нетто-інтенсивність розвитку туризму обраховується за формулою (3) :
Чтур                  Кнін = --------- х 100 ,        (3) Чнас
де Кнін - коефіцієнт нетто-інтенсивності туристичних потоків, %; 
Чтур - чисельність того населення країни (регіону), яке здійснило хоча б одну туристичну подорож за рік або за інший період часу, тобто кількість туристів;
Чнас - загальна чисельність населення країни (регіону) за той самий період.
Цей показник означає, яка частка (%) населення країни (регіону) або якої-небудь демографічної групи здійснила хоча б одну туристичну поїздку за рік, чи за інший період часу, наприклад сезон.
Показник брутто-інтенсивності  (Кбрін) означає, скільки туристичних подорожей і припадає в середньому на одного жителя країни (регіону) за який-небудь період. При розрахунках використовується формула (4):
Nmn           Кбрін = --------- х 100 , (4) Чнас
де Nmn - загальна кількість туристичних подорожей, зроблених населенням країни (регіону) за певний період часу.
Показник брутто-інтенсивності характеризує частоту туристичних поїздок населення країни (регіону) або окремої демографічної групи.
5. Сезонність попиту на туристичні послуги викликає нерівномірність туристичних потоків (табл.6).
Обрахувати коефіцієнт нерівномірності туристичного потоку (коефіцієнт сезонності) за формулою (5):
ТДmax      Кнр = --------- , (5) ТДmin
де Кнр- коефіцієнт нерівномірності туристичного потоку;
ТДmах ~ кількість туроднів за період (найчастіше за місяць) з максимальним туристичним потоком; 
ТДmіn - кількість туроднів за період з мінімальним туристичним потоком.
6. Проаналізувати отримані дані, зробити висновки щодо причин змінення туристичних потоків.








Індивідуальні завдання
Таблиця 1
Динаміка розвитку туризму 1950-2000 рр.

Показник
1950
1960
1970
1980
1990
2000

Прибуття, млн. туристів

25

69

160

285

458

697

Прибуток, млрд. дол.
2,1
6,0
17,9
102,4
263,4
475,4


Таблиця 2
Туристська активність населення світу в 2002 році
Регіони
Доля населення, що здійснює закордонні подорожі, %

Європа
Азійсько – Тихоокеанський регіон Америка
Близький Схід
Африка
Світ в цілому
14
11
8
6
5
7





Таблиця 3
Розподіл міжнародного туристичного потоку за макрорегіонами світу,
2008-2010 рр.
Кількість прибуттів, млн. осіб
Макрорегіони
Частка на світовому ринку, %

2008
2009
2010

2008
2009
2010

488
460
471
Європейський
52,9
52,1
50,4

147
140
151
Американський
15,9
15,8
16,1

184
180
204
Азійсько-Тихоокеанський
19,9
20,4
21,8

56
52
60
Близькосхідний
6,1
5,9
6,4

47
50
49
Африканський
5,1
5,6
5,2

922
882
935
Світ в цілому
100
100
100


Таблиця 4
Середня тривалість перебування міжнародних туристів в країнах (територіях) Азійсько-Тихоокеанського регіону в 1994 році
Країни (території)
Кількість ночівель
Країни (території)
Кількість ночівель

Австралія
Нова Зеландія
Філіппіни
Японія
24,0
19,0
11,5
9,6
Тайвань
Таїланд
Малайзія
Гонконг
Сінгапур
7,5
7,0
4,8
3,9
3,0


Таблиця 5
Ночівлі іноземних громадян в Нідерландах в 1993-1994 рр.: розподіл по країнах (районах) походження туристів та туристським зонам Нідерландів

Країни(райони)
походження
туристів
Загальна
кількість
ночівель, млн.
В тому числі



В прибережных зонах, %
В районах заняття водними видами спорту, %
В лісових районах та болотистій місцевості, %
В містих
та інших
населенных пунктах,
%

Німеччина:  західна  східна
північна
південна
9,3
6,1
1,2
1,2
0,8
42
52
13
28
23
17
16
16
22
25
30
23
63
34
30
11
9
8
15
23

Великобританія та Ірландія:
південна Великобританія
центральна Великобританія
північна Великобританія та Ірландія
1,8


0,9


0,6


0,3
9


5


14


27
6


9


4


3
25


29


26


11
60


58


56


60

Бельгія та Люксембург: 
Фландрия
Валлония Люксембург


1,2
1,0
0,2


23
21
35


13
11
6


48
55
25


15 1
3
60

Франція
0,7
9
10
19
62

Скандинавскі країни
0,6
8
10
26
56

Останні країни Європы
1,8
8
10
26
56

США і Канада
1,1
4
4
15
77

Останні країни світу
1,1
4
4
14
79

ВСЬОГО
17,6
26
12
27
34


Таблиця 6
Показники туристських прибуттів в регіони світу за місяцями у 2008 (передкризовому) році (млн.)
Місяці
Регіон
01
02
03
04
05
06
07
08
09
10
11
12

Европейський
26
28
32
36
46
50
67
65
50
37
27
28

Азійсько-Тихоокеанський

15,9

15,8

16,4

15,7

15,1

14,3

16,0

15,7

13,9

15,7

14,9

16,1

Американський
12,0
11,7
13,2
11,7
12,0
12,3
15,2
14,9
11,0
10,8
11,1
13,0

Близькосхідний
5,7
4,2
4,4
5,4
4,5
3,9
4,9
5,1
4,1
4,4
5,0
4,2

Африканський
3,0
3,1
3,5
3,8
3,5
3,9
5,5
4,8
3,7
3,8
3,8
3,9


Питання для самоперевірки та контролю знань
1. Дайте визначення рекреації.
2. Дайте визначення природних рекреаційних ресурсів.
3. Дайте покомпонентну характеристику природних рекреаційних ресурсів.
4. Назвіть туристські регіони світу за класифікацією UNWTO.
5. Охарактеризуйте природно-рекреаційний потенціал туристських регіонів світу.
6. Назвіть лімітуючі фактори розвитку міжнародної рекреації?
7. Охарактеризуйте вплив природних факторів на розвиток міжнародної рекреації.
Рекомендації для самостійної роботи студентів
Ознайомитись з теоретичною частиною методичних рекомендацій.
Провести огляд рекомендованої літератури.
Ознайомитись, проаналізувати карти подані у кольоровій вкладці.
Рекомендована сучасна література
Смаль І. В. Туристичні ресурси світу: навчальний посібник. – Ніжин: Видавництво НДПУ імені Миколи Гоголя, 2010
Николаенко Д.В. Рекреационная география: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001
Воскресенский В.Ю. Международный туризм: Учебное пособие - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006
Самойленко А.А. География туризма: учебное пособие. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2006
Александрова А.Ю. Международный туризм: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001
Масляк П.О. Країнознавство: підручник. - К.: Знання, 2008
7. Офіційний сайт Світової туристської організації UNWTO [unwto.org]




Як адміністративна одиниця Львівська область була створена 4 грудня 1939 року; в 1959 році її територію було розширено за рахунок приєднання Дрогобицької області. Адміністративним центром області є старовинне королівське місто Львів - один із найбільших культурних, економічних, адміністративних та транспортних центрів України.
Центральна частина м. Львова оголошена історико-архітектурним заповідником і внесена до “Списку світової культурної спадщини” ЮНЕСКО.
Перебування в складі різних державних утворень (Польща, Австро-Угорська імперія та Радянський Союз), що відрізнялися своїм конституційним устроєм, рівнем економічного розвитку, етнічними та релігійними домінантами, справило беззаперечний вплив як на демографічні показники, так і на економічну ситуацію та рівень громадянської свідомості населення регіону.
Стратегічний план розвитку області визначає її майбутнє як важливого європейського центру міжнародного політичного та економічного співробітництва, історико-культурного та освітньо-наукового осередку. Львівщина сьогодні зосереджує у собі фінансово-промислову, інтелектуальну та туристично-рекреаційну діяльність, що забезпечує сучасний сервіс та інноваційний менеджмент на базі розвитку підприємництва та залучення інвестицій.
Природні ресурси
Надра Львівщини багаті на кам’яне вугілля, сірку, торф, калійну і кухонну сіль, різні будівельні матеріали.
Особливим багатством Галицької землі є її значні запаси лікувальних мінеральних вод. В області розташовані такі відомі курорти: Трускавець, Моршин, Шкло, Немирів, Східниця.


Заповідники

На території області функціонує 324 об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) загальною площею 132,5 тис.га, що складає 6,1% від площі території області. У складі ПЗФ є всі категорії заповідності, передбачені Законом України «Про природно-заповідний фонд України».
Найбільш насичені об’єктами ПЗФ регіон Розточчя і Карпат. Найбільші і найважливіші з них Яворівський національний природний парк, природний заповідник «Розточчя», НПП «Сколівські Бескиди», РЛП «Верхньодністровські Бескиди», «Надсяння», «Равське Розточчя».



































2.1. Ресурси Європейського туристичного регіону
ПІВДЕННОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Албанія - Андорра - Боснія-Герцеговина - Ватикан - Гібралтар - Греція - Ізраїль - Іспанія - Італія - Кіпр - Македонія - Мальта - Монако - Португалія - Сан-Марино - Сербія - Словенія - Туреччина - Хорватія - Чорногорія Європейське Середземномор'я - один із найбільш популярних і відвідуваних туристичних районів світу. Тривалий часовий період із м'якими, комфортними для відпочинку погодно-кліматичними характеристиками, тепле море зі зручними пляжами, ландшафтне і природне біологічне різноманіття, розвинута транспортна і туристична інфраструктура та давні традиції гостинності, надзвичайно багата культурна спадщина перетворили Південну Європу на "мекку" міжнародного туризму. Провідними туристичними державами району є Іспанія й Італія, які щороку обслуговують до 60 і 50 млн туристів відповідно. ІСПАНІЯ. Королівство Іспанія - держава на південному заході Європи, яка займає 85 % території Піренейського півострова. Загальна площа - 504,8 тис. км2, населення - 40,5 млн осіб, з яких 77 % - мешканці міст. Іспанія має вихід до Атлантичного океану, омивається водами Біскайської затоки і Середземного моря. Геотуристичне положення країни напрочуд вигідне. Вона має вихід до узбережжя теплих морів, розташовується у безпосередній близькості від головних споживчих туристичних ринків на території з ландшафтним розмаїттям і комфортними погодно-кліматичними характеристики, які притаманні для значної частини території країни протягом більшої половини року. До специфічних рис геотуристичного положення Іспанії належить наявність двох міст на території Африки та острівних територій, природні умови яких дозволяють цілорічно розвивати пляжно-купальний відпочинок. Королівство володіє унікальною культурною спадщиною, яка стала наслідком тривалої взаємодії християнського й ісламського світів. Геотуристичне положення - розташування географічного об'єкту (окрема культурно-історична пам'ятка, поселення, регіон, країна тощо) стосовно інших об'єктів, територіальних зосереджень рекреаційно-туристичних ресурсів, туристичних потоків, транспортних вузлів і магістралей, ринків збуту/отримання туристичних послуг тощо. Іспанія багата на природні, суспільні і подієві туристичні ресурси. На території країни виділяються три типи клімату: помірний морський на північному заході і півночі з помірними температурами і рясними опадами протягом усього року; середземноморський на півдні й узбережжі Середземного моря з м'якими вологими зимами та спекотним сухим літом; континентальний пояс у внутрішніх районах країни з прохолодними зимами і теплим сухим літом. Середня річна кількість опадів коливається від 1 600 мм на північному заході і західних схилах Піренеїв до 250 мм на Арагонському плато і в Ла-Манчі. Більше половини території Іспанії щорічно отримує менше 500 мм опадів за рік і лише приблизно 20 % - понад 1 000 мм. Температури скрізь, окрім внутрішніх районів, у цілому помірні. На північному заході пересічна температура січня складає +7° С, а серпня - +21° С; на східному узбережжі, відповідно +10° С і +26° С. Зими у внутрішніх районах холодні, нерідко бувають сильні морози і навіть сніжні буревії. Літо тут спекотне: середня температура линя і серпня - +27° С. У Мадриді пересічна температура січня становить +4° С, а липня - +25° С.
Оскільки південно-східне узбережжя захищене від північних вітрів горами Кордильєри-Бетики, клімат там близький до африканського із дуже сухим і спекотним літом. Це область вирощування фінікової пальми, бананів і цукрової тростини. Улітку найбільш спекотна погода тримається в районі Андалузької низовини. На південному узбережжі пересічна температура серпня - +29° С, але іноді температура вдень підвищується до +46° С; зими м'які, пересічна температура січня - +11° С. Про клімат південно-західного узбережжя, де розміщені найбільш популярні курорти, дає уявлення кліматична діаграма на
Купальний сезон при температурі води вище +18 0С на більшості курортів країни триває з травня до жовтня-листопада. При цьому пересічна температура води поблизу північного узбережжя Іспанії у найбільш холоду пору року не опускається нижче +12о С, а поблизу південного - нижче +13о С
Головний осередок природних туристичних ресурсів Іспанії - середземноморське узбережжя та острови.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2. 3. Туристичні центри Іспанії
Середземноморське узбережжя включає відомі курортні зони: Коста Брава, Коста дель Маресме, Коста дель Гарраф, Коста Даурада, Коста Азаар, Коста Бланка, Коста дель Соль. Виділяється також острівна частина, в яку входять Майорка, Ібіса, Гран Канарья, Тенеріфе. Коста Брава, що в перекладі означає "дикий, скелястий берег" - знамените узбережжя Каталонії, що простягнулося від кордону з Францією до курортного міста Бланес. Скелі, які обриваються в море і дивовижні піщані пляжі - особливі риси ландшафтів цієї частини узбережжя. До найбільш відомих туристичних центрів Коста Брава належать Паламос, Льорет де Map (популярний молодіжний курорт), Бланес, що славиться своїм ботанічним садом. Коста дель Марісме ("болотистий берег") - наступна на південь частина узбережжя Каталонії. Найбільш відомі туристичні центри - Малграт де Map, Пінеда де Map, Калелла та ін. Далі на південь лежить узбережжя Коста Даурада - "золотий берег", названий так за морські пляжі з дрібного м'якого жовтого піску. Гордістю Коста Даурада є другий за величиною тематичний парк Європи - Порт Авентура. На території області Валенсія розташована 120-тикілометрова частина узбережжя під назвою Коста Азаар з центром у місті Кастельон. На південь від Валенсії розкинулася знаменита Коста Бланка - "білий берег" - частина узбережжя з відомими курортами Ганді, Хавеа, Бенідорм, Аліканте. Бенідорм, зокрема, відомий тим, що на околицях знаходиться тематичний парк Терра Мітіко, де в мініатюрі представлені давні легендарні цивілізації Середземномор'я. Територія Валенсії - це не тільки середземноморське узбережжя, а і внутрішні аграрні райони, які представляють інтерес для мандрівників через значну кількість природних заповідників. На крайньому півдні Андалусії розташований відомий курортний район - узбережжя Коста-дель-Соль - "берег сонця". Ця частина Іспанії відома фешенебельними курортними центрами. Великою популярністю серед туристів користується острівна частина країни. Канарські острови розташовані навпроти африканських берегів, за 1000 км від Піренейського півострова. Завдяки комфортному клімату протягом усього року і чудовим пляжам, Канари надають можливість насолоджуватися красою моря протягом усього року. Санта Круз, Пуерто де ла Круз і пляжі у південній частині острова Тенеріфе; пляжі Лас Плайас дель Інглес і Маспаломас на острові Гран Канарья; Пуерто дель Кармен на острові Лансароте і Корралехо на Фуертевентура - ось лише деякі з місць найбільшого напливу туристів. Розташовані у водах Середземного моря Балеарські острови мають низку рис, властивих тільки їм. Тут цікаве і різноманітне узбережжя, багатий світ птахів і вражаючі своєю красою пейзажі. Ібіса, третій за величиною острів Балеарського архіпелагу, визнаний у всьому світі як один із кращих курортів для молоді. Сюди в пошуках розваг з'їжджається молодь з усієї Європи. Майорка - найбільший острів Балеарського архіпелагу. Завдяки сприятливому середземноморському клімату, туристи відвідують Майорку цілий рік. На Балеарських островах зосереджено майже 25 % готельних місць Іспанії і щорічно тут відпочиває більше 10 млн туристів. "Зелена Іспанія" - узбережжя Біскайської затоки. Ця частина країни, не дивлячись на красу природних ландшафтів і сприятливість літніх погодно-кліматичних характеристик, поки ще не повною мірою залучена до туристичного використання. Іспанія володіє дивовижним культурним спадком. Фактично кожне міське і багато сільських поселень пишаються унікальними об'єктами архітектури, музеями, пам'ятниками, сакральними святинями. Але найбільша концентрація суспільних туристичних ресурсів притаманна великим містам, насамперед Мадриду, Барселоні та Валенсії (табл. 2. 1).Столиця Іспанії - Мадрид. Зародження міста пов'язане з будівництвом фортеці арабським еміром Мохамедом для захисту від можливих спроб іспанців відвоювати свої землі і звільнитися від влади арабів. У результаті реконкісти до кінця XV ст. увесь Піренейський півострів було звільнено. Вирішальним у долі Мадрида став 1561 р., коли король Філіп переніс сюди із Толедо столицю держави і Мадрид став центром політичного і культурного життя Іспанії. Визначною пам'яткою Мадрида є архітектурний ансамбль Пласа Майор, що в перекладі означає "головна площа". З ранку до пізньої ночі на Пласа Майор працюють численні кафе, ресторани, бари, сувенірні крамниці. Туристів розважають вуличні музиканти. Табл. 2. 1. Визначні культурно-історичні об'єкти Іспанії
Місто
Головні культурно-історичні пам'ятки

Мадрид
"Музейний трикутник", який утворюють музей Прадо, музей королеви Софії і музей Тіссена-Борнеміси, розташовані в одному районі; Національний археологічний музей; Пласа Майор, на якій розташовані 136 будинків, збудовані у стилі мадридського бароко з 437 балконами, з яких у минулому спостерігали за королівськими церемоніями, рицарськими турнірами, коридою й аутодафе; у центрі площі – пам’ятник королю Філіпу ІІІ; Площа Пуерта дель Соль, з центру якої ведеться відлік дорожніх відстаней у країні; на площі встановлено пам’ятник "Ведмежа і полуничне дерево", який є символом міста і пам’ятник королю Карлу ІІІ; Площа Сібеліс, у центрі якої розташовано фонтан із колісницею богині Кібели, запряженою левами і пантерами; площу оточують чотири пам’ятки архітектури: Банк Іспанії, палац Буенавіста, будинок Головного поштового управління і особняк маркізів де Лінарес; Королівський палац в оточенні садів Сабатіні і парку Кампо дель Моро; Східна площа зі сквером із скульптурами іспанських королів і кінною скульптурою короля Філіпа IV; Арена для кориди "Лас Вентас"; пустинь Святого Антонія Флоридського; площа Іспанії; парк Ретіро;  Район AZCA – фінансовий центр, район хмарочосів;

Барселона
Готичний кварталі Старе місто, де збереглися пам’ятки давньоримської епохи, середньовічні будівлі: каплиця св. Люції, церква Сант Пау дель Камп; Пагорб Монжуїк – один з найбільших міських парків Європи, на вершині якого збереглася фортеця, де розміщено Військовий музей; окрасами Монжуїка є Національний палац, в якому діє Національний музей мистецтва Каталонії, "Чарівний фонтан" (світломузичний), архітектурний музей під відкритим небом – "Іспанське село", де зібрані копії будівель з різних регіонів країни; Пагорб Тібідабо з парком атракціонів і храмом Святого Серця; Палац і парк Гуеля, будинок Бальо, собор Святого Сімейства, будинок Вісенс, будинок Кальвет – пам’ятки архітектури, створені А. Гауді;

Валенсія
Місто мистецтв і наук – грандіозний музейно-виставковий комплекс; Будинок гільдії ткачів шовку та ін. архітектурні пам'ятки;

Толедо
Історичний центр міста – цілісний ансамбль середньовічного міста із численними рідкісними пам'ятками архітектури XII-XV ст.; Фортеця – унікальна фортифікаційна споруда, де збереглися стіни, 8 башт-воріт і 2 мости;

Севілья
Алькасар– палац-фортеця іспанських королів; Площа Іспанії; Арена для кориди;

Гранада
Альгамбра– резиденція маврських правителів; сади Хенераліфе; археологічний музей; науковий парк.

Світовою популярністю користується музей Прадо, де зібрані полотна художників іспанської, італійської, нідерландської, фламандської і німецької шкіл. Тут можна побачити полотна Ель Греко, Веласкеса, Гойї та інших великих майстрів. У Мадриді також можна відвідати Національний музей прикладного мистецтва, Центр мистецтв королеви Софії, Національний архітектурний музей, Королівський палац та ін. Барселона - відомий туристичний центр. Тут знаходяться собор Святого Сімейства і комплекс будівель, створені знаменитим архітектором Антоніо Гауді, футбольний стадіон "Ноу Камп", пам'ятник Христофору Колумбу, який вважається одним із найвищих у світі, інші визначні пам'ятки. Серед подієвих туристичних ресурсів зберігає значення корида - форма бою людини з биком, традиційне іспанське видовище, яке нині більшою мірою зорієнтоване на туристів. Пік популярності кориди вже минув. Більшість іспанців негативно ставиться до цього кривавого дійства. Пояснити сутність кориди – завдання не з простих. З одного боку, йдеться про видовище, відмінне від інших, а з іншого – як і будь-яке мистецтво, корида дуже мінлива і залежить від майстерності виконавців. Незважаючи на це, ритуал підпорядкований кільком загальним правилам. Відкриває кориду хода учасників – урочистий парад перед публікою. Очолюють його два розпорядники – альгвасилі, за ними йдуть три тореро, кожного з яких супроводжують члени їх куадрильї, яка складається з трьох бандерільєро і двох пікадорів. Завершують ходу помічники і мули, котрі вивезуть вбитого бика з поля після закінчення ритуалу. Корида складається з трьох частин, які називаються терціями. Їх початок символізує звук горна. У першій терції тореро використовує плащ (капоте) і веде своєрідний "діалог" з твариною, намагаючись підкорити її своїй волі. Допомагає йому в цьому один із двох пікадорів. У другій частині – "терції бандерилій" – помічники тореро бандерільєро або, як їх називають, "срібні тореро", ведуть свій "діалог" з биком і встромлюють у нього три пари бандерілій – коротких паличок із гачками на кінці, прикрашених стрічками і розлючують тварину. У третій терції тореро використовує у двобої з биком мулету – шматок яскраво-червоної тканини взамін плаща. Він змушує бика нападати, щоб в один з моментів атаки простромити шпагою серце тварини. Це питання лічених секунд, під час яких тореро необхідно поцілити у визначену точку на тілі тварини у той час, коли бик кидається на його мулету. У ці миті тореро найменш захищений від бика і його рогів. Саме весь цей несамовитий "танець смерті" людини і тварини вважається живим витвором мистецтва. Тореро, який показав видатну майстерність, приніс глядачам багато позитивних вражень, нагороджується трофеями: одним або двома вухами вбитого бика, його хвостом. Найбільша честь для тореро – після проведення бою залишити площу на плечах глядачів. На окрему згадку заслуговують релігійні святині Іспанії, які перетворилися на потужний чинник розвитку туризму. Цілу сторінку в історії європейського туризму і паломництва займає "Шлях Святого Якова". У католицькій культурі він більше відомий як "Шлях Сантьяґо-де-Компостела" - знаменита дорога паломників до могили апостола Якова. Шлях до святині пролягав із Скандинавії, Кавказу, Британських островів, але був і лишається найбільш виразним на території Франції та Іспанії. Шлях Святого Якова почав активно формуватися з початку ІХ ст. У XII ст. папа Калікаст ІІ дарує паломникам до міста право на отримання індульгенції, що прирівняло Сантьяґо-де-Компостелу до Єрусалиму та Риму. З того часу шлях до Сантьяґо перетворюється на головну паломницьку дорогу Європи. Значна і постійна кількість паломників вплинула на життя населення міст вздовж Шляху Святого Якова. Будувалися монастирі, церкви, таверни, якими також опікувалася церква, мости, облаштовувалися дороги, розвивалася торгівля. Мандрівників треба було розміщувати на ночівлю і харчувати. Монастирі та придорожні таверни процвітали: перші пропонували нічліг і поклоніння менш значним, але шанованим святиням, другі - пригощали простими стравами. Сформувався особливий тип паломницької церкви, яка вийшла за рамки тісної романської архітектури, розширила внутрішній простір і, дякуючи особливому плануванню, регулювала значні людські потоки. Паломництво до Сантьяґо-де-Компостела - явище унікальне і нині. Але зараз для більшості з тих, хто обирає цей шлях, який перетворився на популярний туристичний маршрут, головним спонукальним мотивом до подорожі є власне дорога, яку бажано пройти пішки. Під час мандрівки на першому плані є емоції, враження, знайомства, випробування власних сил, пошук внутрішньої гармонії чи спокою, а поклоніння мощам Святого Якова перетворюється на другорядну мету. Такі трансформації у розумінні паломництва розпочалися з ХІХ ст., із часу повторного "відкриття" Шляху Сантьяґо-де-Компостела після майже 300-річного забуття. Своєрідним "туристичним ресурсом" є іспанська кухня. Вона близька до середземноморської: та ж суміш часнику, маслинової олії, томатів і зеленого перцю, але з відчутним впливом східних традицій. У спадок від арабів іспанцям дісталася любов до прянощів, мигдалю і рису - невід'ємних складових багатьох традиційних страв. Із південноамериканською кухнею іспанська "родичається" через продукти американського походження: томати, картопля, кукурудза, солодкий перець, які потрапляли в Європу через Іспанію. Але про єдину іспанську кухню говорити не можна. Кожен регіон має свої гастрономічні традиції, характерні страви і напої. Та всіх їх об'єднує кілька спільних рис: тушкування м'яса і риби у вині, запікання із овечим сиром, смажіння на грилі, а також широке застосування зелені шавлії і тертих грецьких горіхів. У Каталонії туристу обов'язково запропонують густий м'ясний (ескулла) або рибний (порусальда) суп, смажені свинячі ковбаски з квасолею (монхете-ам-ботіфарра), куріпку по-каталонському, асорті із морепродуктів (сарсуела), і обов'язково - паелью - страву з рису, підфарбованого шафраном, приправленого маслиновою олією із додаванням морепродуктів, овочів чи м'яса. На десерт - мел-і-мато - сир із медом. До страв обов'язковими є всесвітньо відомі місцеві соуси: софріто, алі-олі, пікада. Меню ресторанів півдня Іспанії не обійдеться без овочевого супу гаспачо і пескатос-фрітос - маленької смаженої риби, яку їдять з головою і кістками та кальдеро - по-особливому приготованого рису. Характер кухні центральної частини країни сформувався під впливом різкого клімату, гористої місцевості і важкої праці. Основа такої кухні - квасоля й інші бобові та різні м'ясні страви. "Візитною карткою" кухні північних регіонів є найрізноманітніші страви із овочів, м'яса, риби і морепродуктів приправлених різними соусами: квасоля лабаньєса і ель-барко, тріска по-біскайському, картопля з макреллю, плавники морської щуки - кокотхас, великі котлети з яловичини, зготовані на грилі - шульєтон-де-б'ю і тушковані мальки вугра, які вважаються однією з кращих іспанських страв. Іспанську кухню у будь-якому регіоні неможливо уявити без вина. Найбільш відомі - андалузький херес і каталонська сангрія. Менш відомі, але не гірші від цього - валенсійське вино ла-манча, арагонське - сатепа, мурсійське - хумілья. Вино й інші спиртні напої (сидр, лікери) в Іспанії виготовляють у 57 районах. ГІБРАЛТАР. На південному закрайку Піренейського півострова розташована єдина у межах Європи залежна територія - Гібралтар. Довжина берегової лінії цієї колонії становить 12 км, а загальна площа території, зайнятої переважно скелями - всього 6,5 км2. Перебуваючи під юрисдикцією Великої Британії, територія Гібралтару продовжує залишатися предметом суперечок між Іспанією та Великою Британією. Економіка країни знаходиться у прямій залежності від британської економічної допомоги, доходів від туризму, обслуговування кораблів, банківської та фінансової діяльності. В останні роки Гібралтар перетворився на визнаний центр парусного спорту і туризму. Туристів приваблює екзотичність території, можливість дешевого шопінгу, тому що ціни на товари набагато нижчі, ніж у більшості країн Європи.
На гібралтарському узбережжі скелі фактично не лишили місця для організації пляжно-купального відпочинку. Але в останні роки швидкими темпами створювалися штучні пляжі, що перетворило Гібралтар на незвичайне і нове місце відпочинку. ПОРТУГАЛІЯ Невелика за площею і кількістю населення (92,3 тис. км2; 10,1 млн осіб) Португальська Республіка щороку приймає понад 10 млн туристів. Країна займає південно-західну частину Піренейського півострова і має широкий вихід до Атлантичного океану. Периферійність геотуристичного положення стосовно європейського туристичного споживчого ринку, яка компенсується значним ресурсним потенціалом, не є суттєвою перешкодою на шляху розвитку туризму. Наявність острівних територій, у межах яких погодно-кліматичні умови дозволяють відпочивати цілий рік - особливість геотуристичного положення країни. До туристичних ресурсів Португалії належать мозаїчні ландшафти: гори і долини у північній і центральній частині змінюються рівнинами у південних широтах. Тут м'яка зима і спекотне літо, яке пом'якшується впливом Атлантики. На океанічному узбережжі велика кількість зручних пляжів. У багатьох містах сконцентровані унікальні пам'ятки матеріальної та духовної культури. Особливо виділяються Лісабон і Порту. Лісабон - найзахідніша столиця Європи - давнє місто, що вражає кількістю пам'яток архітектури різних епох і стилів: романський собор ХІІ ст. і готичний монастир XIV ст. гармонійно доповнюють барокові палаци Мафра і Келуш та палаци Ажуда і Сан-Бенту доби класицизму. Лісабон пропонує своїм гостям досить великий вибір комфортабельних готелів, розрахованих на людей з різними фінансовими можливостями. На околицях Лісабона розкинулися популярні курорти Ешторш і Кашкаїш. Розкішні вілли, евкаліптові гаї, кращі пляжі у центральній частині країни, прекрасні готелі, вишукані ресторани, поля для гольфу світового класу, одне з найбільш відомих казино Європи і знаменита траса "Формула-1" - все це приваблює мільйони туристів. Порту - друге за величиною місто Португалії - дало назву не тільки популярному вину, а і всій країні. Місто є центром нафтохімічної, текстильної та рибоконсервної промисловості, а його гавань - другий за величиною порт країни. Оскільки місто притягує до себе не тільки туристів, а й бізнесменів, рівень розвитку готельного бізнесу тут досить високий. Острів Мадейра разом із островом Порту Сайту і незаселених островів-заповідників утворюють архіпелаг, який ось вже протягом трьох століть є одним із популярних європейських туристичних напрямків. Мадейра знаходиться в 500 км від узбережжя Африки і в 1 000 км від континентальної частини Португалії. Важливою туристичною принадою Португалії є Азорські острови, розташовані в Атлантичному океані. Португалія оригінально розпорядилася частиною своїх архітектурних пам'яток: середньовічні заїжджі двори, замки, палаци і маєтки переоснащені під сучасні засоби розміщення туристів, які називаються поузади. Вони мають сучасний інтер'єр, обладнані новітнім устаткуванням, але зберігають архітектурні, декоративні та гастрономічні особливості тих районів Португалії, де вони розташовані. МОНАКО У межах Лазурного берега на півдні Франції розташоване мальовниче Князівство Монако. Основа економіки князівства - туризм і торгово-фінансова діяльність (у Монако знаходиться правління близько 800 міжнародних компаній і 50 банків, що обумовлено сприятливим податковим режимом). Столиця князівства, місто Монте-Карло, відома своїми гральними будинками. Однак тут можна ознайомитися з рядом визначних пам'яток: Княжий Палац, Палацова площа, Океанографічний музей, Палац казино, Японський сад, собор Монако, Музей історії князів Монако, Морський музей АНДОРРА На кордоні Франції та Іспанії розташоване Князівство Андорра, відоме своїми гірськолижними курортами, зоною безмитної торгівлі і, відповідно, значно дешевшими товарами та аквапарками. Андорра - невелика держава навіть за європейськими мірками. Її площа - 468 км2, населення 65 тис. чоловік. Головний вид туристичних ресурсів - гірські ландшафти, які стали основою розвитку гірськолижного і кліматотерапевтичного відпочинку. Найбільшу славу мають гірськолижні курорти Паль-Арінсаль, Ордіно-Аркаліс. Соль-деу-Ель-Тартер вважається найбільш популярним курортом, де катаються як новачки, так і затяті гірськолижники, а Пас-Де-Ла-Каса-Грау-Руж - ідеальне місце для досвідчених лижників. Паль-Арінсаль підходить для новачків та тих, хто навчається. Одна з головних особливостей Андорри - поєднання сучасної інфраструктури, якісного обслуговування і доступних цін. Порівняно низька вартість пакет-турів вигідно відрізняє князівство від Австрії, Франції чи Швейцарії. Столиця країни - Андорра-ла-Велья розташована в оточеній високими горами мальовничій улоговині. Місто засноване у IX ст., тому тут багато середньовічних будівель, серед яких найбільш привабливими для туристів є "Будинок Долин", церква Св. Арменола. Головна туристична атракція столиці - оздоровчий комплекс Кальдеа, що належить до найбільших термальних комплексів Європи. ІТАЛІЯ Італійська Республіка, попри тисячолітню історію, країна досить молода. У своїх майже нинішніх кордонах на політичній карті світу вона існує з 1861 року. Об'єднання Італії завершилося у 1871 р. проголошенням Риму столицею. Загальна площа країни - 301,2 тис. км2. Територія Італії поділена на 20 регіонів, 5 з яких мають особливий адміністративний статус. Регіони, у свою чергу, розділені на 109 провінцій. Провінції складаються з комун. Італія має вигідне стратегічне і геотуристичне положення. Вона займає увесь Апеннінський півострів, який глибоко заходить у центральне Середземномор'я, і частину континентальної Європи, знаходиться на шляху руху товарно-сировинних потоків із Близького Сходу до Європи, розташована у зоні комфортних погодно-кліматичних умов у безпосередній близькості до головних споживчих туристичних ринків, володіє надзвичайно багатим ландшафтним різноманіттям і неперевершеною культурною спадщиною. Всесвітньо відома історія, культурні пам'ятки, релігійні святині, твори мистецтва, краса природи, узбережжя теплих морів, вино та гастрономія, мода й італійський стиль життя - ось те підґрунтя, яке сприяло перетворенню Італії на одну із туристичних країн світового рівня. Індустрія туризму Італії належить до найбільш розвинутих у Європі і світі. Вона забезпечує формування 12 % італійського ВВП, що робить даний сектор економіки одним із основних у національному господарстві (у всій італійській промисловості створюється 26 % ВВП). З початку ХХІ ст., щороку країна приймає 35-40 млн міжнародних туристів, які забезпечують 28-30 млрд грошових надходжень до національної економіки. Рельєф Італії гористий. Лише 21 % території країни припадає на рівнини. За кліматичними особливостями Апеннінський півострів і острів Сардинія - типові середземноморські райони, тоді як передгір'я Альп і басейн По - центральноєвропейські. За винятком гірських місцевостей, де температура з висотою знижується, решта Італії перебуває в зоні тривалого теплого літа. Зими на узбережжі м'які, з достатньою кількістю погожих сонячних днів. Однак лише південь Апеннінського півострова і Сицилію можна з повним правом вважати краєм сонця і теплого моря. У внутрішніх районах півострова на північ від Неаполя зимові заморозки заважають дозріванню цитрусових, а у верхньому поясі Апеннін сніг лежить до травня. У басейні По зими набагато суворіші, з частими туманами. В Альпах із жовтня до травня бувають сильні снігопади, що змінюються тривалими періодами з ясною сонячною погодою.
Кліматичні особливості регіону, де розміщені найбільш популярні італійські курорти, виразно демонструє діаграма на рис. 2. 4, з аналізу якої можна зробити висновок - найкращим періодом для відпочинку на узбережжі північно-західної Італії є травень - жовтень. Пляжно-купальний сезон, коли вода прогрівається до +180 С і вище, триває з травня до листопада на півночі Італії і з травня до грудня на півдні (рис. 2. 5).
В Італії проживає близько 58,1 млн осіб., із них переважна більшість мешканці міст - 68 %. Середня очікувана тривалість життя італійців - 80 років. Основним спонукальним мотивом для подорожі до Італії лишається культурна спадщина. Найбільш відвідуваними туристичними центрами є Рим із руїнами давнього Колізею, який віднесено до "семи чудес світу" нового часу, храмами і музеями Ватикану, Флоренція, без якої неможливо уявити італійське Відродження, Піза, з її завжди падаючою вежею, Неаполь, із зовні сонним, але грізним Везувієм і Венеція - фантастичне місто на воді із палацами, мостами і каналами та десятки інших центрів, розкиданих територією Італії, де зберігаються неперевершені творіння людського генію (табл. 2. 2). Табл. 2. 2. Визначні культурно-історичні об'єкти Італії
Місто
Головні культурно-історичні пам'ятки

Рим
Римський Форум – економічний, політичний і релігійний центр Давнього Риму; Імператорські форуми – залишки античних споруд; Колізей – давньоримський амфітеатр; Пантеон – давньоримський храм всіх богів; Замок Святого Ангела – мавзолей, який у середні віки був перебудований у замок; Собор Святого Петра – одна з найбільших церков світу (Ватикан); Площа Навона з фонтаном чотирьох річок; Площа Іспанії та Іспанські сходи, що ведуть до церкви Трініта-дель-Монті; Фонтан Треві – найбільш знаменитий фонтан Риму; Вілла Боргезе із розташованим у ній музеєм мистецтв; Площа дель Пополо з 36-метровим єгипетським обеліском і трьома фонтанами; Вітторіано – монумент на честь об'єднання Італії; Музей Пігоріні з колекціями із давньої історії, антропології й етнографії; Близько 400 церков;

Мілан
Дуомо- готичний кафедральний собор з білого мармуру, який будувався майже 600 років; Замок Сфорца – резиденція міланських герцогів династії Сфорца, де розміщено ряд музеїв: давнього Єгипту, доісторичний, музичних інструментів, посуду; Ка Гранда (Університет Мілану); Площа і театр "Ла Скала"; Палаццо делла Раджоне;Палаццо Реале; Центральний вокзал (найбільший в Італії); Палаццо Сербеллоні; Галерея Вітторіо Емануеля II; Башта Веласка; Башта Пирелли – одна з найвищих будівель Італії; Новий міланський торгово-виставковий комплекс М. Фуксас; Картинна галерея Брера; Вулиця Montenapoleone;

Турин
Собор Іоанна Хрестителя, де зберігається Плащаниця Ісуса Христа. Вважається, що саме нею було накрите тіло Ісуса після його розп'яття; Башта-синагога Моле Антонелліана, в якій розташовано національний музей кінематографії Італії; Єгипетський музей – перший у Європі спеціалізований музей, присвячений давньому Єгипту; Давньоримський театр і ворота порту Палатина; Монастир Суперга – шедевр барокової архітектури, традиційне місце поховання представників Савойського дому;

Венеція
Палац Ка'д'Оро,в якому розміщена галерея Franchetti – зібрання гобеленів, бронзових виробів і картин ХV-ХVІ ст.; Палац Дожів– найкращий зразок венеціанської готики; Музей Венеціанського мистецтва – величезне зібрання творів мистецтва ХVІІІ ст.; Галерея академії мистецтв, яка містить незмірне зібрання полотен художників ХІV-ХVІІІ ст.; Колекція сучасного мистецтва Пеггі Гуггенхейм;Міст Ріальто з гамірним базаром навколо нього; Площа Сан-Марко; Собор Сан-Марко;

Неаполь
Національні музей і галерея Каподімонте; Національний археологічний музей, де зібрана колекція знахідок у Помпеях і Геркуланумі; Сан-Карло– оперний театр Неаполя; Кастель-дель-Ово – середньовічна фортеця; КатакомбиСан-Гаудіозо, Сан-Дженнаро, Сан-Северо– ранньохристиянські підземні кладовища з античними мозаїками; Королівський палац – головна резиденція Бурбонів; Церква святої Клари – готична церква, монарша усипальня; Собор Святого Януарія – соборна церква Неаполя; Національний музей Сан-Мартіно;Замок Сант-Ельмо;

Флоренція
Галерея Уффіці– палац, один із найбільших і значущих у Європі музеїв образотворчого мистецтва; Дуомо Санта-Марія-дель-Фьорі – кафедральний собор, найбільш відома архітектурна споруда флорентійського кватроченто; Палаццо Веккьо і площа Сіньорії;Палаццо Пітті; Палаццо Строцці;Барджелло– художній музей, який раніше був казармою і в’язницею; Палаццо Медічі-Ріккарді;Базиліка Санта-Кроче.

До Італії туристів також приваблює відпочинок на морі. Найбільш популярні курорти розташовані на Лігурійському узбережжі (Сан-Ремо, Діано Маріна і багато інших) та на південь від Риму на Рив'єрі ді Улісс або узбережжі Одіссея, відомого ще з античних часів (рис. 2. 6). Узбережжя Одіссея - це майже 100 км пляжів, дивної краси пейзажі, чисте море, багата флора і фауна, невеликі містечка з елегантною архітектурою, цікава історія і традиції. У 1998 р. узбережжя було відзначено "блакитним прапором" ЄС за чистоту моря та пляжів. Колізей – найбільший амфітеатр Давнього Риму, символ могутності Римської Імперії. Колізей вміщав до 50 000 глядачів. Будівництво цієї споруди розпочато імператором Віспасіаном після його перемог в Юдеї і закінчено у 80 р. н. е. імператором Титом, який ознаменував відкриття влаштуванням у ньому ігор, які тривали сто днів і коштували життя сотням гладіаторів і тисячам диких звірів. Довгий час Колізей був для римлян і приїжджих головним місцем розважальних видовищ: бої гладіаторів, цькування диких звірів, театралізовані вистави. Попри усталену думку, що в Колізеї страчували християн, останні дослідження указують на те, що це був міф, створений католицькою церквою в подальші роки. При імператорові Макріне Колізей сильно постраждав від пожежі, але був відреставрований за указом Александра Севера. У 248 році імператор Філіп святкував у ньому тисячоліття існування Риму. Гонорій у 405 році заборонив гладіаторські бої як несумісні з духом християнства, яке було запроваджено після Костянтина Великого пануючою релігією римської імперії; проте різноманітні вистави продовжували відбуватися в Колізеї до смерті Феодоріка Великого. Після цього для амфітеатру настали сумні часи руйнації і забуття...  
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.6. Туристичні центри Італії
Відомим курортом є Реджо-ді-Калабрія. Із Калабрії практикуються екскурсії на острів Капрі - рідкісний за красою природних ландшафтів острів. Неподалік від Капрі розташований острів Іскья, знаменитий своїми термальними водами, які рекомендуються для лікування ревматичних захворювань і відновлення після травм опорно-рухового апарату, хронічних недуг дихальних шляхів і деяких гінекологічних захворювань. Острів Сицилія є найбільшим у Середземному морі. Із континентом Сицилія пов'язана мережею залізничних, морських і повітряних шляхів сполучення. На цьому острові знаходиться найбільший діючий вулкан у Європі - Етна. Столиця Сицилії - місто Палермо. Туристичні ресурси Сицилії надзвичайно різноманітні: тепле морське узбережжя, багата флора, культурна спадщина, які є основою для розвитку пляжно-купального відпочинку, подієвого і гастрономічного туризму. На пляжах острова не скрізь піщане дно, є і кам'янисте із колоніями морських їжаків. Сицилія - острів, який відвідують в основному заможні люди. Ціни на товари тут вищі, ніж в інших провінційних містах Італії. Сардинія - другий за величиною острів у Середземному морі. Сардинія була заселена з давніх часів, про що свідчать "кураги" - масивні кам'яні башти. Туризм - одна із головних статей доходу області. Курорти острова - Санта Маргеріта ді Пула і Смарагдовий берег - нині найбільш відомі та престижні і, як наслідок, - дорогі. Невід'ємна частина культурного надбання - національна кухня. Італійське гастрономічне мистецтво здобуло світове визнання і нині є одним із найбільш модних. Для приготування страв використовуються найрізноманітніші продукти, спеції і приправи. Перевага віддається тушкуванню у власному соку з додаванням маслинової олії та вина. Але, насамперед, італійська кухня - це величезна кількість виробів із тіста, кожен з яких має неповторний смак. Національною стравою є не піца, як вважає більшість туристів, а паста - макаронні вироби різних форм і кольорів. Перебуваючи в Італії, слід неодмінно скуштувати ангелотті - пасту, схожу на вареники, але з дуже тонким шаром начинки (м'ясо, сир, шпинат), канеллоні - млинці із різною начинкою, лазанью - запечену між кількома тонкими широкими пластинками локшини м'ясну чи грибну начинку із сиром, равіолі - невеликі вареники із сирно-овочевою начинкою. Сир - кулінарна пристрасть італійців. Його сортів дуже багато і кожен має своє призначення: моцарелла - для піци, горгонцолла - для соусів, рікотта і маскарпоне - для десертів. "Король сирів" - пармезан додається практично до всіх страв. У більшості ресторанів Італії туристам обов'язково запропонують суп міністроне, який готується із різних типів м'яса, овочів і приправ. Другою стравою, як правило, буде рагу - великий шматок м'яса, спочатку підсмажений, а потім тушкований у томатному соусі. Окремо до рагу подається овочевий салат, який, за італійською кулінарною мудрістю, мають готувати 4 кухарі: перший повинен бути скнарою і приправити салат оцтом, другий - філософом і посолити, третій - марнотратом і полити олією, четвертий - художником і змішати та прикрасити страву. На десерт - торт тірамісу, який в Італії вважається популярнішим за морозиво, винахід якого приписують флорентійському архітектору Бернардо Буонталенті. Десерт завершується обов'язковою кавою. Італійці вважають, що найкращу каву варять у Неаполі. Туристу варто пам'ятати, що капуччіно - ранкова кава, яку після 12 години пополудню замовляти не прийнято, еспрессо ж п'ють цілодобово. Невід'ємний супутник італійської гастрономії - вино. Італія - провідна виноробна країна світу, де кожна провінція і комуна зма-гаються за першість у мистецтві виробництва цього напою. Та все ж гурмани вважають, що вина північних провінцій ніжніші і тонші, ніж насичені сонцем вина півдня. Винятком із цього правила є Сицилія, де виробляються відмінні вина. Найбільш популярне - тосканське к'янті і його краща марка "Классіко", знаменита сицилійська марсала, неаполітанські "Сльози Христа" і знане в усьому світі амаретто. САН-МАРИНО Неподалік від італійської Флоренції знаходиться карликова Республіка Сан-Марино, населення якої нараховує 25 тис. жителів, а площа складає всього 61 км2. У 1960-ті роки, із огляду на збільшення потоку туристів, у Сан-Марино починається прискорений розвиток туристичної індустрії, яка базується на історичній і культурній унікальності країни, ремісничому виробництві (насамперед, кераміка) і торгівлі. Щороку сюди приїжджає понад 0,5 млн туристів із усього світу, щоб побачити історичний центр Сан-Марино, оглянути гору Монте-Титано, давню фортецю у комуні Серравалле, помилуватися ландшафтами із оглядових майданчиків, придбати поштові марки, монети, сувеніри, вироби із хутра і шкіри, вина місцевого виробництва. Туризм забезпечує 60 % доходів країни. СЛОВЕНІЯ Республіка Словенія (площа - 20,3 тис. км2; населення - 2 млн осіб) існує на політичній карті світу з 1991 р. Словенія розташована в передгір'ях Альп і має вихід до узбережжя Адріатичного моря (довжина берегової лінії - 46 км). Ці географічні атрибути - головні особливості геотуристичного положення, які визначають туристичну спеціалізацію країни. Основою розвитку туризму є природні ресурси: морське узбережжя із сезонно комфортними погодно-кліматичними характеристиками, гірські ландшафти, карстові печери, яких нараховується більше 1 000, мінеральні і термальні води, озера і гірські річки. Суспільні туристичні ресурси відносно бідні і презентовані пам'ятками архітектури у столиці - місті Любляна (середньовічний замок ІХ ст., палац єпископа, замок Тіволі, церква францисканців), Мариборі (готичний собор ХІІ ст., Мариборський замок), Целе (Цельський замок). Перевагою відпочинку на морському узбережжі Словенії, що за погодно-кліматичними умовами схоже з французькою та італійською Рив'єрою, є те, що ціни на туристичні послуги, у першу чергу, на засоби розміщення, тут набагато нижчі, ніж у Франції та Італії, але якість послуг цілком відповідає кращим європейським і світовим стандартам. Найбільшими морськими курортами Словенії є Порторож ("порт троянд"), Піран та Ізола. Краньска Гора - престижний гірський курорт в передгір'ях Юлійських Альп. Неподалік нього розташований національний парк "Триглав", що дозволяє поєднувати гірськолижний відпочинок з екологічними турами. Бовець - не тільки гірськолижний центр, а і місце проведення змагань із екстремальних водних видів спорту, рафтингу. Розповсюдженим видом відпочинку стало рибалення на гірських річках. Популярними місцями проведення вільного часу в Словенії є озера Блед і Бохінь, околиці яких перетворилися на туристичні ра-йони міжнародного значення. Одним із напрямків їх розвитку став сільський туризм, який набуває популярності в Європі. Словенська індустрія туризму інтенсивно використовує багаті бальнеологічні ресурси, на базі яких діє низка курортів світового рівня, наприклад, Рогашка Слатіна, Лендава, Долинське Топліце й інші. ХОРВАТІЯ Республіка Хорватія зі столицею у Загребі (площа - 56,6 тис. км2; населення - 4,5 млн осіб) - молода балканська держава, яка утво-рилася у 1991 р. і розташована південніше Словенії. Головними особливостями геотуристичного положення Хорватії є розміщення її території у зоні комфортних і сезонно комфортних погодно-кліматичних умов, наявність значної за довжиною берегової смуги адріатичного узбережжя і численних островів, близькість до споживчого туристичного ринку. Негативною рисою є сусідство з осередком політичної нестабільності у Європі - частково визнаним Косово, що утримує частину латентних туристів від подорожі до країни. До специфічних атрибутів геотуристичного положення належить те, що південний фрагмент адріатичного узбережжя відділений від основної частини території країни 25-кілометровим виходом до моря Боснії-Герцоговини, де розташоване місто Неум. Але між країнами існує домовленість, яка дозволяє туристам безвізово перетинати "неумський коридор". У 1990-их роках туристична індустрія країни зазнала серйозного спаду, пов'язаного з військовими діями у колишній Югославії. Із початку ХХІ ст. туризм розвивається бурхливими темпами. Хорватія має давні традиції використання туристичних ресурсів. Пляжно-купальний відпочинок на узбережжі Адріатики (довжина берегової лінії - близько 1 800 км, а із врахуванням островів - понад 6 000 км), яке знаходиться у зоні впливу середземноморського типу клімату, розвивається з ХІХ ст. Уже тоді у районі Середньої Далмації почав формуватися курортний район Макарська Рив'єра. Нині він простягнувся від міста Брела на заході до міста Градач. Макарська Рив'єра є національним заповідником. Море тут найбільш чисте на узбережжі Хорватії. Для цієї частини узбережжя Хорватії характерні галькові пляжі, соснові ліси, оливкові гаї, гори, затишні бухти. Південніше знаходиться один із найбільш відомих культурно-історичних і туристичних центрів Хорватії - Дубровник. Популярне місце відпочинку - узбережжя півострова Істрія із курортними центрами Пореч, Пула, Умаг, Опатія, Рабац, Новіград. У Хорватії налічується понад тисячу дрібних островів, з яких заселені лише кілька десятків. Острови Хорватії становлять інтерес для любителів пляжного відпочинку і яхтсменів. Уряд країни оригінально використовує цей природний ресурс - острови здаються у довгострокову оренду для організації індивідуального відпочинку й усамітнення. Вважається, що найкраще приїздити до Хорватії на відпочинок у другій половині літа або на початку осені. У цей час можна досягти компромісу між засмаганням на пляжі й ознайомленням із багатим культурним спадком країни та участю у цікавих заходах. Хорватія надзвичайно багата на подієві ресурси. Численними різноманітними заходами країна успішно повертає втрачений протягом 1990-их років авторитет у світі індустрії туризму. До найбільш помітних подій належать: фестиваль у Загребі "Музичний Бієнале", щорічний карнавал у Дубровнику, паломництво на честь святої Євфимії до міста Ровинь, парусна регата Ровинь - Песаро, відкрита першість Хорватії із великого тенісу у місті Умаг за участю відомих міжнародних спортивних зірок, Фестиваль мультфільмів, а також численні ярмарки і виставки. Міста і селища Хорватії мають багатющу історію, матеріалізовану у численних пам'ятках архітектури і зібрану у музейних колекціях. Багато із хорватських поселень були засновані ще у часи античності, середні віки і зберегли свою самобутність та неповторний колорит, який найбільше цінується туристами. У Хорватії багато природних визначних пам'яток. Наприклад, Плітвіцькі озера щороку приваблюють тисячі туристів. На території країни створено кілька державних заповідників. Найбільш цікавими із них є Бріоні, що складається із 2 великих і 12 маленьких островів, Рісняк і Крка з унікальною середземноморською рослинністю і мальовничими каньйонами. ЧОРНОГОРІЯ "На момент народження нашої планети найпрекрасніша зустріч між землею та морем відбулась у Чорногорії Коли сіялись перлини природи, на цю землю припала ціла жменя", - так свого часу писав лорд Байрон про одну із "наймолодших" країн Європи - Чорногорію або Монтенегро, якщо говорити на італійський манер. Чорногорія здобула незалежність у 2006 р. Площа країни складає 13,8 тис. км2, населення - понад 670 тис. осіб. Її узбережжя омивається водами теплого Адріатичного моря, що є головною особливістю геотуристичного положення країни. Чорногорія інтенсивно використовує природний туристичний потенціал, головними складовими якого є комфортний клімат, морське узбережжя, бальнеологічні і флоро-фауністичні ресурси. Незважаючи на низку балканських геополітичних проблем, Монтенегро належить до популярних і перспективних країн з точки зору розвитку міжнародного туризму. Берегова курортна зона країни користується попитом у європейських туристів. До їх послуг відомі курорти: Котор, Херцег Нови, Будва, Ада Бояна, Бар та ін. Купальний сезон триває із кінця квітня до кінця жовтня. Будва знаходиться в одному із красивих місць Адріатичного узбережжя. Тут між буйною середземноморською рослинністю і морем пролягають довгі піщані пляжі, в безпосередній близькості від яких розміщені комфортабельні готелі. Стару Будву оточують стіни епохи Відродження - унікальна архітектурна пам'ятка XV ст. У місті регулярно проводяться мистецькі фестивалі та свята. На півночі чорногорської частини узбережжя Адріатичного моря розташовані курортні центри Херцег Нови і Котор. Котор виник на узбережжі Бока Которська - найбільшої і мальовничої затоки цієї частини Середземномор'я, яка вдається вглиб Балканського півострова майже на 30 км. Херцег Нови називають середземноморським ботанічним садом. Це місто карнавалів та мистецтва. Недалеко від Герцег Нови розташований невеликий оздоровчий курорт Ігало - сучасний центр фізіотерапії та грязелікування, де допомагають хворим на хронічний ревматизм та нервові розлади. Місцеві пляжі мають лікувальний ефект. Їх пісок насичений солями та йодом. Він сприяє оздоровленню суглобів, корисний для жінок. Ада Бояна - курорт на півдні чорногорського узбережжя. Протягом останнього десятиліття він перетворився на "столицю" європейського нудизму. Популярність Барської Рив'єри пов'язана із хорошою транспортною доступністю, поєднанням культурних і природних ландшафтів, якісними піщаними пляжами і сучасною інфраструктурою розміщення туристів. Головними курортними центрами є Бар і Сутоморе. ГРЕЦІЯ Грецька Республіка із 11-мільйонним населенням і територією у 132 тис. км2 - важливий осередок міжнародного туризму у Середземномор'ї. Головними рисами геотуристичного положення країни є: вихід до сильно розчленованого узбережжя теплих морів з численними островами і належність території до середземноморської кліматичної зони;  території країни займають средньовисокі гори і плоскогір'я; розміщення у центрі культурного світу, створеного античною еллінської цивілізацією; розташування у безпосередній близькості до європейського споживчого туристичного ринку. Греції притаманна висока забезпеченість туристичними ресурсами. При цьому в їх структурі зберігається паритет між природною і культурно-історичною складовою, що створює ідеальні передумови для розвитку туристичної індустрії. Із одного боку, для країни типовими є погодно-кліматична сезонна комфортність і ландшафтне різноманіття суходолу, берегів і морського дна (неподалік від мису Тенаро на Пелопоннесі знаходиться "Інусський колодязь" - найглибше місце Середземного моря - 4 850 м). Із іншого - пам'ятки минулого у Греції знаходяться практично на кожному кроці. Тут тісно переплелися античність і середньовіччя, епоха турецького панування і сучасність, світське життя і духовне. Індустрія туризму Греції найбільш інтенсивно використовує ресурси острівних територій. Крит - найбільший острів Греції. Пляжно-купальний сезон тут починається вже в квітні, а закінчується у кінці жовтня. Крит - один із центрів давньої егейської культури. У 1900 р. у результаті археологічних розкопок на Криті виявлено Кноський палац, який перетворився на одну із найбільших атракцій острова. Родос вважається найбільш сонячним островом Греції. У місті Родос розташований замок Кастелане, який був колись місцем зустрічі середземноморських купців. Туристичною "родзинкою" острова є так звана "долина метеликів". Із найближчих околиць до долини злітаються десятки тисяч метеликів, яких приваблює особливий ароматом смоли, яку виділяють дерева, що тут ростуть. Острів Корфу - найпівнічніший острів Греції. Однойменне головне місто - це застигла в камені історія цієї землі: венеціанські будинку і площі, англійські мезоніни, аркади у французькому стилі, оповиті легендами і міфами Давньої Греції. Незмінним інтересом у туристів користуються й інші грецькі острови: Санторін, Скіатос, Кефалонія, Лесбос. Не менш привабливою є і материкова частина Греції. Особливою популярністю користується район півострова Халкідікі, який, у свою чергу, складається з трьох півостровів, які носять назву Кассандра, Ситонія і Святий Афон. Кожен православний мріє здійснити паломництво на гору Афон, яка вважається однією із головних православних святинь. На горі протягом століть існують православні монастирі. Наразі їх 20 і вони утворюють особливу адміністративну одиницю Греції із широкими правами самоуправління. Згідно давніх церковних приписів, на Афон допускаються лише чоловіки будь-якого віросповідання. Столиця Греції - Афіни - визнаний центр світового туризму. Головними туристичними об'єктами є давньогрецькі і давньоримські пам'ятки: Акрополь, Одеон, театр Діоніса, храм Зевса Олімпійського, Ареопаг, Лікавіт, храм Гефеста, Башта Вітрів, Афінська агора. У місті свої послуги пропонують кілька десятків музеїв з унікальними експозиціями, які знайомлять із матеріальною і духовною культурою різних епох. Серед них - Національний археологічний музей, Національний історичний музей, Новий музей Акрополя, Археологічний музей кераміки та багато ін. *** МАЛЬТА Республіка Мальта розташована у центрі Середземного моря в 93 кілометрах на південь від Сицилії та в 288 кілометрах від африканського узбережжя. Країна займає 316 км2 Мальтійського архіпелагу, що включає острови Мальта, Гозо і Каміно, а також ряд незаселених островів. Населення - близько 400 тис. осіб. Столиця держави - місто Валлетта. Середземноморський тип клімату, який є головним туристичним ресурсом країни, дозволяє відпочивати на Мальті цілий рік. З травня до жовтня - найбільш сприятливий час для пляжно-купального відпочинку, а з листопада до квітня - для пізнавального і "сірого" туризму. Береги архіпелагу в основному скелясті і багато туристів засмагають на плоских скелях. Поєднання кришталево чистого Середземного моря і комфортного клімату створюють лікувально-оздоровчий ефект. Культурно-пізнавальний туризм пов'язаний із великою кількістю історичних визначних пам'яток, таємницями Мальтійського ордену, архітектурними пам'ятками і музеями Валлетти, серед яких найбільший інтерес викликають рицарське подвір'я Оберж-де Кастій, Палаццо Ферерія (чудовий палац, зведений у стилі італійського класицизму), Форт Святого Елмо, у якому розташований Військовий музей, Національний музей археології. *** ТУРЕЧЧИНА Турецька Республіка, зі столицею Анкара, розташована у двох частинах світу - в Європі (Східна Фракія) та Азії (Анатолія і півострів Мала Азія). Туреччина - досить велика за площею і чисельністю населення країна - 779,5 тис. км2 і близько 77 млн осіб. Туреччина розділена на європейську та азійську частини стратегічно важливими протоками Босфор і Дарданелли, а також Мармуровим морем. Країна у цілому має вигідне геотуристичне положення за рахунок розташування у зоні взаємодії кількох великих культур: еллінської, християнської та ісламської, що створило унікальний культурний світ, близькості до європейського споживчого туристичного ринку, розташування окремих районів у комфортних погодно-кліматичних умовах, ландшафтного різноманіття. Негативною рисою геотуристичного положення Туреччини є розташування її території у зоні підвищеної сейсмічності . Туреччина - переважно гірська країна. На заході її азійської частини знаходиться Малоазіатське нагір'я, на півдні - гори Тавр, на сході - Вірменське нагір'я. Континентальний клімат з різкими перепадами зимових та літніх температур характерний для більшої частини території країни. На узбережжі Середземного моря, де розташовані найбільш популярні курорти, температура влітку досягає більше 40 °С. Тому в денні години перебувати на пляжі не рекомендується. Як один із варіантів міжнародної спеціалізації країни виступає туризм. У Туреччині розташована велика кількість екологічно чистих курортів, що поєднують, у більшості випадків, відносну дешевизну та висококласний сервіс. Розвиток туризму в Туреччині, комфортний відпочинок приваблюють сюди туристів з європейських країн, особливо із Німеччини та Росії. Окрім того, турки споконвіку вважаються добрими торговцями, і туристи можуть робити тут вигідні і порівняно дешеві покупки. Це приваблює сюди подорожуючих із багатьох країн. До найбільш відомих курортів належить Анталія, Аланія, Белек, Кемер, Сіде, Мармарис, Кушадаси та ін. У готелях на турецьких курортах відпочинок часто поєднується з різноманітними екскурсійними програмами, ярмарками і виставками. Кемер розташований на схилах Таруських гір, які близько підступають до моря. Соснові ліси, зручні пляжі, сонце, мережа сучасних готелів і клубів роблять відпочинок комфортним. Неподалік Кемера знаходяться руїни античного міста Олімп, заснованого у середині I тис. до н. е. Курортний центр Фетхіє розташований біля підніжжя гір, вкритих сосновими та кедровими лісами. Фетхіє знаходиться в зоні сейсмічної активності. У його околицях у 1956 і 1957 роках відбулося два сильних землетруси. Популярним місцем відпочинку є район Кушадаси на узбережжі Егейського моря. На його території розташований національний парк Ділек - місце гніздування різних видів птахів і життя тварин у природних умовах. Неподалік від міста розташовані відкриті після археологічних розкопок давньогрецькі міста Ефес і Прієна. Одна з туристичних принад району - гарячі мінеральні джерела. Унікальне поєднання природної і культурно-історичної пам'ятки світового рівня пізнавальної цінності перетворили Памуккале на одне із найбільш відвідуваних місць країни. Памуккале у перекладі із турецької означає "бавовняна фортеця". У цьому мальовничому місці дія гарячих джерел привела до утворення вапняних відкладень химерної форми і білосніжного кольору. Туристи милуються незвичайним видовищем і купаються у "басейні Клеопатри", вода якого містить мінеральні солі. Неподалік джерел знаходяться руїни античного міста Ієраполь, яке виникло у ІІ тис. до н. е. На сьогодні туристи мають можливість бачити добре збережені давньогрецькі будівлі: некрополь, театр, храм Аполлона, мартирій св. Філіпа. Мармарис знаходиться на межі Егейського і Середземного морів. Він виріс на місці давнього міста Фіскос. Тому тут пам'ятники давньої архітектури поєднуються із ультрасучасними будівлями. Ще одна цінність курорту - ліси, які займають більше половини території Мармарису. Популярний курорт Аланію, який виріс на  місці античного піратського Коракесіону, називають "містом бананів і німців". Так повелося, що у другій половині ХХ ст. багато аланців працювали в Німеччині. Заробивши грошей, вони поверталися до рідного міста, купували земельні ділянки, де вирощувалися банани і будували готелі. На відпочинок вони запрошували своїх колишніх роботодавців і колег по роботі. Нині влітку до Аланії приїжджають туристи із різних країн світу. Окрім моря і сонця, вони мають можливість оглянути цікаві пам'ятки природи й архітектури: печеру Дамлаташ, відвідування якої корисне хворим на астму, фортецю ХІІ ст. та ін. *** КІПР На третьому за площею острові у Середземному морі уживаються дві країни, на території яких живе понад 1 млн кіпріотів: Республіка Кіпр, населена переважно греками-кіпріотами і Турецька Республіка Північного Кіпру, населена переважно турками-кіпріотами. Окрім цього існує буферна зона, підконтрольна ООН і військові бази Великої Британії. Ці геополітичні реалії, незважаючи на відносну стабілізацію політичної ситуації та масовану рекламу, належать до стримуючих чинників розвитку міжнародного туризму. До 1960 р. Кіпр був британською колонією. Тому офіційною мовою на острові є англійська, а серед туристів переважають британці. На даний час економіка країни великою мірою залежить від міжнародного туризму. На Кіпрі сприятливий середземноморський тип клімату і острів відомий, насамперед, як центр пляжно-купального відпочинку. Але це одностороннє уявлення. На Кіпрі знаходяться численні пам'ятки давньогрецької та давньоримської культур, а також християнської історії, багато священних для православних місць, куди приїжджають паломники, у тому числі з України. Найбільшими курортними центрами Південного Кіпру є: Ларнака, Пафос, Лімасол, Протарас, Айа-Напа. Останній із них більшою мірою зорієнтований на молодь, інші пропонують чудові умови для сімейного відпочинку. Багато пляжів Південного Кіпру нагороджені Блакитним прапором Євросоюзу за екологічність та якісну інфраструктуру. Фамагуста і Кіренія - найбільш відомі курорти Північного Кіпру. *** ІЗРАЇЛЬ Держава Ізраїль розташована у південно-західній частині Азії біля східного узбережжя Середземного моря. Площа країни - 22 тис. км2, населення - 7,2 млн осіб. Основою економіки Ізраїлю є промисловість, зокрема, ограновування алмазів, субтропічне сільське господарство. Нинішнє геотуристичне положення країни суперечливе і складне. З одного боку, Ізраїль володіє надпотужним ресурсним потенціалом і розташований на узбережжях теплих морів, у зоні взаємодії світових релігій і культур. Із іншого - країна має складні стосунки з арабським світом, які часто переходять у збройне протистояння і належить до держав з високою ймовірністю терористичних актів. Величезне значення для Ізраїлю має міжнародний туризм, який базується на багатих природних, суспільних і подієвих туристичних ресурсах. На основі їх використання розвивається пляжно-купальний, пізнавальний, релігійний та лікувально-оздоровчий туризм. До найбільш відомих туристичних районів і центрів Ізраїлю належать: один із головних світових релігійних осередків світу - [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]; узбережжя Середземного і Червоного морів - місця пляжно-купального відпочинку; узбережжя Мертвого моря, де розмістилися знані лікувально-оздоровчі курорти. У 1996 р. Єрусалим відзначив своє 3000-річчя. Тридцять століть тому цар Давид переніс сюди столицю свого нового царства. Камені Єрусалима зберігають пам'ять про римське, візантійське, арабське правлінні, пам'ятають панування хрестоносців і мамелюків. Єрусалим перетворився на найбільший релігійний центр світу, де перетинаються інтереси прихильників трьох світових релігій - іудаїзму, християнства та ісламу. Іудеї приїздять до Священного міста, щоб побути біля Стіни Плачу і звернутися до Бога Яхве. Для християн Єрусалим пов'язаний із земним перебуванням Ісуса Христа і головною святинею - храмом Воскресіння та унікальним явищем - сходженням Священного Благодатного Вогню. Метою паломництва мусульман до Єрусалиму є мечеть Омара (Бейт ас-Сухур) - найстаріша ісламська культова споруда, звідки пророк Мухаммед вознісся на небо, третя за значенням в ісламському світі після аналогічних храмів Мекки та Медини. У місті розташовані представництва майже всіх християнських церков - римо-католицької, російської православної, грецької православної, вірмено-григоріанської, коптської, ефіопської та ін. Проблема "Святого міста" - одна із найбільш болючих в арабо-ізраїльських стосунках. У 1980 р. кнесет Ізраїлю прийняв закон, який проголосив Єрусалим "вічною і неділимою столицею" країни. У відповідь Організація Звільнення Палестини неодноразово заявляла про намір зробити Східний Єрусалим столицею майбутньої палестинської держави. Такий стан речей заважає нормалізації стосунків між Ізраїлем та всім арабським світом, гальмуючи інтенсифікацію розвитку різних видів туризму в регіоні у тому числі. На узбережжі Середземного моря розташований курортний район Тель-Авів-Яффо. На півдні Ізраїль має вихід до Червоного моря. На його узбережжі знаходиться місто-курорт Ейлат. Цікаве для туристів і місто Хайфа. Тут представлені свідчення сучасної і давніх культур, серед яких найбільш відомою пам'яткою є Бахійській храм. Близько мільйона років тому Мертве море було відрізане від океану і перетворилося на озеро без стоку з підвищеною концентрацією солей і мінералів. Його вода містить у 80 разів більше брому, в 35 разів магнію і в 10 разів більше солі, ніж океанічна. Мертве море знаходиться на 395 м нижче рівня океану, що створює додатковий повітряний "фільтр", який утримує ультрафіолетове випромінювання Сонця. Із давніх-давен використовуються цілющі властивості вод і пелоїдів Мертвого моря. Археологічні розкопки свідчать, що на березі цієї водойми у давні часи діяв прообраз косметичної фабрики, яка вдовольняла забаганки єгипетської цариці Клеопатри. Особливий хімічний склад води та лікувальних грязей сприяє відновленню життєвих сил і омолоджує організм. Високою щільністю пояснюється феноменальна здатність води Мертвого моря утримувати на поверхні тіло людини. Таке перебування у стані "невагомості" - ефективна оздоровча процедура, особливо для людей із хворими суглобами. На березі Мертвого моря легко дихати, оскільки кисню в повітрі на 15 % більше, ніж в інших районах. На сучасних курортах Мертвого моря, серед яких найбільш відомі Ейн-Бокен, Ейн-Геді, Неве-Зохар, лікують псоріаз, дерматит і інші захворювання шкіри, дихальних шляхів, опорно-рухового апарату, артрит та багато інших недугів. Особливою популярністю серед жінок користуються спеціальні програми омолодження, розроблені на основі використання солей Мертвого моря
2.1. Ресурси Європейського туристичного регіону
ПІВНІЧНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Велика Британія - Гренландія - Данія - Ірландія - Ісландія - Норвегія - Фінляндія - Швеція Туристичний район Північна Європа включає країни, які окрім географічної близькості і розташування на півночі Європи мають і ряд інших загальних рис: культурно-історичну спільність, високий рівень економічного розвитку і добробуту, порівняно невелику чисельність населення, за винятком Великої Британії. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ Об'єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії вважається батьківщиною сучасного туризму. Англієць Томас Кук першим у світі з 1840 р. започаткував туристичну діяльність: організовував екскурсійні поїздки, видавав до кожної подорожі путівники. Приклад Кука надихнув його співвітчизників і до початку 50-х років ХІХ ст. в Англії існувало вже кілька туристичних фірм і щорічно в поїздках країною брало участь більше 160 тис. англійців. Кук пішов далі: у 1855 р., заснована ним фірма, яка існує і до сьогодні, організувала групову туристичну поїздку до Парижу на світову виставку. Із 1856 р. туристичні поїздки до країн Західної Європи фірма Кука робить регулярними. Цю дату, зазвичай, вважають початком розвитку міжнародного туризму. Сучасна Велика Британія належить до провідних туристичних держав світу. Вона - безперечний лідер серед країн Північної Європи як за міжнародними прибуттями, так і за обсягами надходжень від туризму, які у середині першого десятиріччя ХХІ ст. складали близько 25 млрд. Із 1990 р. потік туристів до країни постійно зростав і у 2005 р. досяг 30 млн осіб, що складає майже 7 % від загальноєвропейського і майже 4 % від загальносвітового обсягу міжнародних прибутків. Об'єднане Королівство займає в Європі крайнє північно-західне острівне положення і має сухопутний кордон лише з однією країною - Ірландією. "Туманний Альбіон", як образно звуть країну європейці з материка, омивається водами Північної Атлантики і займає загальну площу в 224,8 тис. км2. Загальна кількість населення Великої Британії становить 61,1 млн. осіб. Велика Британія - країна міст і міського способу життя - рівень урбанізованості складає 90 %. Королівство складається із чотирьох історико-географічних областей: Англія, Шотландія, Уельс та Північна Ірландія, кожна з яких має національну і культурну самобутність. Визначальними рисами геотуристичного положення країни є: природна ізольованість, що сформувала особливе культурне середовище, безпосереднє межування із ємким споживчим туристичним ринком Європи і популярними рекреаційно-туристичними районами літнього і зимового відпочинку, розташування в зоні субкомфортних погодно-кліматичних умов з відносно багатою ландшафтною різноманітністю, потужна культурна спадщина. Суттєвий вплив на клімат Великої Британії має тепла течія Гольфстрім, яка проходить вздовж її західного узбережжя. Територія країни розташована у зоні помірно-континентального клімату морського типу, який характеризується теплою зимою і нежарким літом. Більшу частину року температура повітря коливається між +10 і +20о С. Опади розподілені рівномірно протягом всього року з незначним максимумом в осінньо-зимовий період. Головними рисами погоди є нестійкість і ряснота опадів. Дощ і сонце можуть змінювати одне одного протягом лічених хвилин. Країна відома своєю хмарністю і туманами . Відпочинок на південних курортах Великої Британії рекомендується любителям прохолодного дощового літа, для яких засмага на сонці не є головною метою подорожі. Саме такі погодно-кліматичні умови панують в одному із відомих британських міст-курортів - Плімуті (рис. 2. 7).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.7. Кліматична діаграма Плімуту
На півночі і заході країни переважає гірський рельєф, на півдні і на південному сході - горбистий. Понад 10 % території Великої Британії займають природоохоронні території - національні парки і ландшафтні території. Найбільші за розмірами національні парки розташовані в Шотландії (Нортумберленд, Нордворкмурс, Ворюдир Далес), Уельсі (Ексмур, Дартмур) і Північній Англії (Дервент). Велика Британія - країна із давньою історією і багатою культурою, які матеріалізовані у численних пам'ятках архітектури, археології, що стали основою для розвитку сучасного пізнавального туризму. Із них 27 занесені до списку Світової спадщини, створеного під егідою ЮНЕСКО і ще подані заявки на включення 17 об'єктів. Найбільш відомими об'єктами зі згаданого списку є замки і фортеці короля Едуарда І у королівстві Гвінед, що в Уельсі, мегалітичні пам'ятки Стоунхедж, Ейвбері і прилеглі археологічні об'єкти в Південно-Західній Англії, місто Бат, Вестмінстерський палац у Лондоні, Старе і Нове місто в Единбурзі, Кентерберійський собор, абатство Святого Августина і церква Святого Мартіна в Кентербері та багато інших (рис. 2. 8).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис.  2.8. Туристичні об'єкти Великої Британії
Велику Британію неможливо уявити без музеїв, які є чи не в кожному поселенні і пропонують багаті та цікаві експозиції. Найбільшими музейними центрами є Лондон, Единбург, Кардіфф та ін. міста (табл. 2. 3). Лондон, в якому налічується близько 240 музеїв, де зібрані найбільш значущі твори мистецтва, старожитності, артефакти практично з усіх країн, належить до переліку найбільших світових музейних осередків. Табл. 2. 3. Музеї Великої Британії
Місто
Музей. Коротка характеристика

Лондон
Британський музей – головний історичний музей країни, один з найбільших у світі; заснований у 1753 р.; був відкритий як зібрання старожитностей з Давнього Єгипту, Давньої Греції, Давнього Риму, Ассирії тощо; нині у його складі 10 підрозділів (доісторичний, грецький, римсько-британський, середньовічний, Ренесансу та ін.); має у своєму складі величезну бібліотеку; Галерея Тейт – художній музей, найбільше у світі зібрання англійського мистецтва ХІV-ХХ ст.; відкрита у 1897 р.; Музей мадам Тюссо – музей воскових фігур; перша постійна виставка була відкрита у 1835 р.; Лондонська Національна галерея – музей, де зібрано понад 2 тис. зразків західноєвропейського живопису ХІІІ - поч. ХХ ст.; заснована у 1824 р.; Музей природознавства – один з найбільших музеїв світу, який включає понад 70 млн експонатів з ботаніки, зоології, мінералогії, палеонтології; заснований у 1881 р.; Національна портретна галерея – один із найстаріших лондонських музеїв, відкритий у 1856 р.; Тауер – фортеця, колишні в’язниця, зоопарк і монетний двір; історичний центр Лондона; музейний комплекс, де зберігаються й експонуються скарби британської корони, середньовічна зброя; Музей Шерлока Холмса;

Бірмінгем
Музей Бірмінгема і картинна галерея, відкриті у 1885 р.; Музей ювелірного мистецтва; Якобінський сільський маєток – грандіозна споруда, збудована у 1618 р., де експонуються зразки меблів і речі побуту ХVІІ-ХVІІІ ст.;

Ліверпуль
Музей "Бітлз"; Музей рабства; Музей Ліверпуля;

Шеффілд
Оранжерея "Зимовий сад" – одна з найбільших у країні; Галерея живопису "Міленіум Галерея"; Музей поліції і пожежної служби; Музей – промислове поселення Ебідейл; Музей промисловості на острові Келем;

Манчестер
Урбіс – музей міського життя; Манчестерська художня галерея; Галерея костюму;

Единбург
Національна портретна галерея Шотландії; Національна галерея Шотландії – одна з найдавніших; функціонує з 1859 р.; зібрана багата колекція європейського живопису і скульптури; Національний військовий музей Шотландії; Національна галерея сучасного мистецтва Шотландії; Королівський музей Шотландії;

Белфаст
Музей Ольстера – музей археології, старожитностей, ірландського мистецтва, природознавства та історії; Музей-готель "Королівський спиртний салон".

Кардіфф
Національний музей Уельсу – мережа, яка складається з 8 музеїв, серед яких – Національний музей Кардіффа, Національний музей вугілля, Національний музей римського легіонера, Національний музей шерсті.

Лише Британський музей щорічно відвідує більше 4 млн відвідувачів. Така популярність пояснюється досить просто: по-перше, у ньому зосереджені унікальні колекції з історії, археології, етнографії, природознавства, живопису, скульптури, нумізматики тощо, які вважаються одними з кращих у світі; по-друге, експозиції постійно оновлюються, тому людям, які вже відвідували Британський музей, завжди буде на що подивитися; по-третє, вхід до музею безкоштовний. Британці лишаються оригіналами у всьому: для того, щоб пацюки та миші не псували унікальні колекції, у штат музею зараховано шість котів. Тому, якщо, прогулюючись залами Британського музею, побачите кота з жовтим бантом на шиї, знайте - перед вами державний службовець при виконанні своїх обов'язків. Велика Британія - країна, яка свято шанує пам'ять видатних земляків. Увага до великих британців настільки велика, що місця, пов'язані з їх життєвим шляхом, стають "мекками" для туристів. У прагненні відвідувати такі місця є щось особливе. Британці, які давно звикли вважати Шерлока Холмса не вигаданим літературним персонажем, а реально існуючою людиною, відкрили у 1990 р. його музей. Зараз це - одне з найбільш відвідуваних місць Лондона, яке за популярністю поступається лише Тауеру, Вестмінстерському абатству та Британському музею. Пам'ять про Вільяма Шекспіра перетворила провінційне англійське містечко Стратфорд-на-Ейвоні на туристичний центр світового рівня. Центральні вулиці і площі міста названі на честь шекспірівських героїв. Після недавньої реставрації у будинку, де народився і жив Шекспір, відкрився музей, в якому майже повністю відновлені деталі інтер'єру XVI ст. Однак головною цінністю експозиції вважаються перші видання творів Шекспіра, його рукописи й інші документи. А в іншому місті - потужному портово-промисловому Ліверпулі - нещодавно відкрився музей сера Пола Маккартні. Тепер будинок № 20 на Шортлі-Роуд перетворився на місце паломництва для туристів з багатьох країн. Маккартні жив за цією адресою з 1955 до 1964 року. Саме тут були написані ранні пісні знаменитої ліверпульської четвірки, які залишаться в історії світової культури як "Бітлз". Пам'ятник Вальтеру Скотту, що більше нагадує архітектурно-сакральний комплекс, є одним із найбільш відомих в Единбурзі. У центрі своєрідного пантеону знаходиться велична фігура сера Вальтера Скотта і його собаки Маїди, яких оточують маленькі фігурки героїв творів всесвітньовідомого письменника. А будинок і місце роботи Чарльза Дарвіна британці хочуть внести до переліку об'єктів світової культурної спадщини. Британія - країна замків. Вони уособлюють давні традиції, могутність, історію і пов'язані з різними подіями й іменами. Нині британські замки - не лише екскурсійні об'єкти і музеї. Багато з них перетворені теперішніми власниками на комфортабельні готелі, де збережена атмосфера минулих часів і пропонується вишуканий відпочинок: верхова їзда, гольф, фехтування. Замки розташовані у багатьох регіонах країни, але особливо виділяється Шотландія: Інверлох, Единбург, Еті, Форбс і багато інших (рис. 2. 8). Природні об'єкти на Британських островах доповнюють туристичний потенціал країни. Серед найбільш відвідуваних - узбережжя "Бруківка гігантів" у Північній Ірландії (графство Антрім), юрське узбережжя Дорсета і Східного Девону у Південно-Західній Англії. Незмінний інтерес у туристів викликає Гринвіч, де проходить нульовий меридіан - місце зустрічі Сходу і Заходу. Численні озера і гірські ландшафти Північно-Західної Англії перетворили цю територію на "Озерний округ" - популярний туристичний район. Консерватизм - одна із рис британського менталітету. Він повною мірою присутній і в національній кухні. Це проявляється у приготуванні простих, ситних страв практично без використання соусів і гострих спецій. Приправи використовуються при їх безпосередньому вживанні і подаються до столу в окремому посуді. Дякуючи зусиллям молодих шеф-кухарів, традиційні британські рецепти отримали нове життя і стали більш "європейськими". *** ІРЛАНДІЯ Сусідня із Великою Британією Республіка Ірландія надзвичайно цікава як осередок міжнародного туризму. Острівна країна площею 70,3 тис. км2 з населенням 4,2 млн осіб вже сама по собі є унікальним природним і культурним явищем і заслуговує на увагу. Це підтверджують понад 5 млн туристів, які щороку відвідують Ірландію. До природних туристичних принад країни належать прибережні ландшафти, які надають широкі можливості для розвитку відпочинку на воді: яхтинг, морське рибалення, літнє купання. Ірландська озерна рівнина - ідеальне місце для любителів піших і велосипедних туристичних походів, рибалок. Ірландія багата на культурно-історичні пам'ятки: середньовічні фортеці, замки, монастирі, собори, а також дольмени - доісторичні кам'яні споруди. Головним культурним осередком Ірландії є столиця - Дублін. Традиційним для країни є релігійний туризм. Щороку в липні приблизно 50 тис. людей здійснюють паломництво на святу гору Кроу. Ця гора знаходиться на заході країни біля атлантичної затоки Клу. На Кроу піднімався свого часу Святий Патрік - покровитель Ірландії. Тут він сорок днів і ночей без їжі та води молився за спасіння ірландців та їх навернення до християнства. *** ФІНЛЯНДІЯ Фінляндська Республіка розташована на півночі Європи. Її береги омиває Балтійське море. Значна частина країни - Лапландія - розташована за Полярним колом. Не дивлячись на північне розташування, клімат на більшості території помірно-континентальний завдяки теплій течії Гольфстрім і безлічі внутрішніх водойм. Особливістю природи Фінляндії є полярна ніч. Населення Фінляндії складає 5,2 млн осіб, площа - 338,2 тис. км2. На міжнародному ринку туристичних послуг Фінляндія позиціонується як країна пізнавального і зимового лижного туризму, активного літнього відпочинку з використанням природних ресурсів: озер, річок і лісів. На головний туристичний бренд країни перетворився Дід Мороз, якого тут звуть Юлуппукі. На зустріч з ним з'їжджаються батьки з дітьми зі всієї Європи. Фінляндія належить до світових лідерів за рівнем екологічних стандартів і безпеки життя. Згідно даних ЮНЕСКО країна займає перше місце у світі за якістю ґрунтових вод. Вона настільки чиста, що водопровідну воду можна пити не фільтруючи і не піддаючи кип'ятінню. Рівень злочинності - один з найнижчих у світі. За природними та історико-культурними особливостями у Фінляндії виділяють кілька туристичних районів: Південну Фінляндію із організаційним центром у Гельсінкі, Західну Фінляндію з центром у Турку, Центральну Фінляндію з двома великими центрами: Тампере і столицею лижного туризму Лахті; Східну Фінляндію з центром у головному морському порту Котка; Північ Фінляндії займає Лапландія з центром у Рованіємі. Одним із найкрасивіших регіонів країни вважається Центральна Фінляндія - край озер і лісів. Найбільш відомими культурно-історичними туристичними об'єктами Фінляндії є стара частина міста Раума, фортеця Суоменлінна у Гельсінкі, церква у місті Петяйявесі, поховальний комплекс бронзової доби Саммаллахденмякі. Для залучення туристів широко використовуються подієві ресурси: фольклорні, гастрономічні і лижні фестивалі та свята, змагання з рибалення, регати і багато іншого. *** ШВЕЦІЯ Королівство Швеція займає більшу частину Скандинавського півострова і має вихід до Балтійського та Північного морів. Площа країни - 450,3 км2, загальна кількість населення - 9 млн осіб. Столиця країни - Стокгольм - важливий порт на Балтійському морі. Високі соціальні й екологічні стандарти життя, низький рівень злочинності, гостинність роблять відпочинок у Швеції комфортним. Королівство - край незайманих лісів, багатих на рибу озер і порожистих річок та гірських ландшафтів. Помірно-континентальний клімат Швеції - наслідок дії двох чинників: притоку теплих вологих повітряних мас з Атлантики і проникнення холодного повітря з Арктики. Розвиток туристичної індустрії Швеції базується на використанні природних ресурсів, допоміжну роль виконують суспільні і подієві. Швеція пропонує як літній пляжно-купальний відпочинок на узбережжі морів та озер, так і відома лижними курортами. Серед останніх виділяється Оре. За високу технічну оснащеність і якість обслуговування цей курорт часто називають "Скандинавськими Альпами". В Оре неодноразово проводилися спортивні змагання світового рівня. У південних районах країни ландшафти більш різноманітні. У береговій смузі чергуються піщані і галькові пляжі із виступами відшліфованих льодовиком скель. Тут знаходиться одне із найбільших в Європі озеро Венерн, ростуть знамениті букові ліси. Південна Швеція пропонує хороші місця для відпочинку в затишних готелях на узбережжі у невеликих шведських містечках, які уособлюють несквапність шведського життя. Центральна Швеція - "мекка" для тих, хто цікавиться народною культурою країни. У Балтійському морі розташовані два великих острови - Еланд і Готланд, що входять до складу Швеції. Еланд знаменитий піщаними пляжами. Тут же, на острові, є достовірно відтворене поселення часів вікінгів з усіма атрибутами тієї епохи. Готланд відомий чудово збереженим ганзейським містом Вісбю, внесеним до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Головними організаційними туристичними центрами Швеції є Стокгольм, Ґетеборг і Мальме - міста, які приваблюють численними музеями, пам'ятками архітектури, монументальністю і гармонією з природою. Стокгольм називають "Північною Венецією", Мальме - "містом парків", Ґетеборг - "морськими воротами" Швеції. Традиційно король Швеції щороку вручає Нобелівські премії п'яти найбільшим видатним ученим і громадським діячам світу. Ця подія - один із вагомих чинників розвитку міжнародного туризму в країні. *** НОРВЕГІЯ Королівство Норвегія площею 323,8 тис. км2 і з населенням 4,7 млн осіб - одна з найбільш розвинутих і благополучних країн світу. Більшу її частину займають Скандинавські гори. Помірний океанічний клімат Норвегії, незважаючи на північне положення, обумовлений течією Гольфстрім, що проходить біля берегів країни. Подорожі норвезькими фіордами останнім часом перетворилися в Європі на модний вид туризму. Норвезькі фіорди - глибоководні затоки Атлантичного океану, які глибоко врізаються у суходіл серед стрімких скель і високих гір з льодовиками на вершинах та водоспадами. Фіорди були сформовані льодовиками, які протягом тривалого часу врізалися у тверді скелі. Найкращим місцем для подорожі фіордами вважається ганзейський Берген - Норвегія в мініатюрі, столиця королівства тролів і мальовничих ландшафтів. У Бергені туристи можуть відвідати набережну, давню фортецю Бергенхус - першу столицю Норвезького королівства, маєток "Пагорб Тролів", стати учасниками фольклорних фестивалів. Не менші враження від споглядання фіордів туристи отримують, приїхавши до Ставангера. Місто зберегло неповторний колорит давніх часів: на вузеньких вуличках можна знайти безліч кафе, ресторанів, магазинів і музеїв. Спочатку Ставангер розвивався за рахунок риботоргівлі, як і багато міст у Норвегії. Після того, як на шельфі Північного моря були відкриті родовища нафти, тут з'явилися штаб-квартири нафтових компаній. Популярна туристична дестинація - Лофотенські острови, які входять до складу Норвегії і часто називають "Лофотенською стіною". Вони знамениті своїми високими горами, красивими бухтами і дикими прибережними пейзажами. Столиця Норвегії - Осло - розташована на півдні країни. Для туристів вона цікава музеями (Музей кораблів вікінгів, музей Кон-Тікі, Музей Мунка, Фрам, Національний музей мистецтва, архітектури і дизайну), парками (парк скульптур Вігелланда, ботанічний сад), архітектурою (фортеця Акерсхус, церква Гамле-Акерс-Кірке, резиденція єпископа, міська ратуша). Норвегія - батьківщина лижного спорту. Зимові курорти Норвегії почали розвиватися практично одночасно з основними гірськолижними центрами Європи. Цьому сприяло те, що зимовий сезон у країні є найбільш тривалим у Європі. Найбільш відомими норвезькими гірськолижними курортами є Гейло, Ліллехаммер, Хафьель, Квітфьель, Гаусдал, Гала, Хемседал та інші. *** ДАНІЯ Королівство Данія займає більшу частину півострова Ютландія і групу прилеглих островів. Державі також належать Фарерські острови і Гренландія, які мають широку автономію (так, Данія є членом Євросоюзу, але Гренландія прийняла рішення про вихід з нього). Населення країни складає близько 5,5 млн осіб, площа - 43 тис. км2. Данія - рівнинна країна. Клімат - помірний, пом'якшений північно-атлантичною течією. Основні визначні пам'ятки зосереджені у столиці королівства - Копенгагені. В історичному центрі міста, біля paтуші, стоїть пам'ятник, можливо найбільш відомому данцю, великому казкарю Гансу Крістіану Андерсену, а на вході до Копенгагенської гавані - всесвітньо відома скульптура Русалочки, героїні казки Андерсена, яка стала символом міста. Серед визначних пам'яток столиці Данії особливо слід відзначити палацові комплекси Амалієнборг і Росенборг, де експонується колекція фарфору, дорогоцінностей і прикрас королівської сім'ї. Столиця багата музеями: Державний музей мистецтв, де зберігаються полотна Рубенса, Рембрандта, Матісса; Музей Торвальдсена з унікальним зібранням скульптур; Національний музей, де зібрані свідчення найголовніших історичних подій, що відбувалися у королівстві; Нова гліптотека Карлсберга - художній музей, заснований відомими данськими пивоварами; Музей Ордрупгард із чудовою колекцією імпресіоністів та ряд інших. Особливої уваги туристів заслуговує тематичний парк Леголенд, який пропонує змістовний сімейний відпочинок. Перший тематичний парк Леголенд був збудований у 1968 р. в Данії, у маленькому містечку Біллунд. На сьогодні це – найбільший Леголенд у світі. Його площа – близько 100 тис. м2, на його створення пішло понад 46 млн кубиків конструктора ЛЕГО різної величини.  Паркова зона данського Леголенду складається з 8 тематичних зон: Світ мініатюр, де зібрані копії найбільш відомих куточків світу; Світ Дупло, розрахований на найменших відвідувачів; Світ уяви – місце, де можна створювати власні іграшки; Місто Легоредо – куточок американського Дикого Заходу; Земля піратів, яка спонукає до подорожі і пошуку пригод; Королівство рицарів – середньовічний світ принцес, літаючих драконів і рицарів; Світ пригод, який пропонує різноманітні атракціони; ЛЕГО місто – копія справжнього міста.  Протягом року Леголенд у Біллунді відвідує більше 1 млн туристів з багатьох країн Європи і світу.  Окрім Данії Леголенди створені у Великій Британії (Віндзор), Німеччині (Гюнцбург) і США (Карлсбад, Каліфорнія). Цікаві в плані туризму й данські острови. Острів Зеландія - комерційний центр країни. Разом із тим, тут є прекрасні пляжі, озера, ліси і палаци. Острів Фюн називають "садом Данії". На його території розмістилися більше сотні замків, відкритих для відвідувачів. Фарерські острови - автономна область Данії, що включає ряд островів на північному сході Атлантичного океану в Норвезькому морі, між Норвегією та Ісландією. Столицею островів є місто Торсхавн. До місцевих визначних пам'яток належить Історичний музей, галерея мистецтв, давній монастир Мункастован, Норурландахюси - Будинок Північних країн з бібліотекою і конференц-залом, де проводяться "Фарерські вечори для туристів". Окрім культурної програми, фарерці пропонують гостям екскурсії на вівчарські ферми, рибалення у морі. Гренландія - найбільший у світі острів. Його площа - понад 2 млн км2. Лід товщиною 3-4 км покриває значну частину острова. Столиця Гренландії - місто Нук, в якому мешкає близько 15 тис. жителів. Гренландія відома як місце зупинки круїзних лайнерів. Туристи приїздять на острів за екзотикою, позайматися рибалкою, полюванням, покататися на собачих упряжках, мотосанях, взяти участь у лижних прогулянках. *** ІСЛАНДІЯ Острівна Ісландія розташована в північній частині Атлантичного океану. Вона мало заселена. На 103 тис. км2 живе трохи більше 300 тис. осіб. Незважаючи на приполярне розташування, клімат тут порівняно м'який: на узбережжі середня температура січня змінюється від 0 до +2°С, липня - від +10 до +15°С. Це - наслідок впливу Гольфстріму, який не дозволяє острову перетворитися на арктичну пустелю. Льодовики і вулкани - типові ландшафти Ісландії. Вони доповнюються численними водоспадами і гейзерами, тепла вода яких використовується для обігріву будівель, теплиць, наповнення плавальних басейнів, які є у кожному навчальному закладі. Туризм в Ісландії пов'язаний, насамперед, із спостереженням за життям птахів і китів у природних умовах, із лижним туризмом, із рибаленням, із оглядом природних визначних пам'яток: льодовиків, фіордів, каньйонів, вулканів, гейзерів. Сірчиста вода гейзерів - основа для розвитку лікувально-оздоровчого туризму. Найбільшу зацікавленість у туристів викликають вулкан Снайфедльсйокудль, висота якого становить майже 1,5 км, національний парк Йокульса-арглюфур, льодовик Ватнайо-Кудла, водоспади Скогафосс і Селья-ландфосс. Серед туристичних об'єктів столиці країни, міста Рейк'явіка виділяється Музей природи, Національний музей, Національна галерея, церква Халгріма і пам'ятник Лейфу Еріксону - подарунок США на честь тисячоліття заснування альтингу - найстарішого діючого парламенту світу.
2.1. Ресурси Європейського туристичного регіону
ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Австрія - Бельгія - Ліхтенштейн - Люксембург - Нідерланди - Німеччина - Франція - Швейцарія Західна Європа - традиційний туристичний район світового рівня, індустрія туризму якого пропонує високоякісний і різнохарактерний туристичний продукт - від пляжно-купального відпочинку і гірськолижного туризму до паломництва й екологічних турів. Висока матеріальна і духовна культура, яка проявляється у вмінні оптимально організувати життєвий простір, розмаїття природи і "старого каміння", узвичаєна століттями система гостинності, високі гарантії особистої безпеки, політична стабільність, міжособистісна, міжетнічна і міжконфесійна толерантність, можливість вільного перетину державних кордонів перетворили Західну Європу на взірцевий туристичний простір. Безперечне лідерство за багатством туристичних ресурсів, їх різноманітністю і залученням до використання належить Франції та Німеччині. ФРАНЦІЯ Французька Республіка - одна із провідних туристичних країн світу. Географічне і геотуристичне положення країни надзвичайно вигідне. Франція займає західну частину континентальної Європи та острів Корсика, володіє надзвичайною природною різноманітністю, багатою культурною спадщиною, давніми традиціями гостинності і знаходиться фактично у центрі одного з найбільших світових туристичних ринків - європейського. Францію із повним на те правом можна називати середземноморською, атлантичною, альпійською та піренейською країною. Країна ділиться на департаменти, метропольські регіони, округи, кантони і комуни. Існує також поділ на 37 історичних провінцій. Окрім того, країна володіє чотирма заморськими департаментами (Гваделупа, Французька Гвіана, острови Реюньон і Мартініка), які за статусом прирівняні до регіонів і чотирма заморськими територіями з особливим статусом (острови Уолліс і Футуна, Нова Каледонія, Французька Полінезія і Французькі південно-антарктичні території). До складу Франції входять ще дві залежні території - острови Майотта та Сен-П'єр і Мікелон. Наявність заморських територій, розташованих поблизу різних споживчих ринків - один із сприятливих чинників розвитку туристичної індустрії Франції і специфічна риса геотуристичного положення країни. Загальна площа країни - 643,4 тис. км2, без заморських володінь - 547 тис. км2. Франція - "країна з провінцією" - роль столиці в політичному, соціально-економічному, культурному і туристичному житті є надзвичайно великою. Клімат континентальної Франції переважно помірний, що забезпечує м'яку температуру повітря протягом всього року. Територія країни ділиться на чотири кліматичні зони: - м'який і вологий океанічний клімат із прохолодним літом західніше лінії Байонна - Лілль; - гірський клімат із суворою зимою і жарким літом в Ельзасі, Лотарингії, вздовж долини Рони і в гірських масивах (Альпи, Піренеї, Центральний масив); - помірно-континентальний клімат на півночі, в паризькому і центральному регіоні, де прохолодна зима і тепле літо; - південь країни належить до середземноморської кліматичної зони з теплою зимою і спекотним літом, що унаочнює кліматична діаграма Ніцци - курорту світового значення на узбережжі Середземного моря (рис. 2. 9).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.9. Кліматична діаграма Ніцци
Погода на території материкової Франції досить передбачувана - у ній не відбувається різких змін, практично відсутня надмірна спека чи надто низькі температури. Літом погода посушлива, але цей ефект пом'якшують західні вітри, які приносять відчуття свіжості. Зимою погода відносно тепла, сніг іде не часто. Пляжно-купальний сезон на популярних приморських курортах північно-західного узбережжя Франції триває з червня до вересня, середземноморського узбережжя із травня до листопада (рис. 2. 10).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.10. Пересічна температура прибрежних вод у районі окремих міст Франції
Погодно-кліматичні характеристики заморських володінь дещо інші. Французька Гвіана: клімат тропічний, вологий із невеликими сезонними температурними коливаннями;  Острови Гваделупа і Мартініка: клімат субтропічний помірний із перемінно-високою вологістю; дощовий сезон із червня до жовтня; можливі руйнівні циклони (урагани); Реюньон: клімат тропічний із помірним температурним режимом під час сухого сезону з травня до листопада і спекотним дощовим періодом із листопада до квітня. Рельєф материкової Франції переважно рівнинний із м'якою горбистою місцевістю на півночі і заході. У центрі і на сході - середньовисотні гори. На південному заході знаходяться Піренеї, на південному сході - Альпи із найвищою вершиною Франції та Західної Європи - г. Монблан висотою 4 807 м. У рельєфі Французької Гвіани домінують прибережні рівнини, які переходять у горбисту місцевість і невисокі гори. Більшість островів у складі Гваделупи мають вулканічне походження і складний пересічений рельєф. Мартініка - гористий острів із порізаною береговою лінією. На Реюньоні також переважають гірські ландшафти, а вздовж океанічного узбережжя тягнеться родюча низовина. Клімат і рельєф Франції сприяють розвитку різноманітних видів туризму. Тепле морське узбережжя та гірські ландшафти - природна основа, на якій сформувалася туристична індустрія країни. На початку 2010 року загальна кількість населення Франції становила 64 млн осіб, із них 62,2 млн - мешканці метрополії. Питома вага міського населення складає 77 %. Середня очікувана тривалість життя - одна з найвищих у світі - 81 рік. "Різноманітна" – ключове слово для характеристики Франції туристичної і підтвердженням цьому є розмаїття природних і культурних ландшафтів, традицій і діалектів, багатство культурної спадщини - 40 тис. культурних пам'яток (із них більше 30 об'єктів занесені до Світової спадщини ЮНЕСКО), у тому числі - 10 тис. замків, абатств і садиб, 6 тис. музеїв, де зберігаються найкращі твори мистецтва, історичні пам'ятники видатним діячам Франції, які охороняють традиції і спокій минувшини, пізнавальні маршрути і тематичні парки, де використовуються сучасні мультимедійні системи. Природна і культурна різноманітність та привабливість Франції підтверджується незмінним інтересом туристів - країна утримує європейське і світове лідерство за обсягом міжнародних прибуттів до країни. Загальна кількість візитерів, досягнувши рекордного значення у 2000 р., протягом останніх років лишається практично незмінною на рівні 75-77 млн, що складає 17 % від загальноєвропейського і майже 10 % від загальносвітового обсягу міжнародних прибуттів. Обслуговування туристів принесло країні у 2005 році 35 млрд. Це - другий показник у Європі і третій у світі. На першому місці в Європі - Іспанія, яка за надання послуг туристам отримала 38,5 млрд, на першому місці у світі - США, які заробили на туризмі майже стільки ж, скільки Франція та Іспанія разом узяті. Туристам пропонуються розмаїті види активного відпочинку, які ґрунтуються на використанні якісних і різноманітних туристичних ресурсів, традицій, культурних цінностей і соціальних пріоритетів. Найбільш популярним є пляжно-купальний відпочинок на Середземномор'ї й Атлантичному узбережжі та гірський туризм в Альпах і Піренеях. Традиційним для країни є оздоровчо-лікувальний туризм із використанням мінеральних вод і клімато-терапевтичних властивостей гірських і приморських ландшафтів. Велику кількість поціновувачів знаходить пізнавальний туризм на основі культурної спадщини та природних національних парків. Незмінним успіхом користується гастрономічний туризм, який зародився у Франції і розвивається сьогодні, зберігаючи і використовуючи традиції виноробства та національної кухні. Не останнє місце у системі туристичних цінностей займають походи магазинами у країні, яка давно здобула й утримує звання "законодавиця моди", при цьому більшість магазинів Франції працюють за системою такс-фрі , що дозволяє шоп-туристу заощаджувати досить значні суми. Франція однією з перших почала розвивати сільський туризм і європейські туристи із здивуванням зрозуміли, що спокій французьких виноградників є найкращим відпочинком. На іншому полюсі - розважальний туризм, який опирається на технології і пропонує феєричні шоу, яскраве життя, повне азарту і пригод. Французька туристична індустрія сповна враховує потреби й інших категорій споживачів: туризм "третього" віку і "сірий" туризм спрямовані на адаптацію літніх людей і туристів із обмеженими можливостями до світу відпочинку і подорожей. Своїх споживачів знаходить освітній і спортивний любительський туризм. Масовими і звичними є паломництво, участь у фестивалях, конференціях та багато інших видів "лінивої" рекреації чи активного пізнання культурного і природного середовища Франції. Територія всієї країни, кожен округ і кантон вміло розрекламовані й освоєні туристами. Та найбільш популярними туристичними центрами стали Париж, "візитівками" якого є Нотр-Дам-де-Парі, Ейфелева вежа, Лувр, Монмартр, Єлисейські поля, центр мистецтв Жоржа Помпіду, "Блошиний ринок" в Сент-Уені, які очолюють "топ-20" найбільш відвідуваних туристичних об'єктів Франції, а також Версаль, Реймс, замки у долині Луари, тематичний парк ЄвроДіснейленд, національний парк Сен-Клу, які щороку відвідують мільйони туристів (рис. 2. 11).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.11. Найбільш відвідувані туристичні місця Франції
Лазурний берег (Французька Рив'єра) на південному сході Франції на кордоні з Італією відомий престижними курортами: Канни, Грасс, Ніцца, Вільфранш, Больє, Менгоні, Антіб (рис. 2. 12). Французька Рив'єра - місце проведення фестивалів і карнавалів. Лазурний берег володіє всім необхідним для організації повноцінного відпочинку: розвинена мережа автострад, автомобільних і залізних доріг пов'язує його із усіма найбільшими містами Франції та Європи; міжнародний аеропорт у Ніцці обслуговує до 7 млн пасажирів на рік; готельне господарство складається в основному із готелів класу люкс.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.12. Туристичні центри Франції
Аквітанія та Південні Піренеї (південний захід Франції) із центром виноградарства в місті Бордо відомі поєднанням соснових лісів і пляжів з дрібним піском, які закінчуються на півдні престижним аристократичним курортом Біарріц. На території Бретані і Нормандії (захід Франції) вражають уяву круті океанічні береги з рожевими та бузковими скелями і піщаними пляжами. Нормандія - батьківщина імпресіонізму та великих письменників - Клода Моне, Гі де Мопассана та ін. Це земля, на якій збереглося безліч фортець, замків, абатств. Тут знаходиться багато пам'яток романської та готичної архітектури. У всьому світі відомі абатство Сан-Мішель, засноване в VII ст., розташоване на острові, а також собор в місті Руані, мальовничий Онфлер - місто художників і поетів, середньовічне місто Сен-Мало. До природних явищ Бретані, які викликають незмінну цікавість туристів належать потужні припливи і відливи. Їх називають "диханням" Атлантичної Європи. Кожні шість годин морський пейзаж, а разом з ним і берегова зона змінюється до невпізнанності. Бургундія і Шампань-Ардени - регіон, який історично зарекомендував себе як центр французького виноробства. Землі на Луарі і Пуату-Шаранта відомі м'якістю клімату, прекрасними краєвидами річкових долин і округлих пагорбів уздовж Луари і традиційною кухнею (паштети, дари моря, жаб'ячі лапки). Пуа-ту-Шаранта вважається батьківщиною коньяку і багата великою кількістю пам'яток римської епохи. Лотарингія на північному-заході Франції межує із Німеччиною. Центри цього старопромислового району - Мец і Нансі, наразі мають перш за все туристичну привабливість. Їх архітектурні пам'ятки внесено до списку Світової спадщини, створеного під егідою ЮНЕСКО. Землі Провансу, Корсики і Лангедоку на південному сході Фран-ції повні свідчень багатого культурного минулого: римські арени і терми, тріумфальні арки, акведуки. Центр цього району - найбільший порт Франції - Марсель. Знаними туристичними центрами є також Перпеньян і Монпельє. Розташований на узбережжі Середземного моря регіон Лангедок-Руссільйон простягається від кордону з Іспанією до дельти Рони. Дикі пляжі чергуються з дикими лагунами, які стали притулком для пташиних колоній, у тому числі для рожевих фламінго. Острів Корсика, де народився Наполеон, відомий надзвичайною мальовничістю, пляжами і цитрусовими садами. Район Рона-Альпи, Овернь, Лімузен в центрі Франції - осередки зимового відпочинку, перш за все гірськолижного (Альбервіль, Гренобль). Місто Страсбург у регіоні Ельзас часто називають столицею Європи, тому що тут засідає парламент ЄС. У міжнародному туристичному поділі праці Франція спеціалізується на гірськолижному туризмі. Країна є лідером за кількістю гірськолижних курортів - їх понад 400. Саме у французьких Альпах можливі найбільш високогірні катання в Європі - до 3 900 м. Тут, у Шамоні, знаходиться найбільший за протяжністю лижний схил у світі довжиною 22 км. Шамоні вважається найстарішим (1893 р.) і найбільш відомим гірськолижним курортом французьких Альп. Користуються популярністю й інші гірськолижні курорти Франції: Межев, Морзін, Куршевель, Мерибель та ін. Незмінне захоплення у відвідувачів Франції викликають шедеври світової культурної спадщини у багатьох містах країни: пам'ятки епохи римлян в Арлі та Пон-дю-Гарі, палац і парк у Фонтенбло, фортифікаційні споруди у Каркасоні і Безансоні, історичні центри Ліону, Авіньйону, Страсбургу й інших центрів. Туристичні центри і регіони Франції настільки популярні, що стали класичним уособленням певних напрямків і видів відпочинку. Французька Рив'єра або Блакитний берег дала назву всім подібним місцевостям в інших країнах і частинах світу, де поєднується тепле море і зручний пляж. Ніцца - місто королів, яке вважається світовим центром фешенебельних готелів і престижного пляжно-купального відпочинку, Гренобль - визнаний центр гірськолижного відпочинку, Лурд - один із найбільш відомих у Європі центрів релігійного туризму з унікальним комплексом підземних церков. Канни давно стали європейською "столицею" кіно, а Ґрас - "столицею" французьких ароматів. Назви провінції Шампань і міст Коньяк та Бордо говорять самі за себе і лише одним цим притягують сотні тисяч туристів. У країні сформувалася потужна туристична індустрія. Сектор розміщення представлений численними готелями, об'єднаними у мережі, більшість із них - інтернаціональні готельні ланцюги. Серед зручних готельних мереж із практично повсюдним розміщенням територією країни і високою якістю обслуговування виділяються: "Формула 1", "Новотель", "Ібіс", "Мотель 6", "Студіо 6", "В+В Готель", "Меркурі". Французькі Альпи – найбільша у світі область для гірськолижного відпочинку, це справжня держава в державі, де прокладено більше 4 000 гірськолижних трас і працює більше 2 500 підйомників. На більшості гірськолижних центрів у Франції підйомники з’єднані у єдину мережу, яка об’єднує від 100 до 200 підйомників, що дозволяє спускатися різноманітними трасами та використовувати всю систему підйомників центру або кількох туристичних центрів, не звертаючись за допомогою до інших видів транспорту. "Три долини" – чи не найбільш привабливий гірськолижний район Французьких Альп, який об’єднує 5 гірськолижних центрів: Куршевель, Мерибель, Валь Торанс, Ле Менюїр і Ла Танья. Район має величезну мережу підготованих гірськолижних трас різних ступенів складності – 120 км широких і плавних "бульварів" для початківців, 210 км трас середньої складності, 180 км технічно цікавих трас для хороших лижників, і 90 км трас підвищеної складності, яка включає найбільш складну в Європі трасу "Bouquetin". Сектор розваг туристичної індустрії Франції пропонує якісний відпочинок, що базується на потужній матеріально-технічній базі і високих технологіях. Провідним компонентом сектору розваг є тематичні парки. Технологія їх створення і використання базується як на національних традиціях, так і на міжнародних підходах. Найбільш популярним тематичним парком Франції став ЄвроДіснейленд - 12,5-13 млн туристів щороку відвідують його численні атракціони. Парк розташований за 32 км від Парижу. Він - точна копія американського Діснейленду і був відкритий у 1992 р. Парк займає площу близько 2 тис. га. ЄвроДіснейленд - величезний туристичний комплекс, який складається із парку розваг, парку студії Уолта Діснея, семи готелів, розважального центру, полів для гольфу, тенісних кортів, дитячої футбольної школи, численних магазинів, ресторанів, барів і дискотек. На околицях Парижу діє літній парк атракціонів "Астерікс", де можна здійснити захоплюючу подорож у часі від Давньої Галлії до наших днів, поєднавши пізнання історії з відпочинком і розвагами. На вуличках давнього галльського села, де панує сміх, виступають клоуни, факіри, акробати, гостей обов'язково зустрінуть герої популярного мультиплікаційного серіалу і кількох художніх фільмів, галли Астерікс і Обелікс та познайомлять із побутом своїх односельців. Антична Греція вразить "Громом Зевса" - "американськими гірками", де швидкість досягає 80 км/год. і "Театром Посейдона", в якому головні ролі виконують дельфіни і морські котики. Римська Імперія запропонує "Каруселі Цезаря" й обід у римській таверні. На площі середньовічного Парижа демонструватимуть свої вміння трубадури, архітектори, склодуви, ковалі, гончарі, різьбярі. У ХVІІ ст. неодмінно відбудеться зустріч із Д'Артаньяном і його друзями-мушкетерами. Нова епоха - Франція ХІХ ст. запросить до світу Деґа, Мопассана, Оффенбаха. Парк Пюі дю Фу в Західній Луарі знайомить із історією Франції. На величезній площі збудовані поселення, де живуть і працюють люди як у минулі часи, розбиті розарії епохи Ренесансу, унікальні сади і парки. Тут влаштовуються спектаклі, що ілюструють історію країни від давньої Галлії: перегони на колісницях, римські паради, бої гладіаторів. Водний театр милує погляд балетом із тисяч кольорових струменів води, керованих комп'ютером. Але найбільш грандіозним видовищем, в якому приймають участь майже 3 тис. акторів, є "Кіносценія" - спектакль про історію французької сім'ї протягом 700 років. Це видовище, події якого розгортаються на "сцені" площею 18 га, відоме усій Європі. Із часу прем'єри виставу побачило 6 млн глядачів. На окрему увагу заслуговують музеї Франції, які є практично в кожній комуні і пропонують увазі відвідувачів цікаві й унікальні колекції. Але найбільшим музейним центром не лише країни, а і світу є Париж. Один лише перелік музеїв і художніх галерей, яких у столиці Франції налічується більше 350, викличе непереборне бажання відвідати країну та її столицю (табл. 2. 4). Табл. 2. 4. Музеї Франції
Місто
Музей. Коротка характеристика

Париж
Лувр. Веде свою історію із ХІІІ ст. Музей – із 1793 року. За кількістю експонатів, їх якістю і різноманіттям займає перше місце в світі. Каталоги музею нараховують близько 400 тис. експонатів, розділених на кілька історико-географічних напрямків: Давній Єгипет, Антична Греція, Римська Імперія, Давній Схід, Середні віки, Новий час, які, у свою чергу, діляться на живопис, скульптуру, прикладне мистецтво тощо. Лувр значно збагатив свою колекцію за часів Наполеона І, який вимагав від підкорених народів своєрідну данину у вигляді творів мистецтва; Музей д'Орсе. Розташований у приміщенні колишнього залізничного вокзалу, збудованого до Всесвітньої виставки у 1900 році. Основа експозиції – твори мистецтва, створені за період 1848-1914 роки; Музей Родена. Розташований у будинку, де жив скульптор. Роден отримав будинок від держави в обмін на свої твори. Експозиція нараховує більше 500 робіт; Центр Помпіду (Бобург). Музейно-виставковий комплекс площею 100 тис м2, відкритий у 1977 році. Експонується більше 4 тис. творів мистецтва: картини, графіка, скульптура, меблі. Постійна експозиція займає два поверхи, один із яких присвячено роботам, створеним між 1905 і 1960 роками, інший містить сучасні твори. На інших поверхах – тимчасові виставки, бібліотека, кінотеатр, театральна студія, дитячий центр, заклади харчування; Музей Оранжереї. Величезна колекція творів імпресіоністів і сучасних художників; Центр Ла Віллет. У центрі демонструються великі науково-технічні досягнення нашого часу. До послуг відвідувачів – медіатека, планетарій, дитячий центр; Музей музики; Музей декоративного мистецтва; Музей східного мистецтва; Музей реклами; Музей сучасного мистецтва Парижа; Музей куріння в Парижі; Музей Коньяк-Же; Музей швидкої допомоги; Музей моди і текстилю; Музей Делакруа; Музей армії; Музей Пікассо; Музей Клюні; Музей мистецтва країн Африки й Океанії; Музей Моро; Музей Далі; Музей Жакмар-Андре;

Реймс
Музей Сен-Ремі. Розміщений у будівлі колишнього бенедиктинського монастиря і відомий колекцією зброї, килимів та археологічних артефактів;Музей мистецтв. Основа експозиції – колекція полотен майстрів XV-XVI ст., роботи імпресіоністів і сучасних художників;

Версаль
Версальський палац і Тріанон. Резиденція французьких королів;

Ніцца
Музей східного мистецтва, який складається з часткових галерей, присвячених окремим країнам: Індії, Китаю, Камбоджі та Японії; Музей Маттіса розміщений у віллі XVІІ ст. Основою музейної колекції є роботи, подаровані Маттісом місту у 1953 р.; Музей Шагала відкритий у 1972 р. Основа його експозиції – авторські полотна, малюнки, мозаїки, скульптура;

Біаріцц
Музей моря; Музей шоколаду; Музей східного мистецтва;

Кольмар
Музей Унтерлінден. Розташований у колишньому домініканському монастирі ХІІ ст. Основа колекції – твори сакрального мистецтва від Середніх віків до епохи Відродження;

Домремі
Будинок Жанни Д'Арк;

Руан
Морський, річковий і портовий музей Руану;

Нансі
Музей-акваріум;

Тулуза
Музей Бембер. Основа колекції – зібрання полотен майстрів епохи Відродження і школи французького модернізму; Музей старої Тулузи, Музей графічного мистецтва, Музей живопису і скульптури, Музей сучасного мистецтва;

Комп'єнь
Комп'єньський палац. На території парково-палацового комплексу діє Музей Другої імперії та Музей засобів пересування;

Шенонсо
Замок Шенонсо (Замок Дам). Один із найбільш відвідуваних замків Франції, який входить до так званих замків Луари. Замок перебуває у приватній власності, відкритий для відвідування, включений до переліку об’єктів світової культурної спадщини під егідою ЮНЕСКО;

Фонтевро-л'Абеї
Абатство Фонтевро.Місце поховання Генріха ІІ Плантагенета і Ричарда Левове Серце.

Франція має давні традиції розвитку лікувально-оздоровчого туризму. Природною основою для його розвитку є багаті бальнеологічні ресурси й унікальний мікроклімат лісових масивів, гірських районів і морських узбереж. Частина курортних центрів розвивається із XVII-XVIIІ століть, а лікувальні властивості мінеральних вод, морського повітря і води використовуються з античних часів. Найбільш відомими курортами Франції є Віші, Ніцца, Біаріцц та багато інших у різних районах країни (табл. 2. 5). Франція - визнаний центр виноробства та гастрономії, що перетворило національну кухню на туристичну принаду. Практично всі департаменти країни мають специфіку у виробництві вин і різного роду делікатесів. Тому популярні гастрономічні тури, один із яких отримав назву "Винні дороги Франції". Вони часто поєднуються з аграрним туризмом, який завойовує все більшу популярність у Європі. Табл. 2. 5. Курорти Франції
Курорт
Основні характеристики

Віші
Один із престижних світових бальнеотерапевтичних курортів із високо розвинутою курортною медициною, комфортабельними готелями, сектором розваг; розвивається з XVII ст.; природна основа розвитку – гідрокарбонатно-натрієві мінеральні і термальні води; спеціалізація: захворювання системи травлення (гастрит, гепатит, виразка шлунку, коліти), порушення обміну речовин (захворювання підшлункової залози, подагра), захворювання опорно-рухового апарату (артроз, ускладнення після травм, остеопороз), лікування хронічної втоми і стресів;

Ла Боль
Морський курорт у Бретані; природна основа розвитку – унікальний мікроклімат, який формується завдяки поєднанню морського повітря, насиченого іонами солей, випарів із соляних озер і лісового повітря, насиченого фітонцидами; спеціалізація: функціональний розлад нервової системи, захворювання опорно-рухового апарату, порушення обміну речовин; для оздоровлення і лікування застосовується таласотерапія;

Порт Круесті
Кліматичний приморський курорт; спеціалізація: функціональний розлад нервової системи, захворювання опорно-рухового апарату, порушення обміну речовин, відновлення після родів; природна основа розвитку – унікальний мікроклімат; для оздоровлення і лікування застосовується таласотерапія, дієтотерапія, водна гімнастика;

Евіан-ле-Бен
Бальнеотерапевтичний кліматичний низькогірний курорт на березі Женевського озера; природна основа розвитку: слабо мінералізовані гідрокарбонатно-натрієві лужні води і м'який клімат; спеціалізація: захворювання нирок і сечовивідних шляхів, захворювання серцево-судинної системи, порушення обміну речовин, захворювання органів травлення;

Екс-ле-Бен
Бальнеотерапевтичний кліматичний передгірський курорт на березі озера Бурже; природна основа розвитку: термальні гідрокарбонатно-кальцієві і натрієво-магнієві мінеральні води, особливий мікроклімат; спеціалізація: ЛОР-захворювання, хронічні захворювання ротової порожнини, захворювання органів дихання, функціональний розлад нервової системи, захворювання опорно-рухового апарату;

Біаріцц
Бальнеологічний приморський кліматичний курорт на узбережжі Біскайської затоки; природна основа розвитку – морський мікроклімат і хлоридно-натрієва мінеральна вода; спеціалізація: загальне оздоровлення організму, функціональний розлад нервової системи; особливо рекомендується людям з надлишковою вагою;

Портіччо
Кліматичний приморський курорт на Корсиці;

Ніцца
Один із найбільш відомих і популярних приморських курортів на Середземноморському узбережжі;

Шамоні
Гірськолижний курорт із 200-літньою історією, розташований біля підніжжя Монблану;

Сен-Тропе
Кліматичний приморський курорт на Середземноморському узбережжі;

Антіб
Кліматичний приморський курорт на Середземноморському узбережжі;

Довіль
Кліматичний приморський курорт на узбережжі Ла-Маншу; природна основа розвитку – морський мікроклімат, спеціалізація: захворювання нервової системи;

Кіберон
Кліматичний приморський курорт на узбережжі Бретані; природна основа розвитку – морський мікроклімат, спеціалізація: захворювання нервової системи, опорно-рухового апарату, порушення обміну речовин;

Роскоф
Кліматичний приморський курорт на узбережжі Бретані; природна основа розвитку – морський мікроклімат, спеціалізація: захворювання опорно-рухового апарату;

Енген-ле-Бен
Бальнеотерапевтичний рівнинний курорт; природна основа розвитку – хлориді сульфатно-кальцієві мінеральні води, лісовий мікроклімат; спеціалізація: захворювання органів дихання, опорно-рухового апарату, запалення ротової порожнини.

Серед гурманів всього світу французька кухня вважається найбільш вишуканою. Традиційними першими стравами є прозорі бульйони або супи-пюре з цибулею і картоплею, цибульний суп, заправлений сиром, рибний суп "буйабес", для приготування якого потрібна лише свіжо виловлена риба. Серед різноманіття других страв найбільш "французькими" вважаються тушковане м'ясо з овочами - пот-о-фе і тріска по-селянськи з червоним і жовтим перцем та кабачком під маринадом. Невід'ємна частина французької кухні - салати із овочів. У всіх ресторанах пропонуються омлети і сирні суфле з різним начинням - гриби, шинка, зелень, а також кіш-лорен - пиріг із сиром і шинкою. "Екзотичними" для туристів і повсякденними для французів є виноградні слимаки із зеленню і прянощами, устриці белон, маренн, аркашон. Перед десертом неодмінно подається сир, адже у Франції виробляють близько 500 його сортів. На десерт - французький яблучний пиріг і морозиво. Французьку кухню вирізняє неймовірна багатоманітність соусів і, звичайно ж, вино. Червоне вино виробляють на околицях Бордо, в Бургундії, Лангедоці, біле - в Провансі, у долині Рони і Луари. Вино не лише п'ють, а і додають до страв у процесі приготування. Із неалкогольних напоїв найбільшою популярністю користується кава. *** НІМЕЧЧИНА Об'єднання у 1990 р. двох німецьких держав, які існували із 1949 року, стало початком закінчення "холодної" війни і привело до появи політично повноцінного європейського економічного лідера. Із того часу країна доклала значних фінансових і матеріаль-них зусиль аби вирівняти рівні економічних та соціальних стандартів між Західною і Східною Німеччиною. Об'єднання Німеччини надало додаткового імпульсу для розвитку як внутрішнього, так і зовнішнього туризму. Федеративна Республіка Німеччина розташована в центрі Європи і має вихід до Північного і Балтійського морів. Геотуристичне положення країни досить вигідне за рахунок центрального розміщення у межах Європи і близького розташування до головних районів зимового гірськолижного відпочинку й узбережжя теплого Середземного моря. Загальна площа країни - 357 тис. км2. До складу ФРН входять 16 федеративних земель, у тому числі три міста (Бремен, Гамбург і Берлін), які мають статус федеративної землі. Основними елементами рельєфу країни є Північно-Німецька низовина на півночі, середньовисокі гори в центрі і Баварське плоскогір'я та Альпи на півдні. Природа подбала про ландшафтне різноманіття для Німеччини. На її території можна зустріти пейзажі на будь-який смак - від морських піщаних пляжів до гірських вершин і долин, що сприяє розвитку різних видів туризму. Головна річка країни - Рейн. Серед інших - Дунай на півдні й Одер на сході. Німеччина багата озерами. Найбільшим є Боденське, частково розташоване на території Австрії та Швейцарії. Чиста вода і м'який клімат приваблює на береги озера велику кількість туристів. Клімат країни - помірний, морський і перехідний від морського до континентального. Пануюче західне перенесення повітряних мас із циклональною циркуляцією приносить тепло і вологу з Атлантичного океану. У гірських районах характерна висотна кліматична поясність. Пересічна температура січня на рівнинах заходу і сходу коливається від -1° до +3о С (рис. 2. 13), на північному сході - від -1 до -2° С, на Баварському плоскогір'ї - від -2 до -4° С, у верхніх частинах Середньонімецьких гір температура складає -4° С, в Альпах - -5° С і нижче. Середня температура липня на півночі та північному заході - +16-17° С, у долинах Рейну, його приток і Дунаю - +18-20°С, у верхніх частинах Середньонімецьких гір і Альп - +14° С і нижче.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.13. Кліматична діаграма Франкфурту-на-Майні
Річна кількість опадів на рівнинах складає у середньому 600-700 мм, в окремих міжгірних улоговинах менше 500 мм, у горах - до 1 600-1 800 мм (у Гарці і Шварцвальді), місцями понад 2 000 мм у рік (в Альпах). Максимум опадів на північному заході випадає восени, мінімум - навесні, південніше виражені літній максимум і зимовий мінімум опадів. Сніжний покрив на рівнинах мінливий, тримається близько 2 тижнів, у Середньонімецьких горах - місцями 4-5 місяців, в Альпах на висоті від 1 100 м і вище - 6 місяців, на вершинах є сніжники, що дозволяє розвивати гірськолижний туризм. Загальна чисельність населення Німеччини становить 82,3 млн осіб, із них у містах мешкає 74 %. Німці - подорожуюча нація. У середньому за рік громадяни країни здійснюють близько 80 млн закордонних туристичних поїздок. Поступово зростає популярність Німеччини і як країни-дестинації - європейці, американці, японці "відкривають" нову об'єднану Німччину, її природні дива і багату культурну спадщину. У середині першого десятиріччя 2000-их років кількість міжнародних прибуттів до країни досягла 22 млн, що привело до "вливання" у національну фінансову систему 23,5 млрд. У питаннях розвитку внутрішнього туризму Німеччина донедавна орієнтувалася на соціальні програми. На місцевих курортах, здебільшого, відпочивали самі німці за рахунок оплачених підприємствами турів. Протягом останніх років ситуація кардинально змінилася і більшість підприємств відмовилася від подібної практики. Внутрішній туризм значно скоротився і постала проблема залучення закордонного споживача, який значно вибагливіший до комфорту. А це вимагає нових готелів і надання послуг відповідного рівня. Готельний бізнес, як національний, так і міжнародний, оперативно відреагував на даний виклик. До існуючих 11 200 готелів, у Німеччині до 2012 року заплановане відкриття 410 нових на 66 тис. номерів. Більшість із них - новобудови, частина - реконструйовані заклади розміщення. Прагнення збільшити номерний фонд пояснюється ще і тим, що Німеччина перетворилася на головного європейського транзитного перевізника пасажирів, організатора міжнародних виставок, симпозіумів, фестивалів, спортивних змагань європейського і світового рівнів. Німеччина здавна має розвинуте санаторно-курортне господарство. Перші відомості про користь підземних водних джерел, розташованих на території сучасної Німеччини, належать до античних часів. Слава ж про цілющі властивості мінеральних і термальних вод та ефективні лікувально-оздоровчі методики, які застосовували німецькі лікарі ще за часів Парацельса поширюється Європою з ХVІ-ХVІІ ст. На той же час припадає і початок формування курортної мережі країни, яка на сьогодні налічує близько 300 курортів. Баден-Баден, Вісбаден, Бад Кіссінген, Бад-Хомбург, Бад Ельстер - одні з перших і найбільш відомих нині курортних центрів країни, де туристи отримують послуги високої якості та різної функціональної спрямованості (табл. 2. 6). Табл. 2. 6. Курорти Німеччини
Курорт
Основні характеристики

Баден-Баден
"Літня столиця Європи" – один із найбільш популярних бальнеотерапевтичних курортів світового рівня з високо розвинутою курортною медициною, комфортабельними готелями, сектором розваг, особливо відомим є казино; у сучасному вигляді розвивається з XVI ст.; природна основа розвитку – хлоридно-натрієві мінеральні, радонові і термальні води, м'який клімат; спеціалізація: захворювання системи травлення, верхніх дихальних шляхів, опорно-рухового апарату, порушення обміну речовин, ревматичні та гінекологічні захворювання, лікування хронічної втоми і стресів, захворювання нервової системи, лікування посттравматичних і постопераційних синдромів;

Бад-Рейхенхальм
Гірський кліматичний курорт у Баварії; природна основа розвитку – унікальний мікроклімат і природні соляні джерела; спеціалізація: дерматологічні захворювання, профілактика і лікування ревматичних захворювань, захворювання опорно-рухового апарату, верхніх дихальних шляхів, гінекологічні захворювання;

Вісбаден
Бальнеологічний курорт; природна основа розвитку – термальні води; спеціалізація: захворювання опорно-рухового апарату, алергічні реакції, хронічні запалення, хронічні ревматичні захворювання, реабілітація після травм і операцій;

Гарміш-Партенкірхен
Один із найбільших кліматичних гірськолижних курортів Баварії, розташований біля підніжжя Цуґшпіцце – найвищої гори Німеччини;

Оберстдорф
Гірськолижний курорт на південному заході Баварії;

Герольштейн
Бальнеологічний курорт; природна основа розвитку – мінеральні води; спеціалізація: захворювання системи травлення;

Бад Емс
Бальнеологічний курорт; природна основа розвитку – термальні і високомінералізовані води; спеціалізація: захворювання опорно-рухового апарату, алергічні реакції, хронічні запалення, захворювання верхніх дихальних шляхів, лікування і профілактика ревматичних захворювань;

Бінц
Один із найбільших популярних приморських курортів на острові Рюген у Балтійському морі;

Бад-Хомбург
Бальнеологічний курорт міжнародного значення з високо розвинутою курортною медициною, готелями, сектором розваг (казино, в якому свого часу програвав у рулетку великі суми Федір Достоєвський; свої власні переживання він поклав в основу написання роману "Игрок"); природна основа розвитку – мінеральні води;

Бад Кіссінген
Бальнеологічний міжнародний курорт в Баварії з високо розвинутою курортною медициною; природна основа розвитку – вуглекислі хлоридно-натрієві мінеральні води, м'який клімат; спеціалізація: захворювання органів травлення, верхніх дихальних шляхів, опорно-рухового апарату, порушення обміну речовин, гінекологічні захворювання;

Бад Ельстер
Бальнеогрязевий передгірський курорт; природна основа розвитку – вуглекислі мінеральні води, торфові грязі, унікальний мікроклімат; спеціалізація: захворювання серцево-судинної системи, нирок і сечовивідних шляхів, гінекологічні й андрологічні захворювання, порушення обміну речовин.

Про велику кількість джерел термальних і мінеральних вод і напрацьовану століттями культуру їх використання говорять німецькі топоніми - у назвах багатьох поселень і місцевостей присутнє слово "bad", що в перекладі з німецької означає "купання", "баня", "курорт". Німеччина не відстає від моди на поєднання оздоровлення з активним відпочинком. Тим паче, що для цього є природні передумови - поєднання гірських ландшафтів, м'якого клімату і лісових масивів. Країна володіє широкою мережею гірськолижних курортів, які задовольняють широкий спектр потреб як масового пересічного споживача, так і професійних гірськолижників. Гарміш-Партенкірхен, Оберсдорф, Берхтесгаден - далеко не повний перелік гірськолижних курортів, обладнаних за останнім словом техніки (рис. 2. 14).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.14. Туристичні центри Німеччини
Німеччина - країна музеїв із багатими колекціями різноманітних творів мистецтва і свідчень розвитку матеріальної та духовної кульури всього світу. На відміну від Франції, де музейним мегацентром є Париж, у Німеччині у багатьох великих містах і численних музеях експонуються рівнозначні за значенням колекції. Серед таких міст, насамперед, виділяються Мюнхен, Ганновер, Бонн, Франкфурт-на-Майні, Дрезден (табл. 2. 7). Разом із тим, Берлін, на рівні з Парижем і Лондоном, належить до найбільших музейних центрів Європи і світу. У німецькій столиці особливо виділяється "Музейний острів" - унікальний у своєму масштабі і наповненні історичний архітектурно-культурний простір, занесений до переліку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. На острові Шпрееінзель, що утворився на річці Шпрее, розмістилася низка музеїв, галерей, архітектурних пам'яток. Непідробний інтерес у туристів викликають експозиції Пергамського музею, найбільш відомими із яких є Пергамський вівтар, який і дав назву музею, ворота Іштар із Вавилону, фриз із Мшатти, ворота Мілетського ринку. Не менш відвідуваними є Музей Боде, Стара національна галерея, Новий музей, в яких протягом сотень років були зібрані неперевершені колекції. Німецькі музеї одними із перших у світі почали освоювати Інтернет-простір. Ці зусилля дозволяють сьогодні здійснювати віртуальні подорожі їхніми залами і знайомитися з шедеврами світового мистецтва, розміщеними в них, не вирушаючи в дорогу, що, зрозуміло, ніколи не замінить насолоди "живого" споглядання творів мистецтва. Табл. 2. 7. Музеї Німеччини
Назва музею і місце його розташування
Коротка характеристика музею і його експозиції
Веб-сторінка музеюв Інтернеті

Німецький історичний музей, Берлін
Один із найбільш відвідуваних музеїв Німеччини; експозиція включає більше 8 тис. експонатів, які охоплюють період від І ст. до н. е. до нашого часу.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Єгипетський музей,Бонн
Експозиція складається із близько 700 експонатів, які розповідають про історію Єгипту з ІV тисячоліття до н. е. до ІІІ ст.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Баварський національний музей, Мюнхен
Заснований у 1855 році; належить до найбільших художньо-історичних музеїв Європи; експозиція включає твори мистецтва різних епох і напрямків: від середньовіччя до нового часу, від класицизму до модерну.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Національна галерея, Берлін
Один з найбільших музейних комплексів Європи, який складається із 6 структурних компонентів: Стара національна і церква Фрідрігсвердер (мистецтво ХІХ ст.); музей Берґгрюна "Пікассо і його час", Музей сучасності, Нова національна галерея (мистецтво ХХ ст.); Гамбурзький вокзал (мистецтво ХХІ ст.).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Галерея старих майстрів, Дрезден
Основа експозиції Дрезденської галереї – всесвітньовідома колекція майстрів живопису від епохи Відродження до бароко; зібрання формувалося з ХVІІІ ст.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Штедель, Франкфурт-на-Майні
Один із найбільших художніх музеїв Німеччини і Європи, який веде свою історію з 1815 року; колекція складається з 2,7 тис. картин, 600 скульптур, 100 тис. малюнків і охоплює період від ХІV ст. до нашого часу.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Нова пінакотека, Мюнхен
Один із найбільших музеїв світу, колекція якого присвячена мистецтву ХІХ ст.; веде свою історію з 1853 року; у новому приміщенні функціонує з 1981 року.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Німецький музей іграшки, Зоннеберг
Заснований у 1901 році і охоплює історію створення іграшок з 5 тис. років; нараховує близько 100 тис. експонатів, із них 60 тис. – іграшки.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Музей Людвіга, Кельн
Одне з найбільш значних світових зібрань сучасного мистецтва.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Музей Кестнера, Ганновер
Багате зібрання творів мистецтва, ремісничих виробів із часів Давнього Єгипту і до наших днів.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Лінден-музей, Штутгарт
Один з найбільших етнографічних музеїв Європи.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Німецька кухня сформована на основі протестантської етики. Її характерними ознаками є простота приготування ситних страв і невибагливість до їх зовнішнього оформлення. Переважають різноманітні м'ясні страви. У північних районах на узбережжі морів головна страва - риба. Відбивні котлети, смажена ковбаса, відварена свиняча грудинка, кров'яна ковбаса з родзинками - далеко не повний перелік того, що запропонують туристу в Німеччині. Запивати ситний обід чи вечерю слід пивом. У цій країні його п'ють кругом і завжди. Популярність німецького пива настільки висока, що привела до формування окремого виду туристичних подорожей - пивних турів. Особливої популярності пивні тури набули до Баварії і Мюнхена - визнаної столиці пивоваріння. Найбільше "пивних туристів" приїздить під час "Октоберфесту" - щорічного пивного фестивалю, який проводиться у Мюнхені в жовтні. Розташування Німеччини у центрі Європи, високий рівень соціально-економічного розвитку всього господарства, в тому числі і транспорту зробили країну головним регулювальником транзитних пасажиропотоків. Повною мірою перевагами високоорганізованої транспортної системи користуються і туристи, як міжнародні, так і внутрішні. У їхньому розпорядженні у 2007 році був 331 аеропорт, із яких 14 могли приймати міжконтинентальні авіалайнери, 28 гелікоптерних станцій, 8 морських і річкових пасажирських терміналів у Бремені, Бремерхафені, Дуйсбурзі, Гамбурзі, Карлсруе, Любеку, Ростоці і Вільгельмсхафені. Німеччина однією із перших у світі почала реанімувати залізничні пасажирські перевезення. Слідом за нею це зробили Франція, Італія й інші країни. На сьогодні туристи в Німеччині активно користуються системою "Інтерсіті-Експрес", яка дозволяє швидко дістатися всіх великих туристичних центрів. При цьому мандрівники можуть користуватися комбінованим залізничним квитком, що називається "єврорайлпас", який дає право на проїзд залізницями країн Західної Європи зі значними знижками. Для тих, хто подорожує автомобілем, Німеччина пропонує майже 650 тис. км якісних доріг, прокладених до всіх найбільш віддалених куточків. Із загальної довжини автошляхів 12,4 тис. км - швидкісні магістралі. У туристичній індустрії країни інтенсивно використовуються річкові артерії, особливо Рейн, ділянки якого включені до одного із найбільш популярних туристичних маршрутів "Романтичний Рейн". *** НІДЕРЛАНДИ Королівство Нідерландів - західноєвропейська держава, береги якої омиваються Північним морем. Столиця - Амстердам, але парламент, уряд і посольства ряду держав знаходяться в Гаазі. Країна належить до переліку найбільш заселених: на площі 41,5 тис. км2, з яких на суходіл припадає 33,9 тис. км2, живе майже 17 млн осіб. До головних атрибутів геотуристичного положення належать: 1) розташування у центрі європейського туристичного ринку; 2) приморське положення; 3) входження до складу королівства острова Аруба і Нідерландських Антильських островів у Карибському басейні, що різко розширює ресурсну базу національної туристичної індустрії; 4) розташування у головному осередку західноєвропейського цивілізаційного масиву. Унікальність Нідерландів, яка викликає підвищений інтерес туристів, полягає в тому, що досить велику частину території було отримано шляхом осушення заболочених ділянок морського узбережжя. Ці ділянки називаються "польдери". 40 % території, на якій живе 60 % населення, лежить нижче рівня моря, а ще  має абсолютні висоти до 1 м. Клімат у Нідерландах морський, помірно теплий. Пересічна температура січня становить +1-3 °C, липня - +16-17 °C. Сонячних днів мало, погода швидко міняється, часті тумани. Потужна культурна спадщина та цікаві події - основа розвитку національної індустрії туризму. Головні туристичні центри країни - Амстердам із численними каналами і мостами, найбільший за вантажообігом порт Європи - Роттердам, Гаага - справжній музей під відкритим небом та інші міста, де дбайливо зберігаються пам'ятки минувшини (табл. 2. 8). Табл. 2. 8. Головні туристичні центри Нідерландів
Місто
Головні туристичні об’єкти, події та видовища

Амстердам
Королівський палац (одна з резиденцій, яка знаходиться у розпорядженні монарха і відкрита для відвідування – у численних залах розміщені полотна Рембрандта, Йорданса, Боля й інших художників); Музей Мадам Тюссо;середньовічні башти Амстердаму– Схрейерсторен та Монтелбансторен; численні канали з будинками на воді; Кафешопи – заклади, де дозволене вживання легких наркотиків; квартал Червоних Ліхтарів;

Роттердам
Всесвітній музей, раніше відомий як Музей географії й етнографії; Кубічні будинки– житлові будинки, зведені за новаторським проектом Піта Блома (паралелепіпед будинку повернутий на 45 о і поставлений кутом на шестигранний пілон); Євромачта – 185-ти метрова башта зі спеціальною панорамною кабіною; Джазовий фестиваль Північного моря;

Гаага
Мадуродам– музей під відкритими небом з мініатюрними копіями головних пам'яток країни; Музеон– освітній музей; пам’ятник Сталіну; Панорама Месдаха;Будинок Мауріца – художній музей, де експонуються полотна Рембрандта, Вермера, Поттера та ін.; "HaSchiBa" - мультикультурний фестиваль; "Pasar Malam Besar" – індонезійський фестиваль; палацовий комплекс Бінненхо;.

Утрехт
Домський собор;Музей музичних автоматів;

Маастрихт
Міст і собор св. Сервація;ратуша;фрагменти бастіонів; церква св. Іоанна; Боннефантенмузеуме – зібрання творів давньонідерландського мистецтва.

П'янкий дух свободи і демократичність суспільної моралі приваблює до королівства велику кількість молоді з різних країн світу. Наркотуризм, галантний туризм, тютюнові тури користуються постійним попитом і перетворилися на символи сучасних туристичних Нідерландів. *** БЕЛЬГІЯ Королівство Бельгія розташоване в Західній Європі, на узбережжі Північного моря. Територія королівства є малою навіть за європейськими мірками, але густозаселеною. Його площа складає 30,5 тис. км2 (площа Чернігівської області - 31,9 тис. км2). Загальна кількість населення - 10,4 млн осіб - майже у 10 разів більше, ніж на Чернігівщині. Клімат Бельгії морський, помірно теплий із м'якою зимою і нежарким літом. Ландшафти Арден і річки - важливі компоненти природних туристичних ресурсів країни. У різні пори року на їх основі розвивається велосипедний і гірськолижний туризм, а також сплав руслами майже 100 річок. Найбільш відомий курорт на морському узбережжі - Остенде. Подорож до Бельгії - мандрівка у середньовічну Європу. Найбільшу кількість туристів приваблюють Брюссель, де у центрі міста розташована площа Гранд Плас, визнана однією з найкрасивіших площ світу, Гент - "Венеція" у мініатюрі, Брюгге - місто, пересічене каналами, через які перекинуті повиті плющем містки і збереглися численні пам'ятники середньовічної архітектури, Антверпен - місто готики, ювелірів і творців світової моди, Монс - готично-бароковий університетський і туристичний центр. Найбільш знаним туристичним символом Бельгії є фігура "Хлопчика, який став до вітру". Його вилита у бронзі постать знаходиться у центрі Брюсселя, неподалік від середньовічної ринкової площі, і щодня приваблює тисячі гостей столиці країни. Мало хто із туристів утримається, щоб не придбати на пам'ять бельгійські мережива, а то і зробити цінніший подарунок - купити мисливську зброю, яка вважається однією із кращих у світі. *** ЛЮКСЕМБУРГ Велике Герцогство Люксембург має площу всього 2,6 тис. км2 і півмільйона жителів. Попри скромні параметри, Люксембург - туристична Європа у мініатюрі і є надзвичайно цікавим з точки зору організації відпочинку, оздоровлення і подорожей. Насамперед, герцогство - осередок ділового туризму. Тут розташовані великі банки та штаб-квартири низки транснаціональних корпорацій і міжнародних організацій. Країна також пропонує унікальні гастрономічні тури, які базуються на вмінні місцевих виноробів з Мозельської долини, де створюють вишукані вина, лікери, фруктові соки. Визнаними центрами винного туризму вважаються містечка Реміхіо і Гревенмахер. Курорти Мондорф і Мондоро-ле-Бен - відомі центри бальнеологічного профілю. Давній Ехтернах поряд зі столицею країни - визнані центри пізнавального туризму: палаци, собори, унікальні технічні і фортифікаційні споруди, музеї, бібліотеки не залишать байдужими шанувальників культурного надбання і "старого каміння" Європи. Природа не забула і про прихильників активного й екологічного туризму. "Люксембурзька Швейцарія", де в тріасових вапняках і юрських пісковиках утворилися дивні за красою ландшафти, - рай для скелелазів і цінителів незайманого людиною довкілля. *** ШВЕЙЦАРІЯ Швейцарія - країна альпійська. Площа держави складає 41,3 тис. км2, населення - 7,5 млн осіб. Космополітична, офіційно чотиримовна Швейцарська Конфедерація розташована фактично у центрі Європи між Францією, Німеччиною, Австрією, Ліхтенштейном та Італією, що й обумовило формування особливого культурного середовища. Північ Швейцарії з організаційним центром у Цюріху культурно тяжіє до Німеччини, південь із центром у Лугано - до Італії, захід із центром у Женеві - до Франції. Швейцарці говорять, що у їхній країні Арктика мирно уживається з субтропіками. Таке "сусідство" створила висотна поясність Альп: екосистеми, в яких домінують пальми і мімози змінюються широколистяними, потім хвойними лісами, далі - альпійськими луками і льодовиками. Країна багата озерами, лісами і належить до екологічно благополучних. Ці природні ресурси й особливості інтенсивно використовуються в індустрії туризму. Швейцарія знаменита гірськолижними, кліматичними, бальнеологічними і фітотерапевтичними курортами (Бад-Рагац, Бад-Пфаферс, Ароза, Вербьє, Церматг, Грінденвальд, Давос, Кран-Монтана, Санкт-Моріц, Івердон-ле-Бан), відпочинком на мальовничих озерах (Боденське, Женевське, Цюріхське, Фірвальдштетське), захоплюючими туристичними залізничними маршрутами, прокладеними в Альпах: "Льодовиковий експрес" (Церматг - Давос - Санкт-Моріц), "Золотий перевал" (Цюріх - Люцерн - Монтре - Женева), "Пальмовий експрес" (Санкт-Моріц - Лугано). Для Швейцарії характерне багатство і різноманіття суспільних і подієвих туристичних ресурсів. У країні безліч цікавих для туристів міст і містечок із середньовічною архітектурою і неповторним колоритом: Цюріх, Берн, Люцерн, Лозанна, Базель та ін. (табл. 2. 9). Табл. 2. 9. Туристичні центри Швейцарії
Місто
Головні туристичні об’єкти/події

Лозанна
Готичний собор Св.Франциска, замок Св. Марії, Олімпійський музей, ярмарковий центр Пале-де-Вільє, парк Мон-Репо;

Веве
Церква Св. Мартіна, Російська церква, Фестиваль вин, осінні щосуботні дегустації вин;

Женева
Собор Св. Петра, Ратуша, Арсенал, Оперний театр, Консерваторія, фонтан Жет Д'О, годинник із квітів  на Променад-дю-Лак, палац ООН, Музей годинників, Музей мистецтв, Міжнародний автомобільний музей, Музей автомобілів Жака Тюа;

Монтрьо
Шильонський замок, телефестиваль "Золота троянда", Фестиваль сміху;

Цюріх
Історичний центр міста Нідердорф, численні пам’ятки середньовічної архітектури, Художній музей Кунстхаус, Швейцарський історичний музей, Музей Рітберга, Музей шоколаду, Музей сучасного мистецтва;

Базель
Ратуша, Історичний музей, кафедральний Мюнстерський собор, ворота Шпалентор, Музей паперу, зоопарк, Музей образотворчого мистецтва;

Санкт-Галлен
Кафедральний собор, монастир Св. Катерини, Музей текстилю, абатська бібліотека;

Берн
Дзвіниця і в’язнична башта, вуличні фонтанчики ХVІ ст., Годинникова вежа з курантами і рухомими фігурками ХVІ ст., Ратуша, Бернський музей образотворчого мистецтва;

Люцерн
Міст Капельбрюкке, Палац уряду, Музей національних костюмів, Музей Пікассо, Музей Вагнера, Глетчергарден, найсумніший пам’ятник світу – "Лев, який помирає", Музей засобів комунікації.

*** АВСТРІЯ Австрійська Республіка - альпійська держава у центрі Європи. Її площа складає 83,9 тис. км2. Населення країни становить 8,2 млн осіб. Якщо на заході Австрії панує переважно волога погода, то на півдні та сході вона сухіша. В австрійських Альпах багато сніжників, льодовиків і лижних полів, які стали природною основою для розвитку гірськолижного туризму. У горах зустрічаються карстові печери зі сталактитами і сталагмітами, крижаними напливами, підземними озерами й річками. Вони широко використовуються для пізнавального і спелеологічного туризму, рафтингу й інших форм екстремального відпочинку. Надра країни багаті на бальнеологічні ресурси, на базі яких сформувалася система лікувально-оздоровчих закладів. Особливістю австрійських Альп є їх розчленованість глибокими і широкими поперечними долинами, наявність великої кількості озер. Найбільш освоєною туристами є долина Дунаю, круїзи яким належать до популярних видів відпочинку. Австрія - країна гірськолижних курортів, замків, палаців і монастирів (рис. 2. 15). Найбільш популярні гірськолижні курорти розташовані в Тіролі, Зальцбургеленді та Каринтії (Санкт-Антон, Лех, Зеефельд, Нассфельд.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.15. Туристичні центри Австрії
Найпівденніша земля Австрії - Каринтія - вважається прекрасним гірничо-озерним регіоном літнього та зимового туризму. Популярним видом відпочинку тут є відвідування озер Каринтії. Одне з них - озеро Вертерзее. Довжина озера досягає 16 км, ширина - 1,6 км, максимальна глибина - 84,6 м. Температура води влітку досягає +27 °С. На берегах Вертерзее розташовано кілька містечок, кожне із яких є чудовим місцем літнього сімейного відпочинку: Фельден, Марія Верт, Шіфлінг, Крумпендорф та ін. Приваблива сторона відпочинку в Каринтії - можливість поєднати гірськолижний спорт із бальнеологічними процедурами. Всього в Каринтії розташовано близько 20 гірськолижних курортів, кращими з яких вважаються Бад-Кляйнкірхайн і Лаванталь. Столиця Австрії - Відень - вважається одним із найкрасивіших міст світу. Відень розташований на перехресті європейських доріг, на березі Дунаю. Колишня столиця однієї із найбільших імперій у Європі зберегла у собі імперський дух, залишаючись при цьому демократичним і відкритим містом. У Відні збереглися численні пам'ятки. Архітектурна візитка міста - знаменитий собор Св. Стефана, зведений у XIV-XV ст. у готичному стилі. Однією із відомих архітектурних споруд Відня є палац Бельведер, архітектурний ансамбль якого складається з двох палаців: Верхнього і Нижнього Бельведеру. Комплекс вважається одним із найкрасивіших зразків бароко в світі. На сьогодні у Бельведері розміщені експозиції Австрійської галереї. До пам'ятних місць Відня також належать міський парк "Пратер", Віденський будинок мистецтва, численні музеї, Національна бібліотека із унікальною колекцією глобусів та місця, пов'язані із життям і діяльністю великих композиторів: Гайдна, Моцарта, Бетховена, Брамса, Штрауса. У місті багато незвичайних архітектурних пам'яток. Так, на одній із вулиць височіє похмурий колос із сірого каменю - барочна "Чумна колона". Вона споруджена в 1682 р. на знак завершення епідемії чуми, що забрала життя понад 100 тис. людей. Відень називають музичною столицею світу. Символом мистецького Відня є Віденська опера, де щороку в лютому проходить найбільш знаний бал Австрії та Європи - Опернбаль. На час його проведення зал для глядачів і сцена перетворюються на величезний танцювальний майданчик. Поза сумнівом, кожен турист, який приїхав до Австрії, має відвідати Зальцбург - місто, що виникло на місці колишніх соляних копалень. Популярність Зальцбурга пов'язана, перш за все, з ім'ям Вольфганга Амадея Моцарта. Під час екскурсії містом туристи можуть відвідати будинок, де народився геніальний композитор. Один із символів Зальцбурга - фортеця, історія якої починається в XI ст., коли виникло дерев'яне укріплення. Незабаром з'явилися кам'яні стіни, а потім протягом шести століть фортеця розширювалася і перебудовувалася. Абатство Мельк - найбільш відомий монастир Австрії, розташований у місті Мельк. Його називають "колискою Австрії". Монастир вражає розмірами. Площа, яку він займає, складає 17,5 тис. м2, довжина однієї із стін перевищує 360 м. *** ЛІХТЕНШТЕЙН Маленьке за площею (160 км2) і населенням (35 тис. осіб) Князівство Ліхтенштейн розташоване між Австрією та Швейцарією, у басейні Верхнього Рейну. Близько  території країни займають відроги Альп. Столиця держави - Вадуц. Ліхтенштейн - країна із одним із найвищих у Європі та світі рівнів життя. Важливі статті прибутку - туризм і продаж поштових марок. "Карликовість" держави, гірські ландшафти, історія та культура - головні туристичні принади князівства. Гори Ліхтенштейну використовуються для альпінізму, лижного спорту. Країна є визнаним центром зимового відпочинку, особливо гірськолижного, а також популярним центром дельта- і парапланеризму. Малбюн - головний лижний курорт країни. Він розташований серед гірських хребтів у південно-східній частині країни. Крім двох першокласних лижних шкіл, Малбюн має хороші лижні поля для новачків і більш складні - для досвідчених лижників. Столиця багата історичними і культурними пам'ятками: князівський замок IX ст., готична капела XV ст., Національний музей, Музей поштових марок.
2.2. Ресурси Азійсько-Тихоокеанського туристичного регіону
Азійсько-Тихоокеанський туристичний регіон включає полярні типи країн. З одного боку - Японія, Австралія і Нова Зеландія, які належать до світових економічних лідерів та найбагатших країн з високим рівнем розвитку, а з іншого - Афганістан, Непал, Шрі-Ланка, М'янма, Бангладеш, Папуа - Нова Гвінея, які належать до найбідніших держав світу. До регіону також належать Китай та Індія - країни з більш ніж мільярдним населенням кожна, з потужним сировинним і промисловим потенціалом, але з низькими прибутками на одного жителя. Туристичні ресурси регіону відзначаються надзвичайним багатством і різноманіттям. Це стосується як природних, так і суспільних та подієвих ресурсів. Їх залучення до інтенсивного використання у туристичній індустрії залежить від економічного розвитку і демократичних перетворень у багатьох країнах регіону. Міжнародний туризм в Азійсько-Тихоокеанському регіоні - відносно молоде явище, оскільки індустрія туризму в окремих країнах почала розвиватися у 1980-ті роки. Просторова структура в'їзного туризму в цьому регіоні значною мірою залежить від політики Китаю в галузі міжнародного туризму, його відкритості і демократичності. На географію виїзних потоків визначальний вплив має Японія, де один із найвищих у світі показників величини внутрішнього валового продукту у розрахунку на одну особу. Високий соціально-економічний рівень життя зробив японців подорожуючою нацією, які "відкривають" для себе Європу, Америку, Росію, але у першу чергу, відвідують сусідні країни. Китай у цьому списку - на одному з перших місць. Саме ці особливості пояснюють високу питому вагу Китаю і Японії у структурі в'їзних та виїзних потоків на регіональному ринку міжнародних туристичних послуг. За рахунок цих двох держав Північно-Східна Азія утримує лідерство у загальному обсязі міжнародних туристичних прибуттів до Азійсько-Тихоокеанського регіону - її частка складає майже 60 %. Стрімко завойовують міжнародний туристичний ринок країни Південно-Східної Азії. Таїланд, Індонезія, В'єтнам, поряд із традиційним для західного споживача відпочинком на чистих пляжах, якісним дайвінгом, численними розвагами на кшталт мавпячих чи слонячих театрів, фестивалів трансвеститів, тайського боксу тощо, пропонують широкі можливості для екологічного туризму і пізнання біологічного різноманіття, для релігійного туризму і знайомства з буддизмом та специфічною для європейців і американців східною культурою, для дешевого шопінгу. У кінці першого десятиліття ХХІ ст. країни Південно-Східної Азії дещо втратили свої позиції на ринку туристичних послуг у порівнянні з 1990 роком. Це пояснюється низкою причин: фінансова криза у країнах Південно-Східної Азії у 1997-98 роках; спалахи небезпечних захворювань протягом 2002-03 років; катастрофічне цунамі у 2005 році, яке практично повністю знищило туристичну інфраструктуру окремих районів Таїланду та Індонезії, протести місцевого населення проти інтенсивного розвитку туризму і навіть терористичні акти. Значна кількість острівних країн в Океанії існує за рахунок міжнародного туризму. Федеративні Штати Мікронезії, Палау, Фіджі вже тривалий час асоціюються у західного споживача із туристичним "раєм" - блакитні лагуни з чистою водою і теплим піском пляжів, коралові рифи, екзотична флора і фауна манять до себе тисячі мандрівників. Але відсутність на багатьох островах в Океанії постійного населення через нестачу питної води і ресурсів першої необхідності ускладнює розвиток туристичної індустрії. Десятки і сотні кілометрів ідеальних пляжів чекають свого часу. На заваді інтенсифікації використання потужного природного потенціалу Австралії і Нової Зеландії стоїть їх віддаленість від головних споживчих туристичних ринків. Але розвиток круїзного туризму, авіаційного транспорту і цінова політика провідних авіаперевізників з кожним роком все більше нівелюють цей негативний чинник.
ПІВДЕННОАЗІЙСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Афганістан - Бангладеш - Бутан - Індія - Іран - Мальдіви - Непал - Пакистан - Шрі-Ланка ІНДІЯ Республіка Індія, загальною площею 3,3 млн км2 (7-е місце у сві-ті) із населенням 1,2 млрд осіб (2-е місце у світі) і столицею Нью-Делі, розташована у Південній Азії на півострові Індостан. Вона омивається водами Індійського океану, до її складу входять Андаманські, Нікобарські та Лаккадівські острови. На території Індії Гімалаї простягаються дугою із півночі на північний схід, утворюючи природний кордон із Китаєм, Непалом та Бутаном. Практично вся територія Індії знаходиться в субекваторіальному поясі. Основною рисою, яка визначає погодно-кліматичні характеристики є тропічні мусони. Дощі в Індію приносить літній мусон. Вони посилюються на початку червня на західному узбережжі і приблизно в середині червня на східному - у Бенгалії. Ця закономірність добре помітна на кліматичній діаграмі Мумбаю (рис. 2. 20), який знаходиться на західному узбережжі країни і одним із перших "зустрічає" мусон із Аравійського моря. Саме там мусонний клімат виражений найбільш чітко.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.20. Кліматична діаграма Мумбаю (Бомбей)
Календарний рік у країні можна розділити на три основні кліматичні сезони. У листопаді - лютому, коли панує північно-східний мусон, свіжо, сонячно і сухо. У березні температура поступово підвищується і з кінця місяця до червня триває жаркий і сухий сезон. Із липня і до середини вересня, під дією літнього мусону, тримається волога спекотна погода. Жовтень - перехідний час. Вологість висока, але дощі припиняються. Враховуючи ці особливості, слід пам'ятати, що найбільш невдалим періодом для відпочинку в Індії буде час від середини червня до середини вересня. Пляжно-купальний сезон в Індії триває цілий рік - температура прибережних вод не опускається нижче +25о С (рис. 2. 21).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.21. Пересічна температура прибережних вод у районі окремих міст і курортів Індії
В Індії проживає більше мільярда осіб. Враховуючи, що в країні не так жорстко, як у Китаї, проводиться політика планування сім'ї, за прогнозами демографів Індія незабаром стане найбільш багатонаселеною у світі. Окрім того, Індія вважається найбільш багатонаціональною країною світу. Індія володіє чудовими ресурсами, придатними для організації масового літнього і зимового відпочинку, екологічного і пізнавального туризму. Тисячі кілометрів пляжів на узбережжі Індійського океану, численні лижні поля. Країна лише починає освоювати ці природні багатства. Уже зараз великою популярністю у туристів користується пляжі штатів Гоа і Керала. До того ж, Керала - визнаний центр аюрведи - особливої практики лікування та піклування про здоров'я. Своєрідним туристичним ресурсом країни є культурний світ, його духовні і матеріальні прояви: філософія індуїзму, відтворена в архітектурній симфонії храмів, пишні палаци, які свято оберігають пам'ять минувшини, багатоголосі сучасні мегалополіси і "загублені" міста. Тадж Махал  одне із "семи чудес нового світу", архітектурна перлина Сходу, уособлення любові, кохання, вірності, синівської невдячності й англійської колоніальної пихи Монумент розташований за два кілометри від індійського міста Агра. Збудований імператором Шах Джахан Мугалом як мавзолей для своєї дружини Мумтаз Махал. У будівництві брало участь до 20 тис. робітників. Ім'я архітектора невідоме, але поширена думка, що в розробці проекту брали участь найкращі архітектори Індії та інших країн Сходу на чолі з агрським архітектором Устад-Ісою. Не виключено, що одним з авторів був сам Шах Джахан, який мав високий художній смак. Навколо Тадж Махалу було висаджено сад, причому сам мавзолей знаходиться на його початку. У центрі саду – водойма, береги якої викладені мармуровими плитами. Вздовж зрошувального каналу з фонтанами висаджені кипариси. Напроти Тадж Махалу, на іншому березі річки, Шах Джахан хотів побудувати ще один мавзолей для себе, тієї ж форми, що і Тадж Махал, але з чорного мармуру. Обидва мавзолеї повинні були з'єднуватись мостом. Та після того як син Аурангзеб усунув батька від влади і посадив до в'язниці, плани не втілилися в життя. Після смерті Шаха Джахана поховали в одному склепі з Мумтаз Махал. На їхніх могилах лежать плити, прикрашені орнаментом із золота та срібла. За часів колоніальної залежності мавзолей було розграбовано. Освічені британці повелися як варвари. Коштовне оздобленняТадж Махалу вкрадене, або вивезене до Англії. Із точки зору пізнавального і релігійного туризму велике значення мають міста країни: Делі, Мумбаї (Бомбей), Колката (Калькутта), Ченнай (Мадрас), Варанасі та інші (табл. 2.№). Шанувальники екологічного туризму відвідують національні парки,серед яких великою популярністю користуються Казіранга, Манас, Джавхар, Дачі-гам, Корбет та Саріска. Табл. 2. 11. Туристичні центри Індії
Місто
Головні туристичні об’єкти

Делі
Червоний Форт (Лал-Кіла, 1639-1648 рр.) з палацовим комплексом епохи Великих Моголів і "різнокольоровим палацом" Ранг-Махал; руїни храму Бхайрона; ансамбль Кутб-Мінар (Віджай-Стамбх, 1191-1370 рр.); руїни Лалкота; "Стара фортеця" Пурана-Кіла (Дін-Панах, 1530-1545 рр.); палац Радж Гхат; обсерваторія Джантар-Мантар (1725 р.); комплекс Джахаз-Махал ("палац-корабель", 1229-1230 рр.); "башта-плаха" Чор-Мінар, Університет Делі; Парламент; Меморіал повстання 1857 р.; Президентський палац Раштрапаті-Бхаван (1931 г.), колона Ашокі (250 р. до н. е., висота понад 12 м) із суцільної брили піщаника; нержавіюча металічна колона (895 р. до н. е.) біля мечеті Кувват-уль-Іслам; численні храми всіх світових релігій; численні музеї і меморіальні комплекси: Національний музей; Національна галерея сучасного мистецтва; Меморіальний музей Джавахарлара Неру "Тінмурті-Хауз"; меморіал Індіри Ганді;

Агра
Мавзолей Тадж-Махал (1630-1648 рр.); Велика фортеця Агри з комплексом палаців, площ, мечетей і парків; Перлинова мечеть (XVII ст.) і Нагіна-Масджід; Кхаз-Махал і Дзеркальний палац; мавзолей Джахангрі-Махал, усипальня Ітемад-уд-Даули; водний парк "Павільйон риб";

Мумбаї
Тріумфальна арка "Ворота Індії"; міський форт (1720 р.), церкви Св. Іоанна і Св. апостола Фоми; собор Св. Томаса (1672-1718 рр.), Музей принца Уельського (1911 р.); храм Махалакшмі, мавзолей і мечеть Хаджи-Алі; Бомбейський університет; Монетний двір (1828 р.); акваріум Тарапоревала; Музей Західної Індії; парк Вікторія-Гарденз і зоопарк; Планетарій ім. Неру; Галерея сучасного мистецтва;

Джайпур
Палацовий комплекс Чандра-Махал; палаци Радж-Махал, Джал-Махал (Озерний палац), Хава-Махал (Палац вітрів); фортеця Ембер (XI-XVI ст.); форти Джайгарх і Нахагарх (XVIII ст.); храми Бірла, Шрі-Говінд-Дев, Лакшмі-Нараїн і Канак-Вріндаван; мінарет Ісварі-Мінар-Сварга-Сал; обсерваторія під відкритим небом – Джантар-Мантар;

Ченнай
Храмовий комплекс Махабаліпурам з храмами VII-VIII ст. і відомими скельними барельєфами "Покаяння Арджуни"; центр паломництва Мадурай, з храмом богині Менакші (1560 р.) і комплексом храму Шиви (XII-XVII ст.) з "Тисячаколонним залом" (середина XVI ст.); Форт Св. Георгія; Кафедральний собор св. Апостола Фоми (1504 р.);

Колката
Меморіальний музей ім. королеви Вікторії (1921 р.); форт Вільям (1696 р.); Індійський музей; Ботанічний сад (XVIII в.); храм Калі; технологічний музей Бірла; Будинок уряду Радж-Бхаван; собор Св. Павла; храм Махабодхі-Мандір;

Варанасі
Колона і ступа Дхармараджика; ступа Дамeкx на місці першого богослужіння Будди; храм Сріянсантх; храми Вішванатх, Аннапурна і Манмандір, мечеті Гьянвапі (XVII ст.) й Аламгір; музей Бхаван.

*** НЕПАЛ Федеративна Демократична Республіка Непал (площа - 147,2 тис. км2; населення - 28,5 млн осіб; столиця - Катманду) - найбільш високогірна держава світу. Вона повністю розташована у Гімалаях. Понад 40 % території Непалу знаходиться на висоті понад 3 000 м. Непал - "мекка" для альпіністів. На території країни повністю або частково знаходяться 8 найбільш високих вершин світу, у тому числі Еверест (Джомолунгма) - найвищий пік на Землі. У Гімалаях прокладені сотні маршрутів та екологічних стежок для піших мандрівок. Не меншою популярністю користуються сплави гірськими річками, відвідування національних природних парків і елефант-трекінги - прогулянки на слонах найбільш унікальними і привабливими ділянками . Непал - країна із давньою і самобутньою культурою, яка вважається батьківщиною Будди. Монастирі, релігійні обряди і церемонії, фестивалі залишають незабутні враження у туристів, які відвідали країну. *** БУТАН У Східних Гімалаях розташована невелика держава Південної Азії - Королівство Бутан зі столицею Тхімпху. Площа королівства складає 38,4 тис. км2, його населяє 691 тис. осіб. Бутан - одна з найбільш загадкових і самобутніх країн світу. Во-на практично не зачеплена цивілізацією. У країні переважає натуральне господарство. Навіть у столиці відсутні сучасні будівлі зі скла і бетону, на дорогах немає світлофорів, а перше Інтернет-кафе відкрилося у 2000 р. Іноземці отримали право відвідувати королівство з 1974 р. Перебування туристів у Бутані значною мірою регламентоване дозволами (дуже часто за підписом короля) на відвідування багатьох об'єктів. Окрім своєї соціально-економічної незвичності, країна цікава багатою культурною спадщиною і незайманою природою. Дикий пейзаж зрідка "розривають" характерні лише для Тибету дзонги - буддистські фортеці-монастирі, які гармонійно вбудовані в оточуючі гори. Дзонги виконують оборонні, освітні, управлінські та релігійні функції. У них проводяться різноманітні офіційні церемонії і релігійні свята, які називаються тсечу. Найбільшими дзонгами є Тонгса, перший храм якого збудований у 1543 р., і Вангді (1638 р.), який вважається одним із найкрасивіших храмово-палацових комплексів країни. Внутрішній туризм у його сучасному розумінні в країні практично відсутній. Екологічний, релігійний і пізнавальний туризм - головні напрямки освоєння ресурсного потенціалу і розвитку міжнародного туризму в Бутані. *** ШРІ-ЛАНКА На південь від Індії розташована острівна держава - Демократична Соціалістична Республіка Шрі-Ланка. Її площа складає 65,6 тис. км2, населення - 21,3 млн осіб. Офіційною столицею вважається Шрі-Джаяварденепура-Котте, фактичною - Коломбо. Узбережжя Шрі-Ланки - сучасний "туристичний рай", який формують понад 1 500 км пляжів з дрібним піском, пальмами і кораловими рифами із фантастичним біорізноманіттям і затонулими кораблями. На обладнаних курортних зонах західним туристам пропонують модний цілорічний "коктейль" із активного відпочинку на воді, екологічних турів і національного колориту: національних свят, рибних і фруктово-овочевих базарів, пам'яток архітектури та святих місць. Негомбо, Берувела, Когалла і Калутара - найбільш популярні курорти у різних частинах острова, на території яких діють дайвінг-центри, спортивні клуби для шанувальників віндсерфінгу, водних лиж, сноркеллінгу, підводного полювання, організовуються пізнавальні тури. Найбільша кількість історичних і культурних пам'ятників зосереджена в центрі острова і утворює "культурний трикутник": Анурад-хапура - перша давня столиця Шрі-Ланки, яке вважається "святим містом", Полоннаруві - середньовічна столиця держави, Канді - останній бастіон правителів незалежної сингальської держави, де у храмі Далада Малігава зберігається одна із сакральних буддистських святинь - зуб Будди. Серед туристів незмінною популярністю користується комплекс печерних храмів Дамбулла. Тут у 5 великих і численних малих печерах із настінним високохудожнім розписом V- VІІІ ст. розміщено велику кількість статуй Будди. Одним із чудес Дамбулли є печера, стінами якої вода тече догори. У найвищій точці печери вода накопичується і спадає вниз у золоту чашу, навколо якої медитують монахи. *** МАЛЬДІВИ Мальдівська Республіка - острівна держава в екваторіальних водах Індійського океану, розташована на південний захід від острова Шрі-Ланка. Мальдіви складаються із майже 1 200 невеликих коралових островів, які лише на кілька метрів підіймаються над водою. Заселеними є лише 220 атолів. Площа країни - 298 км2, населення - майже 400 тис. осіб, столиця - Мале. Головним туристичним ресурсом країни є океанічні пляжі, які вважаються одними із найбільш мальовничих на планеті. Білий м'який пісок, чиста блакитна вода, яка зливається з небом, буяння тропічної рослинності формують образ туристичного едему. Його доповнює і стиль відпочинку: спокійне усамітнення, несквапність, респектабельність, які не відміняють активного відпочинку. Насолода рухом - невід'ємний атрибут близько 100 острівних курортів. Їх вибір залежить від цілей відпочинку: насолода розкішшю (Атоли Фаафу, Північний Мале, Баа), оздоровлення (Атоли Південний і Північний Арі), дайвінг (Атоли Лаваньї, Алавелі, Маччафуші, Вілігілі-вару, Эллаїду, Батала, Рангалі-Фінолу), "медовий" місяць (Атол Південний Мале), сімейний відпочинок (Атол Північний Мале). На Мальдівах реалізується цікава концепція використання ре-сурсів і розвитку туристичної індустрії - "один острів - один курорт - один готель". Це дозволило створити унікальні курортні комплекси, які відрізняються між собою не лише дизайном, а й атмосферою відпочинку та категоріями туристів, які обирають готелі за смаком і фінансовими можливостями. При цьому острови діляться на "туристичні" і ті, де живуть мальдівці, що, за бажанням відвідувачів країни, зводить до мінімуму спілкування з її жителями. Мальдіви бідні на культурно-історичні ресурси. У столиці вартими уваги є Національний музей із унікальною експозицією скульптур ХІІ ст., палац Муліаге, Мечеть П'ятниці, національна святиня - каплиця Меду Зіраят, базар Сінгапур. На атолі Кураматі знаходиться археологічна зона, де вів розкопки Тур Хейердал. Мальдівці підтримують екологічність і престижність своїх курортів рядом обмежень і табу, порушення яких карається значними штрафами, а то й арештом. На пляжах забороняється вживання спиртного, засмага і купання топлес (лише пляжі острова Кураматі чекають шанувальниць подібного відпочинку), збір коралів, підводне полювання. Мусульманські традиції не передбачають появу в громадських місцях у пляжному одязі. *** ІРАН Ісламська Республіка Іран розташована в південно-західній частині Азії. На півночі країну омивають води Каспійського моря, на півдні - Перської й Оманської заток Індійського океану. За площею (1,6 млн км2) країна займає 18-е місце у світі, за населенням (66,4 млн осіб) - 19-е. Столиця - Тегеран. Значну частину території країни займають гори і пустелі. На території Ірану виділяються три природно-кліматичні зони: узбережжя Перської й Оманської заток із тропічним спекотним кліматом, центральні області з посушливим субтропічним кліматом і гірські райони з помірним кліматом. У силу існуючих традицій ісламського фундаменталізму міжнародний туризм в Ірані не отримав широкого розповсюдження. Разом із тим країна має великий ресурсний потенціал для розвитку міжнародного туризму з ряду напрямків: лікувально-оздоровчий, пізнавальний, пляжно-купальний та ін. Поблизу Тебріза на березі найбільшого в Ірані озера Урмія знаходяться бальнеологічні курорти-купальні, які використовують для лікування й оздоровлення солону воду, близьку за мінералогічним складом до води Мертвого моря. Найбільш відомим місцем відпочинку в Ірані є курортна зона на острові Кіш в Ормузькій протоці. Іран відомий кількома гірськолижними курортами: Дізін, Тошаль, Абе Алі. Потужні культурно-історичні ресурси пов'язані з давніми містами, серед яких виділяється Тегеран, Ісфаган, Шираз, Тебріз. У них можна побачити багато історичних визначних пам'яток: середньовічні мечеті, пам'ятки давнини, гробниці перських діячів науки і мистецтва. Найбільш відомими є зіккурат Дур-Унташ (давнє місто і храм, зведені близько 1250 р. до н. е.), розташований неподалік міста Дізфуль, Сольтаніє в однойменній давній столиці - найбільший купол планети, збудований із цегли у 1305-1313 рр., нині занесений до Світової спадщини ЮНЕСКО.
ПІВНІЧНО-СХІДНОАЗІЙСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Китай - Монголія - Південна Корея - Північна Корея - Тайвань - Японія КИТАЙ Китайська Народна Республіка (КНР) розташована в східній частині Азії. Територія Китаю омивається водами західних морів Тихо-го океану. Площа - 9,6 млн км2. Китай - найбільша країна в Азії і третя у світі за площею (поступається лише Росії та Канаді). Територія Китаю з півночі на південь простягається на 5,5 тис. км., а з заходу на схід - на 5 тис. км. Протяжність сухопутного кордону країни складає 22,8 тис. км. Країна гориста - приблизно 2/3 території займають гірські масиви. У туристичній індустрії це - додатковий чинник для розвитку окремих видів туризму. Із огляду на величезну територію, Китаю властива різноманітність кліматичних характеристик. Північний Китай знаходиться у межах помірного кліматичного поясу. У свою чергу, тут виділяються дві кліматичні області: мусонного клімату прибережних територій з дощовим теплим літом і холодною зимою; континентального клімату внутрішніх районів із спекотним літом та морозною зимою. Центральний Китай розташований у зоні субтропіків. У цілому для цього району характерне жарке дощове літо і прохолодна зима. Літні опади приносить мусон, який панує із квітня до вересня. Клімат Південного Китаю - субтропічний у північних областях і тропічний на решті території. Південь Китаю перебуває під впливом зимового північно-східного і літнього південно-західного мусонів. На кліматичних діаграмах Гуанчжоу, розташованого в тропіках (рис. 2. 22), і Пекіну, який знаходиться у  межах помірного кліматичного поясу (рис. 2. 23) відображено місячний хід денних температур повітря і пересічний обсяг опадів, що дає загальну уяву про клімат різних регіонів країни і дозволяє обрати найбільший оптимальний час для комфортного відпочинку в Китаї. Уявлення про тривалість пляжно-купального сезону (температура води вища +180 С) дають графіки ходу пересічних температур прибережних вод у різних регіонах країни: на північному сході він триває з червня до жовтня, а на південному сході - цілий рік (рис. 2. 24).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.22. Кліматична діаграма Гуанчжоу (Кантон)
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.23. Кліматична діаграма Пекіну
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.24. Пересічна температура прибережних вод у районі окремих міст і курортів Китаю
Розвиток туристичної індустрії Китаю ґрунтується на "трьох китах": культурна спадщина, природне різноманіття і дисциплінованість на всіх рівнях - від топ-менеджерів до покоївок. Туристична індустрія Китаю демонструє динамізм розвитку і ви-соку економічну ефективність. При чому це стосується як міжнародного, так і внутрішнього туризму. Протягом 2007 року сумарна потужність туристичного в'їзного потоку склала 132 млн прибуттів. У структурі в'їзного потоку переважають візитери із Гонконгу. На них припадає 60 % від загальної кількості міжнародних туристів. Прибутки від обслуговування в'їзних туристів у 2007 р. оцінюються на рівні $ 42 млрд. Обсяг внутрішніх туристичних поїздок у Китаї - найбільший у світі. У 2007 році він сягнув позначки в 1,6 млрд. У Китаї більше подорожують сільські жителі. Їх частка у структурі загального туристичного потоку перевищує 60 %. Для внутрішнього туризму в Китаї характерна гіпертрофована сезонність і сконцентрованість у часі - 25 % всіх подорожей здійснюється протягом трьох "золотих тижнів" у травні і жовтні, коли в країні організовуються весняні та осінні фестивалі. За оцінками фахівців КНР у XXI ст. стане світовим лідером за кількістю міжнародних туристичних прибуттів. Велика китайська стіна, названа одним із нових "семи чудес нового світу", є найбільшою оборонною спорудою всіх часів і народів. Будівництво стіни тривало дуже довго: починаючи з VІІ ст. до н. е. і до XVII ст. Велетенська споруда має довжину понад 6,7 тис. км. Сьогодні Велика китайська стіна втратила військові функції – це туристична атракція світового рівня, яка має велику культурно-історичну цінність, приголомшує технікою будівництва й архітектурною довершеністю. До показу включена не вся споруда, а її окремі ділянки: Бадалін, Симатай, Мутяньюй (передмістя Пекіна), фортеця Шаньхайґуань, що знаходиться на крайній східній ділянці стіни і свого часу названа "морською митницею Китаю", а також фортеця Цзяюйґуань, що знаходиться на західній ділянці. Китай володіє надпотужними культурно-історичними ресурсами. На території країни розташовано близько 40 культурно-історичних і природних об'єктів, занесених до списку Світової спадщини (див. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Більшість із них сконцентровані на сході країни (рис. 2. 25).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.25. Об'єкти Світової спадщини зі списку ЮНЕСКО на території Китаю
Один із найбільш грандіозних пам'ятників архітектури всього людства - Велика Китайська стіна на півночі країни є туристичною "візитівкою" Китаю. Поблизу стіни діє безліч храмів, кожен із яких є унікальним витвором архітектурного мистецтва. Найбільша кількість туристичних атракцій характерна для великих міст, які перетворилися на популярні центри міжнародного туризму: Пекін, Шанхай, Гуанчжоу, Макао, Сянган (Гонконг), Сіань, Чунцин, Харбін. Історія столиці Китаю - Пекіна - налічує більше 3 тис. років. У місті збереглася велика кількість культурно-історичних пам'яток, що дозволяють осмислити минуле, зрозуміти сьогодення, скласти уявлення про майбутнє цієї країни. У Пекіні знаходиться найбільший у Китаї державний музей Ґуґун - "заборонене місто", колишній імператорський палац, резиденція 24 імператорів династій Цінь і Мін, найбільший у світі палацовий комплекс. За 20 км від центру Пекіна розташований Літній імператорський палац - Парк Іхеюань. За 50 км від міста в Долині Гробниць покоїться прах більшості імператорів династії Мін. На південній околиці Пекіна височіє храм Неба (Тяньтань). Тут у день літнього сонцестояння проходили служби ченців за участю імператора з проханням до Неба послати гарний врожай. У північно-східній частині китайської столиці був побудований знаменитий ламаїстський храм Юнхе-гун. У багатьох містах Китаю, у тому числі і в Пекіні, є храми Конфуція. Шанхай, розташований у гирлі найбільшої ріки Китаю - Янцзи, більше відомий як діловий центр. До визначних пам'яток Шанхаю належить буддійський монастир, храми Ченхуанмяо і Юйфеси з нефритовою скульптурою Будди, п'ятиярусна пагода Лунхуа, Сад мандарина Ю, Сад Багряних Осінніх Хмар, площа Реньмінь, мальовнича вулиця Сіжоу Крік, численні музеї. У давньому місті Сіань знаходиться єдиний у своєму роді музей теракотових фігур воїнів і коней із поховання імператора Цінь Ши Хуан-ді. Теракотова армія, знайдена у 1974 р., складається з понад 8 тис. повнорозмірних фігур, які не повторюють одна одну. На початку 2000-их років до воїнства і коней додалися знайдені фігури чиновників, акробатів, музик. Гуанчжоу - велика промислова агломерація на південному сході Китаю. У Гуанчжоу проводяться міжнародні виставки-ярмарки, які дозволяють західним фірмам отримувати уявлення про китайські товари. У безпосередній близькості від Гуанчжоу розташовані колишня англійська та португальська колонії Сянган (Гонконг) і Макао (Аоминь) - визнані міжнародні туристичні центри із численними атракціями. Туристів завжди приваблювали культура Тибету і неприступні вершини Гімалаїв, які постійно намагаються штурмувати альпіністи. Адміністративним центром Тибету є Лхаса - "місто богів" - традиційна резиденція Далай-Лами. Місто розташоване на висоті 3 660 м над рівнем моря. Світову славу Тибету і Лхасі принесли монастирі - центри буддизму і ламаїзму, де до цих пір оберігаються і примножуються культурні традиції минувшини. Активнішому залученню ресурсів Тибету до туристичного використання сприятиме збудова-на у першому десятилітті ХХІ ст. високогірна залізниця. Вона з'єд-нала Тибет із рівнинним Китаєм і сама пособі є унікальним об'єктом, вартим спеціальної уваги туристів. Туристична індустрія КНР поступово стає на шлях використання природних туристичних ресурсів для потреб розвитку масового пляжно-купального відпочинку, традицій якого в країні фактично не існувало. Поширення західної моди на такий вид туризму привело до формування відповідної інфраструктури. Наприклад, популярністю став користуватися тропічний острів Хайнань, розташований на півдні Китаю. Тут збудовані сучасні готелі, які спеціалізуються на пляжному відпочинку та оздоровленні. Китай - багатонаціональна і найбільша за кількістю населення країна планети - 1,3 млрд осіб. Прогодувати таку кількість населення - завдання не з простих. А нагодувати смачно, і так, щоб сподобалося і туристам - ще складніше. Але китайська кухня із багатими традиціями завоювала визнання всього світу і належить до справжніх туристичних ресурсів, використання яких - один з найбільш приємних способів познайомитися з країною. Історія китайської кухні нараховує більше 3 тисяч років і невідривна від давньої китайської філософії. Ще в другому тисячолітті до нашої ери в Китаї була створена теорія "гармонізації харчування", а Конфуцій вчив кулінарному мистецтву в VІ-V ст. до н. е. Китайці їдять всі відомі нам продукти, а також "екзотику" на кшталт ластів'ячих гнізд, акулячих плавників, деревних грибів чи качиних яєць, які до 100 днів витримуються в землі. Є кілька інгредієнтів, які присутні практично в усіх китайських стравах. Насамперед, це - соєвий соус, який має специфіку приготування. Сою відварюють, змішують із підсмаженою пшеницею і додають до цієї суміші особливий вид плісняви. Коли пліснява достатньо розвинеться, суміш поміщають у соляний розчин, потім віджимають, фільтрують і пастеризують. Другий традиційний компонент - імбир - корінь із пряним і гострим смаком. Відмінною рисою китайської гастрономії є методи приготування. Своєрідність страв досягається за рахунок майстерності обробітку сировини. Один із головних принципів - страва повинна складатися із маленьких шматочків. Звідси випливають два головні кулінарні "секрети" китайської кухні - правильно нарізати і правильно підсмажити. Основу китайської кухні складають страви з найрізноманітніших продуктів: крупи, борошно, овочі, м'ясо, риба, морські безхребетні тварини, водорості, молоді пагони бамбуку і багато іншого. Зазвичай, в одну страву входить велика кількість інгредієнтів, які готуються окремо. Це приводить до незвичного для європейців поєднання смаків і ароматів: свинина із запахом риби, яловичина з фруктовим смаком, кисло-солодкі огірки тощо. Китайську кухню неможливо уявити без рису, який в окремих районах навіть заміняє хліб. Туристам на сніданок обов'язково запропонують дамічжоу - рідку рисову кашу, а на обід - дань - розсипчасту рисову кашу з м'ясом, креветками, рибою, дрібно нашаткованою цибулею чи паростками бамбуку. Бути в Китаї і не скуштувати качку по-пекінські, теж саме, що бути в Парижі і не побачити Ейфелеву вежу. Ця страва - туристична "візитка" китайської кухні. Китайці і донині тримають у таємниці технологію відгодівлі качок, з яких готують страву з неповторним смаком і ароматом. Туристам неодмінно розкажуть історію про те, що американські дипломати згодилися визнати Тайвань невід'ємною частиною Китаю, лише після того, як скуштували качку по-пекінські. Парадокс сучасного Китаю - поєднання комуністичної ідеології і ринкової економіки. Для країни характерні одні з найвищих у світі темпи економічного зростання, економічної могутності держави і злиднів переважної частини населення. Китай став найбільшим у світі виробником автомобілів, чорних металів, алюмінію, електроніки й електротехніки, взуття, синтетичних і бавовняних тканин та впевнено перетворюється на провідну туристичну країну. У Китаї реалізується концепція територіального розвитку, заснована на залученні зарубіжних інвестицій у вільні економічні зони, які спрямовуються в промисловість і туристичну індустрію. *** МОНГОЛІЯ Монголія - держава у північно-східній частині Центральної Азії площею 1,6 млн км2 і з населенням 3 млн осіб. Столиця країни - місто Улан-Батор. Головними рисами геотуристичного положення є значна віддаленість від головних туристичних споживчих ринків і відсутність виходу до моря. Різко континентальний клімат формує на більшій території країни зони суб'єктивно негативних тепловідчуттів протягом тривалого періоду часу, що призводить до формування відносно короткого туристичного сезону. Ці негативні моменти компенсуються майже дикими ландшафтами річкових долин, степів, пустель і гірських країн, а також самобутньою культурою місцевих жителів. Монголія - одна із небагатьох країн світу, для яких характерні багаті комбінації екосистем. Пустеля Гобі, що займає більше половини Монголії, відрізняється великою різноманітністю флори і фауни. Тут можна зустріти як кам'янисті пустелі із рідкісною рослинністю, так і піщані бархани. Найбільш цікавою областю є Південна Гобі, де зосереджені основні пам'ятки та туристичні центри. Монголія, як і багато інших країн, заохочує розвиток туризму. Найбільш перспективними стали екологічні, етнографічні та історичні пізнавальні тури. Країна і сьогодні зберігає спосіб життя, давні традиції та самобутню культуру кочівників. У якій ще столиці світу можна побачити юрти, де живуть городяни, і вершників, які на конях поспішають на роботу до офісів? Окрім такої "екзотики", Улан-Батор приваблює туристів численними атракціями: мавзолей Сухе-Батора, Зимовий палац останнього імператора Монголії, монастирі Гандан і Чойжин-Ламин-Сум, дзвін Миру, численні музеї і галереї (Музей історії і природознавства з чи не найкращою у світі колекцією кісток динозаврів, Музей мистецтв, Музей національної іграшки та ін.). Метою багатьох відвідувачів країни є Каракорум - колишня столиця монгольської імперії ХIII-ХVІ ст., де збереглися залишки кам'яних стін, ремісничі квартали, культові споруди, палац хана Удегея і ведуться інтенсивні археологічні розвідки, які обіцяють нові відкриття. Серед природних об'єктів Монголії незмінною увагою туристів користуються могутній водоспад у верхів'ї річки Орхон, "монгольська Швейцарія" - озеро Хубсугул і його околиці, каньйон річки Чулут, виняткове за масштабами планети кладовище викопних тварин юрського і крейдяного періодів у пустелі Гобі та кладовище динозаврів у горах Немегету. У 2009 р. в околицях Улан-Батора, на священній горі Боґд Кан Уул, з'явився перший монгольський гірськолижний курорт "Sky Resort", що ознаменувало початок нового етапу в освоєнні багатих ландшафтних ресурсів країни. *** РЕСПУБЛІКА КОРЕЯ У 1953 р. Корейський півострів був розділений на дві частини демаркаційною лінією, проведеною приблизно по 38 паралелі. На південь від цієї лінії розташована Республіка Корея (далі - РК), а на північ - Корейська Народно-Демократична Республіка. Стосунки між двома корейськими державами далекі від дружніх, що гальмує розвиток багатьох політичних і соціально-економічних процесів, у тому числі і туризму. У межах РК (столиця - Сеул) на площі близько 100 тис. км2 живе 48,5 млн осіб. Країна омивається водами Японського і Жовтого мо-рів. Берегова лінія надзвичайно розчленована й обрамлена майже 3 тис. островів. Суходолу притаманна ландшафтна різноманітність - 70 % території зайнято невисокими горами. Клімат помірний мусонний. Найкращий час для відвідування країни протягом літнього туристичного сезону - травень-червень і вересень-жовтень (рис. 2. 26). Купальний сезон розпочинається із другої половини липня і триває до кінця жовтня. Такий пізній початок пов'язаний із особливостями циркуляції холодних і теплих океанічних течій поблизу узбережжя країни.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.26. Кліматична діаграма Пусану
Узбережжя Жовтого моря - головний район пляжно-купального відпочинку, а Кенпходе і Наксан у його межах вважаються найкращими пляжами. Приблизно за 100 км від південного узбережжя знаходиться острів Чечжудо. Завдяки своєму ізольованому положенню, унікальній природі і м'якому тропічному клімату острів перетворився на популярне місце відпочинку. Головні туристичні принади острова - пляжі із чорним піском, каскади мальовничих водоспадів, згаслий вулкан Халласан із кратерним озером на вершині. Потоки застиглої лави утворили на схилах вулкану численні тунелі, гроти, печери, знайомство з якими залишає незабутні враження у відвідувачів. У країні створено ряд національних парків, які стали основою розвитку окремих видів туризму: Сораксан, відомий первісними ландшафтами і належить до найбільш мальовничих місць планети, пропонує екологічні тури і гірськолижний відпочинок, Чірісан вважається найкращим місцем для трекінгу й альпінізму; Соннісан з храмом Попчуса (553 р.) є головною туристичною звабою центральної частини РК; Сорак Уотерпія знаний термальними джерелами. Гірські лижі і сноуборд користуються серед корейців великою популярністю, що дозволило залучати гірські ландшафти до активного туристичного використання і створювати відповідну інфраструктуру, яка не поступається кращим зразкам європейської. Гірськолижних курортів у країні доволі багато. Найбільш популярними серед них є Канвондо, Чолла-Пукто, Стар-Хілл. Гірськолижний сезон, зазвичай, триває із кінця листопада до середини березня. Країна володіє багатими й унікальними культурно-історичними ресурсами. Вони концентруються переважно у містах, стали основою для створення ряду національних парків. Сеул - головний центр політичного, економічного та культурного життя країни. У місті збереглися численні архітектурні пам'ятники: королівські палаци династії Чосон, серед яких світову відомість має Кьонбоккун, давні церемоніальні ворота на площі Намдеун, які вважаються найбільш цінною пам'яткою країни, Сеульська телевежа, англіканський собор і багато іншого. Столиця багата музеями. Найбільш відомими із них є Державний музей Кореї, Королівський музей, Музей мистецтв Токсугун, Художня галерея "Чосон ільбо". Околиці Сеулу активно використовуються для організації відпочинку і пізнавального туризму. Велетенський дольмен бронзового віку, парк-музей "Корейське село", фортеця Хвасон, яка занесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, гробниці династії Лі, розважальний комплекс "Еверленд", фортеці Намхансансон і Пуюсансансон - далеко не повний перелік атракцій, розміщених довкола столиці. Південно-східні райони країни - головний осередок формування нації, тому пам'ятки історії зустрічаються тут на кожному кроці. Найбільша їх кількість сконцентрована в Кьончжу - столиці давнього королівства Сілла. Тут розташований найдавніший буддійський храм країни - "Монастир царства Будди" із дзвоном Емілле, а також найдавніша обсерваторія, численні пагоди, королівські поховання і гробниці, печерний храм Соккурам (включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО), курортний комплекс на озері Помун. *** ЯПОНІЯ Японія - острівна держава на сході Азійсько-Тихоокеанського регіону, розташована на Японському архіпелазі, який складається із 6 852 островів. Загальна площа країни становить 377,9 тис. км2, на її території мешкає 127 млн осіб. Столиця - Токіо. Рельєф країни переважно гористий (гори займають понад 60 % території), сильно розчленований. Найвища вершина - вулкан Фудзіяма (3 776 м) - національний символ країни. На півночі Японії переважає помірний мусонний клімат, на півдні - субтропічний і тропічний мусонний. Літній температурний діапазон змінюється у межах +25-+35о С, зимовий - у межах -15-+15о С. Найкращий час для відвідування островів - весна (особливо час цвітіння сакури) і кінець вересня - початок жовтня. Характерними особливостями природи є часті землетруси й активна вулканічна діяльність, що стримує певну частину потенційних туристів від поїздок до Японії. Теплий клімат на більшості території, наявність безлічі островів і протяжної берегової лінії, гірські ландшафти і природні лижні поля роблять Японію потенційно сприятливим місцем для масового туризму. Тим не менше, прибережних і гірськолижних курортів тут, на відміну від інших країн світу з подібним ресурсним забезпеченням, значно менше. Для розвитку туризму в країні необхідні значні фінансові і матеріальні вкладення в курортну інфраструктуру, що на сьогодні є невигідним, оскільки японці віддають перевагу відпочинку за кордоном. Фактично до другої половини ХІХ ст. Японія була "закритою" для зовнішнього світу державою, що зумовило самобутність японської культури. Саме виняткові культурно-історичні і подієві ресурси є основою розвитку туризму. Численні історичні пам'ятки, храми, святі для японців місця розкидані територією країни. Вони збережені і дбайливо доглянуті, що залишає незабутні враження у кожного, хто відвідав Японію. Туристичним символом країни є священні ворота храму Іцукусіма на острові Міядзіма, які стоять у бухті прямо у воді. Тут же на палях розмістився і сам храм - одна з найбільш шанованих японцями сакральних святинь. Ще одним знаковим об'єктом, який уособлює індустріальну велич Японії, став міст Сето-Охасі. Він збудований у 1988 р. і перекинутий через внутрішнє Японське море. Міст з'єднав острови Сікоку і Хонсю. Його довжина перевищує 12 км. Найбільшими туристичними центрами країни із великою кількість високоатрактивних об'єктів є Токіо, Нара, Кіото, Камакура, Саппоро й інші міста та регіони (табл. 2. 12). Табл. 2. 12. Туристичні центри Японії
Місто /регіон
Головні туристичні об’єкти

Токіо
Імператорський палац Кокьо в оточенні парків Хігасі-гьоен і Кітаномару; храм Тосегу; Токійський Національний музей; Національний музей науки і парк Уено; храм богині Кеннон; комплекс хмародряпів "Три башти"; Галерея Тенрі; Музей Ідеміцу; парк Сіба з численними пагодами і храмами; Токійський метрополітен-музей; головна торгова вулиця Гінза; Діснейленд; центр старого міста – Асакуса з храмом Сенсодзі й унікальною бібліотекою давніх манускриптів; храм Мейдзі-дзингу; олімпійський комплекс Йойош; Національний музей сучасного мистецтва; "міст Японії" –  Ніхонбасі;

Нара
Храм Кофукудзі; храм Тодайдзі з "Залою Великого Будди" Дайбуцуден – одна з найбільших дерев'яних будівель світу; храм Хорюдзі і парк, де живуть олені, котрі вважаються "божими посланцями"; одна із найбільших бронзових статуй Будди – Великий Будда (Дайбуцу, 16 м висотою і вагою 452 т); Південні ворота з фігурами небесних стражів; храми Якусідзі, Тоседайдзі, Касуга-Тайся, Сін-Якусідзі, Музей східного народного мистецтва, музей Ямато Бункакан, Національний музей Нара, Художній музей Нара, Художній музей Нейраку;

Кіото
У місті знаходиться близько 2 000 храмів; Імператорський палац Госьо; палаци Саннай-ден і Нідзьо з класичними японськими садами; "Золотий павільйон" Кінкакудзі; "Срібний павільйон" Гінкакудзі; імператорська вілла Кацура Рікю з ландшафтним парком; палацовий ансамбль Кацура; "сади каменів" Рьондзі і Самбо-Ін; Мінамідза – найдавніший в Японії театр "кабукі"; Національний музей; Національний музей сучасного мистецтва;

Камакура
Давня столиця Японії, місце паломництва і популярний морський курорт;  храми Сугімото-дера, Кентьо-дзі із найстарішим у країні дзвоном, Енгаку-дзі з "залою святих реліквій" Сяріден, Цуругаока Хатіман; "лотосові ставки" Гендзі і Хейке з перекинутими через них "щасливим" Барабанним містком; 13-метрова бронзова статуя Будди; священне джерело у печері Дзенарай Бентен;

Саппоро
Провідний центр гірськолижного туризму; Ботанічний сад; квартал розваг Сусукіно;

Беппу
Центр бальнеологічного туризму, один з найбільших у світі районів виходу на поверхню термальних вод (понад 3,5 тис. джерел); гейзер Татсумакі Дзігоку; "киплячі озера" Чіноїке Дзігоку й Умі Дзігоку; зоопарк, де незмінним успіхом у відвідувачів користуються "снігові макаки", які приймають гарячі ванни;

Хоккайдо
Найменш заселений і найбільш "зелений" острів Японії; близько 20 національних парків – основа розвитку екологічного туризму й активного відпочинку; гарячі джерела Дзікокудане у вулканічному кратері Ноборібецу;

Фурано, Акакура
Гірськолижні курорти.

Нагоя
Головні сакральні святині синтоїзму – Атсута й Іся з Музеєм скарбів; Художній музей Токугава; Ботанічний сад; Військово-морський арсенал; храм Токуфудзі;

Кобе
Муніципальний художній музей; храм Сумо; акваріум; європейські квартали вулиці Ямамото і християнські церкви; парк Соракуен; штучний острів Порт-Айленд.

ПІВДЕННО-СХІДНОАЗІЙСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
В'єтнам - Індонезія - Камбоджа - Лаос - М'янма - Сінгапур - Таїланд - Філіппіни ІНДОНЕЗІЯ Республіка Індонезія (столиця - Джакарта), площа якої складає 1,9 млн км2, займає значну частину найбільшого у світі Зондського архіпелагу. До переліку великих островів, які вона займає повністю чи частково, належать Суматра, Ява, Калімантан, Сулавесі. Індонезія розташована в безпосередній близькості до двох внутрішньорегіональних туристичних споживчих ринків - японського та австралійського і значно віддалена від європейського та північноамериканського. При цьому головні споживачі індонезійського туристичного продукту знаходяться саме у двох останніх регіонах. Країна знаходиться між Азією й Австралією у зоні впливу волого-го тропічного клімату і володіє надзвичайним різноманіттям уніка-льних природних туристичних ресурсів: тропічні й екваторіальні ліси з неймовірним біорізноманіттям, які стали основою розвитку екологічного туризму; морське узбережжя, придатне для пляжно-купального відпочинку (пляжно-купальний сезон триває цілий рік, при цьому пересічна температура води не опускається нижче +27о С - рис. 2. 27); вулкани.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.27. Пересічна температура прибережних вод у районі окремих курортів Індонезії
На особливу увагу заслуговує тваринний світ країни. На індонезійських островах уживаються ссавці Азії, сумчасті Австралії і власні ендеміки: орангутанг, тигр, леопард, носоріг, слон, дюгонь, аноа, кенгуру, проєхидна, бабірусса, тапір, ведмідь, гавіал. Пташине царство представлене понад 600 унікальними видами птахів, серед яких шестиперий "райський птах" Берлепша, малео, казуар, птах-носоріг, вінценосний голуб. Природне розмаїття доповнюється культурним і соціальним. Індонезія - неповторний культурний світ, який утворився шляхом взаємодії чотирьох світових релігій: християнства, ісламу, буддизму й індуїзму. 250-300 етнічних груп, об'єднаних в одну державу із населенням понад 240 млн осіб, живуть більше ніж на 17 тис. островів, мають власні мови чи діалекти. На одному острові живуть переважно мусульмани (Ява), на іншому - індуси (Балі), на третьому - християни (північ Сулавесі). Розвиток масового міжнародного туризму сприймається в індонезійському суспільстві неоднозначно. Особливо це стосується залучення сакральних пам'яток до туристичного використання, яке супроводжується суперечками, скандалами і навіть терористичними актами. Найбільше нарікань викликають західні туристи, які мало знайомі із буддійською чи індуїстською культурою окремих районів країни й інколи ображають своєю поведінкою релігійні почуття аборигенів. Острів Балі користується найбільшою популярністю серед туристів. Тут розташовані численні сучасні готелі, у розпорядженні яких знаходяться чудові пляжі. На острові відкриті для відвідування давні храми індуїстів, Парк птахів, Парк рептилій. На острові Ява зберігся найбільший у світі буддійський храмовий комплекс VІІІ ст. - Боробудур - місце паломництва і масового туризму. Це - монументальна будова, заввишки 35 м. У нижній частині він складається з галерей, що утворюють шестиступінчасту квадратну в плані піраміду. На трьох верхніх круглих терасах, навколо великої центральної ступи (дагоби), розміщені 72 маленькі ступи. Сходи посередині кожного боку піраміди ведуть на вершину. Мури нижніх терас прикрашені різьбленими реалістичними, високохудожніми барельєфами на теми буддійських легенд. Неподалік Боробудура розташований царський палац Рату Боко і комплекс буддійських та індуїстських храмів Прамбанан. Між унікальних споруд найбільшою популярністю серед туристів користується храм Лара Джонгранг, зведений на честь бога Шиви. Суматра - "рай" для любителів природи й екологічного туризму. На них чекають екваторіальні ліси, вулкани, водоспади, гарячі сірководневі джерела, спеції, які ростуть прямо над головою. Тут розташовано ряд національних парків та заповідників. Широко відомий парк відпочинку Ганнінг. Туристів сюди приваблює можливість здійснення трекінгу гірськими лісами, а також відвідування центру реабілітації орангутангів. Популярною туристичною дестинацією Індонезії є національний парк Комодо, який розкинувся у центрі архіпелагу на 603 км2 суходолу і 1 214 км2 морських вод. Парк включає три головні острови - Комодо, Рінка, Падар і численні дрібні острівки. У туристів, які відвідують Індонезію, великим попитом користується продукція народних промислів: срібні, керамічні та плетені вироби, предмети художнього різьблення по кістці, сувеніри з дерева і пір'я. *** ТАЇЛАНД Сіам - така історична назва сьогоднішнього Таїланду - кілька десятків років у світі асоціюється з туризмом, тайським боксом і тайським масажем. Королівство Таїланд - конституційна монархія із 1932 р. Країна розташована на півострові Індокитай і займає площу 514 тис. км2. Загальна кількість населення складає 66 млн осіб. Протяжність території країни із півночі на південь досягає 1 500 км, із заходу на схід - 800 км. Більше половини території займають низовинні рівнини, на півночі і заході здіймаються ланцюги гір. Прибережна територія відома чудовими піщаними пляжами. Клімат Таїланду доволі різноманітний, але переважають два його типи - тропічний саван і тропічний мусонний клімат. Для центральної частини країни характерні три сезони: спекотний з березня до травня - денна пересічна температура складає +32-34о С; дощовий і спекотний з червня до жовтня і прохолодний з листопада до лютого, коли денна температура знижується до +30о С, що унаочнює кліматична діаграма Бангкоку (рис. 2. 28). Тому найкращий період для відпочинку в Таїланді - кінець листопада - березень.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.28. Кліматична діаграма Бангкоку
На узбережжя країни час від часу накочуються цунамі - велетенські хвилі, які виникають під час землетрусів і завдають значних збитків курортній інфраструктурі. Загроза цунамі є стримуючим фактором для поїздок потенційних туристів. На території країни створено 5 національних природних парків, загальною площею близько 8 тис. км2, ряд природних заповідників, які стали основою розвитку екологічного туризму. До складу більшості природоохоронних об'єктів включені унікальні природні атракції: водоспад Ераван, гора Дой-Інтанон, місця поселень слонів тощо. Велике значення у житті тайців мають річки Меконг, Менам, Салуїн. Вони є і головними "коридорами" туристичного освоєння внутрішніх районів країни, насамперед, для потреб екологічного туризму. Живлення у річок дощове, тому повені влітку і на початку осені - звичне явище. Таїланд - безумовний лідер серед країн Південно-Східної Азії за відвідуваністю. Туристичну славу країні принесли відмінні морські курорти: Ча-Ам, Хуа-Хин, Паттайя, Пхукет та інші (рис. 2. 29).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.29. Куроти Таїланду
Королівство відоме надзвичайно цікавими для туристів культурно-історичними і подієвими ресурсами, стравами тайської кухні, плаваючими базарами й іншою "екзотикою". Тисячі буддійських храмів і монастирів, палаци і пагоди формують неповторне тло, на фоні якого проходить відпочинок. Найбільш вражаючим є Бангкок. Його "візитівка" - Великий Королівський палац - архітектурний комплекс, який включає ряд унікальних об'єктів. Вражають уяву відомі на увесь світ фігури Будди, одна з яких вилита із золота (вага статуї - 5,5 т), а друга висічена з цілісного шматка нефриту. Зберігаються вони у храмах Золотого та Смарагдового Будди відповідно. По-своєму цікаві численні канали, які підтримують діловий ритм столиці, парк Лумпіні із дельфінарієм і аквапарком, Музей науки - один із кращих у південно-східній Азії, нічні базари, на яких задешево можна придбати продукцію найвідоміших торговельних брендів. Туристам, яким набридло використовувати лише "пісок, сонце і воду", обов'язково покажуть крокодилячу ферму в Самутпракарне, парк Муанг-Боран, де у мініатюрі відтворена територія королівства зі всіма визначними пам'ятками, найбільшу у світі статую Будди (висота - 127 м), розташовану поблизу міста Накхонпатхом, історичний парк на території Аюттхая - давньої столиці Сіаму - з унікальними храмами і палацами, занесеними до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Окремої уваги заслуговують яскраві видовища, які приваблюють до Таїланду тисячі туристів. Відомими далеко за межами країн Південно-Східної Азії стали тайський бокс, півнячі бої, змагання бійцівських рибок, слонячі поєдинки, паради трансвеститів, буддійські свята. Не менше вражень, ніж від пляжів, буддійських храмів і різноманітних видовищ залишає тайська кухня. Вона була практично не відома європейцям майже до середини ХХ ст. Характерною рисою тайської гастрономії є поєднання у стравах п'яти смаків: солодкого, за рахунок кокосового молока, цукрової тростини, спілого ананаса і цукрової пальми; кислого, за рахунок лимону, лайму, лимонного сорго, неспілих манго й ананаса, оцту; гіркого, за рахунок свіжих трав і гіркого огірка; солоного, за рахунок рибного соусу; гострого, за рахунок свіжого чи висушеного перцю чілі. Тайським стравам притаманні три компоненти, присутні практично завжди - рис, соус карі і кокосове молоко. Рис - національна страва. Він може бути і головною стравою, і гарніром, і десертом. Переважають два способи його приготування з використанням різних сортів рису - розсипчастий і клейкий. Туристам пропонують менш екзотичний обсмажений рис у поєднанні з рибою, крабами, яйцями і овочами. Основою приготування соусу карі є перець чілі, який використовується у супах, салатах. Кокосове молоко заміняє звичне для європейця коров'яче молоко і широко застосовується для тушкування та варіння, при приготуванні м'ясних і рибних страв. На обід туристу-європейцю запропонують на вибір гостро-кислі супи з креветками і грибами або з кокосового молока з курицею. Другою стравою буде рис із свининою або м'ясом птиці, густо здобрений гострим соусом. Тайці не відчувають особливої пристрасті до солодкого, тому на десерт буде запропоновано суміш із яєць, клейкого рису, кокосів або фруктове асорті, де крім звичних бананів, апельсинів, ананасів можна побачити і скуштувати папайю, тамаринд, лічі, тангерин, рамбутан, помело, лангсат, ююбу, дур'ян. Запивати все слід холодною водою або чаєм. Алкогольні напої не сумісні з гострою їжею, тому до столу не подаються. Взагалі ж, тайці віддають перевагу пиву. Туристам слід бути обережними. Гостра тайська кухня може викликати алергію, жар, печію, проблеми зі шлунком, тому захоплюватися екзотичними стравами і фруктами не варто. На всіх курортах працюють ресторани з європейською, арабською, мексиканською кухнею. *** СІНГАПУР Визнаним центром міжнародного туризму стала невелика острівна Республіка Сінгапур (площа - 697 км2) - держава-місто, великий фінансовий, промисловий і транспортний центр у Південно-Східній Азії. Острів вважається одним із найбільш відвідуваних місць світу - щороку сюди приїздить у 2 рази більше туристів, ніж корінних мешканців, яких нараховується близько 4,7 млн. Сінгапур приваблює своєю незвичністю. На невеликій території поєднуються старі колоніальні квартали й ультрасучасні хмародряпи, храми різних релігій і розважальні заклади, один із найбільших портово-промислових комплексів світу з сотнями танкерів на рейді і курорт із пляжами з білосніжного піску, гамірні, стерильно чисті торговельні вулиці і ділянки майже незайманих лісів. Місто багате на природні та культурно-історичні пам'ятки, видовища і техногенні атракції. Сінгапурський зоопарк, парк птахів, парк орхідей, парк метеликів, океанарій, етнічні квартали (ЧайнаТаун, маленька Індія), вечірнє шоу фонтанів (музичні фонтани Сентози вважаються найбільшою у світі спорудою такого характеру), фонтан багатства, статуя Мерліона (міфічний напівлев-напівриба - символ Сінгапура), штучний острів Семаку, який повністю створений із сміття, тематичний парк розваг Universal Studios Singapore, найвище на планеті оглядове колесо Singapore Flyer (165 м), набережна Клар-Кі, нічні прогулянки й екскурсії - ось ті об'єкти і видовища, які зазвичай відвідують туристи. Острів Сентоза, що входить до складу Сінгапуру, - головний курортний центр, який приваблює туристів 3,5 км пляжів, гольфовими полями, сучасною готельною інфраструктурою. *** МАЛАЙЗІЯ Малайзія - держава в Південно-Східній Азії, яка складається із двох частин, розділених Південно-Китайським морем. Західна складова країни - Малайя - розташована на півдні півострова Малакка, а східна - Сабах і Саравак - на півночі острова Калімантан (Борнео). Площа Малайзії складає 329,8 тис. км2. Загальна кількість населення - 25,7 млн осіб. Із 2005 р. столиця країни Куала-Лумпур поступово передає столичні функції новому спеціально збудованому місту Путраджайа. Обидві частини країни переважно гористі. Територія Малайзії розташована у зоні екваторіального, спекотного і дуже вологого клімату. Пересічні денні температури протягом року тримаються на рівні +31-33о С, сезон дощів триває із березня до травня і з вересня до листопада, що підтверджує кліматична діаграма Куала-Лумпуру (рис. 2. 30). Найбільш прийнятний для європейців час відвідування країни - зимові місяці і початок літа.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.30. Кліматична діаграма Куала -Лумпур
Протягом останніх років у країні проводиться політика стимулювання міжнародного туризму як перспективної галузі міжнародної спеціалізації господарства. Це має об'єктивні підстави. Малайзія відрізняється від інших країн регіону унікальною комбінацією природних екзотичних ресурсів, давньою цивілізацією, яка поєднує елементи місцевої, індійської, китайської, європейської та японської культур і вищим рівнем соціально-економічного розвитку. Малайя - регіон активного розвитку традиційного пляжно-купального відпочинку і пізнавального туризму на основі ресурсів моря, сонця і "старого каміння". Острови Пенанг і Лангкави - належать до головних курортів країни (рис. 2. 31).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.31. Курорти і національні парки Малайзії
Розвиток туристичної індустрії на о. Борнео (штати Сабах і Саравак) більшою мірою орієнтується на використання надзвичайно багатих лісових і ландшафтних ресурсів. Головними туристичними принадами острова є Національний парк Гунунг Мулу з найдовшими у світі вапняковими печерами, заповідник орангутангів у Сепилоці, Морський заповідник острова Лабуан з численними місцями для дайвінгу і сноркелінгу, національні парки Абдул-Рахман, Бако і Кінабалу з унікальними екологічними стежками, прокладеними серед первісних джунглів, карстовими печерами, відслоненнями гірських порід тощо. Багато районів Малайзії мають свої неповторні природні і культурні особливості, які щороку приваблюють все більшу кількість туристів (табл. 2. 13). Табл. 2. 13. Туристичні об'єкти і ресурси Малайзії
Штат/федеральна територія
Головні туристичні об’єкти і ресурси

Кедах
"Рисова чаша Малайзії"; численні археологічні пам’ятки; приморський курорт Лангкави;

Перак
"Срібний штат"; унікальні печерні храмові комплекси; приморські курорти Ламут, Пангкор, Пангкор Лаут;

Селангор
Один з головних індустріальних осередків; приморські курорти Моріб, Баган Лаланг, а також на островах Карей, Кетам, Індах і Ангса;

Негери -Сембілан
Приморські курорти у 50-кілометровій смузі в районі порту Діксон;

Малакка
Численні історичні пам'ятки – індуїстські храми, мечеті, мавзолеї, церкви; приморські курорти: Танджунг Бідара, Танджунг Клінг; крокодиляча ферма; музей-заповідник "Палац султана"; гірський курорт Гентінг Хайлендс; аквапарк Сануей-Лагун;

Джохор
Національні парки; палац султана; парк розваг Форест Сіті; парк орхідей;

Пенанг
"Перлина Сходу", один із відомих приморських курортів країни; ботанічний сад; храм змій; храм Кек Лок Сі; ферма метеликів; сад тропічних прянощів; сад орхідей і гібіскусів; Пенангський національний парк;

Келантан
Будівля банку "Морський окунь"; Королівський палац; Музей ремесел і Крафт Віллідж (ремісничі поселення, які спеціалізуються на виробництві батику, сувенірної продукції з срібла, дерева); міні-зоопарк; пляжі;

Перак
Королівське місто Перак з мечетями і палацом султана; Замок Келлі; пляжі і курорти острова Панґкор;

Сабах
Меморіал другої Світової війни Кундасанґ; культурологічне село Монсоп'яд (мисливці за головами); Галерея Борнео; ремісниче поселення Суманґкап (в-во гонгів); пляжі; коралові рифи; джунглі; карстові печери; національні парки;

Саравак
Палац "білих раджів" Астана; англіканський і католицький собори; коралові рифи; джунглі і мангрові зарості; пляжі; національні парки;

Паханг
Приморський курорт Тіоман; національні парки (Рейнфорест) і заповідники; коралові рифи; озера Тасік Бера і Рамсарське; олов'яні копальні;

Тренгану
Високогірне озеро Кунуїр; водоспад Сінайа; виробництво сувенірної продукції – батику; приморський курорт Реданг;

Куала-Лумпур
Зоопарк; Палац султана; Масджид Негара – національна мечеть; парки орхідей, птахів, метеликів; Чайна Таун; карстові печери; численні музеї;

Путраджайа
Ботанічний сад; мечеть і міст Путра; Монумент Тисячоліття.

Малайзія є визнаним центром релігійного туризму. Мусульманські, індуїстські, буддистські сакральні святині приваблюють тисячі прочан і туристів. До переліку найбільш відомих святилищ належать печери Бату з храмовим комплексом, які знаходяться приблизно за 30 км від Куала-Лумпуру. Щороку, наприкінці січня - на початку лютого, тут проходить релігійне свято, що збирає численних паломників із країн регіону. *** БРУНЕЙ На північно-західному узбережжі острова Борнео розташована Держава Бруней-Даруссалам площею 5,8 тис. км2, яку населяє майже 400 тис. жителів. Економічне благополуччя країни базується на видобутку і продажі нафти. Більшість туристів приїздить до Брунею з метою знайомства з історією і культурою ісламського світу, традицій якого свято дотримуються місцеві жителі. У столиці султанату місті Бандар-Сері-Бегаван, єдиному великому місті країни, знаходиться одна із найбільших сакральних споруд Азії - мечеть Омар-Алі-Сайфуддін і найбільший у світі житловий палац, який належить султану. Він нараховує 1 778 кімнат, 18 ліфтів, 44 сходи, 51 тис. світильників. Для оздоблення будівлі мармур привезли з Італії, граніт із Китаю, люстри замовлялися у Великій Британії. У межах палацового комплексу розміщена найбільша у світі приватна колекція автомобілів, більшість з яких існують у єдиному екземплярі, оскільки виконані на замовлення султана. У колекції лише роллс-ройсів нараховується більше 150. Палац відкритий для відвідування туристами у кінці Рамадану. Незважаючи на невелику територію, у країні є національні парки та заповідники з пишною екваторіальною флорою й унікальною фауною. Узбережжя багате зручними пляжами, які здебільшого використовуються для організації пікніків. У 1994 р. в країні відкрито тематичний парк Джерудонг, який відразу перетворився на одну із головних туристичних атракцій султанату. Підтвердженням того, що країна існує за рахунок нафти, є цікавий пам'ятник - "Білліон-Барель-Моньюмент", яким відзначено видобуток мільярдного бареля "чорного золота". *** М'ЯНМА Союз М'янма (Бірма, Бірманський Союз ) - держава, що розташована в західній частині півострова Індокитай. Вона займає площу 676,6 тис. км2. Загальна кількість населення складає 48,1 млн осіб. Із 2006 р. функції столиці виконує місто Нейп'їдо ("Королівська країна"), збудоване на місці селища Чеп'ї і розташована у центрі країни. Бірма - одна із бідних країн світу. Водночас, вона належить до головних світових незаконних виробників опіуму та героїну і входить до так званого "Золотого трикутника" - гірської території, розташованої на кордоні Бірми, Таїланду й Лаосу і відомої великими обсягами вирощування опійного маку, виробництва і торгівлі наркотиками. Це накладає певну специфіку на розвиток міжнародного туризму. Незважаючи на таку "славу", відпочинок у М'янмі стає все більш популярним. Країна перебирає на себе частину туристів, для яких Таїланд вже втратив екзотичність. Основою розвитку туризму є надзвичайно багаті культурно-історичні ресурси. Не даремно Бірму називають "країною золотих пагод", яких нараховується близько 2,5 тис. Фактично вся держава є величезним історико-культурним і археологічним заповідником, де залишилися сліди давніх цивілізацій і могутніх імперій. Сотні храмів збереглися, ще більше перетворилися на руїни. Національним символом країни є грандіозна пагода Шведагон, побудована 2 500 років тому і розташована в Янгоні - найбільшому місті країни. Її висота - понад 110 м. Для оздоблення храмового комплексу було використано 8 тис. золотих пластин, 5 тис. алмазів, 2 тис. дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів. У пагоді зберігаються 4 волосини із голови Будди. На околицях Янгону знаходиться ще один унікальний об'єкт - найбільша у світі мармурова скульптура Будди вагою понад 400 т і висотою близько 50 м. Увагою туристів користується Паган - місто пагод і храмів, зруйноване у 1287 р. й більше так і не відбудоване. Паган із повним правом можна вважати найбільш унікальним на планеті архітектурно-археологічним музеєм під відкритим небом. Тут на площі близько 42 км2 зосереджено понад 5 тис. храмів і пагод. Найбільш відомою спорудою є "золота пагода" Швезигон, збудована у 1057 р. Високу художню цінність також мають храми Годопалін-Пато, Ананда-Пато (ХІ ст.), пагоди Швегуг'ї, Локананда-Кьяунг, Швесандо-Пая, Мануха-Пая, Махабодхі-Пая (ХІ-ХІІІ ст.). Мандалай - одна із давніх столиць країни - приваблює своїм відносно сухим мікрокліматом і численними архітектурними дивами, парками і сакральними святинями. Найбільш важливими серед останніх є Махамуні або Аракан-Пая ("Велика Пагода") із 4-метровою статуєю Будди з позолоченого металу і велетенським гонгом вагою 5 т, а також пагода Кутходо зі знаменитою "мармуровою книгою", де у 729 мармурових павільйонах зберігаються висічені в камені сторінки Трипітакі - сукупності буддійських священних текстів. Не меншу цікавість викликає пагода Садамуні, парки Нандоун і М'янгхоун, пагода Чактог'ї і зоопарк Яданапон, монастирі Атумаші-Чанг, Шве-Ін-Бін-Чанг і Такоун-Чанг, "золота пагода" Еіндоя з парком, пагода Швечимін із образом Будди, баптистська церква Хадсон, Кафедральний собор Сакред-Херт, три мечеті, індуїстський храм Шрі-Ганеша, Королівський парк, Музей Мандалая, дерев'яний міст в Амарапуру і багато інших виняткових творінь людини. Згаслий вулкан Попа-Даунг-Калат, висотою близько 1,5 тис. м, вважається одним із найбільш загадкових місць країни. До вулкану протягом багатьох сотень років здійснюються паломництва. Це - священне місце для жителів країни. Здобувають популярність приморські курорти Нгапалі, Лінтха, Чікто, Чунгтха, пляжі півострова Сетсе й узбережжя в Кантая, Манг-Ма-Ган і Чанг-Та, що вказує на залучення ресурсів узбережжя "теплого моря" до активного туристичного використання. Слабка готельна інфраструктура не може оперативно обслуговувати туристичний потік, який постійно зростає. Навіть старі кораблі, обладнані під плавучі готелі, не вирішують проблеми розміщення туристів. *** ФІЛІППІНИ Республіка Філіппіни - держава у Південно-Східній Азії, розташована на архіпелазі, що складається із понад семи тисяч островів. Із них заселені близько 1 тис., а щось із 2,5 тис. не лише безлюдні, а навіть не мають назв. Площа країни - 300 тис. км2, населення - 98 млн осіб, столиця держави - Маніла. Клімат країни - тропічний, спекотний і вологий. Пересічна річна температура складає +26,5о С. Значну частину островів займають тропічні ліси. Численні національні парки країни (Канлаон, Маунт-Апо, Волькано та ін.) роблять перспективним розвиток екологічного туризму. На Філіппінських островах є велика кількість діючих вулканів, серед них - Тааль на острові Лусон - найменший вулкан планети. Територія країни перебуває у зоні дії руйнівних тайфунів, які налітають на острови до 20 разів на рік. Ці природні особливості належать до головних стримуючих чинників розвитку міжнародного туризму , який в основному пов'язаний із пляжно-купальним відпочинком, дайвінгом (дайверів приваблюють не лише коралові рифи, а і численні залишки затонулих кораблів і літаків часів другої світової війни), відвідуванням екзотичних місць і незайманих куточків дикої природи, оздоровленням на основі використання бальнеологічних ресурсів. Одним із кращих місць для дайвінгу є прибережні води о. Палаван, затока Субік-Бей (о. Лусон) із курортним центром Олонгало, курортні зони островів Капонес і Камера, затока Лінгаєн, в акваторії якої розмістилися близько 400 острівків, обрамлених білими піщаними пляжами і кораловими рифами. До туристичної "екзотики" Філіппін належать: печери Сагада - місце захоронень племені "мисливців за головами"; рисові тераси на о. Лусон загальною довжиною близько 22,5 тис. км, вирубані у скельних породах близько 3 тис. років тому; підземна річка Пуерто-Прінсеса на о. Палаван; район вулкану Пінатубо; місце солевидобутку в районі затоки Дасол і багато іншого. Головним районом пляжно-купального відпочинку країни є острівна група Вісаян, яка складається із безлічі великих і малих островів, на яких зосереджені найбільш відомі курорти країни. Серед них виділяється невеликий о. Боракай, який вважається одним із найкращих у світі місць для засмаги і купання. Головне його багатство - багатокілометрова пляжна смуга, складена із дрібного білого коралового піску. Не менш привабливими є пляжі островів Себу, Бохоль, Негрос. На основі гарячих сірчистих джерел о. Лусон функціонують популярні бальнеологічні курорти Куйяб і Лос-Банос. Не зважаючи на відчутну перевагу природних ресурсів, країна активно долучає до використання культурно-історичну складову ресурсно-туристичного потенціалу. Найбільше атракцій антропогенного походження сконцентровано у столиці. У Манілі увагу туристів привертають форт Сантьяго, церква і дзвіниця Паоай, Манільський собор, музеї Каса-Маніла і Санто-Томас, Люнета-Парк, Рісаль-Парк, зоопарк, Кокосовий палац, фортечні стіни ХVІ ст., що мають довжину до 4,5 км. У середині цих стін нині розташовані картинні галереї, музеї, ресторани і навіть акваріум. Незмінним інтересом туристів користуються колоритні східні базари. У другому за величиною місті країни - Себу - інтерес у відвідувачів викликають місце висадки Магеллана і монумент на його честь, форт Сан-Педро, численні зразки колоніальної архітектури, центр із виготовлення гітар, які вважаються одними з найкращих у світі. *** КАМБОДЖА Королівство Камбоджа - держава на півдні півострова Індокитай зі столицею Пномпень. Його площа - 181 тис. км2. Населення - 14,5 млн осіб. Південно-західні береги королівства омиваються водами неглибокої Сіамської затоки, в якій знаходяться декілька камбоджійських островів (Танг, Прінг, Ко-Конг, Ко-Тотанг та ін.), що разом із материковим узбережжям належать до територій пріори-тетного розвитку туризму. Країна перебуває у зоні дії тропічного мусонного, спекотного і вологого клімату. Чітко виділяються два сезони: спекотне і вологе літо із травня до початку листопада (+26-32о С) і суха зима (+22-26о С). Камбоджа входить до групи найбідніших країн світу. Економіка королівства базується на надходженнях від текстильної промисловості і міжнародного туризму. У ній порівняно недавно закінчилася громадянська війна, яка забрала незмірну кількість людських життів і нанесла значної шкоди господарству. Небезпечний спадок війни - величезна кількість замінованих територій. Це - один із стримуючих чинників розвитку міжнародного туризму в країні. Особливо небезпечним для туристів є відвідування внутрішніх районів країни. Незабутні враження у гостей Пномпеня залишає Музей геноциду Туол-Сленг, експозиції якого розмістилися у приміщенні в'язниці за часів Пол Пота . Страшні свідчення злочинів режиму "червоних кхмерів" зібрані тут як пересторога майбутнім поколінням. Гордість столиці Камбоджі - численні храми, серед яких особливої уваги заслуговують Ват-Пном, Тонле-Баті, храмовий комплекс Ват-Оуналом - головний буддійський центр країни і резиденція патріарха, пагода Ват-Ланг-Ка. Головною туристичною атракцією Камбоджі є Ангкор - місто-храм, давня столиця кхмерської імперії. Нинішній Ангкор є величезним комплексом палаців, культових і фортифікаційних споруд. Його площа вражає уяву. Із заходу на схід Ангкор простягнувся на 24 км, із півночі на південь - на 8 км. У Х-ХІІ ст. Ангкор був одним із найбільших міст світу і домінував в усій Південно-Східній Азії. В Ангкорі найкраще збереглися видатні пам'ятки кхмерської культури - храм-мавзолей Ангкор-Ват (найбільша культова споруда світу; її площа - 81 га) і цитадель Ангкор-Тхом. "Воротами" для мандрівників, які бажають ознайомитися з архітектурними перлинами Ангкору є місто Сієм-Ріп, яке протягом декількох років перетворилося на туристичний центр із сучасною готельною інфраструктурою і міжнародним аеропортом. Класичним прикладом модерного приморського курорту світового рівня із красивими пляжами, розвинутою готельною і ресторанною інфраструктурою є місто Сіануквіль. *** В'ЄТНАМ Соціалістична Республіка В'єтнам - держава, що розташована у східній частині півострова Індокитай. Зі сходу і півдня країна омивається водами Південно-Китайського моря. У його акваторії В'єтнаму належить ряд островів. Загальна площа республіки - 331,2 тис. км2. Населення - 88,6 млн осіб. Столиця - Ханой. На більшій частині території країни переважає тропічний мусонний клімат, на півночі він близький до субтропічного, на півдні - до субекваторіального. Пересічна температура повітря протягом року практично незмінна - від +26о С восени і взимку, до +29о С весною і літом. Протягом року випадає близько 2 000 мм опадів. У гірських районах клімат близький до помірного. Весною й осінню погода буває нестійкою, а із середини жовтня до кінця грудня на узбережжя налітають тайфуни, тому у цей час не рекомендується приїздити до країни на відпочинок. Протягом останнього десятиліття проблема використання при-родних і культурно-історичних ресурсів для потреб розвитку міжнародного туризму набула в країні актуальності. У В'єтнамі, насамперед за рахунок іноземних інвестицій, з'явився ряд сучасних готельних комплексів, які входять до американських і китайських готельних мереж, приморських і кліматичних курортів (Нячанг, Фантхі-єт, Дананг, Далат), які пропонують активний відпочинок у поєднанні зі специфічними оздоровчими програмами і високою якістю обслуговування. Нячанг - найбільш відомий курорт В'єтнаму. Він розташований на березі однойменної затоки. Курорт славиться не тільки білосніжними пляжами, а й цілющими мінеральними джерелами і лікувальними грязями. Повітря, наповнене ефірними оліями евкаліптів та іонами морських солей, сприятливо впливає на самопочуття людей, які страждають захворюваннями органів дихання. Фантхієт - відомий приморський курорт, на якому відпочивають шанувальники пляжно-купального відпочинку, яхтингу та гри в гольф. На околицях Дананга сформувалася потужна курортна зона - місце для любителів активного відпочинку на морі: водні лижі, дайвінг, серфінг. Серед фанатів серфінгу і віндсерфінгу сьогоднішній В'єтнам користується великою популярністю. Цьому сприяє сучасна інфраструктура, дешевизна послуг, зручні пляжі і високі хвилі , що найбільше цінується серферами. Отримав визнання високогірний курорт Далат, що приваблює красою місцевої природи: водоспади, озера, сосновий бір, квітники, цілюще гірське повітря. В'єтнам багатий архітектурними пам'ятками, що нагадують про давню культуру місцевих народів. Це - мавзолеї, давні поховання і мегаліти, пагоди, серед яких найбільш відомою є семиярусна споруда у Хошиміні. У Ханої увагу туристів привертають нетипові сакральні споруди, музеї, а також Храм Літератури, де на 82 плитах, розташованих на спинах кам'яних черепах, вибиті імена відомих на всю країну вчених і літераторів. Значну частину території країни займають тропічні джунглі . У В'єтнамі формується мережа національних парків, де туристи можуть насолодитися ландшафтами незайманих лісів, життям екзотичних тварин і рослин у природних умовах.
АВСТРАЛІЯ І ОКЕАНІЯ
Австралія - Вануату - Гуам - Кірибаті - Кокосові Острови - Маршалові Острови - Мікронезія - Нова Зеланді- Нова Каледонія - Норфол- Острів Різдва - Острови Кука - Острови Піткерн - Палау - Папуа - Нова Гвінея - Північні Маріанські Острови- Самоа - Соломонові Острови - Тонга - Тувалу - Уолліс і Футуна - Фіджі - Французька Полінезія АВСТРАЛІЯ Австралійський Союз (далі у тексті - АС) - єдина держава світу, що займає цілий континент. До складу країни входить о. Тасманія та ряд дрібніших островів. Австралія має площу 7,7 млн км2, омивається водами Тихого й Індійського океанів. На її території мешкає 21,3 млн осіб. Для геотуристичного положення Австралії характерні дві головні риси: наявність величезного природно-ресурсного туристичного потенціалу (ендемічна флора і фауна, різноманіття незайманих ландшафтів суходолу і прибережних вод, багатий підводний світ коралових рифів, комфортні погодно-кліматичні умови, які дозволяють протягом року експлуатувати різноманітні і багаті ресурси) і значна віддаленість від головних споживчих ринків. Розвиткові туризму, насамперед на узбережжі, сприяє комфортний для відпочинку клімат. Хоча Австралія і вважається найбільш спекотним регіоном південної півкулі, на її узбережжі ніколи не буває виснажливої спеки, так само як і пронизливого холоду. Високі температури пом'якшуються впливом океанів. На півночі континенту переважає субекваторіальний, мусонний, спекотний клімат, у центральній частині - тропічний пустельний, на південному заході - субтропічний із переважанням зимових опадів, на східному узбережжі - тропічний, морський, спекотний із літнім максимумом опадів, що підтверджує кліматична діаграма Сіднея (рис. 2. 32).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.32. Кліматична діаграма Сіднею
Пересічні температури повітря у січні змінюються у діапазоні +20-30о С, липня - +12-20о С. Купальний сезон фактично цілорічний - температура прибережних вод у найбільш холодну пору року не опускається нижче +16о С, що ілюструють графіки ходу пересічної температури прибережних вод у різних регіонах країни (рис. 2. 33).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.33. Пересічна температура у районі окремих міст Австралії
Більшу частину території Австралії займають великі за площею пустелі і низовини. На сході підіймається невисокий Великий Вододільний хребет, ландшафти якого активно освоюються любителями активного відпочинку в горах. Куполоподібні вершини гір і велика кількість природних лижних полів сприяють розвитку гірськолижного туризму. Австралія має високорозвинуту економіку. В останні роки до одного із перспективних сегментів господарського комплексу Австралії слід віднести туризм. Найбільш відомим міжнародним курортом Австралії є Золотий Берег (Ґолд Кост), розташований на східному узбережжі. Золотий Берег - це 80 км піщаних дюн-пляжів у обрамленні світлотінних евкаліптових лісів. У цій курортній зоні знаходяться найбільш відвідувані тематичні парки, серед яких "Світ Кіно", "Світ Мрій", "Світ Моря". До визначних туристичних пам'яток АС належить Великий Бар'єрний риф, розташований поблизу східного узбережжя країни. Він має протяжність близько 2 500 км. Це - найбільша коралова споруда на планеті. Велика кількість туристів приїздить до країни саме заради знайомства із цим унікальним природним об'єктом. Вони здійснюють круїзи на острови Великого Бар'єрного рифу, займаються дайвінгом і сноркеллінгом. Великий Бар'єрний риф - світова підводна "мекка" для дайверів, які шукають нових вражень і професійних аквалангістів, які вивчають коралові екосистеми. Однією із тенденцій розвитку туризму Австралії є використання диких, незайманих цивілізацією територій. Туристів все більше приваблюють малодосліджені райони. Так, популярним є ексклюзивний тур до Центральної Австралії, де можна побачити скелю Айрес Рок, складену з особливих геологічних порід червоного кольору. До заповідних місць Австралії, окрім Великого Бар'єрного рифу, належать Акуляча затока біля західних берегів Австралії, вологі тропіки на північному сході країни, Західна тасманійських пустеля, о. Фрейзера та ін. Популярними місцями відпочинку в Австралії є прилеглі острови Тихого океану, наприклад, Кернс, Магнетик-Айленд, Херон-Айленд, Гамільтон, Хайман. Цьому сприяють виняткові ресурси суходолу і прибережних вод та розвинута туристична інфраструктура островів: численні готелі, бунгало, ресторани, тенісні корти, тренажерні зали, басейни, поля і майданчики для гри в гольф, сквош, крикет, футбол, волейбол, хокей на траві, дайвінг- та фітнес центри, яхт-клуби і т. п. Дуже часто метою подорожі до континенту є знайомство із його рідкісним тваринним світом: кенгуру, коала, качконіс, єхидна, вомбат, страус Ему та інші представники фауни не залишають байдужими ні дітей, ні дорослих. На основі фауністичних ресурсів у країні створено ряд національних парків: Какаду (включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО), Парк диких тварин Північних Територій та ін. Австралійська індустрія туризму інтенсивно залучає до використання єдині у своєму роді виробничі об'єкти: залізниці, які раніше використовувалися для освоєння територій і транспортування лісу, кам'яного вугілля й іншої сировини; шахти і кар'єри, де ведеться або вівся видобуток корисних копалин (копальні найбільшого у світі алмазоносного району Кімберлі, золотоносні родовища у районі Калгурлі); вівчарські ранчо у внутрішніх районах Австралії; авіабаза знаменитої медичної Королівської Служби "Літаючий Лікар"; радіостанція "Аеро-скул", що транслює радіоуроки для дітей фермерів, які живуть у віддалених районах; крокодилячі і верблюжі ферми і багато іншого, що має інтерес для туристів. Міста Австралії, незважаючи на невелику історію розвитку, багаті на туристичні атракції. Серед них чільне місце займає столиця країни - Канберра: Австралійський військовий меморіал, Національна галерея Австралії, Національний музей Австралії, Національна бібліотека Австралії, зоопарк, акваріум, башта Телсра, Національний музей динозаврів, театри і багато іншого. Сідней визнано одним із найкрасивіших міст світу. Його символ - Сіднейська Опера - унікальна будівля, яка з висоти пташиного лету нагадує білокрилого лебедя. Туристів до Сіднею приваблює океанарій, зоопарк Торонга, Королівський Ботанічний сад, олімпійські споруди. Для гостей міста відкриті двері десятків музеїв, художніх галерей, магазинів, закладів харчування, казино і нічних клубів. Мельбурн, із повним на те правом, називають "культурною столицею Південної півкулі". Національна галерея, меморіал Джеймса Кука, Музей сучасного австралійського мистецтва, Монетний двір, Королівський Ботанічний сад, Музей Вікторії, собор Св. Патрика - далеко не повний перелік цікавих туристичних об'єктів міста. Казино сучасного міста Перт чекають азартних гравців. Туристи зі спокійнішою вдачею мають можливість побувати в Галереї образотворчого мистецтва, Музеї Західної Австралії або Коуну Коала Парку - заповіднику-зоопарку, де відвідувачам дозволяється бавитися з коалами і тримати їх на руках. Неподалік Перту у місті Фрімантл розташовані цікаві для туристів об'єкти: Морський музей, Фрімантлська Темниця, Центр образотворчого мистецтва. А на околицях обох міст на узбережжі простяглася низка відмінних пляжів, дайвінг-центрів та інших туристичних зваб, які роблять перебування в Австралії незабутнім. *** НОВА ЗЕЛАНДІЯ Нова Зеландія - держава, що розташувалася на двох великих островах - Північному і Південному, розділених протокою Кука та на ряді дрібних у південно-західній частині Тихого океану. Нова Зеландія займає плащу 267,7 тис. км2. Це розвинута країна із високими соціальними стандартами життя і порівняно невеликим населенням - близько 4,2 млн осіб. Північ країни перебуває у зоні дії субтропічного морського клімату, а південь - помірного морського. Пересічні температури липня міняються у діапазоні від +12о С (на півночі) до +5о С (на півдні), а січня - від +19о до +14о С відповідно. У гірських районах, де сніг лежить із червня до листопада - значно прохолодніше. Одна із особливостей природи країни - майже постійні і досить сильні вітри. Ландшафти - одна із головних туристичних принад країни. Візуально вони добре знані мільйонам глядачів з різних куточків світу, дякуючи популярним кінострічкам і серіалам. Достатньо лиш згадати кінотрилогію за романом Дж. Р. Р. Толкіна "Володар Перснів", серіали "Ксена - принцеса-воїн" та "Геркулес: легендарні подорожі", які були зняті в Новій Зеландії, аби у пам'яті численної глядацької аудиторії спливли незабутні пейзажі, що були природним фоном для захоплюючих пригод кіногероїв. Привабливість новозеландських ландшафтів помножена на популярність художніх творів навіть привела до появи так званого "фродо-туризму" . Шанувальники "Володаря Перснів" влаштовують справжні паломництва до пагорбів Бомбей, гірських масивів Нгарухое і Тонгаріро, вулкану Руапеху, гори Санді, озера Уанака й інших місцевостей у Новій Зеландії, де були зняті окремі епізоди кінотрилогії. Безсумнівне багатство країни - національні парки. Найбільш відвідуваними є Маунт-Кук, Тонгаріро, Фьордленд, Уревера та ін. Дуже часто мета поїздки до Нової Зеландії - озеро Роторуа - район давнього вулканізму площею понад 80 км2 із сотнями гейзерів і насиченим запахом сірководню, який не відлякує справжніх шанувальників природної і фольклорної екзотики. Лише тут можна побачити гейзер Похуту, який викидає струмінь гарячої води на висоту понад 30 м, долину гейзерів Ваймангу із блакитними і зеленими озерами в кратерах згаслих вулканів, унікальні геотермальні форми рельєфу, заповідне поселення аборигенів племені маорі, які зберегли патріархальні традиції. На основі бальнеологічних ресурсів Роторуа споруджено більше ста грязелікувальних і гідротермальних комплексів. До відомих туристичних атракцій Нової Зеландії належать курортні зони Раглан і Кафіа. Окрім пляжно-купального відпочинку, дайвінгу і серфінгу вони приваблюють водоспадом Брідал-Вейл-Фаллс (висота - 60 м), мінеральними джерелами Тей-Пуйа-Хот-Спрінгс, карстовою печерою Вайтомо, природним парком Те-Коуту, знаного захоплюючими бердвотчинг-турами. На території країни функціонує значна кількість сучасних гірськолижних курортів. Найбільші з них - Факапапа і Туроа - розташовані на схилах вулкану Руапеху. Головними туристичними центрами Нової Зеландії є Окленд (найбільше місто країни), столичний Веллінгтон і Крайстчерч - найбільше місто на о. Південний. Унікальність Окленда полягає у тому, що місто розташоване на території Оклендського вулканічного району. У його межах знаходяться кратери близько 50 згаслих вулканів. Останнє виверження відбулося 600-800 років тому. Його "результатом" став о. Рангітто, який нині є однією із природних окрас міста. До визначних культурних пам'яток Окленда слід віднести Картинну галерею, Музей транспорту і техніки. Веллінгтон відомий Національною галереєю мистецтв, Національним музеєм, "вуликом" - оригінальною будівлею парламенту, ботанічним садом, собором Св. Петра. Крайстчерч - відправна точка екскурсій на південно-західне узбережжя Нової Зеландії, до краю фіордів і дикої незайманої природи. В усіх містах великий вибір розважальних комплексів, казино, пабів, кафе, ресторанів, великих торгових центрів. Острови Кука - залежна від Нової Зеландії територія. Це - архіпелаг, що складається з 15 островів. Туристична індустрія використовує природні ресурси островів і пропонує пляжно-купальний відпочинок, дайвінг, екологічні вилазки у джунглі, океанічне рибалення, прогулянки на яхтах. Новозеландці - піонери у царині екстремального й адреналінового туризму. Зорбінг, рівербаґінґ, скідайвінг, "білий" і "чорний" рафтинг, кайонінг, даунхіл, глайдинг і параглайдинг та багато інших видів ризикованих видів розваг і відпочинку зробили перші кроки або інтенсивно розвиваються саме у Новій Зеландії. Це приваблює до країни любителів гострих відчуттів і є додатковим чинником розвитку туризму.
2.3. Ресурси Африканського туристичного регіону
Африканському туристичному регіону притаманна перевага природних туристичних ресурсів. Особливо значними серед них є флоро-фауністичні і ландшафтні складові ресурсного потенціалу. Для порізнених країн і територій регіону характерні комфортні погодно-кліматичні умови - основа розвитку масового туризму. На ринку міжнародних туристичних послуг окремі африканські держави посіли чільні місця і пропонують високоякісний туристичний продукт: Маврикій - весільний туризм і пляжно-купальний відпочинок; Туніс і Марокко - пляжно-купальний, лікувально-оздоровчий і пізнавальний туризм; Зімбабве, Танзанія та Кенія - сафарі й екологічний туризм; ПАР - пляжно-купальний відпочинок, гастрономічний і екологічний туризм; Кабо-Верде спеціалізується на дайвінгу та серфінгу. Стосовно більшості інших держав, особливо центральноафриканських, то актуальність розвитку міжнародного туризму для них не стоїть на порядку денному: несприятливий для відпочинку європейців і американців клімат, міжетнічні конфлікти, бідність, висока захворюваність на СНІД та інші недуги і відсутність елементарних побутових умов роблять ці країни неприваб-ливими з точки зору рекреаційно-туристичної діяльності. На африканському континенті протягом останніх десятиліть від-булися суттєві зміни у структурі міжнародного туризму. Протягом 1980-х років частка міжрегіональних туристичних потоків в Африці перевищувала внутрішні регіональні. Ситуація змінилася у 1990-х роках, які пройшли під знаком поступового переважання внутрішніх регіональних подорожей над зовнішніми.
ПІВНІЧНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Алжир - Марокко - Судан - Туніс ТУНІС Республіка Туніс - північноафриканська середземноморська арабська держава, розділена на 23 провінції - говернорати. Її загальна площа - 163,6 тис. км2. Загальна кількість населення Тунісу складає 10,5 млн осіб. Головними особливостями геотуристичного положення Тунісу є такі: третина території зайнята пустелею Сахара; Атлаські гори простяглися вздовж всього кордону з Алжиром; протяжність берегової лінії, без врахування островів, складає 1,3 тис. км; відносна близькість до споживчого європейського туристичного ринку. Туристичне освоєння узбережжя держави лише набирає обертів, що дозволяє включити Туніс до перспективних туристичних країн Африки. Північ Тунісу перебуває під впливом середземноморського клімату з м'якою дощовою зимою і спекотним сухим літом. Найбільш холодними є січень і лютий. Протягом цих місяців денна температура складає близько +15, а вночі - +6-8 оС, інколи бувають і мінусові температури. Найбільш жаркий - серпень. Але літню спеку на узбережжі пом'якшує морський бриз. Із жовтня до лютого дощить. Всі перераховані особливості добре відслідковуються на кліматичній діаграмі столиці країни (рис. 2. 34). Із неї також можна зробити висновок, що із квітня до жовтня відпочинок на півночі Тунісу буде найбільш комфортним.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.34. Кліматична діаграма Тунісу
На півдні країни (південніше затоки Габес) клімат більш континентальний і сухіший. Найбільш спекотні місяці - липень і серпень із денними температурами до +40 оС, а у найбільш "дощовому" жовтні випадає не більше 33 мм опадів. Пляжно-купальний період, коли температура води перевищує +18 оС, на середземноморському узбережжі Тунісу триває із середини квітня до кінця жовтня, що унаочнює графік зміни пересічної температури прибережних вод у районі о. Джерба (рис. 2. 35)
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.35. Пересічна температура води у районі курорту Джерба
Туніс приваблює піщаними пляжами і багатою екскурсійною програмою. У туристів є можливість поєднувати відпочинок на морі з ознайомленням із давніми містами, де збереглися акведуки, храми, античні скульптури, відвідуванням середньовічних арабських базарів, мечетей, музеїв. Саме в Тунісі, за 16 км від столиці, знаходиться Карфаген - давній фінікійський порт, давня велична держава-місто, процвітаюча столиця римської провінції, захоплена і зруйнована до того римськими військами у 146 році до н. е., середньовічне піратське гніздо. Нинішній Карфаген - один із найбільш популярних туристичних центрів, зона активних археологічних робіт. Найбільшу увагу туристів привертають пам'ятки давньоримської епохи. Місто Кайруан - потужний центр релігійного туризму, четвертий за значенням в ісламському світі після Мекки, Медини та Єрусалиму. У країнах Магрибу вважається, що семикратний хадж до святинь Кайруана заміняє паломництво до Мекки. У місті збереглися давні мечеті, серед яких почесне місце займає Соборна мечеть Кайруана, закладена разом з містом у 670 р. Вона більше нагадує фортецю. Для її будівництва використали матеріали зі зруйнованого Карфагену, у тому числі більше 400 античних колон. Головною релігійною святинею Кайруана є гробниця одного з супутників Магомета. Великий інтерес викликає місто Дугга, де збереглися численні античні пам'ятки: фінікійський мавзолей (ІІІ ст. до н. е.); римський театр на 3,5 тис. глядачів; Капітолій, збудований у 166 році; Тріумфальна Арка римського імператора Септимія Севера; приватні вілли багатих римлян, із яких туристам показують найбільш відомі: "Трилисник" і "Пори року". Туніська кухня свято оберігає арабські гастрономічні традиції. Широко використовується яловичина, козлятина, баранина, м'ясо птиці, риба, особливо тунець, якому країна зобов’язана назвою, інші морепродукти. Особливою популярністю користується суп шорба з овочами і яловичиною, омлет [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] з м’ясом, сиром і перцем, шашлик, кус-кус – каша з сорго, куди додають тушковане м’ясо, гострий соус і овочі. При приготуванні багатьох страв широко застосовуються різні прянощі, ароматні трави, маслинова олія. Майже завжди на стіл подається багато хліба, який ламають руками і часто використовують замість ложки і харісса – гостра паста з червоного перцю, петрушки, часнику, тмину і маслинової олії. Десерти – узвичаєні в арабській кухні: бахлава або пахлава, тістечка з мигдалем, корицею, фініками. Традиційні напої – зелений чай з м’ятою або мигдалем, кава з кардамоном. Варто спробувати туніські вина "Картаж", "Піно", "Блан-де-Блан", "Шато Россі". Тунісці пишаються своїм фініковим лікером "тібардін" і горілкою "буха" з фініків та інжиру. Привабливим туристичним центром на півдні країни є Матмата. На околицях містах можна побачити численні підземні житла, збудовані берберами. У більшості печер, глибина яких досягає 10 м і до сьогодні живуть люди. На основі ресурсів моря туристична індустрія Тунісу пропонує лікувально-оздоровчі тури. Особливою популярністю користуються програми омолодження. Центри таласотерапії, які розробляють і реалізують на споживчому ринку унікальні системи оздоровлення з використанням теплої морської води в комплексі з морськими грязями та водоростями, розташовані в Хаммамете, Суссі, Джербі. Програми спрямовані на покращання здоров'я і призначені для лікування артрозів, хвороб шкіри, органів дихання, позбавлення зайвої ваги, зняття стресових навантажень тощо. *** МАРОККО Королівство Марокко - держава на північному заході Африки, береги якої омиваються водами Атлантичного океану та Середземного моря. В останні роки Марокко перетворилася на популярну туристичну країну, де можливі традиційні та екзотичні види відпочинку і лікування на сучасних курортах. Площа королівства - 446,6 тис. км2. Населення - 31,3 млн осіб. Столиця - місто Рабат. Марокко займає приатлантичні рівнини, західну частину гір Атлас і північно-західну частину пустелі Сахара. Клімат на рівнинах субтропічний середземноморський, що дозволяє на узбережжі розвивати пляжно-купальний відпочинок практично цілорічно (рис. 2. 36). Територія країни лежить у зоні сейсмічної активності.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.36. Пересічна температура води у районі курорту Агадір
Королівство має багаті туристичні ресурси як культурно-історичного походження, за рахунок взаємодії ісламської та християнської культур, так і природного, дякуючи ландшафтному різноманіттю гір і морського узбережжя. Найбільш популярні туристичні центри Марокко - Агадір, Рабат, Марракеш, Фес, Мекнес, Касабланка, Ес-Сувейра виникли завдячуючи вдалому поєднанню культурної спадщини й узбережжя теплого моря (рис. 2. 37).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.37. Курорти Марокко
Агадір - найбільш європеїзований і модний марокканський курорт. Більшість місцевих жителів вдягнута по-європейському, жінки не закривають обличчя. В Агадірі немає "старого" міста. 300 сонячних днів на рік, зимова температура, яка не опускається нижче +22 оС і літня, яка не піднімається вище +28-30 оС, багатокілометрові пляжі, обладнані сучасною інфраструктурою й обрамлені зеленню евкаліптів, сосен і фінікових пальм, приваблюють сюди безліч туристів з Європи. Відома агадірская таласотерапія, заснована на використанні багатою йодом води Атлантичного океану, стала туристичною "візитівкою" курорту. Рабат - центр політичного життя країни, один з найбільших осередків арабської культури, просвітництва і туризму. Місто - суцільний музей під відкритим небом із сотнями цікавих об'єктів: "старе" місто (медина), фортеця, численні мечеті, некрополі, мавзолеї, палаци, музеї (античності, археології, мистецтва, етнографії, природи і багато ін.). Уявлення про Марокко буде не повним без відвідування Марракеша. За кількістю музеїв, архітектурних і сакральних пам'яток місто на рівних конкурує з Рабатом, але значно переважає столицю за східним колоритом. На особливу увагу заслуговують базари Марракеша, на яких можна побачити йогів, заклинателів змій, знахарів, чаклунів, торговців сувенірами й екзотичними товарами. Навколо площі Джема-ель-Фна виросло справжнє ринкове містечко зі своїми "кварталами": ринок прянощів, овочів і фруктів, ринки музикантів, столярів, ковалів, килимарів, ювелірів, чоботарів, мідярів, ткачів, шевців тощо. Касабланка - ділова столиця королівства, популярний курортний центр, місто, в якому і у житті, і у культурі мирно співіснують Схід і Захід: монументальний кафедральний собор Нотр-Дам і Велика мечеть Хасана ІІ, квартал базарів Хаббус і одне з найбільших у світі казино, бурхливе світське і нічне життя та жінки із закритими обличчями. На околицях Касабланки розташовані залишки давнього міста Анфа, доступна лише для мусульман святиня Сіді-Абд-ер-Рахман, курортна зона з центрами Айн-Діаб, Темара, Мохаммедія. Фес - колишня столиця королівства, релігійний, культурний і курортний центр країни. Це місто має право пишатися багатою культурною спадщиною: Королівський палац, Арсенал, сади Бу-Джелуд, мечеть Мулай-Ідріс (не мусульманам заборонено навіть наближатися до неї), медресе і багато іншого. У Фесі знаходиться один з перших сучасних бальнеологічних центрів, який використовує оздоровчі властивості термальних вод. Мекнеш часто називають "марокканським Версалем". Головними туристичними принадами міста є напівзруйнований палац Дар-Кебир, численні мечеті, в'язниця Кари, Етнографічний музей. Неподалік Мекнеша знаходиться давньоримське місто Волюбіліс (ІІ-ІІІ ст.), де туристи мають змогу оглядати повністю або частково відновлені Капітолій, тріумфальну арку Каракали, терми площею близько 1 тис. м2, "будинок Орфея", "будинок Венери", численні фрески. Поблизу Волюбіліса розміщується мавзолей Мулай-Ідріс - одна із найбільш шанованих марокканських сакральних святинь, місце паломництва мусульман. Танжер - місто-курорт на півночі країни - заслуговує на увагу мандрівників, які цінують якісний відпочинок на морському узбережжі у поєднанні із можливістю знайомства з культурними традиціями країни-дестинації. Після пляжів і комфортних погодно-кліматичних умов, головною туристичною принадою міста є східні базари. Серед культурно-історичних пам'яток найбільш цікавими є палац Дар-ель-Манхез, де розміщені експозиції Музею давньої історії, Сади Мендубія, церква Св. Андрія, султанська скарбниця Біт-ель-Мал, Велика мечеть, Музей сучасного марокканського мистецтва. Околиці Танжера - суцільна курортна смуга, де виділяється містечко Азела - один з елітарних курортів країни. Колишня піратська фортеця Могадор, нині знана як Ес-Сувейра, у 60-70 роках ХХ ст. була "столицею" хіпі, містом, де відпочивала мистецька бунтарська богема з Європи і Північної Америки. Такому стану речей місто завдячувало Джиммі Хендріксу , який був частим гостем місцевих ріядів - невеликих дешевих готелів. Нинішня Ес-Сувейра - місце справжнього паломництва дайверів і віндсерферів. Любителі давнини та східної екзотики знайдуть у місті численні сліди минулих епох: резиденція паші, будинки у мавританському стилі, мечеті, порт, залишки фортифікаційних споруд зі старими гарматами, практично не змінений ринок рабів, цікаві музейні експозиції. Неподалік від Ес-Сувейри знаходяться знамениті Пурпурові острови, де в античні часи виробляли пурпур для його відправки в Рим. Пізніше острів був місцем карантину для пілігримів, які поверталися після хаджу до Мекки. На околицях міста є ще один цікавий туристичний об'єкт - Дар-Султан, більше знаний як "замок у пісках", а також мальовничий пляж Сіді-Харраз. Давнє місто Укаймеден - один із найбільших гірськолижних курортів не лише Марокко, а і всієї Африки. Він розташований у західній частині національного парку Гравюр Репестр, що дозволяє поєднувати активний зимовий відпочинок із екологічним туризмом. *** СУДАН Республіка Судан (столиця - Хартум) - найбільша за площею держава Африки (2,5 млн. км2 ) країна саван, пустель і тропічних лісів. Судан має вихід до Червоного моря і численних сусідів, із якими не завжди мирить: Єгипет на півночі, Лівія на північному заході, Чад на заході, Центральноафриканська Республіка і Демократична Республіка Конго на південному заході, Уганда і Кенія на півдні і південному сході, Еритрея й Ефіопія на сході. Судан – типова аграрна країна із низьким рівнем розвитку. Надра країни багаті на вуглеводневу сировину, поліметалічні, у тому числі, золотоносні руди, природні будівельні матеріали. Фактично все господарське життя країни сконцентроване у долині Нілу.
На африканському узбережжі Червоного моря, де сходяться кордони Судану і Єгипту розмістилася спірна територія – "Трикутник Халаїба" площею 20,6 тис. км2 (для порівняння – площа Словенії – 20,2 тис. км2). На території "трикутника" утворено єгипетський національний парк "Гори Ельба", у надрах знайдено промислові запаси нафти. Протягом ХХ ст. спірні землі перебували у складі Судану. Із 2000 р. "Трикутник Халаїба" знаходиться під повним контролем Єгипту. Право на територію не визначене резолюціями ООН. Кожна держава світу на власний розсуд визнає територіальну належність "Трикутника Халаїба" до Судану чи до Єгипту. Судан є унікальною країною, культурний простір якої формується двома різними традиціями - арабською і чорною африканською. Всередині кожної із них існують сотні етнічних і мовних відмінностей, що ускладнює процес консолідації і співпраці. Північні штати, які займають більшу частину території країни, заселені арабами-сунітами різного етнічного походження. На півдні і заході переважають народи негроїдної раси, які у більшості сповідують християнство або лишаються прихильниками традиційних вірувань. Громадянська війна, яка триває у Судані майже увесь час з моменту проголошення незалежності від Великої Британії і Єгипту у 1956 році, має катастрофічні наслідки для економіки і демографічного потенціалу всієї країни. Із цієї ж причини не випадає говорити і про міжнародний туризм, як реальний сектор економіки. Судан належить до переліку найбільш небезпечних для туристів країн. Разом із тим, країна володіє достатніми ресурсами для розвитку різних видів туризму. Екваторіальний мусонний клімат на півдні країни і тропічний пустельний на півночі у поєднанні з морським узбережжям, обрамленим кораловими рифами, створюють ідеальні передумови для організації пляжно-купального відпочинку, дайвінгу і сноркеллінгу. Національні парки (наприклад, Діндер, Бома, Джидер, Саутерн, Німуле) хоч і перебувають у запустінні, але можуть бути основою для розвитку екологічного туризму і сафарі. Пам’ятки часів Давнього Єгипту (численні піраміди та їх руїни, храми епохи Хатшепсут і Тутмоса ІІІ), мечеті, експозиції музеїв можуть на рівних конкурувати із туристичними атракціями Єгипту або Туреччини. Загальна кількість населення - 41,1 млн осіб. Більшість суданців - 57 % - живе у селах. Міста в основному виросли в долині Нілу і на морському узбережжі. Найбільші з них - Хартум, історія якого почалася з будівництва у 1821 р. невеликої солдатської казарми; Омдурман - типове східне місто із вузькими покрученими вуличками, маленькими будинками і найбільшим у Судані базаром верблюдів; Порт-Судан, єдиний сучасний порт країни на узбережжі Червоного моря, який прийшов на зміну занедбаному Суакіну, в якому колись зупинялися торгові кораблі, які привозили шовк, посуд, а забирали слонову кістку, рабів та акулячі плавники. Транспортна система країни - відстала й архаїчна. Поширене в'ючне перевезення вантажів і його перенесення людьми-носіями. Характерна особливість автомобільних доріг - відсутність твердого покриття, що унеможливлює пересування ними у сезон дощів. Для судноплавства і туристичного освоєння країни використовується Ніл.
ЗАХІДНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Бенін - Буркіна-Фасо - Гамбія - Гана - Гвінея - Гвінея Бісау - Кабо-Верде - Кот-Д'Івуар - Мавританія - Малі - Нігер - Нігерія - Сенегал - Сьєра Леоне - Того Західна Африка - приатлантичний регіон, який об'єднує молоді держави, що звільнилися від колоніалізму. Їм притаманні схожі історичні й соціально-економічні особливості розвитку та проблеми. У більшості своїй це - бідні аграрні країни. Розпад британської і французької колоніальних систем, до якої входила більшість країн цього регіону, привів до їх політичної незалежності, але викликав до життя інші, ще гостріші проблеми. Для багатьох країн цієї частини Африки характерні економічна і політична нестабільність. Більшість країн - багатонаціональні. У деяких районах продовжуються міжетнічні зіткнення. Гострою є проблема піратства. Часто відбувається зміна влади. Усе це ускладнюється бідністю. У більшості своїй величина ВВП у розрахунку на душу населення у країнах регіону становить декілька сотень доларів на рік. Слабка економіка цих держав не в змозі ефективно реагувати на екологічні виклики: опустелювання перетворилося на гостру проблему цього регіону. Все це призводить до того, що, незважаючи на наявні природні ресурси (тепле океанічне узбережжя, біорізноманіття, сприятливий клімат), міжнародний туризм не є актуальним напрямком розвитку національних господарств. Масовий туризм не набув належного рівня розвитку і має анклавний, осередковий характер. До країн, які мають певні здобутки на шляху реалізації проектів розвитку туристичної індустрії належать Сенегал, Буркіна-Фасо, Гамбія. СЕНЕГАЛ Республіка Сенегал - найбільш відвідувана туристами країна у Західній Африці. Вона займає рівнинну територію у зоні саван і рідколісь субекваторіального кліматичного поясу. Її площа становить 196,7 тис. км2; населення - 13,7 млн осіб; столиця - Дакар. Сенегал - багатонаціональна країна; офіційна мова - французька; панівна релігія - іслам. Міжнародну популярність Сенегалу принесли автомобільні ралі Париж-Дакар. У країні переважають природні туристичні ресурси: океанічне узбережжя з найкращими у Західній Африці пляжами, багатий рослинний і тваринний світ (у національних парках можна спостерігати за життям жирафів, буйволів, бегемотів, леопардів, крокодилів, черепах, ламантинів, рожевих фламінго тощо, а головним національним символом країни є унікальне дерево баобаб), ландшафтне різноманіття (посушлива північ - "ворота" до Сахари, зволожений зелений південь - край надзвичайного біорізноманіття) і пам'ятки природи. На Атлантичному узбережжі розташовані найкращі західноафриканські курортні райони Скірінг, Карабан, Горі, Лез Альманді, Пті-Кот і Салі. Комфортна погода протягом року, майже завжди спокійний океан, зручні пляжі, фольклорні поселення, десятки затишних готелів і широка гама туристичних розваг (океанічне рибалення на рибу-меч, водні лижі, серфінг, кінні екскурсії, сафарі, бердвотчинг-тури, теніс) роблять відпочинок у цих туристичних центрах змістовним, насиченим і незабутнім. Одна із головних туристичних принад Сенегалу - озеро Ретба. Його екстраординарність полягає у надзвичайно високій концентрації у воді різноманітних солей (близько 350 г/літр - у 10 разів більше, ніж у водах Світового океану) і незвичайному рожевому кольорі води за рахунок голофітних бактерій - єдиних живих організмів, здатних жити у такій воді. У той же час слід мати на увазі, що в країні є окремі райони, де мають місце сепаратистські дії. Імовірність тропічних захворювань у Сенегалі нижча, ніж в інших африканських країнах. Однак перед поїздкою доцільно зробити щеплення від малярії. *** НІГЕРІЯ Федеративна Республіка Нігерія - перша за чисельністю населення країна Африки і восьма світу (його загальна кількість складає 149,2 млн осіб). Площа країни - 923,8 тис. км2. Нігерія розташована у західній частині континенту в оточенні Чаду і Камеруну на сході, Беніну на заході та Нігеру на півночі. Нігерії належить 900 км узбережжя Гвінейської затоки, яке увійшло в історію під назвою "Невільничий берег". Саме звідси європейці із ХVІ ст. почали проникати вглиб материка і зробили цей регіон одним із головних осередків работоргівлі. Абуджа - столиця Нігерії із 1991 р. Місто спроектоване Кендзо Танге - одним із найбільш впливових японських архітекторів ХХ ст., який відбудував Хіросіму, спланував ділові квартали Болоньї і Неаполя, створив новий центр Скоп'є після землетрусу. Абуджа знаходиться майже у центрі країни, серед мальовничої степової долини. Цей регіон слаборозвинений, етнічно нейтральний. Обираючи місце розташування нової столиці, влада намагалася вирішити кілька завдань: економічний розвиток регіону, у тому числі за рахунок екологічного туризму і створення міста, у якому був би відсутній переважаючий вплив окремих етнічних груп або релігійних громад. Нігерія - багатонаціональна країна. Її населяють близько 250 племен і народностей. Однак офіційна мова у Нігерії - англійська - колишня колонія Великої Британії, яка отримала незалежність у 1960 р., є членом Співдружності. Неоднорідним є і релігійний склад. Майже 50 % населення - прихильники ісламу, 40 % - християни, решта притримуються традиційних місцевих вірувань. Етнічні та конфесійні чинники використовувалися для спроб розколу країни, тривалий час були основою міжусобиць. Найбільшим містом країни є Лагос - колишня столиця, потужний портово-промисловий комплекс і головний туристичний центр, в якому збудовані сучасні готелі і розміщується один із найбільших у Західній Африці ринків. Через давнє місто-порт Калабар, який разом із Лагосом був центром работоргівлі, сьогодні вивозять какао-боби, каучук, деревину, плоди олійної пальми. Місто Ібадан - не лише головний осередок регіону, який спеціалізується на вирощуванні какао, а й відомий туристичний та університетський центр Нігерії. Не варто оминати увагою ще три міста: Оніча, Кацина і Кано - знані на всю Західну Африку торговельні центри, відправні пункти екологічних, фольклорних і пізнавальних турів. Незважаючи на наявність сприятливих природних передумов, міжнародний туризм у Нігерії не отримав значного розвитку.
ЦЕНТРАЛЬНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Ангола - Габон - Демократична Республіка Конго - Екваторіальна Гвінея - Камерун - Конго - Сан-Томе і Принсіпі - Центрально-африканська Республіка - Чад АНГОЛА Республіка Ангола (площа - 1,3 млн км2; населення - 12,8 млн осіб; столиця - Луанда) - держава на південному заході Африки. На півдні вона межує із Намібією, на півночі - з Демократичною Республікою Конго, на сході - із Замбією, анклав Кабінда оточений територіями Республіки Конго і Демократичної Республіки Конго. Із заходу береги Анголи омиваються водами Атлантичного океану. Територія Анголи розташована у межах дії тропічного мусонного (північ) і субтропічного клімату (південь). Пересічна річна температура складає +21 оС. Для внутрішніх пустельних районів характерні значні амплітуди коливання добових температур. Туристів до Анголи приваблюють природні ресурси: майже 1 600 км океанічного узбережжя, багатий тваринний і рослинний світ, ландшафти тропічних лісів, саван і пустель, мінеральні води. Ангольське узбережжя більшою мірою придатне для організації океанічного рибалення. Прибережні води надзвичайно багаті на рибу за рахунок вод холодної Бенгельської течії, насичених киснем і поживними речовинами. Найкращі пляжі зосереджені на околицях Луанди і Намібу. Сама пустеля Наміб - чудове місце для сафарі, а її піщані дюни вважаються одними із найкращих у світі для занять сендбордингом і піщаним слаломом. Мережа національних парків (Кісама, Порту-Алешандрі (Йона), Камея, Муна, Кванза-Сул, Лвандо, Міландо), попри не доглянутість і проблему браконьєрства, мають значну привабливість для прихильників екологічного туризму. *** КАМЕРУН Республіка Камерун - держава в західній частині Центральної Африки (площа - 475,4 тис. км2; населення - 18,9 млн осіб; столиця - Яунде), узбережжя якої омивається водами затоки Бонні - частини Гвінейської затоки. Її сусідами є Нігерія, Чад, Центрально-африканська Республіка, Габон, Конго й Екваторіальна Гвінея. Камерун часто називають Африкою в мініатюрі. Перебуваючи в країні, туристи отримують можливість побувати в кількох природних зонах - від вологих екваторіальних лісів на атлантичному узбережжі до типових африканських саван і напівпустель на півночі. Відповідно, багаті і флоро-фауністичні ресурси. Із ними найкраще знайомитися у національних парках. Найбільш привабливими і відвідуваними серед них є Де Коруп, Ваза, Бубанджида, Бенуе, Джа, Кампо, Коуссері. Головна природна атракція країни - вулкан Камерун (4070 м). Район Бафусам-Баменда відомий значними запасами вулканічних солей, що містять практично всі відомі мікроелементи. Використання цього ресурсу із часом може перетворити Камерун на один з кращих бальнеологічних регіонів Африки. Результатом туристичного освоєння океанічного узбережжя стало виникнення курорту Крібі, що приваблює багатокілометровими пляжами із білого дрібного піску, сучасною готельною та ресторанною інфраструктурою. *** САН-ТОМЕ І ПРИНСІПІ Демократична Республіка Сан-Томе і Принсіпі - острівна екваторіальна держава у Гвінейській затоці. Вона належить до переліку малих країн світу за площею (964 км2) і населенням (212,7 тис. осіб). Зате за величиною щорічного природного приросту населення (понад 3 %) республіка - один із світових лідерів. Столиця - Сан-Томе. Сан-Томе і Принсіпі має всі підстави для перетворення на "туристичний рай": заворожуючий вулканічний ландшафт із численними скелями, урвищами і мисами, пишні джунглі із гамірним пташиним царством, багато представників якого вціліли лише тут, білі піщані пляжі із прозорою водою, самобутня культура - суміш африканського, португальського і креольського культурних світів, колоритна колоніальна архітектура, низькі ціни на туристичні послуги, гостинність місцевого населення. На заваді стоїть лише одне - екваторіальний морський, спекотний та вологий клімат і погода, що важко витримується європейцями. Пересічні річні температури повітря змінюються у межах +23-26оС, річна кількість опадів на рівнинах перевищує 1 100 мм, а в горах - 3 000 мм. Дощить фактично кожного дня. Найвологіший місяць - березень. У цей час дощ росить 8-12 год. на добу, а температура повітря тримається на рівні +30оС.
ПІВДЕННОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Ботсвана - Лесото - Намібія - Південно-африканська Республіка - Свазіленд Південна Африка - порівняно молодий, динамічний регіон міжнародного туризму. Найбільш популярними туристичними країнами-дестинаціями є ПАР і Намібія, які володіють унікальним природно-ресурсним потенціалом та культурно-історичними атракціями світового рівня. ПІВДЕННА АФРИКА Південноафриканська Республіка (ПАР) - одна із найбільш економічно розвинутих, цікавих і привабливих для відвідування країн Африканського континенту. Офіційною столицею ПАР визнане місто Тсване (Преторія). Однак цей статус є досить умовним: у місті розташований лише уряд. Парламент знаходиться у Кейптауні, Верховний Суд - у Блумфонтейні. Площа країни складає 1,2 млн км2. Через різноманіття етнічних груп, населення Південної Африки називають "народом веселки". В етнічній структурі переважає чорношкіре населення - 77 %, ще 11 % - білошкірі. Загальна кількість населення - 49 млн осіб. Для геотуристичного положення ПАР притаманні цікаві особливості: води Атлантичного й Індійського океанів зливаються біля південного узбережжя країни; на території республіки сформувався неповторний рослинний і тваринний світ; африканський колорит і європейський вплив скристалізували унікальний культурний простір. Єдина проблема - значна віддаленість від головних споживчих ринків. Незважаючи на це, у кінці першого десятиріччя ХХІ ст. до ПАР приїздить до 8 млн туристів, які щороку привносять до економіки країни до 6 млрд. Південна Африка розташована в тропічних і субтропічних широтах Південної півкулі. Взимку тут формується область високого атмосферного тиску і панує суха прохолодна погода. Влітку зі сходу надходять вологі повітряні маси з Індійського океану, випадає більша частина опадів, температура повітря помітно підвищується. У цілому розрізняють клімат центральної частини, західного і східного узбережжя. Кліматична діаграма Кейптауну на рисунку 2. 38. ілюструє кліматичні особливості, які притаманні територіям, що перебувають у зоні впливу субтропічного середземноморського клімату.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.38. Кліматична діаграма Кептауну
Найкращий час для відпочинку в Південній Африці - період з вересня до грудня. Купальний сезон на ряді приморських курортів може тривати цілий рік (наприклад, район Дурбана) або протягом листопада-лютого у районі Кейптауну (рис. 2. 39). Для туристичної подорожі національними парками найкращим часом буде травень-червень, коли тварини мігрують у пошуках води. Спостерігати за китами найкраще з червня до грудня.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.39. Пересічна температура води у районі міст Дурбан і Кейптаун
Територія ПАР омивається водами Атлантичного й Індійського океанів. Географічне положення на самому півдні Африки, на перехресті торгових шляхів, сприяло економічному розвитку країни. Однак основним фактором економічного зростання стали природні ресурси: алмази, золото, платина, уран, залізні руди, вугілля. Історія гірничорудної справи в ПАР створила своєрідні туристичні визначні пам'ятки. Так, у центрі міста-музею Кімберлі шукачі дорогоцінних каменів викопали "Велику Діру" - найбільшу у світі рукотворну діамантову шахту, що йде у глиб Землі майже на кілометр. Алмази зустрічаються тут і до цього дня. Тому туристи за невелику плату можуть спробувати щастя і знайти алмаз, рівних якому ще не було. У ПАР безліч заповідників і національних парків (Ройяль-Натал, Ауграбіс, Еддо-Елефант, Умфолозі, Італа, Веллі, Піланесберг, Ботсалано, Нейчес-Веллі), природні ландшафти яких стали уособленням Африки. Особливо привабливими є парки в Драконових горах, де туристи мають змогу милуватися п'ятикаскадним водоспадом Тугела, який вважається другим за висотою у світі (948 м), озером Санта-Лючія, так званим "Амфітеатром" - восьмикілометровим бескидом і велетенською базальтовою стіною протяжністю 250 км. Не менш цікавими природними пам'ятками багаті плато Трансвааль і Кару, пустелі Наміб і Калахарі та інші райони країни. Але "візитівкою" країни є Крюгер-парк, розташований у Східному Трансваалі. На площі майже 2 млн га (територія Словенії або Ізраїлю) охороняються природні комплекси саван, сухих рідколісь і тропічних лісів. У парку живе близько 150 видів ссавців (антилопи, буйволи, носороги, слони, леви, леопарди, гепарди), 500 видів птахів, більше 100 видів рептилій, 33 види амфібій, 50 видів риб. У 2007 р. більше половини туристів, що відвідали Південну Африку, зупинили свій вибір на відпочинку в національному парку або заповіднику. Вздовж узбережжя розташована низка морських курортів. Найбільш відомі серед них - Амланга-Рокс, Сан-Сіті. Останній приваблює туристів ще і сучасним тематичним парком. Дурбанська "Золота миля", яка тягнеться на кілька десятків кілометрів, вважається одним із кращих районів в Африці для пляжно-купального відпочинку, підводного полювання, серфінгу та інших видів туризму. Улусабу, що в перекладі означає "безпечні землі" – місце для елітного відпочинку в ПАР. На будівництво туристичного комплексу, який розмістився на шляху міграції тварин руслом річки Рок Лодж, було затрачено $ 15 млн. Комплекс органічно вписався у довкілля і не створює видимих проблем для диких тварин. Антропогенний тиск регулюється фінансовими важелями. Вартість доби перебування в Улусабу – $ 14 тис. На туристів чекають розкішні номери, оздоблені у народних африканських традиціях із використанням екологічно чистих матеріалів, обіди, зготовані у термітнику, "занурення у дику природу" із відкритих веранд і багато інших пригод, пов’язаних зі світом тварин. На відміну від багатьох африканських держав, ПАР володіє потужними культурно-історичними туристичними ресурсами, зосередженими у багатьох містах і регіонах країни (табл. 2. 14). ПАР - велика виноробна країна. Вина експортуються більш ніж у 50 країн світу. У ПАР стимулюється не лише вирощування винограду і виробництво вин, а і розвиток "винного" туризму, який знайомить із головними виноградарсько-виноробними районами, традиціями та специфікою вирощування і переробки винограду. Часто "винний" туризм приносить власникам ферм більше прибутків, ніж винне виробництво. Головний район розвитку такого виду туристичної діяльності - адміністративні утворення, які виникли на території колишньої Капської провінції. Табл. 2. 14. Культурно-історичні туристичні ресурси ПАР
Місто/регіон
Головні туристичні об’єкти і ресурси

Йоганнесбург
Сад Оппенгеймера; Музей історії країни; Геологічний музей; Палеонтологічний музей; планетарій; печери Стеркфонтейн; культурне поселення Леседі в Сварткопс-Хіллс; історичне селище зулу Сібайя-Зулу-Бома; зулуський крааль Фумангена-Зулу; найбільший у південній півкулі торгово-комерційний центр Карлтон;

Тсване
Площа Керкплатс; парк Брайнтіріон, де розташована офіційна резиденція президента ПАР; Музей Крюгера; будинок Мелроуз; Монумент Першопоселенцям; форт Клапперкоп; обсерваторія "Радкліфф"; Муніципальна художня галерея; Музей природничих наук та індустрії; Музей історії національної культури; Музей Поліції; Музей Корта Стенберга; Музей природної історії Трансваалю; музей під відкритим небом Пьєрніф; Музей Саммі Марка; культурне поселення Мапоч Ндебеле;

Дурбан
Храм Шрі Амбалаваанар Алайям; мечеть Джума; Національний музей природної історії, Музей природничих наук, Музей старих будівель; Центр африканського мистецтва; Парк рептилій Фітцсиммонс; дельфінарій Сі-Уорлд; Ботанічний сад;

Пітермаріцбург
Музей провінції Натал; Парк королеви Єлизавети; Музей Вортреккер; Національний ботанічний сад Натал;

Кейптаун
Касл – найстаріша будівля ПАР; будівля Парламенту; собор Св. Георгія; резиденція президента ПАР; мечеті Пінк-Палм-Трі та Нурел-Намейда; турецькі бані; найдовша торгова вулиця континенту – Фуртреккер-Роуд; Ботанічний сад Кірстенбош, комерційний центр Сіті-Боул; авеню Джордж; зразки архітектури вікторіанської епохи; резервація Кагга-Кхама, острів-в'язниця Роббен;

Іст-Лондон
Акваріум;  Музей Іст-Лондона, у якому зберігається єдине у світі яйце птаха додо;

Кімберлі
Гірничорудний музей; Музей образотворчого мистецтва; копальня Біг-Хоул, яка вважається найбільшою у світі (діаметр – 1,6 км);

Блумфонтейн
Національний парк Голден-Гейт-Хайлендз;  Національний музей;  Військовий музей Бурської Республіки; Національний літературний музей; Культурне поселення басуто;

Порт-Елізабет
Океанарій; парк слонів; музейний комплекс "Порт-Елізабет"; вікторіанські квартали Старого міста;

Франшхук
Найбільший у південній півкулі винний погріб.

*** НАМІБІЯ Республіка Намібія - південноафриканська держава, яка займає площу 824,3 тис. км2. Її населяє 2,1 млн осіб. Столиця країни - Віндгук. Сусідами Намібії є Ангола, Замбія, Ботсвана і ПАР. Із заходу країна омивається водами Атлантики. Клімат Намібії тропічний, дуже сухий і спекотний, на півночі - субтропічний із ознаками континентальності. Пересічні температури літа складають +28-32 оС, зими - +15-20 оС. На узбережжі випадає від 10 до 50 мм опадів на рік, зазвичай, у вигляді туманів. Прчиною практичної відсутності опадів є вплив холодної Бенгельської течії. Намібія - унікальна країна, яка володіє багатою флорою і фауною, рідкісним поєднанням ландшафтів, геологічних і геоморфологічних пам'яток природи. Використання цих ресурсів - основа розвитку екологічного туризму. Головним природним об'єктом і туристичною дестинацією країни є пустеля Наміб, розташована на узбережжі Атлантичного океа-ну. Її вік учені оцінюють у 60-80 млн років. Походження пустелі пов'язано із холодною Бенгельською течією, яка проходить біля берегів країни. Розкинувшись на 1 600 км вздовж узбережжя, пустеля вражає різноманіттям ландшафтів. Абсолютно суха місцевість, де роками не випадає краплини дощу, насичена життям і приваблює тисячі туристів. Біля узбережжя Намібії й Анголи спостерігається рідкісне явище: лунають потужні підводні вибухи, вода вирує і стає червоною, над хвилями здіймаються хмари жовтого диму, який насичує все довкола запахом сірководню. Після закінченню підводної "канонади" на поверхні води лишаються чорно-зелені брудні "острівки", а берег укривають мертві мешканці океану. Одна із гіпотез пояснює це явище впливом холодної Бенгельської течії, що призводить до різкого зниження температури води і масовому відмиранню діатомових водоростей. Їх залишки товстим шаром осідають на дно, де починається інтенсивний процес гниття з виділенням сірководню, який накопичується у пустотах океанічного дна. Влітку, коли вода прогрівається, газ розширюється і проривається на поверхню, отруюючи все довкола. Це явище перешкоджає використанню узбережжя для організації масового пляжно-купального відпочинку, але є додатковим чинником розвитку екологічного туризму: стати свідком подібної "диявольської" феєрії – мрія багатьох справжніх шанувальників дикої природи. Всюдисуща холодна течія все ж таки залишила можливості для розвитку пляжно-купального відпочинку. Дякуючи особливостям географічного положення і м'якому сухому клімату, узбережжя на околицях міста Свакопмунд, заснованого німецькими колоністами, перетворилося на першокласний курорт. У грудні-квітні вода на пляжах міста прогрівається до +25-26 оС, що створює майже ідеальні умови для відпочинку. Намібію часто називають країною "громадського туризму". Згідно планів уряду, розроблених на початку 1990-х років, місцеві громади можуть взяти на себе відповідальність за формування цінової і політики і використання земель, що перебувають у їх юрисдикції. Кожна громада на власний розсуд проводить зонування земель і виділяє сільськогосподарські угіддя, ділянки дикої природи із максимальним режимом заповідання та території, призначені для розвитку туристичної діяльності, а потім отримує із цього фінансові вигоди. *** СВАЗІЛЕНД На півдні Африки, на кордоні між Мозамбіком та ПАР, розташовано невелике Королівство Свазіленд - патріархальна монархія, де король бере участь у ритуальних танцях, знімає пробу із нового врожаю, а на фестивалях серед молодих незаміжніх жінок вибирає собі нову дружину. Площа королівства - 17,4 тис. км2; населення - 1,3 млн осіб; столиця - Мбабане. Відсутність сучасних курортів і готелів - наслідок патріархального життя країни. Однак ця обставина компенсується дикою природою і неповторним національним колоритом. У країні створена мережа заповідників і природних парків, є велика кількість археологічних пам'яток. Свазіленд заслужив славу одного зі світових центрів кінного і пішохідного туризму. Національний парк Малолотжа - найбільш відвідуваний і цікавий. На його території розташовані близько 30 водоспадів і найдавніша із відомих шахт у світі, яка, на думку вчених, була у виробництві понад 40 тис. років тому.
СХІДНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Бурунді - Джибуті - Еритрея - Ефіопія - Замбія - Зімбабве - Кенія - Коморські Острови - Мадагаскар - Малаві - Маврикій - Мозамбік - Реюньон - Руанда - Сейшельські Острови - Танзанія - Уганда КЕНІЯ Республіка Кенія розташована на східно-африканському узбережжі Індійського океану. Її площа - 580,4 тис. км2; населення - 39 млн осіб; столиця - Найробі. Екватор перетинає країну майже посередині. Незважаючи на це, клімат Кенії субекваторіальний із пересічними температурами січня +14-27 оС, липня - +14-28 оС. У західних районах температура повітря досить рівна (+22-23 оС) із незначними коливаннями і постійними дощами. Причиною є висотна поясність. За винятком вузької прибережної смуги, територія Кенії лежить у межах надзвичайно різноманітного за рельєфом нагір'я (найвища точка - гора Кенія висотою 5 199 м). Кліматичні умови кенійського нагір'я вважаються одними із найкращих в Африці (рис. 2. 40). Температурний режим прибережних вод сприяє розвитку пляжно-купального відпочинку (рис. 2. 41).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.40. Кліматична діаграма Найробі
На заході частина кордону країни проходить озером Вікторія. На півночі розташоване найбільше озеро Кенії - Рудольф. Більшість озер сильно засолені.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.41. Пересічна температура води у районі курорту Момбаса
Винятково різноманітними є ландшафти, рослинний і тваринний світи Кенії. На північному сході країни переважають напівпустелі і солончаки, які, у міру збільшення опадів, змінюються районами із рідким трав'яним покривом і низькими деревами. Нагір'я Кенії - це савани із родючими землями, густими травами, баобабами і пальмами. У прибережних районах і в долинах нечисленних річок савани чергуються із вічнозеленими тропічними лісами і мангровими заростями. У Кенії сформована густа мережа природоохоронних об'єктів як на суходолі, так і в акваторії океану. До неї належать 59 національних парків, заповідників і заказників. Серед туристів особливою популярністю користується національний парк Накуру, що включає знаменитий вулкан Мененгай і озеро Накуру, на берегах якого можна побачити незмірну кількість рожевих фламінго. Одним із найбільш пам'ятних видовищ, яке можна спостерігати в національному парку Амбоселі - життя слонів у природних умовах. Тсаво - найбільший національний парк Кенії. Він займає площу близько 21 тис. км2. Мрія кожного туриста, який відвідує парк - побачити і піднятися на найвищу точку Африки - гору-вулкан Кіліманджаро, яка знаходиться на кордоні Кенії і Танзанії. Національний парк Масаї Мара є продовженням відомого національного парку Серенгеті, що знаходиться в Танзанія. На його території туристи мають можливість ознайомитися з ендемічними представниками фауни, наприклад, чорним носорогом, який перебуває на межі вимирання. Винятковою природною туристичною атракцією Кенії є знаменита Рифт-Веллі - зона Східно-африканського рифтового розлому. Тут у тектонічних котловинах знаходяться десятки озер з унікальними фізико-хімічними параметрами води, неповторною флорою і фауною. Серед найбільш цікавих озер - Туркана (одна з найсолоніших водойм світу), Магаді (озеро відоме колоніями фламінго і водою, насиченою содою), Богорія (одне із найкрасивіших озер Африки), Найваша (озеро приваблює великою популяцією бегемотів). А згаслі вулкани, термальні джерела, фумароли і гейзери нагадують про бурхливі геологічні процеси, що відбувалися у Рифт-Веллі мільйони років тому. Момбаса - давнє місто-острів, вік якого складає близько 900 років. Колись Момбаса була столицею Кенії, тепер це - столиця кенійського курортного туризму. Момбаса - найбільша курортна зона на екваторіальному узбережжі Індійського океану, головним багатством якої є 70 км зручних пляжів. На основі їх використання сформувалося кілька кенійських курортів, які здобули світове визнання: Ламу, Кікамбала, Ватаму, Малінді, Пате та ін. Вузькі вулички, мечеті та індуїстські храми Момбаси створюють незабутній культурний колорит міста. Тут злилися арабські, перські і місцеві традиції з європейським "присмаком". Старе Місто, Форт-Ісус (визначна пам'ятка архітектури, зведена португальцями у XVI ст.) і Старий Порт - свідчення колишньої колоніальної величі Португалії. Місто цікаве не лише своїми історичними пам'ятками, а й можливістю зробити унікальні покупки: незвичні сувеніри, традиційний національний одяг, тканини дивних кольорів і розцвіток. Давнє місто Малінді відоме фешенебельними готелями і найдавнішим португальським пам'ятником на континенті - хрестом, встановленим Васко да Гамою у 1498 р. Неподалік від Малінді розташовані руїни загадкового арабського міста Геді, де віднайдені елементи міських стін, мечетей, житлових будинків, величезного палацу, басейнів і колодязів. Вчені не дійшли спільної думки, чому жителі залишили місто. У Геді продовжуються археологічні розвідки, які, можливо, розкриють таємниці міста. Серед інших туристичних центрів виділяється Найробі - найбільше місто у Східній Африці. У столиці туристи мають можливість відвідати Національний музей, художню галерея Сорсбі, глиняну мечеть Кірпарам, знаменитий ринок, таємні в'язниці і камери тортур. Із огляду на ресурсну забезпеченість, найбільш перспективним для Кенії є екологічний туризм. Його розвиток доповнює традиційну аграрну спеціалізацію країни, яка в географічному поділі праці відома як постачальник сільськогосподарських культур - кави, чаю, кукурудзи, цукрової тростини, фруктів та ін. *** ТАНЗАНІЯ Об'єднана Республіка Танзанія (ОРТ) - держава на східному узбережжі Африки. Окрім материкової частини до складу країни вхо-дять острови Занзібар, Мафія, Пемба та ін. Загальна площа ОРТ складає 947,3 тис. км2; населення - 41 млн осіб. У Танзанії дві столиці: фактичним адміністративним центром є Дар-ес-Салам, законодавчим - Додома. Танзанія має одне із найбільших узбереж серед східно-африканських країн, що створює сприятливі передумови для розвитку масового пляжно-купального відпочинку. ОРТ, як і інші країни цього регіону, відома національними парками, які є природною основою розвитку екологічного туризму. Серенгеті - найбільший парк Танзанії, який займає площу близько 15 тис. км2. Найбільше захоплення у туристів викликає спостереження за щорічною міграцією тисяч звірів, особливо антилоп гну. Національний парк Нгоронгоро знаходиться у величезному кратері згаслого вулкана діаметром майже 20 км. Краї кратера розташовані на висоті близько 2,5 тис. км над рівнем моря, а його дно - на 600 м нижче країв кратера. Тому всередині кратера утворилося власна середовище проживання, ізольоване від довколишнього простору. Багато тварин народжуються, живуть і вмирають саме тут. Знайомство із цим унікальним "загубленим світом" - мета подорожі багатьох туристів, які приїздять до Танзанії. У країні швидкими темпами розвивається масовий пляжно-купальний відпочинок. На узбережжі Танзанії є кілометри зручних пляжів. Особливою популярністю користується приморський курорт Танга, де окрім "піску, сонця і води" є бальнеологічні ресурси та мальовничі печери. Острів Занзібар часто називають островом прянощів. Із XIX ст. і до сьогодні Занзібар належить до провідних світових постачальників гвоздики, кориці, ванілі, мускатного горіха, шафрану, імбиру, різних перців та інших спецій. Але нинішня популярність острова більшою мірою пов'язана з міжнародним туризмом. Він володіє фантастичними природними і культурно-історичними ресурсами. Головним природним багатством є океан. Занзібар і довколишні менші острови - визнані світові центри дайвінгу і сноркеллінгу. Практично все їх узбережжя оточене рифами й ідеальними пляжами, які не бувають порожніми жодного дня протягом усього року - температура води не опускається нижче +26 оС. Головною культурно-історичною принадою Занзібару є арабське місто Стоун-Таун, включене до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Архітектурний ансамбль міста не залишить байдужим навіть найбільш затятого скептика: палаци, ринки, площі, мусульманські мечеті, християнські собори, індуїстські храми, фортифікаційні споруди, музеї, сади, бані, резиденції впливових осіб створюють особливе урбаністичне середовище. Велика кількість унікальних об'єктів розкидана територією острова: руїни палаців Марухубі і Мтоні, палац Дунга, місто-фортеця Кізимказі, комплекс печер Мангапвані, султанські бані Кідичі і Кізимбані та багато інших. До помітних туристичних центрів ОРТ належать Дар-ес-Салам і Багамойо, в яких туристи мають змогу ознайомитися з архітектурним спадком, сакральними святинями різних конфесій та оригінальними музейними експозиціями. *** УГАНДА Республіка Уганда розташована у північно-західній частині Східно-африканського плоскогір'я, у районі Великих Африканських озер, у зоні саван і рідколісь субекваторіального поясу. Площа країни становить 241 тис. км2; населення - 32,4 млн осіб; столиця - Кампала. Уганда належить до бідних сільських аграрних країн світу із численними соціальними проблемами: висока народжуваність (48 - 2-е місце у світі); висока захворюваність на ВІЛ/СНІД (майже 1 млн хворих - 9 місце у світі); дуже високий ступінь ризику інфекційних захворювань (малярія, чума, гепатит А, черевний тиф, сонна хвороба); низький рівень грамотності населення. Незважаючи на такий стан справ, Уганду називають "туристичною перлиною" Африки. Підставою для цього є надзвичайно багаті природні ресурси, що стали основою розвитку екологічного туризму, сафарі та фотосафарі, рафтингу. До головних і найбільш відомих туристичних атракцій країни належать: національний парк Бвінді (тут живе половина горил, які ще залишилися в світі); Кабарега і Мерчісон - одні із найкрасивіших водоспадів світу; національні парки Рувензорі й Ачоле, які вважаються одними із кращих в Африці і відомі надзвичайним фауністичним різноманіттям: гіпопотами, леви, слони, буйволи, жирафи, антилопи, болотні козли, червонохвості мавпи, баклани, гігантські чаплі, орли та багато ін.; озеро Вікторія - один із найбільших у світі резервуарів прісної води; озеро Альберт, що відоме своїми чудовими краєвидами. *** МОЗАМБІК Республіка Мозамбік знаходиться на південному сході континенту й омивається водами Індійського океану. Її площа перевищує 799 тис. км2. Загальна кількість населення складає майже 22 млн осіб. Столиця - Мапуту. Мозамбік - одна із найбідніших аграрних держав. За величиною внутрішнього валового продукту у розрахунку на одну особу ($ 900) країна займає 218-е місце серед 227 країн світу. Туристів до Мозамбіку приваблюють головним чином піщані пляжі, розташовані в районах Тофу, Лангош, Лурно і мису Барра-Фалса. Країна також відома національними парками (Горонгоса, Баньїне, Зінаве) з багатим тваринним світом. Одним із найкрасивіших місць континенту вважається морський національний парк Архіпелаг Базаруто - чудове місце для дайвінгу і змістовного активного відпочинку. Надзвичайно цікавою є самобутня культура Мозамбіку. На особливу увагу туристів заслуговує скульптура народу маконде, визнана найбільш вишуканою і складною формою африканського художнього мистецтва. Традиційна музика також користується підвищеною увагою. Фахівці вважають, що саме музика народів Мозамбіку стала основою розвитку популярних нині стилів реггі і нью-ейдж. Відомими стали і народні музичні інструменти - лупембе та маримба. Досить часто метою подорожі до Мозамбіку стає відвідування концертів оркестрів, які виконують на цих інструментах народні музичні твори. *** СЕЙШЕЛИ В Індійському океані біля берегів Африки знаходиться невелика острівна держава Республіка Сейшельські Острови. Її площа складає 455 км2. До складу країни входить понад 100 островів, із них лише на 33-ох є постійне населення. Взагалі ж на островах живе 87,5 тис. осіб - нащадків піратів, білих колоністів, чорних рабів та індійських торговців. Найбільшим є острів Мае, на якому розташована столиця - місто Вікторія. Історія Сейшельських Островів багата на таємниці, які залишили першовідкривачі архіпелагу - пірати. Ці справжні і вигадані секрети створюють ауру загадковості, яку вміло використовують організатори туристичної індустрії, перетворюючи її на додатковий чинник привабливості, а відтак і розвитку. Сейшели - типова "країна-готель", класичний "туристичний рай" у сучасному розумінні. Республіка існує за рахунок міжнародного туризму, який забезпечує робочими місцями 1/3 економічно активного населення і 70 % валютних надходжень. При розвинутій індустрії туризму сейшельцям вдалося зберегти природу у майже первозданному вигляді. Острови багаті на ендеміків. Тільки тут живуть гігантські альдабрські черепахи (вага - до 250 кг; вік - до 150 років), багато рідкісних птахів, у тому числі чорний какаду і соловей бульбуль. У водах Індійського океану безліч морських мешканців. Це дозволяє островам належати до регіонів, де активно впроваджуються екотуристичні види діяльності. Але головними ресурсами є "сонце, море і пісок", які є основою розвитку пляжно-купального відпочинку. До того ж, пересічна температура води не опускається нижче +26 оС (рис. 2. 42), а пісок на пляжах має ніжно-рожевий колір.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.42. Пересічна температура прибережних вод поблизу Сейшельських островів
Найбільш відомими курортними центрами і зонами на Сейшельських Островах є Вікторія, Бо-Валлон, Ла Діг, Праслін. *** МАВРИКІЙ "Спочатку був створений Маврикій і лише потім рай. Цей рай був відображенням Маврикію", - так свого часу писав Марк Твен про найбільший острів Маскаренського архіпелагу, що розташований у західній частині Індійського океану. Республіка Маврикій має площу 2 тис. км2. Загальна кількість населення складає 1,3 млн осіб. Столиця держави - Порт-Луї. Нинішній Маврикій завоював славу місця для елітного відпочинку. Туристів приваблюють десятки кілометрів пляжів, затінених пальмовими гаями, численні засоби розміщення на будь-який смак, екологічні екскурсії до національних парків, круїзи на катамаранах і яхтах, дайвінг, океанічне рибалення і гостинність місцевого населення. Більш відвідуваною є північна частина Маврикію. Тут сформувалося кілька туристичних зон: Пуант-о-Піман, Кап-Малере, Бе-о-Тортю, Пуант-о-Каноньє та ряд інших. Серед інших островів архіпелагу туристи віддають перевагу о. Родрігес із центром Порт-Матурін. Туристична індустрія країни спеціалізується на весільному туризмі. Молодята, які мають можливість провести "медовий місяць" на Маврикії, опиняються у казковій атмосфері, багатій на несподіванки і сюрпризи. Маврикій не рекомендується відвідувати протягом лютого-березня. У цей час над архіпелагом панують тропічні циклони. Шквальні вітри, швидкість яких досягає 220 км/год., і зливи, що призводять до катастрофічних повеней, можуть повністю зіпсувати відпочинок.
2.4. Ресурси Близькосхідного туристичного регіону
Бахрейн - Єгипет - Ємен - Ірак - Йорданія - Катар- Кувейт- Ліван- Лівія- Об'єднані Арабські Емірати - Оман - Саудівська Аравія - Сирія Близький Схід - особливий культурний світ, який об'єднує країни, переважну більшість населення яких становлять араби. Країни Близького Сходу у 2008 р. відвідало майже 55 млн візитерів, тоді як у 1990 - менше 10 млн. Таке різке зростання міжнародних туристичних прибуттів відбулося за рахунок двох країн - Єгипту і Саудівської Аравії, у яких розвиток туристичної індустрії опирається на різні види ресурсів. Єгипет експлуатує природні ресурси узбережжя теплого моря й орієнтується на масові популярні види туризму, Саудівська Аравія, використовуючи подієві і культурно-історичні ресурси, спеціалізується на релігійному туризмі. ЄГИПЕТ Арабська Республіка Єгипет - північноафриканська близькосхідна країна, береги якої омиваються водами Середземного і Червоного морів. Загальна площа - 1 млн км2; столиця - Каїр. Близько 96 % всієї території Єгипту займають піщані і щебенисті пустелі, 3 % - припадає на дельту Нілу. Геотуристичне положення Єгипту досить вигідне: країна розташована у безпосередній близькості від одного з головних споживчих ринків світу - Європи. Має вихід до узбережжя Середземного і Червоного морів. Країна є центром давньої цивілізації і містить на своїй території туристичні атракції світового рівня (піраміди Гізи, долина царів у Луксорі, гора Мойсея), музеї, де зібрані безцінні колекції. Негативною рисою геотуристичного положення Єгипту є його межування із осередком міжнародної напруги, у центрі якого знаходяться сектор Газа, Ізраїль та Палестина. Навіть у непростій ситуації навколо арабо-ізраїльського конфлікту, туристичні фірми Єгипту знаходять можливість використовувати потенціал сусіднього Ізраїлю й організовують екскурсійні поїздки зі своєї території до Мертвого моря, Єрусалиму й інших цікавих об'єктів.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.43. Кліматична діаграма Шарм-ель-Шейху
На Середземноморському узбережжі країни панує субтропічний клімат, в інших районах - тропічний пустельний. У Єгипті найбільш холодний період - із грудня до березня, коли середньомісячна температура складає +4-10 оС, а в центрі Лівійської пустелі - +20 оС. Для внутрішніх районів країни характерні досить значні амплітуди коливання добових температур. Пересічні місячні температури і кількість опадів, а точніше, їх практичну відсутність, демонструє кліматична діаграма Шарм-ель-Шейху - одного із найбільш популярних курортних центрів на узбережжі Червоного моря (рис. 2. 43). Відпочивати на узбережжі Червоного моря можна фактично у будь-яку пору, але найбільш комфортними вважаються вересень - листопад. Вже немає тропічної спеки, а вода у морі тепла - +24-27 оС (рис. 2. 44).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 2.44. Пересічна температура води в районі Хурхади й Александрії
У Єгипті мешкає 83 млн осіб. Більшість єгиптян - мешканці сіл, у містах живе 43 % населення. Країна - мононаціональна - 99,6 % від всього населення складають єгиптяни. Панівна релігія - іслам. Його сповідує 90 % від всього населення. Ще 9 % є прихильниками коптської церкви і 1 % - християни. Офіційна мова - арабська, але у великих курортних центрах обслуговуючий персонал розуміє англійську, німецьку, російську. Якщо ж наголосити, що ви з України, у відповідь можна почути "Слава Україні!", "Київ", "Динамо", "Кличко", а в магазині попросять написати якусь закличну фразу українською. При слові "Єгипет" першою, у крайньому разі, другою асоціацією буде "піраміда". Це і не дивно, адже в країні їх близько сотні і пишуть та говорять про них дуже багато. Незважаючи на сотні експедицій, досліджень і наукових звітів, піраміди і досі зберігають свої таємниці. Навіть із приводу технології їх будівництва побутує кільканадцять гіпотез. Більшість пірамід розташована в околицях єгипетської столиці. У Гізі збереглися три великі піраміди: Хеопса - єдина вціліла споруда із переліку семи чудес давнього світу, Хефрена і Мікерина. Традиційним центром для візиту є Луксор. Туристи побувають у "місті мертвих", де відвідають долину Царів - поховання давніх єгипетських царів, єдиний жіночий храм цариці Хатшепсут і Колосів Мемнона та у "місті живих", де ознайомляться з Карнакським і Луксорським храмами, з'єднаних алеями сфінксів. Околиці Луксора багаті на видатні пам'ятки: культовий центр богині кохання Хатхор, храм бога-гончаря Хнума, святилище бога-сокола Хора, храм фараона Сеті І. Єгипетський музей Каїру - окрема туристична атракція. 150 тис. експонатів, розміщених у 100 залах, серед яких всесвітньо відомі статуетка Нефертіті, саркофаг із литого золота з поховальною маскою Тутанхамона, безцінні папіруси, фрески, прикраси, мумії. Гора Синай або гора Мойсея та монастир Святої Катерини - місця паломництва тисяч туристів. Сходження на гору відбувається вночі. Шлях до вершини, висота якої 2 285 м, неблизький, але не дуже важкий - монахи обладнали для прочан 3 750 сходинок. На шляху облаштовані місця для відпочинку, продаються напої, гарячий чай. За окрему плату бедуїни можуть підвезти на верблюді. На вершині слід дочекатися сходу Сонця. Вважається, що після цього людині відпускаються її гріхи. Ідучи дорогою із гори Мойсея, мандрівники опиняються перед монастирем Святої Катерини, заснованого у ІV ст. біля підніжжя гори Синай - одним із найбільш давніх безперервно діючих християнських монастирів. До VІ ст. монастир називався Преображенським або Неопалимої Купини, яка росте на території монастиря, а після придбання монахами мощів святої Катерини отримав нинішню назву. Від часу заснування і до сьогодні у монастирі живуть православні монахи-греки. Дякуючи охоронній грамоті, завіреній пророком Магометом і мудрій політиці співіснування, монахам вдалося вберегти цей християнський "острівець" серед мусульманського "моря". До головних особливостей розвитку єгипетської індустрії туризму належить широке застосування системи менеджменту яка носить назву "анклавний туризм". Завдяки впровадженню у практику функціонування туристичних комплексів принципу "все включено", практично не передбачається вплив місцевого культурного і, частково, економічного середовища. Найбільшими курортними центрами, які функціонують за такою системою є Хурхада, Шарм-ель-Шейх, Сафага. Анклавний туризм, при всіх своїх перевагах, позбавляє гостей країни знайомства з реальним культурним колоритом, звичаями і національною кухнею, яка є найбільш приємним способом пізнання інокультурної дійсності. Їжа, яку пропонує єгипетська кухня, відзначається гострим смаком і готується із використанням різноманітних спецій і соусів. Велика кількість страв готується без використання м'яса і риби - вегетаріанство є досить поширеним явищем у країні. Головний акцент робиться на вечерю - ситний обід і полуденна спека не сумісні між собою. Єгиптяни практично не п'ють спиртного і не вживають свинини. Для кращого знайомства із єгипетською гастрономією туристам запропонують ситну вечерю, до меню якої обов'язково входить фарширований рисом голуб, (голубів спеціально розводять для таких потреб) або січені котлети з гарніром із бобів, без яких важко уявити місцеву кухню. Серед інших варіантів найбільш імовірним буде кебаб - страва, яка нагадує шашлик або смажені нирки. Якщо ж гість дотримується принципу "вечерю віддай ворогу", то найкращою стравою буде рис з молоком, цукром і сушеними фруктами. На десерт - величезний вибір тістечок з надмірною кількістю крему, горіхів, меду або цукру. Найкраще запивати все чаєм з пелюстків суданської троянди - каркаде або келихом місцевого вина - "Омар Хайям", "Фараон", "Нефертіті". *** ЙОРДАНІЯ Йорданське Хашимітське Королівство - арабська держава в Південно-Західній Азії. Її сусідами на суходолі є Сирія, Ірак, Ізраїль, Саудівська Аравія та Палестинська автономія. На півдні невелика ділянка узбережжя омивається водами Акабської затоки Червоного моря. Загальна площа королівства - 89,3 тис. км2; населення - 6,3 млн осіб; столиця - місто Амман. Близько 90 % території країни займають пустелі і напівпустелі. Клімат субтропічний середземноморський різко континентальний і дуже сухий. Пересічні температури січня становлять +8-14 оС, липня - +24-30 оС. Незалежно від пори року добові коливання температур можуть досягати 30-40о. Йорданія має унікальне геотуристичне положення. За оцінками фахівців на її території налічується до 20 тис. пам'яток історії та культури попередніх епох. Тут Мойсей побачив Землю Обітовану, був хрещений Ісус Христос, жили пророки і відбувалися події, знакові для багатьох конфесій, прокочувалися хвилі багатьох народів, які залишили слід у культурі сучасної Йорданії. Країна має вихід до узбережжя теплого Червоного моря і берегів Мертвого моря. І, що є дуже важливим, королівство - одна із найбільш безпечних і спокійних країн арабського світу. Наприкінці XIX ст. у горах Південної Йорданії археологи відкрили місто Петра - фортецю, столицю чи некрополь (єдиної думки так і немає) давнього царства набатеїв II ст. до н. е. - I ст. н. е. Нинішня Петра - туристична "перлина" Йорданії. Туристи приїжджають сюди, щоб побачити близько 800 неповторних об'єктів: монументальні храми, палаци, театри, некрополі, торгові ряди, бані, громадські будівлі, які висічені в скелях незвичного рожевого кольору. Петра розташована у долині Ваді Муса і з'єднана із зовнішнім світом вузькою кілометровою ущелиною Ес-Сик, над якою нависають і майже змикаються скелі, утворюючи своєрідний природний тунель. Ще одна "перлина" Йорданії - Мадаба, яку називають містом мозаїк. Мадаба належить до давніх центрів християнства на Близькому Сході. Починаючи з VІ ст. у місті зводяться християнські культові споруди, які прикрашаються мозаїками. До найбільш відомих належить мозаїчна карта Святої Землі, на якій зображена територія від фінікійського міста Тір (сучасний Ліван) до дельти Нілу в Єгипті, а у центрі розташований [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Сьогодні ця карта, яка вважається найдавнішою з усіх відомих, знаходиться у діючій православній церкві Св. Георгія. Надзвичайно цікавими об'єктами є халіфські палаци пустелі. Їх нараховується близько 30 (найбільш відомий - Каср Амра, який включений до Світової спадщини ЮНЕСКО). Раніше всі вони тонули в зелені садів, які зрошувалися за допомогою іригаційних систем. Зараз ці "оази" вважаються символами ранньоісламської епохи. Їх виняткове художнє оздоблення - гарантія постійної уваги з боку численних туристів і паломників. Джераш називають "східними Помпеями". У наслідок землетрусу місто було поховане під шаром мулу і каміння. За рахунок природної консервації рідкісні зразки споруд дійшли до наших днів у чудовому вигляді. Серед них тріумфальна арка, зведена на честь приїзду римського імператора Адріана, храми Зевса й Артеміди, Скляне подвір'я з мозаїками, громадські будівлі, вулиці і багато іншого, що викликає непідробний інтерес у туристів. Багато дослідників Священних текстів безпосередньо пов'язують події, що описуються в Біблії з долиною річки Йордан. Тому все більше паломників сьогодні починають свою подорож з Йорданії, щоб потім продовжити її на території сучасних Палестини та Ізраїлю. Рухаючись таким шляхом, вони немов проходять крізь час слідами Старого і Нового Завітів, послідовно переживаючи всю історію взаємин Бога і людини від перших сторінок Книги Буття до наших днів. У біблійної історії часто згадується Солоне, нині - Мертве море, яке саме по собі є світовою пам'яткою природної досконалості. Сьогодні східне узбережжя Мертвого моря на всьому протязі є одним із найбільш популярних місць відпочинку. До його знаменитих лікувальних джерел і грязей можна легко дістатися з будь-якої частини Йорданії. Акаба - один із організаційних центрів курортного відпочинку на узбережжі Червоного моря. Кліматичні і мікрокліматичні особливості дозволяють не відчувати виснажливої спеки і відпочивати тут протягом усього року - температура води не опускається нижче +22 оС. *** ЛІВАН Ліванська Республіка - невелика гірська країна (площа 10,4 тис. км2) на Близькому Сході, розташована на східному узбережжі Середземного моря. Ліван межує з Ізраїлем і Сирією. Загальна кількість населення складає 4 млн осіб. Столиця - місто Бейрут. М'який середземноморський клімат надає Лівану особливу привабливість. У прибережних районах зима прохолодна (пересічна температура січня - +13 оС), літо - спекотне (пересічна температура липня - +28 оС) і вологе. У горах спостерігається досить чітка зміна пір року, температура взимку часто опускається нижче 0 оС, можливий сніг. У долині Бекаа, яка лежить між гірськими хребтами Лівану й Антилівану, сформувався особливий мікроклімат із ознаками континентальності. Геотуристичне положення Лівану на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку важко оцінювати однозначно. Із одного боку - значні туристичні можливості і ресурсна забезпеченість, висока транспортна доступність і розташування у безпосередній близькості від споживчих ринків, із іншого - перманентний арабо-ізраїльський конфлікт і внутрішні протиріччя, що утримує частину латентних туристів від поїздок до країни. Ліван володіє багатими природними і культурно-історичними туристичними ресурсами. М'який і різноманітний клімат у поєднанні з ландшафтним різноманіттям дозволяють займатися різними видами активного відпочинку, а 225 км морського узбережжя створюють хороші передумови для організації мережі приморських курортів. Невеликому Лівану притаманне особливе поєднання ісламських і християнських традицій. Ліван - світська країна, у якій немає жорстких поведінкових обмежень, характерних для більшості країн ісламського світу. Це сприяє розвитку міжнародного туризму. Культурно-історичні ресурси зосереджені у давніх містах країни. До них, насамперед, належить Баальбек, що лежить у долині Бекаа. Місто слід віднести до найбільш визначних місць на території Лівану. У Баальбеку розташований величезний храмовий комплекс часів Римської імперії. Туристи мають можливість оглянути головне подвір'я з олтарем і басейнами для ритуальних дійств, Акрополь, храм Бахуса, Пантеон, кілька колон висотою близько 22 м, що вважаються найвищими античними колонами світу, фундамент храму Юпітера, залишки храму Венери, грандіозні сходи, башти й багато іншого. За твердженнями істориків, Біблос належить до найдавніших із постійно заселених міст світу. На цьому невеликому клаптику ліванської землі збереглися численні свідчення багатьох цивілізацій: руїни культових споруд Ле-Дам-де-Біблос (2800 р. до н. е.) і Темпль-ен-Ель (2700 г. до н. е.), залишки фортечних стін починаючи з бронзового віку, театр (218 р. до н. е.), гробниці фінікійських царів (XIX ст. до н. е.), замок (XII ст.), церква Іоанна Хрестителя, Музей Вакс, сторожові вежі періоду хрестових походів. Легендарне місто Тір, засноване фінікійцями, неодноразово згадується у Біблії. У ньому збереглися руїни античного міста з іподромом, акведук, тріумфальна арка, висічений у скелях некрополь, Колізей, палац Ешмуна, залишки храму Св. Хреста. Не можна оминуть увагою місто Анджар. У ньому до наших днів збереглися залишки споруд епохи Омеядів, в архітектурі яких переплелися візантійські і східні мотиви. Це практично ціле місто із римськими термами, торговими рядами, палацами, мечетями, залишками фортечних мурів і воріт. Численними унікальними пам'ятками і музеями багаті й інші міста Лівану: Бейрут, Тріполі, Джунія, Сайда. До сьогодні вони не відкрили всіх своїх таємниць і є зонами археологічних пошукових робіт. *** САУДІВСЬКА АРАВІЯ Королівство Саудівської Аравії займає більшу частину Аравійського півострова. На сході береги королівства омиваються Червоним морем, на заході - водами Перської затоки. Площа держави становить 2,1 млн км2; населення - 28,7 млн осіб; столиця - Дамаск. Більшу частину території країни займають пустелі: на півночі - частина Сирійській пустелі, а на південному сході - пустеля Руб-Ель-Халі. Північ країни перебуває у зоні впливу субтропічного клімату, південь - тропічного, спекотного і дуже сухого. Для внутрішніх районів королівства характерні значні амплітуди коливання добових температур, які можуть досягати 30 оС. Найкращим часом для відвідування країни є вересень-жовтень і квітень-травень. Саудівська Аравія - країна з ортодоксальними ісламськими традиціями, що впливають на туристичні формальності: ввезення алкоголю заборонено; транспортування наркотиків карається стратою; заборонено ввезення друкованої, кіно - і фото продукції порнографічного змісту, а також товарів з маркуванням Ізраїлю та книжок на івриті; жінкам, які виходять на вулицю, бажано вдягати паранджу; наявність "харам" - територій, заборонених для відвідування немусульманами. Такі правила роблять Саудівську Аравію країною відносно закритою для масового туриста. Туристичний потенціал королівства формує унікальна природа пустель, поєднання архаїчних традицій та сучасної економіки, численні сакральні святині ісламського світу. Головною причиною приїзду іноземців до Саудівської Аравії є саме святині і поклоніння їм. Основним видом міжнародного туризму в країні є релігійний. Паломництво до Саудівської Аравії засноване на традиціях ісламу. Кожен мусульманин хоча б раз за життя повинен здійснити подорож до священних міст - Мекки і Медини. Немусульманам в'їзд до Мекки заборонений . Мекка розташована в гарячій, безплідній пустелі в оточенні гір. Своїм виникненням та існуванням місто зобов'язане джерелу Земзем (Замзам), яке стало для мусульман священним. Та головною святинею Мекки був і лишається нині чорний камінь Кааби . Мекка та її околиці ставали місцем паломництва у період припинення міжусобиць між бедуїнськими племенами - свято хадж (хадж сьогодні означає паломництво в певну пору року). До хаджу були приурочені найбільші ярмарки в невеликих поселеннях навколо Мекки, які на цей час оживали і перетворювалися на суцільний східний базар. Паломництво до Мекки, у якому щороку беруть участь до 3 млн віруючих із країн, де панує іслам, розпочинається за мусульманським місячним календарем у дванадцятому місяці, який називається Зуаль-хіджа. На період хаджу віруючі входять у особливий стан - іхрам: читається спеціальна молитва, вдягається особливий білий одяг, який після закінчення земного шляху мусульманина стане його поховальним саваном. З цього моменту і до кінця хаджу забороняється зрізувати нігті й підстригати волосся. Паломники прибувають до Джадди, а потім до Мекки, де відвідують мечеть Аль-Харам і здійснюють обряд поклоніння, який включає семиразовий обхід священного каменя Кааби, цілування його, пиття води із священного джерела Земзем. Потім віруючі сім разів пробігають між двома вершинами пагорбів - Сафа і Марва. На другому етапі хаджу паломники прямують у долину Міна, яка знаходиться у кількох кілометрах від Мекки і цілий день проводять на горі Арафат, де відбувається масова молитва і проголошується проповідь. Наступна ніч проходить біля гори Муздаліфа, а вдень кожен учасник хаджу має принести в жертву Аллаху вівцю чи барана. У цей день хадж закінчується. Його учасники отримують посвідчення про здійснення хаджу і розпочинається головне свято мусульман - свято жертвоприношення - ід аль-адха або курбан-байрам, яке триває 3-4 дні. Головна святиня Медини - величезний комплекс мечеті Мас-джид ан-Набі (Мечеть пророка). Саме тут знаходяться могили пророка Мохаммеда, його доньки Фатіми, Абу Бакра, першого халіфа і батька однієї з дружин пророка та інших державних і релігійних діячів. Немусульманам дозволяється лише здалеку споглядати святі місця Медини. *** СИРІЯ Сирійська Арабська Республіка (САР) - близькосхідна середзем-номорська держава площею 185,2 тис. км2 і населенням 21,8 млн осіб. Столиця - Дамаск - найдавніша із діючих столиць світу (вперше згадується у хроніках ХV ст. до н. е.). Гірський ланцюг Ансарія ділить країну на вологу західну частину і посушливу східну. Клімат субтропічний середземноморський на узбережжі і сухий континентальний у внутрішніх районах. Пересічна температура січня змінюється у межах +4-12 оС, липня - +26-33 оС. Купальний сезон на середземноморському узбережжі Сирії триває із травня до листопада. Давня земля Сирії оберігає величезну кількість пам'яток історії та культури, матеріальних свідчень величі Фінікії, Месопотамії, Вавилону, Давнього Єгипту, Давнього Риму, Візантії й Арабських халіфатів, спадок хрестоносців та багатьох народів, які хвилями прокочувалися одним із осередків світової цивілізації. Сліди минулих епох, серед яких значна кількість "мертвих міст", палаців, сакральних споруд і найрізноманітніших технічних пристроїв, можна знайти фактично у кожному регіоні, поселенні, великому і малому місті Сирії (табл. 2. 15). Табл. 2. 15. Культурно-історичні туристичні ресурси Сирії
Місто/об’єкт
Головні туристичні атракції

Дамаск
"Старе місто" Дамаска, занесене до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, з античними кварталами, мечетями, мавзолеями, музеями, палацами і церквами; печера Магарат ад-Дамі на схилах гори Касьюн, де Каїн убив свого брата, поховальний саркофаг Авеля.

Седнай
Православний монастир Седнайської Божої матері з чудотворною іконою, написаною святим Лукою.

Босра 
Римський театр, перебудований у цитадель.

Халеб (Алеппо)
Цитадель Алеппо, давній критий ринок довжиною близько 12 км, караван-сарай, десятки середньовічних будинків, мечетей, церков.

Хама 
Величезні дерев'яні водопідйомні колеса діаметром понад 20 м, палац Азем, мечеті.

Пальміра(Тадмор)
"Мертве місто" античності; величезна археологічна ділянка площею близько 6 км2, де вже відкриті храмовий комплекс Бела, терми, торгова площа, сенат, театр, житлові будинки, велика колонада, долина гробниць, римський військовий табір із тріумфальною аркою.

Крак-де-Шевальє
Замок, який належав ордену госпітальєрів і вважався однією із найбільш грізних споруд того часу.

Тартус
Величезна цитадель, останній оплот ордену тамплієрів на Святій Землі; залишки собору Тартуської божої матері – унікального зразка укріпленого храму, однієї з перших споруд такого типу в готичному стилі.

Латакія
В околицях збереглися залишки фінікійського міста-держави Угаріт – батьківщини першого алфавіту; збереглися залишки численних палаців, портових споруд, храмів, елементів міської забудови.

Ебла (Тель-Мардіф)
"Мертве місто" давнього світу, яке інтенсивно вивчають археологи; одна із знахідок – бібліотека, в якій зберіглися понад 17 тис. глиняних табличок, серед яких словник – найдавніший із відомих на сьогодні.

Баньяс
Величезна цитадель із чорного базальту аль-Маркаб – останній оплот хрестоносців на сирійському узбережжі.

Харбак
Антична гребля – велична споруда, один з небагатьох вцілілих зразків зрошувальних систем давнього світу

Острів Арвад
Замок хрестоносців.

Расафа
"Мертве місто", яке майже не досліджується археологами. Нині можна бачити давні стіни, фрагменти вулиць, базиліку Св. Сергія, палац Расафа, руїни церкви Мар-Саркіс.

Канават
Руїни базилік, збудованих із античних храмів Геліоса.

На території сучасної Сирії збереглися сліди перебування хрестоносців. В епоху Середньовіччя вони йшли звільняти Святу Землю від мусульман. Про хрестові походи нагадують численні замки, цитаделі і храми-фортеці - зразки фортифікаційного мистецтва. Довжина берегової лінії середземноморського узбережжя Сирії досягає близько 200 км. На околицях головного морського порту країни - Латакії - знаходиться найбільший приморський курорт Шатт аль-Азрак. Мілководдя, чиста вода, часті штилі і пологі піщані пляжі зробили курорт привабливим місцем для сімейного відпочинку. До популярних курортних центрів також належать Рас аль-Бассіт, Касаб, Салма. Одним із небагатьох бальнеологічних курортів є Драйкіш. У Сирії є декілька сучасних гірських курортів, збудованих у зоні хвойних лісів. До найбільш популярних належать Сленфе і Машта аль-Хелу. Попри потужний ресурсний потенціал розвитку міжнародного туризму в Сирії перешкоджає ряд обставин, що склалися історично. Сирійське суспільство не вітає культурні традиції Західного світу, що стосуються багатьох сфер життя, у тому числі і відпочинку. На сирійських приморських курортах відсутні нічні клуби, казино, не звучить сучасна популярна західна музика. Досить часто там існують окремі пляжі для чоловіків і жінок. При цьому жінкам не можна купатися із оголеними ногами і плечима, бути без супроводу старшої жінки або чоловіка. Сирія, як і багато інших арабських країн, не визнає існування держави Ізраїль. У 1973 р. Сирія разом із Єгиптом розв'язали війну проти Ізраїлю, яка закінчилася підписанням сепаратного миру. Цей факт і до сьогодні зумовлює напруженість відносин між Сирією та Ізраїлем. Сирійська влада без будь-яких пояснень може не дозволити в'їхати на територію країни не лише громадянам Ізраїлю, а й особам, які мають будь-які ізраїльські позначки у паспорті або товари з ізраїльським маркування. Тому, їдучи до Сирії, краще викласти з валізи футболку зі слоганом "I love Israel".
2.5. Ресурси Американського туристичного регіону
Американський регіон посідає третє місце у світі за кількістю міжнародних туристичних прибуттів. У межах регіону домінує Північна Америка - майже 70 % туристів приїздить до США, Мексики та Канади. Усі основні потоки в цьому регіоні починаються і закінчуються в США. Між США та Мексикою сформувався найбільш потужний світовий міждержавний туристичний потік - близько 20 млн американців щороку відвідують південного сусіда. Протягом останніх років кількість прибулих туристів до США стабілізувалася на рівні 55-58 млн осіб. Туристів приваблюють унікальні природні об'єкти, національні і тематичні парки, міста з хмарочосами, музеї із багатими колекціями художніх творів та інші атракції. Канада та Мексика щороку приймають близько 17 і 22 млн туристів відповідно. У межах Карибського басейну розташована переважна більшість "країн-готелів" світу, які існують за рахунок міжнародного туризму. Головним видом ресурсу, який став основою розвитку туризму в районі є узбережжя теплих морів. Центральна і Південна Америка нині позиціонуються як райони з потужними природними ресурсами, насамперед лісовими, флоро-фауністичними і ландшафтними, які сприяють інтенсивному використанню екотуристичних технологій. Екологічний туризм в обох районах перетворився на реальну альтернативу сільському господарству і лісозаготівлі. До країн, які реалізують грандіозні екотуристичні проекти належать Бразилія, Перу, Венесуела, Беліз, Гватемала. Латинська Америка у цілому багата на культурно-історичні ресурси. Особливий інтерес у туристів викликають пам'ятки доколумбових часів на території Перу, Мексики та інших країн регіону.
ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
США - Канада - Мексика Північноамериканський район виділяється надзвичайно високим рівнем розвитку внутрішнього туризму. У США щороку здійснюється близько 1 млрд подорожей; щоденно у цій країні туристи витрачають більше $ 1,5 млн.; протягом 1995-2000 років половина дорослих американців взяла участь у туристичних поїздках, а кожен п'ятий американець здійснив освітню подорож. Подорожі та активний відпочинок стали невід'ємним елементом культури американців, що відбилося і на виробництві - індустрія туризму стала найбільшим експортером послуг і галуззю, де зосереджена найбільша кількість підприємців. США Сполучені Штати Америки є світовим політичним і економічним лідером. За загальним обсягом внутрішнього валового продукту зі США може зрівнятися лише Європейський Союз. Китай, який займає 2 місце у світі за обсягом ВВП, поступається США майже у 2 рази. США - федеративна республіка, до складу якої входять 50 штатів та федеральний округ Колумбія. Загальна площа США становить 9,8 млн км2; населення - 307,2 млн осіб (за показниками площі і кількості населення країна займає 3-ті місця у світі); столиця - місто Вашингтон. Геотуристичне положення США надзвичайно вигідне. Основну частину країни формують так звані "суміжні штати", які знаходяться в центрі Північної Америки між Мексикою і Канадою. На ці 48 штатів припадає 83 % площі країни, 49-м штатом є Аляска (площа - 1,5 млн км2), 50-м - Гавайські острови, що знаходяться у центральній частині Тихого океану. Водний шлях між "суміжними штатами" і Аляскою (Сіетл - Анкорідж) становить 2 600 км, а відстань до Гавайських островів (Сан-Франциско - Гонолулу) - понад 3 900 км. Територія країни поділяється на високу гористу, переважно посушливу західну частину, яка зайнята Кордильєрами, і здебільшого рівнинну вологу східну частину (лише вздовж Атлантичного узбережжя простягнулися давні середньовисокі гори Аппалачі). Центр країни займають обширі Внутрішні рівнини (Центральні і Великі). Кожен із регіонів по-своєму привабливий і цікавий з точки зору організації туристичної діяльності. 50 штатів простягнулись від спекотного до холодного поясів, однак більша їх частина розташована в помірній зоні. Континентальна частина має помірний і субтропічний клімат, лише південь Флориди, як і Гавайські острови, знаходиться в тропіках. На Алясці клімат субарктичний та помірний. Безморозний період триває від півроку на кордоні з Канадою до цілого року на півдні і на Гавайях. Континентальність клімату зростає в центральних і західних районах. Східна половина країни - більш зволожена, середньорічна кількість опадів від 500 до 2 000 мм, тоді як західна - має більш посушливий характер - 200-500 мм, а в пустелях південного заходу - менше 100 мм опадів. Лише тихоокеанський північний захід виділяється надмірністю опадів - до 6 000 мм. Така різноманітність умов, ресурсів і просторового розташування сприяє розвиткові практично всіх видів туризму і задовольняє всі потреби пересічного споживача туристичних послуг. Наявність мальовничих місць сприяє розвитку туризму, орієнтованого на використання природних ресурсів - у країні створено більше 350 національних парків і заповідників загальною площею понад 30 млн га, які мають світову славу і приймають до 300 млн туристів за рік. Завжди багато відвідувачів у Єллоустоні, Великому Каньйоні, Каньйонленді, Ачезі, Титані, Ґлешієрі, Олімпіку, Йосеміті, Мамонтовій печері та на територіях багатьох інших цікавих об'єктів. Розміщення національних парків США подано на рис. 2. 45. Неважко помітити, що більшість із них зосереджена на заході країни в Гірських і Тихоокеанських штатах.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис 2.45. Національні парки та природоохоронні території США
Знайомство із національними парками США найкраще розпочинати із Єллоустона - найстарішого національного парку США і світу, заснованого у 1872 р. Єллоустон розташований у північно-західній частині штату Вайомінг на висоті 2 300 м. Його площа - 900 тис. га. Щороку до парку приїздить до 3 млн туристів. Їх приваблюють Мамонтові гарячі джерела з терасами і знаменита долина гейзерів, де найбільший інтерес викликає гейзер Олд Файтфул, який через кожні 80 хвилин викидає фонтан води на висоту майже 100 м. Не менш цікаве і високогірне озеро Єллоустон з однойменною річкою, що витікає із нього й утворює мальовничий каньйон із ланцюгом водоспадів. Кемпінг на території національного парку Ачез (Кам’яні Арки) у штаті Юта, який можна вважати типовим для країни, має необхідні системи життєзабезпечення і функціонування (електро- й водопостачання, телефонний зв’язок, пункт прокату туристського спорядження, службу охорони, екскурсійне обслуговування тощо) і окремі майданчики для розміщення наметів чи автофургонів, які все частіше приходять на зміну традиційним туристським наметам. Кожен майданчик обладнаний столом та грилем, але дрова треба привозити з собою – на території парку і кемпінгу їх збирати заборонено і американці чітко дотримуються цього правила. Від кемпінгу до найближчого поселення – більше 20 км. Заасфальтовані дороги утримуються в ідеальному стані і прокладені до найбільш цікавих панорамних точок національного парку. До унікальних природних об’єктів, таких як "Ландшафтна арка", "Балансуючий камінь", "Делікатна арка", прокладені марковані пішохідні доріжки. Плата береться як за в’їзд на територію парку ($ 10 за автомобіль, $ 5 за мотоцикл і велосипед), так і за використання кемпінгу ($ 10 за добу із середини березня до кінця жовтня і $ 5 – із кінця жовтня до середини березня або $ 3 з особи у випадку розміщення групи до 11 осіб). 80 % всіх зібраних коштів лишаються на рахунку адміністрації парку і використовуються для потреб його розвитку. Щороку національний парк "Кам’яні Арки" відвідує до 1 млн туристів. Створення і функціонування національних парків у США переросло у потужний сектор сфери обслуговування з єдиною системою управління (Служба національних парків) і багатомільярдними обіговими коштами. На Службу національних парків покладені обов'язки з охорони природної і культурної спадщини, пропаганди її ролі і значення для американського суспільства, благоустрою об'єктів, організації туристичної діяльності на території парків. США - високоурбанізіована країна. Частка міського населення у середньому перевищує 70 %. Своєрідним туристичним ресурсом країни є урбаністичний ландшафт. Численні міста утворюють міські агломерації. На окремих територіях сформувалися суцільні урбаністичні смуги, що отримали назву мегалополісів. Найбільшими з них є суцільна урбанізована зона від міста Бостон до столиці США Вашингтона, яка отримала назву мегалополісу "Босваш". У районі Великих Озер сформувався мегалополіс "Чіпітс" (Чикаго-Пітсбург). На заході країни суцільна урбанізована територія, що простягнулася від Сан-Дієго до Сан-Франциско, стала основою мегалополісу "Сан-Сан". Міжнародний туризм у США значною мірою пов'язаний із відвідуванням великих міст: Нью-Йорк, Вашингтон, Чикаго, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Лас-Вегас і багато інших. Нью-Йорк - провідний фінансовий, економічний, політичний, культурний і туристичний центр США, головний порт країни. Візитною карткою Нью-Йорка є Статуя Свободи. Символом фінансової могутності США вважається Уолл-Стріт. Тут розташована Нью-Йоркська фондова біржа, провідні банки і брокерські контори. Відомими туристичними атракціями міста є штаб-квартира ООН з тематичними скульптурними композиціями довкола, Рокфеллер-центр та 102-поверхова Емпайр-Стейт-Білдінг із оглядовими майданчиками на даху, Бродвей із театрами, кінотеатрами, ресторанами, магазинами й оригінальними пам'ятниками, Центральний парк - острівок окультуреної природи серед хмародряпів, Бруклінський міст довжиною близько 2 км, що з'єднує Манхеттен і Лонг-Айленд. Місто відоме своїми численними музеями: африканського, сучасного і примітивного мистецтва, американських індіанців, сексу, поліції, імміграції, єврейської історії, дизайну та багато інших. Але неперевершеністю свого зібрання виділяється Метрополітен-музей - один із найбільших художніх музеїв світу, який пишається унікальними експозиціями різножанрових творів мистецтва. Колекція імпресіоністів і постімпресіоністів є однією із найбільших. Зібрання єгипетського мистецтва вважається одним із найбільш повних і представницьких у світі. Нині у постійній експозиції перебуває близько 2 млн творів мистецтва. Метрополітен-музей існує за рахунок спонсорської допомоги і мінімальної державної підтримки. Важивим моментом є те, що хоча вартість вхідного квитка й обумовлена $ 20), але зайти до музею можна за символічну плату. Варто лише підійти до відповідного віконця, внести пожертву, скажімо $ 1, і отримати невеликий значок, який дає право на вхід до музею. Нью-Йорк - космополітичне місто. Тут компактними осередками живуть китайці, італійці, росіяни, українці і багато інших національних громад. Так, китайський квартал Чайна Таун знаний серед туристів особливою атмосферою Сходу, а також своїми магазинчиками, вуличними ятками і ресторанами, де можна смачно і недорого поїсти. А Гарлем, де мешкають переважно чорношкірі громадяни США, і сьогодні є небезпечним місцем для вечірніх прогулянок. Брайтон-Біч - район компактного проживання іммігрантів з колишнього Радянського Союзу, де працюють російськомовні магазини, ресторани, радіостанції, культурні центри. Особливо привабливою столиця США стає під час цвітіння сакури. У цей час помилуватися містом приїздять тисячі американців. Основними визначними пам'ятками Вашингтону є Білий дім, Капітолій, бібліотека Конгресу США, меморіали ветеранів В'єтнаму і корейської війни, меморіал Лінкольна, монумент Вашингтона, меморіал Другої світової війни, національні музеї: американських індіанців, американської історії, природознавства і ряд інших. Виняткової уваги заслуговує Національна галерея мистецтва. У колекції музею представлена одна з кращих у світі колекцій італійського Відродження. Музей також відомий творами нідерландського та іспанського бароко, роботами французьких та американських художників. Шедеврами колекції Національної галереї мистецтв є твори Леонардо да Вінчі, Рембрандта, Ван Гога, Моне, Вермера, Пікассо, Матісса, Поллока. Вхід до музею безкоштовний. Численних туристів приваблює Приозер'я і його найбільше місто - Чикаго, яке можна порівнювати із Нью-Йорком за кількістю бірж, штаб-квартир корпорацій, банків, хмародряпів. Тому Чикаго часто називають "другим містом" або "містом вітрів". Воно розташоване на південно-західному березі незамерзаючого озера Мічиган. У місті туристи, насамперед, знайомляться із найвищим хмародряпом Америки - Уілліс-тауер (до 2009 р. - Сірс-тауер), який належить до найвищих будівель світу. Із оглядових майданчиків 110-поверхової споруди відкривається незабутня панорама Чикаго й озера Мічиган. Серед інших атракцій на увагу заслуговують Музей науки і промисловості, Інститут мистецтв, Мілленіум-парк, Музейний кампус Чикаго, до складу якого входить Планетарій Адлера, Акваріум Шеда і Музей історії природи. Не можна оминути увагою Українське село - колоритний район Чикаго із православними храмами, котеджною забудовою, україномовним населенням і маленьким магазином із назвою "Одеський привіз". Район у північно-східній частині США має назву "Нова Англія". Це перший район, який був освоєний європейськими колоністами. Нова Англія - інтелектуальний осередок Америки. У Бостоні знаходиться широко відомий Гарвардський університет, а в Нью-Хейвені (штат Коннектикут) - престижний Єльський університет. У Новій Англії сформувався національний тип американця-янкі. Так назвали перших колоністів, які освоювали цей край. У центрі континентальної частини США розкинулися Великі рівнини, які у широтному напрямку розрізаються притоками Міссісіпі. Як нагадування про екологічні аномалії у штаті Південна Дакота заснований національний парк "Бедлендс" - "погані, дурні землі". Це - одна з типових ділянок у передгір'ях Кордильєр, складених товщами пухких порід, які в умовах посушливого клімату легко розмиваються зливовими опадами і піддаються вітровій ерозії. У результаті утворюється складна, заплутана мережа розгалужених ярів, розділених вузькими вододілами-гребенями, що перетворює ці землі в важко прохідні ділянки, непридатні для господарського використання. Значний потенціал мають природні та культурно-історичні туристичні ресурси південних штатів. Флорида на південно-східному узбережжі - відомий регіон відпочинку жителів США і туристів з-за кордону. Маямі - південне місто штату відоме своїми чудовими пляжами, пальмами, готелями, крокодилячими фермами, будинками і віллами знаменитостей. Місто Орландо у центральній частині Флориди приваблює уславленими тематичними парками, розташованими в околицях міста: "Юніверсал Студіос" - сукупність парків, присвячених технологіям та історії кіно; "Морський світ" - розважальний парк, який пропонує неймовірні шоу з участю морських тварин і велетенський прозорий тунель-акваріум для знайомства з життям підводного царства; "Світ Уолта Диснея" - декілька дитячих освітньо-розважальних парків. Варто відвідати і Космічний центр імені Кеннеді на острові Мерріт і мис Канаверел - головний стартовий майданчик NASA. Поняття "Флорида" і "пляж" невідривні одне від одного. Найбільш відомим в околицях Орландо є Нью-Смерна-Біч - пляж, що носить титул найбезпечнішого (див. додаток А). Місто Тампа розташоване на західному узбережжі півострова. Головними туристичними атракціями міста є Музей науки і промисловості, Флоридський акваріум, Музей мистецтв, район Айбор-Сіті з Міським музеєм і центром виготовлення кубинських сигар, сади Буша з ландшафтними зонами й імітацією ділянки танзанійського парку Серенгеті, водний парк Едвенчер-Айленд. Природа і визначні місця західних штатів приваблюють численних туристів. Лос-Анджелес - найбільше місто Каліфорнії - штату, який за своїм економічним потенціалом перевищує багато країн світу. Відомими далеко за межами країни туристичними атракціями Лос-Анджелеса є Голівуд - легендарний